Вчення Геракліта про державу і право

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Вчення Геракліта про державу і право

Вчення Геракліта про державу і право

Вступ

Мислителі античної Греції і античного Риму відіграли визначну роль в історії формування і розвитку всієї духовної культури людства. Величезним є їхній вклад у скарбницю політичної та правової думки. Вони стояли біля витоків теоретичного підходу до проблем держави, права, політики, інших державно-правових явищ, формування юриспруденції.

Особливо велика роль належить давньогрецьким мислителям. Саме завдяки їм було зроблено перехід до раціонально-логічного способу пізнання і пояснення оточуючого світу та суспільних явищ. На цій новій теоретичній базі ними вперше було поставлено, розроблено і концептуально оформлено фундаментальні проблеми політико-правової тематики. У багатоманітності форм філософсько-правових уявлень давньогрецьких мислителів, тією чи іншою мірою, можна прослідкувати всі ідеї, які пізніше розвиваються і стають визначальними в європейській і світовій правовій та політичній думці. Особливо велика цінність античної політичної та правової думки полягає у тому, що вона оформилася і розвивалася, як ідеологія вільних людей.

Геракліт, біля 530 – біля 470 рр. до н.е., – знаменитий філософ діалектик. Політико-правові погляди мислителя можна зрозуміти тільки у контексті його світогляду в цілому. Все в світі, згідно з Гераклітом, знаходиться у вічному русі, зміні, боротьбі й оновленні: «Не можна двічі увійти в одну і ту ж ріку, оскільки все тече, все змінюється». У цьому вічному потоці змін єдине складається з протилежностей, а протилежності переходять одна в одну і складають єдність. Основою впорядкованих зв`язків протилежностей і упорядкованості світу, як космосу (а «космос» для Геракліта і є «впорядкований світ», «світовий порядок»), є вогонь – загальний еквівалент взаємоперехідних протилежних явищ і міра світового порядку в цілому. «На вогонь обмінюється все, і вогонь – на все, як на золото товари і на товари – золото». Вогонь – одночасно принцип (першооснова) і міра космосу, а також всіх процесів і явищ, які відбуваються у ньому. «Цей космос, єдиний для всього існуючого, не створював ніякий бог і ніяка людина, але завжди він був, є і буде вічно живим вогнем»

Мета дослідження – розгляд вчень Геракліта про державу і право

1. Космос і «космічна справедливість»

Антропологічна тенденція, що намітилася в мілетській філософії, отримує розвиток і переосмислення у Геракліта. Висловлена в загальному вигляді думка про етичну і одночасно політичну (у архаїчний час етика і політика не були розділені) спрямованість поглядів Геракліта зазвичай не викликає заперечень. Дуже суворий і пристрасний тон Геракліта у викритті людських пороків, в закликах жити згідно істині і справедливості, перш за все згідно логосу, який говорить вустами Геракліта, щоб можна було говорити про його етичну і політичну нейтральність. Інша справа, як обґрунтовується ця етична спрямованість. О. Гигон, зокрема, пише про Геракліте: «Його основна думка є етичною. Але оскільки закон, до якого людина повинна прислухатися, одночасно є законом космосу, Геракліт також вивчає і космологію»

Запропоноване трактування достатньо безумовно вириває Геракліта із співтовариства іонійських філософів з характерним для них пошуком субстанції всесвіту і модельним баченням світу. Тим часом, якщо спробувати відновити духовний контекст, в якому сформувалися основні поняття і ідеї Геракліта, неможливо обійти питання про вплив на Геракліта мілетських філософів – Анаксімандра і Анаксімена і, з іншого боку, про його полеміку з великими попередниками. В той же час немає потреби заперечувати можливість певної спільності в поглядах Геракліта і Ксенофана (просвітителя і раціоналіста) і Геракліта і Піфагора (етичного оновлення людини, що проголосило програму). Цілком імовірно, що Геракліт знав зміст їх учень. Це підтверджується висловами Геракліта, що збереглися, в адресу своїх попередників. Нас цікавить, в якому ступені ідеї Геракліта можуть бути розглянуті як підсумкові для цілої історичної епохи, чи репрезентує і якоюсь мірою завершує учення Геракліта певний період в історії античної антропології, тобто чи знаменує учення Геракліта властива для всієї гречеської проблематики єдність в розумінні космосу і проблем людського життя і призначення людини.

Учення Геракліта було більшою мірою присвячене питанням етичним і соціально-політичним, чим природничонауковим. Вже деякі стародавні автори висловлювали думку, що її твір був «не про природу, але про державу, вислови ж про природу приводилися у вигляді прикладу.

Нерідко дослідники відзначали, що соціально-політичне учення Геракліта найявніше виявляє свій зв'язок з осмисленням соціальної динаміки поліса.

В той же час вислову Геракліта по етичних і політичних питаннях важко піддаються однозначному тлумаченню. Ці вислови містять певний підтекст, що виносить смислові можливості розуміння за межі їх безпосереднього змісту. «Війна» («полемос») – це не тільки грізна повсякденна дійсність, але і символ космічного цілого, образ і розгадка буття. Проте подібною космічною символікою володіють і інші образи Геракліта.

Про космос оповідає головний фрагмент Геракліта: «Цей космос, один і той же для того, що всього існує, не створив ніякий бог і ніяка людина, але завжди він був, є і буде вічне живим вогнем, заходами що спалахує і заходами що потухає». Основна ідея, що міститься у фрагменті, дозволила деяким дослідникам так високо оцінити його «стихійний матеріалізм», полягає в затвердженні вічності і не створила миру.

У Геракліта спостерігається постійний, напружений інтерес до тих, що оточують людину і таким звичним речам і явищам, що шукати тут щось незвичайне, загадкове означало б, згідно думці більшості людей, переконаних, що день – це одне, а ніч – це інше, що насичення і голод – це різні речі і т.д., виставити себе на сміховиську.

У цьому зіткненні, порівнянні Геракліт нащупує граничні підстави людського буття – світ, який ніким не створений, «який був, є і буде». Ця формула говорить про те, що відправною крапкою для Геракліта виступає сьогодення, «тут», «тепер». Мабуть, загадка часу хвилювала і Геракліта. І кажучи про світ як про «вічно живий вогонь, заходами що спалахує і заходами що потухає», Геракліт підкреслює не тільки динаміку миру, але указує на «річку життя», характеризує тимчасові параметри людського і одночасно космічного буття. Звернення до вогню як найбільш «рухомій», динамічній стихії як би завершує і обґрунтовує «космічне звучання» так званих «річкових фрагментів», в яких затверджується ідея рухливості речей і вічності мирообновления. Ці фрагменти викликали цілу бурю полеміки.

Обумовленість долі космосу змінною мірою вогню – це і є, за Гераклітом, загальна закономірність, тій вічний логос, який лежить в основі всіх подій у світі. Все в світі відбувається відповідно до цього логосу: через боротьбу і в силу необхідності. Справедливість і правда полягає у тому, щоб слідувати загальному божественному логосу. Згідно з позицією Геракліта, люди не рівноцінні один одному, не рівні між собою. Мислення – велике благо і воно спільне всім людям. Проте більшість людей нерозумна, не розуміє сенсу того, з чим стикається. Саме тому він відкидає демократію, як правління «нерозумних» і вважає найкращою формою правління – правління «кращих». Тобто, по суті, його позицію можна охарактеризувати, як елітаристську концепцію.

2. Держава і право у вченні Геракліта

Звернення Геракліта відразу до двох аспектів буття – скороминущому і вічному – додає його висловам по політичних і етичних питаннях космічну символіку. У своїй обращенности до людини Геракліт взагалі піддав корінній реформації традиційні соціальні і етичні цінності, що базуються на загальноприйнятих переконаннях на зевса і справедливість. Нове бачення миру-космосу і Гераклітом вимоги усвідомлення єдиного, загального всьому порядку, що висуваються, пов'язані з новим трактуванням «дике» – земній і космічній справедливості. До цього питання ми ще повернемося далі.

Вогонь Геракліта – один з його найважливіших смислообразів, і таким він стає тому, що він перетворюється з генетичного в субстанциональное почало, «просвічується» в бесперестаному мигтінні багатообразних речей і нескінченних взаімопереходах. Вогонь Геракліта – «вічно живий». В цьому відношенні Геракліт продовжує натуралістичну традицію в розумінні єдності людини і миру. Їх єдність полягає в загальній для них субстанції – «живому вогні». Душа людини – «вогненна психея»

У вогні Геракліт підкреслює також його «правлячу» функцію. Аналіз системи символів, що характеризують «правлячу» функцію вогню.

«Гармонія», «міра», «порядок», а тим самим темпоральна структурируємість космосу є процесом самопороджування, внутрішньо властивим космосу. Іншими словами, темпоральна структурируемость є результатом базисного для космосу процесу єднання і боротьби протилежностей – тимчасового і вічного. Людина складає невід'ємну частину цих процесів. Символом людського буття, але буття космизированного, а тому символом всього космосу виступає «полемос»

Це – загальна боротьба, нескінченний життєвий поєдинок, в який вступає все живе (абсолютно неживих явищ у Геракліта немає). «Полемос» (м. рід) виступає не руйнуючим початком, як це було у Гомера, а що творить. У цій функції «полемос» має не тільки просторові, але і тимчасові параметри, йому властиві відсутність хорологической локальності і присутність хронологічної процессуальности. Якщо «полемос» в першу чергу характеризує взаємини людей, то людина знаходиться в центрі структуризації явищ і подій і може вибирати «золото» або «солому», проте в останньому випадку він йде наперекір подіям, не підозрюючи, що «полемос» і «міра» відновляться під впливом «дике» і «вогню», який «все обійме і всіх розсудить»

Нові тенденції натурфілософії Геракліта виражаються в способі побудови космосу, в новому трактуванні ролі Діку в космічних процесах. Залучення даних, отриманих в результаті серйозних філологічних досліджень гераклитовых текстів, дозволяє говорити про істотні особливості вживання Діку Гераклітом

Англійський філолог Керк виділяє наступні значення слова дике (dike) у вживанні стародавніх греків:

1. «Санкціонований звичай» або «встановлений порядок»;

2. «Вирок»;

3. «Судовий процес»;

4. «Покарання».

Якщо говорити про производности третього і четвертого значень з другого, то треба пояснити зміну сенсу кореня в цих значеннях. На думку Керка, «невелика відмінність сенсу кореня підкреслюється не стільки вказівкою правильного напряму між двома протилежностями, скільки тавруванням помилкового шляху». Так або інакше, але і третє і четверте значення можуть виражати як правильність руху без відхилень в ту або іншу сторону, до тієї або іншої протилежності, так і корекцію цих відхилень.

Хоча у досократиков (dike) зазвичай зустрічається в протилежність (adikia), де останнє означає «невірвну дію» в конкретному сенсі, «Діку у Геракліта означає швидше правильний шлях поведінки людей і речей, чим корекцію послідовних відхилень від цього шляху»

Навіть у Геракліта зустрічається в трьох випадках. Якщо вживання Діку у можна ще тлумачити як покарання і відхилення від правильного шляху: «Те, що самий випробуваний (мудрець) знає і дотримує, є тільки думка. І, проте, Правда наздожене брехунів і лжесвідків», то фрагмент 94: «Сонце не перейде своєї міри, інакше б його наздогнали Ерінії, помічниці «Правди» свідчить про неможливість відхилення.: «Слід знати, що боротьба всеобща, що справедливість в розбраті, що все народжується через розбрат і з потреби» (переклад Ст.С. Соколова) дає свідоцтва того, що Діку (дике) тут виражає принцип певного стійкого стану, а не відхилення від норми. Більш того, самим цим стійким станом виявляється постійне відхилення – боротьба, розбрат. Спожите в цьому фрагменті і переведене як необхідність слово (chreion) не тотожне (anagke) – сліпій необхідності, насильству (це значення сходять до Гомера), а несе відтінок долженствования в результаті опосредования чогось чимось.

Світ представляється таким, що існує в боротьбі і через боротьбу і це виявляється його необхідним (природним) станом. Подальший аналіз випадків відхилення, боротьби, які тепер стали «справедливими», показує, що боротьба протилежностей є робочий принцип побудови космосу.

Позитивна програма засвоєння логосу виражена в необхідності вчитися, вірити, бути готовим сприймати відірване від текучки повсякденних занять, несподіване. Негативна – конкретизує цей спосіб засвоєння логосу. Треба звертатися до світу не подібно до сплячих і таких, що бачать сни, а уміти уловлювати сенс миру в цілому. Професійний спосіб засвоєння знань (як діти від батьків) тут не придатний. Не можна вірити і народним переказам, довіряти «натовпу». Мова йде про цивільній діяльності в суді, в народному зібранні. І хоча здатність мислення властива всім, логосом володіють тільки якнайкращі. Як ні парадоксально, але Геракліт терпіти не міг тому цивільному життю, яке протікало в Ефесі. Але може тому такий суворий його тон, такі виявні його звернення до співгромадян? Тоді соціально-антропологічні аспекти вчення про логос – це ніщо інше, як один з перших зразків соціальної утопії, обґрунтування не сущого, але належного, тим більше, онтологічні обґрунтування всесвіту будуються на апеляції до війни, боротьби, розбрату і справедливості, що зрівнює їх.

«Якнайкращі» – це область належного, це громадяни, що відрізняються своїми достоїнствами перед рештою громадян поліса. Тому такий гнів у Геракліта викликають эфесци, Гермадора, що «вигнали, чоловіка якнайкращого серед них, із словами: «Та не буде серед нас ніхто якнайкращим, якщо ж такий опиниться, то хай він живе у іншому місці і серед інших». Про це ж говорить фрагмент 125а: «Якнайкращі» – що віддають перевагу спілкуванню з вічним речам, що «приходять». «Якнайкращі» для Геракліта – це перш за все в чомусь активно себе що проявили. Очі в пізнанні Геракліт цінує вище, ніж вуха, оскільки краще той, який не просто слухає, а сам бачить і може сказати. Відбуваються це в цивільній діяльності, де потрібне уміння і «вислухати і висловити», потрібно розуміти що відбувається. Для тих же, які мають варварські душі ока і вуха, – погані свідки

Діяльність у сфері законодавчої, де і виявляються «якнайкращі» володарі логосу, – цілком допустимий шлях до усвідомлення єдиного порядку речей. Закони поліса носять космічне встановлення, обумовлені підпорядкуванням Діку (космічній справедливості) всіх сфер і космосу, і соціуму.

Тому Геракліт закликає «битися за закон, як за свої стіни. Не слід забувати, що міські стіни єдине зміцнення, за яким можна бути в безпеці. Поза полісом, поза міськими стенами немає ніяких прав і захисту. Також, як міські стіни цінується закон. Здатність утриматися в рамках полісних встановлень дозволяє бути мудрим, пізнати єдине. «Тим, хто бажає говорити розумно, повинно укріпити себе цим для всіх загальним, як місто, законам і багато міцніше. Адже всі людські закони харчуються єдиним божественним, який простягає свою владу, на скільки бажає, всьому є достатній і над всім бере верх»

Діяльність відповідно до закону означає, що будь-яке слово «в зборах» повинне відповідати закону. Слід поступати відповідно до слова – клятвопорушників наздожене Діку. Не слід поспішати висловлюватися про значні речі. Кожне слово повинне бути зважене, співвіднесене з полісним номосом, це і дозволяє пізнати космічну мірну і єдність, залучитися до логосу. Діку карає за довільне вживання слова. Щодня можлива зустріч спілкування з логосом, тільки треба свою мову будувати не так як це роблять оратори, прагнучі до того, щоб «зарізати» супротивника

Геракліту властивий той погляд, що в світі існує єдина закономірність, відповідно до якої людина і може здійснювати свою активність. Правда, активність людини, по Геракліту, протікає в основному у сфері політичної. Нею володіють ті, хто віддають перевагу «вічній славі – скороминущим речам», проявляючи стриманість і шанобливість до закону держави, не поспішають висловитися, із значного питання, не використовують свій виступ лише для того, щоб заплутати супротивника. У такому розумінні активності людини виявляється те значення, яке додавалося писаному закону і проходженню йому всіх громадян ораторському мистецтву, військовій доблесті і так далі в античному демократичному полісі. Але важливе те, що в активності людини Геракліт шукає щось об'єктивне, стійке, що, власне, і відрізняє свавільну поведінку від поведінки у відповідність з дике як нормою належного і сущого

Геракліт дуже тонко передає соціально-політичну обстановку рідного Ефеса. Увага його привертають явища і економічного, і політичного характеру. У житті античного суспільства цього періоду відбулися важливі зміни – на зміну родової спільності прийшла полісна спільність, широкий розвиток отримала торгівля, з кінця VП століття до н.е. починається чеканка монети. Операції товарообміну осмислюються і притягуються Гераклітом в узагальненнях найширшого характеру: функціонування космічної підстави – вогню пояснюється шляхом апеляцій до грошового звернення

Важливе зауваження робить Геракліт про рабство і його природу: війна (polemos) «одних зробила рабами, інших – вільними». Перш за все, фіксується джерело виникнення рабства – війна, про рабство – должничестве немає і мови. У Ефесі вже відбулися реформи солоновского типу. Як відмітив Ф.Х. Кессиді, є підстави вважати Геракліта прихильником цих реформ. У привернутому вже фрагменті 53 рабство зовнішньополітичне, а не боргове – норма для Геракліта. Це також непрямим чином свідчить про визнання Гераклітом соціальних змін в полісі, реформ солоновского типу, що відміняли боргове рабство. Цікавий в даному фрагменті той факт, що війна визнається не тільки джерелом рабства, але і джерелом громадянства (робить людей не тільки рабами, але і вільними). Погляди античності на природу громадянства традиційні: цивільні права успадковувалися по народженню. Афінян Евксей, наприклад, відстоював свої цивільні права, доводить, що його отець не був чужоземцем. Війна може перетворити вільного в раба, цей мотив зустрічається в античній літературі досить часто. Геракліт звертає увагу на інше – війна не тільки може зробити вільного рабом, але вона і вільних робить вільними. Тому війна несе одночасно два протилежні явища – рабство в свободу.

Вільний (eleuteros) – синонім громадянина, поза рамками поліса не можна бути вільним. Війна як спосіб отримання свободи у Геракліта перекликається з його закликом «битися за закон, як за міські стіни», «полеглих на війні боги почитали і люди». Відомо, що Геракліт дуже високо оцінює Біаcа, що відстоює необхідність боротьби з персами. Війна з персами за свободу міста, за його закон не в менше ступеня, чим за міські стіни і робить людей вільними. У цих переконаннях Геракліта виявляються його погляди на зовнішньополітичні відносини поліса.

Для того, щоб закон був нормою внутрішнього життя, всі повинно йому слідувати. Сама людина і оцінюється Гераклітом по цій нормі політичною, по проходженню закону. Всі можуть і повинні слідувати закону як виразу загальних інтересів. Всі громадяни поліса предстають в рівній мірі здатними бути політично активними. У гострому політичному конфлікті Геракліт прямо апелює до всіх ефессцам, «скільки не є змужнілих», тобто дорослих, повноправних громадян. Але цьому єдиному закону не всі слідують в однаковій мірі. Люди не можуть визначити, хто ж є «якнайкращим», в проходженні закону. В цьому відношенні Геракліт виділяє «кращих людей» і «натовп».

Приділяючи у своїй творчості значну увагу проблемам полісу та його законів, він виступає за писане право, тобто за закон, і підкреслює, що «народ повинен боротися за закони, як за свої стіни». У цьому формулюванні маємо яскравий приклад ідеї боротьби за право, надпартійний, надідеологічний принцип законності, як такої, принцип панування права у полісному (політичному) житті.

Поліс і його закон, за Гераклітом, – це щось спільне, однаково божественне і розумне як по виникненню, так і по суті. «Всі людські закони виходять від єдиного божественного, який простягає свою владу на все, над всім панує і над всім отримує верх». Божественна справедливість і правда (діке) інтерпретуються Гераклітом, як те розумне начало (загальний логос), з якого випливає і яке виражає (повинно виражати) людський закон. Без божественного, космічно-вогняного масштабу у людей не було б і самого уявлення про справедливість.

Для Геракліта Зевс, логос, вогонь – синоніми. У теологічній площині людський закон випливає з божественної справедливості, в гносеологічній – із загального логосу, в онтологічній – з вічного вогню. У зв`язку з цією триєдністю джерела закону, важливо пам`ятати про те принципове для всієї концепції Геракліта положення, що саме онтологічне начало (вогонь) дає міру (і масштаб) всьому іншому – сам космос впорядкований тільки завдяки певній мірі вогню. Основна гносеологічна характеристика закону, за Гераклітом, полягає в його відповідності загальному логосові (світовим закономірностям). Саме тому праворозуміння одного («кращого») є кращим, ніж правосвідомість демосу. «Один для мене – десять тисяч, якщо він найкращий».

Висновки

Антропологічна тенденція, що намітилася в мілетській філософії, отримує розвиток і переосмислення у Геракліта. Висловлена в загальному вигляді думка про етичну і одночасно політичну (у архаїчний час етика і політика не були розділені) спрямованість поглядів Геракліта зазвичай не викликає заперечень. Дуже суворий і пристрасний тон Геракліта у викритті людських пороків, в закликах жити згідно істині і справедливості, перш за все згідно логосу, який говорить вустами Геракліта, щоб можна було говорити про його етичну і політичну нейтральність. Інша справа, як обґрунтовується ця етична спрямованість.

Приділяючи у своїй творчості значну увагу проблемам полісу та його законів, він виступає за писане право, тобто за закон, і підкреслює, що «народ повинен боротися за закони, як за свої стіни». У цьому формулюванні маємо яскравий приклад ідеї боротьби за право, надпартійний, надідеологічний принцип законності, як такої, принцип панування права у полісному (політичному) житті.

Поліс і його закон, за Гераклітом, – це щось спільне, однаково божественне і розумне як по виникненню, так і по суті. «Всі людські закони виходять від єдиного божественного, який простягає свою владу на все, над всім панує і над всім отримує верх». Божественна справедливість і правда (діке) інтерпретуються Гераклітом, як те розумне начало (загальний логос), з якого випливає і яке виражає (повинно виражати) людський закон. Без божественного, космічно-вогняного масштабу у людей не було б і самого уявлення про справедливість.

Діяльність у сфері законодавчої, де і виявляються «якнайкращі» володарі логосу, – цілком допустимий шлях до усвідомлення єдиного порядку речей. Закони поліса носять космічне встановлення, обумовлені підпорядкуванням Діку (космічній справедливості) всіх сфер і космосу, і соціуму.

Власне з Геракліта можна починати відлік боротьби ідей демократії (Солон) та протилежних їй ідей, започаткованих Гераклітом. В той же час, вчення Геракліта використовувалися, в тій чи іншій мірі, прихильниками як раціоналістичної, так і релігійно-божественної доктрини природничого права.

З урахуванням подальшої еволюції правової думки можна сказати, що до гераклітовської концепції сходять все ті правові доктрини античності і нового часу, які під природним правом розуміють якийсь розумний початок (норму загального розуму).

Список використаних джерел

1.     Дудченко Г.М., Овдієнко П.П. Історія політичних і правових вчень. – Ніжин: Видавництво НДПУ ім. М. Гоголя, 2004. – 44 с.

2.     Кирилюк Ф.М., Батрименко О.В. Історія зарубіжних політичних вчень. – К.: ТОВ «ХХІ століття: Діалог культур», 2005. – 256 с.

3.     Колісніченко А. І. Історія держави і політико-правових вчень Стародавньої Греції та Риму. – Миколаїв: Видавництво МФ НаУКМА, 2002. – 274 с.

4.     Орленко, В.В. Історія вчень про державу та право: посіб. для підготов. до іспитів / В.В. Орленко. – 2-е вид. стереотип. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2008. – 204 с.

5.     Цюрупа М.В. Історія політичних і правових вчень. – К.: КУТЕП, 2005. – 220 с.

6.     Шульженко Ф.П., Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 301