Організація та методологія управління фінансовими ресурсами підприємства

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Організація та методологія управління фінансовими ресурсами підприємства

Організація та методологія управління фінансовими ресурсами підприємства

ЗМІСТ

ЗМІСТ

1 Теорія фінансових ресурсів підприємства

1.1 Сутність фінансових ресурсів, як теоретичної категорії

1.2 Джерела формування фінансових ресурсів

1.3 Ефективність використання фінансових ресурсів

2 Аналіз фінансового стану підприємства ТОВ «Фоззі-Н»

2.1 Характеристика ТОВ «Фоззі-Н» як суб’єкта господарської діяльності

2.2 Аналіз фінансових ресурсів та джерел їх формування

2.3 Оцінка ефективності використання фінансових ресурсів

3 Шляхи підвищення ефективності використання фінансових ресурсів

3.1 Оптимізація структури капіталу

3.2 Контролінг, як інструмент підвищення ефективності використання фінансових ресурсів

3.3 Джерела зростання прибутку підприємства

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

У сучасних умовах для більшості підприємств типовим наслідком кризових явищ їхнього економічного розвитку стала гостра нестача необхідного обсягу активів, що істотно позначається на ефективності їхнього господарювання. Разом із цим низька забезпеченість підприємств активами супроводжується низьким рівнем їх використання.

Стрімкий характер зміни макроекономічних умов господарювання обумовлює необхідність здійснення адекватних змін у системі управління підприємствами. Насамперед це стосується фінансового управління, тому що в ситуації ускладнення зовнішнього середовища діяльності підприємств в першу чергу необхідним є впорядкування руху фінансових ресурсів. Проблема застосування способів та прийомів фінансового управління, що відповідають сучасним умовам господарювання, найбільш гостро постає на підприємствах торгівлі, оскільки ця галузь безпосередньо відображає весь спектр фінансових взаємодій між споживачем, виробником і державою.

Питанням здійснення фінансового управління присвячено велику кількість наукових праць як вітчизняних, так і закордонних авторів. Однак більшість з них досліджували цю проблему на макрорівні, в результаті чого мають місце усталені поняття фінансових важелів і методів, що являють собою інструменти державного управління підприємницькою діяльністю. Питання фінансового управління на рівні підприємств досліджувались такими вченими, як С.Аптекар, І.Бланк, В.Бєлолипецький, Н.Власова, В.Ковальов, А.Ковальова, А.Крутик, Л.Лігоненко, А.Мазаракі, Д.Моляков, Л.Омелянович, А.Поддєрьогін, О.Стоянова, Н.Ушакова, Л.Фролова та інші. Однак у наукових працях сучасних авторів відсутній єдиний підхід до трактування сутності окремих складових елементів фінансової діяльності підприємств торгівельної галузі. У результаті відбувається ототожнення способів, методів, механізмів і функцій фінансового управління, що створює труднощі їхнього практичного застосування в діяльності підприємств торгівлі. Фактором додаткового ускладнення ситуації є недостатній рівень адаптації окремих положень фінансового управління підприємством, розроблених західними вченими (Ю. Бригхем, Дж. Ван Хорн, Е. Гринолл), до сучасних умов господарювання вітчизняних підприємств і особливостей об'єктів фінансового управління в торгівлі.

Актуальність теми, недостатня наукова розробленість окремих її сторін і практична значимість визначили вибір мети і завдань дипломної роботи.

Предметом дослідження в дипломній роботі є організація та методологія управління фінансовими ресурсами підприємств.

Об’єктом дослідження є фінансова діяльність ТОВ «ФОЗЗІ-Н».

Метою дипломної роботи є вивчення теоретичних засад та досвіду управління фінансовими ресурсами на сучасному підприємстві для виявлення основних шляхів підвищення його ефективності.

Виходячи з поставленої мети, завданням дипломної роботи є:

- уточнення категоріальних понять фінансового менеджменту підприємств, визначення особливостей його організації в сучасних умовах;

- організаційно-економічна характеристика підприємства, як суб’єкта господарювання;

- практичне проведення аналізу фінансової діяльності ТОВ «ФОЗЗІ-Н»;

- оцінка ефективності використання фінансових ресурсів підприємства;

- визначення основних напрямки покращення якості управління фінансовими ресурсами з метою нейтралізації факторів, що негативно впливають на фінансовий стан підприємства;

- визначити шляхи подальшого вдосконалення управління фінансовими ресурсами підприємства і розробити відповідні пропозиції;

- прогнозування фінансово-економічних показників діяльності підприємства за умови впровадження наведених пропозицій.

Методичний інструментарій дослідження складається із загальнотеоретичних та спеціальних методів наукового пізнання: аналізу і синтезу, конкретного і абстрактного, якісного і кількісного аналізу, порівняльних характеристик, розрахунково-аналітичних прийомів, інформаційних технологій.

Інформаційною базою для проведення дослідження є теоретичні джерела та практичні матеріали ТОВ «ФОЗЗІ-Н».

1 Теорія фінансових ресурсів підприємства

1.1 Сутність фінансових ресурсів, як теоретичної категорії

"Фінансові ресурси" - одна з найбільш уживаних економічних категорій у понятійному апараті практичного менеджменту й економічної науки. Тому кожен дослідник питань фінансової теорії та фінансового менеджменту приділяє їм особливу увагу. Незважаючи на це, єдиної точки зору щодо змісту та економічної "інтерпретації фінансових ресурсів не існує.

Як вважає Г.Г. Кірейцев, економічна категорія "ресурси" на рівні господарюючого суб'єкта має низку особливостей:

-                      структура ресурсів динамічна и залежить від розвитку підприємства, стадії Його функціонування, галузі та сфери економіки;

-                      використання будь-якого виду ресурсів передбачає їх вартісне відтворення (ресурси із матеріально-уречевленої форми переходять у вартісну або фінансову) [13, с. 63].

Рівень державного регулювання економічних процесів, на який посилаються окремі автори, теж не може бути ознакою, що впливає на визначення суті фінансових ресурсів, оскільки залежить від теоретичних засад економічної політики держави та конкретних умов розвитку національної економіки. Так, кейнсіанська доктрина вважає державне регулювання важливим елементом системи забезпечення розвитку національної економіки, значення якого зростає у періоди погіршення ринкової кон'юнктури. Не випадково під час Великої кризи кінця двадцятих - початку тридцятих років минулого століття саме теоретичні моделі Дж. Кейнса та його послідовників стали основою економічної політики багатьох країн. На противагу кейнсіанській моделі економічної політики неоліберальний і особливо монетаристський напрям економічної теорії ратують за обмеження втручання держави в економічні процеси. Однак не існує жодної принципової відмінності в розумінні предметної суті фінансових ресурсів (капіталу) між представниками цих шкіл та напрямів у економічній теорії.

Представники класичної теорії наводять визначення фінансових ресурсів лише як державного явища.

Так, С.Ю. Вітте (1849-1915) вважав що з кінця XVII ст., під словом фінанси (фінансові ресурси) варто розуміти всю сукупність державного майна [7, с. 243]. Однак, в міру розвитку ринкових відносин, роль держави в економіці знижується. Розвиток ринків капіталу, підвищення ролі транснаціональних корпорацій, процеси концентрації в області виробництва, посилення значущості фінансового ресурсу як основоположного в системі ресурсного забезпечення будь-якої економічної діяльності привели в середині XX ст. до потреби теоретичного осмислення ролі фінансів на рівні господарюючого суб'єкта. Поняття "фінанси" та "фінансові ресурси" стали застосовувати не тільки як елемент державних фінансів. Так, представник англо-американської школи Л. Гітман дав таке тлумачення фінансів: "фінанси охоплюють процеси, інститути, ринки і інструменти, які мають відношення циркуляції грошових коштів між індивідуумами, підприємствами і державою "[33, с. 378].

Серед українських та російських вчених існує дуже багато визначень фінансових ресурсів підприємства. Така неоднозначність відображає, по-перше, відірваність вітчизняної економічної науки від тих процесів, перетворень і явищ, які нині відбуваються в українській економіці. По-друге, це свідчить про певне нерозуміння функціонування ринкової економіки та її законів, які поступово, але неухильно приходять на зміну командно-адміністративній системі, або принаймні про невдалу спробу поєднати закономірності цих двох систем у єдиному симбіозі.

Базові проблеми теорії фінансів у взаємозв'язку із положеннями політичної економії досліджував Е.О. Вознесенський. Автором зроблено спробу проаналізувати закономірності розвитку фінансів у різних формаціях. Він зазначає, що "фінансові ресурси" - це грошові фонди. На рівні держави це дійсно так, проте на нашу думку, фінансові ресурси на рівні суб'єктів господарювання це не тільки грошові фонди, але й грошові кошти у не фондовій формі [8, с. 54].

Розкриттю питань теорії та методології радянських фінансів, історії їх становлення та розвитку присвячено спільну роботу М.Г. Сичова та Б.І. Болдирєва "Финансы СССР" [25]. Щодо сутності фінансових ресурсів у ній зазначено, що утворені підприємствами, об'єднаннями, організаціями та державою грошові нагромадження та грошові фонди в порядку розподілу та перерозподілу суспільного продукту та національного доходу і є фінансовими ресурсами. Враховуючи це визначення можна зробити висновок, що автори розмежували фінансові ресурси та джерела їх утворення, що дозволило виділити в структурі фінансових ресурсів крім грошових фондів також і грошові нагромадження.

Більш конкретне визначення фінансовим ресурсам з указівкою їхніх джерел і механізму формування представив М.Я. Коробов [15]. На його думку, фінансові ресурси підприємства - це його власні і позичкові грошові фонди цільового призначення, які формуються в процесі розподілу та перерозподілу національного багатства, внутрішнього валового продукту і національного доходу та використовуються в статутних цілях підприємства [15, с. 267]. За визначенням М.Я. Коробова, фінансові ресурси підприємства приймають форму грошових фондів.

Такого ж погляду на сутність фінансових ресурсів дотримується також О.Д. Василик. У своїй праці "Теорія фінансів" [6] автор проводить глибокий аналіз сутності фінансових ресурсів на рівні державних фінансів, що і відображається у розгляді фінансових ресурсів як грошових фондів.

У І.В. Зятковського, як і в О.Д. Василика, ознакою фінансових ресурсів названо грошові фонди (цільове спрямування грошових коштів), а також визначено, в результаті чого вони створюються. Такий підхід є дискусійним, адже зосередження ресурсів у фонді спричиняє небажані „застої" коштів із можливим зменшенням прибутків та утворенням збитків. До ознак фінансових ресурсів підприємств І.В. Зятковський відносить джерела їхнього формування та факт володіння і розпорядження ними суб'єктом господарювання [11, с. 88].

У праці М.І. Туган-Барановського "Социальная теория распределения" запропонована соціально-економічна теорія розподілу фінансових ресурсів, що стала важливим кроком в розвитку економічної думки України [28, с. 32]. Незважаючи на прогресивність даного підходу він розкриває сутність лише формування первинних доходів, що акцентує увагу не на дослідженні фінансових ресурсів, як таких, а на джерелах їх формування.

Питанням сутності фінансів, їх ролі в розподілі та перерозподілі національного доходу присвячена праця Д.А.. Аллахвердяна "Роль финансов в распределении национального дохода СССР"[1]. В ній зазначається, що фінансові ресурси утворюються в процесі виробничо- фінансової діяльності підприємств завдяки створюваному ними чистому продукту, який отримуючи своє грошове вираження, виступає в якості фонду грошових коштів. Дане визначення, на нашу думку, є неповним оскільки: по- перше, не враховує те, що фінансові ресурси можуть крім виробничо-фінансової діяльності підприємств, також створюватися в процесі інвестування; по-друге, у визначенні робиться акцент на процесі формування фінансових ресурсів, а не їх розподілі та використанні, тобто досліджуються джерела фінансових ресурсів, а не самі фінансові ресурси; по- третє, грошові кошти підприємства можуть знаходитися не лише у фондовій формі.

Систематизація великого історичного матеріалу щодо питань розвитку фінансово-кредитних відносин в колишньому СРСР, який охоплює період з 1917 по 1950 роки проведена в праці В.П. Д'яченка "История финансов СССР (1917-1950 гг.)"[9]. В цій праці під фінансовими ресурсами автор розуміє централізовані та децентралізовані фонди грошових ресурсів у відповідності з функціями та завданнями держави. Трактування фінансових ресурсів у цій роботі здійснюється через призму адміністративно-командної системи, що базувалася на тотальній державній власності, що визначило пріоритетом досліджень державні фінанси, внаслідок чого логічним видається трактування фінансових ресурсів в якості фондів грошових коштів.

Питання фінансового управління підприємством розглядаються в роботі В.І. Терьохіна "Финансовое управление фирмой"[27]. У даній праці під фінансовими ресурсами розуміються фонди грошових коштів, які знаходяться в розпорядженні держави, господарюючих суб'єктів та населення, що утворюються в процесі розподілу та перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту, головним чином чистого доходу у грошовій формі та призначені для забезпечення розширеного відтворення та задоволення загальнодержавних потреб. З цього визначення випливає, що автор розмежовує фінансові ресурси та джерела їх формування, проте не враховує те, що використання підприємством грошових коштів для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками, страховими компаніями здійснюється у нефондовій формі.

Визначення належності до фінансових ресурсів грошових фондів і частини грошових коштів, що використовується у нефондовій формі, дає підручник "Фінанси підприємств" за ред. А.М. Поддєрьогіна [22]. Отже, також повністю ототожнюються фінансові ресурси та грошові кошти.

Швидше за все, визначення фінансових ресурсів як усіх коштів, або як їхньої частини, виникло через різне тлумачення сутності ресурсів держави і підприємств. Адже для підприємств саме ті кошти, що забезпечують господарську діяльність підприємства, є фінансовими ресурсами.

З наведених визначень фінансові ресурси характеризуються сумами грошових коштів, грошових нагромаджень, доходів або фондів грошових коштів, хоча

жодне визначення не конкретизує розміру фінансових ресурсів (уся сума грошових коштів (доходів, нагромаджень, фондів) чи тільки певна їхня частина).

Слід відмітити, що визначення фінансових ресурсів, які зводяться до формування фондів коштів, значно скорочує склад фінансових ресурсів, оскільки в розпорядженні підприємства можуть бути кошти у фондовій і нефондовій формах.

Грошові фонди - це частина коштів, що мають цільове призначення. З їхньою допомогою здійснюється забезпечення виробничої діяльності необхідними грошовими ресурсами, а також задоволення потреб розширеного виробництва: фінансування науково- технічного прогресу, опанування і впровадження нової техніки, економічного стимулювання та ін. До таких фондів відносяться статутний фонд, фонд оплати праці, фонд соціального призначення, резервний фонд та ін.

У нефондовій формі підприємством використовуються кошти для виконання зобов'язань перед бюджетом і позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями. У нефондовій формі підприємства одержують дотації, субсидії, спонсорську допомогу. Фінансові ресурси в нефондовій формі не мають цільової спрямованості.

Те, що фінансові ресурси підприємства існують у фондовій і не фондовій формах, підкреслюється С.В. Хачатуряном. На його думку, фінансовими ресурсами доцільно вважати частину коштів підприємства у фондовій і нефондовій формах, що формується в результаті розподілу виробленого продукту, залучається до діяльності підприємства з різних джерел і спрямовується на забезпечення розширеного відтворення виробництва [30, с. 81].

В.В. Бурковський під терміном "фінансові ресурси" розуміє грошові кошти, акумульовані в фондах цільового призначення для здійснення відповідних витрат [5, с. 87].

Однак визначення, які характеризують фінансові ресурси лише з фондової форми, не є зовсім повними, оскільки вони можуть мати і нефондову форму. П.А. Стецюк стверджує що фондову детермінованість фінансових ресурсів не можна вважати істотною їхньою ознакою з огляду на такі обставини:

-                      існування певних видів фондів активів (ресурсів) можливе завдяки тому, що існують ці активи, а не навпаки;

-                      якщо погодитись із фондовою природою фінансових ресурсів, то потрібно визнати їх нормативний, а не об'єктивний характер. З огляду на це, виникає питання про правомірність віднесення до фінансових ресурсів коштів, що становлять окремі фонди, якщо регламент цих фондів встановлює певні обмеження на їхнє використання;

-                      такий підхід не дає відповіді на запитання: яка істотна різниця між коштами, що віднесені до певних фондів, і коштами, що не потрапили до них [26, с. 134].

В.В. Ковальов вважає, що трактування будь-якого фонду як джерела ресурсів для придбання активів не варто розуміти буквально - активи найчастіше набуваються у тому випадку, якщо у підприємства є достатні об'єми вільних грошових коштів, а не тому, що створено фонд. Не випадково підприємства не поспішають створювати різноманітні фонди, а акумулюють їх у вигляді нерозподіленого прибутку [14, с. 332].

Так, А.М. Бірман звертав увагу на відсутність чіткого розмежування між поняттями доходи, грошові кошти, грошові фонди (фонди грошових коштів), фінансові ресурси. Хоча і він трактував фінансові ресурси досить широко - як „виражену у грошах частину національного доходу, сконцентровану безпосередньо в державі чи в соціалістичних підприємств для використання на цілі розширеного відтворення та на загальні державні видатки" [4, с. 31 ]. Тобто, з одного боку, ресурси обмежено потребами лише розширеного відтворення, а з іншого - включено до них кошти, необхідні для загальнодержавних видатків (управлінських, оборонних, соціальних). Крім того, методологічний підхід А.М. Бірмана до фінансових ресурсів також не дозволяє окремо ідентифікувати фінансові ресурси суб'єкта господарювання.

За умов планової економіки у більшості наведених визначень фінансових ресурсів відсутнє розмежування фінансових ресурсів держави і підприємств. Відмінності визначено джерелами формування та напрямами використання фінансових ресурсів. За сучасних умов така відмінність обумовлена розвитком різних форм власності, повною самостійністю і відповідальністю підприємств.

На практиці також досить часто ототожнюють поняття грошових коштів і фінансових ресурсів. Термін "грошові кошти" - поняття більш широке як за змістом, так і за обсягами, ніж "фінансові ресурси", що складають тільки частину грошових коштів підприємства. Тому обов'язково потрібно визначати, які саме кошти є ресурсами. Доходи також пов'язані з фінансовими ресурсами (як джерело їхнього відновлення та прирощування).

Грошові нагромадження можуть розглядатися лише як джерело прирощування фінансових ресурсів, хоча вони можуть бути використані й на інші цілі.

Фонди ж грошових коштів можуть розглядатись як місце концентрації фінансових ресурсів, але, знову ж таки, у фондах можуть концентруватися не тільки ці ресурси. Тому усі наведені поняття між собою тісно пов'язані, але зовсім не тотожні [29, с. 131].

Цікавими є позиції фахівців, які до фінансових ресурсів відносять не лише грошові кошти (фонди, доходи, накопичення, нагромадження). Так, визначаючи сутність фінансових ресурсів, В.М.Опарін стверджує, що "фінансові ресурси - це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємства, на основі яких формуються продуктивні доходи" [19, с. 10, 79]. Таким чином, до складу фінансових ресурсів включено всі кошти, що отримує суб'єкт господарювання (у фондовій або нефондовій формах), дещо, по-новому, трактується цільове спрямування фінансових ресурсів - дослідження напрямів їхнього розміщення. Отже, автором відзначено необхідність тлумачення фінансових ресурсів як динамічного поняття. Крім того, фінансові ресурси підприємств включають і кошти його контрагентів (належні підприємству), і ті, що формують вартість основних і оборотних засобів. Тож, думку, що фінансові ресурси - це не лише грошові кошти, автор підтверджує і тим, що вводить поняття „матеріалізовані фінансові ресурси - вкладені в основні засоби, які постійно забезпечують виробничий процес, і ті, що перебувають в обігу, обслуговуючи окремий виробничий цикл - оборотні кошти" [19, с. 79].

В.М. Опарін не погоджується з "трактуванням поняття фінансових ресурсів як суми коштів, які перебувають у розпорядженні суб'єктів підприємницької діяльності", оскільки унеможливлюється визначення того, що є передумовою (ресурсами), а що результатом (доходами (валовим та чистим прибутком) [20, с. 11].

При визначенні фінансових ресурсів Л.М. Худолій дотримується подібної В.М. Опаріну думки, визначаючи їх сумою коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємства [32, с. 42].

Поділяють думку щодо існування фінансових ресурсів не тільки у грошовій формі і Г.О. Партін, і А.Г. Завгородній, зазначаючи, що "за використанням фінансові ресурси підприємства поділяють на матеріалізовані фінансові ресурси (вкладені в основні засоби, запаси, виробництво, готову продукцію тощо) та грошові фінансові ресурси (грошові кошти та їхні еквіваленти)" [21 ,с. 15].

Результати теоретичних досліджень, предметом якого були різні фінансові аспекти відтворювального процесу, в тому числі й проблема формування та використання фінансових ресурсів, викладено у праці В.К. Сєнчагова "Финансовые ресурсы народного хазяйства".У ній автор визначав фінансові ресурси як сукупність грошових накопичень, амортизаційних відрахувань та інших коштів, які утворюються у процесі створення, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту [24]. Автор цього визначення концентрує увагу на детермінованості фінансових ресурсів до коштів, а їх формування пов'язане з ширшим колом економічних відносин - створенням, розподілом та перерозподілом сукупного суспільного продукту. Таке визначення не виділяє характерних ознак фінансових ресурсів, хоча дає опис їхніх складових частин, аналізуючи їхнє походження та призначення, не розкриває конкретних форм і видів існування. Крім того, фінансові ресурси подано як фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємств, як джерело їхнього подальшого розвитку, а також ув'язано їх із грошовими коштами. Але разом з тим до складу фінансових ресурсів не включено основу забезпечення функціонування економіки - оборотні кошти.

Фінанси підприємств безпосередньо пов'язані з рухом грошових коштів. Саме тому досить часто поняття "фінанси підприємств" ототожнюються з грошовими коштами, наявними фінансовими ресурсами.

Дослідженню походження та еволюції терміну "фінансові ресурси" присвячена робота Д.С.Молякова "Финансы предприятий отраслей народного хозяйства"[17]. У ній стверджується, що поняття "фінансові ресурси" у вітчизняній практиці вперше було вжите під час складання першого п'ятирічного плану, до складу якого входив баланс фінансових ресурсів. Крім того, в ній наводиться декілька існуючих визначень терміну "фінансові ресурси", а саме:

-                      це грошові кошти, що знаходяться в розпорядженні держави, підприємств, господарських організацій і установ та які використовуються для фінансування витрат та утворення різних фондів та резервів. На нашу думку, говорячи про фінансові ресурси мається на увазі вже результат використання грошових коштів;

-                      це складова частина економічних ресурсів, що представляє собою кошти грошово-кредитної та бюджетної системи, які використовуються для забезпечення безперебійного функціонування та розвитку економіки, здійснення соціально-культурних заходів, задоволення потреб управління та оборони. На нашу думку, фінансові ресурси не можна трактувати лише в контексті коштів грошово-кредитної та бюджетної системи. В даному випадку ведеться мова лише про централізовані фонди фінансових ресурсів, які сформовані з метою виконання функцій держави, тобто не враховуються ті грошові кошти, які знаходяться в розпорядженні суб'єктів господарювання;

-                      це виражена в грошових коштах частина національного доходу, яка може бути використана державою (безпосередньо чи через підприємства) з метою розширеного відтворення. Дане визначення теж потребує уточнення, оскільки фінансові ресурси може використовувати не лише держава, а й ті ж суб'єкти підприємницької діяльності [17, с. 29].

У праці С.Я. Огородника "Финансово-кредитные методы повышения эффективности промышленного производства"[18] сформульовано поняття "фінансові ресурси" враховуючи такі припущення: фінанси слід розглядати як складову частину виробничих відносин суспільства; фінансові ресурси створюються та використовуються в процесі реалізації фінансових відносин; поняття "ресурс" розглядається як щось таке, що може бути використане для досягнення певних цілей. Виходячи з цього фінансові ресурси розглядаються автором як грошові кошти, що сформовані у фондах цільового призначення для здійснення певних витрат. У даній роботі спостерігається та ж сама помилка, що і в попередній праці, а саме не врахування в складі фінансових ресурсів грошових коштів, які використовуються у нефондовій формі.

Фінансові ресурси як сукупність грошових коштів, що знаходяться в розпорядженні підприємств, розглядаються в роботах І.Т. Балабанова "Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом"[2], А.О. Єпіфанова, І.В. Сало, І.І. Дьяконова "Бюджет і фінансова політика України"[10]. Для більшої точності, на нашу думку, доцільно б було окремо зазначити, що фінансові ресурси не просто грошові кошти, а деякий ресурс, що здатний перетворюватися на капітал який не виступає у вигляді реальних грошей.

У праці В.Г. Бєлоліпецького "Финансы фирмы"[3] поняття "фінансові ресурси" трактується як частина грошових коштів у формі доходів та зовнішніх надходжень, що призначені для виконання фінансових зобов'язань та здійснення витрат по забезпеченню розширеного відтворення. Дане визначення, на нашу думку, не враховує те, що частина фінансових ресурсів може бути іммобілізована у вигляді капіталу.

Проведене дослідження визначення сутності категорії "капітал" дозволило зробити висновок, що в економічній літературі з цього приводу розбіжностей ще більше, ніж при визначенні сутності фінансових ресурсів підприємств. Лауреат Нобелівської премії 1972 р. Дж. Р. Хікс визначив "різні підходи до визначення капіталу - як сукупності засобів виробництва або як грошової суми, використовуваної у господарських операціях з метою отримання доходу" [31, с. 79]. До числа прихильників теорії фонду Хікс відніс тих економістів, що визначили капітал як грошову вартість (представники англійської класичної політичної економії, У. Джевонс і багато прихильників австрійської школи). В останній третині минулого сторіччя в західній економічній теорії підсилився вплив "матеріалістів", тобто прихильників трактування капіталу як сукупності предметів, що мають певну загальну ознаку. До них Дж. Р. Хікс відносить А. Маршалла і А. Пігу [31, с. 79].

В умовах командно-адміністративної системи вважалося, що категорія капіталу притаманна капіталістичному способу виробництва. А категорія „фонди" вживалася із відокремленим розглядом її елементів, у той час як категорія капіталу виходить із єдності усіх його частин.

Серед українських учених розгляд фінансів підприємств у взаємозв'язку з капіталом дає В.П. Кудряшов, характеризуючи джерела його фінансування, структуру власного і позикового капіталу, активну його складову, статутний фонд підприємства [16]. Н.Н. Пойда-Носик та С.С. Грабарчук, ототожнюють капітал і фінансові ресурси, ставлячи тим самим питання про доцільність введення у науковий оборот терміна „фінансові ресурси" [23].

Насправді зазначені поняття є досить близькими за змістом. Поширеним є розуміння капіталу як суми відповідних ресурсів, що відповідає його суті і призначенню, як одного з головних факторів виробництва. Але між капіталом і фінансовими ресурсами є досить суттєві відмінності: не вся сума капіталу виконує функції фінансових ресурсів (забезпечення процесу виробництва), і не всі фінансові ресурси набувають форми капіталу.

Варто звернути увагу на трактування фінансових ресурсів, що пропонує А.С.Філімоненков, який вважає, що це власний, позиковий і залучений грошовий капітал, що використовується підприємствами для формування своїх активів і здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою одержання відповідних доходів і прибутку [29, с. 13].У даному визначенні фінансові ресурси трактуються як грошовий капітал, вкладений у підприємство для одержання доходів і прибутку. Це можна пояснити тим, що сьогодні термін "фонди", як організаційна форма руху коштів у звітності підприємства, замінений на термін "капітал".

У результаті проведеного дослідження, проаналізувавши запропоновані різними авторами підходи до трактування фінансових ресурсів, можна зробити висновок, що вітчизняна наукова думка сформувала достатньо цілісне та докладне уявлення про процеси формування фінансових ресурсів підприємницьких структур і, у той же час, практично не нагромадила теоретичного та практичного досвіду розробки шляхів їх цільового та ефективного використання.

1.2 Джерела формування фінансових ресурсів

Основне завдання фінансової діяльності підприємств полягає в мобілізації капіталу для фінансування їх операційної та інвестиційної діяльності. В свою чергу фінансові результати від діяльності впливають на фінансування капіталу підприємств: позитивні фінансові результати дозволяють збільшити капітал підприємства, а негативні – зменшити, що змушує підприємство шукати додаткові джерела його залучення.

За належністю підприємству виділяють власний і позичений види його капіталу.

Власний капітал характеризує загальну вартість коштів підприємства, що належать йому на правах власності й використовуються ним для формування визначеної частини його активів. Ця частина активів, яка сформована за рахунок інвестованого в них власного капіталу, являє собою чисті активи підприємства.

Позичений капітал характеризує залучені для фінансування розвитку підприємства на поворотній основі грошові кошти або інші майнові цінності. Усі форми позиченого капіталу, що використовуються підприємством, являють собою його фінансові зобов'язання, які підлягають погашенню в передбачені терміни.

Термін «фінансування» характеризує всі заходи, спрямовані на покриття потреби підприємства в капіталі, які включають мобілізацію фінансових ресурсів (грошових коштів, їх еквівалентів та майнових активів), їх повернення, а також відносини між підприємством та капіталодавцями, які з цього випливають (платіжні відносини, контроль та забезпечення).

Перш ніж перейти до вивчення механізмів залучення фінансових ресурсів суб’єктами господарювання, розглянемо основні форми фінансування. Їх здебільшого класифікують за такими критеріями:

а) залежно від цілей фінансування;

б) за джерелами надходження капіталу;

в) за правовим статусом капіталодавців щодо підприємства.

Залежно від цілей фінансування виокремлюють такі його форми:

фінансування при заснуванні підприємства;

на розширення діяльності;

рефінансування;

санаційне фінансування.

Структурно-логічні взаємозв’язки між окремими формами фінансування наведені на рис. 1.1 у формі матриці.

Рис. 1.1. Матриця форм фінансування

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють зовнішнє та внутрішнє фінансування; за правовим статусом інвесторів — власний капітал і позичковий капітал. Власний капітал може бути сформований за рахунок внесків власників підприємства або шляхом реінвестування прибутку.

В іноземних літературних джерелах фінансування за рахунок нерозподіленого прибутку та амортизаційних відрахувань досить часто позначають також як Cash-flow-фінансування.

Позичковий капітал, як і власний, може бути мобілізований із зовнішніх та внутрішніх джерел. До зовнішніх джерел формування позичкового капіталу належать:

кредити банків (довго- і короткострокові);

кредиторська заборгованість за матеріальні цінності, виконані роботи, послуги;

заборгованість за розрахунками (з одержаних авансів, з бюджетом, з оплати праці тощо).

До внутрішніх джерел формування позичкового капіталу можна віднести:

нараховані у звітному періоді майбутні витрати та платежі (у т. ч. так звані стійкі пасиви);

доходи майбутніх періодів.

Як джерела фінансування можна розглядати фінансові ресурси підприємств, що формуються в результаті реструктуризації активів, під чим розуміють заходи, пов’язані зі зміною складу та структури окремих позицій активів. У рамках реструктуризації активів розглядають також амортизаційні відрахування і кошти, які одержує підприємство в результаті дезінвестицій. Щоправда, дискусійним є питання віднесення дезінвестицій до зовнішніх джерел фінансування. Загальний огляд форм фінансування та їх класифікацію подано на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Форми фінансування підприємства

У підприємств можуть бути різні альтернативи залучення капіталу. Звичайно, не можна надати однозначних рекомендацій щодо вибору тієї чи іншої форми фінансування. В одних випадках фінансові ресурси слід формувати через збільшення власного капіталу, в інших — на основі залучення додаткових позичок. Для одних підприємств вигіднішою є можливість використовувати внутрішні джерела фінансування, для інших — зовнішні. Фінансовий менеджер під час прийняття рішень щодо вибору найбільш прийнятної форми фінансування повинен скористатися відповідними критеріями.

Для прийняття правильних фінансових рішень слід зважати на критерії, за допомогою яких можна оцінити переваги та недоліки залучення позичкового і власного капіталу, зовнішніх і внутрішніх джерел фінансування тощо. До типових критеріїв можна віднести такі:

Прибуток/рентабельність. Слід розрахувати, яким чином та чи інша форма фінансування вплине на результати діяльності підприємства. При цьому необхідно виходити з того, що рентабельність активів підприємства повинна перевищувати вартість залучення капіталу, а також враховувати, що зростання частки заборгованості в структурі капіталу в окремих випадках може привести до підвищення прибутковості підприємства, а в інших — навпаки.

Ліквідність. Фінансист повинен розрахувати, яким чином форма фінансування вплине на рівень теперішньої та майбутньої платоспроможності підприємства. Вхідні та вихідні грошові потоки слід координувати таким чином, щоб у будь-який час підприємство було спроможним виконати свої поточні платіжні зобов’язання. Цього можна досягти дотриманням фінансової рівноваги в довгостроковому періоді. Фінансова рівновага передбачає, що грошові надходження підприємства задовольняють або перевищують потребу в капіталі для виконання поточних платіжних зобов’язань. Доцільним при цьому вважається розрахунок показника дюрації (Duration), який характеризує середньозважений строк непогашеної заборгованості за основною сумою боргу та процентами. Слід враховувати також можливості пролонгації повернення фінансових ресурсів, санкції за порушення умов залучення коштів тощо. У разі, якщо фінансовим менеджментом підприємства неправильно розраховані строки залучення та використання капіталу або якщо вони порушені через погіршення умов діяльності підприємства (зменшення обсягів реалізації, неврахування інфляції при формуванні відпускних цін, високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості, непередбачені штрафи за порушення податкового законодавства тощо), то фінансова рівновага порушується і підприємство не в змозі виконати свої платіжні зобов’язання. Якщо неплатоспроможність є стійкою, то це стає підставою для порушення справи про банкрутство підприємства.

Структура капіталу (незалежність). Вдаючись до тієї чи іншої форми фінансування, слід прогнозувати, яким чином вона вплине на рівень автономності і самостійності підприємства у разі використання коштів, збереження інформаційної незалежності та контролю над підприємством у цілому. Окрім цього, необхідно виявляти можливі ризики, зокрема ризик структури капіталу.

Накладні витрати, пов’язані із залученням коштів. Наприклад, емісійні витрати, витрати на обов’язкові аудиторські перевірки, витрати на обов’язкову публікацію звітності в засобах масової інформації тощо.

Мінімізація оподаткування. Доцільно вибирати ту форму фінансування, яка дасть найбільший ефект з погляду зменшення податкових платежів. Звичайно, податковий фактор слід розглядати в контексті його впливу на вартість залучення капіталу в цілому. Наприклад, при мобілізації коштів шляхом збільшення статутного капіталу слід враховувати, що пов’язані з цим накладні витрати зменшують об’єкт оподаткування, однак дивіденди, які є платою за використання власного капіталу, сплачуються за рахунок чистого прибутку після оподаткування. Натомість проценти за користування позичками відносяться на валові витрати. Разом з тим, податкові переваги, які можуть проявлятися при залученні позичкового капіталу, слід зіставляти із фінансовими ризиками, які при цьому виникають. Використовуючи як джерела фінансування нерозподілений прибуток, підприємство практично уникає затрат на мобілізацію коштів, однак на реінвестування може спрямовуватися лише прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства після оподаткування. Тут слід також враховувати рівень оподаткування розподіленого та нерозподіленого прибутку, ставки оподаткування доходів фізичних осіб.

Об’єктивні обмеження: відсутність кредитного забезпечення, необхідного для залучення позичок, низький рівень кредитоспроможності, законодавчі обмеження щодо використання тієї чи іншої форми фінансування, договірні обмеження тощо.

Особливості законодавства про банкрутство: черговість задоволення претензій кредиторів; переважання механізмів санації неспроможного боржника чи захисту інтересів кредиторів тощо.

Максимізація доходів власників (дивідендна політика), так звана концепція Shareholder—Value. Згідно з цим критерієм усі рішення менеджменту підприємства, в т. ч. рішення у сфері фінансування, повинні спрямовуватися на досягнення головної мети діяльності суб’єкта господарювання — максимізації доходів власників.

На практиці кваліфіковані фінансові менеджери розробляють власну систему критеріїв, прийняття фінансових рішень, яка, окрім згаданих критеріїв, може бути доповнена іншими чи дещо спрощена. Для прикладу в табл. 1.1 наведено загальний огляд порівняльних характеристик фінансування підприємства за рахунок власного капіталу і позичок.

Таблиця 1.1

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІНАНСУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА ЗА РАХУНОК ВЛАСНОГО І ПОЗИЧКОВОГО КАПІТАЛУ

Слід зазначити, що з позиції підприємства — об’єкта інвестування власний капітал є менш ризиковим порівняно з позичковим. Для капіталодавців, навпаки, перебувати в статусі кредитора підприємства є менш ризиковим, ніж як власник, що зумовлено особливостями законодавства про банкрутство та деякими іншими чинниками.

Виробляючи стратегію залучення фінансових джерел необхідно спиратись на «золоте правило фінансування», яке називають також золотим банківським правилом, або правилом узгодженості строків. Це правило вимагає, щоб строки, на які мобілізуються фінансові ресурси, збігалися зі строками, на які вони вкладаються в реальні чи фінансові інвестиції. Це означає, що фінансовий капітал має бути мобілізований на строк, не менший від того, на який відповідний капітал заморожується в активах підприємства, тобто в об’єктах основних та оборотних засобів.

Підприємство, додержуючи вимог золотого правила фінансування, забезпечує собі стабільну ліквідність та платоспроможність. Але під час застосування цього правила постає проблема порівняння окремих статей активу та пасиву балансу (окремих об’єктів інвестування та джерел фінансування). Це можна (і є сенс) робити лише на стадії планування фінансово-господарської діяльності.

Загалом вважають, що має діяти принцип «загального фінансування», згідно з яким усі активи фінансуються за рахунок усіх пасивів. На практиці застосовуючи золоте правило фінансування, користуються двома умовами, що виражають його зміст:

1.                

2.                

У разі додержання золотого правила фінансування фінансова рівновага забезпечується за таких умов:

інвестований капітал своєчасно (у передбачені строки) вивільняється в результаті господарської діяльності;

існує можливість субституції або пролонгації строків повернення капіталу;

платежі, строк оплати яких настав, можна здійснити за рахунок надходжень від операційної та інвестиційної діяльності.

Отже, виникає парадокс. Золоте правило фінансування справджується, якщо існує можливість пролонгації чи залучення нового фінансового капіталу в разі настання строків погашення попередньої заборгованості. Проте якщо можлива субституція чи пролонгація, тоді зовсім не обов’язкова паралельність строків, на які залучається капітал, та строків інвестування. Тому фінансова стратегія залучення капіталу має також спиратись і на «золоте правило балансу».

Золоте правило балансу вимагає не лише паралельності строків фінансування та інвестування, а й додержання певних співвідношень між окремими статтями пасивів та активів. Загалом це правило вимагає виконання двох умов:

а) основні засоби мають фінансуватися за рахунок власного капіталу та довгострокових позик;

б) довгострокові капіталовкладення мають фінансуватися за рахунок коштів, мобілізованих на довгостроковий період, тобто довгострокові пасиви мають використовуватися не лише для фінансування основних фондів, а й для довгострокових оборотних активів (наприклад, оборотні засоби, авансовані у стратегічні запаси сировини, неліквідні товари тощо).

Умови золотого правила балансу унаочнює рис. 1.3.

Рис. 1.3. Умови золотого правила балансу

Докладніше досліджуючи золоте правило балансу, можна виявити таку саму суперечність, як і в золотому правилі фінансування. Використання золотого правила балансу дає змогу уникнути проблем з ліквідністю, якщо списання активів у результаті господарської діяльності за обсягами і термінами збігається з погашенням залученого капіталу і якщо грошових надходжень достатньо для забезпечення розрахунків у процесі поточної операційної діяльності. У довгостроковому капіталі має також існува­ти можливість пролонгувати строки погашення існуючих кредитів і залучити новий капітал. Якщо ж такі можливості існують, то дотримання золотого правила балансу є необов’язковим.

1.3 Ефективність використання фінансових ресурсів

Професійне управління фінансами с підприємств вимагає глибокого аналізу фінансових ресурсів, що дасть змогу наточніше оцінити забезпеченість, інтенсивність та ефективність їх використання.

Аналіз фінансового стану розпочинають з попереднього читання фінансової звітності.

При економічному читанні балансу ставляться такі основні завдання:

1) виявити наявність та розміщення засобів на підприємстві, встановити зміни, які відбулися у їх складі і джерелах утворення за звітний період, дати оцінку цим змінам;

2) визначити платоспроможність підприємства і фактори, які впливають на неї;

3) вивчити швидкість обігу товарів;

4) проаналізувати стан дебіторської і кредиторської заборгованості;

5) визначити ступінь використання кредитів банку та своєчасність їх погашення;

6) перевірити підстави утворення і використання коштів фондів спеціального призначення;

7) встановити, як виконується бізнес-план підприємства;

8) встановити, як здійснені розрахунки з бюджетом та позабюджетними фондами;

9) визначити реальну вартість підприємства і його акцій;

10) зіставити баланс, який аналізується, з даними інших підприємств тієї ж галузі економіки.

Після попереднього огляду фінансової звітності підприємства аналітик розраховує фінансові коефіцієнти.

Фінансові коефіцієнти можна умовно поділити на чотири групи:

1.   показники ліквідності;

2.   показники фінансової стійкості;

3.   показники ділової активності;

4.   показники ефективності виробничої діяльності.

В залежності від конкретних цілей та завдань можна виконати фінансовий аналіз різного ступеня деталізації. Єдиної методики немає, тому аналітики використовують різноманітні набори показників.

У світовій практиці фінансові коефіцієнти як показники діяльності підприємства публікуються в річних звітах компаній. При цьому кожна компанія, звичайно, мас свій набір таких коефіцієнтів і їх власну систематизацію. Американські фірми найчастіше наводять в річному звіті набір з 10-15 показників [32, с.114].

Як вже зазначалося вище, головним критерієм для визначення фінансового стану є платоспроможність підприємства. Це здатність підприємства впевнено сплачувати всі свої боргові зобов'язання згідно з встановленими строками або відповідно до договірних умов. Її можна визначати за минулий період, на якусь певну дату або як майбутню можливість розрахуватися у необхідні терміни за існуючими короткостроковими зобов'язаннями.

Найпростіше можна визначити платоспроможність на якусь дату на підставі даних балансу підприємства. Для цього спочатку треба з'ясувати наявність залишку грошових коштів на поточному рахунку та інших рахунках грошових коштів. Якщо ці суми незначні, слід також перевірити стан розрахунків з різними кредиторами. Відсутність сум заборгованості, щодо яких прострочено терміни сплати, є доброю ознакою сталого фінансового стану. Вивчення заборгованості слід починати з визначення сум заборгованості по банківським кредитам, розрахунках з кредиторами за товари, роботи, послуги, розрахунках з бюджетом та з працівниками з оплати праці.

Аналіз фінансового стану підприємства за певний період, в принципі, потребує з'ясування платоспроможності на підставі сукупності проміжних показників по окремих датах або відносно коротких відрізках часу. Неоціненну послугу тут можуть дати щоденні банківські виписки з поточного рахунку (особливо одна сума – залишок коштів на кінець операційного дня). Хронічна відсутність коштів на кінець дня на цьому рахунку – надійна ознака незадовільного фінансового стану підприємства. Якщо при цьому врахувати можливі застарілі борги банкам, кредиторам, бюджету та ін., то негативна оцінка фінансової діяльності, а отже, і фінансового стану підприємства буде однозначною.

Крім аналізу платоспроможності підприємства слід також звернути особливу увагу на аналіз його ліквідності.

Ліквідність – це спроможність підприємства перетворювати свої активи в гроші для покриття всіх необхідних платежів по мірі настання їхнього терміну. Підприємство, оборотний капітал якого складається переважно з коштів і короткострокової дебіторської заборгованості, як правило, вважається більш ліквідним, порівняно з підприємством, оборотний капітал якого складається переважно з запасів.

Всі активи підприємства в залежності від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в кошти, можна умовно поділити на такі групи:

1.                 Найбільш ліквідні активи (А1) – суми по всіх статтях коштів, що можуть бути використані для виконання поточних розрахунків негайно. В цю групу включають також короткострокові фінансові вкладення (цінні папери).

2.                 Швидкореалізовані активи (А2) – активи, для обертання яких у наявні кошти потрібен певний час. У цю групу можна включити дебіторську заборгованість (платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати), інші оборотні активи.

3.                 Повільнореалізовані активи (А3) – найменш ліквідні активи. Це запаси, дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються більш як через 12 місяців після звітної дати), податок на додану вартість по придбаним цінностям тощо.

4.                 Важкореалізовані активи (А4) – активи, що призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду часу. В цю групу можна включити статті I розділу активу балансу "Необоротні активи" [41, с.398].

Перші три групи активів протягом всього господарського періоду можуть постійно змінюватися і відносяться до поточних активів підприємства. Поточні активи більш ліквідні, ніж всі інші активи підприємства.

Пасиви балансу по мірі зростання строків погашення зобов'язань групуються наступним чином:

1.                 Найбільш термінові зобов'язання (П1) – кредиторська заборгованість, розрахунки по дивідендах, інші короткострокові зобов'язання, а також позики, не погашені в термін (за даними додатків до бухгалтерського балансу).

2.                 Короткострокові пасиви (П2) – короткострокові кредити банків та інші позики, які підлягають погашенню на протязі 12 місяців після звітної дати.

3.                 Довгострокові пасиви (П3) – довгострокові кредити та інші довгострокові пасиви – статті ІІI розділу пасиву балансу "Довгострокові зобов'язання".

4.                 Постійні пасиви (П4) – статті I розділу балансу "Власний капітал" [40, с.399 ].

Короткострокові і довгострокові зобов'язання, разом узяті, називають зовнішніми зобов'язаннями.

Підприємство вважається ліквідним, якщо його поточні активи перевищують його короткострокові зобов'язання.

Для оцінки реального ступеня ліквідності підприємства необхідно провести аналіз ліквідності балансу.

Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов'язань підприємства його активами, термін перетворення яких у гроші відповідає терміну погашення зобов'язань.

Для визначення ліквідності балансу варто зіставити результати по кожній групі активів і пасивів.

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються умови:

А1 > П1

А2 > П2

А3 > П3

А4 < П4

Якщо виконуються перші три нерівності, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то обов'язково виконується остання нерівність, що має глибокий економічний зміст і свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів, тобто дотримується мінімальна умова фінансової стійкості.

Невиконання якоїсь із перших трьох нерівностей свідчить про те, що ліквідність балансу в тій чи іншій мірі відхиляється від абсолютної. При цьому нестача коштів по одній групі активів компенсується їх надлишком по іншій групі, хоча компенсація може бути лише по вартісній величині, оскільки в реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні.

Зіставлення найбільш ліквідних коштів і швидкореалізованих активів з найбільш терміновими зобов'язаннями і короткостроковими пасивами дозволяє виявити поточну ліквідність і платоспроможність. Якщо ступінь ліквідності балансу настільки велика, що після погашення найбільш термінових зобов'язань залишаються зайві кошти, то можна прискорити терміни розрахунків із банком, постачальниками й іншими контрагентами.

Показники ліквідності застосовуються для оцінки спроможності підприємства виконувати свої короткострокові зобов'язання.

Загальну оцінку платоспроможності дає коефіцієнт покриття, який в економічній літературі також називають коефіцієнтом поточної ліквідності, коефіцієнтом загального покриття.

Коефіцієнт покриття дорівнює відношенню поточних активів до короткострокових зобов'язань і визначається в такий спосіб:

Коефіцієнт покриття вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою поточні кредиторські зобов'язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на 1 грошову одиницю поточних зобов’язань. Якщо співвідношення менше, ніж 1:1, то поточні зобов'язання перевищують поточні активи.

Встановлений норматив цього показника рівний 2,0.

Коефіцієнт покриття є дуже укрупненим показником, внаслідок чого в ньому не відображається ступінь ліквідності окремих елементів оборотного капіталу. Тому у практиці аналізу фінансового стану на українських підприємствах використовують також інші коефіцієнти ліквідності, два з яких подано нижче.

Коефіцієнт швидкої ліквідності (миттєвої ліквідності), який є проміжним коефіцієнтом покриття і показує яка частина поточних активів з відрахуванням запасів і дебіторської заборгованості, платежі по який очікуються більш як через 12 місяців після звітної дати, покривається поточними зобов'язаннями. Він розраховується за формулою:

Для підприємств України рекомендована величина цього коефіцієнта коливається у межах від 0,8 до 1,0. Однак вона може бути надзвичайно високою через невиправдане зростання дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається відношенням найбільш ліквідних активів до поточних зобов'язань і розраховується за формулою:

Цей коефіцієнт є найбільш жорстким критерієм платоспроможності і показує, яку частку короткострокової заборгованості підприємство може погасити найближчим часом. Загальноприйнята величина цього коефіцієнта повинна перевищувати 0,2.

Показники ліквідності важливі не тільки для керівників і фінансових працівників підприємства, але становлять інтерес для різних користувачів інформації: коефіцієнт абсолютної ліквідності – для постачальників сировини і матеріалів, коефіцієнт швидкої ліквідності – для банків; коефіцієнт покриття – для покупців, власників акцій і облігацій підприємства.

Запорукою діяльності підприємства й основою його розвитку в конкурентному середовищі є стабільність (стійкість). На неї впливають різні чинники – як внутрішні, так і зовнішні: виробництво дешевої продукції та надання послуг, які мають попит; міцне становище підприємства на ринку; високий рівень матеріально-технічного забезпечення виробництва і застосування передових технологій; налагодженість економічних зв'язків із партнерами; ритмічність кругообігу засобів; ефективність господарських і фінансових операцій; незначний ступінь ризику в процесі здійснення виробничої і фінансової діяльності тощо. Таке розмаїття чинників зумовлює різні аспекти стійкості підприємства, зокрема, внутрішній і зовнішній.

Внутрішня стійкість підприємства відображає такий стан його трудового потенціалу, матеріально-речової і вартісної (грошової) структур виробництва і таку його динаміку, при якій забезпечуються стабільно високі натурально-речові й фінансові результати функціонування підприємства. В основі досягнення внутрішньої стійкості підприємства лежить своєчасне й гнучке управління внутрішніми і зовнішніми факторами його діяльності.

Зовнішню щодо суб'єкта господарювання стійкість слід визначати на основі стабільності економічного середовища, в рамках якого здійснюються його діяльність. Вона досягається відповідним макроекономічним регулюванням ринкової економіки.

Загальна стійкість підприємства може бути забезпечена лише за умови стабільної реалізації продукції й одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов'язання перед бюджетом, розрахуватися з постачальниками, кредиторами, працівниками тощо. Водночас для розвитку підприємства необхідно, щоб після здійснення всіх розрахунків і всіх зобов'язань у нього залишався такий розмір прибутку, який би дав змогу розвивати виробництво й виводити його на конкурентноздатний рівень, здійснювати соціально-культурні програми для своїх працівників, забезпечувати посилення стимулів для їхньої високоефективної праці.

Саме така ситуація виражає зміст фінансової стійкості, яка є головним компонентом загальної стійкості підприємства. Фінансова стійкість є наслідком стабільного перевищення прибутків над витратами, забезпечує вільне маневрування коштами підприємства і шляхом ефективного їх використання сприяє безперебійному процесу виробництва і реалізації продукції.

Зовнішнім проявом фінансової стійкості виступає платоспроможність підприємства, тобто здатність підприємства своєчасно і в повному обсязі виконати свої платіжні зобов'язання, що випливають з торгових, кредитних і інших операцій платіжного характеру.

Вищою формою стійкості підприємства є його спроможність розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього середовища. Для цього підприємство повинно мати гнучку структуру фінансових ресурсів і при необхідності мати можливість залучати позикові кошти, тобто бути кредитоспроможним. Кредитоспроможним є підприємство при наявності в нього передумов для одержання кредиту і спроможності своєчасно повернути взяту позику зі сплатою належних відсотків за рахунок прибутку або інших фінансових ресурсів.

За рахунок прибутку підприємство не тільки погашає свої зобов'язання перед банками, бюджетом, страховими компаніями та іншими підприємствами, але й інвестує кошти в капітальні витрати. Для підтримки фінансової стійкості важливий не тільки ріст абсолютної величини прибутку, але і його рівня щодо вкладеного капіталу або витрат підприємства, тобто рентабельності.

Успіх фінансово-господарської діяльності підприємства, а отже і його фінансова стійкість, багато в чому залежить від показників забезпеченості підприємства засобами та відповідними джерелами їх формування.

Для характеристики джерел формування запасів визначають три основних показники:

1)                наявність власних обігових коштів (ВОК) – визначається як різниця між капіталом і резервами та необоротніми активами. Цей показник характеризує чистий оборотний капітал. Його збільшення порівняно з попереднім періодом свідчить про подальший розвиток діяльності підприємства. У формалізованому вигляді наявність обігових коштів можна записати:

ВОК = КіР – ПА, де

КіР – сума капіталу і резервів; ПА – необоротні активи.

2)                наявність власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат (ВД) – визначається шляхом збільшення значення попереднього показника на суму довгострокових пасивів:

ВД = ВОК + ДП,

де ДП – довгострокові пасиви.

3)                загальний розмір основних джерел формування запасів і витрат (ОД) визначається шляхом збільшення попереднього показника на суму короткострокових позичкових коштів:

ОД = ВД + КПК,

де КПК – короткострокові позикові кошти.

Цій трійці показників наявності джерел формування запасів відповідають три показники забезпеченості запасів джерелами їхнього формування:

1)                надлишок (+) або нестача (-) власних обігових коштів (DВОК):

DВОК = ВОК – З,

де З – запаси.

2)                надлишок (+) або нестача (-) власних та довгострокових джерел формування запасів (DВД):

DВД = ВД – 3

3)                надлишок (+) або нестача (-) загальної величини основних джерел формування запасів (D (ОД):

DОД = ОД – 3

Для характеристики фінансової ситуації на підприємстві існує чотири типи фінансової стійкості:

1.                 Абсолютна стійкість фінансового стану, яка в нинішніх умовах розвитку економіки України зустрічається доволі рідко, задається умовою:

2.                 Нормальна стійкість фінансового стану підприємства, яка гарантує його платоспроможність, відповідає наступній умові:

З < ВОК + К,

де К – кредити банківських установ, а також кредиторська заборгованість за товари.

З = ВОК + К

3.                 Нестійкий фінансовий стан характеризується рівнем платоспроможності, при якому зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних коштів і збільшення ВОК:

З = ВОК + К + ДПФН,

де ДПФН – джерела, що послаблюють фінансову напруженість.

4.                 Кризовий фінансовий стан, при якому підприємство перебуває на межі банкрутства, тому що грошові кошти, короткострокові цінні папери і дебіторська заборгованість не покривають навіть його кредиторської заборгованості і прострочених позик:

З > ВОК + К

Таким чином, фінансова стійкість підприємства є комплексним поняттям, що залежить від численних і різноманітних факторів. Якщо якийсь із них випадає з аналізу фінансової стійкості, то оцінка впливу інших, прийнятих у розрахунок факторів, а також висновки ризикують виявитися спотвореними і не спроможними забезпечити фінансову стійкість.

Як правило, будучи тісно пов'язаними, зазначені фактори нерідко різнонаправленно впливають на результати функціонування підприємства, а значить, і на його фінансову стійкість. Негативна взаємодія одних факторів здатна знизити чи навіть повністю знищити позитивний вплив інших.

Наявність цих факторів потребує групування за ознаками:

1)                за місцем виникнення можливе виділення зовнішніх і внутрішніх факторів;

2)                за важливістю результату – основних і другорядних;

3)                за структурою – простих і складних;

4)                за часом дії – постійних і тимчасових.

Враховуючи, що підприємство є одночасно і суб'єктом, і об'єктом відносин у ринковій економіці, а також те, що воно має різні можливості впливу на динаміку різних факторів, які визначають фінансову стійкість, найважливішим є поділ їх на внутрішні й зовнішні. Перші безпосередньо залежать від організації роботи самого підприємства, а другі є зовнішніми щодо нього, їх зміна не залежить від підприємства. Цим поділом і слід керуватися, моделюючи виробничо-господарську діяльність і намагаючись управляти фінансовою стійкістю.

Розглянемо насамперед внутрішні фактори. Очевидно, що успіх чи невдача підприємницької діяльності багато в чому залежать від вибору складу й структури продукції чи послуг, що створюються підприємством. При цьому важливо не лише правильно вирішити, що виготовляти, а й безпомилково визначити, як виробляти, тобто шляхом застосування яких технологій і яких моделей організації виробництва й управління. Від відповіді на ці запитання залежать фінансові результати і в кінцевому підсумку фінансова стійкість.

Інший істотний фактор фінансової стійкості підприємства, тісно пов'язаний з видами продукції чи послуг, що виробляються, - це оптимальний склад і структура активів, а також ефективне управління ними. Стійкість підприємства та потенційна результативність бізнесу багато в чому залежать від якості поточних активів, від того, скільки задіяно обігових засобів і яких зокрема, яка величина запасів і активів у грошовій формі тощо. Коли підприємство зменшує запаси і ліквідні засоби, то воно може більше задіяти капіталу у виробничому процесі і, таким чином, збільшити прибуток. Однак разом із тим зростає ризик неплатоспроможності підприємства і навіть його зупинки внаслідок недостатності необхідних напівфабрикатів, сировини чи матеріалів.

Наступний значний внутрішній фактор фінансової стійкості – склад і структура фінансових ресурсів, правильний вибір тактики і стратегії управління ними. Чим більше у підприємства власних фінансових ресурсів, насамперед прибутку і фондів, що формуються на його рахунку, тим більша впевненість у збереженні ним фінансової стійкості. При цьому важливий не лише загальний обсяг прибутку, а й структура його розподілу і особливо та частка, яка спрямовується на розвиток виробництва. Також важливо проаналізувати використання прибутку в двох напрямках:

-                     по-перше, для фінансування поточної діяльності – на формування обігових засобів, зміцнення платоспроможності, посилення ліквідності тощо;

-                     по-друге, для інвестування в капітальні затрати і цінні папери.

Істотний вплив на забезпечення фінансової стійкості підприємства справляють кошти, що додатково мобілізуються на ринку позичкових капіталів. Зрозуміло, що чим більше коштів може залучити підприємство, тим значніші його фінансові можливості. Водночас зростає і фінансовий ризик нездатності підприємства своєчасно і в повному обсязі розплатитися зі своїми кредиторами.

При управлінні фінансовою стійкістю визначальними внутрішніми факторами є:

-                     галузева належність суб'єкта господарювання;

-                     структура продукції чи послуг, які випускаються підприємством, її частка в загальному платоспроможному попиті;

-                     розмір оплаченого статутного капіталу;

-                     величина й структура витрат, їхня динаміка порівняно з грошовими доходами;

-                     склад майна і фінансових ресурсів, включаючи запаси і резерви, їхній склад і структуру.

На фінансову стійкість істотний вплив справляє фаза економічного циклу, в якій перебуває економіка країни. У період кризи має місце відставання темпів реалізації продукції від темпів її виробництва, що спостерігається останніми роками в Україні. Зменшуються інвестиції в товарні запаси, що ще більше скорочує збут. Зменшуються в цілому доходи суб'єктів господарської діяльності, падають відносно і навіть абсолютно обсяги прибутку. Все це веде до зниження ліквідності підприємств, їх платоспроможності, що формує передумови для масових банкрутств.

Незадовільний платоспроможний попит, властивий кризовим явищам в економіці, призводить не лише до зростання неплатежів, а й до загострення конкурентної боротьби. Вона, в свою чергу, - істотний зовнішній фактор фінансової стійкості підприємств.

Важливими факторами фінансової стійкості є також податкова й кредитна політика, ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи й зовнішньоекономічних зв'язків тощо.

Ділова активність підприємства характеризується абсолютними і відносними результативними показниками використання ресурсів та обсягами господарської діяльності.

Ділова активність підприємства знаходить своє відображення, насамперед, у досягнутих абсолютних показниках, які характеризуються розміром обсягів господарської діяльності, доходу (виручки), фінансових результатів,
податками.

Аналізуючи ступінь ділової активності підприємства, необхідно оцінити оптимальне співвідношення темпів зміни наступних показників:

ЧП>ЧД>А> 1,00

де ЧП - чистий прибуток; ЧД - чистий дохід; А - активи.

Ця залежність означає, що:  

а)       активи підприємства зростають;

б)      у порівнянні зі зростанням активів чистий дохід (виручка) зростає більш високими темпами, тобто майнові ресурси підприємства використовуються більш ефективно;

в) найбільшими темпами зростає чистий прибуток. 

Наявні на підприємстві відхилення від теоретичного співвідношення, в умовах реконструкції виробництва слід розглядати, як такі, що направлені на збільшення ефективності його господарської діяльності в майбутньому.

Ефективність використання ресурсів визначається їх оборотністю - оборотом, виміряним у часі. Економічне значення оборотності полягає в тому, що від неї залежить величина необхідних підприємству активів для здійснення процесу виробництва та збуту продукції (товарів, робіт, послуг).

Швидкість обороту активів підприємства є однією з якісних характеристик фінансової політики підприємства. Чим більша швидкість обороту активів, тим ефективніше працює підприємство.

При дослідженні ділової активності суб'єкта господарювання визначають показники ефективності використання окремих видів активів:

1) коефіцієнт оборотності - кількість оборотів, яку здійснюють окремі види активів протягом звітного періоду. Коефіцієнт оборотності, визначений в гривнях, показує суму чистого доходу (виручки) підприємства на 1 грн. окремих видів активів. Середні залишки активів розраховують за даними балансу як відношення підсумків на початок і кінець періоду, що аналізується, до двох. Прискорення оборотності сприяє економії та вивільненню коштів з обороту. При аналізі слід враховувати, що високе значення коефіцієнтів оборотності не обов'язково означає ефективне використання активів на підприємстві. Коефіцієнт може бути високий і тоді, коли підприємство не може мати достатньо запасів активів, за рахунок-того, що воно виробляє недостатньо продукції або не може їх поновити;

2)тривалість обороту характеризується кількістю днів, протягом
яких активи проходять усі стадії одного кругообороту. У процесі придбання
активи з грошової форми переходять у продуктивну, тобто набувають форми
засобів виробництва; у процесі виробництва засоби виробництва набувають
форму предметів обороту - готової продукції, тобто переходять з
продуктивної форми у товарну; у процесі продажу готова продукція знову
набуває грошової форми, але уже в збільшеному розмірі - на суму прибутку.
Цей показник найбільш наочний і забезпечує порівняння показників
оборотності. Чим менша тривалість одного обороту, тим швидше майно
здійснює свій кругооборот та ефективніше використовується підприємством;

3)коефіцієнт закріплення (завантаження) активів
(величина, обернена коефіцієнту оборотності) показує їх суму, що припадає на 1 грн. чистого доходу і характеризує їх поточну наявну потребу на звітну дату для здійснення певного обсягу господарської діяльності.

Результативність і економічна доцільність функціонування підприємства оцінюється не тільки абсолютними, але і відносними показниками. Відносними показниками є система показників рентабельності.

У широкому розумінні слова поняття рентабельності означає прибутковість, дохідність. Підприємство вважається рентабельним, якщо результати від реалізації продукції покривають витрати виробництва і утворюють суму прибутку, достатню для нормального функціонування підприємства.

Економічна сутність рентабельності може бути розкрита тільки через характеристику системи показників. Загальний їхній зміст – визначення суми прибутку з однієї гривні вкладеного капіталу. І оскільки це відносні показники, то вони практично не підпадають під вплив інфляції.

Основними показниками рентабельності, якими вимірюється дохідність підприємств в Україні, є наступні:

Рентабельність активів (майна) (Ра) – показує, який прибуток одержує підприємство з кожної гривні, вкладеної в активи:

,

де ЧП – прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства (чистий прибуток); А – середній розмір активів.

Рентабельність поточних активів (Рпа) – показує, скільки прибутку одержує підприємство з однієї гривні, вкладеної в поточні активи:

,

де Ап – середній розмір поточних активів.

Рентабельність інвестицій (Рі) – показник, що відображає ефективність використання засобів, інвестованих у підприємство. Цей показник відображає оцінку "майстерності" керування інвестиціями:

,

де П – загальна сума прибутку за звітний період; ВК – середній розмір власного капіталу; ДЗ – середній розмір довгострокових зобов'язань.

Показник рентабельності виробництва знаходиться в прямій залежності від рентабельності продукції й оберненій залежності від зміни фондоємності продукції.

Підвищення рентабельності продукції забезпечується переважно зниженням собівартості одиниці продукції. Чим краще використовуються основні виробничі фонди, тим нижче фондоємність, вище фондовіддача і внаслідок цього відбувається зростання показника рентабельності виробництва. При поліпшенні використання матеріальних обігових коштів знижується їхній розмір, що припадає на 1 гривню реалізованої продукції. Отже, чинники прискорення обіговості матеріальних обігових коштів є одночасно чинниками росту рентабельності виробництва.

Отже, дослідження методики оцінки фінансового потенціалу підприємств дозволило визначити склад показників, які визначають рівень ефективності використання фінансових ресурсів підприємства (рис.1.4).

Залежно від змісту та задач аналізу фінансових ресурсів використовують такі основні інформаційні джерела: фінансову звітність; статистичну звітність; дані внутрішньогосподарського (управлінського) бухгалтерського обліку; вибіркові дані; експертні оцінки.

Рис.1.4. Склад показників, що визначає рівень фінансового потенціалу підприємства

Таким чином, на підставі проведеного дослідження можна зробити висновок, що одним з факторів забезпечення прибутковості суб’єктів господарювання є ефективне використання (включаючи аналіз і планування) фінансових ресурсів. Ефективність фінансування підприємства неабияк визначається структурою джерел формування ресурсів, що залежать від форми власності, виду діяльності, територіального розміщення та інших факторів впливу. Очевидно, зростання частки власних фінансових ресурсів щодо позичених і залучених дає змогу зробити висновок про зростання ефективності фінансування підприємства.

2 Аналіз фінансового стану підприємства ТОВ «Фоззі-Н»

2.1 Характеристика ТОВ «Фоззі-Н» як суб’єкта господарської діяльності

ТОВ "ФОЗЗI-Н" створене 02.12.2002 р. двома засновниками фiзичною особою та ЗАТ "ФОЗЗI".

Статутний капiтал становить 16,5 тис. грн. З метою залучення коштiв для поповнення обiгових коштiв у 01.09.2005 р. Товариство зареєструвало випуск iменних облiгацiй на суму 50 млн. грн. Цей випуск погашено у встановлений строк, а 06.11.2008 р. ДКЦПФР зареєстрований другий випуск облiгацiй на суму 100 млн. грн.

Станом на 31.12.2009 р. Товариство складається з двох учасникiв, що володiють загалом 100% Статутного капiталу.

Мiсцезнаходження Товариства - Київська обл., Києво-Святошинський р-н. м. Вишневе, вул. Промислова 5.

Основною дiяльнiстю Товариства є роздрiбна торгiвля продовольчими товарами, а також надання послуг по здачi майна в оренду.Торгова мережа Товариства включає 74 магазинiв в мiстах. Києвi, Бiлiй Церквi, Борисполi, Черкасах, Славутичi, Херсонi, миколаєвi, Одесi, Овiдiополi.

У 2009роцi пiдприємство вiдчувало негативний вплив свiтової та локальної фiнансової кризи (рiзке падiння курсу гривнi, змiна кредитної банкiвської полiтики, зниження платоспроможностi покупцiв та iнше).

Вищим органом Товариства є Загальнi збори Учасникiв, якi збираються не рiдше 1 разу на рiк. Виконавчим органом є Директор.Посадовою особою являється також головний бухгалтер. Організаційна структура підприємства наводиться на рис.2.1.

Організаційна структура управління ТОВ "ФОЗЗI-Н" має лінійно-функціональну форму організації управління. Основний принцип - розмежування повноважень і відповідальності за функціями та прийняття рішень по вертикалі. Управління в ТОВ "ФОЗЗI-Н" здійснюється за лінійною схемою, а функціональні підрозділи допомагають лінійним керівникам у вирішенні відповідних управлінських функцій.

Дире

Рис.2.1. Організаційна структура управління ТОВ "ФОЗЗI-Н"

Використання лінійно-функціональної структури управління має як позитивні так і негативні моменти. Позитивним фактором є поєднання переваг лінійних та функціональних структур, а негативними моментами - складність взаємодії лінійних і функціональних керівників, а також опір змінам в організації (внаслідок перевантаження лінійних і функціональних керівників).

Стратегічними напрямками розвитку в ТОВ "ФОЗЗI-Н" визначені: на 2010 рік

1) Збільшення обороту і прибутку

2) Оптимізація витрат

3) Збільшення частки ринку, розвиток нових напрямів діяльності

4) Збільшення задоволеності партнерів

5) Підвищення кваліфікації персоналу.

Використовуючи статті фінансової звітності - Балансу (ф. № 1) і Звіту про фінансові результати (ф. № 2) (Додаток А), проведемо аналіз ефективності господарської діяльності підприємства.

Основні показники, які характеризують діяльність ТОВ "ФОЗЗI-Н" за останні три роки ( 2007-2009 рр.) представлено в таблиці 2.1.

Аналізуючи дані, представлені в табл. 2.1, спостерігаємо, що виручка від реалізації у 2008 р. збільшилась порівняно з 2007 р. на 1150757 тис.грн, або на 152,7%, що пов'язано із зростанням обсягів діяльності. В 2009 р. виручка збільшилась порівняно з 2008 р. на 1949322 тис.грн, або на 102,4%. Загалом підвищення обсягів товарообороту на підприємстві пояснюють активною маркетингово-збутовою політикою підприємства.

Собівартість реалізованих товарів, наданих послуг за період 2007-2008рр. зросла на 929952 тис.грн., або на 147,4%. За період 2008-2009 рр. собівартість зросла на 1787781 тис.грн, або 114,5%. Оскільки темпи зростання виручки від реалізації перевищують темпи собівартості реалізації, це позитивно відображається на прибутковості підприємства протягом останніх трьох років.

Наочне відображення основних економічних показників представлено на рис.2.2.

Таблиця 2.1

Динаміка економічних показників господарської діяльності

ТОВ "ФОЗЗI-Н" , 2007-2009 р.

Від господарської діяльності в 2007 р. підприємство отримало валового прибутку на суму 122809 тис. грн, а в 2009 році – 505155 тис.грн. З отриманих даних можна відмітити інтенсивність розвитку діяльності підприємства та покращення фінансового стану підприємства, прибутковість діяльності, що свідчить про конкурентоспроможність підприємства та ефективність роботи структурних підрозділів.

Рис. 2.2. Динаміка основних економічних показників діяльності

ТОВ "ФОЗЗI-Н", 2007-2009 рр.

Вартість оборотних активів підприємства за період 2007-2008 рр. зросла на 160297 тис.грн., або на 72,1%, а за період 2008-2009 рр. зросла на 1241010 тис.грн., або на 324%. Зростання оборотних активів в 2007-2009 рр. на підприємстві пояснюють необхідністю поповнення оборотних активів внаслідок зростання обсягів діяльності.

Вартість необоротних активів за період 2007-2008 рр. зросла на 237324,3 тис.грн., або на 178,1%, а за період 2008-2009 рр. - зросла на 51372 тис.грн. або на 13,9%, причиною є оновлення матеріально-технічної бази підприємства.

Показники фондовіддачі на досліджуваному підприємстві є високими. На 1 грн. фондів в 2009 році припадало 9,1 грн.чистого доходу (в 2007 – 2008 рр. - 5,7 грн. і 5,1 грн. відповідно). Зростання рівня фондовіддачі в 2007-2009 рр. свідчить про підвищення ефективності використання основного капіталу підприємства в 2009 році.

В 2009 році чисельність всього персоналу становила 4496 особи, за 2008-2009 рр. його скорочення становило 2273 особи, або на 33,6% , тому фонд оплати праці зменшився на 47575 тис. грн. (40,5%), порівняно з 2008 р. і становив 69899 тис.грн. Середня заробітна плата на підприємстві є досить високою, порівняно з середньогалузевою (в торгівельній галузі), що свідчить зацікавленість робітників в результатах своєї праці.

Рентабельність господарської діяльності (визначається як відношення валового прибутку до собівартості реалізації) по роках зростала, так в 2007 р. вона становила 19,5 %, в 2008 р. 22 % , а в 2009 р. 15,1%. Зростання рівня рентабельності оцінюється позитивно підприємство можна віднести до високорентабельних.

Таким чином, результати аналізу основних показників діяльності підприємства за 2007-2009 рр. свідчать про задовільне становище підприємства. Це обумовлено, перш за все, забезпеченням підприємства основними і оборотними засобами, висококваліфікованим персоналом, конкурентоспроможністю підприємства внаслідок економії на масштабах діяльності, прибутковістю.

Наступним етапом нашого дослідження є аналіз фінансових ресурсів ТОВ "ФОЗЗI-Н" та джерел їх формування.

2.2 Аналіз фінансових ресурсів та джерел їх формування

Аналітичний розрахунок, що відображає динаміку та структуру активу балансу, приведений в Додатку Б.

З таблиці Додатку Б бачимо, що загальна вартість майна підприємства збільшилась на 1693653 тис. грн. або на 476%. В складі майна сума необоротних активів збільшилась на 288696 тис. грн. (216,7%). Це спричинено зростанням вартості довгострокової дебіторської заборгованості - на 170126 тис.грн., введенням в експлуатацію нових

основних засобів – на 66538 тис. грн. і нематеріальних активів - на 160 тис.грн.

Вартість незавершеного будівництва внаслідок введення в експлуатацію об’єктів основних фондів зменшилась на 5191 тис.грн. (51,9%).

Оборотні активи за останні три роки збільшились на 1401307 тис. грн. (630%). Це збільшення не слід розглядати як позитивну тенденцію, оскільки воно відбулось головним чином за рахунок збільшення залишків товарних запасів (на 388912 тис. грн.) і значного збільшення дебіторської заборгованості за товари (на 231461 тис. грн.), іншої поточної дебіторської заборгованості (на 635546 тис.грн.).

Це свідчить про те, що на підприємстві не дотримуються фінансово-розрахункової дисципліни з покупцями, а грошові кошти мобілізуються у товарні запаси. Варто подумати про продаж частини товарних запасів задля збільшення грошових коштів. Також, аналізуючи дану таблицю слід звернути увагу на збільшення сум дебіторської заборгованості. Їх значне зростання свідчить про погіршення розрахункової дисципліни в бік зниження платоспроможності.

Підприємство може скоротити відвантаження продукції, тоді рахунки дебіторів зменшаться. Наявність заборгованості дебіторів спричиняє фінансові труднощі, оскільки підприємство відчуває недолік фінансових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності, виплати заробітної плати та ін.

Розподіл коштів між основним та оборотним капіталом в 2007 р. складає відповідно 37,4%, та 62,6%., в 2008 р.: 48,9 % і 51,1%, а в 2009 р.: 20,6% і 79,4%. Отже, на кінець 2009 р. основний капітал зменшився на 16,9 пунктів, а приріст оборотного склав відповідно 16,9 пунктів. Тобто трапився перерозподіл коштів в бік зниження менш мобільної їх частини – основних коштів. Основний капітал повністю покривається власними джерелами.

Аналіз динаміки складу та структури джерел власних та залучених коштів ТОВ "ФОЗЗI-Н" здійснено в таблиці Додатку В.

З таблиці Додатку В бачимо, що зростання джерел формування майна підприємства за 2007-2009 рр. на 1693568 тис. грн. або на 476% обумовлено зростанням суми залучених коштів на 1692292 тис. грн.

Разом с цим власний капітал збільшився на 1097 тис. грн. або на 8,3 %. Збільшення власних коштів зумовлено прибутком 2008 року в розмірі 3707 тис. грн.

Збільшення залучених коштів відбулося за рахунок збільшення поточних зобов’язань, а саме: короткострокових банківських кредитів - на 30733 тис.грн., кредиторської заборгованості по всіх статтях, - на 81823 тис. грн., або на 543%. Істотно зросли і довгострокові зобов’язання підприємства. А саме: довгострокові банківські кредити - на 312597 тис.грн., або на 331%, а також інші довгострокові зобовязання - на 11271 тис.грн., або на 835%.

В структурі власних коштів найбільшу питому вагу мають статутний і капітал і нерозподілений прибуток. Сума додаткового капіталу у власному капіталі за звітній період зменшилась на 2610 тис. грн., а розмір нерозподіленого прибутку збільшився на 3707 тис. грн. Розмір статутного фонду не змінився і становив 17 тис.грн.

Велике значення мають власні обігові кошти підприємства, величина яких обчислюється як різниця між власним капіталом та необоротними активами і показує яка частка із загальної суми власних коштів підприємства спрямовується на покриття обігових коштів:

-            в 2007 р. : 13139 – 133218 = - 120079 тис. грн.;

-            в 2008 р. : 12351 – 370542 = -358191 тис.грн..

-            в 2009 р.: 14236 – 421914= -407678 тис. грн.

Отже, власний капітал не покриває необоротні активи підприємства.

Оборотні активи фінансуються здебільшого за рахунок позикового капіталу.

Доля кредиторської заборгованості в формуванні оборотного капіталу складала:

-                     2007 р.: (94194: 222390) × 100 = 42,4%;

-                     2008 р.: (222738: 382687) х 100 = 58,2%;

-                     2009 р.: (1144694: 1623697) × 100 = 70,5%.

Отже, беручи до уваги проведений аналіз можна стверджувати, що структура фінансових ресурсів підприємства за останні роки була незадовільною (це пов'язано з перевищенням позикового капіталу в структурі пасивів, а також наявністю значної дебіторської заборгованості, яка пов'язана з традиційними труднощами збуту продукції в нашій економіці і кредиторської заборгованості, що в свою чергу пов’язано з відсутністю грошових коштів у підприємства внаслідок фінансових зобов’язань.

2.3 Оцінка ефективності використання фінансових ресурсів

Для комплексного аналізу фінансового стану підприємства необхідно оцінити тенденції найбільш загальних показників, які з різних сторін характеризують ефективність використання фінансових ресурсів підприємства.

Для визначення ліквідності ТОВ "ФОЗЗI-Н" розрахуємо коефіцієнти ліквідності (табл.2.2).

Таблиця 2.2

Показники ліквідності ТОВ "ФОЗЗI-Н"

Згідно таблиці 2.4 можна зробити висновки про не досить високий рівень ліквідності підприємства за період, що аналізується. Це, звичайно, свідчить про нестабільне фінансове становище підприємства на протязі даного періоду.

Згідно отриманим даних, коефіцієнт абсолютної ліквідності в 2009 р. є дуже низький. Його значення свідчить про те, що тільки 7% короткострокової заборгованості підприємство може погасити негайно.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності теж в 2009 р. має значення, що відповідає нормативу. Оскільки даний коефіцієнт має вирішальне значення для банків, так як характеризує ступінь надійності підприємства при поверненні кредитів, тенденція до зростання свідчить на користь підприємству.

Загальний коефіцієнт покриття підприємства на протязі всього періоду, що аналізується, залишався був недостатнім і невідповідав нормативному значенню. Тобто в 2007 р. на кожну гривню короткострокових зобов'язань припадало 1,19 гривні поточних активів, в 2008 р. – 81,05 грн. а в 2009 р. – 1,03 гривні. Таким чином за досліджуваний період спостерігається зменшення рівня покриття поточними активами короткострокової заборгованості підприємства.

Отже, як бачимо, в 2009 р. показник миттєвої ліквідності знаходився майже на рівні нормативного значення. Це викликано перевищенням темпів росту поточної заборгованості, темпів росту ліквідних коштів підприємства.

Показник загальної ліквідності та абсолютної ліквідності є значно меншими за нормативи та мають тенденцію до зменшення в 2009 р.

Відбувається також перевищення темпів зростання обсягу кредиторської заборгованості над обсягом дебіторської заборгованості. Слід відмітити тенденцію цього показника до збільшення. Перевищення дебіторської заборгованості над кредиторською свідчить про проблеми у розрахунках з постачальниками.

Таким чином, не можна стверджувати про ліквідність і платоспроможність досліджуваного підприємства. Через брак ліквідних коштів підприємство не здатне покрити короткострокових зобов'язань. Більшість коштів підприємства мобілізовані в запаси і затрати, які є важкореалізованими активами і не можуть забезпечити високу платоспроможність підприємства.

Проаналізуємо фінансову стійкість ТОВ "ФОЗЗI-Н". Фінансова стійкість підприємства передбачає, що ресурси, вкладені в підприємницьку діяльність, повинні окупитись за рахунок грошових надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечувати самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування активів.

Розглянемо наступні коефіцієнти, які можна використати для аналізу довгострокової платоспроможності підприємства наведені в табл. 2.3.

Таблиця 2.3

Показники фінансової стійкості ТОВ "ФОЗЗI-Н"

Важливим показником, що характеризує фінансову стійкість підприємства, є показник автономії, який показує наскільки підприємство незалежне від позикового капіталу.

Доля власних коштів у загальній сумі джерел коштів в 2007-2009 рр. була надзвичайно низькою : відповідно 4% і 0,7%. В 2009 р. частка власного капіталу зменшилась і становила 0,7%, при нормативному значенні 50%.

Коефіцієнт фінансової залежності - це показник обернений до коефіцієнта автономії; показує, яка сума загальної вартості майна підприємства припадає на 1 грн. власних коштів. Для нього характерна схожа з попереднім показником тенденція, на 1 грн. власних коштів в 2009 році припадало 127,65 грн позикових коштів.

Спираючись на рівень коефіцієнта маневреності робочого капіталу видно, що на протязі останніх трьох років ступінь мобільність використання власних коштів підприємством виріс з 02,70 у 2007 році до 3,80 в 2009році . Тобто в 2009 році він перевищує рекомендований рівень на 3,3, а це значить, що підприємство в повній мірі використовує позикові кошти, а не власні.

Рівень коефіцієнту фінансової залежності з 24 у 2007 році зріс до 127,7 в 2009 році. Це свідчить про низький теперішній рівень фінансової стійкості підприємства, рівень залученого капіталу в загальній структурі капіталу підприємства значно виріс. А звертаючи увагу на те що ліквідність підприємства дуже мала, кредитори несуть великий ризик, маючи стосунки з таким партнером.

Ділова активність підприємства характеризується абсолютними і відносними показниками використання ресурсів та обсягами господарської діяльності (табл.2.4.).

Насамперед, для оцінки ділової активності ТОВ "ФОЗЗI-Н" слід здійснити аналіз абсолютних показників його господарської діяльності.

Таблиця 2.4

Показники ділової активності ТОВ "ФОЗЗI-Н"

Дані таблиці 2.4 показують, що у 2009 р. в порівнянні з 2007 р. підприємство поліпшило ділову активність, збільшивши обсяг продаж на 3100079 тис.грн., або на 411%. Зростання показників продажу забезпечило прибутковість господарської діяльності та збільшення доданої вартості підприємства, а також прибутку з метою оподаткування. У 2009 р. сума чистого прибутку становила 1885 тис.грн., що на 1724 тис.грн. більше рівня 2007 р.

Узагальнюючими показниками використання як в цілому, так і по окремих видів майна підприємства є його оборотність, прискорення якої сприяє збільшенню продажу та вивільненню коштів з обороту. Коефіцієнт оборотності оборотних активів на підприємстві в 2009 р. збільшився і становив 2,4 – це означає , що за рік оборотні активи здійснили трохи більше ніж 2 обороти. Тривалість обороту оборотних активів становила при цьому 152 дні, проти 106 днів у 2007 році. Оборотність запасів також прискорилась, що оцінюється позитивно.

Тривалість погашення кредиторської заборгованості набагато перевищує тривалість погашення дебіторської заборгованості, це свідчить про те, що підприємство здебільшого використовує кошти постачальників. Також перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською свідчить про можливість отримання фінансових санкцій зі сторони партнерів.

Коефіцієнт оборотності власного капіталу показує швидкість обороту власного капіталу, що для ТОВ "ФОЗЗI-Н" означає активність засобів, яким ризикують власники. Проте зниження даного коефіцієнта в динаміці означає зниження активності використання власного капіталу і є не сприятливою тенденцією для власників підприємства. Таким чином, на кінець 2009 р. ТОВ "ФОЗЗI-Н" мало незадовільне фінансове становище. Підприємство має недостатню частку власних коштів в загальній сумі джерел їх формування і досить високий рівень залежності від зовнішнього фінансування, власних коштів не вистачає для того, щоб забезпечити ними виробничі запаси.

Показники рентабельності ТОВ "ФОЗЗI-Н" розраховані в табл. 2.5.

Рентабельність активів, розрахована як відношення фінансового результату до оподаткування до активів є доволі високою, на сукупні активи підприємства в 2009 році припадало 24,7 коп.чистого прибутку, що дозволяє підприємству направляти вільні кошти на розширення мережної торгівлі.

Таблиця 2.5

Показники рентабельності ТОВ "ФОЗЗI-Н"

Динаміка основних показників рентабельності представлена на рис. 2.3.

Рис.2.3. Динаміка основних показників рентабельності ТОВ "ФОЗЗI-Н"

Рентабельність власного капіталу в 2009 році становила 3549%, що засвідчує надзвичайно ефективне використання власного капіталу, можливість його примноження.

Рентабельність продажу має тенденцію до зниження з 16,3% в 2007 році до 13,1% в 2009 році. Зниження рентабельності продажу свідчить про зниження здатності підприємства генерувати прибуток від продажу.

Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на організації торгівлі в мережній торгівлі, розрахований показник для ТОВ "ФОЗЗI-Н" свідчить, що в 2009 р. на 1 грн витрат, вкладених у операційну діяльність підприємство отримувало 15,1 коп. прибутку, проти 19,5 коп. в 2007 році.

Таким чином ефективність роботи підприємства дещо зменшилась: знизилась рентабельність продукції і продажу, проте оборотність активів підвищилась.

Загалом, за підсумками проведеного аналізу чистої рентабельності можна зробити висновок, про його невисоку рентабельність, порівнянно з іншими підприємствами торгівельної галузі.

Загалом прибутковість торгівельної діяльності знижується, розглянемо причини цього.

По-перше, росте конкуренція.

На ринку з'являється усе більше нових гравців, а платоспроможний попит не поспіває за пропозицією, що збільшується.

У процесі природного ринкового добору на плаву утримуються в основному потужні компанії з добре поставленою матеріально-технічною інфраструктурою. Масштаби діяльності, достатня вага в очах владних структур, добре вибудовані бізнеси-процеси дозволяють їм диктувати правила гри в рамках галузі.

По-друге, ростуть витрати.

Сьогодні більшість покупців приблизно знають, що скільки коштує. Отже, в операторів залишилося менше можливостей для маніпулювання цінами. Крім того, зростаюча конкуренція припускає зростання витрат на маркетинг. Нарешті, держава впроваджує усе більш витончені методи “законного” вилучення в підприємців частини їхніх доходів (у вигляді зростання ставок оподаткування та митних зборів).

Таким чином, аналізуючи діяльність ТОВ "ФОЗЗI-Н" за останні три роки, виячвлено зростання основних показників , що пов'язано з диверсифікацією господарської діяльності підприємства.

Проте прибутковість ТОВ "ФОЗЗI-Н" знижується. Основними причинами зниження прибутковості є зростання конкуренції на ринку, а також зростання витрат на операційну діяльність та енергетичні ресурси.

Аналіз загального капіталу ТОВ "ФОЗЗI-Н" дозволив зробити висновок про його неоптимальну структуру, при цьому зміни , які відбулись в 2009 році в структурі пасивів становлять загрозу фінансовому потенціалу підприємства.

Розраховані коефіцієнти фінансового стану дозволили зробити висновок, що ТОВ "ФОЗЗI-Н" має тенденцію зміни показників фінансового стану в бік їх зниження , що свідчить про неефективну політику управління фінансовими ресурсами і зниження фінансового потенціалу підприємства.

3 Шляхи підвищення ефективності використання фінансових ресурсів

3.1 Оптимізація структури капіталу

Стратегічним завданням досліджуваного підприємства на сучасному етапі є збереження напрацьованих економічних показників та забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності

Необхідно здійснювати антикризові заходи для мінімізації витрат на всіх ланках розподільчого процесу. І дуже важливо, щоб скорочення витрат відбувалось за матеріальними статтями, а не за рахунок скорочення персоналу чи рівня їх оплати праці.

Головною метою ТОВ "ФОЗЗI-Н" в кризових умовах господарювання має бути максимізація валової маржі, оскільки саме вона є межею покриття постійних витрат і формування прибутку.

Максимізувати валову маржу ТОВ "ФОЗЗI-Н" має можливість за рахунок скорочення змінних витрат та підвищення фізичних обсягів господарювання.

Збільшення абсолютного розміру прибутку та його реінвестування у власний капітал дозволить підвищити фінансову стійкість.

Оптимізація структури капіталу в ТОВ "ФОЗЗI-Н" має здійснюватись за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Цей метод оптимізації структури капіталу пов'язаний з процесом диференційного вибору фінансування різних складових частин активів підприємства. Для фінансування різних груп активів ТОВ "ФОЗЗI-Н" пропонується використовувати агресивний підхід. Що полягає в мінімізації всіх форм страхових резервів по окремих видах оборотних активів. Реалізація цього підходу забезпечить найбільш високий рівень ефективності їх використання.

Розробка антикризової стратегії оптимізації структури капіталу ТОВ "ФОЗЗI-Н" має ґрунтуватись на аналізі факторів зовнішнього середовища та оцінці потенціалу підприємства.

Здійснення комплексного аналізу та оцінка факторів зовнішнього та внутрішнього середовища ТОВ "ФОЗЗI-Н" базується на використанні SWOT-аналізу, який дозволяє визначити майбутні перспективи підприємства і галузі, а також шляхи їх розвитку (таблиця 3.1).

Внаслідок перегляду результатів діяльності підприємства і виявлення невідповідності між запланованими результатами та фактичними даними, виникає необхідність щодо перегляду діючої стратегії фірми з метою підвищення прибутковості та зміцнення фінансового стану.

Таблиця 3.1

Матриця SWOT-аналізу

ТОВ "ФОЗЗI-Н"

Формування стратегічної мети фінансової діяльності підприємства є обов’язковим напрямком антикризового управління ТОВ "ФОЗЗI-Н" , головним завданням якого є максимізація ринкової вартості підприємства. Необхідно сформувати чітко й коротко систему стратегічних цілей фінансового розвитку підприємства, відображаючи кожну з цілей у конкретних показниках — цільових стратегічних нормативах.

Стратегічними нормативами фінансової діяльності ТОВ "ФОЗЗI-Н" визначено наступні:

Таблиця 3.2

Стратегічні нормативи фінансової діяльності ТОВ "ФОЗЗI-Н"

Найвідповідальнішим у формуванні фінансової стратегії підприємства є розроблення фінансової політики, яка є формою реалізації фінансової ідеології і фінансової стратегії підприємства в розрізі найважливіших аспектів фінансової діяльності на окремих етапах її реалізації. На відміну від фінансової стратегії і цілому, фінансова політика формується лише за окремими напрямками фінансової діяльності підприємства, що потребують найефективнішого управління для досягнення головних стратегічних орієнтирів.

В рамках розробки фінансової стратегії, зміцнення фінансового стану ТОВ "ФОЗЗI-Н" відбувається за рахунок відновлення повної стійкості підприємства шляхом обґрунтованого зниження позикового капіталу за рахунок наявних грошових коштів та заборгованості дебіторів , а також нарощування власного капіталу за рахунок реінвестування прибутку.

Серед основних запропонованих заходів реалізації фінансової стратегії оптимізації структури капіталу є такі (таблиця 3.3).

Таблиця 3.3

Основні заходи стратегії оптимізації структури капіталу

Першочерговими заходами відновлення платоспроможності та фінансової стійкості має бути спрямування наявних грошових коштів та інкасованої дебіторської заборгованості для погашення кредиторської заборгованості. Це дозволить дещо поліпшити коефіцієнти ліквідності та фінансової стійкості.

Щодо власного капіталу - потрібно нагромадити прибуток, що забезпечити підвищення частки власного капіталу в структурі пасивів до рівня 40 - 50%.

Для виміру сукупних економічних результатів, що досягаються при різному співвідношенні власного та позикового капіталу підприємства, використовується показник “ефект фінансового левериджу”. Фінансовий левередж вимірює ефект, що полягає в підвищенні рентабельності власного капіталу за допомогою збільшення частки позикового капіталу в загальній його сумі.

Розрахунок ефекту фінансового левереджу дозволяє визначити оптимальну структуру капіталу з позиції найбільш вигідного його використання.

Фінансовий леверидж – це потенційна можливість впливати на прибуток шляхом зміни обсягу і структури власного і позикового капіталу.

Формування ефекту фінансового левериджу в ТОВ "ФОЗЗI-Н" в 2007-2009 рр. наведено в таблиці 3.4.

Ефект фінансового левериджу розраховується по наступній формулі:

ЕФЛ = (1 - Снп) x (Квра - ПК) х ЗК/СК,

де ЕФЛ - ефект фінансового левериджу, що полягає в прирості коефіцієнта рентабельності власного капіталу, %;

Снп - ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

Квра - коефіцієнт валової рентабельності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів), %;

ПК - середній розмір відсотків за кредит, що сплачуються підприємством за використання позикового капіталу, %;

ЗК - середня сума використовуваного підприємством позикового капіталу;

СК - середня сума власного капіталу підприємства.

Таблиця 3.4

Розрахунок ефекту фінансового левереджу ТОВ "ФОЗЗI-Н"

в 2007-2009 рік

Аналіз наведених даних дозволяє розрахувати ефект фінансового левериджу:

в 2007 році: ЕФЛ = (1-0,25)*(34,5-15)*= 381,7%

в 2008 році: ЕФЛ = (1-0,25)*(45,4-20)*= 1148,6 %

в 2009 році: ЕФЛ = (1-0,25)*(24,7-19)*= 611,2 %

При позитивному значенні диференціалу будь-який приріст коефіцієнта фінансового левериджу буде викликати ще більший приріст коефіцієнта рентабельності власного капіталу, а при негативному значенні диференціала приріст коефіцієнта фінансового левериджу буде приводити до ще більшого темпу зниження коефіцієнта рентабельності власного капіталу.

Розраховані показники фінансового левериджу ТОВ "ФОЗЗI-Н" засвідчують оптимальну структуру капіталу, що пов”язане з прибутковою діяльністю підприємства.

Диференціал фінансового левериджу є головною умовою, що формує позитивний ефект фінансового левериджу. Цей ефект проявляється тільки в тому випадку, якщо рівень валового прибутку, що генерується активами підприємства, перевищує середній розмір відсотка за використовуваний кредит, як спостерігається в ТОВ "ФОЗЗI-Н" . Чим вище позитивне значення диференціала фінансового левериджу (як це має місце в 2008 році), тим вище за інших рівних умов буде його ефект.

У зв'язку з високою динамічністю цього показника він вимагає постійного моніторингу в процесі управління ефектом фінансового левериджу. Цей динамізм обумовлений дією ряду факторів.

Насамперед, у період погіршення кон'юнктури фінансового ринку вартість позикових коштів може різко зрости, перевищивши рівень валового прибутку, що генерується активами підприємства.

Крім того, зниження фінансової стабільності підприємства в процесі підвищення частки позикового капіталу приводить до збільшення ризику його банкрутства, що змушує кредиторів збільшувати рівень ставки відсотка за кредит з урахуванням включення в неї премії за додатковий фінансовий ризик. При певному рівні цього ризику (а, відповідно, і рівні загальної ставки відсотка за кредит) диференціал фінансового левериджу може бути зведений до нуля (при якому використання позикового капіталу не дасть приросту рентабельності власного капіталу) і навіть мати негативну величину (при якій рентабельність власного капіталу знизиться, тому що частина чистого прибутку, буде йти на формування позикового капіталу по високих ставках відсотка).

Нарешті, у період погіршення кон'юнктури товарного ринку скорочується обсяг реалізації продукції, а, відповідно, і розмір валового прибутку підприємства від виробничої діяльності. У цих умовах негативна величина диференціалу фінансового левериджу може формуватися навіть при незмінних ставках відсотка за кредит за рахунок зниження коефіцієнта валової рентабельності активів.

У світлі вищесказаного можна зробити висновок про те, що формування негативного значення диференціала фінансового левериджу по кожнійій з перерахованих вище причин завжди приводить до зниження коефіцієнта рентабельності власного капіталу. У цьому випадку використання підприємством позикового капіталу матиме негативний ефект.

В ТОВ "ФОЗЗI-Н" позитивне значення ефекту фінансового левериджу в 2007-2009 рр. викликане позитивним значенням диференціалу фінансового левериджу, що в свою чергу спостерігається прибутковістю активів підприємства. Це підтверджує вірність стратегічного рішення - досліджуваному підприємству не має сенсу нарощувати активи за рахунок залучення позикового капіталу, слід шукати внутрішні резерви фінансування.

3.2 Контролінг, як інструмент підвищення ефективності використання фінансових ресурсів

З метою забезпечення ефективної реалізації стратегії розвитку та зміцнення фінансового потенціалу в ТОВ "ФОЗЗI-Н" рекомендується впровадження контролінгу.

На початковій стадії впровадження контролінгу в процес фінанового управління в ТОВ "ФОЗЗI-Н" досить буде закріплення функцій контролінгу за близькими за економічним призначенням відділами підприємства, формування робочої групи з виконання завдань контролінгу зі співробітників, наділених відповідними посадовими повноваженнями. Такий підхід до впровадження контролінгу дозволить перебороти психологічний бар'єр, а також одержати достатнє уявлення про результативність управління грошовими потоками на підприємстві при мінімальних витратах фінансових і трудових ресурсів.

Наступний етап передбачає розробку та затвердження регламенту контролінгу фінансових ризиків: процедур складання, передачі, обробки й аналізу вихідної інформації, узгодження напрямків регулювання та оцінки результативності контролінгу.

Основне призначення регламенту контролінгу полягає в забезпеченні можливості контролювати хід виконання операцій контролінгу фінансових ризиків за критеріями строків, вірогідності та повноти відображення звітної інформації.

Чіткий організаційний і часовий регламент контролінгу дозволяє створити передумови для розмежуванні відповідальності, контролю та стимулювання виконання процедур контролінгу фінансових ризиків підприємства.

Наступним етапом організації контролінгу фінансових ризиків підприємства є складання графіка документообігу, що передбачає: визначення складу вхідних і вихідних документів; маршрутизацію документопотоку; аналіз якості організації документообігу. Така структуризація розглянутого етапу обумовлена підходом до визначення документообігу як системи декількох аналітичних елементів: маршруту, документопотоку та інформаційного об'єкта. При цьому маршрут являє собою сукупність підрозділів і посадових осіб, через які послідовно проходить документ.

Склад вхідних і вихідних документів у системі контролінгу визначається інформаційними потребами співробітників підприємства в змісті та формах одержання інформації.

Маршрутизація документопотоку передбачає розробку графіку документообігу в системі контролінгу. Базовими документами для маршрутизації документопотоку є розроблені на попередніх етапах графік виконання комплексу робіт контролінгу, що визначає строки виконання робіт, і положення про розмежування відповідальності за реалізацію процедур контролінгу , що визначає маршрут документопотоку.

В якості критеріїв оцінки оптимальності можна виділити: відповідність документопотоку поставленому завданню; керованість документообігу; існування єдиного депозитарію зі структурованою інформацією; тематичну спрямованість кожного документа; відповідність періоду потреби в документі періодичності документопотоку; відповідність можливостей пошуку документа особливостям потреби в ньому.

Перспективна схема документообігу в системі контролінгу фінансовими ризиками в ТОВ "ФОЗЗI-Н" зображена на рис. 3.1.

Як видно з графіку документообігу, у процесі контролінгу ТОВ "ФОЗЗI-Н" братимуть активну участь співробітники юридичного й фінансового відділів, відділу логістики і відділу збуту.

Основні процедури контролінгу мають бути розподілені між:

· співробітниками фінансового відділу, що формують інформаційний масив контролінгу грошових потоків підприємства;

· аналітиком служби контролінгу, що здійснює обробку інформації та формування прогнозу ефективності управління грошовими потоками;

· менеджером з контролінгу, що досліджує результати контролінгу, формує звіт про існуючі та можливі проблеми в управлінні фінансовими ресурсами підприємства, а також розробку проектів регулювання руху грошових потоків підприємства;

· начальником служби контролінгу, що здійснює координацію процесу контролінгу й надає результати керівництву підприємства.

Рис. 3.1. Графік документообігу в системі контролінгу в ТОВ "ФОЗЗI-Н" (нові посади на графіку виділені)

Подолання психологічного опору співробітників підприємства нововведенням з організації контролінгу вимагає розробки й впровадження системи мотивації виконання процедур контролінгу на наступному етапі організації контролінгу. У даному аспекті мотивація розглядається як спонукання відповідальних співробітників до активної трудової діяльності для досягнення цілей контролінгу.

Заключним етапом організації контролінгу є автоматизація даного процесу. Основною метою даного етапу є одержання оперативної інформації щодо ходу реалізації операцій контролінгу кожним структурним підрозділом для оперативного реагування на непередбачені ситуації.

Результатом контролінгу є формування інформації для аналізу і прийняття управлінських рішень, розробки та оцінки варіантів регулювання руху грошових потоків, параметрів управління грошовими потоками та координації прийняття управлінських рішень.

Узагальнення аналітичної інформації для прийняття управлінських рішень та їхньої координації здійснюється на основі зворотного інформаційного зв'язку. Вихідною інформацією контролінгу є: звіт про управління грошовими потоками, довідки про існуючі та можливі проблеми в результативності підприємства, прогнозний звіт про сценарії впливу факторів середовища на результати фінансово-економічної діяльності підприємства.

На схемі (рис.3.1) виділені перспективі штатні одиниці які пропонується залучити в штат аналіз зовнішніх ефектів в рамках організації відділу контролігу.

Проектований відділ контролінгу в ТОВ "ФОЗЗI-Н" передбачає 4 штатних одиниці персоналу: керівника відділу, менеджера по стратегічному розвитку, менеджера з моніторингу (внутрішнього контролю), а також менеджера–фінансиста. Отже, перспективний відділ контролінгу в ТОВ "ФОЗЗI-Н" матимеме наступну структуру:

Система оплати праці працівників відділу контролінгу має будуватись за існуючими посадовими окладами. Посадовий оклад керівника відділу в ТОВ "ФОЗЗI-Н" встановлено в розмірі 3000 грн.

Лінійні спеціалісти в ТОВ "ФОЗЗI-Н" мають оклад в розмірі 2000 грн.

На фонд оплати праці працівників відділу контролінгу нараховуються внески до соціальних фондів, загальний відсоток відрахувань на соціальні заходи в ТОВ "ФОЗЗI-Н" становить 37%.

Рис.3.2. Перспективна структура відділу контролінгу ТОВ "ФОЗЗI-Н"

Отже, вартість впровадження відділу контролінгу в розрахунку на рік становитиме:

12 * ((3000 + 3 *2000) + (2000 + 3 *2000)*0,37) = 148 тис.грн.

Отже, з метою вдосконалення фінансового управління ТОВ "ФОЗЗI-Н" та забезпечення реалізації фінансової стратегії пропонується організація відділу контролінгу, який забезпечить інформаційний інструментарій прийняття рішень в стратегічно ключових сферах функціонування компанії, підвищить упорядкованість інформації для аналізу і управління фінансовими ресурсами підприємства.

3.3 Джерела зростання прибутку підприємства

З метою підвищення ефективності діяльності підприємства особливе значення має вибір правильних і обґрунтованих управлінських рішень. Це вимагає постійного порівняння витрат і результатів господарювання на основі широкого використання прогнозування фінансової звітності.

Для підвищення прибутковості, ТОВ "ФОЗЗI-Н" як великому і спеціалізованому підприємству пропонується ринкова стратегія інтенсивного росту. Стратегія інтенсивного проникнення на ринок означає збільшення обсягів збуту та ринкової частки за рахунок кращого задоволення потреб споживачів.

З цією метою пропонується організувати виробництво дитячої молочної продукції під ТМ Премія, що є затребуваною на ринку.

Проведене маркетингове дослідження відвідувачів супермаркетів дозволило виявити високий потенціал всієї лінійки молочного дитячого харчування:

сирок дитячий 2,5% - 200 г.

незбиране молоко 3,2% - 200 г.

кефір 2,5 % - 200 г.

ацедофільне молоко 2,5% - 200 г.

Для визначення рівня ефективності впровадження нової продукції необхідно порівняти витрати, яке понесе підприємство від впровадження цих заходів з тими фінансовими результатами, яке воно прогнозовано отримає.

Для організації робіт по впровадженню у виробництво нової молочної продукції ТМ Премія необхідним є укладення контрактів з спеціалістами в галузі дитячого молочного харчування, що будуть підпорядковані директору з виробничого розвитку.

Проектний відділ має складатись з 3- ох працівників.

Для прогнозованих змін фінансових результатів діяльності ТОВ "ФОЗЗI-Н" проведемо розрахунок очікуваного прибутку підприємства та співставимо з фінансовими результатами, які можна очікувати без впровадження даних заходів.

Виробнича програма випуску нової продукції в ТОВ "ФОЗЗI-Н" наводиться в таблиці 3.5.

Таблиця 3.5

Виробнича програма випуску нової продукції ТМ Премія в ТОВ "ФОЗЗI-Н"

Ціна на нову продукцію визначена на основі планової рентабельності на рівні 28% за всіма видами продукції.

Обсяг збуту нової продукції (на основі експертного прогнозування обсягів збуту) запланований на плановий рік в розмірі 26823 тис.грн.

Собівартість реалізованої продукції (за складеними калькуляціями за видами продукції) визначена в таблиці .

Таблиця 3.6

Собівартість виробництва нової продукції ТМ Премія в ТОВ "ФОЗЗI-Н"

Собівартість виробництва нової продукції становить 19313 тис.грн.

Розрахунок планового прибутку від реалізації нової продукції здійснено в таблиці 3.7

Таблиця 3.7

Планово-економічні показники виробництва і збуту нової продукції ТМ Премія

Отже, за розрахунками, плановий валовий прибуток від реалізації нової продукції становитиме 7510 тис.грн.

Головною задачею відділу збуту є дотримання планових показників збуту та цінових параметрів. З цією метою річний план керівником відділу збуту має бути розподілений за місяцями, враховуючи сезонні коливання обсягу продаж.

В подальшому стратегія підприємства має бути спрямована на щорічне зростання обсягів реалізації дитячого харчування як мінімум на 7%.

План чистих грошових надходжень представлено в таблиці 3.8.

Таблиця 3.8

Динаміка грошових надходжень в ТОВ "ФОЗЗI-Н" в 2009-2013 рр.

Для впровадження виробничої лінії по виробництву широкої лінійки дитячого молочного харчування мають місце додаткові витрати:

-обладнання: 735 тис.грн.

-ведення в експлуатацію, навчання персоналу: 100 тис.грн.

Розрахуємо додаткові витрати, пов’язані з організацією технологічного процесу виробництва нової продукції

Витрати за рік на функціонування проектної команди:

1. Заробітна плата 1*2500 + 3*1800 = 7900,0 грн.

2. Нарахування на заробітну плату (38,0%) 3002,0 грн.

3. Загальновиробничі витрати (80 % від заробітної плати без нарахувань, куди ввійшли витрати на відрядження, електроенергія, податки, банківські послуги) 6320,00 грн.

Всього в місяць 17222,0грн.

Всього в рік 206664,0 грн. або 206,7 тис.грн.

Витрати на створення власної сировинної бази (аренда, матеріальні витрати, витрати на оплату праці, соц.заходи, амортизація і інші операційні витрати) для нової продукції плануються в розмірі 22,4 тис.грн.

Всього витрати на впровадження нової продукції: 1064 тис.грн.

Джерелом інвестування виступають власні фінансові ресурси - нерозподілений прибуток звітного року.

При цьому, з проведених розрахунків видно, що інвестиційні витрати окупляться на початку першого року реалізації проекту.

Інформаційною базою керування підприємством є прогнозована фінансова звітність.

Прогноз фінансових результатів ТОВ "ФОЗЗI-Н" виконано в таблиці 3.9.

При прогнозуванні фінансових результатів використовувались наступні припущення:

1. Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) підприємство планує збільшити на 100%, а також на обсяг виручки від реалізації дитячого харчування в мережі супермаркетів (26823 тис.грн.). Підставою для цього припущення є динаміка продажу продукції за останні 3 роки: 152% та 102% відповідно.

Чистий доход: 3 853 660* 100%+ 26823 = 7 734 143 тис.грн.

Таблиця 3.9

Прогнозування фінансових результатів ТОВ "ФОЗЗI-Н" на 2011 рік

2. Якщо обсяг реалізаціє зросте на 100%, то пропорційно повинні зрости всі змінні витрати, постійні витрати збільшенню не підлягають. Частка змінних витрат в структурі собівартості в ТОВ "ФОЗЗI-Н" становить 75%, також слід враховувати витрати на виробництво нової продукції – дитячого харчування (19313 тис.грн.):

Собівартість: 3348505*0,75*100%+ 19313 = 5 879 197 тис.грн.

3. Всі операційні витрати та доходи залишаються на рівні 2009 року. Витрати на збут зростають на 150 тис.грн. На ці кошти запланована організація рекламно-інформаційної підтримки популяризації нової продукції серед споживачів.

4. Фінансові витрати заплановано зменшити на 457 тис.грн.. внаслідок погашення банківського кредиту.

5. Податок на прибуток визначається з урахуванням 17% ставки (за новим Податковим кодексом).

6. На підприємстві запроваджено контролінг ефективності витрачання ресурсів і всі витрати підлягають контролюванню їх доцільності.

Отже, за проведеним прогнозуванням фінансових результатів ТОВ "ФОЗЗI-Н" на 2011 рік визначено чистий прибуток підприємства 1125545 тис.грн.

Для підтвердження позитивного ефекту від впровадження заходів фінансового оздоровлення необхідно здійснити планування основних фінансових коефіцієнтів.

Для розрахунку планових фінансових показників необхідно скласти плановий баланс ТОВ "ФОЗЗI-Н".

Прогнозний баланс на кінець 2012 року будувався на основі таких планових завдань:

скорочення товарних запасів - використання заходів зі стимулювання збуту, отримання грошових надходжень від реалізації запасів в розмірі 50% їх вартості на початок 2010 року. При середньому рівні націнки в обсязі 20% , обсяг грошових надходжень становитиме: 508306 *50% *1,25 = 317691 тис.грн. – сума на яку збільшаться грошові кошти. Залишок товарних запасів : 508306 *50% = 254153 тис.грн.

інкасація дебіторської заборгованості - стягнення 70% дебіторської заборгованості, з застосуванням стимулювальної знижки в розмірі 5% за термінове погашення боргів: 263822 * (1 – 0,05) *0,70 = 175442 тис.грн. – сума, на яку збільшаться грошові кошти. Залишок дебіторської заборгованості – 88380 тис.грн. (263822-175422)

дебіторська заборгованість за розрахунками: приймається на рівні 2009 року: 675751 тис.грн.

необоротні активи – амортизація основних фондів в розмірі 15%: 116146 *0,15 = 17422 тис.грн.). Залишок необоротних активів: (421914 -17422 = 404492 тис.грн.).

грошові кошти (80%) спрямовуються на погашення кредиторської заборгованості: (114886 + 317691 + 175442)*0,80 = 486415 тис.грн. Залишок грошових коштів: 114886 + 317691 + 175442 – 486415 = 121604 тис.грн.

позиковий капітал: залишок поточних зобов’язань: 1569624-486415 = 1083209 тис.грн.

інші статті пасиву залишаються на рівні значень на кінець 2009 року (забезпечення наступних виплат і платежів – 1819 тис.грн., довгострокові зобов’язання - 463 723 тис.грн.

власний капітал зросте на суму нерозподіленого прибутку за результатами 2010 року, його планова величина – 200% від чистого прибутку 2009 року, а також на суму чистого прибутку 2011 року (50%) : 1885 *2 + 1125545*50% = 566543 тис.грн.

Всього пасив: 566543+ 1083209+ 463723 + 1819= 2115294 тис.грн.

Актив (попередній розрахунок): 404492+ 121604 +88380+254153+675751=1544380 тис.грн.

Для збалансування статей активу і пасиву, слід суму, на яку пасиви перевищують активи (2115294 – 1544380 = 570914 тис.грн.) рівномірно між спрямувати в інші оборотні активи:

На підставі вищезазначених завдань в рамках фінансового оздоровлення на кінець 2010 року ТОВ "ФОЗЗI-Н" матиме наступний баланс (таблиця 3.10).

Таблиця 3.10

Плановий баланс ТОВ "ФОЗЗI-Н" на кінець 2011 року

Наступним етапом дослідження є розрахунок прогнозних показників фінансової стійкості та ліквідності (таблиця 3.11).

З проведеного розрахунку бачимо, що отримані показники ліквідності та фінансової стійкості в 2011 році перевищуватимуть значення даних показників 2009 року.

Таблиця 3.16

Розрахунок планових показників платоспроможності та фінансової стійкості ТОВ "ФОЗЗI-Н"

Так, наприклад, за коефіцієнтом абсолютної платоспроможності зростання становило 0,04 пунктів, за коефіцієнтом швидкої платоспроможності 0,15 пункти, а за коефіцієнтом загальної ліквідності – 0,55 пункти. По показникам фінансової стійкості : за коефіцієнтом автономії зростання становило 0,26 пунктів, коефіцієнт маневреності робочого капіталу скоротився на 2,69 пункти, коефіцієнт фінансової стійкості – знизився на 0,23 пункти, а коефіцієнт фінансової залежності - на 124 пункти.

Незважаючи на досить несуттєве зростання показників платоспроможності та фінансової стійкості, а також на відхилення даних коефіцієнтів від їх нормативних значень, рівень платоспроможності підприємства та фінансової стійкості суттєво підвищився. Тому запропоновані заходи в рамках фінансової стратегії оздоровлення є доцільними для впровадження в ТОВ "ФОЗЗI-Н".

Основним резервом подальшого підвищення платоспроможності та фінансової стійкості є нарощування власного капіталу та зменшення позикового. Ефективне господарювання ТОВ "ФОЗЗI-Н" , отримання прибутку та його нарощування дозволять зменшити обсяг поточних зобов’язань і підвищити платоспроможність.

ВИСНОВКИ

Дослідження теоретичних та практичних аспектів управління фінансовими ресурсами дозволило зробити наступні висновки.

З теоретичних позицій, фінансові ресурси - це власний, позиковий і залучений грошовий капітал, що використовується підприємствами для формування своїх активів і здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою одержання відповідних доходів і прибутку

Головною метою управління фінансовою діяльністю підприємства є забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному і перспективному періоді. Ця мета одержує конкретне вираження в забезпеченні максимізації ринкової вартості підприємства, що реалізує кінцеві фінансові інтереси його власників.

Фінансовий менеджмент реалізує свою головну мету й основні задачі шляхом здійснення визначених функцій. Ці функції підрозділяються на дві основні групи, обумовлені комплексним змістом фінансового менеджменту: 1) функції фінансового менеджменту як керуючої системи (склад цих функцій у цілому характерний для будь-якого виду менеджменту, хоча і повинний враховувати його специфіку); 2) функції фінансового менеджменту як спеціальної області управління підприємством (склад цих функцій визначається конкретним об'єктом фінансового менеджменту).

Одним з факторів забезпечення прибутковості суб’єктів господарювання є ефективне використання (включаючи аналіз і планування) фінансових ресурсів. Ефективність фінансування підприємства неабияк визначається структурою джерел формування ресурсів, що залежать від форми власності, виду діяльності, територіального розміщення та інших факторів впливу. Очевидно, зростання частки власних фінансових ресурсів щодо позичених і залучених дає змогу зробити висновок про зростання ефективності фінансування підприємства.

В дипломній роботі проведений комплексний аналіз фінансово-економічного становища ТОВ «ФОЗЗІ-Н». За результати аналізу основних показників діяльності підприємства за 2007-2009 рр. зроблено висновок про задовільне становище підприємства. Це обумовлено, перш за все, забезпеченням підприємства основними і оборотними засобами, висококваліфікованим персоналом, конкурентоспроможністю підприємства внаслідок економії на масштабах діяльності, прибутковістю.

За результатами аналізу ефективності використання фінансових ресурсів ТОВ «ФОЗЗІ-Н», встановлено, що підприємство знаходиться в нестійкому фінансовому стані через неефективне управління фінансовими ресурсами. Погіршують фінансове становище підприємства зростаючі обсяги товарних запасів на складі та значний рівень дебіторської заборгованості, що в сукупності становить більше 70% активів підприємства. На підприємстві не налагоджено договірну і фінансово-розрахункову дисципліну. В ряді випадків порушуються договірні зобов’язання з постачальниками і підрядчиками, покупцями і замовниками, внаслідок чого підприємство відчуває нестачу грошових коштів.

Розраховані коефіцієнти дозволили зробити висновок, що ТОВ «ФОЗЗІ-Н» має тенденцію зміни показників фінансового стану в бік їх зниження , що свідчить про неефективну політику управління фінансовими ресурсами.

За результатами проведеної діагностики фінансово-економічного становища ТОВ «Форвард Груп» виявлено «вузькі місця», що знижують ефективність використання активів компанії.

Сформовано систему стратегічних цілей фінансового розвитку підприємства в конкретних показниках — цільових стратегічних нормативах.

З метою вдосконалення фінансового управління ТОВ «ФОЗЗІ-Н» та забезпечення реалізації фінансової стратегії пропонується організація відділу контролінгу, який забезпечить інформаційний інструментарій прийняття рішень в стратегічно ключових сферах функціонування компанії, підвищить упорядкованість інформації для аналізу і управління фінансовими ресурсами підприємства.

З метою вдосконалення управління фінансовими ресурсами ТОВ «ФОЗЗІ-Н» запропоновані наступні заходи:

-        оптимізація капіталу шляхом збільшення частки власного капіталу та скорочення позикового. Нарощення частки власного капіталу пропонується здійснити шляхом реінвестування прибутку 2010-2011 рр., запровадженням власного виробництва продукції, що на даний час користується попитом;

-        застосування заходів стимулювання збуту товарних запасів серед клієнтів з метою скорочення залишків товарів і доведення їх до оптимального рівня;

-        скорочення дебіторської заборгованості, розробка регламенту дебіторської заборгованості;

-        . в рамках фінансового оздоровлення першочерговими заходами відновлення платоспроможності та фінансової стійкості, має бути спрямування наявних грошових коштів та інкасованої дебіторської заборгованості для погашення кредиторської заборгованості. Це дозволить поліпшити коефіцієнти ліквідності та фінансової стійкості.

Фінансове планування дозволило визначити, що вкладання коштів в інвестиційний проект є доцільним. Додатковий валовий прибуток від реалізації продукції в 2011 році становитиме 7510 тис.грн. .

На підставі проведених планових розрахунків значень коефіцієнтів платоспроможності та фінансової стійкості доведено економічну ефективність запропонованих рекомендацій. Коефіцієнти ліквідності і фінансової стійкості зростуть хоч і не суттєво, і все одно є меншими за встановлені нормативи, проте, отримати нормативні коефіцієнти одночасно неможливо. В даному випадку для доведення коефіцієнтів ліквідності і фінансової стійкості до нормативних значень потребуватиметься щонайменше три-п”ять років прибуткової діяльності та високоефективний контролінг фінансових потоків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.            Аллахвердян Д.А. Роль финансов в распределении национального дохода СССР: [учебное пособие] / Д.А. Аллахвердян. - М.: Госфиниздат, 1995. - С. 95.

2.            Балабанов І.Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом: [учебное пособие] / І.Т. Балабанов. - Москва - Харьков - Минск: "Питер", 2006. - С. 318.

3.            Бєлоліпецький В.Г. Финансы фирмы: курс лекцій /Г. Бєлоліпецький. - М.: ИНФРА-М, 2003. -298 с..

4.            Бірман А.М. Очерки теории советских финансов. - [выпуск 2].- М.: Финансы, 1972. - С. 137.

5.            Бурковський В.В. Фінанси підприємств : Навч. посібник. - Д.: Пороги, 1998.

6.            Василик О.Д. Теорія фінансів : Підручник. - К. : Вид-во НІОС, 2000. - С. 416.

7.            Витте СЮ. Конспект лекций о народном и государственном хозяйстве, читанных его императорскому высочеству вел. кн. Михаилу Александровичу в 1900-1902 годах. - М.: Изд-во "Начала", 1997. - С. 511.

8.            Вознесенський Е.О. Методологические аспекты анализа сущности финансов / Е.О. Вознесенський. - М.: ИНФРА-М, 2003. - 325 с.

9.            Дьяченко В.П. История финансов СССР (1917-1950 гг.): [учебное пособие] / В.П. Дьяченко. - М.: Наука, 1978.-495с.

10.        Єпіфанов А.О. Бюджет і фінансова політика України: [підручник] / А.О. Єпіфанов. - Київ, 1997. - С. 234.

11.        Зятковський І.В. Фінанси підприємств: [навч. посібник.] / І.В. Зятковський. - [2 ге вид., перероб. та доп.]. - К.: Кондор, 2003. - С. 364.

12.        Івченко А.О. Тлумачний словник української мови / А.О. Івченко. - Х.: Вид-во ФОЛІО, 2002. - С. 540.

13.        Кірейцев Г.Г. Фінанси підприємств : [навч. посібн.] / Г.Г. Кірейцев. - Ж.: Вид-во ІТІ, 2002. - С. 269.

14.        Ковалев В.В. Финансы / В.В. Ковалев. - [2-е изд., перераб. и доп.]. - М.: ТК Велби, изд-во "Проспект", 2006. - С. 640.

15.        Коробов М.Я. Фінансово - економічний аналіз діяльності підприємств: [підручник] / М.Я. Коробов. - К.: Вид-во "Знання". - 2000. - С. 378. 16. Кудряшов В.П.

16.        Фінанси: [навчальний посібник] / В.П. Кудряшов. - К.: Кондор, 2006 - C. 352. 17. МоляковД.С. Финансы предприятий отраслей народного хазяйства / Д.С. Моляков. - М.: Финансы и статистика, 1999. - C. 200.

17.        Огородник С.Я. Финансово- кредитные методы повышения эффективности промышленного производства / С.Я. Огородник. - К: КНЕУ,2002. - C. 108.

18.        Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): [навч. посібн.] / В.М. Опарін. - [2-ге вид., перероб. і доп.]. - К. : Вид-во КНЕУ, 2002. - C. 240.

19.        Опарін В.М. Фінансові ресурси: проблеми визначення та розміщення / В.М. Опарін // Вісник НБУ.- 2000. - № 5. - С. 11.

20.        Партин Г.О. Фінанси підприємств: [навч. посіб.] / Г.О. Партин. - Л.: ЛБІ НБУ,2007. - C. 342.

21.        Поддерьогін А.М. Фінанси підприємств: [підручник] / А.М. Поддерьогін. - [5-те вид., перероб. та допов.]. - К.: КНЕУ, 2006. - C. 546.

22.        Пойда-НосикН.Н. Фінансові ресурси підприємства / Н.Н. Пойда-Носик, С.С. Грабарчук // Фінанси України. - 2008. - № 1. - С. 96-103.

23.        Сенчагов В.К. Эффективность использования основных фондов (показатели, факторы, стимулы) / В.К. Сенчагов. - М.: ИНФРА-М, 2001. - C. 243.

24.        Сичов М.Г. Финансы СССР / М.Г. Сичов. - М.:Наука,1985. - C. 286.

25.        Стецюк П.А. Економічна сутність фінансових ресурсів / П.А. Стецюк // Фінанси України. - 2007. - № 1. - С. 134.

26.        Терьохін В.І. Финансовое управление фирмой / І.       Терьохін. - К.: Ника-Центр, 2003. - C. 298. 28. Туган- Барановський М.І. Социальная теория распределения / М.І. Туган-Барановський. - М.: ИНФРА-М, 2002. - C. 114.

27.        Филимоненков А.С. Финансы предприятий: [учебн. пособ.] / А.С. Филимоненков. - К.: Вид-во "Ника-Центр, Ольга". - 2002. - C. 280.

28.        Хатачурян С.В. Сутність фінансових ресурсів та їх класифікація / С.В. Хатачурян // Фінанси України. - 2003. - № 4 - С. 77.

29.        Хикс Дж.Р. Стоимость и капитал / Пер. с англ.; общ. ред. и вступ. ст. М.Энтова. - М., Издательская группа "Прогресс", 1993. – 488 с..

30.        ХудолійЛ.М. Теорія фінансів / Л.М. Худолій. - Київ: Видавництво Європейського університету, 2003 р. - C. 67.

31.        Gitman L.J. Principles of managerial finance - 12th. ed. / L.J. Gitman. - Boston: Pearson Prentice Hall, 2009. - P. 932.

32.        Стецюк П.А. Аналіз елементів фінансового потенціалу сільськогосподарських підприємств / П. А. Стецюк. - // Облік і фінанси АПК: Щомісячний фаховий журнал. - К.: ТОВ ЮФ "ЮР-Агро-Веста", 2009. - N 1. - С. 48-53.

33.        Стоянова Е.С. Практикум по финансовому менеджменту.- М.: Перспектива, 2005-с.253

34.        Терещенко О.О., Волошанюк Н.В. Фінансові домінанти реструктуризації підприємств// Фінанси України. – 2009. - №4. - с.102-109

35.        Турило А.М., Святенко С.В. Теоретико-методологічні основи фінансово-економічного розвитку підприємства// Фінанси України. – 2010. - №2. - с.132-13

36.        Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч. посіб. - К.:Вид-во КНЕУ, 2003. - 554 с.

37.        Тихонов Р.М. Конкурентоспособность промышленной продукции. - М., 1985.

38.        Трансформація підприємств: економічна оцінка та побудова систем менеджменту I О.Є.Кузьмін, A.С.Mороз, Н.Ю.Подольчак, Р.В.Шуляр. - Львів: Львів. політехніка, 2005. - 335 с.

39.        Управління фінансовою санацією: навчальнйи посібник/Грачов В.І., Косарева І.П., Прохорова В.В., Кузенко Т.Б. – Х.: ВД “ІНЖЕК”, 2004. –208 с.

40.        Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник. / Под ред. Е. С. Стояновой. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство Перспектива, 1997. – 574 с.

41.        Финансовый менеджмент: Учебник для вузов. / Поляк Г.Б., Акодис Л.А., Краева Т.А. и др. Под ред. проф. Поляка Г.Б. – М., “Финансы”, ЮНИТИ, 1997. – 518 с.

42.        Фінансова діяльність підприємства. Підручник / Бандурка О. М., Коробов М. Я., Орлов П. І., Петрова К. Я. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 2003. – 384 с.

43.        Фомин П.А., Старовойтов М.К. Особенности оценки производственного и финансового потенциала промышленных предприятий. [Електронний ресурс. Джерело доступу: www.smartcat.ru/FinancialManagement/Ratios.shtml - 48k].

44.        Цал-Цалко Ю.С. Фінансова звітність підприємства та її аналіз: Навч. посібник. – 2-ге видання, перероблене і доповнено. - Житомир: ЖІТІ, 2001. – 300 с.

45.        Ушакова Н.М., Економіка торгівельного підприємства К.: “Хрещатик” 1999. – 407 с.

46.        Фесюк В.А., Гончаренко Н.І. Кириченко М.Р. Товаропостачання торговельних підприємств: Навч. посібник / Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К. : КНТЕУ, 2003. — 158с.

47.        Хачатурян С.В. Сутність фінансових ресурсів та їх класифікація // Фінанси України. – 2009. - №4. – с. 77 – 82

Додаток Б

Аналіз динаміки та структури активів ТОВ "ФОЗЗI-Н" в 2007-2009 рр.

Продовження додатку

Додаток В

Аналіз динаміки та структури пасивів ТОВ "ФОЗЗI-Н" в 2007-2009 рр.

Продовження Додатку В