Форфейтинг як спосіб кредитування зовнішньоекономічних операцій

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Форфейтинг як спосіб кредитування зовнішньоекономічних операцій

Форфейтинг як спосіб кредитування зовнішньоекономічних операцій

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1. Форфейтинг в системі нетрадиційного міжнародного кредитування

1.1 Нетрадиційні методи міжнародного кредитування

1.2 Суть, види і функції міжнародного форфейтингу

РОЗДІЛ 2. Аналіз та оцінка діяльності ВАТ “ВІННИЦЬКИЙ ІНСТРУМЕНТАЛЬНИЙ ЗАВОД”

2.1 Техніко – економічна характеристика ВАТ “Вінницький інструментальний завод

2.2 Оцінка фінансово – майнового стану ВАТ “Вінницький інструментальний завод ”

РОЗДІЛ 3. Кредитування зовнішньоекономічної діяльності підприємств: можливості і перспективи

3.1 Перспективи розвитку факторингових та форфейтингових операцій.

3.2 Вдосконалення техніки здійснення міжнародної форфейтингової операції

3.3 Особливості міжнародного форфейтингу в Україні

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Комерційні банки в сучасній Україні почали виникати не так давно і за цей найкоротший історичний відрізок часу пройшли стрімкий розвиток, відобразив у власній історії можливості української економіки, величезний інтелектуальний і підприємницький потенціал українців. Становлення сучасної банківської справи в такій країні, як Україна, представляє виключно складне завдання. На питання що виникають при створенні банківської системи, потрібно відповідати відразу ж у момент їх появи, нічого не відкладаючи на потім, а ще краще — передбачаючи їх появу на рівні тенденцій, що намічаються.

Головна трудність полягає в характері важливих і невідкладних питань які практика ставить щодня. Від відповідей на них залежить не тільки сьогоднішній, але і завтрашній стан банківської системи країни. Це неймовірно відповідально — закладати основи, фундамент майбутньої зрілої системи, розміряти поточні інтереси і рішення з потребами перспективи.

Історичні традиції практичного ведення банківської справи і її наукового аналізу в Україні фактично були загублені. Нові українські банкіри в своїй професійній діяльності йшли і в основному продовжують йти шляхом проб і помилок.

Практичний досвід зарубіжних банків і банківських аналітиків в цілому мало відомий в нашій країні, до того ж нерідко він непридатний в наших умовах.

У шестидесятих роках нашого сторіччя завершився перехід світової економіки від ринку продавця до ринку покупця. В результаті конкуренція , що посилюється між виробниками одним із способів залучення покупців з’явився фірмовий кредит, тобто відстрочення платежу, що надається продавцем і що зазвичай оформляється простим або перевідним векселем. З іншого боку стрімкий розвиток торгових відносин з новими регіонами (Азія, Східна Європа) привело до того, що експортуючі фірми вже не могли надавати покупцям кредити в необхідному об’ємі за рахунок власних засобів.

Продовження запозичень у банків приводило до незадовільної структурі балансу, що, у свою чергу, обмежувало кредитну лінію.

Природним виходом з даної ситуації з’явилося виникнення між продавцем і покупцем посередника, який набував за певний комісійний відсоток зобов’язання по постачаннях в обмін на негайну виплату грошей.

Я вибрала тему: “Форфейтинг як спосіб кредитування зовнішньоекономічних операцій”, оскільки вона є актуальною на сучасному етапі. Вона дозволяє оцінити ситуацію що склалася в Україні.

Об’єктом дослідження є форфейтинг як специфічна форма кредитування зовнішньоекономічних операцій.

Метою даної курсової роботи є: аналіз проблем, пов’язаних з формуванням форфейтингу в Україні і законодавчої бази.

Також будуть розглянуті наступні питання:

-  Суть, види і функції форфейтингу;

-  Порівняльна характеристика форфейтингу та інших форм фінансування зовнішньоекономічної торгівлі;

-  Механізм здійснення форфейтингової операції;

-  Особливості законодавчої бази в Україні;

-  Техніка вдосконалення форфейтингової операції;

-  Практика використання операцій форфейтингу в Україні.

При написанні роботи були використані періодичні видання, нормативно-правові акти, книги вітчизняних авторів.

РОЗДІЛ 1. ФОРФЕЙТИНГ В СИСТЕМІ НЕТРАДИЦІЙНОГО МІЖНАРОДНОГО КРЕДИТУВАННЯ

1.1 Нетрадиційні методи міжнародного кредитування

Форфейтинг виник після другої світової війни. Декілька банків Цюріха що мали багатий досвід фінансування міжнародної торгівлі, стали використовувати цей прийом для фінансування закупівель зерна країнами Західної Европи в США. В ті роки поставки продукції і конкуренція між постачальниками настільки зросли, що покупці зажадали збільшення термінів кредиту, що надається, до 180 днів проти звичних 90. Крім того відбулася зміна структури світової торгівлі на користь дорогих товарів з відносно великим терміном виробництва. Таким чином підвищилася роль кредиту в розвитку міжнародного економічного обміну, і постачальники були змушені шукати нові методи фінансування своїх операцій.

Форфейтинг - кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, які акцептовано імпортером. Продавцем вимог за форфейтингу може бути підприємство, яке виконало зобов'язання за контрактом і прагне рефінансувати дебіторську заборгованість з метою зменшення кредитного ризику та поліпшення ліквідності (платоспроможності). Форфейтинг, як правило, здійснюється за участю банківської установи і є також однією із форм трансформації комерційного кредиту в банківський.

По мірі того як падали бар’єри в міжнародній торгівлі і багато африканськиих, азіатських, а також латиноамериканських країн стали більш активними на світових ринках, західноєвропейськиме підприємцям все трудніше стало надавати кредити за рахунок власних джерел, і тому постачальники були вимушені використовувати нові методи фінансування своїх операцій.

Найбільший розвиток форфейтинг отримав в країнах, де відносно слабо розвинене державне кредитування експорту. Спочатку форфейтирування здійснювалося комерційними банками, но по мірі збільшення об’єму операцій стали створюватися також спеціалізовані інститути.

В даний час одним з основних центрів форфейтингу є Лондон, оскільки експорт багатьох європейських країн давно фінансується з цьогоміста, в якому ніколи не зволікали з створенням нових банківских технологій.

Значна частина форфейтингового бізнесу сконцентрована також в Німеччині.

Таким чином, форфейтинг розвивається в різних фінансових центрах причому наголошується щорічне зростання подібних операцій. Проте, було б помилкою пов’язувати збільшення кількості операцій форфейтингу із зростанням числа таких центров. Це пояснюється зростанням ризиків, які несуть експортери, а також недоліком адекватних джерел фінансування в зв’язку з зростанням цих ризиків.

Форфейтинг володіє істотними перевагами, що робить його привабливою формою фінансування. Основним плюсом цієї форми є те, що форфейтер бере на себе всі ризики, пов’язані з операцією. Крім того, її привабливість зростає у зв’язку з відмовою в деяких країнах від фиксованих процентних ставок, хронічною нестачею в багатьох країнах валюти для оплати товарів що імпортуються, зростанням політичних ризиків і деякими іншими обставинами.

Форфейтирование (від фр. forfait — цілий, всією сумою) - надання певних прав в обмін на наявний платіж. У зовнішній торгівлі воно означає покупку (без регресу у експортера) векселів або інших вимог, що виникають з товарних постачань, спеціальним кредитовим інститутом (форфейтером) при наданні достатнього забезпечення. Таким чином, форфейтер не має права пред’являти які-небудь претензії експортеру (форфейтисту) у випадку неплатежа імпортера. Форфейтер бере на себе фактично всі види ризику. Продаючи вимогу до імпортера по наданому йому кредиту, постачальник лдержує готівку.

В залежності від кредитоспроможності імпортера срок вимог, що купуютьсмя обмежується 2-5 роками, іноді — до 7 років. Мінімальний розмір вимог, що приймаються до форфетування, — від 100 тис. до 5 млн. євро. Ставка по форфетированю складається на основі риннкового попиту і пропозиції і істотно перевищує звичайні ставки за кредитами, оскільки форфетер бере на себе практично всі ризики, як вже сказано вище.

Векселі, що приймаються до форфетування, повинні бути звичайними векселями на імпортера з авансом банку країни покупця, а інші вимоги - з банківскою гарантією.

У банківській практиці це покупка на повний термін та наперед встановлених умовах векселів, інших боргових і платіжних документів.

Покупець вимог берет на себя комерційні ризики, що зв’язані з неплатоспроможністю імпортера, без права регресу (обороту) цих документів на колишнього власника. На відміну від традиційного обліку векселівфорфетування зазвичай застосовується:

а) при поставках обладнання на великі суми;

б) з тривалою розстрочкою платежу від 6 місяців до 5-7 років;

в) вміщує гарантію (аваль) банку, необхідну для переобліку векселів. Форфейтер набуває боргових вимог за вирахуванням відсотків за весь термін. Тим самим експортна операція з кредитової перетворюється в гтівкову, що вигідно для експортера. Форфейтирування доповнює традиційні методи кредитування зовнішньої торгівлі. Перша спеціалізована фірма по форфейтированню Фінанц АГ Цюріх створена в 1865 р. швейцарським банком Швайцеріше Кредітанштальт.

Ринок таких оборуток є не у всіх країнах. Він розвинутий в Швейцарії, США, Франції, Англії, Голандії, Германії.

Загальні витрати по форфейтируванню обчислюються шляхом дисконтування суми вимог. Наприклад, Швейцарська торговельна фірма одержала заказ на поставку в Фінляндію іноземного обладнаня на суму 300 тис. дол. Срок доставки - кінець липня 2007 р. Покупцю надана відстрочка платежу на 5 років. Погашення передбачено десятьма рівними піврічними платежами. Відсотки по кредиту включені в ціну постачання. Вимога експортера виражена у вигляді простого векселя з авалем фінського банку. Термін першого платежу – січень 2012 рік. Вмтрати по форфейтируванню розраховуються так:

-  дебіторський ризик - комісія з цього ризику не стягується, оскільки витрати по отриманню аваля зроблені імпортером;

-  ризик країни покупаця - із розрахунку 1-5% грічних на весь термін кредиту;

-  залучення грошових коштів – кошти залученні на ринку євро із розрахунку 7-7,5% річних;

-  витрати на керування - 0,5% річних;

-  всього - 9-9,5% річних;

-  надання документів - 0,4%.

Стимулювання експорту здійснюється, зокрема, з допомогою страхування експортних кредитів. В рамках цих державних заходів постачальник дістає можливість застрахувати ризик неплатежу імпортера допомогою державного страхування на 85-95% сум вимог. Банки надають лише кредити, застраховані на випадок неплатежу. Тому для експортерів істотно знижується ризик і значно полегшується рефінансування фірмового кредиту.

У Швейцарії, наприклад, існує спеціальний інститут по страхуванню експортних кредитів — “Експортризико-гаранта” (ЕРГ), засобами якого керує держава. ЕРГ страхує наступні види ризиків:

-  зовнішній;

-  введення заборони на переказ коштів, включаючи ризик введення мораторію;

-  валютний — в певних межах; непогашення кредитів (якщо заказчик або боржник є державним закладом).

Гарантія видається при виконанні ряду умов, зокрема:

-  заявник повинен бути резидентом Швейцарії і внесений до реєстру швейцарських компаній;

-  при одержанні кредиту імпортер повинен провести авансовий платіж в размірі 15-20%;

-  середньострокові кредити погашаються декількома платежами протягом 3-5 років для великих сум можливі більші строки.

По кожній короткостроковій операції встановлюється розмір покриття гарантій ЕРГ. В кінці 90-х років цей розмір складав 85-90% суми оборутки. Гарантійні збори сильно міняються. Окрім того, особливі збори стягуються за страхування додаткових ризиків.

Потреба позичальника в комерційному кредиті обумовлена його бажанням отримати право власності на споживну вартість товарів, сплатити які в даний момент він не може. Відносини з приводу лізингу обумовлені іншими причинами. Орендар може не прагнути придбати в свою власність споживну вартість матеріальних цінностей в зв'язку з тимчасовою потребою в ній.

Комерційний кредит і лізинг розрізняються по натурально-речовинній формі об'єкту позики. Підприємство надає комерційний кредит іншому підприємству у вигляді відстрочення платежу за засоби і предмети праці. При лізингових операціях об'єктом позики є тільки засоби праці.

Комерційний кредит має короткостроковий характер. Лізинг може бути і середньостроковим і довгостроковим.

Комерційний кредит надається і стягається в товарній і грошовою формах відповідно. Лізингові відносини характеризує товарна форма операції.

Факторинг (у перекладі з англійського — посередництво) — це різновид торговий-комісійних операцій, що поєднується з кредитуванням оборотного капіталу клієнта, і пов'язана з інкасуванням його дебіторської заборгованості (несплаченими рахунками-фактурами клієнта в процесі реалізації їм товарів і послуг). Інакше кажучи, в основі факторингової (факторською) операції лежить покупка банком рахунків-фактур постачальника на відвантажену продукцію (надану послугу) і передача банку права вимоги платежу з покупця продукції (послуги). Тому факторингові операції називають також кредитуванням продажів постачальника або наданням факторингового кредиту постачальникові.

Спочатку факторинг, відомий ще з XVI—XVII вв., виник як операція спеціалізованих торгових посередників, а пізніше в нього включилися торгові банки. Але тільки в 60-і роки нашого сторіччя факторські операції прийшли на зміну комерційному кредиту у вексельній формі і сталі широко застосовуватися для обслуговування процесу реалізації продукції. Це було викликано посиленням інфляційних процесів і нестійкістю в економіці ряду країн в той період, що вимагало швидшої реалізації продукції, тобто прискорення перекладу капіталу з товарної форми в грошову. Широко використовувана в країнах ринкової економіки вексельна форма розрахунків не завжди гарантує своєчасність отримання коштів і відшкодування дійсних витрат на виробництво продукції. Тому проблема дебіторській заборгованості для постачальників придбала першорядне значення.

При несплаті в строк по векселю фірма-векселедержатель вимушена стягати суму, що належить нею, в судовому порядку. Проте судові витрати дуже високі, що нерідко вимушує векселедержателя списувати довгі на збитки. Крім того, фірми прагнуть "не виносити сміття з хати" і не допускати судових розглядів. У пошуках виходу з цієї ситуації фірми і стали звертатися по допомогу в банки або ж в ті, що входять в банківські холдинги, спеціалізовані компанії по врегулюванню суперечок відносно оплати векселів і інших товарних документів. В результаті виникають ділові контакти між відділами промислових або торгових фірм керівниками рухом комерційного кредиту, і банками, регулюючими подібні спори між клієнтами.

Банки передають тісно пов'язаним з ними фірмам дані про кредитоспроможності їх контрагентів, сприяють якнайшвидшій оплаті рахунків гарантують відшкодування довга, чинять тиск на клієнтів з тим, щоб вони при спорах з "дружньою" банку фірмою правильно відносилися до її вимогам.

Факторингові операції можуть бути поділені на наступні види:

-  Внутрішні — якщо постачальник і його клієнт, а також факторингова компанія знаходяться в одній і тій же країні, або міжнародні;

-  Відкриті — якщо боржник повідомлений про участь в операції факторингової компанії, або закриті. Повідомлення боржника при відкритому факторингу здійснюється шляхом напису на рахунку-фактурі про те, що правонаступником по виникаючому боргу є певна факторингова компанія і що платіж повинен здійснюватися в її користь;

-  З правом регресу (зворотної вимоги про відшкодування сплаченої суми) до постачальникові або без подібного права. Тут враховуються кредитні ризики що виникають при відмові клієнта від виконання своїх зобов'язань. Захист від вказаних ризиків, здійснювана факторинговою компанією, аналогічна страхуванню кредитів, вироблюваному страховими організаціями;

-  З умовою кредитування постачальника у формі попередньої оплати переуступаемых їм боргових вимог або оплати вимог до визначеної даті.

При укладенні угоди з правом регресу постачальник продовжує нести кредитні ризики на боргові вимоги, продані їм факторинговою компанії. Остання при бажанні може скористатися правом регресу і продати назад постачальникові будь-яка несплачена боргова вимога у випадку якщо клієнт відмовляється від платежу (або, якщо він опинився неплатоспроможним). Постачальник йде на таку умову в тому випадку, якщо вважає, що у нього не можуть з'явитися сумнівні боржники, що він добре знає своїх клієнтів, достатньо ретельно оцінив їх кредитоспроможність виробив свою власну ефективну систему захисту від кредитних ризиків і тому не вважає потрібним оплачувати послуги із страхування від появи сумнівних боргів.

Угода про повне обслуговування (відкритому факторингу без права регресу — "old-line factoring") полягає зазвичай при постійних і достатньо тривалих контактах між учасниками і при відповідності показників діяльності постачальника ряду вимог. Наприклад, англійська фірма Барклайз коммершиал сервисез висуває при висновку угоди про повний обслуговуванні наступні умови: річний планований оборот постачальника повинен бути не нижче 200 тис. ф. ст., реалізація продукції винна здійснюватися на звичайних умовах, частка одного боржника в загальній сумі дебіторській заборгованості не повинна перевищувати 25-40%, а кожна вимога повинна виставлятися на суму не меншого 100 ф. ст.

Повне обслуговування включає:

-  повний захист від появи сумнівних боргів і забезпечення гарантованої притоки грошових коштів;

-  управління кредитом;

-  облік продажів;

-  кредитування у формі попередньої оплати, за бажанням постачальника, або оплату суми перезданих боргових вимог (за мінусом витрат) до певній даті.

У останньому випадку настання терміну оплати може варіюватися, але зазвичай факторські компанії за угодами, що не передбачають має рацію регресу, гарантують оплату після закінчення певної кількості днів з дати придбання боргової вимоги незалежно від того, чи сплатили клієнти свої борги чи ні (за умови, що кредити були узгоджені).

Цей термін називається фіксованим терміном оплати (fixed maturity period). Для його визначення факторська компанія вивчає фінансову звітність майбутнього контрагента (постачальника) і проводить розрахунок середнього терміну оплати його рахунків клієнтами. На початку дії угоди компанія виходитиме з цього терміну, а потім прагнутиме до його зменшення.

Оскільки фіксований термін погашення - величина середня, цілком природно, що деякі клієнти проведуть платіж раніше, а деякі — пізніше. Перевага для постачальника полягає в тому, що він знає точну дату отримання коштів від компанії і може, тому планувати терміни погашення своєї заборгованості.

У США отримала розповсюдження і такий різновид повного обслуговування, як дробовий факторинг (split factoring), використовуваний зазвичай крупнішими, диверсифікованими фірмами. В цьому випадку фірма переуступає всі свої боргові вимоги не одній, а декільком факторинговим компаніям. Метою подібного прийому може бути як мінімізація ризику неправильного вибору факторингової компанії, так і вужча спеціалізація окремих факторингових компаній на тих або інших напрямах діяльності постачальника. Дроблення здійснюється зазвичай по географічних районам, по групах товарів і т.д. Останнім часом подібна практика зустрічається досить рідко.

Угода про повне обслуговування з правом регресу відрізняється від варіанту без права регресу тим, що факторська компанія не страхує кредитний ризик, який продовжує нести постачальник. Це означає, що компанія має право повернути постачальникові боргові вимоги на будь-яку суму, не сплачені клієнтами протягом певного терміну (зазвичай протягом 90 днів зі встановленої дати платежу). Дана угода не передбачає фіксованого терміну оплати — вона проводиться у міру надходження платежів від клієнтів. Таким чином, постачальник не може скористатися вигодами гарантованої Притоки грошових коштів, як це має місце у випадку повного обслуговування без права регресу.

Кредитування, що передбачається такою угодою, аналогічно кредитуванню на основі угоди про повне обслуговування. Оплата тієї, що залишилася частині проводиться тільки після погашення боргів клієнтами. Оскільки факторингова компанія в даному випадку не надає безпосереднього впливу на процес інкасування, вона не може гарантувати платіж певній даті.

Якщо постачальник зацікавлений тільки в кредитуванні з боку факторинговій компанії, то між ними може бути поміщено відкрите або конфіденційна угода про облік (дисконтуванні) рахунків-фактур (invoice discounting, confidential invoice factoring). Втім, такого роду угода достатня ризиковано для факторингової компанії, вимушеної висувати в цьому випадку найбільш жорсткі вимоги до постачальника, і його висновок має сенс лише за умови, що фінансове положення останнього достатньо міцно.

Багато постачальників у міру свого зростання і зміцнення фінансового положення переходять від повного обслуговування до обліку рахунків-фактур в факторинговій компанії. Існує і протилежна тенденція — перехід від обліку до повного обслуговування у випадках, коли постачальники стикаються з труднощами в управлінні кредитом і інкасуванні своїх рахунків.

1.2 Суть, види і функції міжнародного форфейтингу

Форфейтинг - це покупка довга, вираженого в оборотному документі, у кредитора на безоборотній основі. Це означає, що покупець довга (форфейтер) приймає на себе зобов'язання про відмову - форфейтинг – від звернення регресивної вимоги до кредитора при неможливості отримання задоволення у боржника. Покупка оборотного зобов'язання відбувається природно, із знижкою.

Механізм форфейтингу використовується в двох видах операцій:

-  у фінансових операціях - в цілях швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов'язань;

-  у експортних операціях - для сприяння надходженню готівки експортерові, що надав кредит іноземному покупцеві.[19,с.68]

Основними оборотними документами, використовуваними в якості форфейтингових інструментів, є векселі. Проте об'єктом форфейтингу можуть стати і інші види цінних паперів. Важливо, щоб ці папери були “чистими” (що містять тільки абстрактне зобов'язання).

Використовувана валюта

Історично склалося так, що більшість форфейтингових операцій до цих пір здійснюється на базі однієї з цих трьох валют. Проте, в останні роки постійно росте об'єм даних операцій і в інших валютах, в особливості в ієнах, гульденах, фунтах стерлінгів і шведських кронах.

Існує лише одне обмеження для валют - вони повинні бути вільно конвертованими.

Переваги і недоліки форфейтингового фінансування

Форфейтинг є достатньо гнучким інструментом міжнародних фінансів. Проте для нього характерний декілька обмежень:

-  експортер повинен бути згоден продовжити термін кредиту на період від 6 місяців до 10 років і довше;

-  експортер повинен бути згоден приймати погашення довга серіями;

-  якщо імпортер не є державним агентом або міжнародною

-  компанією, повернення боргу повинне бути, безумовно, і безвідзивно

-  гарантований банком або державним інститутом, прийнятним для

-  форфейтера.

В цілому ж даний інструмент володіє як перевагами, так і недоліками для всіх, хто їм користується.

Переваги для експортера

1) Надання форфейтингових послуг на основі фіксованої ставки.

2) Фінансування за рахунок форфейтера без права регресу на експортера.

3) Можливість отримання готівки відразу після постачання продукції або надання послуг, що благотворно відбивається на загальній ліквідності знижує об'єм банківських позик, дає можливість реінвестування засобів.

4) Відсутність витрат часу і грошей на управління боргом або на організацію його погашення.

5) Відсутність ризиків (всі валютні ризики, ризики зміни процентних став, а також ризик банкрутства гаранта несе форфейтер).

6) Простота документації і можливість швидкого оформлення вексельних боргових інструментів.

7) Конфіденційний характер даних операцій.

8) Можливість швидко упевнитися в тому, що форфейтер готовий фінансувати операцію, оперативно погоджувати умови операції.

9) Можливість наперед отримати від форфейтера опціон на фінансування операції по фіксованій ставці, що дозволяє експортерові наперед підрахувати свої витрати і включити їх в контрактну ціну, розрахувати інші підсумкові цифри.

Недоліки для експортера:

1) Необхідність підготувати документи так, щоб на саме експортера не було регресу у разі банкрутства гаранта, а також необхідність знати законодавство країни імпортера, що визначає форму векселів, гарантій і аваля.

2) Можливість виникнення утруднень у випадку, якщо імпортер пропонує гаранта, форфейтера, що не влаштовує.

3) Вища, ніж при звичайному комерційному кредитуванні, маржа форфейтера. Переваги для імпортера

1) Простота і швидкість оформлення документації.

2) Можливість отримання продовженого кредиту по фіксованій процентній ставці.

3) Можливість скористатися кредитною лінією в банці.

Недоліки для імпортера

1) Зменшення можливості отримати банківський кредит при користуванні банківською гарантією.

2) Необхідність платити комісію за гарантію.

3) Вища маржа форфейтера.

4) Можливість виникнення труднощів з оплатою векселя як абстрактного зобов'язання у разі постачання некондиційних товарів або невиконання експортером яких-небудь інших умов контракту.

Переваги для форфейтера:

1) Простота і швидкість оформлення документації.

2) Можливість легко реалізувати куплені активи на вторинному ринку.

3) Вища маржа, ніж при операціях кредитування.

Недоліки для форфейтера

1) Відсутність права регресу у разі несплати боргу.

2) Необхідність знання вексельного законодавства країни імпортера.

3) Відповідальність за перевірку кредитоспроможності гаранта.

4) Необхідність нести всі процентні ризики до закінчення терміну векселів.

5) Неможливість зробити платіж раніше терміну.

Недоліки, вказані в пунктах 2 і 3, характерні не тільки для форфейтера. Тут вони виділені з тієї причини, що для форфейтера не складаються додаткові боргові угоди, на які він міг би послатися. Слід також пам'ятати, що форфейтер несе політичні та інші ризики (ризики трансферту, ризики коливання валют). Вони не відмічені як недоліки для форфейтера, оскільки властиві будь-якій формі міжнародного кредиту.

Переваги для гаранта.

1) Простота оформлення операції.

2) Отримання комісії за свої послуги.

Недолік для гаранта. Він один, але дуже важливий, і полягає в тому, що гарант приймає на себе абсолютне зобов'язання оплати векселя, що гарантується ним.

Розглядаючи дисконтування, перш за все треба з'ясувати різницю термінами "прямий облік" ("straight discount") і "прибутковий облік" ("discountto yield"). Приведемо простій приклад. Пряма облікова ставка 10% по векселю на 1 млн. дол. складає 100 тис. дол., залишаючи враховану суму рівної 900 тис. дол. Якщо вексель погашається протягом одного року, то дохід складе 100/900, або 11,11% річних, таких, що погашаються щорічно (або небагато менший відсоток, якщо ставка виплачується частіше, наприклад, раз на півроку або раз на квартал). Таким чином, прямий дисконт 10% можна визначити як "облік по обліковій ставці, відповідній доходу в сумі 11,11% виплачуваному щорічно", або, простіше, як "облік з доходом 11,11% виплачуваним щорічно". На практиці, звичайно, "облік з доходом" частіший застосовується тими, хто займається форфейтированием, оскільки дохід або процентна ставка є важливим чинником. Тим часом, через те, що іноді термін "прямий облік" теж застосовується, важливо при обговоренні операції уточнити, який термін є на увазі.

2. Обчислення номінальної вартості векселів, що підлягають форфейтированню.

Якщо імпортер і експортер домовилися, що платіж за товари або послуги буде здійснений шляхом виписки середньострокових боргових зобов'язань експортерові необхідно встановити номінальну вартість цих векселів.

Завдання зводиться до встановлення співвідношення відсотка за кредит і продажною ціни. Способи встановлення цього співвідношення можуть мінятися. Розглянемо приклад, де всі п'ять векселів комплекту, окрім останнього, мають різну номінальну вартість загальною сумою 1550,0 тис.ф.ст., вартість товару — 994,0 тис.ф.ст., а відсоток, що виплачується щорічно, складає 16,5. Ці ж базові дані (вартість і відсоток) можуть виражатися багатьма способами утворюючи різні графіки платежу. Нижче розглянуто три прості методи:

А. Ціна продажі ділиться на п'ять рівних частин по 198,8 тис.ф.ст. До кожної частини додається відсоток на суму несплаченої заборгованості.

Б. Ціна продажі ділиться на 5 рівних частин по 198,8 тис.ф.ст. і відсоток нараховується на кожну частину на важ термін боргового зобов'язання, а стягується щорічно.

В. Векселя з рівною номінальною вартістю, розрахованою по формулі приблизних сум щорічних платежів.

У нашому прикладі середній термін векселів складає три роки отже, 16,5% річних від 994000 ф.ст. складе 492030. Кожний з п'яти векселів матиме, таким чином, номінальну вартість (994000 + 492030) / 5 = 297206, а загальна номінальна вартість складе 1486 030 ф.ст. Звичайно, цей метод розрахунків із-за своєї наближеності не може приносити точний дохід 16,5%, і різниця може бути значною.

Необхідно підкреслити, що різні підсумкові суми, що виплачуються імпортером 'відповідно до вибраного методу, не так вже важливі самі по собі. У цих методах існує різний порядок оплати, кожний з яких при певних обставинах може бути переважно (наприклад, при притоці готівки у імпортера), але кожен метод призначений для визначення дійсного рівного доходу, а рівні суми платежу просто відображають різницю в сумах і несплачених періодах існуючих векселів.

3. Розрахунок вартості боргового зобов'язання, що враховується Якщо облікові умови форфейтирования і відсоток, включений в ціну платіжної вимоги експортера, однакові, то форфейтер у вищезгаданому прикладі враховуватиме векселі на 994000. На практиці форфейтер часто стикається з векселями або траттами, належними форфейтированию, які він раніше не котирував і на процентний елемент яких він не міг вплинути. З точки зору експортера, цей недолік не створює проблем: якщо облікові умови форфейтера включають менший відсоток, чим відсоток, вказаний в ціні рахунки-фактури і, таким чином, в наборі форфейтируемых векселів, або якщо ціна проданого товару за вирахуванням відсотка дає достатній запас, щоб покрити відсоток форфейтера, що перевищує відсоток імпортера по комерційному кредиту, то тоді різниця між відсотком, сплачуваним експортером форфейтеру, і відсоток, що отримується їм же від імпортера, безпосередньо не зв'язані. Так або інакше, але це не торкнеться інтересів форфейтера. Він просто повинен розрахувати облікову вартість набору векселів, який йому пропонують купити, з урахуванням відсотка, який він готовий запропонувати.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ДІЯЛЬНОСТІ ВАТ “ВІННИЦЬКИЙ ІНСТРУМЕНТАЛЬНИЙ ЗАВОД”

2.1 Техніко – економічна характеристика ВАТ “Вінницький інструментальний завод”

ВАТ “Вінницький інструментальний завод” засноване в 1964 році як цех прилуцького заводу “Строймаш”. В 1965 році завод був підпорядкований міністерству верстатобудування та інструментальної промисловості СРСР. З цього часу завод налагодив масовий випуск різців токарних напайних, збірних, фрез кінцевих, наборів слюсарно – монтажних інструментів.

Акціонування підприємства почалось в 1995 році. На 1 листопада 1996 року на аукціонах продано 43% акцій. Статутний фонд становить 56442 гривень. Чисельність робітників становить 245 чол.

Метою діяльності ВАТ “ ВІЗ“ є отримання прибутку за рахунок наукової, виробничої та підприємницької діяльності.

Предметом діяльності є :

1.                 виробництво слюсарно – монтажних, металорізальних інструментів для машинобудівних підприємств, підприємств різноманітних галузей народного господарства, майстерень ремонтного профілю, сільскогосподарських підприємств, підприємств “Агротехсервісу”, транспорту, а також власників легкових автомобілей;

2.                 реалізація на основі отриманого прибутку соціальних і економічних потреб працівників, створення безпечних умов праці;

3.                 збереження на договірній основі мобілізаційних потужностей;

4.                 виробництво та реалізація товарів народного споживання;

5.                 надання послуг іншим юридичним особам та населенню;

6.                 зовнішньоекономічна діяльність;

7.                 комерційна, посередницька, торгова та інші види господарської діяльності, не заборонені чинним законодавством.

Товариство є юридичною особою від дня його державної реєстрації.

Майно Товариства складається з основних засобів та обігових цінностей, а також цінностей, вартість яких відображена в балансі Товариства.

Товариство має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, печатку зі своєю назвою, фірмову марку та торговий знак.

Прибуток Товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку Товариства вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету.

Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні Товариства.

За рішенням загальних зборів Товариство створює :

а) резервний (страховий) фонд;

б) фонд оплати дивідендів.

Фонд оплати дивідендів створюється за рахунок чистого прибутку Товариства.

Кошти з фонду сплачуються акціонерам пропорційно до загальної вартості належних їм акцій.

Товариство здійснює оперативний та бухгалтерський облік результатів своєї діяльності, а також веде статистичну звітність та подає її у встановленому порядку та обсязі органам державної статистики.

Для аналізу основних показників , які характеризують діяльність підприємства в поточному 2006 році доцільно скласти таку таблицю:

Таблиця 2.1

Техніко-економічна характеристика ВАТ “Вінницький інструментальний завод”

За 2006 рік випущено товарної продукції (в оптових цінах ) на 957 тис. грн., що на 325,2 тис. грн. більше обсягу 2005 року. Разом з тим збільшилось незавершене виробництво на 18 тис.грн. Реалізовано продукції на 1030,3 тис. грн., що на 37,7% більше реалізації минулого періоду.

Від всієї господарської діяльності в 2006 році підприємство отримало збитків на суму 84 тис. грн. Якщо порівняти цей результат з результатом минулого року, то можна судити про погіршення фінансового стану підприємства, а саме про збитковість виробництва. Все це свідчить про неконкурентоспроможність продукції підприємства, що пов’язано з великими матеріальними витратами на її виробництво, а також про незадовільну роботу відділів збуту та маркетингу.

Собівартість виготовленої продукції збільшилась на 258 тис. грн. (30,2%). Як стверджують спеціалісти підприємства, якість продукції, що виготовляється, досить високої якості, але через велику ціну (яка обумовлена високим рівнем собівартості продукції) інструменти не користуються попитом. Про це свідчить і дуже високий рівень фондоємкості, яка набагато перевищує нормативне значення. Хоча на кінець звітного періоду вона знизилась, відбулось це головним чином за рахунок збільшення випуску продукції. Підприємству доцільно було б продати частину основних засобів, оскільки вони вже застарілі, та на отриману суму закупити нове обладнання, більш досконале. Показники фондовіддачі менше нормативу, що рекомендується специалістами (в межах 3). Тобто на одиницю фондів приходиться менше одиниці продукції (на початок та кінець періоду відповідно 0,08 та 0,12).

В 2006 році в порівнянні з відповідним періодом 2005 року чисельність всього персоналу склала 91,3%, а фонд оплати праці збільшився на 72 тис.грн. (40,7%). Через нестачу коштів у підприємства та відсутність замовлень воно було змушено звільнити 18 працюючих.

Таким чином, результати аналізу основних показників діяльності підприємства за 2006 рік свідчать про незадовільне становище підприємства. Це обумовлено недостатнім забезпечення виробництва власними обіговими коштами, несвоєчасністю розрахунків, великою заборгованістю підприємства перед постачальниками та бюджетом.

Зараз діяльність підприємства орієнтована на розширення зв’язків із зарубіжними партнерами, що дасть змогу за рахунок надходження валютних коштів поліпшити і стабілізувати фінансовий стан підприємства.

2.2 Оцінка фінансово – майнового стану ВАТ “Вінницький інструментальний завод ”

Аналіз динаміки складу та структури джерел власних та залучених коштів відображається за даними форми №1 “Баланс підприємства” (додаток А).

Таблиця 2.2

Аналіз складу та структури джерел коштів підприємства

З таблиці 2.2 бачимо, що зростання джерел формування майна підприємства за 2006 рік на 110,9 тис. грн. або на 3,59% обумовлено зростанням суми позикових коштів на 197,3 тис. грн. або на 147,02%. Разом з тим власні кошти зменшились на 86,4 тис. грн. або на 2,09%. Зменшення власних коштів обумовлено збитками звітного року – 84 тис.грн. та зменшенням спеціальних фондів та цільового фінансування.

Збільшення залучених коштів відбулось за рахунок збільшення кредиторської заборгованості по всіх статтях.

В структурі власних коштів найбільш питому вагу мають додатковий капітал та спеціальні фонди і цільове фінансування. Доля додаткового капіталу у власних коштах за звітній період зросла на 12,9 тис. грн., або на 0,33%, а доля спеціальних фондів і цільового фінансування зменшилась на 15,3 тис. грн. (15,94%). Розмір статутного фонду і фінансування капітальних вкладень не змінився. Велике значення мають власні оборотні кошти підприємства , що вираховуються як різниця між власними коштами та позаоборотними і показують, скільки із загальної суми власних коштів підприємства спрямовується на покриття оборотних коштів:

-                   на початок 2005 року: 4143,2 - 3562,2 = 581 тис.грн.

-                   на кінець 2006 року: 4056,8 – 3388,7 = 668,1 тис.грн.

Тобто за рік сума власних оборотних коштів зросла з 581 тис. грн. до 668,1 тис. грн.

Короткострокові кредити підприємство не залучає. Це пояснюється досить високою обліковою ставкою НБУ та жорсткими умовами кредитування. Більшу частину об’єму кредиторської заборгованості складає заборгованість перед постачальниками,яка являє собою комерційний кредит - форфейтинг, по якому не потрібне забезпечення та який майже безкоштовний, оскільки всі ризики на себе бере банк-посередник, яким є “Укрсиббанк”. Зростання її об’єму в звітному році свідчить про фінансові ускладнання на підприємстві. Про це свідчить і зростання заборгованості робітникам по оплаті праці на 35,1 тис.грн. (110,03%). За рік збільшилась заборгованість по розрахунках з бюджетом на 18,8 тис. грн. (67,16%), зі страхування - на 6,1 тис. грн. (26,75%), з податкових платежів – на 13,3 тис.грн., з позабюджетних платежів – на 11,4 тис.грн. (600%), з іншими кредиторами – на 63,8 тис.грн. (3657,.14%). Заборгованість по авансах одержаних зменшилась на 5,2 тис. грн. (81,25%). Тобто підприємство використовує кошти, які йому не належать. Це сприяє тимчасовому покращенню фінансового стану підприємства, але якщо вони не затримуються на тривалий час в обігу і своєчасно повертаються. В іншому випадку виникає прострочена кредиторська заборгованість.

Аналіз активів підприємства дозволяє надати загальну оцінку зміні всього його майна. Оцінка сукупних активів, в свою чергу, дозволяє зробити висновок про те, в які активи вкладені знову залучені фінансові ресурси або які активи зменшились за рахунок зменшення фінансових ресурсів, чи навпаки. Аналітичний розрахунок, що відображає динаміку та структуру активу баланса, приведений в таблиці 2.3.

З таблиці 2.3 бачимо, що загальна вартість майна підприємства збільшилась на 110,9 тис.грн. або на 2,59%. В складі майна доля основних засобів та інших позаоборотних активів зменшилась на 173,5 тис.грн. або на 4,87%. В їх складі зменшилась доля основних засобів – на 173,5 тис.грн. (4,87%), а значення незавершених капітальних вкладень та устаткування не змінилось, хоча в процентному відношенні питома вага незавершених капітальних вкладень в загальній сумі розділу зменшилась на 0,03%. Запаси і затрати за звітний період збільшились на 168,3 тис.грн. (25,13%). Але не слід розглядати це збільшення як позитивну тенденцію, оскільки воно відбулось головним чином за рахунок готової продукції, яка збільшилась на 102,7 тис.грн. (23,78%). Це свідчить про те, що вироби не користуються попитом. Причиною цього є висока собівартість продукції. Слід переглянути цінову політику підприємства та доцільність надання відстрочки платежів або знижок для негайної оплати. Виробничі запаси зменшились на 2,4 тис.грн. (1,56%). Показник “товари по купівельній вартості “збільшився за звітний період на 3,8 тис.грн. (118,52%). Показники незавершеного виробництва, малоцінних та швидкозношувальних предметів і витрат майбутніх періодов за звітний період збільшились відповідно на 16,8 тис.грн. (99,41%), 46,7 тис.грн. (72,4%) та 0,7 тис.грн. Частину виробничих запасів можна продати для збільшення коштів.

Загальна сума грошових коштів, розрахунків та інших активів за звітний період збільшилась на 116,1 тис.грн. (255,16%).Зростання відбулось за рахунок різкого збільшення дебіторської заборгованості на 152,9 тис.грн., зокрема із збільшенням розрахунків за товари відвантажені, строк сплати яких не настав, на 139,4 тис.грн. (3319,05%), з податкових розрахунків – на 3,7 тис.грн., з бюджетом – на 2,9 тис.грн., з іншими дебіторами – на 6,5 тис.грн. (132,65%). Показник “товари відвантажені, не сплачені в строк” зменшився на 35,9 тис.грн., тобто підприємство ліквідувало заборгованість перед постачальниками. Зменьшилась сума коштів на розрахунковому рахунку – на 0,5 тис.грн.

Розподіл коштів між основним та оборотним капіталом на початок року складає відповідно 83,29% та 16,71%. На кінець року зменшився основний капітал на 173,5 тис.грн. (4,87%), а приріст оборотного склав 309,8 тис.грн. (143,32%). Тобто трапився перерозподіл коштів в бік зниження менш мобільної її частини – основних коштів. На початок та кінець року основний капітал повністю покривався власними джерелами. Перевищення суми власних джерел над сумою їх використання на покриття основного капіталу спрямовується на формування оборотного капіталу. За рахунок власних оборотних коштів покривалось 81,2% поточних активів (загальної суми оборотного капіталу) , на кінець року цей показник складав 65,2%. Такий стан склався, в основному, за рахунок випередження темпів росту загальної суми оборотного капіталу, а також за рахунок кредитування та додержання чіткого форфейтингового механізму поверенення коштів.

Таблиця 2.3

Аналіз складу та структури активу баланса підприємства

Доля кредиторської заборгованості в формуванні оборотного капіталу складала:

-                   на початок 2005 року: 134,2 :715,2*100% = 18,76%

-                   на кінець 2006 року: 331,5:1025*100% = 32,3%

Аналізуючи структуру оборотного капіталу, бачимо, що матеріальні оборотні кошти склали на початок року 93,64%, грошові кошти – 0,07%; розрахунки та інші активи – 5,59%.Таке співвідношення пояснюється високим рівнем матеріалоємності виробництва. На протязі року питома вага матеріальних оборотних коштів зменшилась на 11,84 відсоткових пункта та складала 81,8%.

В цілому структура оборотних коштів декілька покращилась, оскільки питома вага матеріальних оборотних коштів зменшилась, а грошових коштів та дебіторської заборгованості збільшилась. Збільшення залишків готової продукції на 23,78% свідчить про погіршення її збуту.

Важлива увага при аналізі поточних активів має приділятися дебіторській заборгованості. При наявності конкуренції та складності збуту підприємства продають її, використовуючи форми послідуючої оплати.

Тому дебіторська заборгованість є важливою частиною оборотного капіталу. Якщо на початок року розрахунки з покупцями та замовниками складали 46,15% всієї дебіторської заборгованості, то на кінець року цей показник дорівнював 88,86% тобто він збільшився на 42,71%. Зміни , що відбулись в структурі дебіторської заборгованості, свідчать про погіршення розрахункової дисціплини в бік погіршення платоспроможності. Підприємство може скоротити відвантаження продукції, тоді рахунки дебіторів зменшаться. Наявність заборгованості дебіторів спричиняє фінансові труднощі, оскільки підприємство відчуває недолік фінансових ресурсів для придбання виробничих запасів, виплати заробітної плати та інше.

РОЗДІЛ 3. КРЕДИТУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ: МОЖЛИВОСТІ І ПЕРСПЕКТИВИ

3.1 Перспективи розвитку факторингових та форфейтингових операцій

Роль кредитування в міжнародній практиці при налагодженні взаємовідносин суттєво зросла протягом останнього десятиріччя. Для поглиблення інтеграційних процесів та подальшої їх інтернаціоналізації експортери змушені створювати якомога більше можливостей для співробітництва зі своїми партнерами, які виступають потенційними клієнтами і споживачами. Найбільш привабливими формами такого співробітництва є факторинг та форфейтинг.

Факторингові операції поширені в усіх розвинених країнах світу не тільки на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках. Такий стан розвитку факторингу зумовлений прагненням підприємств та організацій в умовах ринкової економіки до прискорення обігу коштів у розрахунках, скорочення розмірів іську заборгованість, зменшення неплатежів.

Проект Цивільного кодексу України присвячує факторингу цілу главу. Відповідно до ст.1138 за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або бере на себе зобов'язання передати кошти в розпорядження іншої сторони (клієнта), а клієнт відступає або бере на себе зобов'язання відступити факторові ту свою грошову вимогу до третьої особи, яка випливає з відносин клієнта (кредитора) з цією третього особою (боржником).

З економічної точки зору, факторинг належить до операції посередницького типу. Його доцільно визначити як специфічну послугу, що надається спеціалізованими закладами (факторинговими фірмами або факторинговими відділами банку) своїм клієнтам у разі їх розрахунково-платіжного обслуговування. Основна мета факторингового обслуговування - інкасування дебіторських рахунків своїх клієнтів та отримання на їхню користьщлатежів за відвантажені товари та здійснені послуги. Загальний механізм досягнення такої мети - надання кредиту під боргові вимоги постачальника або зобов'язання платника. Тому в факторингу поєднується декілька банківських послуг: розрахунково-платіжні, кредитні, аудиторські, інформаційні тощо.

У факторингових операціях беруть участь три сторони: факторинговий відділ, який купує рахунки-фактури своїх клієнтів; клієнт (постачальник товару, кредитор), який укладає угоди з факторинговим відділом; підприємство (позичальник) - покупець товару.

Поняття факторингу невіддільне від поняття товарного кредиту, тому що факторинг являє собою насамперед систему фінансового та організаційного забезпечення товарного кредиту. Але ця діяльність не повинна ідентифікуватися зі стягненням заборгованості, коли мова йде про прострочені платежі, які можуть бути сумнівними або безнадійними.

Вперше факторингові послуги було здійснено в промисловій компанії «First National Bank of Boston» y 1947 році. В Західній Європі перші факторингові фірми з'явилися дещо пізніше. 1970-1980 роки характеризувались високими та стійкими темпами зростання факторингових операцій (на 40-50%) практично в усіх розвинутих країнах. В Україні факторинг почав свій розвиток у 1989-199С роках, коли було проведено формування першої мережі комерційних банків Але з виникненням деяких обставин, за всі дії інфляційних процесів, базу для факторингових операцій було підірвано і їхню дію здебільшого припинено.

У СРСР факторингові операції здійснювалися з 01.10.1988 року Промбудбанком, а з 1989 року факторингові відділи почали створюватись і в інших банках. За даними Міністерства фінансів СРСР, на 01.06.1989 року обсяг таких операції за балансами комерційних та кооперативних банків СРСР склав 43,3 млн. крб., а на 01 05.1990 року він досягнув 456,4 млн. крб. Однак, враховуючи необізнаність багатьох керівників ба» хівської системи з механізмом цього виду послуг, у більшості випадків проведення факторингових операцій було замінено банківським гарантуванням.

Те, що факторинг довгий час був заміг ою банківському гарантуванню за деякими операціями, підтверджує й Інструкція Держбанку СРСР №252 від 12.12.1989 року «Про порядок здійснення операцій з відступлення постачальниками банку права одержання платежу за платіжними вимогами за поставлені товари, виконані роботи і надані г ослуги», яка не змінена до нашого часу ні в Росії, ні в Україні. 1993 рік був роко\ зацікавленості в цих операціях, що може бути пов'язане з прийняттям НБУ в 1992 році Методичних рекомендацій №2 про надання комерційними банками факторингових послуг. Крім того, в тому ж році було видано НБУ факторинговий кредит для викупу у підприємств нсоплачених розрахункових документів за продукцію, яка відправлена за межі України. Але після переходу на розрахунки за платіжними дорученнями замість платіжних вимог банки до 1995 року цих операцій не здійснювали і тільки з 1995 року знову з'явились відомості про факторинг.

Відсутність зацікавленості українських підприємств до проблеми становлення форфейтингу пояснюється об'єктивними причинами: нерозвиненістю ринку банківських послуг, законодавчою неврегульованістю даного питання, низькою експортною активністю вітчизняних виробників тощо. Однак форфетування має посісти належне місце у переліку банківських операцій по мірі стабілізації економічної ситуації, зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції, прагнення комерційних банків диверсифікувати і розширити обрії своєї діяльності.

Механізм здійснення факторингової операції на сучасному етапі можна дослідити за поданою нижче схемою (рис. 3.1.), де 1 - відвантаження товару за двостороннім зовнішньоекономічним договором, 2 - виставлення розрахункових документів, З - перевірка платоспроможності покупця, 4 - оплата факторинговим відділом банку розрахункових документів постачальнику, 5 - оплата розрахункових Документів покупцем.

За умовами договору, клієнт сплачує відповідну суму факторинговому відділу за проведення розрахунково-кредитних операцій. Ця сума складається з Двох частин: відсотка за кредит, який надається факторинговим відділом. Цей відсоток на 1-2 пункти вищий за діючу облікову ставку; комісійних (за інкасацією рахунків 1,5-2,5% від вартості рахунків-фактур).

Рис. 3.1. Механізм здійснення факторингової операції

Факторинговий відділ проводить оцінювання фінансового стану клієнта, визначає галузь його діяльності, асортимент продукції, що реалізується, кон'юнктуру ринку тощо, на основі чого постачальник укладає з факторинговим відділом договір за наведеною нижче формою про факторингове обслуговування, за яким він отримує право одержання платежів щодо власних боргових вимог на певних умовах.

Факторинговий відділ має право надавати своїм клієнтам такі види послуг:

-                   придбання прав у постачальника на отримання коштів у покупців (за відвантажені товари і здійснені послуги);

-                   оплата платіжних документів, які були виставлені покупцеві (право на кредиторську заборгованість);

-                   разове придбання права отримання коштів за платіжними вимогами, акцептованими платником (купівля простроченої кредиторської заборгованості);

-                   придбання векселів.

На сучасному етапі в багатьох країнах світу факторингові компанії мають систему «on line». Зміст її полягає в тому, що вони через комп'ютерну систему можуть цілодобово отримувати точну й оперативігу інформацію про фінансовий стан обох сторін факторингових відносин. При цьому факторингова компанія надає своїм клієнтам різну інформацію не тільки про бухгалтерські розрахунки, а й з питань стану ринків збуту продукції, про зміни ціп, платоспроможність майбутніх покупців. Цей вид факторингу називається факторинговою операцією з повніш обслуговуванням, якщо ж детальної інформації не надається, то здійснюються операції з наданням необхідного мінімуму (рис. 3.1).

Факторингові операції згідно з умовами фінансування можуть здійснюватися за двома напрямками: без фінансування, з фінансуванням (див. рис. 3.2). У першому випадку клієнт факторингового відділу, відвантаживши продукцію, виставляє рахунки покупцю через компанію, завдання якої полягає в отриманні на користь клієнта платежу в строки, обумовлені укладеним договором (від 30 до 120 днів).

Факторинг з фінансуванням може бути двох типів:

1) відкритий факторинг - це форма факторингової послуги, при проведені якої покупця повідомляють, що постачальник передає факторинговому відділу рахунки-фактури;

2) закритий факторинг (конфіденційний) - це операція, при якій покупця не повідомляють про здійснення факторингового механізму з боку постачальника. У цьому разі покупець веде розрахунки з постачальником, який після отримання платежу повинен перераховувати відповідну його частину факторинговому відділу для погашення кредиту.

Рис. 3.2. Напрямками здійснення факторингових операцій згідно з умовами фінансування

Відповідно до угод з фінансуванням, факторингові операції можуть бути здійснені з правом регресу, коли факторинговий відділ може повернути постачальнику нсоплачені покупцем рахунки-фактури з вимогами відшкодування наданого кредиту. Але цей тип факторингових операцій не має широкого застосування, як правило, факторингові відділи весь ризик неплатежу беруть на себе (факторинг без права регресу).

Таким чином, здійснення факторингових операцій йде на користь як банківській системі, так і підприємствам (організаціям, установам). Тому можна говорити про перспективи розвитку факторингу в Україні за умов поступової стабілізації становлення ринкових відносин господарської сфери країни, податкової політики та формування ефективного грошового обігу.

Слід зазначити, що операція форфейтингу схожа на середньостроковий експортний факторинг, за винятком того, що факторинг буває з регресом до експортера. Основними учасниками такої угоди є продавець (експортер, який приймає векселі в оплату вартості поставлених товарів і звільняється від усіх ризиків, пов'язаних з отриманням платежу за векселями), а також покупець (імпортер), форфейтер (покупець векселя чи той, хто здійснює плату по векселю при кредитуванні у формі форфейтингу) і гарант.

Форфейтер, придбавши платіжні зобов'язання, відмовляється від свого права висувати зворотні вимоги до будь-якого з попередніх власників зобов'язання. Таким чином, він бере на себе всі ризики з оплати придбаних зобов'язань, оскільки у передавальних написах на векселі вказуються застереження, зокрема «без обороту на мене», «без права зворотної вимоги». Векселі виписуються у вільно конвертованій валюті. Використання вільно конвертованої валюти (ВКВ) в якості валюти платежу дає змогу форфейтеру уникнути труднощів при рефінансуванні угоди, а також зменшити ризики втрат, пов'язані з коливаннями якоїсь нестійкої валюти.

Строки оплати боргових зобов'язань становлять від 1 до 5 років. Платник (імпортер) намагається розподілити платежі за векселем рівномірно упродовж всього строку, що приводить до певного скорочення середнього строку наданого йому кредиту, а також дає змогу знизити кредитні ризики форфейтером.

Заборгованість, яка форфетується, зазвичай супроводжується додатковим забезпеченням у формі гарантії банку імпортера. Дебіторська заборгованість покупців товарів (як правило, у формі переказних чи простих векселів) є предметом угоди форфетування. Використання векселів як форфетованих платіжних зобов'язань зумовлене їх широким застосуванням при кредитуванні торговельних операцій, простотою оформлення, уніфікованістго й стандартизованістю вексельного обігу у більшості країн світу. Рахунки дебіторів і розстрочки платежів, які використовуються при акредитивній формі розрахунків, також можуть бути предметом угоди форфетування, але ці Документи застосовуються значно рідше.

Боргові зобов'язання при операції форфетування можна придбати на дисконтній основі (шляхом обліку). їх облік здійснюється за фіксованою облікового ставкою через стягнення процентів авансом за весь період кредитування. Таким чипом, експортер у результаті цієї операції негайно отримує суму, що дорівнює номіналу за мінусом розміру дисконту. З позиції експортера угода вважається завершеного, оскільки він отримав повне відшкодування вартості поставлених товарів. Форфейтер зберігає зобов'язання, взяті ним на облік, і подає їх до оплати при настанні вказаних строків. Процес оформлення угоди форфетування має кілька етапів. На першому з них експортер звертається до форфейтера, бо не має можливості надати імпортеру відстрочку платежу. Форфейтер збирає й аналізує інформацію про учасників угоди, вивчає фінансовий стан імпортера. На другому етапі експортер має короткий проміжок від часу отримання пропозиції форфейтера про падання кредиту до прийняття кінцевого рішення про укладення договору. Після його підписання учасники угоди повинні виконувати взаємні зобов'язання: форфейтер - придбати векселі за фіксованою процентною ставкою, а експортер - надати такі векселі.

Механізм операції форфетування можна подати таким чином (рис. 3.3):

Рис. 3.3. Механізм операції форфетування

Експортер відвантажує товари покупцеві (1), попередньо домовившись з ним про те, що йому буде надано відстрочку платежу (середньостроковий кредит). Покупець виписує серію векселів (тратт), які передає з авалем експортеру (3), попередньо знайшовши банк, який надасть гарантії (2). Експортер шукає банк, який погодиться здійснити операцію форфейтингу і подає йому отримані боргові зобов'язання для обліку (4). Банк-форфейтер переказує кошти експортеру (5). Покупець сплачує кредит по мірі настання строків погашення векселів. Якщо ж він не в змозі виконати свої зобов'язання, то кредит має сплатити гарант (банк імпортера), який дав поручительство за свого клієнта.

Таким чином, у результаті цієї угоди спостерігається така ситуація:

1) форфейтинг втрачає право регресу до експортера і отримує вкладені кошти по мірі погашення покупцем простих чи переказних векселів;

2) покупець отримує кредит строком до 5 років;

3) експортер відразу отримує кошти від обліку простих чи переказних векселів.

Оскільки договір про форфетування підписується задовго до фактичного відвантаження товару, між укладанням договору на купівлю векселів і фактичним здійсненням угоди може минути досить тривалий період. Експортер виплачує форфейтеру в цей період комісійні за зобов'язанням, які становлять певний процент від суми угоди (від 0,075% до 0,125% щомісячно). Комісійні щомісяця сплачуються авансом. Це викликано необхідністю форфейтера в цеп період у будь-який момент виконати свої зобов'язання і неможливістю використати кошти на інші інвестування. Крім того, форфейтер несе валютний і процентний ризики, оскільки повинен залучати кошти із грошового або валютного рийку для фактичного обліку векселів.

Відзначаючи ризикованість операції кредитування для форфейтера, слід указати па переваги, які гарантує форфейтинг експортеру:

-                   експортер звільняється від відповідальності за борги покупця;

-                   експортер звільняється від потенційних боргів, які мають бути сплачені іноземним покупцем протягом середпьострокового періоду;

-                   ліквідність експортера поліпшується, оскільки він негайно отримує готівку;

-                   поліпшуються шанси експортера отримати позику, бо форфейтинг не впливає на інший кредит, що надається банком;

-                   експортер звільняється від валютного ризику і від ризику неплатежу, які бере на себе форфейтер;

-                   експортер звільняється від ризику процентних ставок, оскільки облікова ставка відома з початку угоди;

-                   експортер позбавляється від адміністративних проблем і видатків за інкасування боргів.

Основною вадою форфейтигу у світовій банківській практиці є його вартість -це досить дорогий вид банківських послуг, що витікає з ризикованості цієї операції для форфейтера. Вадами форфейтингу можуть бути будь-які причини, через які експортер не знайде банк, який би діяв у ролі форфейтера через незадовільну кредитоздатність покупців; обмеження уряду на платежі за кордон; нестачу резервів іноземної валюти; відмову покупців виконати платіж за товари тощо.

У сучасних умовах в Україні немає обставин, які сприяли б застосуванню такої сучасної форми кредитування експорту, як форфейтинг. Залишається сподіватись, що українські підприємства нарощуватимуть свій потенціал, набуватимуть конкурентоспроможності, а українські банки на основі цього надаватимуть у майбутньому новий для нашої країни вид банківського кредитування - форфейтування, що широко використовується у зарубіжній банківській практиці для експортерів.

3.2 Вдосконалення техніки здійснення міжнародної форфейтингової операції

Існує два можливі ініціатори форфейтингової операції - експортер і імпортер. Найчастіше в цій ролі виступає експортер або його банк. І це природно, оскільки для дисконтування представляються або перекладні векселі, виписані експортером, або прості векселі, оплачувані йому.

Саме цим визначається необхідність проведення переговорів ініціатора з форфейтером на ранніх стадіях підготовки контракту. Ще до того, як експортер і імпортер підпишуть контракт, форфейтер може визначити свої вимоги до гарантії або аваля, хоч би приблизно вказати розмір дисконту. Без цієї інформації експортер не в змозі точно визначити ціну контракту.

На практиці далеко не кожен експортер вступає в переговори з форфейтером на такій ранній стадії, а в результаті він може виявити, що маржа за фінансування, включена їм в ціну контракту, необоснованна.

Перше, що повинен визначити для себе форфейтер, - це характер операції, тобто з'ясувати, з якими цінними паперами йому доведеться мати справу - фінансовими або товарними. Фінансові векселі - це цінні папери випущені з метою акумуляції засобів, які позичальник надалі може використовувати на свій розсуд. Товарні ж векселі оформляються у випадку операцій купівлі-продажу продукції. Проте межа між фінансовими і товарними операціями до певної міри розмита (скажімо, виписується вексель без здійснення торгової операції, але потім отримані кошти використовуються для покупки яких-небудь товарів). Проте визначеність в питанні про те, чи є векселі фінансовими або товарними, для форфейтера має важливе значення з наступних причин.

По-перше, деякі учасники вторинного форфейтингового ринку не бажають набувати фінансових векселів. Існують різні пояснення цього небажання. Деякі вторинні форфейтеры розглядають подібний спосіб залучення ресурсів як свідоцтво фінансового неблагополуччя позичальника (хоча це не завжди так). Інші віддають перевагу товарним векселям з тієї причини, що гроші знецінюються, що лякає інвесторів і реальний товар здається їм надійнішим вкладенням засобів.

По-друге, навіть той, хто згоден купити фінансові папери, хоче знати, з яким видом паперів він матиме справу, оскільки це впливає на оцінку загального ризику, якому він піддається.

Велика частина векселів, що продаються на вторинному форфейтинговому ринку є товарними. Тому у разі пропозиції фінансових паперів обов'язковим вважається попереднє письмове попередження про це.

Якщо ця умова порушена, покупець фінансових паперів має право зажадати анулювання операції.

Форфейтер завжди повинен мати на руках короткий опис операції, лежачої у основі операцій з векселями. Воно може бути отримане по телексу або факсу при попередньому обговоренні умов операції.

Після того, як форфейтер з'ясує характер операції, він повинен визначити наступне.

Об'єм фінансування, валюта, термін.

Хто є експортером і в якій країні він знаходиться? Це питання важливий, тому що хоча фінансування забезпечується без права регресу існують обставини, при яких форфейтер може пред'явити претензії експортерові. Кредитоспроможність експортера також має значення.

Крім того, форфейтер повинен перевірити достовірність підписів на векселях;

Хто є імпортером і з якої він країни? Для перевірки достовірності підписів і відповідності оформлення векселів законодавству форфейтер повинен точно визначити імпортера і його місцезнаходження.

Чим оформляється борг, належний форфейтированию: простим векселем перекладним і т.д.?

Яким чином борг застрахований?

Періоди погашення векселів, суми погашення.

Вид товарів, що експортуються. Це питання цікавить форфейтера, по-перше з погляду доцільності всієї операції, по-друге, з позиції легальності експорту.

Коли проводитиметься постачання товару? Дата повинна бути близька до дати надання фінансування. Важливо також і те, що гарант навряд чи зможе авалювати вексель до тих пір, поки постачання не буде здійснено.

Коли поступлять документи, що підлягають дисконтуванню? Поки документи не будуть отримані, форфейтер не зможе перевірити і дисконтувати їх.

У яку країну буде здійснений платіж форфейтеру? Це важливо знати оскільки платіж в закордонний банк може затримати отримання коштів, і така затримка повинна бути врахована при дисконтуванні паперів, існує також можливість заморожування засобів на рахунках властями країни, і ця можливість теж повинна бути врахована при розрахунку дисконту. Форфейтер може навіть відмовитися від операції, якщо його не влаштовує 6анк, в який поступлять засоби.

Кредитний аналіз

Після того, як форфейтер отримає відповіді на вищеперелічені питання він повинен провести кредитний аналіз. Більшість форфейтингових операцій здійснюється банками, і кредитний аналіз є обов'язковим етапом підготовки операції. Існує як мінімум чотири види ризику, які винні бути проаналізовані форфейтером: ризик гаранта, ризик покупця, ризик імпортера, ризик країни.

Після цього форфейтер може називати свою тверду ціну. Проте з моменту передачі заявки на здійснення форфейтингової операції до реального постачання товарів, коли форфейтер зможе купити векселі, проходить визначене час, протягом якого процентні ставки можуть змінитися в несприятливому для форфейтера напрямі. Цей ризиковий період може бути роздільний на дві частини.

Перша частина - час між передачею на розгляд заявки і ухваленням її імпортером. Природно, поки заявка не узгоджена з останнім, немає упевненості в тому, що операція взагалі відбудеться. На цей час форфейтер може запропонувати експортерові опціон - вид контракту, по якому покупець має право протягом певного терміну або купити за фіксованою ціною обумовлену суму іноземної валюти, або продати її. Власник опціону

ухвалює рішення про те, скористатися чи ні наданим йому правом, залежно від динаміки валютних курсів. У всіх випадках ризик якому піддається власник опціону, наперед обмежений ціною опціону, а виграш теоретично не обмежений. Якщо період наданого опціону не перевищує 48 годин, то форфейтер може прийняти на себе ризик і без нарахування комісії, якщо перевищує - нараховується певна сума комісії. Зазвичай форфейтеры не погоджуються на опціони терміном понад 1 місяця, хоча бувають виключення (до 3 місяців).

Друга частина - час між затвердженням заявки і постачанням товарів. У перебіг цього часу (зазвичай від декількох днів до 12 місяців) форфейтер і експортер несуть зобов'язання, від яких вони можуть відмовитися лише при умові компенсації всіх витрат іншій стороні. У разі відмови експортер повинен компенсувати витрати форфейтера за іншими зобов'язаннями, які він міг прийняти на себе з метою фінансування даної операції; форфейтер - компенсувати експортерові всі витрати по організації іншого, можливо дорожчого джерела фінансування. Крім того, форфейтер зазвичай стягує з експортера так звані “комісійні за зобов'язання”, тобто за те, що, приймаючи на себе певні зобов'язання відносно даного експортера, він позбавляє себе потенційної можливості укласти інші можливо, вигідніші операції.

Після того, як досягнута попередня домовленість про операцію форфейтер посилає документи з пропозицією (телексом або листом) експортерові, який повинен письмово підтвердити свою згоду. Форфейтер також перераховує документи, з якими йому необхідно ознайомитися до того, як він приступить до дисконтування векселів (ліцензія на експорт товарів, інші повідомні документи). Знайомство з вказаною документацією повинно дати йому можливість переконатися в тому, що операція здійсниться.

Коли пропозиція буде прийнята експортером, він повинен підготувати серію перевідних векселів або підписати угоду про ухвалення простих векселів від покупця. На даній стадії експортер повинен також отримати гарантію або аваль на свої векселі. Крім того, він робить напис на векселях: “без права регресу”. Таким чином, будуть готові всі документи на основі яких форфейтер може провести дисконтування, навіть якщо відвантаження товарів фактично ще не проведене.

У міжнародній торгівлі експортер отримує від іноземного покупця перевідні або прості векселі, оплата яких повинна бути проведена в передбачені терміни. Банк в країні імпортера або авалирует такі оборотні документи, або гарантує їх виконання. Оскільки форфейтер купує боргові зобов'язання без права регресу, він несе всі ризики можливого неплатежу. Тому якщо боржник не є першокласним позичальником, форфейтер прагнутиме отримати певне забезпечення – в формі аваля або безумовної гарантії банку.

Гарантійне зобов'язання видається гарантом кредиторові в забезпечення своєчасної сплати суми, що належить з боржника. Гарантія надається у формі відповідного листа, який повинен містити наступні реквізити: ким виданий лист, юридична адреса гаранта № гарантійного листа, об'єкт гарантії (операція, дата постачання продукції процентна ставка і т.д.).

Існує декілька видів гарантій, що розрізняються по суб'єктові гарантійного зобов'язання, порядку оформлення гарантії, джерелу засобів використовуваному для гарантійного платежу. Як суб'єкт гарантійного зобов'язання при операціях “а-форфе” можуть виступати фінансово стійкі підприємства або спеціальні установи, що мають в своєму розпорядженні засоби. Частіше всього такими установами є банки.

Окрім зниження ризиків форфейтера гарантії забезпечують вищу ліквідність дисконтованих паперів на вторинному ринку. Якщо надається банківська гарантія, то зазвичай її виставляють міжнародні банки, що мають представництва в країні імпортера.

Аваль - це вексельне поручительство, через яке аваль приймає відповідальність за виконання зобов'язань якого-небудь зобов'язаного по векселю особи. Окрім підпису аваль повинен містити напис на векселі: ”per aval”, а якщо це перевідний вексель, на нім повинні бути вказані також прізвище, ім'я, по батькові аваля. В порівнянні з гарантією аваль володіє перевагою, що полягає в тому, що він неотделим від векселя.

Гарантійні оборотні документи враховуються експортером в своєму банку без права регресу вимог. Банк експортера, таким чином, діє як форфейтер. Це витікає з самої угоди про форфейтинг, яка зазвичай полягає лише після того, як досягнута домовленість – між продавцем і його банком про те, що банк виступить як форфейтера, і між покупцем і його банком про те, що банк авалирует векселя або надасть гарантію їх оплати.

Форфейтер особливо зацікавлений в ефективному забезпеченні що набуває їм оборотного документа. Якщо таким забезпеченням є аваль, то, наприклад, по англійських законах таке зобов'язання вважається дійсним і аваль як гарант несе таку ж відповідальність, як і індосант документа.

Якщо забезпечення має форму банківської гарантії, в ній указується що вона є основною гарантією і гарант займає положення головного боржника, що вона є безвідзивною і безумовною, що вона ділима і передавана.

Договір між експортером і форфейтером зазвичай містить обмовку про застосовному праві і юрисдикції. Якщо забезпеченням є гарантія аналогічна обмовка включається в гарантію, яку банк дає форфейтеру в країні імпортера.

3.3 Особливості міжнародного форфейтингу в Україні

Останніми роками розвиток форфейтингових послуг в країнах з розвиненою ринковою економікою йшло по наступних основних напрямах.

Купуючи активи, форфейтер здійснює інвестування. Можливо, він зовсім не бажає тримати свої засоби в подібній формі протягом тривалого часу, а навпаки, прагне до перепродажу інвестиції іншій особі, також форфейтером, що стає. На основі цієї подальшого перепродажу боргів виникає вторинний форфейтинговий ринок.

Форфейтер може перепродувати частину активів, що знаходяться в його власності, оскільки природа операції дозволяє дробити борг на будь-яке кількість частин, на кожну з яких оформляється вексель з своїм терміном погашення. Один або декілька з цих векселів можуть бути продані.

Не слід думати, що первинний і вторинний форфейтингові ринки сильно розмежовані. Насправді одні форфейтеры, оперуючи на вторинному ринку, залишаються утримувачами певного портфеля форфейтингових цінних паперів, а інші, мало пов'язані з первинним ринком, можуть бути активними трейдерами на вторинному. На обох ринках діють, як правило юридичні особи. Вкладення у форфейтингові активи приватними особами зустрічаються досить рідко, оскільки далеко не кожним інвестор володіє солідним портфелем, що дозволяє нести супутні операціям цього роду політичні і економічні ризики.

Часто безпосередньої передачі форфейтингових паперів новому власникові не відбувається. Він знає вартість паперів, терміни їх звернення знає гаранта, але не первинного емітента. В цьому випадку попередній власник після закінчення терміну дії цінних паперів збирає платежі і переводить їх новому власникові. Чим же пояснюється подібна секретність на вторинному форфейтинговому ринку?

Перш за все, міркуваннями конфіденційності. Експортер зацікавлений у нерозголошуванні інформації про способи фінансування його операцій і не хоче щоб покупець (або які-небудь треті особи) знав про його фінансові потреби і використовуваному механізмі фінансування його операцій. Будь-який продаж форфейтингових паперів припускає ризик мимовільного розширення круга ділових взаємин, що утрудняє контроль з боку експортера. У уникнення цього останній прагне встановити певні обмеження в контракті, які заважали б вільному зверненню форфейтингових паперів.

Не дивлячись на всі труднощі, вторинний форфейтинговий ринок процвітає.

Пояснити це можна наступними обставинами.

Первинний утримувач цінних паперів може, наприклад, виявити, що покупка якого-небудь нового паперу приведе до перевищення ліміту кредитування встановленого їм для даної країни. Навіть якщо дохід по цих паперах дуже привабливий, він вимушений буде відмовитися від операції, якщо не уповноважений перевищувати даний ліміт. Вирішенням проблеми може бути перепродаж або вже наявних в портфелі паперів цієї країни, або тих, які запропоновані в даний момент. Те ж саме відбувається при перевищенні встановлених ним лімітів кредитування якого-небудь певного емітента. Первинний утримувач може бути привернутий на вторинний ринок просто тому, що процентні ставки впали, і він може купити на даному ринку папери з великим дисконтом, чим при покупці тих же паперів на первинному ринку.

Є і інші причини, що примушують первинного утримувача брати участь в торгівлі на вторинному ринку. Наприклад, він хоче забезпечити вищу ліквідність свого портфеля в очікуванні зміни процентних ставок або скористатися більшою прибутковістю або нижчим рівнем ризику певних паперів і тому набуває їх на вторинному ринку. Або ще простіше: на ринку може з'явитися покупець, що пропонує вигідну ціну (це може відбутися, якщо покупець передбачає можливе зростання процентних ставок в майбутньому і готовий придбати дані папери з нижчим дисконтом, ніж при первинному їх продажі).

Отже, для форфейтера вторинний ринок володіє наступним привабливими рисами:

- дохід по форфейтингових паперах зазвичай вище за той, який можна отримати по інших цінних паперах (при однаковому рівні ризику, однакових термінах і валюті);

- будь-який інвестор зацікавлений в тому, щоб понизити ризики, а гарантії по форфейтингових паперах або аваль першокласних банків – найкраще забезпечення платежу.

Не дивлячись на всю привабливість інвестицій у форфейтингові папери об'єми таких операцій і кількість форфейтеров поки що невеликі.

Форфейтинговий ринок не розвинувся поки до розмірів брокерського ринку. Багато форфейтеры, особливо торгуючі на первинному ринку, вважають, що подібне розвиток міг би налякати багато експортерів і їх банки, оскільки приведе до втрати контролю над випущеними на ринок цінними паперами.

Іншим важливим напрямом розвитку форфейтингового ринку стало об'єднання покупців в синдикати. Ця тенденція відповідає процесу об'єднання банків як кредиторів. Сам процес об'єднання відбувається на основі взаємної домовленості форфейтеров про те, яку частину форфейтингових паперів придбає кожний з них. Зазвичай різні папери купуються різними форфейтерами. Але якщо суми дуже великі, то навіть окремі папери можуть бути розділені між форфейтерами при допомозі договори участі. Правда, цей спосіб ускладнює звернення паперів, що в свою черга знижує потенційну можливість їх попадання на вторинний ринок.

Крім того, до цих пір не до кінця визначений юридичний статус подібних угод. Тому на практиці вони використовуються рідко.

Існує і інший спосіб. Якщо експортер готовий їм скористатися йому доведеться значно збільшити кількість документів, кожний з яких тепер складається на меншу суму за допомогою зміни термінів (наприклад звичні 6 місяців можна розбити на 2 інтервали по 3 місяці і т.д.). Цей спосіб переважний тим, що не передбачає складання договору участі між утримувачами паперів.

Важливо відзначити принципову відмінність між форфейтером – учасником синдикату і покупцем на вторинному ринку. Учасник синдикату є покупцем на первинному ринку і в його обов'язки входить перевірка законності і правильності оформлення всіх придбаних їм цінних паперів, а також гарантій і аваля, що додаються до паперів. Покупець на вторинному ринку не має подібних обов'язків.

Важливим напрямом розвитку форфейтингового ринку є розширення фінансування, що припускає розрахунок дисконту на основі плаваючої процентної ставки. Подібна практика пояснюється зростанням непостійності процентних ставок і відображає небажання багатьох банків укладати угоди фіксованим ставкам.

З точки ж зору експортера будь-який продаж на основі плаваючої ставки відсотка погіршує можливості отримання максимуму грошових коштів. Справа в тому, що первинний форфейтер продає на вторинному ринку папери з дисконтом що базується на превалюючій процентній ставці, причому продаж здійснюється з умовою остаточного фінансового врегулювання на певну дату і з урахуванням подальшого руху процентних ставок.

Фактично до закінчення терміну векселя таких дат може бути декілька. Таким образом, угода подразумевает високий ступінь ризику і може вести до виникненню непередбачуваних зобов'язань, що, звичайно, є приводом для неспокою не тільки форфейтера, але і його аудиторів.

Розмір форфейтингового ринку

Будь-яка оцінка розмірів світового форфейтингового ринку - не більше ніж здогадка. Ринок цей значно виріс за останні роки, але все ще залишається невеликою частиною ринку середньострокових фінансових ресурсів. Причини що привели до його виникнення і зростання, діятимуть і в осяжному майбутньому, проте існують певні обмеження для доступу на нього нових форфейтеров. Обмеження ці наступні.

 Оскільки йдеться про середньостроковий (у західному розумінні) фінансуванні, банкам часто важко погоджувати дати погашення форфейтируемых активів з датами погашення власних позик. Таким образом, залишається достатньо високий ризик у разі зміни процентних став, що істотно стримує активність учасників даного ринку.

При проведенні операцій форфейтингу використовується спеціальна техніка що вимагає вельми кваліфікованого обслуговування. Фахівців в цій області дуже мало, а їх підготовка вимагає тривалого часу.

Банки мало займаються дослідженням і формуванням форфейтингового ринку.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Зростання взаємної заборгованості найбільших промислових підприємств призвело до того, що проблема неплатежів перетворилася на один з найбільш гострих питань поточної господарської практики і вимагає можливо швидшого рішення.

Взаємні фінансові заборгованості господарюючих суб'єктів ростуть з загрозливою швидкістю. Схоже на те, що ця проблема є зараз головною в державі, оскільки неплатежі в цілому по країні перевищили річний об'єм її валового внутрішнього продукту.

В майбутньому, поза сумнівом, вексельне звернення вУкраїні прийме більш традиційні (і цивілізовані) форми, коли предприятия-боржники самостійно виставлятимуть векселі, отримуватимуть під них вексельне поручительство банку і розплачуватися авалированными векселями з своїми кредиторами. При цьому банки, з метою мінімізації своїх ризиків супроводжуючі гарантійні операції, можуть практикувати авалювання векселів під заставу конкретного майна або прав векселедавців. Разом з тим відсутність необхідного досвіду і навиків відповідних дій неопрацьованість (пропуски) законодавства, регулюючого порядок звернення векселів при їх неоплаті, може привести до появи і такі форми комерційного кредитування, коли векселі забезпечуватимуться не авалем, банком, що надається, а майном боржника, яке може стягнути векселедержатель в спрощеному судовому порядку.

Вексель стає популярним цінним папером на фінансовому ринку в Україні. Це обумовлено відносною простотою, розвиненістю форм і тривалою світовою практикою застосування цього боргового зобов'язання. При переході від ринку продавця до ринку покупця вексель гратиме все велику роль в торговому обороті, тому вельми важливо наявність вексельного законодавства, що пропрацювало. Що діють в справжній момент нормативні акти в більшості випадків або вже морально застаріли, або носять тимчасовий характер.

Ринок форфейтингових послуг може нормально функціонувати тільки в стабільно працюючій економіці. Неплатоспроможність основних споживачів продукції ставлять під питання саме існування таких взаємин.

Проте в Україні бурхливо розвивається ринок операцій двохчинників, тобто покупки зобов'язань постачальникові спільно із зарубіжними факторинговими і форфейтинговими.

Розвиток українського ринку операцій форфейтингу стримується віднесенням України до країн з високим ризиком інвестицій. Західні банки розміщуючі засоби в нашій країні збільшують частку високо ризикових вкладень, а отже, знижують свої показники надійності. З однією сторони, це призводить до того, що при обліку векселів ставки деколи значно перевищують світові, а з іншою, - до того, що в якості забезпечення власних гарантійних зобов'язань українських банків вимушені заморожувати значні засоби на кореспондентських рахунках в іноземних банках.

Аналізуючи діяльність досліджуваного підприємства можна зробити наступний висновок про те, що короткострокові кредити підприємство не залучає. Це пояснюється досить високою обліковою ставкою НБУ та жорсткими умовами кредитування. Більшу частину об’єму кредиторської заборгованості складає заборгованість перед постачальниками,яка являє собою комерційний кредит - форфейтинг, по якому не потрібне забезпечення та який майже безкоштовний, оскільки всі ризики на себе бере банк-посередник, яким є “Укрсиббанк”. Підприємство ВАТ “Вінницький інструментальний завод” використовує кошти, які йому не належать. Це сприяє тимчасовому покращенню фінансового стану підприємства, але якщо вони не затримуються на тривалий час в обігу і своєчасно повертаються. В іншому випадку виникає прострочена кредиторська заборгованість.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Гроші, кредит, банки.// Під ред. Г.И. Кравцової. К.: ТОВ “Місанта” - 1997.С.262.

2. Казакова Н.К. Вексель в торговому обороті.- М.: 2005.-c.93.

3. Кирєєв А. Міжнародна економіка. Міжнародна мікроекономіка: рух товарів і чинник виробництва.- М.:" Міжнародні відносини" 2004.

4. Лізингові, факторингові, форфейтингові операції банків .- М.: Видавництво МГУ, 2001. -С. 445.

5. Міжнародні економічні відносини // Під ред. Е.Ф. Авдокушина. М.: ГИК Інформационно-внедренчеській центр "Маркетинг", 1996.С.27.

6. Мікумов Я.С. Теоретичний і практичний посібник з фінансових обчисленням.- М.: ИНФРА-М 1996. - с.78.

7. Носькова Н.Я. Міжнародні валютний-кредитні відносини.-М.: Видавництво МГУ,1995.-С.45.

8. Павлов В.В. Міжнародна валютна система і валютний-розрахункові

 операції в зовнішній торгівлі. К.: "Знання", 2003. - 47с.

9. Смирнов AJL, Красавина Л.Н. Міжнародний кредит: форми і умови.- К: АТ "Колсантбанкир", 2005.- с.87.

10. Тіхонов Р. А., Панферов И.И. Вексель: генезис, функції, механізм.- М.: ТОВ "Місанта", 2007.- с.83.

11. Фельдман А. А. Вексельне звернення. Російська і міжнародна практика.- М.: ИНФРА-М 2005. - с.54.

12. Хойер В. Якробити бізнес в Європі." К.: Видавництво справа. 2002.- с.78.

13. Економіка зовнішніх зв'язків України. // Під ред. к.е.н. доцента А.С. Булатова. - К.: Видавництва "БЕЄВІ, 2005. - 695с.

14. Експортно-імпортні операції: Рекомендації і документи. К.: ПКФ "Видавничий будинок", 2004. - 130с.

15. Про підприємства в Україні: Закон Українт стаття 80 // "Банківський вісник". - 2006. № 8.

16. Про порядок ведення і обліку операцій при розрахунках за допомогою векселів в Україні: Інструкція Національного банку // "Банківський вісник".- 2004. № 1.

17. Про обов'язковий оформлення векселями простроченої заборгованості за поставлені товари і надані послуги: Ухвала Верховної ради № 430 від 10.06.94 // Економічна газета - 2004. №9

18. Про порядок проведення операцій з векселями: Доповнення Національного Банку України // "Банківський вісник". - 2007. № 3.

19. Про порядок і підставу здійснення протестів векселів : Інструкція Міністерства юстиції України // Юридичний вісник.- 2004.№4.

20. Про платіжний засіб України: Ухвала Верховної Ради України // Комерсант.- 2004. № 33

21. Про порядок проведення валютних операцій пов'язаних з рухом капіталу: Лист Національного банку № 326 від 23.05.94 // Національна економічна газета, - 2004.№ 7.

22. Про порядок проведення валютних операцій на території України: Положення Національного банку України // Банківський вісник.- 2005. №2.

23. Про порядок проведення валютних операцій, пов'язаних з рухом капіталу: Положення Національного банку України // Банківський вісник.- 2006.№5.

ДОДАТОК А

ДОАТОК Б

Звіт про фінансові результати

за 2004 - 2006 р.

I. Фінансові результати

Форма № 2 тис. грн.

II. Елементи операційних витрат

ІІІ. Розрахунок показників прибутковості акцій