Фінансова стійкість в економічній діагностиці сучасного підприємства

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Фінансова стійкість в економічній діагностиці сучасного підприємства

Фінансова стійкість в економічній діагностиці сучасного підприємства

Зміст

Вступ

Розділ 1. Фінансова стійкість в економічній діагностиці сучасного підприємства

1.1       Економічна суть фінансової стабільності та стійкості

1.2       Концептуальні та методологічні підходи до визначення стійкості фінансового стану підприємства

1.3       Класифікація факторів впливу на фінансову стійкість підприємства

1.4       Забезпечення фінансової стійкості підприємства

Розділ 2. Дослідження фінансової стійкості ТОВ "ЄВА"

2.1       Загальна характеристика підприємства

2.2       Аналіз структури балансу підприємства

2.3       Аналіз ліквідності підприємства

2.4       Оцінка фінансової стійкості і платоспроможності

2.5       Оцінка ділової активності

2.6       Оцінка рентабельності

Розділ 3. Напрямки підвищення фінансової стійкості ТОВ "ЄВА"

3.1 Розширення зони фінансової стійкості

3.2 Напрямки підвищення показників фінансової стійкості

3.2.1 Формування бюджету продажу ТОВ „ЄВА”

3.2.2 Формування плану виробництва

3.2.3 Формування бюджету закупок матеріальних ресурсів

3.2.4 Формування бюджету оплати праці

3.2.5 Формування бюджету руху грошових коштів

3.2.6 Бюджетний звіт про фінансові результати та баланс

3.2.7 Аналіз прогнозних показників фінансового стану підприємства після впровадження запропонованих заходів

Висновок

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність теми. В ринкових умовах суб'єкти господарювання самостійно залучають фінансові ресурси, намагаються ефективно їх розміщувати з метою забезпечення безперебійної підприємницької діяльності, здійснюють самостійний пошук контрагентів.

Ринкова трансформація підприємств вимагає якісно нового підходу до оцінки фінансового стану підприємств, до його необхідності та значущості в системі фінансового управління. Виняткового значення набуває визначення кількісних і якісних величин, які б характеризували стабільність, надійність підприємства як партнера в ринкових відносинах, його здатність маневрувати фінансовими ресурсами для досягнення ефективної підприємницької діяльності. Тому важливим є обґрунтування методики визначення фінансової стійкості підприємств, основних критеріїв та показників її визначення, встановлення місця цієї оцінки в системі фінансового менеджменту. Особливої уваги потребує виявлення закономірностей дії внутрішніх та зовнішніх факторів зміцнення фінансової стійкості.

Фінансова стійкість — це здатність підприємства протистояти операційним труднощам. Це таке його становище, коли отриманий прибуток забезпечує самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування активів. Під фінансовою стійкістю також розуміють характеристику відповідності структури джерел фінансування структурі активів підприємства. На відміну від аналізу платоспроможності підприємства, який оцінює оборотні активи та короткострокові зобов’язання, фінансова стійкість визначається на підставі аналізу співвідношення джерел фінансування і його відповідності стану активів [50, с.182].

Теоретична, методична та практична значимість забезпечення фінансової стійкості вітчизняних підприємств зумовили вибір теми дипломної роботи.

Стан вивчення проблеми. Не зважаючи на важливість фінансової стійкості як критерію надійності підприємства, стабільності фінансової діяльності, ефективності управління фінансовими ресурсами, розробка теоретико-методологічних засад ще не досягли належного рівня в науковій літературі. Останнє зумовлює відсутність належного місця оцінки фінансової стійкості підприємств в практичній роботі суб'єктів господарювання.

Дослідженням питань оцінки фінансового стану підприємств займались Бандурка О.М., Борисова В.А., Василик О.Д., Галушко О.С., Івахненко В.М., Ковальов В.В., Козак В.Г., Козак Г.Я., Костирко Л.А., Крейніна М.Н., Лайко П.А., Ляшенко Ю.І., Мних Є.В., Негашев Е.В., Пелипенко Л.П., Поддєрьогін А.М., Сав`як І.Я., Сайфулін Р.С., Ференц І.Д., Шеремет А.Д., Чепурко В.В., Чуй І.В., Чупіс В.А. та інші, хоча недостатнє місце в них займає оцінка фінансової стійкості.

Теоретико-методичні питання фінансової стійкості містяться в наукових роботах Артеменка В.Г., Балабанова И.Т., Белендири М.В., Буряка А.В., Гриніва Б.В., Дребота Н.П., Забродського В.А, Кизима Н.А., Кондратьєва О.В., Кульчицького М.І., Олійника В.Я., Плиси В.Й., Родіонової В.М., Свєшнікової М.С., Терещенка С.І., Федотової М.А. та інших вчених.

Аналіз економічної літератури свідчить про наявність різноманітних тлумачень сутності фінансової стійкості підприємства, а також про відсутність єдиної думки щодо групування та способу обчислення показників її оцінки. Вимагають подальшого розвитку питання розробки конкретних механізмів пошуку і реалізації внутрішніх резервів підвищення фінансової стійкості підприємств. Незавершеність наукових розробок в області удосконалення управління фінансово-економічним станом підприємства й істотна практична значимість даної проблеми для розвитку підприємств підкреслює об'єктивний характер актуальності теми дослідження.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розвиток теоретико-методичних засад та обґрунтування напрямків забезпечення фінансової стійкості підприємств України.

Відповідно поставленої мети в роботі вирішувались такі завдання:

-       уточнити зміст категорії “фінансова стійкість підприємства” та її місце у фінансовій науці;

-       обґрунтувати необхідність, мету та основні завдання оцінки фінансової стійкості підприємства та вивчити сучасні методичні підходи щодо її визначення;

-       проаналізувати сучасний фінансово-економічний стан та обчислити показники фінансової стійкості товариства з обмеженою відповідальністю «Єва» й сформулювати пропозиції щодо підвищення фінансової стійкості.

Предметом дослідження є теоретико-методичні засади фінансової стійкості підприємств та напрямки її забезпечення.

Об'єктом дослідження є сукупність організаційно-економічних відносин, що складаються в процесі удосконалення управління фінансово-економічним станом та підвищення фінансової стійкості товариства з обмеженою відповідальністю «Єва».

Методи дослідження. Методологічну основу дипломної роботи становить діалектичний метод пізнання, який забезпечив вивчення фінансових відносин вітчизняних підприємств в їх розвитку, взаємозв'язку та взаємозалежності. В процесі дослідження використовувались прийоми аналізу і синтезу, а саме: групування, типізація, порівняння, економіко-математичне моделювання та графічне представлення результатів дослідження. Ряд методів і прийомів економічних досліджень базуються на економічних та логічних висновках, розрахунковому конструктивізмі.

Матеріалами для дослідження стали: наукові праці і публікації провідних вітчизняних і закордонних економістів із проблем теорії та практики управління фінансовою стійкістю підприємства, нормативні документи, фінансова звітність товариства з обмеженою відповідальністю «Єва».

Обсяг та структура роботи. Дипломна робота викладена на 107 сторінках, складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел у кількості 52, має 31 таблицю, 5 додатків.

Розділ 1. Фінансова стійкість в економічній діагностиці сучасного підприємства

1.1            Економічна суть фінансової стабільності та стійкості

Ринкові умови господарювання та проблеми фінансового забезпечення діяльності підприємств обумовлюють необхідність зміни фінансово-економічної політики та кваліфікованої оцінки фінансового стану з метою виживання їх в умовах кризи і подальшого економічного зростання. Тому вітчизняні підприємства все частіше починають використовувати фінансовий аналіз.

Запорукою виживання підприємств в умовах кризи та основою їх фінансово стійкого стану є фінансова стабільність.

Фінансова стабільність підприємства є однією із найважливіших характеристик фінансового стану підприємства і пов’язана з рівнем його залежності від кредиторів та інвесторів. За різних умов, у яких функціонує підприємство, останнє для досягнення фінансової стабільності проходить різні етапи. Так, в умовах кризи підприємство може досягати фінансової стабілізації за такими етапами [37, с.113]:

1) ліквідація поточної неплатоспроможності підприємства;

2) відновлення фінансової стійкості (фінансової рівноваги у короткостроковому періоді);

3) забезпечення фінансової рівноваги у довгостроковому періоді.

Кожному етапу фінансової стабілізації відповідають певні її внутрішні механізми — оперативний, тактичний і стратегічний, що являють собою систему заходів, спрямованих на вирішення конкретних завдань.

Оперативний механізм фінансової стабілізації — це система заходів, спрямованих, з одного боку, на зменшення розміру поточних зовнішніх зобов’язань підприємства у короткостроковому періоді, а з другого — на збільшення суми найліквідніших активів (грошей), що забезпечують термінове погашення цих зобов’язань.

Тактичний механізм фінансової стабілізації являє собою систему заходів, спрямованих на досягнення точки фінансової рівноваги підприємства у наступному періоді. Під фінансовою рівновагою тут слід розуміти відповідність між можливим обсягом генерування власних фінансових ресурсів ОГв.ф.р та необхідним обсягом споживання власних фінансових ресурсів ОСв.ф.р, тобто:

ОГв.ф.р = ОСв.ф.        р. (1.1)

Стратегічний механізм фінансової стабілізації є винятково наступальною стратегією фінансового розвитку, яка забезпечує оптимізацію необхідних фінансових параметрів з метою прискорення економічного зростання підприємства. Тобто стратегічний механізм фінансової стабільності — це система заходів, спрямованих на підтримання досягнутої фінансової рівноваги підприємства у довгостроковому періоді. Цей механізм ґрунтується на використанні моделі стійкого економічного зростання підприємства, що забезпечується основними параметрами його фінансової стратегії. У цьому разі застосовують таку модель економічного зростання підприємства:

ΔОР = ЧП: ОР · ККП · А: ВК · КОа, (1.2)

де ЧП: ОР — коефіцієнт прибутковості реалізації продукції; ККП — коефіцієнт капіталізації чистого прибутку; А: ВК — коефіцієнт левериджу активів; КОа — коефіцієнт оборотності активів [16, с.287].

За цього підходу фінансова стабілізація являє собою єдиний процес і взаємопов’язує основні його складові.

Фінансова стабільність підприємства, з одного боку, — це економічний процес, а з другого — економічна категорія.

Як економічний процес фінансова стабільність являє собою органічний процес чіткої взаємодії внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства — оперативного, тактичного та стратегічного з метою виведення підприємства з кризового стану або забезпечення економічного його зростання.

Як економічна категорія фінансова стабільність — це сукупність економічних відносин, що забезпечують умови збереження підприємством абсолютної або нормальної фінансової стійкості при контрольованій фінансовій рівновазі та одночасно спроможність до стійкого економічного зростання при врахуванні найбільш вагомих зовнішніх чинників. Отже, фінансова стабільність — це спроможність підприємства досягати стану фінансової рівноваги при збереженні достатнього ступеня фінансової стійкості та зберігати цей стан у довгостроковій перспективі при ефективному управлінні фінансами [24, с.47].

Складовими елементами фінансової стабільності є: фінансова рівновага підприємства, ресурсна, потенційна та фінансова стійкість. Основними із цих складових фінансової стабільності є фінансова рівновага та фінансова стійкість.

Фінансова рівновага підприємства — це відповідність обсягів формування та використання (споживання) власних фінансових ресурсів. Така фінансова рівновага досягається оптимізацією співвідношення між часткою коштів, що капіталізуються, і тією їх часткою, що спрямовується на споживання, а також узгодження джерел формування та напрямів використання власних фінансових ресурсів, встановлення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми джерелами формування власних фінансових ресурсів. Фінансова рівновага — це агрегований показник, тому досягнення фінансової рівноваги значною мірою залежить від ефективності облікової політики підприємства, політики формування та розподілу прибутку підприємства, амортизаційної, дивідендної, емісійної політики тощо. Досягнення фінансової рівноваги — одна із найважливіших умов забезпечення фінансової стабільності, оскільки зростання можливостей щодо забезпечення приросту власних фінансових ресурсів означає підвищення фінансової стійкості та приводить до зростання ринкової вартості підприємства.

Ресурсна стійкість — це оптимальна структура трудових і матеріальних ресурсів підприємства. Вона сприяє економії витрат за рахунок скорочення потреб у фінансових ресурсах на їх фінансування, а отже, приводить до зростання прибутковості підприємства. Постійне збільшення прибутку дає змогу підприємству забезпечити в необхідній мірі формування власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел, що, у свою чергу, сприяє досягненню фінансової рівноваги та фінансовій стабілізації стану підприємства.

Потенційна стійкість — це можливість підприємства щодо нарощування обсягів діяльності та його спроможність вийти на новий рівень фінансової рівноваги. Підприємство може досягати як повної так і часткової фінансової стабілізації. Повна фінансова стабілізація досягається підприємством тільки при створенні передумов для стабільного зменшення вартості капіталу, що використовується, та постійного зростання ринкової вартості підприємства. Виконання такого завдання потребує прискорення темпів економічного розвитку підприємства на основі коригування окремих параметрів фінансової стратегії. Головною метою розробленої підприємством фінансової стратегії має бути забезпечення високих темпів стійкого економічного зростання підприємства, а саме таких, які б не порушували його фінансової рівноваги. Тільки в разі додержання цих вимог при реалізації фінансової стратегії буде забезпечуватись досягнення певного ступеня фінансової стабільності підприємства.

Фінансова стійкість — це такий стан фінансових ресурсів підприємства, за якого раціональне розпорядження ними є гарантією наявності власних коштів, стабільної прибутковості та забезпечення процесу розширеного відтворення. Фінансова стійкість — один із головних чинників, що впливає на досягнення підприємством фінансової рівноваги та фінансової стабільності [20, с.24].

У системі складових елементів фінансової стабільності підприємства фінансова стійкість займає одне із головних місць. Тому необхідним є пошук шляхів досягнення певного ступеня фінансової стійкості підприємства. Для забезпечення фінансової стабільності функціонування підприємства у перспективі необхідно визначати конкретний рівень фінансової стійкості та здійснювати її кількісну оцінку. Велике значення мають визначення «певного ступеня» фінансової стійкості, низки чинників, що обумовлюють межу стійкості, обґрунтованості методичних підходів до її оцінки, особливо в умовах економіки кризового періоду. Кожне підприємство має визначити межу своєї фінансової стійкості. Недостатня фінансова стійкість підприємства може призвести до його неплатоспроможності, а надлишкова — сприятиме створенню «зайвих» запасів та резервів, у зв’язку з чим зростуть витрати на їх утримання, спостерігатиметься недоотримання прибутку та гальмування темпів економічного розвитку підприємства.

Визначення стандартизованої межі фінансової стійкості є складним процесом. Кожне підприємство функціонує та здійснює свою операційну діяльність в умовах певного економічного середовища. Умови функціонування підприємства визначаються фазою розвитку економічної системи. Щодо підприємства генерує низка чинників макроекономічного характеру, на які підприємство впливати не зможе, але зворотний їх вплив на ефективність діяльності підприємства, його ліквідність, платоспроможність і тим більше фінансову стійкість досить значний. На кожному етапі розвитку підприємства вплив чинників макроекономічного характеру є значним, але особливо їх значущість зростає на такій стадії розвитку системи, як економічна криза. Чинники макроекономічного характеру впливають на всі без винятку підприємства, проте характер їх впливу на фінансову стійкість залежить від специфіки діяльності кожного окремого суб’єкта господарювання. Внутрішні чинники, які впливають на фінансову стійкість, відображують специфіку діяльності підприємства та обумовлюються стадією життєвого циклу самого підприємства [8, с. 57].

1.2            Концептуальні та методологічні підходи до визначення стійкості фінансового стану підприємства

У сучасній економічній літературі не вироблено єдиного методологічного підходу до трактування сутності поняття «фінансова стійкість». Так, у багатьох наукових працях із питань фінансового аналізу це поняття розглядається у вузькому значенні як один із показників фінансового стану підприємства, який характеризує: «стан активів (пасивів) підприємства, що гарантує постійну платоспроможність» [31, с.204; 12 с.315]; «такий стан підприємства, коли обсяг його майна (активів) достатній для погашення зобов’язань, тобто підприємство є платоспроможним» [27, с.204]; «стан і структуру активів організації, їх забезпеченість джерелами» [18, с.3].

Таким чином, у наведених визначеннях сутність поняття «фінансова стійкість» пов’язується, в основному, зі станом і структурою активів і пасивів, які випливають із традиційного трактування фінансів підприємств як системи економічних відносин, які виникають у процесі формування, розподілу та використання грошових ресурсів підприємства. Однак економічна природа фінансів підприємств значно глибша. Вони є «відносно самостійною сферою системи фінансів держави, що охоплює широке коло грошових відносин, пов’язаних із формуванням і використанням капіталу, доходів, грошових фондів у процесі кругообороту їх коштів і виражених у вигляді різних грошових потоків» [2, с.411].

У теперішній час традиційна система грошових (фінансових) відносин значно змінилась. Спектр фінансових відносин, які випливають із реалій сьогодення і впливають на грошові потоки формування і використання фінансових ресурсів підприємств, значно розширився. Підприємство вступає у фінансові відносини з інвесторами (акціонерами, учасниками, власниками); з постачальниками і покупцями з приводу форм, способів і строків розрахунків, а також способів забезпечення виконання зобов’язань (сплата неустойки, передача застави); з фінансовими (кредитними) інститутами та іншими підприємствами з приводу залучення і розміщення вільних грошових коштів (одержання і погашення кредитів, страхових платежів і страхових відшкодувань, платежів у недержавні пенсійні фонди тощо); з державою – при сплаті податків і зборів у бюджетну систему і відрахувань у позабюджетні фонди; з державою – при фінансуванні з бюджету на цілі, передбачені чинним законодавством тощо.

Крім того, в умовах ринку з’являються і принципово нові групи фінансових відносин, пов’язані з неспроможністю (банкрутством) підприємств, які виникають у зв’язку з припиненням його поточних платежів, а також ті, що виникають при злитті, поглинанні і розподілі підприємств (корпорацій).

Усі перераховані фінансові відносини виникають у процесі формування, розподілу, перерозподілу і використання капіталу, доходів, фондів, резервів та інших грошових джерел коштів підприємства, тобто фінансових ресурсів. Саме ця сукупність фінансових відносин підприємства визначає його фінансову стійкість.

У цьому контексті більш зваженою, на наш погляд, є позиція тих авторів, які визначають фінансову стійкість як результат взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства. Зміст поняття «фінансова стійкість» трактується ними як: «відповідність параметрів діяльності підприємства і розміщення його фінансових ресурсів критеріям позитивної характеристики «фінансового стану» [15, с.354]; такий стан його фінансових ресурсів, їх розподіл і використання, який забезпечує розвиток підприємства на основі зростання прибутку і капіталу при збереженні платоспроможності і кредитоспроможності в умовах допустимого рівня ризику» [21, с.13]; «такий стан підприємства, при якому забезпечується стабільна фінансова діяльність, постійне перевищення доходів над витратами, вільний обіг грошових коштів, ефективне управління фінансовими ресурсами, безперервний процес виробництва і реалізації продукції, розширення і оновлення виробництва» [18, с.7].

Підсумовуючи різні підходи до визначення сутності поняття «фінансова стійкість», можемо зробити висновок, що це узагальнююча якісна характеристика фінансового стану підприємства, що відображає тенденції зміни фінансових відносин на підприємстві під впливом різноманітних внутрішніх і зовнішніх чинників. Термін «стабільність» відносно характеристики фінансового стану підприємств є «ознакою сталості руху як динамічного процесу, що має певну швидкість, темп. Стійкість фінансового стану забезпечується всією виробничо-господарською діяльністю підприємства. Тому в цьому понятті відображається не тільки стан фінансових ресурсів, а й ефективність їх використання».

Оскільки існують різні підходи до трактування сутності фінансової стійкості підприємства, то відсутній уніфікований підхід і відносно показників цього поняття. В економічній літературі пропонуються різноманітні коефіцієнти оцінки фінансової стійкості як показника фінансового стану підприємства. Найчастіше як показники фінансової стійкості називаються платоспроможність, ліквідність, фінансова незалежність (автономія). Деякі автори, наприклад Ю.С. Цал-Цалко, пропонує застосовувати низку коефіцієнтів – всього 18. Основні з них: маневреність власного капіталу, коефіцієнт фінансової незалежності, коефіцієнт концентрації залученого капіталу, коефіцієнт залучених джерел у необоротних активах, коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів. Коефіцієнт довгострокових зобов’язань, коефіцієнт поточних зобов’язань, коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу (фінансування), коефіцієнт забезпечення фінансової стабільності, коефіцієнт фінансового левериджу (механізм управління формуванням прибутку підприємства), коефіцієнт забезпечення запасів робочим капіталом, коефіцієнт забезпеченості оборотних активів робочим капіталом та інші [31, с.206]. М. Білик рекомендує оцінювати фінансову стійкість підприємства за такими сімома показниками: фінансова автономія, фінансова залежність, фінансовий ризик, маневреність власного капіталу, структура покриття довгострокових вкладень, довгострокове залучення коштів, фінансова незалежність капіталізованих джерел [36, с.55]. Г. Ілясов для оцінки фінансової стійкості підприємства пропонує використовувати лише два показники: відношення власного капіталу до всіх пасивів та відношення власного капіталу до позиченого капіталу [42, с.51].

Положенням про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, затвердженим Наказом Мінфіну України та Фонду державного майна України від 26 січня 2001 р. № 49/121 [1], визначено лише чотири коефіцієнти фінансової стійкості: коефіцієнта платоспроможності (автономії), коефіцієнта фінансування, коефіцієнта забезпеченості власними оборотними засобами та коефіцієнта маневреності власного капіталу.

Фінансову стійкість підприємства оцінюють за допомогою абсолютних і відносних показників. За абсолютний показник фінансової стійкості приймають наявність власних оборотних коштів. Це розрахунковий показник. Він визначається як різниця між поточними активами і поточними зобов’язаннями:

НВОК = II р АБ – IV р. ПБ, (1.3)

де II р АБ — поточні активи, тобто підсумок за II розділом активу балансу; IV р. ПБ — поточні зобов’язання, підсумок за IV розділом балансу [17, с. 411].

Цей розрахунковий показник показує, яка сума поточних активів сформована за рахунок власного капіталу.

Джерелами формування довгострокових активів є перманентний капітал (власний та довгострокові пасиви), але можуть формуватись і за рахунок короткострокових кредитів. Поточні активи формуються за рахунок власного капіталу та короткострокових позикових коштів. Отже, поточні активи (підсумок за розділом II активу балансу) можна поділити на дві частини:

1) постійну, сформовану за рахунок постійного капіталу;

2) змінну, сформовану за рахунок поточних зобов’язань підприємства.

Наявність власного оборотного капіталу в кожний конкретний період часу буде характеризувати фінансову залежність підприємства та його стан.

Виділяють також два основних підходи до визначення фінансової стійкості, відповідно до яких диференційованою є інформаційна база аналізу [41, с. 32].

За першого підходу при оцінці фінансового стану і фінансової стійкості підприємства орієнтуються винятково на дані Балансу про джерела фінансування, тобто на капітал. У цьому разі оцінку фінансової стійкості підприємства здійснюють тільки на основі даних пасиву балансу.

За другого підходу для оцінки фінансової стійкості підприємства аналізують взаємозв’язок між активом і пасивом Балансу, тобто простежують напрями використання коштів.

За першого підходу коефіцієнти, розраховані за даними пасиву балансу, є основними. Однак характеристика фінансової стійкості за допомогою таких показників буде не повною. Важливо не тільки знати, звідки залучено кошти, а й куди їх вкладено, яка структура вкладень.

Більш повним і з економічного погляду більш виправданим є другий підхід. Тому повну оцінку фінансової стійкості підприємства слід здійснювати з використанням як коефіцієнтів, розрахованих за даними пасиву балансу, так і коефіцієнтів, що відображують взаємозв’язок між джерелами формування коштів підприємства і структурою вкладень [46, с. 73].

Першим етапом аналізу фінансового стану підприємства є оцінка оптимальності співвідношення власного і позикового капіталу підприємства. Ці показники окремі автори поділяють на два блоки:

1) коефіцієнти капіталізації, що характеризують фінансовий стан підприємства з позицій структури джерел коштів;

2) коефіцієнти покриття, які характеризують фінансову стійкість з позицій витрат, пов’язаних з обслуговуванням зовнішніх джерел залучених коштів [52, с. 35].

Аналіз фінансової стійкості (платоспроможності) підприємства здійснюють за даними Балансу підприємства. Проведений аналіз характеризує структуру джерел фінансування ресурсів підприємства, суть фінансової стійкості та незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування його діяльності.

Аналіз фінансової стійкості (платоспроможності) підприємства здійснюють через розрахунок та оцінку таких коефіцієнтів (табл. 1.1).

З метою забезпечення єдиного порядку і основних методичних принципів проведення аналізу фінансового стану приватизованих підприємств Мінфіном України і Фондом державного майна України встановлено скорочений перелік коефіцієнтів для оцінки фінансової стійкості (табл. 1.2).

Таблиця 1.1

Алгоритм розрахунку основних показників (коефіцієнтів) фінансової стійкості підприємства [34, с. 87]

Таблиця 1.2

Алгоритм розрахунку показників (коефіцієнтів) фінансової стійкості підприємства при приватизації

Охарактеризуємо найбільш суттєві із коефіцієнтів капіталізації.

Коефіцієнт фінансової автономії (незалежності) (коефіцієнт концентрації власного капіталу) характеризує частку власних коштів (власного капіталу) в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність.

Коефіцієнт фінансової автономії розраховують за формулою:

 (1.4)

Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більш фінансово стійким, стабільним і більш незалежним від зовнішніх кредиторів є підприємство. Вважають, що в підприємства з високою часткою власного капіталу кредитори швидше вкладають кошти, оскільки вони мають можливість погасити борги за рахунок власних коштів. Практика свідчить, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто джерела фінансування підприємства (загальна сума капіталу) мають бути хоча б наполовину сформовані за рахунок власних коштів. Отже, критичне значення коефіцієнта автономії має становити 0,5, хоча частка залученого капіталу в японських компаніях — 80 %, що на 58 % більше, ніж у США.

Коефіцієнтом, зворотним коефіцієнту фінансової автономії, є коефіцієнт фінансової залежності. Добуток цих коефіцієнтів дорівнює 1.

Коефіцієнт фінансової залежності розраховують за формулою:

 (1.5)

Зростання цього показника у динаміці означає збільшення частки позикових коштів у фінансуванні підприємства, а отже, втрату фінансової незалежності. Якщо його значення знижується до одиниці (100 %), то це свідчить про те, що власники підприємства повністю його фінансують, а якщо перевищує одиницю, то навпаки. Так, якщо значення коефіцієнта 1,40, це означає, що при вкладенні в активи підприємства 1,40 грн, позиченими є 40 коп.

Коефіцієнт фінансового ризику показує співвідношення залучених коштів і власного капіталу. Його обчислюють за формулою:

 (1.6)

За цим коефіцієнтом здійснюють найбільш загальну оцінку фінансової стійкості. Він показує, скільки одиниць залучених коштів припадає на кожну одиницю власних. Зростання показника в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про зниження фінансової стійкості, і навпаки.

Оптимальне значення — Кф.р £ 0,5. Критичне значення — 1.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного оборотного капіталу перебуває в обороті, тобто у тій формі, яка дає змогу вільно маневрувати цими коштами, а яка капіталізована. Для забезпечення гнучкості у використанні власних коштів підприємства необхідно, щоб коефіцієнт маневреності за своїм значенням був досить високим.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу розраховують як відношення власного оборотного капіталу підприємства до власних джерел фінансування

. (1.7)

Iнформацією для розрахунку цього коефіцієнта є пасив Балансу та розрахункові дані, що відображують величину власних оборотних коштів. Величину власного капіталу підприємства показують у розділі I пасиву Балансу, тоді як величину власних оборотних коштів потрібно розрахувати. Цей показник характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття його поточних активів.

За своїм значенням показник — величина власних оборотних коштів може значно коливатися залежно від структури капіталу та галузевої належності підприємства. Зміни коефіцієнта маневреності можуть бути як позитивними, так і негативними. Позитивним буде незначне збільшення коефіцієнта маневреності в динаміці. Різке збільшення цього коефіцієнта не може свідчити про нормальну діяльність підприємства, оскільки зростання значення цього показника відбувається за умови або зростання власного оборотного капіталу, або при зменшенні власних джерел фінансування. Збільшення цього показника автоматично викличе зменшення інших показників, наприклад коефіцієнта фінансової автономії, що призведе до посилення залежності підприємства від кредиторів.

Для визначення оптимального значення коефіцієнта маневреності потрібно цей показник по конкретному підприємству порівняти із середнім його значенням по галузі або в суб’єктів господарювання — конкурентів.

Для підприємства дуже важливо знайти оптимальне співвідношення коефіцієнта фінансової автономії і коефіцієнта маневреності власного капіталу, іншими словами, співвідношення власного і позикового капіталу.

Важливу роль при оцінці фінансової стійкості підприємства відіграють також коефіцієнти покриття.

Методика розрахунку коефіцієнта структури покриття довгострокових вкладень ґрунтується на припущенні, що довгострокові позики використано для фінансування придбання основних засобів та інших капітальних вкладень, тобто:

 (1.8)

Коефіцієнт структури покриття довгострокових вкладень показує, яка частина основних засобів та інших необоротних активів профінансована зовнішніми інвесторами. Збільшення коефіцієнта в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів. Водночас фінансування є ознакою добре розробленої стратегії підприємства. Цей показник може бути інтерпретований по-різному, що залежить насамперед від користувачів аналітичних даних. Для банків та інших інвесторів більш надійною є ситуація, коли значення цього коефіцієнта нижче, тоді як з позицій підприємства більш високе значення показника є ознакою нормального функціонування.

Коефіцієнти структури довгострокових джерел фінансування. Визначаючи значення цих показників, у розрахунок приймають тільки довгострокові джерела коштів. У цю підгрупу входять два взаємодоповнюючих показники — коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів і коефіцієнт фінансової незалежності капіталізованих джерел, які обчислюють за формулою:

 (1.9)

Сума цих показників дорівнює одиниці. Зростання коефіцієнта Кд.з.п.к в динаміці є негативною тенденцією і означає, що з позиції довгострокової перспективи підприємство все більше й більше залежить від зовнішніх чинників. Що стосується ступеня залучення позикових коштів, то в зарубіжній практиці існують різні думки. Найпоширенішою є думка про те, що частка власного капіталу в загальній сумі джерел довгострокового фінансування Кф.н.к.д має бути досить великою, при цьому нижню межу означено на рівні 0,6 (60 %). При більш низькому рівні цього показника рентабельність власного капіталу не буде відповідати визнаним оптимальним значенням.

Водночас у підприємства з високою часткою власного капіталу кредитори вкладають свої кошти більш охоче.

Важливим показником, на думку, Крейніної М.Н., який характеризує фінансову стійкість підприємства, є вид джерел фінансування матеріальних оборотних коштів [45, с. 51].

Матеріальні оборотні кошти підприємства являють собою запаси, вартість яких відображується у розд. II активу Балансу. Кількісне значення цього показника визначається додаванням даних за такими статтями Балансу, як виробничі запаси, тварини на вирощуванні та відгодівлі, незавершене виробництво, готова продукція, товари. Розрахунок вартості матеріальних оборотних коштів підприємства можна виконати так:

З = рядок 100 (ф. № 1) + рядок 110 (ф. № 1) + рядок 120 (ф. № 1) + рядок 130 (ф. № 1) + рядок 140 (ф. № 1).

Для характеристики джерел формування матеріальних оборотних коштів (запасів) використовують кілька показників, які характеризують види джерел:

1. Власні оборотні кошти:

Кв = Підсумок розд. I пасиву Балансу – Підсумок розд. I активу Балансу = рядок 380 (ф. № 1) — рядок 080 (ф. № 1) = (Підсумок розд. II активу Балансу + Підсумок розд. III активу Балансу) – (Підсумок розд. II пасиву Балансу + Підсумок розд. III пасиву Балансу + (Підсумок розд. IV пасиву Балансу + Підсумок розд. V пасиву Балансу) = (рядок 260 (ф. № 1) + рядок 270 (ф. № 1) – (рядок 430 (ф. № 1) + рядок 480 (ф. № 1) + рядок 620 (ф. № 1) + рядок 630 (ф. № 1);

2. Власні оборотні кошти і довгострокові позикові джерела формування запасів (функціонуючий капітал):

Кв.п.з = Кв + Підсумок розд. III пасиву Балансу = рядок 380 (ф. № 1) – рядок 080 (ф. № 1) + рядок 480 (ф. № 1);

3. Загальна величина основних джерел формування запасів:

Ко. = Кв.дп. + Короткострокові кредити – Необоротні активи = рядок 380 (ф. № 1) + рядок 480 (ф. № 1) + рядок 500 (ф. № 1) – рядок 080 (ф. № 1).

Для правильної оцінки фінансової стійкості розрахункові дані цих показників порівнюють у динаміці та з нормативними значеннями. Рекомендовані значення показників і тенденції зміни наведено в табл. 1.3.

Таблиця 1.3

Нормативні значення показників фінансової стійкості підприємства

Для порівняння значень розрахованих показників (коефіцієнтів) у випадку, якщо основним звітним періодом, за який подається Звіт про фінансові результати, є квартал, а всі попередні періоди, за які здійснюються розрахунки, є річними, необхідно дані квартального звіту про фінансові результати помножити на коефіцієнт: К = 4: N, де N — порядковий номер звітного кварталу.

Для кожного підприємства значення наведених показників будуть різними. На величину коефіцієнтів впливають такі чинники: стадія життєвого циклу підприємства, галузь його діяльності, структура джерел коштів, оборотність оборотних та всіх активів. Тому застосування коефіцієнтного підходу є проблематичним з погляду неможливості зробити однозначні висновки щодо ступеня фінансової стійкості підприємства.

1.3            Класифікація факторів впливу на фінансову стійкість підприємства

Багато джерел надають різні класифікації факторів як зовнішніх, так і внутрішніх, що впливають на фінансову стійкість підприємства, але окремо вони не дають загальної картини для повного розуміння їх впливу [36, 37, 39, 49, 48].

Відомо, що на фінансову стійкість підприємства впливає ціла низка чинників. З метою управління окремими з них, посилення чи послаблення їх впливу на фінансову стійкість підприємства спробуємо об’єднати їх в групи залежно від рівня виникнення та ступеня значущості.

За рівнем виникнення виділяють внутрішні та зовнішні чинники.

Залежно від ступеня їх значущості виділяють чинники I рівня (базові), II рівня (похідні) та III рівня (деталізуючі) [22, с. 287].

Оскільки з різних причин виникають чинники, що впливають на фінансову стійкість, то при виборі методів управління ними необхідно це врахувати. Якщо зовнішні чинники, що впливають на фінансову стійкість, викликані дією об’єктивних економічних законів і майже не залежать від діяльності підприємства, то внутрішнім чинникам властивий високий ступінь керованості, а характер їх зміни безпосередньо залежить від організації роботи самого підприємства. Отже, вплив внутрішніх і зовнішніх чинників на фінансову стійкість підприємства може бути різним, яким потрібно і можливо управляти в певних межах. За складом та ступенем значущості чинники, що впливають на фінансову стійкість, можна охарактеризувати так.

Чинники I рівня — це узагальнюючі (базові) чинники, які є результатом впливу чинників II і III рівнів і водночас виступають генератором взаємодії більш дрібних чинників.

До чинників I рівня відносять:

·                   фазу економічного розвитку системи;

·                   стадію життєвого циклу підприємства.

Фаза економічного циклу розвитку економічної системи є базовим зовнішнім чинником, що впливає на фінансову стійкість підприємства. Залежно від фази економічного розвитку системи будуть різними темпи реалізації продукції, виробництва, їх співвідношення, рівень інвестицій підприємства у товарні запаси, доходів підприємства та населення. Так, у період економічної кризи темпи реалізації продукції відстають від темпів її виробництва, зменшуються інвестиції в товарні запаси, що, у свою чергу, призводить до ще більшого скорочення збуту за одночасного зменшення доходів підприємств і рівня доходів населення. Отже, знижується ліквідність підприємств та їх платоспроможність, що неодмінно негативно відбивається на ступені фінансової стійкості підприємства.

Другим базовим чинником I рівня виступає стадія життєвого циклу підприємства. Вона є основоположним чинником при визначенні загальноекономічної мети діяльності підприємства, для досягнення якої будуть спрямовані всі інші його стратегії (стратегія управління обсягами діяльності, стратегія управління власним та позиковим капіталом, фінансова стратегія). На рівні підприємства необхідно велику увагу приділяти з’ясуванню специфіки кожної окремої стадії його розвитку, оскільки специфіка кожної окремої стадії розвитку підприємства буде визначати також потенційні його можливості щодо забезпечення обсягів діяльності, а отже, величини прибутку, формування приросту активів та їх фінансування за рахунок окремих видів джерел, зокрема власними фінансовими ресурсами в необхідному обсязі з метою самофінансування, і разом із цим опосередковано формуватиме певний ступінь фінансової стійкості та стабільності фінансової діяльності підприємства.

Чинники II рівня — похідні. Вони є результатом дії основоположних (базових) чинників (фази економічного розвитку системи та стадії життєвого циклу підприємства). До складу чинників II рівня (похідних) належать:

·                   середній рівень доходів населення;

·                   демографічна ситуація;

·                   соціальна політика держави;

·                   податкова політика держави;

·                   грошово-кредитна політика;

·                   амортизаційна політика;

·                   загальний рівень стабільності;

·                   стратегія управління обсягами діяльності;

·                   стратегія управління активами;

·                   стратегія управління капіталом;

·                   стратегія управління грошовими потоками.

Чинники II рівня бувають як зовнішніми, так і внутрішніми.

Зовнішні чинники — це такі, вплив яких пов’язаний з характером державного регулювання (податкова, грошово-кредитна, амортизаційна, соціальна, демографічна політика тощо). Від ступеня відповідності видів, напрямів, методів цього регулювання і фази економічного циклу залежатиме характер та глибина впливу деталізуючих чинників, або чинників III рівня.

До внутрішніх похідних чинників II рівня, що забезпечують фінансову стійкість, належать стратегія управління обсягами діяльності підприємства, політика управління його активами, власним і позиковим капіталом. Розроблена стратегія передбачає загальну потребу в активах, їх оптимальну структуру при одночасному визначенні джерел фінансування цієї потреби та оптимізації структури капіталу, що, у свою чергу, є гарантом досягнення ефективної пропорційності між коефіцієнтом фінансової прибутковості та коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства. Досягнення необхідної пропорційності між коефіцієнтом прибутковості та коефіцієнтом фінансової стійкості має бути основною метою підприємства, оскільки це один із чинників, який сприяє максимізації його ринкової вартості.

Чинники III рівня — є деталізуючими. За допомогою їх з’ясовують і деталізують механізм впливу на фінансовий стан підприємства похідних чинників. До чинників III рівня (деталізуючих) відносять:

·                   рівень конкуренції;

·                   рівень інфляції;

·                   склад та структуру активів;

·                   стратегію управління власними фінансовими ресурсами та позиковим капіталом;

·                   стратегію управління ризиком.

Вплив чинників III рівня на фінансову стійкість є різним. Тому за їх значимістю одним із найважливіших внутрішніх чинників фінансової стійкості є оптимізація складу та структури активів підприємства. Аналогічним за своїм впливом є також правильний вибір стратегії управління активами. Значною мірою фінансова стійкість підприємства залежить від якості політики управління поточними активами, від того, який загальний обсяг оборотних коштів має підприємство, який розмір запасів та активів у грошовій формі. При зменшенні виробничих запасів та зростанні ліквідних активів підприємство може отримувати більший обсяг прибутку за рахунок залучення в оборот додаткових коштів, однак разом із цим виникає ризик неплатоспроможності підприємства. Оптимізація управління поточними активами полягає в тому, щоб забезпечити достатньо високий рівень прибутковості активів при одночасній мінімізації ризику втрати платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості.

Другим за своєю значущістю внутрішнім чинником III рівня є стратегія управління капіталом — оптимізація складу та структури джерел фінансування активів, власних фінансових ресурсів, а також правильний вибір політики управління ними. Зі збільшенням обсягу власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел збільшуються також потенційні можливості підприємства. Важливим є як загальний розмір прибутку, так і структура його розподілу, а саме та частка, яка спрямовується на реінвестиційні цілі.

Отже, політика розподілу та використання прибутку є одним із основних внутрішніх деталізуючих чинників, що впливають на фінансову стійкість підприємства.

На фінансову стійкість підприємства значний вплив мають кошти, що додатково мобілізуються на ринку позичкового капіталу [47, с. 104]. Збільшення позикового капіталу, з одного боку, приводить до зростання прибутковості власного капіталу, а з другого — надмірне зростання частки позикового капіталу призводить до зниження фінансової стійкості підприємства, зростання ризику втрати платоспроможності та фінансової незалежності. Отже, у цьому зв’язку особливо важливим є чинник умілого використання ефекту фінансового левериджу і забезпечення оптимізації структури капіталу підприємства.

Вплив зовнішніх чинників III рівня на фінансову стійкість особливо зростає на стадії економіки кризового періоду. З фінансовою стійкістю підприємства тісно пов’язаний обсяг платоспроможного попиту населення, оскільки зростання обсягу попиту є стимулом до розширення обсягу його діяльності. Останнє потребує зростання активів підприємства, що, у свою чергу, обумовлює необхідність пошуку додаткових джерел фінансування цього приросту. Залучення додаткових джерел фінансування приз-

водить до структурних змін у складі джерел фінансування активів, а отже, відповідно впливає на ступінь фінансової стійкості підприємства.

Падіння платоспроможного попиту, яке характерне для кризового періоду функціонування економіки, призводить до загострення конкурентної боротьби та підвищення рівня конкуренції на ринках різних типів. Гострота конкурентної боротьби — не менш важливий зовнішній чинник фінансової стійкості, оскільки така боротьба призводить до кон’юнктурних змін на товарних, ресурсних та фінансових ринках, що, у свою чергу, є причиною змін цін на продукцію підприємства (що впливає на можливі обсяги реалізації), на матеріальні ресурси (що змінює витрати на виробництво та реалізацію), на фінансові ресурси (що відбивається на можливості залучення підприємством позикових коштів). Усі ці зрушення відразу відбиваються (позитивно чи негативно — залежно від характеру змін зовнішніх чинників на ступені фінансової стійкості підприємства).

Зовнішнім фактором III рівня, що впливає на фінансову стійкість, є рівень інфляції. Порівняно зі стабільним етапом розвитку в умовах економічної кризи зростає вплив інфляції, що негативно відбивається на ступені фінансової стійкості підприємства, оскільки зменшується обсяг його чистого прибутку. Це призводить до зниження обсягу власних фінансових ресурсів, які формуються за рахунок внутрішніх джерел. Зменшення власних фінансових ресурсів підприємств при стабільній чи зростаючій потребі в ресурсах обумовлює необхідність їх запозичення у значно більших обсягах, а це означає, що ціна на позикові ресурси зростатиме, ускладнюватиметься можливість їх використання для збільшення прибутковості власного капіталу, внаслідок чого зросте вартість капіталу підприємства. Усе це в сукупності сприяє зниженню ринкової вартості підприємства.

Ми спробували виокремити найважливіші та найвагоміші фактори впливу на фінансову стійкість підприємств та згрупувати їх в єдину класифікаційну схему (див. додаток А).

1.4       Забезпечення фінансової стійкості підприємства

Забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства у довгостроковій перспективі досягається головним чином за допомогою фінансового планування, яке визначає найважливіші показники, пропорції та темпи розширеного відтворення, та є основною формою реалізації головних цілей підприємства. Перспективне планування включає розробку фінансової стратегії підприємства та прогнозування його фінансової діяльності [39, с. 51].

За умов ринкової економіки, самостійності підприємств, їхньої відповідальності за результати діяльності виникає об’єктивна необхідність визначення тенденцій розвитку фінансового стану та перспективних фінансових можливостей. На вирішення таких питань і спрямовано фінансову стратегію підприємства. Розробка фінансової стратегії — це галузь фінансового планування. Як складова частина загальної стратегії економічного розвитку, вона має узгоджуватися з цілями та напрямками останньої. У свою чергу, фінансова стратегія справляє суттєвий вплив на загальну економічну стратегію підприємства. Зміна ситуації на макрорівні та на фінансовому ринку спричиняє коригування як фінансової, так і загальної стратегії розвитку підприємства.

Фінансова стратегія включає методи та практику формування фінансових ресурсів, їх планування та забезпечення фінансової стійкості підприємства за ринкових умов господарювання. Фінансова стратегія охоплює всі форми фінансової діяльності підприємства: оптимізацію основних та оборотних засобів, формування та розподіл прибутку, грошові розрахунки, інвестиційну політику.

Всебічно враховуючи фінансові можливості підприємств, об’єктивно оцінюючи характер внутрішніх та зовнішніх факторів, фінансова стратегія забезпечує відповідність фінансово-економічних можливостей підприємства умовам, які склалися на ринку товарів та фінансовому ринку. Фінансова стратегія передбачає визначення довгострокових цілей фінансової діяльності та вибір найефективніших способів їх досягнення. Цілі фінансової стратегії мають підпорядковуватися загальній стратегії економічного розвитку та спрямовуватися на максимізацію прибутку та ринкової вартості підприємства. За розробки фінансової стратегії слід ураховувати динаміку макроекономічних процесів, тенденції розвитку вітчизняних фінансових ринків, можливості диверсифікації діяльності підприємства [30, с. 87].

Фінансова стратегія підприємства забезпечує [44, с. 45]:

·                   формування та ефективне використання фінансових ресурсів;

·                   виявлення найефективніших напрямків інвестування та зосередження фінансових ресурсів на цих напрямках;

·                   відповідність фінансових дій економічному стану та матеріальним можливостям підприємства;

·                   визначення головної загрози з боку конкурентів, правильний вибір напрямків фінансових дій та маневрування для досягнення вирішальної переваги над конкурентами.

Завданнями фінансової стратегії є [44, с. 46]:

· визначення способів проведення успішної фінансової стратегії та використання фінансових можливостей;

· визначення перспективних фінансових взаємовідносин із суб’єктами господарювання, бюджетом, банками та іншими фінансовими інститутами;

· фінансове забезпечення операційної та інвестиційної діяльності на перспективу;

· вивчення економічних та фінансових можливостей імовірних конкурентів, розробка та здійснення заходів щодо забезпечення фінансової стійкості;

· розробка способів виходу із кризового стану та методів управління за умов кризового стану підприємств.

На підставі фінансової стратегії визначається фінансова політика підприємства за основними напрямками фінансової діяльності: податкова, цінова, амортизаційна, дивідендна, інвестиційна.

У процесі розробки фінансової стратегії особлива увага приділяється виробництву конкурентоспроможної продукції, повноті виявлення грошових доходів, мобілізації внутрішніх ресурсів, максимальному зниженню собівартості продукції, формуванню та розподілу прибутку, визначенню оптимальної потреби в оборотних коштах, раціональному використанню залучених коштів, ефективному використанню капіталу підприємства.

Фінансова стратегія розробляється з урахуванням ризику неплатежів, інфляційних коливань, фінансової кризи та інших непередбачуваних обставин.

Основу перспективного фінансового планування становить прогнозування, яке є втіленням стратегії підприємства на ринку. Фінансове прогнозування полягає у вивченні можливого фінансового стану підприємства на перспективу. На відміну від планування, прогнозування передбачає розробку альтернативних фінансових показників та параметрів, використання яких відповідно до тенденцій зміни ситуації на ринку дає змогу визначити один із варіантів розвитку фінансового стану підприємства.

Основою фінансового прогнозування є узагальнення та аналіз наявної інформації з наступним моделюванням і врахуванням факторів можливих варіантів розвитку ситуації та фінансових показників. Методи та способи прогнозування мають бути достатньо динамічними для того, щоб своєчасно врахувати ці зміни.

Результатом перспективного фінансового планування є розробка трьох основних документів [40, с. 22]:

·                   прогноз звіту про прибутки та збитки;

·                   прогноз руху грошових коштів (баланс грошових потоків);

·                   прогноз балансу активів та пасивів підприємства.

Прогнозний звіт про прибутки та збитки показує обсяг прибутку, який буде одержано в наступному періоді.

Прогноз руху грошових коштів відображає рух грошових потоків за операційною, інвестиційною фінансовою діяльністю. Він дає можливість визначити джерела капіталу й оцінити його використання в наступному періоді.

За допомогою прогнозу руху грошових коштів можна визначити, скільки грошових коштів необхідно вкласти в господарську діяльність підприємства, синхронність надходження і витрачання грошових коштів, що дає можливість визначити потребу в залученні капіталу й перевірити майбутню ліквідність підприємства.

Після складання прогнозу руху грошових коштів розробляється стратегія фінансування підприємства.

Прогноз балансу підприємства входить до складу директивного фінансового планування. Структура балансу, що прогнозується відповідає загальновживаній структурі балансу підприємства, оскільки за вихідний береться бухгалтерський баланс підприємства на останню дату.

Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообороту виробничих фондів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Ринок ставить високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідальність нестиме само підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон’юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними наслідками для засновників [51, с. 72].

Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування [38, с. 133].

Основними завданнями фінансового планування на підприємстві є [44, с. 46]:

·                   забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

·                   установлення раціональних фінансових відносин із суб’єктами господарювання, банками, страховими компаніями;

·                   визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціонального його використання;

·                   виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

·                   здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.

Фінансове планування дає змогу розв’язати такі конкретні питання:

· які грошові кошти може мати підприємство в своєму розпорядженні;

· які джерела їх надходження;

· чи достатньо фінансових ресурсів для виконання накреслених завдань;

· яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди, банкам та іншим кредиторам;

· як повинен здійснюватися розподіл та використання прибутку на підприємстві;

· як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.

У фінансовому плануванні використовується балансовий метод. Його зміст полягає в тім, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. При цьому використовуються різні способи: нормативний, розрахунково-аналітичний, оптимізації планових рішень, економіко-математичного моделювання.

Суть нормативного способу фінансового планування полягає в тім, що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб’єкта підприємницької діяльності у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Згаданими нормативами є ставки податків, ставки, зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними.

За використання розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та їх зміни в плановому періоді.

Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший. Відтак можуть використовуватися різні критерії вибору [26, с. 387]:

·                   максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного капіталу;

·                   економія фінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;

·                   економія поточних витрат;

·                   мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату;

·                   максимум абсолютної суми одержаного прибутку.

Розділ 2. Дослідження фінансової стійкості ТОВ "ЄВА"

2.1            Загальна характеристика підприємства

Виробничо-комерційна фірма „ ЄВА ” створена в січні 1999 року шляхом об'єднання майна фізичних осіб - громадян України згідно до Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, та інших законодавчих актів України. А також згідно з свідоцтвом № 372131 про реєстрацію № 2575610091, виданим Дніпропетровською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області 9 січня 1999 року.

Основними видами діяльності є виробництво шампунів, кондиціонерів для волосся, господарчого та рідкого мила.

Згідно зі Статутом підприємства, основною метою створення підприємства є отримання прибутку шляхом виробничо-комерційної діяльності, а отже воно відноситься до комерційного підприємства.

Виробничо-комерційна фірма „ЄВА” відноситься до хімічної промисловості. Воно також є малим підприємством, так як у 2006 році середньорічна чисельність робітників підприємства склала 63 чоловіка, а згідно з Законом України "Про підприємства" від 27 березня 1991 року до малих підприємств відносяться новоутворені і діючі підприємства:

- у промисловості і будівництві - з чисельністю трудящих до 200 чоловік;

- у інших областях виробничої сфери - з чисельністю трудящих до 50 чоловік;

- у науці і науковому обслуговуванні - з чисельністю трудящих до 100 чоловік;

- у областях невиробничої сфери - з чисельністю трудящих до 25 чоловік;

- у роздрібній торгівлі - з чисельністю трудящих до 15 чоловік.

Товариство є власником майна, переданого йому Учасниками у власність, продукції, виробленої Товариством в результаті господарської діяльності, одержаних доходів, іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Товариство може реалізовувати право власності шляхом відчуження, а саме: укладати з іншими юридичними та фізичними особами угоди дарування, продажу, міни, оренди та інші.

Ідентифікаційний код платника податку ТОВ „ЄВА” за ЄДРПОУ - 30324911.

Розмір статутного капіталу ТОВ „ЄВА” згідно даних фінансової звітності (форми №1 «Баланс») станом на 01.01.2008 складав 255 тис.грн. (див. додаток В).

Місцезнаходження ТОВ „ЄВА” відповідно до статутних документів: Україна, 49040, м. Дніпропетровськ, вул. Стартова, б.23.

ТОВ „ЄВА” самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку, виходячи з попиту на свої послуги та роботи, самостійно визначає структуру та чисельність працівників, вибирає форми і системи оплати праці, визначає розмір фонду оплати праці. Фінансово-господарська діяльність здійснюється відповідно до фінансового плану підприємства на звітний рік.

ТОВ „ЄВА” має в своєму розпорядженні майно, що складається з основних фондів, а також інших засобів підприємства, вартість яких відбивається в самостійному балансі. Підприємство має власну виробничу базу з виробничими ділянками і адміністративними приміщеннями:

-          цех по виробництву продукції підприємства;

-          офіс (адміністративна будівля);

-          складські приміщення;

-          автомобілі;

Організаційна структура управління підприємства має типову для більшості промислових підприємств України лінійно-штабну структуру. Організаційна структура підприємства представлена у додатку Б.

2.2 Аналіз структури балансу підприємства

Аналіз структури балансу проводиться наступними засобами:

-     горизонтальний аналіз;

-     вертикальний аналіз.

Горизонтальний аналіз балансу полягає в порівнянні кожної статті балансу і розрахунку змін абсолютних і відносних величин, а також якісний характеристиці виявлених відхилень.

Вертикальний аналіз балансу передбачає розрахунок відносних показників. Завдання вертикального аналізу – розрахунок питомої ваги окремих статей у загальній сумі валюти балансу і оцінка змін питомої ваги. З допомогою вертикального аналізу можна здійснювати міжгосподарські порівняння. Крім того, відносні показники пом`якшують негативний вплив інфляційних процесів.

Горизонтальний (динамічний) аналіз показників дає змогу установити абсолютні відхилення й темпи зростання за кожною статею балансу, а вертикальний (структурний) аналіз балансу – зробити висновки про співвідношення власного й позичкового капіталу, що свідчить про рівень автономності підприємства за умов ринкових відносин, про його фінансову стабільності [13, с.141]. Горизонтальний та вертикальний аналіз виконується за 3 роки (табл. 2.1 і табл. 2.2).

Таблиця 2.1

Горизонтальний аналіз балансу ТОВ „ЄВА”

Таблиця 2.2

Вертикальний аналіз балансу ТОВ „ЄВА”

З даних, отриманих з таблиць 2.1 та 2.2, видно, що за 2006 рік структура активу балансу підприємства значно погіршилась. Зменшилось майно балансу, що було обумовлено зменшенням усіх статей активу балансу. Це дуже негативні зміни, що свідчать про фінансове положення фірми, що погіршується, однак у 2007 році фінансове становище по відношенню до 2006 року значно покращилось, але не по відношенню до 2005 р., відбулося зростання необоротних активів, але тенденція зменшення оборотних активів у вартісному виражені залишилась.

Розглядаючи динаміку необоротних активів підприємства у 2006 році можна сказати, що спостерігається зменшення необоротних активів. У вартісному вигляді зменшення складає 29 тис. грн., однак у структурі балансу ця стаття значно зросла (питома вага необоротних активів у структурі балансу за відповідний період зросла на 5,4 % і становить 75,24%). Ця зміна сталася за рахунок зменшення основних засобів та відстрочених податкових активів. У 2007 році зростання частки необоротних активів продовжилося (зросла на 1,12% і становила 76,36%). Але відмінність від попереднього полягала в тому, що цей показник також мав тенденцію зростання і у вартісному виразі. Відбулося збільшення необоротних активів підприємства по відношенню з попереднім роком на 23 тис. грн. (3,4%) і склала 705,1 тис. грн. Ця зміна сталася за рахунок придбання додаткових основних засобів.

Стосовно аналізу структури та динаміки оборотних активів можемо прослідкувати негативні тенденції. Одночасно спостерігається скорочення цього показника як у вартісному виразі (на 82,6 тис.грн у 2006 р. та 6,2 тис. грн.. у 2007 р), так і його частки в активі балансу (на 5,4% - у 2006 р. та на 1,12 – у 2007р.).

Дебіторська заборгованість зменшилась як у вартісному виразі так і її частка в структурі майна підприємства також знизилася. Також зменшилися запаси готової продукції як у вартісному виражені (у 2006 році запаси готової продукції та товарів зменшились на 33,1 тис. грн., а у 2007 році зменшення склало 2,1 тис. грн.). Це також служить негативним показником, так як це є найбільш ліквідні активи.

Достатньо сприятливі тенденції для підприємства можна виявити при здійсненні аналізу пасиву балансу.

Зокрема співвідношення власного і позикового капіталів говорить про незалежність підприємства від кредиторів (тобто підприємство достатньо автономне). Найбільшу частку в структурі пасивів балансу займає власний капітал (на протязі трьох років його частка коливалася від 90,85% у 2005 р, до 86% - у 2006 р., та до 93% - у 2007 р.).

Значення кредиторської заборгованості у 2006 році збільшилась як у вартісному так вираженні на 36,4 тис. грн., так і у структурі балансу 5%, однак у 2007 році ситуація значно покращилась, тобто значення кредиторської заборгованості зменшилось на 63,4 тис. грн. по відношенню до 2006р. та на 27 тис. грн. до 2005 р. Зменшення цього показника також мало місце і у структурі балансу (її питома вага у 2006 році склала 6,52 %).

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що майнове положення ТОВ „ЄВА” погіршилось – в 2006 р. значно виросла стаття “Нерозподілений прибуток (збиток)” (на 146 тис. грн.) Це спричинило зменшення обсягу власного капіталу і зменшення його частки в пасиві балансу, але у 2006 році ситуація покращилась.

Таким чином, на основі проведеного аналізу фінансового стану підприємства ТОВ „ЄВА” можна зробити такі висновки:

- в цілому майнове становище підприємства на початок 2008 року покращилось;

- протягом періоду, що аналізується спостерігалась тенденція зменшення активів підприємства;

- постійне зменшення обсягів дебіторської заборгованості дозволяє підприємство своєчасно розраховуватися за своїми борговими зобов’язаннями та отримувати можливий додатковий прибуток. Постійне зниження дебіторської заборгованості явно показує, що фінансове положення підприємства достатньо стабільне;

- вкладення підприємством коштів у швидколіквідні активи у вигляді готової продукції, товарів та виробничих запасів сприяє прискоренню оборотності капіталу;

- поряд із вищевказаним перший розділ пасиву балансу “Власний капітал” мав тенденцію до постійного зменшення;

- більша частина коштів підприємства, що знаходиться в обороті, є власним капіталом, що свідчить про факт високої кредитоспроможності підприємства.

Підприємство використовує правильну кредитну політику, що видно зі співвідношення власних і позикових засобів.

2.3 Аналіз ліквідності підприємства

Під терміном “ліквідність” прийнято розуміти здатність підприємства виконувати свої фінансові зобов’язання перед усіма своїми контрагентами і державою.

Фінансовий стан підприємства у короткостроковому періоді оцінюється показниками ліквідності, які характеризують спроможність своєчасного та повного розрахунку за короткостроковими зобов’язаннями. Від ступеня ліквідності балансу залежить його платоспроможність. Також ліквідність характеризує не тільки поточний стан компанії, а і перспективний [10, с.158].

Для визначення ліквідності фірми необхідно оцінити ліквідність балансу.

Щоб виявити ліквідність підприємства необхідно оцінити ліквідність балансу підприємства та розрахувати показники ліквідності: коефіцієнти абсолютної, поточної, перспективної ліквідності та виявити чистий оборотний капітал. Результати цих розрахунків наведені у таблицях 2.3 та 2.4.

В аналізі ліквідності балансу актив та пасив поділяються на наступні групи по признакам ліквідності та ступеню тимчасовості погашення зобов’язань (табл. 2.3).

1. Найбільш ліквідні активи - А1.

2. Активи, що швидко реалізуються – А2.

3. Активи, що повільно реалізуються - А3.

4. Активи, що важко реалізуються - А4.

Зобов'язання підприємства (пасиви балансу) залежно від терміну їх сплати поділяються на 4 групи:

1. Найбільш термінові зобов'язання - П1.

2. Короткострокові пасиви - П2.

3. Довгострокові та середньострокові пасиви - П3.

4. Постійні пасиви - П4.

Таблиця 2.3

Оцінка ліквідності балансу ТОВ „ЄВА”

Таблиця 2.4

Аналіз ліквідності балансу ТОВ „ЄВА”

Баланс підприємства вважається ліквідним у тому випадку, коли ці групи мають наступне співвідношення [10, с. 159]:

Як видно із показників отриманих у таблиці 2.4, це співвідношення для ТОВ „ЄВА” у 2005 році майже відповідало нормам (тільки найбільш ліквідні активи були менше за найбільш термінові зобов’язання), що вказувало на те, що підприємство було не в змозі були відповідати за цими зобов’язаннями, ця ж тенденція мала місце і у 2006 році, але вже в цьому році мало місце зменшення цього негативного показника, що у 2007 році призвело до приведення цього співвідношення до норм, тобто можна сказати, що ситуація стабілізувалося і баланс підприємства став достатньо ліквідним. Однак покращення ситуації відбулося не за рахунок збільшення обсягів найбільш ліквідних активів підприємства, а за рахунок значного зменшення найбільш термінових зобов’язань підприємства, тобто за рахунок зменшення суми кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги.

Аналіз проведений за запропонованою схемою, є наближеним. Більше детальним є аналіз ліквідності за допомогою фінансових коефіцієнтів [23, с. 207].

Коефіцієнт загальної ліквідності (інша назва цього показника – коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт покриття) - найбільш узагальнюючий показник платоспроможності. Це коефіцієнт поточної ліквідності, який показує платіжні можливості підприємства при умові своєчасності розрахунків з дебіторами, а також при умові своєчасної реалізації готової продукції та інших матеріальних засобів. Він дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи скільки гривень поточних активів підприємства приходиться на одну гривню поточних зобов'язань. Якщо поточні активи перевищують по величині поточні зобов'язання, підприємство може розглядатися як успішно функціонуюче.

Коефіцієнт розраховується за формулою:

 (2.1)

Теоретична величина такого коефіцієнта визначається у розмірі 2-2,5.

Але на практиці, під впливом форм розрахунків, обіговості обігових коштів, галузевих та інших особливостей підприємства, цілком задовільні результати можуть бути і при значно меншому (але перевищуючому одиницю) значенні загального коефіцієнта.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності - характеризує миттєву платоспроможність підприємства, показуючи, яку частину короткотермінової заборгованості підприємство може ліквідувати найближчим часом (на дату складання балансу).

Коефіцієнт розраховується за формулою:

 (2.2)

Теоретичне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності встановлено у розмірі 0,2 - 0,25.

При цьому нормальне обмеження 0,2 означає, що кожен день підлягає погашенню 20% поточних зобов'язань підприємства чи, іншими словами, у випадку підтримки залишку коштів на рівні звітної дати короткострокова заборгованість, що має місце на звітну дату, може бути погашена за 5 днів (1:0,2).

Коефіцієнт термінової ліквідності. На відміну від попереднього, він враховує якість оборотних активів і є більш суворим показником ліквідності, тому що при його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи (запаси не враховуються).

Коефіцієнт термінової ліквідності розраховується за формулою:

 (2.3)

У літературі наводиться орієнтоване нижнє значення цього коефіцієнта, рівне 1. Однак ця оцінка носить умовний характер. Якщо, наприклад, коефіцієнт швидкої ліквідності дорівнює 0,5 (менше 1), то це означає, що на кожну гривню поточної заборгованості підприємство має лише 50 коп. ліквідних активів. Це є низьким показником по мірках більшості галузей.

Чистий обіговий капітал розраховується як різниця між оборотними активами підприємства і його поточними зобов’язаннями. Його наявність і величина свідчить про можливість підприємства сплатити свої поточні зобов'язання й розширювати подальшу діяльність:

 (2.4)

Показники ліквідності підприємства зведено у таблицю 2.5. Як видно з таблиці 2.5. підприємство має достатньо високу платоспроможність, на що в першу чергу вказує коефіцієнт поточної ліквідності, тобто підприємство у всі роки, що аналізується було здатне відповідати за свої поточні зобов’язання, і не дивлячись на те, що у 2006 році він був меншим норми, але той факт, що значно вище одиниці – вже позитивний показник, так як поточні активи підприємства перевищували поточні його зобов’язання.

Таблиця 2.5

Динаміка показників ліквідності підприємства ТОВ „ЄВА”

Коефіцієнт абсолютної ліквідності був менше нормованого показника, що вказує на те, що підприємство на день складання балансів не мало в наявності достатньо грошових коштів для погашення короткотермінової заборгованості підприємство. Проте встановленні норми не потрібно приймати із повною впевненістю, оскільки в балансі відображаються засоби на визначений момент часу, а гроші можуть надійти через 2-3 дні після його складання.

На високу ліквідність (платоспроможність) підприємства вказує також і коефіцієнт термінової ліквідності, який значно перевищує нормативи. Цей факт також доказує високе значення чистого обігового капіталу, яке означає що за весь період, що аналізується, підприємство не тільки мало можливість сплачувати свої поточні зобов’язання, але при цьому ще й розвивати виробництво.

2.4 Оцінка фінансової стійкості і платоспроможності

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану – стабільність діяльності у світлі довгострокової перспективи. Вона зв'язана зі структурою балансу підприємства, ступенем його залежності від кредиторів і інвесторів, з умовами, на які притягнуті й обслуговуються зовнішні джерела засобів.

Під фінансовою стійкістю підприємства розуміється такий стан (економічний чи фінансовий) підприємства, при якому платоспроможність постійна в часу, а співвідношення власного та позичкового капіталу забезпечує цю платоспроможність [17, с.112].

Для оцінки фінансової стійкості та платоспроможності підприємства використовується наступна група показників [23, с. 213]:

1)                коефіцієнт незалежності;

2)                коефіцієнт концентрації залученого капіталу;

3)                коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу;

4)                коефіцієнт фінансової залежності;

5)                коефіцієнт маневровості власного капіталу.

1. Коефіцієнт незалежності (інша назва цього коефіцієнта - коефіцієнт концентрації власного капіталу, коефіцієнт автономії). Визначає частку власних засобів підприємства у загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність. Коефіцієнт характеризує можливість підприємства виконувати свої зовнішні зобов’язання за рахунок власних коштів, незалежність його функціонування від залучених коштів.

Коефіцієнт розраховується за формулою:

 (2.5)

Чим більше значення цього коефіцієнта, тим більш фінансово стійким, стабільним і незалежним від зовнішніх кредиторів вважається підприємство.

На практиці встановлено, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто джерела фінансування підприємства (загальна сума капіталу) повинні бути хоча б наполовину сформовані за рахунок власних коштів.

Таким чином, критичне значення коефіцієнта автономії – 0,5.

Якщо він дорівнює 1 (або 100%), це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.

2. Коефіцієнт концентрації залученого капіталу є доповненням до попереднього коефіцієнту – їхня сума дорівнює 1 (чи 100%). Він характеризує долю залучених коштів в загальній вартості засобів, вкладених у майно підприємства.

Коефіцієнт розраховується за формулою:

 (2.6)

Ці два коефіцієнта в сумі: Кавт + Ккз = 1

Чим нижче цей показник, тим менше заборгованість підприємства, тим стійкіший його стан. Ріст цього показника в динаміці означає збільшення частки позикових засобів у фінансуванні підприємства.

Критичне значення коефіцієнта концентрації залученого капіталу – 0,5.

3. Коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу. Як і наведені вище коефіцієнти, цей показник дає найбільш загальну оцінку фінансової стійкості підприємства. Він показує, скільки одиниць залучених коштів припадає на кожну одиницю власних коштів. Визначає, яких засобів у підприємства більше.

Коефіцієнт розраховується за формулою:

 (2.7.)

Показник має досить просту інтерпретацію: його значення, рівне наприклад 0,3, означає, що на кожну 1 грн. власних засобів, вкладених в активи підприємства, припадає 30 коп. позикових засобів. Ріст показника в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про зниження фінансової стійкості, і навпаки. Оптимальне значення даного коефіцієнта Ксоот £ 0,5. Критичне значення 1.

4. Коефіцієнт фінансової залежності – показник, зворотній до коефіцієнта незалежності. Добуток цих коефіцієнтів дорівнює 1. Він визначає залежність підприємства від позиченого капіталу. Ріст цього показника в динаміці свідчить про збільшення частки позикових засобів у фінансуванні підприємства, а отже і утраті фінансової незалежності. Якщо його значення наближається до 1 (чи 100%), то це означає, що власники цілком фінансують своє підприємство.

Показник має досить просту інтерпретацію: якщо його значення дорівнює наприклад 1,25, те це означає, що на кожну 1,25 грн. вкладену в активи підприємства, приходиться 25 коп. позикових засобів.

Коефіцієнт розраховується за формулою:

 (2.8)

5. Коефіцієнт маневровості власного капіталу. Цей коефіцієнт показує, яка частина власного оборотного капіталу знаходиться в мобільній формі, що дозволяє вільно маневрувати цими засобами, а яка капіталізована. Він повинен бути досить високим, щоб забезпечити гнучкість у використанні власних засобів підприємства.

Коефіцієнт розраховується як відношення власного оборотного капіталу підприємства до власних джерел фінансування:

 (2.9)

Власні оборотні кошти характеризують ту частину власного капіталу підприємства, що є джерелом покриття його поточних активів. Даний показник визначається двома способами:

1) від суми власного капіталу відняти вартість необоротних активів:

Кв.об. = стр.380 ф№1 – стр. 080 ф№1

2) від суми оборотних активів відняти суму власного капіталу:

Кв.об. = (стр.260 ф№1 +стр.270 ф№1) – (стр.430 ф№1 + стр.480 ф№1 + стр.620 ф№1+ стр.630 ф№1)

Таким чином, формула розрахунку коефіцієнта маневровості має вигляд:

 (2.10)

Значення цього коефіцієнта може істотно змінюватися в залежності від виду діяльності підприємства і структури його активів, у тому числі оборотних.

Нормативне значення показника 0,4-0,6.

Показники фінансової стійкості і платоспроможності підприємства зведено у таблицю 2.6.

Таблиця 2.6

Динаміка показників фінансової стійкості підприємства ТОВ „ЄВА”

Розрахунки ще раз доказали, що підприємство має достатньо високу платоспроможність, не дивлячись на те, що у 2006 році цей мали місце тенденції погіршення платоспроможності підприємства, однак жодного разу всі показники не знизилися до критичного рівня. Коефіцієнт автономії та концентрації залученого капіталу ще раз підтвердили висновки того, що левова частка пасивів підприємства складається саме з власного капіталу, частка залученого капіталу дуже мала і в останній рік ще суттєво знизилась. Тобто увесь період, що аналізується підприємство було фінансово незалежним.

Однак єдиним недоліком підприємство є той факт, що в розпорядженні підприємства протягом досліджуваного періоду не було достатньої кількості мобільних грошових ресурсів так як протягом всього періоду значення коефіцієнту маневреності було нижче за норматив.

2.5 Оцінка ділової активності

У широкому змісті ділова активність означає весь спектр зусиль, спрямованих на просування фірми на ринках продукції, праці, капіталу. У контексті аналізу фінансово-господарської діяльності цей термін розуміється в більш вузькому змісті – як поточна виробнича і комерційна діяльність підприємства.

Ділова активність підприємства виявляється в динамічності її розвитку, досягненні поставлених цілей, ефективному використанні економічного потенціалу, розширенні ринків збуту.

Ділову активність підприємства можна оцінювати як на якісному, так і на кількісному рівні.

Кількісна оцінка й аналіз ділової активності можуть бути здійснені по двох напрямках:

- ступені виконання плану за основними показниками, забезпечення заданих темпів їхнього росту;

- рівню ефективності використання ресурсів підприємства;

Для оцінки рівня ефективності використання ресурсів підприємства використовують різні показники оборотності.

Показники оборотності мають велике значення для оцінки фінансового стану підприємства, оскільки швидкість обороту засобів безпосередньо впливає на платоспроможність фірми. Крім того, збільшення швидкості обороту засобів, за інших рівних умов, відбиває підвищення виробничо-технічного потенціалу фірми [7, с. 314].

На практиці найчастіше використовуються наступні показники ділової активності [23, с. 211]:

1)                коефіцієнт оборотності активів;

2)                коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості;

3)                період оборотності дебіторської заборгованості;

4)                коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості;

5)                період оборотності кредиторської заборгованості;

6)                коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача оборотних засобів).

7)                кількість оборотів;

8)                коефіцієнт оборотності в днях;

9)                коефіцієнт оборотності запасів;

10)           коефіцієнт тривалості обігу запасів.

1. Коефіцієнт оборотності активів.

За допомогою даного коефіцієнта оцінюється ефективність використання підприємством усіх наявних ресурсів не залежно від джерел їхнього залучення. Коефіцієнт оборотності активів показує, скільки разів за звітний період відбувається повний цикл виробництва і звертання, що приносить відповідний ефект у виді прибутку, чи іншими словами, скільки грошових одиниць реалізованої продукції принесла кожна грошова одиниця активів. Чим вище оборот, тим ефективніше використовуються активи. Коефіцієнт розраховується як відношення чистого доходу від реалізації до середньорічної вартості активів:

(2.11)

2. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт показує, скільки оборотів у середньому зробили протягом звітного періоду засоби, вкладені в розрахунки. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості розраховується як відношення загального обсягу реалізації продукції до середньорічної вартості чистої дебіторської заборгованості:

 (2.12)

Чим більше кількість оборотів, тим швидше підприємство одержує плату від своїх дебіторів.

3. Період оборотності дебіторської заборгованості

Для аналізу оборотності дебіторської заборгованості використовується також показник тривалості обороту дебіторської заборгованості.

Інша назва даного показника – термін кредитування. Період оборотності дебіторської заборгованості в днях розраховується як відношення кількості днів у періоді на коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості.

 (2.13)

У результаті розрахунку даного показника одержують кількість днів для погашення кредиту, узятого дебіторами.

4. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості.

Даний коефіцієнт показує, скільки оборотів необхідно підприємству для погашення наявної кредиторської заборгованості. Він розраховується як відношення загального обсягу реалізації до середнього розміру кредиторської заборгованості:

 (2.14)

Для аналізу оборотності кредиторської заборгованості, так само як і для аналізу дебіторської, використовують показник періоду обороту кредиторської заборгованості.

Він розраховується за формулою:

 (2.15)

В результаті розрахунку цього показника отримуємо кількість днів для погашення кредиту, отриманого від постачальників підприємства.

5. Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача).

Цей коефіцієнт є аналогом показника фондовіддачі. Він показує наскільки ефективно працюють засоби, вкладені в підприємство і скільки зроблять вони оборотів за аналізований період. Коефіцієнт оборотності основних засобів залежить від обсягу продукції (реалізації) та середньорічної вартості основних засобів. Він розраховується за формулою:

 (2.16)

Підвищення фондовіддачі, крім збільшення обсягу реалізованої продукції, може бути досягнуте як за рахунок невисокої питомої ваги основних засобів, так і за рахунок їхнього більш технологічного рівня. Чим вище фондовіддача, тим нижче витрати. Низький рівень фондовіддачі свідчить або про недостатній рівень реалізації, або про занадто високий рівень вкладень у ці активи.

Ефективність використання оборотних засобів аналізується також показником кількості їх оборотів і тривалістю оборотності в днях.

Кількість оборотів оборотних засобів розраховується за формулою:

 (2.17)

Кількість оборотів оборотних засобів повинно перевищувати кількість оборотів основних засобів.

6. Якщо тривалість періоду у днях (360 за рік, 90 за квартал) розділити на кількість оборотів, то одержимо середню тривалість одного обороту, або так званий коефіцієнт оборотності (в днях).

Коефіцієнт оборотності в днях.

 (2.18)

7. Коефіцієнт оборотності запасів.

Цей показник характеризує ефективність управління запасами на підприємстві. Він показує, скільки оборотів за рік зробили запаси, тобто скільки разів вони перенесли свою вартість на готові вироби. Показник розраховується як відношення собівартості реалізованої продукції до середньорічної вартості запасів підприємства:

 (2.19)

Якщо коефіцієнт оборотності інвентарю перевищує 5, то це свідчить про те, що запаси не перевищують норматив. Понаднормативні запаси виникають у разі: завезення зайвих, а інколи, непотрібних для виробництва товарно-матеріальних цінностей, наявності анульованих замовлень з боку збанкрутілих покупців, росту залишків готової продукції у зв’язку із скороченням попиту та ін. Всі ці причини ведуть до зменшення кількості обігів і сповільнення обертання. Це потребує розрахунку тривалості обігу запасів.

8. Коефіцієнт тривалості обігу запасів.

Він характеризує період часу, протягом якого запаси перетворюються у реалізовані товари. Розраховується за формулою:

 (2.20)

Чим швидше обігові засоби пройдуть всі стадії кругооборту (постачання, виробництво, реалізація), тим більше можна отримати продукції на кожну авансовану гривню і значніше збільшити обсяг виробництва і реалізації продукції.

Чим вище коефіцієнт обіговості запасів, а отже, менше тривалість обігу запасів, тим менше засобів у цій статті, тим більш ліквідну структуру мають оборотні засоби і стійкіший фінансовий стан підприємства.

Показники ділової активності підприємства зведено у таблицю 2.7.

Згідно з отриманими результатами, можна зробити висновок, що у 2006 році оборотні активи не зробили навіть одного обороту, що негативно сказалось на прибутку підприємства, але цей показник виріс у 2007 році, і згідно йому активи підприємства в 2007 році зробили оборот 1,3раза. Незначне збільшення цього коефіцієнту відбулося через значне зменшення вартості основних засобів, а також за рахунок зменшення запасів готової продукції і товарів виробничих запасів і зменшення непогашеної заборгованості за відвантажені товари.

Таблиця 2.7

Динаміка показників ділової активності підприємства ТОВ „ЄВА”

Згідно коефіцієнту дебіторської заборгованості, то цей показник достатньо високий, за 2006 рік підприємству було погашено дебіторську заборгованість майже 5 разів, однак у наступному році цей показник ще покращився і досяг вже майже 10 разів, тобто тривалість одного обороту у 2007 році зменшилась з 75 днів до 37, тобто майже у двічі.

Що стосується кредиторської заборгованості, то у 2007 році підприємство також збільшило обіговість власних кредитів від 7,5 разів до 13, тобто період погашення кредиторської заборгованості перед постачальниками було зменшено з 49 днів до 28, тобто теж майже у двічі.

Також позитивною виявилася і фондовіддача підприємства – у 2007 році вона досягла майже 1,8 разів.

Коефіцієнт оборотності запасів свідчить про достатньо високу ефективність управління запасами підприємства.

2.6 Оцінка рентабельності

На короткострокову і довгострокову платоспроможність підприємства впливає його здатність діставати прибуток. У цьому зв'язку розглянемо наступний аспект діяльності підприємства - рентабельність, що є якісним показником ефективності роботи підприємства. Звичайно при розрахунку рентабельності визначають відношення прибутку до наступних показників: рівня продажів, активам, власного капіталу. Загальноприйнятих значень рентабельності, на які можна орієнтуватися при аналізі, не існує, тому зростання вищевказаних показників у динаміці по періодах звітності розглядається як позитивна тенденція.

Розглянемо наступні показники рентабельності [23, с. 213]:

1. рентабельність активів;

2. рентабельність власного капіталу;

3. рентабельність основних фондів;

4. рентабельність продажу.

1. Рентабельність активів (інше найменування цього, показника - коефіцієнт "прибуток/ активи" (ROA – Return on Assets)). Він характеризує, наскільки ефективно підприємство використовує свої активи для одержання прибутку, тобто показує, який прибуток приносить кожна гривня, вкладена в активи підприємства. Показник визначається як відношення чистого прибутку до середньорічної вартості активів:

 (2.21)

Відзначимо, що коефіцієнт RОА поєднує 2 показники: частку прибутку в одній гривні реалізації і обіговість активів. Тобто добуток названих показників дорівнює значенню коефіцієнта рентабельності активів (RОА).

2. Рентабельність власного капіталу (інше найменування цього показника - коефіцієнт "прибуток/ капітал" (ROE – return on equity)). Характеризує ефективність використання підприємством власного капіталу. Показник визначається як співвідношення чистого прибутку і середньорічної вартості власного капіталу:

 (2.22)

3. Рентабельність основних фондів (інше найменування цього показника – фондовіддача). Показник характеризує, наскільки ефективно підприємство використовує основні фонди. Збільшення фондовіддачі свідчить про підвищення ефективності використання основних фондів. Цей показник порівнюється зі середньогалузевими показниками.

Розраховується за формулою:

 (2.23)

4. Рентабельність продажу (інше найменування цього показника - норма чистого прибутку). Він показує, який прибуток з однієї гривні продажу одержало підприємство.

Показник розраховується за формулою:

 (2.24)

Показники рентабельності підприємства зведено у таблицю 2.8.

Таблиця 2.8

Розрахунок коефіцієнтів рентабельності ТОВ „ЄВА”

Коефіцієнтів рентабельності активів (майна) показує, який прибуток одержує підприємство з кожної гривні, вкладеної в активи. Згідно розрахунках коефіцієнт рентабельності активів на підприємстві дорівнював у 2006 році – 0,11 грн., а у 2007 – 0,39 грн., тобто на кожну вкладену гривню підприємство отримало прибуток у розмірі 0,33 грн. та 0,56 грн.

Показник прибутку на вкладений капітал по підприємству склав у 2006 році 0,12 грн., а в 2007 р – 0,44 грн. Це означає, що кожна гривня власного капіталу принесла прибуток 0,12 грн. у 2006 році, а у 2007 році прибутковість власного капіталу збільшилась більше ніж у двічі і склала 0,44 грн.

Про позитивні тенденції розвитку діяльності підприємства також свідчить і рентабельність реалізованої продукції, який у 2007 році виріс на 44%, а відповідно зросла і прибутковість реалізації.

Виходячи із проведених вище розрахунків, які характеризують фінансовий стан об’єкта дослідження, його платоспроможність та ділову активність, можна стверджуватися що ТОВ „ЄВА” знаходиться у прекрасному, стабільному фінансовому стані, що протягом періоду, який аналізується воно функціонувало із значними прибутками і, що його подальше функціонування у конкурентному середовищі достатньо перспективне і носить стабільні тенденції зростання.

Розділ 3. Напрямки підвищення фінансової стійкості ТОВ „ЄВА”

3.1 Розширення зони фінансової стійкості

Для того, щоб дізнатися наскільки аналізоване нами підприємство може розширити зону фінансової стійкості, визначимо запас фінансової стійкості (зону безпечності), під яким розуміють той обсяг реалізації, який забезпечує підприємству певну стійкість його фінансового становища. Результати розрахунків занесемо до таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Розрахунок запасу фінансової стійкості ТОВ „ЄВА” у 2007 р.

Поріг рентабельності (Прен) являє собою відношення суми постійних витрат у собівартості продукції до питомої ваги маржинального доходу у виручці:

 тис.грн. на початок 2007 року;

 тис.грн. на кінець 2007 року.

Визначимо запас фінансової стійкості ТОВ „ЄВА” у 2007 році і проаналізуємо його.

На початок 2007 року щоб покрити всі витрати необхідно було реалізувати продукції на суму 280,8 тис.грн., а на кінець для цього було необхідно 173,9 тис.грн. Маємо збільшення порогу рентабельності на 506,9 тис.грн. що оцінюється позитивно. Фактично виручка на початок 2007 року складала 800,5 тис.грн. а на кінець року 1200,5 тис.грн. що вище порогу рентабельності на 519,7 тис.грн. та 1026,6 тис.грн. відповідно. Виручка може зменшитися ще на 85,5% і тільки тоді рентабельність дорівнюватиме нулю. На початок 2008 року зона фінансової незалежності залишається на досить високому рівні (85,5%).

3.2 Напрямки підвищення показників фінансової стійкості

3.2.1 Формування бюджету продажу ТОВ „ЄВА”

ТОВ „ЄВА” будувало свій бюджет на 2008 рік, виходячи з результатів діяльності за 2007 рік, загальних економічних умов і очікуваних обсягів продажу в галузі.

Процес бюджетування починається із прогнозування продажів, які є основним фактором, що лімітує, визначальні всі наступні операції. Значення інших факторів має значне, але обмежений вплив, адже при наявності постійного й дохідного попиту, компанії прагнуть усунути будь-які обмеження.

Пріоритетність бюджету продажів, з одного боку, очевидна, оскільки відсутність попиту в кожному разі обмежує виробництво і є основною відмінністю системи бюджетування від планування в умовах централізованої економіки. Визначити обсяг попиту продукції який дорівнює бюджету продажів - одне із припустимих умов при складанні бюджету.

Бюджетні показники, отримані при складанні бюджету продажів, є відправною крапкою планування діяльності компанії й впливають на розрахунок інформації для інших операційних бюджетів і формування фінансових бюджетів, що дозволяють установити й оцінити досяжність намічених цілей [30, с. 111].

Але перед складанням прогнозу продажу продукції на наступний рік підприємству доцільно спочатку визначити який прибуток підприємство отримує при реалізації кожного виду продукції, яку воно виробляє на основі поділу витрат на постійні та змінні витрати. Корегуванням структури асортименту продукції, підприємство може отримати більше прибутку за рахунок випуску продукції, яка має більшу прибутковість.

Розподіл витрат на постійні й змінні, а також використання розрахунку суми покриття дозволяє ухвалювати рішення щодо формуванні асортименту продукції, яка випускається, який забезпечує найбільший прибуток для підприємства.

Якщо фірма випускає кілька видів товарів, то для визначення розміру прибутку, що дає кожний вироблений товар необхідно розподілити між ними постійні витрати фірми.

Існує кілька принципів розподілу постійних витрат:

- нарівно між всіма товарами, що випускаються;

- пропорційно виторгу від реалізації;

- пропорційно змінним витратам, необхідним для виробництва й реалізації окремих товарів;

- іншими способами, наприклад пропорційно прямим змінним витратам або пропорційно якій-небудь одній статті змінних витрат.

Розрахуємо прибуток який одержала фірма від реалізації всіх видів продукції в 2007 році (табл.3.2 додаток Г). Розподіливши постійні витрати фірми нарівно між всіма товарами, знайдемо розмір прибутку, що одержала фірма від реалізації кожного виробу.

Розподіл постійних витрат нарівно між товарами, що виробляються зведено у таблицю 3.3 у додатку Д.

Як показав огляд ринку косметичних засобів аналітики прогнозують збільшення продажу косметичних товарів для догляду за дітьми на 25%, а також зріст обсягів реалізації універсальних шампунів на 15% та фіто- шампунів на 10%. Також особливістю даної галузі є різний обсяг реалізації в залежності від сезону, тобто летом спостерігається зменшення обсягів реалізації косметичних засобів, традиційно 25% продажів припадають на перший квартал, 20% – на другий, 30% – на третій і 25% – на четвертий.

Планова структура формування доходу по кварталам буде наступною: у першому кварталі – 25%, у другому – 20%, у третьому – 30% у четвертому 25%.

На основі маркетингових досліджень щодо ринку косметичних засобів, а саме ринку шампунів було складено прогноз продажу продукції (табл. 4.3).

Таблиця 3.4

Прогноз продажу продукції ТОВ „ЄВА” на 2008 рік

Ця інформація в сукупності з фактичними результатами минулих років дадуть ТОВ „ЄВА” підстави припускати, що зростання доходу від продажів у 2008 році буде вище, ніж у 2007 році. Для цього є наступні причини: збільшилася клієнтура, склалися більш м'які економічні умови і було успішно проведено нову рекламну кампанію.

Квартальний бюджет, подібно плану фінансової діяльності, ґрунтується на припущенні про те, що основним фактором, що впливає на витрати підприємства, є обсяг продажів.

Складений на основі пронозу продажу бюджет продажу підприємства наведено в таблиці 3.5.

Таблиця 3.5

Бюджет продажу продукції, грн.

Нами також було встановлено наступні нормативи погашення дебіторської заборгованості за товари: 90% реалізованих товарів оплачується покупцями в тому кварталі, в якому вони були придбані, інші 10% на протязі наступного кварталу.

Розрахунок очікуваних надходжень від продажів, що враховує надходження від реалізації, а також погашення дебіторської заборгованості, наведений у таблиці 3.6.

Таблиця 3.6

Графік очікуваних грошових надходжень від реалізації і погашення дебіторської заборгованості у 2008 році, грн.

На наступному етапі треба скласти прогноз витрат з урахування економії на сировині та упаковці.

Як показав аналіз витрат за елементам на підприємстві найбільшу питому вагу займають матеріальні затрати, при чому з кожним роком їх питома вага у витратах збільшується (у 2007 році матеріальні затрати займали 84,07%). Тому одним з напрямків зниження собівартості продукціє є пошук можливостей до зниження матеріальних витрат. Матеріальні затрати в свою чергу поділяються на сировину і матеріали (86,6%) та придбані комплектуючі вироби, напівфабрикати (13,4%). Зробивши маркетингові дослідження щодо комплектуючих виробів, а саме флаконів косметичних, підприємство може знизити витрати на економії упаковки.

Для упаковки продукції (шампунів та рідкого мила) використовують флакони косметичні ємністю 330, 450 і 500 мл). Пропонується зменшити виробничу собівартість продукції завдяки економії на упаковці (використання матеріалів – ПЕНД, ПЕТ). Обсяг використовуваної ПЕТ-Тари на ринку косметики й парфумерії займає біля 60-70%. До даного виду впакування не пред'являється твердих вимог, до того ж багато виробників косметики самі виробляють ПЕТ-Тару. І хоча розвинені країни відходять від ПЭТ, застосовуваного в косметиці й парфумерії, на Україні використання такого впакування на даний момент росте.

Розрахунок економії за рахунок впровадження більш дешевої упаковки зведено у таблицю 3.7.

Таблиця 3.7

Зменшення витрат на комплектуючі вироби за рахунок більш дешевої упаковки

Наступним напрямком досліджень були ціни на сировину, з якої виготовляється продукція.

Огляд поставщиків щодо сировини для виготовлення косметичних засобів дозволив замінити деякі інгредієнти на аналоги вітчизняного виробництва, що дозволить знизити виробничу собівартість у складі сировини (табл. 3.8).

Таблиця 3.8

Зниження собівартості за рахунок придбання більш дешевої сировини

3.2.2 Формування плану виробництва

Складаючи виробничий план, фахівці виробничого відділу повинні враховувати наступні моменти [6, с. 241]:

·                   кількість виробів, що потрібно зробити в кожний період часу;

·                   необхідний рівень матеріально-виробничих запасів з урахуванням строку зберігання;

·                   потреба у виробничих ресурсах у кожний період часу;

·                   наявність необхідних ресурсів.

Розроблений виробничий план повинен у максимальній мері задовольняти ринковий попит, не припускаючи при цьому виходу за рамки наявних у розпорядженні підприємства ресурсів. Для цього буде потрібно визначити, які ресурси необхідні для задоволення попиту на ринку, зрівняти їх з наявними й пропонованими ресурсами. У випадках невиконання встановлених замовлень покупців, необхідно визначити й проаналізувати отримані обмеження.

План виробництва складається на підставі передбачуваного попиту й з урахуванням можливостей підприємства й служить базою для формування плану відвантаження. План виробництва продукції приведено у таблиці 3.9.

Таблиця 3.9

План виробництва продукції, грн.

Норматив запасу готової продукції – 10% квартальної потреби. Планові витрати на виробництво продукції зведені в таблицю 3.10.

Таблиця 3.10

Планові витрати на виробництво продукції, грн.

3.2.3 Формування бюджету закупок матеріальних ресурсів

Основну частину доходу ТОВ „ЄВА” отримує від продажу косметичної продукції, а це найчастіше потребує наявності спеціального запасу матеріалів.

Рівень товарно-матеріальних запасів на початок кожного наступного кварталу дорівнює 20% квартальної потреби. Бюджет закупки матеріалів і сировина наведено в таблиці 3.11.

Таблиця 3.11

Бюджет закупки матеріалів і сировини, грн.

Виробничий запас матеріалів на кінець 4 кварталу складе:

140 000 *0,2 = 28 000 грн.

Розрахунок очікуваних грошових виплат за придбання матеріалів та сировини наведено в таблиці 3.12.

Таблиця 3.12

Очікувані грошові виплати за придбання матеріалів та сировини, грн.

Бюджет собівартості виробленої продукції наведено в табл. 3.13.

Таблиця 3.13

Бюджет собівартості виробленої продукції, грн.

Бюджет собівартості реалізованої продукції зведено у табл.3.14.

Таблиця 3.14

Бюджет собівартості реалізованої продукції, грн.

3.2.4 Формування бюджету оплати праці

Складаючи бюджет оплати праці, підприємство визначає як видатки на заробітну плату й виплати співробітникам у прогнозному періоді, так і формує механізми мотивації персоналу [30, с. 124].

Планування оплати праці встановлюється підприємством самостійно відповідно до прийнятих на підприємстві форм й систем оплати праці, передбаченими трудовими контрактами або колективними договорами, і з урахуванням положень трудового законодавства.

Норматив погашення поточних зобов’язань за розрахунками: 83% нарахованої заробітної плати виплачується в том кварталі, у якому вона була нарахована, інші 17% - на протязі наступного кварталу.

Розрахунки витрат на виплату заробітної плати наведено в таблиці 3.15.

Таблиця 3.15

Витратна частина бюджету на виплату заробітної плати, грн.

3.2.5 Формування бюджету руху грошових коштів

Планування руху грошових коштів - один з найбільш важливих аспектів організації операційного циклу й створення цілісної та ефективної системи керування. Складання бюджету руху коштів - заключний етап формування зведеного бюджету, що дозволяє моделювати очікувані надходження й регулювати обсяг виплат по видах, структурним підрозділам і центрам фінансової відповідальності [30, с. 141].

У зв’язку з ти, що наприкінці 2007 року підприємство закупило нове обладнання (гідродинамічні кавітаційні генератори) застаріле обладнання можна продати без будь-якої шкоди для підприємства. Продаж, по залишковій вартості, застарілого обладнання (змішувачів та гомогенізатора) принесе підприємству дохід в сумі 9600грн. (з ПДВ).

Бюджет руху грошових коштів зведено в таблицю 3.16.

Таблиця 3.16

Бюджет руху грошових коштів, грн.

Перед складанням прогнозного балансу та звіту про фінансові результати заради наочності зведемо економічні результати від впровадження запропонованих заходів у таблицю 3.17.

З поданої таблиці можна бачити, що економічний ефект від заходів у деяких випадках зменшить витрати підприємства, у інших випадках він принесе безпосередній прибуток, який в подальшому підприємство зможе використовувати на свій розвиток.

Таблиця 3.17

Економічний ефект від впровадження запропонованих заходів щодо удосконалення фінансового планування на ТОВ „ЄВА” протягом 2008 року

3.2.6 Бюджетний звіт про фінансові результати та баланс

Відповідно до запропонованих заходів з урахуванням вище розроблених бюджетів підприємства, ми можемо зробити прогнозний звіт про фінансові результати на 2007 рік (таблиця 3.18).

Таблиця 3.18

Прогнозний звіт про фінансові результати ТОВ „ЄВА”, тис. грн.

Відповідно до запропонованих заходів з урахуванням певного абстрагування від деталей, ми маємо змогу привести прогнозний баланс ТОВ „ЄВА” на 2008 рік, 2007 рік приймаємо за базу для порівняння.

Прогнозний баланс ТОВ „ЄВА” наведено в таблиці 3.19.

Таблиця 3.19

Прогнозний баланс ТОВ „ЄВА”, тис. грн.

Валюта балансу збільшилась на 363,6 тис. грн.

3.2.7 Аналіз прогнозних показників фінансового стану підприємства після впровадження запропонованих заходів

На основі даних таблиць 3.18, 3.19 та формул наведених у розділі 2 проаналізуємо динаміку показників фінансової стійкості ТОВ „ЄВА” у 2008 році після впровадження запропонованих заходів, 2007 рік приймаємо за базу для порівняння (таблиця 3.20).

Таблиця 3.20

Динаміка відносних показників фінансової стійкості ТОВ „ЄВА” за 2007 – 2008 роки

Розрахуємо відносні показники ліквідності і платоспроможності ТОВ „ЄВА” за 2007–2008 роки. Вихідні дані і результати розрахунку наведено таблиці 3.21.

Таблиця 3.21

Відносні показники ліквідності та платоспроможності ТОВ „ЄВА” за 2007–2008 роки