Специфіка соціальної роботи з розлученими сім'ями

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Специфіка соціальної роботи з розлученими сім'ями

Специфіка соціальної роботи з розлученими сім'ями

2

Зміст:

1. Вступ

2. Основна частина:

2.1. Життєвий цикл сім'ї та привід до розлучення.

2.2. Розлучення з погляду релігій та світова статистика

2.3. Чому ж багато тих, хто розриває шлюби?

2.4. Нюанси опіки над дітьми

2.5. Консультування розлучених сімей та поради її членам.

3. Висновки та пропозиції

4. Використана література

5. Додатки

1. Вступ

Сім'я це складний соціальний феномен. Вона є однією з найдавніших природних спільнот, пов'язаних кровним рідством. Разом з тим це мала контактна група людей, що взаємодіють між собою. Нарешті сім'я - це особливий соціальний інститут, який регулює відтворення людини за допомогою спеціальної системи ролей, норм та організаційних форм.

Як правило, в сучасних визначеннях сім'ї підкреслюються всі ці характеристики. Наприклад, американський соціолог Н.Смелзер пише: «Сім'єю називається засноване на кровному рідстві, шлюбі чи всиновленні об'єднання людей, пов'язаних спільним побутом і взаємною відповідальністю за виховання дітей». Відомий радянський дослідник сім'ї А.Харчев звертає увагу на зв'язок сім'ї з потребами суспільства. Він розглядає сім'ю «як історично конкретну систему взаємовідносин між подружжям, як малу соціальну групу, члени якої пов'язані шлюбними кровно-родинними відносинами, спільним побутом, взаємною моральною відповідальністю, і соціальна необхідність якої зумовлена потребами суспільства в фізичному і духовному відтворенні населення».

Родина, як думав Н.А.Бердяєв, є соціальним інститутом, що створений суспільством для благоустрою, біологічного і соціального упорядкування життя людського роду. Вона призначена задовольняти потреби її членів і виконує наступні функції: (а) виховну, що полягає в задоволенні потреби в батьківстві або материнстві, у спілкуванні і вихованні потомства і майбутньої самореалізації в дітях; (б) господарську, що полягають у задоволенні матеріальних потреб і сприянні збереженню здоров'я і відновленню тілесних сил; (в) емоційну, що виявляється в задоволенні потреб у симпатії, повазі, визнанні, емоційній підтримці і захисті; (г) духовну, що полягає в задоволенні потреб духовного росту і збагачення; (д) соціального контролю, що полягає в забезпеченні виконання суспільних норм, особливо тими її членами, яким важко співвіднести з ними свою поведінку; (е) статеву, що виявляється в задоволенні сексуально-еротичних потреб. Особливості особистості членів родини, взаємин між ними або визначені умови життя можуть порушувати виконання родиною цих функцій і прзиводити до конфліктів, наприклад з питань виховання підростаючого покоління.

Отже сім'я, по суті, являє собою систему відносин між чоловіком і жінкою, батьками та дітьми, засновану на шлюбі і рідстві, яка має історично визначену організацію. Її основними ознаками є: а) шлюбні або кровно-родинні зв'язки між членами сім'ї; б)спільне проживання в одному приміщенні; в) загальний сімейний бюджет. Сім'єю також називається соціальний інститут, тобто стійка форма взаємовідносин між людьми, в рамках якого здійснюється основна частина їх повсякденного життя: сексуальні відносини, дітонародження, первинна соціалізація дітей, значна частина побутового, освітнього і медичного обслуговування, особливо по відношенню до дітей і осіб похилого віку.

Справжнє людське щастя дарує щаслива сім'я, взаємність у коханні, дружба у сім'ї. Але сімейне життя досить нелегка справа для двох. Сучасні умови, в яких перебуває українська сім'я, характеризуються найперше економічною нестабільністю, соціальною малозахищеністю та підвищеною психологічною вразливістю. В свою чергу це породжує її дезорганізацію, внутрішні деструктивні процеси, конфлікти, і, зрештою веде до розпаду. Актуальність цього питання все більше посилюється нестабільністю сімейного образу життя, збільшення кризових явищ, які лише обумовлені соціально-економічними труднощами, що переживає наша країна.

Протягом свого життєвого циклу сім'я постійно зустрічається з різноманітними труднощами, несприятливими умовами, проблемами. Мова йде про досить широкий спектр обставин, особливості соціального середовища, умови життєдіяльності сім'ї, зміни в особистості одного з подружжя, які можуть ускладнити функціонування сім'ї. Усі численні проблеми, які виникають перед сім'єю можна умовно розподілити за силою і тривалістю їх впливу. Особливе значення мають при цьому дві групи сімейних проблем. Прикладом перших може слугувати смерть одного з подружжя звістка про подружню зраду, раптові зміни у житті і соціальному статусі (наприклад раптове і серйозне захворювання). До другої групи проблем можна віднести через мірне фізичне і психічне навантаження у побуті, на виробництві, складнощі з вирішенням житлової проблеми, тривалий і стійкий конфлікт між членами сім'ї тощо.

Можна навести наступну класифікацію проблем, з якими зустрічається сім'я. Виділяють два їх типи: проблеми пов'язані з різкою зміною способу життя сім'ї (життєвого стереотипу) - наприклад, укладання шлюбу, початок сімейного життя, народження дитини. І проблеми, які пов'язані з кумулятивними труднощами, тобто їх накладанням - наприклад, необхідність прийняття рішень цілої низки проблем відразу після появи в сім'ї дитини, а саме закінчення отримання освіти, засвоєння спеціальності, вирішення житлової проблеми, догляду за дитиною тощо.

Сім'я, яка зустрілася з трудністю, певною мірою намагається протистояти їй, попередити негативні наслідки. Дослідження свідчать, що існують досить чіткі відмінності в тому, як різні сім'ї реагують на труднощі. В одних випадках труднощі здійснюють мобілізуючий, інтегруючий вплив; в інших - навпаки послаблюють сім'ю, приводять до зростання її протиріч. Причому, друге найбільш є характерним саме для молодих сімей, які є і слабо підготовленими і не випробними у вирі сімейних негараздів.

Конфлікти в сім'ї - це загострення суперечностей між її членами на основі розходження ідей, поглядів, інтересів, потреб, прагнень внаслідок низького рівня етико-психологічної культури, невміння долати різні труднощі. Проте найчастіше конфлікти в сім'ї не мають важливих на те причин і виникають через різні дрібниці.

Класифікація конфліктів, що породжені незадоволеними потребами:

1.Конфлікти, які виникають на ґрунті незадоволеної потреби в цінності і значущості свого «Я», порушення почуття гідності з боку іншого партнера, його зверхнє, неповажне ставлення. Образи, безпричинна критика.

2.Конфлікти, психічні напруження на базі незадоволених сексуальних потреб одного або обох партнерів. Вони можуть мати різний фундамент для виникнення: знижена сексуальність одного з партнерів; неспівпадання циклів і ритмів виникнення сексуального бажання; низький рівень поінформованості і культури партнерів з питань психогігієни шлюбного життя; чоловіча імпотенція або жіноча ригідність; різні хвороби; значне хронічне фізичне або нервове перенапруження одного з партнерів тощо.

3.Психічні напруження, депресії, конфлікти, сварки, які мають своїм джерелом незадоволеність потреби одного або обох партнерів у позитивних емоціях; відсутність ласки, турботи, уваги і розуміння. Психологічне відчуження партнерів.

4.Конфлікти, сварки на ґрунті потягу одного з членів подружжя до спиртних напоїв, азартних ігор та інших гіпертрофованих потреб, які приводять до неекономних і неефективних затрат грошових коштів сім'ї.

5.Фінансові суперечки, які виникають на основі перебільшених одним з партнерів потреб. Питання взаємного бюджету, утримання сім'ї, вкладу кожного з партнерів в матеріальне забезпечення сім'ї.

6.Конфлікти, на ґрунті потреби у взаємодопомозі, співробітництві, а також пов'язані з розподілом домашньої роботи, веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми.

7.Конфлікти, сварки, що породжені незадоволеними потребами партнерів у харчуванні, одязі, благоустрою житла, а також особистими потребами кожного з членів подружжя.

8.Конфлікти на ґрунті різних потреб і інтересів у проведенні дозвілля, різних хобі.

Саме через такі або інші конфлікти кількість розлучень просто жахає! За останні роки збільшились випадки розлучень серед молодих сімей, які навіть не прожили і 5 років подружнього життя. (див. Додаток1)

Стабільність чи нестабільність шлюбу розглядається, таким чином, саме через задоволеність потреб молодого подружжя. Думається, що стабільність шлюбу залежить не лише від задоволення матеріальних потреб, а й від задоволення емоційно-психологічних потреб. В даному випадку виходимо з гіпотези, що емоційно-психологічна стабільність шлюбу залежить від ступеня задоволення потреб у взаємній допомозі і психічній підтримці, взаєморозумінні, задоволенні почуття власної гідності. Іншими словами, кожний з членів подружжя повинен задовольнити свою потребу у позитивних емоційних почуттях. Виходить, що шлюб є стабільним лише тоді, коли подружнє спілкування несе в собі позитивний емоційний заряд, коли жоден з партнерів не відчуває почуття відчуження і психологічної самотності. Для кожного з партнерів у шлюбі повинен бути досить оптимальний необхідний рівень задоволення потреб, у протилежному випадку буде виникати дискомфорт, будуть виникати і укріплюватися негативні емоції і почуття. На ґрунті незадоволених або частково задоволених потреб може виникнути тимчасове або хронічне фізіологічне, психічне напруження, яке поступово може підточити емоційно-психологічну стабільність шлюбу.

Психологи виділяють такі типові варіанти завершення сімейних конфліктів:

1.Примус - вольове нав'язування такого результату, який влаштовує лише ініціатора суперечки. При цьому принижується гідність членів сім'ї, обмежуються їх права, виникає кризовий стан.

2.Конфронтація, ніхто з учасників суперечки не бере до уваги позицію іншого, і відносини між членами сім'ї стають негативними.

3.Спеціальний вихід від розв'язання суперечностей. Позитивним тут є те, що з'являється час для обдумування, розумного прийняття рішення.

4.Компроміс, тобто відкритий пошук найбільш зручного і справедливого для учасників суперечки її розв'язання на основі рівності прав і обов'язків, відкритих вимог, взаємних поступок.

Зокрема в "Законодавстві України Про шлюб, сім'ю та спадкування" детально розписані шляхи вирішення сімейних конфліктів. (див. Додаток2)

Отже, вступаючи в шлюб потрібно розуміти, що життя двох складне і буденної праці в ньому більше, ніж свят. Тому всі проблеми, які виникатимуть на шляху подружжя потрібно долати разом, спокійно, поважаючи думку іншого.

Метою написання курсової роботи є навчитися використовувати науково-теоретичні знання у сфері праці з сім'ями, що розлучилися, при вирішення завдань, пов'язаних з практичною діяльністю.

У зв'язку з цим поставлені наступні завдання:

ь Життєвий цикл сім'ї та привід до розлучень

ь Розлучення з погляду релігії та світова статистика

ь Чому ж багато тих, хто розриває шлюб?

ь Нюанси опіки над дітьми

ь Консультування розлучених сімей та поради її членам.

Предметом дослідження курсової роботи є проблеми та приводи до розлучення.

2. Основна частина

2.1 Життєвий цикл сім'ї та привід до розлучень.

У розвитку родини, як і в розвитку людини, існує свій життєвий цикл. Її зародження триває від моменту встановлення шлюбу до появи першої дитини. У цей час відбувається психологічна адаптація чоловіка і жінки до сімейного життя й один одному, складаються відношення між родичами, відбувається обзаведення першим майном і завершується пристосування до спільного статевого життя. Основними причинами сімейних конфліктів у цей час є непідготовленість до спільного життя, незадоволеність побутом і втручання родичів у взаємини молодого чоловіка і жінки [7].

Родина з маленькими дітьми складає центральну стадію розвитку. У її склад входять неповнолітні діти, що не почали самостійну трудову діяльність. У цей час у родині переважає господарська активність, можуть виникати труднощі у сполученні домашніх і робочих обов'язків. Стає актуальної необхідність збереження емоційної і духовної спільності. Важливе місце займає виховання дітей, які проходять черз вікові кризи: кожен новий етап у житті дитини стає перевіркою міцності родини. Сімейні конфлікти в цей час обумовлені зниженням задоволеності спільним життям. До них приводить фізичне перевантаження чоловіка і жінки, перенапруга душевних сил, необхідність перебудови емоційних і духовних відношень. Недостатнє задоволення сімейним життям виявляється в подружніх зрадах, сексуальній дисгармонії, розчаруванні в характері партнера або виховних невдачах.

Заключна стадія сімейного життя починається після того, як останній з дітей починає трудову діяльність і створює свою родину. У цей час у родині відбуваються нові якісні зміни. Вона утрачає свою виховну функцію, спроби батьків її продовжити наштовхуються на опір дітей, які подорослішали. Господарська діяльність зводиться скоріше до збереження нажитого, чим до нових нагромаджень. Актуалізуються проблеми здоров'я, тому усе більшого значення набуває відпочинок. Типовою є необхідність брати участь у домашній праці і догляді за наступним поколінням. При цьому нерідко діти перекладають турботи з виховання уже своїх дітей на батьків і прабатьків. Цим спричинюються багато конфліктів. Пізніше це збільшується виходом на пенсію, звуженням кола можливостей самореалізації, зниженням самооцінки.

На будь-якому етапі життя родини виникаючий конфлікт, як вважав видний французький мислитель Г.Маркузе, має своїм предметом питання про владу, про те, хто буде домінувати в шлюбі, що і приводить до психічної травми його учасників. Родина, як і зовнішні екстремальні ситуації, може бути джерелом травми і викликати в її членів тяжкі психічні переживання. У структурі сімейної травми центральне місце займають тяжкі емоційні переживання, що порушують службові, трудові або навчальні взаємини потерпілого. При цьому саме роль сімейного конфлікту є ведучої, оскільки саме відношення в ній складають для більшості ядер інших різноманітних міжособистісних контактів. Вони відрізняються багатосторонністю, тісним взаємозв'язком і взаємозалежністю, а також особливою відкритістю і, отже, уразливістю члена родини у відношенні внутрісімейних впливів, що травмують.

Э.Г.Эйдемиллер і В.В.Юстицкис відзначають, що сімейний конфлікт породжує психічні переживання, що можуть виражатися різними станами.

Стан глобальної сімейної незадоволеності виникає в результаті фрустрації через різкі розбіжності чекань у відношенні родини і дійсним життям. Якщо ці невідповідності усвідомлюються, то абонент відкрито визнається, що сімейні відношення його не влаштовують і не витримують навіть мінімальних вимог. Негайно розійтися, як правило, заважають важливі, психологічно зрозумілі обставини. Глобальна незадоволеність може провокувати виникнення агресивних дій. Якщо фрустрація усвідомлюється недостатньо, то подружжя може говорити про відносну прийнятність сімейного життя, а незадоволеність виявляти непрямим образом: (а) у скаргах на монотонність, нудьгу, безбарвність життя, відсутність радості або ностальгічних спогадів про неодружене життя, (б) у численних доріканнях на різні приватні сторони сімейного життя і (в) в особливих феноменах життя родини, які називаються «краплею дьогтю», коли другорядна проблема розростається до невідповідних розмірів, що серйозно знижують задоволеність чоловіка і жінки сімейними відносинами; наростає фрустрація, один або обидва члени родини затверджують, що стали «нервовими» у силу якихось приватних повсякденних обставин, з'являються емоційні вибухи, наприклад, якщо зненацька відкривається можливість заново створити сімейне вогнище.[7]

Стан сімейної тривоги в деякому змісті схоже на те, що називають «вільно плаває тривогою». Вона звичайно погано усвідомлюється і локалізується обома з подружжя. Насамперед, цей стан виявляється сумнівами, страхами і побоюваннями, що стосуються здоров'я членів родини, їх відлучень, пізніх повернень або конфліктів, які виникають у родині. В основі сімейної тривоги лежить, наприклад, непевність дружини у визначеному значимому для неї аспекті сімейного життя, у почуттях чоловіка або у власній заможності. У стані «сімейної тривоги» часто виникають відчуття не підконтрольності подій у родині, безпорадність і безсилля змінити ситуацію. Безпорадність істотно впливає на самооцінку, і людина перестає себе почувати значимим членом родини.

Непосильна психофізична напруга є одним з основних переживань будь-якої травми, і в родині це формується декількома способами: (а) для одного з членів родини створюється безвихідне положення або надмірна психічна напруга. Прикладом може служити ситуація дружини алкоголіка через прийняту роль головного Потурача, що рано або пізно виявляється непосильною; (б) виникають перешкоди в прояві значимих почуттів або задоволенні актуальних потреб. Наприклад, зятеві надзвичайно важко ховати відношення до тещі, і він докладає величезних зусиль, щоб стримувати свої почуття. Чим не благополучнішими стають обставини в родині, тим більше потрібно сил на придушення емоцій. Крім того, подружжя може зіткнутися з ускладненням в задоволенні потреб, безпосередньо пов'язаних з родиною, наприклад індивідуально-емоційних (необхідність взаєморозуміння і співчуття) або сексуально-еротичних (при дисгармонії інтимних відношень); (в) конфлікт у родині виникає через суперечливі вимоги, якщо на одиного із членів покладається відповідальність за його дозвілля. Наприклад, чоловік обвинувачує дружину в недбайливості і невмінні виховувати дітей, одночасно критикуючи будь-які спроби її виховних впливів.

Стан провини. Провина стосовно інших членів родини може досягати великої інтенсивності і бути важливим фактором травми. Людина почуває себе перешкодою для оточуючих, дійсним або уявним винуватцем невдач, вважає відношення до себе таким, що обвинувачує або докоряє. Винуватим здається, що родина через неї терпить незручності, викладається їхній перед значимим оточенням. Стан провини сприяє здійсненню приводів до емоційної перенапруги «виправдувальних» вчинків проти своєї волі, або виникає мотивація відходу, тобто домагання знижуються до мінімуму, вчинки досягають апогею, а провина цілком приймається на себе. Подальше збільшення почуття провини приводить до появи почуття повної беззахисності.

Не тільки родина є джерелом конфліктів. Навіть виникаючи поза нею, конфлікт так чи інакше переломлюється через призму сімейних відношень. Так, родина може підвищувати готовність особистості до зовнішніх конфліктів, підтримувати, поглиблювати конфліктогенний вплив або, навпаки, формувати в людини визначені ефективні способи протидії.

Життєвий цикл родини розпочинається з моменту укладання шлюбу, слідуючим етапом є народження першої дитини та аж до одруження першої з дітей. Третім етапом життєвого циклу сім'ї є виділення всіх дітей та народження внуків і останній (завершальний) етап на якому головною подією є смерть одного з подружжя. Відповідно до кожного з етапів життєвого циклу родини існують різноманітні проблеми, які можуть призвести до розлучення. На першому етапі такими проблемами можуть бути взаємовідносини з новими родичами, боротьба за лідерство та інше. На другому - проблеми у зв'язку з народженням дитини, менше уваги приділяється собі та партнеру, виникають фінансові труднощі, сексуальна незадоволеність. На третьому етапі - вікові кризи та прагнення самоствердитися.

На сьогоднішній день в усьому світі панує тенденція не до спільного проживання, а навпаки до громадянських шлюбів та розлучень. Так за останні роки кількість розлучень зросла не лише в Україні, а й в усьому світі, причому найбільша кількість розлучень у найрозвинутіших країнах (США, Японія, Італія, Франція і т.д.). Вірність чоловіка і жінки -- необхідність церковних шлюбів, оскільки "Бог повелів, щоб чоловік приліпився до дружини своєї і двоє стали одною плоттю" (Буття 2:24). У наш час багато хто боїться давати обітницю вірності. Але якщо двоє люблять один одного, чого ж їм боятися дати обіцянка залишатися разом? Адже це додає шлюбові особливу значимість і впевненість кожного з чоловіка і жінки зробити самоаналіз. Але у зв'язку з невпевненістю у майбутньому подружньому житті багато молодих пар бояться давати обітницю перед Богом.

Робота стала головним аспектом для людини. Жінки, що орієнтуються на кар'єру і чоловіки , швидко готові жертвувати своїми родинами заради роботи, тому що роботу дуже нелегко роздобути. Іншим фактором, що приводить до розлучені, є позашлюбні статеві зносини. Що ж може бути причиною зради? Їх багато. Одна з найпоширеніших -- так називаний "розрив шаблона", коли в житті людини щось різко міняється. Наприклад, чоловіку повезло і він став багато заробляти. Жінці не потрібно працювати тепер, щоб забезпечувати родину. Звичний ритм її життя порушений, і душевне сум'яття часом виливається в подружню зраду. Чоловіка, в основному, на зраду дружини реагують скандалами, рукоприкладством, грубим звертанням, розлученням, не задумуючись над долею дітей.

Деякі, домагаючись опіки, звертаються до неправди, будують домисли, піднімають у суді такі теми, як здоров'я, релігія й утворення дитини, намагаються позбавити один одного не те що опіки, але і бачитися з дитиною, і не хочуть зрозуміти, що і після розлучення в дитини залишається мати і батько, адже вони не з дитиною розлучилися. Вони обоє повинні мати можливість виражати батьківські почуття, прищеплювати дитині свої цінності, привертати дитину до будь-якого не суперечному закону заняттю.

Що стосується опіки, то суд, розглянувши матеріали справи, може прийняти одне з трьох рішень: 1) призначення спільної опіки; 2) дитина залишається з одним з батьків (частіше з матір'ю); 3) накладення обмеження на право відвідування.

У нашій країні психологічна допомога людям у ситуації розлучені ще зовсім недавно не вважалася актуальної, і не тому, що була відсутня сама проблема і переживання, з нею пов'язані, а в силу того, що розлучення не відносили до явищ, характерних для радянського способу життя. В останні роки психологи активно обговорюють, які методи консультування більш ефективні для людей, що переживають розлучення. Досвід закордонних колег показує, що ці люди потребують допомоги на різних рівнях соціальному, матеріальному, фізичному й ін.

У нашій системі соціальних служб надається слідуюча допомога:

Консультування сімей з приводу різних проблем

Психотерапія, основними тенденціями якої в ситуації розлучення, є, по-перше, робота фахівця з людиною, що звернулася за допомогою, і, по-друге -- з «розширеною родиною», що може включати не тільки його родичів, але і знайомих.

Сімейноцентрована практика як модель соціальної роботи зосереджена, на взаєминах людини, її родини і її оточення, що впливає, у свою чергу, на більш широкі соціальні сили і системи, у які вона включена.

Реалізація цих консультативних підходів, насамперед, можлива через емпатію і розуміння співрозмовника. Також надаються різні поради батькам, матерям, дітям та навіть бабусям і дідусям з приводу утвореної ситуації.

3. Гридьковець Л. М. "Подолання подружніх конфліктів", Практична психологія та соціальна робота, 1999р, №8

4. Друзь Е. В. "Социальное положение женщин в обществе", Харьков, Консум, 2001г, 424стр

5. Зайцева З. Г., Трубавіна І. М. "Соціальна підтримка сім'ї", Комплексні програми центрів ССМ, - Київ, ДЦССМ, 2001р

6. Законодавство України про шлюб, сім'ю та спадкування, Київ, АСК, 2000р

7. Моховиков А.Н., Телефонное консультирование. -- 2001. -494с. 2-е издание, переработанное и дополненное, Под редакцией и с предисловием доктора медицинских наук В.Е.Кагана

8. Психология семейных отношений с основами семейного консультирования, Е. И. Артамонова, Е. В. Екжанова, Москва, "Академия", 2004г, 192стр

9. Психология социальной работы, О. Н. Александрова, О. Н. Богомолова, Питер, 2002, 352стр

10. Социальная работа, под общей редакцией Курбатова В. И., Ростов н/Д, "Феникс", 1999г, 576стр

11. Соціальні служби - родині: розвиток нових підходів в Україні (перевидання)/ за редакцією І. М. Григи, Т. В. Семигіної, - Київ, 2003р., - 128 стор.

12. Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім'єю, Трубавіна І. М., навчальний посібник,- Київ, ДЦССМ, 2003 р. - 132 стор.

13. Трубавіна І. М. "Поняття про соціально-педагогічне консультування сім'ї", гуманітарно спрямований виховний процес становлення особистості: в 2 книжках, Київ, ІПВ, 2001р, Кн1

14. Трубавіна І. М., "Соціальна робота з неблагополучною сім'ю" - Київ, ДЦССМ, 2002р