Структура та функції умовиводу

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Структура та функції умовиводу

Структура та функції умовиводу

ЕССЕ

на тему:

«Структура та функції умовиводу»

Умовивід - це процес мислення, що складається з певної системи послідовно зв'язаних між собою суджень. Онтологічною підставою його є необхідні зв'язки й відношення речей і явищ об'єктивної дійсності. У гносеологічному відношенні умовивід являє собою певний етап результату практичної діяльності людини й одночасно засобом пізнання дійсності, наслідком осмислення її багатоякісності.

Відомо, що кожна річ, явище, а відповідно й думка мають свою структуру. Природно, що й умовивід як форма мислення не є винятком.

Подібно до того як, наприклад, вода, будучи цілісним, якісно визначеним агрегатним станом речовини, розкладається на хімічні елементи - водень і кисень, що знаходяться у визначеному між собою співвідношенні, так і всякий умовивід має свою структуру. Вона обумовлена природою цього мислення і її роллю в пізнанні і спілкуванні. У структурі умовиводу розрізняються два основних більш менш складних, елементу: посилки (одна або декілька) і висновок, між якими також існує логічний зв'язок.

Засновки (або посилки) - це початкове і притому вже відоме, знання, що служить підставою висновку; це судження, з яких виводиться нове, останнє судження.

Висновки (або логічні наслідки) – це судження, які отримані з посилок і виступають логічним слідством. .Інколи їх називають дискурсивними (лат. discursus розумувати, міркувати), тобто знання здобуті з допомогою виводу на основі вже готових, зафіксованих суджень, перевірених досвідом життя знань.

Логічний перехід від посилок до висновку - це зв'язок між посилками і висновком, необхідне відношення між ними, що робить можливим перехід від одного до іншого, - відношення логічного дотримання.

Це основний закон всякого висновку, що дозволяє розкрити його найглибший і сокровенніший "секрет" - примусовість виводу. Якщо ми визнали які-небудь посилки, то хочемо ми цього або не хочемо, але вимушені визнати і висновок - саме із-за певного зв'язку між ними. Цей закон, в основі якого лежить об'єктивне співвідношення самих предметів думки, виявляється в багатьох особливих правилах, які специфічні для різних форм висновків.

Умовивід не просто приєднує нову істину до істин раніше відомих. Наш висновок робиться з засновків як думка, що іманентно пов'язана із засновками необхідним логічним зв'язком.

Зв'язок - це поєднання окремих суджень між собою за допомогою основних законів логіки. Прослідкуємо вимоги основних законів логіки щодо виведення нового знання, яке дістають внаслідок осмислення певної системи вихідних суджень. Так,

висновок (логічний наслідок) буде істинним тільки тоді, коли він матиме достатню підставу в істинності засновків і в коректності логічного ходу умовиводу;

висновок буде істинним, якщо він буде спиратися на закон суперечності, а це значить, що, погодившись з істинністю засновків, ми повинні погодиться і з істинністю нового знання у висновку;

висновок буде істинним, якщо він буде підпорядкованим закону виключеного третього, відповідно до якого вирішення будь-якого питання чи то проблеми повинне доводитись до певного твердження або заперечення, і між твердженням і запереченням не повинне бути нічого третього, що могло б «зняти напруження», тобто зняти актуальну суперечність між двома конкретними висловами. Якщо ж про предмет чи явище неможливо сформулювати чітку думку, в якій він має конкретну ознаку, і разом з тим не можна заперечувати наявність цієї ознаки в предмета або явища, то слід уточнити поняття так,

щоб максимально забезпечити вирішення питання, проблеми про наявність або відсутність ознаки в тому або іншому конкретному випадку;

висновок буде істинним, якщо він буде спиратися на закон тотожності відповідно до якого, кожна думка, що зустрічається в конкретному міркуванні, при повторенні повинна зберігати тотожність відносно свого змісту. Іншими словами, висновок, виведений із засновків, не може бути істинним, якщо терміни, які з’являються в умовиводі кожний двічі, мисляться не в тотожному змісті.

Таким чином, без чотирьох вищезгаданих логічних законів не може бути й мови про логічний зв'язок між засновками й висновком в будь-якому умовиводі. А якщо так, то принципово неможливо здобути нове знання, порушуючи принципи цих законів і правила побудови умовиводів.

Оскільки в структуру висновків входять поняття і думки нам поважно встановити тут їх логічні функції. Так, неважко зрозуміти, що думки виконують функції або посилок, або висновку. Поняття ж, будучи термінами думки, виконують тут функції термінів висновку. Якщо розглядувати поняття діалектично, як процес переходу з одного ступеня знання на іншу, вищу, то не складе труднощів з'ясувати відносність ділення думок на посилки і висновок. Одна і та ж думка, будучи результатом (виводом) одного пізнавального акту, стає початковим пунктом (посилкою) іншого. Цей процес можна уподібнити будівництву будинку: одна лава колод (або цегли) покладена на вже наявну підставу, перетворюється тим самим на підставу для іншого, подальшої лави.

Аналогічно йде справа і з поняттями - термінами висновку: одне і теж поняття може виступати, то в ролі суб'єкта, то в ролі предиката посилки або висновку, то в ролі ланки, що є посередником, між ними. Так здійснюється нескінченний процес пізнання.

Подібно до всякої думки, висновок може бути достовірний і помилковим. Але, те і інше визначається тут безпосередньо відношенням не до дійсності, а перш за все до посилок і їх зв'язку.

Висновок буде достовірним за наявності двох необхідних умов: по-перше, мають бути достовірними початкові думки - посилки висновку; по-друге, в процесі міркування слід дотримувати правила виводу, які зумовлюють логічну правильність висновку.

Наприклад:

Всі художники тонко відчувають природу.

І.Лєвітан - художник.

І.Лєвітан - тонко відчуває природу.

Або такий приклад:

Всі свідки правдиві.

Сідоров - свідок.

Сідоров - правдивий.

Тут одна з посилок помилкова, ось чому певного виводу зробити не можна. А про те, наскільки, важлива правильна будова висновку, свідчить відомий в логіці жартівливий приклад, коли з обох відомих посилок вивід слідує безглуздий.

Всі дикуни носять пір’я

Всі жінки носять пір'я

Всі жінки - дикуни

З помилкових посилок або при неправильній будові висновку дійсний вивід може вийти чисто випадково.

Наприклад:

Скло не проводить струм

Залізо не стекло.

Залізо проводить струм

При подібній будові висновку досить поставити замість "залізо" "гума", щоб зрозуміти випадковість вірного виводу. Зв'язок між посилками і висновком має бути не випадковим, а необхідним, однозначним, обґрунтованим, одне повинне дійсно слідувати, витікати з іншого. Якщо ж зв'язок випадковий або багатозначний відносно виводу, то такий вивід робити не можна, інакше неминуча помилка.

Як і будь-яка інша форма мислення, висновок так чи інакше втілюється в мові. Якщо поняття виражається окремим словом (або словосполукою), а думка - окремим реченням (або поєднанням речень), то висновок завжди є зв'язком декількох (два або більш) речень, хоча і не всякий зв'язок - неодмінний висновок (наприклад, складні думки).

Тобто перші два елементи умовиводу можуть явно фігурувати в нашій мові, то третій елемент у мові не завжди явно виражається,

але функціонально його сила досить помітна, тому що він з'єднує в мисленні всі судження умовиводу в цілісну єдину логічну систему. Третій елемент умовиводу в його зовнішній структурі представлений звичайно словами «отже», «тому», «значить», «тому що», «тому що» та ін. Ці слова вказують на наявність логічного зв'язку між судженнями у структурі умовиводу. Слова «отже», «значить» і т.п. є знаками, що сигналізують про наявність у тексті або мові умовиводу. Будь-який умовивід можна подати у вигляді послідовності суджень: А1 ,А2, ..., Ап, В, де А1 ,А2, ..., Ап – засновок ( вихідне знання) умовиводу, а В – його висновок. Для слова «виводяться» логіки ввели спеціальний знак «├ », що позначає відношення логічної виводимості. Використовуючи цей знак, представимо структура умовиводу в такий спосіб: А1 ,А2, ..., Ап ├ В.

Тепер у цьому записі ми бачимо чітке відношення суджень А1 ,А2, ..., Аn до судження В.

Спільне правило мовного вираження висновку таке: якщо висновок стоїть після посилок, то перед ним ставляться слова "отже", "значить", "тому", "звідси слідує" і тому подібне Якщо ж висновок стоїть перед посилками, то після нього ставляться слова "тому що", "оскільки", "бо", та ін. Якщо ж, нарешті, воно розташоване між посилками, то і перед ним, і після нього уживаються відповідні слова одночасно.

У прикладі, що наводиться, можливі наступні логічні, а отже, і мовні конструкції:

1) Всі учені розумні люди, а М.Ломоносов - учений, отже, він розумна людина (висновок в кінці);

2)М.Ломоносов розумна людина, тому, що він - учений, а всі учені розумні люди (висновок на початку);

3)Всі учені розумні люди, отже, М.Ломоносов розумна людина, тому що він - учений (висновок в середині).

Зовсім неважко здогадатися, що ми не вичерпали всіх можливих варіантів логічних конструкцій висновків, але їх поважно знати, щоб в потоці жвавої мови - письмово або усно - уміти виділити більш менш стійкі розумові конструкції, щоб піддати їх строгому логічному аналізу і уникнути можливих або вже допущених помилок і непорозумінь.

Умовивід має важливі функції, тобто способи реалізації можливостей, спрямовані на досягнення певного ефекту

Оскільки умовивід - вельми поширена форма, використовувана в науковому і повсякденному мисленні, цим визначається його роль в пізнанні і практиці людей. Значення висновків людей полягає в тому, що вони не лише зв'язують наші знання в більш менш складні, відносно закінчені комплекси - розумові конструкції, але і збагачують, підсилюють ці знання.

Разом з поняттями і думками висновки долають обмеженість чуттєвого пізнання. Вони виявляються незамінними там, де органи чуття безсилі в збагненні причин і умов виникнення якого або предмету або явища, його суті і форм існування, закономірностей розвитку і так далі Вони беруть участь в утворенні понять і думок, які нерідко виступають як підсумок висновків, щоб стати засобом подальшого пізнання.

На кожному кроці висновки проводяться в повсякденному житті. Так виглянувши у вікно вранці і, відмітивши мокрі дахи будинків, ми робимо вивід про те, що минув вночі дощ. Спостерігаючи увечері, багрово-червоний захід, ми передбачаємо на завтра вітряну погоду.

Особливу роль грають висновки в юридичній практиці. У своїх знаменитих записках про Шерлока Холмса А. Конан Дойл дав класичний образ детектива, який досконало володів мистецтвом висновків і на їх основі розплутував найскладніші і неймовірніші криміналістичні історії. У сучасній юридичній літературі і практиці висновкам теж належить величезна роль. Так попереднє слідство з точки зору логіки є не що інше, як побудова всіляких висновків про передбачуваного злочинця, про механізм утворення слідів злочину, про мотиви тих, що спонукали його до скоєння злочину, про наслідки для суспільства. Обвинувальний висновок є лише одна з форм висновку взагалі.

Значення подібного аналізу визначається тим, що саме у висновках (і заснованих на них доказах) прихована "таємниця" примусової сили мов, яка приголомшувала людей ще в старовині і із збагнення якої почалася логіка як наука. Саме висновки забезпечують те, що ми називаємо в даний час силою логіки. Ось чому нерідко логіку іменують наукою про вивідне знання. І в цьому є значна частка істини. Адже аналіз понять і думок, хоча і важливий сам по собі, але повною мірою розкриває все своє значення лише у зв'язку з їх логічними функціями по відношенню до висновків (а значить, і доказам).

Така об'єктивна можливість умовиводу: - це структурний зліпок з самої дійсності, але в ідеальній формі, у формі структури думки. А їх об'єктивна необхідність, як і понять і думок, теж пов'язана зі всією практикою людства. Задоволення одних потреб людей і виникнення на цій основі інших вимагає прогресу суспільного виробництва, а він, у свою чергу, немислимий без прогресу знань. Необхідною сполучною ланкою в здійсненні цього прогресу і виступають висновки як одна з форм переходу від відомих знань до нових.

Таким чином:

Умовиводом є не будь-яке сполучення, а тільки таке, в якому між судженнями існує логічний зв`язок, котрий відображає взаємозв`язок предметів і явищ самої дійсності.

Структура умовиводу:

1. Судження, з яких виводиться остання думка - посилка.

2. Судження, яке виводиться з попередніх думок, - висновок.

3. Логічний зв'язок між 1 і 2 – логічна зв'язка, що висловлюється словами «отже», «тому», «значить», «оскільки», «бо».

Умовивід має наступні функції:

1. Евристична – отримання нових думок і знань з опорою на ті,що вже є.

Це можливість самостійно «відкривати» нові знання, оволодівати новими прийомами діяльності.

2. Критична – аналіз обґрунтованості і істинності думок.

3. Риторична – пошук переконливих аргументів для доказу своєї точки зору, своєї думки.