Управління фінансами

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Управління фінансами

Управління фінансами

ЗМІСТ

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСІВ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

1.1 Економічна суть управлінні фінансами

1.2 Законодавча база в процесі управління

1.3 Співпраця міністерства фінансів з міжнародними фінансовими організаціями

2. АНАЛІЗ ДИНАМІКИ ОСНОВНИХ ФІНАНСОВИХ ПОКАЗНИКІВ

2.1 Аналіз фінансових макроекономічних показників і їх вплив

2.2.Роль податків в економіці

3 .ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ

3.1 Недоліки управління фінансами

3.2 Шляхи вдосконалення управління фінансами

3.3 Перспективи розвитку

Висновок

Список літератури

ВСТУП

Тему обрано даної дипломної роботи щоб дослідити питання, пов’язані з поняттям та сутністю державних фінансів і фінансової системи, структурою та основними елементами фінансової системи держави.

Завданням при написанні даної роботи є аналіз і узагальнення теоретичних та аналітичних матеріалів з питань державних фінансів і бюджетної системи.

Актуальність обраної теми дипломної роботи полягає в тому, що ринкова економіка при всій розмаїтості відомих світовій практиці її моделей характеризується тим, що являє собою соціально орієнтоване господарство з додатковим державним регулюванням, досить важливу роль як у структурі ринкових відносин, так і в механізмі їхнього регулювання з боку держави, відіграють фінанси. Вони є невід'ємною частиною ринкових відносин і одночасно важливим інструментом реалізації державної політики. Реалізація державної фінансової політики на рівні макроекономічного регулювання ґрунтується на визначенні сутності, завдань та напрямків фінансової політики. Основою визначення змісту фінансової політики є, перш за все, ретельні дослідження на макрорівні проблем економічного, політичного та соціального розвитку. Фінансова політика здійснюється за допомогою певних методів та важелів впливу на різні сторони суспільної діяльності, тобто основу реалізації фінансової політики становить певний механізм. Успішність здійснення фінансової політики забезпечується глибоким знанням методології фінансового впливу на макроекономічні процеси й досконалим володінням фінансовим інструментарієм та знанням структури та механізму функціонування фінансової системи.

Метою роботи є з'ясувати важливість управління державними фінансами та можливості модернізації фінансової системи

Завдання роботи проаналізувати ефективність управління фінансами за допомогою наведених річних показників.

Об’єктом роботи є державні фінанси

Предметом управління державними фінансами

В роботі розкриті наступні питання: необхідність, сутність і функції державних фінансів; фінансова система України та її елементи; державний бюджет як центральна ланка фінансової системи, проблеми та перспективи управління державними фінансами тощо.

 Інформаційною базою є: Конституція України, Бюджетний Кодекс України, інші нормативні документи, аналітичні статі та статистичні дані Групи фіскального аналізу, матеріали Бюджетного комітету Верховної Ради України, тощо.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСІВ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

1.1 Економічна суть управлінні фінансами

Структура фінансової системи країни включає в себе такі складові:

1. Державні фінанси — головний елемент в структурі фінансової системи. Це система грошових фондів, що знаходяться в розпорядженні держави і призначені для фінансового забезпечення властивих їй функцій (управління народним господарством, утримання законодавчої та виконавчої влади, оборона, охорона законності та правопорядку, розвиток фундаментальної науки, космічні дослідження, охорона природи, структурна перебудова економіки тощо). За рахунок централізованих джерел фінансуються витрати на вирівнювання соціальної забезпеченості регіонів. Державні фінанси охоплюють також відповідні механізми мобілізації ресурсів та їх зосередження в державі. Так, основним механізмом мобілізації фінансових ресурсів в державний бюджет є податкова система.

2. Фінанси областей (регіонів) та органів місцевого самоврядування. За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються витрати по розв'язанню проблем місцевого рівня. Джерелами місцевих доходів є: кошти від приватизації, орендна плата, дивіденди від підприємницької діяльності, місцеві податки. Так, прибутковий податок з громадян повністю передається до бюджетів за місцем їх проживання. В розмірі 100 відсотків до місцевих бюджетів базового рівня передаються всі місцеві податки і збори. Відрахування від загальнодержавних податків і зборів до бюджетів областей здійснюють на основі стабільних (затверджених) нормативів.

Тим областям (регіонам), в яких доходна частина не перекриває мінімальних потреб по витратах, надаються дотації, субвенції або субсидії. При цьому норматив дотації передбачено у відсотках, а субсидії та субвенції — в грошових одиницях. Субвенції надаються переважній більшості регіонів України.[1]

У результаті децентралізації фінансової системи, що здійснюється в Україні, основний обсяг соціальних витрат переноситься на місцевий та регіональний рівні.

Фінансові ресурси регіонів визначаються виробленим в розрахунку на душу населення національним доходом, оскільки фінансові надходження забезпечуються насамперед з доходів економічних суб'єктів. Потребу у фінансових ресурсах регіонів розраховують на основі фактичного рівня витрат. У той же час існують суб'єктивні відмінності в розмірах, території, географічному положенні, кліматі, економічній структурі регіонів. Фактичні витрати, з одного боку, можуть не охоплювати завдань, які не розв'язуються через відсутність коштів, а з іншого — вони можуть зростати при неекономічних або просто марнотратних витратах. Крім того, за рівнем витрат не можна визначити, наскільки жителі регіону забезпечені суспільними благами.[6,c.374]

3. Фінанси суб'єктів господарювання, які становлять систему відносин, що виникають у процесі господарської діяльності у зв'язку з формуванням і використанням грошових фондів (у тому числі за рахунок прибутку), що забезпечують процес виробництва та відтворення в межах підприємства (фірми). Так, підприємство формує фонд розвитку виробництва, фонд оборотних коштів, у тому числі власних, фонд оплати праці, фонд споживання, страховий і резервний фонди, здійснює амортизаційні відрахування з основних фондів. Крім того, підприємство сплачує податок з прибутку, здійснює внески в різні цільові позабюджетні фонди (Пенсійний фонд, Фонд зайнятості населення, Фонд Чорнобиля, страхові платежі), сплачує податки в місцеві бюджети тощо.

Фонди суб'єктів господарювання використовуються їх авансуванням (оборотні кошти) або проведенням витрат.

Отже, у фінансах суб'єктів господарювання відображаються вся їх господарська діяльність, ефективність використання основного та оборотного капіталу, інвестиційна політика, обсяг реалізації продукції протягом певного періоду.

За структурою власності фінанси суб'єктів господарювання поділяють на приватні, змішані та державні. Специфіка фінансів визначається також організаційно-правовою формою підприємства. Так, для фінансів орендних підприємств характерний такий важливий елемент, як система орендних платежів. Фінанси акціонерних товариств мають специфіку, що зумовлюється властивим акціонерній формі власності способом мобілізації грошових коштів (продажем акцій та облігацій), розподілу одержаного доходу у вигляді прибутку (дивіденди акціонерам, відсотки власникам облігацій, тантьєми[1] менеджерам тощо).[5]

4. Фінанси населення — це грошові фонди, які формуються у жителів країни із доходів, отриманих на основі трудової, господарської та інших видів діяльності.

Наведені елементи фінансової системи взаємопов'язані. Так, з одного боку, фінанси суб'єктів господарювання та фінанси населення є джерелом ресурсів для державних фінансів, насамперед на них націлені існуючі для цього мобілізаційні механізми — податкова система, система страхових і пенсійних відрахувань, митні, рентні та інші платежі. З іншого боку, ресурси, сконцентровані в державних фінансах, знову спрямовуються в господарство країни у вигляді капіталовкладень, субсидій і дотацій підприємствам, а також населенню у формі різних витрат соціального характеру.

Фінанси суб'єктів господарювання та населення пов'язані не лише з державними фінансами, а й між собою. Так, насамперед на підприємстві (фірмі) населення (в порядку оплати праці) одержує основну частину своїх фінансових ресурсів.

5. Позабюджетні фонди, що займають особливе місце в системі фінансів, класифікують за такими принципами:

1.                за визначенням статусу їх власності (державні, недержавні);

2.                за територіально-галузевою належністю (загальнодержавні, регіональні, наприклад позабюджетні фонди місцевих Рад, галузеві, благодійні);

3.                за цільовою спрямованістю (соціальна допомога, технічний розвиток, сприяння підприємництву, а також за загальнодержавною і регіональною програмами тощо).[7]

Державні позабюджетні фонди (пенсійний, фонд соціального страхування, фонд охорони природного навколишнього середовища, приватизації, підтримки підприємництва, інноваційний, розвитку шляхового господарства та ін.) створюються за рахунок закріплених джерел (в тому числі державного бюджету). Кошти цих фондів спрямовуються на державне соціальне страхування й забезпечення населення, а також на державні програми розвитку відповідних галузей економіки (в тому числі невиробничої сфери).[6]

Так, у фонд приватизації надходять кошти від приватизації майна загальнодержавної власності. Пенсійний фонд утворюється за рахунок відрахування від коштів соціального страхування, від заробітної плати робітників і службовців. Призначення фонду зайнятості населення-полягає у фінансовому забезпеченні заходів держави щодо підтримки прийнятного рівня безробіття, виплаті відповідної допомоги тощо.

Суб'єктам господарювання під державні програми кошти з цих фондів надаються у двох видах: фінансування і безвідсоткової позики.

Недержавні позабюджетні фонди формуються за рахунок джерел, які зазначені в їхніх статутах (наприклад, благодійний фонд). Держава може підтримувати ці фонди встановленням податкових пільг на їхні вторинні доходи, якщо вони одержані за рахунок відсотків або дивідендів від вкладень у державні облігації або цінні папери банків і підприємств. Податковим пільгам мають підлягати також кошти, спрямовані на фінансування загальнодержавних програм на позикових безвідсоткових умовах.

Державним фінансам (державні бюджетні та позабюджетні фонди) належить провідна роль у всій фінансовій системі. Це своєрідний барометр, що відбиває загальний стан економіки, потужний чинник, що визначає її розвиток.

Через державні фінанси перерозподіляється значна частина ВВП країн з розвиненою економікою: в Японії— 1/3, Франції — більше ніж 1/2, Швеції — 2/3 тощо, в Росії — 1/2. В Україні за роки незалежності мало місце зростання частки ВВП, що розподіляється через бюджет, до половини і більше

Бюджет є основним фінансовим планом утворення, розподілу та використання централізованого грошового фонду відповідної території, який затверджується відповідними представницькими органами державної або місцевої влади. [7]

Затверджений у встановленому законом порядку бюджет виступає як основний державний фінансово-плановий акт або основний фінансово-плановий акт місцевого рівня.

Бюджет не просто централізований фонд грошових коштів. Такий фонд у цілісному виді ніколи не існує, так як по мірі надходження доходів вони обертаються на покриття передбачених витрат. Це передбачене обчислення очікуваних доходів і видатків держави, підприємств, установ, організацій і громадян, іншими словами бюджет - це основний план утворення та використання фонду грошових коштів.

Бюджет складається з двох взаємопов'язаних частин: доходної, яка містить в собі перелік коштів, що надходять до неї, та видаткової, що об'єднує всі види видатків.

Доходна частина покликана забезпечити передбачені кошторисом видатки.

Видаткова частина відображає напрямки використання акумульованих у бюджеті коштів. При невідповідності доходної частини бюджету видатковій, в сторону її зростання, виникає дефіцит бюджету. Бюджетний дефіцит - це перевищення державних видатків над доходами.

Державний бюджет є центральною ланкою фінансової системи. Суть бюджету полягає в тому, що він виступає найважливішим засобом розподілу і перерозподілу грошових коштів між виробничою і не виробничою сферами.

В бюджетних відносинах знаходить своє відображення розподільча і контрольна функції фінансів.

Відносини, що виникають в процесі бюджетної діяльності, регулюються нормами Конституційного права, бюджетним постійно діючим і періодичним законодавством і спеціальними нормативними актами, які стосуються бюджетної діяльності.

В державі існує ряд спеціальних законів і нормативних актів, які регулюють бюджетні відносини в Україні. Так, основи організації бюджетної системи України на базі її суверенітету і економічної самостійності установлює Бюджетний Кодекс України. Цим Кодексом визначаються засади бюджетної системи України, її структура, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

Щороку Верховна Рада приймає Закон про державний бюджет, яким визначається загальний обсяг бюджету на рік, розміри асигнувань за напрямками діяльності держави, розміри відрахувань місцеві бюджети від загальнодержавних доходів і податків і т. і. До цих актів належить і щорічні рішення місцевих Рад народних депутатів. Важливу роль у регулюванні бюджетних відносин відіграють нормативні акти, якими встановлюються повноваження органів державної законодавчої влади і державної виконавчої влади.

Значне місце серед нормативних актів, які регулюють бюджетні відносини, займають акти, що видаються Міністерством фінансів і Національним банком України.

Загалом можна констатувати, що державний бюджет:

-    регулює економічну діяльність: стягуючи податки, стримує одні напрямки, а, субсидіюючи, навпаки, заохочує інші;

-    перерозподіляє доходи;

-    забезпечує соціальне страхування і утримання;

-    забезпечує кредитування, гарантування позик;

-    забезпечує оборону й інші силові структури, освіту, житлово-комунальні послуги, транспорт, охорону здоров'я;

-    впливає на розвиток науки, культури, мистецтва, спорту;

-    впливає на підтримку приблизного балансу між витратами і доходами, а також розподілу витрат між національними пріоритетами.

Таким чином, державний бюджет – головна ланка фінансової системи країни.

Державний бюджет відбиває кошти країни, розосереджені по територіальній і відомчій ознаках у процесі розподілу національного доходу на потреби відтворення, суспільних фондів споживання, керування, оборону країни, утворення резервів як фінансових, так і матеріальних. Економічна основа бюджету відбиває також політичну систему господарювання з урахуванням конкретного відношення до власності на засоби виробництва і керування господарством країни. Так, наприклад, у колишньому СРСР декларувалася бюджетна економічна основа як соціалістична система господарювання, заснована на суспільній власності на засоби виробництва і плановому веденні народного господарства. Природно, що економічну основу бюджету США, України й інших країн складають їхні конкретні власні концепції політичного будівництва і суспільного розвитку і тим самим вони є програмними документами в соціально-економічних процесах.[9]

Бюджет, як державна програма, ґрунтуючись на показниках економічного і соціального розвитку, активно впливає на динаміку цього розвитку і хід планування і виконання бюджету на всіх його рівнях.

Термін, протягом якого діє бюджет, називається бюджетним періодом. На Україні, як і в багатьох країнах світу, бюджетний період збігається з календарним роком і він повинний, як правило, складатися і затверджуватися до настання планованого року. У період складання державного бюджету його роль у соціально-економічних процесах полягає у встановленні:

-    балансу доходів і витрат;

-    можливого збільшення доходів бюджету за рахунок більш повного обліку усіх внутрішньогосподарських ресурсів;

-    правильності визначення витрат і джерел їхнього покриття з урахуванням змін діючого законодавства в області цін, заробітної плати, норм матеріальних і грошових витрат.[1]

Бюджети всіх рівнів, як і держбюджет країни в цілому, також повинний бути збалансований. Балансування бюджетів називається бюджетним регулюванням - методом межтериторіального перерозподілу фінансових ресурсів. Бюджетне регулювання здійснюється встановленням відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків і доходів і виділенням дотацій вищестоящих бюджетів нижчестоящим. У цьому балансуванні держбюджет відіграє головну роль, тобто бюджетне регулювання кожного нижчестоящого бюджету відбувається у вищестоящій ланці. Для покриття витрат нижчестоящого бюджету в першу чергу направляються доходи, закріплені за цим бюджетом, а відсутня частина витрат покривається відрахуваннями від держбюджетних доходів.

В процесі виконання держбюджету його роль полягає в забезпеченні передбачених доходів у цілому і по кожному джерелу і чіткому забезпеченню фінансування заходів економічного і соціального розвитку, це здійснюється шляхом касового виконання бюджету, що включає організацію і виконання розрахункових і касових операцій фінансовими органами країни. Основним касовим органом є Нацбанк, у якому концентруються всі доходи бюджету і через який здійснюються витрати. Асигнування, передбачені бюджетом на визначені цілі, є бюджетними кредитами.

Надання бюджетних кредитів їхнім розпорядником називається бюджетним фінансуванням.[9]

Важлива роль держбюджету полягає також у тому, що він надає можливість покрити виниклі в процесі його виконання невідкладні витрати або непередбачені бюджетні асигнування за рахунок резервних фондів, додаткових доходів економії бюджетних витрат або вільних залишків засобів на початок року. Завершальною стадією впливу держбюджету на соціально-економічні процеси в країні є заключні обороти по державному бюджеті по закінченню бюджетного року. Невикористані до 31 грудня засоби бюджетів усіх рівнів, що знаходяться на рахунках установ і організацій, зараховуються на фінансування по рахунках нового бюджетного періоду.

Загальне управління фінансами України здійснюють Міністерство економіки, Міністерство фінансів, державне казначейство. Оперативне управління здійснює апарат. За його допомогою держава керує фінансовою діяльністю в усіх структурах підрозділів народного господарства.

Управління фінансами на підприємствах та в галузях народного господарства здійснюють фінансові відділки та служби підприємств; фінансові відділки та управління міністерств та відомств, які ще залишились. Всю роботу по управлінню державними фінансами здійснює Міністерство фінансів та його фінансові органи, Державна податкова служба.

Міністерство фінансів виконує такі функції:

Підготовка бюджету та організація його виконання;

Розробка проектів нового фінансового законодавства та нормативних актів стосовно фінансових питань, обґрунтування основних положень фінансової політики держави;

Розглядання та реалізація управлінських рішень по використанню фінансових ресурсів;

Контроль за дотриманням фінансового законодавства усіма органами управління.

Міністерство фінансів включає в себе Бюджетне управління та Управління виконання бюджету (казначейство). В Міністерстві існують структурні підрозділи, які притаманні ринковій економіці: Управління податкових реформ, Управління державних цінних паперів та фінансового ринку, Управління фінансування програм розвитку сільського господарства, Управління фінансових програм розвитку виробничої інфраструктури та споживчого ринку, Управління фінансування програм розвитку сфери матеріального виробництва та конверсії.

Важливе місце в структурі апарату Міністерства займають: Управління фінансування оборони, правопорядку та безпеки; Управління фінансування соціальної сфери та науки; Контрольно-ревізійне управління; Управління валютно-фінансового регулювання; Управління методології бухгалтерського обліку та звітності. В Україні створена та функціонує державна податкова служба. Її функціями є: контроль за дотриманням податкового законодавства; контроль за правильністю обчислювання, повнотою та своєчасністю внесків у бюджет всіх державних податків та інших платежів; підготовка пропозицій по вдосконаленню податкового законодавства. Державна податкова служба має вертикальну структуру: їй підлягають податкові інспекції в районах, а їм - податкові інспекції виконкомів Ради народних депутатів, які функціонують окремо, тому що не входять у склад місцевих фінансових органів, а підлягають вищим ланкам системи.

Податкова система - це сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів і внесків у бюджет і державні цільові фонди, що діють у встановленому законом порядку. Сутність, структура і роль системи оподатковування визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, що проводить її в країні самостійно, виходячи з задач соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також обов'язки і відповідальність, що виступають невід'ємною частиною системи оподатковування, держава пред'являє однакові вимоги до ефективного ведення господарства в країні. [2]

По-перше, обов'язковість виконання законодавства про податки всіма суб'єктами оподатковування, що означає рівнонапруженість для підприємств усіх форм власності у формуванні загальнодержавного і місцевих бюджетів. У рамках цілісності економічної системи всі господарські суб'єкти і громадяни повинні знаходитися в приблизно однакових податкових умовах. Як свідчить світовий досвід, відступ від цього принципу означав би руйнацію єдиного ринку, порушення нормального переміщення фінансових і трудових ресурсів.

По-друге, соціальна справедливість у відношенні всіх суб'єктів оподатковування в питаннях про джерело сплати податків, про трудомісткість одержання прибутків (прибули), і в тому числі - про надання визначених пільг.

По-третє, сполучення інтересів держави, регіонів, підприємств і громадян і забезпечення надходження засобів у бюджети відповідних рівнів і державні цільові фонди.

Обов'язки і відповідальність у системі оподатковування обумовлені також дією двох взаємозалежних принципів системи - стабільності і гнучкості. Принцип стабільності системи означає, що вона повинна носити стійкий характер при визначенні нормативних ставок податків і порядку числення податкових платежів у бюджет, фінансових санкцій і ін. Дотримання цього принципу є одним із головних умов створення в країні в цілому й у кожному регіоні окремо обстановки загальної економічної стабільності, підвищення ефективності виробничої і фінансової діяльності і т.д. У Законі України "ПРО систему оподатковування" передбачається, що ставки податків і розмір інших обов'язкових платежів не повинні змінюватися протягом бюджетного року, якщо інше не передбачене законодавством України. У умовах ринку така стабільність потрібно на більш тривалий час.

З метою стабілізації податкових відношень установлено, що закон, що передбачає зміна розмірів податків і інших обов'язкових платежів, оберненої сили не має (за винятком випадків, коли він покращує положення особи або наймає з нього відповідальність). Ніхто не може відповідати за дії, що під час їхні вчинення не признавалися правопорушенням.

Під гнучкістю податкового законодавства розуміється спроможність податкової системи швидко перебудовуватися для ефективного рішення різноманітних питань, що виникають у податковій політика держави, без порушення стабільності системи оподатковування. Виходячи з вимог податкової політики України в сучасних умовах, у новому податковому законодавстві держава відмовилася від виправданих не себе вкрай жорстких ставок податків на підприємства, установило фінансову відповідальність банків і інших кредитних заснувань за порушення законів про податки, усунуло зрівнялівку в застосуванні адміністративного штрафу до посадових осіб підприємств і громадянам, більш чітко регламентувало права, обов'язки і відповідальність державних податкових інспекцій з урахуванням чинного законодавства України.

Принцип гнучкості забезпечується наявністю комплексу податкових пільг, що встановлює повне або часткове звільнення юридичних або фізичних від обов'язків по сплаті податків і інших обов'язкових платежів, що, у чергу, створює попередні умови для розвитку найбільше необхідних пріоритетних для товариства напрямків діяльності суб'єктів господарювання. Гнучкість податкової системи в умовах ринкових відносин виступає необхідною передумовою для активного використання всіх податкових інструментів із метою економічного і правового регулювання соціальних процесів, стимулювання розвитку виробництва й ін.

 Сучасна податкова система регламентує основні обов'язки платників: звістки бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її цілість; у терміни, установлені законодавством, подавати в державні податкові інспекції й інші державні органи бухгалтерську звітність і інші документи і зведення, пов'язані з численням і сплатою податків і інших обов'язкових платежів; своєчасно й у повному розмірі сплачувати податкові суми і здійснювати інші обов'язкові платежі, припускати службових осіб податкових інспекцій для обстеження помешкань, що використовуються з метою одержання прибутків або пов'язані з утриманням об'єктів оподатковування, а також для перевірок із питань числення податків і інших обов'язкових платежів; виконувати інші обов'язки, пов'язані з численням і сплатою податків і інших обов'язкових платежів.

Для створення оптимальних податків найбільше важливими є такі вимоги:

а) податкова структура повинна сприяти використанню податкової політики з метою стабілізації, оздоровлення і підйому економіки країни; б) податкова система повинна бути справедливої, не припускати довільного тлумачення, бути зрозумілої платникам податків;

в) податки повинні по можливості не впливати на прийняття різноманітними особами економічних рішень або такий вплив повинний бути мінімальним;

г) скорочення витрат податками на утримання адміністрації і дотримання податкового законодавства;

д) використання податкової політики для досягнення соціально-економічної цілі необхідно зводити до мінімуму;

е) ставки податків не повинні перевищувати аналогічні ставки в сусідніх країнах;

ж) система податків повинна мати мінімум необґрунтованих пільг, бути ув'язаної з загальною політикою ціноутворення і ростом заробітної плати;

з) податки повинні надавати більше свободи підприємництву, інвестиціям, науково-технічному прогресу.

Податкова система може переслідувати різноманітні цілі, що не обов'язково можуть погоджуватися між собою. Виникають протиріччя, тому і необхідно домагатися тимчасової поступки. Наприклад, принцип рівності оподатковування потребує ускладнення адміністративної системи і веде до порушення принципу нейтральності, а регулююча функція податків може порушити принцип рівності і справедливості.

Існує два підходи до реалізації принципу рівності і справедливості. Перший - ґрунтується на принципі вигоди для платників податків. Справедливою податковою системою рахується та, при якій податки, що сплачуються платниками, відповідають користі, одержуваної від послуг держави, або, прямо говорячи, справедливість податкової системи залежить від структури державних витрат.

Другий підхід заснований на принципі спроможності сплачувати, відповідно до яких податкова проблема розглядається сама по собі незалежно від політики державних витрат, тобто при даній потребі в податкових надходженнях кожний платник податків повинний внести свою частку в залежності від спроможності сплачувати. Обидва підходи мають мак свої переваги, так і хиби. Кожна з податкових систем містить елементи двох підходів.

При побудові податкової системи випливає також узяти до уваги такі спостереження:

 а) універсальний податок на споживання не впливає на вибір товарів, а акцизи впливають;

б) прибутковий податок впливає на вибір між теперішнім і майбутнім споживанням, а універсальний не робить такого впливу на споживання;

в) частковий податок на прибутки капіталів порушує інвестиційний процес;

г) при рості податкових ставок ефективність податкової системи спочатку підвищується і досягає свого максимуму, а потім починає знижуватися;

д) витрати прогресивного прибуткового оподатковування значно вище пропорційного.

Загальні принципи побудови податкових систем знаходять конкретне вираження в загальних елементах податків, що вміщають суб'єкта, об'єкт, джерело, одиницю оподатковування, пільги і податкову ставку.

Суб'єкти податку виступають або у виді податконосія, або кінцевого платника податків, формально не несучої юридичної відповідальності, але який є фактично платником через законодавчо встановлену систему перекладення податку.

 Об'єктом або предметом оподатковування виступають різноманітні види прибутків, товарів і послуг, а також різні форми накопиченого багатства або майна. Окремі форми цього прибутку (заробітна плата, прибуток, рента, відсоток) мають самостійне значення і тому предмет оподатковування і джерело податку не завжди збігаються. Принцип рівності і справедливості розподілу податкового тягаря, що складає базу теорії конкретної побудови податків, лежить в основі побудови податкових ставок або розміри податку на одиницю оподатковування.

У залежності від принципу і характеру предмета оподатковування податкові ставки можуть бути твердими (абсолютна сума на одиницю оподатковування) або процентними. Процентні ставки, у свою чергу, можуть бути пропорційними і прогресивними. Податкова політика в Україні повинна сприяти, насамперед, росту обсягів накопичення, створенню умов, що полегшують підприємствам відновлення основного капіталу.

Ще 15 років тому американський економіст, фундатор нової податкової реформи в США, Лаффер довів, що податкові ставки впливають на ділову активність (або податкову базу), безпосередньо впливаючи на економічні стимули. Тому ставки податку нової податкової системи з балансового прибутку повинні бути на рівні 30-35 %, що відповідає інтересам виробників і про що свідчить світова практика.

Підприємствам і підприємцям, що займаються торгово-посередницькою діяльністю, необхідно встановити податки в розмірі 35-40 %, а податок із додаткової вартості - 18-20 %.

Податки - найбільше адекватний свободі господарської діяльності метод взаємовідносин держави як із підприємствами, так і з населенням, найбільше демократичний засіб економічного регулювання. Нова податкова система повинна враховувати принципові зміни в житті країни. Отже, необхідно створити більш розгалужену, кваліфіковану податкову службу дня контролю і своєчасної сплати податків, із можливостями (у випадках порушення законодавства) звістки слідство, забезпечити безпеку діяльності її робітників.

Робітники фінансових органів в умовах ринкової економіки повинні виступати не в традиційному вигляді контролера-ревізора, а у вигляді партнера робітників фінансових служб галузей народного господарства. Виключною є дріб'язкова фінансова регламентація, надлишня опіка підприємства.

Правильна організація управління фінансами має першочергове значення для їх використання. В значній мірі ефект оперативного управління фінансами залежить від того, як організована робота суб'єктів управління - фінансових органів, податкових інспекцій, страхових структур та багаточисельного апарату фінансових підрозділів в галузях народного господарства.

Мета фінансового планування заключається в забезпеченні підприємства необхідними фінансовими ресурсами виробничої, інвестиційної і фінансової діяльності. В зв’язку з цим треба визначити напрями ефективного вкладання капіталу, оцінити ступень його раціонального використання, виявити внутрішньогосподарські резерви збільшення прибутку за рахунок економного використання грошових коштів та встановлення раціональних фінансових відносин з бюджетом, банками та контрагентами. Фінансовий план має великий вплив на економіку підприємства . Це зумовлено цілим рядом обставин. По-перше, в фінансових планах відбувається порівняння початкових витрат для здійснення діяльності з реальними можливостями, і в результаті коригування, досягається матеріально-фінансова збалансованість. По-друге, статті фінансового плану пов’язані зі всіма економічними показниками роботи підприємства та з основними розділами підприємницького плану: виробництвом продукції та послуг; науково-технічним розвитком; удосконаленням виробництва і управління, капітальним будівництвом, економічним стимулюванням та ін. Таким чином, фінансове планування має вплив на всі сторони діяльності господарюючого суб’єкта.

В практиці фінансового планування застосовуються слідуючи методи: економічного аналізу, нормативний, балансових розрахунків, грошових потоків, метод багатоваріантності, економіко-математичне моделювання.

Метод економічного аналізу дозволяє визначити основні закономірності, тенденції руху натуральних і вартісних показників, внутрішні резерви підприємства. На основі доступної звітно-облікової інформації оцінюється фінансове положення підприємства. Це дозволяє охарактеризувати його платіжоспроможність, ефективність, доходність діяльності та інші показники, а потім по результатам прийняти обосновані рішення.

Нормативний метод полягає в тому, що на основі раніше встановлених норм і техніко-економічних нормативів розраховується потреба господарського суб’єкта в фінансових ресурсах та іх джерелах. Такими нормативами є ставки податків та сборів, норми амортизаційних відрахувань та інше. Існують нормативи господарюючого суб’єкта - це нормативи, розроблені безпосередньо на підприємстві, та використані їм для регулюванню виробничо-господарської діяльності, контроль за використанням фінансових ресурсів, інших цілей для ефективного вкладання капіталу.

Балансовий метод використовується для визначення майбутньої потреби в фінансових коштах. Метод грошових потоків носить універсальний характер при складанні фінансових планів та служить інструментом для прогнозування розмірів та строків надходжень необхідних фінансових ресурсів. Теорія прогнозу грошових потоків базується на очікуваних надходженнях коштів на визначену дату та бюджетування всіх витрат. Цей метод дає набагато об'ємнішу інформацію, ніж балансовий.

Метод багатоваріантності розрахунків заключає в собі розробку альтернативних варіантів планових розрахунків, з тим, щоб вибрати із них оптимальний, при цьому критерії вибору можуть бути різними. Так, наприклад, в одному варіанті може бути закладений в подальшому спад виробництва, інфляція та слабкість національної валюти, а в іншому - ріст відсоткових ставок і, як наслідок, зниження темпів світової економіки та зниження цін на продукцію. Цей метод цікавий тим, що він дає можливість проаналізувати діяльність підприємства в різноманітних економічних ситуаціях.

В останні роки стан фінансових ресурсів країни характеризується не тільки високим ступенем їхньої централізації, але і гострою недостачею як на макро-, так і на мікрорівні. Проблема пошуку і мобілізації резервів фінансових ресурсів у значній мірі ускладнюється через кризові явища в економіці, низьку ефективність виробництва, погіршення фінансових результатів зовнішньоекономічної діяльності й інших причин.

Основними напрямками вирішення проблеми пошуку фінансових ресурсів країни є реалізація державних програм стабілізації економіки і здійснення спеціально розроблених заходів для фінансового оздоровлення економіки і перебудови системи фінансових відносин у країні. Ці заходи спрямовані на подолання негативних тенденцій у формуванні фінансових ресурсів і на радикальну зміну фінансових відносин шляхом перетворення їх в активний економічний інструмент господарювання.

В умовах адміністративно-командних методів керування економікою головна задача фінансової системи країни полягала в централізації максимально можливої частки ресурсів у руках вищого ешелону влади, із залишенням всім іншим суб'єктам господарювання мінімуму фінансових прав і засобів. Тому частка фінансових ресурсів, що залишаються в розпорядженні господарств навіть у самі сприятливі роки не перевищувала рівня 40%, а в бюджетній системі питома вага союзного бюджету завжди перевищувала рубіж 50%. Таке співвідношення між централізованими і децентралізованими ресурсами породжувало консерватизм і застій у структурах фінансової системи, що орієнтувалася винятково на виконання поступаючих "зверху" команд. Тверда регламентація фінансових відносин, численні обмеження і заборони сковували ініціативу безпосередніх суб'єктів господарювання - підприємств і організацій, не дозволяли їхнім керівникам оперативно приймати рішення, маневрувати коштами з метою досягнення високих фінансово-господарських результатів.

Перехід на принципи ринкового господарювання позитивно позначається на обсязі, структурі і напрямках використання фінансових ресурсів, відкриває простір для ініціативи і заповзятливості керівників фінансових служб у частині пошуку коштів. В умовах економічної і фінансової самостійності будь-який суб'єкт господарювання має можливість здійснювати формування джерел розширеного відтворення за рахунок власних фінансових ресурсів шляхом збільшення прибутку і прискореної амортизації, залучення на акціонерній основі або пайових(часткових) початках коштів інших підприємств (організацій, установ), використання банківських кредитів, одержання на визначених умовах бюджетних асигнувань. Вчасно укладені зі страховими компаніями договори дозволять знизити ризик підприємницької діяльності, створять необхідні гарантії відшкодування понесеного підприємством збитку. Формовані з різних джерел фінансові ресурси дають можливість підприємцеві вчасно інвестувати засобу в нове виробництво, при необхідності розширювати діюче підприємство, фінансувати науково-технічні розробки і їхнє впровадження, покривати видатки по підготовці і переходу на екологічно чисті технології, здійснювати підготовку і перепідготовку кадрів і т.д.

Фінансове забезпечення відтворювальних витрат здійснюється у виді самофінансування, кредитування і державного фінансування.

Самофінансування засноване на використанні власних фінансових ресурсів суб'єктів господарювання, При недоліку власних засобів підприємство (організація) може скоротити деякі свої витрати, скористатися позиковими засобами, використовувати операції з цінними паперами.

Кредитування - це такий спосіб фінансового забезпечення відтворювальних витрат, при якому витрати суб'єкта господарювання покриваються за рахунок позички банку, наданої на засадах терміновості, платності і зворотності.

Державне фінансування здійснюється на безповоротній основі за рахунок засобів бюджетних і позабюджетних фондів, формованих на різних рівнях державного керування в процесі розподілу і перерозподілу частини національного доходу. За допомогою такого фінансування держава цілеспрямовано перерозподіляє фінансові ресурси між виробничою і невиробничою сферами, галузями економіки і територіями країни, між формами власності, окремими групами і шарами населення.

Для забезпечення безперебійного й ефективного фінансування відтворювальних витрат велике значення мають фінансові резерви, роль яких в умовах переходу до ринку значно зростає. Фінансові резерви здатні забезпечити безперервний кругообіг засобів у суспільному відтворенні навіть при виникненні значних втрат або настанні непередбачених подій. Вони можуть створюватися самими суб'єктами господарювання за рахунок власних фінансових ресурсів (самострахування), їхніми управлінськими структурами (на основі нормативних відрахувань), спеціалізованими страховими організаціями (методом страхування) і державою (резервні фонди в бюджетах різних рівнів).

Формування великих фінансових резервів у руках суб'єктів господарювання малоефективне з економічної точки зору. Більш доцільним є формування резервів бюджетним методом і методом страхування, тому що тут досягається більш висока оборотність резервуємих засобів

1.2 Законодавча база в процесі управління

Акти державного управління мають ряд властивостей та ознак, що дозволяють класифікувати їх за багатьма різними критеріями: за юридичними властивостями; за органами, що їх видають; за порядком їх видання; за формою; за часом та територією дії тощо. Найбільш важливе значення має класифікація за юридичними властивостями та за органами, що видають акти.

 За юридичними властивостями акти державного управління поділяються на два види: нормативні та індивідуальні акти. Подібний поділ актів зумовлений правотворчою та правозастосовною формами управлінської діяльності.

 Нормативні акти державного управління містять у собі загальні правила поведінки, які регулюють однотипні явища, визначені види суспільних відносин. Вони розраховані у більшості випадків на тривалий час, їх дія, як правило, не вичерпується однократним застосуванням. Нормативний акт застосовується завжди, коли який-небудь суб’єкт вступає до сфери відносин, що регулюються цим актом. Характерною ознакою нормативного акту є відсутність у ньому конкретно-визначеного суб’єкта.

 Індивідуальні акти державного управління - акти застосування норм права до конкретних фактів, випадків. Вони встановлюють, змінюють чи припиняють конкретні адміністративно-правові відносини, завжди адресовані певним суб’єктам конкретних відносин Розглядаючи співвідношення нормативних та індивідуальних актів, треба мати на увазі, що фактично велика кількість актів державного управління містить одночасно норми права і конкретні індивідуальні приписи. Подібні акти, є за своєю природою змішаними

 Розглянемо класифікацію актів державного управління за органами, що їх видають та порядок оприлюднення та набуття чинності цих актів. Це - акти, що видаються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, центральними та місцевими органами виконавчої влади.

1. Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України (ст.106 Конституції України). Згідно ст.4 розділу XV Перехідні положення

Фінанси регулюють такі закони : бюджетний кодекс, закон "Про бюджет" Закон "Про оподаткування"

1.3 Співпраця міністерства фінансів з міжнародними фінансовими організаціями

На сьогодні співробітництво України з Групою Світового банку - кредитна установа, головна мета якої полягає у наданні допомоги країнам для їх інтеграції у світову економіку та сприянню тривалому економічному зростанню і зниженню рівня бідності у країнах, що розвиваються. До структури Світового банку входять Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР) і Багатостороннє агентство гарантій та інвестицій (БАГІ).

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР).

Головною установою Світового банку є Міжнародний банк реконструкції та розвитку, що був створений у 1944 році. Це одна з найбільших і найвпливовіших у світі міжнародних фінансово-кредитних установ.

Згідно зі статей Угоди метою банку є:

o сприяння реконструкції і розвиткові територій його членів шляхом інвестування капіталу для відродження економік, зруйнованих війною;

o сприяння інвестуванню іноземного капіталу шляхом гарантування або участі у позиках та інших інвестиціях, що здійснюються іноземними інвесторами;

o сприяння довгостроковому збалансованому зростанню міжнародної торгівлі та підтримки рівності і збалансованості у розрахункових балансах шляхом заохочення міжнародного інвестування у розвиток виробничих ресурсів своїх членів.

Членство у МБРР є відкритим для всіх членів МВФ.

Україна вступила до МБРР 3 вересня 1992 року відповідно до Закону України від 3 червня 1992 року №2402-XII "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції і розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій".

Міжнародна фінансова корпорація (МФК).

Міжнародна фінансова корпорація поряд з МБРР входить до групи Світового банку. Ця міжнародна організація була створена 1956 року з ініціативи США.

Корпорація має на меті сприяти економічному розвиткові шляхом підтримки зростання продуктивності приватного підприємництва у країнах-членах корпорації, передусім у найменш розвинених регіонах, що доповнює діяльність МБРР. У співпраці з приватними інвесторами корпорація допомагає фінансувати створення, вдосконалення і розширення приватних підприємств з високою продуктивністю, що сприятиме розвиткові країн-членів корпорації завдяки капіталовкладенням без гарантій їх погашення відповідними урядами.

Членами корпорації можуть бути лише члени МБРР.

МФК за організаційною структурою і методами управління побудована аналогічно до МБРР.

МФК має Раду керуючих, Раду директорів, голову Ради директорів, президента і персонал для виконання зобов’язань корпорації.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР)

Міжнародна асоціація розвитку була створена як філія МБРР у 1960 році.

Метою асоціації є підтримка економічного розвитку, збільшення продуктивності і життєвих стандартів життя у менш розвинутих країнах світу, що є членами асоціації, в особливості запровадження фінансування для задоволення важливих потреб їх розвитку на сприятливіших умовах для балансу платежів, ніж надаються звичайними кредитами і таким чином продовження завдання розвитку МБРР та підтримки його діяльності.

Для досягнення поставленої мети МАР надає безпроцентні кредити на 35-40 років. Погашення кредитів починається з 11-го року після початку їх використання. МАР стягує 0,75% комісійних.

Членами асоціації можуть бути лише члени МБРР.

МАР за організаційною структурою та методами управління побудована аналогічно до МБРР.

Асоціація має Раду керуючих, виконавчих директорів, президента і персонал, необхідний для виконання визначених зобов’язань.

Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ)

Країни-члени Світового банку створили у 1988 році Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій, що страхує капіталовкладення від політичного ризику, на випадок експропріації, війни, зриву контрактів, інших форс-мажорних обставин.

Головним завданням БАГІ є стимулювання потоку інвестицій на виробничі цілі між країнами –членами та особливо в країни, що розвиваються, доповнюючи таким чином діяльність МБРР, МФК та інших міжнародних фінансових організацій.

Членами БАГІ можуть бути лише члени МБРР.

БАГІ за організаційною структурою і методами управління побудована аналогічно до МБРР.

Агентство має Раду керуючих, Раду директорів, президента і персонал для виконання зобов’язань БАГІ.

Світовим банком здійснюється в рамках прийнятої банком в жовтні 2003 року Стратегії в питаннях допомоги Україні на період 2004-2007 роки. [11]

Нова стратегія Світового банку допомоги Україні базується на пріоритетах України, зокрема, щодо забезпечення стійкого економічного зростання, подолання бідності та становлення середнього класу, сприяння людському розвитку, захист навколишнього середовища, поступова інтеграція у світову економічну та фінансову системи, зменшення регіональних дисбалансів, подальший прогрес на шляху прозорості, підзвітності та відповідальності уряду.

Стратегія передбачає широку програму кредитної та дослідницької діяльності. Протягом реалізації нової стратегії загальний обсяг запозичень від Світового банку в рамках, передбачених базовим сценарієм кредитування, складатиме від 1,8 до 2,4 млрд. дол. США.

Ключову роль в стратегії відіграє "Програмна системна позика" (ПСП). Проект Програмної системної позики - найбільш комплексний проект за період співробітництва України і банку, який включив у себе заходи щодо реформування ключових секторів економіки України.

Метою проекту є підтримка конкретних результатів, які було досягнуто в рамках програми структурних реформ уряду України, у п’яти тематичних напрямках: посилення фінансової дисципліни, державна регуляторна політика, права власності, підзвітність державного сектору, управління соціальними та екологічними ризиками. В 2001 році здійснено перший етап проекту "Програмна системна позика", за яким Україна отримала позику на суму 250 млн. дол. США.

Нині триває реалізація другого етапу ПСП. На переговорах в липні 2003 року українська сторона досягла домовленості з банком щодо виділення коштів ПСП-2 позики двома траншами (перший транш - 75 мільйонів доларів США та другий транш – 175 мільйонів доларів США). В минулому році Україна виконала умови, необхідні для надання коштів першого траншу за "Програмною системною позикою –2". 19 грудня 2003 року угода про позику набула чинності та були отримані кошти в розмірі 75 млн. доларів США. Україна вже виконала ряд умов, необхідних для отримання коштів другого траншу: ліквідовано бюджетну заборгованість з соціальних виплат, створено правову базу для реєстрації та виконання забезпечених угод (для рухомого та нерухомого майна), створено автоматизовану систему виконання бюджету АС „Казна", яку впроваджено в усіх обласних управліннях Держказначейства, зменшено податкові пільги та вилучення для різних галузей економіки, ухвалено Закон України „Про загальнообов’язкове держане пенсійне страхування". Стратегія допомоги Україні передбачає впровадження банком інвестиційних проектів. Характерною рисою стратегії допомоги Україні є її соціальна спрямованість. Увагу зміщено з питань розвитку окремих галузей економіки на вирішення соціальних проблем, що існують в Україні, зокрема, це підтримка охорони здоров’я, боротьба з епідеміями, розвиток місцевих громад, скорочення бідності, вирішення соціальних проблем, пов’язаних з реструктуризацією вугільної галузі.

На завершальній стадії впровадження знаходиться проект „Розвиток системи казначейства", (загальна сума проекту 16,4 млн. дол. США, використано станом на 01.11.2004 року 15,71 млн. дол. США). Проект, метою якого було створення розвинутої комп’ютеризованої казначейської системи як ефективного інструменту виконання державного бюджету та управління державними коштами, став найбільш успішним та результативним, який визнається Всесвітнім банком та Міжнародним валютним фондом.

В результаті впровадження проекту було створено трирівневу систему казначейства, що складається з центрального апарату Державного казначейства України (ДКУ), 27 обласних управлінь Держказначейства (УДК), 633 районних відділень Держказначейства та запроваджено структуру Бюджетної класифікації у відповідності до вимог Статистики державних фінансів (GFS). Система Держказначейства стала місцем зберігання інформації про всі початкові бюджетні призначення, про будь-які зміни до них, що відбувалися протягом року, та платежі за витратами. Починаючи з 2001 фінансового року, було започатковано основи реєстрації та контролю зобов’язань. Впровадження автоматизованої системи обліку виконання бюджетів "КАЗНА", розробка якої фінансується за рахунок коштів позики, знаходиться на завершальній стадії. Нині зазначене програмне забезпечення розгорнуте у всіх обласних управліннях, а в 24 з них і в мм. Києві та Севастополі повністю впроваджене та експлуатується.

Важливу роль для економіки держави має проект „Модернізація податкової служби" (сума позики 40,0 млн. дол. США), який зараз на стадії реалізації. Основними завданнями впровадження зазначеного проекту є:

 забезпечення умов для добровільного виконання вимог податкового законодавства платниками податків;

забезпечення повного і своєчасного надходження податків і зборів до бюджету;

підвищення довіри суспільства України шляхом забезпечення прозорості, компетентності та об’єктивності податкової служби;

повна комп’ютеризація та автоматизація всіх процесів адміністрування податків.

Соціально-економічний ефект, який очікується від впровадження проекту „Модернізація податкової служби":

 збільшення надходжень до бюджету внаслідок підвищення рівня добровільної сплати податків та стабільного розвитку підприємництва;

послідовне розширення бази оподаткування через удосконалення законодавства та процесів адміністрування податків;

„клієнтоорієнтована податкова служба";

 скорочення витрат на адміністрування податків;

покращення інвестиційного клімату через поліпшення умов податкового обслуговування;

 приведення діяльності Державної податкової служби України у відповідність з кращими світовими стандартами і підготовка до інтеграції України з Європейським союзом.

У соціальному секторі України реалізуються важливі для України інституціональні проекти, серед яких :

 проект "Фонд соціальних інвестицій", сума позики 50,21 млн. дол. США; проект "Контроль за туберкульозом та ВІЛ/СНІДом в Україні", сума позики 60,0 млн. дол. США;

Найбільшими за обсягом інвестиційними проектами, які впроваджуються на території України, є:

 проект "Реабілітація та розширення централізованого теплопостачання м. Києва", сума позики 200,0 млн. дол. США.

проект "Енергозбереження в адміністративних та громадських будівлях м. Києва", сума позики 18,29 млн. дол. США

 проект "Водопостачання та каналізація м. Львів", сума позики 24,25 млн. дол. США. Проект "Видача державних актів на право власності на землю в сільській місцевості та розвиток системи кадастру", сума позики 195,13 млн. дол. США.

В рамках співробітництва нашої країни та МБРР за період з 1993 по 2004 роки Україна і банк уклали угоди про надання позик для впровадження 28 системних та інвестиційних проектів банку на загальну суму 3 521,38 млн. дол. США і 7,67 млн. євро.[12]

2 АНАЛІЗ ДИНАМІКИ ОСНОВНИХ ФІНАНСОВИХ ПОКАЗНИКІВ

2.1 Аналіз фінансових макроекономічних показників і їх вплив

У 2000-2007 роках зростання української економіки постійно перевищувало очікування експертів, відзначають аналітики світового банку. Середні темпи приросту ВВП склали 7,5%, а дохід на душу населення, розрахований за методом Атласу, виріс з $700 в 2000 році до $1940 у 2006 році.

Проаналізуємо основні макроекономічні показники:

Таблиця 2.1 - Динаміка макроекономічних індикаторів за 2000-2005 роки (%)

Основні показники економічного і соціального стану України 2007 рік (у фактичних цінах)

Дані НБУ

Всі дані наведені наростаючим підсумком, крім даних по середньомісячній номінальній та реальній заробітній платі працівників.

За даними Держкомстату України, за винятком даних по експорту-імпорту товарів та послуг, сальдо поточного рахунку платіжного балансу, коефіцієнта обслуговування зовнішнього боргу, валових міжнародних резервів, розрахованих НБУ, та даних з чисельності, безробіттю, соціальних гарантіях, розрахованих Державним центром зайнятості та Мінпраці України.

Цьому сприяли два чинники. Фінансову стабілізацію та проведення економічних реформ у 2000 році ефективно підсилили бюджетні обмеження, які сприяли впевненості в умінні уряду здійснювати макроекономічне управління та довірі до фінансового сектора країни, створили правову й інституційну базу для ринкових транзакцій. А ослаблення валютного курсу після фінансової кризи 1998 року і наявність великих надмірних потужностей в українській промисловості створили умови для небувалого підвищення доходів від інвестування і підприємницької діяльності. Ці чинники допомогли переорієнтації системи стимулювання на формальні економічні відносини і відходу від рентноорієнтованої поведінки, що процвітала ще десятиліття тому. Таким чином, в Україні з'явився власний бренд капіталізму, що спирається на могутні вітчизняні фінансово-промислові групи, які з'явилися завдяки тісним і часто непрозорим зв'язкам із брокерами від політичної влади, які все частіше є рушійною силою економічного становлення й зростання.

Проте, хоча структурна перебудова й почалася, але залишається незавершеною. Сфера обслуговування виросла, а от питома вага сільського господарства у ВВП і зайнятості зменшилася. Промисловий сектор залишається великим, у нім переважають такі капіталомісткі галузі, як металургійна та хімічна промисловість. Однією з особливостей української економіки є розмір державного сектора. Його частка у ВВП складає понад 40% і видається завеликою для країни з рівнем доходів нижче за середні. Хоча Україна й досягла середнього показника регіону ЄСА (регіон Європи і Середньої Азії), проте за темпами економічної реформи вона продовжує відставати від вимог, задоволення яких є необхідним для вступу в ЄС. З 2000 року реформа в Україні просувається поступово і стабільно, але часті зміни урядів і відсутність чіткої зовнішньої мети є серйозними стримуючими чинниками. У зв'язку з цим важливою подією в 2007 році може стати вступ України у СОТ, зазначається в документі світового банку.

Називають експерти Всесвітнього банку і ще один істотний недолік: "Серед усіх країн з перехідною економікою Україна має найбільший неформальний сектор. За деякими оцінками, тіньова економіка України досягає приблизно 50% офіційного ВВП".

У звіті світовий банк також наголошується, що швидким зростанням українська економіка зобов'язана стрімкому скороченню масштабів бідності – останніми роками рівень бідності, за оцінкою експертів банку, істотно скоротився: з 31% в 2001 році до 8% в 2005 році.

Натомість, швидке збільшення соціальних стандартів, зокрема, пенсій привело до збільшення солідарної пенсійної системи до 14% ВВП в 2005 році – а це один із найбільших показників у світі. Крім того, значні соціальні трансферти фінансуються за рахунок високих податків на фонд заробітної плати, які важким тягарем лежать на бізнесі. Що стимулює приховування доходів і тим самим підриває довготривалу конкурентоспроможність України.

Ще однією дуже великою проблемою, що несе загрозу економіці Україн, світовий банк вважає демографічну кризу. Унаслідок високої смертності й низької народжуваності, Україна до 2025 року, за прогнозами, втратить 25% свого населення. Крім того, через низький вік виходу на пенсію, рівень зайнятості також залишається невисоким, навіть з урахуванням поліпшення ситуації на ринку праці останнім часом. У результаті, співвідношення непрацюючого населення України до того, що працює в 2005 році склало 44,6%. А оскільки в Україні спостерігається тенденція до старіння населення, то відповідно зростуть і загальні витрати на допомогу особам похилого віку, можливо, на 5,2% ВВП до 2020 року. Для поліпшення цього показника Україні – на думку експертів банку – слід підняти планку пенсійного віку, поліпшити перспективи зайнятості за рахунок професійної підготовки й перепідготовки для тих працівників, які не шукають собі роботи, і, можливо, відкрити свій ринок праці для мігрантів.

Світовий банк зробив наголос ще на двох важливих аспектах, які справляють негативний вплив на українську економіку. По-перше, джерела експортних надходжень зосереджені головним чином у важкій промисловості, зокрема в чорній металургії, що робить українську економіку особливо чутливою до зміни умов торгівлі, зокрема, в металургійному секторі. А також висока енергетична неефективність виробництва – на відміну від інших східноєвропейських країн торгові відносини України були орієнтовані переважно на Росію й товарні ринки, тоді як інші країни швидкими темпами розвивали внутрішньогалузеві торгові зв'язки з державами Європи і тим самим подовжували ланцюг приросту вартості.

По-друге, зв'язок політики та економіки може стати перешкодою на шляху подальшого поглиблення реформ, якщо домінуючі українські фінансово-промислові групи використовуватимуть свій політичний вплив для блокування лібералізації і для захисту від конкуренції з боку іноземних інвесторів, а також нових вітчизняних суб'єктів господарювання. Проте для збереження й примноження своїх капіталів вітчизняним ФПГ рано чи пізно все ж таки доведеться відмовитися від таких дій.

Головним же ризиком для економіки України на найближче майбутнє може стати комбінація потужного зовнішнього шокового впливу з істотним обмеженням доступу України до міжнародного фінансування. У такому разі може виникнути необхідність коректування валютного курсу та істотного посилення фіскальної політики. Це може на певний час скоротити темпи економічного зростання за рахунок скорочення внутрішнього попиту, і внаслідок того, що експорт просто не встигатиме реагувати на коректування валютного курсу. Ці ризики були підтверджені подіями серпня поточного року, коли стурбованість наслідками подій на іпотечному ринку США істотно скоротила обсяги ліквідності і призвела до спаду активності на фондових ринках усього світу. І не попри те, що Україна демонструє потужність макроекономічних засад, вона все ж таки ризикує стати доволі вразливою, якщо тривалий глобальний економічний спад потягне за собою падіння цін на метал і подорожчання зовнішнього фінансування. Одним із джерел напруженості можуть стати також негативні тенденції на фінансових ринках регіону, зокрема в Росії.

А днями світовий банк оприлюднив і свої рекомендації Україні. У записці майбутньому уряду світовий банк радить: ввести в дію нові закони про держзакупівлі і про акціонерні товариства; прийняти реалістичний бюджет на 2008 рік; зменшити податковий прес; відновити проведення пенсійної реформи; провести реформу тарифів у енергетиці та комунальному секторі; провести реформування сфери соціальних послуг; активізувати приватизацію держпідприємств; створити прозорий ринок землі; провести судову й адміністративну реформи.

Що ж до валютно-курсової політики досить конкретно висловився днями економічний радник світового банку в Україні Мартін Кайзер. На його думку, уповільнити інфляцію зможе лише зміцнення гривни.

Слід зазначити, що далеко не всі міркування світового банку здаються переконливими. Виконати ж побажання експертів цієї організації українській владі буде вельми непросто. Це стосується й поради щодо ревальвації гривні, і рекомендацій про необхідність гальмування соціальних витрат, а також щодо збільшення віку виходу на пенсії українців та інших.

Проте світовий банк попереджає, що якщо уряд не прислухається до порад його експертів, то в Україні припиниться економічне зростання, а інфляційні процеси набудуть загрозливих форм.

Оприлюднені днями Всесвітнім банком прогнозні показники до кінця нинішнього року і на найближчі кілька років, малюють для української економіки вельми нерадісну картину. Банк дещо поліпшив лише свій попередній прогноз зростання валового внутрішнього продукту України на 2007 рік (6%) – до 6,7%. Проте інші параметри виявилися гіршими як за попередні очікування світовий банк, так і за плани нинішнього українського уряду.

Так, інфляція в Україні цього року досягне, на думку банку, 12,5%, хоча раніше прогнозувалося 9,7%. Зростання ВВП з 2008 року знизиться до 5,5%, у 2009 – до 5,0%, і лише з 2010 року спад темпів зростання економіки припиниться.

Однією з основних причин такого істотного зниження економічних показників світовий банк вважає погіршення зовнішніх умов торгівлі для України, починаючи з наступного року. "Це погіршення не буде раптовим, не буде великим, але це означатиме зміну тенденції, що спостерігалася впродовж декількох років. Що стосується економічного зростання, то воно сповільниться до 5%.", – пояснив провідний експерт українського представництва світовий банк Руслан Піонтковський.

Слід зазначити, що вищенаведені прогнозні цифри лише конкретизують висновки з проекту Стратегії партнерства Всесвітнього банку з Україною на 2008-2011 фінансові роки, який ця структура запропонувала для обговорення української громадськості. У цьому документі досить детально викладені як причини успішного розвитку економіки України в недавні роки, так і не дуже оптимістичні перспективи на найближче майбутнє. [14]

Таблиця 2.2 - Рівень індексів інфляції (2000-2007 рр.)

Доволі часто можна почути критику на адресу уряду за нібито велике зростання споживчих ціни. Тож порівняємо зростання цін за відповідні періоди.

Дослідження показують, що лишень за умов низької інфляції, у 103-105%, створюються найкращі цінові умови для швидкого розгортання інвестиційних процесів, започаткування масштабних та довготривалих проектів.

Іншими словами, 108,3% не вирішує корінного питання прискорення розвитку нашої економіки шляхом глибинного оновлення основних активів. Якщо 114,2% - це дуже погано, то 108,3% - просто погано.

Але за останні 7 місяців споживчі ціни також зростали доволі високими темпами - 111,2%. Це ста лося через подорожчання енергоносіїв та комунальних послуг (житло, вода, електроенергія, газ тощо), темп якого склав 168,5%.

Однією з головних причин цього є стратегічна неврегульованості ціни на газ. Проте ми не можемо критикувати росіян, туркменів чи казахів за намагання довести рівень цін на свій газ до світового рівня. Ми повинні готувати нашу економіку до світових цін на газ. Окрім цього зростанню споживчих цін сприяє збереження Україні радянських методів управління ЖКГ і слабкий вплив приватної ініціативи в цій сфері, а також недосконалість системи допомоги найуразливішим верствам суспільства. [23]

Але болюче реагування суспільства на швидке зростання цін на послуги, безумовно, є результатом роботи всіх урядів незалежної України.

Звернімося до нещодавно оприлюднених Держкомстатом даних: "Диференціація життєвого рівня населення", котрий охоплює період 1999-2006 рр. Дивимося графік 5.

Рисунок 2.2 - Диференціація життєвого рівня населення в період 1999-2006 рр.

У 2002 р. у майже 39,8 млн. українців (83,3% загальної чисельності населення) сукупні витрати були нижчим від прожиткового мінімуму. У 2006 р. картина радикально змінилася: кількість громадян України, чиї сукупні витрати є нижчими за прожитковий мінімум скоротилася до 23,1 млн., тобто в 1,7 рази. Проте їх частка і досі зостається надто великою - 50,9% загальної чисельності населення.

Але, незважаючи на це, є підстави сподіватися, що ця цифра зменшиться (графік 6). Річ у тім, що стрімке зростання заробітків (зарплата+прибуток та змішаний доход+доходи від власності) дає таке ж саме швидке зниження чисельності громадян, що мають сукупні середньодушові витрати нижчі за прожитковий мінімум. В поточному році заробітки зростають високими темпами і мають досягнути за рік 376 млрд. грн. – на 87 млрд. грн. більше ніж торік.

Відповідно, можна сподіватися, що чисельність населення із середньодушовими сукупними витратами нижче прожиткового мінімуму знизиться приблизно на 2,1 млн. осіб – до 21 млн. [23]

Рисунок 2.3 - Заробітки та чисельність населення витратами, нижчими за прожитковий мінімум

У 2005 р. довгоочікувані інституціональні та структурні реформи були на порядку денному нашого уряду. Зокрема, скасування податкових привілеїв для вільних економічних зон знищили широкомасштабне ухиляння від податків, мали місце досить успішні антикорупційна та антиконтрабандна кампанії. Прозорий продаж "Криворіжсталі" також зробив свій внесок у покращення інвестиційних умов. Однак, позитивні наслідки реформ спостерігатимуться здебільшого у середньо- та довгостроковому періоді. З іншого боку, погіршення зовнішнього попиту та наслідки реприватизаційних розмов негативно вплинули на макроекономічну стабільність. Важливо також зазначити, що не можна остаточно стверджувати про слабкі макроекономічні результати оскільки статистичні дані 2005 та 2004 рр. є непорівнюваними – структурні зміни були дійсно дужепотужними.

У 2005 р. українська економіка зростала досить помірними темпами 2.6%. Це стало різким контрастом у порівнянні з 12.1% росту у 2004р.

Негативна динаміка по доданій вартості спостерігалась у будівництві (-6.7%) та торгівлі (-8.5%). Транспортні послуги зросли найпотужніше на 7.4% тоді як переробна промисловість показала помірні 2% зростання.

Таблиця 2.2. Основні макроекономічні показники, зміна у %

кп. – кінець періоду

сп. – середнє за період

Джерело: Державний комітет статистики України ; оцінки CASE Україна

Приватне та державне споживання були єдиними компонентами попиту, котрі показували позитивну динаміку. Приватне споживання зросло на 15.5% завдяки різкому зростанню (+20.1%) реальних доходів домогосподарств у розпорядженні. Важливо, доля зарплат склала всього 40.5% загального доходу домогосподарств у 2005р. У той же самий час доля соціальних трансфертів зросла до 42%. Така структура доходу є наслідком щедрої соціальної політики ініційованої урядом у квітні 2005р.

Валове накопичення капіталу скоротилось на 4% у порівнянні з 2004р. Цей спад став наслідком пост-виборчої політичної невизначеності. На початку 2005р. новопризначений уряд ініціював реприватизаційну кампанію спрямовану на перегляд результатів приватизації попередніх років. Хоча в кінцевому результаті реприватизовано було лише два підприємства загальний бізнес клімат погіршився й інвестори дуже послабили свою активність. Наступні парламентські вибори у березні 2006р. та невизначеність щодо формування нового уряду очевидно не покращили ситуацію.

Погіршення зовнішнього попиту на українські товари стало основною причиною охолодження економіки. Номінальні обсяги експорту з України зросли всього на 5% у 2005р. після 41.5% зростання у 2004р. Однак, у реальних показниках експорт скоротився на 13.5%.

Цілий ряд факторів спричинив слабкі результати по експорту. По-перше, укріплення РЕОК гривні на 11% зменшило цінову конкурентноздатність українських виробників на світових ринках. По-друге, світова ціна на метали, що є основним продуктом українського товарного експорту, впала більше ніж на 10%. Крім того внутрішні проблеми по типу затримки з відшкодуванням ПДВ для експортерів послабили бізнес активність. Географічна структура українського експорту була більш концентрованою у 2005 р. Україна скоротила обсяги номінального експорту до ЕС на 6.5% та до США

на 36.6%. Для порівняння, експорт до країн СНГ динамічно зріс на 25.5% та становив 31.3% загального обсягу експорту. У грудні 2005 р. та лютому 2006р. ЕС та США надали Україні статус повноправної країни з ринковою економікою. Таке рішення може покращити торгові можливості українських виробників на ринках важливих торгових партнерів та спричинити подальше зростання експорту. Номінальний імпорт підтримував швидкі темпи

зростання. Номінальне зростання імпорту на 26% дуже контрастувало з 1% спаду у реальному вимірі. Така невідповідність сталась за рахунок більш жорсткого контролю щодо процедур митної оцінки товару, ініційованого урядом у 2005р. У 2006 р. торговий баланс України вірогідно стане негативним через слабкий зовнішній попит та зростанням цін на газ.

У 2005 р. фіскальне навантаження на економіку зросло на 5.5% ВВП (до 32% ВВП) в основному завдяки більшим надходженням по ПДВ (+102%) та податку на прибуток підприємств (+45%). Таке зростання бюджетних надходжень стало результатом скасування податкових пільг для окремих секторів та вільних економічних зон (та ТПР) на початку 2005р. та більш жорсткого контролю за податковими зобов’язаннями. Бюджетний дефіцит

1.8% ВВП був повністю профінансований за рахунок приватизаційних надходжень. Державний борг значно скоротився на 8.5% та склав 18.7% ВВП на кінець року.

Індекс споживчих цін (ІСЦ) дещо уповільнився до 10.3% та значною мірою підтримував зростання через прискорення цін на послуги до 15.8%. Потужне зростання номінальних обсягів доходу у розпорядженні (+36%) та слабке економічне зростання стимулювало потужне тиск на ціни зі сторони попиту. Також стрімкий ріст грошових агрегатів (М2 зріс на 54%) підсилювало динаміку ІСЦ. Однак, уповільнення індексу цін виробників (ІЦВ) до 16.7% (20.5% у 2004 р.) попередило більш потужну інфляцію. Номінальний обмінний курс гривні по відношенню до долара США укріпився на 4.8% після кількарічної стабільності, в той же час по відношенню до євро гривня номінально укріпилась на 17.2%.

Одним з успіхів української економіки у 2005 р. стало безпрецедентне зростання запасу ПІІ до 16.4 млрд .дол. США (близько 350 дол. США на душу населення). Таке стрімке зростання ПІІ стало наслідком продажу металургійного комбінату "Криворіжсталь" іноземному інвестору Mittal Steel за 4.8 млрд. дол. США та комерційного банку "Аваль" за 1.04 млрд.дол. США Raiffeisen International Bank-Holding AG.

Перспективи української економіки досить оптимістичні. Прогнозується, що ВВП прискориться до 2.9% у 2006р. та до 5.6% у 2007р. Газовий шок ймовірно матиме негативний вплив на переробну промисловість, котра скоротить обсяги виробництва. Однак, ринкові послуги за підтримки приватного споживання підтримають потужну динаміку.

Основним наслідком газового шоку стануть невизначеність в економіці, погіршення торгового балансу та прискорення інфляції. Рахунок поточних операцій набуде негативного значення у 2006р. Цінові індекси прискоряться як для виробників через зростання виробничих витрат, так і для споживачів через зростання тарифів на комунальні послуги.

2. Валовий внутрішній продукт та додана вартість

· У 2005 р. ВВП уповільнився до 2.6% зростання (12.1% у 2004р.)

· Стрімке уповільнення в усіх секторах економіки

Результатом 2006р. стали 2.6% росту ВВП, що є найгіршим показником з 1999р. Фактично, погіршення інвестиційного попиту та скорочення експорту були основними факторами поганих результатів в економіці.

Приватне споживання традиційно було основним джерелом росту ВВП. Цей компонент стабільно зростав у 2005р. (+15.5%) через збільшення соціальних видатків та зростання мінімальних зарплат. Фактично, реальний доход у розпорядженні стрімко зріс на 20.1% через популістську соціальну політику уряду.

Роль державного споживання залишилась майже незмінною з внеском 0.7 в.п. до зростання ВВП. Не зважаючи на потужне зростання доходів бюджету державне споживання підтримувало помірні темпи росту 4.2% у 2005р. Причиною цьому стало пріоритетна увага до соціальних видатків, куди і були спрямовані основні ресурси.

Валовий внутрішній продукт

Грубі помилки в макроекономічній політиці уряду (реприватизація) призвели до скорочення обсягів інвестицій. Зокрема, валове накопичення капіталу зменшилось на 4.0% у 2005р., що стало найгіршим результатом з 1996р. Передвиборна невизначеність та нечіткі перспективи щодо формування нового уряду зробили свій вклад у спад інвестиційної активності у 2005р. Погіршення умов міжнародної торгівлі призвели до сильного негативного внеску чистого

експорту до зростання ВВП. Зокрема, у 2005р. реальний експорт скоротився на 13.6% через послаблення зовнішнього попиту, реального укріплення гривні та погіршення внутрішнього бізнес клімату

Важливо зазначити, погіршення чистого експорту дещо компенсувалося скороченням реального імпорту (-0.8% у 2005р.). Не зважаючи на потужне зростання номінального імпорту реальна динаміка даного агрегату була негативною за результатами року. Така розбіжність у показниках була зумовлена високим дефлятором імпорту та більш жорстким контролем щодо процедур митної оцінки, котрий був запроваджений у 2005р.

Заробітна плата

Далі проаналізуємо зміни показників заробітної плати та доходів населення.

У 4кв. 2005р. зростання мінімальних зарплат та уповільнення динаміки споживчих цін спричинили покращення показників росту реальої заробітної плати

· Реальний доход у розпорядженні зріс на 15.3% р/р у 4кв. 2005р.

· Ріст реальних зарплат сильно прискорився на 26.6% р/р через зростання та мінімальних зарплат та уповільнення інфляції, зростання посівних площ .Пропозиція м’яса залишилась майже незмінною з 2004 р. в той час як птахівництво підтримувало зростання. Складна ситуація на м’ясному ринку зберігалась через стабільне погіршення ситуації у скотарстві –поголів’я великої рогатої худоби скоротилось на 6.4%. У той самий час, свинарство дещо відновило темпи росту (+4.5% зростання поголів’я свиней) через зростання попиту на м’ясо.

Будівництво продовжувало падати (-6.7% у 2005р.) протягом усього року, що стало наслідком скорочення інвестиційної активності.

Сектор ринкових послуг також показав негативну динаміку (-0.6% у 2005р.). Однак, слабкі результати стали наслідком сумнівного спаду у торгівлі (-8.5%)

3 Транспорт зберіг високі темпи росту (7.4%) з деяким уповільненням, що мало місце через загальне економічне послаблення.

4 зарплати запропоновані у валовому вимірі тобто до оподаткування.

Зокрема, у жовтні-грудні 2005р. реальна зарплата виросла на 26.6% р/р (+19.8% р/р у 3кв. 2005р.). Динаміка росту у іноземній валюті була навіть ще більш потужнішою завдяки укріпленню обмінного курсу гривні: зарплати зросли на 61.3% р/р у євро та на 48.1% у дол. США.

6. Монетарна політика

· Пришвидшення темпів зростання пропозиції грошей у 2005 році

· Активне нарощення банками кредитних та депозитних портфелів експортерів на міжнародних ринках. У 2005 році вперше із 1998 року було зафіксовано від’ємне сальдо торгівлі товарами. При цьому, подальше погіршення торгового балансу очікується і у 2006 році через погіршення умов торгівлі та зростання цін на імпортований газ.

У кінці 2005 року спостерігалося пришвидшення темпів зростання пропозиції грошей. Грошова база і маса за підсумками року зросли більше як на 50%. При цьому, і вся банківська система функціонувала в умовах достатньої ліквідності. Одночасно, відсоткові ставки залишалися фактично незмінними та зазнали навіть незначного зростання.

Після уповільнення у третьому кварталі, грошова база в кінці року зросла на рекордні 17.4% (у жовтні-грудні). Основним фактором такого стрімкого зростання резервних грошей були рекордні інтервенції НБУ на валютному ринку через приватизацію Криворіжсталі іноземному інвестору (. В результаті цієї угоди на рахунки уряду потрапило 17.8 млрд. грн. (загальна сума залишків сягнула 29.3 млрд. грн.), 10.8 млрд. з яких були витрачені в кінці року з метою покриття дефіциту бюджету.

Річні ж темпи зростання грошової бази у січні 2005 року сягнули 53.9% порівняно із 34.1% у 2004. Відмітимо, що суттєве прискорення річних темпів зростання в кінці року було посилено низькою базою попереднього року, коли в період політичної кризи за три останні місяці року грошова база скоротилася на 3%. Одночасно, вимоги НБУ до комерційних банків за підсумками року та четвертого кварталу зокрема залишалися досить стабільними, не маючи суттєвого впливу на динаміку пропозиції грошей.

Широка пропозиція грошей (агрегат М3) у 2005 році мала подібну динаміку і за підсумками 2006 року збільшилася на 54.8% (+32.4% у 2004). Вже другий рік поспіль динаміка М3 обумовлюється переважно коливанням грошової бази. При цьому, грошовий мультиплікатор після стрімкого зростання у 2002-2003 рр. залишається стабільним на рівні 2.3 – 2.4. Така ситуація пояснюється стабілізацією темпів нарощення кредитування економіки банками порівняно із 2002-2003 рр.

На фоні суттєвого зростання соціальних видатків бюджету у 2005 році темпи зростання готівки в обігу також збільшилися із 27.9% у 2004 році до 42.2% у 2005. Проте, за швидшого нарощення широкої пропозиції грошей доля М0 в М3 протягом року скоротилася із 33.7% до 30.9%.[20]

В цілому, у 2005 році банківська система Україна динамічно розвивалася, нарощуючи свої активні та пасивні портфелі.

Таблиця 2.3 - Вклад компонентів пропозиції грошей до її динаміки (наростаючим підсумком до кінця попереднього року, %), 2004 рік та 2005 рік .

При цьому, банки досить швидко відновилися після кризи кінця 2004 року, повернувши довіру населення.[20]

У 2005 році обсяги наданих банками в економіку кредитів збільшилися на 61.9%, що вдвічі швидше, ніж у 2004 р.. Проте, таке стрімке зростання частково пояснюється низькою базою кінця 2004 року, коли під час політичної кризи відбувся масовий відтік депозитів та зменшення кредитних портфелів банків. Середньорічні ж темпи нарощення кредитних портфелів скоротилися із 52.3% у 2004 до 39.8% у 2005. Аналогічна ситуація спостерігалася і відносно депозитних вкладень: на фоні високих темпів зростання на кінець періоду (+60%) середньорічні темпи уповільнилися (із 55.3% у 2004до 41.3% у 2005).

Варто відмітити, що останнім часом банки поступово переорієнтовують свій бізнес на операції із фізичними особами. Так, протягом 2005 року спостерігалося зростання долі кредитів та депозитів населення у загальних активних та пасивних портфелях банків

Очевидно, що ця тенденція пов’язана із загальним збільшенням доходів населення, стабільним розвитком банківського сектору та певним рівнем довіри до нього. У найближчі роки можна очікувати збереження такої тенденції та,

відповідно, подальше нарощення банками активності у відносинах із фізичними особами.

Дещо меншими темпами 2005 році банки нарощували свій капітал (+38%). В результаті, відношення капіталу до активів, зважених на ризик, зменшилося із 16.8% до 15% в кінці року.

Це свідчить про збереження певних ризиків у розвитку банківського сектору та зменшення його надійності в разі продовження цієї тенденції.

На фоні в цілому позитивного розвитку банків та зростання довіри до них, негативні тенденції реального сектору мали своє відображення на деяких показниках системи. Так, збереження високої інфляції, низькі темпи зростання реальної економіки та негативні очікування обумовили збереження у 2005 році високих відсоткових ставок. Кредитні ставки, хоча і зменшилися порівняно із 2004 р., не опускалися протягом року нижче 15% (в середньому), а депозитні нижче 7.5%.

Іншою негативною тенденцією стало збереження високого рівня доларизації банківської системи, що відображує низьку довіру учасників економіки до гривні. Зокрема, на кінець 2005 року доля валютних кредитів сягнула 43.3%, що є максимальним значенням за останні 3 роки. Доля валютних депозитів на кінець року склала 34.3%.

Висока доларизація банків може бути завадою для НБУ у впровадженні ефективної грошово-кредитної політики та при переході до більш гнучкої валютно-курсової політики, оскільки зменшує контроль на пропозицією грошей та підвищує чутливість учасників ринку до різких коливань курсу (особливо за умови відсутності інструментів для ефективного хеджування цих ризиків). дефіциту 2006 р. (9.0 млрд. грн.) та формування стабілізаційного фонду (3.0 млрд. грн.).[20]

Графік 8. Обсяг кредитів в економіку за 7 місяців 2007 року до відповідного періоду 2006 р.

Головним джерелом такого активного зростання обсягу кредитів є банківські запозичення на міжнародних фінансових ринках. Станом на 1 січня 2007 р. розрив між обсягами депозитів і кредитів вітчизняної банківської системи складав 61 млрд. грн. (депозити - 184 млрд. грн., кредити - 245 млрд. грн.). Його джерелом є переважно зовнішні запозичення банківської системи.

Саме тому я називаю цей розрив "банкірською ініціативою". Адже як би наші банкіри не уболівали за долю України (та за місце свого банку у конкурентній боротьбі, зрозуміло) вони б задовольнилися наявними депозитами.

На 1 серпня 2007 р. банки видали додатково до вже отриманих депозитів ще 104 млрд. грн. Таким чином обсяги кредитування економіки України дістали 330 млрд. грн. звернемо увагу на те, що ці надані економіці 104 млрд. грн. складають майже 2/3 від доходів державного бюджету України на 2007 р. (153 млрд. грн.). На графіку 10 показано, що на початок року 2006 її обсяг "банківської ініціативи" складав 11 млрд. грн. Через рік – ледь не у 6 разів більше - 61 млрд. грн. Протягом року 2006 він досить швидко зростав і на 01 серпня піднявся до 33 млрд. грн. Немала сума, але через рік вона виросла більше ніж у 3 рази і досягла 104 млрд. грн. Тобто іноземці продовжують активно позичати нам, нашим банкірам гроші, а значить вірять в Україну.

Графік 10. Співвідношення обсягів банківських запозичень на зовнішніх ринках у 2006-2007 рр.

Таблиця Доходи консолідованого бюджету 2003 р. 2004р. 2005р.

Таблиця 2.4 - Доходи консолідованого бюджету, 2006 р

* - кредити, повернені в поточному періоді, мінус видані

Джерело: Міністерство фінансів України, оцінка CASE Україна, 2006 р

На 2006 р. державний бюджет було прийнято з дефіцитом на рівні 2.5% ВВП та консервативним планом по доходах, що є досить помірний показник для передвиборного періоду (не зважаючи на оптимістичний макропрогноз Міністерства економіки).

У будь-якому випадку прийнятий бюджет є тимчасовим документом, котрий буде переглянуто як тільки оберуть новий парламент та призначать новий уряд. Більше того, стрімке подорожчання імпортного газу вимагає обов’язкового перегляду як доходної так і видаткової частини бюджету.

Державний борг значно зменшився до 18.7% ВВП (24.7% ВВП у 2004р.) через скорочення зовнішнього та внутрішнього боргу на 8.5%.

Структура державного боргу залишилась сталою близько 24.6% внутрішніх зобов’язань та 75.4% зовнішніх.

Відповідно до бюрократичних процедур Міністерство фінансів України розробляє проект бюджету базуючись на прогнозах Міністерства економіки. Не зважаючи на досить оптимістичні прогнози Міністерства економіки

(близько 7% росту ВВП) Міністерство фінансів навмисне недооцінило можливі доходи консолідованого бюджету.

Зокрема, номінальне зростання доходів бюджету передбачено на рівні 15%, що є приблизно середня величина дефлятора ВВП.

Таблиця Витрати консолідованого бюджету

Джерело: Міністерство фінансів України оцінки CASE Україна

У І кварталі 2007 року до Зведеного бюджету України надійшло 24,4 млрд.грн., що на 6,2млрд.грн., або на 33,8 відс., більше, ніж за Іквартал2006року, в т.ч. до місцевих бюджетів надійшло 9,1млрд.грн., що на 2,6 млрд.грн., або на 40,9 відс., більше минулорічних надходжень.

До Державного бюджету України надійшло 15,3 млрд.грн., що на 3,5млрд.грн., або на 29,9відс., більше надходжень січня-березня 2006 року.

До загального фонду державного бюджету у І кварталі цього року надійшло 13,4млрд.грн., що на 2,6млрд.грн., або на 24,5відс., більше, ніж за відповідний період 2006 року. Бюджетний розпис виконано на 102,9відсотка. Бюджет додатково одержав 375млн.гривень.

Збір до загального фонду державного бюджету за І квартал 2007 року склав 17,5 млрд.грн., що на 3,6 млрд.грн., або на 25,5 відс., більше, ніж у І кварталі 2006 року. Бюджетний розпис виконано на 102,9 відс., додатково одержано 488,9 млн.грн.

У розрізі основних податків виконання завдання по збору до загального фонду державного бюджету склало по податку на прибуток – 119,7 відс., додатково одержано 791,3 млн.грн., акцизному збору із вироблених в Україні товарів – 101,9 відс. (+ 25,9 млн.грн.), частині прибутку (доходу) господарських організацій, що вилучається до бюджету – 164,5 відс. (+120,8млн.грн.), рентній платі за транзитне транспортування природного газу – 100,1 відс. (+ 0,4млн.грн.), рентній платі за транспортування нафти та нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та продуктопроводами – 120,4 відс. (+ 10,4 млн.грн.), рентній платі за транспортування аміаку – 104,3 відс. (+0,7млн.грн.).

Протягом січня-березня 2007 року відшкодовано 4087,6 млн.грн. податку на додану вартість. Виконання бюджетного ресурсу по відшкодуванню в січні-березні п.р. склало 102,9 відс., що на 912,5 млн.грн., або на 28,7 відс., більше, ніж за відповідний період 2006 року.

Станом на 01.04.07 сума ПДВ, заявлена до відшкодування, становить 7165,9млн.грн., що на 51,4 відс., більше, ніж за відповідний період минулого року (4732,6млн.грн.).

Найбільші обсяги заявленого до відшкодування ПДВ припадають на такі галузі: металургія та оброблення металу – 2120млн.грн., що в 1,4 раза більше, ніж за Іквартал 2006 року (1510млн.грн.), торгівля - 1843 млн.грн., майже в 1,5 раза більше (1274млн.грн.), хімічна та нафтохімічна промисловість – 636млн.грн., у 2рази більше (309 млн.грн.), машинобудування - 575 млн.грн., в 1,7 раза (339млн.грн.), харчова промисловість – 299млн.грн., на 22,5 відс. (244млн.грн.), нафтоперероблення – 262млн.грн., у 1,3 раза (200 млн.грн.).

Акцизного збору з вироблених в Україні нафтопродуктів та транспортних засобів за І квартал 2007 року до спеціального фонду державного бюджету надійшло 621,6млн.грн., або 120,6 відс. від завдання.

Зведений бюджет 2006-2007

Графік 12.Динаміка надходжень до заведеного Державного та місцевих бюджетів України держбюджету основних платежів, які контролюються ДПА за І квартал 2006-2007 р.р. млрд.

Графік 13. Динаміка темпів по збору до загального фонду держбюджету основних платежів, які контролюються ДПА за І квартал 2006-2007 р.р. млрд. грн.

З діаграми наведеної нижче можемо побачити та порівняти структуру доходів бюджету за 2006 та 2007 роки. В порівнянні можемо побачити, що у 2007 р. відбулося зростання податкових надходжень на 1,3% також більш як на відсоток зріс ПДВ менше ніж на відсоток зріс податок на прибуток, але зменшились неподаткові надходження більш ніж на 1,5%. Трохи зросли податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції, зменшились інші податкові надходження.

Діаграма 1 Структура доходів державного бюджету станом на 1 червня 2006 року

Діаграма 2 Структура доходів державного бюджету станом на 1 червня 2007 року

На наведеному нижче графіку можемо побачити як змінювалися податкові надходження до бюджету протягом останніх шести років. З графіка можна побачити, що значне зростання надходжень відбулося у серпні 2005 та 2006 року, а також у листопаді 2006 року.

Графік 2 Динаміка щомісячних податкових надходжень державного бюджету в 2002 – 2007 роках

На нижче наведеному графіку можемо побачити як змінювались податкові надходження до місцевих бюджетів. Найбільші надходження згідно графіка зафіксовані у серпні 2006 року. Найменші у січні-лютому 2002 року.

Динаміка щомісячних податкових надходжень до місцевих бюджетів у 2003 – 2007 роках

На наведеному нижче графіку можемо побачити динаміку видатків зведеного бюджету бачимо значне зростання видатків бюджету у грудні 2006 року та у березні 2006 року. Найменші видатки спостерігаються у лютому 2002 року.

Щомісячні загальні видатки зведеного бюджету за 2002 – 2007 роки

На наведеному нижче графіку можемо спостерігати динаміку видатків державного бюджету України (з міжбюджетними трансферами) З графіку видно, що видатки максимально зросли у грудні 2006 року також були високими у липні та жовтні 2006 року

Динаміка видатків державного бюджету України за 2002-2007 роки (з міжбюджетними трансфертами)[22]

Заробітна плата

Саме динаміка зміни зарплатні українців, як вважають опозиціонери, є напереконливішою ілюстрацією до поганої роботу чинного Уряду. Проте, коли подивитися на дані Держкомстату, що подані на Графіку 1, побачимо дещо іншу картину.

Починаючи з 2003 року рівень заробітної плати в Україні зростає доволі стрімко і впевнено. Взагалі складається враження, що політика не має помітного впливу на її зміни.

Адже, якщо у 2003 р. по відношенню до 2002 р. зарплата у І півріччі приросла приблизно на 0,3 млрд. грн., то починаючи з 2004 р. вона приростає на десятки млрд. грн.

Часовий ряд з високим рівнем достовірності, описується квадратним поліномом – коефіцієнт апроксимації дорівнює 0,999. Це майже функціональна залежність. Тобто, обсяги зарплати пропорційні квадрату часу.

Графік 1 .Заробітна плата у І півріччі 2002-2007 рр

Оцінюючи зміни у своєму життєвому рівні, будь-яка людина, і олігарх, і слюсар, і міліціонер, перш за все порівнюють свої поточні доходи з попередніми. Фіксація приросту перших відносно других і є першим кроком до усвідомлення зміни на краще своїх статків.

Разом з тим, слід зауважити, що в першу чергу порівнюють обсяги номінальних доходів, а вже потім – реальні, з урахуванням цін. Так ми і зробимо (Графік 2).

Графік 2.Приріст зарплати у І півріччі 2003-2007 р. до відповідного періоду попереднього року

На Графіку можна побачити, що за І півріччя року 2007 зарплата приросла "лише" на 27,4 млрд. грн. – що є найкращим результатом за 2003-2007 рр.[23]

Доходи малого бізнесу – бурхливе зростання

В Україні Кабінет міністрів доволі часто критикують за недостатню підтримку малого та середнього бізнесу. Не обійшлось без подібних закидів і на адресу чинного уряду. Проте давайте поміркуємо наскільки є правомірними ці нарікання.

Якщо чинний Кабмін утискує малий бізнес, то його доходи сьогодні мають в кращому випадку приростати уповільненими обсягами. А можливо взагалі знижуватися. Проте звернімося до загальновідомих фактів.

У статистиці економічні результати діяльності середнього класу фіксуються головним чином у показникові "прибуток та змішаний доход". Цитую методику: "Прибуток та змішаний доход - це доход, який одержується фізичними особами в результаті виробничої діяльності за виключенням витрат, пов`язаних із її здійсненням".

Якщо це так, то Графік 3 дає нам картину зростання цього показника - зростання потуги середнього класу 2. Це, по-перше.

Графік 3. Прибуток та змішаний доход за І півріччя 2002-2007 рр.

У І півріччі 2002 р платники єдиного податку заробили 5,6 млрд. грн. У І півріччі 2007 р. – 29,1 млрд. грн., тобто у 5,2 рази більше.

То яка ж ще соціальна група в Україні за 5 років (з 2002 р. по 2007 р.) у 5 разів збільшила свої офіційні доходи? Більше таких немає.

Однак уважний читач помітить, що за даними Графіку 3 у 2005 р. швидкість зростання доходів платників єдиного податку здається уповільнилася. Дані щодо приросту прибутку та змішаного доходу це підтверджують (графік 4).

Графік 4.Приріст прибутку та змішаного доходу за І півріччя 2003-2007 р.до відповідного періоду попереднього року

Так у 2005 р. приріст доходів платників єдиного податку та інших малих бізнесменів, за часів прем'єрства 2005 р. був найнижчим (!) за період з 2003 р. по 2007 р. За часів 2006 р. приріст піднявся до 5,6 млрд. грн. – тобто збільшився 2,4 рази.

Але за часів уряду 2007 році-2 було доходи малого бізнесу приросли за І півріччя 2007 р. зросли на 9 млрд. грн. Отже не можна звинувачувати чинний уряд у поганому ставленні до малого та середнього бізнесу.[23]

Кабінет Міністрів ініціює збільшення мінімальної пенсії на 39,6% до 498 гривень в 2008 році, передають Українські Новини. Відповідна норма передбачена в допрацьованому Кабміном проекті держбюджету-2008.

Передбачається щоквартальне збільшення мінімальної пенсії: з 1 січня - до 470 гривень, з 1 квітня – до 481 гривні, з 1 липня – до 482 гривень, з 1 жовтня – до 498 гривень. Передбачено також поетапне підвищення величини оцінки року страхового стажу, що вживається при нарахуванні пенсії: з 1 до 1,35%.

Так, вартість одного року становитиме з 1 січня 1,2%, з 1 жовтня - 1,35%. У проекті бюджету враховані видатки на вирівнювання пенсій призначених в різні роки. Так, пенсії, призначені в 2002-2005 роках, будуть перераховані з 1 січня 2008 року з урахуванням показника середньої зарплати працівників, зайнятих у відповідних галузях економіки за 2006 рік.

За підрахунками Мінфіну, перерахований розмір пенсійної виплати для осіб, що одержують мінімальну пенсію (таких 10 млн. з 12 млн. пенсіонерів) в середньому становитиме 619 гривень з 1 січня 2008 року, тобто зросте на 21,6% порівняно з 2007 роком.

Як повідомлялося, Кабмін 21 листопада схвалив допрацьований проект держбюджету-2008 з урахуванням уточнення прогнозних макроекономічних показників. Кабмін ініціює поетапне підвищення мінімальної зарплати до 605 гривень в 2008 році. У 2007 році розмір мінімальних пенсій встановлений на 1% вище за рівень прожиткового мінімуму для непрацездатних. З 1 жовтня прожитковий мінімум для непрацездатних становить 411 гривень.

У 2004 році забезпечені своєчасні перерахунки і виплата пенсій у повному обсязі. Бюджет Пенсійного фонду України становить у 2004 році  2679,4 млн. грн. і зріс порівняно з 2003 роком на 1,1 млрд. грн., або 64,4 %. Забезпечення потреби у виплатах фонду власними ресурсами становить  1673,2 млн. грн., або 62,4 %.

Дотації з Пенсійного фонду України становлять 849,1 млн.грн., або 31,7 % у структурі доходів. Їх рівень збільшився порівняно з 2003 роком на 55,7 %.У 2005 році очікується зростання обсягів видатків Пенсійного фонду України до 4075,9 млн. грн., або у 1,5 рази більше порівняно з результатами 2004 року

Звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду України у 2006 році

Таблиця 2.5 - Звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду України у 2006 році

2.2Роль податків в економіці

Податки дуже складна і надзвичайно впливова на всі економічні явища та процеси фінансова категорія. Податки встановлюються для утримання державних структур і для забезпечення виконання ними відповідних функцій - управління, оборонної, соціальної, економічної та ін. Відсутність податків паралізує фінансову систему держави в цілому, робить її недієздатною і в кінцевому підсумку - позбавленою будь-якого сенсу.

Облік розрахунків за податками та зборами складає систему податкового обліку, який займає важливе місце в господарській діяльності будь-якого підприємства. Податковий облік є однією із підсистем бухгалтерського обліку, основним завданням якого є забезпечення формування повної та достовірної інформації про порядок відображення в обліку операцій з метою їх оподаткування, контролю за правильністю сплати податків та інших обов'язкових платежів до бюджету.

Історія сучасної податкової системи України починає свій відлік від 25 червня 1991 р. з прийняття Закону України "Про систему оподаткування", в якому закладені основні її домінанти. Молода українська держава протягом останніх десяти років будує свою власну податкову систему, враховуючи досвід інших країн. Та, на жаль, багато в чому вона копіює системи оподаткування розвинутих країн світу. Очевидно, що не можна переносити податкову систему будь-якої країни на реалії нашої економіки[3; 79].

Візьмемо, наприклад, податок на додану вартість за ставкою 20 відсотків, який є одним із системоутворюючих в Україні. Ставка даного податку в Україні (20%) є чи не найвищою в країнах Європи, що породжує високі ціни та інфляційні тенденції, знижуючи конкурентноздатність українських товарів, посилює і без того надмірний податковий тиск на населення, зменшуючи його платоспроможність.

Запозичення чужого досвіду формування податкової системи заможних країн без урахування специфіки бідної української економіки обернулося економічним пригніченням виробничої сфери, ростом цін, втратами дохідної частини бюджету.

Фахівцями підраховано, що сумарні податкові вилучення, при яких можливе економічне зростання в державах, подібних до України, не повинні перевищувати 20-25% до ВВП. На даний час в Україні питома вага податків до ВВП (податкове навантаження) становить від 35 до 40%, що характерно для розвинутих країн, але обтяжливо для країн з перехідною економікою.

Нинішня система податків має суто фіскальний характер і не стимулює виробництво, інновації, інвестування в реальний сектор економіки, вимиває значні грошові кошти з реального сектора економіки у тіньовий.

Нині в Україні нараховується 22 загальнодержавних і 16 місцевих податків. У сфері оподаткування на 01.01.2006 р. діяло 284 закони, 114 указів Президента України, 2000 нормативно-правових актів Кабінету Міністрів, 5533 регулятивні акти Державної податкової адміністрації України, 9411 нормативних та регулятивних актів міністерств і відомств. Звісно, все це породжує протиріччя і неузгодженість[18].

Директор Світового банку по Україні, Білорусі i Молдові Пол Бермінгем минулого тижня дав досить безсторонню оцінку вітчизняній системі оподаткування, назвавши її однією з найобтяжливіших у світі. Він підрахував, що в Україні існує 98 видів податків, а на виконання всіх процедур, пов'язаних з їх сплатою, витрачається 2 тис. 185 годин на рік. Українські підприємства змушені у вигляді податків сплачували 60% прибутку, тоді як середній світовий показник становить 40%. Він також додав, що підприємства несуть значні втрати, зв'язані з експортом товарів, – офіційне оформлення одного контейнера з експортною продукцією в Україні коштує 1009 дол., тоді як, наприклад, у Китаї це коштує 335 дол. За словами Пола Бермінгема, щоб зробити українську економіку конкурентоспроможною в регіоні й у Європі, необхідно продовжувати реформи, особливо у сфері оподаткування i міжнародної торгівлі.

Міжнародний валютний фонд прогнозує на 2007 р. ріст валового внутрішнього продукту в Україні на рівні 4,5%.

Про це на прес-конференції в УНІАН повідомив старший постійний представник МВФ в Україні Дж. Френкс.

При цьому він додав, що остаточну цифру (щодо прогнозу росту ВВП України в 2007 р. – УНІАН) МВФ оприлюднить наступного тижня.

Дж. Френкс зазначив, що економічний ріст України в 2006 р. становить 6%.  Нагадаємо, при формуванні Держбюджету України на 2006 р. Кабінет Міністрів виходив із прогнозу росту ВВП у 2006 р. 7%, показника інфляції – 8,7%. Президент України Віктор Ющенко прогнозує ріст ВВП в Україні за підсумками 2006 р. близько 7%. Міжнародний валютний фонд покращив прогноз росту валового внутрішнього продукту України в 2006 р. з 2,3 до 5%.

Кабінет Міністрів України прогнозує, що ріст ВВП у 2007 р. становитиме 6,5% (номінальний – 594,1 млрд. грн.), інфляція – 7,5%, ріст цін виробників промислової продукції – 14,4%, позитивне сальдо торговельного балансу за підсумками 2007 р. має становити 163 млн. дол. (постанова Кабінету Міністрів України від 14.08.2006 р. N 1194). За оцінками Кабміну, у 2007 р. середньорічний обмінний курс гривні (для розрахунку держбюджету) становитиме 5,1 грн. за 1 долар.  АПК i ПДВ Комітет Верховної Ради України з питань аграрної політики i земельних відносин рекомендує парламенту прийняти в цілому законопроект про внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість" (щодо спеціальних режимів оподаткування сільськогосподарських підприємств)".

Як повідомляє Інформаційне управління апарату парламенту, законопроектом передбачається продовжити до 1 січня 2008 р. дію спеціального режиму обкладання ПДВ сільськогосподарських товаровиробників i зупинити дію ст. 81 Закону України "Про податок на додану вартість", що встановлює спеціальний режим оподаткування діяльності суб'єктів господарювання в сфері сільського, лісового i рибного господарства. На засіданні Комітету підкреслювалося, що з 1 січня 2007 р. набирає чинності ст. 81 цього Закону, якою вводиться спеціальний режим оподаткування сільськогосподарських товаровиробників. Однак у проекті Державного бюджету України на 2007 р. не відбито повною мірою вимогу Постанови Верховної Ради України від 11.05.2004 р. N 1698, яка враховує складну ситуацію в агропромисловому комплексі та соціальній сфері на селі й визначає 2005 – 2015 рр. періодом їх пріоритетної державної підтримки.

На думку членів Комітету, продовження терміну дії існуючої системи обкладання ПДВ сприятиме стабілізації ситуації в АПК, а також розвиткові аграрного сектора економіки України.

3 ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ

3.1 .Недоліки управління фінансами

Податок на додану вартість (ПДВ) - це порівняно новий вид податку. Вперше його ввів у Франції в 1954 р. економіст М. Лоре. Потім ПДВ набув широкого поширення: спочатку в країнах Європи (кінець 60-х - початок 70-х рр.) і дещо пізніше в країнах Азії, Африки і Латинської Америки.  ПДВ - це непрямий податок, що є частиною новоствореної вартості, утворюваної на кожному етапі виробництва або обігу, його сума входить до ціни продажу на товари (роботи, послуги), котру сплачує кінцевий споживач.

ПДВ має ряд суттєвих переваг і недоліків.

Рисунок 3.3 - Переваги і недоліки ПДВ

Нині податок на додану вартість в Україні регулюють Закон України "Про податок на додану вартість" від 3.04.1997 р. і Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р.

Платниками податку на додану вартість є ЮЛ, ФЛ: які мають обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг), який протягом періоду з останніх 12 календарних місяців перевищує 3600 НМДГ; ввозять товари на ТТУ або отримують від нерезидентів роботи (послуги) для їх використання на ТТУ;

здійснюють діяльність з торгівлі за готівку, незалежно від обсягів продажу, за винятком ФЛ, що здійснюють торгівлю на умовах сплати ринкового збору.

Об'єктом оподаткування є операції платників податку з:  продажу товарів (робіт, послуг) на ТТУ;

ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), які надають нерезиденти, для їх використання чи споживання в межах України;

вивезення (пересилання) товарів за межі ТТУ та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами України.

До операцій, що не є об'єктом оподаткування ПДВ, належать операції щодо: випуску, розміщення та продажу за кошти цінних паперів, випущених в обіг СПД, НБУ, Міністерством фінансів України, Державним казначейством та органами місцевого самоврядування (крім продажу бланків, банківських особистих чеків, цінних паперів, розрахункових платіжних документів, пластикових карток);

передачі майна орендодавця (лізингодавця) у користування орендарю (лізингоотримувачу) за умови його повернення орендодавцю (лізингодавцю); надання послуг зі страхування, перестрахування, соціального та пенсійного страхування; обігу валютних цінностей, у тому числі національної та іноземної валют, лотерейних білетів (з дозволу Мінфіну); бланків з непогашеними поштовими марками (крім колекційних);

надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорам позики, депозиту, вкладу, страхування та інших;

оплати вартості державних платних послуг, обов'язковість отримання (надання) яких зумовлена законодавством;

виплати заробітної плати, стипендії, субсидій за рахунок бюджетів і державних цільових фондів; виплати дивідендів і роялті, надання комісійних і дилерських послуг з торгівлі цінними паперами;

передачі ОФ як внеску до статутних фондів ЮЛ в обмін на їхні корпоративні права; безоплатної передачі у державну чи комунальну власність територіальних громад сіл, селищ або міст, якщо такі операції здійснюються за рішенням Кабінету Міністрів України, місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування;

надання позашкільними навчальними закладами вихованцям, учням і слухачам платних послуг у сфері позашкільної освіти;

надання уповноваженими банками послуг з довірчого управління фондами банківського управління

Звільнено від оподаткування, ряду операцій, що утворюють 5 груп: 1 - операції соціального змісту; 2 - операції закладів освіти; 3 - послуги державних органів культури та охорони здоров'я; 4 - окремі операції виробничого змісту; 5 - інші операції. Важлива складова для обчислення ПДВ - це база оподаткування. Базою оподаткування по товарах, роботах, послугах, вироблених в Україні є контрактна ціна (без ПДВ); по імпортних товарах, роботах, послугах - контрактна вартість, але не менше за митну вартість, договірна вартість робіт, послуг.

Податок на додану вартість підприємства сплачують відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" за ставкою 20% до договірної (контрактної) вартості товарів, продукції, робіт і послуг, що реалізують. Цю вартість визначають за вільними або регульованими цінами (тарифами). Вона включає також акцизний збір, ввізне мито, інші податки і збори (обов'язкові платежі), включені у ціну товарів, продукції, робіт і послуг.

Суми ПДВ за ставкою 20%, які підлягають сплаті до бюджету а відшкодуванню з бюджету, визначають у наступному порядку.

Враховуючи господарську діяльність підприємства, визначаємо базу оподаткування (БО):

БО = СВ+ П + ВМ + АЗ,

де - СВ - собівартість;

 - П -прибуток;

-         ВМ - ввізне мито;

-         АЗ - акцизний збір.

Обчислюємо суму ПДВ (податкові зобов'язання - ПЗ) за товарами, що підлягають продажу:

ПДВ (ПЗ) = (БО х 20%) / 100,

Формуємо вільну або регульовану ціну (В(Р)Ц): БО+ ПДВ,

Визначаємо суму податкового кредиту (ПК) протягом звітного періоду: 

ПК= ПДВтмц + ПДВоф + ПДВнма

де ПДВтмц - сума податків, сплачених платником у зв'язку з придбанням товарно-матеріальних цінностей;

ПДВоф - сума податків, сплачених платником у зв'язку з придбанням основних фондів;

ПДВнма - сума податків, сплачених платником у зв'язку з придбанням нематеріальних активів.

Визначаємо суму ПДВ для сплати до бюджету (відшкодування з бюджету):

ПДВ= ПЗ - ПК.

Існує нульова ставка ПДВ. За нульовою ставкою податок обчислюють: з продажу товарів, що були експортовані (вивезені) підприємством за межі ТТУ;

з продажу робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами ТТУ;

з продажу товарів у зонах митного контролю підприємствами роздрібної торгівлі України (продаж лише фізичним особам);

 з надання транспортних послуг з перевезення пасажирів і вантажів за межами

митного кордону України;

з продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою сільськогосподарськими товаровиробниками всіх форм власності і господарювання;  з продажу товарів (робіт, послуг), за винятком підакцизних товарів, грального бізнесу, покупних товарів підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів;

Не дозволяється застосування нульової ставки податку до операцій з вивезення (експорту) товарів (робіт, послуг) у разі, коли такі операції звільнено від оподаткування на ТТУ.

Застосування нульової ставки забезпечує повне відшкодування ПДВ, що був сплачений постачальнику в зв'язку з придбання товарів (робіт і послуг). Основним первинним документом з ПДВ є податкова накладна - первинний податковий документ, що підтверджує виникнення податкового зобов'язання у платника податку в зв'язку з продажем товарів, робіт, послуг (ТРП) і одночасно підтверджує право на податковий кредит у покупця - платника податку у зв'язку з придбанням таких ТРП. Податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань у 2 примірниках (оригінал передається покупцю, копія залишається у продавця). Особа, яка здійснює продаж товарів (робіт, послуг) за готівку кінцевому споживачеві (який не є платником податку), не зобов'язана заповнювати податкову накладну. В цьому випадку звітним документом є чек. Податкова накладна не виписується у разі, якщо обсяг разового продажу товарів не перевищує 20 грн.

Крім податкової накладної до складу первинних документів з ПДВ входить розрахунок коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної, який застосовується у випадках зміни бази оподаткування внаслідок зміни ціни, умов поставки, виявлення помилок при заповненні податкової накладної.

На підставі первинних документів складаються регістри аналітичного обліку з ПДВ - Книга обліку продажу товарів та Книга обліку придбання товарів, метою ведення яких, є визначення сум податкового зобов'язання і податкового кредиту платника податку.

Записи в Книгу продажу товарів вносяться у момент виникнення податкових зобов'язань. Підставою для записів є податкові накладні.  Податкове зобов'язання - загальна сума податку, отриманого платником податку у звітному періоді від продажу ТРП.

Датою виникнення податкових зобов'язань:

З продажу ТРП будь-яка з подій, що сталася раніше:

дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника ПДВ як оплата товарів (при готівковому продажу - дата оприбуткування в касі);

дата відвантаження товарів (дата оформлення документа - для робіт (послуг)). Для операцій з продажу товарів чи валютних цінностей з використанням торгових автоматів:

дата виїмки з автомату виручки у грошовій формі;

дата продажу жетонів, карток.

При продажу товарів, із використанням кредитних або дебетових карток і чеків датою виникнення податкових зобов'язань є дата оформлення податкової накладної або дата виписки рахунка (товарного чека);

При здійсненні бартерних (товарообмінних) операцій:  або дата відвантаження підприємством товару;

або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт.  При здійсненні цих операцій з нерезидентами дата виникнення податкових зобов'язань - це дата оформлення вивізної або ввізної митної декларації. При бартерних операціях, які здійснюють на території України, податок справляють за повною ставкою (20%):

при продажу товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата надходження таких коштів на поточний рахунок підприємства або дата отримання відповідної компенсації;

при ввезенні (імпортуванні) товарів є дата оформлення ввізної митної декларації. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду. СПД має право на податковий кредит при дотриманні таких вимог: він зареєстрований як платник ПДВ; вартість придбаних ТРП включається до складу валових витрат або підлягає амортизації; придбані ТРП використовуються в операціях, що оподатковуються ПДВ; є податкова накладна або вантажна митна декларація, що підтверджує факт сплати ПДВ.

Датою виникнення права платника на податковий кредит є: при використанні кредитних чи дебетових карток, чеків: дата списання коштів з банківського рахунка підприємства в оплату товарів або дата оформлення податкової накладної;

для операцій із ввезення товарів (робіт, послуг) - дата сплати податку за податковими зобов'язаннями при оформленні ввізної митної декларації; для бартерних (товарообмінних) операцій - дата здійснення заключної (балансуючої) операції, що відбулася після першої з подій: дати відвантаження товарів або дата їхнього оприбуткування.

Податковий кредит звітного періоду складають із сум податків, сплачених (нарахованих) підприємством у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відносять до валових витрат виробництва (обігу) та ОФ чи НА, що підлягають амортизації.

У випадку, коли за результатами звітного періоду сума податку має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету, протягом місяця, наступного за звітним. Підставою для одержання відшкодування є дані податкової декларації. Відшкодування здійснюють шляхом перерахування відповідних грошових сум з бюджетного рахунка на рахунок підприємства в установі банку, що його обслуговує, або шляхом видачі казначейського чека, що приймає до негайної оплати (погашення) будь-яка банківська установа. Здійснення відшкодування шляхом зменшення платежів з інших податків та зборів не дозволяється.

Суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначають як різницю між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду та сумою податкового кредиту. Якщо зазначена сума податкових зобов'язань має від'ємне значення, то її зараховують у погашення заборгованості підприємства зі сплати податку на додану вартість, що виникла у минулих звітних періодах, а за відсутності заборгованості - у зменшення податкових зобов'язань підприємства протягом трьох наступних звітних періодів. Це правило не поширюють на порядок бюджетного відшкодування при оподаткуванні операцій, що оподатковують за нульовою ставкою.

На підставі даних бухгалтерського обліку підприємства та даних податкового обліку, складається звітна декларація з ПДВ.

Звітний період подання декларації дорівнює 1 календарному місяцю, якщо обсяг оподатковуваних операцій із продажу ТРП за попередній календарний рік з урахуванням ПДВ перевищує 7200 НМДГ; 1 календарному місяцю або календарному кварталу (за вибором платника), якщо обсяг оподатковуваних операцій не перевищує 7200 НМДГ.

Податкову декларацію з податку на додану вартість подають за базовий

податковий період, що дорівнює:

календарному місяцю - протягом 20-ти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця; календарному кварталу - протягом 40-ка календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу. Сума податкового зобов'язання з ПДВ, визначена у декларації повинна бути перерахована до бюджету протягом 10 календарних днів, наступних за граничним терміном подання декларації. [18]

Прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць та для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення (у цінах грудня 2007 р.)

Прожитковий мінімум на одну особу на місяць та для осіб, які відносяться до основних соціально-демографічних груп населення (у цінах грудня 2007 р.)

3.2 Шляхи вдосконалення управління фінансами

ПДВ - єдиний податок де тіньова економіка не уникає бюджету, а доїть бюджет через фіктивне відшкодування. Тому важливо скористатися Європейським досвідом запровадження такого механізму ПДВ, який не потребує відшкодування взагалі.

Первинними платниками ПДВ є населення; уряд; підприємці-фізичні особи та малі підприємства на спрощеній системі оподаткування, які не зареєструвалися платниками ПДВ; а також неурядові неприбуткові організації (церкви, партії, профспілки тощо). Тобто всі ті, хто не мають права на компенсацію ПДВ, сплаченого ними при їхніх покупках . Очевидно, що якщо б ці первинні платники таке право на компенсацію мали, то остаточні надходження ПДВ до бюджету звелися б до нуля.

Підприємства-зареєстровані платники ПДВ фактично є збирачами ПДВ, оскільки вносять до бюджету не власні кошти, а кошти зібрані з інших. Сьогодні первинні надходження ПДВ розтрощуються вздовж економічного ланцюга через механізм різниць ПДВ і "по дорозі" частково втрачаються. Внаслідок цього до бюджету доходить лише 80-90% первинних сплат.

Суть нового Закону у переході до безпосереднього стягнення первинного ПДВ до бюджету у повному обсязі у момент сплати населенням та іншими первинними платниками вказаними вище; з відмовою від розтрощення первинних сплат складним механізмом різниць, і від затримок з надходженням податку до казначейства. Це сформульовано у вигляді простого правила: ПДВ стягується при поставках від платників неплатникам (при поставках від зареєстрованих платників тим особам, які не є зареєстрованими платниками) і одразу передається до бюджету.

Назва "ПДВ односторонньої дії" підкреслює відсутність у новому механізмі операції відшкодування як такої. Зібраний ПДВ тепер остаточно належатиме скарбниці, як і будь який інший податок. Крім того стають не потрібні податковий кредит (вихідний ПДВ), податкова накладна, податковий вексель, а також податковий період, оскільки тепер податкове зобов’язання (або його відсутність) і визначається, і стягується щодо кожної операції, а не щодо результатів за період.

Новий механізм є еквівалентним чинному оскільки спирається на ті ж самі первинні надходження ПДВ, і в той же час він набагато простішим і, як усякий механізм з меншою кількістю деталей, надійнішим. Це підтвердив досвід ЄС, де аналогічний ПДВ без відшкодування (reverse charge VAT) вже частково запроваджено.

Більш повне збирання податку відкриває можливість для зниження ставки до 17% без втрат доходів бюджету. Це дозволить залишити у здоровій частині економіки понад 4 мільярдів гривень, і в той же час позбавити нездорову частину тіньових доходів внаслідок фіктивного відшкодування та інших шахрайств з ПДВ.

В новому Законі змінено тільки механізм стягнення ПДВ, а всі існуючі пільги і застороги збережено, що забезпечує максимально можливу спадковість до чинної системи. Це стосується особливостей оподаткування сільського господарства; легкових автомобілів (крім таксомоторів); культурних цінностей тощо.

Скасовано можливість довільної добровільної реєстрації. Зареєстрованим платником може і зобов’язане бути лише підприємство на загальній системі оподаткування з оборотом понад 1 мільйон гривень (поріг вказано станом на 2007 р).

Старий і новий варіанти ПДВ тісно пов’язані з двома формами існування Валової доданої вартості всієї економіки – у вигляді доходів і у вигляді кінцевого продукту. Чинний порядок стягнення ПДВ є податком з доданої вартості створеної у вигляді доходів. Це і вимагає розрахунків різниць ПДВ відповідно до різниці між виручкою і видатками, що визначає доходи.

ПДВ односторонньої дії є податком з доданої вартості створеної у вигляді кінцевого продукту. А оскільки кінцевий продукт визначається цілком, без різниць, то це і є передумовою для більш раціонального порядку стягнення ПДВ.

Новий механізм стягнення ПДВ також можна розглядати як симетричний до чинного. Якщо сьогодні підприємство віддає те, що йому потім повертатимуть (вихідний ПДВ), і отримує те, що в нього потім забиратимуть (вхідний ПДВ); то ПДВ односторонньої дії випрямовує ці перекручення у природний порядок: підприємству з самого початку залишають те, що йому і так належить, а вилучають тільки те, що не належить. Це ще раз доводить еквівалентність нового і старого механізмів.

Стан первинних платників ПДВ абсолютно не змінюється. Люди як і раніше будуть приходити в магазини і платити по чеку разом з ПДВ. Тільки тепер народ буде впевнений, що його гроші дійсно попадуть до бюджету одразу після інкасації.

Стан підприємств-зареєстрованих платників суттєво спроститься. При операціях між ними ПДВ нараховуватися взагалі не буде, що дозволить зупинити вимивання обігових коштів. Експортер не буде платити вихідний ПДВ при закупівлях сировини і матеріалів, і відповідно не матиме потреби у відшкодуванні. Основним завданням зареєстрованого платника стане стягнення ПДВ при поставках незареєстрованим платникам і негайна передача цього ПДВ до бюджету. [25]

При цьому більше половини надходжень первинного ПДВ генерується видатками населення на товари і послуги; державними закупівлями – десята частина; видатками фізичних осіб-підприємців та інших суб’єктів малого підприємництва – більше чверті, що відповідає значним масштабам поширення цього виду економічної діяльності. Наприклад, фізичні особи, які орендують площі в торгівельних центрах, реалізують свої товари населенню без ПДВ, проте закупівля цих товарів у виробника або у оптової торгівлі може відбуватися з ПДВ.

У 2005 році первинні платники заплатили від 35,до 41,6 мільярдів гривень ПДВ, у той час як до бюджету дійшло 33,5 млрд. грн, а без урахуванням 0,6 млрд. грн приросту заборгованості з відшкодування – 32,9 млрд. грн., або на 3-9 млрд. грн менше ніж заплачено первинними платниками. Якщо врахувати, що 05 рік був особливим роком найбільш повного збирання ПДВ, коли находження ПДВ подвоїлися, то очевидно що у попередні роки ступінь доходження первинних сплат ПДВ до бюджету була значно меншою і не перевищувала 60%.

Отже існують значні резерви підвищення повноти збирання ПДВ при переході до безпосереднього, прямого стягнення первинних сплат ПДВ через механізм односторонньої дії.[25]

3.3. Перспективи розвитку

В цілому експерти зійшлись в поглядах щодо суттєвих темпів зростання економіки у 2007 році. Вперше було представлено прогноз показників на 2008 рік. Прогнозисти, в основному, припускають реалізацію певних ризиків у середньостроковій перспективі.

В результаті усереднених розрахунків основні прогнозні макропоказники на 2007 та 2008 роки мають такі значення:

Вдруге було представлено прогноз основних макропоказників до 2011 року. Середньостроковий період включав усереднене значення з 2009 до 2011 року. В цілому, експерти очікують високі темпи економічного росту на середньострокову перспективу.

В результаті усереднених розрахунків основні прогнозні макропоказники на 2009-2011 роки (середнє) мають такі значення:

На основі матеріалів, наданих організаціями, а саме: припущень прогнозу, прогнозу основних макроекономічних показників на 200 7, 2008 та до 2011 року, було підготовлено консенсус-прогноз. Його електронну версію розміщено на сайті Мінекономіки у розділі Прогнози. [25]

Висновок

В результаті проведеного дослідження автором були зроблені наступні висновки:

Фінанси виражають грошові відносини, що виникають між: підприємствами; підприємствами і вищестоящими організаціями; державою і підприємствами при сплаті ними податків до бюджетної системи і фінансуванні витрат; державою і громадянами при сплаті ними податків і добровільних платежів; підприємствами, громадянами і позабюджетними фондами при внесенні платежів і одержанні ресурсів; окремими ланками бюджетної системи; страховими організаціями, підприємствами і населенням при сплаті страхових внесків і відшкодуванні збитку при настанні страхового випадку тощо.

Фінанси виконують наступні функції: алокативну; дистрибутивну; стабілізаційну; контролюючу.

Структура фінансової системи країни включає в себе такі складові: Державні фінанси. Фінанси областей (регіонів) та органів місцевого самоврядування. Фінанси суб'єктів господарювання. Фінанси населення. Позабюджетні фонди.

Безперебійне формування фінансових ресурсів, їх найбільш ефективне інвестування і цілеспрямоване використання забезпечується за допомогою фінансового ринку, що являє собою особливу форму організації руху грошових коштів у народному господарстві. Фінансовий ринок діє як у вигляді ринку цінних паперів, так і ринку позичкових капіталів.

Державний бюджет є центральною ланкою фінансової системи. Суть бюджету полягає в тому, що він виступає найважливішим засобом розподілу і перерозподілу грошових коштів між виробничою і не виробничою сферами.

В бюджетних відносинах знаходить своє відображення розподільча і контрольна функції фінансів.

Державний бюджет: регулює економічну діяльність: стягуючи податки, стримує одні напрямки, а, субсидіюючи, навпаки, заохочує інші; перерозподіляє доходи; забезпечує соціальне страхування і утримання; забезпечує кредитування, гарантування позик; забезпечує оборону й інші силові структури, освіту, житлово-комунальні послуги, транспорт, охорону здоров'я; впливає на розвиток науки, культури, мистецтва, спорту; впливає на підтримку приблизного балансу між витратами і доходами, а також розподілу витрат між національними пріоритетами.

В останні роки стан фінансових ресурсів країни характеризується не тільки високим ступенем їхньої централізації, але і гострою недостачею як на макро-, так і на мікрорівні.

Основними напрямками вирішення проблеми пошуку фінансових ресурсів країни є реалізація державних програм стабілізації економіки і здійснення спеціально розроблених заходів для фінансового оздоровлення економіки і перебудови системи фінансових відносин у країні. Ці заходи спрямовані на подолання негативних тенденцій у формуванні фінансових ресурсів і на радикальну зміну фінансових відносин шляхом перетворення їх в активний економічний інструмент господарювання.

Список літератури

1.           Бюджетний Кодекс України від 2001.06.21 №2542-III

2.           Наказ Міністерства фінансів України "Про бюджетну класифікацію та її запровадження" № 604 від 27 грудня 2001 року .

3.           Указ Президента України "Про зміцнення фінансової дисципліни та запобігання правопорушенням у бюджетній сфері" від 25 грудня 2001 року N 1251/2001

4.           Указ президента України "Про заходи щодо підвищення ефективності контролю за використанням бюджетних коштів". Київ, 19 вересня 2000 року № 1074/2000

5.           Адмiнiстративно-бюджетне управління (1992). Доповідь міжвідомчої робочої групи про процес проведення аудиту контрактів федерального уряду (Вашингтон: Виконавча служба президента)).

6.           Основи економічної теорії: політекономічний аспект.// За ред. Г.Н.Климко. К.:Знання, 1997. – 743 с.

7.           Предборський В.А. Фінансове право. К: „Правові джерела", 1998

8.           Финансы и кредит: Учебное пособие для вузов.// Под общей редакцией члена-коррорреспондента НАН Украины, доктора экономических наук, профессора А.И.Амоши. — Донецк: ДонГТУ, 1998 г.. — 1 с.

9.           .Державні фінанси України /Під ред. О. Д. Василика. - К.:Вища школа, 1997.

10.       Фінансове право - Опря:4. Система і правове положення органів влади, що здійснюють фінансову діяльність держави #"#_ftnref1" name="_ftn1" title="">[1]Тантьєма (від фр. tantieme — частка, частина) — одна з форм додаткової винагороди з чистого прибутку промислових, торгових і банківських підприємств, яку виплачують членам їхніх правлінь, директорам, вищим службовцям та ін.