МІКРОЕКОНОМІКА: . Стратегія поведінки підпр-ва за умов досконалої конкур (ДК). Два підхода до максимізації прибутку. Шпоргалки по госэкзамену.

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - МІКРОЕКОНОМІКА: . Стратегія поведінки підпр-ва за умов досконалої конкур (ДК). Два підхода до максимізації прибутку. Шпоргалки по госэкзамену.

МІКРОЕКОНОМІКА: . Стратегія поведінки підпр-ва за умов досконалої конкур (ДК). Два підхода до максимізації прибутку. Шпоргалки по госэкзамену.

24. Типовий характер зміни витрат вир-ва в коротко строк. та тривалому

періодах.

У короткострок. п-ді сукупні витрати поділ. на постійні та змінні. У

довгострок. п-ді всі витрати є змінними. Постійні витрати (TFC) - витрати,

які не залежать від змін обсягу вир-ва і мають місце навіть тоді, коли не

виробляється продукція. Змінні витрати (TVC) - витрати, які змінюються за

зміни обсягу виробництва. Сукупні витрати (ТС) - сума постійних і змінних.

Середні постійні та середні змінні витрати визначаються діленням сукупних

постійних і сукупних змінних витрат на обсяг випуску продукції (AFC=TFC/Q,

AVC=TVC/Q). Типовий характер динаміки витрат вир-ва в короткострок.

періоді: 1)сукупні витрати.

Як бачимо, змінні та сукупні витрати змінюються зі збільшенням вир-ва.

Крива середніх постійних витрат має тенденцію до зниження, оскільки зі

збільшенням обсягу вир-ва заг. cума постійних витрат лишається незмінною.

Довгостроковий період: LTC, LAC та LMC (средние предельные издержки).

25. Ізокоста: поняття графічна побудова, зміна положення під впливом

варіацій цін виробника, факторів та бюджету.

Ізокоста - лінія, кожна точка якої відображає однакову суму витрат за

різних поєднань 2 ресурсів (L, К). Якщо ТС - сума грошей, яку використовує

виробник на придбання факторів праці і капіталу за цінами Р[L], і Pk...,

то рівняння ізокости має вигляд: ТС = LP[L] + КРк. Через те, що ціни

факторів вир-ва розглядаються як незмінні незалежно від обсягів

використання факторів функція є лінійною. Нахил ізокости = (-Р[L]/Рк) і

визначає ринкову норму заміщення одиниці к-лу додатковою 1 праці. Точка

дотику лінії однакового обсягу вир-ва (Е) відображає рівновагу виробника.

У цій точці нахилу ізокости (ринкова норма взаємозаміщення) ізокванта

(норма взаємозаміщення ф-торів за технологією) та ж сама тобто виконується

рівність: MRTSk[L] = -(К/ L) = MP[L]/MPk = P[L]/Pk. Ця умова мінімізації

витрат відома під назвою еквімаржинальний принцип, або принцип рівності

граничних продуктів: для мінімізації вартості заданого рівня вир-ва під-ву

треба використовувати таку комбінацію ресурсів за якої співвідношення

граничних продуктивностей ресурсів та їхніх цін рівні між собою. Для

кожної ін. величини обсяг випуску можна знайти через оптимальну комбінацію

ресурсів, що мінімізує витрати. Поєднання таких точок на

ізоквантно-ізокостній діагоналі утворює лінію, яка називається крива росту

під-ва в довгостроковому періоді.

1. Предмет, об\'єкт і методологія мікроек.

Мікроек. вивчає прийняття рішень та поведінку окремих ек. одиниць і

структур, таких як дом. госп-ва, фірми, ринки окремих благ тощо, що

прагнуть досягнути певних цілей, шляхом викор-ня обмежених ресурсів, яким

можна знайти альтернативні варіанти застосування. Предмет мікроек. -

прийняття рішень та поведінка окремих економ. суб\'єктів, що намагаються

досягти певних цілей, шляхом викор-ня обмежених ресурсів, яким можна

знайти альтернативні варіанти застосування. Об\'єкт мікроек. - мікросистеми

різних видів (п-ва, покупці, галузі, домогосп-ва і ін.), що являються

власниками ф-рів вир-ва і прагнуть до оптимізації цільової ф-ції.

Методологія мікроек. - сук. прийомів і засобів, які викор. для вивчення

процесів і явищ. Осн. методами є аналітичний, статистичний, табличний,

моделювання, ситуаційний. Широко застосовуються також такі:

ординалістський м-д; кардиналістський; маржиналістський.

26. Рівновага вир-ка: технол. Та екон. вибір.

Економічно ефективний спосіб вир-ва якого-небудь заданого обсягу прод-ції

- це такий, що мінімізує альтернативну вартість витрат, що викор-ся в

вир-ві. За суттю завдання виробника аналогічне завданню споживача.

Ізокванти хар-ють технол. можл-сті вир-ва, роль бюджетної лінії виконує

ізокоста. Ізокоста - лінія, на якій розміщені різні комбінації ф-торів

вир-ва що вимагають однакову сукупність грош. витрат.

Точка дотику ізокванти та комбінації з можливих ізокост визначає набір

ф-торів вир-ва, що мінімізує витрати. Нахил ізокости (тільки для Е):

Р[L]/Рк=МР[L]/МРк. Існує дві умови рівноваги виробника: 1) співвідношення

граничних «производительностей» ресурсу = співвідношенню їх цін:

P[L]/P[K]=MP[L]/MP[K]; 2) граничні «производительности» ресурсів

«приходящие» на грошову одиницю повинні бути однаковими:

MP[L]/Р[L]=МРк/Рк. Якщо 2 умови не спостер-ся, фірма перерозподіляє свої

витрати в бік більш дешевого pec-су, поки стани не вирівн-ся.

27 Віддача від збілш масштабів вир-ва і стр-ра галузі.

Розшир-чи вир-во для вигот-ня більшої кількості прод-ції, вир-ки залучають

все більшу і більшу кіл-сть необх-них pec-сів, під-во змінює масштаб

вир-ва. При цьому можливий різний ефект від масштабу вир-ва. Якщо обсяг

вир-ва збільш-ся відчутніше, ніж обсяги викор-ня pec-сів, то маємо

зростаючий ефект від зміни масштабу вир-ва. Якщо приріст обсягу вир-ва =

приросту витрат факторів вир-ва, то ефект масштабу вир-ва є сталим. Якщо

зрост-ня випуску прод-ції відбув-ся нижчими темпами, ніж збіл-ня витрат

ф-торів вир-ва, то спостер-ся ефект спадної віддачі від зміни масштабу

вир-ва. Вир-во прод-ції пов\'язане з пев. витратами, зміни обсягів

обумов-ють колив-ня величини цих витрат. Тому вир-ник, зваж-чи на динаміку

гранич. продуктивності, вартість та взаємозамінність рес-сів, намаг-ся

досягти стану рівноваги, тобто такої комбінації використовуваних pec-сів

для вир-ва означеного обсягу прод-ції, за якої вел-на витрат буде мін-ною.

2. Мета, роль і особливості функціон-ня мікросистем у ринковій ек-ці.

Взагалі мікросистеми різних видів виступають об\'єктом вивчення мікроек-ки.

До них можна віднести: окремого споживача, п-во, галузь, підгалузь,

громадські орган-ї, агентства і т. д. Ринкова ек-ка не може існувати без

мікрос-м, вона на них базується. Завдяки д-ті мікрос-м створ. нові

продукти, споживаються блага, відбувається перерозподіл ресурсів та благ

між різними мікрос-ми. Між мікрос-ми постійно існують взаємозв\'язки, тобто

стан певної мікрос-ми впливає прямо чи опосередковано на стан ін. однієї

чи декількох мікрос-м. Також дуже важливим є вплив держ. ек. пол-ки на

мікрос-ми. Держава, застосовуючи закони та нормативні акти, може регул-ти

як д-ть окремих мікрос-м, так і х-р взаємозв\'язків між ними. Взагалі

мікрос-ми є основою ек-ки будь-якої країни і всі негаразди, які

перешкоджають д-ті мікрос-м, одразу позначаються на заг. економічній

ситуації у країні.

28. Стратегія поведінки підпр-ва за умов досконалої конкур (ДК). Два

підхода до максимізації прибутку.

За умов ДК окремий продавець (під-во) здатний лише пристосовуватися до

ринкової ціни і виступає як \"price-taker\", тому крива попиту на продукцію

конкурентного під-ва абсолютно еластична, в графічному розумінні -

горизонтальна. При цьому середній виторг під-ва AR, його граничний виторг

MR = ціні продукту, а лінія AR та MR збігаються з кривою попиту:

За умов будь-якої ринкової структури під-во намагається максимізувати свій

прибуток, вибираючи для цього відповідний обсяг вир-ва. Якщо прибуток

П=TR-TC, то max значення ф-ції П випливає з рівняння (TR)\'-(TC)\'=0, або

MR-MC=0. MR=MC. Але MR=P, тому умовою максимізації прибутку при ДК є

виконання рівності MR=MC=P. Існує 2 підходи до визначення Q, при якому

П=mах. 1) сукупний підхід:

до кривої ТС проводимо дотичні, паралельні кривій TR. У точках дотику

опускаємо перпендикуляри на вісі і знаходимо шукане Q*. 2) граничний

підхід:

частина кривої МС, яка знаходиться між кривими АТС та AVC, є кривою

пропозиції фірми (оскільки при зміні цін виробляється така кількість

товару, при якій МС перетинає криву MR=P).

19. Технічне заміщення ф-рів вир-ва: поняття, допустимі межі, норма

заміщення.

Двофакторна виробнича функція або ізоквантна варіація факторів вир-ва

моделює виробничий процес, в якому змінними є обсяг викор-ня 2-х ф-рів

вир-ва. Ізокванта - лінія, кожна точка якої відображає такі комбінації

ресурсів (праці та кап-лу), які дають змогу отримати однаковий обсяг

вир-ва прод-ї. Чим більша к-ть використовуваних ресурсів, тим більший

обсяг вир-ва і тим далі від поч.. координат міститься відповідна

ізокванта. Сукупність ізоквант однієї виробничої ф-ї, кожна з яких

відповідає певному обсягу випуску прод-ї наз. картою ізоквант. Отже, різні

комбінації ф-рів вир-ва забезпечують вир-во певної к-ті прод-ї, а це

означає що ці ф-ри деякою мірою є взаємозамінними. Взаємозамінність

виробничих ресурсів у кожній точці ізокванти є різною. Для означення рівня

взаємозамінності викор. граничну норму технологічної заміни (MRTS). Ця

величина показує, на скільки одиниць має зменшитися виробничого споживання

1-го ресурсу в обмін на збільшення к-ті споживання ін. ресурсу на 1-цю за

умови, що обсяг вир-ва залиш. незмінним. Напр., гранична норма

технологічної заміни праці кап-лу визнач. за ф-лою MRTS[LK]=-DL/DK, а

кап-лу працею MRTS[KL]=-DK/DL. можливості взаємо заміщення ф-рів вир-ва

знах. в діапазоні від випадку, коли ф-ри ідеально взаємозамінні (рис1) до

виробничої ф-ції із жорстко фіксованою пропорцією їх викор-ня (рис2).

29. Стратегія поведінки конкурсної фірми за певних витрат виробництва та

варіаціях ринкових цін на її продукцію.

Оскільки у короткотерміновому п-ді к-л залишається незмінним, то

пристосування обсягів вир-ва фірми до ринкових умов для максимізації

прибутку чи (а таке теж буває досить часто) мінімізації збитків

досягається маневруванням змінними витратами. Побудова моделі поведінки

виробника вимагає з\'ясування механізму пошуку відповіді на такі запитання:

Варто чи не варто виробляти продукт? Якщо варто, то скільки? Які прибутки

чи збитки принесе це вир-во? Фірмі варто виробляти певний обсяг продукції,

якщо це приносить їй економічний прибуток або якщо збитки будуть меншими,

ніж у разі припинення вир-ва. Ек. прибуток фірма отримуватиме тоді, коли

валовий дохід виявиться більшим, ніж сукупні витрати. Отже, якщо різниця

між валовим дох. та сукупними витратами фірми при якомусь обсязі вир-ва

має + значення, то фірмі краще виробляти продукцію, ніж припинити

виробництво. У цьому випадку вона буде вирішувати завдання максимізації

прибутку. Складніша справа, якщо за будь-яких обсягів вир-ва сукупні

витрати перевищують валовий дохід. За цих умов треба шукати таке рішення,

яке мінімізує збитки. Якщо фірма припинить вир-во, то її збитки будуть =

постійним витратам. Тому за умови загальної збитковості вир-ва, варто

виробляти якийсь обсяг продукції, якщо загальні збитки фірми будуть <, ніж

постійні витрати. Такий результат буде тоді, коли валовий дохід

перевищуватиме змінні витрати: TC-TR

відповідь на 1 запитання така: фірмі доцільно здійснювати вир-во у

короткотерміновому п-ді за умови, що вона отримує ек. прибуток, або якщо

її збитки <, ніж постійні витрати. При цьому слід мати на увазі, що

збиткове вир-во можна розглядати лише як тимчасове явище, як перепочинок,

що бере фірма для прийняття кардинальних рішень, спрямованих на усунення

постійних витрат і припинення вир-ва взагалі або зниження витрат і

отримання прибутку.

Маючи на увазі заг. принцип поведінки виробника, досить легко відповісти і

на 2 запитання: у короткотерміновому п-ді фірмі слід виробляти такий обсяг

продукції, при якому вона максимізує свої прибутки чи мінімізує збитки.

Для відповіді на 3 запитання треба порівняти валовий дохід і сукупні

витрати при обраному обсязі виробництва: ек. прибуток чи збиток фірми буде

= різниці між валовим доходом і сукупними витратами. Моделі вибору

виробником варіантів поведінки на основі порівняння сукупних витрат і

валового доходу можна показати графічно. Якщо лінія валового доходу

перетинає криву сукупних витрат і існує її ділянка, розташована вище, ніж

крива, то обсяги вир-ва, які відповідають цій ділянці, будуть приносити

фірмі ек. прибуток. Свого max значення він досягне у тій точці, де

вертикальний розрив між лінією валового доходу та кривою сукупних витрат

найбільший. Фірма вирішуватиме завдання мінімізації прибутку, якщо лінія

валового доходу лежатиме нижче від кривої сукупних витрат, але

перетинатиме криву змінних витрат.

3. Поняття корисності блага: сукупна та гранична корисність; принцип

спадної граничної корисності.

Потреба - будь-який стан незадоволеності, який є у людини і з якого вона

намагається вийти або будь-який стан задоволеності, який людина бажає

продовжити. Засоби які здатні задовольнити потреби наз. блага. Корисність

- здатність деякого блага задовольнити 1 чи декілька потреб людини.

Корисність це абстрактна категорія, яка викор-ся в ек-ній теорії для

визначення задоволення, користі чи задоволеності, яке отримає люд. від

споживання благ. Сук. корисність (ТU) повне задоволення, яке отримує люд.

від споживання всіх одиниць даного блага на протязі визначеного п-ду часу.

Гранична корисність (MU) - додаткова корисність, яку отримує споживач від

споживання кожної наступної 1-ці даного блага MU=DTU/DQ. Принцип спадної

граничної корисності: з ростом споживання 1 блага (при незмінному

споживанні ін. благ) заг. корисність, яку отримують споживачі зростає, але

все повільніше, а гранична корисність зменш-ся.

30. Рівновага фірми, галузі, ринку в тривалому періоді за умов досконалої

конкуренції.

Для того щоб фірма на ринку досконалої конкуренції перебувала у стані

довгострокової рівноваги, необхідно виконати такі умови. 1. Фірма не

повинна мати причин для зниження обсягів випуску за певних заданих

розмірів під-ва. Ін. словами, умови короткострокової рівноваги є також

умовами довго строк. рівноваги. 2. Кожна фірма повинна бути задоволена

розмірами наявного у неї під-ва (тобто обсягами постійних витрат усіх

видів, що використовуються). 3. Не повинно існувати мотивів, що спонукають

нові фірми до входження в галузь чи старі - до виходу з неї. У довго

строк. п-ді фірма прагне отримати прибуток та остерігається збитків так

само, як і в короткостроковому. Max прибуток фірма отримує тоді, коли ціна

(Р) за встановленого обсягу вир-ва = граничним витратам, що визначаються

для довгострокового п-ду (довгостроковим граничним витратам -LMC). Отже, Р

= LMC дає max прибуток у розрахунку на довго строк. п-д. Сукупність

(множина) фірм, які випускають один і той же продукт (товар або послугу),

утворюють галузь. Вільне входження в галузь означає, що кожен може почати

підприємницьку д-сть (заснувати під-во) в галузі без будь-яких обмежень.

Якщо існує право на «вільне входження» в галузь, то жодного санкціонування

властей не потрібно. Крім того, вільний вихід із галузі означає, що

власники фірм можуть призупинити господарську д-сть у будь-який час за

бажанням. Вільне входження і вихід з галузі вимагають, щоб виробничі

ресурси були мобільними. Необмежена мобільність ресурсів означає, що

інвестори вільні у виборі найбільш прибуткової галузі, щоб вкласти у неї

свої кошти. Конкурентна ціна - ціна, за якою к-сть товару, що знаходить

попит, = к-сті, що пропонується. В умовах досконалої конкуренції окрема

фірма не впливає на ціну (ринкової) рівноваги. Галузева пропозиція = сумі

(по горизонталі) пропозицій всіх фірм, що утворюють галузь. У галузі

можуть існувати 3 групи під-ств: 1) фірми з найкращою організацією вир-ва,

мінімум середніх витрат яких нижчий за ціну і які мають ек. прибуток; 2)

виробники, в яких min середні витрати = з ціною і які працюватимуть

беззбитково отримуючи нормальний прибуток; 3) фірми, в яких ціна покриває

лише змінні витрати. У довгострок. п-ді фірми 3 групи, що не відшкодовують

всі витрати, залишають галузь. Фірми 1 групи можуть розширити вир-во, що

змістить їхні лінії витрат праворуч.

А це, у свою чергу, змістить праворуч криву галузевої пропозиції за умови,

що приріст галузевої пропозиції внаслідок збільшення масштабів вир-ва 1

групи фірм перевищить скорочення пропозиції внаслідок виходу з галузі фірм

3 групи. Тоді ринкова ціна знизиться, і фірми 2 групи змушені будуть вийти

з галузі. Якщо ж вир-во прибуткове, то в галузь можуть увійти й інші

фірми, що збільшує пропозицію і знижує ціну.

31. Поняття і види монополії. Хар-ка бар\'єрів до вступу конкурентів у

монополізовану галузь.

Монополія являє собою ринкову структуру, яка характеризується наявністю 1

продавця та багатьох покупців, відсутністю близьких замінників для даного

товару, існуванням бар\'єрів для входу конкурентів на ринок. Бар\'єри для

вступу конкурентів у галузь (обмеження, які запобігають появі додаткових

продавців на монопольному ринку): виключні права; патенти, авторські

права, ліцензії; власність на всю пропозицію робочого фактора; ефект

масштабу великого вир-ва, контроль над рідкими та дуже важливими

ресурсами. Види бар\'єрів: -економічні - ефект зростання масштабів вир-ва.

досягнений великими фірмами; -технічні - наявність можливостей вир-ва та

пропозиції унікального продукту; -юридичні - правовий захист новітніх

технологій, патентно - ліцензійна практика держави та підприємств;

-природні - виключна власність на певні ресурси; -ринкові - недоброякісна

конкуренція, створення заборонених видів союзів під-в. Існують деякі

різновиди монополій: 1) чиста — мон., яка існує в галузях, де економія,

зумовлена збільшенням масштабу вир-ва, особливо значна; 2) проста — мон.,

за якої встановлюються однакові ціни на той самий товар для всіх

продавців; 3) дискримінаційна — мон., за якої встановлюються різні ціни на

той самий товар для різних покупців, причому різниця в цінах обумовлена

різницею у витратах; 4) закрита — мон., захищена від конкуренції через юр.

обмеження; 5) відкрита - мон., за якої 1 під-во на деякий час стає єдиним

виробником продукції, але не має спец. захисту від конкуренції; 6)

адміністративна — мон., яка виникає в умовах адміністративно-командної

системи, базується на державній власності на засоби вир-ва, діє в умовах

значно обмеженого ринку, для неї характерний прямий розподіл ресурсів.

32. Ринково-продуктова стратегія підприємства монополіста (визначення ціни

та обсягу ви-ва). Деякі варіанти стану фірми-монополіста в короткому

періоді.

Монополіст зобов\'язаний рахуватися з попитом на свій товар. Завжди існує

таке співвідношення між Р і Q, при якому 1 монополіст одержить max виручку

на поняття граничної виручки MR=aTP/oQ(збільшується або обсяг за рахунок

зниження ціни чи збільшення ціни припускає зменшення обсягу). Логіка

прийняття монополістом рішення про обсяг ціни на ті. що й в умовах

досконалої конкуренції; MR=MC (на графіку точка А). Відмінність

монопольної конкуренції від ринкової: на ринку досконалої конкуренції А

завжди менше О оптимального (max виручка). А дає менший сукупний прибуток

але прибуток більше Ро визначена монополістом ціна для одержання max

прибутку. Для ринку досконалої конкуренції МС=Р (т.У) оптимальна ціна й

обсяг (Р2) монополіста. Його надприбуток показаний трапецією обмеженою МС.

При монопольному ж положенні прибуток варто вирізняти від обсягу А при

ціні Ро. Реально ж рівняння кривой пропозиції невідомо, а при умовному її

зображенні враховуються елементи ризику (в умовах монополії ризик менше

реальний) отже спостерігається поведінка в умовах невизначеності. У умовах

обмеженості інформації і практичної неможливості застосувати вищевказаний

підхід монополісти приймають універсальне правило виведене з рівності

MR=MC, MR = oTR/oQ = oPQ/oQ. Граничний розмір MR більш динамічний чим Р,

отже MR (від кожної додаткової одиниці продукції ) може бути визначена як

MR=P+Q(oP/oQ).

Спадний характер кривой попиту призводить до того, що вир-во і продаж

додаткової одиниці ведуть до зниження в ціні, що зменшує прибуток від

усієї проданої продукції, отже, MR-ціна скоригована на зменшення прибутку

від одиниці (виручка від одиниці). Монополіст тому змушений забезпечити

крутизну у погоні за прибутком. MR=P+P(Q*oP/P*oQ); MR=P+P/Ed. Ed -

коефіцієнт еластичності, але для максимизации прибутку MC=MR, тоді

MС=Р+P/Ed, отже P=MC/(l+1/Ed). Оптимальна ціна (вигідна) визначається

шляхом прослідковування МС і з урахуванням еластичності попиту на ділянці

відзначеній на графіку. Т.ч. монополіст не призначає найвищу ціну яку він

може одержати, max сукупний прибуток до якого прагне монополіст рідко

збігається з max прибутками на 1 продукції, високі витрати і слабкий попит

можуть заважати монополісту одержати який-небудь прибуток узагалі

монополіст буде прагнути уникати нееластичного відрізка кривой попиту при

тих самих витратах монополіст рахує вигідним обмежити обсяг вир-ва і

призначити більш високу ціну чим зробив би конкурентний продавець. Це

обмеження обсягу вир-ва викликає нераціональне використання ресурсів (ціна

перевищує граничні витрати). Також монополіст може збільшити свій

прибуток, займаючись ціновою дискримінацією.

33. Цінова дискримінація: поняття, умови, види.

Монополіст може здійснювати цінову дискримінацію — встановлювати різні

ціни на той самий продукт для різних покупців, що не пов\'язано з якимись

відмінностями у витратах. Економічні умови здійснення цінової

дискримінації: 1) продавець повністю контролює вир-во та ціноутворення

товару на всіх сегментах ринку; 2) продавець здатний відокремлювати різні

та стійкі групи покупців з різною еластичністю попиту; 3) покупці не мають

бажання та умов перепродавати придбану продукцію іншим покупцям.

+-------------------------------------------------------+

|Виддискримінації|Класифікаційна |Приклади |

| |ознака | |

|----------------+----------------+---------------------|

| | |Демпінгові ціни |

| |Територіальна |Цінові пояси та зони |

|Просторова |диверсифікація |Ціни офшорнихзон |

| |покупців |Сільські та міські |

| | |ціни і тарифи |

|----------------+----------------+---------------------|

| |Час придбання |Денні та нічні ціни |

|Часова |товарів або |Сезонні ціни |

| |послуг | |

|----------------+----------------+---------------------|

| | |Тарифи на виробниче |

| | |або споживче |

| |Мета придбання |використання енергії |

| |товарів або |Оптові та роздрібні |

| |послуг. Обсяг |ціни і тарифи |

|Товарна |придбання Якість|Надбавки та знижки за|

| |товарів. |ч кість, сортність |

| |Торгівельна |тощо Ціни на |

| |марка |продукцію |

| | |всесвітньовідомих і |

| | |невідомих фірм |

|----------------+----------------+---------------------|

| | |Магазини для бідних і|

| | |багатих покупців |

| |Рівень доходів |Знижка для постійних |

| |покупців Статус |клієнтів Знижка для 1|

|Персональна |покупця. |покупця і Ціни для |

| |Соціальний |співробітників фірми |

| |статус покупця |Ціни для дітей, |

| | |студентів, порослих |

| | |тощо |

+-------------------------------------------------------+

5. Рівновага споживача: сутність та обґрунтування з ординалістських

позицій.

Споживач, вибираючи блага, керується певними послідовними індивідуальними

вподобаннями. Вони формують с-му переваг. С-ма переваг дає змогу

моделювати оптимальний вибір споживача за порядковою (ординалістською)

ф-єю корисності. Згідно з нею споживач завжди може визначити, якому набору

благ він віддає перевагу, але не може визначити, на скільки цей набір

кращий від іншого. Одним із осн. інструментів ординал-ї концепції виміру

корисності є крива байдужості - сукупність точок у просторі 2 благ, що

представляють собою рівнозначні для споживача комбінації різної к-ті обох

благ. Їх к-ть відкладено по осях с-ми координат Q[B] та Q[A], лінії

з\'єднання точок на площині, що означають одинакові за своєю корисністю

набори благ і є кривими байдужості. Чим далі від поч. координат знах.

крива байдуж., тим більшу корисність вона відображає. Ан. поведінки

споживача за кривими байдужості дає змогу визначити, від якої к-ті 1-го

блага (А) згоден відмовитися споживач задля збільшення ін. блага (В) на

1-цю за умов незмінності рівня корисності від набору благ. Показник, який

кількісно визначає цей процес, носить назву граничної норми заміщення

MRS[BA] i обчислюється: MRS[BA]=-DА/DВ, де DА - витрати у споживанні А

одиниць; DВ - вигоди у споживанні В одиниць. Крива байдужості має спадний

х-р - це відображає ту обставину, що MRS зменшується в міру руху вниз

вздовж кривої байдужості, тобто зі збільшенням споживання 1-го блага

замість ін. тут вступає в дію закон спадаючої граничної корисності. Якщо

споживач споживає більше 2 благ бюджет індивіда буде мати вигляд рівняння

М=Р[А]Q[A]+P[B]Q[B] Вирішимо його відносно

Q[A]/Q[A]=M/P[A]-P[B]/P[A]*Q[B], де Р[А] - ціна блага А; Q[A] - к-ть блага

А; P[B] - ціна блага В; Q[B] - к-ть блага В. Це рівняння наз. бюджетною

лінією, всі точки якої представляють доступні споживачу при даному бюджеті

комбінацію 2-х благ. Бюджетна лінія має від\'ємний нахил, кут її нахилу

визнач. співвідношенням цін, а віддаленість від поч.. координат -

величиною бюджету. Якщо при фіксованому бюджеті та незмінній ціні блага А

ціна блага В знижується (зростає), то нахил бюдж. лінії зменш-ся

(збільш.). Якщо при фіксованих цінах на блага збільш. бюдж. споживача, то

бюдж. лінія зміщується від поч.. координат паралельно сама собі. На мал.

зображені 2 бюдж. лінії, що відповідають 1-му й тому ж бюджету при різних

цінах блага В. Для визначення асортименту покупок, що забезпечує споживачу

max задоволеність при заданих цінах і бюджеті, достатньо на його карті

байдужості провести бюдж. лінію, як це показано на мал2.

Точка дотику бюдж. лінії з найбільш віддаленою кривою байдужості вказує на

шукає мий набір благ, що купується. Формальною ознакою досягнення

споживачем max задоволення при заданому бюджеті є р-ня абсол. Значення

граничної норми заміни 2 благ співвідношенню їх цін: (MRS[BA])=P[B]/P[A],

так як в точці дотику бюдж. лінії з кривою байдужості нахил першої

(Р[В]/Р[А]) = нахилу другої (MRS[BA]). Гранична норма заміни 2-х благ

хар-зує суб\'єктивну оцінку еквівалентності цих благ для конкретного

споживача, а співвідношу. їх цін - об\'єктивну оцінку їх еквівалентності.

Коли обидві оцінки співпадають, споживач досягає max задоволення при

своєму бюджеті, тобто опиняється в стані рівноваги.

34. Ознаки і поширення монопол конкур. Визнач оптимального обсягу вир-ва

та цінова політика підпр-ва в короткостр періоді

Монополістична конкуренція здійснюється тоді, коли багато продавців

конкурують, щоб продати диференційований продукт на ринку, де можлива

поява нових продавців. Для ринку з монополістичною конкуренцією характерно

таке: 1. Продукт кожного продавця має виняткові якості і характеристики,

що служать тому, щоб деякі покупці віддали перевагу його товару. 2. На

ринку існує велике число продавців, кожний із який задовольняє невеличку

частку ринковою попиту на загальний тип товару, реалізованого фірмою і її

суперниками. У типовому випадку на фірму припадає від 1% до 10 % продажів

на ринку протягом року. 3. Продавці на ринку не рахуються з реакцією своїх

суперників, коли вибирають, яку встановити ціну на свої товари або коли

вибирають орієнтири по обсязі річних продажів. Якщо окремий продавець

скоротить ціну, то приріст обсягу продажів відбудеться не за рахунок 1

фірми, а за рахунок багатьох. Як слідство, малоймовірно, що який-небудь

окремий конкурент принесе достатньо значні втрати своєї частки на ринку

через зменшення продажної ціни якої-небудь окремої фірми 4. На ринку є

умови для вільного входу і виходу. При монополістичній конкуренції легко

заснувати фірму або покинути ринок. Проте вхід на ринок не настільки

легкий, як він був при досконалій конкуренції, оскільки нові продавці

часто відчувають труднощі зі своїми новими для покупців торговими марками

і послугами. Монополістична конкуренція схожа на ситуацію монополії,

оскільки окремі фірми мають здібність контролювати ціну своїх товарів.

Короткострокова рівновага фірми при монополістичній конкуренції.

Припустимо, що продавець прагне максимізувати прибуток і його товар

відрізняється від соперничающих по яким-небудь характеристиках. Тоді

продавець може підняти ціну без падіння рівня продажів, тому що знайдуться

покупці, готові сплачувати підвищену ціну за цей продукт, (інше залежить

від еластичності попиту на цей товар. Тобто чи покриє прибуток від

збільшення ціни утрати від скорочення продажів або ні). Попит і граничний

прибуток залежать також від цін конкурентів. Але, як уже говорилося,

монопольна-конкурентна фірма не враховує реакцію конкурентів на своєї дії.

Короткострокова рівновага фірми показано на мал. 1.

Ціна і собівартість максимізуючи прибуток кіл-сть товару =Q. Цей випуск

відповідає точці, у котрої MR=MC. Щоб продати цю кіл-сть фірма встановить

ціну, рівну Р1, при цій ціні к-сть товару, на який є попит, відповідає

точці А на кривій пропозиції і складає випуск, що максимізує прибуток. При

встановленні ціни, рівної Р1 фірма дістає прибуток з одиниці товару рівну

відрізку АВ,а з усього випуску - рівну площі заштрихованого прямокутника.

35. Механізм установлення рівноваги підприємства в довгострок пер за умов

монополістичної конкуренції.

Рівновага фірми в довгостроковому періоді. Одержання прибутку можливо

тільки в короткостроковому періоді, тому що в довгостроковому в галузь

прийдуть нові фірми, що скопіюють досягнення продавця або продавець сам

почне розширюватися і прибуток упаде до нормальної, тому що в міру росту

кількості запропонованого товару, ціна за одиницю товару, що може

призначити кожний окремий продавець буде знижуватися. Продавець, що першим

випустив товар на ринок, виявить що як крива попиту так і крива граничного

прибутку на товар реалізований фірмою, буде зміщатися униз. Це означає що

ціна і граничний прибуток, що фірма може очікувати впадуть у

довгостроковому плані через зрослу пропозицію товару. Плюс до цього попит

на товар кожної окремої фірми також буде прагнути стати більш еластичним

при даній ціні тому що збільшення числа фірм, що суперничають, збільшує

число замінників. Нові фірми входять на ринок доти поки не стане

неможливим одержання прибутку. Отже довгострокова рівновага на ринку з

монополістичною конкуренцією схоже на конкурентну рівновагу в тому що

жодна фірма не дістає прибуток більше нормальної.

Галузь не може знаходитися в рівновазі, поки фірми можуть запитувати за

товар більше, чим середні витрати при випуску, що максимізує прибуток,

тобто ціна повинна бути = середнім витратам на цей випуск. При

довгостроковій рівновазі крива попиту є дотичною до довгострокової кривої

середніх витрат. Ціна, що треба встановити щоб продати Q1 товару, складає

Р, відповідає точці А на кривій попиту. При цьому середні витрати теж

рівні Р за штуку, і, отже прибуток дорівнює нулю як з однієї штуки, так і

в цілому. Вільний вхід на ринок перешкоджає фірмам витягати економічні

прибутки в довгостроковому плані. Цей же процес працює й в оберненому

напрямку.

36. Олігополістична структура ринку і взаємообумовленість дій партнерів.

Олігополія - це ринкова структура, при якій у реалізації якогось товару

домінує мала вартістъ продавців, а новим продавцям дуже важко вийти на

ринок Товар реалізований олігополістичними фірмами, може бути і

диференційованим і стандартизованим. Звичайно на олігополістичних ринках

панує від 2 до 10 фірм, на які припадає половина і більш загальних

продажів продукту. На олігополістичних ринках деякі фірми можуть впливати

на ціну завдяки їхнім великим часткам у загальній кількості товарів, що

випускаються. Продавці на олігополістичному ринку знають, що коли вони або

їхні і суперники змінять ціни або обсяг продажів то наслідки позначаться

на прибутках усіх фірм на ринку. Продавці усвідомлять свою

взаємозалежність. Передбачається що кожна фірма в галузі визнає, що зміна

її ціни або випуску викликає реакцію з боку інших фірм. Реакція, яку

окремі продавці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на

олігополістичних ринках. У багатьох випадках олігополії захищені бар\'єрами

для входу на ринок, схожими з тими, що існують для монопольних фірм.

Природна олігополія існує коли декілька фірм можуть поставляти продукцію

для всього ринку при більш низьких довгострокових витратах, чим були б у

множини фірм. Можна виділити такі риси олігополістичних ринків: 1. Усього

декілька фірм постачають весь ринок. Продукт може бути як диференційованим

так стандартизованим. 2. Принаймні, деякі Фірми в олігополістичній галузі

мають значні ринкові частки. Отже, деякі фірми на ринку спроможні впливати

на ціну товару, варіюючи його наявність на ринку. 3. Фірми в галузі

усвідомлюють свою взаємозалежність. Немає єдиної моделі олігополії. хоча

розроблений цілий ряд моделей. Свідоме суперництво: олігополістичні цінові

війни. Цінова війна - цикл послідовних зменшень ціни фірмами, що

суперничають на олігополістичному ринку. Вона є одним із багатьох можливих

наслідків олігополістинного суперництва Війни цін гарні для споживачів,

але погані для прибутків продавців. К несчастью для потребителей, ценовые

войны обычно недолговечны. Олігополістичні фірми відчувають спокусу

вступити між собою в співробітництво, щоб установлювати ціни і поділяти

ринки таким чином щоб уникнути перспективи цінових війн і їхнього

неприємного впливу на прибуток.

37. Ціноутворення в умовах олігополії.

Олигополия предложения возникает тогда, имя отраслевой спрос как

совокупный спрос множеств покупателей удовлетворяется небольшим число

производителей. Поскольку на долю олигополии приходится значительная часть

отраслевого предложения, позволяющая ему воздействовать на цену, то кривая

спроса на продукцию олигополии, как на монополизированном рынке, имеет

отрицательны наклон. Специфическим фактором ценообразования на

олиголольном рынке является то, что при выборе точки на своей кривой

спроса олигополист наряду с эластичностью спроса и динамикой затрат

производстве принимает во внимание возможную реакцию свою конкурентов

Характер ответных действий одного из конкурентов і действия других зависит

от многих объективных и субъективных обстоятельств. Модели ценообразования

на олигопопьном рынке должны содержать определеннй алгоритм

взаимозависимости стратегий соперников. Эти объясняется существование

большого числа твори ценообразования на рынке олигополии, различающихся

концепциями формирования ожиданий олигополист относительно поведения

конкурентов. При моделировании поведения олигололистов широко используются

инструменты теории игр. Лидерство в ценах - обычная практика и

олигополистических рынках. Одна из фирм (не обязательно самая крупная)

действует как ценовой лидер, который устанавливает цену, чтобы

максимизировать свои собственные прибыли, в то время как другие фирмы

следуют за лидером. Соперничающие фирмы назначают ту же цену, что и лидер,

и работают при уровне выпуска, который максимизирует их прибыли при этой

цене. Лидирующая фирма предполагает, что другие фирмы на рынке не будут

реагировать таким образом, что изменят цену, которую она установила. Они

решат максимизировать свои прибыли при цене, установленной лидером как

данную модель лидерства в ценах называется частичной монополией, т.к.

лидер устанавливает монопольную цену, основанную на его предельном доходе

и предельных издержках. Прочие фирмы принимают эту цену как данную. Фирмы

на олигополистических рынках лот устанавливать цены таким образом, что

потенціальним новым производителям на рынке было выгодно начать на нем

торговлю. Для достижения этой цели фирмы на рынке могут устанавливать

цены, которые е максимизируют их текущие прибыли. Вместо этого они

устанавливают цены с таким расчетом, чтобы удержать новых производителей

от входа на рынок и оказания снижающего воздействия на будущие прибыли.

38. Можливі варіанти поведінки фірми в умовах олігополії Причини і

механізм „цінових війн”.

Цінова війна - цикл послідовних зменшень ціни фірм що суперничають на

олігополістичному ринку. Вона є одним із багатьох можливих наслідків

олігополістичного суперництва. Війни цін гарні для споживачів, але г для

прибутків продавців. Легко зрозуміти, як фірми втягуються в цю війну.

Оскільки кожний продавець думає, що інший не буде реагувати на його

зниження ціни, то в кожного з них -L- але збільшити продаж, скорочуючи

ціни. Знижуючи ціну нижче ціни свого конкурента, кожний продавець може

захопити весь ринок або він так думає - і може тим самим збільшити

прибуток, але конкурент відповідає зниженню ціни. Війна цін продовжується

доги, поки ціна не падає нижче рівня середніх витрат. У рівновазі обидва

продавці призначають ту саму ціну Р=АС=МС. Рівновага існує тоді, коли

жодна фірма більше не може одержувати вигоди від зниження ціни. Це

відбувається коли Р=АС а економічні прибутки = 0. Зниження ціни нижче

цього рівня призведе до збитків. Оскільки кожна фірма припускає, що інші

фірми не будуть змінювати ціну, то в неї немає стимулу збільшувати ціну.

Зробити гак. значило б загубити всі продажі на користь конкурентів, що як

передбачається, утримує свою ціни, незмінне на рівні Р=АС. Це так називана

рівновага Бертрана. У загальному на олігополістичному ринку рівновага

залежить від припущень що роблять фірми на реакцію своїх суперників. К

несчастью для потребителей, ценовые войны обычно недолговечны.

Олігополістичні фірми відчувають спокусу вступити між собою в

співробітництво, щоб установлювати ціни і поділяти ринки таким чином щоб

уникнути перспективи цінових війн і їхнього неприємного впливу на

прибуток. Варианты поведения фирм. В предыдущей модели ценовой войны

предполагается, что конкурент будет сохранять цену неизменной.

Предположим, что руководство более приближено к реальности. Они не

придерживаются упрямо мнения, что конкурент сохранит свою цену неизменной,

а осознают, что противник либо ответит понижением цены, либо сохранит ее

на прежнем уровне. Т.е. прибыль, которую может получить фирма, зависит от

реакции соперника. В данном случае менеджеры подсчитывают свои прибыли как

для случая, в котором конкурент сохраняет цену неизменной, так и для

случая изменения цены. Итогом этого является матрица результатов, которая

показывает выгоду или убыток от каждой возможной стратегии для каждого

возможного ответа соперника по игре. Сколько игрок может выиграть или

проиграть зависит от стратегии соперника.

39. Праця як фактор виробництва: попит і пропозиція.

Серед усіх економічних ресурсів, використовуваних у виробництві товарів і

послуг, найважливішим є праця. В мікроекономічному моделюванні виходять із

незмінності неекономічних факторів на мобільність цього ресурсу, хоча б у

певний період часу. Єдиним чинником, що впливає на попит і пропозицію

праці, залишається заробітна плата. Рівень якої в свою чергу,

встановлюється в результаті взаємодії попиту та пропозиції праці. За умов

досконалої конкуренції ціна праці формується як ціна всякого товару. Сам

рівень зарплати є максимальним, працівник отримує повний продукт праці:

MRC=W, де W- заробітна плата грош. од. Тому граничні витрати підприємства

на працю дорівнюють заробітній платі. Підприємство наймає працівників

доти, поки збільшення виторгу перевищує збільшення витрат, або ж:

MRP=MRC=W. Праця є своєрідним товаром, оскільки фактично продається не

найманий працівник, а його час F враховуючи той факт, що частина цього

часу має бути витрачена людиною для відпочинку, робочий час F = 24-Но, де

Но- вільний час, або дозвілля. За рівня почасової зарплати W денний

заробіток працівника (дохід) Іо, становитиме lo=W(24-Hо). За зміни

заробітної плати на вибір працівника впливає як ефект доходу, так і ефект

заміщення. Ефект доходу спрямований протилежно до ефекту заміщення, він

може точно компенсувати ефект від заміщення, тоді пропозиція трудових

послуг буде абсолютно нееластичною. Подальше збільшення доходу призводить

до того, що послуги праці стають неповноцінним товаром, до того ж і

збільшення робочого часу має свої обмеження. Ефект доходу, діючи у

напрямку, протилежному ефекту заміщення, починає перевищувати останній.

Така реакція ни підвищення зарплати обумовлює від\'ємний нахил кривої

індивідуальної пропозиції праці. Три етапи підвищення зарплати зображено

на рис.

На першому етапі збільшення заробітної плати з W1 до W2 веде до збільшення

кількості робочого часу з f1 до f2 - ефект заміщення перевищує ефект

доходу. На другому етапі збільшення тривалості робочого дня - ефект

заміщення = ефекту доходу. На 3 етапі підвищення зарплати від W3 до W4 до

скорочення робочого дня з f2 до f3 - ефект заміщення менше ефекту

доходу. Двостороння монополія виникає на ринку прані за умов, коли між

профспілкою і спілкою підприємців виникає укладено угоду. На такому ринку

ціна однозначно не встановлюється, замість точки рівноваги існує область

можливої згоди. Залежно від сили кожної із сторін ринкової угоди

рівноважна ціна встановлюється в інтервалі між ціною, яка правиться

профспілкою, і ціною що заявляється монопсонією. При цьому перша з них

завжди вище другої.

40. Капітал як фактор вир-ва довготр. користування. Поняття позичков %.

Війнам ставки позичк % за умов досконал конкур.

Капітал є ресурсом тривалого користування, що створюється з метою

виробництва більшої кількості товарів і послуг. Сутнісна риса капітального

блага полягає в тому, що воно є водночас і фактором виробництва, і

продуктом. Якщо мова йде про ринок капіталу, то мається на увазі ринок

грошового капіталу. Інструментами ринку капіталу можуть бути і

безпосередньо кредитні ресурси, і цінні папери (акції, облігації,

векселі), і різні похідні контракти. Грошові засоби акумулюються шляхом

заощаджень або утримання від поточного споживання. Власники фінансових

активів чи заощаджень сподіваються отримати деякий дохід. Його рівень

характеризує процентна ставка (або дохід від різних фінансових активів,

або щорічний дохід від вкладених коштів). Розрізняють номінальну та

реальну процентні ставки. Номінальна ставка показує, на яку величину сума,

що її позичальник повертає кредитору, перевищує величину отриманого

кредиту. Реальна ставка виражається в грошових одиницях постійної

споживчої спроможності і визначається як номінальна ставка, скоригована на

рівень інфляції. За умов досконалої конкуренції існує тенденція до

встановлення єдиної процентної ставки. В реальних умовах діапазон ставок

досить широкий, що обумовлено терміновістю і розміром позики. діючою

системою оподаткування, структурою ринку капіталу тощо. Процентну ставку

виражають як деякий процентний дохід за рік у процентах. Поточна, або

дисконтуюча вартість довгострокового активу обчислюється так:

визначається, скільки потрібно вкласти грошей сьогодні за наявної

процентної ставки, щоб отримати майбутній дохід від цього активу. Для

безстрокового (довічного) володіння, наприклад, таким активом, як земля,

що приносить N грош. од. доходу кожного року від цього моменту аж до

вічності, поточна вартість землі PV обчислюватиметься за формулою: PV=N /

і, де і- ринкова процентна ставка, %. Підприємства. намагаючись

максимізувати прибуток, інвестують тоді, коли доходи на інвестиції вищі

від ринкової процентної ставки. Якщо %ставка вища від норми прибутку на

інвестиції, то підприємство не інвестуватиме. Графічний аналіз доходу на

капітал у найпростішому випадку ( всі реальні капітальні блага однакові,

економіка знаходиться у стаціонарному стані) можна проілюструвати за

допомогою рис. Попит на капітал с похідним і виводиться ч граничної

продуктивності капіталу. Крива попиту D на рис1. мас низхідний характер.

Інвестиції у попередньому періоді створили деяку величину капіталу.

показану вертикальною лінією пропозиції S. У точці Е, де перетинаються

лінії попиту і пропозиції, величина капіталу відповідає потребам

підприємств. Однак рівновага у точці К спостерігається тільки у

короткостроковому періоді. том} що за такої високої (10%) процентної

ставки домашні господарства продовжуватимуть заощаджувати. Па рис2. подано

ілюстрацію того, як процентні ставки визначаються у довгостроковому

періоді. Нагромадження капіталу продовжується, тому лінія пропозиції є

невертикальною, а висхідною. Тривала рівновага у точці Е* спостерігається

тоді, коли величина фінансових активів, якою люди хочуть володіти у

довгостроковому періоді, відповідає величині капіталу, яку підприємства

хочуть мати за даної процентної ставки (рис2).

4. Рівновага споживача: сутність та обґрунтування з кардиналістських

позицій.

В ек-ці існував підхід, який базувався на припущенні можливості

кількісного визначення споживачем корисності блага, він отримав назву

кардиналістського. Була введена 1-ця виміру корисності „ютіль”. Гранична

корисність блага віднесена до його ціни наз. зваженою граничною корисністю

MU/P. Умова рівноваги споживача (оптимум споживача, правило максимізації

корисності): так розподілити грош. дохів, щоб остання грош. 1-ця на

придбання кожного виду товару надавала б однакову додаткову граничну

корисність або споживач максимізує корисність шляхом вибору такого

споживацького набору, задовольняючого бюджетному обмеженню, при якому

відношення граничних корисностей до ціни блага однакові.

MU1/P1=MU2/P2=…=MUn/Pn. Звідси співвідношення між граничним корисностями n

благ = співвідношенню між їх цінами: MU1/MU2…MUn=P1/P2…Pn.