Факторинг - нова фінансова послуга ринкової інфраструктури України

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Факторинг - нова фінансова послуга ринкової інфраструктури України

Факторинг - нова фінансова послуга ринкової інфраструктури України

ФАКТОРИНГ - НОВА ФІНАНСОВА ПОСЛУГА РИНКОВОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ

Зміст

Вступ

1 Історія факторингу

2 Функції факторингу

3 Сутність операцій факторингу

4 Види факторингових операцій.

5 Типи факторингових операцій

6 Міжнародний факторинг

7 Перспективи розвитку факторингу в Україні

Література

Вступ

В своїй комерційній діяльності багато суб'єктів підприємництва в Україні зустрічаються з проблемами недостатності капіталів, все більших ризиків банківського кредитування, високою дебіторською заборгованістю, зростанням неплатежів, вказівок іноземних клієнтів щодо купівлі товарів по відкритим рахункам і т. і. Справитися з цими труднощами можливо звернувшись до одного із самих перспективних видів фінансово-банківських операцій, яка найбільш пристосована до сучасних процесів розвитку економіки і носить назву факторингу.

Факторинг– це універсальна система фінансового обслуговування клієнтів, за якими при цьому зберігаються практично лише виробничі функції. Це унікальна гнучка тактика автоматичного збільшення кредитування при зростанні збуту продукції чи послуг.

Факторинг - це система фінансування, при якій постачальник товарів переуступає короткострокові вимоги по торгових угодах факторинговій компанії чи комерційному банку, що здійснює такого роду операції. Факторингові операції є різновидом торгово-комісійних операцій, що сполучаються з кредитуванням оборотного капіталу клієнта.

Факторинг – це переуступка фактор-фірмі неоплачених боргових зобов'язань (рахунків-фактур та векселів), які виникають між контрагентами у процесі реалізації товарів та послуг на умовах комерційного кредиту в спільності із елементами бухгалтерського, інформаційного, збутового, страхового, юридичного та іншого обслуговування постачальника.

У відповідності із Конвенцією про міжнародний факторинг, прийнятою у 1999 році Міжнародним інститутом уніфікації приватного права (УНІДРУА) , операція вважається факторингом в тому разі, якщо вона задовольняє, як мінімум, двом із чотирьох ознак :

1.                Наявність кредитування в формі попередньої оплати боргових вимог;

2.                Ведення бухгалтерського обліку постачальника, поперед усього, обліку реалізації продукції, послуг;

3.                Інкасування його заборгованості;

4.                Страхування постачальника від кредитного ризику.

Проте в ряді країн до факторингу відносять і облік рахунків-фактур – операцію, яка задовольняє тільки одному із вказаних ознак.

Історично факторингові операції виникли на базі розвитку системи комерційного кредиту, що надається покупцям та продавцями у виді відстрочки платежу за продані товари. Сьогодні факторингові операції у всьому світі поширені не лише на внутрішньму , а і на зовнішніх ринках, тому що факторингові компанії мають великий досвід і можливості в розробці збутрової стратегії хазяйнуючих суб*єктів, в транспортному, рекламному , інформаційному та іншому обслуговуванні, що дозволяє найбільш активно використовувати кошти підприємствам, одержувати значний прибуток від реалізації виготовленрої продукції.

1 Історія факторингу

Історія факторингу як правового явища по різному описується дослідниками даного питання. Деякі вважають факторинг творінням сучасного капіталістичного права, аргументуючи тим, що він виник лише у 30-х роках ХХ століття у США, інші знаходять ознаки факторингу ще у Давньому Вавілоні.

Але, на наш погляд, найбільш обгрунтованою і цікавою є точка зору, в силу якої факторинг представлений явищем, яке виникло в результаті трансформації середньовічного англійського інституту торгового посередництва, який набув у результаті перенесення його на “американський грунт” свої специфічні риси.

У відповідності з цією точкою зору суб’єкти, названі ”факторами”, були відомі ще у чотирнадцятому сторіччі, а сам термін “фактор” використовувався в англійській колоніальній торгівлі як синонім терміну “агент” та “комісіонер”.

Під час промислової революції текстильні фабриканти з півночі Англії тримали своїх представників на східному узбережжі Північної Америки, в основному, для продажу своїх товарів, а також для підтримування стосунків з клієнтами взагалі, що було дуже важливо при діючих тоді повільних трансатлантичних засобах сполучення. Ці представники були відповідальними за масовий імпорт, продаж, стягнення платежів і переказ доходів в Англію. Вони дістали назву “фактори”.

У вісімнадцятому сторіччі англійці, в процесі колонізації Східної Індії, використовували у сфері торгівлі факторів, обов’язком яких було не тільки посередництво у продажі товарів, але й отримання авансів на рахунок майбутніх поставок товарів із Англії.

Але бурхливий розвиток факторингової діяльності спостерігався лише у Північній Америці у другій половині ХІХ століття. При цьому американські фактори спочатку лише приймали на реалізацію у виробників товар, тобто мала місце угода, аналогічна договору комісії в континентальній системі права. Особливо яскраво виявлялося це у сфері торгівлі текстилем. Але, з плином часу, у зв’язку з введенням високого мита на текстиль в Європі, виробники почали створювати власні системи збуту своєї продукції в Європі, які включали в себе і елементи виробництва. В результаті цього американські фактори змушені були змінити форму своєї діяльності. Якщо раніше вони були посередниками при продажі товарів (agent facoring), то тепер вони перетворились в інститути, що фінансують виробників товарів (credit facoring). Вони розробили також своє ноу-хау про спосіб фінансування клієнтів, яке включало в себе дисконт та виконання отримуваних від клієнта зобов’язань, а також прийняття на себе фінансових ризиків. У сферу своєї діяльності фактори включали також ведення бухгалтерії виробників, внесення грошових авансів на рахунок майбутніх надходжень від контрагентів і надання кредитів для закупівлі сировини, а також і фінансування виробництва. Таким чином американські фактори почали здійснювати діяльність, типову для банківських організацій.

З цього часу, з 1890 року, починається факторинг “старої лінії”, який означає набір послуг, розвинених першопочатково американськими факторами.

Дана схема настільки прижилася в США, що і в даний час до 90% американських виробників використовують систему факторингу.

Уперше, вважається, що факторингові послуги , у сучасному розумінні цього слова, були надані американським банком “Ферст Нешнл Бенк оф Бостон” у 1947 році. Також у 50-ті роки ХХ століття факторинг використав відомий банк “Бенк оф Америка”, а також “Траст компані оф Джорджія”.

Але офіційно факторингові послуги були визнані в США лише в 1963 році, коли урядова організація-контролер грошового обігу прийняла рішення про те, що факторингові операції є законними видом банківської діяльності. Згодом багато банків, замість відкриття факторингових відділів, залучали спеціальні факторингові компанії, котрі мали досвід проведення таких операцій.

З підвищенням загальної поінформованості про факторинг, він став інтенсивно поширюватися в різноманітних галузях промисловості, тому така ефективна послуга неминуче прийшла в Європу.

У країнах Західної Європи інститут факторингу з’явився лише у другій половині 50-х років ХХ століття і відразу почав відігравати помітну роль у фінансовому обігу, в результаті чого почали створюватися факторингові банки та спеціалізовані факторингові товариства.

У Великобританії першу факторингову компанію відкрито у 1960 році. Потім їх виникло більше десяти, причому деякі із них надавали всі послуги факторингу “старої лінії”, а інші продовжували займатися дисконтуванням рахунків, але під новою назвою – факторинг. Перші десять років після запровадження нової форми фінансових послуг було багато проблем, які в значній мірі вдалося вирішити після автоматизації всіх розрахунків на початку 70-х років ХХ століття. Факторинговими операціями зацікавились великі клірингові банки і з 1970 року більшість основних банків Великобританії було втягнуто у факторинг.

70-ті та 80-ті роки ХХ століття характеризувалися високими і стійкими темпами зростання факторингових операцій практично у всіх розвинутих країнах.

У Франції процедуру факторингу запроваджено з 1965 року. Вона відповідає англо-американським методам і є елементом рефінансування банками комерційних зобов’язань клієнтів на короткий термін – менше 180 днів.

У 1963 році в Німеччині Товариством загального кредитного страхування і DG – банком було засновано ДГ Дисконтбанк, котрий накопичив значний досвід проведення факторингових операцій і сьогодні посідає провідне місце на Європейському ринку даного виду послуг.

В Західній Європі модель розвитку факторингу аналогічна британській. В більшості країн на даний час діють кілька факторингових компаній, багато з котрих пов’язані із великими банками. До цього часу головне завдання факторингу в континентальній Європі полягає в фінансуванні дебіторської заборгованості та використанні регресивного факторингу. Однак факторинг “старої лінії” стабільно завойовує популярність і є системою, хоча найчастіше застосовується в міжнародних угодах.

В Україні факторинговими послугами першим почав займатися банк “Інко” з 2002 року і його послугами скористалися такі промислові гіганти з багатомільярдними балансами, як акціонерне товариство з виробництва екскаваторів “Атек”, завод штучних шкір “Вулкан” та інші підприємства з різноманітними формами власності.

У квітні 2002 року НБУ були прийняті Методичні рекомендації щодо надання комерційними банками факторингових послуг. У тому ж 2002 році Національним банком України було видано факторинговий кредит комерційним банкам для викупу у підприємств несплачених розрахункових документів за продукцію, направлену за межі України. Таке рішення було викликано гострою платіжною кризою у системі міждержавних розрахунків.

У 2003 - 2004 роках Міністерством зовнішніх економічних зв’язків України було зроблено спробу спільно із німецьким банком ДГ Дисконтбанк розробити програму впровадження факторингових операцій в Україні. На думку спеціалістів, діюче в Україні законодавство створює менше перешкод для здійснення факторингу, ніж страхування фінансових ризиків. Спеціалісти німецького банку вважають, що вартість факторингу в розмірі 1 – 5 % від суми контракту набагато дешевша від затрат на страхування кредитного ризику, тім більше, що ДГ Дисконтбанк має кореспондентські відносини з десятком банків України, в тому числі і з Першим українським міжнародним банком, який розвиває даний проект.

Необхідність в уніфікації регулювання факторингової діяльності, у зв’язку з переважно міжнародним характером її використання, привела до скликання в Оттаві (Канада) у 1998 році дипломатичної конференції по прийняттю проектів про міжнародний факторинг і міжнародний фінансовий лізинг, які були підготовані Міжнародним інститутом уніфікації приватного права (УНІДРУА). Одним із заключних документів даної конференції і є Конвенція УНІДРУА про міжнародний факторинг, яка була підписана 28 травня 1998 року (приведена у Додатках).

Дана конвенція відіграла значну роль у розвитку факторингової діяльності, оскільки національні законодавство багатьох країн не містили практично ніяких норм, регулюючих факторинг, і Конвенція послужила основою для розробки національного законодавства в даній області, оскільки ряд країн ввели факторинг в систему свого цивільного права.

2 Функції факторингу

Сфера ділових послуг, консультаційне та інформаційне обслуговування, короткотермінове кредитування, яке забезпечує збут продукції, страхування ризиків виробничо-фінансової діяльності, інжинірингові послуги - все це послуги, які відносяться до виробничої інфраструктури, котра сьогодні є одним із найважливіших і великих видів інфраструктури.

У даний час підвищується попит на інформаційні, бухгалтерські, лізингові, консультаційні послуги із забезпеченням оперативної перебудови системи управління і диверсифікації виробництва.

Факторинг – як послуга, також має свої особливості, які притаманні тільки йому. Він забезпечує ефективний виробничий процес та реалізацію продукції. Ця послуга – нематеріальна. Для того, щоб скористатися нею, необхідний безпосередній контакт з тим, хто її надає (фактор-фірмами), чи з сервісною організацією (факторинговою компанією, банком).

Факторинг може бути також віднесений до ринкової інфраструктури, тому що це різновид кредитно-фінансового інституту. Факторинг забезпечує не тільки обіговість вартості, але і такі важливі зовнішні умови суспільного виробництва, як реалізація продукції, підтримка постачання підприємств необхідною сировиною та матеріалами, надання компаніям – виробникам інформації про стан і структуру попиту на їхню продукцію, ведення бухгалтерського обліку постачальника. Отже, факторинг є галуззю ринкової інфраструктури.

Факторинг діє не тільки в процесі його надання і споживання. У цьому полягає різниця між товаром та послугою з погляду на ступінь відчутності їх. Тому при використанні факторингу попит задовольняється не через фізичний предмет, як це буває із товаром. Потенційний користувач не може розглянути послуги перед їх придбанням, бо послуга розглядається як певна схема (технологія), а також певна обіцянка, що припускає високе довір’я до фактора, до фактор-фірми.

З іншого боку, весь інформаційний потік фактора спрямований на встановлення довірчих стосунків із клієнтом на підставі його виробничо-фінансової діяльності. Завдання фактора, фактор-фірми посилювати відчутність послуги, показуючи її ефективність в процесі здійснення.

З врахуванням не збереженості послуги (вона може залишитися, але змінюються умови) не можна створювати запаси факторингу. Пропозиція послуги на ринку завжди означає здатність суспільства її виробляти. Пропозицію необхідно поєднувати із попитом. Сьогодні в Україні попит на факторингову послугу може перевищувати пропозицію, оскільки ринок факторингових послуг в Україні дуже нерозвинений. Щоб не втратилась цінність факторингу, необхідне поєднання попиту і пропозиції, що є дуже складним завданням.

Сфера ділових послуг розвивається у двох напрямках - нові послуги і перехід послуг, здійснюваних власне клієнтами до спеціалізованих компаній.

Факторинг у цій схемі виконує подвійну роль – з одного боку, в ньому є ознаки нової послуги, а з іншого – попит на нього породжує створення факторингових компаній, фактор-фірм або спеціалізованих підрозділів у банках, котрих до цього часу не було.

Українські компанії ділових послуг запозичують досвід інших, розвинених країн, однак навряд чи можна говорити про ідентичність розвитку ринкової інфраструктури в Україні та інших промислово розвинутих країнах Європи та світу.

Головна функція факторингу нині полягає в розв’язанні кризи неплатежів і створенні стабільної системи фінансового забезпечення виробничої сфери.

3 Сутність операцій факторингу

Факторингові операції – це операції з надбання і відступлення від грошових вимог, передачі права на стягнення боргів.

Факторинг – це різновид торгово-комісійної операції, поєднуваної з кредитуванням обігового капіталу клієнта, включає інкасування дебіторської заборгованості клієнта, кредитування і гарантію від кредитних та валютних ризиків.

Факторинг – це здійснювана на договірній основі купівля вимог з товарних поставок фактор-фірмою. Фінансові інститути, які надають факторингові послуги, називають фактор-фірмами. Вони створюються банками (або самі банки виконують функції фактор-фірм), що забезпечує високу надійність факторингових угод та мінімальні затрати для клієнта. Розгалужена сітка спеціалізованих філіалів для факторингового обслуговування підприємств в різних країнах створені крупними транснаціональними корпораціями. На міжнародному рівні діє асоціація “Фекторз чейн інтернешнл”, членами якої є 95 % факторингових компаній із 40 країн світу.

Факторинг – це кредитування під неоплачений рахунок з передаванням прав за рахунками (цесією).

Факторинг один із видів банківських послуг, купівля фактор-фірмами у клієнта права на виплату боргу.

Термін “факторинг” в різних країнах, в законодавствах різних країн має трохи різне тлумачення.

Так, в Законі України “Про банки і банківську діяльність” (ст.3, п.8) до банківських операцій віднесено придбання права вимог з постачання товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання цих вимог та інкасація цих вимог (факторинг).

В Оксвордському словнику англійської мови факторинг визначається як купівля зі скидкою боргів, що належать іншому, з метою одержання прибутку від стягнення їх.

У не фінансовому контексті слово факторинг століттями використовується в Шотландії для визначення професії управляючого майном , а в решті частини Сполученого Королівства (Британії) це слово вживається, як правило, в деяких галузях промисловості, як замінник слів оптовий торгівець.

Тому можна сказати, що факторинг – складна і багатоцільова операція.

Факторингове обслуговування найбільш ефективно для малих і середніх підприємств, які традиційно мають фінансові утруднення із-за несвоєчасного погашення боргів дебіторами та через обмеженість доступних для них джерел кредитування.

Разом із тим, не всяке підприємство, яке відноситься до категорії малого, або середнього, може скористатися послугами фактор-фірми. Так факторинговому обслуговуванню не підлягають :

·                   підприємства, які мають значну кількість дебіторів, заборгованість кожного із яких виражається невеликою сумою;

·                   підприємства, які займаються виробництвом нестандартної або вузькоспеціалізованої продукції;

·                   будівельні та інші фірми, які працюють із субпідрядниками;

·                   підприємства, які реалізують свою продукцію на умовах післіпродажного обслуговування, які практикують компенсаційні (бартерні) угоди ;

·                   підприємства, які заключили із своїми клієнтами довгострокові контракти і які виставляють рахунки по завершенні окремих етапів робіт або до виконання поставок (авансові платежі)

Факторингові операції також не виконуються по борговим зобов'язанням фізичних осіб, філіалів або відділень підприємств. Такі обмеження зумовлені тим, що у вказаних випадках факторинговій компанії достатньо важко визначити кредитний ризик, або невигідно брати на себе більш високий об'єм робіт, а також додатковий ризик, що виникає при переуступці таких вимог, оплата яких може бути не зроблена в строк із-зі невиконання постачальником якихось своїх зобов'язань.

У період становлення ринкової економіки дуже важливо підтримати існуючі дрібні і середні підприємства (фірми), котрі займаються продажем споживчих товарів (мова йде про продавців – виробників). Така підтримка і є метою факторингу. Факторингове обслуговування підприємств дає можливість прискорити обіговість грошових коштів у розрахунках і тим самим одержати не лише економію грошових коштів, а і підвищити ефективність виробництва.

Факторинг – є інкасуванням дебіторської заборгованості клієнта з виплатою суми рахунків негайно, або з погашенням заборгованості. Іншими словами, це різновид торгово-комісійних операцій, які пов'язані з кредитуванням обігового капіталу клієнта, і полягає у перевідступленні клієнтом-постачальником платіжних вимог за поставлені товари (виконані роботи або надані послуги) і права одержання платежу за ними. Загострення проблеми платоспроможності підприємств у зв’язку із самофінансуванням господарюючих суб’єктів, запровадження черговості платежів, загальної системи неплатежів зобов’язує комерційні банки розглядати факторингові операції як засіб оздоровлення фінансового стану підприємств і розриву ланцюжку неплатежів у народному господарстві.

Факторинг є також високоефективною формою фінансового маркетингу , котра широко практикується в країнах з розвитою ринковою економікою.

У загальному вигляді факторинг можна охарактеризувати як процес перевідступлення факторинговій компанії (фактор-фірмі) неоплачених боргових вимог (рахунків –фактур та векселів ), що виникають між контрагентами в процесі реалізації товарів та послуг на умовах комерційного кредиту в поєднанні з елементами бухгалтерського, інформаційного, збутового, страхового, юридичного та іншого обслуговування постачальника.

Таке визначення факторингу повністю відповідає Конвенції про міжнародний факторинг.

В операції факторингу бере участь три контрагенти:

- факторинговий відділ банку чи факторингова компанія (фактор-фірма);

- первісний кредитор - постачальник (клієнт факторингового відділу банку);

- платник (покупець), що одержує товари від клієнта факторингового відділу.

У сформованій практиці фактор-фірма ( факторинговий відділ банку) купує вимоги (рахунки-фактури) клієнта на умовах негайної сплати близько 80-90% вартості від отфактурованих постачань і сплати іншої частини, за винятком відсотка за кредит і комісійних платежів, у строго обумовлений термін, незалежно від надходження виторгу від дебіторів.

Постачальник передає фактор-фірмі (спеціалізованій факторинговій компанії , факторинговому відділу банку) список своїх клієнтів на сьогоднішній день і передбачуваних на майбутнє. Крім того, він повідомляє, у якому обсязі він припускає здійснення постачання названим клієнтам, а також який кредитний ліміт йому буде потрібно у відношенні кожного клієнта.

На підставі отриманої інформації, а також перевірки платоспроможності кожного з зазначених клієнтів, фактор-фірма повідомляє постачальнику можливі, з його погляду, кредитні ліміти по кожному торговому партнері. У рамках цих кредитних лімітів постачальник може здійснювати свої постачання вже без усякого ризику. Тим самим фактор-фірма одержує можливість точно контролювати платіжну дисципліну клієнта і, по можливості, вносити корективи в кредитні ліміти. У випадку, коли факторинговий відділ фактор-фірмі встановлює ліміти окремим дебіторам і постачання по цих кредитних лімітах уже здійснені, відділ негайно оплачує рахунка ще до настання терміну платежу. Однак 10-20% суми вимог клієнта фактор-фірма тимчасово утримує до того моменту, коли одержувач товару буде вважати договір виконаним і не буде пред'являти претензій.

Якщо боржник не сплачує у термін рахунок факторингу, то виплати замість нього здійснює фактор-фірма (факторинговий відділ банку ), тому, що відповідно до договору, фактор-фірма зобов’язується сплатити суму наданих йому платіжних вимог, незалежно від того, чи сплатили свої борги контрагенти-постачальники. У цьому полягає відмінність між факторингом і банківською гарантією.

Таким чином, перевагами цієї форми фінансування для клієнта є покриття кредитних ризиків і мінімізація втрат прострочення платежу; своєчасність виплат, дозвіл планувати здійснення платежів; своєчасне інкасування фактор-фірмою дебіторської заборгованості. Усе це створює умови для нормальної виробничої діяльності підприємства-постачальника, допомагає йому забезпечити підвищення оборотності оборотних коштів, ріст прибутковості.

Фактор-фірма також зацікавлена у проведенні факторингових операцій, тому що вона одержує винагороду у виді комісійних платежів за керування рахунками клієнта, включаючи кредитний ризик і факторинговий збір. У світовій практиці комісійний збір звичайно складає 0,5-3% від загальної вартості куплених рахунків. Його розмір залежить від торгового обороту клієнта, ступеня ризику й обсягу необхідної конторської роботи.

Ступінь ризику, що бере на себе фактор-фірма, залежить від платоспроможності боржників клієнта, а обсяг конторської роботи при даному торговому обороті пов'язаний в основному із середньою величиною рахунків-фактур.

Крім того, клієнт звичайно виплачує фактор-фірмі суму, рівну позичковому відсотку з щоденного залишку виплаченого йому авансу (попереднього платежу за рахунками). Відсоток стягується з дня видачі авансу до дня погашення заборгованості. Вартість факторингового обслуговування досить висока. Це визначає високу прибутковість факторингових операцій для фактор-фірм. Здійсненню факторингової угоди передує серйозна аналітична робота. Фактор-фірма вивчає всі рахунки-фактури, визначаючи при цьому платоспроможність покупців.

Комісійна оплата, стягувана фактор-фірмою з постачальника, складається з двох частин:

- плата за управління: ведення обліку, юридичне та інформаційне обслуговування, тобто забезпечення інфраструктури факторингу. Розмір цієї плати розраховується як процент , котрий виступає одиницею виміру даного фактора. У більшості країн він становить у межах 0,5 -3 %. Плата за облік ( дисконтування) рахунків становить 0,1 -1,0 % річного обороту постачальника.

- плата за облікові операції: це поточна банківська ставка, використовувана при короткостроковому кредитуванні клієнтів, на період факторингу збільшується на 2-4 % для компенсації ризику.

Таким чином витрати постачальника по факторингу будуть складатися із суми витрат на управління у розмірі встановленого відсотка за управління від суми переуступленої дебіторської заборгованості та плати за кредит , яка визначається, виходячи , із ставки за наданий кредит і суми попередньо сплаченого фактор-фірмою авансу постачальникові.

4 Види факторингових операцій

В основі факторингу лежить переуступка несплачених боргових вимог фактор-фірмі, що є загальним елементом для усіх видів факторингу.

У світовій практиці діють таки види факторингового обслуговування:

·                   купівля рахунків із знижкою і з оплатою фактору;

·                   взяття на себе фактор-фірмою (чи банками) усіх операцій з обліку продажів компаній і з веденням рахунків її дебіторів, підготовкою регулярних звітів про стан рахунків та інкасації боргу;

·                   надання гарантій повної оплати товару навіть у тому разі, якщо покупець прострочить або взагалі не сплатить борг.

Як правило, подібні послуги надаються великим фірмам, котрі мають великий торговий оборот. Розмір комісійних оборотів, як правило, становить від 1,5 до 2,5 %. Тому не кожне підприємство може скористатися послугами фактор-фірм..

Необхідною умовою використання факторингу як фінансової послуги високої вартості для постачальника є вимога виробництва товарів та послуг високої якості з перспективою швидкого розширення виробництва і збільшення прибутку. Тільки в цьому разі тимчасові причини наявності грошових коштів, пов’язані з невчасним погашенням боргів кредиторами, наявністю наднормативних запасів і ризиком виробничого процесу, які викликають використання факторингових операцій, можуть виправдати себе економічно.

Головна мета факторингового обслуговування – інкасування дебіторських боргів своїх клієнтів і одержання належних їм платежів. Ця послуга може надаватися фактор-фірмою клієнту як без фінансування, так і з фінансуванням. У першому випадку клієнт фактор-фірми (банку) , відвантаживши продукцію, пред’являє рахунки своєму покупцю через фактора, завдання якого одержати на користь клієнта платіж у строки, згідно із підписаним договором (як правило – 30-120 днів). У другому випадку фактор-фірма купує рахунки-фактури у своїх клієнтів на умовах негайної оплати 80 – 90 % вартості відвантажених товарів, тобто авансує обіговий капітал свого клієнта через дисконтування рахунків-фактур. Отримання такої послуги найбільш повно відповідає потребам підприємства, оскільки дозволяє їм через посередництво фактор-фірми перетворити продаж з відстрочкою платежу на продаж з негайною оплатою і, в результаті, прискорити рух свого капіталу.

У техніці здійснення факторингу можна виділити кілька основних найпростіших операцій, кожна із котрих окремо давно відома банкам – це ведення дебіторських рахунків, інкасо, фінансування вимог клієнтів, кредитні гарантії, тощо. Фактор-фірми інформують клієнтів про неплатоспроможність покупців, беруть на себе гарантії з неплатежів у зарубіжних країнах, приймають ризики неплатоспроможності боржників. Проте фактор-фірма ніколи не прийме на себе безнадійних боргів, укладаючи договір із новим клієнтом, тому що фактор пильно вивчає його фінансові показники, маючи потужні інформаційні бази усіх платників, не лише в своїй країні, а й за рубежем..

Факторингові операції бувають:

·                   Внутрішні, коли постачальник та його клієнт і фактор знаходяться в одній країні;

·                   Міжнародні , коли один з учасників угоди заходиться за рубежем;

·                   Відкриті . якщо боржника повідомлено про участь в угоді факторингової компанії, що здійснюється шляхом відповідного запису на рахунку - фактурі, який підтверджує, що правоспадкоємцем виникаючого боргу є факторингова компанія, з котрою укладено договір, і що платіж має здійснювати на її користь;

·                   Закриті (конфіденційні);

·                   З правом регресу, тобто зворотної вимоги до постачальника відшкодувати сплачену суму;

·                   Без права регресу, тобто відсутність таких вимог;

·                   Умови повязані з ризиками, котрі виникають при відмові платника від від виконання своїх зобовязань, тобто – з кредитними ризиками;

·                   З умовою про кредитування у постачальника у формі попередньої оплати (до 80 % перевідступлених їм боргових вимог), чи оплати вимог на первину дату; головною перевагою попередньої оплати є те, що її розміром є фіксований процент від суми боргових вимог, тобто, постачальник автоматично отримує більше коштів в результаті реалізації своєї продукції і має умови для збільшення обсягу продажів.

·                   За способом обліку рахунків-фактур факторингових операцій, коли можуть бути партії товарів, на які проводиться відкритий облік рахунків-фактур і платники переказують фактору всі платежі, призначені постачальнику, і агентського типу, коли дисконтуються продажі окремим покупцям, а кредит забезпечується фактор-фірмою з відкриттям спеціальних рахунків під конкретні операції.

·                   За видом обслуговування операцій факторинг може бути простим і вексельним, коли розрахунок із постачальником проводиться векселем, а факторингова компанія здійснює облік цих векселів. Загальна схема класифікації факторингових операцій представлена на рис.1.

В Україні прийняті сьогодні шість видів факторингових операцій:

1. Регулярне придбання права на одержання дебіторської заборгованості, коли постачальник передає права банку, вказуючи на це своєму платнику. У цьому разі фактор перераховує кошти як виставлену платіжну вимогу зі свого рахунку на рахунок постачальника. В подальшому, фактор на підставі платіжного документа слідкує за надходженням платежу. Складається реєстр виставлених вимог, що і обслуговує фактор-фірма;

2. Одноразова купівля фактором права на отримання дебіторської заборгованності після повідомлення постачальникові фактор-фірмами платника про те, що немає коштів у покупця-платника. Ця операція ефективна при наявності простроченої дебіторської заборгованності у великих розмірах;

3. Оплата пред*явлених покупцю платіжних документів, тобто придбання права на кредиторську заборгованість. Це проявляється в тому, що фактор-фірма за рахунок своїх обігових коштів оплачує претензії за рахунком організації (підприємства, фірми) за одержані товарно-матеріальні цінності. Протягом дії цієї угоди всі претензії до рахунку підприємства (фірми) , котрі не можуть бути ним оплачені за рахунок власних коштів або банківського кредиту, оплачуються з рахунку фактор-фірми без оформлення яких-небудь зобовязань та інших документів. Після такої операції право на одержання грошових коштів, котрими користується постачальник, переходить до фактор-фірми. Це право може бути реалізовано в міру надходження коштів на рахунок клієнта. Одночасно туди перераховується пеня, оплачувана постачальникові клієнтом. Пеня є доходом фактор-фірми. За домовленістю сторін може бути встановлено ще й комісійний збір. Подібні операції дають можливість різко зменшити взаємну дебіторсько-кредиторську заборгованість, скоротити обсяг кредиту і спростити роботу банків. Представлені операції вигідні всім учасникам угоди – платники, уклавши договір з фактор-фірмою, одержують гарантію платежів, що підвищує їх авторитет і зміцнює стосунки з постачальниками та виконавцями робіт; постачальники отримують гарантію своєчасного надходження коштів за продукцію, що є основою для зміцнення договірних зобовязань із покупцями.

4. Придбання векселя є перевідступленням права власника векселя фактор-фірмі. Вексель набуває характеру тратти. Власнику векселя фактор-фірма оплачує вексель з відрахуванням певної суми (дисконту) і вступає у взаємовідносини з векселедавцем;

5. Надання бланкових кредитів здійснюється за аналогією до надання кредитів фактор-фірмами. Фактор-фірма може мати більш вигідне становище, якщо буде використовівати процентну ставку, а при єдиній процентній політиці даний вид кредитування не набуде свого розвитку;

6.                Поручительство при комерційному кредитуванні. У даному випадку факторинг виступає організуючою ланкою у договорі між підприємством-покупцем і підприємством –кредитором, гарантуючи другому погашення позики із своїх коштів, якщо платник стане неплатоспроможним. Фактор-фірма бере на себе в такій операції функції страховика.

Залежно від різноманітних вимог постачальника до фактор-фірми є кілька типів факторингових угод.

На сучасному етапі в багатьох країнах світу фактор – фірми мають систему «on-line». ЇЇ сутність у тому, що факторингові компанії можуть цілодобово отримувати точну і оперативну інформацію не тільки про бухгалтерські рахунки, але й про стан ринків сбуту продукції і послуг, про зміни цін платоспроможність майбутніх покупців Ця система використовується , як правило, при виді факторингу, який прийнято називати факторинговою операцією з повним обслуговуванням. Повне обслуговування включає повний захист від виникнення сумнівних боргів та забезпечення гарантованого припливу грошових коштів; управління кредитом; облік реалізації; кредитування у формі попередньої оплати (за бажанням постачальника), чи оплату суми перевідступлення боргових вимог (за мінусом витрат) на певну дату. За рідкісним винятком повне обслуговування здійснюється за умови, що постачальник переуступає факторинговій компанії борги усіх своїх клієнтів. З погляду компанії це усуне можливість її дискримінації, оскільки в противному випадку постачальник може переуступити їй тільки ті боргові вимоги, що важко інкасувати чи за якою максимальний кредитний ризик. Така система вигідна і для постачальника — йому не прийдеться вести облік і здійснювати операції по окремим, не переуступленим борговим вимогам. Таким чином, дана умова оптимальна для обох сторін.

Відкритий факторинг - це форма факторингової послуги, при якій боржник сповіщений про те, що постачальник переуступає рахунки - фактури факторингової компанії. Такий вид факторингу відбувається при постійних і достатньо тривалих контактах між постачальником і фактор-фірмою і включає в себе повний набір факторингових послуг.

Закритий .чи конфіденційний факторинг свою назву одержав у зв'язку з тем. що служить схованим джерелом засобів для кредитування продажів постачальників товарів, тому що ніхто з контрагентів клієнта не обізнаний про переуступку їм рахунків - фактур факторингової компанії. У даному випадку платник веде розрахунки із самим постачальником, що після одержання платежу повинний перерахувати відповідну його частину факторинговій компанії для погашення кредиту.

З правом регресу, тобто зворотної вимоги до постачальника відшкодувати сплачену суму, чи без подібного права. Дані умови зв'язані з ризиками, що виникають при відмовленні платника від виконання своїх зобов'язань, тобто кредитними ризиками. При укладанні угоди з правом регресу постачальник продовжує нести визначений кредитний ризик по боргових вимогах, проданим ним факторинговій компанії. Остання може скористатися правом регресу і, при бажанні, продати постачальнику будь-яку несплачену боргову вимогу у випадку відмовлення клієнта від платежу (його неплатоспроможності). Дана умова передбачає, якщо постачальники упевнені, що в них не можуть з'явитися сумнівні боргові зобов'язання, або в силу того, що вони досить ретельно оцінюють кредитоспроможність своїх клієнтів, розробивши власну, досить ефективну систему захисту від кредитних ризиків, або в силу специфіки своїх клієнтів. І в тому і в іншому випадку постачальник не вважає потрібним оплачувати послуги із страхування кредитного ризику.

Однак гарантоване для постачальника і своєчасне надходження коштів може забезпечуватися тільки при укладанні угоди без права регресу. Необхідно, щоправда, відзначити, якщо боргова вимога визнана недійсною (наприклад, якщо постачальник відвантажив клієнту не замовлений їм товар і переуступив виставлений за нього рахунок компанії), факторингова компанія в будь-якому випадку має право регресу до постачальника.

Головною метою більшості підприємців, котрі використовують операції факторингу з повним обслуговуванням, є одержання додаткових грошових коштів. Як було вже зазначено, фактор-фірма, як правило, сплачує лише 80 % вартості перевідступлених боргових вимог. Цей захід викликаний рядом обєктивних причин, передусім, необхідний деякий запас для уникнення помилок і спірних питань у розрахунках, а також для того, щоб фактор-фірма при необхідності могла б компенсувати попередньо сплачені суми в разі порушення постачальником умов факторингової угоди.

Різновидом факторингу з повним обслуговуванням є агентська угода чи угода про оптовий факторинг. . Агентська угода використовується тоді , коли підприємство має власну ефективну систему обліку і управління кредитами, але воно потребує захисту від кредитних ризиків. В умовах укладеної факторингової угоди зазначається., що фактор-фірма придбаває неоплачені боргові вимоги, а постачальник виступає як його агент з інкасування. Надпис на рахунгках попереджає про участь в операції фактор-фірми, хоча платіж буде здійснюватися на імя постачальника, який виступає агентом, але на користь фактор-фірми. Перевага даного типу факторингових угод полягає в тому, що знижуються витрати фактора на оцінку кредитоздатності клієнта, а плата за операцію стягується із постачальника.

Кредитування, що передбачається даною угодою, аналогічне кредитуванню за згодою про повне обслуговування. Однак оплата частини, що залишилася, здійснюється тільки після погашення боргів клієнтами. Оскільки факторингова компанія в даному випадку не робить безпосереднього впливу на процес інкасування, вона не може гарантувати здійснення платежу до визначеної дати.

Якщо постачальник зацікавлений тільки в кредитуванні з боку факторингових компаній, то може бути укладена угода про облік (дисконтування) рахунків-фактур. Укладення такого виду угоди надто ризиковано для фактор-фірми, яка висуває у цьому разі найбільш жорсткі вимоги до постачальника, фінансове становище якого достатньо стійке. Дисконтування рахунків-фактур є, як правило, одноразовою акцією, яка здійснюється селективно і не охоплює всього платіжного обігу постачальника.

У США набув поширення і такий різновид повного обслуговування, як роздрібнений факторинг. Він використовується звичайно, більш великими, диверсифікованими фірмами. В цьому випадку фірма перевідступає всі свої боргові вимоги не одній фактор-фірмі, а декільком. Роздрібнення здійснюється як правило, по географічних районах, за групами товарів.

Крім обліку рахунків фактур факторингова компанія може виконувати ряд інших послуг, пов'язаних з розрахунками й основною господарсько - фінансовою діяльністю клієнта:

• вести повний бухгалтерський облік дебіторської заборгованості;

• консультувати з питань організації розрахунків, укладання господарських договорів, своєчасного одержання платежів і т.і.:

• інформувати про ринки збуту, ціни на товари, платоспроможність майбутніх покупців і т.п.;

• надавати транспортні, складські, страхові, рекламні й інші послуги.

Факторинг може стати і універсальною системою фінансового обслуговування клієнтів (конвенційний факторинг). За клієнтом зберігаються практично тільки виробничі функції. При такій формі факторингу клієнт може істотно скоротити власний штат службовців, що сприяє зниженню витрат на виробництво і збут продукції. Але одночасно виникає ризик майже повної залежності клієнта від факторингової компанії, тому що такі відносини ведуть до повного освідомлення фактора про справи своїх клієнтів, підпорядкуванню їх своєму впливу і контролю.

В даний час фактор-фірми можуть надавати своїм клієнтам ще і наступні основні види послуг:

• здобувати в підприємств - постачальників право на одержання платежу по товарних операціях з визначеного покупця чи групи товарів, склад яких заздалегідь узгоджується з фактором (купівля термінової заборгованості по товарам відвантаженим і послугам зробленим )

• здійснювати купівлю в підприємств - постачальників дебіторської заборгованості по товарах

відвантаженим і послугам зробленим, неоплаченим у термін покупцями ( купівля простроченої дебіторської заборгованості ).

Суть операції купівлі термінової заборгованості по товарам відвантаженим і послугам зробленим полягає у тому, що фактор-фірма за рахунок своїх коштів гарантує постачальнику сплату платіжних вимог, що виставляються їм за визначеними платником доручень негайно в день пред'явлення їх у фактор-фірмі на інкасо. У свою чергу, постачальник передає факторингу право наступного одержання платежів від цих покупок на користь факторингу на його рахунок.

Дострокова (до одержання платежу безпосередньо від покупця) оплата платіжних вимог - доручень постачальника фактично означає надання йому факторингом кредиту, що ліквідує ризик несвоєчасного надходження постачальнику платежу, виключає залежність його фінансового положення від неплатоспроможності покупця. У результаті, одержавши негайно кошти на свій рахунок, клієнт факторингу має можливість, у свою чергу, без затримки розрахуватися зі своїми постачальниками, що сприяє прискоренню розрахунків і скорочує неплатежі в господарстві.

Які б варіанти факторингового обслуговування не були запропоновані клієнтам , для їх здійснення необхідно використання фінансових коштів. І тому мають бути визначені джерела фінансування чи акумульовано грошовий фонд.

Можливі такі джерела створення подібного фонду :

·                   Залучення вільних грошових коштів клієнтури банків. З цією метою серед клієнтів банку виділяються такі організації і підприємства, котрі мають вільні кошти і згодні на підставі договору передати їх на депонування факторинговому відділу банку або фактор-фірмі, що гарантує виплату доходу за користування переданих тому на збереження коштів. Дохід у вигляді процентів диференціюється в залежності від тривалості періоду договору, на котрий кошти передано в розпорядження фактора.

·                   Кредити, отримані від свого банку. Можна також одержувати кредити і від інших банків.

·                   Прибуток від факторингових операцій, який створюється як різниця між доходами від проведення факторингу і затратами на оплату процентів від залучених коштів підприємств та кредиторів фактор-фірмі, а також операційних та інших затрат.

Всі три джерела утворюють сукупний фонд обігових коштів факторингу. Збільшення оборотного фонду може відбуватися за рахунок прибутку. Крім того, факторинговий відділ банку (фактор-фірма) створює резервний фонд, котрий використовується для покриття можливих збитків за операціями факторингу, а також для забезпечення його гарантійних зобов’язань.

Комерційні банки, які займаються факторинговими операціями найчастіше не створюють спеціального фонду факторингу, а здійснюють дані операції у межах загальних кредитних ресурсів, які має банк..

Комісійна оплата, стягувана банкам ( фактор-фірмою) з постачальника, складається з двох частин:

- плата за управління: ведення обліку, юридичне та інформаційне обслуговування, тобто забезпечення інфраструктури факторингу. Розмір цієї плати розраховується як процент , котрий виступає одиницею виміру даного фактора. У більшості країн він становить у межах 0,5 -3 %. Плата за облік ( дисконтування) рахунків становить 0,1 -1,0 % річного обороту постачальника.

- плата за облікові операції: це поточна банківська ставка, використовувана при короткостроковому кредитуванні клієнтів, на період факторингу збільшується на 2-4 % для компенсації ризику.

5 Типи факторингових операцій

В залежності від різноманітних вимог постачальника до фактор-фірми розрізняють кілька типів факторингових угод, які можна класифікувати по наступних ознаках :

-                   в залежності від об’єму грошової вимоги, що передається;

-                   в залежності від обсягу прав на платіж ;

-                   в залежності від характеру проведення міжнародної факторингової угоди ;

-                   в залежності від умов відповідальності;

-                   інши типи факторингових угод.

1. Типи факторингу в залежності від об’єму грошової вимоги, що передається.

За обсягом грошової вимоги розрізняють повний факторинг і факультативний факторинг.

При факультативному факторингу постачальник передає (уступає) фактору лише конкретні вимоги , визначені факторинговим договором.

При повному факторингу (факторинг із виключними правами) постачальник уступає фактору усі визначеного виду вимоги, за винятком названих у договорі факторингу. При цьому повний факторинг можливий у відношенні вимог або до всіх суб'єктів , або до визначеної групи суб'єктів, або до визначеної групи вимог і т.ін.

2. Типи факторингу в залежності від обсягу прав на платіж.

За обсягом прав на платіж розрізняють факторинг із правом фактора на всю суму, отриману за відступленою вимогою від боржника, і факторинг із правом фактора лише на визначену частину суми, отриманої за відступленою вимогою від боржника.

При факторингу з правом фактора на всю суму, отриману за відступленою вимогою від боржника, фактор здобуває право на всі суми, що він може одержати з боржника навіть у випадку, якщо платіж значно перевищує суму виплачену фактором постачальнику. У більшості факторингових договорів використовується саме дана форма.

При факторингу з правом фактора лише на визначену частину суми , отриману за відступленою вимогою від боржника, сума отримана фактором від боржника понад обговорену постачальником і фактором , передається постачальнику. Звичайно в таких випадках постачальник бере на себе ризик невиконання зобов'язання боржником , і такий вид факторингу використовується як спосіб забезпечення виконання зобов'язань постачальника перед фактором (який є , як правило, банком).

3. Типи факторингу в залежності від характеру проведення міжнародної факторингової угоди

За характером проведення міжнародної факторингової угоди розрізняють прямий факторинг і непрямий факторинг.

При прямому факторингу є лише один фактор, що сам виконує обов'язки перед постачальником-експортером і сам висуває вимоги про оплату поставленого товару імпортеру.

Прямий факторинг підрозділяється на прямий імпортний факторинг і прямий експортний факторинг.

Суть прямого імпортного факторингу полягає в тім, що постачальник уступає право вимоги фактору, що має своє місцезнаходження в країні імпортера.

При прямому експортному факторингу постачальник уступає право вимоги фактору, що має своє місцезнаходження в тім же державі, що і постачальник.

При непрямому факторингу, чи інакше двох системному факторингу фактор, що знаходиться в країні постачальника-експортера, укладає договір субфакторингу з фактором, що знаходиться в країні боржника-імпортера, тобто боржник оплачує суму боргу фактору, що знаходиться в його країні, що, у свою чергу, платить фактору, що знаходиться в країні постачальника.

При цьому договір субфакторингу укладається у випадках, якщо така передача не заборонена договором факторингу і фактор переуступає отримане право вимоги іншому фактору (статті 11 і 12 Оттавської конвекції про міжнародний факторинг).

4.                Типи міжнародного факторингу в залежності від умов відповідальності.

По умовах відповідальності угоди факторингу можна розділити на факторинг з гарантією постачальника і факторинг без гарантії постачальника ( його іноді ще називають «факторинг з правом регресу», неістиний факторинг , англ. factoring on a recourse basis) фактор має право, якщо не буде оплати боржником переданих (перевідступлених) постачальником вимог в продовж строку, який встановлений угодою факторингу, пред*явити до постачальника вимоги в частині грошових сум, які неоплачені боржником. Тобто , по договору факторингу постачальник приймає на себе гарантію або поручительство ( у відповідності до національно-правової системи) оплати боржником передаваємих (тих що поступаються) фактору вимог. При цьому, прийняття на себе постачальником гарантії або проручительства повинно бути ясним і вираженим прямо.

При факторингу без гарантії постачальника (іноді його називають «факторинг без права регресу», істиний факторинг, англ. factoring on a non-recourse basis ) ризик несплати боржником поступленої грошової вимоги лежить виключно на факторі. Разом із тим, як і у першому випадку, так і у другому, фактор має право пред*являти вимоги до постачальника про повернення уплаченої суми грошей та про возміщення збітків, якщо поступлена вимога є недійсною.

5. Інші типи факторингу.

У практиці розрізняють також і інші типи факторингу, наприклад, мета-факторинг. Даний тип факторингу використовується у випадках, коли постачальник, який зацікавлений у факторинговій угоді, і має власний банк, та з будь яких причин не бажає виступати в ролі фактора, укладає договір факторингу з фактор-фірмою, що постійно співробітничає з банком.

Цей тип факторингової угоди може бути і у випадках., коли постачальник, зацікавлений у результатах факторингової угоди, з цією метою звертається в фактор-фірма (найчастіше це банк , що здійснює розрахункове обслуговування постачальника). Однак банк не бажає виступати в ролі фактора, але і не зацікавлений у втраті клієнта і постійно співробітничає з факторинговою організацією, в результаті чого постачальник робить договір факторингу з факторинговою організацією , використовуючи грошові ресурси банку.

У цьому випадку між банком і фактором укладається договір , відповідно до якого ризик несплати боржника розподіляється між факторинговою організацією і банком. У такий спосіб при мета – факторингу мають місце два договори: один між постачальником і фактором, другий між фактором і банком.

6 Міжнародний факторинг

Міжнародний факторинг - це вид міжнародних послуг у сфері міжнародного фінансування, при якому постачальник товарів віддає короткострокові вимоги по товарних договорах факторинговій компанії з метою негайного одержання більшої частини платежу

( 70 - 90 % уже за 2-3 дня заборгованості), гарантії повного погашення заборгованості, зниження витрат при проведенні розрахунків.

Також під міжнародним факторингом розуміється факторингове обслуговування зовнішньої торгівлі, відкриття факторинговими компаніями представництв чи філій в інших країнах для здійснення факторингового обслуговування як внутрішньої, так і експортно-імпортної діяльності цих країн.

Сутність міжнародного факторингу зводиться до того, що фактор-фірми погоджуються звільнити експортера від фінансового тягаря експортного договору. Особливо це вигідно при наявності обмежень по термінах платежів при валютному регулюванні обмежень (наприклад, в Україні) для того, щоб він зміг зосередитися на своїй безпосередній діяльності: на виробництві, на продажах і на маркетингу товарів.

При експорті продукції значно збільшується кредитний ризик експортера (унаслідок складності оцінки кредитоспроможності потенційних іноземних клієнтів; видачі комерційного кредиту на більш тривалий термін, з урахуванням часу, необхідного для постачання товарів на іноземні ринки, а також через такі фактори, як політична нестабільність у країні імпортера, низький рівень її розвитку і т.ін.) .

Оскільки договір експортного факторингового обслуговування передбачає використання двох і більше валют, таким чином, виникає валютний ризик - небезпека валютних витрат у зв'язку зі зміною курсу іноземної валюти щодо національної. У зв'язку зі збільшенням ступеня ризику фактор (фактор-фірма) пред'являє до експортера більш тверді вимоги, ніж до постачальників на внутрішньому ринку.

Експортний факторинг - це оформлена договором угода, при якій експортер продає фактору (як правило, це дочірня фірма великого банку, як наприклад, Дисконтбанк) усі свої майбутні надходження від експорту в одну чи більш країн за визначений період часу ( не менш одного року).

Фактор – фірма здійснює відповідно до особливостей експортного факторингу наступні послуги:

• прийняття на себе політичного, трансферного і дебіторського ризику;

• у залежності від галузі постачальника виплачується найчастіше 70-95% фактурної вартості до здійснення платежу покупцем;

• інкасова функція - фактор нагадує боржникам про наступні платежі; займається бухгалтерією і статистикою по дебіторських заборгованостях; може робити аналізи виробничої і торгової діяльності на підприємстві і дає рекомендації з поліпшенню роботи.

На відміну від цесійного кредиту, що є авансом у рахунок вимог екпортера, при факторингу здійснюється повна й остаточна купівля вимог, чим і стимулюється баланс експортера. Експортний факторинг застосовується, звичайно, при рівномірних періодичних постачаннях. Фактор - фірма у більшості випадків обмежує свою діяльність тільки країнами, у яких він має свої представництва.

За даними асоціації Factor Chain International обсяг фокторингових операцій (із внутрішнім і міжнародним факторингом включно) розподіляється в такий спосіб (%) : Європа -56, Америка - 30, країни Азії і Тихоокеанського узбережжя - 13, Африка - 1.

Ця асоціація була заснована в 1968 році зі штаб квартирою в Амстердамі. Сукупний річний оборот її членів перевищує 264 млрд. доларів, що складає приблизно половину річного обороту світового фактор-бізнесу. Усі фактор-компанії в Європі є членами міжнародної організації " International Factors Gгоuр" . Від однієї країни членами цієї організації можуть стати не більше трьох – чотирьох фактор-фірм..

При обслуговуванні експортера фактор, як правило, підписує договір з фактором країни імпортера і передає йому частину обсягу робіт. Така угода допускає взаємність, тобто факторингова компанія експортера буде діяти у своїй країні від імені і за доручення іноземних факторингових компаній за згодою, що допускають участь цих двох країн. Подібний факторинг одержав назву взаємного чи двох факторного.

На цю особливість міжнародного факторингу вказується і у Французькому праві, де відзначається, що на практиці такий договір факторингу буде чотирьохстороннім актом, при якому французький постачальник рефінансує у французького фактора за участю іноземного фактора вимогу іноземному покупцю. Цей ланцюжок, що зв'язує іноземного фактора з французьким називають внутрішньо факторним.

Факторингова компанія експортера може передати компанії, що обслуговує імпортера, такі види робіт за договором:

• оцінку кредитоспроможності імпортера, страхування кредитного ризику, визначення сум, у межах яких може здійснюватися подібне страхування, зобов'язання відшкодувати несплачені клієнтом суми кредиту у визначений період після настання терміну погашення;

• інкасування боргових вимог, включаючи при необхідності звертання в арбітраж;

• перевід засобів платежу у валюті на рахунок факторингової компанії експортера.

Перевага взаємного факторингу полягає в тім, що для компанії, що обслуговує імпортера, боргові вимоги є внутрішніми, а не зовнішніми, як для факторингової компанії експортера. Але, як усі багатосторонні договори, представлений тип факторингу досить складний, з великим документообігом і високими витратами сторін.

Високі витрати на взаємний факторинг приводять до того, що ряд факторів віддають перевагу прямому експортному факторингу, тобто беруть на себе кредитний ризик, кредитування, ведення обліку і інкасування боргових вимог. Оскільки фактор - фірма часто в цьому випадку стикається з труднощами в оцінці кредитоспроможності іноземних клієнтів, то подібні доручення виконують від імені фактора юридичні чи аудиторські фірми країни-імпортера.

Таким чином, міжнародний факторинг можна розділити:

1.На прямий факторинг, що передбачає наявність трьох суб'єктів: виробника, факторингової компанії по експорті і покупця товару, що одночасно є боржником, і при цьому перші два суб'єкти знаходяться, як правило, на території однієї країни, а покупець на території іншої.

2. На непрямий (опосередкований ) факторинг, у якому беруть участь уже чотири діючих суб'єкти: виробник, фактор по експорту, фактор по імпорту і покупець. Фактор по експорту не вступає в безпосередні відносини з іноземним покупцем, а факторинговою компанією по імпорту, що знаходиться в країні імпортера.

Перевагою прямого факторингу є менша кількість посередників, і, отже, менші витрати на факторингові послуги. Перевага непрямого факторингу полягає в тім, що фактор по експорту і фактор по імпорту мають справу кожний зі своїм клієнтом, кредитоспроможність якого вони добре знають, тому обидва фактори при здійсненні факторингової операції вступають у відносини один з одним без високого ризику, оскільки вони, як правило, є постійними контрагентами.

Для невеликих чи нерегулярних фінансових угод найкращою формою фінансування є акредитивна система. При здійсненні великих чи періодичних угод компанії намагаються уникнути витрат і труднощів даного виду розрахунків, тоді використовується рахунок на одержувача. Але ще кращою формою факторингу є закордонні рахунки з доручення продажу.

Оскільки операції експортного факторингу більш ризиковані, чим ті, котрі проводяться по національних розрахунках, то фактори в цьому випадку призначають більш високий дисконт на ці операції.

У сфері експортного факторингу німецький ДГ Дисконтбанк володіє найбільшим ноу-хау серед банків Європи. Головне джерело кредитних ризиків у зовнішній торгівлі - недолік інформації в експортера про надійність іноземних фірм-покупців, особливо для українського експортера при колишній монополії держави на експорт. У банку даних ДГ Дисконтбанка входять 200 000 різних фірм Європи і США. Крім того, існують спеціалізовані фірми, що обробляють подібного роду інформацію спеціально для факторингових компаній. Подібної інформаційної структури немає на Україні, і це є серйозною перешкодою на шляху розвитку імпортного факторингу.

Таким чином, значення міжнародного факторингу полягає в наступному:

• спрощена схема одержання експортером засобів у період здійснення ділових операцій, що прискорює процес кругообігу його капіталу;

• захист експортера від ризику неплатежу;

• зменшення витрат на операції, зв'язані з трудомісткістю перевірки платоспроможності клієнтів, на ведення бухгалтерського обліку;

• посилення дисципліни погашення боргів;

• зниження чи запобігання валютних ризиків;

• виключення необхідності позики коштів експортером для підтримки роботи власного виробництва.

Особливим видом факторингу є так називаний інтернаціональний факторинг, що виходить за рамки однієї країни. У цьому випадку постачальник продає свої вимоги фактор-фірмі усередині своєї країни. Після підписання відповідного договору ця фактор-фірма надає придбані їм рахунки факторингової компанії чи фактор-фірмі в тій країні, у якій знаходиться боржник. Цим створюється гарантія дотримання й економічних інтересів партнерів, і правових положень, що діють у їхніх державах. Хоча частка міжнародного факторингу поки невелика, цей вид факторингових операцій поступово здобуває усе більше значення в умовах інтернаціоналізації господарського життя, включення країн Східної Європи у світовий ринок.

Міжнародний факторинг одержав юридичне оформлення в Оттавській Конвенції про міжнародний факторинг 1988 року. Ця конвенція підписана 16 країнами.. Конвенція підлягає використанню в тих випадках, коли сторонами по договору міжнародного факторингу є суб’єкти держав, які приймають участь у Конвенції. При цьому, як слідує із тексту самої Конвенції, її дія може бути виключена у випадку, якщо таке рішення приймуть сторони у факторинговій угоді або сторони основної угоди купівлі – продажу товарів, передбачає, що при завершені факторингової угоди, відносно дебіторської заборгованості, не повинна використовуватися дана Конвенція .

При цьому , Конвенція передбачає, що виключення може бути зроблено тільки по відношенню до Конвенції в цілому, а не будь якої її частини.

Крім того, у відповідності із статтею 17 даної Конвенції дві держави – учасника Конвенції і більше можуть домовитися що якщо в державі діє національне законодавство відносно факторингу, яке регулює зобов’язання по угодах факторингу, Конвенція не використовується, якщо продавець, фактор або дебітор знаходяться на території даної країни.

Для тих країн, що ратифікували Конвенцію, її умови будуть пріоритетними при регулюванні

угод по факторингу. Для тих, хто не ратифікував Конвенцію, це важлива обставина, тому що закони їхньої країни не будуть основними при регулюванні умов контракту. Крім того, у відносинах між фактором і постачальником при умовчанні сторін діє закон фактора.

Як вже раніше згадувалося, з початку факторингові угоди по своїй правовій природі були ближче до агентських угод (угод комісії або доручення у континентальній системі права). Проте з розвитком факторингу ця угода почала мати характерні риси угоди перевідступлення вимог (цесії) або одночасно і агентської угоди ( угоди доручення і, як правило, угоди займу(кредиту). Крім того, угоди міжнародного факторингу найчастіше мають також і елементи угоди відшкодування виконаних послуг, тобто підряду.

Така різниця у правовій природі угод, які оформлюють операції по факторингу, зумовлено тим, що під терміном “факторинг” розуміються два види угод, які близькі з економічної точки зору, але зовсім різні з точки зору правової природи - це “відкритий факторинг” та “скритий факторинг”.

При цьому під скритим (конфіденціальним) факторингом ( англ. confidential factoring , undisclosed factoring , нім. Stilles- verdecktes – factoring ), як правило розуміється угода, в силу суб’єкт, який поставляє товар, виконує роботу або надає послугу ( постачальник), передає іншій особі (фактору) право на наступну виручку від реалізації поставленого товару (виконаної роботи або наданої послуги) , залишаючись стороною в угоді із покупцем (замовником).

Тобто, при скритому факторингу , боржника зовсім не інформують про завершення угоди факторингу. Фактор оплачує вимоги постачальника і вступає у взаємовідносини з боржником від імені постачальника. Фактор, при отриманні суми грошових коштів з боржника (покупця, замовника) діє від імені і за дорученням постачальника.

В міжнародній практиці закритим факторингом признаються і відносини, коли сам постачальник отримує грошові кошти із покупця (замовника), а факт кредитування постачальника, рівно як і присутність самої факторингової угоди, не розкривається третім особам..

Скритий факторинг найчастіше використовується тоді., коли відкритий виступ до обов’язків фактора може нанести шкоду інтересам постачальника.

На відміну від скритого факторингу, при відкритому факторингу (англ. open factoring, conventional factoring, disclosed factoring, нім. offene factoring ) постачальник передає фактору юридичні права вимог (поступається вимогами) отримання грошових сум з покупця (замовника) , в результаті чого фактор стає кредитором по угоді з покупцем (замовником) , а зобов’язання по поставці товарів (робіт, послуг) залишається на постачальникові..

При відкритому факторингу повідомлення боржнику про участь в угоді фактора направляється як постачальником, так і самим фактором. найчастіше це відбувається зразу ж після оформлення вантажних документів, але , можливо , і пізніше, при виставленні рахунків постачальником боржнику, де в документах вказується, що платіж повинен бути здійснений фактору. Оскільки постачальник при виставленні рахунків явно вказує на вступ до обов*язків фактора, даний вид факторингу вважається відкритим. Відкритий факторинг найбільше захищає інтереси фактора для того, щоб боржник виконав свої обов’язку постачальнику. Але разом із тим, багато суб*єктів підприємницької діяльності досить негативно виставляться до відкритого факторингу, оскільки повідомлення боржників про те, що платіж повинен виконуватися на користь іншої особи, може бути прийняте як проявлення фінансової нестійкості постачальника і і потягнути за собою більш обережні відносини до постачальника з боку його контрагентів.

Крім функцій фінансування постачальника (оплати поступки права вимоги) угода відкритого міжнародного факторингу (як і скритого), як правило, передумовлює подання фактором різноманітних послуг постачальнику.

Різновидом відкритого факторингу є напіввідкритий факторинг ( halboffenes factoring ), при якому постачальник раніше не попереджує боржника про укладену факторингову угоду, однак, при виставленні рахунків боржнику, вказує на укладену із фактором угоду, а також номер його рахунку, на який має бути здійснений платіж. Напіввідкритий факторинг використовується тоді, коли фактором виступає фактор-фірма, який проводить кредитування постачальника через контокорентний рахунок, який відкрито у той же самій фактор-фірмі.

Виходячи із вище сказаного, можна визначити наступні правові ознаки угоди міжнародного факторингу :

·                   Угода міжнародного факторингу є підприємницька угода, сторонами якої виступають, як правило, комерсанти ( підприємці ) , в тому числі і комерційні організації ;

·                   В силу свого підприємницького характеру угоди міжнародного факторингу, він завжди відшкодований ;

·                   Фактор не несе відповідальності за невиконання угоди постачальником перед покупцем ;

·                   Угода міжнародного факторингу є складною угодою, яка включає в себе елементи угоди займу (для скритого факторингу) або поступки вимоги (для відкритого факторингу) , агентської угоди , угоди доручення (для скритого факторингу ), а також угоди підряда ( відшкодованого надання послуг) ;

·                   Міжнародний характер угоди факторингу слідує із того факту, що постачальник і фактор знаходяться і різних країнах. Проте, і у випадку, коли постачальник і фактор є суб’єктами однієї країни, а покупець – суб’єктом іншої країни, факторинг признається міжнародним.

Таким чином з юридичної точки зору, факторинг є сложною угодою, яка включає в собі кілька видів зобов’язань .

Використання в Україні факторингових послуг дасть можливість українським експортерам одержувати достовірну інформацію про фінансове положення закордонних партнерів перед підписанням експортних контрактів і гарантовано одержувати оплату за експорт продукції.

Факторингові операції застосовуються у всіх розвинених країнах світу не лише на внутрішньому, а і на зовнішньому ринках. Крім того, факторингові компанії, звичайно, мають великий досвід і можливості в розробці збутової стратегії, в транспортному, рекламному , інформаційному й іншому обслуговуванні, що дозволяє найбільш активно використовувати кошти підприємствам, одержувати більший прибуток від реалізації продукції, що випускається.

Таке широке поширення факторингових операцій пояснюється прагненням підприємств та організацій в умовах ринкової економіки до прискорення обіговості коштів у розрахунках, скорочення розмірів відволікання платежів у дебіторську заборгованість, зниження платежів.

Крім того, те , що факторингові операції прийшли на зміну комерційному кредиту у вексельній формі і стали застосовуватися для обслуговування реалізації продукції, пов’язано з тим, що посилення інфляційних процесів вимагало прискорення переведення капіталу з товарної форми у грошову. А вексельна форма розрахунків не завжди гарантувала вчасне отримання коштів та відшкодування затрат на виробництво продукції, тому проблема дебіторської заборгованості для постачальника набула першорядного значення.

Факторинг є одним із раціональних шляхів, котрий може бути використаний Національним банком України для фінансування розвитку виробництва, кредитування інвестиційної діяльності народного господарства.

Можливість інкасування дебіторської заборгованості, тобто одержання грошей за неоплаченими вимогами і рахунками – фактурами, особливо важливо для малих та середніх підприємств. А у зв’язку з державними програмами підтримки малого бізнесу, факторинг може зайняти почесне місце в системі ефективного державного регулювання цього процесу в Україні.

Один із сучасних українських банкірів порівнює факторинг з кисневою подушкою, яка дозволяє хворому протриматися і не задихнутися в умовах, коли тимчасово не має повітря. За умов економічної кризи в Україні цей вид обслуговування дуже необхідний підприємствам, але доводиться признати, що він, на жаль, не дуже поширений. Однією із причин є недостатня інформованість про його можливості, але цей вид фінансового обслуговування слід розвивати.

Факторинг розглядається як один із способів передачі підприємницького ризику, що дуже важливо в теперішній час, бо підприємство за допомогою факторингу може отримати майже 100 – відсоткову гарантію на одержання всіх платежів.

А для того, щоб ті, хто залучені до цього процесу, могли оцінити його застосування в кожному окремому випадку і зробили вірний вибір, необхідно знати всі переваги і недоліки споріднених операцій – страхування кредитного ризику, котрий винесено в даний час як вид діяльності страхової компанії в України , що ліцензується, вексельного обігу, котрий набирає більш високих темпів у різноманітних сферах виробничо-фінансової діяльності.

У Великобританії для проведення подібних розрахунків та оцінок способів кредитування можна проконсультуватися в Асоціації британських факторів, яка заснована в 1976 році, і однією із головних її цілей є забезпечення найвищих можливих стандартів професіоналізму в даній галузі. На початку ХХ1 століття її членами були 11 британських факторингових компанії.

Ефективність діяльності послуг фактор-фірм на Заході, а також той факт, що вони належать великим банкам, примусили фірми, котрі, як правило, з великим запізненням оплачували свої рахунки і не реагували на нагадування, оплачувати їх одразу по отриманню від фактора подібних нагадувань. Запровадження такої системи контролю в Україні дало б можливість зняти певні фактори суб’єктивного характеру, що породжують кризу неплатежів.

Факторинг найбільш ефективний на виробничих підприємствах та в оптових фірмах, які виготовлюють та збувають споживчі товари. В 90-х роках минулого століття деякі харківські виробники такої продукції досить ефективно використовували , за допомогою Промінвестбанку, подібні операції. Тому є надія на відновлення ефективних форм грошового обігу в Україні.

В Україні факторинг, необхідний підприємствам і банкам не має поширення . Тільки 2003 рік був роком зацікавленості у цих операціях, що може бути пов’язане з прийняттям НБУ у квітні 2002 року Методичних рекомендацій №2 про надання фактор - фірмами факторингових послуг. Крім цього , у 2002 році НБУ був виданий кредит для викупу у підприємств несплачених розрахункових документів за продукцію, яка була відправлена за межі України. Але після переходу на розрахунки за платіжними дорученнями замість платіжних вимог, банки до 1995 рок цих операцій не робили , і тільки з 2005 року знову з’явилися відомості про факторинг.

Гальмує розвиток факторингу те, що в Україні практично не має методичної бази факторингових операцій, тому що до сих пір діє тільки Інструкція Держбанку № 252. Але сьогодні майже ніхто не сумнівається в тому, що факторинг є засобом солідної адміністративної і фінансової підтримки зростаючих компаній. Дійсне розуміння його цінностей для посилення і кращого забезпечення справ компанії користувача підвищує в ньому потребу як з боку постачальників, котрим пропонуються найкращі умови, так і з боку покупців, які залежать від ефективності кредитування, яке супроводжується правильним регулюванням платежів.

У структурі застосування форм міжнародних розрахунків в Україні інкасова форма займає 20 % і, експортери, використовуючи дану форму розрахунків, крім інших ризиків, наражаються на ризик неплатежу, що спостерігається як у всьому світі , так і в Україні. Тому, щоб уникнути неплатежів, експортери змушені працювати переважно на умовах передоплати або акредитивної форми розрахунків. Це теж економічно невигідно імпортерам, бо вимагає відволікання значних обігових коштів чи одержання банківських кредитів під значні відсотки, що знижує ефективність зовнішньоекономічних операцій.

У міжнародній практиці проблема неплатежів вирішується, головним чином, за допомогою страхування фінансових ризиків або застосування факторингу. В Україні як перше , так і друге знаходиться фактично в стадії розробки. Але, в той час, як на шляху застосування страхових операцій у зовнішньоекономічній діяльності України немало труднощів, запровадження факторингових операцій фактично не знає перепон.

Отже використання в Україні факторингових послуг дасть можливість українським експортерам отримувати достеменну інформацію про фінансово-господарський стан зарубіжних партнерів перед укладанням експортних контрактів і гарантовано одержувати плату за експорт продукції.

Всі фактори у Європі є членами міжнародної організації INTERNATIONAL FACTOR GROUP ,що дозволяє їм використовувати правові санкції до споживача через членів цієї організації у всьому світі. Є і так званий “чорний список” , куди входять злісні неплатники. Але в Україні поки що подібних організацій немає, хоча необхідно зауважити , що деякі українські фактор-фірми співпрацюють із факторами з інших країн. Крім того французький фактор-фірма “Кредит Ліоне Україна”, розміщений у Києві, пропонує своїм клієнтам експортний факторинг. На думку спеціалістів, у наш у законодавстві України менше перешкод для здійснення факторингу, ніж для страхування кредитного і фінансового ризиків. При реформуванні страхового ринку в Україні розглядалася також можливість перекваліфікації деяких страхових компаній у

Фактор - фірми. але цього не сталося , мабуть, тому, що факторинг залишається тільки фінансовою операцією. А без співробітництва фактор-фірм і страхових організацій факторинг не буде розвиватися.

Разом з цим, у світі у 80 – 90 роки ХХ століття кількість факторингових компаній збільшилася у 3,6 разів. Європейський ринок факторингу перебуває в процесі зростання і залишається достатньо концентрованим. Головне гасло факторів -“Продавайте, ми зробимо решту ! “говорить про практично необмежені можливості факторингу з обслуговування бізнесу. Вважається , що в даній фінансовій операції немає ніякої спекуляції. Обидві форми факторингових зобов’язань, простих та вексельних, на які частіше за все виписуються переказні векселі, однаково прийняті, хоч і мають обмеження для деяких робіт, подібних будівництву.

Іноземні фактор – фірми зацікавлені потенційними можливостями, що будуть розкриватися ще декілька років. Міжнародні фактор – фірми чекають покращення умов зовнішньої торгівлі в Україні, що буде передумовою для розвитку факторингу.

7 Перспективи розвитку факторингу в Україні

Факторингові операції застосовуються у всіх розвинених країнах світу не лише на внутрішньому, а і на зовнішньому ринках. Крім того, факторингові компанії, звичайно, мають великий досвід і можливості в розробці збутової стратегії, в транспортному, рекламному , інформаційному й іншому обслуговуванні, що дозволяє найбільш активно використовувати кошти підприємствам, одержувати більший прибуток від реалізації продукції, що випускається.

Таке широке поширення факторингових операцій пояснюється прагненням підприємств та організацій в умовах ринкової економіки до прискорення обіговості коштів у розрахунках, скорочення розмірів відволікання платежів у дебіторську заборгованість, зниження платежів.

Крім того, те , що факторингові операції прийшли на зміну комерційному кредиту у вексельній формі і стали застосовуватися для обслуговування реалізації продукції, пов’язано з тим, що посилення інфляційних процесів вимагало прискорення переведення капіталу з товарної форми у грошову. А вексельна форма розрахунків не завжди гарантувала вчасне отримання коштів та відшкодування затрат на виробництво продукції, тому проблема дебіторської заборгованості для постачальника набула першорядного значення.

Факторинг є одним із раціональних шляхів, котрий може бути використаний Національним банком України для фінансування розвитку виробництва, кредитування інвестиційної діяльності народного господарства.

Можливість інкасування дебіторської заборгованості, тобто одержання грошей за неоплаченими вимогами і рахунками – фактурами, особливо важливо для малих та середніх підприємств. А у зв’язку з державними програмами підтримки малого бізнесу, факторинг може зайняти почесне місце в системі ефективного державного регулювання цього процесу в Україні.

Один із сучасних українських банкірів порівнює факторинг з кисневою подушкою, яка дозволяє хворому протриматися і не задихнутися в умовах, коли тимчасово не має повітря. За умов економічної кризи в Україні цей вид обслуговування дуже необхідний підприємствам, але доводиться признати, що він, на жаль, не дуже поширений. Однією із причин є недостатня інформованість про його можливості, але цей вид фінансового обслуговування слід розвивати.

Факторинг розглядається як один із способів передачі підприємницького ризику, що дуже важливо в теперішній час, бо підприємство за допомогою факторингу може отримати майже 100 – відсоткову гарантію на одержання всіх платежів.

А для того, щоб ті, хто залучені до цього процесу, могли оцінити його застосування в кожному окремому випадку і зробили вірний вибір, необхідно знати всі переваги і недоліки споріднених операцій – страхування кредитного ризику, котрий винесено в даний час як вид діяльності страхової компанії в України , що ліцензується, вексельного обігу, котрий набирає більш високих темпів у різноманітних сферах виробничо-фінансової діяльності.

Література

1.     Фінанси Украіни – журнал № 1-12 -2009 р.

2.     Фінанси – підр. за ред. Огійчука М.Ф. – К. 2006 р.

3.     Фінанси – Скрипкина Г.В. – К. -2002 р.

4.     Фінансовий аналіз – підр. за ред. проф. Хатнюк В.С. – К 2008 р.

5.     Конституція України.