Облікова політика підприємства як методологічна основа фінансового менеджменту

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Облікова політика підприємства як методологічна основа фінансового менеджменту

Облікова політика підприємства як методологічна основа фінансового менеджменту

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Кафедра фінансів, обліку і аудиту

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

з дисципліни « Фінансовий менеджмент »

на тему : « Облікова політика підприємства як методологічна основа фінансового менеджменту »

Виконала:

студентка економічного факультету

денної форми навчання

групи СФП-10

спеціальності 8.050104 «Фінанси» ____________ Х.О.Колмогорова

Перевірив:

канд. екон. наук, доцент ____________ Г.М.Фадєєва

Харків

2010

Податкове законодавство при регулюванні обліку орієнтується на те, щоб зменшити витрати підприємства та збільшити статті доходів, щоб таким чином забезпечити високий прибуток, відповідно високий податок на прибуток. Підприємство ж зацікавлене в тому, щоб платити менші податки. Цієї мети допомагає досягти такий інструмент бухгалтерського обліку, як облікова політика.

Фінансова політика підприємства, як реалізація фінансового менеджменту, включає багато складових, таких як:

- облікова політика;

- кредитна політика;

- політика управління грошовими засобами;

- політика управління витратами;

- дивідендна політика тощо.

Вибір варіанту облікової політики підприємство здійснює у відповідності до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 р. та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Зміна підходів до організації обліку та його ведення зумовлена переходом України до ринкової економіки, що проявляється у вигляді самостійного формування всього облікового процесу.

Суть нових підходів до організації бухгалтерського обліку полягає в тому, що на основі встановлених державою загальних правил бухгалтерського обліку підприємства повинні самостійно розробляти облікову політику для розв'язання поставлених завдань.[1].

Аналіз останніх досліджень та публікацій дає можливість стверджувати, що велика кількість вітчизняних вчених у своїх працях вивчають питання впливу обраної облікової політики на результати діяльності підприємств. Серед них: Ф.Ф. Бутинець, Т.В. Войтенко, О.М. Костенко, О.А. Подолянчук, П.Т. Саблук, В.В. Сопко та ін.

Методика обліку в багатьох питаннях визначається обліковою політикою, яка обирається підприємством самостійно. Правильне формування облікової політики має вагомий вплив на розмір доходів, витрат, активів та зобов’язань, що у свою чергу визначає кінцевий стан господарювання суб’єкта підприємницької діяльності та стратегію його розвитку в майбутньому.

До об’єктів облікової політики, які мають найбільший вплив на фінансові результати, належать: 1) облік основних засобів (порядок визнання основних засобів; визнання термінів корисної експлуатації; визначення ліквідаційної вартості; вибір методу нарахування амортизації); 2) облік запасів (вибір методу вибуття запасів); 3) облік дебіторської заборгованості (вибір методу визначення оцінки резерву сумнівних боргів); 4) облік забезпечень наступних витрат і платежів (визначення резерву, які забезпечують наступні витрати і платежі); 5) облік витрат (встановлення переліку та складу статтей калькулювання виробничої собівартості продукції).[3].

Управління фінансовою діяльністю підприємства базується на використанні різноманітних методів і прийомів обґрунтування фінансових рішень.

Важливою методологічною основою фінансового менеджменту є його облікова політика, тобто сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються у процесі складання фінансової звітності. [6].

Облікова політика суттєво впливає на фінансові результати діяльності підприємства, і чим менше зарегламентована діяльність його облікових служб у виборі методів бухгалтерського обліку, тим більше можливостей у фінансових менеджерів для маневру під час розробки фінансових рішень.

Принципове значення в обґрунтуванні фінансових рішень мають методи оцінки активів, списання матеріальних ресурсів на собівартість виготовленої продукції, розподілу накладних постійних витрат на продукцію, нарахування амортизації та ін.

Так, згідно із принципом визначення затрат для постановки активів на облік, як правило, використовується метод фактичних затрат (придбання за початковою вартістю). В подальшому під час переоцінки вартості активів можна використовувати інші методи:

• метод поточної або остаточної вартості. Передбачає переоцінку вартості активів з урахуванням фактичного рівня і ступеня зносу;

• метод чистої (ринкової) вартості реалізації. Базується на оцінюванні реальної виручки від реалізації активів у поточний момент;

• метод затрат на заміну. Базується на оцінюванні витрат на придбання (або будівництво) аналогічних активів за поточними ринковими цінами;

• метод ліквідаційної вартості. Використовується для оцінювання потенційної виручки від розпродажу активів збанкрутілого підприємства.

У випадку, коли активи надійшли на підприємство як частина пайового внеску, вони можуть оцінюватися методом ринкової вартості або методом визначення дисконтованого потенційного доходу від використання активів.

У разі придбання активів у кредит допускається їх оцінювання методом ринкової вартості або методом визначення теперішньої вартості майбутніх виплат та погашення боргових зобов'язань, пов'язаних із купівлею активів.

Довгострокові фінансові інвестиції підприємства можуть оцінюватися двома методами:

— методом участі у капіталі, якщо певне підприємство є асоційовим підприємством для емітента;

— методом нижчої з двох оцінок (собівартість придбання або ринкова вартість).

Значний вплив на фінансову звітність справляють методи списання використаних матеріалів на собівартість виготовленої продукції. Для цього можуть використовуватися три основні способи:

— метод середньозваженої ціни — списання матеріалів за середньою собівартістю;

— метод "ФІФО" — списання товарно-матеріальних цінностей за собівартістю найперших із закуплених партій сировини;

— метод "ЛІФО" — списання запасів за собівартістю останніх з придбаних партій сировини.

При використанні методу "ЛІФО" завищується собівартість продукції, занижуються залишки матеріалів у балансі й відповідно занижується прибуток. І навпаки, при методі "ФІФО" за рахунок зниження собівар­тості й завищення залишків матеріалів прибуток завищується.

У практиці світового фінансового менеджменту, як правило, розмежовується сфера застосування згаданих методів. Так, метод "ЛІФО" застосовується в управлінському обліку для внутрішнього фінансового аналізу, планування і прогнозування. Цей метод допомагає визначати реальну ціну продукції і дає змогу виробникам краще адаптуватись до інфляції. Метод "ФІФО" використовується у фінансовому обліку для зовнішньої фінансової звітності, у тому числі при визначенні розміру оподаткованого прибутку.

Слід зауважити, що в країнах з ринковою економікою метод "ЛІФО", незважаючи на податкові переваги в умовах інфляції, не отримав широкого поширення у зовнішній фінансовій звітності, оскільки його застосування призводить до зменшення чистого прибутку в розрахунку на одну акцію, тобто до зниження ринкової вартості цінних паперів підприємства і зменшення інвестиційної привабливості підприємства.

У процесі обґрунтування фінансових рішень слід враховувати діючий на підприємстві порядок розподілу загальних або накладних постійних витрат. До основних методів розподілу накладних постійних витрат на продукцію відносять такі:

• повний розподіл накладних постійних витрат на всю продукцію пропорційно прямій заробітній платі, вартості всіх прямих витрат, розміру виручки від реалізації або іншим способом;

• розподіл накладних постійних витрат лише на рентабельні види продукції;

• включення до собівартості продукції лише змінних витрат і відшкодування накладних постійних витрат за рахунок прибутку.

Діючий порядок розподілу загальних витрат визначає цінову політику підприємства і складає його комерційну таємницю.

Одним із найвпливовіших елементів облікової політики на фінансовий результат діяльності підприємства є вибір методу нарахування амортизації. Відповідно до Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», встановлені такі методи нарахування амортизації: прямолінійний, зменшення залишкової вартості (відсотковий), прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний, виробничий та податковий. Щодо визначення найдоцільнішого з них не існує єдиної думки.[2].

Перевагою прямолінійного методу є простота розрахунку амортизації, а також можливий рівномірний розподіл амортизації для кожного звітного періоду. Це дає можливість зіставляти собівартість продукції, що виготовляється, з доходами від її реалізації. При використанні прямолінійного методу показники фінансових результатів не будуть коливатися в різних періодах за більш-менш аналогічних умов виробничого процесу. Основою прискореного методу нарахування амортизації є накопичення великої суми коштів, що необхідні для відтворення основних засобів протягом перших років їх використання, коли виконується значна кількість ремонтів і відповідно збільшуються витрати на їх здійснення. Виробничий метод амортизації передбачає, що функціональна корисність основних фондів залежить не від часу, а від результатів їх використання. Разом з тим, на термін корисної служби впливає кількість продукції або обсяг послуг, які підприємство планує виготовити або надати, використовуючи наявні засоби праці. Недолік цього методу полягає у тому, що в умовах нестабільності ринкової економіки важко передбачити обсяги продукції на майбутні періоди.

Вагомий вплив на фінансові результати має також вибір методів оцінки вибуття запасів. Найбільш доцільним є метод оцінки вибуття запасів за середньозваженою собівартістю, що використовується більшістю підприємств. Метод оцінки ФІФО викривлює фінансовий результат в умовах інфляції, адже при цьому занижується собівартість внаслідок списання запасів з нижчою собівартістю, ніж вони реально коштують на момент їх списання. [4].

Значно впливає на формування фінансових результатів метод визначення резерву сумнівних боргів, від якого залежить сума витрат підприємства. Відповідно до П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» передбачено три методи нарахування такого резерву: на підставі платоспроможності дебітора; на основі класифікації дебіторської заборгованості, на основі коефіцієнта сумнівності. Застосування будь-якого з трьох методів нарахування резерву сумнівних боргів є чи не найбільш суб’єктивним моментом, адже будь-які норми чи базові показники, наприклад, для визначення коефіцієнту сумнівності, зовсім відсутні.[2].

Непомітний вплив на фінансові результати діяльності підприємств має вибір порогу суттєвості. Суттєвою вважається та інформація, відсутність якої може вплинути на прийняття рішень сторонніми користувачами звітності. Від того, яке значення цього порогу буде обрано, залежить фінансовий результат, адже придбані активи, які не перевищують суттєве значення, одразу ж будуть списані на витрати підприємства і, як наслідок, зменшують його прибутковість [3].

Отже, фінансовий результат діяльності підприємства прямо залежить від обраної облікової політики. У зв'язку з цим, головному бухгалтеру необхідно врахувати всі варіанти та переваги забезпечення облікової політики, для того, щоб кінцевий фінансовий результат суб'єкта господарювання був максимально позитивним. [5].

Таким чином, сукупність дій відповідального за облікову політику на підприємстві спрямована на результативність обліку - ефективність наданої ним інформації, оскільки облікова політика при підприємницькій діяльності, яка пов'язана із виживанням на ринку товарів, робіт і послуг, орієнтацією на ефективність роботи та якість, нестандартністю підходів до вирішення проблемних питань та ризиком, має слугувати підтримкою оперативних та стратегічних інформаційних потреб користувачів, у тому числі тих, які мають особисту зацікавленість у результатах діяльності підприємства. [7].

Список використаних джерел:

1. Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. № 996-ХІV із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 11.05.2000 р. № 1707-ІІІ, від 08.06.2000 р. № 1829-ІІ.

2. Войтенко Т.В. Облікова політика – 2010: головне / Т.В. Войтенко // Податки і бухгалтерський облік. – 2010. - № ½. – С. 16-22.

3. Костенко О.М. Облікова політика як внутрішньогосподарський інструмент впливу на формування прибутковості підприємства / О.М. Костенко // Економіка і держава. – 2009. - № 6. – С. 71-78

4. Коваленко Л.О., Ремньова Л.М. «Вплив облікової політики на результати управлінських рішень» - К. 2008.- № 7.- С. 23-27.

5. Подолянчук О.А. Облікова політика та її вплив на доходи підприємств / О.А. Подолянчук. –К. 2008. - № 4. – С. 103-108.

6. Коваленко Л.О. « Облікова політика підприємства як методологічна основа фінансового менеджменту », 2008. - С.12-15.

7. Шпаковська Н., Мушникова С., Котенко Н. Місце облікової політики підприємства в системі фінансового менеджменту // Становлення облікової політики в Україні: Тези доп. Всеукр. Наук. Конф. 18 – 19 травня 2007 р. – Тернопіль: економ. Думка, 2007. – С. 228 – 230.