Ефективність формування і використання фінансових ресурсів державного підприємства

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Ефективність формування і використання фінансових ресурсів державного підприємства

Ефективність формування і використання фінансових ресурсів державного підприємства

ВСТУП

Динамічний розвиток підприємницької діяльності в Україні супроводжується значними економічними суперечностями, зумовленими особливістю ринкової трансформації в умовах глобалізаційних процесів. Однією з найважливіших проблем, з якою стикаються вітчизняні підприємства, є недостатня ефективність організації управління їхніми фінансовими ресурсами в умовах переходу до ринку, з огляду на те, що фінансові ресурси – найважливіший чинник економічного зростання, реорганізацію управління фінансовими ресурсами підприємств необхідно сьогодні трактувати як центральну ланку усього комплексу заходів, спрямованих на його забезпечення. У зв’язку з цим перехід України до ринкових відносин потребує від науковців та практиків здійснення систематизації й доповнення теоретичних уявлень про реорганізацію управління фінансовими ресурсами підприємств в перехідній економіці України, виявлення причин її недоліків, розроблення практичних рекомендацій щодо їх усунення на рівні підприємств та економіки в цілому.

Головна мета даної курсової роботи - проаналізувати ефективність формування і використання фінансових ресурсів державного підприємства, що досліджується, виявити основні проблеми в управлінні фінансами і дати рекомендації по удосконаленню напрямків формування та використання фінансових ресурсів.

Стратегічними задачами розробки рекомендацій були: максимізація прибутку підприємства, оптимізація структури капіталу державного підприємства і підвищення його фінансової стійкості, а також створення ефективного механізму формування і використання фінансових ресурсів.

Об'єктом дослідження виступає державне підприємство ПДЛП „Полтаваоблагроліс”. Дане підприємство перебуває в управлінні Державного управління майном.

При проведенні аналізу показників формування і використання фінансових ресурсів підприємства ПДЛП „Полтаваоблагроліс” були застосовані такі прийоми і методи як аналіз коефіцієнтів (відносних показників), порівняльний аналіз, факторний аналіз, аналітичний метод, балансовий метод.

Темою фінансових ресурсів цікавиться чимало науковців, зокрема професор КНЕУ Поддєрьогін А.М., кандидати економічних наук, такі як Садеков А.А., Лащак В.В., Чацкіс Ю.Д., Литвиненко Є.О., Василик О.Д. та багато інших. А так як проблема формування та ефективного використання фінансових ресурсів на сьогоднішній день є досить актуальною, достатньо великий обсяг інформації зосереджений і в періодичних виданнях. Всі ці праці і були використані при написанні теоретичної частини роботи. Інформаційною базою фінансового аналізу була бухгалтерська звітність підприємства за останні роки, а саме: бухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів і звіт про власний капітал.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ

1.1 Сутність і значення фінансових ресурсів

У сучасних умовах становлення економіки України розвиток вітчизняного бізнесу набуває особливої динамічності. Вона пояснюється наявністю досить жорсткої конкуренції як із боку українських, так і зарубіжних компаній, підвищенням вимог споживачів до товарів і послуг, що пропонуються на ринку. З іншого боку, підприємство є також споживачем різного роду ресурсів.

Отже, воно у процесі своєї господарської діяльності стикається з багатьма контрагентами (кредиторами, дебіторами). Тому, аби посісти своє місце на ринку й успішно працювати, підприємство має враховувати багато чинників, що впливають на його діяльність, планувати й прогнозувати власні кроки. Звичайно, досить важливе значення має професійна робота маркетингової служби підприємства. Однак на сучасному етапі розвитку дедалі вагомішого значення набуває саме управління фінансовою системою підприємства, оскільки фінансові ресурси є базисним ресурсом, без якого неможливе функціонування й розвиток підприємства [22].

Така значущість категорії фінансові ресурси в організації та розвитку будь-якого підприємства потребує чіткого визначення цього терміна. На жаль, в економічній літературі досі немає єдиної думки щодо визначення фінансових ресурсів, їх складу, методів впливу на ефективність господарювання.

Аналіз сутності фінансових ресурсів слід розпочати з визначення, яке наводиться у фінансово-кредитному словнику: "Фінансові ресурси — це грошові кошти, які перебувають у розпорядженні підприємств, господарських організацій та установ". Як бачимо, у наведеному значенні фінансові ресурси прирівнюються до коштів. Але кошти, які перебувають на поточному, валютному рахунках, у касі підприємства знеособлені й не мають цільового призначення. Отже, відбувається ототожнення фінансових ресурсів із грошовими, тоді як перші є специфічнішим явищем [22].

На думку А.Г. Загороднього, "фінансові ресурси - це сукупність коштів, що є в розпорядженні держави та суб'єктів господарювання". Знов-таки, це визначення не точне й не повне, оскільки зводить поняття "фінансові ресурси" до сукупної маси коштів на підприємстві. На противагу цьому фінансові ресурси характеризують грошові нагромадження, грошові фонди, які формуються в процесі розподілу створеного на підприємстві продукту.

Згідно з Опаріним фінансові ресурси – це сума коштів, які спрямовані в оборотні і необоротні активи підприємства. Поддєрьогін вважає, що фінансові ресурси – це грошові засоби, які є в розпорядження підприємства, а саме грошові фонди, а також частина грошових засобів в не фондовій формі. Відповідно до Павлової фінансові ресурси – це частина грошових доходів та надходжень суб’єктів господарювання, які використовуються для формування фондів фінансових ресурсів або в не фондовій формі для забезпечення процесів відтворення [23].

В умовах регульованого ринку частіше застосовується поняття "капітал", який є для фінансиста реальним об'єктом і на який він може впливати постійно з метою отримання нових прибутків підприємства. Таким чином, капітал - це частка фінансових ресурсів, введених підприємством в оборот і в дію, що приносять прибутки від цього обороту. У такому значені капітал виступає як перетворена форма фінансових ресурсів.

У такому трактуванні принципова відмінність між фінансовими ресурсами й капіталом підприємства полягає в тому, що на будь-який момент часу фінансові ресурси більше або рівні капіталу підприємства. Однак це не означає, що чим більше розмір капіталу наближається до розміру фінансових ресурсів, тим ефективніше підприємство працює.

З визначення фінансових ресурсів слідує, що за походженням вони розділяються на внутрішні (власні) і зовнішні (залучені). У свою чергу внутрішні в реальній формі представлені в стандартній звітності у вигляді чистого прибутку й амортизації, а в перетвореній формі - у вигляді зобов'язань перед службовцями підприємства, чистий прибуток являє собою частину прибутків підприємства, яка утвориться після вирахування із загальних сум прибутків обов'язкових платежів - податків, зборів, штрафів, пені, неустойок, частини процентів і інших обов'язкових виплат. Чистий прибуток знаходиться в розпорядженні підприємства і розподіляється за рішеннями її керівних органів.

Зовнішні або залучені фінансові ресурси діляться також на дві групи: власні й позикові. Такий розподіл, зумовлений формою капіталу, в якій він вкладається зовнішніми учасниками в розвиток даного підприємства: як підприємницький або як позиковий капітал. Відповідно результатом вкладень підприємницького капіталу є утворення залучених власних фінансових ресурсів, результатом вкладень позикового капіталу - позикових коштів.

За характером використання розрізняють цільові та універсальні фінансові ресурси. Цільові фінансові ресурси – це ресурси, що мають цільове призначення і використовуються на вказані цілі: це кошти амортизаційного, резервного фонду, бюджетних асигнувань тощо. Універсальні фінансові ресурси використовуються на різні цілі: фінансові вкладення, благодійні внески тощо.

Фінансові ресурси також класифікують за кругообігом на початкові – ті, з якими розпочинає підприємство свою діяльність, і прирощені – ті, що створюються в процесі діяльності [23].

Отже, фінансовими ресурсами доцільно вважати частину коштів підприємства у фондовій і не фондовій формі, яка формується у результаті розподілу виробленого продукту, залучається до діяльності підприємства з різних джерел і спрямовується на забезпечення розширеного відтворення виробництва. Хоча проблема визначення поняття „фінансові ресурси” залишається досить актуальною в сучасній економічній науці, оскільки потребує чіткого визначення й пояснення.

1.2           Особливості формування та напрямки використання фінансових ресурсів на державних підприємствах

Рух коштів, його швидкість і масштаби визначають працездатність фінансової системи компанії. З руху коштів розпочинається і ним же завершується грошовий кругообіг підприємства, оборот усього капіталу. Саме тому рух коштів, грошовий обіг на підприємстві є основною ланкою в процесі обороту капіталу.

Фінансові ресурси формуються ще до початку діяльності підприємства в процесі утворення статутного фонду. Далі ці кошти інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення й розвитку виробництва. Саме так підприємство отримує можливість займатися виробництвом і збутом продукції, одержувати доходи. Грошові ресурси підприємств зберігаються в касі, а також на поточному, валютному та інших рахунках у банківських установах [20].

У процесі реалізації продукції, робіт, послуг на рахунки підприємств постійно надходять кошти у вигляді виручки від реалізації. Грошові ресурси надходять також від фінансово-інвестиційної діяльності підприємств: від акцій, облігацій та інших видів цінних паперів; від вкладання коштів на депозитні рахунки; від здавання майна в оренду. Однак підприємство розпоряджається не всіма коштами, які воно одержує. Так, у складі виручки від реалізації продукції па підприємство надходять суми акцизного збору, податку на додану вартість, мито, котрі підлягають внесенню до бюджету. Частина грошових надходжень, що залишилася після відрахувань до бюджету акцизного збору, податку на додану вартість, мита, спрямовується на заміщення коштів, авансованих в оборотні та основні фонди, на виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями та іншими суб'єктами господарювання. Частина грошових надходжень, яка залишилася, формує валовий і чистий дохід, прибуток [25].

Важливою особливістю фінансової системи підприємства є формування й використання різноманітних грошових фондів. Грошові фонди — це частина коштів, які мають цільове спрямування. Через них здійснюється забезпечення господарської діяльності необхідними грошовими ресурсами, а також розширеного виробництва: фінансування науково-технічного прогресу; опанування і впровадження нової техніки; економічне стимулювання; розрахунки з бюджетом, банками. До таких фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний (на державних підприємствах), розвитку виробництва, соціального призначення, заохочення, резервний фонд тощо. При організації підприємство повинне мати статутний фонд, або статутний капітал, за рахунок якого формуються основні фонди й обігові кошти.

Формування статутного капіталу, його ефективне використання, управління ним — одне з головних завдань фінансової служби підприємства. Сума статутного капіталу державного підприємства, як правило відображає вартість наявних основних фондів. Статутний капітал змінюється підприємством зазвичай за результатами роботи за рік після внесення змін в установчі документи.

До елементу фінансових ресурсів підприємства —«додаткового капіталу» належать:

Ø    результати переоцінки основних фондів, тобто їхня дооцінка;

Ø    емісійний дохід акціонерного товариства (дохід від продажу акцій більший від їхньої номінальної вартості);

Ø    безкоштовно отримані грошові й матеріальні цінності на виробничі цілі;

Ø    асигнування з бюджету на фінансування капітальних вкладень;

Ø    асигнування на поповнення обігових коштів.

Резервний капітал — це грошовий фонд підприємства, що створюється з відрахувань від прибутку. Він спрямовується на покриття збитків.

Також на підприємстві формується низка інших грошових фондів: для погашення кредитів банків, опанування нової техніки, науково-дослідних робіт, відрахувань вищестоящій організації.

Підприємства використовують кошти не лише у фондовій формі. Так, використання підприємством коштів для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом і позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в не фондовій формі. У не фондовій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески. Отже, ми бачимо, що фінансові ресурси підприємства існують як у фондовій, так і у не фондовій формі, фактично будучи коштами підприємства, котрі мають або не мають цільової спрямованості.

Формування та використання фінансових ресурсів на підприємствах – це процес утворення грошових фондів для фінансового забезпечення операційної, інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов’язань перед державою та іншими суб’єктами господарювання.

Відомо, що будь – які ресурси обмежені і досягти бажаного ефекту можна не тільки регулюванням їхнього обсягу, а й через установлення оптимального співвідношення різних ресурсів. З сіх видів ресурсів фінансові мають першочергове значення, оскільки це єдиний вид ресурсів підприємства, що трансформується безпосередньо і з мінімальною витратою часу в будь – який інший вид ресурсів.

Обсяг виробництва, його ефективність зумовлюють розмір, склад та структуру фінансових ресурсів підприємства. У свою черг, від величини фінансових ресурсів залежить зростання виробництва та соціально – економічний розвиток підприємства. Наявність фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають фінансове благополуччя підприємства: платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість.

Пошук фінансових джерел розвитку підприємства, забезпечення найефективнішого інвестування фінансових ресурсів набувають важливого значення в роботі фінансових служб підприємства за умов ринкової економіки.

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливу роль відіграє визначення оптимальної структури їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємства. Висока питома вага залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, зменшує ліквідність балансу підприємства, підвищує фінансовий ризик. Тому в кожному окремому випадку необхідно детально аналізувати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів з урахуванням фінансових ризиків.

Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучені кошти. До власних фінансових ресурсів належать:

Ø    статутний капітал;

Ø    амортизаційні відрахування;

Ø    резерви, накопичені підприємством;

Ø    валовий дохід та прибуток від різних видів господарської діяльності;

Ø    ресурси від реалізації майна;

Ø    інші внески юридичних і фізичних осіб (цільове фінансування, добродійні внески й інше) [29].

При створенні підприємства джерелом придбання основних коштів, нематеріальних активів, оборотних коштів є статутний капітал. За рахунок нього створюються необхідні умови для здійснення підприємницької діяльності. Статутної капітал являє собою суму коштів, наданих власниками для забезпечення статутної діяльності підприємства.

Амортизаційні відрахування й частка прибутку, що направляється на накопичення, складають грошові ресурси підприємства, що використовуються на його виробничо - технічний і науковий розвиток. Розподіл прибутку може проводитися шляхом утворення спеціальних фондів - фонду накопичення, фонду споживання, резервних фондів - або шляхом безпосереднього витрачання чистого прибутку на окремі цілі.

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства - це багатоцільове джерело фінансування його потреб, але основні напрямки її використання можна визначити як нагромадження і споживання. Пропорції розподілу прибутку на нагромадження і споживання визначають перспективи розвитку підприємства.

Резервний фонд створюється суб’єктами на випадок припинення їх діяльності для відшкодування кредиторської заборгованості.

Фонди нагромадження і фонди споживання - це фонди спеціального призначення. Вони формуються, якщо це передбачено установчими документами. Фонд нагромадження представляє собою джерело ресурсів господарюючого суб’єкта, акумулюючого прибуток, і інші джерела для створення нового майна, купівлі основних фондів, оборотних засобів і т.д. Фонд нагромадження відображає зростання майнового стану господарюючого суб’єкта, збільшення його власних засобів. Разом з тим операції по придбанню і створенню нового майна господарюючого суб’єкта не зачипають фонд нагромадження.

Фонд споживання представляє собою джерело фінансових ресурсів підприємства, зарезервованого для проведення операцій по соціальному розвитку і матеріальному заохоченню колектива.

Прибуток і амортизаційні відрахування є результатом кругообігу ресурсів, вкладених у виробництво, і відносяться до власних фінансових ресурсів підприємства, якими вони розпоряджаються самостійно.

Оптимальне використання амортизаційних відрахувань і прибутку по цільовому призначенню дозволяє відновити виробництво продукції на розширеній основі [33].

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливу роль відіграє визначення оптимальної структури їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств. Висока питома вага залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів за акціями, дохід за облігаціями, зменшення ліквідності балансу підприємства, підвищення фінансових ризиків.

Залучені позикові фінансові ресурси підприємства найчастіше зустрічаються у формі:

Ø    банківських кредитів ;

Ø    кредиторська заборгованість;

Ø    бюджетні асигнування;

Ø    страхові відшкодування;

Ø    благодійні внески і т.д.

Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально аналізувати доцільність залучених додаткових фінансових ресурсів з урахуванням фінансових ризиків.

Кредиторська заборгованість - це перш за все заборгованість по заробітній платні, відрахуванням до позабюджетних фондів, пов’язані з фондом оплати праці, резерв майбутніх платежів і ін. Утворення заборгованості по заробітній платні викликане тим, що між строком її нарахування і днем виплати є деяка кількість днів за роботу, в які господарюючий суб’єкт ще повинен виплатити робітникам.

Кредит – означає «розпорядження визначеною сумою грошей на протязі деякого часу, тобто ті, у кого є надлишок ресурсів, можуть їх давати в кредит тим, хто відчуває нестачу або має потребу в додаткових сумах».

Так за допомогою кредиту можна перебороти труднощі, пов’язані з тим, що на одній ділянці визволяються тимчасово вільні ресурси, а на інших виникає потреба в них. Кредит акумулює капітал, що визволився, тим самим, обслуговує прилив капіталу, що забезпечує нормальний відтворювальний процес. Також кредит прискорює процес грошового обігу, забезпечує виконання цілого ряду відносин: страхових, інвестиційних, грає велику роль у регулюванні ринкових відносин.

Джерелом позичкового капіталу служать, по-перше, ресурси, що вивільняються з кругообігу: засоби, призначені для відновлення основного капіталу (тобто амортизаційний фонд); частина оборотного капіталу, що вивільняється в грошовій формі в зв'язку з розбіжністю часу продажу товарів і купівлі сировини, палива, матеріалів. Капітал, тимчасово вільний у період між надходженням ресурсів від реалізації товарів і виплатою заробітної плати.

Іншим джерелом позичкового капіталу виступають грошові прибуток і нагромадження приватного сектора. У якості третього джерела позичкового капіталу виступають грошові нагромадження держави, розміри яких визначаються масштабами державної власності і часткою валового національного продукту.

Таким чином, можна зробити висновок, що тимчасово вільні ресурси, що виникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу, грошові нагромадження приватного сектора і держави утворюють джерела позичкового капіталу.

До джерел фінансових ресурсів відносять також надходження грошових ресурсів за рахунок благодійних внесків, страхових внесків, від продажу закладеного майна боржника, спонсорських внесків і т.д.

Таким чином, основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучені кошти. До власних фінансових ресурсів належать: статутний капітал, амортизаційні відрахування, резерви накопичені підприємством, валовий дохід та прибуток від різних видів господарської діяльності, ресурси від реалізації майна, інші внески юридичних і фізичних осіб (цільове фінансування, добродійні внески й інше.). До залучених позикових фінансових ресурсів підприємства відносяться: банківські кредити, кредиторська заборгованість, бюджетні асигнування, страхові відшкодування, благодійні внески і т.д.

1.3           Особливості управління фінансами державних підприємств

Спроможність підприємства досягнути успіху на ринку залежить від ефективності управління його фінансовими ресурсами. Добре організоване управління є необхідною складовою для їх успішної роботи в умовах жорсткої ділової конкуренції.

Механізм управління фінансами державних підприємств в умовах перехідної економіки лише починає формуватись. Тому дослідження методологічних питань цього управління, визначення форм його взаємодії з державною фінансовою системою дуже актуальні на сучасному етапі. Ця актуальність визначається і тим, що без докорінної зміни механізму управління фінансами державних підприємств на ринкових засадах не можна розраховувати на підвищення результативності їхньої діяльності, ефективне виконання їхніх функцій як учасників ринкових відносин в Україні, вихід з економічної кризи в цілому.

Проблеми методології управління фінансами державних підприємств потребують попереднього розгляду категорій "фінанси підприємства" та "фінансові відносини підприємства", які, з одного боку, мають визначити сутнісний бік предмета цього управління в умовах перехідної економіки, а з другого — особливості його змісту стосовно підприємств із державним капіталом.

Фінанси державних підприємств характеризують систему економічних відносин щодо формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на підприємствах з державним капіталом для забезпечення ефективного розвитку їх на всіх стадіях життєвого циклу [26].

Розгляд сутності фінансів державного підприємства та їхнього місця в системі державних фінансів дає змогу перейти до висвітлення системи фінансових відносин цих підприємств.

Відповідно до раніше з'ясованої сутності фінансів державного підприємства поняття його фінансових відносин пропонується викласти у такій редакції: фінансові відносини державного підприємства характеризують особливі форми його внутрішніх та зовнішніх фінансових зв'язків, які генерують фінансові потоки, пов'язані з формуванням, розподілом і використанням його фінансових ресурсів [31].

Розгляд сутності фінансів державного підприємства, сутності та системи його фінансових відносин дає змогу безпосередньо перейти до дослідження методологічних питань управління фінансами підприємства, його суб'єкта й об'єкта, головної мети і функцій цього управління.

Серед цих питань вагомим є визначення сутності поняття управління фінансами державних підприємств або його фінансовий менеджмент.

Результати проведеного дослідження щодо вітчизняних та зарубіжних підходів до визначення сутності управління фінансами підприємства (або фінансового менеджменту) дозволяють зробити такі основні висновки:

1)                Сутність управління фінансовою діяльністю підприємства може розглядатися в трьох аспектах: як практична система, як наука, як навчальна дисципліна.

2)                Управління фінансовою діяльністю підприємства становить частину загальної системи управління ним і має тісно взаємодіяти з іншими системами управління: операційним менеджментом, інвестиційним менеджментом, менеджментом персоналу тощо.

3)                Як частина загальної системи управління фінансовий менеджмент має бути спрямований на досягнення загальних стратегічних і тактичних цілей діяльності підприємства. Проте як самостійна система управління фінансовий менеджмент має сприяти реалізації стратегічних і тактичних цілей безпосередньо фінансової діяльності підприємства. Системи загальних цілей підприємства і його фінансових цілей не повинні суперечити одна одній.

4)                Як система управління фінансовий менеджмент характеризується комплексом (або системою) принципів, методів та форм організації фінансової діяльності підприємства.

5)                Предметом управління фінансами підприємства у широкому значенні виступають його фінанси та фінансові відносини, а в більш вузькому значенні — формування, розподіл і використання його фінансових ресурсів та організація його фінансових потоків. Із цих позицій предмет фінансового менеджменту можна узагальнити як управління всіма аспектами фінансової діяльності підприємства.

На підставі цих висновків сутність поняття "управління фінансами підприємства" (або "фінансовий менеджмент") пропонується визначити таким чином: управління фінансами підприємства являє собою невід'ємну складову загального управління його господарською діяльністю і визначається комплексом принципів, методів та форм організації управління всіма аспектами його фінансової діяльності.

Об'єктом управління фінансами підприємства виступають його активи, капітал та фінансові потоки, пов'язані з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів.

Суб'єктом управління фінансами виступає фінансова адміністрація підприємства у складі фінансових менеджерів різних рівнів повноважень.

Але для державних підприємств визначення основної мети правління фінансами має певні особливості. Через те, що створення державного підприємства підпорядковане розв'язанню відповідних суспільних проблем загальнодержавного або місцевого значення, максимізація добробуту його власників (чи максимізація ринкової вартості такого підприємства) не може вважатися головною метою управління його фінансовою діяльністю. З нашої точки зору, це управління має бути, з одного боку, спрямоване на забезпечення розвитку тої діяльності, заради якої воно створене, а з другого, — на забезпечення високої ефективності фінансової діяльності такого підприємства в процесі його розвитку.

Отже основною метою управління фінансами державного підприємства є забезпечення його розвитку необхідними фінансовими ресурсами та підвищення ефективності його фінансової діяльності.

Розглядаючи функції управління фінансами, слід зазначити, що вони, насамперед, випливають з комплексу функцій будь-якої системи управління, до складу якого входять: аналіз, планування, прийняття оперативних рішень та контроль.

Таким чином, систему функцій управління фінансами державних підприємств пропонується визначити у такому складі:

-                     взаємодія з державними органами управління з окремих питань фінансової діяльності державного підприємства;

-                     взаємодія з іншими учасниками фінансового ринку і суб'єктами його інфраструктури;

-                     створення ефективних організаційних структур управління фінансовою діяльністю на підприємстві, які найбільшою мірою відповідають організаційно-правовій формі його функціонування, частці державного капіталу, обсягу та напрямкам фінансової діяльності;

-                     аналіз фінансової діяльності та фінансового стану підприємства;

-                     планування фінансової діяльності підприємства;

-                     обґрунтування та прийняття оперативних фінансових рішень з окремих напрямків фінансової діяльності;

-                     контроль за виконанням розроблених планів та прийнятих фінансових рішень [35].

Розглянута система функцій управління фінансами державного підприємства може бути доповнена відповідно до конкретних умов його фінансової діяльності.

Отже, удосконалення управління фінансовими ресурсами підприємств слід розглядати як один з головних чинників підвищення ефективності будь-якої виробничо-господарської діяльності. Від цього залежить поліпшення позицій підприємства в конкурентній боротьбі за його стабільне функціонування та динамічний розвиток. Система управління фінансовими ресурсами підприємства може вважатися досить ефективною лише у тому разі, коли вона дає змогу не лише раціонально використовувати наявні ресурси, а й забезпечувати активний системний пошук можливостей подальшого розвитку підприємства.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ НА ПРИКЛАДІ ДЕРЖАНОГО ПІДПРИЄМСТВА ПДЛП „ПОЛТАВАОБЛАГРОЛІС”

2.1 Загальна характеристика ПДЛП „Полтаваоблагроліс”

Полтавське державне лісогосподарське підприємство „Полтаваоблагроліс” знаходиться на території Полтавської області у м. Полтава по вулиці Міщенка, 2.

Основною метою даного підприємства є:

·                   збереження лісів, охорони їх від пожеж, захисту від шкідників і хвороб;

·                   посилення водоохоронних, захисних, клімато - регулюючих, санітарно гігієнічних, оздоровчих та інших корисних властивостей лісів з метою охорони здоров’я людей і поліпшення навколишнього природного середовища;

·                   реалізація державної політики розвитку лісового господарства ва системі Мінагрополітики України;

·                   безпосереднього керівництва і організації ведення лісового господарства у наданих у оперативне управління лісах;

·                   розширеного відтворення, поліпшення породного складу і якості лісів, підвищення їх продуктивності;

·                   раціональне використання земельних ділянок лісового фонду;

·                   контролю, охорони, захисту, раціонального використання лісових ресурсів на території лісів, які надані у оперативне управління.

ПДЛП „Полтаваоблагроліс” є юридичною особою, веде самостійний баланс, має розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, круглу печатку, штампи зі своїм найменуванням, відповідні бланки. Підприємство може мати свій фірмовий знак, який реєструється відповідно до чинного законодавства України.

Управління підприємством здійснює генеральний директор, якого призначає Орган управління майном за поданням обласної державної адміністрації шляхом укладення з ним контракту в установленому законодавством порядку. Підприємство самостійно визначає структуру управління і встановлює штати, відповідно до вимог законодавства.

Майно ПДЛП „Полтаваоблагроліс” становлять основні фонди та оборотні кошти, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Джерелами формування майна є:

Ø  майно передане йому органами державного управління;

Ø  майно трудового колективу надбане в результаті господарської діяльності;

Ø  доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів фінансово господарської діяльності;

Ø  доходи від цінних паперів;

Ø  кредити банків та інших кредиторів;

Ø  капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

Ø  безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств, громадян України та інших держав;

Ø  придання майна іншого підприємства, організації;

Ø  іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законодавством.

Підприємство має право відповідно до законодавства продавати або передавати, здавати в оренду іншим підприємствам, організаціям та установам, а також громадянам будинки, споруди, обладнання, транспортні засоби, сировину та інші матеріальні цінності, які йому належать.

2.2 Аналіз ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства

Основними завданнями аналізу фінансово – господарської діяльності підприємства є: визначення економічної ситуації, що склалася на підприємстві, оцінка ефективності найважливіших економічних та фінансових показників, пошук варіантів рішень, які б забезпечили покращення діяльності підприємства [34]. При умовах переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення права підприємств у галузі фінансово – економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств. Особливого значення набуває своєчасна та об’єктивна оцінка фінансового тану підприємств різноманітних форм власності.

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на організацію надходження й ефективного використання фінансових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства – це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо – господарських факторів і характеризуються системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Перш, ніж перейти до розрахунків конкретних показників по обраній темі курсової роботи, хотілося б надати загальну характеристику досліджуваного об’єкта роботи.

Таблиця 2.1.

Аналіз загальних показників роботи ПДЛП „Полтаваоблагроліс”

З 2003 по 2005 рік дохід від реалізації продукції підвищився на 169386 грн. (з 229160 до 398546 грн.), що становить 73,9 %. У 2005 р. порівняно з 2003 р. валовий прибуток підприємства збільшився на 211435 грн, що у відсотковому вираженні становить 360,7%. Чистий же прибуток підприємства збільшився з 2003 по 2004 рік на 48248 грн (228,05 %). З 2004 р. по 2005 р. зріс на 41451грн (148,2 %).

Аналізуючи далі показники, можна сказати, що підприємство має здатність розраховуватись по своїм зобов’язанням за рахунок наявних грошових коштів і за рахунок власних фінансових ресурсів, так як за аналізований період коефіцієнти ліквідності і фінансової стійкості, відповідають нормативним значенням (>0,2;>1відповідно).

Оцінка майнового стану підприємства дає змогу визначити абсолютні й відносні зміни статей балансу за визначений період, відслідкувати тенденції їх зміни та визначити структуру фінансових ресурсів підприємства.

Основні показники майнового стану та ліквідності державного підприємства ПДЛП „Полтаваоблагроліс” наведені у таблиці (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Основні показники майнового стану та ліквідності

державного підприємства ПДЛП „Полтаваоблагроліс”

за період з 2003 по 2005 рр.

Аналізуючи дану таблицю можна зробити наступні висновки, що коефіцієнт зносу характеризує стан та ступінь зносу основних засобів і розраховується як відношення суми зносу основних засобів до їхньої первісної вартості. З 2003 по 2005 рр. цей показник збільшився на 82,6%.

Коефіцієнт вибуття основних засобів показує, яка частина основних засобів вибула за звітний період. Цей показник на досліджуваному підприємстві в загальному з 2003 по 2005 зменшився на 0,01. Хоча у 2005 р. порівняно з 2004 р. цей показник збільшився у відсотковому відношенні на 87,5 % ( з 0,01 по 0,07).

Аналіз ліквідності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких показників: коефіцієнта швидкої ліквідності, коефіцієнта абсолютної ліквідності та чистого оборотного капіталу.

Коефіцієнт швидкої ліквідності – це відношення найбільш ліквідних оборотних засобів (грошових засобів та їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості) до поточних зобов’язань підприємства. За період з 2003 по 2004р. цей коефіцієнт зменшився на 0,06. Хоча в 2005р. збільшився в 4,8 рази.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина боргів підприємства може бути сплачена негайно. Обчислюється як відношення грошових засобів та їх еквівалентів і поточних фінансових інвестицій до поточних зобов’язань. Цей показник зріс у 2005 р. порівняно з 2004 р. на 63,4%.

Чистий оборотний капітал – це різниця між оборотними активами підприємства та його поточними зобов’язаннями. Його наявність та величина свідчать про спроможність підприємства сплачувати свої поточні зобов’язання та розширювати подальшу діяльність. Значення цього показника у ПДЛП „Полтаваоблагроліс” характеризується позитивною тенденцією до збільшення: з 2003 по 2005 р. він зріс на 71893 грн. Це свідчить про те, що підприємство спроможне сплачувати свої поточні зобов’язання та розширювати подальшу діяльність.

Отже, як бачимо з розрахунків, багато показників фінансово-господарського стану ПДЛП „Полтаваоблагроліс” є нижчі норми і потрібно робити відповідні висновки щодо того, як покращити стан підприємства.

2.3 Аналіз стану фінансових ресурсів державного підприємства ПДЛП „Полтаваоблагроліс”

Ефективність використання фінансових ресурсів характеризується показниками рентабельності, ділової активності і фінансової стійкості.

Даний аналіз проведений у таблиці 2.3. Всі показники розраховуються на основі фінансової звітності (додаток А, Б, В, К).

Таблиця 2.3

Показники ефективності використання фінансових ресурсів

за період з 2003 по 2005 рр.

Аналіз платоспроможності (фінансової стійкості) підприємства здійснюється за даними балансу підприємства, характеризує структуру джерел фінансування ресурсів підприємства, ступінь фінансової стійкості і незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування діяльності.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу показує питому вагу власного капіталу в загальній сумі засобів, авансованих в його діяльність і розраховується як відношення власного капіталу підприємства до підсумку балансу. З 2003 по 2005 р. цей показник збільшився на 127,3%, але загалом відповідав нормативному значенню (0,5).

Коефіцієнт маневреності власного капіталу – це відношення чистого оборотного капіталу до власного капіталу. Він показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні засоби, а яка – капіталізована. Цей показник мав тенденцію до зростання: з 2003 по 2004 зріс на 34,7%, з 2004 по 2005 р. – на 105,9% і в цілому відповідав нормативному значенню (більше 0).

Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до коефіцієнта концентрації власного капіталу. З 2003 по 2004 рр. цей показник збільшився на 13,5% (з 1,33 в 2003 році до 1,51 в 2004 році). Загалом за досліджуваний період коефіцієнт зменшився на 91,7 % (з 1,33 в 2003 році до 1,22 в 2005 році).

Аналіз ділової активності дозволяє проаналізувати ефективність основної діяльності підприємства, що характеризується швидкістю обертання фінансових ресурсів підприємства.

Коефіцієнт оборотності активів – це відношення чистої виручки від реалізації продукції до середньорічної величини балансу підприємства і характеризує ефективність використання підприємством усіх наявних ресурсів, незалежно від джерел їхнього залучення. На досліджуваному підприємстві ПДЛП „Полтаваоблагроліс” цей показник мав позитивну тенденцію зростання з 2003р. по 2004 р. – у 1,9 раза, а з 2004 по 2005 р. збільшився на 85,8%.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості – це відношення чистої виручки від реалізації продукції до середньорічної величини кредиторської заборгованості і показує швидкість обертання кредиторської заборгованості підприємства за період, що аналізується, розширення або зниження комерційного кредиту, що надається підприємству. З 2003 р. по 2005 р. цей показник зменшився з 76 до 15відповідно ( 19,7 %).

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості порівняно з коефіцієнтом оборотності кредиторської заборгованості навпаки збільшився з 2003 по 2005 рр. на 7,7 ( з 76,3 в 2003 році до 84 в 2005 році).

Строк погашення кредиторської та дебіторської заборгованості розраховується як відношення тривалості звітного періоду до кредиторської або дебіторської заборгованості і показує середній період погашення кредиторської або дебіторської заборгованості підприємства. З 2004 р. по 2005 р. строк погашення кредиторської заборгованості зменшився з 43 до 24 днів. Але загалом відбулося збільшення строку з 2003 по 2005 рр. на 38 днів. Строк погашення дебіторської заборгованості не змінився (5 днів у 2005 році), але порівняно з 2004 роком зріс на 3 дні.

Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів – це відношення собівартості реалізованої продукції до середньорічної вартості матеріальних запасів. Він характеризує швидкість реалізації товарно - матеріальних запасів підприємства. У період з 2003 по 2004 р. цей показник у динаміці зменшився на 0,52. А в період з 2004 по 2005 р. збільшився на 1,15, в загальному з 2003 по 2005 р. збільшення склало 17,2 % (з 3,67в 2003 році до 4,3 в 2005 році). Отже, швидкість реалізації товарно – матеріальних запасів збільшилась.

Фондовіддача показує ефективність використання основних засобів. З 2003 р. по 2004 р. вона збільшилась на 7,6%, тобто випуск продукції в розрахунку на 1 грн. вартості основних фондів збільшився, що характеризує більш ефективне використання основних фондів. Але з 2004 р. по 2005 р. цей показник зменшився на 1,2, що показує погіршення ефективності використання основних фондів.

Аналіз рентабельності підприємства дозволяє визначити ефективність вкладання коштів у підприємство та раціональність їхнього використання.

Коефіцієнт рентабельності активів – це відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості активів і характеризує ефективність використання активів підприємства. Розрахунок цього показника для ПДЛП „Полтаваоблагроліс” показує, що за період 2003 – 2005 рр. використання активів було досить ефективним, загальне збільшення цього показника становило 153,8 %. Хоча в 2004 році порівняно з 2005 р. цей коефіцієнт був значно вищий у 1,4 раза. Але це не свідчить про значне зменшення рентабельності активів.

Рентабельність власного капіталу характеризує ефективність вкладення коштів до даного підприємства. За період досліджуваний коефіцієнт знизився на 13,3 % ( з 0,3 до 0,04). Хоча з 2003 по 2004 рр. цей показник зріс на 0,06 і становив у 2004 році 0,36.

Коефіцієнт рентабельності продукції характеризує прибутковість господарської діяльності підприємства від основної діяльності. З 2003 р. по 2004 р. даний показник зменшився у 0,87 раза (з 2,3 в 2003 році до 2,0 в 2004 році).

Отже, можна сказати, що на досліджуваному державному підприємстві ПДЛП „Полтаваоблагроліс” фінансові ресурси використовуються не достатньо ефективно, про що свідчать розрахунки показників фінансової стійкості, ділової активності та показників рентабельності.

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ СТРУКТУРИ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА ТА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

Ефективність використання фінансових ресурсів характеризується оборотністю активів і показниками рентабельності та фінансової стійкості. Отже, ефективність використання фінансових ресурсів можна підвищувати, зменшуючи термін оборотності і, підвищуючи рентабельність за рахунок зниження витрат і збільшення виторгу.

Успіх керування фінансовими ресурсами прямо залежить від структури капіталу на підприємстві. Структура капіталу може бути перешкодою для підприємства. Вона також прямо впливає на рентабельність, норму прибутку, коефіцієнтів ділової активності та оборотності на підприємстві.

На ПДЛП „Полтаваоблагроліс” можна запропонувати такі напрямки та шляхи підвищення ефективного використання фінансових ресурсів:

- зменшення запасів та готової продукції на складах на підприємстві;

- зменшення дебіторської заборгованості;

- зменшення поточних зобов'язань.

Будь-які фонди, не використовувані для нестатків оборотного капіталу, можуть бути спрямовані на оплату зобов’язань. Крім того, вони можуть використовуватися для придбання основного капіталу чи для інших цілей.

Таким чином із запропонованих заходів перейдемо до обґрунтування першого заходу.

Перший захід. Один із способів економії оборотного капіталу, а отже - підвищення його оборотності полягає в удосконалюванні керування запасами. Оскільки підприємство вкладає кошти в утворення запасів, то витрати зберігання зв'язані не тільки зі складськими витратами, але і з ризиком псування товарів, а також із тимчасовою вартістю капіталу, тобто з нормою прибутку, що могла бути отримана в результаті інших інвестиційних можливостей з еквівалентним ступенем ризику.

Збільшення запасів і дебіторської заборгованості призводить до зменшення оборотності оборотних коштів, збільшенню запасів, які у свою чергу не можуть бути використані і створюють нестачу оборотного капіталу, що, в свою чергу, примушує підприємство ставати боржником. А це явище, як правило негативно впливає на структуру капіталу підприємства. Також збільшуються об’єми готової продукції на складах, в наслідок поганої роботи маркетингового відділу та не конкурентноздатності продукції.

Прискорення оборотності оборотних коштів веде до росту обсягів виробництва й реалізації продукції. Підвищення оборотності оборотних коштів зводиться до виявлення результатів і витрат, зв'язаних із збереженням запасів, і підведенню розумного балансу запасів і витрат. Для прискорення оборотності оборотних коштів на підприємстві доцільно:

- планування закупівлі необхідної сировини;

- удосконалювання прогнозування попиту;

- швидка доставка сировини.

При тому, що темп росту запасів складає 78,6 % ( 8513 : 10826).

Доцільно було б зменшити запаси на 18 %. Сума, (18 % від вартості запасів), піде на закупівлю більш високоякісної сировини для більш рентабельнішого асортименту, а інша частина на розрахунок із кредиторами.

Вартість запасів на прогнозний рік складатиме 6980,7 грн.

Після того, як ми підставимо нове значення до коефіцієнта оборотності запасів. Вийде таке прогнозне значення.

К об. зап. 2005 рік = 39587 : 9214,5= 4,3 разів.

К об. зап. на прогнозний рік = 39587 : 8448,35 = 4,7 разів.

Тобто коефіцієнт оборотності збільшився в порівнянні з минулим роком на 9,3 %. Отже, зміна приводить до позитивного впливу на цей коефіцієнт.

Другий захід. Прискорення оборотності оборотного капіталу складається в зменшенні рахунків дебіторів.

Рівень дебіторської заборгованості визначається багатьма факторами: вид продукції, місткість ринку, ступінь насиченості ринку даною продукцією, прийнятий на підприємстві, система розрахунків і інше. Керування дебіторською заборгованістю припускає насамперед контроль за оборотністю засобів у розрахунках. Прискорення оборотності в динаміці розглядається як позитивна тенденція. Велике значення мають добір потенційних покупців і визначення умов оплати товарів, що передбачаються в контрактах.

Оплата товарів постійним клієнтам звичайно, виробляється в кредит, причому умови кредиту залежать від безлічі факторів. В економічно розвинутих країнах широко розповсюдженою є схема "2/10 повна 30", що означає, що:

- покупець одержує двопроцентну знижку у випадку оплати отриманого товару протягом десяти днів із початку періоду кредитування;

- покупець оплачує повну вартість товару, якщо оплата відбувається в період з 11 по 30 день кредитного періоду;

- у випадку несплати протягом місяця покупець буде змушений додатково оплатити штраф, величина якого може варіювати в залежності від моменту оплати.

Найбільш уживаними способами впливу на дебіторів із метою погашення заборгованості є напрямок листів, телефонні дзвінки, персональні візити, продаж заборгованості спеціальним організаціям (факторинг).

При збільшенні запланованого випуску продукції на 10 % від поточного розміру, та зниження дебіторської заборгованості на 33 % (завдяки вище переліченим методам впливу) підприємство матиме такий прогнозний вигляд коефіцієнта.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості на прогнозний період = 365334,2 : (3696 + 2686,7)/2 = 14,5 разів на рік,

де 365334,2 грн. - це сума, яка може бути одержана на наступний прогнозний рік від реалізації продукції (за вирахуванням непрямих податків), передбачена відділом маркетингової служби на підприємстві, тобто це чистий доход від реалізації продукції. Сума 2686,7 грн. отримана внаслідок зменшення суми вартості дебіторської заборгованості на 33 %.

Це значить, що підприємство за допомогою дебіторської заборгованості може зробити собі покращення в фінансовому становищі, збільшуючи цим самим свою оборотність, як дебіторської заборгованості так оборотності оборотних активів в цілому.

Третій захід. Спрямований на зменшення поточних зобов’язань.

По-перше, необхідний базовий запас коштів для виконання поточних розрахунків. По-друге, необхідні визначені кошти для покриття непередбачених витрат.

По-третє, доцільно мати визначену величину вільних коштів для забезпечення можливого чи прогнозованого розширення діяльності.

Таким чином, кошти можуть бути отримані від продажу непотрібних запасів та готової продукції на складі.

На період минулого року підприємство має тенденцію до покращення коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості.

В 2004 році цей показник склав 8,5, а в 2005 році даний коефіцієнт дорівнював 15.

Завдяки тому, що підприємство зробило переоцінку майна, цим самим збільшило суму амортизації, а це збільшило собівартість реалізованої продукції. Собівартість в 2004 році складала 42488 грн., в 2005 році 39587 грн.

Кредиторська заборгованість складатиме (з урахуванням зменшення її на 17 %), 945,4, грн. середнє значення її буде 1040,7 грн.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості на прогнозний рік складатиме 31,9. Це у 2,1 рази більше ніж попередній коефіцієнт минулого року.

Отже підприємство, створюючи цей та інші заходи, по зменшенні кредиторської заборгованості, запасів, дебіторської заборгованості, має можливість покращити свою ділову активність, та ще ряд інших коефіцієнтів, такі, як співвідношення позикового та власного капіталу на суму зменшеного поточного зобов’язання, та ряд інших коефіцієнтів фінансової сталості, ліквідності та рентабельності всього капіталу в цілому.

Основний якісний фактор, який впливає на формування прибутку від об’єму реалізації продукції, є співвідношення долі постійних та змінних витрат в загальній сукупності витрат. Це співвідношення характеризується ефектом операційного лівереджу.

Ефект впливу цього фактора на суму прибутку вимірюється показником “сила впливу операційного важеля”. Сила впливу операційного важеля вказує на ступінь підприємницького ризику, зв’язаного з певним підприємством: чим більша сила впливу операційного важеля, тим більше підприємницький риск.

Він показує також на скільки збільшиться прибуток при збільшені об’ємів випуску продукції на один процент.

Прогнозуємо на прогнозний рік збільшити об’єм випуску продукції і виручку на 10 %, то при збільшенні об’єму випуску продукції також збільшується і величина змінних витрат на 10 процентів. При цьому прибуток находиться різницею виручки від реалізації, змінних витрат і постійних витрат. Валова ж маржа розраховується як різниця виручки від реалізації і змінних витрат, які мають пряму залежність від зміни обсягу виробленої продукції ( табл. 3.1 ).

Сила впливу операційного важелю за 2005 рік становить 1,06 (152776,1/144535,5), а на прогнозний період – 1,05 (168053,7/159813,1). Відхилення при цьому становитиме 0,01.

Таблиця 3.1

Операційний аналіз

З отриманих даних видно, що при зміні об’єму випуску продукції на 10 відсотків змінюється і сила впливу операційного важеля. Тобто сила впливу операційного важеля піддається контролю. Сила впливу операційного важеля в значній мірі залежить від рівня фондомісткості: чим більше вартість основних засобів, тим більша сума постійних витрат а чим більша сума постійних витрат тим сильніше діє операційний важіль і навпаки.

Виходячи із розрахунків на прогнозний період видно, що сила впливу операційного важеля дещо зменшилася від попереднього розрахунку. Це значить, що при збільшені об’ємів випуску продукції на 10 відсотків величина збільшення прибутку відповідно буде 15277,6 грн.

Розрахуємо другий показник операційного лівереджу, показник порогу рентабельності.

Поріг рентабельності = 8240,62 : 0,46 = 17914,39

Як бачимо поріг не змінюється, тобто залишився таким, яким він був в 2005 році (17914,39 = 17914,39).

Виходячи з того, що підприємство зменшує кредиторську заборгованість в прогнозному періоді на 10 %, а також зменшує дебіторську заборгованість на 33 %, це відображається на прогнозному розрахунку. Яким чином це вплине на ефект фінансового лівереджу і рентабельності власних засобів.

Розрахунок ефекту фінансового лівереджу на прогнозний рік проведено з урахуванням десятипроцентного зниження поточних зобов’язань.

Отже, можна сказати, що на підприємстві , практично , несформована ефективна структура капіталу, яка дозволяє виважено максимізувати рівень рентабельності власного капіталу.

ВИСНОВКИ

Актуальність вибраної теми обумовлена тим, що з переходом економіки України до ринкових відносин, підвищується самостійність підприємств, їх економічна і юридична відповідальність. Різко зростає значення фінансової стійкості суб'єктів господарювання. Все це значно збільшує роль раціонального формування і використання фінансових ресурсів підприємства.

Серед основних проблем, з якими на даному етапі зіткнулися українські державні підприємства, особливе місто займає проблема формування та використання фінансових ресурсів.

Згідно з Поддірьогіним, « фінансові ресурси - це частина грошових засобів які є розпорядженні підприємства, а саме грошові фонди та частина грошових засобів в не фондовій формі.

Л.Д. Буряком, котрий вважає, що «фінансові ресурси — це частина грошових коштів суб'єктів господарювання, яка перебуває у їхньому розпорядженні і спрямовується на виробничий, соціальний розвиток, матеріальне заохочення».

Отже, як ми бачимо що в сучасних умовах не існує єдиного підходу щодо визначення сутності поняття «фінансові ресурси». Незважаючи на різноманітність підходів поняття «фінансові ресурси», повинно містити форми їх прояву (фондова або не фондова), напрями використання, а також джерела формування фінансових ресурсів.

Таким чином, основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучені кошти. До власних фінансових ресурсів належать: статутний капітал, амортизаційні відрахування, резерви накопичені підприємством, валовий дохід та прибуток від різних видів господарської діяльності, ресурси від реалізації майна, інші внески юридичних і фізичних осіб (цільове фінансування, добродійні внески й інше.). До залучених позикових фінансових ресурсів підприємства відносяться: банківські кредити, кредиторська заборгованість, бюджетні асигнування, страхові відшкодування, благодійні внески і т.д.

Таким чином, можна зробити висновок, що дана оцінка комплексу перелічених показників дає змогу визначити, наскільки ефективно використовуються власні і залучені кошти підприємства. Цей аналіз наочно продемонструє конкретні резерви підвищення ефективності використання фінансових ресурсів, адже неефективність призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції; до невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства, до загрози економічних санкцій.

Об’єктом дослідження виступає державне підприємство ПДЛП „Полтаваоблагроліс”. При аналізі даного підприємства виявилися це по-перше великий обсяг запасів сировини, внаслідок чого, на підприємстві збільшуються обсяги кредиторської заборгованості, яка спрямована на покриття потреб у власних оборотних активах. Має місце зменшення дебіторської заборгованості.

В цілому можна зробити висновок, що фінансовий стан ПДЛП „Полтаваоблагроліс” є задовільним, хоча існують і деякі недоліки. В основному не досить ефективно використовуються фінансові ресурси на даному підприємстві.

Виходячи з виявлених недоліків на підприємстві, з метою підвищення ефективності використання фінансових ресурсів, підприємству пропонується організувати такі заходи:

- випуск додаткового об’єму продукції;

- зменшення запасів на 18 %;

- зменшення поточних зобов’язань.

У результаті впровадження першого заходу, значно збільшиться кількість власних фінансових ресурсів, що можуть бути спрямовані на фінансування запасів і витрат, на виплату кредиторської заборгованості.

У наслідку впровадження другого заходу, також підвищиться оборотність запасів і підприємство звільнить додаткові ресурси, на придбання сировини, що в свою чергу збільшить рентабельність виробництва.

При впроваджені третього заходу підприємство значно підвищить оборотність групи ділової активності та фінансової стійкості. Та підвищить ряд коефіцієнтів ліквідності. До того ж, ще й отримає свій робочий капітал, що до цього він не існував ( як це показує нам коефіцієнт автономності).

Після впровадження всіх запропонованих заходів підприємство значно підвищить свою ділову активність, платоспроможність, ліквідність та рентабельність активів, залишаючись при цьому фінансово стабільним і фінансово гнучким.

Список використаної літератури

1.                    Артеменко В.Г., Беллендир М,В, Финансовый анализ: Учебное пособие. – М.: Издательство „ДИС”, НГАЭиУ, 2007. – 128 с.

2.                    Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. – М.: Финансы и статистика, 2004. – 288 с.

3.                    Білик М.Д. Управління фінансами державних підприємств: Спец. 08.04.01 – фінанси, грошовий обіг і кредит. – Суми:, 2008. – 404 с.

4.                    Білик М.Д. Фінансові проблеми державних підприємств// Фінанси України (укр.) – 2006. - № 3. – С.70 – 83.

5.                    Бланк И.А. “Стратегия и тактика управление финансами”. – К,: МП. ИТЕМ лтд. – СП “АДЕФ – Украина”, 2008.

6.                    Ванькович Д.В.Удосконалення управління

7.                    Гуляєва Н.М., Сьомко О.В. Фінансові ресурси підприємств //Фінанси України (укр.).-2008.- № 12.-C. 58-63

8.                    Гур”єва Я.В. Оцінка ефективності залучених позикових коштів для формування оборотнього капіталу // Вісник УАБС (укр.).- 2008.- №2.-с.69-72

9.                    Давиденко Н.М. Фінансовий менеджмент піддприємств. // Фінанси України (укр.).- 2004. - №6. –с. 90-96

10.               Довідник фінансиста підприємства.- М.: Інфа – М, 2007, - 493 с.

11.               Домбровський В.С. Фінансове забезпечення функціонування і розвитку підприємств малого бізнесу на регіональному рівні: Спец. 08.04.01 - фінанси, грошовий обіг і кредит.- Суми: , 2006.- 216 c.

12.               Єріс Л.М. Андеррайтинг як засіб залучення додаткових фінансових ресурсів // Актуальні проблеми та перспективи розвитку фінансово-кредитної системи України.- Х.: Фінарт,2007.- C.64- 66

13.               Єріс Л.М. Податкове планування як засіб збільшення фінансових ресурсів підприємств //Актуальні проблеми економіки (укр.).- 2006.- № 2.-C. 76-87

14.               Єфімова О.В. фінансовий аналіз. – М.: Бухгалтерський облік,2005.-528с.

15.               Лисицына Е.В. Лекція 3. Керування активами укомпанії // Фінансовий менеджмент (рос.).- 2007.- №5.-с.112-128.

16.               Капустін В.В. Формування і використання фінансових ресурсів малих підприємств: Спец. 08.04.01-фінанси, грошовий обіг і кредит.-Суми:, 2009.-215с.

17.               Кім.Г., Сопко В.В.,Кім С.Г. Бухгалтерський облік: первинні документи та порядок їх заповнення. – К.: ЦНЛ, 2004. – 440 с.

18.               Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент.- К.: ЦУЛ, 2006.- 496 c.

19.               Колесова И.В., Такмакова Е.А. Деньги и кредит.- Севастополь: СевГТУ, 2007.- 196 c.

20.               Марченко А.А. Формування та використання фінансових ресурсів суб`єктів 08.04.01-Фінанси, грошовий обіг і кредит.- К.: , 2008.- 16 c..

21.               Музиченко А.О. Методи оптимізації структури фінансових ресурсів //Економіка. Фінанси. Право (укр.).- 2005.- № 6.-C. 12-16

22.               Опарін В.М. Фінанси - інституціональна структура суспільства //Фінанси України (укр.).- 2007.- № 8.-C. 24-31

23.               Павлова Л.Н. Фінансовий менеджменд. Керування грошовим обігом підприємства. –М.: Банки й біржі: ЮНИТИ, 2006. – 400 с.

24.               Пойда - Носик Н.Н., Грабарчук С.С. Фінансові ресурси підприємства //Фінанси України (укр.).- 2008.- № 1.-C. 96-104

25.               Финансовый анализ деятельности фирмы – М.: Крокус Интернейшнл, 2007.– 240 .

26.               Финансовый менеджмент теория и практика /Под ред. Е.С. Стояновой издательство второе. – М.: Издательство “Перспектива” 2007. – 574 с.

27.               Філімоненко О.С. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. – К.: Ельга, Ніка – Центр, 2006. – 360 с.

28.               Фінанси підприємств: Навчальний посібник: Курс лекцій/ За ред. д.е.н., проф.. Г.Г. Кірейцева. – Київ: ЦУЛ, 2007. – 268 с.

29.               Фінанси підприємств: Підручник/ Кер. авт. кол. і наук. ред. проф.. А.М. Поддєрьогін. – 4-те вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2007. – 571 с.

30.               Хачатурян С.В. Сутність фінансових ресурсів та їх класифікація// Фінанси України (укр..). – 2006. - № 4. – С. 77 – 82.

31.               Череп А.В. Удосконалення управління фінансовими ресурсами з метою підвищення результативності суб’єктів господарювання// Формування ринкових відносин в Україні (укр..). – 2005. - № 7. С. 44 – 48.

32.               Черкасов В. Е. Учебное пособие по финансово-экономическим расчетам. – М.: АУЗБанк, 2007.

33.               Шеремет А.Д. Сайфулин Р.С. Методика финансового анализа предприятия. – М.: Инфра – М, 2005. – 75 с.

34.               Шеремет А.Д. Сайфулин Р.С. Финансы предприятий. – М.: Инфра, 2007 г.

35.               Шим Дж. К., Сигел Дж. Г. Финансовый менеджмент. – М.: Филинь, 2006. – 395 с.