Рушійні сили єкономічного прогресу

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Рушійні сили єкономічного прогресу

Рушійні сили єкономічного прогресу

Херсонський державний технічний університет

На тему: Рушійні сили єкономічного прогрессу: протиріччя,

потреби, стимули, інтереси

Виконала: студентка групи 1МЕВ

Мельник Наталія

-Херсон 2003-

План

ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОГРЕС: КРИТЕРІЇ І РУШІЙНІ СИЛИ

1 Сутність і критерії єкономічного прогресу

2. Рушійні сили і фактори єкономічного прогресу

3. Сутність потреб та особливості їх розвитку

4. Економічні інтереси — рушійна сила соціально-економічного розвитку

5. НТР та її роль в єкономічному прогресі

1. Сутність і критерії єкономічного прогресу

3 виникнення політичної економи представники її різних напрямів, шкіл і

течій намагалися з'ясувати рушійні сили розвитку економіки. Так, причини

розвитку суспільства, в тому числі економіки, вони вбачали у зростанні

населення, географічному середовищі, прогресі техніки, психобіологічних,

соціально-правових факторах тощо. З'ясування цих причин має велике

теоретико-пізнавальне та практичне значення, зокрема допомагає виробити

науково-практичні рекомендації для виходу економіки України з глибокої

економічної кризи, а відтак прискореного розвитку суспільства.

Сутність і критерії економічного прогресу

Сутність економічного прогресу. Поняття "прогрес" походить від

латинського слова "progressive", що означає рух вперед, поступальний

розвиток суспільства по висхідній лінії, від менш досконалих до більш

досконалих форм.

Економічний прогрес — поступальний розвиток усієї економічної системи,

кожного її елемента: продуктивних сил і техніко-економічних відносин (а

водночас технологічного способу виробництва), організаційно-економічних

відносин, виробничих відносин, або відносин економічної власності, та

господарського механізму.

Конкретніше прогрес технологічного способу виробництва виражається в

переході від способу виробництва, заснованому на ручній праці, до способу

виробництва, що базується на машинній праці, а від нього — до

технологічного способу виробництва, в основі якого лежить автоматизована

праця. Рух уперед у межах виробничих відносин знаходить свій концентрований

вияв у еволюції форм власності: від індивідуальної до колективної (в різних

її видах і ступенях зрілості), від колективної — до державної та

наддержавної (або інтегрованої) форми власності.

Прогрес організаційно-економічних відносин виражається у вдосконаленні

процесу управління підприємством, покращенні маркетингових досліджень тощо.

Прогрес господарського механізму передбачає еволюцію ринкових важелів

управління економікою, поступовий перехід до раціонального поєднання

державних і ринкових важелів, а згодом до наднаціональних форм і методів

управління економікою в межах регіональних об'єднань.

Економічний прогрес — основа суспільного прогресу, елементами якого

(крім економічного) є прогрес правовий, політичний, національний,

культурний, духовний та ін. Загалом такий рух уперед виражається в

послідовній зміні суспільно-економічних формацій. Загальною тенденцією

історичного розвитку є поступовий перехід від суспільних систем, зумовлених

природними факторами (географічним середовищем, кількістю населення), до

складніших систем, прогрес яких забезпечується зростанням кількості

факторів і джерел розвитку. Так, у сучасних умовах якісно новими факторами

суспільного, зокрема економічного, прогресу є дух народу, енергія й

активність нації, національна психологія та свідомість людей.

Розрізняють два основні типи економічного розвитку — екстенсивний та

інтенсивний.

За екстенсивного типу економічне зростання досягається внаслідок

кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед факторів

виробництва, за незмінного рівня технічної основи виробництва. Основними

факторами цього типу економічного зростання є: 1) збільшення обсягу

інвестицій за збереження існуючого рівня технології; 2) збільшення

кількості працівників; 3) зростання обсягів оборотних фондів (сировини,

матеріалів тощо). Так, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію

вводиться вдвічі більше машин, верстатів, устаткування такої ж якості,

застосовується вдвічі більше робочої сили такої ж кваліфікації і рівня

освіти, такі ж форми організації праці, сировина тощо. У цьому разі

продуктивність праці й ефективність незмінні.

За інтенсивного типу економічного зростання збільшення масштабів

випуску продукції досягається внаслідок якісного вдосконалення всієї

системи продуктивних сил, насамперед речових і особистих факторів

виробництва. Основою інтенсифікації є науково-технічний прогрес, а в наш

час радикальна форма його розвитку — НТР, що розгортається. Основними

факторами цього типу економічного зростання є: 1) впровадження нової

техніки і технології на основі передових досягнень науково-технічного

прогресу, основою яких є процес інвестування виробництва; 2) підвищення

загальноосвітнього і професійного рівнів працівників; 3) покращення

використання основних і оборотних фондів; 4) впровадження нових

прогресивних форм організації виробництва і праці; 5) розвиток

підприємницьких здібностей; 6) випереджаючий

Прогрес організаційно-економічних відносин виражається у вдосконаленні

процесу управління підприємством, покращенні маркетингових досліджень тощо.

Прогрес господарського механізму передбачає еволюцію ринкових важелів

управління економікою, поступовий перехід до раціонального поєднання

державних і ринкових важелів, а згодом до наднаціональних форм і методів

управління економікою в межах регіональних об'єднань.

Економічний прогрес — основа суспільного прогресу, елементами якого

(крім економічного) є прогрес правовий, політичний, національний,

культурний, духовний та ін. Загалом такий рух уперед виражається в

послідовній зміні суспільно-економічних формацій. Загальною тенденцією

історичного розвитку є поступовий перехід від суспільних систем, зумовлених

природними факторами (географічним середовищем, кількістю населення), до

складніших систем, прогрес яких забезпечується зростанням кількості

факторів і джерел розвитку. Так, у сучасних умовах якісно новими факторами

суспільного, зокрема економічного, прогресу є дух народу, енергія й

активність нації, національна психологія та свідомість людей.

Розрізняють два основні типи економічного розвитку — екстенсивний та

інтенсивний.

За екстенсивного типу економічне зростання досягається внаслідок

кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед факторів

виробництва, за незмінного рівня технічної основи виробництва. Основними

факторами цього типу економічного зростання є: 1) збільшення обсягу

інвестицій за збереження існуючого рівня технології; 2) збільшення

кількості працівників; 3) зростання обсягів оборотних фондів (сировини,

матеріалів тощо). Так, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію

вводиться вдвічі більше машин, верстатів, устаткування такої ж якості,

застосовується вдвічі більше робочої сили такої ж кваліфікації і рівня

освіти, такі ж форми організації праці, сировина тощо. У цьому разі

продуктивність праці й ефективність незмінні.

За інтенсивного типу економічного зростання збільшення масштабів

випуску продукції досягається внаслідок якісного вдосконалення всієї

системи продуктивних сил, насамперед речових і особистих факторів

виробництва. Основою інтенсифікації є науково-технічний прогрес, а в наш

час радикальна форма його розвитку — НТР, що розгортається. Основними

факторами цього типу економічного зростання є: 1) впровадження нової

техніки і технології на основі передових досягнень науково-технічного

прогресу, основою яких є процес інвестування виробництва; 2) підвищення

загальноосвітнього і професійного рівнів працівників; 3) покращення

використання основних і оборотних фондів; 4) впровадження нових

прогресивних форм організації виробництва і праці; 5) розвиток

підприємницьких здібностей; 6) випереджаючий розвиток інформаційної сфери,

інформатизація господарської діяльності. Інтенсифікація виробництва

виявляється у зростанні суспільної продуктивності праці (тобто у збільшенні

виходу кінцевої продукції з кожної одиниці залучених у виробництво ресурсів

за економії живої, уречевленої праці), у підвищенні якості продукції,

ефективності виробництва.

У процесі розширеного відтворення відбувається поєднання інтенсивних і

екстенсивних факторів економічного зростання. Тому розрізняють переважно

інтенсивний або переважно екстенсивний тип такого зростання. Оскільки

більшість джерел екстенсивного зростання (земля, корисні копалини тощо)

украй обмежені, а для суспільства властиве прогресивне економічне

зростання, необхідно переходити до переважно інтенсивного його типу. Це

означає рішучий перехід до працезаощаджуючих, фондозаощаджуючих і

ресурсозаощаджуючих технологій зростання ефективності виробництва.

Основними формами інтенсивного типу розвитку, або інтенсифікації

виробництва, є: 1) заощаджуюча, за якої внаслідок впровадження нової

техніки і технології зменшується потреба в робочій силі за одноразового

зростання складної праці; 2) працезаощаджуюча, за якої виконання такого ж

обсягу робіт здійснюється меншою кількістю працюючих вищої кваліфікації; 3)

матеріало- і ресурсозаощаджуюча (застосовуються економічніші предмети праці-

наприклад, композитні матеріали, або раціональніше використовуються старі

предмети праці, споживається менша кількість електроенергії тощо); 4)

всебічна, за якої раціонально поєднуються всі названі форми і найшвидше

зростає ефективність суспільного виробництва.

Впровадження фондозаощаджуючої форми в умовах сучасного етапу НТР

пов'язано з автоматизацією виробництва, використанням технологічного

устаткування з програмним управлінням, комп'ютерних систем і

мікропроцесорів, гнучких виробничих систем тощо.

Основними показниками динаміки економічного зростання на

макроекономічному рівні є зростання обсягів валового внутрішнього продукту

або національного доходу; темпи зростання цих показників у розрахунку на

душу населення та ін. Конкретніші показники — коефіцієнт зростання

(визначається як відношення показника певного року, що вивчається, до

базового), темп зростання (дорівнює коефіцієнту зростання помноженому на

100%) і темп приросту (дорівнює темпові зростання мінус 100).

Основні критерії економічного прогресу. Результат економічного прогресу

— реальні досягнення в процесі економічного зростання. Такі досягнення є

критеріями соціально-економічного прогресу.

Критерії економічного прогресу — ознака, показник, на основі яких

обґрунтовується оцінка сутності та якості поступального розвитку

економічної системи і передусім головної продуктивної сили — людини.

Оскільки суспільний спосіб виробництва складається зі структурних

елементів, то економічний прогрес має різні критерії виміру.

Дві основні сторони суспільного способу виробництва, як уже

зазначалося, — продуктивні сили і виробничі відносини, або відносини

економічної власності. Оскільки продуктивні сили є його змістом, відносини

власності — формою, а визначальним у співвідношенні цієї пари категорій є

зміст, то розвиток продуктивних сил — найбільш загальний критерій

економічного прогресу. Це зумовлено тим, що змістом продуктивних сил є

ставлення людини до природи в процесі праці, що від рівня їх розвитку

залежить обсяг створюваних матеріальних і духовних благ, а отже, й життєвий

рівень населення, що до складу продуктивних сил входять людина, засоби

виробництва, наука, інформація та інші елементи.

Важливим критерієм розвитку продуктивних сил є співвідношення між масою

застосовуваних засобів виробництва і кількістю зайнятих у виробництві

робітників, або технічна будова виробництва. Іншими словами, йдеться про

кількість засобів виробництва, яку приводить у рух один працівник, її

зростання виявляється у збільшенні фондоозброєності, енергоозброєності,

машиноозброєності, а в умовах НТР — в автоматизації, комп'ютеризації праці.

Залежно від цього відбувається перехід від одного суспільного ладу до

іншого. З розвитком продуктивних сил зростають продуктивність праці,

національне багатство, з'являються нові виробництва, джерела енергії,

продукти тощо.

Залежно від структури всієї системи продуктивних сил відбувається

конкретизація найвищого, узагальнюючого критерію. Тому слід розрізняти такі

критерії економічного прогресу: рівень розвитку робочої сили, засобів

праці, науки, форм і методів організації виробництва, використовуваних

людьми сил природи, інформації. Так, рівень розвитку робочої сили

визначається її загальноосвітньою та професійною підготовкою, ступенем

розвитку розумових здібностей тощо. Рівень розвитку засобів праці

характеризується продуктивністю, здатністю замінювати працю людини та

іншими показниками.

Водночас розвиток продуктивних сил як найбільш загальний критерій

економічного прогресу характеризує лише одну, хоч і провідну, сторону

суспільного способу виробництва. Тому слід визначити основний, або вищий,

критерій прогресу суспільного способу виробництва. Оскільки головна

продуктивна сила — це робоча сила, працівник, а людина водночас є і

продуктивнок силою, і носієм виробничих відносин, суб'єктом відносин

власності, то головний критерій суспільного способу виробництва — розвиток

людини, її потреб, інтересів, цілей. З цього погляду відмінність між

різними способами виробництва полягає в тому, що у деяких із них

економічний прогрес підпорядковується переважно розвитку лише певного класу

(навіть окремої верстви, прошарку), а в інших прогрес продуктивних сил може

підпорядковуватися розвитку більшості населення. Ця мета реалізується в дії

основного економічного закону.

Оскільки сутністю людини є вся сукупність суспільних відносин

(економічні, юридичні та ін.), то розвиток людини — головний критерій

усього суспільного прогресу. Особа повинна розвинути всі свої сутнісні

сили, здібності не лише в економічній системі, а й у сфері соціальних,

політичних, культурних відносин.

Фактори, що належать до продуктивних сил, групуються залежно від рівня

технічної озброєності праці, розвитку науково-технічного прогресу, глибини

спеціалізації, кооперації праці, інтенсивності, ступеня розвитку сутнісних

сил людини, її здібностей тощо. Тому зростання продуктивності праці є лише

іншим виразом економії часу, яку Маркс називав першим економічним законом,

що відображає найбільш загальну основу й внутрішню логіку економічного

прогресу, джерела і спосіб підвищення ефективності виробництва.

Оскільки закон економії часу — це загальний економічний закон (тобто

діє в усіх суспільних способах виробництва), а отже, розкриває сутність

прогресивного розвитку лише технологічного способу виробництва, то його

змістом є економія живої та уречевленої праці. Залежно від ступеня розвитку

технологічного способу виробництва, і насамперед системи продуктивних сил,

економію робочого часу зумовлюють зміни в кожному з елементів цієї системи

(засобах праці, робочій силі, науці, формах і методах організації праці,

інформації, використовуваних людьми силах природи), а також зміни в її

речовій формі — спеціалізації, кооперації, комбінуванні виробництва, його

концентрації тощо. У свою чергу, в межах кожного елемента системи

продуктивних сил і техніко-економічних відносин можна виділити фактори, які

зумовлюють економію робочого часу. Щодо основної продуктивної сили така

економія залежить від рівня освіти, кваліфікації, розвитку творчих

здібностей людини, її психологічного, емоційного стану тощо.

Безпосередньо впливають на економію живої та уречевленої праці заходи,

спрямовані на перехід від відсталих, відживаючих форм власності до нових,

прогресивних форм. Так, перехід багатьох підприємств до трудових колективів

у США зумовив автоматичне зростання продуктивності праці на 15—20%. З цього

погляду прогресивною формою власності є та, яка сприяє скороченню живої та

уречевленої праці на одиницю створюваного блага (товару або послуги).

Внаслідок дії закону економії часу, підвищення продуктивності праці

зростає додатковий продукт. Це створює умови для розширеного відтворення

речових і особистих факторів виробництва, всієї системи продуктивних сил,

для збільшення вільного часу, розвитку культури, мистецтва, а отже, для

здійснення не лише економічного, а й соціального прогресу, для

вдосконалення всієї системи суспільних відносин. Тому зростання додаткового

продукту є важливим критерієм економічного прогресу, збільшення багатства

суспільства, конкретизує його попередні критерії. Ще точнішим критерієм

такого прогресу є відношення додаткового продукту до необхідного. Одним із

критеріїв ефективності економічних систем, а отже, й економічного прогресу,

американський учений Р.Кроуз вважає рівень трансакційних витрат.

Критерії техніко-економічного прогресу завжди перебувають у

суперечності з критеріями соціально-економічного й суспільного прогресу. До

критеріїв соціально-економічного прогресу, які відображають розвиток

виробничих відносин, належать: розширене відтворення відносин власності;

ступінь економічної свободи безпосередніх виробників; їх власність на свою

робочу силу; самостійність (відносна) підприємств; участь в управлінні тих,

хто створює матеріальні й нематеріальні блага; частка безпосередніх

виробників у національному доході, національному багатстві країни; розвиток

розумових, творчих здібностей людини, її потреб, інтересів та ін. До

критеріїв соціального прогресу, які відображають розвиток всієї системи

суспільних відносин, належать: ступінь соціальної, політичної, юридичної

свободи безпосередніх виробників; їх можливість впливати на ідеологію,

національні відносини; користування багатствами культури, надбаннями

мистецтва тощо.

Упродовж розвитку людського суспільства суперечність між критеріями

техніко-економічного прогресу неодноразово набувала антагоністичних форм.

Так, відсутність у рабів власності на свою робочу силу, економічної

свободи, жорстока експлуатація рабської праці супроводжувалися розквітом

культури і мистецтва у Давній Греції та Давньому Римі. Проте примусове

поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва, відсутність у

них матеріальної заінтересованості в результатах своєї праці, зумовлена

відсутністю власності на робочу силу, власності на засоби виробництва,

призвели до загибелі рабовласницького ладу в Римській імперії, до занепаду

її культури та мистецтва.

Техніко-економічний прогрес, зростання продуктивності праці, досягнуті

на стадії домонополістичного капіталізму за рахунок вузької, однобічної

спеціалізації найманих робітників (мануфактурний період і машинне

виробництво), увійшли в антагонізм з такими критеріями соціально-

економічного прогресу, як необхідність всебічного розвитку людини, її

творчих здібностей, надзвичайно низька частка найманої праці у створеному

нею національному доході тощо.

На сучасному етапі НТР особливо актуальною є проблема гуманізації техніко-

економічного прогресу, органічного поєднання економічної та соціальної

ефективності, відновлення, збереження і примноження загальнолюдських

цінностей. Для досягнення органічної єдності техніко-економічного,

соціально-економічного і соціального прогресу необхідно, щоб головною метою

їх розвитку була людина, її потреби, інтереси, добробут, розквіт її

сутнісних сил. Тому не випадково 00Н запровадила такий узагальнюючий

показник людського прогресу, як індекс людського розвитку, який містить

обсяг ВВП на душу населення, грамотність і тривалість життя.

2. Рушійні сили і фактори єкономічного прогресу

Розвиток суперечностей — джерело прогресу. Гегель називав суперечність

принципом будь-якого розвитку, саморуху. І справді, існувати — означає

перебувати в русі. З цього погляду рух — це суперечність, єдність

суперечностей. Тому суперечність, по-перше, є джерелом саморуху, його

рушійною силою.

Економічна суперечність — суттєве, закономірне відношення і взаємодія

між протилежними сторонами економічного явища чи процесу, внаслідок якої

вона (суперечність) є їх рушійною силою розвитку, а в гносеологічному

аспекті — основою пізнання сутності економічних законів та категорій.

Виникнення суперечностей спричинене існуванням загальних зв'язків,

залежностей і зумовленостей всередині матеріальної системи, взаємодією

різних сторін, властивостей, тенденцій, якостей у межах суперечностей.

Взаємодія протилежних сторін характеризується їх взаємопроникненням,

взаємозумовленістю, взаємозапереченням. Від сутності кожної зі сторін

суперечності, її структури, характеру взаємозв'язку окремих елементів

залежать відносини між протилежними сторонами, їх взаємна боротьба і

взаємодія.

По-друге, кожна суперечність проходить у своєму розвитку такі

послідовні етапи; тотожність, відмінність, протилежність, конфлікт і

ступінь розв'язання суперечності, перехід її у вищу форму свого розвитку.

Найшвидше економічний прогрес здійснюється на перших трьох етапах еволюції

суперечності. Рух суперечностей відбувається насамперед внаслідок більшої

активності заперечувальної, революційної сторони. Такою стороною у межах

суспільного способу виробництва є продуктивні сили, а з-поміж них головна

продуктивна сила — людина. Тому прогрес суспільства, у тому числі

економічний, — це діяльність людей, які ставлять перед собою мету і

досягають її. В основі цілей людини лежать потреби та інтереси.

На зорі людського суспільства окрема особа не могла вижити в боротьбі з

природою. Тому люди об'єднувалися у ранню первісну общину (первісні комуни)

для спільного збирання дарів природа (плодів, ягід, коренів, дрібних тварин

тощо). Пізніше основною формою їх діяльності стало полювання. Для цього

потрібно було спільними силами виготовляти найпростіші знаряддя праці

(ручне рубило, кам'яну сокиру, спис). Стимулом до праці було просте

задоволення найелементарніших потреб в існуванні, виживанні. Так на ранніх

етапах існування людського суспільства виникла суперечність між

виробництвом і споживанням, що є рушійною силою розвитку виробництва

незалежно від її суспільної форми в межах певного способу виробництва. У

процесі виробництва виникають нові потреби, народжуючи ідеальний образ ще

не існуючих продуктів і, отже, стимулюючи їх виробництво в майбутньому.

З розвитком продуктивних сил, особливо з появою додаткового продукту,

утворенням класів, між виробництвом і споживанням виникають проміжні форми

— обмін та розподіл. Тому одразу за суперечністю між виробництвом і

споживанням виникають суперечності між виробництвом і розподілом,

розподілом і споживанням, обміном і споживанням, розподілом і обміном тощо,

їх розвиток безвідносно до конкретної суспільної форми стає джерелом

економічного прогресу. В межах суспільного способу виробництва вони

набувають специфічних форм розвитку Оскільки людина — суб'єкт продуктивних

сил і виробничих відносин, або відносин економічної власності, і ці дві

сторони способу виробництва є різними сторонами суспільного індивіда, а

відносини між людьми в більшості суспільно-економічних формацій

розвиваються у формі взаємодії між класами, то джерело і рушійні сили

економічного прогресу — взаємодія і боротьба між класами (їх інтересами,

потребами, цілями), соціальними групами, прошарками тощо.

Коли йдеться про взаємодію двох сторін суспільного способу виробництва,

то саме поняття взаємодії вказує на активність кожної з них. Це означає, що

кожен крок у розвитку продуктивних сил загалом або окремого їх елемента

через систему техніко-економічних відносин, організацїйно-економічних

відносин або певні їх сторони впливає на еволюцію виробничих відносин, або

відносин власності, окремі ланки цих відносин. У свою чергу, зміни

виробничих відносин стимулюють (або гальмують) розвиток продуктивних сил.

Але визначальною, активнішою і революційною стороною суспільного

способу виробництва є продуктивні сили. Їх розвитку властиві внутрішні

закони, суперечності. Оскільки змістом продуктивних сил є ставлення людей

до природи, то використання людьми сил природи у процесі праці,

суперечність між людиною і природою, намагання людей пристосувати до своїх

потреб нові джерела енергії, корисних копалин тощо є внутрішнім джерелом

розвитку самої системи продуктивних сил. Ця система в усіх суспільно-

економічних формаціях складалася з робочої сили, засобів праці, предметів

праці, використовуваних людьми сил природи. Суперечності між ними також є

внутрішнім джерелом розвитку цієї сторони суспільного способу виробництва.

Ці суперечності виявляються у формі потреб людей, їх інтересів і мотивів

розвитку (рис. 3).

[pic]

Вихідною точкою перевороту в технологічному способі виробництва, у

взаємодії людини з технікою були засоби праці, а сама промислова революція

почалася з машини-знаряддя, або робочої машини, в текстильній

промисловості. Винайдення такої машини, з одного боку, розв'язало

суперечність між технікою і людиною, оскільки кількість знарядь праці,

якими одночасно орудує робоча машина, звільняється від тих обмежень, які

властиві ручному знаряддю робітника. З іншого боку, поява робочої машини

ввійшла в технічну суперечність із двигуном, що тоді існував, і спричинила

революцію в паровій машині. Поява цієї машини зумовила необхідні

революційні зміни в обробці сировини, зокрема винайдення вовночесальних

машин.

Ці суперечності водночас наповнювалися специфічними соціальними

формами, боротьбою основних класів. Так, боротьба найманих робітників за

підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня тощо змусила

капіталістів впроваджувати нову техніку, щоб позбавити їх змоги вести

страйкову боротьбу або послабити її вплив. Саме таким чином були винайдені

сельфактори у прядінні, вовночесальні та інші машини.

Згодом переворот у технологічному способі виробництва, що здійснюється

в одній із сфер виробництва, зумовлює переворот в інших сферах. Ця

своєрідна ланцюгова реакція в розвитку продуктивних сил відбувається

внаслідок існуючої системи суспільного поділу праці, тісного взаємозв'язку

між різними галузями промисловості, кількісних та якісних пропорцій в їх

розвитку, а отже, дії закону пропорційного розвитку.

У межах системи продуктивних сил важливою рушійною силою є змагання між

людьми в процесі їх спільної праці. Таку ж роль відіграє кооперація праці,

тобто форма організації праці, за якої значна кількість людей одночасно

бере участь в одному і тому ж трудовому процесі і виконує при цьому

різноманітні, але пов'язані між собою операції. Змагання доповнюється

специфічними суспільними формами. Ними за капіталізму є конкуренція (між

робітниками і капіталістами та всередині кожного з цих класів). Значну

самостійну роль з-поміж рушійних сил економічного прогресу відіграють

виробничі відносини, або відносини економічної власності. Оскільки вони

розвиваються відносно самостійно в межах суспільного способу виробництва,

тобто частково незалежно від розвитку продуктивних сил, мають свої

закономірності розвитку, специфічні суперечності, то рух цих суперечностей

стає окремою рушійною силою економічного прогресу. До них належать

суперечності між різними формами власності. Чим більше таких конкретних

форм власності в межах певного способу виробництва, тим сильніші рушійні

сили й джерела економічного прогресу.

Значну, відносно самостійну роль з-поміж рушійних сил економічного

прогресу відіграють і техніко-економічні відносини, зокрема оптимальне

співвідношення між спеціалізацією, концентрацією, комбінуванням виробництва

тощо. Важлива роль в економічному прогресі належить організаційно-

економічним відносинам, зокрема вдосконаленню організаційних структур

управління підприємством, зростанню ефективності праці усіх ланок

управлінського апарату тощо.

Відносно самостійним видом економічних суперечностей у межах

економічної системи є суперечності господарського механізму. До них

належать суперечності в межах ринкового саморегулювання економіки, в межах

державного регулювання (наприклад, між економічними й адміністративними

методами такого регулювання), між ринковими і державними важелями тощо.

Але найважливішою рушійною силою економічного прогресу в межах

суспільного способу виробництва є суперечність між продуктивними силами та

виробничими відносинами, або відносинами економічної власності.

Найдинамічніші елементи продуктивних сил на сучасному етапі — робоча сила,

наука, засоби праці. Тому в процесі свого розвитку вони першими вступають у

суперечність, конфлікт з відносинами власності.

Кожен з елементів, у свою чергу, складається з відповідних компонентів

(наприклад, наука — з фундаментальної і прикладної наук). Компонентами

робочої сили у наш час є рівень освіти, кваліфікації, культури,

психологічний стан тощо. Найдинамічніші та найреволюційніші елементи

робочої сили першими вступають у конфлікт з існуючими відносинами

власності. Це зумовлює процес переростання робочою силою домінуючої у даний

час форми власності, перехід до якісно іншої, розвинутішої форми власності

в межах суспільного способу виробництва. Переростання окремими компонентами

робочої сили, науки тощо певних форм власності й поява внаслідок цього

більш розвинутих форм зумовлюють те, що адекватними для розвитку певного

елемента продуктивних сил, а отже і всієї її системи, стають водночас

декілька конкретних форм власності в межах одного суспільного способу

виробництва.

Такий механізм взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин

передбачає наявність різних форм і методів часткового і тимчасового розв

'язання економічних суперечностей у межах одного суспільного способу

виробництва. Основними методами цього способу розв'язання є, по-перше,

створення якісно нових форм руху для попередніх суперечностей, що означає

водночас певне пристосування виробничих відносин, відносин власності до

рівня й характеру розвитку продуктивних сил. Так, внаслідок загострення

суперечностей між продуктивними силами і виробничими відносинами у першій

половині XIX ст. виникає і швидко розвивається акціонерна власність.

Другим важливим методом розв'язання економічних суперечностей

суспільного способу виробництва є економічні кризи. Залежно від їх глибини

і сфери поширення (кризи надвиробництва товарів, фінансові, кризи кредитної

системи та ін.) здійснюється часткове (криза охоплює одну зі сфер

господарства, окремі галузі або їх низку) і тимчасове, або більш повне й

тимчасове розв'язання економічних суперечностей. Через деякий час ці

суперечності знову вступають у фазу власне суперечності, конфлікту,

загострюються до краю і готують нову економічну кризу.

Третім важливим методом розв'язання суперечностей суспільного способу

виробництва є його господарський механізм, і насамперед діяльність держави,

виконувані нею функції. Господарський механізм -це механізм свідомого

використання економічних законів, механізм розв'язання суперечностей

суспільного способу виробництва, послаблення їх гостроти, механізм

узгодження економічних інтересів.

Ще один метод часткового і тимчасового розв'язання економічних

суперечностей — кількісний метод. У процесі переростання продуктивними

силами або їх окремими елементами меж певної форми власності в умовах

певного суспільного способу виробництва спочатку відбуваються переважно

кількісні зміни, тобто нагромадження більшої суми грошей, засобів

виробництва тощо, що створює передумови для розвитку окремих елементів

продуктивних сил. І лише через певний час кількісні зміни зумовлюють появу

нової якості — більш розвинутої форми власності. Розвиток цих процесів

здійснюється відповідно до вимог закону переходу кількості в якість і

навпаки.

Поява якісно нової, більш розвинутої форми власності в межах одного

суспільного способу виробництва означає водночас процес діалектичного

заперечення попередньої, менш розвинутої форми власності, тобто не повне

усунення останньої, а часткове, зі збереженням її позитивних якостей і

одночасним перетворенням на залежну, підпорядковану вищій формі власність.

Так зберігаються позитивні властивості всіх існуючих форм власності,

завдяки чому відбувається пристосування виробничих відносин до рівня,

характеру й структури продуктивних сил, здійснюється економічний прогрес.

Процес такого діалектичного заперечення в межах суспільного способу

виробництва є шостим основним методом розв'язання (часткового і

тимчасового) економічних суперечностей.

Фактори економічного прогресу. В сучасній економічній літературі

поняття "фактори економічного прогресу" і "фактори виробництва" розглядають

здебільшого як тотожні, тобто вважають їх (фактори) джерелами національного

доходу, зокрема прибутку. Водночас ці два поняття під певним кутом зору

ототожнюють з терміном "економічні ресурси".

Фактори виробництва — важливі об'єкти або елементи, які здійснюють

вирішальний вплив на можливість і результати виробництва.

У працях західних науковців ще другої половини XIX ст. (зокрема Ж.-

Б.Сея) міститься теза про те, що трьома основними факторами виробництва,

кожний з яких створює його власникові особливий вид доходу, є капітал,

земля і праця. Згідно з теорією "продуктивності капіталу" кожен із факторів

має фізичну продуктивність, створює свою частину доходу. Капітал, під яким

розуміють переважно засоби виробництва, приносить капіталісту прибуток

(власники грошового капіталу отримують відсоток, а власники підприємницьких

здібностей — підприємницький дохід), земля — ренту землевласникові, а праця

— платню робітникові. Звідси випливає, що кожен член суспільства отримує по

справедливості й експлуатації не існує.

Відомий англійський економіст А.Маршалл на початку XX ст., крім

названих трьох факторів, виділив четвертий — діяльність з організації

виробництва, яка приносить платню управляючому виробництвом. У наш час

окремими факторами виробництва називають також ризик, інформацію, час,

науково-технічний прогрес (економічна реалізація цього фактора відбувається

у привласненні доходу від інтелектуальної власності). Австрійський

економіст К.Менгер найважливішим фактором економічного прогресу вважав

прогрес знання про найефективніше використання факторів виробництва,

ресурсів. Американський економіст Й.Шумпетер головним джерелом прибутку

назвав здійснення підприємцем "нових комбінацій" щодо техніки і технології,

створення нових товарів, освоєння нових джерел сировини тощо (рис. 3).

Останніми роками як окремий фактор стали виділяти екологічний, який може і

сприяти економічному прогресу, і гальмувати його (внаслідок забруднення

навколишнього середовища).

У західній економічній літературі немає одностайності навіть щодо

названих перших трьох факторів виробництва, тобто капіталу, землі, праці.

Так, американський економіст Ф.Махлуп переконаний, що земля як безкоштовний

дар природи не є капіталом.

Факторам виробництва властива певна взаємозамінюваність, що

супроводжується їх різною комбінацією з боку підприємців для зниження

витрат виробництва. Так, у разі надто високої ціни землі під забудову у

великих містах або її обмеженості споруджують висотні будинки — хмарочоси.

Взаємозамінюваність факторів виробництва зумовлена обмеженістю більшості

ресурсів, неоднаковою ефективністю їх використання, різними споживчими

властивостями продукту, конструктивними особливостями виробу.

Марксистська політична економія розмежовує фактори виробництва та

джерела вартості, зокрема додаткової вартості. Єдиним джерелом вартості

визнається праця, а засоби виробництва, у тому числі земля, — речовими

факторами, але лише виробництва споживчої вартості, а не вартості. Робочу

силу при цьому вважають особистим фактором, який також бере участь у

створенні споживчої вартості. Речові фактори виробництва ще називають

природними, об'єктивними, робочу силу — суб'єктивним фактором (рис. 3).

Речові, або об'єктивні, фактори виробництва самі не є капіталом. Вони

перетворюються на капітал лише тоді, коли стають засобом експлуатації

найманої робочої сили, матеріальним носієм певної суспільної форми, тобто

певного виробничого відношення. Так, засоби виробництва — матеріальний

носій постійного капіталу і перетворюються на нього завдяки тому, що від

них та від засобів існування відособлені наймані робітники, які для

забезпечення власного існування та існування своїх сімей змушені найматися

до власника засобів виробництва- капіталіста. Засоби виробництва в руках

дрібного товаровиробника (фермера, ремісника тощо), який не має достатньої

кількості робітників (достатньої, аби не працювати самому), не

перетворюються на капітал. Засоби виробництва є речовим фактором

виробництва, беруть участь у створенні споживчої вартості товарів, але

вартості і, відповідно, додаткової вартості не створюють. Їхня вартість, як

і вартість предметів праці, лише переноситься на новостворений продукт

конкретною працею найманого робітника, а отже, враховується як уречевлена

праця. Наприклад, працею токаря на деталь, яку він виготовив, поступово і

частково переноситься вартість токарного верстата. Внаслідок цього вартість

є сукупністю суспільно необхідної живої та уречевленої праці. Фізичної

продуктивності, тобто здатності самим створювати частину доходу, засоби

виробництва не мають.

Важливо зазначити, що західна статистична наука з усієї сукупності

засобів виробництва, що застосовуються у процесі виробництва, до річного

валового національного продукту зараховує лише перенесену конкретною працею

частину зношених засобів праці (а також вартість сировини, матеріалів та

інших предметів праці), тобто амортизовану частинку. Це також є свідченням

того, що засоби виробництва жодної вартості не створюють.

Чи можливе зближення вищеокреслених поглядів з цієї проблеми? Певною

мірою можливе. З одного боку, внаслідок радикальнішого перегляду

зорієнтованими на марксизм науковцями структури продуктивних сил та

категорії "продуктивність праці", а з іншого — внаслідок певного

переосмислення західними вченими їхніх теоретичних установок. Так, Ф.Махлуп

не вважає землю як безкоштовний дар природи капіталом. Капіталом у цьому

випадку є витрати на поліпшення якості землі. Ще точніше було б сказати, що

відповідним фактором виробництва є праця людей, спрямована на поліпшення

якості землі.

До сучасної системи продуктивних сил, на нашу думку, слід відносити

форми й методи організації виробництва, науку, використовувані людьми нові

сили природи та інформацію. Ці елементи є факторами, які забезпечують

перетворення речовини природи відповідно до потреб людей, створення

матеріальних і духовних благ і зростання продуктивності праці. Якщо

поєднати цей висновок з розширеним розумінням продуктивності праці, то не

самі названі фактори є джерелом певної частини національного доходу або

додаткової вартості зокрема, а праця відповідної кількості людей у сфері

науки, інформаційного забезпечення, щодо вдосконалення форм і методів

організації праці, використання нових сил природи (наприклад ядерної,

термоядерної, сонячної енергії).

У цьому випадку не буде підстав для розбіжності у поглядах з приводу

того, що джерелом національного доходу, зокрема прибутку, є діяльність з

організації виробництва, поліпшення якості землі, збирання, зберігання та

розповсюдження інформації, наукова діяльність, особливо прогрес знань про

найефективніше використання факторів виробництва та ресурсів. Цілком

прийнятна і теза Й.Шумпетера, що таким фактором є діяльність підприємця

щодо створення нових товарів, зміни техніки, технології тощо. Продуктивною

є праця у сфері освіти, управління народним господарством та в інших

сферах.

Водночас предметом дискусій залишаються такі фактори, як засоби

виробництва, ризик, час. Йдеться про виникнення нової продуктивної сили в

процесі взаємодії всіх елементів системи продуктивних сил, про комплексну

дію всіх факторів зростання продуктивності праці, що народжує так званий

синергічний ефект, нову якість у процесі системної взаємодії в межах

складної органічної системи. Цю нову продуктивну силу на поверхні явищ

окремі суб'єкти економічних відносин, як і багато науковців, можуть

розглядати як фізичну продуктивність самих засобів виробництва або як плату

за ризик. Більше того, у процесі ускладнення системи продуктивних сил,

появи в ній нових елементів синергічний ефект від їх комплексної взаємодії

зростає. Ця об'єктивна закономірність може набувати химерних форм у

свідомості учасників виробництва, у суб'єктів різних форм власності й

породжувати концепції про дію нових факторів виробництва, про нові джерела

новоствореної вартості. Насправді єдиним джерелом новоствореної вартості й

прибутку зокрема є лише праця в її різновидах.

3. Сутність потреб та особливості їх розвитку

Потреби — це об'єктивні умови існування людини. Визначні мислителі,

політологи, економісти минулого і сучасності — Дж. Гобсон, К. А. Гельвецій,

Г. Гегель, К. Маркс, М. Вебер, Ф. Гайєк та інші бачили в потребах вираз

природи людини, відносили потреби до ключових економічних категорій.

Потреби є вихідною категорією відтворення. В суспільному процесі

відтворення вихідною передумовою є людина. Розвиваючись, людина створює

свої потреби і здібності, продукти і послуги, відносини і суспільні

інститути. Отже, по-перше, потреби — це категорія, що відбиває відносини

між людьми і умовами їх життєдіяльності. По-друге, потреби мають об'єктивно-

суб'єктивний характер.

Розвиток суспільства йде в руслі необхідних потреб. Об'єктивна

зумовленість кожного нового явища оцінюється мірою потреб суспільства, а

зміна способів життєдіяльності е необхідним -наслідком їх задоволення.

Прогрес суспільства прямо залежить від того, наскільки своєчасно

усвідомлюються і враховуються в цілях діяльності нові потреби. Якщо

поставлені цілі відриваються від реального змісту потреб, то регульована

цілями діяльність стає даремною витратою людських сил.

У структурі потреб суспільства відображається кілька типів об'єктивних

відносин, що зв'язують людей з умовами життєдіяльності. Це відношення до

природи, до існуючих засобів життя, до себе та інших людей, а також

відношення до праці і вільної діяльності.

У механізмі відтворення економічні та соціальні потреби взаємозв'язані

і рівнозначні: економічні потреби відбивають відношення до праці і

проявляються як необхідність економії робочого часу; соціальні — стосуються

проблем особистості (необхідність самореалізації, духовного та фізичного

вдосконалення, творчої діяльності тощо). Рівнозначність соціальних та

економічних потреб полягає в тому, що добробут, освіта, охорона здоров'я,

виховання дітей, соціальне страхування, задоволення від роботи постійно

реалізуються в економії праці. Остання досягається при використанні у

виробництві матеріально забезпечених, здорових, освічених і задоволених

роботою людей.

Суспільство повинне задовольняти як соціальні, так і економічні

потреби, але результуючим показником є ступінь задоволення соціальних

потреб. Останні — важливий стимул економії праці, яка ефективна, коли в неї

включаються такі соціальні чинники, як освіта, наука, ініціатива, культура,

винахідливість і тим більше мотивація праці. Прикладом зростаючого впливу

соціальної сфери може бути економіка США, де з кінця XIX ст. частка засобів

виробництва у ВНП не перевищувала 19%.

В економічній літературі потреби класифікують по-різному. Так, у

системі економічних потреб виділяють виробничі, суспільні та особисті.

Останні поділяють на фізичні, інтелектуальні, соціальні. Потребами першого

рівня є фізичні потреби, що передбачають реалізацію об'єктивних умов,

необхідних для нормальної життєдіяльності людини, їх елементарність

визначається безпосереднім взаємозв'язком з біологічними функціями

організму людини. В той же час навіть елементарні потреби не можуть

розглядатися як чисто біологічні, оскільки реальний спосіб задоволення їх

(спосіб споживання) має соціальний характер, отже, відбивається на

формуванні соціальних потреб.

За ступенем реалізації розрізняють абсолютні, дійсні та платоспроможні

потреби. Абсолютні потреби формуються відповідно до загального світового

рівня розвитку виробництва і відбивають максимально досягнутий у світовій

економіці рівень відтворення здібностей людини. Дійсні потреби — це ті, що

можуть бути досягнуті (реалізовані) при певному рівні розвитку виробництва.

Споживати, задовольняючи таким чином потреби, можна лише те, що вже

вироблено, і лише те, що суспільство може оплатити. Отже, платоспроможні

потреби визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових

доходів населення. Залежно від цих двох чинників структура платоспроможного

попиту може відповідати дійсним потребам або не відповідати їм. Тим самим

суперечність між потребами та виробництвом набуває форми незбалансованості

попиту і пропозиції на товари та послуги.

Розробці моделей потреб надають великого значення в західній науці.

Результати цих розробок використовуються насамперед у галузі маркетингу,

реклами.

Ієрархія потреб за ступенем значення буде така: фізіологічні потреби,

потреби самозбереження, соціальні потреби, потреби в повазі і потреби в

самоутвердженні (за А. Маслоу).

Людина намагається задовольнити передусім найважливіші потреби. Як

тільки їй вдається задовольнити якусь важливу потребу, остання перестає

бути рушійною силою. Одночасно у людини з'являються наступні за важливістю

потреби.

Кожний крок в розвитку суспільства — це одночасно задоволення потреб на

новому, більш високому рівні. Суспільство завжди жорстко обмежене ресурсами

праці, тому на кожному етапі свого розвитку воно висуває як двоєдину мету

задоволення однаково пріоритетних соціальних та економічних потреб,

виділяючи для цього необхідні частини сукупного фонду робочого часу.

Економічні цілі реалізуються за рахунок нової додаткової праці, створюваної

зростанням ефективності виробництва; соціальні зумовлені розширенням

споживчих благ, вільного часу, розвитку людської особистості. Подвійний

результат може бути представлений формулою

[pic]

де Е — соціально-економічна ефективність; Uс, Uе — соціальний та

економічний ефект; Т — суспільний робочий час.

Соціально-економічна ефективність виражена як відношення витрат і

результатів, але результат є не продуктом, а досягнутим рівнем задоволення

соціальних та економічних потреб. При цьому на задоволення цих потреб

(включаючи працю в сім'ї, домашньому господарстві) витрачають весь час,

який і є, по суті, суспільним робочим часом.

Зростання ефективності проявляється в максимізації соціального та

економічного ефекту і мінімізації робочого часу. Соціальний результат

виражається в досягненні кращих умов життя, а економічний ефект, досягнутий

у даному циклі, створює передумови для майбутнього розвитку. Механізм

соціально-економічної ефективності є основою розвитку потреб, переходу від

простих до складних потреб, від матеріальних до духовних, від економічних

до політичних, отже, до всебічно розвиненої індивідуальності.

Соціальні та економічні потреби стимулюють розвиток відповідних видів

діяльності, які забезпечують зростання як економічної, так і соціальної

сфер. Їм відповідають два критерії, дві міри суспільного прогресу і два

найбільш загальних закони розвитку — закон зростання потреб і закон

економії праці. Ці два закони відбивають дві сторони загальноісторичного і

політекономічного закону ефективності, який відображує всі сфери людської

діяльності, визначає її історичну еволюцію. Це проявляється вже на

індивідуальному рівні: кожна людина, зацікавлена в максимальному

задоволенні потреб, завжди намагається зберігати свою працю. Звідси —

раціональне обмеження потреб, жорстка черговість їх задоволення, пошук

найефективніших комбінацій. Ця ж двоїстість проявляється і на суспільному

рівні: скорочення часу на задоволення одних потреб дає суспільству

економічний виграш і можливість задовольняти інші, більш високі потреби,

включаючи потребу у вільному часі. Висока ефективність виробництва дає

змогу задовольняти економічні потреби при затратах робочого часу, що

постійно знижуються.

На прикладі економічно розвинутих країн у XX ст. можна виділити три

етапи розвитку потреб. До середини 50-х років (перший етап) домінували

матеріально-речові потреби. Однак, наприклад, у США вже в першій третині XX

ст. спостерігався значний приріст вільного часу. В 20-ті роки робочий

тиждень був законодавче обмежений 40 годинами.

Другий етап почався з середини 50-х років з переходом до «економіки

споживання». Почали формуватись такі соціальні потреби, як побутове

обслуговування, освіта, медицина, спорт, відпочинок, розваги та ін.

На прикладі США можна простежити перехід до типу споживання, де панують

послуги. Уже в 20-ті роки в структурі особистого споживання 40 % становили

витрати на послуги, більше 12 % - на товари довгострокового споживання.

Частка витрат на харчування в структурі особистого споживання в США

становить 15 % (у Західній Європі — 20, Японії — 27 %).

Дію закону зростання потреб протягом ста років підтверджує динаміка

вартості робочої сили.

Третій етап розвитку потреб почав формуватись у 80-ті роки. Він

завершить фундаментальні зрушення в бік гуманітарних потреб, пов'язаних з

творчістю, духовним розвитком особистості. Ці потреби вже частково

задовольняються. Інтенсивний розвиток творчих та духовних потреб припадає

на вільний час. В економічно розвинутих країнах зростають потреби у

вільному часі.

За даними опитування, три чверті американців готові відмовитися від

купівлі більшості товарів на користь задоволення потреб нематеріального

характеру. Від 14 до 42 % усіх робітників та службовців висловлюються за

збільшення вільного часу навіть за рахунок зменшення заробітків.

У структурі потреб відбуваються такі принципові зміни:

перехід від домінування економічних суспільних потреб до домінування

соціальних;

від задоволення елементарних потреб — до задоволення потреб на основі

індивідуалізованого виробництва;

від речової структури споживання — до переважання в ній послуг, у тому

числі й послуг гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток

особистості.

Вихідним пунктом розвитку виробництва є нові, ще не задоволені потреби,

які постійно виникають у всіх сферах життя суспільства. Особлива роль при

цьому належить споживанню як категорії процесу відтворення. Споживання

створює, а тим самим відтворює потребу. Здатність до споживання можна

розглядати як певну продуктивну силу, що взаємодіє з виробництвом.

Теоретичним обгрунтуванням первинності потреб і всебічного врахування

їх у господарській діяльності є домінуючі в країнах з ринковою економікою

концепції маркетингу, сформовані в 50-х роках. Об'єктом діяльності

маркетингу є потреба як така. Виробництво в умовах економіки споживання

орієнтується на пошук засобів ефективнішого задоволення потреб. З 70-х

років розробляються концепції соціально-економічного маркетингу, спрямовані

на підвищення рівня життя.

Потреби є стратегічною основою національної економічної, соціальної і

науково-технічної політики розвинутих країн. Функцією політики в цих

країнах є формування та розподіл ресурсів як на мікро- (фірми), так і на

макроекономічному рівні.

Суспільні потреби є основою для прийняття рішень у найважливішій для

розвитку виробництва структурно-інвестиційній сфері. 3/4 комерційних

нововведень були впроваджені вже в 70-х роках у США за результатами

вивчення потреб ринку і тільки 1/4 — породжені стихійним інноваційним

процесом. Великі фірми враховують перспективні потреби і орієнтуються на

технічні й продуктивні зміни, що доступні і вигідні споживачу. В арсеналі

фірм США є близько 20 базових методів моделювання технічних процесів з

орієнтацією на споживача. В країнах з розвинутою ринковою економікою Існує

система соціальних технологій і визначення суспільної оцінки нових потреб.

Починаючи з 60-х років промислове виробництво в США орієнтується на широку

індивідуалізацію потреб.

Основою зростаючого впливу процесу розвитку потреб на виробництво є

підвищення ролі творчої праці та гуманізація виробництва, що є рисами

постіндустріального виробництва. В свою чергу, зростаюча інтелектуалізація

праці, впливаючи на формування потреб виробника, ставить відповідні вимоги

перед виробництвом. Близько половини молодих американців (віком до 25

років) вважають творчий характер праці більш важливим стимулом, ніж рівень

матеріальної винагороди. Цей процес можна представити схемою, наведеною на

рис. 3.

В умовах адміністративно-командної системи суспільству була нав'язана

«модель обмеженого споживання» (залишковий принцип виділення коштів на

соціальну сферу). Нерозвинуті потреби негативно впливають на можливості

економічного зростання: знецінюють працю; низька вартість робочої сили

обмежує можливості для нагромадження національного багатства. Нарешті, на

рівні суспільної психології відтворюється нецивілізований спосіб

споживання.

[pic]

Структура економіки України на сучасному етапі орієнтована на низькі

потреби споживання. Нерозвинуті потреби є результатом і причиною

гальмування суспільного розвитку.

Виробництво створює конкретні види матеріальних та духовних благ і відіграє

визначальну роль у формуванні потреб особистості. Потреби найчастіше

народжуються прямо із виробництва або із становища речей, що грунтується на

виробництві. Виробництво формує, з одного боку, потреби, що розвивають

інтелектуальні здібності, виробничу, творчу активність робітника, а з

другого — невиробничі потреби для індивідуального споживання. По-перше,

виробництво збуджує потребу в споживача, предметом якої є створюваний

продукт. Основа людських потреб фізіологічна, але різноманітність їх,

способи та рівень задоволення, розвиток потреб визначаються виробництвом.

Виробництво створює нові види продуктів, що здатні краще, ніж попередні,

задовольнити ту саму загальну потребу. По-друге, нескінченно відтворюючи

потребу, виробництво робить процес відтворення безперервним. Так, якщо

процес виробництва задовольняє потребу в праці, у творчості, то виробництво

тим самим створює потребу в матеріальних благах та послугах для

відшкодування витрачених сил організму. По-третє, збагачення змісту праці

збагачує і потреби, створює людину, що здатна сприймати нові продукти

виробництва. По-четверте, виробництво організує потреби і здібності

індивідів, і кожний з них проявляє себе в тих межах та напрямах, що

диктуються формою виробництва.

4. Економічні інтереси — рушійна сила соціально-економічного розвитку

Інтереси — це усвідомлені потреби (умови) існування різних суб'єктів

господарювання. У сфері економічних відносин потреби проявляються як

інтереси. Потреби-інтереси не тільки відображають існуючі відносини, а й

самі є «першою цеглиною» в структурі соціально-економічних відносин.

Видатний французький енциклопедист К. А. Гельвецій зазначав: «Якщо

фізичний світ підкоряється закону руху, то світ духовний не менш

підкоряється закону інтересу».

Потреби не тотожні економічним інтересам. Сутність останніх полягає в

реально націленому задоволенні економічних потреб у засобах виробництва,

трудових ресурсах, предметах особистого вжитку та ін. Економічні інтереси є

визначальною об'єктивною мотивацією діяльності людей, виходячи з їх місця у

суспільному виробництві. Вони знаходять свій вираз у поставлених цілях та

діях на досягнення їх. Потреби і засоби їх задоволення відбивають причину

та форму прояву економічних інтересів, які, в свою чергу, не тотожні

задоволенню потреб. Отже, економічний інтерес завжди виражає відповідний

рівень та динаміку задоволення потреб. Так, не може бути інтересом суб'єкта

зниження рівня задоволення потреб.

Визначення сутності інтересів, розмежування та поєднання їх має

практичне значення, оскільки виробничі відносини проявляються насамперед як

інтереси. Кожна людина одночасно є носієм різних інтересів. У ринковій

економіці приватний інтерес домінує над суспільним, але ринковий механізм

забезпечує поєднання цих інтересів. Механізм суспільної координації був

відкритий А. Смітом. Поєднання інтересів спрямовується об'єктивними

економічними законами: кожний індивід, маючи власний інтерес (адже ніхто не

працює собі в збиток), одночасно сприяє досягненню найбільшого блага для

всіх (правило «невидимої руки»). Наприклад, результати праці виробника

(підприємця) повинні ефективніше задовольняти потреби людини, а економічна

доцільність індивідуалізованої праці з позицій інтересів підприємця

визначається прибутком.

Засіб реалізації індивідуальних інтересів робітника — зростання

індивідуального доходу (заробітної плати). Інтерес власника (підприємця)

полягає в збільшенні власності (капіталу) та отриманні від неї

гарантованого прибутку. Засобом реалізації колективних інтересів є

максимізація прибутку та фонду заробітної плати (наприклад, для підприємств

державного сектора, що знаходяться на комерційних засадах господарювання).

Нарешті, засіб реалізації суспільного інтересу - максимізація національного

доходу та мінімізація фонду відшкодування створюваного суспільного

продукту. Проблема поєднання інтересів, таким чином, знаходить своє

вираження у формуванні певних пропорцій у розподілі доходів.

В адміністративно-командній економіці субординація інтересів

грунтується на принципі сходження інтересів від загального до часткового і

одиничного: інтереси державні мають пріоритет перед регіональними,

регіональні — перед колективними тощо. В той же час засіб забезпечення цієї

субординації інтересів — жорстке централізоване планування —

продемонструвало свою невідповідність, обмежуючи на практиці свободу

індивіда.

Регулювання державою економічних процесів на терені високого розвитку

продуктивних сил і відповідно організаційно-економічних та соціально-

економічних відносин відкриває можливість в умовах соціальне орієнтованого

ринкового господарства оптимально поєднати особистий, колективний та

державний інтереси з урахуванням глобальних проблем сучасності. Це стає

можливим, по-перше, через відкриття ринковими відносинами широкого простору

для активізації економічних інтересів особистості; по-друге, через

узгодження взаємодіючих інтересів у системі «особистість — колектив —

держава» за допомогою не лише суто ринкових методів, а й державного

економічного регулювання.

В економічних відносинах між людьми потреби проявляються насамперед як

інтереси. Кожне окреме відношення існує спочатку потенційно, у формі

очікувань та ще незадоволених домагань людини. Як дійсні економічні

відносини реалізуються, коли набувають форми взаємного зв'язку. В кожному

економічному відношенні - між підприємцями і виробниками, між виробниками

і споживачами, державою і недержавним сектором економіки (бізнесом),

партнерами, у відносинах між індивідами — мають місце елементи боротьби і

співробітництва. Механізм суперечливої взаємодії інтересів можна простежити

на прикладі його рояву у сфері виробництва і ринку (рис. 4).

[pic]

У сфері виробництва підприємці й робітники є протилежними сторонами

економічних стосунків, але вони мають спільні інтереси щодо ринку,

виступаючи як виробники або споживачі. Взаємозалежність цих груп об'єктивно

зумовлює їх співробітництво.

Взаємодія інтересів є стимулом стимулом ефективного соціально-

економічного розвитку. В країнах з розвинутою ринковою економікою високий

рівень економічної ефективності та добробуту зумовлений насамперед

цілеспрямованою мотивацією особистості в поєднанні з її політичною,

юридичною та економічною свободою. При переході економіки України до ринку

слід зробити акцент на особистих інтересах, які сприятимуть економічному

зростанню. В умовах відродження української державності виходить на чільне

місце також національний інтерес.

В умовах адміністративно-командної системи офіційно проголошувалось

гасло першості загальнонародних інтересів над особистими. Насправді ж

особисті інтереси працюючих значною мірою ігнорувались, а реалізовувалися

передусім особисті інтереси правлячого політичного прошарку - державно-

партійної бюрократії. Це розходження на рівні масової свідомості породило

зневіру у загальнонародний, державний інтерес та необхідність дотримання

його. Взаємозв'язок інтересів суспільства, колективу та особистості

забезпечувався шляхом підпорядкування інтересів колективу (підприємств)

державі; а точніше державному апарату методами адміністративно-командного

та ідеологічного стимулювання економіки. В умовах недемократичного

суспільства, за відсутності контролю, загальнонародні інтереси підміняли

особистими (клас партійно-державної бюрократії).

5. НТР та її роль в єкономічному прогресі

Сутність НТР та її основні етапи. В історії розвитку техніки виділяють

три основні етапи. Перший почався з виникненням первісного ладу, появою

найелементарніших знарядь праці й тривав до кінця XVIII — початку XIX ст.,

тобто до появи машинного виробництва. Цей етап охоплює понад 3 млн. років

існування людського суспільства, а властивий йому технологічний спосіб

виробництва базується на ручній праці. Другий етап тривав до початку

розгортання НТР і базувався на машинній праці. На першому етапі техніка

розвивалася на основі емпіричних знарядь і практичного досвіду людей.

Головними віхами її розвитку в цей період було виготовлення знарядь праці з

каменю, бронзи, а пізніше із заліза, що дало відповідну назву вікам:

кам'яний, бронзовий, залізний. В умовах цього технологічного способу

виробництва існували первіснообщинний, рабовласницький, феодальний і більша

частина нижчої стадії розвитку капіталістичного ладу (з початку XVI до

кінця XVIII ст.). Розвиток науки і техніки в докапіталістичних формаціях

відбувався відокремлено. І лише в XVI—XVIII ст. почався процес поступового

зближення наукового і технічного прогресу.

Науково-технічний прогрес (НТП) має еволюційну та революційну форми

розвитку. Як загальноісторична закономірність він виник в період

промислової революції кінця XVIII — початку XIX ст. Еволюційна форма

розвитку характеризується поступовим кількісними (переважно) та якісними

(частково) змінами в розвитку науки і техніки, вдосконаленням традиційних

видів техніки, виробництва. Революційна форма розвитку НТП означає появу

принципово нових видів, їх практичне застосування тощо, тобто докорінну

революційну зміну технологічного способу виробництва.

В історії НТП виділяють дві промислові революції (перша — наприкінці

XVIII — на початку XIX ст.; друга — в останній третині XIX — на початку XX

ст., її ще називають електротехнічною революцією) і науково-технічну

революцію, що почалася в середині 50-х років XX ст. і триває у наш час. У

ході першої промислової революції спеціалізація знарядь праці, інструментів

в умовах мануфактурного розвитку капіталізму в промисловості поступово

готує основу для появи спеціалізованих машин, переходу до другого етапу в

розвитку техніки — великого машинного виробництва, до виникнення істотно

нового технологічного способу виробництва.

Спочатку машина складалася з тих же знарядь праці та інструментів, які

використовувалися в мануфактурному виробництві.

Але якщо раніше вони були в руках людини, то тепер стають органами

машини. Це розв'язує техніко-економічну суперечність між людиною і

знаряддям праці, оскільки машина може водночас використовувати набагато

більше знарядь значно більших розмірів, потужності. Тому виникла потреба в

нових джерелах енергії, що зумовило появу парової машини.

Машина складається з: робочої машини, яка приводить у дію знаряддя

праці; двигуна, що забезпечує машину енергією; передавального механізму

(або приводу), який слугує для передачі енергії від двигуна до робочої

машини. У промисловій революції XVIII — початку XIX ст. вихідним пунктом

було винайдення робочої машини, що згодом зумовило докорінні зміни в інших

частинах машини.

Хоча перші машини виникли на базі поступового нагромадження емпіричних

знань, але з цього часу техніка стає результатом цілеспрямованого вивчення

законів природи, матеріалізації наукових відкриттів, наука починає

перетворюватися на специфічну продуктивну силу. У свою чергу, технічний

прогрес стає надзвичайно сильним стимулом розвитку науки.

Науково-технічний прогрес - якісні (еволюційні) та істотні

(революційні) зміни засобів і предметів праці, технологій, форм і методів

організації виробництва, використовуваних людьми сил природи, тобто

існуючої системи продуктивних сил на основі досягнень науки, а також

аналогічні зміни речової форми розвитку продуктивних сил — відносин

спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації

тощо.

Так, якщо в Парижі у XIII ст. налічувалося до 300 ремісничих і торгових

спеціальностей, то у США наприкінці ХЇХ ст. -майже 12 тис. таких

спеціальностей. Ці зміни супроводжуються певними кількісними та якісними

зрушеннями в розвитку робочої сили, змісті праці. Сутність НТП також можна

розглядати як появу між людиною і предметом праці проміжних ланок — машини,

двигуна, автомата, кожна з яких є якісним зрушенням у взаємодії людини і

природи.

Основна форма підприємства на цій стадії розвитку капіталізму в

промисловості — фабрика, а технологічний спосіб виробництва вперше

базується не на ручній праці, а на праці машин. Розвиток системи машин,

перехід до комплексної механізації виробництва потребував значної кількості

кваліфікованих робітників, верстатників, наладчиків, спеціалістів з

виготовлення нової техніки тощо. Тому зростав загальноосвітній рівень

робітників. Наприкінці XIX — на початку XX ст. типовою була початкова

освіта, а наприкінці 40-х — на початку 50-х років XX ст. — середня. Через

це, а також завдяки зменшенню надмірного дроблення процесу виробництва,

переходу до нових форм організації виробництва і праці та іншим факторам

дещо послаблюється технологічне підпорядкування праці капіталом,

технологічне відчуження найманих робітників, зростає інтерес до змісту

праці, певною мірою долається однобічний розвиток безпосередніх виробників,

спостерігається певний прогрес розвитку особистості.

Тіснішим стає взаємозв'язок наукового і технічного прогресу. Наприкінці

XIX ст. з'являється перша наукова лабораторія в американській корпорації

"Дженерал електрик". З часом такі лабораторії на гігантських

монополістичних підприємствах стають типовими. Все це поступово створює

матеріальні (об'єктивні) і духовні (суб'єктивні) передумови для такої

революційної форми науково-технічного прогресу, якою є НТР, що розгорнулася

в середині 50-х років. З розгортанням НТР промисловість, а водночас і

розкриття людських сутнісних сил досягають найвищого за всю історію

людського суспільства розвитку.

Термін "науково-технічна революція" вперше запровадив у науковий обіг

Дж.Бернал у книзі "Світ без війни", що вийшла в колишньому СРСР. З того

часу з'явилося майже 150 визначень сутності НТР у працях вітчизняних та

російських науковців.

Вони найчастіше розглядають її як передання функцій людини машині, як

революцію в технологічному способі виробництва, як процес інтенсивного

зближення науки, техніки й виробництва, як зміни в основній продуктивній

силі. У працях західних науковців НТР розглядається як явище продуктивних

сил. Найлогічнішим і найлаконічнішим визначенням сутності НТР є її

характеристика як революції в технологічному способі виробництва, якщо його

розглядати як діалектичну єдність продуктивних сил і техніко-економічних

відносин.

Визначальними суперечностями в межах технологічного способу виробництва

є, по-перше, суперечність між людиною і природою, ставлення людини до

природи, їх взаємодія, як уже зазначалося, є змістом системи продуктивних

сил. Тому суперечність між людиною і природою є визначальною рушійною силою

розвитку цієї системи. Технологія, як відомо, розкриває активне ставлення

людини до природи і безпосередній процес виробництва її життя, а весь

історичний процес розвитку техніки можна зобразити як заміну людської сили

силами природи.

Основною суперечністю технологічного способу виробництва є також

суперечність між продуктивними силами та їх речовою формою, тобто

відносинами спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його

концентрацією тощо. Виходячи з цього, глибинну сутність НТР коротко можна

визначити таким чином.

Науково- технічна революція — докорінні зміни у взаємодії людини і

природи, а також у системі продуктивних сил та їх речової форми.

Оскільки система продуктивних сил складається з предметів праці, науки,

робочої сили, використовуваних людьми сил природи, а в сучасних умовах все

більшою мірою інформації, то НТР зумовлює істотні зміни в кожному з цих

елементів. Через те, що кожний з елементів системи продуктивних сил

перебуває в певних кількісно-якісних взаємозалежностях з іншими елементами,

їх взаємодія (кожного з іншим окремим елементом і системою продуктивних сил

загалом) також має характер суперечливої єдності.

Хоча суперечність між людиною і природою є глибинною сутністю техніко-

економічної категорії "науково-технічна революція" і внаслідок цього

належить до неантагоністичних суперечностей, проте за недотримання людиною

законів природи вона може набувати конфліктних, антагоністичних форм

розвитку. Оскільки людина є біосоціальною істотою, то в цьому випадку

відбувається деформація людської особистості, її деградація, поглиблюються

суперечності всього суспільного способу виробництва, в тому числі

суперечності в системі відносин власності.

Глибинна сутність НТР виявляється в її основних рисах (рис. 4). У них

вона розгортається в цілісну систему, охоплює головні структурні елементи

технологічного способу виробництва.

Першою рисою НТР є перетворення науки на безпосередню продуктивну силу,

Наука — це загальний духовний продукт суспільного розвитку, загальний

інтелект, суспільне знання. Процес такого перетворення, як уже зазначалося,

почався ще в період першої промислової революції, а завершився лише в епоху

НТР. Його особливістю є випереджаюче зростання науки в системі "наука

-техніка -виробництво". У свою чергу, закономірність розвитку науки полягає

в тому, що її прогрес у певний проміжок часу залежить від маси знань,

успадкованих від попередніх поколінь, а в наш час — і від засвоєння,

активного осмислення наукових знань, набутих в інших країнах, від

інтернаціоналізації науки.

Функцію безпосередньо продуктивної сили наука виконує насамперед

традиційно, тобто через механізм реалізації наукових винаходів у машинах,

робочій силі, предметах праці та інших елементах продуктивних сил, а також

через перетворення науки на самостійний фактор виробництва, на відносно

самостійну рушійну силу економічного прогресу. Перетворення науки на

безпосередньо продуктивну силу супроводжується появою в ній функції

управління виробництвом, розширення меж продуктивної праці, сукупного

виробника. У ході цього процесу поглиблюється також суспільний поділ праці,

розширюються масштаби товарного виробництва тощо.

Найважливішими особливостями перетворення науки на

безпосередньо продуктивну силу є: 1) пріоритетність теоретичних знань

порівняно з експериментальними; 2) наука в більшості галузей поступово

перетворюється на початкову стадію безпосереднього матеріального

виробництва; 3) "онаучування" виробництва, тобто посилення наукового

характеру виробничих процесів; 4) розвиток науки стає основою переходу до

інтенсивного типу економічного зростання; 5) перетворення праці ученого на

продуктивну працю сукупного працівника; 6) наука безпосередньо впливає на

окремі елементи продуктивних сил; 7) у системі "наука- техніка

-виробництво" та в наукомістких галузях переважає розвиток науки; 8)

науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки (НДДКР) стають

важливим фактором НТП, конкурентної боротьби; 9) результати наукових

досліджень стають товаром (патенти, ліцензії, "ноу-хау").

Друга важлива риса НТР — фундаментальні зміни в техніці (штучно

створених засобах праці, які посідають проміжне місце у взаємодії людини і

природи). В історії розвитку техніки розрізняють три основна етапи:

інструменталізація (знаряддя ручної праці),

[pic]

механізація (машинна праця) й автоматизація (автоматизована праця).

Автоматизація стає основою виникнення й розвитку нового сучасного

технологічного способу виробництва. Центральною ланкою революційного

перетворення в цей період є істотна якісна зміна робочих машин і поява

четвертої ланки машин -автоматично керуючого пристрою, який долає

обмеженість психофізичних можливостей людини як суб'єкта, що управляє, й

істотно змінює роль людини у процесі виробництва, який стає все більш

незалежним від сприйняття людини і прискорюється. Отримуючи імпульс від

розвитку науки, зокрема від відкриття нових властивостей матерії, розробки

нової техніки, конструкційних матеріалів, джерел енергії тощо, техніка стає

проміжною ланкою здійснення НТР і, у свою чергу, стимулює розвиток науки.

Поява автомата як найбільш потужної проміжної ланки між людиною і

предметами праці революціонізує ставлення людини до природи.

Сучасна техніка все більше охоплює такі види трудової діяльності

людний, як технологічна, транспортна, енергетична і контрольно-

управлінська. Впровадження принципово нової техніки в процес виробництва

безпосередньо впливає на предмети праці найновішої технології: на структуру

речей на молекулярному, атомному та субатомному рівнях, що зумовлює якісні

зміни у змісті праці людини, сприяє розвитку її сутнісних сил у процесі

виробництва. Якщо в умовах машинного виробництва мало місце технологічне

підпорядкування: праці капіталом, то автоматизована система машин є

матеріальною основою для подолання техніко-економічного відчуження. Працю

людини все більше замінює праця машин, людина звільняється не лише від

ручної праці, а й від виконавських функцій, частково від функцій розумової

праці нетворчого характеру. Відбувається перетворення процесу виробництва

на науково-виробничий процес, який все більше базується на використанні

потенціалу сил природи. Внаслідок функціонування автоматизованої системи

машин людина виходить з безпосереднього процесу виробництва і стає поряд з

виробництвом, а автомати, крім суто виконавських функцій, все більше

виконують функції контролю й управління. Так уперше за всю історію

цивілізації людина починає виконувати функції, що відповідають її природі,

а це відкриває простір для розвитку її особистості, сутнісних сил. Водночас

автоматизована техніка "виштовхує" людину з виробництва, а отже, зі сфери,

в якій вона розкрила свої здібності та властивості, а в управлінні багатьма

сучасними автоматами (насамперед дисплеями і моніторами) людина значною

мірою втрачає свою особистість.

Третьою характерною рисою НТР є докорінні перетворення головної

продуктивної сили — працівника. Вони полягають у радикальній зміні змісту

праці (а опосередковано — значною мірою характеру праці), гармонійному

поєднанні розумових, фізичних, психічних зусиль людини, в її духовному

збагаченні. Докорінне перетворення робочої сили передбачає перевагу

розумових зусиль, духовних здібностей людини в організації й управлінні

виробництвом, високий рівень освіти і кваліфікації, що дає змогу людині

швидко переходити до інших видів праці, забезпечує її професійну

мобільність. Таке перетворення передбачає й те, що з-поміж потреб людини

вирішальну роль відіграватимуть потреби у вільній і творчій праці,

універсальному характері дій особи, у власному вдосконаленні її, виявленні

талантів; потреби у всебічному розвитку здібностей людини до сприйняття

знань, максимально можливому подовженні активного життя. З цього моменту

почнеться розвиток людини як самомети, або абсолютне виявлення її творчих

обдарувань, усіх людських сутнісних сил. Особа, яка володіє "безмежністю

своїх потреб і здатністю до їх розширення" (Маркс), стане могутнім фактором

економічного і суспільного прогресу, що, постійно збагачуючись,

прискорюючись, за своїм ефектом перевищить сукупну дію всіх інших елементів

системи продуктивних сил.

Четверта характерна риса НТР — докорінна зміна предметів праці, поява

принципово нових видів матеріалів із наперед заданими властивостями. Вони

створюються на основі синтезу використовуваних раніше матеріалів і речей,

що мають необхідні фізико-хімічні властивості. Так з'явилися композитні

матеріали (поєднання металів і кераміки, скла й кераміки та ін.), сплави

різних металів, полімери, надчисті матеріали, хімічне волокно тощо.

П'ятою важливою рисою НТР, що виникає на базі попередніх, є

впровадження принципово нових технологій, створених на основі

фундаментальних відкриттів: лазерних, плазмових, мембранних та ін. їм

властиві маловідходність, зростання продуктивності праці в десятки разів,

висока якість продукції, екологічна чистота тощо.

Шоста характерна риса НТР — революція у використовуваних людьми силах

природи. Уперше широке таке використання мало місце під час промислової

революції кінця XVIII — початку XIX ст., коли у безпосередньому виробництві

були задіяні вітер, пара, електроенергія. В умовах НТР взаємодія людини і

природи в ідеальному вигляді характеризується розвитком природничих наук

(відбувається перехід на молекулярний, субмолекулярний та атомний рівні),

що відкрило шлях до використання ядерної енергії, енергії Сонця, океанських

припливів, підземного тепла Землі тощо.

Сьома риса НТР — впровадження принципово нових форм і методів

організації виробництва і праці. Так, якщо в попередній період домінуючою

була система Тейлора, то нині переважають створення автономних бригад,

система Мейо, людських стосунків, збагачення змісту праці.

Восьма риса НТР — початок інформаційної революції, матеріальною

базою якої є поява принципово нових засобів передавання інформації

(космічні, волоконно-оптичні засоби зв'язку), тобто революція у засобах

зв'язку. Так, за допомогою оптичного волокна завтовшки в людський волосок

впродовж однієї секунди на відстань у сотні кілометрів передається текст

місткістю у декілька тисяч Біблій. Внаслідок інформаційної революції

зростає інформатизація праці, інформаційна місткість галузей і виробництв,

створених благ.

Розкриття основних рис НТР дає змогу розгорнуто, системно визначити її

сутність, що полягає в таких революційних перетвореннях науки, техніки та

технології, які зумовлюють докорінні зміни у взаємодії людини і природи,

особистих і речових факторів виробництва, системи продуктивних сил та їх

речової форми, що, у свою чергу, детермінує принципові зміни ролі людини в

суспільному виробництві, перетворення науки на безпосередньо продуктивну

силу.

Загалом категорія НТР належить до техніко-економічних категорій (тобто

тих, що відображають розвиток технологічного способу виробництва, але не

відображають еволюцію виробничих відносин і господарського механізму).

Водночас НТР внаслідок дії закону відповідності виробничих відносин рівню й

характеру продуктивних сил зумовлює зміни в інших елементах економічної

системи, тобто соціально-економічні зміни. Проте ці зміни — наслідок дії

НТР, а тому не є її соціально-економічною сутністю.

Особливості сучасного етапу НТР і економічний прогрес. З середини 70-х

років почався новий етап розвитку НТР, пов'язаний передусім з електронною

автоматизацією матеріального виробництва й обігу, науково-технічної

творчості. Його вихідним пунктом є поява і розвиток мікропроцесорів на

великих інтегральних схемах — мікропроцесорна революція (рис. 4). Так,

кристал площею 1 см2 може за допомогою магнітних хвиль накопичувати 5 млн.

біт інформації. Така мініатюризація основних блоків комп'ютерних систем, у

тому числі пристроїв пам'яті (або блоків пам'яті), дає змогу підключати їх

до будь-якої машини і механізму як керуючу частину. Завдяки цьому з'явилися

досконалі комп'ютери, електронні блоки управління в побутовій техніці тощо.

В сучасних суперкомп'ютерах міститься 16 і 61 тис. паралельно діючих

мікропроцесорів, що дає змогу здійснювати до 7 млрд. операцій за секунду. У

США ведуться розробки суперкомп'ютера, що містить майже 1 млн.

мікропроцесорів, який здійснюватиме 10000 операцій за секунду. До 70% таких

машин створюється у США, 28% — в Японії, 1% — у Німеччині.

Якісне поліпшення інформаційної місткості, надійності, швидкості роботи

комп'ютерних систем, їх гнучкості й автономності (без втручання людини)

стало матеріальною основою для створення комп'ютерів п'ятого та шостого

поколінь, спроможних "розуміти" мову людини, "читати" знімки, графіки та

інші символи, що значно прискорює створення "штучного інтелекту. Для

нормального функціонування таких комп'ютерів необхідна велика кількість

різних програм, за допомогою яких зовнішня інформація перекладається на

цифрову мову. Цим видом інтелектуальної та професійної діяльності в США

зайнято понад 500 тис. фахівців, що свідчить про появу і швидке поширення

нового виду професій, сприяє збільшенню питомої ваги осіб розумової праці.

Користування комп'ютерами п'ятого та шостого поколінь буде, як вважають

спеціалісти, не складнішим, ніж користування телефоном. Сучасний комп'ютер,

доповнений відповідною технікою зв'язку, дає змогу окремому робітникові

розв'язувати чимало завдань. Мікропроцесорна революція підвищила

комп'ютерну грамотність робітників, зменшила їх фізичне навантаження,

зросла роль розумової праці, а отже, значно прискорився науково-технічний

прогрес.

Розгортання мікропроцесорної революції, у свою чергу, стало

матеріальною основою роботів третього покоління, або "інтелектуальних"

роботів, які за допомогою сенсорної системи сприймають інформацію про

навколишні події, обробляють її за допомогою найновіших комп'ютерів і

передають у свій виконавчий механізм. Це створює матеріальну передумову для

комплексної автоматизації виробництва, формування "безлюдних виробництв",

або заводів-автоматів, тобто для найвищого ступеня автоматизації, який

передбачає виготовлення машин самими машинами. Завдяки цьому з'являється

можливість неперервної роботи, величезного зростання продуктивності

суспільної праці, швидкого освоєння нової продукції, системного контролю за

якістю продукції, що виробляється. Все ширшого розвитку набувають ресурсо -

і працезаощаджуючі напрями науково-технічного прогресу.

Новий етап НТР, що розгорнувся, характеризується також інтенсивним

розвитком біотехнолога, зокрема генної та клітинної інженерії. На їх основі

з'являються нові галузі промисловості, знижується енергомісткість і

матеріаломісткість у сільському господарстві, нафтовій, хімічній галузях,

революціонізуються медицина, виробництво продуктів харчування тощо.

Розвиток біотехнології готує ґрунт для розгортання "біологічної",

"біотехнологічної" революції. Йдеться насамперед про те, що за допомогою

генної інженерії створюватимуться нові організми з наперед заданими

властивостями, змінюватимуться спадкові якості сільськогосподарських рослин

і тварин. Зокрема, докорінний переворот у сільському господарстві

очікується від вироблення у сільськогосподарських рослин здатності

засвоювати азот безпосередньо з повітря, збільшення у них кількості та

якості білків, цукрів, вітамінів. За прогнозами, через 50 років більшість

сільськогосподарських продуктів вироблятимуться за допомогою біосинтезу.

Важливим каталізатором науково-технічного й економічного прогресу,

нових винаходів, технологій в усіх галузях економіки є космонавтика,

освоєння космічного простору. Вже нині без них неможливі супутниковий

зв'язок, точна метеорологія, навігація. В космосі одержано досконалі

кристали для напівпровідникової промисловості, біологічно активні та чисті

препарати. Саме в космосі виготовлятиметься все більше чистих і специфічних

продуктів, здійснюватиметься контроль енергопостачання (за рахунок збирання

сонячної енергії в космосі та її передання на Землю), дистанційне

зондування Землі з космосу. У віддаленій перспективі в космосі буде

створено могутній промисловий потенціал. Здійснення цих проектів також

неможливе без комп'ютерних систем.

Бурхливий розвиток електронної техніки зумовлює поступове перетворення

всієї інформаційної діяльності, створення потужних індустріально-

інформаційних комплексів як у національних, так і в міждержавних межах, а

їх електронізація є одним із найважливіших напрямів сучасного етапу НТР. До

цього комплексу належать патентна справа, надання комп'ютерних послуг

бізнесу, засоби масової інформації, збирання, обробка, систематизація

інформації та надання її кінцевому споживачеві, що передбачає зближення

комп'ютера і споживача інформації, інтеграцію комп'ютерів; обслуговування

комп'ютерів дедалі більше здійснюватиметься через штучні супутники Землі.

Одна з ланок цієї системи — широка мережа інформаційних пунктів.

Список літератури

1. Основи єкономічної теорії: політекономічний аспект – Г.Н. Климко, В.П.

Нестеров, Київ “Вища школа” 1994 р

2. Економічна теорія – С.В. Мочерний, Київ “Видавничий центр”Академія”

1999 р