Наукове пізнання в соціокультурному вимірі

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Наукове пізнання в соціокультурному вимірі

Наукове пізнання в соціокультурному вимірі

Наукове пізнання в соціокультурному вимірі

Теоретичне знання і його розвиток є невід'ємною характеристикою сучасної науки, що постійно розширює обрії пізнавального й практичного освоєння світу людиною. Як і сама наука, теоретичне знання є культурно-історичним феноменом. Воно виникло в контексті історичного розвитку цивілізації й культури, на певних стадіях цього розвитку, що породили теоретичну науку й цінність наукової раціональності.

Сучасна цивілізація нерозривно пов'язана з досягненнями науки, заснованими на систематичному розгортанні теоретичних досліджень. Саме завдяки цим досягненням і їхньому впровадженню у виробництво став можливий вражаючий технологічний прогрес ХХ століття, який став причиною у розвинених країнах Заходу й Сходу нової якості життя. Наука революціонізує не тільки сферу виробництва, але й впливає на багато інших сфер людської діяльності, починаючи регулювати їх, перебудовуючи їхні кошти й методи.

Не дивно, що проблеми майбутнього сучасної цивілізації не можуть обговорюватися поза аналізом сучасних тенденцій розвитку науки і її перспектив. Хоча в сучасному суспільстві існують і рухи проти науки, у цілому наука сприймається як одна з вищих цінностей цивілізації й культури.

Однак так було не завжди, і не у всіх культурах наука займала настільки високе місце в шкалі ціннісних пріоритетів. У цьому зв'язку виникає питання про особливості того типу цивілізаційного розвитку, що стимулював широке застосування в людській діяльності наукових знань.

Традиційні й техногенні цивілізації

У розвитку людства, після того як воно перебороло стадію варварства й дикості, існувала безліч цивілізацій - конкретних видів суспільства, кожне з яких мало свою самобутню історію. Відомий філософ і історик А.Тойнбі виділив і описав 21 цивілізацію. Всі вони можуть бути розділені на два більших класи, відповідно типам цивілізаційного прогресу на традиційну й техногенну цивілізації.

Техногенна цивілізація є досить пізнім продуктом людської історії. Довгий час ця історія протікала як взаємодія традиційних суспільств. Лише в XV-ХVII сторіччях у європейському регіоні сформувався особливий тип розвитку, пов'язаний з появою техногенних суспільств, їхньою наступною експансією на інший мир і зміною під їхнім впливом традиційних суспільств. Деякі із цих традиційних суспільств були просто поглинені техногенною цивілізацією; пройшовши через етапи модернізації, вони перетворювалися потім у типові техногенні суспільства. Інші, випробувавши на собі щеплення західної технології й культури, проте зберігали багато традиційних рис, перетворившись у свого роду гібридні утворення.

Розходження традиційної й техногенної цивілізації носять радикальний характер.

Традиційні суспільства характеризуються вповільненими темпами соціальних змін. Звичайно, у них також виникають інновації як у сфері виробництва, так і в сфері регуляції соціальних відносин, але прогрес іде дуже повільно в порівнянні зі строками життя індивідів і навіть поколінь. У традиційних суспільствах може змінитися кілька поколінь людей, застаючи ті самі структури громадського життя, відтворюючи їх і передаючи наступному поколінню. Види діяльності, їхні кошти й мети можуть сторіччями існувати як стійкі стереотипи. Відповідно в культурі цих суспільств пріоритет віддається традиціям, зразкам і нормам, що акумулюють досвід предків, канонізованим стилям мислення. Інноваційна діяльність аж ніяк не сприймається тут як вища цінність, навпроти, вона має обмеження й припустима лише в рамках століттями апробованих традицій. Древня Індія й Китай, Древній Єгипет, держави мусульманського Сходу епохи Середньовіччя й т.д. - все це традиційні суспільства. Цей тип соціальної організації зберігся й до наших днів: багато держав третього миру зберігають риси традиційного суспільства, хоча їхнє зіткнення із сучасної західної (техногенної) цивілізацією рано або пізно приводить до радикальних трансформацій традиційної культури й способу життя.

Що ж стосується техногенної цивілізації, що часто позначають розпливчастим поняттям «західна цивілізація», маючи на увазі регіон її виникнення, то це особливий тип соціального розвитку й особливий тип цивілізації, що визначають ознаки якої певною мірою протилежні характеристикам традиційних суспільств. Коли техногенна цивілізація сформувалася у відносно зрілому виді, то темп соціальних змін став зростати з величезною швидкістю. Можна сказати, що екстенсивний розвиток історії тут заміняється інтенсивним; просторове існування тимчасовим. Резерви росту черпаються вже не за рахунок розширення культурних зон, а за рахунок перебудови самих підстав колишніх способів життєдіяльності й формування принципово нових можливостей. Саме головне й дійсно епохальна, всесвітньо-історична зміна, пов'язана з переходом від традиційного суспільства до техногенної цивілізації, складається у виникненні нової системи цінностей. Цінністю вважається сама інновація, оригінальність, взагалі нове (у відомому змісті символом техногенного суспільства може вважатися книга рекордів Гінесу у відмінність, скажемо, від семи чудес світу книга Гінесу наочно свідчить, що кожний індивід може стати єдиним у своєму роді, досягти чогось незвичайного, і вона ж як би призиває до цього; сім чудес світу, навпроти, покликані були підкреслити завершеність миру й показати, що все грандіозне, дійсно незвичайне вже звершилось).

Техногенна цивілізація почалася задовго до комп'ютерів, і навіть задовго до парової машини. Її передоднем можна назвати розвиток античної культури, насамперед культури полісної, що подарувала людству два великих винаходи демократію й теоретичну науку, першим зразком якої була Евклідова геометрія. Ці два відкриття в сфері регуляції соціальних зв'язків і в способі пізнання миру стали важливими передумовами для майбутнього, принципово нового типу цивілізаційного прогресу.

Другою й дуже важливою віхою стало європейське Середньовіччя з особливим розумінням людини, створеної по образу й подобі Бога; з культом людини-бога й культом любові людини до людини-бога, до Христа; з культом людського розуму, здатного зрозуміти й осягнути таємницю божественного утвору, розшифрувати ті письмена, які Бог заклав у мир, коли він його створював. Остання обставина необхідно відзначити особливо: метою пізнання саме й уважалася розшифровка промислу Божого, плану божественного утвору, реалізованого у світі, страшно єретична думка з погляду традиційних релігій.

Згодом, в епоху Ренесансу, відбувається відновлення багатьох досягнень античної традиції, але при цьому асимілюється й ідея богоподібності людського розуму. І от із цього моменту заставляється культурна матриця техногенної цивілізації, що починає свій власний розвиток в XVII столітті. Вона проходить три стадії: спочатку перед індустріальну, потім індустріальну й нарешті постіндустріальну. Найважливішою основою її життєдіяльності стає насамперед розвиток техніки, технології, причому не тільки шляхом стихійно, що протікають інновацій, у сфері самого виробництва, але й за рахунок генерації всі нових наукових знань і їхнього впровадження в техніко-технологічні процеси. Так виникає тип розвитку, заснований на прискорюваній зміні природного середовища, предметного миру, у якому живе людина. Зміна цього миру приводить до активних трансформацій соціальних зв'язків людей. У техногенній цивілізації науково-технічний прогрес постійно міняє способи спілкування, форми комунікації людей, типи особистості й спосіб життя. У результаті виникає чітко виражена спрямованість прогресу з орієнтацією на майбутнє. Для культури техногенних суспільств характерне подання про необоротний історичний час, що тече від минулого через сьогодення в майбутнє. Відзначимо для порівняння, що в більшості традиційних культур домінували інші розуміння: час найчастіше сприймалася як циклічне, коли мир періодично вертається до вихідного стану. У традиційних культурах уважалося, що «золотий століття» уже пройдене, він за, у давній давнині. Герої минулого створили зразки вчинків і дій, яким варто наслідувати. У культурі техногенних суспільств інша орієнтація. У них ідея соціального прогресу стимулює очікування змін і рух до майбутнього, а майбутнє покладається як ріст цивілізаційних завоювань, що забезпечують усе більше щасливий світо устрій.

Техногенна цивілізація існує ледве більше 300 років, але вона виявилася досить динамічної, рухливий і дуже агресивної: вона придушує, підкоряє собі, перевертає, буквально поглинає традиційні суспільства і їхні культури - це ми бачимо повсюдно, і сьогодні цей процес іде по усьому світі. Така активна взаємодія техногенної цивілізації й традиційних суспільств, як правило, виявляється зіткненням, що приводить до загибелі останніх, до знищення багатьох культурних традицій, по суті, до загибелі цих культур як самобутніх систем. Традиційні культури не тільки відтискуються на периферію, але й радикально трансформуються при вступі традиційних суспільств на шлях модернізації й техногенного розвитку. Найчастіше ці культури зберігаються тільки фрагментарно, як історичні рудименти. Так відбулося й відбувається із традиційними культурами східних країн, що здійснили індустріальний розвиток; те ж можна сказати й про народи Південної Америки, Африки, що встали на шлях модернізації, матриця техногенної цивілізації трансформує традиційні культури, установки, заміняючи їх новими світоглядними домінантами.

Ці світоглядні домінанти складалися в культурі техногенної цивілізації ще на перед індустріальної стадії її розвитку, в епоху Ренесансу, а потім і європейського Просвіщення.

Вони виражали кардинальні світоглядні змісти: розуміння людини, миру, цілей і призначення людської життєдіяльності.

Людина розумілася як активна істоту, що перебуває в активному відношенні до миру. Діяльність людини повинна бути спрямована зовні, на перетворення й переробку зовнішнього миру, у першу чергу, природи, що людина повинна підкорити собі. У свою чергу зовнішній мир розглядався як арена діяльності людини, якби мир і був призначений для того, щоб людина одержувала необхідні для себе блага, задовольняв свої потреби. Звичайно, це не означає, що в новоєвропейській культурній традиції не виникають інші, у тому числі й альтернативні, світоглядні ідеї.

Техногенна цивілізація в самому своєму бутті визначена як суспільство, що постійно змінює своєї підстави. Тому в її культурі активно підтримується й цінується постійна генерація нових зразків, ідей, концепцій. Лише деякі з них можуть реалізовуватися в сьогоднішній дійсності, а інші з'являються як можливі програми майбутньої життєдіяльності, адресовані прийдешнім поколінням. У культурі техногенних суспільств завжди можна виявити ідеї й ціннісні орієнтації, альтернативні домінуючим цінностям. Але в реальній життєдіяльності суспільства вони можуть не грати визначальної ролі, залишаючись як би на периферії суспільної свідомості й не надаючи руху маси людей.

Ідея перетворення миру й підпорядкування людиною природи була домінантою в культурі техногенної цивілізації на всіх етапах її історії, аж до нашого часу. Якщо завгодно, ця ідея була найважливішої складовою того «генетичного коду», що визначав саме існування й еволюцію техногенних суспільств. Що ж стосується традиційних суспільств, то тут активне відношення до миру, що виступає родовою ознакою людини, розумілося й оцінювалося із принципово інших позицій.

Нам довгий час здавалася очевидної активістська світоглядна установка. Однак її важко відшукати в традиційних культурах. Властивий традиційним суспільствам консерватизм видів діяльності, повільні темпи їхньої еволюції, панування регламентуючих традицій постійно обмежували прояв перетворюючої активності людини. Тому сама ця активність осмислювалася скоріше не як спрямована зовні, на зміну зовнішніх предметів, а як орієнтована всередину людини, на самоспоглядання й самоконтроль, які забезпечують проходження традиції.

Принципу перетворюючого діяння, сформульованому в європейській культурі в епоху Ренесансу й Освіти, можна протиставити як альтернативний зразок принцип китайської культури «у-вэй», що припускає невтручання в протікання природного процесу й адаптацію індивіда до сформованого соціального середовища. Цей принцип виключав прагнення до її цілеспрямованого перетворення, вимагав самоконтролю й самодисципліни індивіда, що включається в ту або іншу корпоративну структуру. Принцип «у-вэй» охоплював практично всі головні аспекти життєдіяльності людини. У ньому було виражено певне осмислення специфіки й цінностей землеробської праці, у якому багато чого залежало від зовнішніх, природних умов і який постійно вимагав пристосовуватися до цих умов.

Але принцип «у-вэй» був і особливим способом включення індивіда в сформований традиційний порядок суспільних зв'язків, орієнтуючи людини на таке вписування в соціальне середовище, при якому воля й самореалізація особистості досягається в основному в сфері самозміни, але не зміни сформованих соціальних структур.

Цінності техногенної культури задають принципово інший вектор людської активності. Перетворююча діяльність розглядається тут як головне призначення людини. Активний ідеал відносин людини до природи поширюється потім і на сферу соціальних відносин, які також починають розглядатися в якості особливих соціальних об'єктів, які може цілеспрямовано перетворювати людина. Із цим зв'язаний культ боротьби, революцій як локомотивів історії. Варто відзначити, що марксистська концепція класової боротьби, соціальних революцій і диктатури як способу рішення соціальних проблем виникла в контексті цінностей техногенної культури.

З розумінням діяльності й призначення людини тісно зв'язаний другий важливий аспект ціннісних і світоглядних орієнтацій, що характерний для культури техногенного миру, - розуміння природи як упорядкованого, закономірно влаштованого поля, у якому розумну істоту, що пізнала закони природи, здатне здійснити свою владу над зовнішніми процесами й об'єктами, поставити їх під свій контроль. Треба тільки винайти технологію, щоб штучно змінити природний процес і поставити його на службу людині, і тоді приборкана природа буде задовольняти людські потреби в усі масштабах, що розширюються.

Що ж стосується традиційних культур, то в них ми не зустрінемо подібних подань про природу. Природа розуміється тут як живий організм, у який органічно убудований людина, але не як знеособлене предметне поле, кероване об'єктивними законами. Саме поняття закону природи, відмінного від законів, які регулюють соціальне життя, було чужо традиційним культурам.

У свій час відомий філософ і наукознавець М.К. Петров запропонував своєрідний уявний експеримент: як подивилася б людина, вихований у системі цінностей традиційної цивілізації, на ідеали новоєвропейської культури. Посилаючись на роботу С. Поуела «Роль теоретичної науки в європейській цивілізації», він приводив свідоцтва місіонерів про реакцію китайських мудреців на описи європейської науки. «Мудреці знайшли саму ідею науки абсурдної, оскільки, хоча володареві Піднебесної й дано встановлювати закони й вимагати їхнього виконання під погрозою покарання, виконувати закони й підкорятися їм дано лише тим, хто здатний ці закони «зрозуміти», а дерево, вода й камені, про які тлумачать містифікатори-європейці, очевидно цим властивістю тямущості не володіють: їм не можна пропонувати закони й від них не можна вимагати їхнього виконання».

Характерний для техногенної цивілізації пафос скорення природи й перетворення миру породжував особливе відношення до ідей панування чинності й влади. У традиційних культурах вони розумілися насамперед як безпосередня влада однієї людини над іншим. У патріархальних суспільствах і азіатських деспотіях влада й панування поширювалися не тільки на підданих государя, але й здійснювалися чоловіком, главою родини над дружиною й дітьми, якими він володів так само, як цар або імператор тілами й душами своїх підданих.

У техногенному світі також можна виявити чимало ситуацій, у яких панування здійснюється як чинність безпосереднього примуса й влади однієї людини над іншим. Однак відносини особистої залежності перестають тут домінувати й підкоряються новим соціальним зв'язкам. Їхня сутність визначена загальним обміном результатами діяльності, що здобувають форму товару.

Влада й панування в цій системі відносин припускає володіння й присвоєння товарів (речей, людських здатностей, інформації як товарних цінностей, що мають грошовий еквівалент).

У результаті в культурі техногенної цивілізації відбувається своєрідний зсув акцентів у розумінні предметів панування чинності й влади від людини до зробленій їм речі. У свою чергу, ці нові змісти легко з'єднуються з ідеалом перетворюючого призначення людини.

Сама перетворююча діяльність розцінюється як процес, що забезпечує владу людини над предметом, панування над зовнішніми обставинами, які людина покликана підкорити собі.

Людина повинна з раба природних і суспільних обставин перетворитися в їхнього пана, і сам процес цього перетворення розумілося як оволодіння чинностями природи й чинностями соціального розвитку. Характеристика цивілізаційних досягнень у термінах чинності (продуктивні чинності, чинність знання й т.п.) виражала установку на знаходження людиною всі нових можливостей, що дозволяють розширювати обрій його перетворюючої діяльності.

Змінюючи шляхом додатка освоєних чинностей не тільки природну, але й соціальне середовище, людина реалізує своє призначення творця, перетворювача миру.

Ідеал творчої, суверенної, автономної особистості займає одне із пріоритетних місць у системі цінностей техногенної цивілізації. Ми, що народилися й живуть у світі техногенної культури, сприймаємо це як щось зрозуміле. Але людина традиційного суспільства не прийняла б цих цінностей. У традиційному суспільстві особистість реалізується тільки через приналежність до якої-небудь певної корпорації, будучи елементом у строго певній системі корпоративних зв'язків. Якщо людина не включена в яку-небудь корпорацію, він не особистість.

У техногенній цивілізації виникає особливий тип автономії особистості: людина може міняти свої корпоративні зв'язки, вона жорстко до них не прив'язана, може й здатна дуже гнучко будувати свої відносини з людьми, увімкнуться в різні соціальні спільності, а часто й у різні культурні традиції.

Як підкреслював М.К. Петров, оскільки індивід, що формується в лоні новоєвропейської культури й соціальності, жорстко не пов'язаний із сімейно корпоративною традицією передачі професійного й соціального досвіду, те це було б сприйняте людиною традиційного суспільства як ознака явної ущербності європейця, якому з дитинства прищеплюють нісенітну думку про те, що він здатний стати всім, і, коли європеєць дорослішає, включається в спеціалізовану діяльність, він до кінця життя залишається розчарованою людиною, носієм незбутніх і, природно, що не збулися надій, озлоблення й заздрості до ближніх, які, на його думку, зайняті саме тим, чим краще їх міг би зайнятися він сам. Ні замолоду, ні в зрілі роки європеєць не знає орієнтирів власного життя, не в змозі зрозуміти її мети, нерозважливо метається від однієї спеціальності до інший, всю життя щось освоює...

Цей уявний експеримент, запропонований М.К.Петровим, можна продовжити, але вже помінявши систему відліку, і подивитися на систему цінностей традиційних культур очима людини техногенної культури. Тоді прихильність людини традиційного суспільства до строго певних, що консервативно відтворюються видам діяльності і його тверда приналежність від народження до смерті до якоїсь корпорації, клану або касті буде сприйматися людьми, вихованими в новоєвропейській культурі, як ознака несвободи, відсутність вибору, розчинення індивідуальності в корпоративних відносинах, придушення в людині творчих, індивідуальних початків. Може бути, це відношення в трохи загостреній формі виразив А.Герцен, написавши про традиційні східні суспільства, що людина тут не знала волі й «не розуміла свого достоїнства: тому що вона була або раб, або неприборканий деспот».

Стабільність життя традиційних суспільств із позицій цієї системи життєвих змістів оцінюється як застій і відсутність прогресу, яким протистоїть динамізм західного способу життя. Вся культура техногенних суспільств, орієнтована на інновації й трансформацію традицій, формує й підтримує ідеал творчої індивідуальності.

Навчання, виховання й соціалізація індивіда в новоєвропейській культурній традиції сприяє формуванню в нього значно більше гнучкого й динамічного мислення, чим у людини традиційних суспільств. Це проявляється й у більше сильної рефлективності повсякденної свідомості, його орієнтації на ідеали доказовості й обґрунтування суджень, і в традиції мовних ігор, що лежать у підставі європейського гумору, і в насиченості повсякденного мислення здогадами, прогнозами, передбаченнями майбутнього як можливими станами соціального життя, і абстрактно логічними структурами, що організують міркування.

Такого роду логічні структури часто взагалі не присутні у свідомості людини традиційних суспільств. Дослідження мислення груп у Середній Азії, проведених на початку 1930-х років А.Р.Лурія, виявили, що представники цих груп не можуть вирішити завдання, що вимагають формального міркування за схемою силогізму. Але ті люди традиційних суспільств, які одержали шкільну освіту, що включає навчання математиці й іншим наукам, вирішували ці завдання досить легко.

Подібні результати були отримані при дослідженнях мислення людини традиційного суспільства інших регіонів (зокрема, дослідженні М.Коулом релігійні групи Ліберії).

Всі ці особливості функціонування свідомості в різних типах культур детерміновані властивими даним культурам глибинними життєвими змістами й цінностями. У культурі техногенних суспільств система цих цінностей базується на ідеалах креативної діяльності й творчій активності суверенної особистості. І тільки в цій системі цінностей наукова раціональність і наукова діяльність знаходять пріоритетний статус.

Особливий статус наукової раціональності в системі цінностей техногенної цивілізації й особлива значимість науково-технічного погляду на мир, визначені тим, що наукове пізнання миру є умовою для його перетворення в масштабах, що розширюються. Воно створює впевненість у тім, що людина здатна, розкривши закони природи й соціального життя, регулювати природні й соціальні процеси у відповідності зі своїми цілями.

Тому в новоєвропейській культурі й у наступному розвитку техногенних суспільств категорія науковості знаходить своєрідний символічний зміст. Вона сприймається як необхідна умова процвітання й прогресу. Цінність наукової раціональності і її активний вплив на інші сфери культури стають характерною ознакою життя техногенних суспільств.

Література

1.Петров М.К. Язык, знак, культура. - М., 1991.

2. Кеседі Ф.Х. Від міфу до логосу. К., - 1996.

3. Вінер Н. Кібернетика й суспільство. - К., 1998.

4. Бернал Дж. Наука в історії суспільства. - К., 2002

5. Коул М., Скрибнер С. Культура й мислення. - К., 1997.