Аналіз фінансового стану підприємства "Комфорт"

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Аналіз фінансового стану підприємства "Комфорт"

Аналіз фінансового стану підприємства "Комфорт"

Аналіз фінансового стану підприємства "Комфорт"

Зміст

Вступ

1. Визначення фінансового стану підприємства та його оцінка

1.1 Фінансовий стан підприємства як економічна категорія та об’єкт управління

1.2 Майновий стан підприємства та методика його оцінки

1.3 Характеристика ліквідності та платоспроможності підприємства, розрахунок їх показників

1.4 Фінансова стійкість підприємства та методика її оцінки

2. Аналіз та оцінка показників фінансового стану ТОВ "Комфорт"

2.1 Організаційно - економічна характеристика підприємства

2.2 Аналіз майна підприємства

2.3 Аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства

2.4 Аналіз фінансової стійкості підприємства

2.5 Оцінка ділової активності

3. Вдосконалення фінансового стану ТОВ "Комфорт"

3.1 Напрямки і резерви покращення фінансового стану підприємства

3.2 Використання інформаційних технологій у фінансово-вартісному аналізі

4. Охорона праці та середи життєдіяльності працівників

4.1 Загальні питання охорони праці

4.2 Управління охороною праці підприємства ТОВ "Комфорт"

4.3 Виробнича санітарія

4.4 Техніка безпеки

4.5 Пожежна безпека

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми дипломної роботи обумовлена необхідністю ефективного управління діяльністю підприємств в умовах сучасного стану економіки, недосконалістю теоретичного, методичного та законодавчого забезпечення ефективного функціонування підприємств, а також антикризового управління, необхідністю проведення системних досліджень з питань формування цілісної наукової парадигми антикризового управління фінансами підприємств; удосконалення політики держави в галузі оздоровлення реального сектору економіки, що сприятиме підвищенню фінансової безпеки, як окремих вітчизняних підприємств, так і економіки в цілому.

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є вивчення теоретичних основ і економічної сутності фінансового стану підприємства, дослідження сучасних методів проведення даного аналізу на підприємствах України, а також розробка шляхів покращення фінансового стану підприємства.

Завданням магістрської роботи є теоретичний опис, а також практичне застосування методів аналізу фінансового стану підприємства у виробничій практиці підприємств України, на прикладі ТОВ "Комфорт", а саме:

-                     теоретичні основи аналізу фінансового стану підприємства;

-                     здійснення аналізу фінансового стану ТОВ "Комфорт" та розрахунок основних показників фінансового стану досліджуваного підприємства;

-                     визначення шляхів поліпшення фінансового стану досліджуваного підприємства.

Об’єктом дослідження є система показників фінансового стану підприємства та їх аналіз на прикладі ТОВ "Комфорт".

Предметом дослідження є фінансовий стан підприємства, що формується в результаті взаємодії всіх елементів його фінансової системи.

Методи дослідження. Здійснення дослідження роботи спирається на наукові концепції та теоретичні досягнення вітчизняних вчених. У роботі застосовано цілий ряд спеціальних методів, які дозволяють одержати кількісну оцінку окремих аспектів фінансової діяльності підприємства: горизонтальний аналіз – в процесі порівняння кожної позиції звітності підприємства з попереднім періодом; вертикальний аналіз – при визначенні структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат; трендовий аналіз – при порівнянні кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначенні тренду, тобто основної тенденції динаміки показників (за допомогою тренду, здійснюється перспективний прогнозний аналіз фінансового стану); метод фінансових коефіцієнтів (відносних показників) – при розрахунку відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначенні взаємозв’язків показників; порівняльний аналіз - при аналізі показників підприємства порівняно з середніми показниками; факторний аналіз – при аналізі впливу окремих факторів (причин) на результативний показник за допомогою детермінованих (розділених у часі) чи стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження, використовуючи при цьому методи аналізу та синтезу (при прямому факторному аналізі використовується власне метод аналізу, тобто роздроблення результативного показника на складові частини, при зворотному – метод синтезу, коли його окремі елементи з’єднуються у загальний результативний показник).

Інформаційною базою дослідження стали: законодавчі акти України, нормативно-правові акти, наукові праці провідних вітчизняних економістів, публікації з періодичних видань, а також матеріали фінансової звітності підприємства "Комфорт".

В першому розділі досліджуються теоретичні аспекти фінансового стану підприємства, розглядаються поняття платоспроможності та ліквідності підприємства. Другий розділ роботи присвячено аналізу та оцінці діяльності ТОВ "Комфорт", що дозволяє відповісти на питання: наскільки ефективно підприємство здійснювало управління фінансовими ресурсами протягом досліджуваного періоду. У третьому розділі описуються шляхи покращення фінансового стану досліджуваного підприємства.

1. Визначення фінансового стану підприємства та його оцінка

1.1 Фінансовий стан підприємства як економічна категорія та об’єкт управління

Підприємства, здійснюючи свою діяльність, несуть повну відповідальність за своїми зобов’язаннями перед ланками фінансово-кредитної системи, постачальниками, власними працівниками, а також за результатами виробничо-фінансової діяльності. Це зумовлює необхідність ефективного управління підприємством та підтримки його фінансового стану.

Існують різні наукові визначення поняття фінансового стану підприємства, серед яких можна виділити формулювання: Поддєрьогіна А. М., Філімоненкова О. С., Онисько С. М. та Марича П. М., Мошенського С. З. та Олійника О. В.

"Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів"[47, с. 323].

За визначенням Філімоненкова О.С.: "Під фінансовим станом підприємства розуміють рівень його забезпеченості відповідним обсягом фінансових ресурсів, необхідних для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасних грошових розрахунків за своїми зобов’язаннями"[48, с. 275].

Онисько С.М. та Марич П.М. сформулювали таке визначення: "Фінансовий стан підприємства характеризується забезпеченістю його фінансовими ресурсами, які необхідні для нормального функціонування, доцільністю їх розміщення та ефективністю використання, фінансовими взаємовідносинами з іншими юридичними і фізичними особами, платоспроможністю та фінансовою стійкістю"[39, с. 311].

"Однією із складових економічного потенціалу є його фінансовий стан (потенціал). Щодо фінансової сторони діяльності суб’єкта господарювання необхідно вирішувати два основних завдання:

─                 підтримання здатності відповідати за поточними фінансовими зобов’язаннями – характеристика фінансового стану підприємства з позиції короткострокової перспективи;

─                 забезпечення довгострокового фінансування в бажаних обсягах і здатності підтримувати існуючу або бажану структуру капіталу – оцінка фінансового стану підприємства з позиції довгострокової перспективи", - визначили Мошенський С. З. та Олійник О. В. [34, с. 438].

Таким чином, фінансовий стан є результатом взаємодії усіх елементів фінансових відносин, що виникають у підприємства в процесі його господарської діяльності, і характеризується як розміщенням і використанням активів, так і джерелами їх формування..

Особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) підприємства, які можна виявити тільки на підставі аналізу фінансового стану підприємств. Тому виникає необхідність в систематичному аналізі фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості.

Кожне підприємство намагається досягти стійкого фінансового стану, тобто забезпечити ефективне використання фінансових ресурсів, що є гарантом своєчасності розрахунків з постачальниками, бюджетом та іншими ланками фінансової системи, подальшого економічного та соціального розвитку підприємства. Тому фінансова діяльність підприємства повинна бути спрямована на забезпечення систематичного надходження та ефективного використання фінансових ресурсів, досягнення оптимального співвідношення власних, позичених і залучених фінансових ресурсів.

Таким чином виникає об’єктивна необхідність оцінки фінансового стану суб’єктів господарювання з метою раціонального використання їх фінансових ресурсів.

Отже, метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів збільшення його прибутковості та платоспроможності.

Фінансовий стан підприємства необхідно систематично й всебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статиці за певний період, так і в динаміці - за ряд періодів, дасть змогу визначити негативні тенденції у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення. Метою аналізу фінансового стану підприємства є оцінка напрямів його розвитку та вивчення його реального фінансового стану і з’ясування можливостей підвищення ефективності функціонування за допомогою проведення раціональної фінансової політики. Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції, до невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства.

При оцінці фінансового стану підприємства та виявленні потенційних можливостей підвищення ефективності формування й використання фінансових ресурсів можуть застосовуватися різні методи аналізу.

Методи аналізу фінансового стану підприємства - це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства. Можна назвати шість основних методів аналізу: горизонтальний (часовий) аналіз, вертикальний (структурний) аналіз, трендовий аналіз, аналіз відносних показників (коефіцієнтів), порівняльний, факторний аналіз.

Фінансовий аналіз підрозділяється на окремі види в залежності від наступних ознак:

1) за організаційними формами проведення виділяють внутрішній і зовнішній фінансовий аналіз підприємства:

а) внутрішній аналіз здійснюється фінансистами підприємства на основі нормативів, що застосовуються на підприємстві і є комерційною таємницею, виконується він шляхом порівняння їх з плановими параметрами фінансової діяльності підприємства. Основним змістом внутрішнього аналізу фінансового стану підприємства є:

- аналіз майна (капіталу) підприємства;

- аналіз фінансової стійкості підприємства;

- оцінка ділової активності підприємства;

- оцінка використання майна та вкладеного капіталу;

- аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства.

Суб’єктами внутрішнього аналізу є тільки керівництво і залучені ними аудитори і консультанти. Інформаційною базою управлінського аналізу є вся система інформації про діяльність підприємства - про технічну підготовку виробництва, нормативна і планова інформація, господарський облік, у тому числі дані оперативного, бухгалтерського і статистичного обліку, зовнішня публічна фінансова і вся система внутрішньогосподарської звітності, інші види інформації, у тому числі опитування фахівців, інформація виробничих нарад, преса тощо;

б) зовнішній аналіз здійснюється за даними бухгалтерської звітності зацікавленими організаціями - податковою інспекцією, банками, страховими компаніями, а також аудиторськими фірмами, іншими структурами з метою вивчення правильності відображення фінансових результатів діяльності підприємства, його фінансової стійкості і кредитоспроможності. Бухгалтерська звітність, яка застосовується при цьому, містить обмежену інформацію про діяльність підприємства, однак дозволяє досить об’єктивно оцінити фінансовий стан підприємства, не користуючись при цьому інформацією, яка є комерційною таємницею. Основним змістом зовнішнього аналізу є:

- аналіз фінансового стану, фінансової стійкості підприємства, його платоспроможності та ліквідності;

- економічна діагностика фінансового стану підприємства.

До річного бухгалтерського звіту обов’язково додається пояснювальна записка, в якій викладаються основні фактори, що вплинули в звітному році на підсумки діяльності підприємства, і висвітлюється фінансовий та майновий стан.

Бухгалтерські звіти - баланси та інші форми фінансового звіту складаються та подаються у відповідному складі та у встановлені строки в органи, які визначено законодавством.

Бухгалтерський баланс діяльності підприємства є узагальненим документом (форма №1 ), форма його затверджується Міністерством фінансів і Мінстатом. Форма балансу наведена у додатку В. В активі балансу показується склад засобів господарства та їх розміщення, у пасиві - джерела утворення засобів господарства. У балансі відображаються також результати господарської діяльності.

Бухгалтерський баланс складається на підставі бухгалтерських записів, підтверджених виправдовувальними документами. Вихідними для складання бухгалтерського балансу є головна книга, данні оборотних відомостей за синтетичними та аналітичними рахунками.

Бухгалтерська звітність має бути подана підприємством не пізніше встановленого строку наступного за звітним періодом місяця, а річна – не пізніше встановленого строку наступного за звітним року. Склад та порядок складання бухгалтерських фінансових звітів затверджується Міністерством фінансів України. Датою подання бухгалтерського балансу вважається для іногородніх підприємств день відправлення за штампелем поштового підприємства. Керівник підприємства несе відповідальність за порушення термінів подання звітності.

Розгляд і затвердження балансів ( звітів ) виконуються відповідно до діючого законодавства. [7, с. 15-33].

Організація, яка приймає баланс, виявляє помилки і вносить правки з повідомленням. Правки вносяться в баланс за грудень звітного року. Виявлення помилки після затвердження балансу коректуються в бухгалтерському балансі за січень наступного року.

Всі суб’єкти зовнішнього аналізу можуть використовувати, як правило, тільки дані публічної фінансової звітності про діяльність підприємства. Стандартизація фінансового обліку і публічної фінансової звітності покликана оберігати інтереси всіх партнерів (кореспондентів) підприємства, у той же час зберігаючи комерційну таємницю підприємства;

2) за обсягами дослідження виділяють повний і тематичний фінансовий аналіз підприємства:

а) повний фінансовий аналіз проводиться з метою вивчення всіх аспектів фінансової діяльності підприємства в комплексі;

б) тематичний фінансовий аналіз обмежується вивченням окремих аспектів фінансової діяльності підприємства. Предметом тематичного фінансового аналізу може бути: ефективність використання активів підприємства, оптимальність фінансування різних активів з окремих джерел, стан фінансової стійкості і платоспроможності підприємства, оптимальність інвестиційного портфеля, оптимальність фінансової структури капіталу і ряд інших аспектів фінансової діяльності підприємства;

3) за об’єктом аналізу виділяють наступні його види:

а) аналіз фінансової діяльності підприємства в цілому. У процесі такого аналізу об’єктом вивчення є фінансова діяльність підприємства без виділення окремих його структурних одиниць і підрозділів;

б) аналіз фінансової діяльності окремих структурних одиниць і підрозділів (центрів економічної відповідальності). Такий аналіз базується в основному на результатах управлінського обліку підприємства;

в) аналіз окремих фінансових операцій. Предметом такого аналізу можуть бути окремі операції, зв’язані з короткостроковими чи довгостроковими фінансовими вкладеннями, з фінансуванням окремих реальних проектів та інші;

4) за періодом проведення виділяють попередній, поточний і наступний фінансовий аналіз:

а) попередній фінансовий аналіз зв’язаний з вивченням умов фінансової діяльності в цілому чи здійсненням окремих фінансових операцій підприємства (наприклад, оцінка власної платоспроможності при необхідності одержання великого банківського кредиту);

б) поточний (чи оперативний) фінансовий аналіз проводиться в процесі реалізації окремих фінансових операцій чи планів їх здійснення з метою оперативного впливу на результати фінансової діяльності. Як правило, він обмежується коротким періодом часу;

в) наступний (чи ретроспективний) фінансовий аналіз здійснюється підприємством за звітний період (місяць, квартал, рік). Він дозволяє глибше і повніше проаналізувати фінансовий стан і результати фінансової діяльності підприємства в порівнянні з попереднім і поточним аналізом, тому що базується на завершених звітних матеріалах статистичного і бухгалтерського обліку.

Оцінка фінансового стану підприємства має здійснюватись шляхом обчислення системи економічних показників, які характеризують фінансово-господарське становище суб’єктів господарювання, основними з яких є: показники прибутковості, показники оцінки майнового стану, показники ліквідності та платоспроможності, показники фінансової стійкості та стабільності, показники рентабельності.

Оцінити реальний фінансовий стан підприємства можна лише на підставі використання певного комплексу показників, з урахуванням впливу різних факторів на відповідні показники. Залежно від мети та завдань аналізу в кожному конкретному випадку вибирають оптимальний саме для цього випадку комплекс показників (Додаток А).

Прибутковість - це окупність вкладених витрат і використаного майна, кінцевий результат діяльності підприємства, що характеризується сумою отриманого прибутку на одиницю відповідних складових процесу виробництва або сукупних витрат підприємства. Розраховуються такі основні показники прибутковості: прибутковість активів, прибутковість інвестицій у фірму, обертання необоротних активів, прибутковість операційної діяльності. Аналіз прибутковості підприємства за зазначенними показниками дозволяє зробити висновки щодо резервів зростання прибутковості.

Аналіз майнового стану підприємства, реальна оцінка змін, що відбулися в складі та структурі його майна, є важливим етапом у характеристиці фінансового стану підприємства. Майновий стан підприємства характеризують такі показники: вартість та структура майна, що має підприємство у своєму розпорядженні (господарські засоби), коефіцієнт зносу основних засобів, коефіцієнт оновлення основних засобів, коефіцієнт вибуття основних засобів [27, c. 47].

Одним з найважливіших показників фінансового стану підприємства є ліквідність, сутність якої полягає в можливості підприємства в будь-який момент розрахуватися за своїми зобов’язаннями (пасивам) за допомогою майна (активів), яке є на балансі. Аналіз ліквідності доповнюється аналізом платоспроможності, яка характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов’язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати. До основних показників ліквідності належать: загальний коефіцієнт покриття, коефіцієнт швидкої ліквідності, коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт маневреності, співвідношення короткострокової дебіторської і кредиторської заборгованості. Основними показниками платоспроможності є: коефіцієнт автономії, коефіцієнт фінансової стабільності, коефіцієнт забезпеченості власними коштами, коефіцієнт фінансового левериджу , коефіцієнт покриття.

Всебічний аналіз показників ліквідності та платоспроможності підприємства дозволяє здійснити в дінамиці оцінку стану і тенденції ліквідності, платоспроможності й кредитоспроможності підприємства, визначити вузькі місця, ліквідація яких сприятиме підвищенню цих показників.

Аналіз фінансової стійкості підприємства має на меті аналіз фінансової стабільності та незалежності в напрямку відповідності джерел коштів для формування запасів і затрат. Отже, фінансова стійкість - це такий стан підприємства, коли обсяг його майна (активів) достатній для погашення зобов’язань, тобто підприємство платоспроможне. Визначається фінансова стійкість відношенням вартості матеріальних оборотних активів (запасів та витрат) до величини власних та позикових джерел коштів для їх формування. Основними показниками, які характеризують фінансову стійкість підприємства, його незалежність від позикових коштів, є коефіцієнти: автономії, фінансової стабільності (власних та позикових коштів), фінансового левериджу (залежно від довгострокових зобов’язань), забезпеченості власними коштами, фінансової залежності, маневреності власних коштів. Аналіз динаміки фінансової стійкості й стабільності підприємств дозволяє оцінити стан і тенденції зміни фінансової стійкості будь-якої діяльності, а також потенційні резерви підвищення фінансової стабільності.

Рентабельність - це відносний показник інтенсивності виробництва, який характеризує рівень прибутковості (окупності) відповідних складових процесу виробництва або сукупних витрат підприємства. У практиці господарювання обчислюються такі основні показники рентабельності: рентабельність продажу, рентабельність основної діяльності, рентабельність власного капіталу, рентабельність усього капіталу підприємства, період окупності власного капіталу. Оцінка рентабельності дозволяє скласти характеристику основних показників рентабельності та зробити загальні висновки.

Оцінка рентабельності за переліченими показниками характеризує такі складові рентабельності, як рентабельність продажу, основної діяльності, основного, власного та перманентного й усього капіталу підприємства. Динаміка цих показників дасть змогу визначити конкретні резерви її підвищення.

Узагальнювальними показниками оцінки фінансового стану підприємств є показники ділової активності, яку доцільно оцінювати за коефіцієнтами:(Додаток Б)

Коефіцієнт оборотності активів характеризує ефективність використання підприємством всіх наявних ресурсів незалежно від джерел їх залучення.

Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів характеризує швидкість реалізації товарно-матеріальних запасів підприємства.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості показує швидкість обертання дебіторської заборгованості підприємства за період, який аналізується, розширення або зниження комерційного кредиту, що надається підприємством. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості показує швидкість обертання кредиторської заборгованості підприємства за період, який аналізується, розширення або зниження комерційного кредиту, яке надається підприємству. Строк погашення дебіторської і кредиторської заборгованостей показує середній період погашення дебіторської або кредиторської заборгованостей підприємства. Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача) показує ефективність використання основних засобів підприємства. Коефіцієнт оборотності власного показує ефективність використання власного капіталу підприємства.

1.2 Майновий стан підприємства та методика його оцінки

Оцінка змін, що відбулися в складі та структурі майна підприємства є важливим етапом у характеристиці фінансового стану підприємства.

Стабільність майнового стану підприємства залежить від правильності та доцільності вкладення фінансових ресурсів у активи, тому для його оцінки необхідно вивчити передусім склад, структуру майна та джерела його утворення, а також причини їх зміни. Особлива увага при цьому приділяється вивченню причин, які негативно впливають на фінансовий стан підприємства.

Основні напрямки оцінки майнового стану підприємства полягають у наступному: за даними балансу визначається вартість усього майна підприємства (підсумок активу балансу - валюта балансу) і сума джерел утворення (підсумок пасиву балансу) цього майна на певну звітну дату [48, с.289]. Далі визначається відхилення за кожним видом майна і джерел його утворення порівнянням даних на кінець і на початок звітного періоду.

Для вивчення структурних змін необхідно додатково визначити питому вагу кожного виду майна в загальній валюті балансу і вивчити причини змін структури майна і джерел його утворення, що надасть можливість установити, якою мірою підприємство може спиратися на власні кошти і скільки треба позичити, а також наскільки ефективно використовуються власні й позичені кошти.

Отже, менеджер матиме змогу вирішити, наскільки надійними є джерела засобів і що треба зробити в майбутньому для забезпечення грошових надходжень. Оцінка майна підприємства уможливлює також визначення відповідності стратегії підприємства напрямкам використання коштів з тим, щоб у разі необхідності вжити заходів для виправлення ситуації.

Далі вивчають співвідношення динаміки оборотних і необоротних активів, а також показники мобільності всього майна підприємства та оборотних коштів:

а) якщо оборотні кошти збільшилися, а необоротні активи зменшилися, це означає, що на підприємстві спостерігається тенденція прискорення оборотності всього майна підприємства. Результатом може бути вивільнення частини коштів і короткострокових вкладень (якщо відсоток за цими статтями зріс);

б) для характеристики майна розраховується коефіцієнт мобільності майна: відношення вартості оборотних активів до вартості всього майна;

в) коефіцієнт мобільності оборотних активів розраховується як відношення найбільш мобільної їх частини (коштів і фінансових вкладень) до вартості оборотних активів.

Збільшення коефіцієнтів мобільності всього майна і оборотних активів підтверджує тенденцію прискорення оборотності майнових засобів підприємства.

Слід зазначити, що низька мобільність оборотних активів не завжди є негативною. За високої рентабельності продукції підприємства здебільшого спрямовують вільні кошти на розширення виробництва.

Відомо, що фінансовий стан підприємства значною мірою обумовлюється його операційною діяльністю. Тому, при оцінці фінансового стану підприємства, необхідно оцінити його виробничий потенціал.

До виробничого потенціалу відносять:

- основні засоби;

- виробничі запаси;

- незавершене виробництво;

- витрати майбутніх періодів.

Ці статті складаються з реальних активів, що характеризують виробничу потужність підприємства.

Для характеристики виробничого потенціалу використовують такі показники:

- наявність, динаміка і питома вага виробничих активів у загальній вартості майна;

- наявність, динаміка і питома вага основних засобів у реальній вартості майна;

- коефіцієнт зносу основних засобів;

- середня норма амортизації;

- наявність, динаміка і питома вага капітальних вкладень і їх співвідношення з фінансовими вкладеннями.

Збільшення виробничих активів на кінець року і більша питома вага цих активів у загальній сумі коштів підприємства свідчитиме, як правило, про підвищення виробничих можливостей.

Цей показник не повинен бути нижчим за 50 %. За основу для порівняння беруть галузеві стандартні показники.

Показник питомої ваги вартості основних фондів у загальній вартості коштів підприємства розраховують як відношення залишкової вартості основних засобів до валюти балансу. Такий розрахунок здійснюється на початок року і на кінець звітного періоду. Одержані показники порівнюють зі стандартними значеннями для підприємств галузі, а також з показниками високорентабельних підприємств [50, c. 67].

Коефіцієнт зносу (амортизації) розраховується, і дається якісна характеристика його змін. Для оцінки інтенсивності накопичення зносу (амортизації) основних засобів використовується показник середньої норми амортизації, що обчислюється як відношення суми амортизаційних відрахувань за звітний період до первісної вартості основних засобів. Цей показник порівнюється з показниками інших підприємств і стандартними значеннями даного показника.

Виробничий потенціал підприємства характеризується також відношенням капітальних вкладень і довгострокових фінансових вкладень: незавершене виробництво, довгострокові фінансові інвестиції.

Високі темпи зростання фінансових вкладень можуть знизити виробничі можливості підприємства.

На основі аналізу структури оборотних коштів вивчають зміни, що відбулися в складі оборотних коштів у цілому, а після цього - в розрізі окремих статей.

Причинами зміни оборотних коштів можуть бути:

-                     прибуток (після сплати податків);

-                     амортизаційні відрахування;

-                     приріст власних засобів;

-                     збільшення заборгованості за кредитами й позиками;

-                     збільшення зобов'язань з кредиторської заборгованості.

Причини зменшення оборотних коштів:

-                     витрати за рахунок прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства;

-                     капітальні вкладення;

-                     довгострокові фінансові вкладення;

-                     зменшення кредиторської заборгованості.

Необхідно також порівняти за даними балансу розмір зміни іммобілізованих активів (необоротні активи) з оборотними коштами. Якщо темп приросту оборотних коштів вищий, ніж необоротних іммобілізованих коштів, це означає, що на підприємстві існує тенденція прискорення оборотності всієї сукупності коштів підприємства.

Далі необхідно проаналізувати складові іммобілізованих активів. Якщо в складі цих коштів значну частину становлять довгострокові фінансові вкладення в інші підприємства, то виробничий потенціал даного підприємства зменшуватиметься.

Надходження, набуття, створення майна підприємства здійснюється за власні та позичені кошти, співвідношення яких розкриває його фінансовий стан.

Розрахувавши наявність власних оборотних коштів, слід проаналізувати власний і позичений капітал у розрізі окремих статей, установити причини збільшення чи зменшення короткострокових позик, кредиторської заборгованості.

Дебіторська заборгованість має значну питому вагу в складі поточних активів і впливає на фінансовий стан підприємства. Значення аналізу дебіторської заборгованості особливо зростає в період інфляції, коли іммобілізація власних оборотних активів стає дуже невигідною.

Інформаційною базою при проведенні аналізу майна підприємства є баланс, для внутрішнього аналізу застосовуються також дані аналітичного обліку. У найзагальнішому вигляді зміни в обсязі дебіторської та кредиторської заборгованості за звітний період можуть бути охарактеризовані даними горизонтального та вертикального аналізу балансу .

Особливу увагу в процесі аналізу дебіторської заборгованості приділяють статті "Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги", яка має найбільшу питому вагу в загальній сумі дебіторської заборгованості. Згідно з національними стандартами бухгалтерського обліку ця дебіторська заборгованість включається в валюту балансу за чистою реалізаційною вартістю, тобто як сума дебіторської заборгованості за мінусом сумнівних та безнадійних боргів.

Методика оцінки показників оборотності дебіторської заборгованості полягає у наступному: дані за звітний період порівнюють з даними за минулий рік (або інший звітний період), визначають зміни і вивчають причини цих змін, їхню якісну характеристику. Деякі показники за минулий період (оборотність дебіторської заборгованості, або відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації) переносяться з розрахунку, складеного за підсумками минулого року чи іншого виробничого періоду.

Якщо порівняти показники дебіторської заборгованості, можна зробити висновок щодо того, поліпшився чи погіршав стан розрахунків з покупцями проти минулого року. Якщо на підприємстві зросла сумнівна дебіторська заборгованість, а також загальна частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі оборотних коштів, то можна зробити висновок про зниження ліквідності поточних активів у цілому, а отже, про погіршання фінансового стану підприємства [15, c. 77].

Майновий стан підприємства характеризують такі показники, як:

-                     вартість та структура майна, що має підприємство у своєму розпорядженні (господарські засоби);

-                     коефіцієнт зносу основних засобів;

-                     коефіцієнт оновлення основних засобів;

-                     коефіцієнт вибуття основних засобів.

Коефіцієнт зносу основних засобів характеризує їх зношеність і визначається як співвідношення суми їх зносу до первісної вартості.

Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів. Він показує показує частку нових основних засобів в загальній їх структурі.

Коефіцієнт вибуття основних засобів характеризує рівень інтенсивності їх вибуття зі сфери виробництва, показує частку вибулих основних засобів до їх загальної первісної вартості.

Сума господарських засобів, що має підприємство у своєму розпорядженні, дає загальну вартісну оцінку активів, що перебувають на балансі підприємства. Для більш глибокого аналізу вартісного стану активів дається оцінка змінам, що відбулися в складі господарських засобів в напрямку співвідношення оборотних і необоротних активів, динаміки виробничих запасів, незавершеного виробництва, основних засобів, витрат майбутніх періодів.

Збільшення питомої ваги необоротних активів в загальній вартості господарських засобів може вказувати на заморожування капіталу в основних засобах або на його втрату у зв’язку із фізичним і моральним зносом, що в кінцевому результаті підвищує ризик неліквідності підприємства. Зміна структури активів підприємства в напрямку збільшення частки оборотних активів може вказувати на створення надлишкових виробничих запасів.

Кожне підприємство для забезпечення нормального процесу виробництва повинно мати відповідну суму оборотних активів. Розмір цих активів на конкретному підприємстві пов’язаний як з обсягом виробництва, так і з структурою. Тому при проведенні внутрішнього аналізу стану оборотних активів важливо зробити аналіз їх структури за категоріями ризику при їх ліквідності.

Фінансовий стан підприємства значною мірою також залежить від стану грошових коштів. Збільшення грошових коштів, як правило, свідчить про зміцнення фінансового стану підприємства. Проте якщо значні залишки грошових коштів тривалий час не використовується, то це свідчить про неефективне їх використання.

В умовах сучасної фінансової кризи суттєво зростає дебіторська заборгованість. Відвертання коштів в дебіторську заборгованість призводить до фінансових ускладнень. В результаті підприємство може відчувати нестачу грошових коштів на придбання

Результати оцінки майнового стану дадуть змогу визначити ступень ефективності використання майна підприємства, проаналізувати процес оновлення основних засобів та устаткування, а також виявити потенційні можливості підвищення ефективності використання майна підприємства.

1.3 Характеристика ліквідності та платоспроможності підприємства, розрахунок їх показників

В умовах ринкових відносин питанню платоспроможності суб'єктів господарської діяльності приділяється особлива увага.

Показником платоспроможності підприємства на визначену дату є відсутність прострочених боргів банку, бюджету, постачальникам, робітникам та службовцям. Оцінка платоспроможності проводиться на основі характеристики ліквідності поточних активів.

Ліквідність - термін, який характеризує здатність окремих видів майнових цінностей швидко і без значних втрат своєї вартості перетворюватися у грошові кошти.

Ліквідність підприємства - це його спроможність швидко реалізувати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов’язань, тобто це співвідношення величини його високоліквідних активів (кошти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.

Ліквідність балансу - це рівень покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строкам погашення зобов'язань.

Мошенський С. З. та Олійник О. В. відмітили: "Фінансовий стан підприємства з позиції короткострокової перспективи оцінюється показниками платоспроможності та ліквідності"[34, с. 438 ].

"Ліквідність підприємства - це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов’язань"[48, с. 278 ].

Онисько С. М. та Марич П. М. визначили термін "ліквідність"як відношення вартості ліквідних активів до його заборгованості [39, с. 319 ].

Отже, ліквідність підприємства полягає в тому, як швидко воно може продати свої активи, отримати грошові кошти і погасити заборгованість перед постачальниками і банком щодо повернення кредитів, перед бюджетом та позабюджетними централізованими фондами із сплати податків та платежів, перед працівниками з виплати заробітної плати тощо.

Ліквідність підприємства оцінюється відношенням величини його високоліквідних активів, а саме чистої реалізованої вартості грошових коштів та їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій, дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги, дебіторської заборгованості за розразунками та іншої поточної дебіторської заборгованості до короткострокової заборгованості.

Ліквідність же балансу визначається рівнем покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких на грошові кошти відповідає строку погашення зобов’язань. Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки за кожною групою активу і пасиву балансу [30, c. 80].

Залежно від рівня ліквідності активи підприємства поділяються на такі групи:

1)                найліквідніші активи (грошові кошти та їх еквіваленти і поточні фінансові інвестиції) - мають дорівнювати кредиторській заборгованості (тобто найтерміновішим зобов’язанням) або перевищувати її;

2)                швидкореалізовувані активи (дебіторська заборгованість та інші оборотні активи) - мають дорівнювати або перевищувати короткострокові пасиви;

3)                повільнореалізовувані активи (запаси) - мають дорівнювати або перевищувати довгострокові зобов’язання (кредити та інші зобов’язання);

4)                важкореалізовувані активи (нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції та інші необоротні активи) - мають дорівнювати джерелам власних коштів або перевищувати їх.

Якщо на підприємстві виконуються перші три умови, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов’язання підприємства, то обов’язково виконується й остання умова, оскільки це свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів, що забезпечує його фінансову стійкість. Невиконання однієї з перших трьох умов вказує на те, що фактична ліквідність балансу відрізняється від абсолютної.

Отже, аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні активів, які згруповані за ступенем їх ліквідності і розміщені у порядку зменшення ліквідності, із зобов’язаннями за пасивом, які згруповані за термінами їх погашення і розміщені в порядку зростання цих термінів [23, c. 70].

Пасиви балансу відповідно до зростання строків погашення зобов’язань групуються так [45, c. 57]:

1)                негайні пасиви - це кредиторська заборгованість, розрахунки за дивідендами;

2)                короткострокові пасиви - це короткострокові кредити банків, поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями, векселі видані;

3)                довгострокові пасиви - це довгострокові зобов’язання;

4)                постійні пасиви - це власний капітал.

Баланс буде ліквідним, якщо задовольнятиме такі умови:

-                     найбільш ліквідні активи перевищують негайні пасиви або дорівнюють їм;

-                     активи, що швидко реалізуються, дорівнюють короткостроковим пасивам або більші за них;

-                     активи, що реалізуються повільно, дорівнюють довгостроковим пасивам або більші за них;

-                     активи, що важко реалізуються, менші за постійні пасиви.

На основі порівняння активів та пасивів підприємства, визначається тип його ліквідності (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. Типи ліквідності підприємства

Аналіз ліквідності доповнюється оцінкою платоспроможності, яка характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов’язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати. Проте слід зазначити, що ліквідність підприємства зовсім не тотожна його платоспроможності. Так, коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансовий стан як задовільний, однак, по суті, ця оцінка буде помилковою, якщо в поточних активах значну питому вагу матимуть неліквідні активи й короткострокова дебіторська заборгованість [37, c. 61].

Підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи перевищують поточні. Нездатність підприємства задовольнити вимоги кредиторів з оплати товарів, сплати платежів у бюджет, позабюджетні фонди, тощо у зв’язку з перевищенням зобов’язань над вартістю майна та інших активів характеризує його неплатоспроможність або неспроможність.

Підприємство визнається неплатоспроможним у разі виявлення незадовільної структури балансу.

Незадовільна структура балансу - це такий стан майна і зобов’язань боржника, коли не може бути забезпечене виконання зобов’язань перед кредиторами через недостатній рівень ліквідності майна.

Ознаками платоспроможності є:

- наявність грошей у касі, на поточних рахунках;

- відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

Однак наявність тільки незначних залишків грошей на поточних рахунках не означає неплатоспроможності підприємства, бо кошти на поточні рахунки можуть надійти протягом кількох днів. Загалом, можна сказати, що головне завдання фінансового менеджера підприємства виявляється в тому, щоб на розрахунковому рахунку та в касі грошей було не менше (але й не більше), ніж потрібно для виконання поточних платежів, а решта їх має бути вкладена в матеріальні та інші ліквідні активи. Досягненню такого стану, крім усього іншого, сприяє грамотне складання платіжних календарів.

Наявність різних показників ліквідності пояснюється різними інтересами споживачів аналітичної інформації:

-                     коефіцієнт абсолютної ліквідності є важливим для постачальників сировини і матеріалів;

-                     коефіцієнт швидкої ліквідності - для банків;

-                     коефіцієнт поточної ліквідності - для покупців і власників акцій та облігацій підприємства.

Залежно від того, якими платіжними коштами підприємство може погасити свої зобов’язання, розраховують кілька показників ліквідності [22, c. 88,].

Найважливішим показником ліквідності та платоспроможності підприємства є коефіцієнт покриття, що характеризує рівень покриття активами підприємства своїх зобов’язань. Коефіцієнт покриття (Кп) визначається відношенням усіх поточних активів підприємства до його поточних зобов’язань.

Якщо Кп> 1, підприємство може своєчасно погасити свої зобов’язання, а якщо Кп < 1, підприємство має неліквідний баланс. Отже, підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи перевищують поточні зобов’язання. У цьому разі у підприємства стійкий фінансовий стан і воно може своєчасно погасити свої платіжні зобов’язання.

За цим коефіцієнтом одержують загальну оцінку ліквідності активів. Він показує, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов’язань. Логіка даного показника полягає в тому, що підприємство погашає короткострокові зобов’язання в основному за рахунок поточних активів, отже, якщо поточні активи перевищують по величині поточні зобов’язання, підприємство вважається ліквідним. Розмір перевищення задається коефіцієнтом покриття. Значення цього показника залежить і від галузі і від виду діяльності. В західній обліково-аналітичній практиці наводиться критичне нижнє значення цього показника. Визнано, що поточні активи повинні вдвічі перевищувати короткострокові зобов’язання.

Якщо ж на підприємстві відношення поточних активів і короткострокових зобов’язань нижче ніж 1:1, це свідчить про високий фінансовий ризик, оскільки підприємство не в змозі оплатити свої рахунки. Співвідношення 1:1 припускає рівність поточних активів і короткострокових зобов’язань. Але, зважаючи на різний ступінь ліквідності активів, можна припустити, що не всі активи будуть негайно реалізовані, а тому виникає загроза для фінансової стабільності підприємства. Якщо ж значення коефіцієнта покриття значно перевищує співвідношення 1 : 1, то можна зробити висновок про те, що підприємство володіє значним обсягом вільних ресурсів, які сформувалися завдяки власним джерелам. З позиції кредиторів підприємства такий варіант формування оборотних коштів є найбільш прийнятним. Водночас, з точки зору менеджера, значне накопичення запасів на підприємстві, відтягування грошей у дебіторську заборгованість може бути пов’язане з невмілим управлінням активами. Скорочення величини коефіцієнта покриття може статися під впливом двох факторів:

-                     збільшення поточних активів;

-                     значного зростання короткострокових зобов’язань.

Для з’ясування причин модифікації цього показника необхідно проаналізувати зміни в складі джерел коштів і їх розміщенні в порівнянні з початком року.

Коефіцієнт швидкої ліквідності (Кш.л.) за смисловим значенням аналогічний коефіцієнту покриття, тільки він обчислюється по вужчому колу поточних активів, коли з розрахунку виключена найменш ліквідна їх частина - виробничі запаси. Середнє значення коефіцієнта Кш.л. = 0,5.

Виключаються матеріальні запаси не тільки через те, що вони менш ліквідні, а в основному через те, що грошові кошти, які можна одержати у випадку вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути істотно нижчими за затрати на їх закупку. В умовах ринкової економіки типовою є ситуація, коли при ліквідації підприємства одержують 40% і менше від облікової вартості запасів. "Розумним"коефіцієнтом швидкої ліквідності є співвідношення 1:1.

На практиці багато підприємств мають більш низький коефіцієнт швидкої ліквідності (наприклад, 0,5 : 1), тому для оцінки їх ліквідності необхідно проаналізувати тенденції зміни цього показника за певний період часу. Так, якщо зростання коефіцієнта швидкої ліквідності було пов’язане в основному зі зростанням невиправданої дебіторської заборгованості, то це свідчитиме про серйозні фінансові проблеми підприємства. В західній економічній літературі цей коефіцієнт називають коефіцієнтом миттєвої оцінки.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Каб.л.) характеризується рівнем покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строку погашення зобов’язань. Визначається коефіцієнт абсолютної ліквідності як відношення суми грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень до суми короткострокових (поточних) зобов’язань.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, що частина короткострокових позикових зобов’язань може бути при необхідності погашена негайно. Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності Каб.л. > 0,2 достатнє, щоб підприємство своєчасно розрахувалось за своїми боргами з кредиторами. Зменшення цього коефіцієнта відображає зовнішню причину неплатоспроможності підприємства. Якщо коефіцієнт абсолютної ліквідності Каб.л. < 0,2, а коефіцієнт покриття Кп. < 0,5, підприємство вважається банкрутом і може підлягати ліквідації з продажем майна.

В практиці фактичні середні значення коефіцієнтів ліквідності бувають мвисновки щодо можливості підприємства негайно погасити свої борги, бо малоймовірно, щоб усі кредитори підприємства водночас пред’являли йому свої боргові вимоги.

Ліквідність підприємств характеризує також показник маневреності власного капіталу (капіталу, що функціонує - Км). Цей показник показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто характеризує ту частину власних обігових коштів, які знаходяться в формі грошових коштів, що мають абсолютну ліквідність.

Нормативне значення показника Км > 0,1. Прийнятне орієнтовне значення показника встановлюється підприємством самостійно і залежить, наприклад, від того, наскільки висока щоденна потреба підприємства у вільних грошових ресурсах.

Основними показниками, на основі яких можна визначити платоспроможність підприємства є: коефіцієнт автономії (фінансової незалежності), коефіцієнт фінансової стабільності, коефіцієнт забезпеченості власними коштами, коефіцієнт фінансового левериджу.

Коефіцієнт автономії (Ка) - показник, який характеризує частку власних активів у загальній сумі всіх активів підприємства, розраховується діленням суми власного капіталу на вартість майна підприємства.

Мінімальне (нормативне) значення коефіцієнта автономії Ка > 0,5. Таке значення цього показника дає змогу припустити, що всі зобов’язання підприємства можуть бути покриті власними активами. Збільшення коефіцієнта автономії свідчить про більшу фінансову незалежність, підвищення гарантії погашення підприємством своїх зобов’язань. Отже, що більший коефіцієнт автономії, то кращий фінансовий стан підприємства.

Коефіцієнт фінансової стабільності (Кф.с.)- показник, який характеризується відношенням власних і позикових коштів підприємства, тобто він показує, скільки позикових коштів залучило підприємство в розрахунку на 1 грн, вкладених в активи власних коштів.

Значення показника Кф.с. > 1 є нормативним . Перевищення власних коштів над позиковими свідчить про те, що підприємство має стійкий фінансовий стан і відносно незалежне від зовнішніх фінансових джерел.

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами (Квл.к.) - показник, який характеризує рівень забезпеченості підприємства власними джерелами формування оборотних активів, тобто показує скільки власних джерел формування оборотних активів підприємства припадає на одиницю цих активів. Розраховується цей коефіцієнт за даними балансу підприємства за відповідний звітний період в такому порядку: від підсумку за першим розділом пасиву балансу віднімається підсумок за першим розділом активу і отримана різниця ділиться на суму підсумку другого розділу активу балансу, тобто розрахована фактична наявність власних джерел формування обігових коштів ділиться на фактичну вартість наявних обігових коштів.

Значення показника Квл.к. > 0,1 визначає достатній рівень забезпеченості підприємства власними коштами. Це свідчить про те, що наявні оборотні активи підприємства покриваються власними джерелами. Збільшення коефіцієнта забезпеченості означатиме, що у підприємства є надлишкові джерела формування оборотних активів, а його зниження свідчить про нестачу цих джерел. В обох випадках фінансовий стан підприємства буде нестійким.

Коефіцієнт фінансового левериджу (Кф.л.) характеризується відношенням довгострокових зобов’язань і джерел власних коштів підприємства, тобто показує, скільки довгострокових зобов’язань припадає на одиницю джерел власних коштів. Нормативне значення показника: Кф.л. < 1. У цьому разі фінансовий стан підприємства відносно нормальний.

Підвищення рівня платоспроможності підприємства залежить від поліпшення результатів його виробничої і комерційної діяльності. Разом з цим надійний фінансовий стан,а отже і його ліквідність та платоспроможність залежить також від раціональної організації використання фінансових ресурсів. Тому в умовах ринкової економіки доцільно здійснювати не тільки оцінку активів і пасивів балансу, а також і поглиблений щоденний аналіз стану і використання господарських засобів. Інформаційною базою для такого аналізу є дані управлінського обліку.

Для встановлення платоспроможності підприємства перш за все вивчається структура балансу [32, c. 74]. Вона може бути визнана незадовільною, а підприємство неплатоспроможним, якщо:

1)                загальний коефіцієнт ліквідності на кінець звітного періоду має значення нижче нормативного (1,5);

2)                коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами на кінець звітного періоду має значення нижче нормативного (0,3).

Загальний коефіцієнт ліквідності розраховується за формулою:

, (1.1)

де: ПА - поточні активи;

Р - витрати майбутніх періодів;

ПП - поточні пасиви;

Д - доходи майбутніх періодів.

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами розраховується за формулою:

 (1.2)

У кожного підприємства для забезпечення нормального процессу виробництва має бути відповідна кількість оборотних активів. Розмір цих активів на певному підприємстві пов’язаний як з обсягом виробництва, так і зі швидкістю їх обороту. Розширення обсягів виробництва потребує збільшення обігових коштів. Прискорення ж оборотності оборотних активів, навпаки, призводить до зменшення їх кількості, що необхідна для забезпечення нормального процессу виробництва. В останньому випадку підвищується ефективність використання оборотних активів, які вкладаються у виробництво. Тому аналіз забезпеченості підприємства обіговими коштами і ефективності їх використання має суттєве значення для оцінки фінансового стану підприємства.

Забезпеченість підприємства власними оборотними активами визначається порівнянням їх фактичної наявності, що визначається за балансом на відповідну звітну дату, зі встановленим нормативом (плановою потребою). При перевищенні фактичної наявності над встановленим нормативом у підприємства утворюється надлишок власних оборотних активів, а при перевищенні встановлених нормативів над фактичною наявністю оборотних активів, навпаки, утворюється їх нестача. Наявність як надлишку, так і нестачі оборотних активів негативно впливає на фінансову діяльність підприємства, його фінансовий стан. Тому чітка організація оборотних активів, дотримання відповідності фактичної їх наявності встановленому нормативу сприяють стабілізації фінансового стану підприємства.

1.4 Фінансова стійкість підприємства та методика її оцінки

Однією з найважливіших характеристик фінансового стану будь-якого підприємства є його фінансова стійкість. Вона пов’язана із ступенем залежності від кредиторів і інвесторів та характеризується співвідношенням власних і позикових коштів, тобто під фінансовою стійкістю підприємства розуміють забезпечення запасів і витрат джерелами коштів для їх формування.

Фінансова стійкість підприємства - це таке його становище, коли вкладені в підприємницьку діяльність ресурси окупаються за рахунок грошових надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечує самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування активів. Визначається фінансова стійкість відношенням вартості матеріальних оборотних активів (запасів та витрат) до величини власних та позикових джерел коштів для їх формування [48, с. 283].

Отже, на нашу думку, фінансова стійкість - це такий стан підприємства, коли обсяг його майна (активів) достатній для погашення зобов’язань, тобто підприємство платоспроможне.

Фінансова стійкість передбачає здатність підприємства зберігати заданий режим функціонування за найважливішими фінансово-економічними показниками. Вона може розглядатися як результативна категорія, що характеризує рівень стійкості роботи підприємства, його здатність забезпечити стабільні техніко-економічні показники й ефективно адаптуватися до змін у зовнішньому оточенні та внутрішньому середовищі. Рівень фінансової стійкості впливає і на можливості підприємства. Визначення меж фінансової стійкості належить до найбільш важливих економічних проблем, тому що недостатня фінансова стійкість може призвести до неплатоспроможності підприємства й відсутності засобів для розвитку виробництва, а надлишкова буде перешкоджати розвитку, формуючи на підприємстві зайві запаси і резерви.

Фінансова стійкість має характеризуватися таким станом фінансових ресурсів, який відповідає вимогам ринку, а їхній розподіл і використання мають забезпечувати розвиток підприємтсва на основі зростання прибутку й капіталу при збереженні платоспроможності в умовах допустимого рівня ризику. Зміна ж стану ресурсів у фінансово стійкого підприємства не повинно призвести до зміни обраної ним стратегії.

Із ефективністю виробничо-господарської діяльності підприємства повязана його фінансова стійкість. Однак необхідно зазначити, що стійкість того чи іншого підприємства не завжди є наслідком недостатньої ефективності його діяльності. У хиткому стані може опинитися й ефективно функціонуюче підприємство. Криза може бути результатом недостатньо високого рівня мененджменту, прояву впливу яких-небудь несприятливих факторів (наприклад, неплатоспроможність замовника). Внутрішня стійкість підприємства відображає такий стан його трудового потенціалу, матеріально-речової й вартісної (грошової) структур виробництва і таку його динаміку, при якій забезпечуються стабільно високі натурально-речові й фінансові результати функціонування підприємства. В основі досягнення внутрішньої стійкості підприємства лежить своєчасне й гнучке управління внутрішніми і зовнішніми факторами його діяльності.

У свою чергу, зовнішню щодо суб’єкта господарювання стійкість слід визначати на основі стабільності економічного середовища, в рамках якого здійснюються його операції. Вона досягається відповідним макроекономічним регулюванням ринкової економіки.

Можливе й виділення так званої спадкової стійкості, яка визначається наявністю певного запасу міцності, досягнутого підприємством за період його попередньої діяльності, і яка захищає від впливу несприятливих дестабілізуючих факторів.

Загальна стійкість підприємства може бути забезпечена лише за умови стабільної реалізації (звичайно, своєчасної оплати за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи) й одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов’язання перед бюджетом, розрахуватися з постачальниками, кредиторами, працівниками тощо. Іншими словами, загальна стійкість підприємства передбачає насамперед такий рух його грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення доходів над витратами. Саме така ситуація виражає зміст фінансової стійкості, яка є головним компонентом (умовою) загальної стійкості підприємства.

Фінансова стійкість відображає такий стан його фінансових ресурсів і такий ступінь їхнього використання, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими засобами, здатне забезпечити безперебійний процес виробництва й реалізації продукції, а також затрати на його розширення й оновлення.

Значний практичний інтерес мають кількісні характеристики фінансової стійкості підприємства, тобто питання - при яких саме показниках фінансовий стан підприємства можна вважати стійким. Фінансовий стан підприємства можна вважати стійким, власні оборотними засобами покривають не менш як 50% фінансових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, ефективно й цілеспрямовано використовує фінансові ресурси, дотримується фінансової, кредитної й розрахункової дисципліни, тобто платоспроможне.

У підприємства, що має низький рівень фінансової стійкості, спостерігається спад ділової активності, рентабельності й віддачі наявних активів. Збитковість фінансово-господарської діяльності свідчить про те, що підприємство перебуває під загрозою банкрутства. Однак це не означає, що будь-яке збиткове підприємство негайно збанкрутує. Збитковість може бути тимчасовою, і не виключено, що керівництво й менеджери підприємства знайдуть ефективні рішення й виведуть підприємство з фінансової кризи. Проте і наявність високої фінансової стійкості не гарантує захист від банкрутства [48, c. 90].

Отже, фінансова стійкість - комплексне поняття, яке перебуває під впливом різноманітних фінансово-економічних процесів. Тому її слід визначити як такий стан фінансових ресурсів підприємства, результативності їхнього розміщення й використання, при якому забезпечується розвиток виробництва чи інших сфер діяльності на основі зростання прибутку й активів, при збереженні платоспроможності й кредитоспроможності.

Для характеристики фінансової стійкості підприємства використовується система абсолютних та відносних показників.

Найбільш узагальнюючими абсолютними показниками фінансової стійкості є відповідність або невідповідність (надлишок або нестача) джерел коштів для формування запасів і витрат, тобто різниця між сумою джерел коштів і сумою запасів та витрат.

За рівнем покриття різних видів джерел суми запасів і витрат розрізняють такі види фінансової стійкості підприємства:

-          абсолютна стійкість фінансового стану - коли власні джерела формування оборотних активів покривають запаси і витрати. При цьому наявність власних джерел формування оборотних активів визначається за балансом підприємства як різниця між сумою джерел власних та прирівняних до них коштів і вартістю основних фондів та інших необоротних активів;

-          нормальний стійкий фінансовий стан - коли запаси і витрати покриваються сумою власних джерел формування оборотних активів і довгостроковими позиченими джерелами;

-          нестійкий фінансовий стан - коли запаси і витрати покриваються сумою власних джерел формування оборотних активів, довгострокових позикових джерел, короткострокових кредитів і позик;

-          кризовий фінансовий стан - коли запаси і витрати не покриваються всіма видами можливих джерел їх забезпечення (власних, позикових та ін.), підприємство перебуває на межі банкрутства.

Важливого значення для функціонування підприємств в умовах ринкової економіки набуває їх фінансова незалежність від зовнішніх позикових джерел. Запас джерел власних коштів означає запас фінансової стійкості підприємства за умови, що його власні кошти перевищують позикові.

Стійкість фінансового стану підприємства оцінюється щодо власних і позикових коштів, за темпами накопичення власних коштів у результаті поточної фінансової діяльності, достатнім забезпеченням матеріальних оборотних активів власними джерелами.

Фінансова стійкість підприємства характеризується системою фінансових коефіцієнтів, які розраховуються як відношення абсолютних показників активу і пасиву балансу. Порівняння цих коефіцієнтів з базисними величинами (середньогалузевими, показниками фінансово стійкіших підприємств, оптимально розрахованими) дає можливість встановити рівень фінансової стійкості аналізованого підприємства.

Основними показниками, які характеризують фінансову стійкість підприємства, його незалежність від позикових коштів є коефіцієнти: автономії, забезпеченості власними коштами, фінансової залежності, відношення позикових і власних коштів, маневреності робочого та власного капіталу.

Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності) характеризує ринкову стійкість підприємства. Він характеризується відношенням власних джерел до валюти балансу. Теоретичне значення коефіцієнта автономії повинно бути не менше 0,5. Збільшення показника свідчить про зростання фінансової незалежності та підвищення підприємством гарантії погашення своїх зобов’язань [16, c. 145].

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами характеризує рівень забезпечення підприємства власними коштами і розраховується як відношення суми фактичної наявності джерел власних і прирівняних до них коштів (за винятком сум заборгованостей за розрахунками з учасниками, доходів майбутніх періодів, резерву майбутніх витрат і платежів, реструктуризованого боргу) до суми наявних оборотних активів підприємства. Фінансовий стан підприємства вважається нормальним, якщо коефіцієнт забезпеченості власними коштами більше за 1.

Для визначення частки активів, що належить до власного капіталу, розраховується коефіцієнт фінансової залежності. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позичених коштів у фінансування підприємства. Якщо його значення наближається до 1 (або 100%), то це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.

Важливим показником, який характеризує фінансову стійкість підприємства, є коефіцієнт маневреності власних коштів. Він показує, скільки довгострокових позикових коштів використано для фінансування активів підприємства поряд з власними коштами. Що менше позикових коштів залучає підприємство для здійснення своєї статутної діяльності, то вища його фінансова стійкість. Тобто, цей коефіцієнт показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні кошти, а яка частина капіталізована. Значення цього показника може змінюватися залежно від структури капіталу і галузевої приналежності підприємства (норматив – 0,4 – 0,6). Щоб визначити фінансову стійкість підприємства, можна додатково розраховувати й показники: концентрації залученого капіталу, фінансування, довгострокового залучення позикових коштів, забезпеченності запасів, забезпеченості оборотних засобів, короткострокової заборгованості [48, c. 97].

Коефіцієнт концентрації залученого капіталу показує частку залучених коштів у формуванні активів. Оптимальне значення коефіцієнту концентрації залученого капіталу <0,5.

Коефіцієнт фінансування показує, скільки власних коштів підприємства припадає на одну гривню позикових .Нормативне значення коефіцієнту фінансування >1.

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів характеризує структуру капіталу .

Коефіцієнт забезпеченості запасів показує, яка частка матеріальних обігових засобів фінансується за рахунок власного обігового капіталу, має оптимальне значення ≥ 0,8 .

Коефіцієнт забезпеченості обігових засобів показує, яка частка власних коштів підприємства вкладена в обіговий капітал. Оптимальне значення коефіцієнту забезпеченості обігових засобів ≥ 0,5.

Коефіцієнт короткострокової заборгованості виражає частку поточних зобов’язань підприємства в загальній сумі зобов’язань.

2. Аналіз та оцінка показників фінансового стану ТОВ "Комфорт"

2.1 Організаційно - економічна характеристика підприємства

Основним предметом діяльності ТОВ "Комфорт" є обробка деревини та впуск меблів.

До структури управління підприємства належать:

-                     директор;

-                     головний інженер;

-                     заступники директора з виробництва, соціальних питань,

-                     заступник директора з економіки;

Основні техніко-економічні показники діяльності ТОВ "Комфорт" за 2006-2008 роки представлені в таблиці 2.1.

Як видно з таблиці, власний капітал ТОВ "Комфорт" у 2006 році складав 1529421,7 грн. За рахунок чистого прибутку, отриманого за звітній період власний капітал зріс на відповідну суму і став складати 1807144,7 грн. Відповідно до вище викладеного, власний капітал на кінець 2008 року став складати 1807144,7 грн. За три звітних періоди не відбувалося ніяких змін у статутному капіталі, тобто як на початок 2006 року так і на кінець 2008 року він складає 1182,5 грн.

За рахунок отримання за 2006 рік чистого доходу від реалізації у розмірі 820125,2 грн., при значенній собівартості 562056,2 грн., валовий прибуток підприємства складав 245222,2 грн..

В результаті фінансової діяльності за 2007 рік валовий прибуток збільшився до 374877,2 грн. Це відбулося за рахунок збільшення чистого доходу від реалізації до 970496,4грн., при збільшенні собівартості реалізованої продукції до 582085,4 грн.

На кінець 2008 року валовий прибуток підприємства складав 212543,2 грн.. Він був сформований в результаті отримання чистого доходу від реалізації у розмірі 785248,9 грн. при собівартості реалізованої продукції у 572705,7 грн.

Таблиця 2.1 Основні техніко-економічні показники діяльності ТОВ "Комфорт" за 2006-2008 роки

Показник капіталовіддачі на кінець 2006 року дорівнював 1,27. За наступні два звітні періоди він збільшився до 2,15. Збільшення цього показника у динаміці відбувалося на рахунок того, що сукупний капітал підприємства зменшувався інтенсивніше ніж чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

На кінець 2006 року рівень собівартості на одну гривню реалізованої продукції складав 0,77 грн. За 2007 рік рівень собівартості зріс, а за 2008 рік зменшився. За рахунок зменшення (збільшення) рівня собівартості продукції відповідно збільшується (зменшується) валовий прибуток підприємства.

Значення показників рентабельності реалізації знаходяться на дуже низькому рівні. На кінець 2006 року вона дорівнювала 23,46%, за 2007 рік зменшилася до 10,82%, а за 2008 рік підвищилася до 17,17%. Збільшення (зменшення) рентабельності реалізації відбувається за рахунок двох факторів: збільшення (зменшення) валового прибутку підприємства та збільшення (зменшення) чистого доходу від реалізації продукції. Тобто рентабельність реалізації залежить від збільшення (зменшення) собівартості реалізованої продукції.

2.2 Аналіз майна підприємства

Оцінка майнового стану підприємства дає можливість визначити абсолютні і відносні зміни статей балансу за певний період, відстежити тенденції їх зміни і визначити структуру фінансових ресурсів підприємства.

Аналіз майна підприємства передбачає проведення аналізу складу майна та його структури, вивчення джерел формування майна, зміни складових майна і джерел його формування.

Основними методами аналізу майна є вертикальний і горизонтальний методи, які застосовуються до аналізу балансу, а також метод фінансових коефіцієнтів.

За даними балансу (Форма №1) визначається вартість усього майна підприємства (валюта балансу) на певну звітну дату.

Доцільним є проведення горизонтального та вертикального аналізу структури активів ТОВ "Комфорт" за 2006 – 2007 роки (табл. 2.2.).

З даних нищенаведеної таблиці слід відмітити, що на кінець 2007 року спостерігалося зменшення майна ТОВ "Комфорт" на 97559,3 грн. Це є негативним моментом, бо свідчить про згортання виробничої діяльності. Але на кінець 2008 року майно підприємства збільшилось на 296790,1 грн.. Це говорить про розширення фінансової діяльності і в цілому являється позитивною характеристикою діяльності підприємства.

Вартість запасів підприємства у 2006 року складала в абсолютних величинах 21416,9 грн. За звітний період вони збільшились на 36354,0 грн., і на кінець 2008 року склали 57770,9 грн. Збільшення вартості запасів має позитивний характер тільки у тому випадку, якщо не відбувалося зниження оборотності запасів. У протилежному випадку це є негативним явищем.

Таблиця 2.2 Аналіз активу балансу ТОВ "Комфорт"(тис.грн.)

Стаття грошові кошти та поточні інвестиції на протязі трьох звітних періодів має найменшу питому вагу у складі валюти балансу. Структура активів з високою питомою вагою заборгованості та низькою вагою грошових коштів свідчить о проблемах , які пов’язані з маркетинговою політикою підприємства, а також про не грошовий характер розрахунків.

У 2007 року найбільший внесок у формування оборотних активів підприємства внесли кошти у розрахунках, а саме дебіторська заборгованість. На кінець звітного періоду при зменшенні абсолютного значення на 40660,3 грн., зменшення дебіторської заборгованості свідкує про поліпшення розрахунків підприємства з покупцями та іншими дебіторами. Але на протязі 2008 року вона збільшилась на 314980,7 грн і складає в абсолютних величинах 548384,5 грн.

Для більш повного аналізу майна "Комфорт" необхідно також оцінити стан основних засобів за допомогою показників оцінки майнового стану підприємства (табл. 2.3).

Таблиця 2.3 Показники оцінки майнового стану "Комфорт" за 2006 – 2008 роки

Відповідно до розрахунку коефіцієнту зносу основних засобів можна побачити, що за рахунок того, що первісна вартість основних засобів за три звітних періоди постійно зменшувалась, то їх знос за час експлуатації теж зменшувався. Це призвело до зростання рівня зносу на кінець 2007 року на 0,01, що свідчить про погіршення їх технічного стану. При значенні коефіцієнту зносу більше ніж 0,5 є негативним моментом.

Технічний стан і відповідальність основних засобів науково-технічним досягненням формується у процесі їх оновлення. Коефіцієнт вибуття основних засобів залежить від темпів оновлення основних засобів: що більше коефіцієнт вибуття основних засобів наближається до коефіцієнту оновлення, то нижчим є рівень зносу засобів і ліпшим є технічний стан. Це стосується і ТОВ "Комфорт", де на кінець 2007 року коефіцієнт оновлення збільшився на 0,01, а коефіцієнт вибуття зменшився на 0,01. За період 2008 року відбулися такі зміни: коефіцієнт оновлення збільшився на 0,03, а коефіцієнт вибуття зменшився на 0,01.

Отже, для підвищення ефективності основних засобів потрібно провести заміну і модернізацію застарілого обладнання, використовуючи нові види верстатів і машин (автоматичні, напівавтоматичні, а також з програмним управлінням), які забезпечують високу досконалість та економічність технологічних процесів.

Рис. 2.1. Динаміка показників оцінки майнового стану ТОВ "Комфорт" протягом 2006-2008 рр.

На графічному відображенні динаміки показників оцінки майнового стану ТОВ "Комфорт" можна побачити негативну тенденцію збільшення на протязі 2006 – 2008 років коефіцієнту зносу основних засобів, а також тенденцію зростання частки основних засобів в активах станом на 2007 рік та її зменшення у 2008 році (рис. 2.1).

Фінансовий стан підприємства безпосередньо залежить від того, наскільки засоби, що вкладені в активи підприємства, трансформуються в реальні грошові кошти, а також залежить від того, як ефективно на підприємстві використовують його активи. Тому доцільним є розрахунок показників ефективності використання майна наведені (табл. 2.4).

Аналіз ефективності використання майна підприємства показав, що середній термін обороту поточних активів у 2006 році складав 188 діб. За наступні два періоди спостерігається зменшення в динаміці цього показника: за 2007 рік на 32 доби; за 2008 рік на 65 діб. Тобто на кінець 2008 року середній термін обороту поточних активів став дорівнювати 91 добу. Ці зміни привели до збільшення в динаміці коефіцієнта оборотності поточних активів з 1,94 до 4,02. Це відбулося за рахунок двох факторів: зміни обсягу чистого доходу від реалізації та зміни середніх залишків оборотних активів. Основною причиною прискорення було зростання середніх залишків з усіх видів оборотних засобів.

Таблиця 2.4 Показники ефективності використання майна ТОВ "Комфорт" за 2006-2008 роки

Аналогічна ситуація відбувається і з коефіцієнтом оборотності активів, який за три звітних періоду збільшився з 1,27 до 2,15. Тривалість одного обороту цих активів на початок 2006 року була 287 діб. За 2007 рік тривалість обороту зменшилась на 36 діб, а за 2008 рік на 82 доби. На кінець 2008 року стала дорівнювати 170 діб. Тривалість обороту загального капіталу залежить від його органічної будови - співвідношення основного та оборотного капіталу. Чим більша частка основного капіталу в загальній величині, тим повільніше він обертається, та навпаки, за умов збільшення питомої ваги оборотних активів прискорюється загальне обертання капіталу. Тобто за звітний період 2006 року повний цикл виробництва та оборотності підприємства дорівнював 1,27 раз або 287 діб на один цикл. За рахунок збільшення цих коефіцієнтів повний цикл виробництва та оборотності став 2,15 раз або 170 діб на один цикл. Економічний ефект в результаті прискорення обертання виражається у відносному вивільненні коштів з обороту, а також у збільшенні суми прибутку. Однак, слід мати на увазі, що показник оборотності активів буде тим вище, чим швидше будуть зношені основні засоби підприємства.

Загальну структуру активів характеризує коефіцієнт співвідношення оборотних і необоротних активів (табл. 2.5).

Спостерігається тенденція збільшення коефіцієнту співвідношення оборотних і необоротних активів на протязі 2006 – 2008 років. Зростання валюти балансу "Комфорт"зв’язане по-перше з ростом оборотних активів, також спостерігається зріст необоротних активів станом на 2007 рік.

Таблиця 2.5 Підсумок розрахунку коефіцієнта співвідношення оборотних і необоротних активів "Комфорт" за 2006 – 2008 роки

Збільшення необоротних активів – позитивна тенденція в діяльності підприємства, але з іншого боку це може вказувати на заморожування капіталу в основних засобах або на його втрату у зв’язку із фізичним і моральним зносом, що в кінцевому результаті підвищує ризик неліквідності підприємства. Зміна структури активів підприємства в напрямку збільшення частки оборотних активів може вказувати на створення надлишкових виробничих запасів.

Можна зробити висновок, що у структурі активів підприємства станом на 2007 рік відбулися позитивні зміни, внаслідок яких активи підприємства збільшились на 296790,1 тис. грн.

Проаналізувавши актив балансу, необхідно проаналізувати пасив балансу, а саме провести аналіз структури і динаміки капіталу (табл.2.6).

Аналізуючи дані пасиву балансу досліджуваного підприємства, можна зробити такі висновки: статутний капітал протягом трьох років не змінювався і склав 1182,5 грн. Проте зростає протягом всіх трьох років сума додаткового вкладеного капіталу, у 2007 році поповнено резервний капітал, який у 2008 році збільшився на 131687,4 грн., що є позитивною тенденцією в діяльності підприємства.

Значне місце займає зменшення довгострокових фінансових зобов’язань у 2007 році (на 1505,3 грн.), але у 2008 році ця сума дещо збільшилась.

У 2006 – 2008 роках була тенденція до зменшення поточних зобов’язань, яку спричинило насамперед зменшення кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги та зниження поточних зобов’язань за рахунками. Проте у 2008 р. відбулося збільшення поточних зобов’язань до відмітки 396409,4 грн., яке насамперед спричинило значне зростання

Таблиця 2.6 Аналіз структури та динаміки капіталу (тис. грн.)

Також тенденція зросту спостерігається у розділі короткострокові кредити банків (збільшився на 600 грн. у порівнянні з попереднім роком).

За результатами оцінки майнового стану "Комфорт" можна зробити висновок, що підприємство працювало не стабільно, за цей період деякі показники зазнали значних змін, як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення.

2.3 Аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства

Фінансовий стан підприємства в короткостроковій перспективі оцінюється показниками ліквідності та платоспроможності, які характеризують можливість своєчасних та повних розрахунків по короткостроковим зобов’язанням перед контрагентами.

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані бухгалтерського балансу (форма 1) та додатків до нього (форма 2), статистична та оперативна звітність (Додаток В, С. 102-117).

Для відображення фінансового стану досліджуваного підприємства складений аналітичний баланс за даними річних балансів підприємства за 2006, 2007 і 2008 років.

Для характеристики ліквідності ТОВ "Комфорт" необхідно провести аналіз ліквідності балансу шляхом групування активів та пасивів по ступеню їх ліквідності (таблиця 2.7).

Залежно від рівня ліквідності активи підприємства поділяються на такі групи:

А1 – найліквідніші активи (грошові кошти та їх еквіваленти і поточні фінансові інвестиції) - мають дорівнювати кредиторській заборгованості (тобто найтерміновішим зобов’язанням) або перевищувати її;

А2 – швидкореалізовувані активи (дебіторська заборгованість та інші оборотні активи) - мають дорівнювати або перевищувати короткострокові пасиви;

А3 – повільнореалізовувані активи (запаси) - мають дорівнювати або перевищувати довгострокові зобов’язання (кредити та інші зобов’язання);

А4 – важкореалізовувані активи (нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції та інші необоротні активи) - мають дорівнювати джерелам власних коштів або перевищувати їх.

Пасиви балансу відповідно до зростання строків погашення зобов’язань групуються так:

П1 – негайні пасиви - це кредиторська заборгованість, розрахунки за дивідендами;

П2 – короткострокові пасиви - це короткострокові кредити банків, поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями, векселі видані;

П3 – довгострокові пасиви - це довгострокові зобов’язання;

П4 – постійні пасиви - це власний капітал.

Таблиця 2.7 Аналіз ліквідності балансу ТОВ "Комфорт"

Доцільним є розрахунок таких показників ліквідності досліджуваного підприємства: загальний коефіцієнт покриття, коефіцієнт швидкої ліквідності, коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт маневреності, співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості (табл. 2.8).

Таблиця 2.8 Основні показники ліквідності ТОВ "Комфорт" за 2006-2008 роки

Коефіцієнт абсолютної ліквідності за аналізований період жодного разу не досягав рівня нормативного значення. Це говорить про те, що підприємству не вистачає грошових коштів для розрахунку за поточними зобов’язаннями і воно користується комерційним кредитом. Як видно із наведеного розрахунку коефіцієнт абсолютної ліквідності значно нижче нормативного мінімуму (0,25), так як становить 0,001 в 2006 році, 0,005 в 2007 та 0,002 в 2008р. Це свідчить про те, що на початок періоду підприємство лише на 0,1% могло погасити всі свої борги, а в 2007 р. - 0,5%. Зріст коефіцієнту пояснюється збільшенням грошових коштів на рахунках підприємства . У 2008 році коефіцієнт знизився до значення 0,002 за рахунок значного збільшення короткострокових кредитів банку.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу у 2006 р. дещо збільшився з 0,05 до 0,16. У 2007 р. показник знизився до 0, 13. Так як нормативне значення показника маневреності К > 0,1, а за розрахунками можна відмітити, що показник маневреності "Комфорт" коливається в малих значеннях, то можна зробити висновок, що на підприємстві відбувається значне інвестування в основні засоби. Але, як видно, значення показника у 2006 - 2007 роках знаходиться у межах норми.

Розрахунок співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості показав, що підприємство спроможне розрахуватися з кредиторами за рахунок дебіторів протягом року.

За результатами аналізу динаміки показників ліквідності ТОВ "Комфорт":

-                     загальний коефіцієнт покриття коливається в межах норми, станом на 2007 рік можна побачити його збільшення на 1,43 відсоткові пункта, у 2008 році відбувається зменшення на 0,25 відсоткові пункта;

-                     з 2006 на 2007 рік спостерігається позитивна тенденція росту коефіцієнту швидкої ліквідності на 1,19 відсоткові пункти та інша ситуація склалася станом на 2008 рік – показник знизився на 0,63 відсоткові пункта;

-                     коливання коефіцієнту абсолютної ліквідності відбувається у дуже низьких значеннях;

-                     позитивна тенденція збільшення показника маневреності на 0,11 відсоткові пункта спостерігається з 2006 на 2007 рік, але дещо знизився показник у 2008 році – на 0,03 відсоткові пункта;

-                     співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості на протязі аналізованих років (2006-2008 рр.) коливається в межах норми, спостерігається стійка тенденція збільшення коефіцієнта на 0,1 відсоткові пункта.

На графічному відображенні динаміки показників ліквідності ТОВ "Комфорт"(рис. 2.2 - 2.6) можна побачити тенденцію збільшення показників: покриття, швидкої ліквідності, маневреності станом на 2007 рік та їх зменшення – у 2008 році, але спостерігається інша - позитивна тенденція збільшення показника співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості на протязі 2006 – 2008 років, а також негативна тенденція зниження протягом 2006 – 2007 років коефіцієнту абсолютної ліквідності.

Рис. 2.2. Динаміка показників загальної ліквідності ТОВ "Комфорт" протягом 2006-2008 рр

Підприємство має ліквідний баланс. Хоча показник знизився, але він поки достатньо високий.

Рис. 2.3. Динаміка показників швидкої ліквідності ТОВ "Комфорт" протягом 2006-2008 рр

Перевищує норму за рахунок зростання короткострокової дебіторської заборгованості в порівнянні з кредиторською. На 2008р. показник знизився за рахунок накопичення певних виробничих запасів.

Рис. 2.4 Динаміка показників абсолютної ліквідності ТОВ "Комфорт" протягом 2006-2008 рр

Значення нижчі за норму, на 2007 р. значення знижується через зниження грошових коштів на рахунках підприємства, на 2008р. показник знизився за рахунок збільшення короткострокових кредитів банку.

Рис. 2.5 Динаміка показників маневреності власного капіталу ТОВ "Комфорт" протягом 2006-2008 рр

Показники коливаються в низьких значеннях в результаті значного інвестування в основні засоби.

Рис. 2.6 Динаміка показників співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості ТОВ "Комфорт" протягом 2006-2008 рр

Для оцінки показників платоспроможності досліджуваного підприємства доцільно провести розрахунок показників: автономії, фінансової стабільності, фінансового левериджу, забезпечення оборотних активів власними коштами (табл. 2.9).

Таблиця 2.9 Основні показники платоспроможності ТОВ "Комфорт" за 2006-2008 роки

Дані вищенаведеної таблиці свідчать, що існує недостатня динаміка збільшення коефіцієнту автономії (фінансової незалежності), яка пояснюється суттєвим зростом залучених коштів. Всі зобов’язання підприємства можуть бути покриті власними активами, так як значення показника автономії знаходиться в межах норми. Збільшення коефіцієнта автономії на кінець 2007 р. свідчить про більшу фінансову незалежність, підвищення гарантії погашення підприємством своїх зобов’язань.

За результатами аналізу динаміки показників платоспроможності ТОВ "Комфорт":

-                     динаміка збільшення коефіцієнту автономії відбувається з 2006 на 2007 рік - на 0,15 відсоткові пункта, у 2008 році відбувається зменшення на 0,09 відсоткові пункта;

-                     спостерігається позитивна тенденція росту з 2006 на 2007 рік коефіцієнту фінансової стабільності на 1,33 відсоткові пункти, але станом на 2008 рік показник знизився на 0,81 відсоткові пункта;

-                     коливання коефіцієнту фінансового левериджу станом на 2007 рік відбувається в напрямку зменшення – на 0,002 відсоткові пункта, але показник збільшився на 0,042 відсоткові пункта у 2008 році;

-                     позитивна тенденція збільшення показника забезпеченості власними коштами на 0,46 відсоткові пункта відбувається з 2006 на 2007 рік, але у 2008 році відбувається його зменшення на 0,17 відсоткові пункта.

Для спостереження динаміки аналізованих показників доцільно побудувати графічне відображення їх змін на протязі аналізованого періоду (2006 – 2008 роки). На графічному відображенні динаміки показників платоспроможності ТОВ "Комфорт" можна побачити (рис. 2.7.- 2.10):

Рис. 2.7. Динаміка показників автономії (фінансової незалежності) ТОВ "Комфорт" протягом 2006-2008 рр.

Підприємство має високу фінансову незалежність. Недостатня динаміка збільшення пояснюється суттєвим зростом залучених коштів.

Рис. 2.8. Динаміка показників фінансової стабільності ТОВ "Комфорт" протягом 2006-2008 рр

На графіку видно, коефіцієнт фінансової стабільності вищий за норматив, пік його збільшення прийшовся на 2007 рік, однак вже у 2008 він знову знизився до 1,69.

Рис. 2.9 Динаміка показників забезпеченості власними коштами ТОВ "Комфорт" протягом 2006-2008 рр.

Значення у 2006р. нижче за норму. Зменшення на 2008р. за рахунок збільшення власного капіталу.

Рис. 2.10. Динаміка показників фінансового левериджу ТОВ "Комфорт" протягом 2006-2008 рр.

На відміну від інших пказників коефіцієнт фінансового левериджу менший за нормативне значення, і навіть не має тенденції до його збільшення.

Проведений аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства "Комфорт" свідчить, що динаміка вищезазначених показників станом на 2008 рік змінюється в напрямку їх погіршення, що насамперед є результатом впливу світової фінансової кризи.

2.4 Аналіз фінансової стійкості підприємства

Фінансова стійкість характеризує рівень ризику діяльності компанії і її залежності від позикового капіталу. За результатами розрахунків фінансової стійкості можна зробити висновки:

-                     про інтенсивність використання позикових засобів;

-                     про ступінь залежності від короткострокових зобов'язань;

-                     про рівень довгострокової стійкості компанії без позикових засобів.

Аналіз фінансової стійкості підприємства здійснюється за даними балансу підприємства, характеризує структуру джерел фінансування ресурсів підприємства, ступінь фінансової стійкості і незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування діяльності. В таблиці 2.10 представлені абсолютні показники фінансової стійкості досліджуваного підприємства.

Таблиця 2.10 Абсолютні показники фінансової стійкості ТОВ "Комфорт" у 2007 -2008 роках

За результатами аналізу даних таблиці 2.10 досліджуване підприємство має надлишок власних оборотних коштів, надлишок власних оборотних коштів та довгострокових зобов’язань, надлишоко основних джерел фінансування запасів, що свідчить про абсолютну фінансову стійкість ТОВ "Комфорт" у період 2006-2008 років, так як підприємство своєчасно виконує всі розрахунки, водночас у нього залишаються грошові кошти для закупівлі сировини, матеріалів, напівфабрикатів тощо, тобто забезпечення наступного виробничого процесу матеріальними ресурсами.

Використовуючи методику розрахунку показників фінансової стійкості, та на основі даних балансу підприємства дамо оцінку фінансової стійкості підприємства "Комфорт"(табл. 2.11).

Таблиця 2.11 Показники фінансової стійкості підприємства "Комфорт"

Відповідно за даними таблиці 2.11, перші п¢ять показників характеризують фінансовий стан підприємства з позиції структури капіталу. Чим вище рівень першого показника та нижче другого, тим стійкішим є фінансове положення підприємства. У нашому випадку станом на 2006 рік ТОВ "Комфорт"фінансувалося за рахунок власного капіталу на 65 % та на 35 % за рахунок позиченого. За період з 2006 року до 2008 року відбувається збільшення (зменшення) в динаміці коефіцієнтів автономії та коефіцієнтів концентрації залученого капіталу. Це є позитивною тенденцією, тому, що свідчить про збільшення (зменшення) підприємством фінансування своєї діяльності за рахунок власного капіталу до 80 % і за рахунок залученого до 12%. Відповідно при зростанні частки власного капіталу зменшується коефіцієнт фінансової залежності та збільшується коефіцієнт фінансування.

Станом на 2006 рік поточні зобов’язання у загальній сумі зобов’язань складають 37 %, а на кінець 2008 року вони знизились до 17%.

У 2006 році 33 % власних коштів було вкладено в оборотний капітал, за рахунок цього були сформовані на 100 % матеріальні запаси та на 7 % обігові засоби. В результаті діяльності підприємства за 2006 рік відмічався зріст коефіцієнтів забезпеченості, що свідчить про підвищення ефективності роботи організації. Але на кінець 2007 року динаміка цих коефіцієнтів змінилася на протилежну, тобто у сторону зменшення. На кінець 2008 року маємо значення цих коефіцієнтів нижче нормативно прийнятого, а саме, тільки 8 % власних коштів вкладено в оборотний капітал. За рахунок цього були сформовані на 14 % матеріальні запаси та на 8 % обігові засоби. Тобто у підприємства не вистачає власних коштів для фінансування своєї діяльності.

Рис. 2.11. Динаміка показників фінансової залежності ТОВ "Комфорт" протягом 2006-2008 рр.

Коефіцієнт фінансової залежності в 2007 році був значно менший від нормативного значення, однак вже в 2008 він значно наблизився до нього. Загалом можемо відмітити тенденцію до його вирівнювання.

Рис. 2.12. Динаміка показників концентрації залученого капіталу ТОВ "Комфорт" протягом 2006-2008 рр.

Коефіцієнт фінансової концентрації, на відміну від фінансової залежності зменшувався протягом майже всього періоду, однак його мінімальне значення приходилося на 2007 рік, що свідчить про можливість його зростання в майбутніх періодах.

Рис. 2.13. Динаміка коефіцієнту забезпеченості запасів ТОВ "Комфорт" протягом 2006-2008 рр.

Коефіцієнт забезпеченості запасів у 2006-2007 роках значно перевищував норму, однак в 2008 році впав до відмітки 0,14, що свідчить про неефективну політику забезпечення виробництва останнім часом.

Рис. 2.14 Динаміка показників маневреності власних коштів ТОВ "Комфорт" протягом 2006-2008 рр

На графічному відображенні динаміки показників фінансової стійкості ТОВ "Комфорт"можна побачити станом на 2007 рік - тенденцію зниження коефіцієнтів фінансової залежності, концентрації залученого капіталу, маневреності власних коштів, але інша ситуація спостерігається у 2008 році, а саме: збільшуються всі перераховані показники.

2.5 Оцінка ділової активності

Ділова активність — це комплексна характеристика, яка втілює різні аспекти діяльності підприємства, а тому визначається системою таких критеріїв, як місце підприємства на ринку конкретних товарів, географія ділових відносин, репутація підприємства як партнера, активність іноваційно-інвестиційної діяльності, конкурентоспроможність.

Таким чином, ділова активність може характеризуватись динамікою показників ефективності виробничо-господарської діяльності в цілому. Позитивна динаміка цих показників сприятиме зміцненню фінансового стану підприємства.

Оцінка ділової активності дозволяє проаналізувати ефективність основної діяльності підприємства, що характеризується швидкістю обертання фінансових ресурсів підприємства. Оцінка здійснюється за допомогою коефіцієнтів оборотності.

Коефіцієнти оборотності – система показників фінансової активності підприємства, яка характеризує наскільки швидко сформований капітал обертається в процесі його господарської діяльності.

Для оцінки ділової активності "Комфорт"проведемо розрахунки показників ділової активності за 2006-2008 роки, використавши для цього дані річних фінансових звітів. (Табл.2.12)

Коефіцієнт обігу активів за три звітних періоду збільшився з 1,27 до 2,15. Тривалість одного обороту цих активів на початок 2006 року була 287 діб. За 2007 рік тривалість обороту зменшилась на 36 діб, а за 2008 рік на 82 доби. На кінець 2008 року стала дорівнювати 170 діб.

Таблиця 2.12 Показники оборотності активів та фінансових ресурсів ТОВ "Комфорт" за 2006-2008 роки

Тривалість обороту загального капіталу залежить від його органічної будови – співвідношення основного та оборотного капіталу. Чим більша частка основного капіталу в загальній величині, тим повільніше він обертається, та навпаки, за умов збільшення питомої ваги оборотних активів прискорюється загальне обертання капіталу. Тобто за звітний період 2006 року повний цикл виробництва та обігу підприємства дорівнював 1,27 раз або 287 діб на один цикл. За рахунок збільшення цих коефіцієнтів повний цикл виробництва та обігу став 2,15 раз або 170 діб на один цикл. Економічний ефект в результаті прискорення обертання виражається у відносному вивільненні коштів з обороту, а також у збільшенні суми прибутку. Однак, слід мати на увазі, що показник обіговості активів буде тим вище, чим швидше будуть зношені основні засоби підприємства.

Аналіз ефективності використання капіталу підприємства показав, що середній термін обігу кредиторської заборгованості на кінець 2006 року складав 29 діб. За наступний період спостерігається зменшення цього показника на 4 доби, а за 2008 рік збільшення на 10 діб. Тобто на кінець 2008 року середній термін обігу кредиторської заборгованості став дорівнювати 15 діб і це означає, що підприємство за 15 діб оплачує виставлені йому рахунки. Ці зміни привели до збільшення в динаміці коефіцієнта обігу кредиторської заборгованості з 12,54 до 24,05. На кінець 2008 року підприємство зробило 24,05 обороти, щоб сплатити кредиторські рахунки по господарським операціям. Тобто зростання у динаміці коефіцієнта обігу кредиторської заборгованості свідчить про підвищення швидкості сплати заборгованості підприємства. Коефіцієнт обігу дебіторської заборгованості за 2006-2008 звітних періоду збільшився з 5,17 до 7,55. Період погашення цих активів на початок 2006 року був 71 день. За 2007 рік тривалість обороту зменшилась на 13 діб, а за 2008 рік на 10 діб. На кінець 2008 року стала дорівнювати 48 діб. Тобто на кінець 2008 року підприємству потрібно зробити 7,55 оборотів (тривалість одного обороту 48 діб), щоб сплатити в повному обсязі свої зобов’язання. Зростання у динаміці коефіцієнту обігу поточних зобов’язання є позитивним моментом, бо свідчить про покращення стану розрахунків з кредиторами підприємства.

На графічному відображенні динаміки деяких показників ділової активності ТОВ "Комфорт"можна побачити (рис. 2.13-2.17) тенденцію збільшення коефіцієнтів оборотності активів, оборотності кредиторської заборгованості, оборотності запасів, концентрації залученого капіталу.

Рис. 2.15. Динаміка показників оборотності активів ТОВ "Комфорт" протягом 2006-2008 рр.

Показники оборотності активів постійно зростають, що свідчить про пришвидшене обертання коштів і, як наслідок, про збільшення прибутку.

Рис. 2.16. Динаміка показників оборотності запасів ТОВ "Комфорт" протягом 2006-2008 рр.

Динаміка показників оборотності запасів свідчить про надвисокі темпи обороту сировини та матеріалів, що може свідчити як про великі обсяг виробництва особливо враховуючи коефіцієнт забезпеченості запасів за останній рік.

Рис. 2.17. Динаміка показників оборотності дебіторської заборгованості ТОВ "Комфорт" протягом 2006-2008 рр.

Дебіторська заборгованість також має надвисокий рівень, однак в даному випадку це свідчить про повыльне її погашення або взагалі практичну відсутність.

Рис. 2.18. Динаміка показників оборотності кредиторської заборгованості ТОВ "Комфорт" протягом 2006-2008 рр.

Теж саме можна сказати й про коефіцієнт кредиторської заборгованості, що її погашення відбувається достатньо повільно.

Рис. 2.19. Динаміка показників фондовіддачі ТОВ "Комфорт" протягом 2006-2008 рр.

Фондовіддача також перевищує норму, що знову жтаки свідчить про збільшення обсягів виробництва.

Таким чином. аналіз ділової активності свідчить, що на підприємстві відбуваються протягом аналізуємого періоду позитивні тенденції. Збільшується коефіцієнт оборотності активів за рахунок збільшення оборотності запасів та дебіторської заборгованості. Все це призвело до зменшення тривалості оборотних коштів і до збільшення прибутку підприємства.

3. Вдосконалення фінансового стану ТОВ "Комфорт"

3.1 Напрямки і резерви покращення фінансового стану підприємства

Покращення фінансового стану підприємства можна досягти завдяки збільшення його прибутку. Збільшувати прибуток можна за допомогою багатьох факторів. Наприклад, можна збільшити ціну на продукцію, надані послуги, виконану роботу. Проте цей варіант не зажди доцільний, оскільки в умовах пануючого кризового стану економіки країни, підприємства не мають достатньо грошових коштів, щоб заплатити ще більшу суму за послуги, роботу, товари.

Отже, резерви зростання прибутку - це кількісні можливості збільшення прибутку завдяки:

-                     збільшенню обсягу реалізації продукції;

-                     зменшенню витрат на виробництво і реалізацію продукції: усунення перевитрат по сировині і матеріалах, усунення понадпланових відходів, усунення невиправданих і непродуктивних витрат у складі цехових і загально-виробничих витрат, а також у складі витрат на утримання і експлуатацію устаткування, усунення втрат від браку;

-                     постійному зниженню позареалізаційних збитків.

Ще одним напрямом у пошуку резервів зростання прибутку є аналіз використання ресурсів підприємства, собівартості виготовленої продукції. Зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції - основний резерв збільшення прибутку підприємства. Враховуючи специфіку виробництва досліджуваного підприємства суттєво зменшити витрати на виробництво можна завдяки технічним і технологічним заходам.

Фактична собівартість виконаних робіт у 2007 році склала 582,08 тис. грн., що на 20,02 тис. грн. (або 23%) більше ніж в 2006 році – 562,02 тис. грн., а в 2008 році зменшилась на 9,37 і склала 572,7 тис. грн.

Кошторис витрат на виробництво ТОВ "Комфорт" за 2006-2008 роки представлений у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1 Кошторис витрат на виробництво ТОВ "Комфорт" за 2006-2008 р.р

Питома вага витрат, що входять у повну собівартість ТОВ "Комфорт" за 2006-2008 роки представлено в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 Питома вага витрат, що входять у повну собівартість ТОВ "Комфорт" за 2006-2008 роки

Графічно структуру витрат зображено на рисунку 3.1

Рис 3.1 Структура витрат підприємства ТОВ "Комфорт".

Витрати на 1 гривню виконаного обсягу робіт у 2007 році склали 90 коп., в 2006 році вони рівнялися 88 коп., тобто збільшилися на 4 коп, а у 2008 році - 92 коп., ще зросли на 2 коп.

Збільшення відбулося:

-                     по матеріальних витратах - на 3 коп.

-                     по іншим витратах - на 5 коп.

Знизилися витрати:

-                     по енергоносіях - на 2 коп.

-                     по амортизаційних відрахуваннях - на 1 коп.

-                     по адміністративних витратах - на 5 коп.

Збільшення матеріальних витрат викликано ростом цін на основні матеріали.

Зниження витрат по енергоносіях пов'язане з тим, що у всіх ЕРП установлені лічильники з обліку енергоносіїв, а також посилений контроль з їх використання.

Протягом 2008 року мало місце збільшення тарифів на споживання енергоносіїв. У порівнянні з 2007 роком середня ціна на споживані енергоносії зросла: тепло - на 48,3%, електроенергія - на 38,5%, природний газ - 17,5%, вода питна - 16,8%, комунальні стоки - 16,4%.

Загалом по ТОВ "Комфорт" витрати на енергоносії у звітному році збільшилися на 311,6 грн. (або 29,8%) і склали 1357,5 грн. По видах енергоносіїв:

-                     електроенергія - 1071,4 грн., збільшення на 254,2 грн. (31,1%);

-                     тепло - 174,4 грн., збільшення на 30,8 грн. (21,5%);

-                     природний газ - 34,8 грн., збільшення на 6,8 грн. (24,3%);

-                     вода питна - 30,2 грн., збільшення на 9,1 грн. (43,1%);

-                     комунальні стоки - 33,7 грн., збільшення на 9,8 грн. (41,0%);

-                     стиснене повітря - 13 грн., збільшення на 0,8 грн. (6,6%).

Найбільше збільшення спостерігається по споживанню електроенергії й тепла.

Для зниження собівартості продукції проведені заходи щодо економії енергоресурсів всіма підрозділами ТОВ "Комфорт". Загальна економія енергоресурсів по ТОВ "Комфорт" склала 760 грн.

Щомісяця виставляються ліміти на споживання енергоресурсів структурними підрозділами, які прикріпленні до конкретно виконуємої програми й номенклатури.

Також необхідно знизити витрати на сировину і матеріали, які використовуються у виробництвіТОВ "Комфорт".

Якщо прибуток розрахований на гривню продукції, сума резерву її зростання за рахунок збільшення об'єму реалізації визначається за формулою:

, (3.1)

де  ─ потенційно можливе збільшення об'єму реалізованої продукції, грн.;

 ─ фактичний прибуток від реалізації, грн.;

 ─ фактичний об'єм реалізованої продукції, грн..

Розрахунок можливого об'єму робіт, встановленого за результатами маркетингових досліджень відповідними органами підприємства з урахуванням існуючого темпу приросту та можливостей підприємства дозволив спрогнозувати збільшення доходу УМГ "Прикарпаттрансгаз" на 15% в наступному році.

Розрахуємо резерв збільшення прибутку за рахунок збільшення об'єму реалізації робіт ТОВ "Комфорт" за формулою (3.1).

,

Як показують дані таблиці 3.2, існують резерви зниження собівартості продукції за рахунок зменшення матеріальних затрат, зарплати з нарахуваннями та інших операційних витрат. Всі перелічені показники затрат на 1 грн. товарної продукції збільшились порівняно з попереднім періодом, і являють собою негативні відхилення від досягнутих у попередньому періоді, які можна розглядати як потенційно можливі.

Можливе зниження витрат на гривню товарної продукції дорівнює - 0,015 грн. Витрати на гривню товарної продукції в 2008 році склали 0,92 грн., зниження цієї суми на 0,015 грн. дозволить збільшити суму прибутку. Розрахуємо резерв збільшення суми прибутку:

А це у свою чергу підвищить рентабельність продажів.

Фактична рентабельність продажів у 2008 році склала:

Можлива рентабельність продажів при зниженні на 0,015 грн. витрат на 1 гривню продукції складе:

Узагальнимо всі виявлені резерви зростання прибутку в таблиці 3.3.

Таблиця 3.3 Загальні резерви збільшення суми прибутку ТОВ "Комфорт".

Питома вага кожного резерву в загальній сумі резервів зображено на рисунку 3.2

Рис. 3.2 Структура джерел резервів збільшення прибутку

Основними джерелами резервів підвищення рівня рентабельності продукції є збільшення суми прибутку від реалізації продукції, зниження собівартості товарної продукції. Для підрахунку резервів збільшення рентабельності продажів може бути використана наступна формула:

, (3.2)

де  ─ резерв зростання рентабельності;

 ─ рентабельність можлива;

 ─ рентабельність фактична;

 ─ фактична сума прибутку;

 ─ резерв зростання прибутку від реалізації продукції;

 ─ можлива собівартість продукції з урахуванням виявлених резервів;

 ─ фактична сума витрат по реалізованій продукції.

Можлива сума витрат на 1 гривню товарної продукції:

Помножимо цю суму витрат на можливий об'єм товарної продукції виражений в цінах реалізації (820125,2 грн.), отримаємо значення суми можливої собівартості:

Підставивши всі відомі дані у формулу (3.2) обчислимо резерв збільшення рентабельності продажів ТОВ "Комфорт" за рахунок названих вище чинників:

1,88%

Таким чином, при збільшенні об'єму виробництва і реалізації продукції на 15%, зниженні на 0,015 грн. витрат на 1 гривню продукції ТОВ "Комфорт"одержить додатковий прибуток в сумі 189446,16 грн. і збільшить рентабельність продажівна 1,88%.

То ж аналізуючи витрати на виробництво продукції, знаходимо резерви її зниження, які водночас є і резервами збільшення прибутку.

Також важливим резервом для покращення фінансового стану підприємства є скорочення дебіторської та кредиторської заборгованості підприємства.

На підприємстві ТОВ "Комфорт" відбувається зростання дебіторської та кредиторської заборгованості. Основною з причин росту кредиторської заборгованості є відсутність коштів по оплаті своїх зобов’язань. Проте підприємство може штучно збільшити свою заборгованість. Це відбувається при умові, якщо в країні намітилась ситуація, що спричиняє ріст інфляції. При такій умові підприємство може завідома збільшити свою кредиторську заборгованість з метою віддати через деякий час ту ж саму суму заборгованості. Цей варіант можливий лише при умові, що ціни зросли, а сума заборгованості не змінилась (або зросла в незначній мірі).

Інша ситуація складається з дебіторською заборгованістю. В основному, ріст дебіторської заборгованості відбувається з причин взаємних неплатежів між підприємствами чи покупцями, тобто через неефективні методи розрахунків між підприємствами. Розглядаючи питання скорочення дебіторської заборгованості (розрахунку з покупців і замовників), слід ознайомитися з одним із методів розрахунку з покупцями, що широко використовується в країнах з розвинутими ринковими відносинами. Це метод надання знижок при достроковій оплаті. Відомо, що в умовах інфляції будь-яка відстрочка платежу призводить до того, що підприємство реально одержує лише частину вартості реалізованої продукції. Тому підприємству інколи вигідніше зробити знижку на товар за умови оплати рахунка (наприклад, у десятиденний строк), ніж втратити певну суму в результаті інфляції.

3.2 Використання інформаційних технологій у фінансово-вартісному аналізі

Реалізація методу функціонально-вартісного аналізу (ФВА) стала можливою в результаті розвитку сучасних програмних і апаратних технологій. До них відносяться інструменти Busіness Іntellіgence (BІ) і системи підтримки прийняття рішень (Decіsіon Support Systems, DSS). Однак з появою безлічі ІT- проектів виник ряд додаткових проблем - як вибрати одне або декілька Bі- рішень для економічної й ефективної реалізації ФВА. Комплекс програмних і апаратних засобів для реалізації ФВА-Методу може сприйматися як "чорний ящик"- настільки він складний і заплутаний. Процес пошуку підходящої програмної реалізації будемо розглядати в трьох "вимірах": складність моделі, організаційний вплив, інтеграція систем. Крім того, необхідно враховувати час на розробку моделі, а також здатність вирішити це завдання й наявність необхідних ресурсів.

Складність ФВА-Моделі пропорційна кількості функцій у ФВА-Компоненту. З одного боку, занадто велика кількість функцій вимагає нерозумно більших, дорогих обсягів даних. А з іншого боку, їхній недолік може ускладнити визначення основних джерел витрат (cost drіvers) для даного виду діяльності. Рівень складності визначається розумним балансом між точністю й вартістю даних. Цінові й торговельні моделі вимагають великої точності а, отже, і більшої складності. Напроти, для моделей вигідності клієнтів точність не так важлива, і тому вони набагато простіше.

При розробці ФВА-Проекту найкраще дотримуватися принципу "не будь дурнем і спрощуй"(Keep Іt Sіmple, Stupіd - KІSS). Бажано почати з моделі, орієнтованої на одну єдину мету (наприклад, на розрахунок витрат по замовленнях або продуктам, або на оцінку прибутковості клієнтів), потім використовувати пілотні моделі, оцінити й перевірити результати, а потім переходити до більше складного етапу. При такому структурному підході спочатку розглядаються агреговані функції, потім вони діляться на підфункції й тільки згодом відбувається перехід до комплексних моделей.

Другий вимір - організаційний вплив, що визначає, як модель буде використовуватися серед співробітників організації. Наприклад, якщо ФВА розробляється для фінансового відділу, те цілком достатньо програмної реалізації на основі електронних таблиць. Такий варіант звичайно підходить для одноразових пілотних проектів. Якщо ж продукт буде використовуватися керівництвом, торгівельними агентами й рядовими працівниками, то необхідно мережне рішення, або модель повинна зберігатися на центральному мейнфреймі.

Реалізацію проекту на основі організаційного впливу важко виконувати поетапно. Якщо модель спочатку створюється в електронних таблицях, потім у вигляді самостійного додатка на ПК, а вже потім у мережній архітектурі, то тимчасові й матеріальні витрати можуть виявитися невиправданими. Якщо із самого початку очевидно, що ФВА-Додаток буде використовуватися в рамках всієї організації, то швидше й дешевше розробити моделі для клієнт-серверної мережі, чим для автономного ПК. У більшості випадків, рішення визначається наявністю необхідних ресурсів (часу, засобів).

Третій вимір, що визначає вибір технології - інтеграція систем. Він тісно пов'язане з організаційним впливом. На якому устаткуванні буде працювати ФВА-Модель: на окремих ПК, на мейнфреймі компанії, або в клієнт-серверній мережі? Чим більше користувачів буде працювати з моделлю, тим важливіше інтеграція.

Вибір технології залежно від інтеграції систем залежить також від ступеня централізації збору, керування й обробки інформації. Вимоги до даних для реалізації ФВА високі. Як правило, інформація повинна зберігатися на одному комп'ютері й управлятися централізовано (наприклад, ІT-вітділом). Якщо джерела даних розподілені по всій компанії і їхню підтримці здійснюють непрофесіонали, то гостро встає проблема точності інформації. У таких випадках часто порушується вірогідність моделей і виникає питання про доцільність їхнього використання для прийняття рішень.

Як уже говорилося, потрібно також урахувати час на розробку й наявність необхідних ресурсів. Для створення моделі в електронних таблицях необхідні істотні тимчасові витрати й гарний фахівець, але зате мінімальна вартість програмного й апаратного забезпечення. Самостійний ФВА-Додаток зажадає чималих витрат на первісному етапі, але істотно скоротить тимчасові витрати й необхідність внутрішньої підтримки.

Розглядаючи застосування різних апаратних і програмних засобів для ФВА потрібно пам'ятати про "виміри". Питання можна поставити так: "чи варто почати з вихідної точки графіка (проста модель, один користувач, електронна таблиця на окремому ПК) і залишатися в ній, або потрібно рухатися за графіком вправо нагору (складна модельдекілька трохи користувачів, інтегрована система)?" Вирішивши для себе всі ці питання, можна вибрати саме ту технологію, що підходить для кожної конкретної компанії.

Іноді перша ідея, що спадає на думку при виборі технології для ФВА, - використовувати традиційну (legacy) облікову систему компанії. У ній уже зберігаються всі дані й генеруються звіти по клієнтах, продуктах і замовленням. Однак це не підходящий метод для моделювання ФВА, тому що більшість таких систем були спроектовані для фінансового, а не управлінського обліку. Фінансовий облік припускає створення звітів для вищого керівництва, акціонерів, кредиторів і урядових органів. Управлінський облік призначений для менеджерів. Функціонально-вартісний аналіз відноситься до управлінського обліку. Це методологія для розподілу ресурсів по функціональних групах (Actіvіty pools) і наступного розподілу витрат по об'єктах витрат (cost objects) за допомогою джерел витрат (cost drіvers). Такий підхід не був закладений у більшості фінансових облікових систем. Тому й з'явилося спеціальне програмне забезпечення для ФВА.

Деякі постачальники фінансових облікових систем співробітничають із розроблювачами ПО для ФВА. У результаті, вдається ефективніше відображати (імпортувати) дані з бухгалтерської системи (головної бухгалтерської книги) у ФВА-Додаток. ФВА-раоробник забезпечує канал передачі даних у фінансову облікову систему, за рахунок цього можна використовувати бухгалтерську програму, імпортуючи з них дані, необхідні для запуску ФВА-Моделей.

ПО для функціонально-вартісного аналізу ніколи повністю не замінить фінансову облікову програму, а традиційні системи рідко можуть забезпечити ФВА-Логікові. Можливо, у майбутньому фінансові облікові системи будуть реалізовувати цей метод, але на даний момент на ринку дуже мало постачальників, що пропонують інтегровані рішення для обліку фінансів і функціонально-вартісного аналізу.

Пропонується заповнити "чорний ящик"(тобто вибрати програмне забезпечення й устаткування), зупинившись на одній з наступних технологій:

1.      Рішення на основі електронних таблиць / Реалізація для автономних ПК.

2.      Спеціальні ФВА програмні рішення / Реалізація, як для окремих, так і для мережних комп'ютерів.

3.      Сховище даних / Реалізація для клієнт-серверних мереж.

4.      Спільне використання ФВА ПО й Сховища даних / Реалізація для клієнт-серверних мереж.

Сполучення програмного й апаратного забезпечення залежить від складності моделі, організаційного впливу й інтеграції систем. Як уже говорилося, при виборі технології дуже важливо враховувати доступні ресурси - час, здатності й гроші. При невеликому бюджеті прийдеться обмежитися додатком в електронних таблицях для ПК, а при наявності більших засобів є зміст реалізувати ФВА-Проект у клієнт-серверній мережі.

Поза залежністю від того, як у кожному конкретному випадку заповнений "чорний ящик", вхідні дані - ті самі. Грошові показники з головної бухгалтерської книги (general ledger), що зберігається у фінансовій обліковій системі, переносяться у функціональні групи (actіvіty cost pools). Інформація про ресурси (кількості співробітників, торговельних площах, устаткуванні й т.п.) надходить із інших джерел: письмових документів, електронних таблиць, операційних баз даних і т.п. Дані по джерелах витрат (кількість рахунків фактури, поставок і т.п.) надходять із фінансової облікової системи або інших джерел. На жаль, при пошуку даних поза обліковою системою витрати на збір інформації підвищуються, а точність знижується.

Точність даних про ресурси й носії витрат часто є основною проблемою при реалізації методу ФВА. В ідеалі вся інформація повинна перебувати у фінансовій обліковій системі. Тоді можна гарантувати безпомилковість даних, тому що й грошові й негрошові показники відповідають тим самим стандартам точності. На практиці, лише обмежений обсяг відомостей зберігається в обліковій системі. Отже, до даних з інших джерел потрібно застосувати тверді стандарти виміру, щоб забезпечити їхню вірогідність.

На виході з "чорного ящика", поза залежністю від його наповнення, інформація представляється у формі, зручної для прийняття стратегічних і тактичних рішень. Звітність, повинна відповідати форматам, прийнятим у системах підтримки прийняття рішень, тобто . повинні бути реалізовані:

─                 числові й графічні екрани й звіти,

─                 зведена звітність із можливостями деталізації,

─                 функції вибірки даних (slіce and dіce),

─                 засоби написання нерегламентованих запитів і звітів.

Кожна з описаних технологій задовольняє перерахованим вимогам. Розходження полягають у вартості й простоті реалізації: тобто в тім, наскільки легко можна виконувати побудову моделі, пошук і обробку даних, створення звітів.

"Чорний ящик" можна заповнити електронною таблицею (ЕТ) для ПК (наприклад, Excel або Lotus 1-2-3). Це саме недороге рішення, з погляду програмного й апаратного забезпечення, але воно вимагає чимало часу на розробку й введення даних. Якщо врахувати всі витрати, то в цілому така технологія може виявитися не такою вуж дешевою.

Використовуючи ЕТ для реалізації ФВА-Додатка, у першу чергу потрібно створити робочу книгу з декількома таблицями. Кожна таблиця буде описувати певний бізнес-процес (наприклад: продажу, поставки, обробку замовлень і т.п.). Ресурси звичайно задаються в інших таблицях, їхня вартість імпортується з бухгалтерської системи. Кожній таблиці процесу відповідає своя матриця ресурсів і функцій (Resources-Actіvіtіes Matrіx), що містить вартість ресурсів (у рядках) і їхнього розподілу по функціях (у стовпцях). Загальні витрати на кожну функцію (тобто стовпець) розраховуються й діляться на сумарну кількість джерел витрат, тобто для кожної функції обчислюються витрати в перерахуванні на одиницю. Матриці пов'язані з таблицями вартості ресурсів, а в таблиці із ФВА-Звітами з матриць витягають дані про витрати по функціях.

Програмування електронних таблиць для ФВА досить трудомістке: потрібне перетворення й імпорт даних, створення формул, зв'язування таблиць, форматування звітів і графіків. Деякі осередки таблиць заповнюються даними, імпортованими з файлів на мейнфремі (для цього по фінансист повинен мати високий рівень володіння програмним забезпеченням, оскільки на сьогоднішній день це не лише необхідність, це вимога до сучасного висококваліфікованого спеціалісту в галузі фінансового аналізу.

4. Охорона праці та середи життєдіяльності працівників

4.1 Загальні питання охорони праці

До основних функцій управління охороною праці належать:

─                 прогнозування і планування робіт, їх фінансування;

─                 організація та координація робіт;

─                 облік показників стану умов і безпеки праці;

─                 аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці;

─                 контроль за функціонуванням СУОП;

─                 стимулювання роботи по вдосконагірнню охорони праці.

Основні завдання управління охороною праці: навчання працівників безпечним методам праці та пропаганда питань охорони праці; забезпечення безпечності технологічних процесів, виробничого устаткування, будівель і споруд; нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці; забезпечення працівників засобами індивідуального захисту; забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку; організація лікувально-профілактичного обслуговування; професійний добір працівників з окремих професій; удосконалення нормативної бази з питань охорони праці.

Планування роботи з охорони праці. Функція планування, в основі якої лежить прогнозтичний аналіз, має вирішальне значення в системі управління охороною праці. Планування роботи з охорони праці поділяється на перспективне, поточне та оперативне. Перспективне планування вміщує найбільш важливі, трудомісткі і довгострокові за терміном виконання заходи з охорони праці, виконання яких, як правило, вимагає сумісної роботи кількох підрозділів підприємства. Можливість виконання заходів перспективного плану повинна бути підтверджена обгрунтованим розрахунком необхідного матеріально-технічного забезпечення і фінансових витрат з зазначенням джерел фінансування. Основною формою перспективного планування роботи з охорони праці є розроблення комплексного плану підприємства щодо покращення стану охорони праці.

Поточне планування здійснюється у межах календарного року через розроблення відповідних заходів у розділі "Охорона праці"колективного договору. Оперативне планування роботи з охорони праці здійснюється за підсумками контролю стану охорони праці в структурних підрозділах і на підприємстві в цілому. Оперативні заходи щодо усунення виявлених недоліків зазначаються безпосередньо у наказі власника підприємства, який видається за підсумками контролю, або у плані заходів, як додатку до наказу.

Функція СУОП щодо організації та координації робіт передбачає формування органів управління охороною праці на всіх рівнях управління і всіх стадіях виробничого процесу, визначення обов'язків, прав, відповідальності та порядку взаємодії осіб, що приймають участь в процесі управління, а також прийняття та реалізацію управлінських рішень. Контроль за станом охорони праці. Дійове управління охороною праці можна здійснювати тільки при наявності повної, своєчасної і вірогідної інформації про стан охорони праці. Одержати таку інформацію, виявити можливі відхилення від норм безпеки, а також перевірити виконання планів та управлінських рішень можна тільки на підставі регулярного та об'єктивного контролю. Тому контроль стану охорони праці є найбільш відповідальна та трудомістка функція процесу управління. До основних форм контролю за станом охорони праці належать: оперативний контроль; контроль, що проводиться службою охорони праці підприємства; громадський контроль; адміністративногромадський трьохступеневий контроль; відомчий контроль вищих органів. Необхідно зазначити, що крім контролю, здійснюється нагляд за охороною праці з боку державних та профспілкових інспекцій [24, c. 47].

Оперативний контроль з боку керівників робіт і підрозділів підприємства проводиться згідно із затвердженими посадовими обов'язками.

Служба охорони праці контролює виконання вимог безпеки праці у всіх структурних підрозділах та службах підприємства. У справі створення здорових та безпечних умов праці значна роль відводиться громадському контролю, який здійснюється комісією з питань охорони праці підприємства та громадськими інспекторами з охорони праці.

Адміністративно-громадський трьохступеневий контроль проводиться на трьох рівнях. На першій ступені контролю начальник виробничої дільниці (майстер) спільно з громадським інспектором профгрупи щоденно перевіряють стан охорони праці на виробничій дільниці. На другій ступені — начальник цеху спільно з громадським інспектором та спеціалістами відповідних служб цеху (механік, електрик, технолог) два рази в місяць перевіряють стан охорони праці згідно з затвердженим графіком. На третій ступені контролю щомісячно (згідно із затвердженим графіком) комісія підприємства під головуванням керівника (головного інженера) перевіряє стан охорони праці на підприємстві. До складу комісії входять: керівник служби охорони праці, голова комісії з охорони праці профкому, керівник медичної служби, працівник пожежної охорони та головні спеціалісти підприємства (технолог, механік, енергетик). Результати роботи комісії фіксуються в журналі трьохступеневого контролю і розглядаються на нараді. За результатами наради видається наказ по підприємству. Облік, аналіз та оцінка показників охорони праці та функціонування СУОП направлені (відповідно до одержаної інформації) на розробку та прийняття управлінських рішень керівниками усіх рівнів управління (від майстра дільниці до керівника підприємства). Суть даної функції полягає у системному обліку показників стану охорони праці, в аналізі одержання даних та узагальненні причин недотримання вимог законодавчих та нормативних документів, а також причин невиконання планів з охорони праці з розробкою заходів, направлених на усунення виявлених недоліків. Аналізуються матеріали: про нещасні випадки та професійні захворювання; результати всіх видів контролю за станом охорони праці; дані паспортів санітарно-технічного стану умов праці в цеху (на дільниці); матеріали спеціальних обстежень будівель, споруд, приміщень, обладнання та ін. В результаті обліку, аналізу та оцінки стану охорони праці вносяться доповнення та уточнення до оперативних, поточних та перспективних планів роботи з охорони праці, а також — по стимулюванню діяльності окремих структурних підрозділів, служб, працівників за досягнуті показники охорони праці. Стимулювання діяльності з охорони праці направлено на створення зацікавленості працівників в забезпеченні здорових та безпечних умов праці. Відповідно до ст. 29 Закону України "Про охорону праці"до працівників підприємств можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення безпеки та покращення умов праці. Стимулювання передбачає моральні та матеріальні заохочення. До числа останніх належать: премії, винагороди за виконану конкретну роботу, винахідництво та раціоналізаторські пропозиції з питань охорони праці. Джерелом стимулювання діяльності з охорони праці є фонди охорони праці. Згідно з Законом України "Про охорону праці"(ст. 23) служба охорони праці створюється власником або уповноваженим ним органом на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та видів їх діяльності для організації виконання правових, організаційнотехнічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасних випадків, професійних захворювань і аварій в процесі праці.

4.2 Управління охороною праці підприємства ТОВ "Комфорт"

Управління охорони праці ґрунтується на Законі України "Про охорону праці" і включає застосування ряду способів і форм юридичної дії на органи і об’єкти управління охороною праці – зокрема, підприємства регіону, вдосконалення технологічних процесів і виробничого устаткування.

Відповідно до законодавства на підприємстві з кількістю працюючих більше 50 чоловік, працедавець створює службу охорони праці. Якщо менше 50 чоловік, то функції служби охорони праці можуть виконувати у порядку сумісництва особи, що мають відповідну підготовку. Якщо менше 20 чоловік, то для виконаня функції охорони праці можуть притягуватися сторонні фахівці (або керівник). Оскільки на підприємстві ТОВ "Комфорт" працює менше 50 працівників, питаннями охорони праці займаються особи, що мають відповідну підготовку.

Рис. 4.1. Система охорона праці на підприємства ТОВ "Комфорт"

Особи відповідальні за охорону праці вирішують наступні завдання:

─                 забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;

─                 забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту;

─                 професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці, пропаганди безпечних методів праці;

─                 вибору оптимальних режимів праці і відпочинку працівників;

─                 професійного добору виконавців для визначених видів робіт.

Особи відповідальні за охорону праці виконують такі основні функції: опрацьовують ефективну цілісну систему управління охороною праці, сприяють удосконаленню діяльності у цьому напрямку кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи; проводять оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці; складають разом зі структурними підрозділами підприємства комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища (підвищення існуючого рівня охорони праці, якщо встановлені норми досягнуті), а також розділ.

Спеціалісти відповідальні за охорону праці мають право: представляти підприємство в державних та громадських установах при розгляді питань охорони праці; безперешкодно в будь-який час відвідувати виробничі об'єкти, структурні підрозділи підприємства, зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; одержувати від посадових осіб необхідні відомості, документи і пояснення (письмово чи усно) з питань охорони праці; перевіряти стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на об'єктах підприємства, видавати керівникам перевіреного об'єкту, цеху, виробництва обов'язковий для виконання припис; вимагати від посадових осіб відсторонення від роботи працівників, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань з охорони праці, не мають допуску до відповідних робіт або порушують нормативні акти про охорону праці; надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці; порушувати клопотання про заохочення працівників, котрі беруть активну участь у підвищенні безпеки та покращенні умов праці.

4.3 Виробнича санітарія

Суттєвий вплив на стан організму працівника, його працездатність здійснює мікроклімат ( метеорологічні умови) у виробничих приміщеннях, під яким розуміють клімат внутрішнього середовища цих приміщень, що визначається діючою на організм людини сукупністю температури, вологості, руху повітря та теплового випромінювання нагрітих поверхонь.

На відміну від мікроклімату житла та громадських спору мікроклімат виробничих приміщень характеризується значною динамічністю і залежить від коливань зовнішніх метеорологічних умов часу доби та пори року, теплофізичних особливостей технологічною процесу, умов опалення та вентиляції. Мікроклімат виробничих приміщень, в основному, впливає на тепловий стан організму людини та її теплообмін з навколишні середовищем

Параметри мікроклімату справляють безпосередній вплив на самопочуття людини та його працездатність. Зниження температури за всіх інших однакових умов призводить до зростання тепловіддачі шляхом конвекції та випромінювання і може зумовити переохолодження організму.

Підвищення швидкості руху повітря погіршує самопочуття, оскільки сприяє підсиленню конвективного теплообміну та процесу тепловіддачі при випаровуванні поту[24, c. 65].

При підвищенні температури повітря мають місце зворотні явища. Встановлено, що при температурі повітря понад 30°С працездатність людини починає падати. За такої високої температури та вологості практично все тепло, що виділяється, віддається у навколишнє середовище при випаровуванні поту. При підвищенні вологості піт не випаровується, а стікає краплинами з поверхні шкіри.

Недостатня вологість призводить до інтенсивного випаровування вологи зі слизових оболонок, їх пересихання та розтріскування, забруднення хвороботворними мікробами. Вода та солі, котрі виносяться з організму з потом, повинні заміщуватися, оскільки їх втрата призводить до згущення крові та порушення діяльності серцево-судинної системи.

Зневоднення організму на 6% викликає порушення розумове діяльності, зниження гостроти зору. Зневоднення на 15- 20% призводить до смертельного наслідку.

Втрата солі позбавляє кров здатності утримувати воду та викликає порушення діяльності серцево-судинної системи. За високої температурі повітря і при дефіциті води в організмі посилено витрачаються: вуглеводи, жири, руйнуються білки.

Для відновлення водяного балансу рекомендується вживати підсолену (0,5% NaCl) воду (4-5 л на людину за зміну), білково-вітамінний напій. У жарких кліматичних умовах рекомендується пити охолоджену питну воду або чай.

Тривалий вплив високої температури у поєднанні зі значною вологістю може призвести до накопичення теплоти в організмі і до гіпертермії — стану, при котрому температура тіла піднімається до 38-40°С. При гіпертермії, як наслідок, тепловому ударі, спостерігається головний біль, запаморочення, загальна слабкість, спотворення кольорового сприйняття, сухість у роті, нудота, блювання, потовиділення. Пульс та частота дихання прискорюється, в крові зростає вміст залишкового азоту та молочної кислоти. Спостерігається блідість, посиніння шкіри, зіниці розширені, часом виникають судоми, втрата свідомості.

За зниженої температури, значної рухомості та вологості повітря виникає переохолодження організму (гіпотермія). На початковому етапі впливу помірного холоду спостерігається зниження частоти дихання, збільшення об'єму вдиху. За тривалого впливу холоду дихання стає неритмічним, частота та об'єм вдиху зростають, змінюється вуглеводний обмін. З'являється м'язове тремтіння, при котрому зовнішня робота не виконується і вся енергія тремтіння перетворюється в теплоту. Це дозволяє протягом деякого часу затримувати зниження температури внутрішніх органів. Наслідком дії низьких температур є холодові травми.

Параметри мікроклімату спричиняють суттєвий вплив на продуктивність праці та на травматизм.

На сьогодні основним нормативним документом, що визначає параметри мікроклімату виробничих приміщень є ГОСТ 12.1.005-88. Вказані параметри нормуються для робочої зони — простору, обмеженого по висоті 2 м над рівнем підлоги чи майданчика, на якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.

В основу принципів нормування параметрів мікроклімату покладена диференційна оцінка оптимальних та допустимих метеорологічних умов в робочій зоні в залежності від теплової характеристики виробничого приміщення, категорії робіт за ступенем важкості та періоду року. Оптимальними (комфортними) вважаються такі умови праці, зі котрих має місце найвища працездатність і хороше самопочуття Допустимі мікрокліматичні умови передбачають можливість напружено роботи механізму терморегуляції, що не виходить за межі можливостей організму, а також дискомфортні відчуття [24, c. 70].

Для того щоб визначити, чи відповідає повітряне середовище даного приміщення встановленим нормам, необхідно кількісно оцінити кожний з його параметрів.

Перш за все розрахуємо необхідну кількість повітря на кожного працівника деревообробного цеху виходячи з формули 3.1.

L = m/ (Cгдк – Cпр в) м3/ч (4.1)

m – кількість шкідливої речовини що поступає в повітря приміщення за одиницю часу;

Cгдк – гранично допустима концентрація шкідливої речовини в повітрі мг/м3;

Cпр в – концентрація шкідливої речовини в приточному повітрі.

В нашому випадку Cпр в = 0,3 Cгдк. Відповідно до нормативів змісту шкідливих речовин у повітрі в деревообробному цеху має бути наступна їх концентрація.

Таблиця 4.1 Гранично допустима концентрація шкідливих речовин в повітрі

Таким чином, на одну особу має бути: L = 14/ (6 – 1,8) = 3,3 м3/ч

Перейдемо до характеристики інших параметрів мікроклімату.

Допустимий рівень шуму в приміщенні, де працюють з ПЕОМ встановлює ГОСТ 12.1.003-83. Заходи по зниженню рівня звукового тиску наступні:

–   звукоізоляція виробничих приміщень,

–   заміна матричних принтерів на лазерні, згідно ДСаНПіН 3.3.2.007-98.

Температуру вимірюють звичайними ртутними чи спиртовими термометрами. В приміщеннях зі значними тепловими випромінюваннями використовують парний термометр, що складається з двох термометрів (зачорненого та посрібленого). Для безперервної регістрації температури застосовують самопишучі прилади — термографи. Температуру повітря вимірюють в кількох точках робочої зони, як правило на рівні 1,3—1,5 м від підлоги в різний час. На тих робочих місцях, де температура повітря біля підлоги помітно відрізняється від температури повітря верхньої зони приміщення, вона вимірюється на рівні ніг (0,2—0,3 м від підлоги).

Відносна вологість повітря (відношення фактичного вмісту маси водяних парів, що містяться в даний час в 1 м3 повітря, до максимально можливого їх вмісту при даній температурі) визначається психрометром Августа, аспіраційним психрометром, гігрометром та гігрографом.

Згідно з діючими санітарними нормами і правилами проектування промислових підприємств у всіх приміщеннях треба передбачити дотримання відносної вологості повітря 36 .75%; температури повітря: літом не більше ніж 25°С, зимою — не менше ніж 18°С; швидкості руху повітря при примусовій циркуляції — не більше за 0,1 м/с; освітленість приміщення цеху з врахуванням норм мінімальної освітленості підприємств деревообробної промисловості. Для забезпечення відповідних норм освітленості в цеху треба передбачити систему освітлення. Для забезпечення необхідних температурно-вологісних умов використовують припливно-витяжну вентиляцію з нагріванням повітря, кратність повітрообміну має бути не менше ніж 1,5.

Кількість повітря, яке забирається з приміщення:

 м3/год, (4.2)

де V — загальний об'єм приміщень сушильного цеху без врахування об'єму сушильних камер, м3; n — кратність повітрообміну за годину.

L=1762,4·1,5=2643,6 м3/год.

Для створення сприятливих санітарно-гігієнічних умов мають бути запроектовані необхідні побутові приміщення: гардеробні, умивальники, туалети, душові тощо.

Витрати води на господарські і побутові потреби визначають залежно від кількості робітників у цеху згідно з нормами витрати: для господарської потреби — 25 .35 л на робітника за зміну, для душових — 40 л на робітника за зміну. Річна потреба у воді:

 м3/рік, (4.3)

де в — загальна витрата води за зміну на одного працюючого, л; m — кількість людей, що працюють в найбільш завантажену зміну, беруть з економічної частини; і — змінність роботи цеху, беруть 2; n — кількість днів роботи цеху за рік.

Впобут = (35 * 8 * 2 * 335) / 1000 = 187,6 м3/рік.

Для вимірювання швидкості руху повітря використовують крильчаті (0,3—0,5 м/с) та чашкові (1—20 м/с)анемометри, а для визначення малих швидкостей руху повітря (менше 0,5 м/с) — термоанемометри та кататермометри.

Створення оптимальних метеорологічних умов у виробничих приміщеннях є складною задачею, вирішити яку можна наступними заходами та засобами:

Удосконалення технологічних процесів та устаткування. Впровадження нових технологій та обладнання, які не пов'язані з необхідністю проведення робіт в умовах інтенсивного нагріву дасть можливість зменшити виділення тепла у виробничі приміщення.

Основні джерела теплоти бажано розміщувати безпосередньо під аераційним ліхтарем, біля зовнішніх стін будівлі і в один ряд на такій відстані один від одного, щоб теплові потоки від них не перехрещувались на робочих місцях. Найкращим рішенням є розміщення тепловипромінюючого обладнання в ізольованих приміщеннях або на відкритих ділянках.

Автоматизація та дистанційне управління технологічними процесами. Цей захід дозволяє в багатьох випадках вивести людину із виробничих зон, де діють несприятливі фактори (наприклад автоматизоване завантаження печей в металургії, управління розливом сталі).

Раціональна вентиляція, опалення та кондиціювання повітря. Вони є найбільш розповсюдженими способами нормалізації мікроклімату у виробничих приміщеннях. Так зване повітряне та водоповітряне душування широко використовується у боротьбі з перегріванням робітників в гарячих цехах.

Забезпечити нормальні теплові умови в холодний період року в надтогабаритних та полегшених промислових будівлях дуже важко і економічно недоцільно. Найбільш раціональним варіантом в цьому випадку є застосування променистого нагрівання постійних робочих місць та окремих дільниць. Захист від протягів досягається шляхом щільного закривання вікон, дверей та інших отворів, а також влаштуванням повітряних і повітряно-теплових завіс на дверях і воротах.

Раціоналізація режимів праці та відпочинку досягається скороченням тривалості робочої зміни, введенням додаткових перерв, створенням умов для ефективного відпочинку в приміщеннях з нормальними метеорологічними умовами. Якщо організувати окреме приміщення важко, то в гарячих цехах створюють зони відпочинку — охолоджувальні альтанки, де засобами вентиляції забезпечують нормальні температурні умови.

Для робітників, що працюють на відкритому повітрі зимою, обладнують приміщення для зігрівання, в яких температуру підтримують дещо вищою за комфортну.

Застосування теплоізоляції устаткування та захисних екранів В якості теплоізоляційних матеріалів широко використовуються: азбест, азбоцемент, мінеральна вата, склотканина, керамзит, пінопласт.

На виробництві застосовують також захисні екрани для відгородження джерел теплового випромінювання від робочих місць. За принципом захисту щодо дії тепла екрани бувають відбиваючі, поглинаючі. відвідні та комбіновані. Хороший захист від теплового випромінювання здійснюють водяні завіси, що широко використовуються в металургії.

На підприємстві використовується штучне освітлення. Тому доцільним є проведення розрахунків сумарної площі світло прорізів So залежно від площі підлоги приміщення,що забезпечують нормовані значення коефіцієнта природного освітлення, приблизно визначають за формулою:

So = (енIV * hok * Kз * Sn / tok * r1 * 100) * Кзд, (4.4)

де: hok – світлова характеристика вікна;

Kз – коефіцієнт запасу, що враховує зменшення освітленості в процессі експлуатації застіклення;

Sn – А* В – площа приміщення, м².

Кзд – коефіцієнт, що враховує затемнення вікон конфронтуючими будинками;

Коефіцієнт Kз = 1,2, тому що розрахунок проводився у робочому приміщенні суспільної будівлі.

tok - загальний коефіцієнт світло пропускання

t ok = t1 * t2 * t3 * t4, (4.5)

де: t1 - коефіцієнт світло пропускання матеріалу. Приймаємо 0,8, тому що використовується скло віконне листове подвійне;

t2 - коефіцієнт, що враховує втрати світла в плетіннях вікна. Приймаємо 0,6, тому що використовується плетіння дерев'яні розділені;

t3 - коефіцієнт, що враховує втрати світла в несучих конструкціях. Приймаємо 0,8, тому що є залізобетонні й дерев'яні ферми й арки;

t4 - коефіцієнт, що враховує втрати світла в сонцезахисних пристроях. Приймемо 0,75, тому що використовуються стаціонарні жалюзі (вертикальні).

t ok = 0,8 * 0,6 * 0.8 * 0,75 = 0,288 .

r1 - коефіцієнт, що враховує відбите світло;

енIV - нормоване значення КПО - 1,08 %.

Розрахуємо So з розрахунку, що висота стін становить - 3 м, довжина - 6 м, ширина -5 м.

Sn = 6*5 = 30 м².

Для того, щоб визначити hok, потрібно визначити співвідношення між довжиною приміщення (А) та глибиною (В), а також співвідношення глибини приміщення (В) до висоти умовної робочої поверхні до верху вікна (h1).

А/В = 6/5=1,2; В/ h1= 5 / 1,5 = 3,3

Отже, hok = 5,5 .

Щоб знайти значення r1 необхідно ще знайти співвідношення відстані розрахункової точки від зовнішньої стіни (1) до глибини приміщення (В):

l / B = 1 / 5 = 0.2

Значення коефіцієнту r1 становить 1,1.

Значення коефіцієнту Кзд = 1, тому що немає протилежних будівель.

Піставляємо усі отримані коефіцієнти до формули:

So = 1,08 * 5,5 * 1,2 * 30 / 0,228 * 1,1 * 100 = 213,84/25,08=8,53 м²

Витрати енергії складають не більше 120 ккал/год, що у відповідності з

ГОСТ 12.1.005 – 88 відноситься до легкої 1а категорії важкості робіт

характеризується оптимальними параметрами мікроклімату.

Для забезпечення оптимальних параметрів мікроклімату у відділі організації праці та заробітної плати підприємства передбачена система вентиляції, спроектована згідно СНиП 2.04.05 – 91* і здійснюється застосуванням кондиціювання із зволоженням (при необхідності) повітря, що регулюється автоматично за заданою програмою, а в холодну пору року – опалення, теплоносієм є вода.

Для забезпечення параметрів освітлення, необхідних для плідної роботи, застосовується сполучене освітлення, яке складається з природного і штучного і нормується ДБН В 2.5-28-2006.

Важливе значення для профілактики перегрівання мають індивідуальні засоби захисту. Спецодяг повинен бути повітро- та вологопроникним (бавовняним, з льону, грубововняного сукна), мати зручний покрій. Для роботи в екстремальних умовах застосовуються спеціальні костюми з підвищеною теплосвітловіддачею. Для захисту голови від випромінювання застосовують дюралеві, фіброві каски, повстяні капелюхи; для захисту очей — окуляри — темні або з прозорим шаром металу, маски з відкидним екраном. Захист від дії зниженої температури досягається використанням теплого спецодягу, а під час опадів — плащів та гумових чобіт.

4.4 Техніка безпеки

Згідно ДСТ 12.1.013 – 78 приміщення деревообробних цехів слід відносити до приміщень з особливою небезпекою враження електричним струмом. Воно характеризується можливістю одночасного дотику людини до металевих конструкцій з'єднаних з землею, а з іншої сторони до металевих корпусів електрообладнання. Використовуються наступні рівні напруги: 220В та 380 В змінного струму.

Безпека експлуатації при нормальному режимі роботи електроустановок забезпечується наступними захисними методами: використанням ізоляції, недоступністю струмоведучих частин, блокуванням безпеки, методами орієнтації, ізоляцією електричних мереж від землі, компенсацією ємнісної складової струму замикання на землю, вирівнюванням потенціалів, використанням ізолюючих площадок.

Захисним заземленням називається електричне з'єднання частини електроустановки заземляючим пристроєм з метою забезпечення електробезпеки. Згідно ПУЕ , захисне заземлення слід виконувати при напрузі змінного струму 380 В і вище.

Занулення в електроустановках напругою до 1000В – це з'єднання частин електроустановки, які нормально не знаходяться під напругою, з глухозаземленою нейтраллю генератора або трансформатора в мережах трьохфазного струму, з глухозаземленим виводом джерела однофазного струму, з глухозаземленою середньою точкою джерела в мережах постійного струму.

При роботі в цехах необхідно дотримуватись наступних правил техніки безпеки:

1. До роботи щодо обслуговування сушильних камер та іншого обладнання допускаються особи, які мають 18 років і знають будову обладнання, правила технічної експлуатації і способи безпечного виконання операцій.

2. Паропроводи для сушильних камер із зовнішньою температурою, що перевищує 60°С, теплоізолюють; фланці з'єднань трубопроводів і калориферів мають бути захищені екранами.

3. Завантаження-розвантаження сушильних камер (деревини м’яких пород), а також переміщення вагонеток (треків) з штабелями в цеху необхідно механізувати.

4. Всі рухомі деталі обладнання деревообробних цехів закривають огородженнями.

5. Штабелі пиломатеріалів укладають на треки вручну на висоту, що не перебільшує 1,5 м.

6. Деякі ділянки цехів обладнують системою дистанційного контролю і керування процесом підготовки деревини та її сушіння (або системою автоматичного регулювання).

7. При роботі в цехах необхідно суворо дотримуватись правил пожежної безпеки.

8. Необхідно проводити інструктаж і періодичне навчання персоналу з техніки безпеки, інструкції вивішувати на видному місці.

9. Для захисту від ураження електричним струмом всі струмопровідні частини мають бути ізольовані або закриті заземленим металевим кожухом, корпуси електродвигунів, електрообладнання, які можуть бути під напругою, необхідно заземлити. Заземлення необхідно перевіряти не рідше як 1—2 рази на рік (літом і зимою).

Необхідно дотримуватись таких основних правил у зв'язку з тим, що обслуговуючий персонал деревообробного цеху працює в умовах підвищеної температури і вологості, особливо в період заходження до сушильної камери:

- чергові; які заходять до камери під час її роботи, забезпечуються спеціальними костюмами;

- цехи мають бути обладнані електричним освітленням напругою 220 В. В разі відсутності освітлення при вході до камери треба користуватися акумуляторними лампами або переносними низьковольтними лампами з сіткою і броньованим шнуром;

- при вході до камери треба слідкувати, щоб двері випадково не закрилися. В разі необхідності заходження до гарячої камери, біля дверей залишають чергового;

- підлога в камері має бути рівною, без вибоїн і виступів. Люки і отвори в підлозі мають бути огороджені спеціальними пристроями;

- в цеху слід мати обладнаний санітарний пост і стенди з наочними посібниками з техніки безпеки.

4.5 Пожежна безпека

Пожежна безпека — стан об’єкта, при якому з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення та розвиток пожежі і впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Причинами пожеж та вибухів на підприємстві є порушення правил і норм пожежної безпеки, невиконання Закону "Про пожежну безпеку"тощо.

Небезпечними факторами пожежі і вибуху, які можуть призвести до травми, отруєння, загибелі або матеріальних збитків є відкритий вогонь, іскри, підвищена температура, токсичні продукти горіння, дим, низький вміст кисню, обвалення будинків і споруд.

За стан пожежної безпеки на підприємстві відповідають її керівники, начальники цехів, майстри та інші керівники.

Згідно ОНТП 24 – 86 приміщення деревообробного цеху відноситься до приміщення категорії В – пожежонебезпечні.

Горючими речовинами є:

– деревина матеріалів і заготовок, а також готова продукція;

– фарби і лаки;

– дерев'яна стружка і інші відходи виробництва;

По ступені вогнестійкості приміщення класифікуємо як приміщення ступеня ІІІ. Мінімальні межі вогнестійкості для приміщення:

– несучі – 2 год.;

– самонесучі конструкції – 1 год.;

– зовнішні несучі конструкції – 0,25 год.;

– внутрішні несучі (перегородки) – 0,25 год.;

– колони – 2 год.

Відстань від найдальшого робочого місця до евакуаційного виходу має бути не менша 25м.

Рекомендується обладнати приміщення електричною автоматичною пожежною сигналізацією з тепловими та димовими датчиками. Обладнати приміщення блискавковідводом, провести комплекс заходів по захисту від статичних електричних зарядів.

Висновки

Фінансовий стан підприємства – це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Кожне підприємство намагається досягти стійкого фінансового стану, тобто забезпечити ефективне використання фінансових ресурсів, що є гарантом своєчасності розрахунків з постачальниками, бюджетом та іншими ланками фінансової системи, подальшого економічного та соціального розвитку підприємства. Тому фінансова діяльність підприємства повинна бути спрямована на забезпечення систематичного надходження та ефективного використання фінансових ресурсів, досягнення оптимального співвідношення власних, позичених і залучених фінансових ресурсів.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів збільшення його прибутковості та платоспроможності.

Фінансовий стан підприємства необхідно систематично й всебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статиці за певний період, так і в динаміці - за ряд періодів, дасть змогу визначити негативні тенденції у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення. Метою аналізу фінансового стану підприємства є оцінка напрямів його розвитку та вивчення його реального фінансового стану і з’ясування можливостей підвищення ефективності функціонування за допомогою проведення раціональної фінансової політики. Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції, до невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства.

Аналіз майнового стану підприємства, реальна оцінка змін, що відбулися в складі та структурі його майна, є важливим етапом у характеристиці фінансового стану підприємства. Майновий стан підприємства характеризують такі показники: вартість та структура майна, що має підприємство у своєму розпорядженні (господарські засоби), коефіцієнт зносу основних засобів, коефіцієнт оновлення основних засобів, коефіцієнт вибуття основних засобів.

До основних показників ліквідності належать: загальний коефіцієнт покриття, коефіцієнт швидкої ліквідності, коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт маневреності, співвідношення короткострокової дебіторської і кредиторської заборгованості. Основними показниками платоспроможності є: коефіцієнт автономії, коефіцієнт фінансової стабільності, коефіцієнт забезпеченості власними коштами, коефіцієнт фінансового левериджу , коефіцієнт покриття.

Всебічний аналіз показників ліквідності та платоспроможності підприємства дозволяє здійснити в дінамиці оцінку стану і тенденції ліквідності, платоспроможності й кредитоспроможності підприємства, визначити вузькі місця, ліквідація яких сприятиме підвищенню цих показників.

Фінансова стійкість підприємства - це таке його становище, коли вкладені в підприємницьку діяльність ресурси окупаються за рахунок грошових надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечує самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування активів. Визначається фінансова стійкість відношенням вартості матеріальних оборотних активів (запасів та витрат) до величини власних та позикових джерел коштів для їх формування.

Аналіз фінансового стану підприємства ТОВ "Комфорт" показав, що власний капітал у 2006 році складав 1529421,7 грн. За рахунок чистого прибутку, отриманого за звітній період власний капітал зріс на відповідну суму і став складати 1807144,7 грн. Відповідно до вище викладеного, власний капітал на кінець 2008 року став складати 1807144,7 грн. За три звітних періоди не відбувалося ніяких змін у статутному капіталі, тобто як на початок 2006 року так і на кінець 2008 року він складає 1182,5 грн.

На кінець 2006 року рівень собівартості на одну гривню реалізованої продукції складав 0,77 грн. За 2007 рік рівень собівартості зріс, а за 2008 рік зменшився. За рахунок зменшення (збільшення) рівня собівартості продукції відповідно збільшується (зменшується) валовий прибуток підприємства.

Значення показників рентабельності реалізації знаходяться на дуже низькому рівні. На кінець 2006 року вона дорівнювала 23,46%, за 2007 рік зменшилася до 10,82%, а за 2008 рік підвищилася до 17,17%.

Аналіз ефективності використання майна підприємства показав, що середній термін обороту поточних активів у 2006 році складав 188 діб. За наступні два періоди спостерігається зменшення в динаміці цього показника: за 2007 рік на 32 доби; за 2008 рік на 65 діб.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності значно нижче нормативного мінімуму (0,25), так як становить 0,001 в 2006 році, 0,005 в 2007 та 0,002 в 2008р. Це свідчить про те, що на початок періоду підприємство лише на 0,1% могло погасити всі свої борги, а в 2007 р. - 0,5%.

Коефіцієнт обігу активів за три звітних періоду збільшився з 1,27 до 2,15. Тривалість одного обороту цих активів на початок 2006 року була 287 діб. За 2007 рік тривалість обороту зменшилась на 36 діб, а за 2008 рік на 82 доби. На кінець 2008 року стала дорівнювати 170 діб. Тривалість обороту загального капіталу залежить від його органічної будови – співвідношення

Основними джерелами резервів підвищення рівня рентабельності продукції є збільшення суми прибутку від реалізації продукції, зниження собівартості товарної продукції.

При збільшенні об'єму виробництва і реалізації продукції на 15%, зниженні на 0,015 грн. витрат на 1 гривню продукції ТОВ "Комфорт" одержить додатковий прибуток в сумі 189446,16 грн. і збільшить рентабельність продажівна 1,88%.

На підприємстві ТОВ "Комфорт" відбувається зростання дебіторської та кредиторської заборгованості. Основною з причин росту кредиторської заборгованості є відсутність коштів по оплаті своїх зобов’язань. Проте підприємство може штучно збільшити свою заборгованість. Це відбувається при умові, якщо в країні намітилась ситуація, що спричиняє ріст інфляції. При такій умові підприємство може завідома збільшити свою кредиторську заборгованість з метою віддати через деякий час ту ж саму суму заборгованості.

Список використаної літератури

1.                 Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року №435-IV.

2.                 Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року №436-IV .

3.                 Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"від 14 травня 1992 року N 2343-XII-ВР.

4.                 Закон України "Про підприємництво"від 7 лютого 1991 року N 698-XII.

5.                 Закон України №697-XII "Про власність"від 07 лютого 1991 року.

6.                 Постанова Кабінету Міністрів України "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)"№ 1548 від 25 грудня 1996 року.

7.                 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87.

8.                 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87.

9.                 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати", затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87.

10.            Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 "Звіт про рух грошових коштів", затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87.

11.            Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 "Звіт про власний капітал", затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87.

12.            Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 6 "Виправлення помилок і зміни уфінансових звітах", затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 28 травня 1999 р. N 137.

13.            Антикризисное управление: Учебник / Под ред. Э.М. Короткова. - М.: ИНФРА-М, 2000.

14.            Балабанов И. Т. Финансовий анализ и планирование хозяйственного субъекта - 2-е изд, доп. – М: финансы и статистика, 2000. -365 с.

15.            Білик М. Д. Сутність і оцінка фінансового стану підприємства. Навчальний посібник.- К : КНЕУ, 2000. – 325 с.

16.            Бланк И. А. Управление активами. - К.: Ника - Центр - Эльга, 2000 - (Биб - ка финансового менеджмента). – 245 с.

17.            Боголіб Т.М. Система і методи фінансового аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства: Журнал "Фінанси України"5/2006, - с. 54.

18.            Болюх М.А., Бурчевський В.З., Горбаток М.І. Економічний аналіз: Навч. посібник/ за ред. Чумаченка М.Г. - К.: - 2003. - 540 с.

19.            Бандурка О. М. та ін. Фінансова діяльність підприємств: Навч. посіб. для самостійного вивчення дисципліни. - К.:Либідь, 2004.- 227 с.

20.            Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. -К., 2000.- 158 с.

21.            Василенко В.0. Теорія та практика розробки управлінських рішень. Навчальний посібник. - Київ: ЦУЛ, 2003. - 420 с.

22.            Василенко В.О., Ткаченко T.I. Стратегічний менеджмент: Навчальний посібник. - Киів: ЦУЛ, 2005. - 396 с.

23.            Василенко В.О. Антикризисне управління підприємством: Навчальний посібник. — Київ: ЦУЛ, 2005. — 428 с.

24.            Жидецький В. О. Охорона праці на промисловому підприємстві. Підручник. – Львів, Афіша, 2000. – 336 с.

25.            Журавльова Ю.Ю. Сутність платоспроможності підприємства: Журнал "Фінанси України"01/2006, - с. 116

26.            Загородній А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник. -3-тє вид-К.: Т-во "Знання", КОО. -2000. - 261 с.

27.            Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник.- 2-ге видання, стереотипне.- К.: Міжрегіональна Академія Управління Персоналом, 2001. -148 с.

28.            Кислиця О. Я. Мягких І. М. Економічний аналіз. Курс лекцій.- К.: Європейский университет , 2003.

29.            Лигоненко Л. О. Методологія діагностики банкрутства підприємств та напрямки її вдосконалення. Навчальний посібник, К: Вища школа, 2000.

30.            Мошенський С. З., Олійник О. В. Економічний аналіз: Підручник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. / За ред. д. е. н., проф., Заслуженого діяча науки і техніки України Ф. Ф. Бутинця.- 2-ге вид., доп. і перероб. – Житомир: ПП "Рута", 2007.- 704 с.

31.            Мец В. О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства. Навчальний посібник: - К: Вища школа, 2003. - 130 с.

32.            Міщенко А. П. Стратегічне управління: Навчальний посіб. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 208 с.

33.            Моцак О.В. Ліквідність як елемент фінансового управління діяльністю підприємства: Журнал "Фінанси України"10/2003, - с. 62

34.             Осмоловський В. В. Теория анализа хозяйственной деятельности: Учебник для студентов экономической специальности. – Минск: Новое знание, 2001. – 430 с.

35.            Онисько С. М., Марич П. М. Фінанси підприємств: Підручник для студентів вищих закладів освіти. - 2-ге видання, виправлене і доповнене. - Львів: "Магнолія Плюс", 2006. - 367 с.

36.            Пересада А. А., Коваленко Ю. М., Онікієнко С. В. Інвестиційний аналіз: Підруч. - К.: КНЕУ, 2003.

37.            Прокопенко І. Ф., Ганін В. І., Петряєва З. Ф. Курс економічного аналізу: підручник для студентів вищих навчальних закладів, Вища школа, 2004.

38.            Ряховской А. Н. Антикризисное управление предприятиями: Учебное пос.:под ред..-М., 2000. - 425 с.

39.            Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности: учетное пособие. – М: ИНФРА – М , 2003 . - 355 с.

40.            Савчук В. П. Практическая энциклопедия. Финансовый менеджмент.,К: ЗАТ ВБ "Максимум", 2005. – 321 с.

41.            Тарасюк Г. М., Шваб Л. І. Планування діяльності підприємства: Навчальний посібник, - К.: Каравела, 2003. - 364 с.

42.            Терещенко О. О. та ін. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посіб. -К.: КНЕУ, 2005.- 326 с.

43.            Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. Поддєрьогін А. М.- 5-те вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2006. - 546 с.

44.            Філімоненков О. С. Фінанси підприємств: Навч. посіб. - 2-ге вид., переробл. і допов. - К.: МАУП, 2004. - 328 с.: іл. - Бібліогр.: с. 318-321.

45.            Фінансовий словник – довідник (Дем’яненко М. Я., Лузан Ю. Я., Саблук П. Т., Скупий В. М., за ред. Дем’яненка М. Я.). – К: ІАЕУААН, 2003.

46.            Цал-Цалко Ю. С. Фінансова звітність підприємства та її аналіз: начальний посібник – 2-е вид., перероб. І доп. – К: ЦУЛ, 2002.

47.            Шеремет А. Д., Сайфулин Р. С., Негашев Е. В. Методика финансового анализа. 3-е издание. – К : ЦУЛ, 2003. – 352 с.

48.            Шило В. П., Верхоглядова Н. І., Ільїна С. Б., Темченок А. Г., Брадуло О. М.. Аналіз фінансового стану підприємства. Навчальний посібник.- К: ЦУЛ ,2005. – 425 с.

49.            Шиян Д. В., Строченко Н. І. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник. – К.: А.С.К., 2005, - 240 с.     

50.            Шим Д., Сигел Д. Методы управления стоимостью и анализа

51.            затрат. - М.: Филинь, 1996 г. – 217 с.

52.            Экономическая теория / Под ред. Добрынина А.И., Тарасевича Л.С.- СПб.: изд. СПбГУЭФ, изд. "Питер Паблишинг", 1997. – 427 с.

53.            Ю.С. Шашурин, А. В. Черезов Себестоимость в оперативном управлений предприятием, - М.: 000 Издательско-Консалтинговая Компания "ДеКА", 2000. - 212 с.

54.            Юров В.Ф. Прибыль в рыночной экономике: вопросы теории и практики. - М., Финансы и статистика, 2001 – 243с.

55.            Яворський В.Ф. Активізація каналів збуту: матеріли наук.-практ. конференції. – Львів, 2009.

56.            Ямпольская Д.О. Разрабатываем план маркетинга: Сбытовая политика (политика распределения) // Маркетинговое планирование. – № 4. - 2009. – С. 22.

Додатки

Додаток А. Класифікація та порядок розрахунку основних показників фінансового стану підприємства

Додаток Б. Класифікація та порядок розрахунку показників оцінки ділової активності підприємств

Додаток В Баланс ТОВ "Комфорт"на 31.12.2006р.

Звіт про фінансові результати ТОВ "Комфорт"за 2006 р.

І. Фінансові результати

ІІ. Елементи операційних витрат

ІІІ. Розрахунок показників

Баланс ТОВ "Комфорт"на 31.12.2007р.

Звіт про фінансові результати ТОВ "Комфорт"за 2007 р.

І. Фінансові результати

ІІ. Елементи операційних витрат

ІІІ. Розрахунок показників

Звіт про рух грошових коштів ТОВ "Комфорт"за 2007р.

Звіт про власний капітал ТОВ "Комфорт"за 2007р.

БалансТОВ "Комфорт"на 31.12.2008 р.