Калькулювання собівартості продукції. Управління залученням власного капіталу

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Калькулювання собівартості продукції. Управління залученням власного капіталу

Калькулювання собівартості продукції. Управління залученням власного капіталу

ПРИВАТНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ІНСТИТУТ ДІЛОВОГО АДМІНІСТРУВАННЯ»

Кафедра фінансів та кредиту

Контрольна робота

з дисципліни «Фінанси в системі планування»

Варіант №20

Виконала:

Студентка ЗФ – 06/1

Тібеж Юлія Олексіївна

Перевірила:

Викладач

Голікова К.П.

Оцінка:

Підпис викладача:

м. Кривий Ріг

2010 рік

Зміст

1     Калькулювання собівартості продукції

2     Управління залученням власного капіталу

Задача №1

Задача №2

Список використаної літератури

1                   Калькулювання собівартості продукції

Згідно з П(С)БО 16, підприємство самостійно встановлює перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості.

Методичні рекомендації пропонують такі статті калькуляції витрат на виробництво:

— сировина та матеріали;

— купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, послуги сторонніх підприємств;

— паливо й енергія на технологічні цілі;

— зворотні відходи (вираховуються);

— основна заробітна плата;

— додаткова заробітна плата;

— відрахування на соціальне страхування;

— витрати на утримання та експлуатацію устаткування (включаючи витрати на ремонт);

— загальновиробничі витрати;

— втрати від браку;

— інші виробничі витрати;

— попутна продукція (вираховується).

До наведеної номенклатури статей підприємства можуть додавати специфічні статті або якісь статті не використовувати.

Усі наведені вище витрати розподіляються на відповідні об'єкти витрат згідно з діючими нормами витрачання матеріалів, затрат праці тощо.

До загальновиробничих витрат включаються (крім розглянутих у попередньому параграфі) ті податки та збори, які можна включити у виробничі витрати, а не в адміністративні. Зокрема:

— податок з власників транспортних засобів, які мають виробниче призначення;

— плата за землю, якщо виробничий підрозділ має права на земельну ділянку, засвідчені актом;

— комунальний податок, нарахований виходячи із середньоспискової чисельності працівників виробничого підрозділу тощо.

Існує декілька методів калькуляції продукції.

За вибором об'єкта калькулювання:

-                     позамовний;

-                     попередільний;

-                     нормативний.

При позамовному методі об'єктом калькулювання є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт або партія продукції; цей метод застосовується в індивідуальному та дрібносерійному виробництвах.

Попередільний метод (від слова "переділ") — це сукупність технологічних операцій, внаслідок яких одержують продукт праці. Застосовують на виробництвах з однорідною, масовою продукцією.

При застосуванні цього методу облік витрат ведеться у розрізі видів або груп продукції за переділами.

Попередільний метод має два варіанти: одно- та багатопередільний.

1)                однопередільний метод - при застосуванні цього методу технологічний процес не поділяється, а від першої операції до останньої становить єдине ціле, наприклад, хлібопечення тощо.

2)                багатопередільний метод - застосовують, коли технологічний процес поділяють на декілька технологічних фаз (стадій, переділів) й наприкінці кожного переділу одержують напівфабрикат, який визначають за кількістю і вартістю, тобто калькулюють виробничу собівартість напівфабрикатів. Готовий продукт одержують наприкінці останнього переділу.

При обох наведених методах обліку витрат застосовується система "директ — костінг". Ця система представляє метод зрізаної (неповної) собівартості. Облік витрат і визначення собівартості готової продукції здійснюються тільки за змінними виробничими витратами. Постійні витрати не розподіляються між об'єктами калькулювання, а прямо відносяться на результати господарської діяльності. Незавершене виробництво та залишки готової продукції оцінюють за змінними витратами.

Нормативний метод обліку витрат на виробництво застосовують для щоденного виявлення відхилень від діючих норм на виробництво з метою запобігання надмірних витрат коштів підприємства.

Суть нормативного методу зводиться до того, що витрати на виробництво обліковуються з поділом їх на три елементи обліку:

1) витрати в межах норми (плану, кошторису, квоти тощо);

2) зменшення (економія) або збільшення (перевитрати) витрат порівняно з нормою (квотою, кошторисом тощо) внаслідок зміни норми під впливом технічного прогресу;

3) відхилення витрат порівняно з нормою (квотою, кошторисом, планом тощо) у бік зменшення (економія) або збільшення (перевитрати).

Важливим елементом нормативного методу обліку витрат на виробництво є складання нормативної калькуляції. Нормативна калькуляція складається на основі діючих на початку року норм витрат на конкретний вид продукції в розрізі витрат елементами собівартості (рахунки класу 8).

Ціна реалізації продукції Ц включає: виробничу собівартість ВС, визнані адміністративні витрати Ва, витрати на збут продукції В3, прибуток П та ПДВ:

Ц = ВС + Вй + В3 + П + ПДВ.

При цьому адміністративні витрати розподіляються на кожен об'єкт калькулювання аналогічно загальновиробничим, витрати на збут прямо відносяться до відповідних видів продукції або розподіляються залежно від маси, обсягу або виробничої собівартості продукції.

2                   Управління залученням власного капіталу

Формування оптимальної структури капіталу підприємства для фінансування необхідного обсягу затрат та забезпечення бажаного рівня доходів є одним із найважливіших питань, що вирішуються в процесі фінансового управління підприємством. На сьогоднішній день правильний підхід щодо поєднання власних та залучених коштів є одним із передумов фінансової стійкості підприємства і його рентабельності. Проте в умовах економічної кризи, а особливо кризи банківської сфери, залишається відкритим питання залучення нових коштів, а також пошук шляхів оптимізації структури капіталу сучасного українського підприємства.

Підприємство для свого розвитку повинно збільшувати обсяг залученого капіталу. Адже метою його тактичної діяльності є отримання прибутку, а стратегічна мета – збільшення цього прибутку та посилення фінансової стійкості. В залежності від того, які у підприємства джерела фінансування, розрізняють власний і залучений капітал. Запозичені кошти мають декілька переваг: по-перше, проценти, що сплачуються за користування запозиченими ресурсами, віднімаються від суми податку на прибуток, що знижує фактичну вартість позички, по-друге, сторони, які надають позику, отримують фіксований дохід, не можуть впливати на розподіл отриманого прибутку підприємством.

Проте, запозичені фінансові ресурси мають певні недоліки. Адже чим більший коефіцієнт заборгованості, тим більший ризик має підприємство, а відповідно, вище ціна запозичених коштів.

Виходячи з вище сказаного, виникає питання про те, яке фінансування краще і коли: чи то власними коштами, чи то борговими, чи можливе їх поєднання задля досягнення основної мети діяльності будь-якого підприємства – максимізації прибутку і мінімізації затрат.

Аналізуючи погляди вчених стосовно оптимізації капіталу, приходимо до висновку що в цілому, діяльність підприємства поділяється на певні життєві цикли. Тому для оцінки оптимізації структури капіталу необхідно чітко розуміти, який етап проходить підприємство: розвиток, стабільність чи період збитковості.

Успіх реалізації стратегії підприємства прямо залежить від того, наскільки оптимізована структура капіталу. А оптимальне співвідношення позиченого і власного капіталу залежить від їх вартості. Не слід забувати про те, що залучення власного капіталу не є безкоштовним. Адже платою за нього є дивіденди, і фінансування за рахунок власних коштів є дуже дорогим

Розвиток підприємства лише за власні кошти зменшує певні фінансові ризики, але й зменшує швидкість розширення бізнесу. А залучення додатково позичених коштів за умови використання правильної фінансової стратегії може збільшити дохід власників підприємства.

Якщо ж подивитися з іншого боку, перенасичена запозиченнями структура капіталу потребує високого рівня прибутковості, адже збільшується ризик несплати боргу та росте ризик для інвестора. Крім того цей факт може негативно вплинути на відносини з контрагентами, які можуть почати шукати більш надійного партнера.

Аналізуючи вище сказане, приходимо до висновку, що оптимальна структура капіталу підприємства являє собою таке співвідношення власних і позичкових коштів, при якому максимізується ринкова вартість підприємства.

Отже, як бачимо, розвиток підприємства сьогодні має будуватися зважаючи на систему управління власне капіталом, реалізовуватися шляхом здійснення певних функцій, та базуватися на адекватних принципах. Адже потенціал управління капіталом підприємства входить до загального стратегічного потенціалу підприємства. Сьогодні залучення запозиченого капіталу є умовою подальшого розвитку підприємства. Проте, на жаль, на сьогоднішній день ситуація щодо залучення ресурсів ззовні є дуже скрутною. Адже основним постачальником капіталу для малого і середнього бізнесу були банки та ряд іноземних інвесторів.

Таким чином, на сьогодні питання оптимізації структури капіталу є дуже важливим, адже являє собою умову стратегічного успіху діяльності підприємства. Розширення, розвиток діяльності підприємства, збільшення прибутку та рентабельності власного капіталу є можливим лише за умови правильного використання власного та залучення позичкового капіталу. А вдала комбінація цих двох складових капіталу дозволить вітчизняним підприємствам досягти економічної вигоди. Порівнявши деякі особливості власного і позичкового капіталу, приходимо до висновку, що лише об’єднання цих двох складових дає змогу підприємству активно розвиватися.

На сьогодні оптимальним є така структура капіталу, яка сприяє максимізації ринкової вартості підприємства. Але в даних умовах господарювання оптимізувати структуру капіталу навряд чи вдасться більшості вітчизняних підприємств. Адже існує проблема залучення додаткових коштів, що не є дешевшими у порівнянні з залученням власних. Цьому сприяє ряд макроекономічних проблем як в країні, так у світі в цілому.

Одним з основних напрямів поліпшення використання капіталу підприємства є, перш за все, забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел: чистого прибутку і амортизаційних відрахувань.

Збільшення чистого прибутку можливе за рахунок підвищення ефективності використання власного капіталу – збільшення оборотності та підвищення рентабельності власного капіталу.

Збільшення обсягів фінансування за рахунок амортизаційних відрахувань можливе шляхом застосування прискореної амортизації основних засобів.

Задача №1

калькуляція собівартість власний капітал фінансування

За наведеними даними визначте суму фінансування за рахунок зовнішніх джерел для підприємства.

Плановий обсяг продажу продукції у наступному році — 400 200 грн.

Обсяг продажу продукції у поточному році — 350 000 грн.

Відсоток чистого прибутку після виплати дивідендів до обсягу продажів — 3%.

Приріст активів, що залежать від обсягу продажів продукції, становить 80% від приросту обсягу продажу.

Приріст пасивів, що залежать від обсягу продажу, становить 40% приросту обсягу продажів.

Розв’язання.

Використовуємо формулу:

де Фз — необхідне фінансування за рахунок зовнішніх джерел, тис. грн;

А — активи, які змінюються залежно від обсягу продажів, тис. грн;

DР — запланована зміна обсягу збуту за рік, тис. грн;

П — пасиви, що змінюються залежно від обсягу продажів, тис. грн.;

К — відношення чистого прибутку після виплати дивідендів до обсягу продажів;

Р — обсяг збуту в плановому році, тис. грн.

Підставляючи наведені дані, одержимо:

0,80 (50 200) – 0,40 (50 200) – 0,03 (400 200) = 8 074 грн.

Підприємству потрібно 8074 грн, щоб забезпечити збільшення обсягу виробництва і реалізації продукції.

Задача №2

Визначте плановий обсяг реалізованої продукції коли відомо, що плановий випуск продукції за рік складає 700 шт. Відпускна ціна одиниці продукції 12000 грн. Залишки нереалізованої продукції на початок року – 400 тис. грн; на кінець року – 800 тис. грн.

Розв’язання.

1.                Визначаємо обсяг товарної продукції:

700 шт. х 12 000 грн. = 8400 тис.грн.

2.                Визначаємо плановий обсяг валової продукції:

8400 тис.грн. + (400 тис.грн. – 800 тис.грн.) = 8000 тис.грн.

Плановий обсяг реалізованої продукції складає 8000 тис.грн.

СПИСОК використаної літератури

1.                Господарський кодекс України

2.                Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991р.

3.                Бланк И. А. Управление прибылью. - К.: Ника-Центр, Эльга, 2004.

4.                ЛахтіоноваЛ.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання: Монографія. – К.: КНЕУ, 2007.

5.                Подольська В.О., Яріш О.В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник._ К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 488с.

6.                Філімоненков О.С. Фінанси підприємств. Навчальний посібник. Житомир: ЖІТІ, 2006.

7.                Фінанси підприємств. Підручник / За ред. А. М. Поддєрьогіна. - К.: КНЕУ, 2006.

8.                Фінанси підприємств: Навч. посібник. – 2-ге вид., прероб. І доп. Рекомендовано МОН / Партин Г.О., Загородній А.Г. – К., 2008. – 379

9.                Фінанси підприємств: Навч. посібник. – 3-тє вид., стер. / Гриньова В.М., Коюда В.О., - К., 2007. – 423 с.

10.           Фінанси підприємств: тести, задачі, методичні рекомендації: Навч. посіб. / В.З. Потій, Н.Д. Бабяк, Г.Ю. Жолнерчик та ін.; За ред.. В.З. Потій. – К.: КНЕУ, 2007. – 244 с.

11.           Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник: /за ред. Проф. Г.Г.Кірейцева. – Київ: ЦУЛ, 2008. – 496с.