Аналіз формування та використання прибутку підприємств нафтопереробної промисловості

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Аналіз формування та використання прибутку підприємств нафтопереробної промисловості

Аналіз формування та використання прибутку підприємств нафтопереробної промисловості

Аналіз формування та використання прибутку підприємств нафтопереробної промисловості

План

1. Особливостi формування прибутку нафтопереробних підприємств

2. Кореляційно-регресійний аналіз впливу факторів на формування прибутку нафтопереробних підприємств

3. Аналіз використання прибутку нафтопереробними підприємствами

Висновки

Література

1. Особливостi формування прибутку нафтопереробних підприємств

Важливою передумовою забезпечення стійкого економічного росту в Україні є її економічна безпека. Економічна безпека будь-якої держави базується на максимальній автономії його діяльності по забезпеченню стабільного функціонування національного господарства. Основоположною умовою цього є забезпечення економіки різними видами ресурсів у достатньому обсязі. Одними з найважливіших та необхідних для належної роботи підприємств є енергетичні ресурси. Усі показники, які пов’язані з їх використанням, у тієї чи інший мірі впливають на собівартість продукції, рентабельність виробництва, та всебічно залежать від стану енергетичного комплексу. Таким чином, паливно – енергетичний комплекс (ПЕК) – це базовий сектор економіки, де виробляється важливий ресурс, який забезпечує включення у процес виробництва усіх інших ресурсів держави: виробничого апарату, сировини, матеріалів, кадрового потенціалу, високих технологій і т.д.

Основу ПЕК складають галузі, які здійснюють видобуток та попередню підготовку первинного енергоресурсу та перетворення його у вторинний, а також підрозділи, що являють складну багатоцільову сукупність виробничих структур, які покликані забезпечувати як поточну роботу комплексу, так і його техніко-економічну перспективу.[117, стр.4].

Глибока криза, в якій перебуває економіка України, потребує прийняття екстрених та радикальних мір, спрямованих на підтримку галузей промисловості, які визначають перспективу та реальний підйом економіки у цілому. У першу чергу така підтримка необхідна енергокомплексу, як одному з головних складових національної економіки.

Нафтогазовий комплекс України – багатопрофільна галузева система з великим природним, технічним, технологічним потенціалом, яка представлена рядом видобувних, транспортуючих, нафтопереробних підприємств і підприємствами зберігання та реалізаціїї нафтопродуктів і природного газу. Структура нафтогазового комплексу представлена на рис. 2.1[41,стор. 72].

Однією з важливих складових частин Нафтогазового комплексу України є нафтопереробна промисловість, яка забезпечує промисловість, транспорт, сільське господарство, функціонування житлово-комунального господарства паливом, мастилами, оливами, коксом, бітумом, сіркою і т.д.

Нафтопереробну промисловість України представляють шість нафтопереробних заводів: Кременчуцький НПЗ, Лисичанський НПЗ, Херсонський НПЗ, Одеський НПЗ, Дрогобицький НПЗ, Надвірнянський НПЗ.

Україна разом з отриманням незалежності отримала у спадок від колишнього СРСР потужну систему нафтопереробки – 52 млн. т. сирої нафти на рік, що значно перевищувало як можливості вітчизняного нафтовидобування (3,8 – 4 млн. т. нафти на рік), так і потреби України в нафтопродуктах. У зв’язку з цим обсяги переробки нафти у 1991-1998 роках зменшилися більш як у 4 рази. Опинившись у скрутному фінансовому становищі через загальну платіжну кризу, нафтопереробні заводи втратили можливість закуповувати за власні кошти сиру нафту і змушені були перейти на роботу за виключно давальницькою схемою. Але навіть за цих умов рівень завантаження НПЗ не перевищував 10-15 %, а простої кожного з нафтопереробних заводів вимірювалися 150-250 днями на рік. У таких умовах надзвичайно важливим завданням став пошук власників нафти, обсяги видобутку яких відповідали б переробним потужностям вітчизняних заводів.

Рис. 2.1 Структура нафтогазового комплексу України

За роки ринкової трансформації України її промисловий комплекс зберіг провідні позиції у національній економіці. У ньому створюється близько третини валової доданої вартості, зосереджено понад 30% обсягу основних виробничих фондів.

Входження промислового комплексу України в перехідний період формування ринкової економіки відбувалося в умовах втрати більшістю підприємств традиційних господарських зв’язків, що склалися протягом багатьох десятиріч у межах країн колишнього СРСР. Лише 20 % вітчизняних промислових підприємств на початку 90-х років мали замкнутий цикл виробництва в межах України. Але й серед цих підприємств багато виробництв залежало від постачання сировини та матеріалів з республік колишнього СРСР.

Основною причиною структурних деформацій у промисловості, і зокрема у нафтопереробніїй її галузі, було значне зростання оптових цін підприємств. Найбільше ціни зростали в базових галузях промисловості, серед яких була і паливна промисловість, а також електроенергетика та чорна металургія, що зумовило збільшеня паливно-сировинної складової у галузевій структурі промислового виробництва.

Вищі індекси оптових цін у паливно-сировинних галузях сформувалися в основному у період найбільш стрімкого зростання цін (1992-1994 рр.). Так, у 1992 році індекс зростання оптових цін у паливній промисловості та чорній металургії перевищував середній індекс у промисловості відповідно у 5,6 та 1,3 раза, в 1994 р. – у 1,3 і 1,6 раза.

Процеси структурних деформацій вдалося суттєво загальмувати у 1995-1998 рр.. Частка паливно-сировинних галузей зросла лише на 4 відсоткових пункти. Проте, українська промисловість все ще продовжувала орієнтуватись на виробництво проміжних продуктів у базових та видобувних галузях із низьким ступенем переробки сировини, а не на продукцію кінцевого споживання. У зв’язку з цим подолання тенденції збільшення виробництва сировинних продуктів-напівфабрикатів, які становили більше половини промислового виробництва, залишалося нагальною проблемою.

Ефективним інструментом у розв’язанні поставлених завдань пошуку стратегічних нафтових партнерів стала приватизація. У 1995 році на базі Кременчуцького НПЗ створено транснаціональну компанію "Укртатнафта". У 1999-2000 роках власниками українських нафтопереробних заводів стали провідні компаніх Росії: "Тюменська нафтова компанія", яка придбала ВАТ "Линос" (Лисичанський НПЗ), "Лукойл", який придбав Одеський НПЗ, а також російсько-казахстанський консорціум покупців "КазахМунайГаз" і "Група Альянс" (Херсонський нафтопереробний завод).

Налагодивши жорстку дисципліну платежів, вітчизняні власники західно-українських нафтопереробних підприємств "Нафтохімік Прикарпаття" та "Нафтопереробний комплекс "Галичина"" спромоглися також налагодити тісний контакт з провідними нафтовидобувними компаніями, що дозволило забезпечити безперебійну роботу і цих підприємств. Це дозволило за короткий період забезпечити відновлення виробництва, розробити довготермінову стратегію розвитку нафтопереробного комплексу.

Російські та казахські нафтові компанії розпочали масштабну модернізацію підприємств, спрямовану на підвищення глибини переробки нафти, застосування менш енергоємких технологій, забезпечення випуску нових видів продукції. В цьому плані показовою є діяльність російської нафтової компанії "Лукойл", яка взявши у 2000 році участь у приватизації одного з найпотужніших в Європі підприємств ВАТ "Концерн "Оріана"", зробила перший крок у створенні замкнутого виробничого ланцюга: нафта – нафтопродукти – хімічна продукція. Подолання повної залежності України від імпорту нафтопродуктів шляхом приватизації українських нафтопереробних заводів власниками нафти – великими російськими та казахськими компаніями є основним здобутком у сфері забезпечення потреб вітчизняної економіки товарами, які традиційно входили до критичного імпорту.

Згідно даних Міністерства палива та енергетики України, аналіз роботи нафтопереробних підприємств України показує, що у 2004 році підприємства продовжували стабільну роботу з переробки нафти. Виробничі результати 2003-2004 років можна вважати для галузі хорошими: збільшилася поставка і переробка нафтової сировини, виробництво нафтопродуків, зросло завантаження виробничих потужностей нафтопереробних підприємств, поліпшився їх фінансово-економічний стан, що дало можливість зменшити обсяги переробки нафти на давальницьких умовах з 82,2% у 2002 році до 53,8% у 2003 році. У 2003 році закупляли сировину за власні кошти : ЗАТ "Укртатнафта" – 84,7% від загального обсягу сировини, ВАТ "ЛиНОС" – 73,7%, ТА ват "НПК Галичина" – 26%. Рейтинг нафтогазових компаній за обсягами прибутку зображено у таблиці 2.1[Инвест ГазетаТОП 100 Рейтинг№2,2005с.48]

Таблиця 2.1 Рейтінг нафтогазових компаній за обсягами прибутку та доходу (млн. грн.)2001-2004 р.р

Переробка нафти і виробництво нафтопродуктів на вітчизняних НПЗ розподіляється достатньо рівномірно по місяцях і більшою мірою залежить не від сезонних чинників, а від зупинки підприємств на плановий ремонт (у січні-лютому 2003 року проводили плановий ремонт ВАТ"Херсоннафтапереробка" і ВАТ "Лукойл – Одеський НПЗ").

Розглянемо ситуацію на ринку нафтопереробки України за даними "Укрнафтохімпереробки" у січні-квітні 2005 року.(табл. 2.2)

Таблиця 2.2 Переробка нафти в Україні у січні-квітні 2005 року(тис.т.)

Таблиця 2.3 Виробництво бензину в Україні у січні-квітні 2005 року (тис.т)

Загальне виробництво бензину в Україні у січні-квітні 2005 року у порівнянні з ідентичним періодом минулого року знизилося на 11,4%. Окремо по нафтопереробних заводах мало місце зниження виробництва бензину на Лисичанському нафтопереробному заводі на 22,4%,також на Кременчуцькому НПЗ на 12,0. Досить потужне збільшення виробництва бензину спостерігається на Херсонському нафтопереробному заводі на 55,2%.(табл. 2.6)

Повний галузевий рейтинг нафтогазового сектору промисловості 2004 року зображено у таблиці 2.4.[Гвардия 500,№2 2005,с.57]

Таблиця 2.4 Основні економічні показники нафтогазового сектору України (2004 рік)

Обов’язково треба проаналізувати ситуацію на ринку нафтопродуктів, яка склалася на початку 2005 року. На Україні головним фактором росту цін є різке (більш ніж на половину) з початку 2005 року збільшення вартості нафти, що ввозиться до країни. На це вплинули ріст біржової ціни на нафту, ріст російського експортного мита, ріст податкового навантаження на українських товаровиробників, а також збільшення залізничних тарифів на перевозку нафти та нафтопродуктів.

Перейдемо до розгляду утворення прибутку у нафтопереробнiй промисловостi. Прибуток нафтопереробного пiдприємства представляє собою у спрощеному виглядi рiзницю мiж виручкою вiд реалiзацiї продукцiї за оптовими цiнами пiдприємства та її собiвартiстю. Прибуток вiд реалiзацiї продукцiї має назву реалiзацiйного, крiм нього у пiдприємства може утворюватися позареалiзацiйний прибуток вiд iншої господарської дiяльностi. Загальна сума прибутку залежить вiд обсягу виработки та реалiзацiї продукцiї у натуральному виразi, структури продукцiї, що виробляється, рiвня цiн та собiвартостi. Основнi шляхи збiльшення маси прибутку пов’язанi зi збiльшенням кiлькостi та якостi продукцiї, зi зниженням витрат на її виробництво. Прибуток є узагальнюючим показником фiнансово-господарської дiяльностi пiдприємства та галузi у цiлому, який охоплює як виробництво так i реалiзацiю продукцiї. Разом з тим, прибуток це не тiльки показник, але й джерело коштiв для вдоволення потреб пiдприємств, галузi та виробництва у цiлому.

Процес формування прибутку нафтопереробної промисловостi вiдбувається пiд впливом показника витрат i доходiв галузi.

До собiвартостi продукцiї входять: витрати безпосередньо пов’язанi з випуском продукцiї, витрати на дослiдження нових видiв продукцiї, витрати пов’язанi з покращенням якостi продукцiї, з вдосконаленням технiки, технологiї, органiзацiї виробництва, якi здiйснюються у русi виробничого процесу (за винятком витрат, що здiйснюються за рахунок капiтальних вкладень), витрати на покращання умов працi, технiки безпеки, пiдвищення квалiфiкацiї робiтникiв, витрати на збут.

Розглянемо структуру собiвартостi продукцiї за окремими технологiчними процесами.(табл. 2.5)

Таблиця 2.5 Структура собiвартостi за окремими технологiчними процесами

Структура собiвартостi продукцї нафтохiмiчних виробництв розрiзняється. Нафтохiмiчнi виробництва вiдрiзняються за показниками матерiало-, енерго-, та капiталомiсткостi. Для виробництва бiльшостi полiмерiв характерними є високi витрати на сировину, якi складають 70-85% собiвартостi. У виробництвi мономерiв витрати на сировину скорочуються, але рiзко збiльшуються витрати на енергiю, допомiжнi матерiали, амортизацiю та поточний ремонт. За деякими процесами витрати на амортизацiю та поточний ремонт складають 30%.

Собiвартiсть одиницi товарної продукцiї по заводах коливається у достатньо великих розмiрах, що викликано розбiжностями у цiнах на вхiдну сировину, структури та якостi вхiдної сировини, ступенем використання сировинних ресурсiв.

Нафтопереробнi пiдприємства сплачують наступнi податки, якi вiдносяться на повну собiвартiсть продукцiї: плата за землю, комунальний податок, податок на геологорозвiдувальнi роботи, плата за воду, податок з власникiв транспортних засобiв, плата за використання радiочастот, збiр за забруднення навколишнього середовища.

Основою зниження собiвартостi продукцiї є технiчний прогрес. Будiвництво потужних та комбiнованих установок дозволяє значно скоротити капiтальнi витрати, а звiдси собiвартiсть продукцiї за статтями: амортизацiя, поточний ремонт, а також пов’язанi з управлiнням виробництвом, при цьому значно скорочуються витрати на енергiю та робiтничу силу. Повного ефекту можна досягти при умовi змiцнення потужностi технологiчних установок по всьому технологiчному ланцюгу. Вдосконалення схем автоматизацiї виробництва в результатї збїльшення стабїльностї роботи установок забезпечують рост виробки продукцiї, скорочення норм расходу енергетичних та матерiало-технiчних засобiв, звiдси – зниження собiвартостi продукцiї.

Великi резерви мiстяться в удосконаленнi органiзацiйної структури виробництва, методiв управлiння, покращаннi матерiало-технчiного постачання. Значнi можливостi зниження собвiартостi продукцiї пов’язанi зi скороченням витрат на обслуговування та управлiння пiдприємством. Абсолютна сума цих витрат по мiрi збiльшення та ускладнення виробництва набуває росту. Але цей зрiст може бути набагато меньшим за умови збiльшення економiчностi управлiння: збiльшеннiпродуктивностi управлiнської працi, правильного нормування цiєї працi та скорочення апарату управлiння на цiєї основi.

Формування прибутку у нафтопереробнiй галузi вiдбувається не тiльки пiд впливом показника витрат промисловостi, але й доходiв. Доходи нафтопереробної промисловостї України в спрощенiй формi складаються з послуг по переробцi нафти, продажу нафти та нафтопродуктів, продажа енергоресурсів стороннім споживачам, iншi продажи, власна продукцiя, дохiд вiд дiяльностi соцiальної сфери i т.д.

Головною вiдмiннiстю у формуваннi доходiв нафтопереробних пiдприємств України є те, що у складi доходiв наявна оплата послуг з переробки нафтопродукта, яка займає майже той рівень, що його реалiзацiя. Сучасна економiчна ситуацiя у нафтопереробнiй галузi склалася таким чином, що нафтопереробнi заводи України у бiльшостi своїй працюють на умовах давальницької сировини, яку постачають близько 250 фiрм т.б. право власностi на нафтопродукт, за виключенням тiєї його частини, яка надається виконавцю (нафтопереробному пiдприємству) належить замовнику. Оплата за наданi виконавцем послуги з переробки нафти за узгодженням сторiн може виконуватись: у грошовiй формi, частиною давальницької сировини, частиною готової продукцiї, яка виготовлена з давальницької сировини, або з використанням одночасно усiх трьох форм оплати.

Розглянемо процес утворення прибутку нафтопереробних підприємств України за 2001-2004 роки. Об’єктом нашого дослідження будуть наступні нафтопереробні підприємства: ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття", ВАТ "Лукойл-Одеський нафтопереробний завод", ВАТ "Нафтопереробний комплекс Галичина", ВАТ "Херсонський нафтопереробний комплекс". Ми обрали прибуткові підприємства, так як решта – "Лисичанський нафтопереробний завод" працював збитково впродовж усього періоду,що досліджується, "Кременчуцький нафтопереробний завод" – впродовж достатньо довгого періоду був на модернізації.

Наведемо спочатку основні фінансові показники вітчизняних нафтопереробних заводів за 1999-2004 роки.(табл.2.6)

Таблиця 2.6 Основні фінансові показники нафтопереробних заводів України (тис.грн.) (1999- 2004 р.р.)

Проаналізуємо дані таблиці 2.6 за кожним окремим фінансовим показником нафтопереробних підприємств України у динаміці. Окрім цього, співставимо кожен фінансовий показник окремого підприємства з аналогічним показником інших нафтопереробних заводів, таким чином зробимо внутрішньогалузеві порівняння. Порівняння показників одного підприємства може демонструвати покращення ситуації, у той час, як внутришньогалузеві співставлення можуть засвідчувати про відносно погані результати підприємства по галузевим міркам.

Першим показником , який ми проаналізуємо буде показник виручки від реалізації продукції. Виручка від реалізації продукції є досить інформативним показником, економічна сутність якого полягає у тому, що це перше і головне джерело грошових надходжень від операційної діяльності. Отримання виручки від реалізації продукції є першим необхідною умовою досягнення прибутковості підприємством, тому, що сума отриманого прибутку в більшій мірі залежить від суми отриманого доходу від реалізації а також є свідченням того, що підприємство виготовляє продукцію, яка відповідає усім необхідним споживчим властивостям та крім того, є конкурентноспроможною. Найбільшого рівня показник виручки від реалізації продукції станом на 1999 рік досяг на нафтопереробному підприємстві " Нафтопереробний комплекс – Галичина" – 327 929 тис. грн. ВАТ "Нафтопереробний комплекс – Галичина" характеризується сталим ростом показника виручки від реалізації продукції впродовж 1999 – 2002 років. У 2000 та 2001 роках найбільшого значення показника виручки від реалізації досягає ВАТ "Лукойл – Одеський нафтопереробний завод", значення цього показника склало – 2118,24 тис. грн. та 66724,3 тис.грн відповідно. У 2002 році лідирує знов "НПК-Галичина" – показник виручки від реалізації склав у неї 448 351 тис.грн. Нафтопереробний комплекс Галичина досяг найкращого результату у 2003 році за показником виручки від реалізації – 2129452,7 тис. грн. Херсонський нафтопереробний комплекс мав у 2003 році найменший результат у сумі – 128804,3 тис. грн.

Перейдемо до аналізу показника чистого доходу. Цей показник є очищеною від непрямих податків формою виручки від реалізації продукції та дозволяє більш правильно оцінити величину отриманого доходу від реалізації. Найбільший рівень показника чистого доходу у 1999 році належить підприємству-лідеру цього року – ВАТ "НПК-Галичина" і він склав – 251443 тис. грн. Необхідно підкреслити, що у 2000 році спостерігається збільшення за показником виручки від реалізації одеського нафтопереробного заводу, але найбільшого розміру за показником чистого доходу досяг ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" – 168417 тис.грн. В зазначених 2001 та 2002 роках найбільшого розміру за критериєм значення досліджуваного показника має ВАТ "НПК – Галичина" – 379836 тис. грн. та 347329 тис. грн. відповідно. У 2003 році найбільший рівень чистого доходу було досягнуто нафтопереробним комплексом Галичина – 1646934,3 тис.грн, найменьший результат за цим показником отримав Херсонський нафтопереробний завод – 110762,6 тис. грн. Нафтопереробні підприємства у 2004 році отримали наступні результати за показником чистого доходу: найбільший результат "Нафтохімік Прикарпаття" – 25410,5, найменьший результат отримав "Лукойл – Одеський нафтопереробний завод" - 489,6 тис. грн.

Показник чистого прибутку звичайно є якiсним індикатором результативності фінансово-господарської діяльності та характеризує остаточний прибуток підприємства, який залишається у його розпорядженні і є об’єктом подальшого розподілу. У 1999 році прибутковою позначилася діяльність двох підприємств: ВАТ "НПК-Галичина" – 41215 тис.грн та ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" – 16511 тис.грн. Наступного 2000 року ситуація залишилась незмінною з тією лише різницею, що лідерство підхопив "Нафтохімік Прикрпаття", рівень його показника чистого прибутку склав 11721 тис.грн. Станом на 2001 рік жодне з підприємств не було збитковим. Найбільшого рівня чистого прибутку у 2001 та 2002 роках досягло ВАТ "Херсонський нафтопереробний комплекс" у розмірі – 7426 тис. грн. та 51739 тис.грн. Щодо збитковості 2002 року, то такою позначилася фінансово-господарська діяльність підприємств ВАТ"Нафтохімік Прикрпаття" у розмірі 221 тис. грн та ВАТ "Лукойл – Одеський нафтопереробний завод" у розмірі 1483 тис.грн. Звідти ми можемо зробити висновок про те, що високі показники доходу від реалізації продукції не завжди є гарантом прибуткової роботи підприємств, більш того будь-які показники доходу завжди повинні співпадати з правильною витратною політикою підприємств, про що далі буде неодноразово наголошуватися. Станом на 2003 рік найбільшу величину чистого прибутку здобув ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" – 25410,5 тис.грн., найменшою сумою позначився ВАТ "Лукойл – Одеський нафтопереробний завод" – 489,6 тис.грн. Станом на 2004 рік нафтопереробні підприємства отримали наступні результати: Нафтохімік Прикарпаття дав найкращий результат за чистим прибутком – 18900,0 тис. грн., збитково спрацювало в цьому році "Лукойл-Одеський нафтопереробний завод", його збиток склав -1923,3 тис. грн.

Аналітичну роботу з дослідження формування прибутку нафтопереробних підприємств України продовжимо у вигляді більш детального аналізу фінансового результату від звичайної діяльності нафтопереробних підприємств України. (табл. 2.7)

Таблиця 2.7 Фінансові результати від звичайної діяльності нафтопереробних підприємств України за 1999-2004р.р.(тис.грн.)

Як вже було зазначено вище нафтопереробна галузь України представлена 6 нафтопереробними компаніями, і в порівнянні з іншими галузями промисловості в останні декілька років стала однією з найбільш прибуткових, що пов’язано з приватизацією вітчизняних нафтопереробних підприємств провідними компаніями Росії та Казахстану. Для аналізу показників прибутку нами було обрано 4 нафтопереробних завода України.

Аналізуючи фінансові дані нафтопереробних підприємств, наведених у таблиці 2.7 і дослідивши динаміку показників прибутку ми можемо зробити висновок, що станом на 1999 рік прибутковою роботою позначилося 2 нафтопереробних завода (далі НПЗ) з 4 підприємств, а саме – ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" та ВАТ "Нафтопереробний Комплекс – Галичина". У подальшому (2000 рік) прибутковими залишилися вищеназвані підприємства. Щодо стану обраних підприємств на 2001 рік, то прибутковими були усі з обраних НПЗ. У 2002 році збитковим були ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" та ВАТ"Лукойл – Одеський НПЗ". Станом на 2004 рік збитково працював "Лукойл – Одеський нафтопереробний завод"

Розглядаючи динаміку фінансових результатів обраних НПЗ за період від 1999 до 2004 року можна зробити висновок про те, що прибуток від звичайної діяльності більшості вищеназваних суб’єктів господарювання був отриман виключно за рахунок операційної діяльності. Зокрема, у 2002 році ВАТ "Херсоннафтопереробка" у якості фінансового результату від операційної діяльності отримала суму прибутку у сумі 13071,8 тис. грн. Відповідно прибуток від звичайної діяльності у 2002 році склав 10468,3 тис. грн. За даними розрахунками негативний вплив на формування фінансового результату, а саме – зменшення прибутку від звичайної діяльності, спричинили збитки від іншої операційної діяльності. Згідно стандартів ПСБО України щодо збитків від іншої операційної діяльності, можна зробити висновок , що станом на 2002 рік на ВАТ "Херсоннафтопереробка" мали місце сумнівні, безнадійні борги, та втрати від знецінення запасів, виплата штрафів та взагалі превалювання усіх витрат від операційної діяльності (крім витрат, що входять до собівартості продукції, робіт, послуг) над доходами від іншої операційної діяльності. Це підтверджується наявністю у звіті про фінансові результати фінансових витрат у сумі 3010,6 тис. грн.., а також інших витрат у сумі 413,2 тис. грн..

Аналізуючи показник фінансового результату від операційної діяльності за 2002 рік серед обраних НПЗ (табл. 2.3) ми можемо зробити висновок про те, що найбільшої величини прибутку від операційної діяльності досяг ВАТ "Нафтопереробний комплекс –Галичина" – 14308,3 тис.грн., далі йде ВАТ "Херсоннафтапереробка" – 13071,8 тис. грн і останне місце займає ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" – 5974 тис.грн.

Розглянемо процес утворення доходiв ВАТ "Херсоннафтопереробка" за 2003 та 2004 роки.(табл. 2.8)

Таблиця 2.8 Структура доходiв ВАТ "Херсоннафтопереробка", (2003,2004 роки)

Згiдно структури доходiв нафтопереробного пiдприємства ми можемо зробити наступнi висновки. У структурi доходiв даного пiдприємства за 2003 рiк найбiльшу питому вагу займає стаття послуг з переробки нафти (64,67%), але досить цiкавим є те, що станом на 2004 рiк стаття продажу нафти та нафтопродуктiв також стала пров iдною у процесi формування доходiв пiдприємства. Майже незначний вплив на процес формування доходiв пiдприємства у 2003 роцi здiйснив продаж енергоресурсiв стороннiм споживачам та доход вiд дiяльностi соцiальної сфери. Порiвнюючи 2003 та 2004 роки констатуємо що, загальний доход у виглядi виручки вiд реалiзацiї зменшився на 3913,9 тис. грн. , але чиста виручка в обох роках майже однакова. Станом на 2004 рiк стаття доходу – власна продукцiя майже скоротилася (5,18% до 0,33%).

Розглянемо структуру собiвартостi товарної продукцiї, виробничу собiвартiсть товарної продукцiї ВАТ "Херсоннафтапереробка" за 2003, 2004 роки.(табл. 2.9)

Таблиця 2.9 Структура собiвартостi товарної продукцiї "Херсоннафтапереробка", (2003 – 2004 роки)

Таким чином за даними таблицi щодо структури собiвартостi реалiзованої продукцiї робимо наступнi висновки:

1.Собiвартiсть реалiзованої продукцiї 2004 року в порiвняннi з 2003 роком збiльшилася на 29727,5 тис. грн.

2. Це збiльшення собiвартостi реалiзованої продукцiї було обумовлено збiльшенням матерiальних витрат на виробництво продукцiї, а саме: збiльшенням покупних напiвфабрикатiв та присадок, електроенергiї, палива, послуг промислового характеру.

3. Витрати на оплату працi збiльшилися майже на 1085,7 тис.грн.

4.Спостерiгалося збiльшення вiдрахувань на соцiальнi потреби на 5554,5 тис. грн.

5. В межах iнших витрат збiльшилися витрати на страхування майже на 60 %.

6.Загальний розмiр виробничої собiвартостi товарної продукцiї на 2198,7 тис.грн.

Наведемо процес утворення прибутку ВАТ "Херсоннафтопереробка" використовуючи данi щодо формування доходiв та витрат пiдприємства.(табл. 2.10)

Таблиця 2.10 Формування прибутку ВАТ "Херсоннафтапереробка" (2003-2004 роки)

Данi таблицi свiдчать, що :

1.Сума чистого прибутку пiдприємства в порiвняннi з 2003 роком зменшилася майже на 99 % (з 3588,0 до 20,0 тис. грн.);

2.Сума фiнансового результату вiд реалiзацiї утворена у виглядi збитку (-5740,2 тис.грн).

3.Операцiйнi доходи пiдприємства зросли майже в 3 рази, бiльш повiльними темпами росли й операцiйнi витрати, завдяки тому, що у 2004 роцi темпи росту операцiйних доходiв випереджали темпи росту операцiйних витрат – загальна сума фiнансового результату до оподаткування була позитивною i склала – 1901,6 тис.грн.

Розглянемо аналіз складових елементів собівартості виробляємої продукції на прикладі усiх обраних нафтопереробних підприємств( додаток В5).

Матеріальні витрати нафтопереробних підприємств є превалюючими у загальній сумі їх операційних витрат, вони становлять основу собівартості нафтопереробних заводів, тому основну увагу приділимо саме їм.

Аналізуючи показники матеріальних витрат нафтопереробних підприємств ми можемо зробити наступні висновки. НПЗ "Нафтохімік Прикарпаття" формував матеріальні витрати, сума яких коливалась в продовж досліджуваних років. Найбільшого рівня матеріальні витрати досягли у 2002 році і склали – 57741,8 тис.грн., зауважимо, що саме у цьому році підприємство отримало збиток у сумі 221,2 тис.грн.

Порівняємо цей показник з ідентичним показником інших нафтопереробних підприємств. ВАТ "Лукойл – Одеський нафтопереробний завод" найбільшої суми витрат досяг у 2003 році – 55427,3 тис. грн., у даному році підприємство отримало чистий прибуток у сумі 489,6 тис. грн. Нафтопереробний комплекс Галичина протягом 1999-2004 років формувала досить високий рівень матеріальних витрат, але незважаючи на це працювало прибутково в усі досліджувані роки. Херсонський нафтопереробний завод також формував матеріальні витрати рівень яких коливався досить значно. Треба сказати, що найбільший рівень витрат спостерігався у 2002 році у розмірі 79627,6 тис. грн. Найменьша сума витрат спостерігалася у 1999 році – 17820,7 тис.грн, хоча у цьому році підприємство працювало збитково.

Обов’язково треба проаналізувати ситуацію на ринку нафтопродуктів, яка склалася на початку 2005 року. На Україні головним фактором росту цін є різке (більш ніж на половину) з початку 2005 року збільшення вартості нафти, що ввозиться до країни. На це вплинули ріст біржової ціни на нафту, ріст російського експортного мита, ріст податкового навантаження на українських товаровиробників, а також збільшення залізничних тарифів на перевозку нафти та нафтопродуктів.

Необхідно підкреслити, що на світовому ринку при виборі нафти користуються критеріями якості і ціни. Від якості нафти, яка оцінюється показником вмісту світлих нафтопродуктів, багато в чому залежить структура і собівартість продуктів її переробки. Російську і казахстанську нафту не відносять до високоякісних і за своїми економічними показниками вона значно поступається українській, а також арабський , алжирській, норвежський та іншим.

Окрім усіх перелічених факторів, на тенденцію національної нафтопереробки негативний вплив мають процеси пов’язані з законодавством України, а саме, в розв’язанні проблем забезпечення економіки нафтою та нафтопродуктами був обраний шлях найбільшого сприяння для імпортерів нафтопродуктів з Росії та країн Прибалтії. Нафтопродукти імпортовані з країн, з якими діє угода про вільну торгівлю, не оподатковуються ввізним митом, на відміну від нафтопродуктів, які виробляються в Україні з давальницької сировини. Російськи та прибалтийські компанії отримують компенсацію ПДВ при експорті нафтопродуктів в Україну, у той час як ПДВ на нафтопродукти вироблені в Україні не відміняються. Наслідком цього є підвищення ціни на нафту експортовану в Україну на 20%. При цьому компенсації ПДВ російської нафти і нафтопродуктів в Україні не існує.

Вирішення задач зі збільшення експорту нафтопродуктів обумовлює необхідність спрямування нафтопереробними підприємствами значних коштів на модернізацію виробництва, з метою виходу на відповідний європейським вимогам рівень якості нафтопродуктів.

Відмінною особливістю теперішнього етапу у розвитку світової нафтопереробної промисловості є формування більш жорстких екологічних вимог до технологій та якості нафтопродуктів, які виробляються. У склавшихся умовах різко збільшилися витрати на виробництво нафтопродуктів, що у багатьох випадках супроводжувалося зниженням прибутку від переробки нафти. Для послаблення негативних тенденцій у галузі проводяться роботи по застосуванню останніх досягнень НТП. Особлива увага приділяється модернізації та оптимізації діючих технологічних процесів за рахунок нового високопродуктивного устаткування та технологій, які потребують більш сучасного підходу до застосування засобів автоматизації. Тому, в теперішній час для адаптації роботи НПЗ в умовах екологізації виробництва, все більше уваги акцентується на удосконаленні загальної системи управління НПЗ.

2. Кореляційно-регресійний аналіз впливу факторів на формування прибутку нафтопереробних підприємств

Дослідження прибутку та його динаміки в галузі нафтопереробки України проводилось у двох основних спрямуваннях: економіко-статистичний аналіз зв’язків результатів ( прибутку) з факторами впливу і моделювання в системі управління прибутками. Порівняльний економіко-статистичний аналіз прибутку основних нафтопереробників України було зроблено з застосуванням відомих статистичних методів з підключенням спеціальних офісних генераторів Excel. Другий напрям формальних досліджень було реалізовано на підставі математичного багатопараметричного моделювання, що включали створення математичної моделі управління прибутками і її машинної реалізації у вигляді автоматизованої системи.

У якості об’єктів порівняльного аналізу нами розглядалися чотири нафтопереробних завода: Херсонський нафтопереробний завод, нафтопереробний завод "Галичина", нафтопереробний завод "Нафтохімік Прикарпаття", "Лукойл-Одеський нафтопереробний завод", де досліджувалися динамічні ряди показників фінансової діяльності у період 1999 – 2004 роки.

Оскільки досліджувані об’єкти є складними та великими економіко-виробничими системами, то логічним є те, що аналіз проводився на основі системних підходів з використанням методів системного аналіза.

Зазначимо, що традиційним предметом дослідження таких систем є управлінські функції з метою пошуків закономірностей процесів, формалізації їх системних властивостей, т.б. виявлення зв’язків та взаємозв’язків елементів систем. Для цього виправдано спираються на основні положення теорії систем, системний аналіз.

Інформаційною базою у нашому випадку були дані фінансових звітів по основним напрямкам господарської діяльності.

Вимоги системності при дослідженні виробничо-економічних об’єктів припускають на попередніх етапах спеціальну організацію даних у вигляді аналізу зв’язків на основі використання статистичних методів обробки інформації.

Оскільки ми будемо мати справу з моделями різних типів, то оцінку адекватності моделей будемо здійснювати за допомогою оцінки адекватності складових. Будь-яке економічне дослідження починається зі специфікації моделі , т.б. з формування виду моделі, спираючись на відповідну систему зв’язків між змінними. Зв’язок змінних x та y описується коефіцієнтом кореляції , який визначається як коваріація між цими змінними віднесена до їх середніх відхилень:

, або

Зауважимо при цьому, що у якості міри тісноти зв’язку між параметрами часто використовують індекс кореляції, який у випадку наявності лінійної залежності має наступний вираз:  та у випадках нелінійного зв’язку: де,

- середнє квадратичне відхилення від кривої;

- середнє квадратичне відхилення функції від свого середнього арифметичного значення.

На практиці дослідження залежностей між випадковими змінними х та у, як правило, обмежені дослідженням залежності між однією з них і умовним математичним сподіванням іншої, т.б. умовне математичне сподівання випадкової змінної у розглядається як функція х;

Цей вираз має назву регресії випадкової змінної y відносно x. Аналогічно  - випадкова величина х, як функція від у, т.б.:. У цьому випадку функція регресії буде характеризувати форму зв’язку. Криву регресії у по х (або навпаки) називають умовне середнє значення випадкової змінної у, яке розглядається як функція певного класу, параметри якої знаходяться методом найменших квадратів (МНК) за значеннями двувимірної випадкової величини (x,y), що спостерігаються т.б.:, . На практиці передумови кореляційного аналізу часто порушуються, коли одна з ознак є величиною не випадковою, або якщо ознаки не мають спільного нормального розподілу, але статистичні залежності присутні. В цьому випадку для вивчення зв’язків між ознаками існує загальний показник зв’язку ознак, який грунтується на показнику змінності. Цей показник називається дисперсією. Звичайно дисперсію ознаки відносно його математичного сподівання називають повною. Наприклад, для ознаки у дисперсія буде мати наступний вигляд: . Дисперсію можна розкласти на дві складові, одна з яких буде характеризувати вплив фактора х на у, друга – вплив інших факторів. Чим меншим є вплив інших факторів, тим тісніше є зв’язок, тим щільніше він наближується до функціонального зв’язку. Якщо ми запишемо:

,

то перша складова вимірює вплив х на у, а друга - вимірює вплив на у інших факторів(дисперсія ознаки у відносно функції регресії).

Тісноту зв’язку вдало оцінювати в одиницях загальної дисперсії , тобто розглядати співвідношення:

.

На початковому етапі ми встановили парні кореляційні залежності, як різновид структурного моделювання. Потреба у причинному поясненні наявності або відсутності кореляційних зв’язків було підгрунтям для використання "методу путєвого аналізу"(С.Райт), в основі якого дослідження всієї структури чинних зв’язків між змінними (побудова графіка зв’язків та ізоморфної до нього рекурсивної системи рівнянь). Оцінка коефіцієнта впливу у цьому випадку розраховується на базі коефіцієнта парної кореляції. Кожний коефіцієнт парної кореляції розглядався нами як міра повного зв’язку двох змінних. Наявність і якість парних зв’язків показників фінансової діяльності встановлювались по кожному підприємству і по кожному показнику фінансової діяльності. Кореляційні відносини між показниками фінансових потоків, які мають вираз у вигляді коефіцієнтів кореляції і залишків надали змоги встановити наявність зв’язку та міру його тісноти. Так, по Херсонському нафтопереробному комплексу з усіх показників, які аналізувалися, найбільш тісні кореляційні відносини зафіксувалися між показниками чистого доходу та сумарними відрахуваннями, собівартістю та іншими операційними доходами (табл 2.11). Характерним є те, що виручка від реалізації продукції практично з усіма показниками, які було проаналізовано або взагалі не має кореляційного зв’язку, або має з ними від’ємну залежність.

Таблиця 2.11 Матриця парних коефіцієнтів кореляції показників фінансової діяльності Херсонського нафтопереробного заводу

Слід відмітити, що кореляційні зв’язки між чистим прибутком і рештою показників, що аналізувалися менш тісні у порівнянні з тіснотою зв’язків між чистим доходом і рештою показників (R=0,6-0,66).

При встановленні кореляційних відносин між фінансовими потоками нафтопереробного комплексу "Галичина" (табл. 2.12 ) найбільш тісна позитивна кореляційна залежність спостерігається з такими фінансовими показниками як: валовий прибуток і виручка та від’ємна залежність між показниками валового прибутку та виручки з собівартістю. Чистий доход позитивно корелює з валовим прибутком (R=0,67) .

Таблиця 2.12 Матриця парних коефіцієнтів кореляції показників фінансової діяльності НПК "Галичина"

Характерним для "Нафтохіміка Прикарпаття" як і для "НПЗ-Галичина" є значна кількість від’ємних кореляційних залежностей . Так із загальної кількості парних коефіцієнтів кореляції у інтервалі  у кількості 25 показників тільки 32% є позитивними (табл. 2.13).

Таблиця.2.13 Матриця парних коефіцієнтів кореляції показників фінансової діяльності ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття"

Валовий прибуток позитивно корелює з іншими фінансовими доходами (R=0,99) та фінансовими витратами (R=0,99). Показники інших фінансових доходів та фінансових витрат також пов’язані між собою тісною кореляційною залежністю (R=0,98).

Щодо аналізу фінансових показників нафтопереробного підприємства "Лукойл-Одеський нафтопереробний завод", то на відміну від раніше аналізованих нафтопереробних підприємств, цей об’єкт нашого дослідження має велику кількість парних позитивних кореляційних зв’язків між складовими показниками формування фінансового результату.

Таблиця 2.14 Матриця парних коефіцієнтів кореляції показників фінансової діяльності ВАТ "Лукойл"

Чистий прибуток, наприклад, тісно корелює з усіма параметрами, які аналізувалися (R=0,78 – 0,98). Вся решта показників має високий коефіцієнт кореляції між собою та чистим прибутком. Окрім встановлення тісноти зв’язків нами було проведено експертна оцінка важливості і значень параметрів аналізу методом парних порівнянь(табл 2..15).

Таблиця 2.15 Вагові коефіцієнти експертного оцінювання

Встановлено, що серед аналізуємих параметрів фінансових потоків найбільш важливими для підприємств (впливовими) за оцінками експертів були: чистий дохід від реалізації – Х1, собівартість продукції – Х2, фінансові витрати – Х3, податок на прибуток – Х4. Серед визначених показників найбільший ваговий коефіцієнт припадає на чистий дохід від реалізації продукції. Оцінка за питомою вагою значень коефіцієнтів кореляції показала, що найбільш високий індекс важливості припадає на виручку від реалізації та на чистий прибуток при досить низьких значеннях коваріаційних відносин. Аналіз на підставі попарного порівняння за цими показниками підприємств вказує на переваги Херсонського НПЗ.

Парна кореляційна залежність дає уявлення про наявність та тісноту зв’язків серед змінних, які приймали участь у аналізі. Але більш точний порівняльний аналіз фінансових потоків, що притаманні об’єктам нашого дослідження, може надати регресійний аналіз, коли значення залежної змінної розглядають як функцію від незалежної.

Тобто, якщо основна задача кореляційного аналізу, що проведено нами є виявлення зв’язків між випадковою змінною шляхом точкової інтервальної оцінки парних коефіцієнтів кореляції, то основною задачею застосування функцій регресії стало вивчення залежності між результативними ознаками у(роки) та ознакою х (параметри фінансових потоків) , що спостерігається.

При цьому помітимо, що попередній аналіз вхідного матеріалу з використанням графічного інструментаря показав практичну відсутність лінійних трендів, хоча в класичних підходах до статистичного аналізу саме вони (лінійні тренди) і є найбільш реалістичним сценарієм. У своїй більшості ми маємо нелінійні залежності по змінній x.

Для повноти аналізу ми досліджували наступні типи функцій, що описують нелінійні відносини: нелінійні відносно включених до аналізу пояснюючих змінних та нелінійні за параметрами, які оцінюються.

Виокремлюючи з масивів даних фінансових потоків параметри з найбільш тісними фінансовими відносинами ми досліджували та обирали найбільш прийнятну форму рівняння регресії з метою наступного прогнозу змін конкретного фінансового потоку. При цьому досліджувались:

Рівнобічна парабола: ;

Парабола другого ступеню: 2;

Поліномінальні рівняння:

Степеневі рівняння:bִ;

Показові функції: xִ;

Експоненціальні функції:ִ.

Логарифмічні:

Вибір виду рівняння відбувався методом експертного оцінювання, тобто порівнянням величин остаточної дисперсії. Зауважимо, що у багатьох випадках аналізу парних лінійних зв’язків мав місце значний розсів точок відносно лінії регресії. Така ситуація пов’язана з впливом факторів, що не були враховані. За критерії використання моделей брались фінансові ситуації що склалися у виробничої діяльності НПЗ в динаміці, їх коефіцієнти значущості за експертними оцінками і придатність до прогнозування процесів на підставі моделювання.

Для більш повної класифікації моделей, які було використано, доречно зауважити, що нелінійні моделі прийнято поділяти на моделі внутрішньо лінійні і внутрішньо не лінійні. Сутність полягає у тому, що внутрішньо лінійні моделі за допомогою відповідних перетворень можуть бути приведені до лінійних; моделі внутрішньо не лінійні не можуть бути приведені до лінійного вигляду. Так, наприклад, степенева функція відносно параметрів, що ми оцінювали є не лінійною, оскільки включає a, b не адитивна. Однак, ця функція внутрішньо лінійна, оскільки логарифмування по основі e призводить до лінійного вигляду: ;

Навпаки, модель яка представлена як  внутрішньо нелінійна, оскільки у лінійний вигляд її перетворити неможливо. Моделі типу

 та

які ми використовували також є нелінійними внутришньо, у той час як експонента  відноситься до внутрішньо лінійній, так як логарифмування її по e дає лінійну форму зв’язків:.

У якості вступу до аналізу необхідно звернути увагу на наступне. Під час праці з часовими рядами різних показників та при дослідженні зв’язків між ними необхідно ураховувати проблему хибної кореляції та проблему зрушень у часі (лаги).

У часових рядах, що корелюються хибна кореляція виникає під впливом так званої трендової компоненти. Це є причиною того, що у лінійних трендах вимірюють не рівні змінних Xi, Yi а їх різницю :

;

Якщо структуру часового ряду розглядати як таку, що складається з тренда Ti, кон’юнктурного циклу – К, сезонної компоненти – S, залишкової компоненти R, то динамічний ряд можна зобразити як суму цих компонент.

Тобто часові ряди показників х і у можна записати:

; ;

О. Андерсон запропонував вимірювати взаємозв’язки між цими компонентами рядів та вишукувати між ними окремі коефіцієнти кореляції:

-                     якщо тренди обох рядів дуже виражені та мають однакову спрямованість, то кореляція набуває великого значення;

-                     якщо тренди різноспрямовані, то кореляція може бути значна за величиною, але від’ємна за значенням;

-                     кореляція між компонентами визначається тіснотою зв’язку між трендами та кон’юнктурними коливаннями, між трендами та сезонною компонентою і т.інш.

Головним у нашому аналізі регресійних моделей було те положення, що функція регресії може бути використана для прогнозування однієї з випадкових змінних, якщо відомо значення іншої випадкової змінної.

Тобто, у якості критеріїв використання моделей нами було обрано фінансові ситуації, які склалися у господарський діяльності нафтопереробних заводів, а також можливість прогнозування процесів на основі моделювання.

Виробничі функції, які описують динаміку основних фінансових потоків в досліджуваному періоді (1999-2004) наведені у додатках "В1-В5".

На основі використання не лінійних функцій регресії з метою прогнозування досліджувалися ряди динаміки фінансових процесів, які виражені окремими параметрами.

Попередньо виділимо статистичні показники, що були покладені в основу інтегральної оцінки:

1.Середній коефіцієнт прирощення

2.Загальна та залишкова дисперсія -

3.Коефіцієнти парної та множинної кореляції

4.Індекси кореляції

Як витікає з попереднього аналізу, ряди показників фінансових потоків за об’єктами дослідження залежні, а деякі з них мають достатньо складний вигляд. Для таких рядів динаміки , як правило, характерна висока автокорельованість. Тільки завдяки правильному підбору функцій нам вдалося запобігати цьому явищу. Як наслідок, і було використане нами таке різноманіття функцій.

Відхилення фактичних значень показників фінансових потоків від значень, що визначаються на основі згладженої функції характеризують варіацію ряду, яка не пов’язана з основною вірогіднісною тенденцією. Це дає можливість застосувати для оцінки прогнозу характеристики на основі використання відомого апарату математичної статистики та теорії вірогідності.

Підкреслимо, що не всі функції, які відібрані нами можуть використовуватися для прогнозування, тобто, не по кожній з них можливо продовжити тенденцію , яка склалася на найближчу перспективу і знайти найбільш вірогідні обмеження відхилень фінансових потоків, що прогнозуються.

В цьому випадку, якщо відсутнє прирощення значень показників у прогнозний період, використовується логічний аналіз згладжуваних і продовжуваних значень на базі графічних зображень.

Графічне зображення залежностей, які апроксимують дані рівнянь у вигляді трендів для умов Херсонського НПЗ, Львівського НПЗ, Івано-Франківського НПЗ, Одеського НПЗ, дає можливість спостерігати і робити висновки відносно залежності між показниками, що включені до аналізу.

Іншими словами, метод що ми вибрали можна вважати надійним для прогнозування тенденцій стану параметрів фінансової діяльності.

Оскільки у нашому аналізі використані практично всі придатні для нашого випадку типи регресійних моделей має сенс підкреслити деякі особливості. Найчастіше для очікування множинних зв’язків фінансових параметрів об’єктів, що досліджуються, сприяли поліномінальні регресії.

Параболи другого ступеня були більш доцільними у випадках, коли для певного інтервалу значень фактора змінювався характер зв’язку ознак, що розглядаються (прямий на зворотній і навпаки). У цьому випадку використовувалося (для прогнозу) значення фактору за яким було досягнуто максимальне або мінімальне значення результативної ознаки.

Параболічний тренд, краще апроксимуючий вхідні дані, в цьому випадку можна прийняти як оптимістичний сценарій, але у практичних ситуаціях ринкових відносин зростання не може бути постійно прискореним. За умови оздоровлення економіки параболічний сценарій є можливим.

У випадках коли у даних не спостерігали зміни спрямованості зв’язку, параметри параболи другого порядку ставало важко інтерпретувати. Тоді форма зв’язку замінювалася іншими нелінійними моделями, параметри яких можуть бути оцінені за допомогою методу найменьших квадратів.

Сутність методу найменьших квадратів полягає у наступному. Якщо ми за нелінійній залежності по змінній х запишемо:

,

тоді оцінкою цього виразу буде регресія:

,

де b0 ,b1 - є оцінками коефіцієнтів регресії β0 і β1. Коефіцієнти знаходяться з виразу:

Диференціюючи по та шляхом віднесення правих частин до нуля отримуємо систему нормальних рівнянь:

Оскільки досліджувані виробничі об’єкти мають різне економічне становище, при цьому маючи схожу за номенклатурою продукцію, логічним буде провести порівняльний аналіз придатності тих чи інших моделей для прогнозу фінансового стану.

У наших дослідженнях при строгому підборі функцій домінуючими були поліномінальні функції більші ніж другого порядку, які характеризують найбільш тісні зв’язки і краще вирівнювали, а в деяких випадках і страчували автокореляцію.

Якщо спиратися на значення R2 то прибуток апроксимується з параболою другого і вище порядків, або з експоненціальною функцією практично однаково.

Безумовний інтерес викликає дослідження крім прибутку, тенденції інших показників фінансового стану підприємств які відносяться до операційної діяльності.

На деяких підприємствах цей процес може бути описано параболою другого порядку (Херсон, Лукойл), для інших (Прикарпаття, Галичина) він краще апроксимується логарифмічними або експоненційними функціями і чіткіше показує тенденцію до збільшення прогнозного показника .

Таблиця 2.16 Основні функції прогнозування значень показників діяльності об’єктів досліджень.

Відносно інших показників, то виробничі доходи більш надійно апроксимувалися степеневою та експоненціальною функціями.

Характерним в цьому процесі є те, що степенева та експоненціальна моделі більш привабливі для динамічних рядів фінансових потоків витратних статей звіту відносно фінансових результатів.

Серед основних фінансових показників економічної ефективності діяльності НПЗ: для ХНПЗ характерними є поліноми, для НПК "Галичина" – функцію прибутку краще за все описує парабола, для НПЗ "Нафтохімік Прикарпаття" кращими прогнозними моделями стали логарифмічні та експоненціальні, для НПЗ "Лукойл – Одеський нафтопереробний завод" – поліноми другого та третього порядків.

Може викликати стурбованість і, як слідство, необхідність в більш розширеному і глибокому економічному аналізі більшості досліджуваних нами об’єктів, результатів їх діяльності, це наявність тенденцій зниження фінансових показників і зокрема прибутку, що характерно для більшості з досліджуваних об’єктів. Така тенденція обумовлена і пов’язана з загальною економічно-соціальною ситуацією в Державі. Наявність невизначеностей, їх поширеність і неможливість формального опису ускладнюють прогнозування на підставі трендових оцінок.

Переслідуючи мету найбільш коректного аналізу впливу факторів на фінансові показники виробничої діяльності, ми встановили міжпараметричні зв’язки показників фінансових потоків на підприємствах і побудували багатопараметричні моделі прогнозу, де відображено окрім прямої участі досліджуваних факторів і ефект їхнього взаємовпливу.

Багатопараметрична регресія є найбільш поширеним методом у економічних системах у разі їх аналізу і управління. Основна мета множинної регресії – створити модель з необхідною кількістю факторів, визначивши вплив кожного з них окремо і у сукупної дії на показник, що моделюють.

Будь які економічні дослідження слід починати зі специфікації обраної моделі, т.б. формування її виду, виходячи з відповідної теорії між змінними.

На основі вимоги конфліентного аналізу необхідно знати всю сукупність зв’язків між змінними. Змінна буде вважатися корисною, якщо її включення підвищує дисперсію. Якщо введення нової змінної не змінює коефіцієнт при інших змінних, вона вважається зайвою, а якщо додавання змінної дуже змінило , без помітної зміни коефіцієнта кореляції, - то вона вважається шкідливою.

Безсумнівну зацікавленість, у нашому випадку, викликає оцінка зв’язку одного з показників з іншими, що входять до складу параметрів які характеризують досліджувані нами процеси. Досягається це з допомогою множинного або сукупного коефіцієнта кореляції:

, де

Qm – визначник кореляційної матриці

λij – алгебраїчне доповнення до елементів Rij

У випадку, коли ми маємо m математичних сподівань та m дисперсій,

m(m–1)/2 парних коефіцієнтів кореляції, будемо мати багатомірний кореляційний аналіз, де часний коефіцієнт кореляції L-го порядку на випадок m ознак можна буде знайти з кореляційної матриці.

Багатовимірний кореляційний аналіз дозволяє отримати оцінку функції регресії. Цей аналіз буде мати місце, якщо вимірювання результативної ознаки визначається дією сукупності інших ознак.

У випадку заміни параметрів їх оцінками будемо мати рівняння :

, де вільний член та коефіцієнти b1…bm знаходять методом найменших квадратів (МНК). Вихідною є вибірка з багатовимірної сукупності показників фінансових потоків у вигляді матриці Х і вектора У.

А. Багатопараметричні моделі зв’язку основних показників фінансової діяльності НПЗ

Змінні моделей по НПЗ Херсон:

Х1 - валовий дохід від виробничої діяльності

Х2 – виручка від реалізації

Х3 – собівартість продукції

Х4 – валовий прибуток

Х5 – інші операційні доходи

Х6 – нарахування

Х7 – чистий прибуток

Виробничі функції зв’язку параметрів

Y=2755,6 – 0,113X1+0,136X2+0,005X3 – 0,83X4+0,13X5+0,78X6

Y=29297,6 – 0,04X1-0,0009X2-0,017X3+0,013X5+0,09X6+1,29X7

Y=56721,9 – 2,65X4+0,26X2+0,77X3+0,28X5+1,67X6+0,34X7

Y=159707 – 0,11X4+0,37X1- 0,29X3- 0,90X5-5,17X6+15,26X7

Змінні моделей по НПК "Галичина"

Х1 - виручка від реалізації

Х2 – суми відрахувань

Х3 – чистий прибуток

Х4 – собівартість продукції

Х5 – валовий прибуток

Х6 – інші операційні доходи

Виробничі функції зв’язку показників діяльності.

Y=30810,2+3,61X2-0,19X3+0,44X4-0,06X5-0,0002X6

Y=243075,1-0,32X1+0,80X2-1,05X4+3,30X5+1,42X6

Y=-50969,1+0,197X3+0,09X1+0,29X2+0,12X4+0,33X6

Б. Багатопараметричні моделі фінансової діяльності підприємств

Змінні моделей по Херсонському нафтопереробному заводу

Х1 - прибуток ( валовий прибуток, валовий дохід від виробничої діяльності )

Х2 – інші фінансові доходи

Х3 – фактичні витрати

Х4 – фінансові операції від звичайної діяльності

Х5 – нарахування на прибуток інші операційні доходи

Х6 – чистий прибуток

Х7 – адміністративні витрати

Виробничі функції зв’язку факторів взаємовпливу для Херсонського нафтопереробного заводу

Y= - 17300 –5,55X1+27,89X2+46,32X3-129,94X4+182,08X5+105,5X6

Y= 8279,46+0,156X7+4,60X2+3,0X3+0,16X4+5,60X5+1,10X6

Y=-1807,6-0,54X1+0,06X7+5,00X2-0,14X3+2,01X4-2,90X5

Y=- 6899,6-0,42X6-0,13X1-0,02X7+2,98X3+0,60X4+1,41X5

Змінні моделей по НПК-Галичина

Х1 - прибуток ( валовий прибуток, валовий дохід від виробничої діяльності )

Х2 – інші фінансові доходи

Х3 – фактичні витрати

Х4 – фінансові операції від звичайної діяльності

Х5 – нарахування на прибуток інші операційні доходи

Х6 – чистий прибуток

Х7 – адміністративні витрати

НПК "Галичина"

Y= -206648+4,44X1+21,3X2+19,8X3+1,17X4-32,5X5+4,6X6

Y= 73356,0-0,026X7-0,87X2-0,36X3-0,2X4+7,94X5-2,0X6

Y= 43256,5-1,66X1+0,04X7-5,92X2-0,28X3+0,67X4+5,3X5

Y= 11794,9-0,33X6-0,31X1+0,05X7-1,29X2+0,03X4+1,70X5

Змінні моделей по НПЗ "Нафтохімік Прикарпаття"

Х1 - виручка від реалізації валовий дохід від виробничої діяльності

Х2 – чистий доход

Х3 – чистий прибуток собівартість продукції

Х4 – заборгованість по кредитам валовий прибуток

Х5 – заборгованість дебіторська нші операційні доходи

Х6 – результат від операційної діяльності

Х7 – результат від іншої операційної діяльності

Х8 – результат звичайної діяльності

Виробничі функції взаємовпливу показників фінансової діяльності для НПЗ "Нафтохімік Прикарпаття"

Y= 478206 – 0,04X2+ 31,0X3 –0,06X4-2,27X5+11,74X6+37,0X7-36,5X8

Y= 399556,3-2,03X1+61,6X3+14,2X4-10,0X5+13,7X6+57,8X7-35,7X8

Y = -3437667,0+5,44X2+5,37X1+7,5X4+9,13X5-122,9X6-211,55X7+167,X8

Змінні моделей по НПЗ "Лукойл – Одеський нафтопереробний завод"

Х1 - виручка від реалізації валовий дохід від виробничої діяльності

Х2 – чистий доход

Х3 – чистий прибуток собівартість продукції

Х4 – заборгованість по кредитам валовий прибуток

Х5 – заборгованість дебіторська нші операційні доходи

Х6 – результат від операційної діяльності

Х7 – результат від іншої операційної діяльності

Х8 – результат звичайної діяльності

Моделі по НПЗ "Лукойл"

Y=-113986-4,5X2-56,9X3+59,3X4-1,84X5+55,7X6+138,9X7-14,0X8

Y =-32773,8-0,74X1+8,5X3+29,07X4+0,85X5-9,9X6-26,37X7+1,98X8

Y=-24166,2+0,11X2+0,14X1-3,35X4+0,24X5+0,11X6-4,75X7+1,12X8

В нашому випадку доречним буде зауважити, що наведені моделі хоча і дозволяють враховувати всю множину факторів, які брали участь в аналізі, однак в цьому немає сенсу. Зовнішні характеристики наведених нами множинних моделей вказують на досить істотний рівень мультікореліантності, тобто в моделях є не коректні зв’язки. Тому відбір факторів доцільно проводити на підставі якісного теоретико-економічного аналізу. За звичай процес реалізується у дві стадії.

-                     фактори підбираються виходячи з суті проблеми;

-                     вибір відбувається на підставі матриці показників кореляції.

Коефіцієнт інтеркореляції дозволяє виключити з моделі дублюючи фактори. Вважається, що змінні суто колінеарні, якщо . Оскільки, однією з умов побудови рівнянь множинної регресії є незалежність дій факторів (Rxi,xj=0) колінеарність факторів порушує ці умови. Тобто, якщо фактори колінеарні, то один з них можна виключити з аналізу. За звичай переваги віддаються фактору, який при наяві тісного зв’язку з результатом має найменші зв’язки з іншими.

З найбільшими труднощами ми зіткнулись у ситуаціях, коли більш ніж два фактори були пов’язані між собою лінійною залежністю (наявність мультіколінеарності). В цьому випадку варіація вхідних даних не є цілком незалежна і коректно оцінити вплив кожного фактору окремо неможливо.

Дослідники цих процесів для оцінки мультіколеніарності використовують визначальник матриці парних коефіцієнтів кореляції між факторами. В цьому сенсі розроблені нами матриці є дуже важливими. Підкреслимо, що мультіколеніарність згладжується на підставі математичного аналізу суті самих моделей. Оскільки дослідження моделей це інший аспект проблеми, який не пов’язан з задачею, яку ми вирішуємо, тобто ми не ставили за мету дослідити процедурні питання створення багато параметричних моделей, тому свідомо зважуючи на наявність мультіколеніарності у наведених моделях визначимо лише основні фактори сумісної дії на результати прибутковості, спираючись лише на поверхневий коментар одержаних моделей.

Так, на прибуток і чистий прибуток для ВАТ "Херсонський нафтопереробний завод" в найбільшій мірі впливали валовий дохід, відрахування, нарахування і валовий прибуток; на ВАТ " Галичина" – валовий прибуток, нарахування на прибуток і інші відрахування; на ВАТ "Прикарпаття" – результати операційної діяльності, результат від іншої операційної діяльності, виручка; на ВАТ "Лукойл" – заборгованість по кредитах, виручка і результату від іншої операційної діяльності.

Тобто, практично на всіх підприємствах, які ми досліджували, прибуток формувався на підставі впливу майже однакових факторів. Різницю в тенденціях становила ступінь впливу кожного з зазначених факторів. Але це справа більш детального спеціального аналізу з підключення раніше оговорених математичних процедур.

3. Аналіз використання прибутку нафтопереробними підприємствами

У процесі господарської діяльності підприємство формує певну суму прибутку від звичайної та надзвичайної діяльності. Одна частина сформованого позитивного фінансового результату підприємства у вигляді податків потрапляє до бюджету держави і використовується на потреби суспільства, а інша частина, яка залишається у розпорядженні підприємства – чистий прибуток використовується на виплату дивідендів акціонерам підприємства, поповнення власного оборотного капіталу, поповнення резервного фонду і т.д.

Розподіл та використання прибутку підприємства це два послідовних етапи одного процесу. Розподіл прибутку це перший етап на якому підприємство розраховується частиною свого прибутку з бюджетом. Для підвищення ефективності виробництва дуже важливо, щоб при розподілі прибутку була досягнута оптимальність у вдоволенні інтересів держави, підприємства та робітників. Держава звичайно зацікавлена отримати як можно більше прибутку до бюджету. Керівництво підприємства намагається спрямувати більшу суму прибутку на поширене відтворення і соціальне заохочення своїх робітників.

Розглянемо дані нафтопереробних заводів України згідно звітності про фінансові результати щодо сум сформованого прибутку, податку на прибуток і суми чистого прибутку підприємств за 1999-2004 роки.

Таблиця 2.16 Розподіл прибутку нафтопереробних підприємств України (1999-2004)(тис.грн.)

Протягом 1999 року з усіх досліджуваних нами підприємств лише "Нафтохімік Прикарпаття" та "Нафтопереробний комплекс-Галичина" сформували прибуток від звичайної діяльності, після розподілу якого доля чистого прибутку у загальній сумі сформованого прибутку становили – 60,89%, 78,72% відповідно.

У 2000 році на "Нафтохімік Прикарпаття", "НПК-Галичина" і "Херсонський нафтопереробний комплекс" перший етап розподілу прибутку становив відповідно: 5004 тис.грн., 2484,7 тис.грн., 3827,5 тис.грн. Це в свою чергу сформувало чистий прибуток на ВАТ"Нафтохімік Прикарпаття" у сумі 11720,5 тис.грн.(або 70,7% від загального прибутку до оподаткування), на "НПК-Галичина" – 3153,1 тис.грн.(або 55,92% до прибутку від звичайної діяльності). Щодо Херсонського нафтопереробного заводу то у 2000 році після сплати податку на прибуток підприємство зазнало збитку у сумі 219,3 тис.грн. Одеський нафтопереробний завод взагалі отримав фінансовий результат від звичайної діяльності у вигляді збитку у сумі 17038,4 тис.грн.

У 2001 році усі з досліджуваних підприємств отримали прибуток від звичайної діяльності після розподілу якого доля чистого прибутку у складі першосформованого прибутку становили: "Нафтохімік Прикарпаття" – 43,52%, "Лукойл – Одеський нафтопереробний завод" – 40%, "НПК-Галичина" – 11,05%, "Херсонський нафтопереробний завод" – 83,31%.

Розглянемо і співставимо дані за сплатою податку на прибуток і сумами чистого прибутку нафтопереробних підприємств за 2002 рік.

За наведеними даними таблиці 2.16 можна зробити наступні висновки: по-перше, нафтопереробні підприємства такі як ВАТ Нафтохімік "Прикарпаття" та ВАТ "Лукойл-Одеський нафтопереробний завод" у 2002 році після оподаткування їх фінансового результату мали збитки. Проаналізовані дещо вище фактори, які збільшують суму податку на прибуток, доречні по відношенню до цих підприємств. Такі розбіжності щодо співставлень фінансового результату і сум податку на прибуток (наприклад дані по "Лукойлу") пояснюються тим, що податок на прибуток завжди розраховується за методикою податкового обліку, а фінансовий результат, який безпосередньо є джерелом сплати цього податку за даними бухгалтерського обліку, тому підприємство завжди повинно ураховувати цю особливість. Щодо звітних даних інших підприємств, то тут спостерігається наявність чистого прибутку. НПК-Галичина у 2002 році має чистого прибутку у сумі 2648 тис. грн., що складає 34% його фінансового результату до оподаткування, ВАТ "Херсоннафтапереробка" у 2002 році мав прибутку 5173,9 тис.грн, що складає майже 50% від суми його фінансового результату до оподаткування, що означає ефективну політку підприємства щодо оподаткування його результатів і урахування особливостей оподаткування за діючим законодавством.

Звітні дані нафтопереробних підприємств за 2003 рік мають наступні результати. "Нафтохімік Прикарпаття" сплатив податок на прибуток у сумі 375,3 тис.грн., в результаті чистий прибуток становив – 25410,5 тис.грн. "Лукойл-Одеський нафтопереробний завод" сплатив податок на прибуток у сумі 13402,2 тис.грн., чистий прибуток становив – 489,6 тис. грн. Херсонський нафтопереробний завод у 2003 році сплатив 4174,8 тис.грн. податку на прибуток, сума чистого прибутку становила 3588 тис.грн. Нафтопереробний комплекс Галичина сплатила податок на прибуток у сумі 2094,0 тис. грн., сума чистого прибутку становила - 23291,1 тис. грн.

Розподільчі процеси є найбільш болючими і значущими. Саме вони визначають стан економік підприємств, галузі, держави оскільки всі мають свої доходи і від того, як здійснюється їх розподіл залежить фінансовий стан економічного утворення будь-якого рівня.

Діяльність будь-якого підприємства в тому чи іншому ступені входить до інтересів багатьох осіб. Участь осіб, які мають відношення до підприємства або взаємодіють з ним полягає в основному у розподілі загальних надходжень підприємства, які у подальшому і розподіляються між цими особами згідно участі, яку вони відіграють в роботі підприємства. Ці надходження можуть бути у вигляді заробітної платні, відсотків, обов’язкових платежів, дивідендів і т.д. Все залежить від економічної природи цих надходжень і етапу цього розподілу.

Оподаткування прибутку підприємств є першим етапом розподілу прибутку підприємства. Прибуток підприємства, який залишається після його оподаткування (чистий прибуток) надходить у повне розпорядження підприємства. Використання чистого прибутку підприємства це по-суті творчий процес, який безпосередньо вказує на вміння підприємства ефективно розпоряджатися заробленими коштами і робити правильний вибір між усіма можливими варіантами використання чистого прибутку підприємства.

Взагалі система розподілу вже чистого прибутку складається з наступних основних напрямків: поповнення статутного капіталу підприємства, спрямування до резервного фонду підприємства і виплата дивідендів власникам корпоративних прав. Політика підприємства щодо виплати дивідендів передбачає вдоволення власників привілегірованих акцій а вже потім власників звичайних акцій. Взагалі дивідендна політика підприємства має безпосереднє відношення до теми використання чистого прибутку і буде розглянута окремим блоком у розрізі розкриття напрямків використання чистого прибутку підприємства.

Завданням фінансового менеджменту є пошук оптимальних шляхів розподілу прибутку. Одна частина прибутку використовується на виплату дивідендів, а друга – на створення та поповнення резервного фонду підприємства, розширення та оновлення виробництва, фінансові інвестиції, придбання нерухомості, соціальні програми.

В першу чергу чистий прибуток використовується на поповнення статутного капіталу підприємства.

Використання чистого прибутку з метою його тезаврації включає напрямок спрямування його на поповнення резервного капіталу підприємства.

Резервний капітал підприємства представляє собою частину власного капіталу підприємства, яка представлена сумою резервів, створених у відповідності з діючим законодавством та засновницькими документами за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства.

Згідно діючому законодавству резервний капітал створюється в розмірі, встановленому засновницькими документами, але не менш 25% статутного капіталу. Розмір щорічних відрахувань до резервного капіталу передбачається засновницькими документами і не може бути менш ніж 5% від суми чистого доходу.

Кошти резервного капіталу знаходяться у повному розпорядженні підприємства і можуть бути використані їм на покриття можливих збитків, непередбачуваних витрат, сплату боргів підприємства при його ліквідації. Необхідно відмітити, що у разі відсутності чистого прибутку підприємство використовує резервний фонд для сплати дивідендів власникам привілейованих акцій.

Отже, резервний капітал – це сума резервів, сформованих за рахунок чистого прибутку в розмірах, установлених засновницькими документами підприємства та нормативними актами. Резервний капітал може використовуватися на такі основні цілі: покриття збитків суб’єктів господарювання; виплата боргів у разі ліквідації підприємства; виплата дивідендів; інші цілі, передбачення законодавством чи засновницькими документами. Наступний напрямок використання чистого прибутку підприємства стосується спрямування чистого прибутку на виплату дивідендів власникам корпоративних прав підприємства і безпосередньо торкається дивідендної політики підприємства. Спочатку наведемо означення деяких термінів, які наводяться у науковій економічній літературі.

Дивіденди – це частина чистого прибутку підприємства, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у статутному капіталі підприємства. Дивідендна політика підприємства – це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення. Оптимізація дивідендної політики підприємства – це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачуються у вигляді дивідендів, і тим, який реінвестується з метою максимізації доходів власників[44, с.210].

Таблиця 2.17 Звітні дані нафтопереробних підприємств України з використання чистого прибутку (1999-2004 рр.)(тис.грн.)

За даними таблиці можна зробити наступні висновки. Не менш важливим етапом у системі використання прибутку є відрахування до резервного (страхового) фонду підприємницьких структур, який регулюється в Україні діючим законодавством і має суто цільове призначення. Так, за звітними даними підприємств нафтопереробної промисловості, ми спостерігаємо відрахування до резервного фонду у 2003 році 0,5%(127,8: 25410,5) на підприємстві "Нафтохімік Прикарпаття" і на "Херсонському нафтопереробному комплексі" у 2001 році у розмірі 4,9% (371,3 : 7426,2) і у 2003 році 5% (179,4: 3588).

У практиці нафтопереробних компаній використання прибутку на поповнення статутного фонду вказує на те, що цей напрямок не набув належного розвитку. За підсумками таблиці видно, що жодне з підприємств не спрямовувало чистий прибуток на вказаний напрям. Це пояснюється тим, що процедура перереєстрації статутного капіталу вимагає певних фінансових витрат з боку підприємств. Щодо виплати дивідендів власникам, то ми спостерігаємо лише один випадок на підприємстві "Нафтохімік Прикарпаття" у сумі 1167,9 тис.грн, що складає 10% від суми чистого прибутку з якого проводилися дані виплати. Основною метою розподілу прибутку підприємства є забезпечення необхідної пропорційності між поточним його споживанням та нагромадженням для забезпечення виробничого розвитку. Відповідно метою дивідендної політики є оптимізація пропорцій між поточними виплатами дивідендів і забезпеченням зростання ринкової вартості акцій у майбутньому періоді за рахунок капіталізації частини прибутку. Виходячи з цієї мети, поняття дивідендної політики може бути сформульоване таким чином: дивіденда політика підприємства являє собою складову частину загальної фінансової стратегії і політики формування власних фінансових ресурсів, що полягає в оптимізації пропорцій між частинами прибутку, що споживається і капіталізується з метою забезпечення зростання ринкової вартості акцій [44, c.170]. Напрямки використання чистого прибутку на поповнення статутного фонду та резервного фонду становлять нерозподільчу частину чистого прибутку акціонерних товариств, частина чистого прибутку, яка йде на виплату дивідендів власникам акцій має назву розподільчого чистого прибутку. Таким чином, суми розподільчого та нерозподільчого прибутку становлять загальну суму чистого прибутку підприємства. Існують наступні методи нарахування дивідендів: залишковий метод і стратегія припинення дивідендних виплат; метод стабільних дивідендів; метод гнучкої дивідендної політики; метод стійкого приросту дивідендів; метод стабільної та бонусної частини. Залишковий метод базується на приоритетності вкладання чистого прибутку у виробництво і лише після цього його залишкову суму можна спрямовувати на виплату дивідендів. Метод стабільних дивідендів наголошує про їх незмінність впродовж тривалого періоду за рахунок вкладень коштів стратегічних інвесторів на довгий час. Для використання цього методу характерно створення резерву, який поповнюється у роки з високою прибутковістю і витрачається коли чистий прибуток є відсутнім. Метод гнучкої фінансової політики грунтується на повній залежності дивідендів від фінансових результатів підприємства, т.б. дивіденд буде високим за високий рівень чистого прибутку і навпаки. Але загальна величина чистого прибутку, що піде на виплату дивідендів буде коректуватися співвідношенням між розподіленим та нерозподіленим прибутком. Метод стійкого приросту дивідендів передбачає постійне їх зростання, але критерієм ефективності даного методу буде підкріплення реальними фінансовими результатами та необхідними резервами. Метод бонусної та стабільної частини є достатньо простим та ефективним. Використовуючи його підприємство завжди виплачує невеликі стабільні дивіденди, і, у час коли має високі прибутки виплачує додаткові бонуси.

Існує поняття ефективності дивідендної політики підприємства. Взагалі ефективність дивідендної політики вміщує в собі здатність правильно оцінити доцільність вкладання коштів на виплату дивідендів, або відмову від неї, або спільного спрямування коштів. Існують наступні показники ефективності дивідендної політики. Це по-перше, показник частки чистого прибутку, що спрямований на виплату дивідендів на привілейовані акції, чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію і дивіденди, нараховані на одну просту акцію. Існує науковий математично-обгрунтований підхід щодо доцільності виплати дивідендів, чи реінвестування прибутку. Таку ефективність виражає функціональна залежність наступного типу:

КА = Д+(П-Д)*РВ/р,

нафтогазовий прибуток дивіденд реінвестування

Де КА- ринковий курс акцій; П-чистий прибуток на одну акцію; Д-дивіденди на одну акцію. В залежності від того, в якому напрямі буде вищим курс КА, у той напрямок і будуть вкладатися чистий прибуток товариства.

Дивіденди, виплачені товариством, підлягають оподаткуванню за ставкою 25% від загальної суми дивідендних виплат. Платником цього податку є емітент корпоративних прав, і сума , яка підлягає сплаті, зменшує суму податку на прибуток підприємств.

Висновки

У процесі дослідження економічного процесу формування та використання прибутку підприємств ми дійшли наступних висновок:

1. Прибуток підприємства формується в процесі проведення господарської діяльності підприємств, яка поділяється на операційну, фінансову, інвестиційну та надзвичайну.

2. Основний напрям діяльності, який впливає на формування прибутку підприємства це операційна діяльність, яка полягає у реалізації товарів, наданні послуг.

3. Прибуток формується під впливом численних факторів, основними серед яких є структура собівартості, обсяг та структура продукції, ціна продукції.

4. Порядок формування прибутку згідно П(С)БО відбувається у відповідності з видами діяльності підприємства, що в свою чергу спричиняє появу наступних складових формування фінансового результату на підприємстві: чистий доход, валовий прибуток(збиток), фінансовий результат від операційної діяльності, фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування, фінансовий результат від звичайної діяльності.

5. Необхідність виходу вітчизняного нафтопереробника на світові ринки нафти спонукає його спрямовувати певні суми коштів на відновлення технологій, які використовуються у виробничому процесі з метою отримання необхідного рівня якості продукції, для її відповідності найвищим світовим стандартам.

6. Проведений кореляційно-регресійний аналіз фінансових показників надав наступні результати. На Херсонському нафтопереробному заводі найбільші тісні кореляційні зв’язки зафіксувалися між показниками чистого доходу, сумою відрахувань з виручки, собівартістю та іншими операційними доходами. Для "НПК-Галичина" за даними кореляційного аналізу характерним виявилася наявність великої кількості зворотнім зв’язків. Це також було характерною рисою "Нафтохіміка Прикарпаття". Щодо кореляційного аналізу фінансових показників "Лукойл-Одеський нафтопереробний комплекс", то на відміну від раніш аналізованих нафтопереробних заводів підприємство має велику кількість парних позитивних кореляційних зв’язків між складовими показниками формування фінансового результату.

Розподіл та використання прибутку підприємства це два послідовних етапи одного процесу. Розподіл це перший етап на якому підприємство розраховується частиною свого прибутку з бюджетом, використання прибутку – це наступний етап, коли залишений після сплати податків вже чистий прибуток може бути використаний на: створення резервного фонду, на виплату дивідендів, на поповнення статутного капіталу або на інші цілі.

Основною метою розподілу прибутку підприємства є забезпечення необхідної пропорційності між поточним його споживанням та нагромадженням для забезпечення виробничого розвитку. Відповідно метою дивідендної політики є оптимізація пропорцій між поточними виплатами дивідендів і забезпеченням зростання ринкової вартості акцій у майбутньому періоді за рахунок капіталізації частини прибутку.

За характером використання у складі прибутку, що залишається після сплати податків та інших обов’язкових платежів (чистий прибуток), виділяють частину, що капіталізується (нерозподілений прибуток) та частину, що споживається (розподілений прибуток). Розподілений прибуток спрямовується на споживання власників і персоналу, соціальні програми підприємства. Нерозподілений прибуток характеризує частину, що призначена для капіталізації, тобто для реінвестування у виробництво, тобто на фінансування приросту активів підприємства. Пропорції цього розподілу можуть мати різновекторний вплив на ефективність діяльності суб'єктів господарювання та його кінцевий фінансовий результат.

Система оподаткування прибутку значно впливає на прийняття багатьох фінансових рішень на підприємстві. Це, зокрема, рішення про використання прибутку на споживання чи нагромадження, вибір методів фінансування (самофінансування чи залучення кредитних ресурсів) підприємством, вибір правової форми організації бізнесу, розподіл трудових і матеріальних ресурсів між окремими сферами господарської діяльності, галузями економіки й територіями. Диференціація податкових ставок на розподілений та нерозподілений прибуток в Україні, повинна стимулювати виплату дивідендів і збільшувати доходи фізичних та юридичних осіб, власників корпоративних прав, що позитивно впливатиме на розвиток фондового ринку. В свою чергу, зростання грошових доходів має стимулювати збільшення накопичень, що є передумовою пожвавлення інвестиційних процесів у державі.

7. Дивідендна політика відіграє велику роль у реалізації фінансової стратегії підприємства. Вона впливає на рівень добробуту інвесторів (вкладників капіталу) у поточному періоді; визначає розміри формування власних фінансових ресурсів, а відповідно і темпи виробничого розвитку підприємства на основі самофінансування; впливає на фінансову стійкість підприємства, на вартість використовуваного капіталу і ринкову вартість підприємства (акцій).

Література

1.     Білик М.Д. Фінансові аспекти реорганізації державних підприємств // Фінанси України.- 2001.- №11. – С.78 –86.

2.     Білик М.Д. Управління дебіторською заборгованістю підприємств // Фінанси України.-2003.-№12. – С.24 – 36.

3.     Білик М.Д. Бюджетування у системі фінансового планування // Фінанси України.-2003.-№3. – С.97 – 109.

4.     Бланк И.А.Управление Прибылью. - К.:Ника – Центр:Эльга 544с.

5.     Бланкард Ш. Державні фінанси в умовах демократії К. - 2000,стор. 306 ]

6.     Богатин Ю.В. Производство прибыли ,М.:ЮНИТИ 1998 - 256 стр.

7.     Боди Э., Мертон Р.К. Финансы/Пер с англ. – М.:Издательский дом "Вильямс". – 2000.

8.     Бондар І.Ю.Управління витратами виробництва та собівартості продукції

9.     Бочаров В.В. Управление денежным оборотом предприятий и корпораций М. Финансы и статистика 2001

10.           Буряк Л.Д. Фінансовий менеджмент у малому бізнесі К:КНЕУ 2002 – 83с.

11.           Вальтер О.Э. Финансовый менеджмент М.:Колос,2002 – 176 с.

12.           Виявлення впливу зміни факторів виробництва на прибутковість підприємства. Економіка,фінанси,право – 1997 с.16 –21

13.           Воробйов Ю.М. Формування власного фінансового капіталу підприємств// Фінанси України.- 2002.- №6.- С.36-41

14.           Гребельний В.І.Фінанси підприємств К. 2000. – 213С.

15.           Герасименко В.В. Ценовая политика фирмы Санкт – Петербург 2000

16.           Глущенко В.В. Финансы М.:Крылья 1998.-187с.

17.           Гренев Н.Н. Управление финансами М.:Финансы и статистика 2000

18.           Егоров В.И., Злотникова, Н.Н. Победоносцева Анализ хозяйственной деятельности предприятия нефтяной и газовой промышленности.Изд-во "Недра", Москва,1980г.196с.

Размещено на