Фінансові потоки у неприбуткових організаціях

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Фінансові потоки у неприбуткових організаціях

Фінансові потоки у неприбуткових організаціях

Кафедра фінансів і кредиту

Дипломна робота

Фінансові потоки у неприбуткових організаціях

Київ, 2007

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи аналізу фінансових потоків у неприбуткових організаціях

1.1 Класифікація неприбуткових організацій

1.2 Фінансові потоки у неприбуткових організаціях

1.3 Порядок складання звіту про використання коштів неприбуткових організацій і установ

1.4 Світовий досвід регулювання діяльності неприбуткових організацій

2. Аналіз фінансовий потоків Товариства Червоний Хрест України

2.1 Характеристика діяльності організації

2.2 Аналіз господарської діяльності ТЧХУ

2.3 Аналіз фінансових потоків ТЧХУ

3. Розробка та обґрунтування пропозицій щодо підвищення ефективності фінансової діяльності неприбуткових організацій

3.1 Пропозиції щодо вдосконалення податкового законодавства як передумови створення фінансової бази для діяльності неприбуткових організацій

3.2 Рекомендації щодо запобігання порушенням у фінансовій звітності неприбуткових організацій

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Неприбуткові організації (НПО) відіграють важливу роль у світовій економіці і у багатьох національних економіках та соціальних системах. Їх зусилля доповнюють діяльність урядового та бізнес секторів щодо надання важливих послуг, підтримки і надії для тих, хто їх потребує в усьому світі.

Актуальність обраної теми дослідження обґрунтовується необхідністю об’єднання зусиль різних гілок суспільства та вироблення єдиної стратегії щодо створення в Україні сприятливого клімату для існування та діяльності неприбуткових організацій. Першим кроком до цього, на нашу думку, є розробка зауважень та пропозицій до проекту Податкового кодексу України. Подальша доля пропозицій, зроблених в дипломній роботі, залежатиме від скоординованих дій законодавців та представників недержавного сектору.

На жаль сьогодні існування недержавних непідприємницьких організацій у великій мірі залежить від фінансування, що надається іноземними донорами. Така ситуація склалася в Україні через відсутність як законодавчо закріплених стимулів для заохочення фінансової підтримки третього сектору, так і через втрату традицій благодійництва й брак загальнодоступної інформації про діяльність недержавних організацій. Ситуацію погіршує ще й факт існування безлічі неузгоджень у законодавстві та регулюванні, що іноді зводить нанівець роботу непідприємницьких організацій.

Проблема відсутності сприятливого клімату для благодійництва та роботи третього сектору, на наш погляд, має стратегічний характер і впливає як на сучасний, так і на майбутній розвиток громадянського суспільства. Розуміння цього факту привело до змін у законодавстві, які відбулися у більшості країн колишнього соціалістичного табору. Метою здійснення змін у сфері непідприємницької діяльності в Україні є досягнення її ефективного розвитку та максимальної результативності шляхом використання творчого потенціалу третього сектору та досвіду інших країн. В силу зазначених вище причин обрана тема є актуальною.

Об’єктом дослідження є всеукраїнська громадська організація Товариство Червоного Хреста України (далі ТЧХУ).

Предмет дослідження складають особливості фінансових потоків неприбуткових організації взагалі та ТЧХУ – зокрема.

В дипломній роботі поставлено наступні цілі:

–       узагальнити світовий та вітчизняний досвід щодо управління фінансовими потоками неприбуткових організацій;

–       проаналізувати фінансові потоки ТЧХУ;

–       розробити та обґрунтувати пропозиції щодо підвищення ефективності фінансової діяльності неприбуткових організацій.

Зазначені цілі досягнуто шляхом вирішення наступних задач дослідження:

–       визначити класифікаційні признаки неприбуткових організацій;

–       проаналізувати можливі варіанти фінансових потоків у неприбуткових організаціях;

–       охарактеризувати порядок складання звіту про використання коштів неприбуткових організацій і установ;

–       адаптувати деякі аспекти світового досвіду регулювання діяльності неприбуткових організацій до вітчизняних умов;

–       проаналізувати господарську діяльність ТЧХУ;

–       дослідити особливості фінансових потоків ТЧХУ.

На підставі проведеного дослідження в роботі розроблено пропозиції щодо вдосконалення податкового законодавства як передумови створення фінансової бази для діяльності неприбуткових організацій та рекомендації щодо запобігання порушенням у фінансовій звітності неприбуткових організацій. Доцільність пропозицій – обґрунтовано.

1. Теоретичні основи аналізу фінансових потоків у неприбуткових організаціях

1.1 Класифікація неприбуткових організацій

Суспільству потрібні організації, що вирішували б проблеми, якими не займаються суб’єкти підприємницької діяльності, бо це не приносить прибутку. Держава регулює створення неприбуткових організацій і декларує їм свою підтримку.

Усі юридичні особи щодо отримання прибутку можна розділити на дві великі групи незалежно від форми власності: прибуткові організації, або суб’єкти підприємницької діяльності, та неприбуткові організації. Детальний перелік останніх наведено в п.7.11.1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств». До них належать:

1)    органи державної влади України, органи місцевого самоврядування та створені ними установи або організації, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів;

2)    благодійні фонди і благодійні організації, створені у порядку, визначеному законом для проведення благодійної діяльності, в тому числі громадські організації, створені з метою провадження екологічної, оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності, а також творчі спілки та політичні партії;

3)    пенсійні фонди, кредитні спілки, утворені у порядку, визначеному законом;

4)    інші, ніж визначені в абзаці (2), юридичні особи, діяльність яких не передбачає одержання прибутку згідно з нормами відповідних законів;

5)    спілки, асоціації та інші об’єднання юридичних осіб, житлово-будівельні кооперативи, створені для представлення інтересів засновників, що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників та не проводять підприємницької діяльності, за винятком отримання пасивних доходів;

6)    релігійні організації, зареєстровані у порядку, передбаченому законом.

Класифікація неприбуткових організацій представлена на рис. 1.

Рис. 1. Класифікація неприбуткових організацій.

Засновниками неприбуткових організацій можуть бути фізичні особи, що досягли 18 років (для молодіжних і дитячих організацій – 15 років), юридичні особи, органи державної влади. Проте є обмеження: засновниками благодійної організації не можуть бути органи державної влади, органи місцевого самоврядування, державні і комунальні підприємства, установи і організації України, що фінансуються з бюджету [54].

Статусу юридичних осіб неприбуткові організації набувають відповідно до законодавства, що регулює існування і діяльність таких неприбуткових організацій.

Легалізація (офіційне визнання) об’єднань громадян є обов’язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування відповідно до «Положення про порядок легалізації об’єднань громадян, затвердженого постановою Кабміну України від 26.02.93 року №140». Діяльність об’єднань громадян, які не легалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, – протизаконна. У разі реєстрації об’єднання громадян набуває статусу юридичної особи.

Політичні партії та міжнародні громадські організації обов’язково реєструються в Міністерстві юстиції України. Легалізацію громадської організації здійснює відповідно Міністерство юстиції України, місцеві органи державної виконавчої влади, виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад народних депутатів. Про легалізацію (офіційне визнання) об’єднання громадян легалізуючий орган повідомляє у засобах масової інформації.

Державна реєстрація благодійних організацій проводиться відповідно до порядку, встановленого «Положенням про порядок державної реєстрації благодійних організацій», причому всеукраїнські і міжнародні – реєструє Мінюст, а місцеві, а також філії – органи Мінюсту на місцях [56].

Державна реєстрація релігійних громад і організацій відбувається в обласній, Київській та Севастопольській міській державній адміністраціях, а в Республіці Крим – до уряду Республіки Крим. Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до державного органу України у справах релігій.

Об’єднання юридичних осіб реєструються залежно від їх організаційно-правових форм відповідно до ЗУ «Про підприємства в Україні». Причому засновниками об’єднань юридичних осіб можуть бути тільки юридичні особи.

Державна реєстрація Торгово-промислових палат здійснюється Міністерством юстиції згідно з ЗУ «Про Торгово-промислові палати в Україні від 02.12.97 року №671/97-ВР».

Після проходження державної реєстрації неприбуткові організації зобов’язані зареєструватися в органах статистики. Всі організації, що не мають на меті отримання прибутку, після набуття статусу юридичної особи повинні бути внесені до Реєстру неприбуткових організацій і установ, який ведеться Державною податковою адміністрацією України («Положення про Реєстр неприбуткових організацій і установ надруковано. У противному разі їх діяльність податкові органи вважатимуть прибутковою і вимагатимуть подання звітності відповідної форми.

Неприбуткові організації також зобов’язані зареєструватися в органах Пенсійного фонду, будь-якій із профспілок з метою сплати обов’язкових внесків на соціальне страхування, в службі зайнятості населення.

Створення і діяльність органів державної влади регламентується Конституцією України, а також відповідними положеннями і статутами. Створення і діяльність органів місцевого самоврядування регламентується ЗУ «Про місцеве самоврядування» та відповідними положеннями і статутами [62].

Установи організації, що створюються органами державної влади та місцевого самоврядування, діють відповідно до законів України, наприклад «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», «Про збір на обов’язкове соціальне страхування», «Про освіту» тощо. Діяльність цих закладів регламентується відповідними положеннями, як наприклад Положенням про Пенсійний фонд України.

Благодійні організації створюються відповідно до ЗУ «Про благодійництво та благодійні організації», у цьому ж законі дано основні визначення термінів.

Діяльність профспілок регламентується законом СРСР «Про професійні спілки, права та гарантії їхньої діяльності №1818-1 від 10.12.90 року». Професійні митці мають право об’єднуватися у творчі спілки, діяльність останніх регламентована ЗУ «Про професійних творчих працівників та творчі спілки №554/97-ВР від 07.10.97 року». За принципом кас взаємодопомоги побудована діяльність кредитних спілок, які діють відповідно до Тимчасового положення про кредитні спілки в Україні, затвердженого указом Президента від 20.09.93 року за №377/93.

Будь-які об’єднання громадян керуються у своїй діяльності ЗУ «Про об’єднання громадян». Крім того, неприбуткову діяльність регулюють такі закони: «Про освіту №1060-ХII від 23.05.91 року; «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей №2011-ХII від 20.12.91 року»; «Про національні меншини №2494-ХII від 25.06.92 року; «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні №2998-ХII від 05.02.93 року»; «Про систему суспільного телебачення і радіомовлення» №531/97-ВР від 18.07.98 року»; «Про захист прав споживачів №1023-ХII від 12.05.91 року» [57].

1.2 Фінансові потоки у неприбуткових організаціях

Неприбуткова організація може вести як неприбуткову, так і прибуткову діяльність, якщо остання не заборонена законодавством і статутними документами. Наприклад, політичні партії та кредитні спілки не мають права займатися господарською та комерційною діяльністю, за винятком продажу пропагандистської літератури та інших атрибутів їх діяльності, і засновувати підприємства, крім засобів масової інформації.

Відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні підприємство або організація, які ведуть декілька видів діяльності, зобов’язані організувати окремий облік доходів і витрат за різними видами діяльності. Облік і оподаткування прибуткової діяльності ведуться згідно з чинним законодавством і розглядатися не будуть. Єдиним документом, який так чи інакше регламентує оподаткування неприбуткової діяльності, є ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» в останній редакції [13, с.4-9].

Доходи у неприбутковій діяльності – це, як правило, членські внески, добровільні пожертвування, як майном, так і грошима, пасивні доходи. Організація має тільки слідкувати, щоб отримані доходи відповідали вимогам чинного законодавства. Політичним партіям, наприклад, заборонено прямо або опосередковано отримувати кошти або майно від іноземних держав, організацій та громадян, від анонімних пожертвувачів, від підприємств, де частка майна держави або іноземної сторони перевищує 20% статутного фонду, від нелегалізованих об’єднань громадян. Якщо неприбуткова організація отримала кошти за якісь товари, роботи чи послуги, причому надання останніх не належить до основної діяльності цієї неприбуткової організації, то ці кошти або повертаються, або оподатковуються у порядку, передбаченому для суб’єктів підприємницької діяльності.

На відміну від прибуткової організації, витрати якої відносяться або до складу валових, або до збитків, або покриваються за рахунок чистого прибутку, витрати неприбуткової організації не підлягають такій жорсткій регламентації, проте мають відповідати таким вимогам: не суперечити чинному законодавству по суті, спрямовуватись на виконання статутних завдань і бути затвердженими керівництвом самої неприбуткової організації. До початку року кожна неприбуткова організація складає кошторис доходів і витрат, де передбачаються всі можливі доходи і всі можливі витрати на майбутній рік, а після завершення року керівництво неприбуткової організації звітує перед засновниками про виконання кошторису. Для ведення бухгалтерського обліку варто використовувати існуючий план рахунків, пристосувавши його до потреб неприбуткової організації.

Отримані доходи в бухгалтерському обліку накопичуються по кредиту рахунка 88 «Фонди спецпризначення» або 96 «Цільове фінансування», здійснені витрати – по дебету цього ж рахунка. При чому до доходів кошти та майно відносяться як правило в момент їх отримання, а для обліку витрат можна використовувати два способи. Перший полягає в тому, що моментом виникнення витрат є момент витрачання коштів з розрахункового рахунка, з каси тощо. Недоліком є складність налагодження обліку дебіторів і кредиторів. Другий спосіб полягає в тому, що моментом виникнення витрат є момент їх безпосереднього отримання (перехід права власності на товари, роботи, послуги), нарахування винагороди за здійснену роботу найманим працівникам.

Для благодійної організації видатки варто розділити на ті, які здійснюються безпосередньо за основною діяльністю, і ті, які йдуть на утримання самої організації, використавши для цього субрахунки рахунка 20 «Основне виробництво» або рахунка 26 «Загальногосподарські витрати» з наступним списанням накопичених витрат у дебет рахунка 88 або 96. Такий розподіл пояснюється вимогою ЗУ «Про благодійництво та благодійні організації» про неперевищення витрат на утримання благодійної організації 20% її кошторису.

Бухгалтер неприбуткової організації має враховувати, що облік розрахунків з підзвітними особами мусить бути чітко налагодженим, а кожен звіт про витрачання коштів – підкріпленим відповідними документами (чеками, квитанціями тощо). У противному разі будь-який інспектор матиме право вважати такі кошти додатковим доходом громадянина, а тому – приєднати їх до сукупного оподатковуваного доходу такого громадянина з подальшим нарахуванням усіх податків і штрафом за їх несплату.

Неприбуткова організація має право використовувати працю найманих працівників і нараховувати та сплачувати за неї винагороду. Розмір винагороди визначається керівництвом у межах його повноважень і засновниками або вищим органом такої організації. У зв’язку з цим організації доведеться нараховувати та сплачувати податки. Працівники можуть вступати у трудові відносини з організацією або ж працювати на умовах договору підряду. Такий розподіл по-різному впливає на оподаткування [3, с.7].

Податки, що нараховуються на оплату праці, представлені у таблиці 1, розмір податку визначено у відсотках до нарахованої винагороди [59].

Таблиця 1.

Податки, що нараховуються на оплату праці.

Якщо неприбуткова організація, крім основної, не здійснює інші види діяльності, направлені на отримання прибутку, то вона не сплачує внесок до Фонду Чорнобиля, тому що платниками цього збору згідно з чинним законодавством є суб’єкти підприємницької діяльності. За аналогічних умов неприбуткова організація не є платником комунального податку.

Очевидно, неприбутковій організації вигідніше співпрацювати з найманими працівниками на умовах підряду, бо в даному разі нарахування на оплату праці становитимуть 32% проти 37,5% для основних працівників або сумісників.

Неприбуткові організації можуть також сплачувати податок на прибуток у тому разі, якщо їх доходи за перший квартал року з урахуванням витрат, здійснених у цьому ж кварталі за рахунок коштів минулого року, перевищують 25% доходів минулого року.

Найбільша проблема існує у благодійних організацій і пов’язана вона зі сплатою прибуткового податку з громадян. Згідно з Декретом Кабміну «Про прибутковий податок з громадян» оподаткуванню підлягає сукупний дохід, одержаний з будь-яких джерел, а стаття 5 Декрету передбачає невключення до оподатковуваного доходу тих сум допомоги, що отримані від благодійних організацій у зв’язку зі стихійним або екологічним лихом. Отже, будь-яка допомога в грошовій або натуральній формі, надана з інших причин, підлягає оподаткуванню прибутковим податком з громадян, причому сплачувати цей прибутковий податок доведеться саме благодійним організаціям (стаття 10 Декрету). За невиконання вимог законодавства – штраф. Таким чином, держава розраховує отримати частину грошей, спрямованих на лікування, догляд за дітьми й особами похилого віку, частину доходів госпісів. Єдиний вихід, використовуючи пункти 5 або 6 статті 6 Декрету, звернутися до Кабінету Міністрів або органів місцевого самоврядування, які, враховуючи матеріальний стан особи (після його обстеження), мають право зменшувати оподатковуваний дохід [1, с.38-40].

Суб’єкт підприємницької діяльності може або зменшити свої витрати, або збільшити зарплату свого працівника, співпрацюючи з благодійною організацією за такою схемою. Благодійній організації перераховуються кошти в межах 4% від оподатковуваного прибутку попереднього кварталу, причому ці витрати можна віднести до складу валових. Благодійна організація отримані кошти спрямовує на виплату зарплати (винагороди) працівнику суб’єкта підприємницької діяльності як такому, що працює для благодійної організації, та на сплату податків, нарахованих на зарплату. Ідея полягає в тому, що для нарахування власному працівникові 100 грошових одиниць, суб’єкту підприємницької діяльності доведеться витратити 147,5 грошових одиниць, а благодійній організації – 137,5. Отже, економія становить 6,78%. У тому випадку, коли працівник погодиться працювати на умовах підряду, економія буде становити 10,51%.

У зв’язку з невизначеністю та неоднозначним тлумаченням законів України з питань оподаткування, правомірності лізингових відносин та порядку ведення бухгалтерського обліку госпрозрахункової діяльності до редакції неодноразово звертаються за роз’ясненнями працівники бухгалтерських служб бюджетних установ.

Найбільша кількість питань стосується порядку справляння податку з прибутку, ПДВ, комунального податку, зборів до різних фондів від доходів, що надходять за надані платні послуги та з інших джерел [3, с.10-13].

Порядок оподаткування прибутку бюджетних установ і організацій регламентований пунктами 7.11 статті 7 та 16.9 статті 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 16.9 податок на прибуток, отриманий від підприємницької діяльності, щокварталу за наростаючим підсумком з початку звітного податкового року сплачують бюджетні установи й організації, які не відносяться до неприбуткових, а неприбуткові організації сплачують податок на прибуток від неосновної діяльності.

До неприбуткових, згідно з пунктом 7.11.1 Закону, відносяться бюджетні установи й організації, що створені органами державної влади України та органами місцевого самоврядування й утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів. Пунктом 7.11.10 Закону передбачено, що з метою оподаткування центральний податковий орган веде реєстр усіх неприбуткових організацій, які звільняються від оподаткування згідно з положенням статті 7 Закону. Отже, неприбуткові установи й організації повинні зареєструватись в органах ДПА за місцем їх знаходження.

Згідно з пунктом 7.11.13 Закону під терміном «основна діяльність» слід розуміти діяльність неприбуткових організацій з надання благодійної допомоги, просвітніх, культурних, наукових, освітніх та інших подібних послуг для суспільного споживання зі створення системи самозабезпечення громадян та для інших цілей, передбачених статутними документами, укладеними на підставі норм відповідних законів про неприбуткові організації. Статутні документи неприбуткових організацій повинні містити вичерпний перелік їх діяльності. До основної діяльності визначених в пункті 7.11.1 організацій включаються також операції з продажу товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.11.8 вищезазначеного Закону доходи неприбуткових організацій, в тому числі закладів і установ освіти, науки, культури, охорони здоров’я, а також архівних установ, які утримуються за рахунок бюджету, зараховуються до складу кошторисів (на спеціальний рахунок) на утримання таких неприбуткових організацій і використовуються виключно на фінансування видатків такого кошторису (включаючи фінансування виробничої діяльності згідно з їх статутами), розрахованого та затвердженого у порядку, встановленому КМУ [56].

У разі коли за наслідками звітного (податкового) року доходи кошторису на утримання зазначених організацій перевищують суму визначених кошторисом витрат, сума перевищення враховується у складі доходів наступного року. При цьому з суми перевищення доходів над витратами зазначених неприбуткових організацій податок на прибуток не сплачується.

Постановою КМУ від 16.02.98 року №164 (зі змінами і доповненнями) затверджено «Положення про порядок складання єдиного кошторису доходів і видатків бюджетної установи, організації». Згідно з пунктом 8 вищезазначеного Положення у дохідній частині єдиного кошторису наводяться планові обсяги бюджетних асигнувань, що виділяються на утримання установи, а також надходження з інших дохідних джерел, одержання яких передбачено відповідними нормативно-правовими актами. Планові розрахунки складаються за кожним джерелом доходу з урахуванням рівня їх фактичного виконання за останній звітний рік, а також очікуваного виконання на плановий рік.

Нормативно-правовими актами, що надають бюджетним установам право одержувати доходи за надання платних послуг, є «Положення про порядок ліцензування підприємницької діяльності», затверджене постановою КМУ від 3 липня 1998 року №1020, та «Переліки платних послуг», що можуть надаватися бюджетними установами.

Пунктом 7.11.9 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що у разі коли доходи неприбуткових організацій отримані протягом звітного (податкового) року з джерел, визначених відповідними підпунктами 7.11.2-7.11.7, на кінець першого кварталу наступного за звітним року перевищують 25 відсотків від загальних валових доходів, отриманих протягом такого звітного (податкового) року, така неприбуткова організація зобов’язана сплатити податок з нерозподіленої суми прибутку за ставкою 30 відсотків до суми такого перевищення. Внесення до бюджету зазначеного податку здійснюється за результатами першого кварталу наступного за звітним року у строки, встановлені для інших платників податку. Нерозподілена сума прибутку визначається за такою формулою:

(X – Y –Z) – (X × 0,25) = H, де

X – загальні валові доходи за підсумками звітного року;

Y – використано на статутні цілі за звітний рік;

Z – використано на статутні цілі у I кварталі наступного за звітним року;

H – невикористаний прибуток, що підлягає оподаткуванню за ставкою 30% [2, с.17-20].

Отже, бюджетні установи такий розрахунок складають лише за даними про надходження і використання доходів, зазначених у підпункті 7.11.2 (безоплатно одержане майно або кошти, пасивні доходи, в які включається орендна плата, кошти або майно, які надходять як компенсація вартості отриманих державних послуг). Усі інші доходи, що надійшли від платних послуг і не використані на початок наступного року, включаються у зведений кошторис і спрямовуються на покриття запланованих видатків.

З наведеного випливає, що неприбуткові бюджетні установи й організації не сплачують податок на прибуток із джерел, визначених у пункті 7.11.2 Закону, а також з інших доходів при умові, якщо вони склали єдиний кошторис доходів від всіх джерел надходжень (бюджетні кошти, доходи від підприємницької діяльності тощо) та видатків на здійснення як бюджетної, так і підприємницької діяльності, відкрили в банку один спеціальний рахунок, на який зараховуються всі надходження та з якого здійснюють видатки виключно на фінансування передбачених кошторисом заходів, у тому числі і фінансування виробничої діяльності. Якщо цих умов не дотримано, а також якщо доходи надійшли від неосновної діяльності, то бюджетні установи сплачують податок на прибуток відповідно до вимог пункту 16.9 статті 16 Закону.

Відповідно до пункту 7.11.2 Закону від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у пункті 7.11.1 отримані у вигляді:

-       коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;

-       пасивних доходів;

-       коштів або майна, які надходять до таких неприбуткових організацій як компенсація вартості отриманих державних послуг.

Пасивні доходи – це доходи, отримані у вигляді процентів (у тому числі орендна плата), дивідендів, страхових виплат і відшкодувань, а також роялті. Державні послуги – це платні послуги, обов’язковість отримання яких встановлюється законодавством і які надаються органами місцевого самоврядування та створеними ними установами і організаціями [4, с.4-7].

Податок на додану вартість (ПДВ) від продажу товарів (робіт, послуг) відповідно до Закону України від 03.04.97 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» сплачують ті бюджетні установи, обсяг оподатковуваних операцій яких з продажу товарів, робіт, послуг протягом 12-ти місяців перевищував 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (пункт 2.1), а також ті установи, що здійснюють продаж за готівкові кошти (пункт 2.3).

Згідно зі статтею 5 Закону від оподаткування цим податком звільнені послуги з вищої, середньої, професійно-технічної освіти, що надаються закладами освіти, які мають ліцензію на надання таких послуг, та послуги з виховання та освіти дітей будинками культури в сільській місцевості, дитячими музичними та художніми школами, школами мистецтв. Перелік таких послуг затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.98 року №61.

Також від сплати цього податку звільнені платні послуги згідно з Переліком, затвердженим КМУ, що надаються закладами охорони здоров’я, які мають відповідні ліцензії на надання таких послуг, та деякі інші передбачені статтею 5 Закону послуги. До їх числа не віднесені послуги за договорами оперативної оренди, а тому орендні доходи є об’єктом оподаткування ПДВ.

Відповідно до Закону України від 20.06.97 року №386/97-ВР «Про формування Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення» платниками цього збору з числа резидентів є суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, громадські та інші установи і організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку, крім бюджетних установ і організацій, тобто бюджетні установи не є платниками цього збору.

Стосовно особливостей сплати внесків до інноваційного фонду та відрахувань на дорожні роботи слід зазначити, що Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.92 року №77 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою КМУ від 06.12.93 року №981) «Про утворення державного інноваційного фонду» передбачено, що відрахування до інноваційного фонду сплачують підприємства, об’єднання й організації всіх форм власності незалежно від підпорядкованості у розмірі 1% обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) [53].

Неприбуткові бюджетні установи, які зараховують свої надходження на єдиний спеціальний рахунок для здійснення своєї основної діяльності, не мають об’єкта оподаткування, а тому і не сплачують внески до інноваційного фонду. Зазначені внески від обсягів реалізації сплачують бюджетні установи і організації, які відповідно до вимог Закону є платниками податку з прибутку.

Збір для фінансування витрат, пов’язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування відповідно до постанови КМУ від 2 лютого 1993 року №83 сплачують промислові, транспортні, будівельні та інші підприємства, кооперативи і господарські організації (в тому числі фондова і товарні біржі, страховики, інвестиційні фонди і компанії, кредитні установи та інші суб’єкти підприємництва).

Пунктом 5 Постанови передбачено, що не відраховують кошти на дорожні роботи бюджетні організації та установи, за винятком обсягів виробництва продукції (робіт, послуг), що здійснюються ними на підставі договорів за рахунок коштів замовників, а тому бюджетні установи повинні сплачувати збір на фінансування доріг від обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) у встановленому місцевими органами влади розмірі (від 0,4% до 1,2%), а за надані платні послуги автомобільним транспортом – 2%. Такі видатки повинні плануватися в кошторисах.

Бюджетні установи не сплачують комунальний податок від середньоспискової чисельності працівників. Порядок сплати комунального податку регулюється Декретом Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки та збори від 20.05.93 року №56-93» (зі змінами і доповненнями). Статтею 15 Декрету передбачено, що комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств, тобто бюджетні установи не є платниками комунального податку [39, с.7].

Щоб не виступати платником податку на прибуток, бюджетні установи повинні дотримуватися одночасно таких вимог:

-       вести єдиний кошторис доходів та витрат;

-       мати один рахунок в банку, на який зараховуються ці доходи і з якого здійснюються всі видатки.

Одним із джерел доходів бюджетних установ є доходи від здавання в оперативну оренду приміщень та іншого майна. Розглянемо деякі особливості оренди (лізингу) майна бюджетних установ.

При оформленні угод оренди слід керуватись Цивільним кодексом України, Законом України від 16.12.97 року №723/97-ВР «Про лізинг», від 10.04.92 року №2269-XII «Про оренду державного та комунального майна», від 22.05.97 року №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», Постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.96 року №1033 «Про заходи щодо залучення додаткових надходжень до бюджету та підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів для забезпечення фінансування спеціальних виплат населенню» та іншими документами.

Договір оренди повинен відображати такі основні дані, як об’єкт і термін оренди; розмір орендної плати з урахуванням її індексації; порядок поліпшення зданого в оренду майна і за чий рахунок (орендодавця чи орендаря) воно проводиться, порядок страхування орендарем взятого ним в оренду майна; права, обов’язки та відповідальність сторін; порядок розгляду спорів, що можуть виникнути по суті договору, тощо [17, с.115-117].

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 31.08.96 року №1033 розмір орендної плати за здані в оренду бюджетними установами основні фонди не обмежується п’яти відсотками їх вартості на рік, як це передбачено Методикою розрахунку орендної плати державного майна. При цьому розмір орендної плати, що визначається в угоді, не повинен бути меншим розміру плати, обчисленого за встановленими місцевими органами влади нормами.

Цією постановою також передбачено, що всі договори на здавання в оренду приміщень бюджетними установами повинні бути погоджені з місцевими фінансовими органами за місцем знаходження, а також що доходи від оренди приміщень бюджетних установ і закладів, які після проведення відповідних витрат за рахунок цих надходжень залишаються в їх розпорядженні, спрямовуються на погашення заборгованості по заробітній платі та на оплату за комунальні послуги, тобто залишаються в розпорядженні бюджетних установ на проведення витрат по основній діяльності.

Вартість комунальних послуг відноситься до валових витрат орендарів. Складність як в орендодавців, так і в орендарів всіх форм власності виникає при вирішенні питань про відшкодування орендарями таких видатків, як: плата за землю, комунальні послуги, експлуатаційні витрати тощо. Невизначеність в ці питання внесена листами ДПА України які не зареєстровані в Міністерстві юстиції України [61].

Зокрема з листа ДПАУ від 11.05.98 року №4837/11/15-1116 випливає, що орендарі не мають права включати до валових витрат вартість комунальних послуг, якщо вони сплачені не безпосередньо підприємствам житлово-комунальної сфери, а орендодавцю.

Такий висновок ДПА суперечить Закону України від 22.05.97 року №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», пунктом 5.2.1 статті 5 якого встановлено, що до валових витрат відносяться суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих), якщо вони пов’язані з виробничою діяльністю платника податку. У жодному пункті закону немає заборони щодо віднесення до валових витрат платника податку витрат, якщо вони сплачені не безпосередньо їх постачальникам (підрядчикам), а через третю особу.

Зазначимо, що вартість комунальних та експлуатаційних послуг не повинна включатися у розмір орендної плати, а обґрунтовуватися відповідними розрахунками для того, щоб кожен знав, скільки і за що він платить і наскільки ці платежі мають відношення до його виробничої діяльності.

Більше того, є очевидною доцільність централізованого надання орендодавцями своїм орендарям опалення, освітлення, водопостачання, господарського обслуговування, охорони та інших послуг, оскільки не завжди є можливим відокремлення ліній комунікацій та передач між приміщеннями, що використовуються орендодавцем та орендарем, та встановлення відповідних вимірювальних приладів. А тому висновки щодо віднесення до валових витрат орендарями вартості комунальних і інших послуг лише при умові їх безпосередньої сплати підприємствам житлово-комунальної служби є, на нашу думку, безпідставними і недоцільними.

Щодо розрахунків за електроенергію при оренді зазначимо, що у роз’ясненні ДПА України від 17.06.98 року №7259/10/161120-26 сказано, що ПДВ за нульовою ставкою обчислюється по операціях з продажу електроенергії, а оскільки орендодавець не здійснює її продажу (не має відповідної ліцензії на цей вид діяльності), то вартість електроенергії включається в загальну вартість послуг за договором оперативної оренди, яка оподатковується за ставкою 20% [16, с.10-11].

По-перше, щодо ліцензії: чи потрібна вона орендодавцям, які здають в оренду приміщення з відповідним електроенергетичним обслуговуванням. Положенням про порядок ліцензування підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 липня 1998 року №1920, встановлена обов’язковість ліцензування виробництва, передачі та постачання електроенергії і передбачено, що така ліцензія видається Національною комісією регулювання електроенергетики України. Не є логічними норми цього Положення, відповідно до яких всі орендодавці повинні одержати ліцензії на передачу електроенергії орендарям їх приміщень, а також те, що тільки при наявності такої ліцензії вони мають право виставляти рахунки на оплату електроенергії без ПДВ.

Обов’язковість одержання ліцензій на право передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами, створеними в результаті реструктуризації галузей промисловості суб’єктів, для яких ця діяльність є основною. З цього також випливає, що ліцензуванню підлягає підприємницька діяльність систем енергопостачання з передачі електроенергії, для яких ця діяльність є основною, а не діяльність орендодавців, які за необхідності беруть участь в розрахунках за використану орендарями електроенергію, яка як орендодавцю, так і орендарю відпускається системою електромереж.

Сама суть ліцензування діяльності суб’єктів підприємництва полягає у визначенні органами, що видають ліцензії, спроможності виконання заявником ліцензійних умов провадження певного виду підприємницької діяльності (пункт 5 Положення). Орендодавець аж ніяк не здійснює діяльність з передачі електроенергії, а тому ліцензія на таку діяльність йому не потрібна.

По-друге, що цим досягається: якщо орендодавець нарахує на відшкодовану йому орендарем вартість електроенергії 20% ПДВ при умові, що він у встановленому порядку зареєстрований як платник податку на додану вартість, то у орендаря, якщо він є платником цього податку, виникає податковий кредит, і в результаті від такої операції державний бюджет одержить нуль.

Законом України «Про плату за землю» від 19.09.96 року встановлено, що підприємства, установи та організації, які користуються пільгами щодо земельного податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини іншим суб’єктам підприємницької діяльності, сплачують податок за зайняті ними земельні ділянки на загальних підставах. Отже, бюджетні установи зобов’язані сплачувати плату за землю пропорційно питомій вазі площі, яка здається в оренду чи використовується створеними ним госпрозрахунковими підприємствами, загальній площі будівлі [54].

У вищезгаданому листі ДПА України від 11.05.98 року №4837/11/15-1116 говориться, що, оскільки власниками землі або землекористувачами є, як правило, орендодавці приміщень, вони і є платниками земельного податку, а тому до валових витрат орендаря не відносяться витрати, пов’язані із сплатою податку на землю [57].

Статтею 1 Закону України «Про плату за землю» передбачено, що власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок, а за земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата. Указом Президента України від 23 квітня 1997 року № 367/97 встановлено, що орендодавцями землі є громадяни та юридичні особи України, у власності яких перебувають земельні ділянки, і що земля надається в оренду на підставі оформленого договору, відповідно до якого орендодавець передає за плату орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений строк [62].

Власником землі, на якій розміщені бюджетні установи, є органи державної чи комунальної власності, а бюджетні установи є її користувачами.

Якщо згідно із законом вони зобов’язані сплачувати в бюджет плату за землю, на якій розміщені здані в оренду суб’єктам підприємництва приміщення, то цілком зрозуміло, що останні повинні відшкодовувати бюджетним установам витрачені ними кошти на сплату земельного податку у вигляді орендної плати за землю (очевидно, із нарахуванням 20% ПДВ, якщо така бюджетна установа зареєстрована як платник цього податку) і відповідно до пункту 5.2.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» мають право на віднесення цієї плати до валових витрат, якщо орендовані ними приміщення використовуються для виробничих потреб.

Адже неможливо передати в оренду приміщення без оренди землі, на якій вони знаходяться, а тому видатки з використання цієї землі повинен нести той, хто її використовує, а їх необхідність є умовою правомірності віднесення до валових витрат.

Безумовно, що при здаванні в оренду приміщення, в якому встановлений телефон, необхідно тимчасово на період оренди переоформити на ім’я орендаря передачу абонента телефонного зв’язку, що обумовлено Правилами користування місцевим телефонним зв’язком, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.97 року №385. Але чи відсутність такої перереєстрації, якщо згідно з умовами договору оренди телефон використовується тільки орендарем, є підставою для заборони віднесення відшкодованих орендарем орендодавцю витрат з оплати використаних на виробничі потреби телефонних послуг. Вважаємо – ні.

У питанні віднесення до валових витрат видатків платника податку слід керуватись виключно Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким не встановлено ніяких обмежень щодо віднесення до валових витрат розмірів сплачених орендодавцям орендної плати, експлуатаційних та комунальних послуг, оренди землі, послуг зв’язку тощо.

Суть закону полягає в тому, щоб на валові витрати відносились фактично понесені витрати виробництва та обігу, що пов’язані з його виробничою діяльністю, незалежно від того, чи вони сплачені прямим надавачам послуг, чи через орендодавців.

Пунктом 5.4.6 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до валових витрат відносяться будь-які витрати зі страхування майна платників податку. Відповідно до статті 24 Закону України від 10 квітня 1992 року №2269- XII «Про оренду державного і комунального майна» обов’язки по страхуванню орендованого майна покладені на орендаря, і це цілком логічно, оскільки майно знаходиться на його відповідальному зберіганні та використовується орендарем.

Листом ДПА України від 04.05.98 року №4592-11/15-2116 обумовлено, що якщо умовами договору оренди на орендаря покладено обов’язки зі страхування орендованого майна, то такі витрати покриваються платником податку за рахунок власних коштів, оскільки відповідно до пункту 5.4.6 статті 5 Закону до валових витрат платника податку включаються витрати зі страхування власного майна [58].

У згаданому пункті Закону немає слова «власного», а лише запис «майна платника податку». При оренді майно передається орендарю, і на час оренди воно належить йому на правах оренди, використовується ним для здійснення виробничої діяльності, і якщо договором оренди покладено обов’язок зі страхування цього майна на орендаря, то цілком правомірним є віднесення ним витрат по страхуванню до валових витрат.

1.3 Порядок складання звіту про використання коштів неприбуткових організацій і установ

Порядок складання звіту про використання коштів неприбуткових організацій і установ затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 16.01.98 року №27, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 січня 1998 року.

Порядок складання звіту про використання коштів неприбуткових організацій і установ (далі – Порядок) встановлено згідно із підпунктом 7.11.12 пункту 7.11 статті 7 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі – закон).

Звіт заповнюють неприбуткові установи і організації, які є:

-       органами державної влади України, органами місцевого самоврядування та створеними ними установами або організаціями, у тому числі заклади і установи освіти, науки, культури, охорони здоров’я, а також архівними установами, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів;

-       благодійними фондами і благодійними організаціями, створеними у порядку, визначеному законом для проведення благодійної діяльності, в тому числі громадськими організаціями, створеними з метою провадження екологічної, оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності, творчими спілками, політичними партіями, а також іншими юридичними особами, діяльність яких не передбачає одержання прибутку згідно з нормами відповідних законів;

-       пенсійними фондами, кредитними спілками, утвореними у порядку, визначеному законом;

-       спілками, асоціаціями та іншими об’єднаннями юридичних осіб, житлово-будівельними кооперативами, створеними для представлення інтересів засновників, що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників та не провадять господарської діяльності, за винятком отримання пасивних доходів;

-       релігійними організаціями, зареєстрованими у порядку, передбаченому законом [6, с.56-57].

Звіт про використання коштів неприбуткових організацій і установ (далі – Звіт) заповнюється і подається до державної податкової адміністрації за місцезнаходженням неприбуткової організації або установи у терміни, передбачені законом для подання податкової декларації. У формі Звіту наводяться всі передбачені Порядком показники. У разі незаповнення тієї чи іншої статті (рядка, графи), якщо немає показників, ця стаття (рядок, графа) прокреслюється.

Форма Звіту заповнюється в тисячах гривень з одним десятковим знаком чорнилом, пастою кулькових ручок, за допомогою друкарських машинок, принтерів, засобів механізації та інших засобів, які б забезпечили збереження цих записів протягом установленого терміну зберігання звітності та запобігли б внесенню несанкціонованих і непомітних виправлень.

Звіт складається із 4-х розділів. У розділі I «Доходи неприбуткової організації (установи)» вказуються всі доходи, одержані неприбутковою організацією (установою) у звітному періоді (рядки 1-21).

У розділі II «Доходи, які звільняються від оподаткування» неприбуткова організація (установа) вказує суми одержаних за звітний період доходів, які відповідно до підпункту 7.11.2 пункту 7.11 статті 7 закону звільнені від оподаткування (рядки 22-31).

У розділі III «Сума доходу, що підлягає оподаткуванню» вказується та сума доходу, одержаного неприбутковою організацією (установою), що не звільняється від оподаткування, яка визначається як різниця між рядком 21 та рядком 31 (рядок 32).

У розділі IV «Використання коштів та майна» вказуються суми коштів, використані неприбутковою організацією (установою) на здійснення основної діяльності, визначеної у статутних документах, а також суми коштів, використані у звітному періоді на цілі, не визначені у статутних документах (рядки 33-42).

Розглянемо процес заповнення Звіту за рядками. У рядках 1 та 2 – відповідно суми коштів або майна, одержані неприбутковою організацією (установою) як безповоротна фінансова допомога або безоплатні надходження. У рядках 3 та 4 – відповідно суми коштів або майна, що надійшли до неприбуткової організації (установи) як добровільні пожертвування. У рядках 5, 6, 7 та 8 – суми пасивних доходів, одержані неприбутковою організацією (установою) у вигляді дивідендів, відсотків, роялті або страхових виплат і відшкодувань.

У рядках 9 та 10 – суми коштів або майна, які надходять до органів державної влади України, органів місцевого самоврядування та створених ними установ або організацій, у тому числі закладів і установ освіти, науки, культури, охорони здоров’я, а також архівних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів як компенсація вартості отриманих державних послуг. У рядку 11 вказуються суми одержаних доходів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, у тому числі доходи закладів і установ освіти, науки, культури, охорони здоров’я, а також архівних установ від надання державних послуг (видачі дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, реєстрації, інших послуг, обов’язковість придбання яких передбачена законодавством).

У рядку 12 вказується сума активів, переданих неприбутковій організації (установі) іншими неприбутковими організаціями (установами) відповідного виду в результаті їх ліквідації. У рядку 13 вказуються суми доходів неприбуткової організації (установи) від надання культових послуг. У рядку 14 вказуються суми коштів, що надходять до неприбуткової організації (установи) як разові або періодичні внески її засновників та членів.

У рядках 15 та 16 вказуються суми коштів, що надходять до кредитних спілок та пенсійних фондів у вигляді внесків на додаткове пенсійне забезпечення, а також внески, що надходять до таких неприбуткових організацій (установ) на інші потреби, передбачені законодавством. У рядку 17 вказуються доходи тих закладів і установ освіти, науки, культури, охорони здоров’я, а також архівних установ, які утримуються за рахунок бюджету, одержані ними від надання платних послуг за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України.

У рядку 18 вказуються доходи, отримувані відповідними неприбутковими організаціями від діяльності, якщо таке отримання дозволяється згідно з законодавством. Зазначені доходи підлягають оподаткуванню у загальному порядку, передбаченому для платників податку. У рядку 19 вказуються доходи, отримані протягом звітного (податкового) року з джерел, визначених у рядках 1-18, на кінець першого кварталу наступного за звітним року, які перевищують 25% від загальних валових доходів, отриманих протягом такого звітного (податкового) року.

У рядку 20 вказуються доходи, отримувані неприбутковою організацією (установою) з інших джерел, не вказаних у рядках 1-18. У рядку 22 вказується сума доходів, які надходять до органів державної влади України, органів місцевого самоврядування та створених ними установ або організацій, у тому числі закладів і установ освіти, науки, культури, охорони здоров’я, а також архівних установ як компенсація вартості отриманих державних послуг.

У рядку 23 вказується сума коштів та майна, що надійшли безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги або ж добровільних пожертвувань до:

-       органів державної влади України, органів місцевого самоврядування та створених ними установ або організацій, у тому числі закладів і установ освіти, науки, культури, охорони здоров’я, а також архівних установ;

-       благодійних фондів і благодійних організацій, створених у порядку, визначеному законом для проведення благодійної діяльності, в тому числі громадських організацій, створених із метою провадження екологічної, оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності, а також до творчих спілок та політичних партій;

-       релігійних організацій, зареєстрованих у порядку, передбаченому законом.

У рядку 24 вказується загальна сума одержаних неприбутковою організацією (установою) пасивних доходів, що звільняються від оподаткування. У рядку 25 вказується сума доходів від надання державних послуг (видачі дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, реєстрації, інших послуг, обов’язковість придбання яких передбачена законодавством), перерахованих до відповідних бюджетів.

У рядку 26 вказується сума доходів, отриманих благодійними фондами і благодійними організаціями, створеними у порядку, визначеному законом для проведення благодійної діяльності, в тому числі громадськими організаціями, створеними з метою провадження екологічної, оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності, а також творчими спілками, політичними партіями від проведення основної діяльності.

У рядку 27 вказується сума внесків, які надійшли до кредитних спілок та пенсійних фондів, утворених у порядку, визначеному законом. У рядку 28 вказується сума доходів, одержаних у вигляді разових або періодичних внесків засновників та членів, що надходять до спілок, асоціацій та інших об’єднань юридичних осіб, житлово-будівельних кооперативів, створених для представлення інтересів цих засновників, які утримуються лише за рахунок внесків таких засновників і не провадять господарської діяльності.

У рядку 29 вказується сума доходів від надання культових послуг релігійними організаціями, зареєстрованими у встановленому законодавством порядку. У рядку 30 вказується сума доходів від основної діяльності тих закладів і установ, що утримуються за рахунок бюджету, які зараховуються до складу кошторисів (на спеціальний рахунок).

У рядку 32 вказується сума доходу, одержаного неприбутковою організацією (установою), що не звільняється від оподаткування і підлягає оподаткуванню за загальновстановленим порядком. Неприбуткова організація (установа) після рядка 32 довідково вказує види та суми доходів, одержаних від здійснення неосновної діяльності. При цьому неприбуткова організація повинна провадити окремий облік фінансових результатів неосновної діяльності у порядку, встановленому для платників податку, і сплачувати податок на прибуток від неосновної діяльності у загальному порядку.

У рядках 33-39 вказуються суми коштів, використаних неприбутковою організацією (установою) на здійснення основної діяльності, визначеної у статутних документах. У рядку 40 вказується сума коштів, використаних на утримання неприбуткової організації згідно з кошторисом.

У рядку 41 вказується сума коштів, використаних неприбутковою організацією (установою) на інші цілі, передбачені відповідним законодавством про такі неприбуткові організації (установи). У рядку 42 вказуються суми коштів, використані неприбутковою організацією не за цільовим призначенням [15, с.113-120].

1.4 Світовий досвід регулювання діяльності неприбуткових організацій

У демократичній державі інститути громадянського суспільства відіграють надзвичайно важливу роль і є основною альтернативою у забезпеченні великої кількості суспільних благ. Динамічний розвиток суспільства вимагає того, щоб знання, досвід та основні суспільні норми могли передаватися у різний спосіб.

Організації громадянського суспільства можуть виступати посередником між громадянами й державою, інформувати громадськість, виконувати різноманітні соціальні функції та вимагати звіту від державної влади. Плюралізм, терпимість, захист прав людини, турбота про знедолених, розвиток наукової думки, збереження та розвиток культури і мистецтва, охорона довкілля – такі різноманітні проблеми турбують живе громадянське суспільство.

Неприбуткові організації (НПО) виконують роль посередників, що беруть участь у суспільних процесах і розвивають громадянське суспільство. Без підтримки НПО з часом втрачається впевненість у досягненні цілей національного розвитку та вичерпуються сили, що підтримують динамічне зростання. Неприбуткові організації знімають з держави цілу низку обтяжливих завдань. Подекуди вони можуть надавати суспільно значимі послуги набагато ефективніше за державу. НПО можуть істотно допомагати державі при підготовці програм захисту навколишнього середовища та зниження рівня бідності [7, с.37-40].

Як свідчить досвід багатьох країн світу, основна перешкода для діяльності НПО – неточність та обмеженість законодавства, а також непередбачуваність застосування законів. Про недосконалість законодавчого регулювання діяльності неприбуткових організацій в Україні свідчить той факт, що сьогодні левова частка неприбуткових організацій в Україні фінансується за рахунок міжнародних донорських організацій, в той час як у країнах з усталеними демократичними традиціями джерелом фінансування цих організацій є внески вітчизняних фізичних та юридичних осіб.

Необхідність віднайдення ефективного механізму стимулювання вітчизняних підприємницьких структур та окремих громадян робити внески до неприбуткових організацій стоїть дуже гостро. Один із шляхів стимулювання – встановлення дієвих податкових стимулів, що вимагає врахування відповідних норм у Податковому кодексі.

Громадські організації в Україні сподіваються на розуміння й підтримку вищого законодавчого органу. Метою даного розділу дипломної роботи є – огляд позитивного світового досвіду з використанням прикладів окремих країн, опис сучасної ситуації в Україні та подальше надання пропозицій з удосконалення законодавства України згідно з найкращими зразками регулювання діяльності НПО у світі.

Термін «неприбуткова організація» не є сталим і різниться у законодавствах різних країн. В Україні часто вживають терміни «недержавна» та «некомерційна» організації, до яких, незалежно від назви, відносять громадські об’єднання, благодійні фонди, некомерційні корпорації чи юридичних осіб, що не є частиною державної структури і не працюють заради отримання прибутку.

Міжнародні організації використовують переважно термін «недержавна організація», який підкреслює, що організація не залежна від держави, має гуманітарні цілі і спрямовує свою діяльність на задоволення суспільних потреб.

Термін «неприбуткова організація» зустрічаємо в американському законодавстві. Він акцентує увагу на особливому режимі діяльності й оподаткування організації. Метою неприбуткової організації не є отримання прибутку, тобто він (прибуток) не може перерозподілятися і має бути спрямованим лише на цілі організації.

Термін «неприбуткова організація» поки що не прижився в українському законодавстві, але ми користуємось саме ним, оскільки хочемо підкреслити особливість оподаткування таких організацій.

Громадські організації поділяються ще на організації суспільної вигоди та взаємної вигоди. Організації взаємної вигоди до неприбуткових ми не відносимо (не досить підстав для надання їм податкових стимулів), тому проблему їх оподаткування не розглядаємо [15, с.45].

Неприбуткові – це організації, що надають ряд послуг і прямо чи опосередковано здійснюють позитивний економічний та соціальний вплив на суспільство. Згідно з досить поширеною концепцією – оскільки вони перебирають на себе окремі функції держави, то мають отримувати від неї додаткові заохочення в обмін на більшу відкритість і контроль за своєю діяльністю з боку держави й суспільства.

Законодавство має забезпечувати незалежність, професіоналізм, відкритість сектора НПО та збільшити можливості самоуправління. У більшості випадків неприбуткові організації займаються перерозподілом національного доходу. Тому надзвичайно важливо, щоб вони могли залучати достатній обсяг коштів від організацій, які його створюють; могли вільно, без зайвих перешкод, організовуватися та діяти; були незалежними від держави, відкритими й підзвітними суспільству.

Вимагають розв’язання такі проблеми неприбуткових організацій, як фінансова основа їх діяльності, складність створення та ліквідації, контроль за діяльністю з боку держави, суспільства, донорів. Державне регулювання мусить забезпечувати державний і громадський контроль за розподілом коштів, але не повинно підривати свободу діяльності сектора.

Законам, які регулюють діяльність неприбуткових організацій, слід бути такими, щоб можна було відносно швидко, легко й недорого створити НПО як юридичну особу. Великі адміністративні витрати на заснування й ліквідацію в кінцевому результаті обертаються неотриманою допомогою для тих, на кого вона була спрямована. В основі законодавства має бути положення, що створення НПО – це одна з форм реалізації права громадян на об’єднання. Перевага НПО в тому, що організація, а не її члени, несе відповідальність за зобов’язаннями. Чим простіше процедура заснування, звітності й ліквідації НПО, тим більше дрібних громадських об’єднань схоче отримати такий статус [7, с.41-47].

Процес заснування НПО повинен бути не складнішим за створення підприємства. Якщо отримувати статус юридичної особи не контактуючи безпосередньо з представниками реєстраційних органів, це значно здешевлює реєстрацію. У більшості країн особиста присутність представників НПО або не вимагається, або навіть заборонена. Найбільша проблема реєстрації НПО в Україні – залежність від суб’єктивності чиновників. Її розв’язання вимагає чіткого визначення переліку видів діяльності неприбуткових організацій та переліку документів, необхідних для реєстрації. Орган реєстрації не повинен вирішувати, чи потрібен той вид діяльності, яку здійснює НПО, і чи є в організації для цього кошти. «Ринок» фінансової підтримки, інтерес з боку членів організації та широкої громадськості краще визначать здатність НПО задовольняти потреби суспільства.

Терміни діяльності НПО не повинні мати обмежень, але якщо в організації нема оборотів по рахунку впродовж певного часу, її діяльність мусить припинитись. Якщо при ліквідації НПО залишаються невикористані активи, їх треба передати НПО, що займається аналогічним видом діяльності, або державі.

Для НПО обов’язково має бути встановлено перелік видів діяльності, що є неприбутковими. Це потрібно для чіткого розмежування: яка діяльність здійснюється для забезпечення потреб суспільства, а яка – для задоволення власних потреб. Залежно від мети діяльності організації визначається, чи може вона отримати право на податкові пільги. Як уже зазначалось, на податкові стимули можуть претендувати лише організації, які розподіляють доход і мають на меті забезпечення суспільних потреб.

До НПО, діяльність яких підлягає ліцензуванню відповідним державним органом (охорона здоров’я, освіта тощо), мають застосовуватися такі самі процедури, які і до подібної діяльності фізичних осіб, підприємницьких організацій чи державних установ.

НПО не повинні займатися діяльністю, яка відноситься до політичної, наприклад, збиранням коштів для політичних партій. Проте НПО часто є активними учасниками обговорення важливих питань державної політики. Рішення про дозвіл на політичну діяльність, як правило, викликає значні ускладнення. З іншого боку, повна заборона політичної діяльності НПО суттєво обмежує рівень і багатогранність політичних дебатів з найважливіших питань. У більшості країн інтереси найбідніших верств і меншин представляють виключно НПО. Треба визначити межу між дозволеною та недозволеною діяльністю. НПО не мають відсторонюватися від пропагандистської й освітньої діяльності. Проте на практиці окремі зацікавлені групи й державні органи нерідко використовували НПО для лобіювання власних інтересів у парламенті, що неприпустимо [38, с.14-15].

Необхідною умовою для ефективної діяльності НПО є можливість залучати достатні кошти для здійснення власних проектів та програм. Основні джерела фінансування – це внески некомерційних організацій та фізичних осіб, пряме державне фінансування у вигляді контрактів і грантів, а також доходи від власної діяльності. Кошти можуть надходити одночасно з декількох джерел. Причому питома вага цих джерел у загальних доходах НПО значною мірою залежить від політики держави. Слід зазначити, що сектор неприбуткових організацій є більш чутливим до регулятивних норм держави, ніж сектор підприємницьких організацій, оскільки він не приносить доходів, потрібних для подолання регулятивного бар’єру. НПО, як правило, мають дуже обмежені власні кошти - отже ускладнена процедура реєстрації призведе до того, що багато організацій просто не зареєструється.

Держава може вплинути на перерозподіл національного доходу, який дає економічна галузь, двома шляхами. Перший спосіб – це державне фінансування, коли держава централізує доходи і потім вирішує, яким організаціям їх надавати (через державні гранти й контракти). Другий – стимулювання прямих взаємовідносин на рівні донорів та отримувачів допомоги. Такий спосіб складніший з точки зору контролю, але дозволяє створити «ринок» послуг НПО і повніше задовольнити суспільні потреби, які випадають із сфери діяльності держави.

Держава може розглядати можливість переводу цілого ряду державних програм у сектор НПО (освіта, медицина, наукові дослідження, культура), але за умови, що НПО зможуть ефективніше працювати і залучати кошти з недержавних джерел. Це відповідає загальносвітовій тенденції скорочення державного сектора й передачі значної частини державного майна НПО для продовження програм, які раніше реалізувалися тільки державою. НПО повинні мати право брати участь у конкурсах на державний контракт чи грант за процедурою, аналогічною для підприємницьких організацій.

При розгляді взаємопов’язаних питань регулювання власної діяльності НПО та їх оподаткування слід чітко сформулювати, що ж вважати такою діяльністю. Основна проблема регулювання оподаткування власної діяльності НПО – встановлення меж та обсягу підприємницької діяльності, яку може здійснювати неприбуткова організація.

Найважче визначити, чи є неприбутковою діяльність, яка стосується торгівлі та підприємництва, надання товарів і послуг. Наприклад, робота, яка працевлаштовує людей з фізичними вадами, має на меті не підприємництво й отримання прибутків, а працевлаштування. До того ж, все більше НПО працюють за контрактами, а отже беруть на себе зобов’язання надавати товари й послуги для третіх сторін (наприклад, освітні програми). При цьому самі НПО розглядають це як свою основну діяльність.

Питання контролю за непідприємницькою діяльністю в різних країнах вирішується по-різному. В одних країнах (Польща) непідприємницька й підприємницька діяльність може здійснюватися однією організацією, в інших (Великобританія) підприємницька діяльність може здійснюватися лише дочірнім підприємством НПО. Але в будь-якому разі податок на прибуток не сплачується. У Франції НПО не можуть займатися підприємницькою діяльністю, тому проблема оподаткування просто не виникає.

У більшості країн НПО дозволено підприємницьку діяльність для підтримки своєї основної діяльності, але за двох умов: прибуток організації не розподіляється і спрямовується на основну діяльність; НПО створюється та функціонує для досягнення некомерційних цілей. Запропонований критерій – чи може НПО здійснювати підприємницьку діяльність – називається критерієм «основної мети». За ним НПО, більшу частину діяльності якої становить підприємництво, втрачає свій статус і пільги [36, с.26-28].

Альтернативний критерій – «спрямування доходу». Згідно з ним організація буде мати пільги, поки доход від підприємницької діяльності спрямовано на гуманітарні цілі. Традиційно вважається, що друга концепція краща, оскільки дає неприбутковому сектору можливість розвиватися в перехідних економіках. Зауважимо, що проблема є суто податковою. Світова практика оподаткування охоплює весь спектр можливостей: від дозволу на підприємницьку діяльність до повної її заборони. Так, у Болгарії прибуток від підприємницької діяльності оподатковується незалежно від шляхів використання; у Польщі не оподатковується прибуток, що спрямовується на цілі НПО.

Надання дозволу недержавним організаціям займатися господарською діяльністю для виконання статутних завдань є надзвичайно важливим, особливо в країнах з нерозвиненим приватним капіталом. Дозвіл здійснювати комерційну діяльність може суттєво підтримати сектор неприбуткових організацій в умовах економічного спаду.

Ключовим моментом існування неприбуткової організації є зобов’язання щодо нерозподілу прибутку між її засновниками, членами правління чи іншими членами організації. Це обмеження забороняє пряму або непряму передачу активів НПО на цілі, не пов’язані з благодійною чи статутною діяльністю.

Існує декілька концепцій щодо надання додаткових податкових пільг для НПО. Перша базується на твердженні, що НПО варті підтримки, оскільки служать державі та суспільству, забезпечуючи необхідними товарами й послугами, які держава і/чи приватний сектор не може або не буде надавати. НПО також заслуговують на субсидії, які дадуть їм змогу реалізувати свої наміри. Адже НПО доповнюють чи повністю виконують зобов’язання держави або ж пропонують послуги, що не надаються в повному обсязі через неспроможність ринку. Насправді ж НПО заслуговують на підтримку, оскільки часто вони визначають і реагують на потреби суспільства швидше за державу, об’єднуючи енергію та ресурси волонтерів і надаючи послуги швидше й ефективніше, ніж державна бюрократія.

Друга концепція податкових стимулів підкреслює загальну вигоду, яку отримує суспільство від підтримки плюралізму. Сильне громадянське суспільство одночасно підтримує демократичне управління та виникає на його основі. Фактично ж дозвіл на отримання громадянами права на менші податки в обмін на їхні внески до НПО дає їм можливість спрямовувати ресурси на важливі соціальні цілі. Слід зауважити, що окремі країни (наприклад, Швеція) не дають дозволу на звільнення від податків, залишаючи за собою право визначати пріоритети фінансування [15, с.98-99].

Інші концепції: теорія визначення доходу, теорія капітального субсидіювання і теорія благодійних внесків – виходять із практичних міркувань про обґрунтування бажання суспільства автоматично субсидіювати НПО. За теорією визначення доходу, НПО мають бути звільнені від податків, оскільки більшість систем оподаткування не може точно визначити справжній рівень їхнього оподатковуваного доходу. Теорія капітального субсидіювання пропонує встановити податкові звільнення як компенсацію НПО, які задовольняють потреби деяких споживачів краще, ніж це роблять компанії, що націлені на отримання прибутку, але мають труднощі з залученням капіталу чи використанням пільг для інвесторів. Згідно з теорією благодійних внесків, НПО мусять доводити свою цінність, залучаючи для своєї підтримки великі суми від громадськості, а державі запропоновано відслідковувати пріоритети громадськості та надавати НПО додаткові внески.

Різноманітні теорії щодо оподаткування НПО знайшли своє відображення у великій кількості підходів до звільнення цих організацій від оподаткування чи призначення їм фінансової допомоги у формі субсидій, грантів, подарунків тощо.

Існує декілька видів податків, від яких можуть бути звільнені НПО: податки на доходи чи прибутки, податки на передачу майна (подарунки чи заповіти), акцизи, податки на додану вартість, податки з обігу та ін. На практиці недержавні організації переважно не звільняються від сплати податків, що стосуються працівників, але часто звільняються податків на доходи, майно та його передачу. Окремі країни обкладають деякі види операцій НПО податком на додану вартість, тоді як інші (теж включаючи НПО до платників податку) оподатковують їх за низькими чи нульовими ставками.

Податкові закони також часто встановлюють пільги в оподаткуванні внесків фізичних осіб чи корпорацій або інших підприємницьких структур на користь визначеного переліку недержавних організацій. Схожі податкові пільги щодо передачі майна чи подарунків можуть стосуватися і фізичних осіб. Перелік НПО, яким можуть надаватися такі подарунки, іноді є меншим, ніж перелік організацій, що звільняються від оподаткування [6, с.55-56].

Податкові пільги для донорів існують у більшості країн. Найчастіше використовують списання податку на доходи чи податку на прибуток. Проте теоретично більш обґрунтованим є податковий кредит, який в умовах прогресивного оподаткування дає кожному платнику податків однакові пільги на однакову суму внесків. Це пояснюється тим, що податковий кредит спрямовано на стимулювання платників з невеликим рівнем доходів, які й без того роблять внески цілком стабільно. Отримувачі високих доходів набагато чутливіші до податкових пільг, і для них податкове списання значно вигідніше.

У більшості країн на суму податкового списання встановлено верхню межу, проте емпіричні дослідження показують, що підприємницькі організації не роблять внесків, які перевищують 1%-2% доходу, тому верхня межа зазвичай не впливає на бажання робити внески.

У багатьох країнах від НПО законодавчо вимагається мінімум звітності, але один чи декілька державних органів отримують значні права при прийнятті рішення про реєстрацію чи припинення діяльності неприбуткової організації. Така практика не виправдана. НПО, як вказано вище, повинні мати досить просту процедуру реєстрації. Однак легкість реєстрації повинна компенсуватися достатньою відкритістю та підзвітністю цих організацій державі й суспільству. Зловживання з боку НПО не виключені, тому для їх попередження необхідні сувора звітність і контроль.

Чимало країн виділяють неадекватні ресурси для контролю за виконанням правових вимог, які покладаються на НПО. З’являються численні проблеми, зокрема податкові зловживання з боку громадських організацій. При виявленні подібних зловживань виникає спокуса змінити закон, як це було зроблено в Болгарії та Україні. Тоді як необхідним є не зростання числа законів та їх зміна, а більш ефективний контроль за виконанням уже прийнятих.

НПО мають подавати детальні звіти про свою фінансову діяльність у відповідні органи, що здійснюють загальний контроль діяльності НПО, та в державну податкову службу. Закони й положення про НПО повинні чітко вказувати, які саме організації подають звіти, а також надавати перелік звітних документів.

НПО, що отримали ліцензію, також треба звітувати органу державної влади, видав ліцензію. Ліцензійний орган, повинен мати право проводити аудит певної діяльності на відповідність вимогам ліцензування, проте він не має контролювати інші аспекти діяльності НПО [5, с.73-75].

Основним інструментом досягнення підзвітності та контролю є різноманітні звіти. Деякі звіти подаються тільки державним органам, інші – донорам, треті – мають бути доступними суспільству. Основна вимога до звітів: вони не повинні бути обтяжливіші за звіти інших організацій. Крім того, доцільно встановити спрощені вимоги до звітності дрібних НПО (або ж звільнити від неї повністю), оскільки обтяжливі вимоги щодо звітності можуть задушити невеликі НПО. Поки діяльність НПО обмежена, обмеженою є і можливість негативних наслідків цієї діяльності.

Інформація про НПО та правила їх діяльності має бути доступна суспільству, кожному зацікавленому громадянину. Велика кількість державних органів хоче отримувати звіти від НПО, але дуже неохоче надає їх для ознайомлення громадськості. Діяльність організацій суспільної вигоди здійснює вплив на суспільство, і воно повинно про це знати. Там, де НПО мають значні пільги чи державні гранти, суспільство має право вимагати від них відкритості й суворої звітності.

Донори повинні мати право укладати договори про розкриття інформації, що необхідно для оцінки придатності даної НПО залучати внески й ефективно їх використовувати, так само як використовувати внески даного донора.

Слід зазначити, що звітність організацій не повинна порушувати вимог конфіденційності інформації щодо донорів та отримувачів допомоги. Проте оприлюднення основної інформації про діяльність організацій сприяє самоуправлінню сектора і дозволяє кожному громадянину зробити свій внесок у контроль та нагляд, необхідний для виявлення порушень і зловживань.

Суттєве значення в діяльності НПО має публічний контроль. Широка громадськість має повне право цікавитись діяльністю НПО. Крім того, в зацікавлених членів громади й засобів масової інформації більше шансів, порівняно з державними чиновниками, знайти та викрити невідповідності. Йдеться не тільки про фінансову порядність організації. Адекватне відкриття інформації може надати суспільству відомості, щоб визначити: якою мірою НПО висловлює думку групи, яку представляє; чи є у НПО достатні напрацювання для виконання своєї роботи. Один видатний австралійський спеціаліст із правового регулювання зазначив: «Найкраще правове регулювання досягається за рахунок відкритих баз даних та свободи преси».

Спеціальні правила для забезпечення публічного контролю не повинні призводити до зайвих видатків НПО на розповсюдження публічних звітів. Окремі країни дозволяють щорічні публікації в газетах і журналах, інші передбачають, щоб звіт зберігався у відповідному державному органі та був доступним для громадськості у читальному залі [36, с.28-32].

Розглянемо деякі аспекти регулювання діяльності неприбуткових організацій на прикладі окремих країн.

Згідно з чинним законодавством США, неприбутковою організацією, що звільняється від федерального податку на прибуток і має дозвіл отримувати внески, які віднімаються від бази оподаткування донора, вважають «акціонерне товариство чи будь-який суспільний фонд або установу, що діє виключно в інтересах релігії, благодійності, науки, суспільної безпеки, літератури чи освіти, сприяє національним або міжнародним змаганням у любительському спорті чи попереджає жорстоке поводження з дітьми або тваринами». При цьому дана організація:

-       не передає жодну частину свого прибутку на користь приватного акціонера/фізичної особи;

-       не присвячує більшу частину своєї діяльності пропаганді, лобіюванню чи іншим способам впливу на законодавство;

-       не бере участі і не втручається у жодну політичну кампанію, підтримуючи (чи виступаючи проти) будь-якого кандидата на державну посаду.

Організації, що мають статус неприбуткових, звільняються від оподаткування і мають дозвіл отримувати внески, які віднімаються від бази оподаткування донора. Щоб отримати такий статус, суб’єкту треба зареєструватися і діяти виключно для однієї чи кількох суспільно значимих цілей, а саме:

-       благодійництво: включає в себе допомогу бідним, підтримку релігії, освіти й науки, розвиток системи охорони здоров’я і соціальної допомоги. Така діяльність повинна здійснюватися з вигодою для всього суспільства, а не задля будь-яких приватних інтересів. Бенефіціарії мають складати досить велике і різноманітне коло осіб. Діяльність не вважатиметься благодійною, якщо бенефіціарії є родичами донорів, чи дана організація діє в інтересах точно визначеної групи осіб – наприклад, членів певного суспільного клубу або спорідненої організації;

-       релігія: організації, що відносяться до цієї категорії, в законодавстві не визначено через невтручання держави у справи церкви – держава не має права підтримувати чи забороняти жодне віросповідання. Тому кожен випадок належності чи неналежності до неприбуткових організацій розглядають індивідуально;

-       наука: підтримка науки є неприбутковою діяльністю, якщо вона служить суспільним, а не приватним інтересам. Вважається, що діяльність, пов’язана з комерційними операціями (наприклад, тестування матеріалів чи товарів, дослідження ринку), суспільних інтересів не стосується;

-       освіта і навчання здійснюються для інтересів суспільства в цілому: сюди належать традиційні навчальні заклади і нетрадиційні групи, зацікавлені в проведенні диспутів, форумів, лекцій тощо. Організації, що керують музеями, зоопарками, симфонічними оркестрами також можуть бути віднесені до даної категорії.

Звільнені від оподаткування організації повинні функціонувати таким чином, щоб жодна частина їх прибутку не приносила вигоди (через особисті зв’язки) будь-якому окремо взятому приватному акціонерові чи фізичній особі. Ця умова – єдиний критерій поділу всіх організацій на комерційні та неприбуткові.

Організація, зареєстрована як неприбуткова, не може більшу частину своєї діяльності присвячувати пропаганді, лобіюванню чи впливати на законодавство в інший спосіб. Однак така заборона не є абсолютною. Важливо, щоб згадана діяльність не була основною, тобто не становила «більшу частину всієї діяльності», і не загрожувала неприбутковому статусу. Законодавчо для визначення «більшої частини» використовують такий критерій: організація може витрачати на лобіювання, пропаганду та інші способи впливу на законодавство 20% від перших 500000 доларів своїх щорічних витрат, 15% від наступних 500000, і так далі, але загальна сума не може перевищувати 1 мільйон доларів щорічно. Участь неприбуткових організацій у політичних кампаніях заборонено повністю.

Державне фінансування неприбуткових організацій менш поширене, ніж фінансування донорами. Державні кошти надходять переважно у вигляді цільових грантів. Держава підтримує діяльність неприбуткових організацій, що діють у суспільних інтересах, звільняючи їх від податків і встановлюючи податкові пільги для донорів.

Основна частина ресурсів неприбуткових організацій надходить від донорів. Донори, як фізичні, так і юридичні особи, фінансують діяльність неприбуткових організацій, надаючи останнім гроші, подарунки, обладнання, цінні папери та права власності на нерухоме майно (чи будь-яку його частину). Відповідно донор отримує пільги при сплаті податку на доходи, податку на збільшення ринкової вартості капіталу, податку на дарування і федерального податку на нерухомість.

Пільгове оподаткування донорів здійснюється так. Донор перераховує певну суму зі свого доходу на фінансування діяльності неприбуткової організації. При обчисленні податку на доход вираховується податкова база (як загальна сума доходу мінус сукупні витрати), яка далі зменшується на суму переказаного внеску до неприбуткової організації. Податок на доходи нараховується на зменшену таким чином базу.

Передача подарунків, обладнання та нерухомого майна дає донорам право на пільгове оподаткування при обчисленні податків на дарування і федерального податку на нерухомість, яке реалізується аналогічно до попереднього випадку: база оподаткування зменшується на вартість наданих подарунків, обладнання чи нерухомого майна.

Існує багато законодавчих обмежень, що стосуються сум таких внесків, які організація чи особа-донор можуть віднімати від своєї бази оподаткування. Ці обмеження залежать від роду діяльності організації, куди зроблено внесок, штату тощо. При цьому діє загальне правило – фізичні особи не можуть віднімати більше 50% від суми валового доходу впродовж одного податкового року, а юридичні – більше 10% бази оподаткування.

Право донора на пільгове оподаткування реалізується лише у випадку, коли кошти і майно передаються неприбутковій організації, що має дозвіл отримувати внески, які віднімаються від бази оподаткування донора.

Неприбуткова організація може займатися побічною (тобто не пов’язаною суттєво з основною цільовою діяльністю) підприємницькою, торговельною чи іншою діяльністю для отримання доходів. Отримані таким чином доходи можуть використовуватися для фінансування основної діяльності неприбуткової організації.

У випадку, коли отримані від побічної економічної діяльності кошти використовуються для фінансування інших цілей, відмінних від тих, що дають організації статус неприбуткової, отримані доходи підлягають оподаткуванню. База оподаткування при цьому – доходи від побічної економічної діяльності мінус безпосередні витрати на здійснення цієї економічної діяльності. Адміністрування відбувається за принципом адміністрування аналогічного податку, що стягується з комерційних структур, які займаються подібною діяльністю.

Регулювання і контроль власної діяльності неприбуткової організації – одне з найскладніших і заплутаніших законодавчих питань. Проблемним і неоднозначним є визначення, наскільки певна діяльність є побічною для даної організації. Коли ж діяльність визнана побічною для даної організації – наскільки тісний зв’язок між доходами від цієї діяльності і фінансуванням основної, звільненої від оподаткування діяльності. Законодавство визначає, що «...торгівля чи підприємництво безпосередньо пов’язані зі звільненою від оподаткування метою неприбуткової організації тільки тоді, коли існує причинний зв’язок між даною економічною діяльністю і досягненням мети неприбуткової діяльності». Проте дане формулювання спричиняє невизначеність навіть у найпростіших ситуаціях. Класичний приклад з літератури – випадок з музейним кіоском, в якому продаються різні товари. Виникає питання, чи має торгівля будь-яким з цих товарів суттєвий причинний зв’язок з метою діяльності музею, що не оподатковується. Якщо так – то які саме ці товари.

Органи федерального уряду та податкова служба (Internal Revenue Service) – єдині органи державної влади, що контролюють діяльність неприбуткових організацій. Контроль здійснюється: через нагляд за фінансовими й податковими операціями, відображеними в щорічній звітності; а також через надання чи позбавлення статусу неприбуткової організації, яка звільняється від сплати податків і може отримувати внески, що віднімаються від бази оподаткування донора.

Податковий кодекс США і Правила казначейства США зобов’язують більшість звільнених від оподаткування організацій щороку подавати федеральному урядові податково-фінансові декларації. В них має бути широко представлена інформація про джерела надходжень і використання коштів звільненої від оподаткування організації.

Вимоги до змісту декларації залежать від типу неприбуткової організації. Для прикладу, громадська благодійна організація мусить подати детальну інформацію про подарунки на суму більше ніж 5000 доларів з кожного окремого джерела; дані про оплату праці співробітників та керівництва; а також вказати суми та отримувачів дотацій, виплат і внесків, зроблених організацією. В декларації може вимагатись інформація про участь організації в передвиборчій агітації, лобіюванні, про доходи від побічної економічної діяльності, результати аудиту тощо.

Декларація, згідно з чинним законодавством, – це єдиний звітний документ. Відмова надати декларацію про фінансову діяльність переслідується відповідно до цивільного та кримінального законодавства.

Крім декларації більшість неприбуткових організацій складають щорічний звіт, де описують мету діяльності організації, основні програми, напрямки діяльності й досягнення за звітний рік, а також подають дані про органи управління і структуру. Щорічний звіт готується для підтримки публічного іміджу неприбуткової організації, передусім серед існуючих та потенційних донорів.

Неприбуткові організацій повинні забезпечити вільний доступ громадян до останніх трьох щорічних декларацій (про які йшлося вище) та до аплікаційної форми, з якою організація зверталася до держави для отримання статусу неприбуткової. Іншими словами, будь-хто може звернутися до неприбуткової організації з проханням надати згадані документи. У випадку відмови на організацію накладається штраф. Виняток складають документи, розміщені в мережі Інтернет – в такому разі організація може відмовитися надіслати копію звітності.

Збори ради директорів організації можуть бути як закритими, так і відкритими для громадськості. Це залежить від законодавства штату і політики організації щодо зв’язків з громадськістю. Зазначимо, що закон вимагає чіткого роз’яснення в статуті організації політики керівництва стосовно доступу широкої громадськості до зборів ради директорів [5, с.76-80].

Найбагатший досвід реформування законодавства про НПО у Польщі. З середини 1980-х років польське законодавство визначало дві юридичні форми НПО – асоціації (членські організації) та фундації (нечленські організації). Як Закон «Про фундації», так і Закон «Про асоціації» зазнали суттєвих змін з моменту їх прийняття 1989 року. Теперішнє правове поле в Польщі щодо НПО дещо ускладнилось, однак система функціонує досить ефективно. НПО, як правило, засновуються без невиправданих затримок чи витрат і одразу після цього можуть вільно обирати види діяльності. Суттєві податкові пільги встановлені як для асоціацій, так і для фундацій.

Фундації мають певні обмеження у своїй діяльності, які стосуються вибору господарської діяльності для досягнення статутних цілей та роботи з органами місцевого самоврядування. Асоціації також можуть зіткнутися з труднощами, співпрацюючи з органами місцевої влади. Так, виконуючи замовлення цих органів асоціації змушені проходити ускладнені процедури конкурсу (для відбору підприємницьких структур) на виконання держзамовлення, включаючи адвокатську практику чи надання традиційних соціальних послуг [54].

Короткий огляд підходів щодо податкових пільг НПО в деяких інших перехідних економіках регіону наводимо в таблиці 2.

Таблиця 2.

Особливості оподаткування НПО в окремих країнах Центральної та Східної Європи[1].

В українському законодавстві багато неузгодженостей щодо регулювання діяльності НПО. Ця проблема пов’язана не тільки з системою оподаткування, але й багатьма іншими законами, що так чи інакше стосуються «третього сектора» – починаючи з відсутності концептуальної визначеності щодо природи некомерційних організацій, їх місця і ролі в системі громадянського суспільства і спільного, зрозумілого для всіх понятійного апарату.

У чинному українському законодавстві зустрічаємо різні терміни на позначення типу організацій, які ми у своїй збірці називаємо НПО:

-       «об’єднання громадян» (ОГ) – найзагальніший термін, що стосується громадських організацій, професійних спілок, політичних партій (стаття 36 Конституції України);

-       «громадські організації» (ГО) – об’єднання громадян, створені для задоволення і захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів (стаття 3 Закону «Про об’єднання громадян»);

-       «благодійні організації» (БО) – недержавні організацій, що здійснюють благодійну діяльність відповідно до закону «Про благодійництво та благодійні організації» (стаття 1);

-       «непідприємницькі організації» (НО) – термін, який вживається на позначення НПО в проекті Цивільного кодексу України;

-       «неприбуткові організації» (НПО) – термін, який на сьогодні вважається найповнішим і охоплює всі вище названі організації (згідно з Законом «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Формально виглядає логічним, що бюджетні й громадські організації внесено до однієї статті закону як неприбуткові, оскільки ті й інші не мають прибутку. Та звернувшись до світового досвіду ми навряд чи знайдемо щось подібне. Це зрозуміло, адже природа згаданих організацій різна. Якщо поява та діяльність одних (державних) зумовлена нормативним актом публічної влади і підкріплена бюджетним (гарантованим) фінансуванням, то інші з’являються і діють на підставі доброї волі приватних (недержавних) осіб, і є юридичними особами саме приватного, а не публічного права.

Тому навряд чи доцільно включати до одного реєстру такі різні за своєю природою й діяльністю організації. Більше того, це дає підстави спекулювати на цифрах. Так, за даними ДПА, які було оприлюднено 21 січня 2000 року на одному з семінарів із проблем оподаткування НПО, до реєстру НПО включено 79561 організацію, з них 2007 благодійних організацій (2,5% від усіх НПО) та 12100 громадських організацій (15,2% від усіх НПО). За цими ж даними загальна сума пільг, отриманих включеними до реєстру НПО, становила 1 млрд. 615 млн. гривень, не сплачено з цієї суми податку – 425 млн. гривень. Проте загальні доходи всіх БО склали 127 млн. гривень, а ГО – 160 млн. гривень, тобто набагато менше ніж «умовні збитки» бюджету. (На інші організації припадає 1 млрд. 328 млн. гривень пільг, отриманих НПО.) У зв’язку з тим, що державні й недержавні організації знаходяться в спільному «кошику», позбавлення податкових пільг у «боротьбі за наповнення бюджету» загрожує передусім недержавним [58].

Існує два способи легалізації неприбуткових організацій: реєстрація і повідомлення. Благодійні організації та творчі спілки підлягають обов’язковій реєстрації. Тільки зареєстровані неприбуткові організації можуть мати статус юридичної особи. Реєстрація відбувається за ініціативою не менш ніж трьох фізичних осіб. Засновниками та членами організації можуть бути як українські, так і іноземні фізичні особи, а також особи без громадянства. На момент створення НПО законодавство не зобов’язує мати необхідну суму коштів для початкового фонду організації. Неприбуткові організації мають право створювати союзи організацій, а також входити до складу інших громадських організацій як колективні члени.

Ліквідація неприбуткової організації може відбуватись як реорганізація чи ліквідація, яка здійснюється через саморозпуск або примусовий розпуск за рішенням суду. Примусовий розпуск застосовують, коли діяльність організації безпосередньо підпадає під заборону, що визначається статтею 37 Конституції України та відповідними статтями законодавства; або коли неприбуткова організація продовжує протиправну діяльність, незважаючи на накладені на неї законодавчо визначені санкції [60].

Неприбуткові організації, зареєстровані як юридичні особи, користуються тими ж правами, що й будь-які інші юридичні особи. Так, усі зареєстровані неприбуткові організації мають право бути учасниками цивільно-правових відносин, отримувати майнові та немайнові права, бути позивачем та відповідачем у судових органах, бути засновником інших юридичних осіб, зокрема підприємницьких, та засобів масової інформації. Вони мають право наймати штатних працівників до організації, займатись діяльністю, передбаченою статутом, укладати угоди з іншими особами, проводити банківські операції. Проте ці організації не повинні займатись підприємницькою, виробничою, торгівельною діяльністю тощо.

До сьогоднішнього дня збереглася практика, коли декілька державних організацій квазідержавного типу отримують державне фінансування, тоді як інші організації функціонують за рахунок власної діяльності. Щороку Державним бюджетом України передбачено певну суму для підтримки окремих неприбуткових організацій. З іншого боку, за останні роки маємо досвід досить плідної співпраці неприбуткових організацій з органами місцевої влади. Особливо це помітно в соціальній сфері та стосується перш за все інвалідних, ветеранських і жіночих організацій. На сьогодні неприбуткові організації мають реальні можливості виступати в якості партнерів у реалізації місцевих програм, а реальна незалежність місцевих бюджетів від держави та можливість депутатів місцевих рад впливати на їх формування дає підстави стверджувати, що кількість соціальних програм, у реалізації яких беруть участь неприбуткові організації, буде збільшуватись.

Оподаткування внесків донорів, що надаються фізичним та юридичним особам щодо зарахування на валові витрати до чотирьох відсотків неоподатковуваного прибутку, який перераховується на рахунки неприбуткових організацій для підтримки їх діяльності, залишились в проекті Податкового кодексу незмінними порівняно з чинним законодавством. Аналогічно до чинного законодавства неприбуткові організації не є платниками податку на додану вартість (якщо не надають оплачувані послуги) [56].

Ця пільга несуттєва, і не призводить до значного перерахування коштів від господарюючих суб’єктів до неприбуткових організацій. Закони багатьох країн дозволяють фізичним особам жертвувати вагомішу частину своїх доходів із звільненням від податків (чого не скажеш про юридичних осіб). Наприклад, у США – 50%, Іспанії – 20%-30%. Це пояснюється тим, що для юридичних осіб можливості жертвувати частину прибутку природно обмежені необхідністю реінвестування. Великий розмір пожертвувань, звільнених від податків, сприяє утворенню в таких країнах потужних благодійних фондів, які фінансово (і не тільки) підтримують інші неприбуткові громадські організації, а також соціально вразливі групи населення.

В Україні неприбуткові організації, як правило, не займаються підприємницькою діяльністю. Допускається господарська діяльність благодійних організацій у будь-якій формі, але за умови її спрямування на виконання статутних завдань. Та якщо благодійна організація здійснюватиме господарську діяльність не створивши власної підприємницької структури, вона відразу ж втратить статус неприбуткової і буде змушена сплачувати податок на прибуток.

Нагляд за діяльністю неприбуткових організацій в Україні здійснюється органами легалізації (контролюють дотримання положень статуту організації), податковими органами (контроль за правильним і своєчасним поданням фінансової звітності) та органами прокуратури (контроль здійснюється в порядку загального нагляду, як це передбачено перехідними положеннями Конституції України).

Організації, що розпочинають діяльність, спрямовану на отримання прибутку, виключаються з реєстру неприбуткових організацій, і відповідно повинні сплачувати всі податки, встановлені для юридичних осіб, що не відносяться до неприбуткових. Якщо ж організація почне діяльність, що не відповідає її цілям і статутним завданням, легалізуючий орган самостійно або за поданням будь-якого іншого державного органу чи посадової особи, а також прокурор, мають право через суд накласти на таку організацію різні види санкцій, включаючи примусовий розпуск організації.

Переобтяжлива податкова звітність – одна з головних проблем неприбуткових організацій. НПО у переважній більшості – невеликі структури, мають дуже незначні надходження й видатки. Проте звітність таких організацій, навіть коли вони не потрапили до реєстру, залишається такою ж, як і для великих організацій з потужними ресурсами і штатом, чи взагалі – як для підприємницьких організацій. Для ведення такої бухгалтерії потрібен кваліфікований спеціаліст із відповідною зарплатнею, але організація не може знайти на це кошти. Тому слід спростити податкову звітність для невеликих організацій. Подібна ситуація і з Пенсійним фондом, Фондом соціального страхування, Фондом зайнятості населення – для них теж необхідно складати відповідні звіти, а вони мають право застосовувати санкції щодо керівництва організації.

Крім того, має місце невиправдане дублювання податковими органами функцій та повноважень реєструючих органів. Щоб зареєструватись, організації треба подати до реєструючого органу цілий ряд документів: заяву, статут, протокол установчих зборів, інформацію про засновників, про керівні органи, про головну організацію (для філій і представництв), документ, що підтверджує надання юридичної адреси. Така кількість документів навряд чи виправдана, але їх подання для здійснення державної реєстрації принаймні виглядає логічним.

Абсолютно незрозумілою є вимога податкової служби представити їй поряд із актами державної реєстрації: свідоцтвом про реєстрацію та засвідченим реєстраційним органом статутом, усього пакету інших документів. Адже один державний орган уже перевірив ці документи і на їх підставі видав державне свідоцтво.

Більше того, щоб документи прийняли на реєстрацію у відділі реєстрації платників податків, спочатку слід відвідати податкову міліцію, де перевіряють подані документи і на зворотному боці копії статуту працівник міліції ставить свій підпис. Дуже цікава ситуація – печатка міністерства юстиції і підпис заступника міністра юстиції важать менше, ніж підпис лейтенанта міліції.

На перший погляд усе це не так і важко зробити. Але: по-перше, податкова інспекція та податкова міліція приймають документи не щодня – відповідно там величезні черги; по-друге, дублювання одним державним органом функцій іншого підриває довіру до них з боку громадян; коли ж реєструється іноземна організація – це набагато більші витрати, оскільки легалізація документів іноземної організації коштує недешево.

В Україні законодавчо визначених органів та способів публічного контролю за діяльністю неприбуткових організацій не існує.

2. Аналіз фінансовий потоків Товариства Червоний Хрест України

2.1 Характеристика діяльності організації

Товариство Червоного Хреста України (далі ТЧХУ) є всеукраїнською громадською організацією. Керівництво Товариства та Національний комітет знаходяться в м. Києві за адресою: 01004, Україна, м. Київ, вул. Пушкінська, 30.

Основна мета діяльності: захист життя людини, попередження та полегшення людських страждань під час збройних конфліктів, стихійного лиха, катастроф та аварій, надання допомоги медичній службі збройних сил і органам охорони здоров’я, сприяння органам державної влади України у їх діяльності в гуманітарній сфері.

ТЧХУ є неприбутковою добровільною гуманітарною всеукраїнською громадською організацією, діяльність якої ґрунтується на Женевських конвенціях від 12 серпня 1949 року, ратифікованих Україною 8 липня 1954 року, а також двох Додаткових протоколах до них від 8 червня 1977 року, ратифікованих Україною 18 серпня 1989 року.

Указом Президента України від 28 жовтня 1992 року «Про Товариство Червоного Хреста України» Товариство Червоного Хреста України офіційно визнане єдиним національним Товариством. Товариство керується в своїй діяльності Конституцією України, чинним законодавством України та власним Статутом. Статут є основним документом, що регламентує діяльність Товариства. Розроблений відповідно до Статуту Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Статуту Міжнародного Комітету Червоного Хреста, Статуту Міжнародної Федерації Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, а також основоположних принципів Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (далі – Міжнародний Рух), а саме:

–       гуманність: Міжнародний Рух, виникнення якого зумовлене прагненням надавати допомогу всім пораненим на полі бою без винятку або переваги, намагається за будь-яких обставин як на міжнародному, так і на національному рівні попереджувати або полегшувати страждання людини. Рух покликаний захищати життя та здоров’я людей, забезпечувати повагу до людської особистості. Він сприяє досягненню взаєморозуміння, дружби, співробітництва і міцного миру між народами;

–       неупередженість: Міжнародний Рух не робить будь-якого розрізнення за расовою, релігійною, класовою ознакою або політичними переконаннями. Він лише намагається полегшувати страждання людей і в першу чергу тих, хто найбільше цього потребує;

–       нейтральність: щоб зберегти загальну довіру, Міжнародний Рух не може приймати будь-яку сторону у збройних конфліктах і вступати в суперечки політичного, расового, релігійного або ідеологічного характеру;

–       незалежність: Міжнародний Рух незалежний. Національні Товариства, надаючи допомогу уряду в його гуманітарній діяльності і дотримуючись законів своєї країни, повинні, проте, завжди зберігати автономію, щоб мати можливість діяти відповідно до принципів Міжнародного Руху;

–       добровільність: у своїй добровільній діяльності щодо надання допомоги Міжнародний Рух ні в якій мірі не керується прагненням одержання вигоди;

–       єдність: у будь-якій країні може бути тільки одне національне Товариство Червоного Хреста або Червоного Півмісяця. Воно повинно бути відкритим для в сіх і здійснювати свою гуманітарну діяльність на всій території країни та за її межами;

–       універсальність: Міжнародний Рух є всесвітнім. Всі національні Товариства користуються рівними правами і зобов’язані надавати допомогу одне одному.

ТЧХУ є юридичною особою з необмеженим часом діяльності. Має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки (в тому числі валютні) в установах банків, бланки, штампи, печатки з зображенням червоного хреста, символіку та іншу атрибутику, зразки яких затверджуються Президією Правління Товариства. Символіка реєструється у встановленому порядку.

Товариство визнане Міжнародним Комітетом Червоного Хреста 29 вересня 1993 року і рішенням IX сесії Генеральної Асамблеї Міжнародної Федерації Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, яка відбулася 25-28 жовтня 1993 року у м. Бірмінгемі (Велика Британія), прийняте повноправним колективним членом Міжнародної Федерації Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.

Товариство за своєю структурою відповідає адміністративно-територіальній ознаці та поділу і складається з організацій:

1)                Організація Автономної Республіки Крим Товариства Червоного Хреста України;

2)                Вінницька обласна організація Товариства Червоного Хреста України;

3)                Волинська обласна організація Товариства Червоного Хреста України;

4)                Дніпропетровська обласна організація Товариства Червоного Хреста України;

5)                Донецька обласна організація Товариства Червоного Хреста України;

6)                Житомирська обласна організація Товариства Червоного Хреста України;

7)                Закарпатська обласна організація Товариства Червоного Хреста України;

8)                Запорізька обласна організація Товариства Червоного Хреста України;

9)                Івано-Франківська обласна організація Товариства Червоного Хреста України;

10)           Кіровоградська обласна організація Товариства Червоного Хреста України;

11)           Київська обласна організація Товариства Червоного Хреста України;

12)           Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України;

13)           Луганська обласна організація Товариства Червоного Хреста України;

14)           Миколаївська обласна організація Товариства Червоного Хреста України;

15)           Одеська обласна організація Товариства Червоного Хреста України;

16)           Полтавська обласна організація Товариства Червоного Хреста України;

17)           Рівненська обласна організація Товариства Червоного Хреста України;

18)           Сумська обласна організація Товариства Червоного Хреста України;

19)           Тернопільська обласна організація Товариства Червоного Хреста України;

20)           Харківська обласна організація Товариства Червоного Хреста України;

21)           Херсонська обласна організація Товариства Червоного Хреста України;

22)           Хмельницька обласна організація Товариства Червоного Хреста України;

23)           Черкаська обласна організація Товариства Червоного Хреста України;

24)           Чернівецька обласна організація Товариства Червоного Хреста України;

25)           Чернігівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України;

26)           Київська міська організація Товариства Червоного Хреста України;

27)           Севастопольська міська організація Товариства Червоного Хреста України.

Організації Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські складаються з міських, районних та міськрайонних організацій за адміністративно-територіальною ознакою та поділом. Міські, районні та міськрайонні організації Товариства об’єднують первинні організації. В основі побудови первинної організації лежить територіальна ознака за місцем проживання чи роботи членів Товариства.

Вищими керівними органами організацій Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, міськрайонних, міських та районних організацій Товариства є конференції, які скликаються один раз на 5 років, а первинних – загальні збори, які скликаються один раз на 5 років. Конференція обирає членів правління організації та ревізійну комісію у кількості і складі, що визначаються конференцією.

Правління організації на своєму засіданні з числа членів правління обирає голову, заступників голови організації з правом переобрання, членів президії правління та бюро президії правління; вводить до свого складу нових членів правління, президії правління та членів бюро президії правління замість вибулих; для виконання поточної роботи своїм рішенням створює виконавчий невиборний орган – комітет, підзвітний правлінню, президії, бюро президії правління, який очолює виконавчий директор, що призначається та звільняється з по сади рішенням правління за пропозицією голови організації.

Всі організації Товариства вирішують питання внутрішньої діяльності, визначаючи напрями роботи відповідно до Статуту Товариства та положень про них, розроблених відповідно до рекомендацій Правління Товариства з урахуванням місцевих умов, проводять звіти і вибори, формують статутні органи.

Товариство має виключне право на використання емблеми, прапора, розпізнавальних знаків та найменування Червоного Хреста. За незаконне використання емблем, розпізнавальних знаків і найменувань Червоного Хреста і Червоного Півмісяця винні особи притягуються до відповідальності відповідно до чинного законодавства.

Основною метою діяльності Товариства є захист життя людини, попередження та полегшення людських страждань під час збройних конфліктів, стихійного лиха, катастроф та аварій, надання допомоги медичній службі збройних сил і органам охорони здоров’я, сприяння органам державної влади України у їх діяльності в гуманітарній сфері.

Для виконання цієї мети Товариство у встановленому чинним законодавством порядку:

–       сприяє органам державної влади, медичній службі Збройних Сил України та органам охорони здоров’я України в медичному обслуговуванні поранених і хворих військовослужбовців і цивільного населення під час збройних конфліктів відповідно до Женевських конвенцій 1949 року і Додаткових про токолів до них 1977 року;

–       сприяє попередженню захворювань, зміцненню здоров’я та соціального благополуччя людини, вихованню та формуванню здорового способу життя;

–       організовує службу Товариства по наданню екстреної допомоги населенню, постраждалому внаслідок надзвичайних ситуацій;

–       координує та здійснює роботу з розповсюдження міжнародного гуманітарного права та основоположних принципів Міжнародного Руху.

–       силами патронажної служби, яка діє на підставі Положення, організовує медико-соціальну допомогу одиноким громадянам похилого віку, інвалідам та іншим соціально незахищеним верствам населення, сприяє реалізації державних програм, спрямованих на охорону здоров я і надання допомоги малозабезпеченим верствам населення, співробітничає для виконання цих завдань з іншими організаціями та установами;

–       організовує медико-соціальні центри та кімнати, лікарні, притулки Червоного Хреста для соціально незахищених верств населення;

–       бере участь у виконанні Національної і місцевих програм розвитку донорства крові та її компонентів, разом з органами і закладами охорони здоров’я здійснює роботу по залученню громадян до лав донорів, пропагуванню серед населення безоплатного давання крові. Співробітничає з питань донорства з національними Товариствами Червоного Хреста або Червоного Півмісяця, іншими іноземними організаціями та компаніями;

–       бере участь в організації підготовки населення до надання першої медичної допомоги і догляду за хворими;

–       надає допомогу і моральну підтримку біженцям, які перебувають на території України;

–       з’ясовує долю осіб незалежно від національності та громадянства, які постраждали внаслідок збройних конфліктів, стихійного лиха та інших надзвичайних ситуацій у світі;

–       заохочує дітей та молодь до участі в діяльності Товариства;

–       встановлює зв’язки, співробітничає з національними Товариствами та міжнародними організаціями Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Бере участь у міжнародних та інших форумах Міжнародного Руху;

–       здійснює інші заходи, що випливають із статутної мети Товариства і не суперечать чинному законодавству.

Членом Товариства може бути кожен громадянин України, іноземний громадянин, а також особа без громадянства, які визнають Статут Товариства і сплачують вступні та щорічні членські внески. Членство у Товаристві відкрите без обмеження віку для всіх незалежно від національних, расових, класових, релігійних ознак або ідеологічних переконань.

Колективними членами Товариства можуть бути трудові колективи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і господарювання, громадські організації на підставі рішень колегіальних органів, які вносять щорічні внески та визнають Статут Товариства. Колективні члени беруть участь у діяльності Товариства через своїх представників і мають рівні права та обов’язки з індивідуальними членами.

Почесними членами Товариства можуть бути громадяни України, а також громадяни інших країн, які мають особливі заслуги перед Товариством у сфері милосердя, благодійній чи іншій діяльності в інтересах Червоного Хреста.

Вищим керівним органом Товариства є з’їзд, він уособлює Товариство в цілому, організації якого представляють делегатів з’їзду. З’їзд Товариства: затверджує Статут Товариства, вносить до нього зміни та доповнення, заслуховує звіти Президента про діяльність Товариства та ревізійної комісії Товариства, дає оцінку їхньої діяльності; обирає на 5-річний термін Президента Товариства з правом переобрання, членів Правління Товариства і ревізійну комісію Товариства у кількості і складі, що визначаються з’їздом. Форма голосування відкрита (при наявності кворуму, який має складати більше 50% обраних делегатів), простою більшістю голосів тих, які присутні і беруть участь у голосуванні; реалізує право власності на майно та кошти Товариства; приймає рішення щодо припинення діяльності (реорганізації чи ліквідації) Товариства.

Президент є вищою посадовою особою Товариства, керує роботою Товариства, Правління, Президії і Бюро Президії Правління Товариства. Президент затверджує положення та інструкції, які необхідні для впровадження в життя цього Статуту, і вносить в них поправки; координує діяльність керівних органів Товариства; підписує договори, зобов’язання, доручення, фінансові та інші юридичні документи від імені Товариства; виконує повноваження, покладені на нього рішеннями з’їздів.

Правління Товариства є вищим керівним органом в період між з’їздами. До складу Правління Товариства входять: Президент Товариства; голова фінансової комісії; члени, які обрані з’їздом; голови організацій Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських; представники інших організацій. Кількість членів Правління Товариства визначається з’їздом Товариства в межах 60-90 осіб.

Правління Товариства: затверджує при необхідності громадські комісії Товариства за напрямами його діяльності; вносить зміни в їх кількісний та персональний склад; організовує виконання рішень з’їзду Товариства; розглядає і затверджує план розвитку Товариства та його бюджет; встановлює порядок і розмір щомісячних відрахувань коштів (або членських внесків) організаціями Товариства; приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію організацій Товариства, затверджує положення про них; за пропозицією Президента Товариства призначає на посаду та звільняє з посади виконавчого директора Національного комітету; приймає рішення про заснування благодійних організацій, про вступ разом з іншими громадськими організаціями в спілки (асоціації) тощо.

Для виконання поточної роботи Правління Товариства своїм рішенням створює виконавчий невиборний орган – Національний комітет Товариства, який підзвітний Правлінню Товариства, Президії та Бюро Президії Правління Товариства. Правління Товариства затверджує структуру, бюджет Національного комітету та положення про нього. Керує роботою Національного комітету виконавчий директор.

У період між засіданнями Правління роботою Товариства керує Президія Правління Товариства, до складу якої входять: Президент; Віце-президент; члени, обрані Правлінням Товариства з свого складу терміном на 5 років на умовах ротації 1/4 складу щорічно. Президія Правління Товариства підводить підсумки роботи організацій, їх комітетів, підприємств та установ Товариства; розглядає та затверджує документи, пов’язані з фінансовою діяльністю організацій і підприємств Товариства та Товариства в цілому тощо.

На з’їзді Товариства відкритим голосуванням обирається ревізійна комісія Товариства. Ревізійна комісія перевіряє та контролює фінансово-господарську діяльність Товариства, звітує про свою роботу на з’їзді Товариства. Ревізійна комісія Товариства надає методичну допомогу ревізійним комісіям організацій Товариства.

2.2 Аналіз господарської діяльності ТЧХУ

ТЧХУ в процесі своєї діяльності:

–       здійснює збір різних видів гуманітарної допомоги від юридичних і фізичних осіб України, іноземних осіб, осіб без громадянства, міжнародних організацій для адресатів на території України. Види адресатів і адресної допомоги визначає Товариство самостійно відповідно до своїх статутних завдань і цілей згідно з законодавством України;

–       бере участь у розподілі гуманітарної допомоги, отриманої із зазначених вище джерел;

–       здійснює діяльність, що випливає з Женевських конвенцій з питань надання допомоги пораненим, хворим та іншим особам, які постраждали під час збройних конфліктів;

–       співпрацює з закладами охорони здоров’я України, епідеміологічною службою України, спеціалізованими підрозділами уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і медичною службою Збройних Сил України;

–       співпрацює з державними органами з питань розміщення, транспортування, медичного та іншого обслуговування суб’єктів гуманітарної допомоги;

–       співпрацює з державними органами системи соціального забезпечення з питань надання допомоги соціально незахищеним верствам населення;

–       отримує, реєструє, зберігає і надає інформацію про жертви стихійного лиха або збройних конфліктів;

–       створює загони першої допомоги під час збройних конфліктів і стихійного лиха, здійснює пошук поранених і загиблих внаслідок катастроф, стихійних лих, збройних конфліктів, встановлює місця їх поховання, надає допомогу в цьому державним установам;

–       організовує роботу недержавної добровільної служби невідкладної допомоги Товариства, яка є складовою частиною системи Товариства, забезпечує життєдіяльність таборів для поранених та потерпілих і надає населенню в конкретній надзвичайній ситуації необхідну безоплатну санітарну та медико-соціальну допомогу, бере участь в організації безоплатної підготовки населення (в першу чергу молоді) з питань надання першої медичної (санітарної) допомоги;

–       сприяє органам державної влади і органам місцевого самоврядування в транспортуванні, прийнятті та розміщенні евакуйованого населення і біженців, наданні їм безоплатної медико-соціальної допомоги; організовує роботу служби розшуку Товариства, яка є складовою частиною Товариства, здійснює розшук осіб, які пропали безвісти, допомагає встановлювати зв’язки між членами сімей, роз’єднаних внаслідок збройних конфліктів чи виникнення надзвичайних ситуацій, сприяє возз’єднанню сімей, розшукує могили захисників Батьківщини, які загинули і поховані за межами України;

–       бере участь у виконанні Національної і місцевих (регіональних) програм розвитку донорства крові та її компонентів; разом з органами і закладами охорони здоров’я здійснює роботу щодо залучення громадян до лав донорів крові та її компонентів;

–       надає безоплатну санітарну та медико-соціальну допомогу самотнім непрацездатним громадянам похилого віку, дітям-сиротам, інвалідам, безпритульним, немічним та іншим соціально незахищеним верствам населення, які потребують турботи і підтримки, як у межах пожертвувань та гуманітарної допомоги, так і за рахунок створюваних Товариством доброчинних, благодійних фондів;

–       сприяє реалізації загальнодержавних та місцевих (регіональних) програм, спрямованих на охорону здоров’я і надання допомоги незахищеним малозабезпеченим верствам населення, співпрацює для виконання цих завдань з іншими організаціями та установами.

ТЧХУ має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків (у тому числі валютні), печатки із своїм найменуванням, символіку, штампи, бланки.

Товариство бере участь у міжнародній доброчинній, благодійній діяльності, в інших міжнародних акціях гуманітарного характеру, що здійснюються відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Для досягнення цілей, передбачених Статутом Товариства, та виконання завдань відповідно до принципів Міжнародного червонохресного руху і цього Закону Товариство має право: одержувати від органів державної влади та органів місцевого самоврядування підтримку, необхідну для реалізації цілей і завдань, передбачених Статутом Товариства та цим Законом; брати участь в організації та проведенні масових заходів гуманітарного та доброчинного характеру; самостійно вирішувати питання, пов’язані з одержанням і наданням Товариством гуманітарної та доброчинної допомоги; засновувати засоби масової інформації, видавати друковану та поліграфічну продукцію, створювати фільми, влаштовувати виставки тощо; створювати організації, фонди, а також засновувати підприємства з метою фінансового забезпечення виконання статутних завдань Товариства згідно з законодавством і міжнародними зобов’язаннями України; створювати лікарні, аптеки, притулки, їдальні для бідних.

Втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх службових та посадових осіб у діяльність Товариства не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України.

Сплата внеску за членство Товариства в Міжнародній Федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, які щорічно передбачаються в законі про Державний бюджет України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень та можливостей сприяють Товариству, його органам та місцевим організаціям у здійсненні ними статутних завдань, підтримують їх гуманітарну і доброчинну діяльність.

Громадяни України, а також підприємства, установи та організації, розташовані в Україні, незалежно від форм власності та видів діяльності, надають Товариству, його органам та місцевим організаціям, а також особам, які виконують доручення Товариства відповідно до цього Закону, необхідну допомогу.

ТЧХУ, його місцеві організації, створені (засновані) ними підприємства звільняються від сплати податків та інших платежів згідно з законодавством. З суми коштів або вартості майна, добровільно перерахованих (переданих) юридичними і фізичними особами Товариству та його місцевим організаціям, сплачуються податки, збори (обов’язкові платежі) згідно з законодавством.

Товари та матеріальні цінності, які надходять, у тому числі і з-за кордону, ТЧХУ, його органам та місцевим організаціям як гуманітарна чи доброчинна допомога, тобто без мети одержання прибутку, розподіляються і використовуються Товариством, його органами та місцевими організаціями виключно безоплатно для виконання статутних завдань Товариства. Такі товари та матеріальні цінності звільняються від сплати податків, мита та митних зборів відповідно до законодавства.

Державні та комунальні засоби масової інформації у разі виникнення надзвичайних ситуацій безперешкодно висвітлюють діяльність Товариства, його органів та місцевих організацій, пов’язану з наданням допомоги та підтримки тим, хто її потребує.

Служба розшуку Товариства отримує послуги, що надаються підприємствами поштового, телеграфного, телефонного та інших видів зв’язку (для розшукування могил військовополонених та громадян, які пропали безвісти внаслідок виникнення надзвичайних ситуацій; возз’єднання сімей, повернення біженців додому; встановлення факту нацистського переслідування в роки війни), з наступним відшкодуванням витрат на них за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку та в межах ліміту, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

ТЧХУ як юридична особа має право виступати учасником цивільно-правових відносин, може від свого імені набувати і здійснювати майнові та немайнові права, бути позивачем і відповідачем у суді відповідно до законодавства. Товариство відповідає за своїми зобов’язаннями в межах належних йому коштів та іншого майна.

Створені Товариством органи та місцеві організації відповідають за своїми зобов’язаннями в межах коштів та іншого майна, переданого їм Товариством.

ТЧХУ може мати у власності кошти, відокремлене та інше майно, необхідні для здійснення його статутної діяльності. Товариство набуває право власності на кошти та інше майно, передані йому засновниками, членами Товариства, органами державної влади, органами місцевого самоврядування, набуті від вступних та членських внесків, пожертвувані чи передані фізичними і юридичними особами, громадськими, релігійними організаціями, а також на майно, придбане за власні кошти чи на інших підставах, не заборонених законодавством.

З метою виконання своїх статутних завдань ТЧХУ, його органи та місцеві організації можуть здійснювати необхідну господарську діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ та організацій із статусом юридичної особи, а також заснування підприємств у порядку, встановленому законодавством.

Прибутки, одержані підприємствами, установами та організаціями, які перебувають у власності Товариства, його органів та місцевих організацій, використовуються виключно на виконання статутних завдань Товариства, враховуючи адміністративно-господарські витрати, пов’язані з діяльністю Товариства, його органів та місцевих організацій.

ТЧХУ, його органи та місцеві організації, а також створені (засновані) ним підприємства, установи та організації зобов’язані вести оперативний та бухгалтерський облік, статистичну звітність відповідно до законодавства, зареєструватись у встановленому порядку в органах державної податкової служби. Зазначені юридичні особи обліковують кошти для господарської діяльності (як в національній, так і в іноземній валюті) на окремих банківських рахунках.

Право власності від імені Товариства здійснюють його вищі статутні органи в порядку, передбаченому цим Законом та Статутом Товариства.

ТЧХУ має право отримувати у порядку спадкування або як дарунок рухоме і нерухоме майно, а також кошти (активи) від юридичних та фізичних осіб України, іноземних держав та міжнародних організацій. Все рухоме та нерухоме майно, а також активи, які належать Товариству на праві власності згідно з Статутом Товариства та законодавством, використовуються виключно Товариством або за його дорученням його органами та місцевими організаціями.

Майно та кошти ТЧХУ, його місцевих організацій та створених (заснованих) ними підприємств, установ, організацій без згоди Товариства не можуть бути вилучені чи розподілені, крім випадків та у порядку, встановлених законом.

Кошти та інше майно ТЧХУ, його органів і місцевих організацій, створених (заснованих) Товариством підприємств, установ, організацій у разі їх ліквідації не можуть перерозподілятися між членами Товариства. Такі майно та кошти використовуються Товариством за рішенням його статутних органів виключно для виконання визначених Статутом Товариства цілей, а у випадках, передбачених законом, спрямовуються в доход держави.

На всіх працівників Товариства, які працюють за трудовим договором у системі Товариства, поширюється законодавство України про працю, соціальне забезпечення і соціальне страхування. Правове регулювання відпусток працівників Товариства здійснюється згідно з законодавством. Медичні працівники патронажної служби Товариства мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу в шкідливих і важких умовах праці та за особливий характер праці. Порядок надання таких відпусток, їх тривалість та умови оплати встановлюються Кабінетом Міністрів України.

ТЧХУ самостійно вирішує питання визначення умов та оплати праці працівників органів та місцевих організацій Товариства, які працюють за трудовими договорами (угодами, контрактами), та заохочення добровольців згідно з законодавством про оплату праці.

З керівниками структурних підрозділів та іншими відповідальними працівниками Товариства укладаються трудові договори у формі контракту відповідно до Кодексу законів про працю України та Статуту Товариства.

ТЧХУ може бути ліквідоване відповідно до законодавства, Статуту Товариства та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 28 цього Закону. Державний контроль за діяльністю Товариства, в тому числі і порядком використання ним майна та виділених державою бюджетних коштів, здійснюється органами виконавчої влади відповідно до їх компетенції.

Починаючи з 2004 року установлено ліміт відшкодування за рахунок коштів державного бюджету витрат служби розшуку Товариства Червоного Хреста України на послуги, що надаються підприємствами поштового, телеграфного, телефонного та інших видів зв’язку для розшукування могил військовополонених і громадян, які пропали безвісти внаслідок виникнення надзвичайних ситуацій, возз’єднання сімей, повернення біженців додому, встановлення факту нацистського переслідування в роки війни, у розмірі 38,65 тис. гривень на рік.

У разі зміни тарифів па послуги зв’язку та/або фактичних витрат служби розшуку Товариства Червоного Хреста України на оплату послуг зв’язку Міністерство охорони здоров’я разом з Товариством Червоного Хреста України і Державним комітетом зв’язку та інформатизації подають Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо зміни встановленого ліміту.

Міністерство охорони здоров’я щороку під час розроблення бюджетних запитів враховує кошти для відшкодування витрат служби розшуку Товариства Червоного Хреста України на послуги зв’язку в межах ліміту.

Національний Комітет Товариства Червоного Хреста України як одержувач бюджетних коштів затверджує на підставі річного розпису асигнувань державного бюджету та помісячного розпису асигнувань загального фонду державного бюджету план використання бюджетних коштів з виділенням у ньому окремим рядком видатків на відшкодування витрат служби розшуку Товариства за послуги зв’язку відповідно до ліміту та погоджує його з Міністерством охорони здоров’я.

ТЧХУ подає щомісяця Міністерству охорони здоров’я інформацію про суми фактичних витрат служби розшуку Товариства за відповідний період, складену на підставі первинних документів, які підтверджують витрати на послуги зв’язку (рахунки, платіжні вимоги, чеки тощо), для наступного їх відшкодування за рахунок бюджетних коштів.

ТЧХУ у встановленому чинним законодавством порядку користується правом:

–       виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права;

–       мати у власності чи орендувати землю, приміщення, споруди, устаткування та інше майно;

–       на добровільних засадах засновувати благодійні організації, вступати разом з іншими громадськими організаціями в спілки (асоціації тощо).

–       створювати установи й організації, засновувати підприємства в порядку, встановленому законодавством;

–       здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статусом юридичної особи;

–       засновувати органи масової інформації;

–       у встановленому порядку видавати журнали, інформаційні бюлетені, газети, книги, брошури, навчально-методичні та наочні посібники, плакати, пам’ятки, листівки, марки, конверти, довідково-інформаційні та інші матеріали з питань, що стосуються діяльності ТЧХУ.

Кожна вищестояща організація фінансової та юридичної відповідальності за діяльність нижчестоящої організації ТЧХУ не несе.

ТЧХУ самостійно вирішує питання визначення умов та оплати праці працівників органів та місцевих організацій Товариства, які працюють за трудовими договорами (угодами, контрактами), та заохочення добровольців згідно з законодавством про оплату праці.

З керівниками структурних підрозділів та іншими відповідальними працівниками Товариства укладаються трудові договори у формі контракту відповідно до Кодексу законів про працю України та Статуту Товариства.

Міжнародні зв’язки з національними Товариствами та міжнародними організаціями Червоного Хреста і Червоного Півмісяця є виключним правом ТЧХУ. Контроль за дотриманням цього права покладається на Національний комітет Товариства.

Організації Товариства мають право встановлювати за згодою Національного комітету міжнародні зв’язки на рівні, що відповідає їх статусу, якщо це не суперечить Статуту ТЧХУ, основоположним принципам Міжнародного Руху та міжнародним договорам України. Проведення на території України гуманітарних акцій по лінії національних Товариств Червоного Хреста, національних Товариств Червоного Півмісяця, Міжнародної Федерації Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця є виключним правом Товариства.

Товариство здійснює свою діяльність на території інших країн за згодою національних Товариств Червоного Хреста, національних Товариств Червоного Півмісяця відповідних країн.

2.3 Аналіз фінансових потоків ТЧХУ

Проаналізуємо фінансові потоки ТЧХУ. Товариство набуває, володіє, відчужує, розпоряджається будь-якою власністю, що може бути йому потрібна для виконання статутних завдань, створює будь-які резервні, страхові та інші фонди і розпоряджається ними відповідно до чинного законодавства та власного Статуту.

Джерелами утворення коштів і майна ТЧХУ є:

–       вступні та щорічні внески членів Товариства;

–       благодійні пожертвування та допомога у будь-якій формі в установленому порядку від державних та громадських організацій, інших юридичних осіб та окремих громадян, у тому числі з-за кордону;

–       пожертвування будь-якого рухомого чи нерухомого майна та кошти, що надійшли від громадян як дар чи заповіт;

–       допомога та соціальне замовлення з боку державних органів для виконання цільових програм та акцій Товариства, а також для сплати щорічного членського внеску до Міжнародної Федерації Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця;

–       надходження від проведення благодійних заходів (лотереї, аукціони, культурні, спортивні видовища тощо);

–       відрахування від надходжень від зовнішньоекономічної діяльності і створених госпрозрахункових установ, організацій та підприємств Товариства для виконання статутних завдань;

–       інші надходження, що не суперечать чинному законодавству України.

Результати фінансово-господарської діяльності Київської міської організації ТЧХУ за 2006 рік наведено у таблиці 3.

Таблиця 3.

Результати фінансово-господарської діяльності Київської міської організації ТЧХУ за 2006 рік, тис. грн.

Кошти ТЧХУ і всіх його організацій зберігаються в установах банків і використовуються для виконання статутних завдань.

ТЧХУ, його організації, підприємства та установи здійснюють оперативний та бухгалтерський облік і контроль, подають статистичну звітність в установленому порядку. Кожна вищестояща організація є правонаступницею всього майна і коштів нижчестоящої організації у разі припинення її діяльності або її реорганізації.

Щодо загальних даних про організаційно-правові підстави діяльності Київського міського комітету Товариства Червоного Хреста, то він є добровільною гуманітарною громадською організацією складовою неподільною частиною ТЧХУ, діяльність якої розповсюджується на всій території м. Києва. Основним документом, який регламентує її діяльність, є Статут Товариства Червоного Хреста України, Положення, а також основополагаючі принципи Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.

Згідно довідки від 26.11.98 року №20266 про включення до єдиного державного реєстру підприємств та організацій України: Ідентифікаційний код – 02940233, юридична особа; форма власності – колективна; організаційно-правова форма господарювання – громадська організація; орган управління – ТЧХУ; види діяльності – соціальний захист та благодійна діяльність; юридична та фактична адреса: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 446.

Джерелами утворення коштів і майна міськорганізації є внески членів Товариства, благодійні пожертвування, допомога та соціальне замовлення з боку державних органів для виконання цільових програм та акцій Товариства, надходження від проведення благодійних заходів.

Для здійснення фінансово-господарської діяльності міськорганізацією відкриті рахунки в Київській філії АКБ УСБ.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», на виконання міської комплексної програми «Турбота» на 2006-2010 роки, затвердженої рішенням Київської міської ради від 16.12.2005 року №603/3064, та з метою підтримки організацій, діяльність яких має соціальну спрямованість, управлінню у справах жінок, інвалідів, ветеранів війни та праці виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) виділено кошти у сумі 777,0 тис. грн. на фінансову допомогу організаціям для оплати комунальних послуг і оренди приміщень.

Управління у справах жінок, інвалідів, ветеранів війни та праці виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), при необхідності, здійснювало протягом 2006 року, в межах загального обсягу коштів, перерозподіл між одержувачами бюджетних коштів та видами енергоносіїв, виходячи з фактичних витрат.

Кошторис витрат щодо фінансової підтримки Київської міської організації Товариства Червоного Хреста на розвиток служби катастроф на 2007 рік наведено у таблиці 4.

Відповідно до Закону України «Про донорство крові та її компонентів» та на виконання міської комплексної програми «Турбота» на 2001-2006 роки, затвердженої рішенням Київської міської ради від 30.01.2001 року №161/1138 управлінню у справах жінок, інвалідів, ветеранів війни та праці виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) виділено коштів у сумі 64,0 тис. грн. для фінансової підтримки Київського міського комітету Товариства Червоного Хреста України на утримання санітарного автомобіля та проведення міського зльоту Почесних донорів крові. Кошторис витрат Київської міської організації ТЧХУ на проведення зльоту-свята Почесних донорів України м. Києва у 2006 році наведено у таблиці 5.

З метою додаткової соціальної підтримки хворих на туберкульоз виділено коштів у сумі 200,0 тис. грн. на придбання продуктових наборів хворим на туберкульоз, які лікуються в амбулаторно-контрольованих умовах.

У встановленому порядку на тендерній основі забезпечено придбання та розподіл продуктових наборів для хворих на туберкульоз через Київський міський комітет ТЧХУ.

Таблиця 4.

Кошторис витрат щодо фінансової підтримки Київської міської організації Товариства Червоного Хреста на розвиток служби катастроф на 2007 рік.

У зв’язку з цим, головним фінансовим управлінням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) профінансовано видатки за рахунок коштів, передбачених в міському бюджеті на 2006 рік.

Таблиця 5.

Кошторис витрат Київської міської організації ТЧХУ на проведення зльоту-свята Почесних донорів України м. Києва у 2006 році.

За умов міської комплексної програми «Турбота», на поліпшення умов життя самотніх малозабезпечених громадян м. Києва у 2006 році виділено 483,8 тис. грн.; на організацію безкоштовного харчування громадян похилого віку та інвалідів, які проживають в спеціалізованому жилому будинку на вул. Котельникова, 32/11 – 179,0 тис. грн.; на ремонт побутової техніки одиноких непрацездатних громадян похилого віку та інвалідів – 4,8 тис. грн.; на організацію безкоштовного харчування малозабезпечених громадян, утримання банків одягу, на придбання ліків, на ремонт білизни та придбання швейних приладів Київському міському комітету Товариства Червоного Хреста – 300,0 тис. грн.

Кошторис Київської міської організації ТЧХУ на благодійну діяльність за програмою «Турбота» у 2006 році наведено у таблиці 6.

Таблиця 6.

Кошторис Київської міської організації ТЧХУ на благодійну діяльність за програмою «Турбота» у 2006 році.

Організаціями, яким ТЧХУ надає фінансову допомогу для оплати комунальних послуг і оренди приміщень, станом на 01.01.2007 рік, є наступні:

1)           координаційна Рада міських громадських організацій інвалідів м. Києва;

2)           київська організація УТОГ;

3)           реабілітаційний центр УТОС;

4)           київська асоціація інвалідів з церебральним паралічем «КАСІЦЕП»;

5)           київське об’єднання Спілки Самаритян України;

6)           товариство реабілітації дітей-інвалідів «Дитинство»;

7)           благодійне товариство допомоги інвалідам та особам із інтелектуальною недостатністю «Джерела»;

8)           спілка матерів розумово відсталих інвалідів м. Києва «Сонячний промінь»;

9)           спілка ветеранів Афганістану Мінського району м. Києва;

10)      громадська організація дітей-інвалідів Чорнобиля «Квіти полину»;

11)      громадська організація «Київський Центр профорієнтації дітей-інвалідів;

12)      центр реабілітації інвалідів-спинальників «Відродження-АРС»;

13)      київське товариство інвалідів локальних війн – ветеранів військової розвідки, бойових дій в Афганістані та інших країнах;

14)      київський міський фізкультурно-спортивний клуб інвалідів «Прометей»;

15)      ГО «Київське товариство інвалідів з дитинства з патологією гемостазу «Гематит»;

16)      громадська організація спортивно-танцювальний клуб «Березіль» (відповідно до довідки від 09.06.2000 року державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва має ознаку неприбутковості), займається реабілітацією інвалідів-спинальників на візках;

17)      київська міська федерація з фізичної культури і спорту глухих;

18)      благодійний фонд Олени Петрусевич (відповідна довідки №15-03/102 державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва має ознаку неприбутковості), займається реабілітацією дітей-інвалідів хворих на ДЦП через іпотерапію;

19)      київська ТЛО №2 УТОС;

20)      київська ТЛО №3 УТОС;

21)      громадське об’єднання користувачів комп’ютерних технологій для інвалідів «Вікно у світ»;

22)      міська громадська організація допомоги та сприяння дітям-інвалідам з дитинства «Церебрал»;

23)      творче об’єднання дітей і молоді з фізичними обмеженнями «Студія ДІМФО»;

24)      київське міське товариство інвалідів «Аліса»;

25)      громадська організація реабілітації інвалідів з дитинства «РІД»;

26)      адвокат Тимошенко Володимир Антонович (на підставі Закону України «Про адвокатуру» 25.10.1996 року Київською міською кваліфікаційно-дисциплінарною комісією глухому Тимошенку В.А. було видано свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю довічно. Київською міською радою від 08.06.2000 року №168/889 було виділено приміщення під офіс для «Юридичної консультації для глухих адвоката Тимошенка В.А.» і покладено на неї надання правової допомоги для інвалідів зі слуху за всіма галузями права, для яких дактильно-жестова мова є основною мовою міжособового спілкуванні;

27)      «Культурний центр» Українського товариства глухих»;

28)      київський дитячий фонд;

29)      київська організація жінок-інвалідів «Донна»;

30)      координаційна рада чорнобильських об’єднань м. Києва;

31)      київське міське об’єднання матерів загиблих солдатів;

32)      київське міське відділення Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Українська спілка інвалідів»;

33)      спілка жінок м. Києва (неприбуткова громадська організація. Основний вид діяльності – підтримка ветеранів війни, допомога обдарованим дітям, проведення конференцій, семінарів);

34)      київський відділ Союзу Українок (неприбуткова громадська організація. Основна мета діяльності – відродження демократичного жіночого руху, спрямування творчих сил українського жіноцтва на відродження та утвердження в суспільстві історичних святинь; проведення конференцій, творчих конкурсів «Мій рідний край», підтримка обдарованих дітей);

35)      київська міська громадська організація «Жінки Оболоні» (неприбуткова громадська організація. Основна мета діяльності – відродження національних традицій, формування патріотичних почуттів молоді, відродження вагомості ролі жінки в суспільстві. Проведення святкування Дня пам’яті рівноапостольної княгині Ольги, проведення конкурсу «Рідний дім»);

36)      координаційний центр Київського міського об’єднання організацій багатодітних;

37)      центр соціальної допомоги «Джерело»;

38)      київська місцева організація «Міжнародна Ліга Матері і сестри-молоді України»;

39)      республіканський будинок звукозапису та друку УТОС;

Обсяг збору благодійних внесків, пожертвувань та інших надходжень в грошовому виразі без цільових в 2006 році склав 792,1 тис. грн., що від загальної суми становить 13,9%. Ці кошти надійшли від підприємств та організацій різних форм власності, депутатів на благодійну діяльність ТЧХУ. З цієї суми районні організації ТЧХУ виділяли кошти на матеріальну допомогу нужденним громадянам за їх зверненням, на ліки, продукти харчування, лікування, тощо. Всього отримали допомогу понад 1200 громадян на суму 127,6 тис. грн.

КМО ТЧХУ Дарницька, Солом’янська, Деснянська, Подільська та Оболонська РО ТЧХУ значну частину пожертвувань зібрали в скриньки Червоного Хреста на благодійних акціях, які організували до свят та інших заходів міського та районного рівнів, на загальну суму 5,4 тис. грн.

Протягом 2006 року РО ТЧХУ активно використовували допомогу райдержадміністрацій та спонсорів для проведення свят вшанування донорів, ветеранів ВВ війни та праці, інвалідів, до Нового року, Різдва та інші. Так, Святошинська РО ТЧХУ виділила кошти на придбання подарунків дітям-інвалідам на суму 2,5 тис. грн., до Міжнародного Дня інвалідів Деснянська РО ТЧХУ – 2,5 тис. грн., Дарницька РО ТЧХУ – 8,0 тис. грн., Подільська РО ТЧХУ м. Києва – на медичні аптечки для шкіл –2,5 тис. грн., Солом’янська РО ТЧХУ м. Києва на подарунки ветеранам до Дня людей похилого віку – 5,6 тис. грн., для міського зльоту Донорів КМО ТЧХУ – 46,6 тис. грн., на районні свята для Донорів – 65,4 тис. грн.

Найбільшу суму пожертвувань ТЧХУ надали: завод «Укрпластик» – 6 тис. грн., ВАТ «Фармак» – 12,5 тис. грн., Холдінгова компанія «Бліц-інформ» – 5,0 тис. грн., БФ «Кияни» – 3,0 тис. грн., завод «Сантехвироб» – 5,1 тис. грн., БФ «Солом’янка» – 10,0 тис. грн., райдержадміністрація – 15,7 тис. грн., депутати – більш 25 тис. грн. та інші.

В 2006 році КМО та РО ТЧХУ м. Києва організували понад 277 благодійних акцій та широкомасштабних заходів: до Міжнародного Дня інвалідів, Дня боротьби зі СНІДом, до Міжнародного Дня боротьби з туберкульозом, до Дня Києва, до Міжнародного Дня захисту дітей, Дня захисника Вітчизни, Дня людини похилого віку, місячнику Червоного Хреста, міських та районних зльотів вшанування Почесних Донорів крові та інші, – в ході яких було зібрано пожертвувань на суму до 100 тис. грн., депутатами всіх рівнів райдержадміністрацій було виділено біля 200 тис. грн.

Протягом 2006 року всі РО ТЧХУ надіслали понад 1,5 тис. листів-звернень до закладів, організацій, фірм, підприємств, міської та райдержадміністрацій з проханням виділити пожертвування для надання допомоги нужденним, для зміцнення матеріально технічної бази РО ТЧХУ, підготовки до надзвичайних ситуацій, з яких до 50% – вирішені позитивно.

В 2006 році фінансово-господарська діяльність КМО та РО ТЧХУ була спрямована на здійснення та забезпечення статутних завдань, зміцнення матеріально-технічної бази, забезпечення фінансування цільових програм та проектів Товариства, регіональної програми «Турбота» КМДА.

Джерелом фінансування діяльності та утриманням патронажної служби ТЧХУ були кошти державного бюджету в сумі 1123140 грн.

В 2006 році в порівнянні з 2005 роком загальний прибуток КМО ТЧХУ збільшився на 15% і склав 5715,3 тис. грн., з них доход в грошовому виразі (без цільових) – 792,1 тис. грн., в тому числі: членські внески – 506,9 тис. грн.; благодійні внески – 279,7 тис. грн.; пожертвування – 35 тис. грн.; інші надходження – 5,4 тис. грн.; цільові надходження – 4174,1 тис. грн.; доход в натуральному вигляді – 741,4 тис. грн.; гуманітарна допомога – 7,8 тис. грн.

В 2006 році план по членським внескам виконано на 101,2%, перевиконання плану становить 1,2%, відсоток платних членів Товариства серед населення міста становить 18,2% (в 2005 році – 16,2%), по грошовим доходам (за винятком цільових) виконано на 123,7%.

Структура загального доходу КМО ТЧХУ у 2006 році наступна: членські, благодійні внески та пожертви – 14,0%; цільові кошти – 73,2%; доход у натуральному вигляді – 13,0%; гуманітарна допомога – 0,1%.

Київський міський комітет ТЧХУ отримав цільові кошти від міської та райдержадміністрації по програмі «Турбота» – 1172,8 тис. грн., а саме: на гаряче харчування малозабезпечених громадян на суму 463,2 тис. грн.; на міську та районні програми «Донор» – 112,0 тис. грн.; на соціальну підтримку хворих на туберкульоз – 200,0 тис. грн.; на створення служби катастроф – 220,0 тис. грн.; на утримання «банків» одягу, придбання ліків, оплату оренди та комунальних послуг приміщення МК ТЧХУ – 177,6 тис. грн.

На реалізацію інших програм: Всеукраїнської мережі ЛЖВ «Позалікарняний медсестринський догляд на дому за людьми, які живуть з ВІЛ/СНІДом, МГП», «Зменшення шкоди серед споживачів ін’єкцій наркотиків в України» та РАТН «Боротьба з туберкульозом в м. Києві та Україні» було виділено коштів на суму 532,3 тис. грн.

Одним із шляхів збільшення доходів КМО ТЧХУ на благодійну діяльність є звільнення Київської МК та РО ТЧХУ від сплати оренди.

Визначення обсягів по розподілу плану збору членських внесків на 2006 рік доводилося до 10 РО ТЧХУ з урахуванням чисельності населення кожного району м. Києва на підсумковій Президії Правління КМО ТЧХУ. Аналіз виконання плану збору членських внесків розглядався щоквартально на засіданнях Президії Правління КМО ТЧХУ та в РО ТЧХУ м. Києва, на робочих нарадах КМК ТЧХУ. Такі дії сприяли підвищенню активності РО ТЧХУ по залученню до членів Товариства мешканців районів м. Києва.

Щомісячно всі РО ТЧХУ звітували про хід збору членських внесків в первинних організаціях ТЧХУ. В свою чергу, РО ТЧХУ розглядали питання залучення до членів товариства молоді та активізації діяльності первинних осередків вищих учбових закладів по питанню збору членських внесків.

В 2006 році план по членським внескам виконано на 101,2%, відсоток перевиконання плану становити, 2%. В 2005 році відсоток платних членів Товариства серед населення міста становить 18,2%, в порівнянні з 2005 роком, відмічається збільшення показника залучення населення на 2%.

У розрізі районних організацій ТЧХУ м. Києва виконали план по збору членських внесків всі 10 РО ТЧХ. Активно спрацювали по виконанню плану членських внесків первинні організації ТЧХУ Солом’янської, Дарницької та Подільської РО.

Міський комітет ТЧХУ в 2006 році для розповсюдження марки ТЧХУ «Членський внесок» використовував розроблені раніше рекомендації первинним організаціям по збору членських внесків від членів ТЧХУ серед первинних організацій міста.

За 2006 рік цільові надходження склали 4174,1 тис. грн., що становить 73,0% від загальної суми доходів. З цієї суми місцевий бюджет складає 2495,7 тис. грн. Найбільшу суму з місцевого бюджету надали Дарницька –335,6 тис. грн., Деснянська – 86,2 тис. грн., Дніпровська – 56,5 тис. грн., Подільська – 40,7 тис. грн., Оболонська – 45,5 тис. грн. та Солом’янська РО ТЧХУ м. Києва – 32,8 тис. грн.

З бюджету Київської міської державної адміністрації надано Київському МК ТЧХУ – 1019,3 тис. грн. Цільові кошти надали також депутати всіх рівнів Рад на суму всього 1116,4 тис. грн. Найбільшу суму на підтримку ТЧХУ надали депутати Дарницької – 335,6 тис. грн., Святошинської – 6,0 тис. грн. та Солом’янської РО ТЧХ м. Києва – 774,88 тис. грн.

Зібрані цільові кошти використовуються на реалізацію програм ТЧХУ, які спрямовані на соціальний захист малозахищених верств населення, підтримку ветеранів війни та праці, інвалідів, поліпшення матеріально-технічної бази РО ЧТХ м. Києва. Щорічно зростає обсяг фінансування та кількість міжнародних програм та проектів, на які було виділено в 2006 році – 532,2 тис. грн.

В структурі загального доходу Київської організації ТЧХУ 13,% займає доход у натуральному вигляді, що в грошовому виразі складає – 741,4 тис. грн. Деснянська, Дніпровська, Печерська, Подільська, Солом’янська та Оболонська РО ТЧХУ зібрали найбільшу кількість натуральної допомоги, відповідно на суму: 168,6 тис. грн., 123,1 тис. грн., 99,9 тис. грн., 73,6 тис. грн., 67,5 тис. грн. та 59,1 тис. грн.

Фармацевтичні кампанії та фірми надали допомогу ліками, а саме: АО ЗТ «Альба-Україна» – 154,0 тис. грн.; СЕБ «Фармація» – 15,0 тис. грн.; ТОВ «Аполо» – 20,3 тис. грн., БФ «Фармацевтичний» – 15,4 тис. грн.; ВАТ «Фармак» – 7,6 тис. грн.; Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод – 10 тис. грн.; ТОВ «Дарниця» – 7,2 тис. грн.; Київський вітамінний завод – 5,6 тис. грн. та інші. Всього ліків на суму 250 тис. грн.

Продуктів харчування (овочі, цукор, борошно та інші продукти) зібрано на суму 200,0 тис. грн., а саме: БФ «Карітас-Київ» – 10 тис. грн.; БФ «Рідна оселя» – 2,9 тис. грн.; СП «Твін» – 5,2 тис. грн.; ДТ «Заріна» – 7,5 тис. грн. та інші.

Одягу та взуття зібрано на загальну суму 350,0 тис. грн.: ЗАТ фірма «Горлиця» надала допомогу у вигляді одягу на суму 5 тис. грн.; швейна фабрика «Україна» – 3,5 тис. грн.; БФ «Солідарність» – 6,5 тис. грн.; РК «Велика родина» – 5,8 тис. грн.; ТОВ «Сотекс» – 3,5 тис. грн.; ВФ «Люди для людей» – 2,5 тис. грн. та інші.

Миючі засоби та засоби гігієни надано вагою біля 2,5 тис. кг на суму – 29,5 тис. грн. Інших товарів надано на суму 95,5 тис. грн. В 2006 році біля 150 тис. осіб з числа малозахищених громадян м. Києва отримали допомогу в натуральному вигляді.

Детальніше зупинимося на благодійній діяльності ТЧХУ. Здійснення благодійної діяльності на території України регулюється Законом «Про благодійництво». Організаційно-правові форми благодійних організацій визначено в статті 6 Закону «Про благодійництво».

Благодійні організації можуть створюватися як: членські благодійні організації; благодійні фонди; благодійні установи; інші благодійні організації (фундації, місії, ліги тощо). Перед тим, як розпочати свою благодійну діяльність, організація повинна набути статусу юридичної особи. Отримавши свідоцтво про державну реєстрацію, благодійна організація, як будь-який суб’єкт господарювання, зобов’язана зареєструватися в органах ДПС за її місцезнаходженням. для цього в місячний строк їй необхідно подати реєстраційну заяву за формою 1-РН для включення до Реєстру неприбуткових організацій та установ, звільнених від оподаткування, та визначення структури ознаки неприбуткової організації. Благодійним організаціям присвоєно код неприбутковості 0005.

Однак необхідно враховувати, якщо надходження або активи благодійної організації використовуються для отримання вигод або переваг будь-якою фізичною чи юридичною особою, крім отримання вигод належними набувачами благодійної допомоги, то така організація, згідно з Декретом КМУ, незважаючи на її реєстрацію як благодійної організації, не буде вважатися такою.

Благодійні організації можуть не реєструватися як платники ПДВ, якщо вони не здійснюють діяльність, результати якої підлягають оподаткуванню цим податком. Статтею 5 Закону про ПДВ визначено перелік операцій, звільнених від оподаткування.

Під безоплатною передачею слід розуміти надання товарів (робіт, послуг) набувачам благодійної допомоги без будь-якої грошової, матеріальної або інших видів компенсацій благодійній організації такими отримувачами або іншими особами, пов’язаними з ними. Порушення цього правила прирівнюється до навмисного ухиляння від оподаткування. Надання благодійної допомоги (безоплатна передача товарів (робіт, послуг)) благодійним організаціям з метою використання цієї допомоги у благодійницьких цілях, а також операції з безоплатної передачі таких товарів (робіт, послуг) набувачам благодійної допомоги звільняються від оподаткування ПДВ.

Не підлягають звільненню від оподаткування операції з надання благодійної допомоги у вигляді товарів (робіт, послуг), оподатковуваних акцизним збором, цінних паперів, нематеріальних активів та товарів (робіт, послуг), призначених для використання у підприємницькій діяльності, перелік яких визначається КМУ.

Відповідно до статті 19 Закону «Про благодійництво», джерелами формування коштів та майна благодійної організації є:

–       внески засновників та інших благодійників;

–       благодійні внески та пожертвування, що мають цільовий характер (благодійні гранти), надані фізичними та юридичними особами в грошовій та натуральній формі;

–       надходження від проведення благодійних кампаній зі збору благодійних пожертвувань, благодійних масових заходів, благодійних лотерей та благодійних аукціонів з реалізації майна та пожертвувань, які надійшли від благодійників;

–       доходи від депозитних вкладів та від цінних паперів, надходження від підприємств (організацій), що перебувають у власності благодійної організації;

–       інші джерела, не заборонені законодавством України.

Слід звернути увагу на те, що джерелом формування коштів та майна не можуть бути отримані кредити. Крім того, кошти та майно благодійної організації не можуть бути предметом застави.

Якщо благодійна організація здійснює свою діяльність тільки за рахунок членських внесків і добровільних пожертвувань, то вона звільняється від сплати податків та інших платежів до бюджету та спеціальних фондів (ТЧХУ).

ТЧХУ за своїм статусом покликана здійснювати благодійну діяльність, тому отримані кошти та майно не можуть бути витрачені на цілі, не передбачені статутом. Витрачання отриманих коштів строго обмежене законодавством. Їх може бути використано тільки на благодійництво та забезпечення господарської діяльності. Так, згідно зі статті 16 Закону «Про благодійництво», благодійна допомога ТЧХУ може надаватися набувачам благодійної допомоги у вигляді:

–       одноразової фінансової, матеріальної та іншої допомоги;

–       систематичної фінансової, матеріальної та іншої допомоги;

–       фінансування конкретних цільових програм;

–       допомоги на основі договорів (контрактів) про благодійну діяльність;

–       дарування або дозволу на безоплатне (пільгове) використання об’єктів власності благодійної організації;

–       надання безпосередньо допомоги особистою працею, послугами чи передачі результатів особистої творчої діяльності;

–       здійснення витрат із безоплатного, повного або часткового утримання об’єктів благодійництва.

Якщо ТЧХУ надає конкретні послуги (виконує роботи), що підлягають обов’язковій сертифікації або ліцензуванню, то здійснення таких видів діяльності можливе тільки після отримання відповідних документів.

Згідно зі статті 1 Закону «Про благодійництво», набувачами благодійної допомоги можуть бути фізичні та юридичні особи, які потребують та отримують благодійну допомогу. Керівникам ТЧХУ слід враховувати, що згідно з пункту 3 статті 5 Декрету КМУ будь-які надходження або активи благодійної організації не можуть бути використані для отримання вигод будь-якою фізичною або юридичною особою, крім отримання вигод безпосередньо набувачами благодійної допомоги. Крім того, засновники та працівники ТЧХУ не мають права отримувати матеріальні переваги й додаткові кошти у зв’язку із своїм становищем у цій організації, крім передбачених Законом «Про благодійництво».

Види благодійної допомоги ТЧХУ за своїм призначенням можуть бути цільовими та нецільовими. Так, згідно з підпункту«і» пункту 1 статті 5 Декрету КМУ цільовою благодійною допомогою, що надається громадянам, визнається допомога у вигляді відшкодування витрат:

–       на оплату вартості лікування осіб, в тому числі на придбання ліків, донорських компонентів, протезно-ортопедичних пристосувань;

–       на освіту (навчання) або перенавчання в закладах освіти набувача благодійної допомоги, зареєстрованого як безробітний;

–       на утримання набувача благодійної допомоги, що не досяг 18-річного віку, в дошкільному закладі, інтернаті, а також на оплату вартості утримання такого набувача у реабілітаційних центрах або його навчання у музичних школах чи школах мистецтв;

–       на утримання та соціальну адаптацію інвалідів та престарілих громадян в закладах, призначених для такого утримання та соціальної адаптації;

–       на харчування та облаштування на нічліг осіб, які не мають житла, в закладах, що надають такі послуги;

–       на поліпшення умов утримання та медичного обслуговування осіб, які перебувають у пенітенціарних закладах України;

–       на проведення набувачем благодійної допомоги наукових досліджень і розробок за умови, що її результати підлягають оприлюдненню та не можуть бути предметом патентування чи інших обмежень у оприлюдненні або безоплатному розповсюдженні об’єктів інтелектуальної (промислової) власності;

–       особи, які є членами аматорської спортивної організації, клубу або окремого спортсмена-аматора на придбання спортивного знаряддя та інвентарю.

Цільова благодійна допомога ТЧХУ може бути виплачена як у готівковій, так і в безготівковій формі, у вигляді оплати вартості витрат набувача благодійної допомоги. Для отримання такої допомоги громадянин повинен звернутися до ТЧХУ із заявою та необхідними документами для надання благодійної допомоги.

Нецільовою благодійною фінансовою допомогою ТЧХУ визнається допомога, яку надають громадянам, що мають доходи, нижчі за офіційно встановлений місячний рівень прожиткового мінімуму (з урахуванням доходів з інших джерел). Нецільова благодійна допомога може надаватися безробітним, пенсіонерам, особам з багатодітних сімей, інвалідам, особам, визнаним недієздатними, дітям-сиротам, особам, які отримують житлові субсидії, особам, які мають статус біженців або які є із числа депортованих народів.

Для отримання нецільової благодійної допомоги громадянин повинен звернутися до ТЧХУ з заявою, в якій зазначено суму доходу за відповідний місяць.

При нецільовому витрачанні коштів, що надійшли на рахунок ТЧХУ на користь набувача, ТЧХУ за підсумками податкового періоду, в якому відбулося таке нецільове витрачання, несе відповідальність за ненарахування чи несвоєчасне перерахування прибуткового податку до бюджету.

Крім витрат безпосередньо на надання благодійної допомоги, витрати також передбачені і на утримання ТЧХУ. При цьому розмір таких витрат не може перевищувати 0% кошторису організації в поточному році. До того ж на працівників апарату ТЧХУ поширюється законодавство України про працю, соціальне забезпечення та соціальне страхування.

Організація обліку доходів ТЧХУ як неприбуткових з 2000 року регламентується положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (далі – ПБО). Фінансову звітність ТЧХУ складають у загальному порядку, оскільки ПБО-25 «Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва» на них не поширюється.

Для ведення бухгалтерського обліку використовується План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом Мінфіну України від 30.11.99 року №291, зареєстрованим в Мінюсті України 21.12.99 року №892/4185 (далі – загальний План рахунків) або спрощений План рахунків бухгалтерського обліку, затверджений наказом Мінфіну України від 16.04.2001 року №186 та зареєстрований в Мінюсті України 05.05.2001 року №389/5580.

Якщо ТЧХУ для ведення бухгалтерського обліку застосовується загальний План рахунків, то для обліку витрат можна, на власний розсуд, скористатися одним із трьох варіантів:

–       варіант перший – тільки рахунки класу 8 «Витрати за елементами»;

–       варіант другий – тільки рахунки класу 9 «Витрати діяльності»;

–       варіант третій – одночасно рахунки класів 8 і 9.

Кожен із обраних варіантів має свої переваги та недоліки. Наприклад, використання тільки рахунків класу 8 дозволить легко заповнити другий розділ Звіту про фінансові результати, а використання лише рахунків класу 9 – перший розділ цього самого звіту. А коли використати рахунки обох класів, то при заповненні Звіту про фінансові результати ніяких проблем не буде, але значно ускладниться ведення бухгалтерського обліку, тому що кожну операцію необхідно буде відображати двома записами.

Доходи, отримувані ТЧХУ з різних, передбачених Законом «Про благодійництво», джерел, можуть бути цільовими та нецільовими. Якщо надходять доходи (фінансування) цільового призначення, то їх відображають у бухгалтерському обліку з використанням рахунку 48 «Цільове фінансування і цільові надходження». Відповідно до ПБО-15 цільове фінансування визнається доходом в особливому порядку.

На підставі пункту 16 ПБО-15 без підтвердження того, що фінансування буде отримане і ТЧХУ виконає умови, передбачені договором, таке надходження коштів не визнається доходом. Якщо цільове фінансування отримане, то згідно з пунктом 17 ПБО-15 доходом його визнають не в момент отримання, а протягом тих періодів, коли було понесено витрати, передбачені умовами договору.

Цільове фінансування капітальних інвестицій визнається доходом згідно з пунктом 18 ПБО-15 протягом періоду корисного використання відповідних об’єктів інвестування (основних засобів, нематеріальних активів тощо.) пропорційно сумі нарахованої амортизації цих об’єктів. З метою здійснення аналітичного обліку доходів у розрізі здійснюваних благодійних заходів доцільніше враховувати на конкретних субрахунках рахунку 48.

До цільового фінансування належить гуманітарна допомога. Гуманітарна допомога – це безповоротна адресна цільова допомога в грошовій або натуральній формі. Іноземні донори надають її українським благодійним організаціям згідно з Законом «Про гуманітарну допомогу». При цьому благодійні організації можуть виступати як отримувачами, так і набувачами гуманітарної допомоги. До цільових надходжень належать також членські внески засновників, які можуть бути як одноразовими, так і систематичними.

Порядок сплати, розмір, форма й порядок використання визначаються установчими документами ТЧХУ. Якщо внески надходять у готівковій формі, то їх обов’язково оформлюють прибутковими касовими ордерами відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 19.02.2001 року №72 та зареєстрованого в Мінюсті України 15.03.2001 року №237/5428. Якщо сума коштів, що надійшли до каси, перевищує встановлений ліміт каси, то їх своєчасно здають до установи банку, в якій відкрито поточний рахунок ТЧХУ.

У разі якщо фінансування має нецільовий характер (наприклад, безоплатно вилучені лікарські засоби), то доходом ці кошти буде визнано у поточному періоді. Коли ТЧХУ отримує безоплатно товарно-матеріальні цінності, використання яких не залежить від виконання конкретних програм, то вартість таких активів відноситься до оборотних або необоротних активів. Відповідно до ПБО-2 «Баланс», ПБО-7 «Основні засоби», ПБО-8 «Нематеріальні активи», ПБО-9 «Запаси», до оборотних активів належать активи, які відповідають таким критеріям: їх можна використовувати протягом одного операційного циклу (матеріали, сировина, комплектуючі тощо); їх призначено для продажу протягом строку, що не перевищує одного року.

Оборотні активи визнають доходами у тому періоді, в якому ТЧХУ набуло права власності на них, контроль і всі ризики, пов’язані із утриманням активів. Безоплатно отримані необоротні активи на момент отримання визнаються як елемент власного капіталу ТЧХУ. На доходи списується справедлива вартість отримання поступово, протягом строку експлуатації таких необоротних активів на суму нарахованої амортизації.

ТЧХУ може отримувати доходи від операційної діяльності внаслідок реалізації товарів на аукціонах. Здійснення такої діяльності має проводитись відповідно до попередньо затвердженого кошторису, в якому передбачається отримання доходу на рівні понесених витрат. Такі операції визнаються доходом за умови якщо:

–       покупцеві передаються всі ризики й вигоди, пов’язані з правом власності на продукцію реалізації;

–       є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод;

–       суми доходу та витрат, пов’язаних з реалізацією, можуть бути достовірно визначені.

ТЧХУ може отримувати й пасивні доходи. Пасивними доходами є доходи, отримані у вигляді процентів, роялті та дивідендів внаслідок використання активів ТЧХУ іншими підприємствами. Такі доходи виникають не в результаті переробки або продажу активів, а в результаті їх ефективного передавання в користування іншим юридичним або фізичним особам.

До пасивних доходів можна віднести, наприклад, нараховані проценти за депозитними вкладами, отриману (нараховану) орендну плату за надання в оперативну або фінансову оренду необоротних активів ТЧХУ, нараховані дивіденди за фінансовими інвестиціями. Такі пасивні доходи мають бути спрямовані на фінансування основної статутної діяльності. Пасивні доходи, відповідно до ПБО-15, визнаються такими у разі:

–       можливого надходження економічних вигод, пов’язаних з такою операцією;

–       достовірної оцінки такого доходу.

При цьому проценти визнаються доходом у тому звітному періоді, до якого їх відносять, виходячи із бази їх нарахування та строку користування відповідними активами, дивіденди визнаються доходами в період прийняття рішення про їх виплату. Бухгалтерський облік витрат ТЧХУ здійснюється відповідно до ПБО-16.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого їх здійснено. Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходами певного періоду, відображаються в складі витрат того звітного періоду, в якому їх було понесено.

3. Розробка та обґрунтування пропозицій щодо підвищення ефективності фінансової діяльності неприбуткових організацій

3.1 Пропозиції щодо вдосконалення податкового законодавства як передумови створення фінансової бази для діяльності неприбуткових організацій

Основні проблеми українського законодавства, яке регулює діяльність неприбуткових організацій, полягають у відсутності системного підходу. Це спричиняє надто складний процес реєстрації, контролю та звітності, а також абсолютне ігнорування можливостей громадського контролю. Вирішення перелічених проблем вимагає цілого ряду комплексних змін у законодавстві, в тому числі у проектах Цивільного та Податкового кодексів.

Проблема створення податкових стимулів стоїть не так гостро, як згадані вище, однак, за свідченнями представників НПО, вона теж фактично не вирішена. Головна передумова створення фінансової бази для діяльності громадських і благодійних організацій – податкове законодавство. Чинне законодавство не передбачає дієвих стимулів для створення національного середовища, яке б фінансово підтримувало сектор НПО.

Результати проведеного дослідження дають підстави представити власне бачення стимулювання підтримки сектора неприбуткових організацій в Україні. Наведені пропозиції не вирішують усіх проблем і є певним компромісом, який здатен поліпшить існуючу ситуацію.

Перш пропонувати заходи підтримки неприбуткових організацій, треба з’ясувати: наскільки така підтримка необхідна суспільству і наскільки відповідально до цього ставиться держава. На нашу думку, сектор неприбуткових організацій надзвичайно важливий і потрібний, і державі слід докласти додаткових зусиль, щоб стимулювати його розвиток.

Розглянемо проблему оподаткування організацій взаємної допомоги та проблему створення рівних умов і прозорих процедур надання державних грантів, контрактів неприбутковим організаціям (хоча це не менш серйозні питання, і їх неврегульованість також накладає суттєві обмеження на діяльність сектора НПО).

Слід з’ясувати, що саме є стимулами для створення фінансової бази діяльності неприбуткових організацій. Аналізуючи світовий досвід бачимо, що залучення коштів у сектор традиційно вимагає податкових пільг. Існує два основні способи стимулювання діяльності НПО, вони пов’язані з оподаткуванням доходів, а у випадку українського законодавства – прибутків. Це оподаткування власної діяльності неприбуткових організацій і надання податкових пільг організаціям, які роблять внески до НПО.

Згідно з концепцією, покладеною в основу законодавства про неприбуткові організації, в Україні вони мають існувати тільки на благодійні внески й пожертви, підприємницьку діяльність дозволено лише через створення дочірніх структур. Такий підхід визначає роль НПО виключно як розподілювачів національного доходу. Його перевага в тому, що він дозволяє надавати пільги НПО з такого податку, як ПДВ. З іншого боку – доходи дочірніх підприємницьких організацій оподатковуються у звичайному порядку, тому регулювання власної діяльності НПО в Україні можна оцінити як досить жорстке.

Щоб підтримати діяльність НПО у перехідних економіках, експерти Світового Банку з проблем регулювання діяльності НПО в більшості випадків пропонують розширити обсяг власної діяльності НПО, яка не обкладається податком на прибуток. Однак досвід країн Центральної та Східної Європи показує, що ці країни не зменшують оподаткування власної діяльності НПО, а створюють для них податкові пільги.

Прихильники розширення пільгового оподаткування обсягів власної діяльності стверджують, що сектор НПО в перехідних економіках є незначним і відносно невпливовим, більшість цих організацій перебуває на межі виживання. Додаткові надходження можуть вирішити дилему закриття чи продовження роботи багатьох НПО. Для підприємницьких організацій не існує загрози програти у конкурентній боротьбі, оскільки сектор НПО, по-перше, тимчасово дуже слабкий, а по-друге, підприємницькі організації порівняно з НПО мають переваги у доступі на фінансові ринки.

Практика ж показує, що шлях пільгового оподаткування власної діяльності НПО має свої плюси, але має й мінуси. Йдеться про те, що складність контролю за власною діяльністю НПО є серйозною проблемою для економік у стадії становлення, де державне регулювання й контроль ще не досить сильні. Це підвищує загрозу ухилення від сплати податків та відмивання через НПО коштів тіньового сектора. Щодо підприємницьких організацій, то вони мають так само обмежені можливості доступу на ринок фінансових послуг, як і НПО, і в цьому сенсі нічим не відрізняються.

На нашу думку, вдосконалення законодавства може відбуватися у двох напрямах. Перспектива – за розширенням обсягів власної діяльності. Проте на початковому етапі слід віддати перевагу збільшенню залучення коштів донорів через надання їм податкових пільг як платникам внесків. Таким самим шляхом пішла більшість країн Центральної та Східної Європи.

Податкові пільги платникам внесків уже існують в податковому законодавстві Україні й були перенесені також у проект Податкового кодексу. Але на практиці вони виявилися недієвими. Тому пропонуємо внести зміни до згаданих норм законодавства, покращивши їх і перетворивши тим самим на ефективний стимул для фінансування НПО.

Розглянемо, чому чинне законодавство не стимулює здійснення внесків до неприбуткових організацій. Згідно з чинним законодавством, підприємства відносять суму, перераховану до НПО, до затрат. Перерахована сума не може перевищувати 4% прибутку попереднього року. Сума, віднесена до затрат звітного періоду, відповідно зменшує його прибуток. Однак такий механізм призводить до того, що підприємства та Державний бюджет розподіляють суму благодійних внесків між собою. Оскільки ставка податку на прибуток становить 30%, 70% суми внесків фінансується підприємством і 30% – бюджетом.

Такий механізм не створює для підприємства жодних стимулів: 30% від 4% (1,2% прибутку) підприємство в будь-якому разі віддало б державі, а 70% від 4% (2,8% прибутку) для підприємства є витратами. Суму, еквівалентну 2,8% прибутку, з таким же успіхом можна було б перерахувати НПО після сплати податків, але при цьому за підтримку НПО не платила б держава. Оскільки благодійні внески обертаються для підприємств додатковими витратами, вони не схильні їх робити. Відповідно й держава не докладає свої 1,2%. В результаті НПО мають дуже незначні шанси отримати фінансування.

Ситуацію, що склалася можна представити у вигляді гри і відобразити у наведеному рис. 2. Гру представлено у відсотках прибутку попереднього року, який можна віднести на затрати звітного періоду. Тобто 4% благодійних внесків розподіляються між підприємством і державою як 2,8% та 1,2%. Для підприємства і бюджету домінантною стратегією є не платити внесків, тому благодійні організації ніяких коштів не отримують.

Рис. 2. Стимули для благодійних внесків згідно діючого законодавства України.

У проекті Податкового кодексу цей механізм збережено, проте ситуація погіршується зміною ставки податку, у зв’язку з чим держава фінансуватиме лише 20% благодійного внеску. Тобто з внеску у розмірі 4% прибутку попереднього року бюджет профінансує лише 0,8%.

Запропонуємо шляхи виправлення такого становище для створення достатніх стимулів діяльності неприбуткових організацій.

Виходимо з того, що держава зацікавлена у створенні сектора НПО ще більше за підприємців. Щоб створити ринок послуг НПО і підтримати альтернативні джерела розподілу державних коштів, необхідно зацікавити підприємства робити внески до благодійних чи громадських організацій. Тобто треба усунути антистимули для здійснення внесків у вигляді додаткових витрат підприємств.

Пропонуємо зміни до проекту Податкового кодексу, які дозволять підприємствам перераховувати 5% податкового зобов’язання з податку на прибуток безпосередньо неприбутковим організаціям. Це становить 1% прибутку підприємств. Запропоноване перерахування податку на прибуток поліпшить існуюче в Україні становище і дозволить запровадити принципово новий механізм, який можна буде розвинути у майбутньому.

Йдеться про те, що в проекті Податкового кодексу держава через податкові пільги вже явно висловила бажання перераховувати 0,8% від податку на прибуток підприємств на користь неприбуткових організацій (у чинному законодавстві це 1,2%). Проте внески фактично не здійснюються, оскільки питання перерахування залежить від поведінки підприємства. Якщо розірвати цю жорстку залежність, то на перерахування коштів більше впливатиме поведінка НПО, які звертатимуться до підприємств по кошти. Підприємству буде байдуже, перераховувати 1% зобов’язання по податку на прибуток до бюджету чи до неприбуткової організації. Зате перераховуючи кошти НПО, підприємство може розраховувати на розголос і схвальну оцінку суспільства, що матиме ефект реклами.

Процедура перерахування коштів повинна передбачати повний контроль з боку податкових органів. При цьому має бути відомо, хто платить внески. Для багатьох підприємницьких організацій реклама в суспільстві є важливим стимулом для здійснення внесків. Це можна зробити, надаючи органам казначейства платіжне доручення перераховувати суму внеску до неприбуткової організації. Серед можливих ускладнень – невиконання податковими органами зобов’язань з повернення коштів. Якщо перерахування не відбувається протягом визначеного терміну та при повторному нагадуванні, підприємство повинно отримувати право самостійно перераховувати кошти неприбутковим організаціям.

Слід зазначити, що порядок відшкодування благодійних внесків при сплаті податку на доходи громадян має залишитися незмінним. В кожному разі це не вплине на ситуацію, оскільки частка заробітної платні в доході офіційної економіки незначна.

Відповідно до зміненого порядку відшкодування благодійних внесків для підприємств, їм буде однаково, куди перераховувати кошти – Державному бюджету чи неприбутковим організаціям. Найбільш імовірно, що вони скористаються наданою можливістю. В результаті Державний бюджет втратить 1% надходжень від податку на прибуток підприємств.

Маємо підстави стверджувати, що бюджет не є ефективним механізмом розподілу коштів, тому частину його функцій можуть взяти не себе неприбуткові організації. Здійснення благодійних внесків зменшить надходження до державного бюджету, натомість неприбуткові організації зможуть надавати аналогічні послуги суспільству і компенсують втрати.

Проведене дослідження виявило численні проблеми у регулюванні діяльності НПО, але основну увагу приділено пільгам в оподаткуванні внесків на діяльність неприбуткових організацій. На наш погляд, вони найскоріше можуть стати передумовою розвитку сектора, але, безумовно, слід розглядати також процеси визначення статусу НПО, оподаткування їх власної діяльності, реєстрації та публічного контролю.

Українське законодавство передбачає багато видів організацій, що можна віднести до недержавних (неурядових, також вживається скорочення НУО та НДО) та непідприємницьких (неприбуткових): об’єднання громадян (політичні партії та громадські організації), молодіжні та дитячі громадські організації, організації роботодавців, професійні спілки, благодійні організації, релігійні організації, творчі спілки, асоціації підприємств та інші.

Така кількість видів недержавних організацій є мало виправданою. Це також підтверджується й тим, що за податковим законодавством вони нічим взагалі не відрізняються. Не відрізняються вони й за своєю сутністю, як формою реалізації свободи асоціацій. Даний необґрунтований поділ зберігся з радянських часів і зараз створює істотні перепони для розвитку НПО, штучно обмежуючи їхню правоздатність.

Таким чином, у законодавстві існує певна суперечність. Податкове законодавство визначає тільки два види організацій: підприємства та неприбуткові організації. Статус неприбуткової організації набувається за окремою процедурою. Тому існує ситуація, коли реєструється, наприклад, громадська організація чи благодійна організація, проте їм не надають неприбуткового статусу. Тому такі організації, з точки зору податкового законодавства, є підприємствами. І такі організації не можна вважати «непідприємницькими (неприбутковими) організаціями» в повному розумінні цього терміну, оскільки вони можуть займатися комерційною діяльністю практично без обмежень.

Для українського законодавства важливим залишається мета створення об’єднання громадян та інших НПО, хоча ні у Європейській Конвенції про захист прав людини та основних свободі (стаття 11), ні в Конституції мета утворення організації не має жодного значення. Виняток становить утворення політичних партій та профспілок.

Майно недержавних організацій з неприбутковим статусом після ліквідації організації не може розподілятися між їх членами, а повинно бути використано для виконання статутних завдань або на благодійні цілі.

Іншою особливістю НПО є їхня реєстрація відповідно до територіального статусу: місцевого, всеукраїнського та міжнародного. Організації не мають права поширювати свою діяльність за межі визначеної статутом території діяльності організації. При цьому збільшення чи зміна територіальної діяльності НПО прямо пов’язана з наявністю осередків організації у інших (нових) територіально-адміністративних одиницях. Таких обмежень не існує для підприємств.

Процедура реєстрації є дуже ускладненою в порівнянні з реєстрацією інших юридичних осіб (наприклад, підприємств), тривалість реєстрації яких є значно простішою. Середня тривалість реєстрації НПО в залежності від її виду визначається від одного місяця (політичні партії) до трьох (релігійні організації), хоча на практиці документи неодноразово повертаються на доопрацювання легалізуючим органом і така реєстрація триває в середньому 4-8 місяців. Для порівняння – реєстрація підприємств триває не більше 5-10 робочих днів. Підстави для відмови у реєстрації НПО є нечіткими, що призводить до необхідного тлумачення законодавства легалізуючим органом та відповідних зловживань.

Іншим важливим недоліком українського законодавства є відсутність заохочення благодійної діяльності. Наприклад, система надання державних пільг побудована за неправильною системою, оскільки пільги отримують певні види організацій, фактично незалежно від того чи здійснюють вони таку діяльність. Таким чином, благодійна організація може, отримавши податкові пільги (статус неприбутковості), здійснювати значний обсяг діяльності, що приноситиме прибуток і який може не спрямовуватися на здійснення благодійної діяльності. Проте з іншої сторони підприємства навіть при здійсненні благодійної діяльності не отримують жодних податкових пільг. Тому доцільно перебудувати систему надання податкових пільг шляхом їх надання виключно за видом діяльності, а не за відношенням до виду організації. Це стимулюватиме розвиток благодійної діяльності в країні, а також розвитку діяльності неприбуткових недержавних організацій.

У зв’язку з цим, доцільними є наступні пропозиції:

-       прийняти новий закон «Про непідприємницькі організації», що визначив би чіткі єдині умови створення та припинення діяльності усіх видів НПО, в тому числі організацій, створення яких не передбачено українським законодавством, а також отримання ними відповідних податкових пільг через отримання статусу неприбуткової організації;

-       спростити процедуру реєстрації недержавних організацій через уніфікацію процедури реєстрації НПО з підприємствами та скасувати подвійну реєстрації НПО двома органами виконавчої влади;

-       скасувати територіальний поділ діяльності НПО та обмеження їхньої діяльності територією адміністративно-територіальної одиниці, в якій вони зареєстровані;

-       скасувати практику ліцензування соціальних послуг, що надаються НПО не за рахунок державного чи місцевого бюджетів;

-       створити можливості для сприяння благодійній та іншій неприбутковій діяльності через надання податкових пільг виключно за умовами здійснення благодійної чи іншої соціально-значимої діяльності, а не в залежності від створення того чи іншого виду організацій, що можуть і не надавати такі послуги;

-       припинити практику обмеження джерел фінансування та призупинення пільг для підприємств, що здійснюють благодійну діяльність, законом України про державний бюджет на кожний рік;

-       законодавчо визначити умови закупівлі соціальних послуг державою та надання державної допомоги недержавним неприбутковим організаціям.

3.2 Рекомендації щодо запобігання порушенням у фінансовій звітності неприбуткових організацій

Під час проведення перевірки фінансової інформації, правильності ведення бухгалтерського обліку і складання бухгалтерської та податкової звітності неприбуткової організації, перевіряючі структури повинні виявити факти викривлення даних бухгалтерського обліку і невірного складання форм звітності.

Основними причинами здійснених викривлень є свідомі і несвідомі дії посадових осіб, які займаються підготовкою даних про діяльність неприбуткової організації і обробляють цю інформацію. Свідомі дії ведуть до обману держави, а несвідомі дії можуть бути пов’язані з неякісним ставленням до виконання службових обов’язків при підготовці інформації, що веде до виникнення викривлень, які в теорії і на практиці називають помилками.

В 1982 році був затверджений міжнародний норматив аудиту «Обман і помилка». У відповідності з цим нормативом аудиту, термін «обман» стосується свідомого неправильного показу фінансової інформації одним чи кількома посадовими особами зі складу керівництва і службовців підприємства. Обман може здійснюватися шляхом маніпулювання, фальсифікації і зміни записів на рахунках бухгалтерського обліку в облікових реєстрах або документах; навмисного неправильного віднесення до активів різних статей; знищення або пропуску записів або документів; відображення операцій без розкриття їх змісту тощо.

Термін «помилка» стосується ненавмисних порушень у відображенні фінансової інформації, які виникають в результаті арифметичної або граматичної помилки в записах облікових даних; випадкового пропуску або неправильного уявлення про окремі факти; хибних показань вимірних приладів; відхилень від правил здійснення контролю за діями матеріально відповідальних осіб під час проведення первинного обліку та складання звітів тощо.

Під час перевірки можуть бути виявлені зовні однакові факти порушень, які після дослідження їх змісту можна класифікувати як навмисні (обман) і ненавмисні (помилка). Практично складно відрізнити обман від помилки. А оскільки це призводить до порушень законодавства, то будемо використовувати термін «помилка» для відображення порушень при веденні бухобліку.

До типових помилок і порушень належить невиконання багатьма бухгалтерами загальних вимог до створення, ведення, а також зберігання первинних бухгалтерських документів. Адже усі господарські факти, що зафіксовані в бухгалтерському обліку, мають бути доказовими, тобто мати документально підтверджений характер.

Однак при оформленні і веденні документів зустрічаються такі недоліки, коли відсутні необхідні реквізити, що іноді ставить під сумнів можливість існування таких документів; відсутнє погашення документів штампом або підписом від руки із зазначенням дати; відсутні розпорядні підписи тощо.

Загальний підхід до первинних документів є основою формування конкретних вимог до них, які не залежать від виду і призначення документу. Ці вимоги можна класифікувати так:

1.    Первинний документ повинен мати назву. Документ, що не має назви, а також документ з незрозумілою назвою не мають юридичної сили. Наприклад, прибутковий або видатковий касовий ордер відображає відповідно рух грошей в касі; прибуткова або видаткова накладна відображає відповідно рух товарно-матеріальних цінностей на складі. Отримання готівки з банку здійснюється на підставі чеку банку, а здача готівки в банк – на підставі «Об’яви на внесок готівки». Тому бухгалтер неприбуткової організації не повинен заповнювати або приймати від інших осіб первинні документи з нечіткою назвою або за відсутності останньої взагалі.

2.    В первинному бухгалтерському документі повинні бути реквізити сторін (юридичних і фізичних осіб), що беруть участь у даній господарській операції: назви, адреси і розрахункові рахунки в банках.

3.    В документі необхідно вказати дату складання. Якщо дата відсутня або написана нечітко, то документ втрачає свою визначеність у часі, і такий документ не має юридичної сили, бо не зрозуміло, до якого часу відноситься цей документ: до минулого, теперішнього чи майбутнього.

4.    В документі повинен бути відображений зміст оформленої господарської операції, тобто розкрито об’єкт документування. При цьому слід враховувати, що зміст господарської операції випливає з назви документу, в якому вона є в загальній формі. Бухгалтер неприбуткової організації повинен слідкувати за відповідністю між назвою документу і змістом операції, що здійснюється за ним.

5.    В документі повинні бути вказані вимірники (у натуральному і вартісному виразах) господарської операції. Відсутність відповідних вимірників у документі залишає його без обліково-розрахункової бази.

6.    Документ повинен містити підписи відповідальних осіб. Перший підпис належить керівнику неприбуткової організації, другий – головному бухгалтеру неприбуткової організації. Як правило, право першого підпису визначається установчими документами. Призначення на посаду головного бухгалтера здійснюється за наказом керівника неприбуткової організації. Документ може бути підписаний особисто, із застосуванням штампу, символу або іншим механічним чи електронним способом посвідчення. Керівник неприбуткової організації забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами і працівниками вимог головного бухгалтера щодо порядку оформлення та подання для обліку первинних документів.

7.    Бухгалтерські документи заповнюються бухгалтером неприбуткової організації. Бухгалтерський документ має відповідати певним вимогам щодо його заповнення.

Розглянемо вимоги заповнення бухгалтерських документів неприбуткової організації.

Документи повинні бути заповнені чітко, з використанням української мови. Документи, що є підставою для записів у бухгалтерському обліку і складені іноземною мовою, повинні мати впорядкований переклад на державну мову.

Записи у первинних документах, облікових реєстрах повинні здійснюватись тільки у темному кольорі чорнилом, пастою кулькових ручок, за допомогою друкарських машинок, принтерів та іншими засобами, які б забезпечили збереження цих записів протягом установленого терміну зберігання документів та запобігли внесенню несанкціонованих і непомітних виправлень. Вільні рядки в первинних документах підлягають обов’язковому прокреслюванню.

Як правило, для документів використовують типові форми, затверджені Міністерством статистики України, а також бланки спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов’язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм.

Відповідальність за своєчасне та якісне складання документів, передачу їх у встановлені терміни для відображення у бухгалтерському обліку, за достовірність даних, наведених у документах, несуть особи, які склали і підписали ці документи. Первинні документи підлягають обов’язковій перевірці бухгалтером неприбуткової організації, формі та змісту, тобто перевіряються наявність у документі обов’язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув’язка окремих показників.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну й фінансову дисципліни. Документи повинні заповнюватися своєчасно, тобто одразу після здійснення господарської операції.

Виправлення помилок в бухгалтерських документах має бути підтверджене підписами посадових осіб, які підписали ці документи з зазначенням дати виправлення.

Всі бухгалтерські документи можна поділити на доброякісні і недоброякісні. До доброякісних документів належать правильно оформлені документи, що точно відображають здійснену операцію. У недоброякісних документах операції можуть відображатися у спотвореному вигляді або бути оформлені на фіктивну операцію. Ці документи можна поділити на три групи: фальсифіковані документи (матеріальний підлог); документи, що містять свідомо брехливі повідомлення (інтелектуальний підлог); комбіновані, що поєднують матеріальні і інтелектуальні підлоги.

До групи документів з матеріальним підлогом належать ті, де має місце підроблення печатки, штампа, підписів посадових осіб, або на отримання грошей. До документів з інтелектуальним підлогом відносяться ті, де має місце неправдива інформація про характер, обсяг операцій (завищення або заниження кількості, ціни, суми).

Можливе також розходження у змісті кількох екземплярів одного і того ж документа. Виявлення обману або помилки може здійснюватись різними способами: хронологічним, хімічним, графічним.

Важлива роль у перевірці бухгалтерських документів належить арифметичній перевірці, тобто перевіряється правильність арифметичних підрахунків за синтетичними рахунками. Неправильні арифметичні підрахунки можуть бути навмисними і ненавмисними.

Перевірка встановлює випадки навмисних неправильних підсумків, неправильну вартість відпущених матеріальних цінностей та інше. При арифметичній перевірці реєстрів бухгалтерського обліку іноді виявляються помилкові записи в журналах-ордерах і відомостях.

При зміні керівників і головних бухгалтерів неприбуткової організації можуть виникати безпідставні обвинувачення звільнених посадових осіб у відсутності усіх або деяких документів тощо. При зміні посадових осіб повинна здійснюватися здача справ попереднього головного бухгалтера новому. Про здійснену прийом-передачу справ складається акт, який повинен складатися з наступних основних даних:

–       загальна характеристика папок, що передаються (вказати їх зміст, наприклад, каса, банк, розрахунки з постачальниками, відомості обліку матеріальних цінностей тощо) з проведеною нумерацією листів;

–       залишок грошових коштів у касі, що підтверджений актом ревізії каси;

–       залишок грошових коштів на поточному рахунку в банку;

–       наявність невикористаних чекових книжок (вказати номери невикористаних чеків, з якого і по який номер);

–       фінансовий стан неприбуткової організації за балансом на 1-е число поточного місяця (стан розрахунків з бюджетом, постачальниками, різними дебіторами і кредиторами, підзвітними особами, працівниками за зарплатою тощо).

Важливим моментом при розгляді діяльності неприбуткової організації є перевірка правильності дотримання кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку. Вона може бути проведена за даними Головної книги, журналів-ордерів, відомостей. Найбільш поширеними видами викривлення в кореспонденції рахунків, які виявляються при перевірці є такі:

–       відхилення від загальноприйнятої кореспонденції рахунків. У цьому разі звіряються рахунки синтетичного і аналітичного обліку, що дозволяє виявити навмисно чи випадково були складені помилкові проводки;

–       бездокументальні проводки, тобто ті, що складені без будь-яких первинних документів. Наприклад, підзвітні особи отримали із каси готівку на операційні, господарські витрати, на відрядження. Однак якщо ці особи не надали первинні документи, що підтверджують цільове використання готівки (авансовий звіт про відрядження, звіт про придбання товарно-матеріальних цінностей, товарні чеки з магазину, звіт касира і інше), то бухгалтер не має права робити проводки і гроші мають бути повернені до каси;

–       кредитове сальдо за активними рахунками і дебетове сальдо за пасивними рахунками свідчить або про випадковість, або про навмисні перекручення;

–       невідповідність записів кореспонденції рахунків одних і тих же господарських операцій у різних реєстрах бухгалтерського обліку, що є результатом виправлення записів в реєстрах заднім числом;

–       відкриття і ведення рахунків, що не передбачені планом рахунків;

–       виправлення кореспонденцій рахунків без підпису осіб, які зробили виправлення;

–       знищення записів у бухгалтерських реєстрах, тобто раніше зроблений запис незаконної операції пізніше знищується, замазується у реєстрі;

–       безпідставне згортання залишків за активно-пасивними рахунками. Наприклад, на рахунку «Розрахунки з різними дебіторами і кредиторами» потрібно окремо показувати дебіторську і кредиторську заборгованість, бо згортання приховує небажані факти і, крім того, не дозволяє побачити реальний фінансовий стан неприбуткової організації.

Виправлення помилок в бухгалтерських реєстрах слід здійснювати трьома способами: коректурним, «червоне сторно» і додаткового запису.

Коректурний спосіб передбачає закреслення у документах неправильного тексту або суми і написання над закресленим правильного тексту або суми. Одночасно з закресленням робиться запис про виправлення, що підтверджується підписом бухгалтера неприбуткової організації, що виявив помилку.

Спосіб «червоне сторно» полягає в тому, що невірний бухгалтерський запис анулюється шляхом складання виправленого (сторніровочного запису). Одночасно робиться правильний запис. Виправлений запис виконується червоними чорнилами або береться у рамку. При підрахунку підсумків сума за ними віднімається.

Спосіб додаткового запису використовують для виправлення помилок у тих випадках, коли початковий запис був зроблений у меншій сумі, ніж потрібно. Додатковий запис робиться у тій же кореспонденції рахунків, в якій була відображена попередня сума.

Розглядаючи характерні помилки і порушення, що мають місце при виконанні найбільш типових бухгалтерських операцій у неприбуткових організаціях, потрібно враховувати, що у зв’язку із введенням нового плану рахунків змінилися не тільки коди рахунків, але і їх зміст. Це призвело до необхідності розробки і впровадження оновлених журналів-ордерів і відомостей, які складені у відповідності із Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Під час розгляду каси та касових операцій слід перевіряти:

–       забезпечення умов зберігання готівки і інших цінностей в касі при надходженні їх з банку і при здаванні їх у банк;

–       забезпечення порядку збереження чекових книжок;

–       контроль за випискою чеків і отриманням за ними грошей;

–       збереження порядку документального оформлення надходження грошей в касу і їх видачі;

–       своєчасність оприбуткування готівкових грошей;

–       дотримання ліміту готівки в касі і умов й видачі під звіт на операційні і інші потреби;

–       стан обліку касових операцій.

При перевірці касових операцій дані аналітичного обліку іноді не співпадають з даним синтетичного обліку. Тому при перевірці потрібно звертати увагу на записи в журналі-ордері №1, в якому підсумкові суми за дебетовими рахунками мають бути такими ж, як і у звітах касира.

Зазначимо типові помилки при заповненні прибуткових і видаткових касових ордерів:

–       відсутні такі реквізити: назва неприбуткової організації, дата здійснення операції; кореспондуючий рахунок, субрахунок; підстава (документи), що підтверджує здійснення операції; підписи керівника і головного бухгалтера неприбуткової організації; відсутні номери касових ордерів або вони проставлені неправильно; відсутні суми прописом;

–       замість окремого обліку прибуткових і видаткових касових ордерів використовується наскрізна нумерація документів, а потрібно так: нумерація ордерів починається з початку кожного року з номера «1» за кожним видом ордерів (прибуткові та видаткові окремо) і так до кінця року;

–       відсутні необхідні виправдовуючі документи, що прикладаються до прибуткових і видаткових ордерів (заяви, довідки, рахунки тощо);

–       прибуткові і видаткові касові ордери після отримання або видачі за ними грошей підписуються касиром, а прикладені до них документи погашаються штампом із зазначенням дати. Однак на практиці документи часто не погашені. Їх погашення необхідно для того, щоб у подальшому ними ніхто не зміг скористатися для отримання грошей із каси повторно.

При перевірці банківських операцій, здійснених за поточним, валютним рахункам перевіряється, в яких установах банків відкриті рахунки, чи відповідають суми за банківськими виписками сумам, що вказані у прикладених до них первинних документах, чи правильно відображаються в бухгалтерському обліку здійснені банківські операції. Бухгалтер неприбуткової організації повинен стежити за збереженням всіх банківських виписок. Повна наявність останніх перевіряється, по-перше, за датами; по-друге, за порівнянням залишків грошових коштів на кінець дня в банківській виписці з залишками на початок наступного дня. До кожної суми, що вказана в банківській виписці, мають бути прикладені відповідні документи:

–       якщо здійснювалися операції з готівковими коштами, наприклад, готівкові гроші надійшли на поточний рахунок, то повинна бути «об’ява на внесок готівки»;при отриманні грошей з банку повинен бути корінець чеку з чекової книжки (перевіряючи порівнює корінець номеру чека з його трьома останніми цифрами, що вказані у банківській виписці);

–       якщо неприбуткова організація сплатила за товарно-матеріальні цінності або послуги, то повинні бути платіжні доручення, рахунки-фактури, видаткові накладні постачальника;

–       якщо зроблені платежі в бюджетні та позабюджетні фонди, то повинні бути платіжні доручення на перерахування відповідних сум.

При розгляді банківських операцій перевіряється не тільки правильність заповнення бухгалтерських реєстрів, але й підстави для платежів. Якщо можливо, перевіряється фактичне надходження товарно-матеріальних цінностей або отримання послуг, тобто перевіряється чи не було перерахувань за безтоварними рахунками і іншими незаконними операціями.

При оформленні посвідчення на відрядження мають місце такі помилки: відсутні відмітки про прибуття і вибуття в пункт призначення, відсутні печатки підприємств і підписи їх представників. Часто робляться помилки при списанні витрат на відрядження. Якщо витрати на відрядження не пов’язані з основною діяльністю неприбуткової організації, то вони не можуть бути відшкодовані працівнику, а у випадку відшкодування вся сума включається до сукупного доходу працівника і оподатковується податками як зарплата.

Іноді оприбуткування матеріальних цінностей невірно відображається в бухгалтерському обліку. Надходження матеріалів може здійснюватись від постачальників, підзвітних осіб, як благодійна допомога, цільове фінансування. На матеріали, що надійшли від постачальників, повинні бути рахунки-фактури, товарно-транспортні або видаткові накладні, а на матеріали, що надійшли від підзвітних осіб – товарні чеки, чеки електронного контрольно-касового апарату, акти закупки. Матеріали, що надійшли як благодійна допомога повинні мати видаткову накладну і акти прийому-передачі.

Для визначення достовірності оприбуткування матеріальних цінностей перевіряючі органи порівнюють дані прибуткових ордерів з документами перевірки, коли вивчаються документи за суттю. Цей прийом перевіряючі органи застосовують тоді, коли вважають, що матеріальні цінності оприбутковані не повністю, тобто в менших розмірах. Можливе також вивчення придбання і продажу матеріальних цінностей за виданим дорученням на отримання матеріальних цінностей. Надходження від постачальників контролюється журналам-ордерам №2 і №6, документам за надходженням матеріальних цінностей від постачальників, а також за прибутковими документами складів.

Списання матеріальних цінностей здійснюється в момент використання, в момент здійснення акту благодійності. Цей факт повинен бути підтверджений актами поширення (розповсюдження), які підписані іншими особами або організаціями. Повинні бути документи, що свідчать про проведення конференцій, семінарів, виставок, тобто заходів, де були поширені придбані матеріальні цінності. Тому повинні бути правильно оформлені акти розповсюдження, а на їх основі складені акти на списання.

При перевірці використання матеріальних цінностей доцільно порівнювати данні прибутково-видаткових документів, що безпосередньо відображають рух матеріальних цінностей і грошових коштів, з даними інших документів, що характеризують ці ж операції, але в інших аспектах. Тобто доцільно співставляти прибуткові і видаткові документи за матеріальними цінностями з даними документів, якими оформлені інші операції, що обумовлені першою операцією:

–       данні про переміщення матеріальних цінностей з даними про тару, в який вони перевозились, а також з даними про упаковку матеріальних цінностей;

–       порівняння фактично виконаних робіт в натуральних показниках з сумами нарахованої зарплати і сумами, сплаченими за грошовими документами;

–       перевірка об’єктивної можливості виконання операцій, що відображені в документах.

Узагальнюючи інформацію про найбільш типові помилки та порушення, що мають місце в обліку матеріальних цінностей, можна відокремити наступні:

–       незадовільна організація складського господарства і зберігання цінностей, невідповідність даних бухгалтерського обліку даним складського обліку;

–       придбання непотрібних матеріалів, наявність на складі цінностей, що псуються;

–       завищення собівартості придбаних матеріальних цінностей;

–       порушення правил приймання матеріальних цінностей, їх привласнення, неправильне визначення і оформлення нестач;

–       неповне оприбуткування надійшовших матеріальних цінностей;

–       нераціональне використання матеріалів, порушення норм їх відпуску;

–       порушення порядку проведення інвентаризації;

–       заміна нових предметів старими;

–       відпуск матеріальних цінностей за заниженими цінами окремим особам;

–       невірне відображення операцій руху матеріальних цінностей в бухгалтерському обліку.

При обліку основних засобів має місце помилка, коли на рахунку 10 «Основні засоби» враховуються предмети, які повинні враховуватися у складі малоцінних і швидкозношуваних предметів. Дуже часто при обліку основних фондів бухгалтерія неприбуткової організації веде лише синтетичний облік основних засобів, а аналітичний облік не ведеться. Аналітичний облік повинен вестися за кожним інвентарним об’єктом на інвентарних картках типових форм №ОС-6, 7, 8, 9 в залежності від специфіки окремих видів основних засобів, а для контролю за їх збереженням у розрізі матеріально-відповідальних осіб – інвентарний список за формою №ОС-13.

Для забезпечення необхідної якості обліку основних засобів в момент прийому їх в експлуатацію їм надається інвентарний номер. Він діє весь час експлуатації об’єкта до його списання. Нумерація будується за серійно-порядковою системою. Аналітичний облік відображає технічну і економічну характеристику об’єкта, його знаходження, первісну оцінку і переоцінку за відновлювальною вартістю, а також знос на основні засоби.

Іноді бухгалтери нараховують амортизацію на основні засоби, що є помилкою, оскільки неприбуткові організації не є платником податку на прибуток, то вони не нараховують амортизацію, а нараховують знос у відповідності з Положенням (стандартом) 7 «Основні засоби».

При відображенні операцій з нематеріальними активами найбільш часто зустрічаються такі помилки:

–       відсутні первинні документи, на підставі яких оприбутковуються нематеріальні активи, а саме: акт прийому нематеріальних активів, в якому повинна бути вказана дата надходження у неприбуткову організацію об’єкта нематеріального активу, його первинна вартість, строк його корисного використання, знос, основні характеристики об’єкта нематеріального активу; документів, що підтверджують права підприємства на об’єкт інтелектуальної власності;

–       списання на витрати у деяких неприбуткових організаціях нематеріальних активів здійснюється не через знос (як і за основними засобами), а списується повністю вся вартість один раз, що є помилкою.

Малоцінні швидкозношувані предмети поділені на дві групи. Одна їх частина (з терміном служби до одного року) відноситься до запасів і обліковується на рахунку 22, а друга частина (з терміном служби більше одного року) входить до поняття «малоцінні необоротні матеріальні активи, які відображаються у складі необоротних активів.

Згідно з стандартом 9 «Запаси» відсутній вартісний критерій віднесення предметів до малоцінних швидкозношуваних предметів. Тому неприбуткова організація самостійно в наказі про облікову політику встановлює вартісний критерій (наприклад, до 600 грн. – відносяться до малоцінних швидкозношуваних предметів, а більше ніж 600 грн. – до основних засобів).

Слід враховувати, що згідно з стандартом 9 «Запаси», на малоцінні предмети, які входять до складу запасів, не нараховується знос, а вартість переданих в експлуатацію предметів списується у витрати з подальшою організацією оперативного кількісного обліку таких предметів за місцями експлуатації та відповідальних особах протягом терміну їх фактичного використання.

Малоцінні швидкозношувані предмети класифікуються за призначенням в процесі виробництва і за використанням. За призначенням в процесі виробництва вони поділяються на такі групи: інструменти і прилади; змінне обладнання; спецодяг і спецвзуття; господарський інвентар; постільні приладдя тощо. За використанням малоцінні швидкозношувані предмети поділяються на предмети, що знаходяться на складі, і предмети, що знаходяться в експлуатації.

Малоцінні швидкозношувані предмети списуються на витрати під час передачі їх в експлуатацію на підставі видаткових документів. Однак деякі бухгалтери списують такі малоцінні швидкозношувані предмети достроково і без передачі їх в експлуатацію на підставі відповідних актів, що порушує встановлений порядок.

Трапляється, що порушується порядок зберігання і видачі спецодягу і спецвзуття, а саме: іноді працівникам видається безкоштовно спецодяг, який повинен видаватися за плату; не виконуються норми видачі спецодягу і строки користування ним; деякі отримувачі не мають права користуватися спецодягом і спецвзуттям за рахунок організації.

При обліку малоцінних необоротних активів, які враховуються на рахунку 112 потрібно враховувати, що їх вартість погашається шляхом нарахування зносу за встановленою нормою, що визначається неприбутковою організацією самостійно з урахуванням очікуваного методу використання таких об’єктів. Знос за такими предметами обліковується на субрахунку 132 «Знос інших матеріальних необоротних активів».

Найчастіше зустрічаються такі помилки:

–       відсутній наказ (розпорядження) керівника про облікову політику підприємства, а якщо і є наказ (розпорядження), то немає пункту про порядок списання малоцінних швидкозношуваних предметів протягом року, які відносяться до складу запасів і необоротних активів;

–       несвоєчасне документальне оформлення всіх операцій за рухом малоцінних швидкозношуваних предметів;

–       в бухгалтерії немає точних даних про наявність малоцінних швидкозношуваних предметів на складі з метою їх збереження;

–       несвоєчасне виявлення предметів на складі і в експлуатації, що не використовуються у неприбуткової організації і підлягають реалізації або списанню у встановленому порядку;

–       невірно нараховується знос на різні види малоцінних необоротних матеріальних активів, не дотримуються єдиної методики нарахування зносу протягом року;

–       неякісно проводиться інвентаризація малоцінних швидкозношуваних предметів, трапляються випадки заміни одних предметів іншими.

Ще одним порушенням ведення бухгалтерської документації є несвоєчасне подання відповідних форм звітності. Запобігти цим помилкам можна, пильно відстежуючи терміни подання звітності.

Висновки

В дипломній роботі зроблено огляд позитивного світового досвіду з використанням прикладів окремих країн, опис сучасної ситуації в Україні та розроблені пропозиції з удосконалення законодавства України згідно з найкращими зразками регулювання діяльності неприбуткових організацій у світі. Податкові аспекти законодавства дозволили окреслити перспективи комплексного вдосконалення законодавства про неприбуткові організації в Україні у майбутньому.

Проведене дослідження показало, що вимагають розв’язання такі проблеми неприбуткових організацій, як фінансова основа їх діяльності, складність створення та ліквідації, контроль за діяльністю з боку держави, суспільства, донорів. Державне регулювання мусить забезпечувати державний і громадський контроль за розподілом коштів, але не повинно підривати свободу діяльності сектора.

Необхідною умовою для ефективної діяльності НПО є можливість залучати достатні кошти для здійснення власних проектів та програм. Основні джерела фінансування – це внески некомерційних організацій та фізичних осіб, пряме державне фінансування у вигляді контрактів і грантів, а також доходи від власної діяльності. Кошти можуть надходити одночасно з декількох джерел. Причому питома вага цих джерел у загальних доходах НПО значною мірою залежить від політики держави. Слід зазначити, що сектор неприбуткових організацій є більш чутливим до регулятивних норм держави, ніж сектор підприємницьких організацій, оскільки він не приносить доходів, потрібних для подолання регулятивного бар’єру. НПО, як правило, мають дуже обмежені власні кошти - отже ускладнена процедура реєстрації призведе до того, що багато організацій просто не зареєструється.

Держава може вплинути на перерозподіл національного доходу, який дає економічна галузь, двома шляхами. Перший спосіб – це державне фінансування, коли держава централізує доходи і потім вирішує, яким організаціям їх надавати (через державні гранти й контракти). Другий – стимулювання прямих взаємовідносин на рівні донорів та отримувачів допомоги. Такий спосіб складніший з точки зору контролю, але дозволяє створити «ринок» послуг НПО і повніше задовольнити суспільні потреби, які випадають із сфери діяльності держави.

Держава може розглядати можливість переводу цілого ряду державних програм у сектор НПО (освіта, медицина, наукові дослідження, культура), але за умови, що НПО зможуть ефективніше працювати і залучати кошти з недержавних джерел. Це відповідає загальносвітовій тенденції скорочення державного сектора й передачі значної частини державного майна НПО для продовження програм, які раніше реалізувалися тільки державою. НПО повинні мати право брати участь у конкурсах на державний контракт чи грант за процедурою, аналогічною для підприємницьких організацій.

При розгляді взаємопов’язаних питань регулювання власної діяльності НПО та їх оподаткування слід чітко сформулювати, що ж вважати такою діяльністю. Основна проблема регулювання оподаткування власної діяльності НПО – встановлення меж та обсягу підприємницької діяльності, яку може здійснювати неприбуткова організація.

Суттєве значення в діяльності НПО має публічний контроль. Широка громадськість має повне право цікавитись діяльністю НПО. Крім того, в зацікавлених членів громади й засобів масової інформації більше шансів, порівняно з державними чиновниками, знайти та викрити невідповідності.

В Україні неприбуткові організації, як правило, не займаються підприємницькою діяльністю. Допускається господарська діяльність благодійних організацій у будь-якій формі, але за умови її спрямування на виконання статутних завдань. Та якщо благодійна організація здійснюватиме господарську діяльність не створивши власної підприємницької структури, вона відразу ж втратить статус неприбуткової і буде змушена сплачувати податок на прибуток.

Нагляд за діяльністю неприбуткових організацій в Україні здійснюється органами легалізації (контролюють дотримання положень статуту організації), податковими органами (контроль за правильним і своєчасним поданням фінансової звітності) та органами прокуратури (контроль здійснюється в порядку загального нагляду, як це передбачено перехідними положеннями Конституції України).

Переобтяжлива податкова звітність – одна з головних проблем неприбуткових організацій. НПО у переважній більшості – невеликі структури, мають дуже незначні надходження й видатки. Проте звітність таких організацій, навіть коли вони не потрапили до реєстру, залишається такою ж, як і для великих організацій з потужними ресурсами і штатом, чи взагалі – як для підприємницьких організацій. Для ведення такої бухгалтерії потрібен кваліфікований спеціаліст із відповідною зарплатнею, але організація не може знайти на це кошти. Тому слід спростити податкову звітність для невеликих організацій. Крім того, має місце невиправдане дублювання податковими органами функцій та повноважень реєструючих органів.

Аналіз фінансовий потоків Товариства Червоний Хрест України показав, що всеукраїнська громадська організація у встановленому чинним законодавством порядку користується правом: виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права; мати у власності чи орендувати землю, приміщення, споруди, устаткування та інше майно; на добровільних засадах засновувати благодійні організації, вступати разом з іншими громадськими організаціями в спілки (асоціації тощо); створювати установи й організації, засновувати підприємства в порядку, встановленому законодавством; здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статусом юридичної особи; засновувати органи масової інформації; у встановленому порядку видавати журнали, інформаційні бюлетені, газети, книги, брошури, навчально-методичні та наочні посібники, плакати, пам’ятки, листівки, марки, конверти, довідково-інформаційні та інші матеріали з питань, що стосуються діяльності ТЧХУ.

Кожна вищестояща організація фінансової та юридичної відповідальності за діяльність нижчестоящої організації ТЧХУ не несе.

ТЧХУ має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків (у тому числі валютні), печатки із своїм найменуванням, символіку, штампи, бланки. Товариство бере участь у міжнародній доброчинній, благодійній діяльності, в інших міжнародних акціях гуманітарного характеру, що здійснюються відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цього Закону та інших нормативно-правових актів.

ТЧХУ, його місцеві організації, створені (засновані) ними підприємства звільняються від сплати податків та інших платежів згідно з законодавством. З суми коштів або вартості майна, добровільно перерахованих (переданих) юридичними і фізичними особами Товариству та його місцевим організаціям, сплачуються податки, збори (обов’язкові платежі) згідно з законодавством.

Товари та матеріальні цінності, які надходять, у тому числі і з-за кордону, ТЧХУ, його органам та місцевим організаціям як гуманітарна чи доброчинна допомога, тобто без мети одержання прибутку, розподіляються і використовуються Товариством, його органами та місцевими організаціями виключно безоплатно для виконання статутних завдань Товариства. Такі товари та матеріальні цінності звільняються від сплати податків, мита та митних зборів відповідно до законодавства.

З метою виконання своїх статутних завдань ТЧХУ, його органи та місцеві організації можуть здійснювати необхідну господарську діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ та організацій із статусом юридичної особи, а також заснування підприємств у порядку, встановленому законодавством.

Прибутки, одержані підприємствами, установами та організаціями, які перебувають у власності Товариства, його органів та місцевих організацій, використовуються виключно на виконання статутних завдань Товариства, враховуючи адміністративно-господарські витрати, пов’язані з діяльністю Товариства, його органів та місцевих організацій.

ТЧХУ, його органи та місцеві організації, а також створені (засновані) ним підприємства, установи та організації зобов’язані вести оперативний та бухгалтерський облік, статистичну звітність відповідно до законодавства, зареєструватись у встановленому порядку в органах державної податкової служби. Зазначені юридичні особи обліковують кошти для господарської діяльності (як в національній, так і в іноземній валюті) на окремих банківських рахунках.

ТЧХУ самостійно вирішує питання визначення умов та оплати праці працівників органів та місцевих організацій Товариства, які працюють за трудовими договорами (угодами, контрактами), та заохочення добровольців згідно з законодавством про оплату праці.

Джерелами утворення коштів і майна ТЧХУ є: вступні та щорічні внески членів Товариства; благодійні пожертвування та допомога у будь-якій формі в установленому порядку від державних та громадських організацій, інших юридичних осіб та окремих громадян, у тому числі з-за кордону; пожертвування будь-якого рухомого чи нерухомого майна та кошти, що надійшли від громадян як дар чи заповіт; допомога та соціальне замовлення з боку державних органів для виконання цільових програм та акцій Товариства, а також для сплати щорічного членського внеску до Міжнародної Федерації Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця; надходження від проведення благодійних заходів (лотереї, аукціони, культурні, спортивні видовища тощо); відрахування від надходжень від зовнішньоекономічної діяльності і створених госпрозрахункових установ, організацій та підприємств Товариства для виконання статутних завдань; інші надходження, що не суперечать чинному законодавству України.

Для здійснення фінансово-господарської діяльності міськорганізацією відкриті рахунки в Київській філії АКБ УСБ. ТЧХУ надає фінансову допомогу багатьом організаціям для оплати комунальних послуг і оренди приміщень.

Обсяг збору благодійних внесків, пожертвувань та інших надходжень в грошовому виразі без цільових в 2006 році склав 792,1 тис. грн., що від загальної суми становить 13,9%. Ці кошти надійшли від підприємств та організацій різних форм власності, депутатів на благодійну діяльність ТЧХУ. З цієї суми районні організації ТЧХУ виділяли кошти на матеріальну допомогу нужденним громадянам за їх зверненням, на ліки, продукти харчування, лікування, тощо. Всього отримали допомогу понад 1200 громадян на суму 127,6 тис. грн.

КМО ТЧХУ Дарницька, Солом’янська, Деснянська, Подільська та Оболонська РО ТЧХУ значну частину пожертвувань зібрали в скриньки Червоного Хреста на благодійних акціях, які організували до свят та інших заходів міського та районного рівнів, на загальну суму 5,4 тис. грн.

Протягом 2006 року РО ТЧХУ активно використовували допомогу райдержадміністрацій та спонсорів для проведення свят вшанування донорів, ветеранів ВВ війни та праці, інвалідів, до Нового року, Різдва та інші. Так, Святошинська РО ТЧХУ виділила кошти на придбання подарунків дітям-інвалідам на суму 2,5 тис. грн., до Міжнародного Дня інвалідів Деснянська РО ТЧХУ – 2,5 тис. грн., Дарницька РО ТЧХУ – 8,0 тис. грн., Подільська РО ТЧХУ м. Києва – на медичні аптечки для шкіл –2,5 тис. грн., Солом’янська РО ТЧХУ м. Києва на подарунки ветеранам до Дня людей похилого віку – 5,6 тис. грн., для міського зльоту Донорів КМО ТЧХУ – 46,6 тис. грн., на районні свята для Донорів – 65,4 тис. грн.

Найбільшу суму пожертвувань ТЧХУ надали: завод «Укрпластик» – 6 тис. грн., ВАТ «Фармак» – 12,5 тис. грн., Холдінгова компанія «Бліц-інформ» – 5,0 тис. грн., БФ «Кияни» – 3,0 тис. грн., завод «Сантехвироб» – 5,1 тис. грн., БФ «Солом’янка» – 10,0 тис. грн., райдержадміністрація – 15,7 тис. грн., депутати – більш 25 тис. грн. та інші.

В 2006 році КМО та РО ТЧХУ м. Києва організували понад 277 благодійних акцій та широкомасштабних заходів: до Міжнародного Дня інвалідів, Дня боротьби зі СНІДом, до Міжнародного Дня боротьби з туберкульозом, до Дня Києва, до Міжнародного Дня захисту дітей, Дня захисника Вітчизни, Дня людини похилого віку, місячнику Червоного Хреста, міських та районних зльотів вшанування Почесних Донорів крові та інші, – в ході яких було зібрано пожертвувань на суму до 100 тис. грн., депутатами всіх рівнів райдержадміністрацій було виділено біля 200 тис. грн.

В 2006 році фінансово-господарська діяльність КМО та РО ТЧХУ була спрямована на здійснення та забезпечення статутних завдань, зміцнення матеріально-технічної бази, забезпечення фінансування цільових програм та проектів Товариства, регіональної програми «Турбота» КМДА.

Джерелом фінансування діяльності та утриманням патронажної служби ТЧХУ були кошти державного бюджету в сумі 1123140 грн.

В 2006 році в порівнянні з 2005 роком загальний прибуток КМО ТЧХУ збільшився на 15% і склав 5715,3 тис. грн., з них доход в грошовому виразі (без цільових) – 792,1 тис. грн., в тому числі: членські внески – 506,9 тис. грн.; благодійні внески – 279,7 тис. грн.; пожертвування – 35 тис. грн.; інші надходження – 5,4 тис. грн.; цільові надходження – 4174,1 тис. грн.; доход в натуральному вигляді – 741,4 тис. грн.; гуманітарна допомога – 7,8 тис. грн.

В 2006 році план по членським внескам виконано на 101,2%, перевиконання плану становить 1,2%, відсоток платних членів Товариства серед населення міста становить 18,2% (в 2005 році – 16,2%), по грошовим доходам (за винятком цільових) виконано на 123,7%.

Структура загального доходу КМО ТЧХУ у 2006 році наступна: членські, благодійні внески та пожертви – 14,0%; цільові кошти – 73,2%; доход у натуральному вигляді – 13,0%; гуманітарна допомога – 0,1%.

Київський міський комітет ТЧХУ отримав цільові кошти від міської та райдержадміністрації по програмі «Турбота» – 1172,8 тис. грн., а саме: на гаряче харчування малозабезпечених громадян на суму 463,2 тис. грн.; на міську та районні програми «Донор» – 112,0 тис. грн.; на соціальну підтримку хворих на туберкульоз – 200,0 тис. грн.; на створення служби катастроф – 220,0 тис. грн.; на утримання «банків» одягу, придбання ліків, оплату оренди та комунальних послуг приміщення МК ТЧХУ – 177,6 тис. грн.

В роботі обґрунтовано, що одним із шляхів збільшення доходів КМО ТЧХУ на благодійну діяльність є звільнення Київської МК та РО ТЧХУ від сплати оренди.

Зібрані цільові кошти використовуються на реалізацію програм ТЧХУ, які спрямовані на соціальний захист малозахищених верств населення, підтримку ветеранів війни та праці, інвалідів, поліпшення матеріально-технічної бази РО ЧТХ м. Києва. Щорічно зростає обсяг фінансування та кількість міжнародних програм та проектів, на які було виділено в 2006 році – 532,2 тис. грн.

Проведене дослідження показало, що підвищення ефективності фінансової діяльності неприбуткових організацій можливо шляхом вдосконалення податкового законодавства як передумови створення фінансової бази, у зв’язку із чим, розроблено відповідні пропозиції. Крім того, запропоновані інструменти запобігання порушенням у фінансовій звітності неприбуткових організацій.

Список використаних джерел

1.                Алиев А. Право граждан на объединение: вопросы к законодательству // Законность. – 1998. – №1. – С.38-40.

2.                Ашбот Т. Роль гражданских организаций в управлении обществом // Проблемы. теории и практики управления. – 1998. – №1. – С.17-20.

3.                Буданов И., Лозина М. Закон «Об общественных объединениях»: проблемы надзора // Законность. – 1998. – №6. – С.7-13.

4.                Винников О., Ткачук А. Громадські організації в Україні: новий поступ з новим законодавством // Голос Громадянина. – 1997. – №4. – С.4-7.

5.                Голеусова Г.З. Недержавні організації: Їх роль у реформуванні соціальної сфери // Профспілки України. – 1998. – №1. – С.73-80.

6.                Громадські та політичні організації міста Дніпропетровська: (Довідник) / Центр соціально-політичних досліджень. – Дніпропетровськ, 1998. – 80с.

7.                Гущин В.З. Понятие конституционных прав граждан на объединение как категории международной и внутригосударственной // Юрист. – 1998. – №7. – С.37-47.

8.                Закон України «Про Товариство Червоного Хреста України» // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2003. – №5. – ст.47.

9.                Закон №2460 – Закон України «Про об’єднання громадян» від 16.06.1992 р. №2460-ХІІ.

10.           Закон №283/97-ВР – Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. №283/97-ВР.

11.           Закон №349 – Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 24.12 02 р. №349-IV.

12.           Закон про прибуток – Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. №334/94-ВР.

13.           Заславский С.Е. Правовая конструкция политического общественного объединения // Законодательство и экономика. – 1998. – №11. – С.4-9.

14.           Інструкція з обліку основних засобів бюджетних установ Затверджено наказом Головного управління Держказначейства України, Мінекономіки України та Держкомстату України від 02.12.97 р. №124/136/71.

15.           Крамаревський О.Політичні партії і організації України: (Довідник). – К.: Альтерпрес, 1999. – 188с.

16.           Куц С.Неурядова організація з точки зору її фінансової ефективності: укр. можливості // Голос Громадянина. – 1997. – №4. – С.10-11.

17.           Лабунька І., Чекмишев О. Не тиск, а допомога: [Роль неприбуткових недержавних організацій та «мозкових центрів» у розбудові демокр. суспільства] // Місцеве самоврядування. – 1997. – №5-6. – С.115-117.

18.           Лапаева В.В. Финансовая деятельность российских политических объединений // Право и экономика. – 1997. – №17-18. – С.52-58.

19.           Многопартийность и общественные движения: тенденции и прогноз / Отв. ред. В.Г. Смолянский. – М., 1990. – 80с.

20.           На сторожі інтересів громадян: [Неурядові організації, що стоять на сторожі прав та інтересів громадян] // Урядовий кур’єр. – 1999. – С.13.

21.           Наказ ДПАУ №233 – Наказ ДПАУ №233 від 11.07.1997 р. «Про затвердження форми Звіту про використання коштів неприбуткових організацій і установ і порядку її заповнення».

22.           Наказ ДПАУ №355 – Наказ ДПАУ №355 від 03.07.2000 р. «Про затвердження Порядку визначення структури ознаки неприбуткових установ (організацій)».

23.           Общественные самодеятельные движения: проблемы и перспективы: Сб. науч. тр. /Отв. ред. Е.Н. Суслова. – М.: НИИК, 1990. – 447с.

24.           П(С)БО 15 – П(С)БО 15 «Доход», затверджене наказом Мінфіну України від 29.11.99 р. №290.

25.           П(С)БО7 – П(С)БО 7 «Основні засоби», затверджене наказом Мінфіну України від 27.04.2000 р. №92.

26.           Перелік зареєстрованих Мінюстом громадських організацій за 1999 рік // Урядовий кур’єр. – №10 – 2000. – С.14-16.

27.           Перелік платних послуг, які можуть надаватися в державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти Затверджений постановою КМУ від 17 вересня 1996 р. №1138.

28.           Положення про порядок складання єдиного кошторису доходів і видатків бюджетної установи та організації Затверджено постановою КМУ від 15 лютого 1998 р. №164.

29.           Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей Затверджений постановою КМУ від 22 січня 1996 р. №116.

30.           Порядок дооцінки матеріальних запасів, малоцінних і швидкозношуваних предметів бюджетних установ Затверджено наказом Головного управління Держказначейства України та Мінекономіки України від 02.12.97 р. №127/138.

31.           Порядок надання послуг з харчування громадян у закладах (установах) охорони здоров’я, операції з яких звільняються від податку на додану вартість Затверджений постановою КМУ від 30 липня 1998 р. №1186.

32.           Права і свободи не залежать від місця проживання: [Конституційний Суд України ухвалив рішення у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону Республіки Крим «Про об’єднання громадян» (справа про об’єднання громадян в Автономної Республіки Крим)] // Голос України. – 1998. – С.4.

33.           Примірний перелік додаткових платних послуг правового і технічного характеру, які можуть надаватись працівниками органів реєстрації актів громадянського стану Затверджений наказом Міністра юстиції України від 6 червня 1997 р. №43/5.

34.           Пункт 3 статті 83, статтю 86, пункт 3 статті 87, пункт 3 статті 88 та статті 101– 103 Цивільного кодексу України.

35.           Типова інструкція про порядок списання основних засобів бюджетних установ Затверджено наказом Головного управління Держказначейства України та Мінекономіки України від 02.12.97 р. №126/137.

36.           Ткачук А. Неприбуткові організації в Україні. Проблеми законодавчого регулювання // Юридичний вісник України. – 1998. – №6 – С.26-32).

37.           Ткачук А. Порядок утворення та легалізації громадської організації в Україні / Ін-т громад. суспільства. – К., 1997. – 20с.

38.           Третій сектор – у законі: [Правове регулювання діяльності благодійницьких та громад. організацій] // Перехрестя. – 1999. – №2. – С.14-15.

39.           У пошуках скарбів: [Неприбуткові організації] // Закон і бізнес – 1999. – №23. – С.7.

40.           Україна. Верховна Рада. Президія. Про внесення змін і доповнень до Постанови Президії Верховної Ради УРСР від 14 листопада 1990 р. «Про доповнення Постанови Президії Верховної Ради УРСР від 29 вересня 1990 р. «Про порядок реєстрації громадських об’єднань»: Постанова... 30 серп. 1991 р. №1469-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №44. – Ст. 596.

41.           Україна. Верховна Рада. Про порядок введення в дію Закону України «Про об’єднання громадян» // Голос України. – 1992. – С.4-5.

42.           Україна. Закон. Про молодіжні та дитячі громадські організації: Прийнятий 1 груд. 1998 р. №281-XIV // Урядовий кур’єр. – 1998. – С.10.

43.           Україна. Закон «Про об’єднання громадян» прийнятий 16 червня 1992 р. // Голос України. – 1992. – С.4-5.

44.           Україна. Кабінет Міністрів. Про внесення змін до Положення про порядок легалізації об’єднань громадян від 19 квітня 1993 р. №280 // Збірник постанов Уряду України. – 1993. – №10. – Ст. 192.

45.           Україна. Кабінет Міністрів. Про внесення змін до Тимчасових правил розгляду заяв про реєстрацію статутів громадських об’єднань від 10 жовтня 1991 р. №254 // Збірник постанов Уряду України. – 1991. – №10. – Ст. 102.

46.           Україна. Кабінет Міністрів. Про затвердження Положення про порядок легалізації об’єднань громадян від 26 лютого 1993 р. №140 // Збірник постанов Уряду України. – 1993. – №7. – Ст. 144.

47.           Україна. Кабінет Міністрів. Про затвердження Положення про реєстрацію асоціацій та інших добровільних об’єднань органів місцевого самоврядування від 16 лютого 1998 р. №175 // Урядовий кур’єр. – 1998. – №10. – С.8.

48.           Україна. Кабінет Міністрів. Про порядок реєстрації символів об’єднань громадян від 26 лютого 1993 р. №144 // Збірник постанов Уряду України. – 1993. – №7. – Ст. 148.

49.           Україна. Кабінет Міністрів. Про порядок реєстрації філіалів, відділень, представництв та інших структурних осередків, громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав в Україні від 26 лютого 1993 р. №145 // Збірник постанов Уряду України. – 1993. – №7. – Ст. 149.

50.           Україна. Кабінет Міністрів. Про порядок справляння і розміри збору за реєстрацію об’єднань громадян від 26 лютого 1993 р. №143 // Урядовий кур’єр. – 1993. – №40-41. – С.9.

51.           Україна. Кабінет Міністрів. Про розміри плати за реєстрацію асоціацій, інших добровільних об’єднань органів місцевого самоврядування, статутів територіальних громад від 25 травня 1998 р. №738 // Офіційний вісник України. – 1998. – №21. – Ст. 762.

52.           УРСР. Верховна Рада. Про порядок реєстрації громадських об’єднань від 29 вересня 1990 р. №281-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – №49. – Ст. 640.

53.           #"#_ftnref1" name="_ftn1" title="">[1] Джерело: Міжнародний центр некомерційного права.