Грошові та кредитні системи Хорватії i Словенії

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Грошові та кредитні системи Хорватії i Словенії

Грошові та кредитні системи Хорватії i Словенії

1 ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ

Для дослідження цієї проблеми обрано Хорватія i Словенія, які входили до складу федеративної Югославії. Їхній досвід дуже важливий, бо вони, як i Україна, не мали власної грошової системи i змушені були створювати її. Поряд з цим створювалася повномасштабна система управління економікою.

Куна хорватська

Куна (kuna) — валюта Хорватії, літерний код HRK. Назва походить від назви куниці і не має жодного відношення до крони. Одна куна дорівнює 100 ліпам (lipa). Назва «ліпа» походить від назви липового дерева.

Куною було замінено у червні 1994 року хорватський дінар (перед ним був югославський дінар), який був знецінений внаслідок гіперінфляції (1.500 відсотків) під час війни. Зараз куна стабільна та має тенденцію подорожчання до долара. Зміна курсу куни по роках до 1 долара у січні:

2006 - 6.22

2005 - 5.60

2004 - 6.05

2003 - 7.09

2002 - 8.45

2001 - 8.34

2000 - 8.27

1999 - 7.11

1998 - 6.36

1997 - 6.1

1996 - 5.43

1995 - 5.23

1994 - 5.99

Банкноти: 5, 10, 20, 50, 100, 200, 500, 1000 Kn

Монети: 1, 2, 5, 10, 20, 50 lipa, 1, 2, 5, 25 Kn

Словенія стала тринадцятою державою Євросоюзу, на території якої в обіг введено єдину європейську валюту.

Словенський толар проіснував як національна валюта країни з 1991 року, коли Словенія вийшла зі складу Югославії.

У побуті словенці вже давно мали справу з наявними євро - з березня минулого року всі ціни в магазинах Словенії були позначені як у толарах, так і в євро.

Як і після впровадження наявного євро в 2002 році в західноєвропейських країнах, у Словенії цей перехід також призвів до значного росту цін, насамперед, на товари широкого вжитку.

2 ЕВОЛЮЦІЯ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ

Грошові реформи диктувалися потребами незалежності, самостійного економічного розвитку Словенії і Хорватії. Але вони були прискорені діями Сербії.

Нацбанк колишньої Югославії розцінив кроки до суверенітету як порушення єдиного динарного простору і припинив підкріплення цих країн динарною готівкою та забезпечення кредитними ресурсами, в тому числі й валютними, хоч більшу частину валюта було зароблено зусиллями саме цих держав.

До того ж Сербський банк самостійно, без погодження з іншими республіками колишньої Югославії здійснив емісію грошей більш як на 8 млрд. югославських динарів і тим самим прискорив руйнування єдиної югославської грошової системи. Це було зроблено тоді, коли Хорватія і Словенія провадили емісію у розмірах, які не зачхали інтересів інших республік. Водночас ці країни, спираючись на порівняно сприятливі умови (наявність запасів готівки, позитивного сальдо платіжного балансу, технічні можливості для друкування власної валюти і т.ін.), почали активну підготовку до здійснення грошової реформи.

Реформи грошових систем були проведені у Словенії та Хорватії майже одночасно, але методи проведення I конкретні строки суттєво відрізняються.

Законодавчий акт щодо проведення грошової реформи Сабором (парламентом) Хорватії не приймався, і її здійснено під впливом надзвичайних обставин. Уряд Хорватії] ухвалив рішення "Про введення в обіг хорватського динара як платіжного засобу на території республіки Хорватія". Усі рішення щодо грошової реформи безпосередньо приймала від імені уряду спеціальна комісія національного банку і мінфіну Хорватії. Було затверджено основні характеристики, порядок випуску в обіг та обміну хорватського динара на югославський динар.

Підготовка до впровадження і друкування грошової одиниці здійснювалися за експертною допомогою австрійських урядових та ділових кіл і за рахунок власних коштів. У Хорватії югославський динар як засіб платежу виведено з обігу впродовж 2331 грудня 1991 р. Натомість уведено національну тимчасову грошову одиницю хорватський динар шляхом обміну у співвідношенні 1:1. Емісія квазідинара здійснювалася не як банкнотів банку, а у вигляді казначейських білетів від імені міністерства фінансів Хорватії. Це пояснювалося веденням війни з Сербією. Масштаб цін не змінився. Для юридичних осіб було введено внутрішню конвертованість динара, і котирування прив'язувалося до німецької марки спочатку у співвідношенні 1 ДМ : 13 ХД. Потім з інфляцією курс змінювався. На початок грудня 1992 р. він становив 1 ДМ : 368 ХД.

Для регулювання грошової маси нацбанк використовував традиційні інструменти, запозичені переважно з арсеналу Бундесбанку. Це встановлення комерційним банкам норми обов'язкових резервних вимог; встановлення плати за кредит із первинної емісії як реальної позичкової процентної ставки; обов'язковий продаж валютної виручки комерційним банкам.

Одночасно проводилися заходи щодо розвитку експортного потенціалу і припливу вільно конвертованої валюти. Станом на і жовтня 1992 р. було досягнуто позитивного сальдо платіжного балансу.

У 1992 р. в економіці Хорватії посилилися кризові явища, oо охопили виробництво, фінансову і грошову системи. Спад промислового виробництва ще більше розбалансував споживчий ринок, поглибилася інфляція, відбулося різке зниження життєвого рівня населення. Це — наслідки воєнних дій.

У 1992 р. близько 40% видатків бюджету становили військові витрати, видатки на фінансування утримання біженців — від 22 до 105 млн. доларів США щомісячно. Водночас практично припинилося надходження коштів від туризму, значно зменшились надходження від транспорту. Дефіцит державного бюджету Хорватії зріс більш як утричі.

За таких умов країна не могла перейти до другого етапу грошової реформи — впровадження в обіг хорватської крони. Але вже з перших місяців 1993 р. почалася підготовча робота: повний перехід до системи вільних цін, подальшого розвитку підприємницької діяльності, завершення процесу приватизації. Водночас здійснюється стабілізаційна програма й антиінфляційна політика, санація підприємств та банків, подальша комерціалізація і лібералізація банківської системи, запровадження нової податкової політики, створення стабілізаційних фондів підтримки національної валюти, зміни у кредитній політиці, довгострокова програма подолання дефіциту державного бюджету.

Національний банк Хорватії завдяки самостійності проводив жорстку політику щодо кредитування дефіциту держбюджету (лише в межах 5%, як передбачено законодавством, і не більше), то дало змогу уникнути гіперінфляції.

У Словенії стартові умови, підготовчий процес, технологія і насідки впровадження національної валюти інші , ніж у Хорватії. З проголошенням незалежності (червень 1991 р.) почалася підготовка необхідних законодавчих актів, а саме: законів про національний банк, про міжнародні валютні відносини, про національну грошову одиницю тощо. Тоді ж за рішенням уряду Словенія почала друкувати за кордоном, але на власному спеціальному папері з відповідною системою захисту купони без назви грошової одиниці, оскільки на той час самої назви ще не було визначено.

Після зняття тримісячного мораторію на незалежність у жовтні 1991 р. Словенія на підставі закону "Про національну грошову одиницю" впровадила в обіг ці купони, встановивши курс обміну їх на югославські динари у співвідношенні 1 : 1, і розпочала друкування власної національної валюти — словенського толара, Певний час в обігу були обидва грошові знаки, але поступово купони вилучалися з обігу.

Основою емісії стала закупівля іноземної валюти. Емісію прив'язано до німецької марки. Кредити комерційним банкам не надавалися. Тримався досить високий курс толара — 1 ДМ: 60 толарів.

Принципова відмінність уведення національної валюти в Словенії полягає у забезпеченні внутрішньої конвертованості толара, що дало можливість повністю ліквідувати внутрішній "чорний ринок".

Завдяки сприятливішому, ніж у Хорватії, економічному становищу (зокрема відсутності величезних воєнних видатків) та проведенню жорсткої політики грошового обігу Словенією підтримувався досить стабільний курс толара щодо іноземних валют: платіжний баланс мав позитивне сальдо у розмірі 8—10%, резерви іноземної валюти швидко зросли, темпи інфляції спали з 21 до 2—3% щомісячно.

Усе це свідчить про те, що грошову реформу в Словенії проведено вдало і вона сприяла створенню й розвитку збалансованої національної ринкової економіки.

I все таки постає запитання: чому Словенія й Хорватія змогли безболісно і за короткий строк розв'язати не лише проблеми грошової реформи, а й переходу до ринкової економіки?

Річ у тому, що за структурою виробництва, його технологічним та організаційним рівнем, за методами господарювання їхні економіки виявилися адекватними ринковим принципам, а отже, і сприятливішими до економічних методів управління, до формування справжніх грошових систем. Все це допомогло швидкому проведенню приватизації. Сама ідея приватизації та переходу до ринку була підтримана населенням.

Крім того, основні сектори економіки обох країн виявилися достатньо інтегрованими в західноєвропейську економіку, внаслідок чого народне господарство не було повністю паралізоване ні воєнними діями, ні розривом зв'язків із республіками СФРЮ, передусім із Сербією та Чорногорією.

Різноплановість зовнішньоекономічних зв'язків дала можливість Хорватії, й особливо Словенії, підтримувати позитивні платіжні баланси і поповнювати валютні резерви навіть за значного падіння обсягів виробництва.

Важливо й те, що центральний банк колишньої Югославії давно працював на федеративних засадах, і тому хорватський та словенський центральні банки були автономними емісійними центрами, проводили власну грошово-кредитну політику.

До того ж у колишній Югославії рівень життя був значно вищий, ніж у колишньому Союзі, водночас існував значний рівень відкритого безробіття. Тому це явище для населення не було зовсім новим і вже були вироблені механізми соціального захисту населення від безробіття. Усе це створило сприятливіші умови, ніж, наприклад, в Україні, для проведення ринкових, у тому числі й грошових, реформ.

Словенія була однією з десяти країн, які вступили до ЄС 1 травня 2004 року.

У 2004 році вона прив’язала курс національної валюти до євро і приєдналася до механізму регулювання валютних курсів (ERM-II). За 2005 рік зростання ВВП становило 4%, інфляція наприкінці року зупинилася на оцінці 2,3%. Середньорічний дохід на душу населення — 17 350 дол. Зовнішній борг країни становить 29% ВВП. А ВВП двомільйонної Словенії в 2005 році сягав 34 млрд. дол. США. (Просто для порівняння: ВВП 47-мільйонної України в тому самому році — 78 млрд. дол.)

З 1 січня 2007 року Словенія стала повноправним членом єврозони — тринадцятим. Проте це число не бентежить словенців: 85% жителів країни вважають, що єдина валюта принесе їм економічну стабільність і подальше процвітання. Перші два тижні нового року в Словенії ходитимуть на рівних дві валюти: стара — словенський толар і нова — євро, але в магазинах ще півроку вказуватимуть подвійні ціни.

Словенія — поки що єдина країна з десяти нових членів Євросоюзу, якій вдалося здійснити необхідні економічні реформи й виконати всі вимоги Єврокомісії щодо входження в єдиний валютний простір.

3 СТРУКТУРА БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

Серцевиною кредитної системи є центральні (національні) банки Хорватський і Словенський.

Комерційні банки виконують певні економічні функції по забезпеченню кредитної політики та грошового обігу. До основних функцій банків належать:

кредитування підприємств, держави, приватних осіб та операції з цінними паперами;

регулювання грошового обігу;

залучення тимчасово вільних грошових коштів, нагромаджень і перетворення їх у позичковий капітал;

здійснення грошових розрахунків та платежів у господарстві;

випуск кредитних засобів обігу (депозитно-чекова емісія);

консультації і надання економічної та фінансової інформації.

Функції центральних (національних) банків істотно відрізняються від функцій комерційних (чи спеціалізованих). Основні з них такі: 1) емісія кредитних грошей та вилучення грошей з обігу; 2) акумуляція та збереження касових резервів інших кредитних установ; 3) збереження офіційних золото-валютних резервів; 4) надання кредитів і виконання розрахункових операцій для урядових органів; 5) здійснення розрахунків і перевідних операцій для комерційних банків; 6) грошово-кредитне регулювання економіки; 7) контроль за діяльністю кредитних установ; 8) надання ліцензій на операції із зарубіжною валютою; 9) обслуговування державного боргу країни.

Отже, центральні банки у Хорватії і Словенії виконують роль емісійного, відповідального за грошове господарство, і кредитного центру, а також роль касира держави і «банку банків». Вони є «кредиторами» останньої інстанції, тобто до них комерційні банки звертаються по допомогу у тому випадку, коли вичерпані всі інші способи мобілізації кредитних ресурсів. З підприємствами та фірмами центральний банк в операції не вступає.

Основна форма надання центральним банком кредитів комерційним банкам — скуповування у них цінних паперів та переоблік (дисконт) векселів, виданих підприємствами і прийнятими на облік (для забезпечення кредиту) комерційними банками. При цьому центральний банк регулює процентну ставку.

Грошово-кредитна політика центральних банків — це сукупність заходів, спрямованих на зміну грошової маси в обігу, обсягів кредиту й емісії, або на їх обмеження — залежно від стану економіки. Емісія здійснюється, коли потрібно подолати спад в економіці, а її обмеження — під час промислового піднесення, щоб не допускати «перегріву» економіки.

Мета грошово-кредитної політики центрального банку, — створити сприятливі умови для зайнятості робочої сили, стримування інфляції, регулювання темпів економічного зростання та збалансованості народного господарства і платіжного фонду.

Серед методів грошово-кредитної політики важливе місце посідає дисконтна політика, пов'язана з купівлею векселів. Це найстаріший метод кредитного регулювання. Зниження дисконтної ставки центрального банку стимулює комерційні банки розширювати кредитування підприємств, а підвищення — навпаки. Продаж цінних паперів центральним банком означає зменшення сум на резервних рахунках і звуження кредитування комерційними банками своїх клієнтів.

Грошово-кредитна політика центральних банків не позбавлена суперечностей. Адже коли для підвищення ділової активності банк піднімає дисконтну ставку, щоб сприяти припливу грошового капіталу з-за кордону, то подорожчання кредиту гальмує зростання виробництва і пожвавлення внутрішньої ділової активності.

Центральний банк впливає на процес кредитування у народному господарстві також шляхом відкриття спеціальних резервних рахунків комерційних банків, на яких вони зобов'язані розміщати депозити (вклади). Розміри останніх (у %) залежать від того, які вклади своїх клієнтів мобілізував комерційний банк. Ці депозити є резервом для розширення кредитування, якщо цього потребує кон'юнктура розвитку народного господарства, і страховим фондом для комерційних банків від банкрутства.

Центральний банк не може бути конкурентом комерційних банків. Його головна мета — забезпечувати стабільність грошового обігу та регулювати кредитні відносини.

Лізингові операції за сучасних умов набули особливого поширення. Лізинг означає придбання банками машин та устаткування для надання їх в оренду. За умов НТР це дуже вигідно для фірм: зменшує ризик втрат від морального зношування техніки. Це один з аспектів переплетення кредитних і торговельних операцій.

Страхові компанії — специфічні кредитні інститути. Мобілізовані за допомогою продажу страхових полісів кошти вони використовують для надання довгострокових кредитів підприємствам і державам. Проводиться також страхування кредитів.

4 ЕВОЛЮЦІЯ ТА СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ

Постсоціялістичні країни визначили свій курс, при якому основа фінансового сектору переходить у руки банків. У СловеніЇ, ХорватіЇ частка иноземного капіталу на біржі складає 20–30%, тоді як у цілому в економіці частка иноземного капіталу дуже мала.

На біржах Хорватії відчувається структурна плутанина, оскільки фінансовий сектор виявився «переповнений банками», що становлять близько однієї третини від загальної капіталізації.

Банківська система є невід'ємною частиною ефективного функціонування економіки як цілого. Система функціонування банківського сектора вже від початку 90-х років закладалася саме на потребі кредитування бізнесу, і ми не боїмося стверджувати, що ця потреба, по суті, сьогодні задоволена. Звичайно, важко було уникнути певних проблем, однак ми їх сприймаємо як проблеми перехідного періоду, пов'язані із загальною трансформацією чеської економіки.

У другій половині 90-х років почався процес ліквідації і злиття деяких малих та середніх банків, передусім через порушення їхньої ліквідності, спричиненої недостатньою сплатою кредитів, які раніше надавались підприємницькому сектору. Сьогодні ми спостерігаємо тенденцію до стабілізації і пожвавлення діяльності банківського сектора. Можна сподіватися, що й надалі ситуація тут розвиватиметься позитивно. І вже тільки тому, що із вступом до ЄС банківський сектор (під егідою Словенського Національного банку) буде інтегрований до Європейської системи центральних банків, а пізніше, у момент запровадження євровалюти, стане складовою так званої "Євросистеми".

Наприкінці XX ст. з простої однорівневої банківської галузі, яка існувала в рамках планової економіки, фінансова система країн Східної Європи еволюціонувала до ринкової економіки. Відчутні досягнення мають країни — кандидати до ЄС, передусім в аспекті впровадження acqus communataire — зводів законів, які формують юридичний фундамент загального ринку.

Проникненню іноземного капіталу в банківську структуру країн Центральної і Східної Європи сприяли:

• макроекономічна стабілізація — реформи, пов'язані зі стабілізацією рівня цін, валютного курсу, державного бюджету тощо;

• мікроекономічні реформи — створення життєздатного ринкового середовища шляхом приватизації державних підприємств, лібералізація цін, підвищення відкритості економіки;

• реформування інституціональної структури економіки — прийняття необхідних змін до законодавства, забезпечення ефективного механізму державного регулювання економіки та ін.

Але незважаючи на значний прогрес, якого досяг східноєвропейський сектор фінансових послуг за останні десять років, рівень його розвитку ще невисокий. Так, відношення обсягу банківських депозитів до ВВП становить лише дві третини від нормального для ЄС рівня, а сукупний обсяг кредитування національних компаній взагалі втричі менший від середнього по ЄС значення. Зокрема, відношення суми наданих банками кредитів до ВВП становить у Словенії, Хорватії — біля 40 %, а в середньому в країнах Центрально-Східної Європи — 30 % , тоді як у країнах єврозони цей показник стабільно перевищує 100 %.

Поки що на низькому рівні в цих країнах перебуває використання банківських послуг у роздрібній сфері. Якщо, наприклад, у Німеччині й Австрії 90—100 % населення у віці від 15 років мають рахунки у банках, то у країнах Центрально-Східної Європи, незважаючи на суттєві зміни, ця практика ще не набула такого поширення. Так, у Словенії банківські рахунки мають 80 % населення, а в Хорватії цей показник дорівнює 45—65 % [1 с.4-5].

У країнах Центрально-Східної Європи ще не набули поширення такі традиційні для західних країн банківські послуги, як кредитні картки, строкові вклади, іпотечні позики, вкладення в цінні папери.

За даними спеціального повідомлення Кагер, в якому проаналізовано банківські ринки Словенії, Хорватії, темпи зростання в секторі кредитування у цих країнах найближчим часом становитимуть 14 % , а зростання обсягів депозитів — 10 % за рік. На фінансових ринках цих країн важливе місце займуть такі альтернативні інвестиційні продукти, як страхування життя, пенсійне планування тощо. Кагер вважає, що банківський ринок у Центрально-Східній Європі збереже у 2007 р. те значне піднесення, яке було досягнуте за останні кілька років, оскільки тут ще зберігатиметься незадоволення запитів на фінансові послуги [2 с. 70-71].

Спеціалісти вважають, що експансія західноєвропейських банків у східноєвропейські країни має великі перспективи. Досить активно в цьому плані діє німецько-австрійська група Hypo – Vereinsbank , яка утворилася у 2000 р., коли німецький Vereinsbank поглинув Ва n к Austria, який у свою чергу в 1997 р. об'єднався з австрійським банком Greditanstalt. Сьогодні група має велику мережу філій у країнах Центрально-Східної Європи. Проникаючи на нові ринки, група враховувала ринкову ситуацію, яка значно відрізнялася від західноєвропейської. За останні десять років ситуація докорінно змінилася: закони про банки і банківську діяльність були узгоджені із положеннями ЄС, крім того, певною мірою просунулося вирішення проблеми безнадійних боргів; у всіх країнах, крім Словенії, найбільші комерційні й універсальні банки були приватизовані. Ці зміни відкривали іноземним фінансовим інститутам нові можливості для проникнення на ринки регіону.

Саме тоді Ва n к Austria і Hypo - Vereinsbank придбали два великі польські банки — Powszeckny Bank Kreditowy (РВК) і Ва n к Przemyslowo Handlowy (ВРН). Потім група здійснила їх злиття, після чого Hypo - Vereinsbank перетворився у третій за значенням банк Польщі. Злиття Ва n к Austria / Greditanstalt із Hypo - Vereinsbank згодом забезпечило збільшення активів групи до 21 млрд євро і нині вона працює у 15 країнах регіону. Діяльність групи у Східній Європі більш прибуткова, ніж на насичених німецьких та австрійських ринках. У сумарному прибутку в Центрально-Східній Європі він становить понад 25 % [1 с.7] .

За даними аналітиків Raiffeisen International, банківські системи у країнах Центрально-Східної Європи перебувають на різних стадіях роз d итку. Більшість банків, що функціонують у країнах N МС-8 (вісім нових членів ЄС — Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Естонія, Латвія, Литва), належать, головним чином, зарубіжним власникам. У цій групі єдиний державний банк — польський РКО, — який, за прогнозами, буде виставлено на продаж у поточному році. І лише два банки — угорський ОТР і латвійський Рагех Ваnка — перебувають у власності вітчизняних підприємців.

Аналогічна ситуація в субрегіоні СС-3, що охоплює кандидатів на вступ до ЄС у 2007 р. — Болгарію, Румунію, Хорватію. Більшість своїх банківських систем під іноземний контроль передали Хорватія і Болгарія. Консолідація банківської системи у Болгарії була повністю завершена у 2003 р. У Румунії функціонують два великих банки, а держава є власником контрольного пакету акцій. Це Ва n ка Comerciala Romana і СЕС. Але протягом 2005—2006 рр. вони будуть приватизовані.

Література

1.           Расширение ЕС и банковская система // Банковская практика за рубежом. – 2004. -№5. – с.4-5

2.           Европейский плацдарм для расширения // Банковская практика за рубежом. – 2005. - №1. с. 70-71

3.           Восточноевропейский банк австрийского происхождения // Банковская практика за рубежом. – 2004. - №8 с. 33

4.           Банки на обломках Югославки // Банковская практика за рубежом. – 2005. - №5. –с. 87