Монополія і антимонополія

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Монополія і антимонополія

Монополія і антимонополія

ПЛАН.

Введення.

Монополістичні тенденції і монополії в ринковій економіці.

1. Виникнення і сутність монополій.

2. Форми і види монополій

Антимонопольна політика на сучасному етапі.

1. Антимонопольне законодавство.

2. Антимонопольна політика в умовах ринкової економіки.

Висновок.

Список літератури.

Введення.

Проблеми монополізації господарського життя , конкуренція на товарних

ринках привертають сьогодні пильну увагу не тільки спеціалістів, але і

широких прошарків населення.

З початку 90-х років ці проблеми гостро стали перед Україною: без

прийняття твердих і послідовних мір проти монополізму не можна

сподіватися на успіх економічної реформи і перехід до ринкової

економіки. Успіх економічних перетворень у чималому ступені залежить

від зваженої, вивіреної системи регулювання державою монопольних

процесів і конкурентних відношень. У нашій країні, промисловості якої в

спадщину від командно-адміністративної системи колишнього СРСР дістався

цілий комплекс гігантів-монополістів, особливо важливої стає проблема

демонополізації економіки і недопущення посилення ролі вже чинних на

ринку монополій.

У Україні процес створення державного контролю по недопущенню

несумлінної конкуренції фактично почався з нуля, тому що присутня в ще

зовсім нещодавно в керуванні економікою командно-адміністративна

система по своїй суті виключала наявність вільної конкуренції в

господарській діяльності.

Тому на даному етапі величезне значення має створення й удосконалення

законодавчої бази з приводу регулювання монополістичних процесів і

конкуренції, розуміння населенням України необхідності економічних

реформ у даній сфері.

У цій роботі ми постараємося роздивитися основні причини виникнення

монополій; особливості сучасної монополізації економіки; чинне на

Україні антимонопольне законодавство і перспективи його удосконалення,

а також законодавство країн із розвитою ринковою економікою в області

антимонопольної практики, досвід якої є небезінтересним і для України.

Монополістичні тенденції і монополії

в ринковій економіці.

Виникнення і сутність монополій.

Наприкінці XIX сторіччя ринок чи ледве не вперше за свою багатовікову

історію розвитку зіткнувся зі складними проблемами. Виникнула реальна

погроза для функціонування конкуренції (цього необхідного атрибута

ринку). На шляху конкуренції виникнули істотні перешкоди у виді

монополістичних утворень в економіці.

Історія монополії досягає глибокої старожитності. Монополістичні

тенденції в різних формах і в неоднаковому ступені виявляються на всіх

етапах розвитки ринкових процесів і супроводжують їх. Але їхня новітня

історія починається в останній третині XIX сторіччя, особливо під час

економічної кризи 1873 р. Взаимосвязанність явищ криз і монополій (

указує на одну з причин монополізації, як-от: спробу багатьох фірм

знайти порятунок кризових потрясінь у монополістичній практиці. Не

випадково монополії в тодішній економічній літературі одержали назву

“дітей кризи”.

Що являють собою монополістичні утворення? Якщо звернути увагу на

промислове виробництво, то це окремі значні підприємства, об'єднання

підприємств, господарські товариства, що роблять значну кількість

продукції визначеного виду, завдяки чому займають домінуюче положення

на ринку; одержують можливості впливати на процес ціноутворення,

домагаючись вигідних цін; одержують більш високі (монопольні) прибули.

Отже, головною ознакою монопольного утворення (монополії) є заняття

монопольного положення. Останнє визначається як домінуюче положення

підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими

підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку визначеного товару.

Монопольне положення є бажаним для кожного підприємця або

підприємства. Воно дозволяє їм уникнути цілий ряд проблем і ризиків,

пов'язаних із конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку,

концентруючи у своїх руках визначену господарську владу, вони мають

можливість із позицій сили впливати на інших учасників ринку,

нав'язувати їм свої умови. Можна вважати, що вони нав'язують свої

контрагентам, а іноді і товариству свої особисті інтереси.

2. Форми і види монополій.

Існують різні види монополій, що можна класифікувати на трьох

основних: природна, адміністративна й економічна.

Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона

відбиває ситуацію, коли попит на даний товар у кращому ступені

задовольняється однієї або декількома фірмами. У її основі особливості

технологій виробництва й обслуговування споживачів. Тут конкуренція

неможлива або небажана. Прикладом можуть служити энергозабезпечення,

телефонні послуги, зв'язок і т.д. У цих галузях існує обмежена

кількість, якщо не єдине національне підприємство, і тому, природно,

вони займають монопольне положення на ринку.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів. З

одного боку, це надання окремим фірмам виключного права на виконання

визначеного роду діяльності. З іншого боку, це організаційні структури

для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються

різним головкомам, міністерствам, асоціаціям. Тут, як правило,

групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як один

господарський суб'єкт і між ними не існує конкуренції. Економіка

колишнього Радянського Союзу належала до найбільше монополізованого у

світі. Домінуючої там була саме адміністративна монополія, насамперед

монополія всесильных міністерств і відомств. Більш того, існувала

абсолютна монополія держави на організацію і керування економікою, що

грунтувалася на пануючій державній власності на засоби виробництва.

Економічна монополія є найбільше поширеної. Її поява обумовлена

економічними причинами, вона розвивається на основі закономірностей

господарського розвитку. Мова йде про підприємців, що зуміли завоювати

монопольне положення на ринку. До нього ведуть два шляхи. Перший

полягає в успішному розвитку підприємства, постійному збільшенні його

масштабів шляхом концентрації капіталу. Другий (більш швидкий)

грунтується на процесах централізації капіталів, тобто на добровільному

об'єднанні або поглинанні переможцями банкрутів. Тим або іншим шляхом

або за допомогою обох, підприємство досягає таких масштабів, коли

починає домінувати на ринку.

Що є причиною появи і розвитки монополістичних тенденцій? По цьому

питанню в економічній літературі існують дві точки зору. По перший

монополізм трактується як випадковий, не властивий ринковому

господарству. Що стосується іншої точки зору, то монополістичні

утворення визначаються як закономірні. Один із прихільників таких

поглядів англійський економіст А. Пигу. Він наполягає на тому, що

“монополістична влада не виникає випадково”. Вона є логічним

завершенням стратегії підприємств.

Іншою рушійною силою дій підприємців у цьому напрямку є закон

концентрації виробництва і капіталу. Як відомо, дія цього закону

спостерігається на всіх етапах розвитки ринкових відносин. Його рушієм

є конкурентна боротьба. Щоб вижити в такій боротьбі, одержати великі

прибутки, підприємці змушені вводити нову техніку, збільшувати масштаби

виробництва. При цьому з маси середніх і малих підприємств

відокремлюється декілька більш значних. Коли це відбувається, у

найбільших

підприємців виникає альтернатива: або продовжувати між собою збиткову

конкурентну боротьбу, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін,

ринків збуту і т.д. Як правило, вони вибирають другий варіант, що

призводить до появи змови між ними, що є одним з основних ознак

монополізації економіки. Таким чином, напрошується висновок, що поява

підприємств-монополістів обумовлено прогресом продуктивних сил,

реалізацією переваг значного підприємства над малий.

Сучасна теорія виділяє три типи монополій:

1) монополія окремого підприємства;

2) монополія як угода;

3) монополія, що засновується на диференціації продукту.

Досягти монопольного положення першим шляхом нелегко, про що свідчить

самий факт винятковості цих утворень. Крім цього, цей шлях до монополії

можна вважати “порядним”, оскільки він передбачає постійне підвищення

ефективності діяльності, досягнення переваги над конкурентами.

Більш доступним і поширеним є шлях угоди декількох значних фірм. Він

дає можливість швидко створити ситуацію, коли продавці (виробники)

виступають на ринку “єдиним фронтом”, коли зводиться на ніщо

конкурентна боротьба, на самперед цінова, покупець надається в

безальтернативних умовах.

Розрізняють п'ять основних форм монополістичних об'єднань. Монополії

монополізують усі сфери суспільного відтворення: безпосередньо

виробництво, обмін, розподіл і споживання. На основі монополізації

сфери обертання виникнули найпростіші форми монополістичних об'єднань (

картелі і синдикати.

Картель ( це об'єднання декількох підприємств однієї сфери

виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва

і зроблений продукт, виробничу і комерційну самостійність, і

домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, цінах,

ринках збуту.

Синдикат ( це об'єднання ряду підприємств однієї галузі

промисловості, учасники якого зберігають засоби на засоби виробництва,

але утрачають власність на зроблений продукт, а виходить, зберігають

виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів збут

товару здійснюється загальною збутовою конторою.

Більш складні форми монополістичних об'єднань виникають тоді, коли

процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього

виробництва. На цій основі з'являється така більш висока форма

монополістичних об'єднань як трест.

Трест ( це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей

промисловості, учасники якого утрачають власність на засоби виробництва

і зроблений продукт, виробничу і комерційну самостійність, тобто

об'єднують виробництво, збут, фінанси, керування, а на суму вкладеного

капіталу власники окремих підприємств одержують акції тресту, що дають

їм право брати участь у керуванні і привласнювати відповідну частину

прибули тресту.

Багатогалузевий концерн ( це об'єднання десятків і навіть сотень

підприємств різноманітних галузей промисловості, транспорту, торгівлі,

учасники якого утрачають власність на засоби виробництва і зроблений

продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об'єднання

фінансовий контроль.

Досвід показує, що монополії, монополізуючи визначену галузь і

захопивши монопольні позиції, рано або пізно втрачають динаміку

розвитку й ефективності. Пояснюється це тим, що переваги значного

виробництва не є абсолютними, вони приносять збільшення прибутковості

тільки до визначених пір.

Антимонопольна політика на сучасному етапі.

1. Антимонопольне законодавство.

Закон України “Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної

конкуренції в підприємницькій діяльності”.

Даний Закон визначає правові основи обмеження і попередження

монополізму, недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій

діяльності і здійснення державного контролю за дотриманням норм

антимонопольного законодавства.

Для цілей дійсного Закону вживаються такі терміни:

- ринок товару (товарний ринок) ( сфера обороту товару однієї

споживчої вартості, у межах якої визначається монопольне положення;

- конкуренція ( змагальність підприємців, коли їхні самостійні дії

обмежують можливості кожного їх них впливати на загальні умови

реалізації товару на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, у яких

потребуває споживач;

- монопольне положення ( домінуюче положення підприємця, що дат йому

можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати

конкуренцію на ринку визначеного товару. Монопольним признається

положення підприємця, частка якого на ринку визначеного товару

перевищує 35%. Рішенням Антимонопольного комітету України може

визначитися монопольним положення підприємця, частка якого на ринку

визначеного товару менше 35%.;

- монопольна ціна ( ціна, установлювана підприємцем, що займає

монопольне положення на ринку і призводить до обмеження конкуренції і

порушенню прав споживача;

- монопольна діяльність ( дії (бездіяльність) підприємця

(підприємців) за умови монопольного положення на ринку одного

підприємця (групи підприємців) у виробництві і реалізації товарів, а

також дії (бездіяльність) органів влади і керування, спрямовані на

недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції;

- монопольне утворення ( підприємство, об'єднання або господарське

товариство й інше утворення, що займає монопольне положення на ринку.

Зловживаннями монопольним положенням рахуються:

- нав'язування таких умов договору, що ставлять контрагентів у

нерівне положення, або додаткових умов, що не ставляться до предмета

договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

- обмеження або призупинення виробництва, а також вилучення з обороту

товарів із метою створення або підтримки дефіциту на ринку або

встановлення монопольних цін;

- часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару при

відсутності альтернативних джерела постачання або збуту з метою

створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних

цін;

- інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з

ринку) інших підприємців;

- установлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої

товари, що обмежують права окремих споживачів.

Дискримінацією підприємців органами влади і керування признається:

- заборона створення нових підприємств або інших організаційних форм

підприємництва в якийсь сфері діяльності, а також встановлення обмежень

на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво визначених видів

товарів із метою обмеження конкуренції;

- примус підприємців до пріоритетного висновку договорів,

першочерговому постачанню товарів визначеному колу споживачів;

- прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що

призводить до монопольного положення на ринку;

- установлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону країни

в інший;

- надання окремим підприємцям податкових і інших пільг, що ставлять

їх у привілейоване положення стосовно інших підприємців;

- обмеження прав підприємців по придбанню і реалізації товарів;

- установлення заборон або обмежень щодо окремих підприємців або груп

підприємців.

Несумлінною конкуренцією признається:

- неправомірне використання товарного знака, фірмового найменування

або маркірування товару, а також копіювання форми, упаковування,

зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару

іншого підприємця, самовільне використання його імені;

- навмисне поширення явно помилкових або неточних зведень, що можуть

завдати шкоди ділової репутації або майнових інтересів іншого

підприємця;

- одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також

конфіденційної інформації з метою нанесення збитку ділової репутації

або майну іншого підприємця.

Державної контроль за дотриманням антимонопольного законодавства,

захист інтересів підприємців від зловживання монопольним положенням і

несумлінною конкуренцією здійснюється Антимонопольним комітетом України

відповідно до його компетенції.

Антимонопольний комітет України утворився Верховною Радою України. У

своє діяльності Антимонопольний комітет України підпорядкований і

підзвітний Верховній Раді України.

Антимонопольний комітет України є юридичною особою, має прес з

зображенням Державного герба України і свого найменування. У своїй

діяльності Антимонопольний комітет України керується дійсним Законом,

іншими законодавчими актами України, а також положенням про

Антимонопольний комітет України, затвердженим Верховною Радою України.

Зведення, отримані Антимонопольним комітетом України і його

територіальних керувань і являющиеся комерційної таємниці, не

підлягають розголошенню. Збитки, заподіяні розголошенням зведень, що є

комерційною таємницею, підлягають відшкодуванню в повному обсязі

Антимонопольним комітетом України в судовому порядку за рахунок

державного бюджету.

З метою запобігання монопольного положення окремих підприємців на

ринку Антимонопольний комітет України і його територіальні керування

здійснюють попередні дії по державному контролі за реорганізацією

(злиттям і приєднанням) підприємств, створенням асоціацій, концернів,

міжгалузевих, регіональних і інших об'єднань підприємств, перетворення

органів керування в зазначені об'єднання, а також за створенням,

реорганізацією ліквідацією господарських товариств.

Підприємець може набувати контрольного пакета акцій акціонерного

товариства, що займає монопольне положення на ринку, за умови

повідомлення в місячний термін Антимонопольного комітету України. Такі

ж правила застосовуються й а тих випадках, якщо підприємець частки

(паї) в іншому господарському товаристві, що займає монопольне

положення.

У випадках, якщо підприємці зловживають монопольним положенням на

ринку, Антимонопольний комітет України і його територіальні керування

видають розпорядження про примусовий поділ монопольних утворень.

Примусовий поділ не застосовується у випадках:

- неможливості організаційного або територіального відділення

підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць;

- наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних

підрозділів або структурних одиниць (якщо частка внутрішнього обороту в

загальному обсязі валової продукції підприємства складає менше 30%).

Штрафи на підприємців налагаются Антимонопольним комітетом за:

- відхилення від виконання або невчасне виконання розпоряджень

Антимонопольного комітету України про припинення порушень

антимонопольного законодавства, відновленні початкового стана або зміні

угод, що суперечать дійсному Закону;

- непредставлення, невчасне уявлення інформації монопольному комітету

України і його територіальна монополія керуванням або уявлення явно

недостовірних даних.

Прибуток, незаконно отримана суб'єктами підприємницької діяльності в

результаті порушення даного Закону, стягується судом або арбітражним

судом у державної бюджет.

Збитки, заподіяні зловживанням монопольним положенням і несумлінною

конкуренцією, підлягають відшкодуванню по позовах зацікавлених осіб у

порядку, передбаченому цивільним законодавством України.

За твердженням закордонних спостерігачів, Антимонопольне

законодавство України відповідає світовим стандартам. Проте

створювалося воно, на жаль, не в рамках реалізації єдиної програми

соціально-економічних перетворень. Її немає і донині. Не бачачи

орієнтирів, український уряд, як показала життя, уже начально обрало

неправильний шлях. Світова практика свідчить про те, що тільки після

запуску демонополізації основних сфер виробництва варто проводити

лібералізацію цін і фінансово-грошове реформування. Наш уряд надійшов

навпаки й одержало відомі результати.

2. Антимонопольна політика в умовах ринкової економіки.

Історія розвитку монополій є одночасно й історією боротьби з ними.

Негативні результати монополізації виявляються відразу, і це особливо

відчувають широкі прошарки населення. Навколо монополій формується

негативна суспільна думка, що потребує державного захисту споживачів

від діяльності монополістів, обмеження діяльності інших.

Накопичений досвід і наукові узагальнення допомогли товариству

зрозуміти усе “плюси” і “мінуси” монополій, виробити стосовно них

визначену політику, що одержала назву монопольної. Першим її

результатом в Україні виявилося антимонопольне законодавство. Воно

закладено антимонопольними законами: Законом України “Про обмеження

монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій

діяльності” і Законом України ”Про антимонопольний комітет”, про котрий

уже говорилося вище.

Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на

меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. У товаристві

склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не

може бути знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики

полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії на державний

контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням. К.

Маркс ще в середині минулого сторіччя приходив до висновку, що поява

монополій потребує державного втручання.

Головна ціль цього втручання полягає в захисті і зберіганні вільної

конкуренції, якої загрожують монопольні тенденції. Конкретно можна

сформулювати такі цілі: обмеження монополій, підтримка і сприяння

малому бизнесу, захист прав споживача.

Існують дві основні форми боротьби з монополіями:

1) попередження створення монополій;

2) обмеження використання монопольної влади.

Для проведення антимонопольної політики держава створює

антимонопольні служби, основною задачею яких є контроль монополістичних

тенденцій у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої

влади, але їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію.

Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами,

наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити

підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому

одержувачу, якому в цих постачаннях було противозаконно відмовлено. Усе

їхні рішення обов'язкові для виконання. У противному випадку

накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством за порушення

антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення

антимонопольної служби повинні підлягати перевірці державними судами.

Крім здійснення процесу демонополізації антимонопольна служба

покликана боротися зі зловживаннями. Така боротьба може бути ефективної

тільки при активній участі споживачів. Тому широкі маси населення

повинні розуміти практичне значення антимонопольної політики в

повсякденному житті. Допомогти в цьому повинна насамперед преса й інші

засоби масової інформації. Пресі повинно даватися право на відповідне

повідомлення, але лише в об'єктивній і чесній формі, без якийсь

дискредитації. Кожна антимонопольна служба повинна мати співробітника

для зв'язку з пресою, що повідомляє про діяльність служби і коментує

її.

На Україні єдиною монопольною службою держави, крім самої держави, є

Антимонопольний комітет України, про функції і задачі котрого вже було

сказано вище.

Безумовно, від проведення антимонопольної політики в теперішніх

важких економічних умовах України чудес очікувати не припадає. Але дуже

важливо, щоб проведення антимонопольної політики завоювало довіру і

підтримку населення, щоб люди знали, що вони можуть звернутися в

антимонопольні служби зі своїми проблемами. Необхідно переконати людей,

що вільна конкуренція є добром для усіх.

Висновок.

Підводячи результати, можна охарактеризувати антимонопольне

законодавство й антимонольную політику України як необхідні атрибути

структурних перетворень у всіх сферах економіки країни. На даному етапі

проблема монополізації і несумлінної конкуренції перестає бути чисто

економічної вона усе більше стає політичної і суспільної. Тому

надзвичайно необхідно, щоб населення України усвідомило всю згубність і

всі негативні наслідки монополії. Безперечно, у деяких випадках (але

лише в малій дещиці від їхньої загальної кількості) існування монополії

є виправданим і необхідним, але за цими процесами повинний

здійснюватися жорсткий контроль із боку держави по недопущенню

зловживання своїм монопольним положенням.

Вирішальну роль у створенні на ринку сприятливого конкурентного

середовища грають антимонопольне законодавство і діяльність

антимонопольних органів, правильне поводження яких сприяє стабілізації

всієї економіки в цілому.

Антимонопольна служба України ще дуже молода, але вже зроблені її

перші кроки до нормалізації ситуації за даними проблемам. Їй ще багато

потрібно зробити рішучих дій, та ці дії повинні здійснюватися одночасно

з удосконаленням антимонопольного законодавства України. У даному

напрямку потрібно звернути особливу увагу на більш ніж віковий досвід

антимонопольного законодавства США і на антимонопольну практику інших

розвитих країн.

Список літератури.

1. Закон України “Про обмеження монополізму і недопущенні

несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності” “Правда

України”, 1992 р., 15 травня

2. Закон України “Про антимонопольний комітет України”

“Голос України”, 1993 р., 21 грудня

3. Дахно И. “Антимонопольне законодавство України”

“Украина-бизнес”, 1995 р., №24

4. Караваев А. “Боротьба з несумлінною конкуренцією”

“Директор”, 1995 р., №7, с. 40-55

5. Пигу А. “Економічна теорія добробуту”,

Т.1, М., 1985 р., с.326

6. Андрощук Г. “Несумлінна конкуренція: попередження і

відповідальність”, “Українські ділові новини”, 1994 р., №41

7. Олійник О. “Заборони, межі, санкції в антимонопольному

законодавстві”, “Закон”, 1995 р., №4, с. 13-15

8. Мороз С. “Антимонопольний комітет України”

“Закон і бізнес”, 1995 р., №38, с.6

8. Жидков О. “Антитрестовське законодавство США”, М.,1963

р., с.34

10. Прохоров А. “Що таке несумлінна конкуренція і як із ній

боротися”, “Бізнес”, 1994 р., №23

11. Мозолин В., Кулагин М. “Громадянське і торгове право

капіталістичних країн”, М., 1980 р., с. 96

12. Никифоров А. “Виявлення монопольно високих цін”

“Економіка і життя”, 1994 р., №30

13. Стародубровская И. “Основ антимонопольної політики”

“Питання економіки”, 1990 р., №6, с. 31-37

14. Тотьев К. “Державна і природна монополії”

“Закон”, 1995 р., №4, с. 60-63

15. Сальников Е. “Монополія: учора, сьогодні, завтра”

“Економіка і життя”, 1995 р., №28

16. Нікітін С., Глазова Е. “Держава і проблема монополії”

“МЭ і МО”, 1994 р., №7, с. 92-93