Мислення як предмет логіки

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Мислення як предмет логіки

Мислення як предмет логіки

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ "КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ТЕТЬМАНА"

РЕФЕРАТ

Мислення як предмет логіки

Роботу виконала:

Студентка І курсу ОЕФ

Групи №2

Зарудна Владислава Ігорівна

Перевірив: Козлов Є.В.

КИЇВ 2010

План

1.                 Мислення як предмет логіки

2.                 Види мислення:

1)                 Правильне мислення

2)                 Неправильне мислення

3.                 Логічне мислення

4.                 Види логіки

1)                 Традиційна логіка

2)                 Сучасна логіка

3)                 Класична логіка

4)                 Некласична логіка

В спілкуванні, люди дуже часто почали використовувати такий термін як "Логіка", але не в розумінні науки, а в якості людського мислення. Відомі вирази як: "Жіноча логіка", "Чоловіча логіка", "Немає логіки", "Логіка мислення" та інші, вживаються для доведення або спростування своєї чи іншої думки, підтвердження певних фактів. Така "Логіка" використовується для характеристики людського мислення.

Мислення - це особлива ідеальна діяльність людини, яка виникає, формується, розвивається в суспільстві, коли людина перебуває у певному соціокультурному середовищі і вступає в багатогранні відносини з природним і соціальним світом, що її оточує.

Інакшими словами, мислення - розумовий процес людини, в ході якого вже з наявних знань формуються нові знання.

Висловлювання наведені вище називають засновками, а отримане шляхом осмислення - висновками. Щоб більш детально зрозуміти суть, розглянемо наступний приклад:

У цьому умовиводі, що виводиться з простих суджень, такі слова як "Всі люди є смертні" та "Кай - людина" є засновками, а "Кай є смертним" - висновком.

Зазвичай, у спілкуванні люди опускають деякі засновки або висновки, але для того щоб логічно аналізувати мислення, його необхідно виявити в повному обсязі, тобто знайти всі його складові.

Сутність мислення осягається в межах ряду наук - філософії, психології, кібернетиці тощо. У такій складовій частині філософії, як гносеологія (теорія пізнання), формуються наступні важливі положення про мислення.

ü    Мислення і свідомість є функцією головного мозку і відображають процеси та явища об’єктивного світу.

ü    На відміну від форм чуттєвого пізнання мислення є опосередкованим і узагальненим відображенням дійсності і здійснюється в логічних формах понять, суджень, умовиводів.

ü    За допомогою мислення можна осягти такі сторони реального світу, які не можуть бути розкриті за допомогою форм чуттєвого пізнання.

ü    Мислення не може існувати без мови, поза мовою. Без вираження думки в письмовому вигляді, у вигляді символів, слів мислення неможливо передати, а отже довідатись про існування його також є неможливим.

ü    Критерієм правильності наших знань про дійсність є практика. Поряд з цим існують і узагальнені критерії: естетичний (краса), прагматичний (корисність), етичний, логічний і т.д.

Психологія також вивчає процес мислення індивіда. Закони, що вивчаються психологією мислення, - це закони, в яких мислення є таким, яким воно визначається усіма компонентами психіки індивіда. З позиції психології мислення нормальної людини і марення божевільного розкривається таким, яким воно повинно бути, щоб не відхилитись від істини. Логіку не цікавить питання про те, хто мислить, а для психології це питання є дуже важливим.

Мислення буває правильним і неправильним. У правильному мисленні висновок випливає із засновків із логічною необхідністю. Загальна схема такого мислення виражає логічний закон, у ньому дотримуються усі правила логіки. Мислити логічно правильно - це означає мислити у відповідності із правилами і законами логіки.

Мислення, в якому допущені логічні помилки внаслідок недотримання законів та правил логіки, називають неправильним. Логічні помилки у процесі мислення можуть припускатися як ненавмисно (через незнання), так і навмисно, з метою введення в оману опонента, обґрунтування неправдивого твердження, якоїсь нісенітниці тощо. У першому випадку логічна помилка називається паралогізмом, у другому - софізмом. Відмінною рисою софізму є те, що він, будучи неправильним мисленням, видається за правильне.

Софізми відомі ще з давнини. Таким мисленням широко користувалися у своїй практиці софісти. Саме від назви цих людей і походить назва "софізм". Так, ще з античних часів відомий софізм "Рогатий":

На перший погляд це мислення здається правильним, але в ньому допущена логічна помилка, яку людині, не знайомою з логікою важко пояснити.

Основним завданням логіки є аналіз правильних мислень. Фахівці з логіки прагнуть виявити та дослідити схеми таких мислень, визначити їх різні типи та ін. Неправильні мислення в логіці аналізуються лише з точки зору тих помилок, які в них допущено.

Слід зазначити, що логіка не займається визначенням істинності та хибності засновків та висновків мислень. Але в логіці існує таке положення: якщо мислення побудоване правильно (відповідно до правил та законів логіки) і при цьому воно спирається на істинні засновки, то висновок такого мислення завжди буде безумовно істинним. В інших випадках істинність висновку не може бути гарантована. Так, якщо мислення побудоване неправильно, то, навіть незважаючи на те, що його засновки - істинні, висновок такого мислення може бути в одному випадку - істинним, а в другому - хибним.

Мислити логічно - це значить мислити послідовно і точно, не допускаючи протиріч в своїх міркуваннях, вміти викривати логічні помилки. Ці якості мислення мають велике значення в будь-якій області наукової і практичної діяльності, в тому числі і в роботі економіста, яка потребує точності мислення, обґрунтованості висновків. Міркування, в якому відсутня строга логіка, непослідовність і протиріччя, може стати причиною великого недоліку в розрахунках. Мислення людини відбувається не хаотично, а підлягає певним логічним законам. Під законом логіки розуміють внутрішній, необхідний, суттєвий звязок між думками. Основними законами формальної логіки є: закон тотожності, закон достатньої підстави, закон суперечності, закон виключеного третього. Логікою називають і науку, яка досліджує впорядкованість людського мислення, його закони й форми, і відповідну навчальну дисципліну. Розрізняють традиційну і сучасну логіку. Був час, коли чи не головну відмінність між ними вбачали в тому, що перша зберігала в собі елементи діалектичної логіки (при цьому часто зверталися до логіки Арістотеля, зокрема до його вчення про категорії). Проте переважна більшість фахівців вважає, що специфіка сучасної формальної логіки полягає у використанні ідеї наведення доводів, подібних до обчислень у математиці, математичних методів, штучної мови тощо. Традиційна логіка - перший ступінь формальної логіки, тобто її "арифметика", в ній досліджувані структури думок і міркувань ще обтяжені змістом, оскільки виражені переважно засобами природної (національної) мови. Сучасна ж логіка (так звана математична чи символічна) - другий, вищий ступінь розвитку формальної логіки, своєрідна "алгебра" логіки. Вона застосовує математичні методи та спеціальний апарат символів і досліджує мислення з допомогою числення. А це відкриває дорогу до пізнання нових закономірностей мислення, з якими доводиться стикатися при побудові складних логічних конструкцій, зокрема в математиці, кібернетиці, теорії релейно-контактних систем, при проектуванні, в роботі електронно-обчислювальних машин, різноманітних автоматів і керуючих пристроїв. Розрізняють ще класичний і некласичний різновиди сучасної логіки. Одні вчені жорстко протиставляють їх, інші - навпаки, розглядають як різні напрями і тенденції в її розвитку. Класична логіка, як і традиційна, кожному висловлюванню приписує лише одне з двох істинних значень - істину або хибу. Цю логіку започаткували Г. Фреге і Б. Рассел. Дати однозначне визначення поняття некласичної логіки нелегко. Критика класичної логіки, що розпочалася на початку XX ст., спричинила виникнення новітніх розділів сучасної логіки, які в сукупності складають так звану некласичну логіку.

Окремими розділами некласичної логіки являються:

·                   Алетична логіка - аналізує сенс термінів "необхідно", "можливо", "випадково" та їх модифікації;

·                   Деонтична логіка - вивчає логічні зв'язки нормативних висловлювань, до складу яких входять терміни "дозволено", "обов'язково", "заборонено" та їх різновиди;

·                   Епістемічна логіка - досліджує сенс термінів "доведено", "спростовано", "знаю", "сумніваюся" та ін.;

·                   Логіка оцінок - вдається до термінів "добре", "погано", "краще", "гірше", "байдуже";

·                   Релевантна логіка - виділяє і систематизує тільки доречні (релевантні) принципи логіки, виключаючи всі інші, зокрема парадокси імплікації;

·                   Темпоральна (логіка часу) - досліджує логічні зв язки між висловлюваннями про минуле, сучасне, майбутнє.

Знання логіки дозволяє орієнтуватися в законах логіки, які в свою чергу, будучи специфічними законами мислення, неодноразово пов’язані із законами об’єктивного світу, погоджуються з ними. Закони логіки є знаряддям пізнання дійсності, необхідною умовою точного, адекватного відображення мисленням зовнішнього світу. Щоб мислення приводило нас до істини, воно має відповідати вимогам формально-логічних законів-закону тотожності, суперечливості, виключеного третього та достатньої підстави.

Порушення вимог законів логіки призводить до того, що мислення стає неправильним, нелогічним. А отже і висновок в міркуванні буде хибним.

Список використаної літератури

1.                 Артюнов В.Х., Кирик Д.П., Мішин В.М. Логіка: Навч.посібник для економістів. - Вид.2-ге, допов, і перероб. - К.: КНЕУ, 2000.

2.                 Конверський А.С. Логіка. - К., 2000

3.                 Горський Д.П. Короткий словник з логіки. - Л., 2004

4.                 Руденко К.П. Логіка. - К., 2002

5.                 Тофтул М.Г. Логіка. - К., 2003