МІКРОЕКОНОМІКА: Праця як фактор виробництва: попит і пропозиція. Шпоргалки по госэкзамену, 2007 год.

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - МІКРОЕКОНОМІКА: Праця як фактор виробництва: попит і пропозиція. Шпоргалки по госэкзамену, 2007 год.

МІКРОЕКОНОМІКА: Праця як фактор виробництва: попит і пропозиція. Шпоргалки по госэкзамену, 2007 год.

40. Капітал, як фактор виробництва...

0x08 graphic

0x08 graphic

Капітал - це фактор виробництва, застосування якого дозволяє підвищити

ефективність людської праці. Для придбання засобів виробництва потрібні

нові кошти, джерелом яких є неспожиті доходи. Якщо людина частину доходу

не споживає, а відкладає на зберігання, то ці заощадження стають

кредитними капіталами, що надаються в тимчасове користування для придбання

споживчих благ або для інвестування у виробництво. Таким чином,

заощадження стають об\'єктом купівлі - продажу на ринку факторів

виробництва, де й складається їхня ціна - плата за користування цими

капіталами, що називається позичковим відсотком. Норма відсотку (r) - це

процентне відношення позичкового відсотка (ПВ) до позичкового капіталу

(ПК): r = ПВ / ПК * 100%. Норма відсотка впливає на рівень інвестування в

економіку. Низькі процентні ставки сприяють підвищенню ділової активності

підприємців, а чим вище норма відсотка, тим рідше господарські агенти

будуть використовувати позичковий капітал як засіб інвестування.

Розрізняють номінальну та реальну процентні ставки. Номінальна ставка

показує, на яку величину сума, що її позичальник повертає кредитору,

перевищує величину отримуваного кредиту. Реальна ставка виражається в

грошових одиницях постійної споживчої спроможності визначається як

номінальна ставка, скоригована на рівень інфляції. За умови досконалої

конкуренції існує тенденція до встановлення єдиної процентної ставки. В

реальних умовах діапазон ставок досить широкий, що обумовлено терміновістю

і розміром позики діючою системою оподаткування, структурою ринку капіталу

тощо. Поточна або дисконтуючи вартість договірного активу обчислюється

так: визначається скільки потрібно власних грошей сьогодні за наявної

процентної ставки, щоб отримати майбутній дохід від цього активу. Для

безстрокового володіння, наприклад таким активам, як земля, що приносить N

грош. од. доход кожного року від цього моменту аж до вічності, поточна

вартість землі PV обчислюватиметься за формулою PV=N/I, і - ринкова

процентна ставка %. Підприємства намагаючись максимізувати прибуток

інвестують тоді, коли доход на інвестиції вищій над ринковою процентною

ставкою. Якщо % ставка вища від норми прибутку на інвестиції, то

підприємство не інвестуватиме. Попит на капітал є похідним і виводиться з

граничної продуктивності капіталу.

0x08 graphic

P S

E

0x08 graphic

D

0x08 graphic

K

Рис. 1. Визначення ставки процента і доходу у короткостроковому періоді

На рис1 низхідний характер інвестиції у попередньому періоді створила

деяку величину капіталу, показаного вертикальною лін. пропозиції S. У

точці Е де перетинаються попит і пропозиція величина капіталу відповідає

потребам підприємства. Однак рівновага у точці Е спостерігається тільки у

короткостроковому періоді, тощо за такої високої (10%) процентної ставки

домашні господарства продовжуватимуть заощаджувати. На рис 2 показано як

визначається процентна ставка у довгостроковому періоді. Нагромадження

капіталу продовжується тому лінія пропозиції не вертикальна. Тривала

рівновага у точці Е спостерігається тоді, коли величина фінансових активів

у довгостроковому періоді відповідає величіні капіталу, яку підприємства

хочуть мати за даної процентної ставки.

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

P S

E

0x08 graphic

D

0x08 graphic

K

Рис 2 визначення процент. став. у довгост. пер.

39. Праця як фактор виробництва: попит і пропозиція

Серед усіх економічних ресурсів, використовуваних у виробництві товарів і

послуг є праця. В мікро економ. моделюванні виходять із незмінності

неекономічних факторів на мобільність цього ресурсу, хоча б у певний

період часу. Єдиним чинником, що впливає на попит і пропозицію праці,

залишається заробітна плата. Рівень якої в свою чергу, встановлюється в

результаті взаємодії попиту і пропозиції праці. За умови досконалої

конкуренції ціна праці формується як ціна всякого товару. Сам рівень

зарплати є максимальним, працівник отримує повний продукт праці: MRS=W, де

W-зароб. плата гр. од. Тому граничні витрати підпр. на працю дорівнюють

заробітній платі. Підприємство наймає працівників доти, поки збільшення

виторгу перевищуватиме витрати, або ж : MRP=MRS=W. Праця є своєрідним

товаром, оскільки фактично продається не найманий працівник, а його час.

Враховуючи той факт, що частина цього часу має бути витрачена людиною для

відпочинку. Робочий час (F) дорівнює: 24-H0, де H0 - вільний час, або

дозвілля. За рівня початкової залп. W денний заробіток працівника І0

становитиме: І0 = W (24- H0). За зміни заробітної плати на вибір

працівника впливає як ефект доходу, так і ефект заміщення. Ефект доходу

спрямований протилежно до ефекту заміщення, він може точно компенсувати

ефект від заміщення, тоді пропозиція трудових послуг буде повністю не

еластичною. Подальше збільшення доходу призводить до того, що послуги

праці стають неповноцінним товаром, до того ж і збільшення робочого часу

має свої обмеження. Ефект доходу, діючи у напрямку, протилежному ефекту

заміщення, починає перевищувати останній. Така реакція на підвищення

зарплати обумовлює від\'ємний нахил кривої індивідуальної пропозиції праці.

Три етапи підвищення залп. зображено на рис.

0x08 graphic

0x08 graphic

W

W3

W3

W2

0x08 graphic

S

W1

0x08 graphic

f1 f2 f3 F

Рис. Лінія індивідуальної пропозиції праці.

На першому етапі збільшення заробітної плати W1

до W2 веде до збільшення кількості робочого часу з f1 до f2 - ефект

заміщення перевищує ефект доходу. На другому етапі збільшення тривалості

робочого дня - ефект заміщення дорівнює ефекту доходу. На третьому етапі

підвищення зарплати від W2 до W3 , до скорочення робочого дня з f2 до f3 -

ефект заміщення менший за ефект доходу. Двостороння монополія виникає на

ринку праці тоді, коли між профспілкою і спілкою підприємців укладено

угоду. На такому ринку ціна однозначно не встановлюється, замість точки

рівноваги існує область можливої згоди. Залежно від сили кожної із сторін

ринкової угоди рівноважна ціна встановлюється в інтервалі між ціною, яку

пропонують профспілки, та ціною, що пропонується монополією. При цьому

перша з них завжди вище другої.

38. Можливі варіанти поведінки фірми в умовах олігополії...

Цінова війна - цикл послідовних зменшень ціни фірм, що суперничають на

олігоп. ринку. Вона одним із багатьох можливих наслідків олігоп.

суперництва. Війни цін гарні для споживачів, але не для прибутків

продавців. Легко зрозуміти, як фірми втягуються в цю війну. Оскільки

кожний продавець, що інший продавець не буде реагувати на його зниження

ціни. Знижуючи ціну нижче за свого конкурента, кожен продавець може

захопити весь ринок або він як думає цим самим може збільшити прибуток,

але конкурент у відповідь знижує ціну. Війна продовжується доти доки ціна

не досягне рівня середніх витрат. При рівновазі продавці призначають ту

саму ціну. Рівновага буде тоді, коли жодна фірма не може більше одержувати

вигоди, і всі прибутки рівні нулю. Зниження ціни нижче цього рівня

призведе до збитків. Оскільки кожна фірма припускає, що інші фірми не

будуть змінювати ціну, то в неї нема стимулу збільшувати ціну. Зробити

так, означає загубити всі продажі на користь конкурентів, що як

передбачається, утримує свою ціну, не змінною на рівня Р=АС. Це так звана

рівнова Бертрана. У загальному на оліполістичному ринку рівновага залежить

від припущень, що роблять фірми на реакцію суперників. Цінові війни

зазвичай короткострокові. Олігоп. фірми відчувають спокусу вступити між

собою в співробітництво, щоб установити ціни і поділити ринки, таким чином

щоб уникнути перспективи цінових війн і їхнього неприємного впливу на

прибуток. Варіанти поведінки фірми. В попередній моделі цінові війни

предполагається, що конкурент буде зберігати ціну незмінною. Запропонуємо,

що керівництв більш наближене до реальності. Вони не притримуються вперто

думки, що конкурент збереже свою ціну незмінною, що суперник або

відповість зниженням ціни, або збереже її на попередньому рівні. Тобто

прибуток, який може отримати фірма, залежить від реакції супротивника. В

даній ситуації менеджери підраховують свої прибутки як для випадку коли

суперник зберігає свою ціну, так і для випадків коли він її знижує.

37.Ціноутворння в умовах олігополії

Олігополія - це ринкова структура, при якій у реалізації якогось товару

домінує мала кількість продавців, а новим продавцям дуже важко вийти на

ринок. До основних ознак олігополії належать:

Планування на олігополістичному ринку кількох фірм. Їх може бути від 2 до

20. Проте для розрахунку береться загальнодержавний ринок, хоча деякі

товари виготовляються лише на певній територіях. Продукт олігополії може

бути як стандартним, так і диференційованим. Кожен олігополіст може

проводити самостійну цінову політику, адже частка кожного з них на

загальному ринку досить значна. Але результати його впливу залежатимуть

від реакції інших олігополістів. Вступ у галузь нових виробників дещо

обмежений. Діють ті ж фактори, що і при монополії. Олігополістичні ціни не

гнучкі. Якщо вони змінюються, то, як правило, одночасно всіма фірмами -

олігополістами, тобто при олігополії є стимули для погодження дій або

таємного звороту. Олігополія - досить поширена модель ринку. Олігополії

виникають за таких обставин: утворення великих фірм за рахунок поглиблення

конкурентів; злиття фірм, що дає більшу економічну владу, вищі можливості

контролю за цінами, а також виграш при оптовій закупці ресурсів.

Ламана крива попиту. Припустимо. Що галузь має три рівноцінні фірми (А, В,

С), що погоджують свої ціни. При цьому можливі такі варіанти поведінки цих

фірм: а) якщо фірма А знижує ціни з Р1 до Р2, щоб реалізувати більше своєї

продукції, а фірми - конкуренти повторюють цей маневр. То приріст продажу

буде незначним; б) якщо фірма А підвищить ціни, а її приклад наслідують

інші, то це призведе до зниження загального обсягу продаж і до зменшення

продажу кожною фірмою; в) фірма А знизить ціни, а В і С - ні, тоді А

збільшить обсяги продажу за рахунок В і С; г) А підвищує ціни, а В і С -

ні, тоді А втрачає частину ринку, його окупують В і С. З даних чотирьох

альтернатив найбільш вірогідніші дві ситуації: коли А знизить ціни, В і С

будуть її наслідувати, щоб не втратити своєї частки ринку; коли А

збільшить ціни, то В і С проігнорують таку поведінку, щоб звільнитись від

А і захопити його частку. Тому крива попиту для олігополіст матиме вигляд

ламаної кривої.

Рис. 37. Ламані криві попиту та граничної виручки для олігополіст.

Звідси зрозуміло, чому ціни на олігополістичному ринку є негнучкими, адже

ініціатор зміни не має виграшу ні при її підвищенні, ні при зменшенні.

Ціноутворення, зумовлене темним зговором. Якщо кілька фірм у галузі

приблизно однакові за розмірами та рівнем середніх витрат, то для них

збігатимуться рівень цін та обсяги виробництва, що максимізує економічний

прибуток. Тому є стимули до таємного зговору з метою зафіксувати ціни та

поділити ринки збуту. Такий зговір фактично перетворює ринок

олігополістичної конкуренції в ринок чистої монополії.

Лідерство в цінах. Для олігополістичного ринку, на якому представлені

різні за розмірами фірми, власне узгодження дій через механізм „лідерство

в цінах”. Найважливіша фірма в галузі з мовчазної згоди інших визначається

лідером у ціноутворенні, а всі інші її наслідують. Оскільки зміни цін

пов\'язані з певним ризиком для ініціатора, то навіть лідер переглядає її

рідко. Перед цим він обов\'язково повідомляє своїх партнерів, щоб дати їм

можливість підготуватися до маневру і вивчити їх реакцію.

Ціноутворення з принципом „витрати плюс”. Варіант ціноутворення з

принципом „витрати плюс” використовується лідерами для спрощення механізму

розрахунку ціни. За основу будуть певні типові витрати, до яких додається

економічний прибуток у вигляді надбавки. Цей метод потребує глибокого

вивчення кривих попиту, доходу та граничних витрат.

36. Олігополістичні структура ринку...

Олігополія - це ринкова структура, при якій у реалізації якогось товару

домінує мала кількість продавців, а новим продавцям дуже важко вийти на

ринок. Продукт олігополії може бути як стандартним, так і

диференційованим. Звичайно на олігоп. ринку панує від До основних ознак

олігополії належать:

Планування на олігополістичному ринку кількох фірм. Їх може бути від 2 до

20. Проте для розрахунку береться загальнодержавний ринок, хоча деякі

товари виготовляються лише на певній територіях. Продукт олігополії може

бути як стандартним, так і диференційованим. Кожен олігополіст може

проводити самостійну цінову політику, адже частка кожного з них на

загальному ринку досить значна. Але результати його впливу залежатимуть

від реакції інших олігополістів. При цьому кожен олігополіст знає, якщо

він або його суперники змінять ціну або ж обсяги продажу, то наслідки

позначаться на прибутках усіє фірм. Передбачається, що зміна ціни або

обсягу продажу викличе реакцію суперників. Реакція яку окремі продавці

чекають від своїх суперників впливає на рівновагу на олігополістичному

ринку. У багатьох випадках олігополії захищені бар\'єрами для входу на

ринок, схожими з тими, що існують для монополістичних фірм. Вступ у галузь

нових виробників дещо обмежений. Діють ті ж фактори, що і при монополії.

Олігополістичні ціни не гнучкі. Якщо вони змінюються, то, як правило,

одночасно всіма фірмами - олігополістами, тобто при олігополії є стимули

для погодження дій або таємного звороту. Олігополія - досить поширена

модель ринку. Олігополії виникають за таких обставин: утворення великих

фірм за рахунок поглиблення конкурентів; злиття фірм, що дає більшу

економічну владу, вищі можливості контролю за цінами, а також виграш при

оптовій закупці ресурсів. Свідоме суперництво: Олігополістичні цінові

війни. Цінова війна - цикл послідовних зменшень ціни фірм, що суперничають

на олігоп. ринку. Вона одним із багатьох можливих наслідків олігоп.

суперництва. Війни цін гарні для споживачів, але не для прибутків

продавців. Цінові війни зазвичай короткострокові. Олігоп. фірми відчувають

спокусу вступити між собою в співробітництво, щоб установити ціни і

поділити ринки, таким чином щоб уникнути перспективи цінових війн і

їхнього неприємного впливу на прибуток.

34. Ознаки і поширення монополістичної конк... Моно-на конк-я

здійснюється тоді, коли відносно велика кількість фірм конкурують між

собою за продаж диференційованого товару на ринку, де можлива поява нових

продавців. Така ситуація є найбільш поширеною моделлю ринку. У

повсякденному житті ми найчастіше зустрічаємось із виробником або

продавцем, який орієнтується у своїй поведінці на монополістичну

конкуренцію. Ознаки моноп-ї конкуренції: 1. Товар кожної фірми є

недосконалим замінником товару, що реалізується іншими фірмами. Продукт

кожного продавця має виключні якості або характеристики, які надають йому

переваги над іншими кон-ми. Диференціація може бути побудована на реальних

та удаваних відмінностях. Реальні відмінності: якість товару; місце

продажу; додаткове після-не обслуго-ня; стим-ня збуту. Щоб виділити свій

товар серед інших, продавці часто, крім реальних, використовують удавані

відмінності. Це досягається за допомогою активної реклами, використання

відомих торгових знаків або торгових марок, іміджу фірми. 2. На ринку

існує відносно велика кількість продавців (10, 40 чи 100), кожен з яких

задовольняє незначну частину ринкового попиту. Частка кожного з виро-ів

коливається від 1% до 10% продажу на ринку. 3. Продавці, встановлюючи ціни

на свої товари або визначаючи обсяги продажу, не враховують реакцію своїх

конкурентів. Малоймовірно, щоб якийсь конкурент поніс збитки або витрати

значну частку ринку при зменшенні продажної ціни будь - якою фірмою,

оскільки він має унікальний товар, на який є досить сталий попит. 4. На

ринку є умови для вільного виходу і входу. Вхід на ринок нових під-тв не

заблокований, але більш складний, ніж за умов досконалої кон-ї, оскільки

треба мати відповідний розмір капіталу, ноу - хау, та певний термін для

визначення покупцями товарів нових торгових мереж. Крім того, кількість

вільних місць на ринках та можливих місць для будівництва магазинів також

обмежена. Що є додатковим бар\'єром на шляху нових підприємців.

Еластичність кривої попиту підприємства, що функціонує в умовах

монополістичної конкуренції, буде залежати від кількості його конкурентів

та ступеня диференціації продукції, що ним виробляється. Чим більша

кількість конкурентів та слабша диференціація продукції, тим більш

еластичною буде крива попиту. Тобто, монополістична конкуренція, в такому

випадку, наближатиметься до досконалої конкуренції. Якщо ж кількість

конкурентів мала, а глибина диференціації значна, то крива попиту буде

мати менш еластичний вигляд, що робить її схожою на криву попиту

підприємства, що працює на монопольному ринку. Крива попиту для ринку

монополістичної конкуренції буде мати спадний характер, тому, подібно до

монополістичного ринку, крива граничної виручки завжди лежатиме нижче від

неї. Отже, підприємство в умовах монополістичної конкуренції у

короткотерміновому періоді буде максимізувати прибуток або мінімізувати

збиток, виготовляючи такий обсяг продукції, що відповідає координатам

точки перетину кривих граничних витрат і граничної виручки. Фірма здійснює

випуск продукції Q1, який відповідає точці Е. У даній точці MR = MC. При

обсязі випуску Q1 і ціні Р1 фірма одержує прибуток на одиницю продукції,

що дорівнює відрізку АВ. Загальна величина економічного прибутку дорівнює

площі АВАТС1Р1. Фірма отримує економічний прибуток, якщо крива її попиту

перетинає криву середніх витрат.

Рис. 34. Корот-ва рівн-га фірми в умовах монополістичної конкуренції.

35.Механізм установлення рівноваги... Рівновага фірми в довгостроковому

періоді. Одержання прибутку можливо тільки в короткостроковому періоді,

тому що в довгостроковому в галузь прийдуть нові фірми, що скопіюють

досягнення продавців або продавець сам почне розширюватись і прибуток

упаде до нормального, тому що в міру росту кількості запропонованого

товару, ціна за одиницю товару, що може призначати кожен окремий

продавець, буде знижуватись. Продавець, що першим випустив товар на ринок,

виявить, що як крива попиту, так і крива граничного продукту на товар,

реалізований фірмою буде зміщатися у низ. Це ознака, що ціна і граничний

прибуток, що фірма може очікувати у довгостроковому плані впадуть. Нові

фірми будуть входити на ринок доти, доки стане неможливим одержання

прибутку. Отже довгострокова рівновага на ринку з монополістичною

конкуренцією схоже на конкурентну рівновагу в тому, що жодна фірма не

дістає прибутку більшого нормального.

Рис.35. Довгострокова рівновага фірми в умовах монополістичної конкуренції

Тому галузь знаходиться у стані рівноваги тоді, коли ціна на товар

встановлюється на рівні середніх витрат LAC. При довгостроковій рівновазі

криві попиту і криві витрат не перетинаються, а мають лише одну спільну

точку, тобто: P = LAC. Вільний вхід до галузі не дозволяє фірмам

отримувати в довгостроковому періоді економічний прибуток, а лише

нормальний.

33. Цінова дискримінація...

Монополіст може здійснювати цінову дискримінацію - встановлювати різні

ціни на той самий продукт для різних покупців, що не пов\'язано з якимись

відмінностями у витратах. Економічні умови здійснення цінової

дискримінації: 1. продавець повністю контролює виробництво та

ціноутворення товару на всі сегментах ринку; 2. продавець здатний

відокремлювати різні та стійкі групи покупців з рівною еластичністю

попиту; 3. продавці не мають бажання та умов перепродавати придбаний товар

іншим покупцям.

+-------------------------------------------+

|Види |Класифік. | |

| | |Приклади |

|Дискрим.|ознака | |

|--------+--------------+-------------------|

|просторо|територіальна |Демпінгові ціни, |

| |дискримінація |цінові пояси та |

|ва | |зони, ціни сіл-кі |

| |покупців |та міські |

|--------+--------------+-------------------|

| |Час прид-я |Денні та нічні |

|часова |товарів чи |ціни, сезонні ціни |

| |послуг | |

|--------+--------------+-------------------|

| | |Тарифи на вир-че |

| |Мета придбання|або спо-е вик-ня |

| |товарів, обсяг|енергії, оп-ві та |

| |придбання, |роз-ні ціни, над-ки|

|товарна |якість, |та знижки за |

| |торгівельна |якість, ціни на |

| |марка |про-ію все-ньо |

| | |відомих та невід. |

| | |фірм |

|--------+--------------+-------------------|

| | |Магазини для бідних|

| |Рівень доходів|і багатих пок., |

|персона |покупців, |знижки для пост. |

| |статус. |клієнтів, знижка |

|льна |Соціальний |для першого |

| |статус |покупця, ціни для |

| | |співробітників ф. |

+-------------------------------------------+

32. Ринково продуктивна стратегія підпр. монопол....

Монополіст зобов\'язаний рахуватися з попитом на свій товар. Завжди існує

таке співвідношення між Р та Q, при якому 1 монополіст одержує максимальну

виручку на поняття граничної виручки MR=aTP/oQ. Збільшується або обсяг за

рахунок зниження ціни, або навпаки. Логіка прийняття монополістом рішення

про обсяг, ціну така ж, що й в умовах досконалої конкуренції: MR=MC.

Відмінність монопольної конкуренції від ринкової на ринку досконалої

конкуренції: А завжди менше О оптимального (максимальна виручка). А дає

менший сукупний прибуток, але прибуток більше Ро визначена монополістом

ціна для одержання мак. приб. Для ринку ДК МС=Р оптимальна ціна й обсяг

(Р2) монополіста. Його прибуток показаний трапецію, обмеженою МС. При

монопольному ж положенню прибуток варто відрізняти від обсягу А при ціні

Ро. Реально ж рівняння кривої пропорції невідомо, а при умовному її

зображення враховуються елементи ризику, отже, спостерігається поведінка в

умовах невизначеності. В умовах обмеженості інформації і практичної

неможливості застосувати вищевказаний підхід монополісти приймають

універсальне правило. Виведене з рівності: MR=MC, **TR/**Q=**ТС/**Q.

Граничний розмір MR може бути визначений як MR=Р+ Q(**Р/**Q). Спадний

характер кривої попиту призводить до того, що виробництво і продаж

додаткової одиниці ведуть до зниження в ціні, що зменшує прибуток від

усієї проданої продукції. Отже, MR-ціна скоригована на зменшення прибутку.

Монополіст тому змушений забезпечити крутизну у погоні за прибутком.

MR=Р+Р(Q* **Р/Р***Q); MR=Р+Р/Еd, Ed - коефіцієнт еластичності, але для

максимізації прибутку. МС= MR, тоді МС=Р+Р/Ed, отже, Р-МС/(І+І/ Ed).

Оптимальна ціна визначається шляхом прослідковування МС і з урахуванням

еластичності попиту на ділянці відзначеній на графіку.

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

Р2 В

0x08 graphic

Р1 А

Ро

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

Таким чином монополіст не призначає найвищу ціну, при які він може

одержати максимально можливий прибуток, до якого прагне монополіст, рідко

збігається з максимальним прибутком на одиницю продукції: високі витрати і

слабкий попит можуть заважати монополісту одержати який - небуть прибуток

узагалі, моноп. буде прагнути уникати не еластичного відрізка кривої

попиту; при тих самих витратах моноп. рахує вигідним обмежити обсяг

виробництва і призначити більш високу ціну, чим зробив би конкурентний

продавець. Цн обмеження обсягу виробництва викликає нераціональне

використання ресурсів. Тако ж монополіст може збільшити свій прибуток

займаючись ціновою дискримінацією.

31. Поняття та види монополії....

Монополія являє собою ринкову структуру, яка характеризується наявністю

одного продавця та багатьох покупців, відсутністю близьких замінників для

даного товару, існуванням бар\'єрів для входу конкурентів на ринок. Бар\'єри

для вступу конкурентів у галузь: виключні права, патенти, авторські права,

ліцензії, власність на всю пропозицію робочого виробництва, контроль над

рідкими та дуже важливими ресурсами. Види: економічні - ефект зростання

масштабів виробництва, досягнений великими фірмами, великий стартовий

капітал; технічні - наявність можливостей виробництва та пропозиції

унікального продукту; юридичні - правовий захист новітніх технологій,

патентно - ліцензійна практика держави та підприємств; природні - виключна

власність на певний ресурс; ринкові - недоброякісна конкуренція, створення

заборонних видів союзів підприємств. Існують деякі різновиди монополій:

чиста монополія - моноп., яка існує в галузях, де економія зумовлена

збільшенням масштабу виробництва, особливо значна; проста - моноп., за кої

встановлюються однакові ціни на той самий товар для всіх продавців;

дискримінаційна - моноп, за якої встановлюються різні ціни на один і той

же товар для різних покупців, причому різниця в цінах обумовлена різницею

у витратах; відкрита - моноп., за якої одне підприємство на деякий час

стає єдиним виробником продукції, але не має спеціального захисту від

конкурентів; адміністративна - моноп., яка виникає в умовах

адміністративно-командної системи, базується на державній власності на

засоби виробництва, діє в умовах значно обмеженого ринку, для неї

характерний прямий розподіл ресурсів.

30. Рівновага фірми, галузі, ринку...

Для того, щоб фірма на ринку досконалої конкуренції перебувала у стані

досконалої рівноваги, необхідно виконати такі умови: 1. фірма не повинна

мати причини для зниження обсягів випуску за певних заданих умов

підприємства. Іншими словами, умови короткострокової рівноваги є також

умовами досконалої рівноваги. 2. Кожна фірма повинна бути задоволена

розмірами наявного у неї підприємства. 3. Не повинно існувати мотивів, що

спонукають нові фірми до входження в галузь. А старі - до виходу з неї. У

довгостроковому періоді фірма прагне отримати прибуток та остерігається

збитків так само, як і в короткостроковому. Максимальний прибуток фірма

отримує тоді, коли ціна (Р) за встановленого обсягу виробництва

дорівнюватиме граничним витратам, що визначаються для довгострокового

періоду. Отже, Р=LMC дає максимальний прибуток у розрахунку на:

довгостроковий період. Сукупність фірм, які випускають один і той же

продукт утворюють галузь. Вільне входження в галузь означає, що кожен може

почати підприємницьку діяльність в галузі без будь-яких обмежень. Якщо

існує право на „вільне входження” в галузь, то жодного санкціонування

властей не потрібно. Крім того, вільний вхід означає, що власники фірм

можуть призупинити господарську діяльність у будь-яку хвилину, за

бажанням. Вільне входження і вихід з галузі вимагає, щоб виробничі ресурси

були мобільними. Необмежена мобільність ресурсів означає, що інвестори

вільні у виборі найбільш прибуткової галузі, щоб вкласти у неї свої кошти.

Конкурентна ціна - це ціна, за якою кількості товару, що знаходить попит,

дорівнює кількості, що пропонується. В умовах ДК окрема фірма не впливає

на ціну. Галузева пропозиція дорівнює сумі пропозиції, що утворюють

галузь. У галузі можуть існувати три групи підприємств: 1) фірма з

найкращою організацією виробництва, мінімум середніх витрат яких нижчий за

ціну і які мають середній економічний прибуток; 2) виробники, в яких

мінімальні середні витрати збігаються з ціною, які працюють беззбитково,

які отримують нормальний прибуток; 3) фірми, в яких ціна покриває лише

змінні витрати. В довгостроковому періоді фірми третьої групи, що не

відшкодовують всі витрати, залишають галузь. Фірми першої групи можуть

розширити виробництво. А це, у свою чергу, змінить пропозицію галузі, за

умови, що приріст галузевої пропозиції першої групи фірм перевищить

скорочення пропозиції внаслідок виходу з галузі фірм третьої групи. Тоді

ринкова ціна зміниться, і фірми другої групи змушені будуть вийти з

галузі. Якщо ж виробництво прибуткове, то в галузь можуть увійти й інші

фірми, що збільшить пропозицію і зменшить ціну.

28. Стратегія поведінки під-ва за умови ДК...

Поняття досконала конкуренція полягає у тому, що на ринку всі продавці

діють на рівних умовах, кожна з цих фірм мають стандартну продукцію, і не

може жоден із учасників впливати на ціну товарів, крім того існує вільний

вхід та вихід з галузі. Сукупна виручка (TR) - це загальна виручка від

продажу всього обсягу продукції: TR=Q(кількість товару)*P(ціна). Середня

виручка (АR) - це відношення сукупної виручки до кількості проданої

продукції: АR=TR/Q=Р. Граничні виторг (МR) - це приріст валової виручки,

що відбувся за рахунок продажу додаткової одиниці товару: МR=TR/Q.

Максимізація прибутку - це своєрідне збільшення випуску продукції або

зменшення змінних витрат на виготовлення цієї продукції.

Сукупний підхід. Підприємство виробляє продукцію, якщо це приносить йому

економічний прибуток або якщо збитки будуть меншими, ніж у разі повного

припинення виробництва. 1. Якщо ТС>TR, то фірма мінімізує збитки. 2. Якщо

ТС>TR, то фірма мінімізує збитки. Якщо фірма припинить виробництво, то її

збитки дорівнюють постійним витратам. Тому якщо збитки від виробництва

менші ніж постійні витрати, то таке виробництво потрібно продовжувати.

Тоді сукупна виручка буде перевищувати змінні витрати: ТС-TR МС).

Аналогічно, якщо гранична виручка менша граничних витрат (MR < МС), то

виробництво доцільно зменшити. Рівновага виробництва досягається тоді,

коли гранична виручка зрівнюється з граничними витратами (MR = МС), а

підприємець отримує найбільший прибуток чи найменший збиток.

Рис. 28.2 Порівняння граничної виручки, граничних і середніх витрат

Якщо лінія граничної виручки перетинає криву середніх сукупних витрат, то

фірма вирішує проблему максимізації прибутку. Його максимальний розмір

досягається у точці К, де перетинаються лінії граничної виручки і крива

граничних витрат. Сукупний обсяг прибутку визначається як площа

прямокутника АКR1С1, який утворюють вісь цін, лінія обсягу виробництва, та

лінія граничної виручки. Якщо лінія граничного доходу проходить нижче, ніж

крива середніх сукупних витрат, то фірма вирішує проблему мінімізації

збитків. Вони будуть найменшими в Точці М, де перетинається крива

граничних витрат з лінією граничної виручки. Обсяг цих збитків можна

визначити через площину прямокутника МВС2R2. Якщо лінія граничного доходу

не перетинає криву середніх змінних витрат, то фірмі потрібно відмовитись

від виробництва та шукати шляхи усунення постійних витрат, що в даній

ситуації дорівнює збиткам.

29. Стратегія поведінки конкурентної фірми за певних витрат виробництва...

Оскільки у короткостроковому капітал залишається незмінним, то

пристосування обсягів виробництва фірми до ринкових умов для максимізації

прибутку чи мінімізації збитків досягається маневруванням змінними

витратами. Для побудови моделі поведінки виробника потрібно дати відповіді

на такі питання: Виробляти чи не виробляти продукт? Якщо виробляти то

скільки? Які прибутки чи збитки принесе це виробництво? Фірмі варто

виробляти певний обсяг продукції, якщо це приносить їй економічний

прибуток або якщо збитки будуть меншими, ніж у разі припинення

виробництва. Економічний прибуток фірма отримає тоді, коли валовий дохід

виявиться більшим, ніж сукупні витрати. Отже, якщо різниця між валовим

доходом і сукупними витратами фірми при якомусь обсязі виробництва має

позитивне значення, то фірмі краще виробляти продукцію ніж припиняти

виробництво. У цьому випадку вона буде вирішувати завдання максимізації

прибутку. Складніша справа, якщо за будь-яких обсягів виробництва сукупні

витрати перевищують дохід. За цих умов треба шукати таке рішення, яке б

мінімізувало збитки. Якщо фірма припинить виробництво, то її збитки будуть

дорівнювати постійним витратам. Тому варто за умови загальної збитковості

виробництва виробляти якусь кількість продукції, якщо загальні збитки

фірми будуть меншими, ніж постійні витрати. Такий результат буде тоді,

коли валовий дохід перевищує змінні витрати: ТС-TR

Таким чином, відповідь на перше запитання: фірмі доцільно здійснювати

виробництво у короткостроковому періоді за умови, що вона отримає

економічний прибуток, або якщо її збитки менші ніж постійні витрати. При

цьому слід мати на увазі, що збиткове виробництво можна розглядати як

тимчасове явище, як перепочинок, що бере фірма для прийняття кардинальних

рішень, спрямованих на усунення постійних витрат і припинення виробництва

взагалі або зниження витрат і отримання прибутку.

Рис. 28.1 Варіанти максимізації прибутку, мінімізації збитків і закриття

фірми. Маючи на увазі загальні принципи поведінки виробника, досить легко

відповісти і на друге запитання: у короткостроковому періоді фірмі слід

виробляти такий обсяг продукції, при якому вона максимізує свої прибутки і

мінімізує збитки. Для відповіді та трете запитання треба порівняти валовий

дохід і сукупні витрати при обраному обсязі виробництва: економічний

прибуток чи збиток фірми буде дорівнювати різниці між валовим доходом і

сукупними витратами. Якщо лінія валового доходу перетинає криву сукупних

витрат (ТС) і деякі її ділянки знаходяться вище, ніж крива, то обсяги

виробництва, що відповідають цій ділянці, приноситимуть підприємцеві

економічний прибуток. Свого максимального значення він досягне у тій

точці, де вертикальний розрив між лінією валового доходу та кривою

сукупних витрат найбільший. Якщо лінія валового доходу лежить нижче кривої

сукупності витрат, але вище кривої змінних витрат (VC), то виробник

вирішує завдання мінімізації прибутку.

27. Віддача від збільшення масштабів виробництва і структура галузі

У довгостроковому періоді всі фактори виробництва є змінними.

Підприємство, намагаючись збільшити обсяги виробництва продукції, залучає

все більше ресурсів, тобто збільшує масштаб виробництва. При цьому

спостерігається різна віддача від зміни масштабу виробництва. Зростаюча

віддача від масштабу відбувається тоді, коли обсяг виробництва продукції

зростає відчутніше, ніж обсяги використання ресурсів.

Рис. 27.1 Зростаючий ефект масштабу виробництва Зростаючий ефект масштабу

виробництва може досягатися завдяки впливу таких факторів: - Поділ праці.

На більших підприємствах можлива спеціалізація, що призводить до

підвищення продуктивності праці і зниження витрат. - Поліпшення

управління. На більших підприємствах виділяють спеціалістів, які

безпосередньо займаються маркетингом, рекламою, постачанням,

науково-технічною роботою. Це дає змогу збільшити ефективність діяльності

підприємства. - Збільшення виробництва не вимагає пропорційного збільшення

всіх ресурсів. Постійна віддача від масштабу виробництва спостерігається

тоді, коли обсяги виробництва продукції та обсяги використання ресурсів

зростають пропорційно. Збільшення вдвічі ресурсів виробництва призводить

до подвоєння обсягів випуску продукції. Спадна віддача від масштабу

виробництва відбувається тоді, коли випуск продукції зростає менш

відчутніше, ніж зростають обсяги використаних факторів виробництва.

Рис. 27.2 Спадний ефект масштабу виробництва

Виникає під впливом факторів: - Значна інерція великих систем, втрата ними

гнучкості, необхідної в умовах нестабільного ринку. - Вихід підприємства

за межі порога керованості (великі розміри підприємства створюють

громіздку систему управління, затрудняється координація проміжних ланок,

обмін інформацією, а це призводить до зниження ефективності управлінських

рішень).

26. Рівновага виробника: технологія

Ізокванта - це крива, що відображає альтернативні варіанти ресурсів, які

використовуються для виробництва певного обсягу продукції.

Рис.26.1 Ізокванта Ізокоста - це лінія, що характеризує комбінації витрат

змінних факторів при фіксованих витратах виробництва.

Рис. 26.3. Ізокоста Властивості ізокости: 1. Кут нахилу із окости залежить

від цін на фактори виробництва. Оскільки tg a=К/L, а в точках перетину

ізокости з обсягами К (L = 0) та L (К = 0) сукупні витрати (ТС)

визначаються за формулами відповідно: а) для L = 0, ТС = РкК; б) для К =

0, ТС = РlК. То з цих формул знаходимо: К = ТС/Рк, L = ТС/Рl. Звідси tg a=

К/L= ТС/Рк* ТС/Рl= Рк/Рl, що і треба було довести. З формули випливає, що

кут нахилу із окости збільшується при зростанні ціни праці та зниження

ціни капіталу і, навпаки, кут нахилу ізокости зменшується при зниженні

ціни праці та зростанні ціни капіталу. 2. Усі точки ізокости відповідають

однаковим сукупним витратам факторів виробництва. 3. Чим далі від початку

координат розміщена ізокоста, тим більший обсяг ресурсів використовується

у виробництві. Яка ж з можливих комбінацій забезпечить найбільший обсяг

виробництва продукції? Для цього потрібно сполучити ізокосту із картою

ізоквант.

Рис. 26.5. Рівновага виробництва. Рівновага виробництва - це такий його

стан, при якому він не бажає змінювати співвідношення факторів

виробництва, що задіяні у виробничому процесі. Умовою рівноваги є

однаковий нахил ізокости та найбільш віддаленої від початку координат

ізокванти, що мають спільну точку (А). Оскільки нахил ізокости

визначається співвідношенням цін праці та капіталу, а нахил ізокванти -

граничною нормою технологічного заміщення, то умову рівноваги можна

записати як рівність: МКТ8=Рl/Рк, а оскільки МКТ8=МРl/МРк, то:

МРl/МРк=Рl/Рк і МРl/Рl= МРк/Рк. Останнє рівняння відображає принципи

найменших витрат, тобто стан, коли відношення граничних продуктів факторів

виробництва (L і К) на одиницю вартості ресурсу (Рl, Рк) дорівнюють одне

одному. Якщо така рівність не справджується. То підприємство може отримати

приріст продукції без додаткових витрат за рахунок зміни співвідношення

факторів виробництва. Якщо з\'єднати точки. Що відповідають різним рівням

сукупних витрат, то отримаємо траєкторію зростання

Траєкторія зростання показує, як змінюється співвідношення факторів

виробництва, що забезпечують мінімальні витрати, при збільшенні обсягів

виробництва продукції.

25. Ізокоста: поняття, графічна побудова...

Ізокоста - це лінія, що характеризує комбінації витрат змінних факторів

при фіксованих витратах виробництва.

Рис. 26.3. Ізокоста

Властивості ізокости: 1. Кут нахилу із окости залежить від цін на фактори

виробництва. Оскільки tg a=К/ L, а в точках перетину ізокости з обсягами К

(L = 0) та L (К = 0) сукупні витрати (ТС) визначаються за формулами

відповідно: а) для L = 0, ТС = РкК; б) для К = 0, ТС = РlК. То з цих

формул знаходимо: К = ТС/Рк, L = ТС/Рl. Звідси tg a= К/L= ТС/Рк* ТС/Рl=

Рк/Рl, що і треба було довести. З формули випливає, що кут нахилу ізокости

збільшується при зростанні ціни праці та зниження ціни капіталу і,

навпаки, кут нахилу ізокости зменшується при зниженні ціни праці та

зростанні ціни капіталу.

Рис.26.4 Вплив ціни на рух і нахил ізокости: а - зниження ціни праці, б -

зростання ціни капіталу.

2. Усі точки ізокости відповідають однаковим сукупним витратам факторів

виробництва. 3. Чим далі від початку координат розміщена ізокоста, тим

більший обсяг ресурсів використовується у виробництві. Через те, що ціни

факторів вироб-ва розглядаються як незмінні незалежно від обсягів

використання факторів функція є лінійною. Нахил ізокости дорівнює (-Рl/Рк)

і визначає ринкову норму заміщення одиниці капіталу додатковою одиницею

праці. Точка дотику лінії однакового обсягу виробництва (Е) відображає

рівновагу виробника. Виконується рівність: MRTSkl=-(К/L)=МРl/МРк=Рl/Рк. Ця

умова мінімізації витрат відома під назвою еквімаржинальний принцип або

принцип рівності граничних продуктів: для мінімізації вартості за заданого

рівняння вир-ва під-ву треба використовувати таку комбінацію ресурсів за

якої співвідношення граничних продуктивностей ресурсів та їхніх цін рівні

між собою. Для кожної іншої величини обсяг випуску можна знайти через

оптимальну комбінацію ресурсів, що мінімізує витрати. Поєднання таких

точок на ізоквантно-ізокостній діагоналі утворює лінію. Яка називається

крива росту під-ва в довгостроковому періоді.

24.Типовий хар-р зміни вир-ва в корот-му та тривал-му пер.

У корот-му періоді сукупні витрати поділяються на змінні та постійні. У

довго-му періоді всі витрати є змінними. Постійні витрати (TFC)-витрати,

які не залежать від зміни обсягу виробництва і мають місце навіть тоді,

коли не виробляється продукція. Змінні витрати (TVC)-витрати, які

змінюються за змінами обсягу виробництва. Сукупні витрати (ТС)-сума

постійних і зміних. Середні постійні та середні змінні витрати

визначаються діленням сукупних постійних та сукупних зміних витрат на

обсяги випуску продукції (АFC= TFC/ Q, АVC= TVC/ Q) Типовий характер

динаміки витрат вир-ва в короткостроковому пер.:

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

Як бачимо, змінні та сукупні витрати змінюються зі збільшенням

виробництва. Крива середніх постійних витрат має тенденцію до зниження,

оскільки зі збільшенням обсягу вир-ва загальна сума постійних витрат

лишається незмінною. Довгостроковий період: LТС, LАС та LМС

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

LАС

0x08 graphic

LМС

23. Поняття „Нормальний прибуток”, „чистий екон-й при-к...

Норм прибуток-мінімальна нормальна винагорода для того, щоб залучити та

утримати ресурси в межах даного напрямку діяльності. Згідно з екон-ю

теорією до нормального прибутку належать сукупність усіх тих мінімальних

винагород, котрі представляють собою витрати невикористаних можливостей.

Економ-й прибуток-різниця між виторгом підп-ва та альтернтивними витратами

ресурсів, застосовуваних у виробничому процесі (екон-ні витрати). (Це

прибуток, отриманий зверх нормального прибутку. Чим вище кількісне

значення економічного прибутку над нормальним, тим привабливішим для

потенційних підприємців є цей вид діяльності, тим вище ділова активність

підп-ва, і навпаки.

21. Концепція витрат „втрачених можливостей”.. Процес вироб-ва завжди

пов\'язаний з викорис-ям робочої сили та засобів вироб-ва, які втілюються в

продукт. Повторне вироб-во можливе тоді, коли засоби вироб-ва і робоча

сила відтворюються. Для цього з вартості, яку отримують після реалізації

продукту, відповідна частина виділяється на заміщення вартості засобів

вироб-ва. Спожитих у процесі вироб-ва. Частина вартості товару, що має

бути авансована на продовження вироб-ва, визначається як витрати вироб-ва.

Вибір певних ресурсів для вироб-ва певного товару означає неможливість

виробн-ва якогось альтернативного товару. З цього виходить, що існує

корисність, від якої відмовляються, або непряма корисність, яку можна

отримати від вироб-ва альтернативного товару, використання альтернативних

ресурсів. Склад економічних витрат: зовнішні (явні) витрати пов\'язані з

придбанням фірмою ресурсів. При цьому вмінені витрати дорівнюють вигоді,

яку можна отримати, якщо при тих самих витратах використовувати

альтернативні ресурси. Внутрішні (явні) витрати пов\'язані з використанням

факторів вироб-ва, які перебувають у власності самої фірми, а також з

деякими її перевагами (місцезнаходження...). При цьому вмінені витрати

дорівнюють вигоді, що може бути отримана при альтернативному використанні

власних ресурсів. Особливе значення для підпр-ва мають обчислення

граничних, валових та середніх витрат. Валові (загальні) витрати на

вироб-во будь-якого товару складаються із двох компонентів: постійних

витрат - які підп-во несе незалежно від обсягу випуску продукції, і

змінних ви-т, які міняються разом з обсягом випуску продукції. Постійні:

ви-ати можуть включати видатки на утримання заводу, страхування і,

можливо, на залучення мінімальної кількості працівників. Ці видатки

залишаються однаковими незалежно від того, скільки виготовляє фірма.

Змінні ви-ти включають видатки на зарплату і сировину - вони зростають у

міру зростання випуску продукції. Постійні витрати можуть контролюватися

на довгочасовому етапі, але вони не міняються із зміною випуску продукції

в короткі проміжки часу. Граничні витрати (ГВ) - це приріст витрат у

результаті вироб-ва однієї додаткової одиниці продукції. Оскільки постійні

ви-ти не міняються із зміною обсягу випуску продукції підп-ва, то граничні

витрати визначаються зростанням лише змінних витрат на випуск додаткової

одиниці продукції. Граничні витрат показують, скільки коштує для фірми

збільшення обсягу випуску продукції на одну одиницю. Сер-і ви-ти - це

ви-ти на одиницю випуску продукції. Існує три вида: середні постійні,

середні змінні і середні валові витрати. Сер-і постійні ви-ти являють

собою постійні ви-ти поділені на обсяг випуску продукції. Сер-і змінні

ви-ти - то змінні ви-ти, поділені на обсяг випуску продукції. Середні

валові витрати - це валові витрати поділені на обсяг продукції.

20. Ефект від збільшення масштабу виробництва та його відображення у

характері вироб-ї функції... У довгостроковому періоді всі фактори

вироб-ва є змінними. Підп-во, намагаючись збільшити обсяги вироб-ва

продукції, залучає все більше ресурсів, тобто збільшує масштаб вироб-ва.

При цьому спостерігається різна віддача від зміни масштабу вироб-ва:

зростаюча, нейтральна, спадна. Зростаюча віддача від масштабу відбувається

тоді, коли обсяг вироб-ва продукції зростає відчутніше, ніж обсяги

використання ресурсів.

Рис. 27.1 Зростаючий ефект масштабу вироб-ва Зрост-й ефект масштабу

вироб-ва може досягатися завдяки впливу таких факторів: - Поділ праці. На

більших підпр-ах можлива спеціа-ія, що призводить до підвищення продук-ті

праці і зниження витрат. - Поліпшення управління. На більших підпр-ах

виділяють спеціа-ів, які безпосередньо займаються маркет-м, рекл-ю,

постач-м, науково-технічною роботою. Це дає змогу збільшити ефективність

діяльності підп-ва. - Збільшення виробництва не вимагає пропорційного

збільшення всіх ресурсів. Постійна віддача від масштабу вироб-ва

спостерігається тоді, коли обсяги вироб-ва продукції та обсяги

використання рес-ів зростають пропорційно. Збільшення вдвічі рес-ів

вироб-ва призводить до подвоєння обсягів випуску продукції. Нейтральна

реакція серед-го продукту на зростання масштабу вироб-ва означає, що

незалежно від розмірів підп-ва та обсягів продукції, яка на ньому

виробляється, середня продуктивність факторів залишається незмінною.

Спадна віддача від масштабу виро-ва відбувається тоді, коли випуск

продукції зростає менш відчутніше, ніж зростають обсяги використаних

факторів вироб-ва.

Рис. 27.2 Спадний ефект масштабу вироб-ва

Виникає під впливом факторів: - Значна інерція великих систем, втрата ними

гнучкості, необхідної в умовах нестабільного ринку. - Вихід підпрва за

межі порога керованості (великі розміри підпр-ва створюють громіздку

систему управління, затрудняється координація проміжних ланок, обмін

інформацією, а це призводить до зниження ефективності управлінських

рішень).

18. Харак-ка вироб-ї функції з двома змінними факторами. Ізокванти...

0x08 graphic

0x08 graphic

Ізокванта - це крива, що відображає альтернативні варіанти ресурсів, які

використовуються для виробництва певного обсягу продукції.

K ...... М....R

……………N

0x08 graphic

Рис.26.1 Ізокванта L1 L2 L

Точки M і N показують такі комбінації факторів виробництва (L і К), які

дають змогу виробити 50 тис. зошитів. А комбінація R дає змогу виробити їх

значно більше. Через ці точку можна провести іншу ізокванту. Так будується

карта ізоквант. Карта ізоквант - це множина ізоквант, що відображає

максимальний випуск продукції за будь-яких комбінацій факторів

виробництва. Криві ізоквант ніколи не перетинаються. Чим далі ізокванта

від початку координат, тим більшому обсягу виробництва продукції вона

відповідає. Аналізуючи ізокванти, можна визначити показники заміщення

одного фактора виробництва іншим. Гранична норма технологічного заміщення

капіталу працею (MRTSkl) визначається обсягом праці, яка може замінити

одиницю капіталу: MRTSkl=L/К=L2-L1/К2-К1. Це означає, що кожну витрачену

одиницю капіталу необхідно замінювати все більшою кількістю праці. Це

пояснюється тим, що фактори виробництва не можуть повністю замінювати один

одного. Кожний з них не може робити те, що може інший, або якщо й може то

гірше. Гранична норма технологічного заміщення праці капіталом (MRTSlk)

визначається обсягом капіталу, який може замінити одиницю праці:

MRTSlk=К/L. Гранична норма технологічного заміщення факторів виробництва

можна також розраховувати через граничні продукти. Дійсно, якщо при

зменшенні капіталу з К1 до К2 та зростанні кількості праці з L1 до L2

виробник залишається на тій самій ізокванті , то можна довести таку

рівність: L/К=-МРl/МРк. Оскільки МРl=ТРl/L, а МРк=ТРк/К, то

МРl/МРк=ТРl/L/ТРк/К=ТРl/LхТРк/К=-К/L. Оскільки ТРl і ТРк - це зміни

сукупного продукту під впливом зміни відповідних факторів виробництва (L і

К), то на одній ізокванті вони повинні взаємо компенсуватись. Причому

зміни сукупного продукту (ТРl і ТРк) різнонаправлені, тобто мають різний

знак, адже праця збільшується, а капітал зменшується. Саме через це в

доведеній рівності з\'являється знак „мінус”: МРl/МРк=-К/L. Цю рівність

можна переписати і так: MRTSlk=К/L=-МРl/МРк. Форма ізокванти показує, що

гранична норма технологічного заміщення капіталу працею зростає при

просуванні в низ уздовж ізокванти.

Рис. 18. Зростання граничної норми технологічного заміщення капіталу

працею (MRTSkl) Конфігурації ізоквант:

Жорстка традиційна ламана

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

19. Технічне заміщення вироб-ва: поняття допустимі межі, норма заміщення.

Ізокванта - це крива, що відображає альтернативні варіанти ресурсів, які

використовуються для виробництва певного обсягу продукції.

Рис.26.1 Ізокванта Точки M і N показують такі комбінації факторів

виробництва (L і К), які дають змогу виробити 50 тис. зошитів. А

комбінація R дає змогу виробити їх значно більше. Через ці точку можна

провести іншу ізокванту. Так будується карта ізоквант Аналізуючи

ізокванти, можна визначити показники заміщення одного фактора виробництва

іншим. Гранична норма технологічного заміщення капіталу працею (MRTSkl)

визначається обсягом праці, яка може замінити одиницю капіталу:

MRTSkl=L/К=L2-L1/К2-К1. Це означає, що кожну витрачену одиницю капіталу

необхідно замінювати все більшою кількістю праці. Це пояснюється тим, що

фактори виробництва не можуть повністю замінювати один одного. Кожний з

них не може робити те, що може інший, або якщо й може то гірше. Гранична

норма технологічного заміщення праці капіталом (MRTSlk) визначається

обсягом капіталу, який може замінити одиницю праці: MRTSlk=К/L. Гранична

норма технологічного заміщення факторів виробництва можна також

розраховувати через граничні продукти. Дійсно, якщо при зменшенні капіталу

з К1 до К2 та зростанні кількості праці з L1 до L2 виробник залишається на

тій самій ізокванті , то можна довести таку рівність: L/К=-МРl/МРк.

Оскільки МРl=ТРl/L, а МРк=ТРк/К, то МРl/МРк=ТРl/L/ТРк/К=ТРl/LхТРк/К=-К/L.

Оскільки ТРl і ТРк - це зміни сукупного продукту під впливом зміни

відповідних факторів виробництва (L і К), то на одній ізокванті вони

повинні взаємо компенсуватись. Причому зміни сукупного продукту (ТРl і

ТРк) різнонаправлені, тобто мають різний знак, адже праця збільшується, а

капітал зменшується. Саме через це в доведеній рівності з\'являється знак

„мінус”: МРl/МРк=-К/L. Цю рівність можна переписати і так:

MRTSlk=К/L=-МРl/МРк. Форма ізокванти показує, що гранична норма

технологічного заміщення капіталу працею зростає при просуванні в низ

уздовж ізокванти.

Рис. 18. Зростання граничної норми технологічного заміщення капіталу

працею (MRTSkl)

22. „Економ-й” та „Бух-й” підходи до визначення витрат та прибутку підп-ва

Витрати виробництва - це загальні витрати факторів виробництва і грошові

витрати, що здійснюються підприємством з метою виробництва. Бухгалтерські

витрати включають лише фактичні витрати в грошовому виразі, підтверджені

документами. Економічні витрати включають (крім фактичних витрат на

придбання ресурсів) ще й недоотриманий дохід від найкращого потенційного

можливого способу використання власних ресурсів (капіталу, грошових

коштів). Неявні витрати - це ті витрати, що обумовлені використанням

власних ресурсів (факторів виробництва) підприємця (капітал,

підприємницькі здібності). Явні витрати - це витрати на придбання

необхідних факторів виробництва. Бухгалтерські витрати складаються лише з

явних витрат. Економічні - це сума явних і неявних витрат, тобто

економічні витрати кількісно більші за бухгалтерські саме на величину

неявних витрат. Сукупні витати (ТС) - загальний обсяг витрат для

виробництва певного обсягу продукції. Середні витрати (АС) - це обсяг

сукупних витрат, що припадає на одиницю виробленої продукції: АС=ТС/Q.

Середні сукупні витрати (АТС) - це також обсяг сукупних витрат, що

припадає на одиницю продукції. Граничні витрати (МС) - приріст сукупних

витрат для виробництва додаткової одиниці продукції МС=ТС/Q. Сукупна

(валова) виторг - грошові надходження від реалізації продукції: ТR=Р х Q,

Р - ціна продукції, Q - кількість продукції. Середній виторг (AR) - це

сукупна виручка із розрахунку на одиницю продукції AR=TR/Q. Граничний

виторг (MR) - приріст сукупної виручки при збільшенні виробництва

продукції на одну одиницю MR=TR/Q. Сукупний прибуток - це різниця між

сукупною виручкою, та сукупними витратами. Бухгалтерський прибуток - це

різниця між сукупною виручкою і бухгалтерськими витратами. Економічний

прибуток - це різниця між валовою виручкою та економічними витратами.

17. Віддача змінного фактора вир-ва: поняття, закономірності зміни,...

У мікроекономіці процес виробництва розглядається функціонально, тобто як

правило перетворення вхідного потоку факторів (ресурсів, витрат) на

вихідний потік продукцію з використанням певної технології виробництва. У

випадку, коли обсяги використання факторів виробництва, крім одного є

фіксованими основними показниками динаміка сукупного (TF), середнього

(АМ). Та граничного (МР)продукту змінного фактору виробництва.

Взаємозв\'язок показників TF, АМ, МР та обсягу використання змінного

фактору виробництва показано на мал.

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

ІР I II III IV

А

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

МР С Х

В АР

МР

0x08 graphic

Х

Сукупний продукт збільшується разом із збільшенням змінного фактору Х і

Досягає у точці А найбільшого значення, потім збільшення припиняється.

Середній продукт збільшується досягає найбільшого значення в точці В потім

спадає. Характер зміни показників означає, починаючи з певного моменту (т.

С), коли додаткова одиниця змінного фактора можуть негативно вплинути на

випуск продукції. Це означає не лише зниження граничного продукту фактора,

а й порушення оптимальної комбінації залучених факторів. Закономірність,

що спостерігається в аналогічних ситуаціях, відома в теоретичній екон-ці

як за: спадної продуктивності змінного фактора виробництва. Згідно з цим

законом залучення до виробництва все більш додаткової кількості певного

фактора за незмінних обсягів інших факторів призводить з рештою до того,

що віддача кожної наступної одиниці змінного ресурсу буде менша віддача

попередньої одиниці цього ресурсу, то гранична продуктивність спадає.

Розширюючи виробництво для виготовлення більної кількості продукції.

Виробники залучають все більшу кількість необхідних ресурсів, підп-во

змінює масштаби вироб-ва. Якщо обсяги вироб-ва збільшуються відчутніше,

ніж обсяги використання ресурсів, то маємо зростаючий ефект від зміни

масштабу. Якщо приріст вироб-ва відчутніше приросту витрат факторів

виробництва, то ефект масштабу є спадним. Якщо зростання випуску продукції

відбувається нижчими темпами, ніж збільшення витрат факторів вироб-ва, о

спостерігається ефект спадної віддачі івд зміни масштабу вироб-ва.

16. Поняття і параметри виробничої функції. Сукупний, середній, граничний

продукт.

Модель підп-ва складається з виробничої функції, яка показує залежність

між максимально можливим обсягом випуску продукції (Q) та обсягом ресурсів

(Х), що для цього використовується: Q=f(х1, х2,...,хі,..., хп). Виробнича

функція - це співвідношення між будь-яким набором факторів і максимальним

обсягом продукції. Якщо припустити, що на обсяг виробництва продукції

впливають витрати праці (L), капіталу (К) і землі (Z), то виробнича

функція виглядатиме так: Q=f(L, K, Z), де Q - максимальний обсяг продукції

при даній технології і співвідношення факторів виробництва L, K, Z.

Властивості виробничої функції: 1. При збільшенні витрат одного ресурсу,

при незмінності інших відбувається збільшення обсягу виробництва

продукції, але лише до певної межі. 2. Існує певна взаємозамінність та

компліментарність факторів виробництва. 3. Заміни використання факторів

виробництва менш еластичні в короткостроковому, ніж в довгостроковому

періоді. Короткостроковий період - це період виробництва, протягом якого

деякі фактори є незмінними. Довгостроковий період - це період виробництва,

за який виробники можуть змінити всі фактори виробництва продукції. У

короткостроковому періоді виробнича функція відображає максимально

можливий випуск продукції за різних обсягів використання одного з факторів

виробництва та незмінної кількості застосування інших виробничих факторів:

Q=f(x). 1. Сукупний продукт змінного фактора виробництва (ТР) - це

кількість продукції, що виробляється при певній кількості цього фактора за

інших незмінних умов. 2. Середній продукт змінного фактора виробництва

(АР) - це відношення сукупного продукту змінного фактора до кількості

цього фактора, яка використовується у виробництві: АР=ТР/Х. 3. Граничний

продукт змінного фактора виробництва (МР) - це обсяги зміни сукупного

продукту цього фактора при зміні кількості факторів на одиницю: МР=ТР/Х..

15. Мікрое-на модель підп-ва. Поняття вироб-чі фактори. Підп-во - це

відокремлена екон-на стру-ра, що виробляє і реалізує певні товари,

послуги, інформацію. Підпр-тва можуть створювати як приватні особи, так і

держава. Як правило, підпр-во створюється з метою отримання приб-ку.

Головна проблема підпр-ва - задовольнити постійно зростаючі потреби

спож-ів при обмежених ресурсах. Обмеженість ресурсів породжує серед

товаровироб-ів конк-ію щодо їх використання та розподілу, а отже,

обумовлює вибір оптимального варіанта застосування. Ресурси або фактори

вироб-ва - це блага, які потрібно придбати підп-ву для забезпечення

випуску інших благ - готової продукції. До них належать: Прир-ні ресурси -

вічний фак-р вироб-ва (нафта, газ, вода, сільс-кі угіддя та ін.). Капітал

- все, що створено працею людини і служить основою створення нового

продукту (спо-ди, обла-ня, мат-іали та ін.). Праця - це вплив людини на

речовину природи з метою надання їй властивостей, здатних задовольнити

людські потреби. Підпр-кі здібності - це особливі здібності деяких людей

йти на мобілізацію ресурсів, організацію вироб-ва, ризик з метою отримання

при-ку. Вироб-ча функція - це співвідношення між будь-яким набором фак-ів

і максимальним обсягом продукції. Якщо припустити, що на обсяг вироб-ва

продукції впливають витрати праці (L), капіталу (К) і землі (Z), то

вироб-а функція виглядатиме так: Q=f(L, K, Z), де Q - макс-ий обсяг

прод-ії при даній технології і співвідношення фак-ів вироб-ва L, K, Z.

Властивості вироб-ої функції: 1. При збільшенні витрат одного ресурсу, при

незмінності інших відбувається збільшення обсягу виробництва продукції,

але лише до певної межі. 2. Існує певна взаємозамінність та

компліментарність факторів вироб-ва. 3. Заміни використання факторів

вироб-ва менш еластичні в короткос-му, ніж в довгос-му періоді. Мит-ий

період - це період вироб-ва, протягом якого жодний фактор не може бути

змінений. Короткос-ий період - це період вироб-ва, протягом якого деякі

фактори є незмінними. Довгос-ий період - це період виробництва, за який

вироб-ки можуть змінити всі фактори вироб-ва продукції. У корот-ому

періоді вироб-ча функція відображає максимально можливий випуск прод-ії за

різних обсягів використання одного з факторів вироб-ва та незмінної

кількості застосування інших вироб-их факторів: Q=f(x). Мотивація

діяльності фірми - отримання прибутку в довгос-му періоді. За кількість

найменувань продукції підп-во поділяють на моно продуктові та багато

продуктові. Гіпотеза про раціональність поведінки суб\'єктів ринкових

відносин означає, що фірма прагне приймати такі рішення, які б дозволяли

їй за умов обмеженості ресурсів максимізувати прибуток, тобто основною

метою діяльності підп-ва є максимізація прибутку. Модель підп-ва

складається з виробн-ї функції, яка показує залежність між максимально

можливим обсягом випуску прод-ії (Q) та обсягом рес-ів (Х), що для цього

викорис-ся: Q=f(х1, х2,...,хі,..., хп).

14. Реакція ринку на одно- та різнонап-ні зміни попиту і проп-ї. Попит

може змінюватись внаслідок коливань споживчих смаків або прибутків, змін у

спож-х чеканнях або коливань цін на схожі товари. З іншого боку,

пропозиція може змінюватись під впливом змін техн-гії, рес-их цін або

податків. 1. Проп-ія і попит змінюються в тому самому напрямку. 1)

збільшується попит і проп-ія. Варто порівняти два протилежних впливи на

ціну - ефект зниження ціни в результаті збільшення проп-ії й ефект

збільшення ціни в результаті збіль-ня попиту. Якщо мас-би збільшення

проп-ії більші за мас-аби збільшення попиту, у кінцевому випадку рівнов-на

ціна знижується. Якщо відбувається протилежне, рівноважна ціна

підвищується. Вплив на рівноважну кількість продукту: збільшення і проп-ії

і попиту веде до збільшення кількості про-ту. Це означає, що рівнов-на

кількість прод-ту зросте на більшу величину, ніж розмір зміни під впливом

кожного з фак-ів, узятих окремо. 2) зменшення попиту і проп-ї. Коли

масштаб зменшення проп-ї більше масштабів скорочення попиту, рівноважна

ціна зростає. Коли ситуація протилежна, рівноважна ціна знижується.

Оскільки одночасне зменшення попиту і проп-ії робить понижуючий вплив на

кількість продукту, очікується, що рівноважна кількість про-ту виявиться

менше, чим вона буде на початку. 2. Проп-я і попит змінюються в

протилежних напрямках. 1) проп-ія збільшується, а попит зменшується. У

цьому прикладі сполучаються два ефекти зниження ціни, при чому зниження

ціни виявляється більшим, ніж якби воно постало результатом кожного з цих

факторів узятих окремо. Збільшення проп-ії веде до збільшення рівноважної

кількості продукт тоді, як зменшиться попит веде до зменшення рівноважної

кількості продукту. Напрямок зміни кількості продукту залежить від

відносних параметрів зміни попиту і пропозиції. 2) Проп-ія скорочується, а

попит зростає. Тут спостерігається два ефекти підвищення ціни. Збільшення

рівноважної ціни виявиться більшим, ніж якби воно було викликаним

будь-яким з цих фак-ів окремо. Вплив на рівноважну кількість прод-ії в

даному випадку рівнонаправлені залежить від відносних параметрів зміни

пропозиції і попиту. Якщо зменшення проп-ії відносно більше ніж збільшення

попиту, рівноважна кількість продукції виявиться менше ніж воно було

спочатку і навпаки. Можуть виникати особливі випадки, коли зменшення по-ту

і зменшення пропії, з одного боку, і збільшення проп-ії та збільшення

по-ту - з іншого, цілком нейтралізують один одного. У обох цих випадках

ціна не змінюється.

13. Взаємодія попиту і пропозиції, ринкова рівновага.

Наміри споживачів і виробників товару з приводу його кількості за кожним

варіантом цін можуто не збігатися. Якщож наміри збігаються. То ринкові

суб\'єкти не зацікавлені змінити їх. Ринкова рівновага - це ситуація, коли

наміри покупців і продавців на ринку повністю збігаються, так, що при

певній ціні товару обсяг пропозиції дорівнює обсягу попиту. Ринкова

рівновага - встановлення на ринку в результаті взаємодії виробників та

споживачів таких цін на товари та послуги, що не залишається залишку у

продавців та не створюють нестачу у покупців. В основі ринкової рівноваги

лежить рівноважна ціна.

Точка перетину кривої попиту (D) і кривої пропозиції (S) - це точка їх

рівноваги (С)

Рис. 13 Модель встановлення рівноважної ціни

У точці перетину кривої попиту (D) і кривої пропозиції (S) обсяг попиту

буде дорівнювати обсягу пропозиції (Хс). Завдяки такому співвідношенню

встановлюється ціна рівноваги (Рс), яка і покупців, і продавців однаково

задовольняє. Рівноважна ціна (Рс) - ціна, що урівноважує попит і

пропозицію внаслідок взаємодії конкурентних сил. Рівноважна ціна та

рівноважний обсяг мають місце на рівні, де кількість товару, яку виробники

можуть і бажають поставляти, дорівнює обсягу товару, який покупці можуть і

бажають купити. В умовах рівноваги економічний суб\'єкт (виробник,

продавець, покупець, фірма) практично не має стимулів до зміни своєї

економічної поведінки. Але як тільки відбувається зміни у співвідношенні

факторів, що впливають на рівновагу, знову почнуть діяти економічні

стимули. Рівність попиту і пропозиції - теоретична абстракція. Вона майже

не зустрічається в реальній господарській практиці.

12. Аналіз змін у пропозиції й у розмірі пропозиції. Чинники.

Пропозиція - це кількість товару, яку виробник бажає та може запропонувати

на продаж в деякий проміжок часи за певних умов. Обсяг пропозиції - це

кількість товару, яку виробник пропонує на продаж за кожним рівнем ціни в

одиницю часу за певних умов. Індивідуальна пропозиція окремої фірми

визначається її виробничими можливостями, згідно з якими для кожної

конкретної ціни фірма може запропонувати до продажу певні обсяги блага.

Ринкова ціна. Блага складається із суми індивідуальних пропозицій благ за

кожною конкретною ціною. Функція пропозиції - це залежність обсягу

пропозиції блага від його ціни Xs=f(P). Закон пропозиції: обсяг пропозиції

зростає при зростанні ціни, і, навпаки, обсяг пропозиції спадає при

зменшенні ціни. Закон пропозиції діє наступним чином: при зростанні ціни,

збільшується дохідність продажу продукції, а це дає змогу збільшити

прибутки фірми та винагороду її працівникам, отже, в підприємства

з\'являється стимул збільшувати виробництво продукції. Крива пропозиції -

це графічне відображення функції пропозиції

Рин.12.1 Крива пропозиція

Крива ринкової пропозиції (S) складається з кривих індивідуальних

пропозицій і будується так

Рис. 12.2 Крива ринкової пропозиції.

Переміщення кривої пропозиції (S) вправо SS1 чи вліво SS2

Рис. 12.3. Зміни пропозиції

Означає що пропозиція збільшується чи зменшується при тій же ціні. Якщо ж

жоден з факторів, що впливають на пропозицію, не змінюються, а ціна товару

змінюється, то відбувається переміщення по кривій пропозиції (S) вгору чи

вниз. Зміна нецінових параметрів призводить до зміщень кривої пропозиції.

До основних факторів зміни пропозиції належать: Ціна на ресурси. Зниження

ціни на ресурси для виробництва певного товару дає змогу виробляти більше

його за тією самою ціни. Отже, крива пропозиції зміщується праворуч.

Збільшення ціни на ресурси призводить до зміщення ціни ліворуч. Технологія

виробництва. Якщо технологія вдосконалюється, то за тієї самої ціни фірма

здатна виробляти більше. Отже, крива пропозиції зміщується праворуч.

Кількість продавців на ринку. Збільшення продавців на ринку за інших

однакових умов призводить до збільшення пропозиції. Податки та дотації.

Збільшення податків призводить до підвищення собівартості, відповідно

відбувається зменшення пропозиції товару за тією ж ціною, і, навпаки.

Очікувані зміни ціни. Якщо виробник очікує підвищення ринкових цін на його

товар, то він зменшуватиме пропозицію цього товару, щоб притримати його до

нових, вищих цін, і навпаки.

11. Поняття „Пропозиція”: індивідуальна і ринкова пропозиція... Пропозиція

- це кількість товару, яку виробник бажає та може запропонувати на продаж

в деякий проміжок часи за певних умов. Індивідуальна пропозиція окремої

фірми визначається її виробничими можливостями, згідно з якими для кожної

конкретної ціни фірма може запропонувати до продажу певні обсяги блага.

Ринкова ціна. Блага складається із суми індивідуальних пропозицій благ за

кожною конкретною ціною. Обсяг пропозиції - це кількість товару, яку

виробник пропонує на продаж за кожним рівнем ціни в одиницю часу за певних

умов. Ринкова пропозиція - всі виробники товару на ринку. Функція

пропозиції - це залежність обсягу пропозиції блага від його ціни Xs=f(P).

Закон пропозиції: обсяг пропозиції зростає при зростанні ціни, і, навпаки,

обсяг пропозиції спадає при зменшенні ціни. Закон пропозиції діє наступним

чином: при зростанні ціни, збільшується дохідність продажу продукції, а це

дає змогу збільшити прибутки фірми та винагороду її працівникам, отже, в

підприємства з\'являється стимул збільшувати виробництво продукції. Крива

пропозиції - це графічне відображення функції пропозиції

Рин.12.1 Крива пропозиція Крива ринкової пропозиції (S) складається з

кривих індивідуальних пропозицій і будується так

Рис. 12.2 Крива ринкової пропозиції. До основних факторів зміни пропозиції

належать: Ціна на ресурси. Зниження ціни на ресурси для виробництва

певного товару дає змогу виробляти більше його за тією самою ціни. Отже,

крива пропозиції зміщується праворуч. Збільшення ціни на ресурси

призводить до зміщення ціни ліворуч. Технологія виробництва. Якщо

технологія вдосконалюється, то за тієї самої ціни фірма здатна виробляти

більше. Отже, крива пропозиції зміщується праворуч. Кількість продавців на

ринку. Збільшення продавців на ринку за інших однакових умов призводить до

збільшення пропозиції. Податки та дотації. Збільшення податків призводить

до підвищення собівартості, відповідно відбувається зменшення пропозиції

товару за тією ж ціною, і, навпаки. Очікувані зміни ціни. Якщо виробник

очікує підвищення ринкових цін на його товар, то він зменшуватиме

пропозицію цього товару, щоб притримати його до нових, вищих цін, і

навпаки.

10. Цінова еластичність попиту: суть... Цінова еластичність попиту -

відношення процентного змінення розміру попиту на товар до процентного

заміщення його ціни: реакція розміру споживацького попиту на змінення ціни

товару. Формула цінової еластичності попиту: Еd=(змінення кількості)/(сума

кількості/2)зміна ціни)/(сума ціни/2). Чинники цінової еластичності

попиту: замінення, питома вага у прибутку споживача, предмети розкоші і

предмети необхідності, фактор часу. Чим більше гарних замінників даного

товару надаються споживачеві, тим еластичніше буде попит на нього. Чим

більше місця займає прибуток у бюджеті споживача при інших рівних умовах,

тим на нього буде більша еластичність попиту на нього. Попит на предмети

еластичності не еластичний. Попит на предмети розкоші - еластичний. Попит

на продукт значно еластичніше, чим довше період часу для прийняття

рішення.

8. Зміст поняття попит. Інд-й поп-т та рин-й попит. Закон поп. Попит -

форма прояву потреб, запитів та інтересів споживачів на ринку, тобто це та

маса товарів та послуг, яка може бути куплена та оплачена на ринку.

Індивідуальний попит - крива попиту окремого покупця на товар чи послугу.

Ринковий попит - це сума індивідуальних попитів при певному рівні ціни.

Бажання різних споживачів придбати товар при однакових цінах будуть

відрізнятися, тому що в них різні уподобання і доходи. Іншими словами,

ринковий попит - це кількість товару, яку всі споживачі готові придбати за

ту чи іншу ціну. Крива ринкового попиту показує загальний обсяг попиту

всіх споживачів при будь-якій ціні.

Рис. 8.1 Попит Х

Ринковий попит залежить від тих же факторів, що і індивідуальний, крім

того, він залежить від кількості носіїв індивідуального попиту, тобто від

кількості споживачів. Функція попиту - це залежність між величиною попиту

та факторами, що на нього впливають. Найбільше впливає на попит ціна

товару. Функція попиту: XD=f(P). Досить стійка залежність між попитом на

товар та його цінами дає змогу сформулювати закон попиту, який стверджує,

що підвищення ціни на певний товар призводить до зменшення обсягів попиту

на нього і, навпаки, зниження ціни сприяє збільшенню кількості товару, яку

бажає придбати споживач. Ефект доходу - це ефект, який виникає внаслідок

впливу на попит споживача зміни обсягу його реального доходу. Зміна

останнього викликана зміною ціни товару Х без вирахування ефекту

заміщення. Ефект доходу показує механізм переміщення від однієї кривої

байдужості до іншої. Зростання доходу суперечливо впливає на споживання

нормальних та неякісних товарів: якщо із збільшенням доходу споживання

нормальних товарів зростає, то споживання неякісних зменшується. Ефект

заміщення - при більш низькій ціні у людини з\'являється стимул придбати

дешевий товар замість аналогічних товарів, які тепер відносно дорожчі.

9. Аналіз зміни у попиті й у розмірі попиту. Чинники попиту.

Зміни у попиті - це зміщення положення кривої попиту. Тобто, споживачі

виявляють бажання і здатність купувати більшу кількість даного товару по

кожній із можливих цін. Якщо крива попиту зміщується праворуч, то

відображається зміщення попиту, а якщо ліворуч - попит зменшується.

0x08 graphic

Р

0x08 graphic

Р3 .....

Р2 ..........

Р1 .................

0x08 graphic

Х3 Х2 Х1 Х

Рис 9. Зміна попиту

На величину попиту, тобто на пересування точки по незмінній кривій попиту,

впливає виключно ціна товару. Всі інші фактори, що впливають на попит,

належать до нецінових. Їхня дія призводить до пересування самої кривої

попиту на графіку вправо (збільшення попиту) чи в вліво (зменшення

попиту). До нецінових факторів попиту належать: зміна споживчих переваг

під впливом зміни потреб споживача, моди чи реклами; зміна ціни на інші

товари, зокрема товари - субститути чи товари - комплементи; кількість

споживачів, які виходять на ринок цього товару; цінові очікування

споживачів; доход споживача. У реальному житті жоден з перелічених

факторів не діє відокремлено, у чистому вигляді. Вони переплітаються,

утворюючи складну та суперечливу систему.

7. Залежність споживання благ від доходу споживання. Лінії Енгеля

Якщо вважати, що товар Х вибирається з цілої множини інших товарів, то в

цьому випадку розширене бюджетне обмеження матиме такий вигляд:

І=Рух+\\\\sumРyiYi. За цих умов дещо інакшими буде зміст лінії бюджетних

обмежень. Адже на графік, з одного боку, буде кількість товару Х, яку може

придбати споживач, виходячи з його доходу, а з іншого - витрати в грошовій

формі на придбання всіх інших товарів.

Рис. 7.1. Лінія розширеного бюджетного споживання

Бюджетна лінія перетинає вісь Y у точці, що відповідатиме загальному рівню

доходу споживача І, адже витрати на товар Х дорівнюють нулю. Нахил цієї

лінії буде постійним і дорівнюватиме тангенсу кута a:: tg a=І/Х=Рх. Якщо

зобразити на графіку точки рівноваги споживача при різних рівнях його

доходу, та провести лінію, що проходить через ці точки. То отримаємо криву

„дохід - споживання”

Рис. 7.2 Крива дохід споживання

Ця крива дає інформацію про залежність обсягу споживання блага від рівня

доходу споживача. Нормальні товари - це товари , які людина споживає у

більшій кількості, коли зростає її доход. Неякісні товари - це такі

товари, споживання яких зменшується за умови збільшення доходу споживача.

Належність товару до тієї чи іншої групи залежить не стільки від його

специфічних можливостей, скільки від сприйняття цього товару споживачем.

Те, що для одного споживача буде нормальним товаром, інший оцінюватиме як

неякісний. Крім того, оцінка товару змінюється залежно від доходів

споживача. Для нормальних товарів крива „доход - споживання” матиме

зростаючий характер, а для неякісних спадний. Нейтральні товари - це

товари, обсяг споживання яких не залежить від доходу споживача. Вони мають

низьку ціну (сіль). Крива „доход споживання для цієї групи товарів має

вигляд вертикальної прямої лінії.

Рис.7.3. Криві „доход споживання

Крива Енгеля показує співвідношення між доходом і обсягом споживання

певного товару при незмінності інших факторів, що впливають на попит

Рис. 7.4 Крива Енгеля

Для більшості нормальних товарів крива Енгеля має зростаючий характер із

затуханням, тобто приріст доходу спричиняє менший приріст споживання

товару Х. Одна для певної групи товарів крива Енгеля може зростати з

прискоренням. До цієї групи належать предмети розкоші, споживання яких

зростає швидше, ніж зростає дохід споживача. Закон Енгеля: 1. При

незмінних цінах на всі блага частка сімейного бюджету, що витрачається на

продукти споживання, має тенденцію до зменшення за умови зростання доходів

сім\'ї. 2. Споживання освітніх, медичних, юридичних послуг і послуг

пов\'язаних з відпочинком, має тенденцію зростати швидше ніж зростає доход.

6. Бюджетне обмеження вибору споживача та його зміни під впливом зміни

доходів і ціни.

Бюджет - це кількість грошей, яка доступна споживачеві у певний період

часу. Дохід споживача та купівельна сила грошей визначають бюджетні

обмеження споживача. Коли бюджет споживача зростає при незмінних цінах

благ, тоді бюджетна лінія переміщуючись паралельно сама собі праворуч,

торкається все більш віддалених кривих байдужостей.

0x08 graphic

РуУ

0x08 graphic

І

0x08 graphic

Х

Бюджетна лінія перетинає вісь Y у точці, що відповідатиме загальному рівню

доходу споживача І, адже витрати на товар Х дорівнюють нулю. Нахил цієї

лінії буде постійним і дорівнюватиме тангенсу кута a:: tg a=І/Х=Рх. Ця

крива дає інформацію про залежність обсягу споживання блага від рівня

доходу споживача. Для більшості благ лінія дохід - споживання має додатній

нахил із ростом доходу росте споживання обох благ. Але по відношенню до

деяких благ індивід має карту байдужостей зі зміщенням до однієї з осей

координат кривими байдужості. В цьому випадку лінія дохід - споживання

може мати від\'ємний нахил по мірі зростання доходу індивід скорочує

споживання одного з благ. Таке благо умовно називають неякісним. Коли при

фіксованій номінальній величині бюджету змінюється ціна одного з благ,

тоді бюджетна лінія повертається навколо точки свого перетину з віссю

другого блага, переходячи від однієї кривої байдужості до другої. Зміна

ціни блага змінює не тільки порівняльну вартість благ для споживача, але й

його реальний добробут: при даному номінальному бюджеті зниження ціни

робить його багатшим, а зростання - біднішим. Тому перехід споживача до

нової комбінації благ, які купуються є результатом дії двох подій: зміни

співвідношення цін та зміни реальної величини бюджету споживача. Карта

кривих байдужості - це засіб відображення переваг споживача, що

відповідають різному рівню задоволення його потреб.

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

У

0x08 graphic

U3

U2

U1

0x08 graphic

Х

Рис. 6. Карта кривих байдужості

Карта кривих байдужості складається з безлічі ліній, що не перетинаються.

5. Рівновага споживача: суть та обґрунтування ординалістської позиції.

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

Споживач вибираючи блага корегується певними послідовними індивідуальними

вподобаннями. Вони формують систему переваг. Система переваг дає змогу

моделювати оптимальний вибір споживача за порядковою (ординалістською)

функцією корисності. Бо з нею споживач завжди може визначити, якому вибору

благ він віддає перевагу, але не може визначити, наскільки цій вибір краще

іншого. Одним з основних інструментів ординалістської концепції виміру

корисності є крива байдужості - сукупність точок у просторі двох благ, що

представляють собою рівнозначні для споживача комбінації різної кількості

обох благ. Їх кількість відкладено по осях системи координат QА та QВ,

лінії з\'єднання точок на площині, що означають однакові за своєю

корисністю набори благ і є кривими байдужості. Чим далі від початку

координат знаходиться крива байдужості, тим більшу корисність вона

відображає. Аналіз поведінки споживача за кривими байдужості дає змогу

визначити, від якої кількості одного блага (А) згоден відмовитись споживач

задля збільшення іншого блага (В) на одиницю за умов незмінності рівня

корисності від набору благ. Показник, який кількісно визначає цей процес,

носить назву граничної норми заміщення: MRSВА=-**А/**В, **А - витрати у

споживанні А, одиниць; **В - витрати у споживанні В, одиниць. Крива

байдужості має спадний характер - це відображає ту обставину, що MRS

зменшується в міру руху в низ вздовж кривої байдужості, тобто зі

збільшенням споживання одного блага замість іншого, і тут вступає в дію

закон спадної граничної корисності. Якщо споживач споживає лише два блага

бюджет індивіда буде мати вигляд рівняння М=РАQА+РВQВ. Вирішимо його

відносно QА: QА=М/РА-РВ/РАQВ, де РА - ціна блага А, QА кількість блага А,

РВ - ціна блага В, QВ - кількість блага В. Це рівняння називається

бюджетною лінією, всі точки якої представляють доступні споживачу при

даному бюджеті комбінацію двох благ. Бюджетна лінія має від\'ємний нахил;

кут її нахилу визначається співвідношенням цін, а віддаленість від початку

координат - величиною бюджету. Якщо при фіксованому бюджеті та незмінній

ціні блага А, ціна блага В знижується (зростає), то нахил бюджетної лінії

Зменшується (збільшується). Якщо при фіксованих цінах на блага

збільшується бюджет споживача, то бюджетна лінія зміщується від початку

координат паралельно сама собі.

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

М

РА

0x08 graphic

0x08 graphic

0x08 graphic

М

РВ

Рис 1Бюджетна лінія Рис 2 Рівність споживача

0x08 graphic

Для визначення асортименту покупок, що забезпечує споживачу максимальну

задоволеність при заданих цінах і бюджеті, достатньо на його карті

байдужості провести бюджетну лінію Рис 2. Точка дотику бюджетної лінії з

найбільш віддаленою кривою байдужості вказує на найоптимальніший набір

благ для споживача. Формально ознакою досягнення споживачем максимального

задоволення при заданому бюджеті є рівняння абсолютного значення граничної

норми заміщення двох благ, співвідношенню їх цін: |MRSВА|=РВ/РА, так як в

точці дотику бюджетної лінії з кривою байдужості нахил першої (РВ/РА)

дорівнює нахилу другої (MRSВА). Гранична норма заміни двох благ для

конкретного споживача, а співвідношення їх цін - об\'єктивну оцінку їх

еквівалентності. Коли обидві оцінки співпадають, споживач досягає

максимального задоволення при своєму бюджеті, тобто опиняється в стані

рівноваги.

4. Рівновага споживача: суть, обґрунтування з кардиналістських позицій.

В економіці існував підхід, який базувався на припущенні можливості

кількісного визначення споживачем корисності блага, він отримав назву

кардиналістського. Була введена одиниця виміру корисності „ютіль”.

Гранична корисність блага віднесена до його ціни називається зваженою

граничною корисністю MU/P. Умова рівноваги споживача (оптимум споживача,

правило максимізації корисності) так розподілити грошовий дохід, щоб

остання грошова одиниця на придбання кожного виду товару надавала б

однокову додаткову граничну корисність або споживач максимізує корисність

шляхом вибору такого споживацького набору задовольняючого бюджетному

обмеженню, при якому відношення граничних корисностей до ціни блага

однакові: MU1/P1=MU2/P2=…=MUn/Pn. Звідси співвідношення між граничними

корисностями п благ дорівнюють співвідношенню між їх цінами: MU1:

MU2:...:MUn=P1: P2: Pn.

3. поняття корисності блага; сукупна та гранична корисність; при-пи

спадної гран-ї кор.

Потреба - будь-який стан незадоволеності, який є у людини і з якого вона

намагається вийти, щоб перейти у стан задоволеності, який людина бажає

подовжити. Засоби, які здатні задовольнити потребу називаються блага.

Корисність - здатність деякого блага задовольнити одну чи декілька потреб

людини. Корисність - це абстрактна категорія, яка використовується в

економічній теорії для визначення задоволення користі чи задоволеності,

яке отримає людина від споживання благ. Сукупна корисність (Total utility

-TU) повне задоволення, яке отримує людина від споживання всіх одиниць

даного блага на протязі визначеного періоду часу. Гранична корисність

(Marginal utility - MU) додаткова корисність, яку отримує споживач від

споживання кожної наступної одиниці додаткового блага: MU= **ТU/**Q.

Принципи спадної граничної корисності: з ростом споживання одного блага

(при незмінному споживанні інших благ) загальна корисність, яку отримує

споживачі зростає, а гранична корисність зменшується.

2. Мета, роль і особливості функціонування мікросистем у ринковій

економіці.

Взагалі мікросистеми різних видів виступають об\'єктом вивчення

мікроекономіки. До них можна віднести: окремого споживача, підприємство,

галузь, підгалузь, громадські організації, агентства і т.д. Ринкова

економіка не може існувати без мікросистем, вона на них базується. Завдяки

діяльності мікросистем створюються нові продукти, споживаються блага,

відбувається перерозподіл ресурсів та лаг між різними мікросистеми. Між

мікросистемами постійно існують взаємозв\'язки, тобто стан певної

мікросистеми впливає прямо ч опосередковано на стан іншої однієї чи

декількох мікросистем. Також дуже важливим є вплив державної економіки

політики на мікросистем. Держава застосовуючи закони та нормативні акти.,

може регулювати як діяльність окремих мікросистем, так і характер

взаємозв\'язків між ними. Взагалі мікросистеми є основою економіки

будь-якої країни і всі негаразди, які перешкоджають діяльності

мікросистем, одразу позначаються на загальній економічній ситуації у

країні.

1. Предмет, об\'єкт і методологія мікроек.

Мікроекономіка вивчає прийняття рішення та поведінку окремих економічних

одиниць і структуру, таких як домашні господарства, фірми, ринки окремих

благ тощо, що прагнуть досягти певних цілей, шляхом використання обмежених

ресурсів, яким можна знайти альтернативні варіанти використання. Предмет

мікроекономіки - прийняття рішень та поведінка окремих суб\'єктів, що

намагаються досягти певних цілей, шляхом використання обмежених ресурсів,

яким можна знайти альтернативні варіанти застосування. Об\'єкт

мікроекономіки - це мікросистеми різних видів (підприємства, покупці,

галузі, домогосподарства тощо), що являються власниками факторів

виробництва, і прагнуть до оптимізації цільової функції. Методологія

мікроекономіки - це сукупність прийомів та засобів, які використовуються

для вивчення процесів і явищ. Основними методами є аналітичний,

статистичний, табличний, моделювання ситуації. Широко застосовуються:

ординалістський метод, кардиналістських метод, маржиналістський метод.