Аскеза та екстаз у світових релігійних практиках

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Аскеза та екстаз у світових релігійних практиках

Аскеза та екстаз у світових релігійних практиках

Аскеза та екстаз у світових релігійних практиках

План

1. Значення тілесного досвіду у релігійних традиціях

2. Екстаз - перемога тілесного над свідомістю

3. Аскеза - як співвідношення людського й надлюдського

Література

1. Значення тілесного досвіду у релігійних традиціях

У сучасній антропології, незважаючи на всі нововведення останніх десятиліть, досить обмежені категоричний апарат і методологічний інструментарій, у своїй основі отримані нами в спадщину від епохи Просвіщення. Необхідно їхнє розширення, збагачення, необхідне звертання до великої розмаїтості традиційної спадщини, архаїчного досвіду. Крім евристичного багатства міфологічних і релігійних образів і символів істотним представляється їхнє онтологічне вкорінення, багатовікова перевірка досвідом, практикою.

Зараз модно звертатися до всяких екзотичних навчань й архаїчних практиків, але це лише перший крок - залишається величезний нерозкритий і незатребуваний потенціал. У цьому змісті представляється досить перспективним аналіз екстатичних й аскетичних технік, які присутні у всіх традиційних навчаннях і практиках. Ця пара понять задає певну систему координат, систему цінностей, у яку вписуються багато феноменів людського буття, як в архаїчних і традиційних суспільствах, так й у сучасній цивілізації, хоча це й менш очевидно.

Варто звернути увагу на вузький, дуже виборчий підхід до Традиції сучасними вченими й адептами різних навчань і культів. Переважає не вивчення релігій як вони є, зсередини, цілком, а вихоплювання окремих елементів, частин, якщо їх можна пристосувати до сучасних способу мислення й способу життя. Наприклад, у традиції екстаз й аскетика доповнювали один одного, були в деякій рівновазі, а сучасна цивілізація з однієї сторони всіляко стимулює екстатичні практики, а з іншого боку, заперечує, всіма способами уникає аскетичних практик і виганяє їх і з досвіду й навіть зі свідомості. Сучасну епоху можна охарактеризувати як «втеча від аскези, втеча в екстаз». Із цього випливають далеко, що йдуть наслідки.

Кожна культура, нації, релігія мають свої специфічні подання про пристрій світобудови, про загробний світ і зроблене буття. В основі всіх світоглядних установок лежать явні або сховані подання про сакральному, священному, божественному. Будь-яка релігійна система пропонує своїм адептам якісь духовний досвід, форми його осмислення й методи його одержання. Можна говорити про різні сакральні стратегії, під якими ми будемо розуміти вибір людиною деякої онтологічної схеми, метафізичної позиції, моделі людини в контексті священного, а також їхнє твердження й втілення.

Важливе місце в сакральних стратегіях займає тілесний досвід, що виражається в таких модусах людського буття, як сп'яніння, сексуальність, біль, насильство й смерть. У всьому різноманітті сакральних стратегій можна виділити дві групи - екстатичні й аскетичні стратегії. Перші відповідають міфологічному мисленню, архаїчним поданням. Другі виникає в процесі розвитку релігійних систем і містичних практик.

Тіло займає важливе місце в міфі. Усе, що відбувається з героєм у всій повноті, задіє його тілесність. Це може бути розчленовування тіла бога або першопредка при першому жертвопринесенні в часи утвору миру або маніпуляції з тілом присвячує при шаманській ініціації. Часто згадуються перетворення героя в тіла інших істот, зменшення й збільшення його тіла. Також характерно гранична напруга тіла під час подорожі, випробувань і подвигів героя й особливо в битві. Біль і насильство постійно присутні в міфі як саме собою що розуміє. Тілесність людини проявляється з максимальною інтенсивністю.

Але все це є лише умовою перетворення героя, його смерті й наступного відродження, знаходження своєї щирої природи й виконання свого боргу. Тілесність сама по собі нічого не значить і нічого не вирішує. Вона знаходить своє значення й своє місце тільки в контексті цілісного досвіду, цільного світогляду, єдиного процесу людського буття. Внаслідок специфіки архаїчного мислення в міфі психологічна складова духовного досвіду нівелюється, редукується до тілесних феноменів, у яких і через які виражається життя духу.

Взагалі в міфі й ритуалі велике значення надається людському тілу. Насамперед, це колективне тіло, єдине тіло, одне загальне тіло, причому загальне між людьми й божеством. Це першотіло, тіло першочоловіка, тотальне тіло, із частин якого був створений мир, тіло-жертва. Всі частини людського тіла здобувають символічне значення, уподібнюються священним сутностям і стихіям. Людина, що перебуває в міфі, ототожнює себе з героєм міфу й повторює ту ж схему, втілює дану сакральну стратегію. Причому фізичні випробування можуть бути частково або повністю замінені символічними формами, хоча що присвячує одержує досвід священного у всій повноті.

Тоді акцент переноситься на переживання вже отриманого сакрального досвіду, що втілюється у Святі. У міфі сакральне завжди перебуває поруч із людиною. У святі людина постійно повертається у священний час, у зроблений первісний стан. І знову тілесність виявляється в центрі. Свято задіє майже всі модуси тіла: танець, сп'янінн