Взаємовідносини підприємств з податковими органами

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Взаємовідносини підприємств з податковими органами

Взаємовідносини підприємств з податковими органами

Реферат

на тему: «Взаємовідносини підприємств з податковими органами»

Вступ

В економіці будь-якої держави оподаткування є одним з найбільш ефективних інструментів регулювання економічних відносин між державою, суб'єктами господарської діяльності та громадянами. Перехід до ринкових відносин в Україні обумовив проведення істотних реформ в економіці та філософії господарювання, що змінило роль і місце держави в економічних відносинах, способи та методи впливу держави на підприємства й, у першу чергу, в системі оподаткування.

Аналізуючи організацію процесів оподаткування підприємств України можна відзначити їх явно виражений фіскальний характер і спрямованість на забезпечення поточних державних потреб без урахування найближчих соціально-економічних наслідків для підприємств, населення й економіки держави в цілому. Фіскальний характер системи оподаткування стимулює підприємства до штучного заниження прибутку, або прямого ухилення від сплати податків.

У результаті цього в економіці України склалася ситуація, коли певна частина капіталу знаходиться в «тіньовому» секторі, що значно шкодить інтересам держави у вигляді недоотриманих податків, зборів, обов'язкових платежів. За різними оцінками частка тіньового сектору економіки складає близько 40% від загального обсягу ВВП, що свідчить про неефективність існуючої податкової системи, яка не стимулює вихід більшості підприємств з тіні.

Специфіка економічного стану країни (висока зношеність основних фондів, застарілі технології, важке фінансове становище більшості підприємств, зубожіння населення та криза неплатежів) вимагає при організації процесів оподаткування оцінювати реакцію суб'єктів господарювання на ті чи інші податкові дії на мікроекономічному рівні.

Забезпечити підвищення ефективності господарської діяльності підприємств і на цій основі сталого розвитку економіки України – важливе завдання, що стоїть перед економічною наукою. Вирішити його дуже складно. Один з основних шляхів – створення такої податкової системи, що, виконуючи свою основну функцію – формування доходів бюджету, не пригнічувала б господарську ініціативу підприємств, стимулювала розвиток виробництва продукції і надання послуг.

1. Взяття суб'єкта підприємницької діяльності – юридичної особи на облік в органі державної податкової служби

У п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації направляють примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності і Пенсійного фонду України.

Юридичні особи повинні у 20-денний термін після одержання свідоцтва про державну реєстрацію звернутися до органів державної податкової служби за своїм місцезнаходженням для взяття на податковий облік. Юридичні особи, що підпадають під визначення платників податку на додану вартість згідно зі статтею 2 Закону України «Про податок на додану вартість», зобов'язані зареєструватися як платники такого податку в органі державної податкової служби за їх місцезнаходженням (обліку) відповідно до Положення про Реєстр платників податку на додану вартість

Для взяття на облік платники податків – юридичні особи подають в органи державної податкової служби за своїм місцезнаходженням такі документи:

·                   заяву за формою №1-ОПП, бланк якої можна придбати в органі державної податкової служби. Заява за формою №1-ОПП підписується власником, засновником або призначеним керівником, чи головним бухгалтером підприємства. Заяву за формою №1-ОПП необхідно подати до відділу обліку платників податків, потім вона реєструється в загальному відділі (канцелярії);

·                   завірені в нотаріальному порядку копії статуту (якщо це потрібно для створюваної організаційної форми підприємства), установчих договорів з відміткою органу, що здійснив державну реєстрацію;

·                   копію положення (для бюджетних установ, благодійних організацій);

·                   копію свідоцтва про державну реєстрацію;

·                   копію довідки про включення до ЄДРПОУ з присвоєним їй ідентифікаційним кодом.

Однак перелік необхідних документів цим не обмежується, оскільки особа, яка подає документи, повинна пред'явити свій паспорт та довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру з ДРФО власникам, засновникам (якщо власники та засновники підприємства – фізичні особи), а також директорові та головному бухгалтерові підприємства.

Прийом документів для взяття на облік платника податків, перевірку комплектності та відповідності документів вимогам чинного законодавства та Інструкції здійснюють працівники підрозділу обліку платників податків. При невідповідності пакета документів вимогам нормативно-правових актів, типовим формам документів пакет документів повертається заявникові з обов'язковим обґрунтуванням причин повернення документів та відмови щодо взяття на облік. У разі якщо платник податків вимагає надання письмового обґрунтування, така вимога повинна бути задоволена. При відповідності пакета документів вимогам Інструкції заява реєструється у відділі обліку платників податків у журналі реєстрації заяв та повідомлень про взяття на облік (перереєстрацію, реорганізацію, внесення змін) платників податків за ф. №2-ОПП. На заяві за ф. №1-ОПП робиться відмітка у лівому верхньому кутку «номер і дата реєстрації в ДПА» згідно з записом про реєстрацію цієї заяви у графі 2 журналу за ф. №2-ОПП.

Взяття на облік платника податків здійснюється відділом обліку платників податків протягом двох робочих днів від дня, наступного за днем надходження заяви, за ф. №1-ОПП (ф. №5-ОПП) з повним пакетом документів.

Дані з заяви про взяття на облік заносяться до районного рівня Єдиного банку даних про платників податків – юридичних осіб або Реєстру фізичних осіб – платників податків – підприємців. Від органів державної реєстрації до взяття на облік платника податків надходять відомості з реєстраційних карток новостворених суб'єктів господарської діяльності в електронному вигляді, які зберігаються на магнітних носіях і обробляються засобами автоматизованої інформаційної системи обліку та ведення реєстрів платників податків і зборів (юридичних та фізичних осіб – суб'єктів господарської діяльності та інших суб'єктів оподаткування) перехідної інформаційної системи ДПС, та/або відомості з реєстраційних карток на паперових носіях, які зберігаються у відділі обліку платників податків в окремій папці за датою проведення державної реєстрації. Довідка про взяття на облік платника податків за ф. №4-ОПП готується у двох примірниках і підписується керівником органу державної податкової служби або його заступником та посадовою особою підрозділу обліку платників податків – не нижче начальника відділу. У лівому верхньому кутку довідки за ф. №4-ОПП ставиться номер реєстрації з журналу ф. №2-ОПП та дата реєстрації в цьому журналі. Перший примірник (оригінал) довідки за ф. №4-ОПП та одна копія такої довідки (для подання в установу банку, де платник податків має намір відкрити рахунок) видаються керівній особі (директору, бухгалтеру), засновнику (власнику) платника податків або особі, яка має доручення, завірене печаткою суб'єкта господарювання чи нотаріально (така довіреність або її копія підшиваються до реєстраційної частини облікової справи платника податків). Другий примірник довідки за ф. №4-ОПП підшивається до реєстраційної частини облікової справи.

Одночасно із видачею довідки юридичній особі підрозділом з обліку платників податків про взяття такого платника на облік ставиться відмітка (штамп) за підписом відповідальної особи на першому примірнику установчого документа (статуту) такого платника податків або іншого документа, що його замінює, для відповідної категорії платників податків

2. Система оподаткування підприємств в Україні

Система оподаткування – це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань, власних національних особливостей.

Становлення системи оподаткування в Україні почалося з ухваленням 25 червня 1991 р. Закону «Про систему оподаткування». У ньому було визначено принципи побудови і призначення системи оподаткування, дано перелік податків, зборів, названо платників та об'єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.

Ураховуючи зміни в податковій політиці держави, необхідність дальшого вдосконалення оподаткування, 2 лютого 1994 р. було ухвалено другий варіант Закону «Про систему оподаткування». Третій варіант цього закону Верховна Рада України ухвалила 18 лютого 1997 р.

Система оподаткування – це сукупність податків і зборів, (обов'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, установленому відповідними законами держави.

Законом «Про систему оподаткування» визначено такі важливі принципи її побудови:

·                   стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

·                   стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

·                   обов'язковість;

·                   рівнозначність і пропорційність;

·                   рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

·                   соціальна справедливість;

·                   стабільність;

·                   економічна обґрунтованість;

·                   рівномірність сплати;

·                   компетентність;

·                   єдиний підхід;

·                   доступність.

У системі оподаткування можна виділити дві підсистеми: оподаткування юридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб.

Підприємства – суб'єкти господарювання повинні сплачувати загальнодержавні, а також місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки і збори включають:

·                   прямі податки [податок на прибуток, плата (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість)];

·                   непрямі податки [податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, мито];

·                   збори (на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування, до державного інноваційного фонду; за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; за забруднення навколишнього середовища; рентні збори; гербовий збір);

·                   державне мито, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Місцеві податки і збори включають:

·                   два податки (комунальний податок і податок з реклами);

·                   різні збори (за право використання місцевої символіки; за парковку автотранспорту; за проїзд територією прикордонних областей транспортом, що вирушає за кордон; за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; ринковий збір; готельний збір; за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; за право проведення кіно- і телезйомок та ін.).

Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення й розвитку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності. По-друге, основним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатнє виявлення регулюючої функції основних податків. По-третє, система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнено.

3. Прямі податки

3.1 Оподаткування прибутку підприємств

Господарюючі суб'єкти у процесі здійснення виробничої і фінансової діяльності вступають у взаємовідносини з різними ланками фінансово-кредитної системи і передусім з бюджетом. Основним видом прямих податків, що сплачуються господарюючими суб'єктами до бюджету, є податок на прибуток.

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р., зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 24 грудня 2002 р. №349-ІУ, податок на прибуток сплачують суб'єкти підприємницької діяльності й інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку. У цьому зв'язку платниками податку на прибуток є:

·                   з числа резидентів – суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами;

·                   з числа нерезидентів – фізичні і юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження в Україні;

·                   філіали, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної особи та розташовані на іншій території, ніж платник податку.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом вирахування зі скоригованого валового доходу (виручки) сум валових витрат і амортизаційних відрахувань. При цьому валовий дохід є загальною сумою доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) за звітний період у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як в Україні, так і за її межами, без сум акцизного збору, податку на додану вартість й інших надходжень, що не є доходом платника податку.

Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 відсотків до об'єкта оподаткування.

3.2 Плата за землю

Плату за землю введено з метою формування ресурсів для фінансування:

·                   заходів з раціонального використання й охорони землі, підвищення родючості ґрунтів;

·                   відшкодування власникам землі і землекористувачам витрат, які пов'язані з веденням господарства на землях гіршої якості;

·                   розвитку інфраструктури населених пунктів.

Плата за землю надходить на рахунок місцевих бюджетів. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку щорічно за станом на 1 січня і до 1 лютого надають відповідні дані податковій адміністрації. Податок нараховується з дня виникнення права власності або права користування землею.

Суб'єкти підприємницької діяльності сплачують земельний податок за рахунок собівартості. Одночасно земельний податок включається до складу валових витрат.

3.3 Плата за воду

Плата за воду є одним з платежів за спеціальне використання природних водних ресурсів. Водні ресурси – це об’єми поверхневих, підземних та морських вод, розміщених на відповідній території.

Плату за воду здійснюють усі суб’єкти підприємницької діяльності (незалежно від форм власності), які мають самостійний баланс і поточний рахунок у банку. При цьому плата стягується за воду, яка використовується для задоволення власних потреб, незалежно від того, звідки вона потрапляє з водогосподарської мережі, підземних джерел, підприємств комунального господарства та інших підприємств. Проте якщо підприємство-водокористувач отримує воду з підприємств комунального господарства або інших підприємств, то воно крім плати за отриману воду сплачує постачальникам вартість послуг, пов’язаних з постачанням води.

Розмір плати за забір води з водних об’єктів визначається на основі нормативів плати за 1 м3 забраної води, фактичних об’ємів її забору і встановлених мінімумів на забір води. При цьому нормативи плати за спеціальне водокористування встановлюються Кабінетом Міністрів України. Вони диференційовані залежно від джерела забору води, водогосподарської мережі або підземних джерел.

3.4 Фіксований сільськогосподарський податок

Фіксований сільськогосподарський податок – це податок, який не змінюється протягом визначеного законодавством терміну і справляється з одиниці земельної площі.

Платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські підприємства передбачених законами України організаційно-правових форм, селянські та інші господарства, що займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської та рибної продукції, у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за попередній звітний (податковий) рік перевищує 75% загальної суми валового доходу підприємства. Платники фіксованого сільськогосподарського податку здійснюють сплату цього податку у грошовій формі.

Об’єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому в користування, у тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках, водосховищах).

Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 року, відповідно до Методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України, в таких розмірах:

·                   для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,15;

·                   для багаторічних насаджень – 0,09;

·                   для земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах, – 0,45 відсотка грошової оцінки одиниці площі ріллі по областях та Автономній Республіці Крим.

3.5 Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів – це прямий майновий податок, який нараховується і сплачується безпосередньо його платником відповідно до чинного законодавства України.

Платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації – юридичні особи, іноземні юридичні особи, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають

зареєстровані в Україні відповідно до чинного законодавства власні транспортні засоби, які належать до об’єктів оподаткування.

До складу об’єкта оподаткування входять:

·                   трактори (колісні), крім тих, що на гусеничному ході;

·                   автомобілі, призначені для перевезення не менше 10 осіб, включаючи водія;

·                   автомобілі легкові;

·                   автомобілі вантажні;

·                   автомобілі спеціального призначення, крім тих, які використовуються для перевезення пасажирів і вантажу (крім автомобілів спеціального призначення швидкої допомоги та пожежних);

·                   мотоцикли (включаючи мопеди) і веломашини зі встановленим двигуном, крім тих, які мають об’єм циліндрів двигуна до 50 см3, та ін.

Податок нараховується виходячи з об’єму циліндрів двигуна, вимірюваного в кубічних сантиметрах, за ставками у гривнях з кожних 100 см3 об’єму циліндрів двигуна. При цьому розмір ставок диференційований за видами транспортних засобів (трактор, автомобіль та ін.) залежно від їх призначення (автомобіль вантажний або легковий), об’єму циліндрів двигуна та інших показників. Для визначення суми податку за видами транспортних засобів і його загальної суми підприємства – юридичні особи складають спеціальний затверджений податковим органом розрахунок у трьох примірниках, форма якого наведена в табл. 4.10.

Один примірник розрахунку платники податку – юридичні особи в зазначені податковим органом строки, але не пізніше 1 березня поточного року подають до податкового органу за місцем реєстрації підприємства.

Нарахована сума податку на транспортні засоби сплачується юридичними особами – платниками цього податку в місцевий бюджет щокварталу рівними частинами до 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

3.6 Податок на нерухоме майно

Законі України «Про систему оподаткування» передбачений податок на нерухоме майно суб'єктів господарювання. Законодавчих актів щодо вказаного податку поки що не прийнято. Мета введення названого податку – забезпечити збалансування доходів і витрат бюджету держави та сприяти підвищенню ефективності використання нерухомості суб'єктами господарювання.

Податок на нерухомість складається з суми податків на землю, будівлі і споруди. Нерухомість – це земля і постійно розміщені на ній будівлі та споруди. Будівлі – це житлові будинки, офіси, гаражі, дачі. Споруди – це об'єкти, які підпадають під визначення першої групи основних фондів, за винятком будівель. Якщо об'єкт, який належить до основних фондів першої групи, використовується одночасно як споруда та як будівля, платник податку має звернутися до податкової адміністрації із заявою про розмежування напрямів використання такого об'єкта з метою окремого визначення податкових баз і строків оподаткування.

4. Непрямі податки

4.1 Податок на додану вартість

Одним з основних джерел формування Державного бюджету України є податок на додану вартість. На частку ПДВ у доходах Державного бюджету припадає близько 35%.

Податок на додану вартість – один з основних непрямих податків в Україні. Сутність ПДВ полягає в тому, що він є частиною новоствореної вартості, яка стягується з покупців у вигляді цін на товари і послуги, що продаються (надаються) на кожному етапі їх виробництва і продажу.

Податок на додану вартість – це податок, що стягується з покупців у вигляді надбавки до ціни на товари, роботи, послуги, які їм продаються, а сплачується в бюджет продавцями цих товарів, робіт та послуг.

Відповідно до законів України платниками ПДВ є всі юридичні та фізичні особи, які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України, незалежно від форм власності та господарювання.

Об’єктом оподаткування при нарахуванні ПДВ є обороти з продажу продукції, товарів, виконання робіт і надання послуг. При цьому при продажу товарів об’єктом оподаткування є обороти не лише з продажу товарів власного виробництва, а й купованих. При продажу робіт об’єктом оподаткування є вартість виконаних будівельно-монтажних, ремонтних, науково-дослідних та інших робіт, у тому числі робіт, виконаних господарським способом. При продажу послуг об’єктом оподаткування є вартість послуг, наданих автотранспортом, вантажно-розвантажувальних, зв’язку, побутових, рекламних та ін.

База оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування.

Податок становить 20 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів (робіт, послуг).

4.2. Акцизний збір

Акцизний збір, так само як і ПДВ, є непрямим податком. Однак при формуванні ціни підакцизного товару, що продається, акцизний збір нараховується раніше, ніж ПДВ і сума нарахованого акцизу включається в оборот для обчислення ПДВ, тобто підакцизні товари оподатковуються двічі: перший раз акцизним збором, другий – ПДВ.

Акцизний збір, так само як і ПДВ, включається в ціну товару, що продається, у вигляді надбавки. Суть акцизного збору як непрямого податку полягає в тому, що він встановлюється у вигляді надбавки до ціни на високорентабельні й монопольні товари, оплачується їх покупцями, сплачується в бюджет продавцями цих товарів.

Платниками акцизного збору є всі суб’єкти підприємницької діяльності, що виготовляють і реалізують або імпортують підакцизні товари, а також громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства, які ввозять (пересилають) підакцизні товари на митну територію України.

До підакцизних товарів віднесено:

·                   бензини моторні;

·                   дизельне пальне;

·                   автомобілі;

·                   тютюнові вироби;

·                   ювелірні вироби;

·                   спирт етиловий та алкогольні напої;

·                   пиво солодове.

Акцизний збір обчислюється за ставками, що визначаються у двох варіантах:

·                   у твердих сумах з одиниці реалізованого товару;

·                   за ставками у відсотках до обороту з продажу товарів.

Ставки акцизного збору встановлені у твердих сумах з одиниці товарів, що реалізовані. Ці ставки диференційовано залежно від якісних характеристик товару і визначено в гривнях (щодо тютюнових виробів) та в ЄВРО (щодо бензину, дистиляторів, пива, алкогольних напоїв).

Акцизний збір, обчислений в ЄВРО для товарів, що їх вироблено і реалізовано в Україні, сплачується у валюті України. При цьому використовується валютний (обмінний) курс Національного банку, що діяв на перший день кварталу, в якому здійснюється реалізація товару. Цей курс для обчислення ставок акцизного збору залишається незмінним протягом кварталу.

Акцизний збір, обчислений в ЄВРО для товарів, що імпортуються в Україну, сплачується у валюті України за валютним (обмінним) курсом Національного банку, який діяв на день подання митної декларації.

4.3 Мито

Мито є податком, який стягується з товарів, що переміщуються через мінний кордон країни. Це переміщення може бути пов'язане з ввезенням, вивезенням чи перевезенням транзитом товарів, транспортних засобів.

Платниками мита с фізичні та юридичні особи. Сплата податку здійснюється при перетині митного кордону.

Реальними платниками мита на імпорт (ввізне мито) є споживачі імпортованих товарів. Проте при перетині митного кордону мито сплачує суб'єкт господарювання за власні оборотні кошти, що впливає на його фінансовий стан. На період від сплати прикордонного мита до реалізації споживачам імпортованих товарів відбувається відволікання (іммобілізація) оборотних коштів імпортерів.

Об'єктом оподаткування є митна вартість товару, який переміщується через митний кордон.

Для визначення митної вартості імпортованого товару валюта, яка використовується при укладанні контракту, перераховується в національну валюту України за курсом Національного банку на день подання митної декларації.

Використовуються два види ставок для вирахування суми мита:

·                   у відсотках до митної вартості товарів, які пер є міняються через митну територію;

·                   у грошовому вимірі на одиницю товару.

На підакцизні товари встановлено ставки специфічного ввізного мита. З більшості видів підакцизних товарів ставка ввізного мита встановлена в євро з одиниці товарів, які імпортуються.

Ставки ввізного мита диференціюються за товарними групам, як і ставки акцизного збору. Перелік товарів, які підлягають чинному оподаткуванню, значно ширший, ніж перелік підакцизних товарів.

Контроль за стягненням прикордонного мита здійснюють митні органи, які за виконання своїх обов'язків і надання послуг беруть митні збори у відсотках від митної вартості товару.

5. Місцеві податки і збори

Платниками комунального податку с всі юридичні особи. Від сплати податку звільняються сільськогосподарські підприємства, планово-дотаційні організації, бюджетні заклади. Об'єктом для розрахунку податку є фонд оплати праці. Він розраховується множенням середньооблікової чисельності працівників на місячний неоподаткований мінімум доходів громадян. Граничний розмір ставки податку – 10% від об'єкт оподаткування (фонду оплати праці). Податок сплачується щомісячно до 15 числа з розрахунку суми оподаткованого об'єкта за попередній місяць.

Платниками податку з реклами є суб'єкти підприємницької діяльності, які рекламують свою діяльність (власну продукцію, послуги). Податок з реклами стягується з усіх видів оголошень і повідомлень, які передаються комерційною ціляю через засоби масової інформації (радіо, телебачення, періодична преса); вміщуються в афішах, на плакатах, рекламних щитах (на вулицях, магістралях, майданах, будинках, транспортних засобах); на одягу, майні. Об'єктом оподаткування є вартість послуг за встановлення і розміщення реклами. Ставки податку визначено в таких розмірах: 0,1% від вартості послуг за одноразову рекламу; 0,5% від вартості розміщення реклами на тривалий час; 0,3% за рекламу на майні, товарах, одягу. Передбачено строки для сплати податку. Рекламодавці сплачують податок під час оплати послуг, виробники реклами щомісячно, до 15 числа наступного за звітним місяцем.

Платниками збору на право використання місцевої символіки є юридичні особи, які використовують символіку з комерційною ціллю. Об'єктом оподаткування є вартість виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг. Ставка збору не повинна перевищувати 0,1% від об'єкта оподаткування.

Ринковий збір – це плата за право займати місце для торгівлі на ринках і в павільйонах усіх форм власності, на критих та відкритих столах, майданчиках, з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків тощо. Платниками ринкового збору є юридичні особи всіх форм власності, їх філіали, відділення, представництва та інші відокремлені підрозділи і фізичні особи, які реалізують сільськогосподарську й промислову продукцію та інші товари на ринках. Об’єктом оподаткування є торговельні місця. Ринковий збір справляється за кожний день торгівлі. Ставки ринкового збору встановлюються за кожне торговельне місце і не повинні перевищувати 20% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян для фізичних осіб і трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для юридичних осіб. Ставки можуть бути диференційовані залежно від району розміщення ринку, виду продукції, що продається, тощо.

Збір за припаркування автотранспорту – це плата, що стягується з власників автотранспорту – юридичних і фізичних осіб за припаркування автомобілів у спеціально обладнаних чи відведених для цього місцях. Платниками збору є водії, які паркують свої автотранспортні засоби у спеціально обладнаних чи відведених для цього місцях. Збір стягується за ставками, встановленими місцевими органами влади, з розрахунку за 1 год стоянки (паркування) автомобіля в місцях припаркування. Граничні розміри ставок не повинні перевищувати 5% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у спеціально обладнаних місцях і 1% – у відведених місцях за 1 год стоянки (паркування) автомобіля.

Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг – це плата суб’єктів торгівлі за видачу їм дозволу на торгівлю у спеціально призначених для цього місцях. Платниками цього збору є юридичні особи всіх форм власності, а також фізичні особи, які отримали дозвіл на розміщення об’єктів торгівлі сільськогосподарською продукцією і промисловими товарами. Ставки збору залежать від площі торговельного місця, його територіального розміщення, виду продукції (товарів), що продається, і встановлюються місцевими органами влади в розмірі від 10 до 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на рік для суб’єктів, які постійно здійснюють торгівлю, і від 0,5 до 3,0 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за разову (на одну добу) торгівлю.

Висновки

Об'єктивною реальністю є те, що за наявних економічних умов підприємницькі структури та громадяни повинні віддавати частку своїх доходів на загальнодержавні суспільні потреби, а натомість одержувати від держави безплатні блага та послуги.

Створення податкової системи – це не тільки практична, а й велика наукова проблема. Вона потребує глибокого аналізу господарського життя в державі, доходів населення і підприємницьких структур, бюджету сім'ї. Лише за такими матеріалами можна дійти висновку щодо доцільності введення того чи іншого податку, спрогнозувати його вплив на економічні та соціальні процеси.

Найбільшого розквіту податки сягають за умов розвинутої ринкової економіки. Вони стають об'єктивним елементом фінансових відносин між державою та юридичними й фізичними особами. Формується завершена модель податкової системи кожної держави.

Ефективність податкової системи в значній мірі буде залежати від прийняття її українськими платниками податків. Навіть за умови високої ефективності і дієвості державної податкової адміністрації зможе здійснити перевірку лише невеликої частини загальної кількості платників податків. Якщо більшість платників податків не будуть поважати податкову систему, то вона не зможе виконати свою головну функцію – забезпечити надходження податкових засобів у бюджет.

Список використаної літератури

1.    Наказ «Про удосконалення процедури взяття на облік платників податків в органах державної податкової служби» від 02.03.2005 №93;

2.    «Інструкція про порядок обліку платників податків» від 16.03.1998 №172/2612;

3.    Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року №283/97-ВР із змінами та доповненнями;

4.    Закон України «Про плату за землю» від 03.07.1992 №2535-XII;

5.    Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок» від 17.12.1998 №320-XIV;

6.    Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР;

7.    Фінанси підприємства: Підручник /А.М. Поддєрьогін, М.Д. Білик, Л.Д. Буряк та ін., Кер. кол. авт. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. – 5-те вид., перероб. та допов. – К.: КНЕУ, 2004. – 546 с.;

8.    Філімоненков О.С. Фінанси підприємств: Навч. посіб. – 2-ге вид., переробл. і допов. – К.: МАУП, 2004. – 328 с.