 |
 |
 |
|
|||||||||
|
 | |||||||||||
|
 |
||||||||
|
МЕНЮ
|
БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльностіФінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльностіМіністерство освіти України Київський Державний Економічний Університет Кафедра фінансів
Курсова робота на тему : “ Фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності “
Виконав : студент 7 групи 3 курсу ФЕФ Вертелецький Д.Б. Науковий керівник : Чирва Н. В.
К и ї в 1 9 9 6 П л а н
Розділ 1 Фінансове регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні ;
1. 1 Оподаткування зовнішньоекономічної діяльності .
1.1.1 Принципи оподаткування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на Україні. 1.1.2 Мито , як податковий засіб регулювання експорту-імпорту країни . 1.1. 3 Особливості застосування податку на додану вартість та акцизного збору у зовнішньоекономічній діяльності на Україні. 1.1.4 Аналіз законодавства про оподаткуваня прибутку підприємств з іноземними інвестиціями
1. 2 Кредитування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності
1.2.1 Особливості кредитування зовнішньоторгівельних операцій 1.2.2 Основні законодавчі положення про кредитування зовнішньоекономічної діяльності в Україні
1. 3 Страхування зовнішньоекономічної діяльності .
Розділ 2 Основні форми міжнародних розрахунків ; 2.1 Відкритий рахунок ; 2.2 Банківський перевод ; 2. 2 Акредитив ;
2.1.1 Сутність акредитивних операцій та основні форми акредитива. 2.1.2 Застосування акредитива як механізму фінансування.
2. 2 Інкасо ;
Висновки
Список використаної літератури
Вступ . Фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності використовується для провадження у цій сфері фінансової політики держави та суб’єктів господарювання . Він являє собою сукупність способів організації фінансових відносин , що застосовуються в цілях досягенння благоприємних умов розвитку як сфери зовнішньоекономічної діяльності , так і економіки країни вцілому . Фінансовий механізм включає види , форми , методи фінансових відносин та способи їх кількісного визначення . Кількісні параметри та способи їх визначення є найбільш рухомими частинами фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності . Так неодноразово змінювались ставки податків , способи розподілення прибутку та ін . Чітко працюючий , ефективний фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності дуже важливий як для держави вцілому , так і для суб’єктів підприємницької діяльності , бо він формує обличча держави у зовнішньоекономічних стосунках з іншими країнами та надає можливість максимально ефективно використати наявні ресурси та потенціал . Для більш глибокого розуміння фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності треба визначити що собою являє зовнішньоекономічна діяльність та хто її має право здійснювати на теріторії України . Отже суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є : а ) фізичні особи , які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на теріторії України ; б ) юридичні особи зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місце знаходження на теріторії України , в тому числі юридичні особи , майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб’єктів господарської діяльності ; в ) об’єднання фізичних , юридичних , фізичних і юридичних осіб які не є юридичними особами за законами України , але які мають постійне місце знаходження на теріторії України і яким за законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність ; г ) структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності які не є юридичними особами за законами України ( філії , відділення тощо ) , але мають постійне місце знаходження на теріторії України . д ) спільні підприємства за участю суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності , зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місце знаходження на теріторії України . е ) інші суб’єкти господарської діяльності , предбачені законами України ; Україна в особі її органів , місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовніщньоекономічних організацій , які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності на теріторії України , а також інші держави , які беруть беруть участь у господарській діяльності на теріторії України діють як юридичні особи згідно з законів України . До видів зовнішньоекономічної діяльності , які здійснюють в Україні суб’єкти цієї діяльності , належать : а ) експорт , імпорт товарів , капіталів , робочої сили ; б ) надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб’єктам господарської діяльності , що не заборонені законами України ; надання вищезазначених послуг іноземними суб’єктами господарської діяльності суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності України ; в ) кооперація з іноземними суб’єктами господарської діяльності ; г ) міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках предбачених законами України ; д ) кредитні та розрахункові операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності; створення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських кредитних та страхових установ за межами України ; створення зазначених установ іноземними суб’єктами господарської діяльності на теріторії України у випадках передбачених законами України ; е ) спільна підприемницька діяльність між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності як на теріторії України так і за її межами ; ж )підприємницька діяльність на теріторії України пов’язана з наданням ліцензій , патентів , ноу-хау , торгівельних марок та інших нематеріальних об’єктів власності з боку іноземних суб’єктів господарської діяльності та анологічна діяльність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України ; з ) організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок , аукціонів , торгів , конференцій симпозиумів , семінарів та інших подібних заходів , що здійснюються на комерційній основі , за участю суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності ; організація та здійснення оптової , консигнаційної та роздрібної торгівлі на теріторії України за іноземну валюту у предбачених законами України випадках; и ) діяльність побудована на формах зустрічної торгівлі між між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності ; к ) орендні , в тому числі лізінгові , операції між між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності ; л ) операції по придбанню , продажу та обміну валюти на валютнх аукціонах , валютних біржах та міжбанківському валютному ринку ; м ) роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб’єктами господарської діяльності як на теріторії України так і за її межами ; роботи на контрактній основі іноземних фізичних осіб суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності як на теріторії України так і за її межами ; н ) інші види зовнішньоекономічної діяльності не заборонені законами України .
Розділ 1 Фінансове регулювання зовнішньоекономічної діяль- ності в Україні.
1.1 Оподаткування зовнішньоекономічної діяльності.
1.1.1 Принципи оподаткування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на Україні.
Оподаткування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України здійснюється за такими принципами : · Україна самостійно встановлює і скасовує податки і пільги для суб”єктів зовнішньоекономічної діяльності України ; · Ставки податків встановлюються і скасовуються Верховною радою України за поданням Ради Міністрів України ; · Рівень оподаткування встановлюється виходячи з необхідності досягнення та підтримання самоокупності та самофінансування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та з метою бездефіцитності платіжного балансу України ; · Забороняється встановлювати податки крім тих, що встановлені Верховною Радою України ; · Ставки податків є однаковими для всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та визначаються за товарною ознакою : для одного товару діє єдина ставка податку ; · Заохочення експорту продукції Податкові пільги згідно з законами України надаються суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності , які відповідають таким критеріям : · експорт перевищує імпорт за фінансовий рік · обсяг експорту становить не меньше 5 % від обсягу реалізованих за фінансовий рік товарів . · стабільна реалізація науових а наукоємких товарів , а також товарів в яих часта доданої вартості становить не меньше 30 % Зазначеним суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності надаються пильги по строках амортизації основних виробничих фондів у вигляді : · норм прискореної амортизації основних виробничих фондів , що використовуються для виробництва експортних товарів · пільгових норм амортизації основних фондів , створених за рахунок нових інвестицій , що використовуються для виробництва експортних товарів. · норм амортизації на імпортне обладнання , яке використовується для виробництва експортних товарів , не меньших ніж ті , що встановлені в країні походження такого обладнання. Зазначені пільги застосовуються Міністерством зовнішньоекономічних зв’язків України за поданням суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності . Прицьому Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків приймає відповідне рішення , яке є обов’язковим для державних фінансових та податкових органів України.
1.1.2 Мито , як податковий інструмент регулювання експорту імпорту країни.
Мито є непрямим податком , що стягується з товарів , які переміщуються через митний кордон країни , тобто ввозяться , вивозяться або прямують транзитом . Введення мита може мати на меті декілька цілей серед яких фіскальні , економічні , політичні . На відміну від інших податків стігнення мита переслідує не стільки фіскальні цілі ( формування доходної частини бюджету ) , митна політика здебільшого спрямована на формування раціональної структури експорту-імпорту в умовах відсутності прямого втручання держави у цю сферу . Введення мита може мати на меті здійснення економічного тиску на відповідні держави чи надання їм режиму найбільшого сприяння з політичних мотивів . В економічно розвинених країнах найпоширинішим є мито , яке стягується з товарів , що ввозяться до країн , тобто регулюванню підлягає лише імпорт. Експорт товарів регулюється , як правило , у країнах з невисоким рівнем еконгмічного розвитку . Платниками мита є будь-які юридочні чи фізичні особи , котрі здійснюють переміщення через митний кордон України товарів або інших предметів , що підлягають митному оподаткуванню згідно до чинного законодавства України . Об’єкт оподаткування - митна вартість товарів або інших предметів , що преміщуються через митний крдон . Для визначення митної вартості валюта контракту перераховується у національну валюту України за курсом НБУ , що діє на день подання митної декларації . Мито сплачується у національній валюті України . Існує два види мита : а ) ввізне - сплачується по товарах , що імпортуються ; б ) вивізне - по товарах , які експортуються ; Запроваджено також два види ставок , за якими обчислюється сума мита , що підлягає сплаті до бюджету : 1 ) в процентах до митної вартості товарів ; 2 ) у встановленому грошовому розмірі на одиницю товару ; Мито нараховується митними органами виходячи з митної вартості й установлених ставок мита . Митна вартість визначається у фактично сплачених цінах , або цінах , що підлягають сплаті на момент перетинання митного кордону . При встановленні митної вартості до неї включаються : а) ціна товару за контрактом; б) витрати з транспортування , навантаження , розвантаження та страхування товару від пункту постачальника до митного кордону України; в) комісійні та брокерські витрати г) плата , яка повинна бути сплаченою імпортером як умова ввозу ( вивозу ) за використання об’єктів інтелектуальної власності , що належать до данних товарів . При справлянні мита на Україні встановлена разгалужена система пільг . Так від оплати мита повністю звільняються : 1. Транспортні засоби , що здійснюють регулярні міжнародні перевезення вантажів , багажу та пасажирів , а також предмети матеріально-технічного постачання і спорядження паливо , продовольство та інше майно необхідні для їх нормальної роботи під час пребування у дорозі , в пунктах проміжної зупинки або придбанні за кордоном у зв’язку з ліквідацією аварії ( поломки ) транспортних засобів ; 2. Предмети матеріально-технічного постачання та спорядження паливо , сировина для промислової переробки , продовольство та інше майно , що вивзися за межі митної теріторії України для забезпечення виробничої діяльності суден , які ведуть морський промисел , а також продукція їх промислу , що ввозится на теріторію України ; 3.Валюта України , іноземна валюта та цінні папери ; 4.Товари та інші предмети , що підлягають оберненню у власність держави у випадках , передбачених законами України ; 5. Товари та інші предмети , що врезультаті їх пошкодження до проходження митного кордону стали непридатними для використання їх як виробів або матеріалів ; 6. Предмети, які ввозяться на Україну для офіційного та особистого користування або вивозяться за кордон організаціями та особами , які відповідно до міжнародних договорів України та законів України користуються правом безмитного ввезення на теріторію України та безмитного вивезення з теріторії України такіх товарів ; 7.Товари та інші предмети ,які походять з митної теріторії України і ввозяться назад на цю теріторію без обробки або переробки , а також товари та інші предметиіноземного походження , які вивозяться назад за межі митної теріторії України без обробки або переробки ; 8.Товари та предмети , що знову ввозяться на митну теріторію України , і походять з іношої теріторії , які були обкладені митом при первісному ввезенні на митнцу теріторію України та тимчасово вивозились за її межі ; 9. товари та інші предмети , що знову вивозяться за межі митної теріторії України і похлдять з цієї теріторії , які були обкладені митом при первісному вивезенні за межі митної теріторії України та тимчасово ввозились на цю теріторію ; 10. Інші товари та предмети , що визначаються законами України ; Згідно законів України можуть бути встановлені пільги по сплаті мита у вигляді : а ) зниження ставок мита ; б) безмитного ввезення та вивезення товарів зі спеціальних митних зон в ) установлення преференцій , щодо ставок Єдиного митного тарифу України Звернемось до порядку обчислення мита при ввезенні товарів юридичними особами . Це порядок сплати визначається Єдиним митним тарифом Укарїни . Оподатковувані товари зведені в товарну класифікаційну схему , що базується на Гармонізованій системі опису та кодування товарів. Усі предмети , що підлягають митному контролю систематизовано у 21 розділі , 97 главах , 1241 товарній позиції , 5019 товарних підпозиціях . Кожний товар має свій чотиризначний цифровий код . Перші дві цифри означають товарну групу , другі - товарну позицію . Єдиний митний тариф України передбачає три види ставок , що розрізняються за розміром : преференційні , пільгові та повні . Преференційні ставки застосовуються : а ) до товарів та іншіх предметів , що походять із країн , які входять разом з Україною до митних союзів або утворюють із нею спеціальні митні зони ; б ) при встановлені будь-якого преференціального митного режиму згідно до міжнародних договорів за участю України ; в ) до товарів та іншіх предметів , які походять з країн , що розвиваються за вийнятком товарів котрі належать до товарних груп 25-97 ( товарні групи 1-24 це продукція тваринництва та харчової промисловості , продукти рослинного походження та ін . ) Преференційні ставки у розмірі від 10 до 30 % застосовуються лише до алкогольних напоїв та тютюнових виробів . Усі інші товари , що оподатковуються за преференційними ставками звільняються від сплати мита . Пільгові ставки застосовуються до товарів та іншіх предметів , що : а ) походять з країн або економічних союзів , що користуються в Україні режимом найбільшого сприяння ; б ) походять з країн , що розвиваються ( за вийнятком товарних груп , до яких застосовуються преференційні ставки ) ; Найменьший розмір пільгової ставки становить 2 % , най більший - 30 % . На відміну від оподаткування за преференційними ставками , мито за пільговими ставками сплачується по всіх групах товарів , які визначені у Тарифі. Повні ( загальні ) ставки застосовуються до решти товарів та інши предметів , їх розмір становить від 5 до 50 % митної вартості. Таким чином , для правильного визначення суми мита , яка належить до сплати , важливо встановити не тільки тарифну позицію товару , а і правильно визначити країну іх походження . Країною походження товарів вважається країна де товари були повністю вироблені або піддалися достатній обробці чи переробці . Розглянемо порядок обкладання митом предметів , які ввозяться ( пересилаються ) громадянами ( фізичними особами ) в Україну , оскільки тут існують деякі особливості порівняно з і сплатою ввізного мита юридичними особами . Термін “ громадяни “ або “ фізичні особи “ охоплює громадян України , іноземних громадян та осіб без громадянства , які є платниками ввізного мита при переміщенні товарів та іншіх предметів через митний кордон України . Для визначення суми мита у вказаних платників застосовуються тільки повні ставки Єдиного митного тарифу . Але для ціх платників дещо розширений обсяг пільг . Так від сплати мита звільняються такі предмети : а ) товари ( крім вино-горілчаних і тютюнових виробів ) загальною вартість еквівалентною 1400 доларів США включно ; б ) предмети особистого користування ( за вийнятком транспортних засобів індивідуального користування та запасних частин до них ) , що тимчасово ввозяться на митну теріторію України ; в ) речі , що ввозяться ( пересилаються ) при переселенні на постійне місце проживання в Україну ; г ) горілчані вироби в кількості 1 л, вино - 2 л , тютюнові вироби - 200 цигарок ( або 200 г цих виробів ) на одну особу. Перелік ставок ввізного мита на транспортні засоби індивідуального користування та запасні частини до них визначається не Єдиним митним тарифом , а окремим Декретом Кабінету Міністрів Украіни . Ставки дифереційовані в залежності від строку експлуатації транспортного засобу , що ввозиться : найменьші ставки ( 0,1 долара США за 1 см3 об’єму циліндра двигуна ) застосовується до нових транспортних засобів ( строк експлуатації до 1 року включно ) ; найбільші ( 0,5 долара США за 1 см3 об’єму циліндра двигуна ) застосовується до транспортних засобів строк експлуатації яких понад 6 років . Вивізне мито є одним із інструментів регулювання структури експорту і вводиться з метою скорочення переліку товарів , експорт яких підлягає нетарифному регулюванню . Ставки вивізного мита та товари , які підлягають оподаткуванню зтверджуються Кабінетом Міністрів України . Вивізне мито сплачується у національній валюті України, його ставки встановлюються у відсотках до митної вартості товарів , що вивозяться за митні межі України. Згідно з преліком вивізним митом оподатковуються : продукція тваринництва та харчової промисловості , продукти рослинного походження та деякі види сировини та корисних копалин . Найменьша ставка - 10 % митної вартості , найбільша - 30 % . Від обкладення вивізним ( експортним ) митом звільняються товари ( роботи , послуги ) , які ивозяться ( надаються ) в межах отриманих суб’єктами підприємницької діяльності експортних квот , а також ті товари , що вироблені повністю з давальницької сировини , яка була попередньо імпортована . За ухилення від сплати мита застосовуються фінансові санкції у вигляді безспірного стягнення суми мита та штрафу за кожний день прострочки у розмірі 0,2 % суми недоплати .
1.1.3 Особливості застосування податку на додану вартість та акцизного збору у зовнішньоекономічній діяльності в Україні.
Порядок обчислення та сллати податка на додану вартість та акцизнго збору за товари ( роботи , послуги ) , ввезені за-за меж митних кордонів України та товари ( роботи , послуги ) , експортовані за межі митних кордонів України визначаються відповідною інструкцією Головної державної податкової інспекції України . У відповідності до неї платниками податку на додану вартість та акцизного збору за імпортні товари є : 1 ) суб’єкти підприємницької діяльності , включаючи громадян , що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи ( декларанти ), які ввозять товари ( продукцію ) як для власних так і для виробничих потреб з ціллю реалізації у вільному обігу . 2 ) міжнародні об’єднання, включаючи міжнародні урядові організації , іноземні юридичні особи та громадяни , які від свого імені здійснюють підприємниціку діяльність на теріторії України, у випадку ввезення на теріторію України ними імпортних товарів , за вийнятком майна , що ввозиться у якості внеску іноземного інвестора в статутний фонд підприємства з іностранними інвестиціями 3 ) у випадку відсутності у зазначениз вище неризидентів розрахункових рахунків в установах банків України та їх постійних представництв в Україні , сплата податка виконується покупцями (замовниками , отримувачами ) товарів. 4 ) при подальшій реалізації на теріторії України майна , що ввозиться в якості внеску іноземного інвестора в статутний фонд підприємства з іностранними інвестиціями податок на додану вартість та акцизний збір сплачується на загальних підставах. У відповідності до чинного законодавства об’єктами оподаткування ввезених на теріторію України товарів є : 1 ) для податку на додану вартість ( крім конфіскованого, безхозного , успадкованого майна , кладів та інших цінностей , що перейшли за правом успадкування до держави , імпортних товарів та продукції , які провозяться через теріторію України транзитом ) є їх митна вартість , прерахована за курсом Національного банка України на дату подачі грузової митної декларації в митний орган , з урахуванням фактично сплачених сум мита та митних зборів та акцизного збору за підакцизні товари . В митну вартість ввезених на теріторію України товарів включається : а) ціна товару за контрактом; б) витрати з транспортування , навантаження , розвантаження та страхування товару від пункту постачальника до митного кордону України; в) комісійні та брокерські витрати г) плата , яка повинна бути сплаченою імпортером як умова ввозу ( вивозу ) за використання об’єктів інтелектуальної власності , що належать до данних товарів . 2 ) для акцизного збору на підакцизні товари ( крім конфіскованого безхозного , успадкованого майна , кладів та інших цінностей , що перейшли за правом успадкування до держави , імпортних товарів та продукції , які провозяться через теріторію України транзитом а також тих , що використовуються для виробництва підакцизних товарів ) є їх митна вартість , прерахована за курсом Національного банка України на дату подачі грузової митної декларації в митний орган , з урахуванням фактично сплачених сум мита та митних зборів . При цьому рекламні матеріали та сувеніри , які ввозяться в Україну й призначені для представницьких цілей під час проведення в Україні виставок , конкурсів , нарад , семінарів , ярмарок та інших подібних міроприємств ( пропускається за рішенням митного органу в кількості достатній для забезпечення потреб з врахуванням цілі переміщення ) , не є об’єктом оподаткування . Слід зазначити що у відповідності до податкового законодавства України не підлягають обкладенню податком на добавлену вартість та акцизним збором : а) транспортні засоби , що використовується для міжнародних перевезень пасажирів та вантажів ; б) професійне обладнання , майно та інструменти , що належать іноземним юридичним особам і необхідні для надання послуг або виконання робітн ими на теріторії України ; в) зразки товарів , якщо вони залишаються власністю іноземних юридичних осіб та їх використання на теріторії України не має комерційного характеру. Інші товари , які ввозяться на теріторію України та входять до переліку , що затверджений Верховною Радою України обкладаються акцизним збором за ставками вказаними у вищезазначеному переліку . Обчислення акцизного збору здійснюється виходячи з митної вартості товарів , прерахованої за курсом Національного банку України з врахуванням сплачених сум мита та митних зборів і розміру ставок , затверджених за наступними формулами : а ) за товари , що підлягають обкладенню митом та митними сборами : ( В + М ) х А : 100 б ) інші товари : ( В х А ) : 100 де : В - митна вартість товару ; М - мито та митні збори ; А - ставка акцизного збору . Підставою для обчислення акцизного збору є вантажна митна декларація . Як було вже зазначено , імпортні підакцизні товари , що використовуються для виробництва підакцизних товарів звільняються від сплати акцизного збору при переміщені через митний кордон України . Якщо ввезені імпортні підакцизні товари використовуються не для зазначених цілей , то обчислення акцизного збору виконується на загальних підставах . Для розуміння принципу обкладеня податком на додану вартість товарів що ввозяться з-за меж України треба чітко визначити оподатковуваний оборот та механізм оподаткування . Отже , оподатковуваним оборотом для обчислення податку на додану вартість є вартість , яку необхідно сплатити до чи після провадження митних процедур за товари ввезені на теріторію України, що включає в себе митну вартість товара , прераховану за курсом Національного банку України , мито , митні збори та суму акцизного збору за підакцизні товари . Обчислення самого податку провадиться за ставкою 20 % від оподатковуваного обороту . Сума податку обчислюеться за такими формулами : а ) товари , що належать обкладенню митом , митним та акцизним збором : ( В+М+А ) * П : 100 б ) товари , що належать обкладенню митом і митним збором , але не обкладаються акцизним збором : ( В +М ) * П : 100 в) інші товари : В * П : 100 де : В - митна вартість в українських гривнях ; М - мито , митна вартість ; А - акцизний збір ; П - ставка податку на додану вартість ( 20 % ) Треба зазначити , що сума ПДВ за придбані матеріли сировину та інші вироби не зменьшує суму ПДВ , яка належить сплаті до бюджету , а разом з вартістю придбаних товарів включається до витрат виробництва і обігу. Тобто якщо розглядати бухгалтерський бік справи то сума ПДВ після отримання товару не списується з кредиту рахунку 60 в дебет рахунку 68 , а списується з кредиту рахунку 51 і разом з вартістю товару і відображається за дебетом рахунків обліку виробничих запасів , затрат на виробництво , капіталовкладень та нематеріальних активів . 60 - “ Розрахунки з постачальниками і підрядниками “ 68 - “ Розрахунки з бюджетом “ 51 - “ Розрахунковий рахунок “ В підприємствах , що безпосередньо самостійно реалізують імпортні товари або надають посередницькі послуги з продажу імпортних товарів на теріторії України , окрім їх реалізації їх за іноземну валюту , об’єктом обкладення для податку на додану вартість є різниця між ціною реалізації , що містить податок на додану вартість та митною вартістю , до якої включено сума митних зборів , мита, акцизного збору на підакцизні товари та податку на додану вартість . Обчислення суми ПДВ здійснюється за ставкою 16,67 % до оподаткованого обороту . Розглянемо цю ситуацію на прикладі : нехай куплений непідакцизний товар митна вартість якого разом з митом , та митними сборами складає 10 гр . Отже сума ПДВ складе 2 гр , відповідно ці 2 гр будуть віднесені на вартість товару , і він вже коштуватиме 12 гр . Доставляючи товар до споживача імпортер витратив ще 1 гр і вартість товару стала 13 гр . Щоб мати свій інтерес при продажу товару імпортер закладає до ціни товару прибуток у ромірі 7,7 % - це приблизно 1 гр . Для визначення кінцевої ціни реалізації йому треба включит в неї ПДВ : ( 13 + 1 ) * 1,2 = 16,8 гр . Для обчислення суми ПДВ , яку необхідно сплатити у бюджет необхідно відняти від ціни реалізації митну вартість разом з митом , та митними сборами : 16,8 - 12 = 4,8 гр ( це буде оподатковуваний оборот ) , помноживши його на 0,1667 ми отримаємо суму яку необхідно сплатити в бюджет: 4,8*0,1667 = 0,8 гр . Але якщо виділити чисту додаткову вартість ( 4,8 / 1.2 = 4 гр ) то можна помітити цікавий факт , що ця суммаскладається з : 1 ) суми ПДВ сплаченої на митниці 2 гр ; 2 ) витрат пов’язаних з продажем товару ; 3 ) прибутку імпортера; Виявляється , що при сплаті вдруге податку імпортер сплачує його втому числі і на суму попереднього ПДВ , що підвищує ціну його товарів. Це на мій погляд було зроблено для захисту національного виробника ( ціни на імпортні товари завищуються порівняно з вітчизняними товарами ) . Як буде нижче зазначено імпортна сировина , матеріали , комплектуючі вироби , обладнання , яке ввозиться резидентами для власних виробничих потреб не оподатковуеться ПДВ при пересіченні митного кордону України . Якщо ж відбувається реалізація на теріторії України ( обмін або передача ) або використання не на власні виробничі потреби імпортної сировини , матеріалів, комплектуючіх виробів, обладнання , яке ввозилось резидентами для власних виробничих потреб , окрім їх реалізації за іноземну валюту , оподаткований оборот визначається виходячи з їх вартості з врахуванням ПДВ та акцизного збору ( за підакцизні товари ) , але не нижче їх митної вартості з врахуванням сплачених сум мита , митного та акцизного зборів ( за підакцизні товари ) , та ПДВ або ціни придбання з врахуванням ПДВ , а по імпортних основних виробничих фондах не нижче їх балансової вартості за вичетом їх фактичного зносу та врахуванням ПДВ та акцизного збору ( за підакцизні товари ). Обчислення суми ПДВ здійснюється за ставкою 16,67 % до оподаткованого обороту . За імпортні енергоносії ( нафта , газ , нафтопродукти ) які ввозиться резидентами для виробничих потреб України ПДВ при подальшій реалізації ( передачі чи обміну ) споживачам для виробничих потреб обчислюється виходячи з різниці між кінцевою ціною реалізації і ціною їх придбання або митною вартістю , перерахованою в українські гривні за курсом Національного банку України на день подання вантажної митної декларацій. У випадку реалізації ( використанні ) вказаних енергоносіїв споживачам для невиробничі потреби ПДВ обчислюється виходячи з їх загальної вартості з врахуванням ПДВ , але не нижче митної , а у відповідних випадках закупівельної вартості. Обчислення суми ПДВ здійснюється за ставкою 16,67 % до оподаткованого обороту . За імпортні матеріально-технічні ресурсидля сільського господарства які ввозиться резидентами для виробничих потреб України ПДВ при подальшій реалізації ( передачі чи обміну ) сільськогосподарським споживачам обчислюється виходячи з різниці між кінцевою ціною реалізації і у відповідних випадках ціною їх придбання або митною вартістю , перерахованою в українські гривні за курсом Національного банку України на день подання вантажної митної декларацій. У випадку реалізації ( обміну , передачі чи використання ) вказаних вказаних матеріально-технічнихресурсів не для потреб сільського господарства ПДВ обчислюється виходячи з їх загальної вартості з врахуванням ПДВ , але не нижче митної , а у відповідних випадках закупівельної вартості. Обчислення суми ПДВ здійснюється за ставкою 16,67 % до оподаткованого обороту . Актуальним питанням в сучасному економічному житті , і особливо в сфері зовнішньоекономічної діяльності є питаня про надання пільг при сплаті акцизного збору та податку на додану вартість . Отже , від сплати акцизного збору під час провадження митних процедур вивільнюються: а) легкові автомобілі для інвалідів сплата за які провадиться органами соціального забезпечення ; б) легкові автомобілі спеціального призначення (швидка медицинська допомога , міліція та іню) , у відповідності з переліком , що встановлюється Кабінетом Міністрів України і які будуть використані за призначенням . Від сплати податку на додану вартість під час провадження митних процедур вивільнюються : а ) товари , передбачені для використання іноземними дипломатичними та прирівняними до них представництвами , а також особового використання дипломатичним та адміністративним персоналом ціх представництв , включаючи членів їх сімей , що мешкають з ними , якщо таке вивільнення для України предбачено іноземною державою; б ) вугілля , вугільні брикети та електроенергія ; в ) продукти дитячого харчування та дитяче харчування , яке імпортується для реалізації виключно через молошні кухні ; г ) дитячі газети та журнали , учнівські зошити та підручники . д ) лікарські препарати , товари медицинського призначення , що імпортуються для реалізації виключно через аптечні заклади та спеціалізовані магазини ( Оптика , Медтехника ) е ) товари спеціального призначення для інвалідів ; ж ) поштові марки , окрім колекційних , конверти, відкитки з поштовими марками , лотирейні білети , марки державного мита та іншіх знаків ; з ) імпортна сировина , матеріали , комплектуючі вироби , обладнання , яке ввозиться резидентами для власних виробничих потреб ; и ) енергоносії ( нафта , нафтопродукти , газ ) , що ввозяться в Україну для виробничих потреб ; к ) матеріально-технічні ресурси для сільського господарства що ввозяться в Україну для виробничих потреб ; Товари , вказані в пунктах “а” “в” “д” “е” , вивільняються від сплати акцизного збору та податку на додану вартість лише при митному оформленні. У випадку використання їх не за призначенням або на комерційні цілі податок на додану вартість та акцизний збір за такі товари стягується у встановленому порядку . Контроль за цільовим використанням і цільовою реалізацією товарів , вивільнених від сплати податку на додану вартість та акцизного збору , проводять органи державної податкової служби України . Вище були наведені особливості та методика обчислення акцизного збору та ПДВ по товарах , що ввозяться на теріторію України з-за кордону . Але наряду з імпортними товарами вищезгаданими податками обкладаються також експорт України . Треба зазначити , що об’єкти оподаткування та оподатковуваний оборот при обчисленні акцизного збору та ПДВ на імпортні та експортні товари співпадають . Різниця полягає лише в товарах які звільняються від сплати податків . Отже , акцизний збір не стягується за реалізацію підприємствами-виробниками підакцизних товарів ( продукції ) на експорт за іноземну валюту при обов’язковій наявності митних декларацій , що підтверджені митними органами . Також не підлягають оподаткуванню підакцизні товари власного виробництва підприємств та організацій агропромислового комплексу України , що використовуються для обміну на паливно-мастильні матеріали , ліс, гербіциди , добрива , та інші матеріально-технічні ресурси для сільського господарства . Якщо відбувається реалізація на експорт за іноземну валюту підакцизних товарів , за яки вже був сплачений акцизний збір при проходженні митних процедур , то власникам таких товарів повертається сума акцизного збору виходячи з митної вартості товарів , але не вище сплаченої у бюджет . Повернення вказаної суми провадиться фінансовими органами за наказом податкової інспекції у 5-денний строк після надання підприємством письмової заяви з документальним підтвердженням : а ) про надходження валютних коштів в іноземній валюті на розрахунковий рахунок ; б ) про пересічення товаром митного кордону ; в ) про купівлю товару; г ) на товари , що підлягають ліцензуванню та квотуванню , копіі ліцензій та документів на отримання квот . До особливостей обчисленні ПДВ на експортні товари можна віднести наступне . Не підлягає оподаткуванню тимчасовий експорт товарів ( продукції ) - поставка давальницької сировини українським замовником для обробки ( переробки ) за кордоном з наступним поверненням його в повному обсязі . При цьому та частина давальницької сировини , що використовується для проведення розрахунків за його переробку , або готова продукція , що залишається в країні виробника , як плата за послуги переробки також не обкладається ПДВ . Якщо ж вказані товари є підакцизними то акцизний збір за них стягується по мірі їх відвантаження виходячи з їх вартості з врахуванням акцизного збору , але не нижче їх митної вартості . Товари , що повертаються на Україну і були раніше вивезені за кордон на умовах тимчасового вивозу , та готова продукція , що повністю виготовлена з давальницької сировини українського замовника , при її поверненні в Україні не підлягає обкладенню акцизним збором та ПДВ . Треба зазначити , що існує суттєва різниця у відшкодуванні ПДВ на експортні товари , сировину і матеріали що пішли на їх виготовлення при реалізації за національну та іноземну валюту . При реалізації за іноземну валюту сума ПДВ відноситься в рахунок майбутніх платежів у бюджет або відшкодовується з відповідних бюджетів . При реалізації ж за національну валюту сума ПДВ включається в собівартість товару і в розрахунках з бюджетом не враховується .
Питанню надання пільг по сплаті окремих видів податків ( ПДВ , акцизний збір та ін ) суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності хотілося б приділити особливу увагу. За данними Державного митного комітету України , внаслідок використання різноманітних пільг з оподаткування зовнішньоекономічної діяльності ( крім встановлених міжурядовими та міжгалузевими угодами ) сумма коштів , що не надійшла до Держбюджету України за 7 місяців поточного року складає 873 млн грн. ( Таб 1)
Таблиця № 1 Втрати Державного бюджету України від використання субєктами зовнішньоекономічної діяльності податкових пільг.
| |||||
|
Податок |
Сумма , що не надійшла до бюджету країни , млн. грн.
|
|||||
|
ПДВ |
605 |
|||||
|
Імпортне мито |
251 |
|||||
|
Акцизний збір |
11 |
|||||
|
Експортне мито |
6 |
|||||
|
Разом |
873 |
Для усвідомлення цих данних треба зазначити , що за той сами строк в бюджет надійшло від зовнішньоекономічної діяльності тільки 811 млн. грн . , а сума заборгованості по зарплаті в бюджетній сфері за станом на 16.10.1996 р. склала 844 млн грн. Таким чином , з-за пільг страждає державний бюджет та , як наслідок, - рядові громадяни . Пільги - питання значально дискусійне. Можна зрозуміти , коли з іх допомогою заохочується ввоз до країни високотехнологічного обладнання з ціллю стимулювання виробництва. Але ж практично всі структури , що використовують пільги , завозять продукти харчування ( підсібне господарство Управління справами ВР України “ Чайка “ на пільгових умовах здійснювало 25 % всіх імпртних поставок пива на Україну ) , продукцію легкої промисловості , нафтопродукти ( підсібне господарство ім. Іваненка здійснило використовуючи податкові пільги поставки нафтопродуктів в Україну на суму 110 млн дол США ) та інші товари , які дають можливість отримувати цім підприємствам надприбутки , нічого не вкладаючи в економіку України для її подальшого розвитку.
Отже видно , що якщо держава не наведе порядок в сфері надання податкових пільг суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності , то вона і надалі втрачатиме свої доходи у вигляді недонадходжень коштів у бюджет . А це при наших бюджетних проблемах дуже велика розкіш.
1.1.4 Аналіз законодавства про оподаткуваня прибутку
підприємств з іноземними інвестиціями
Податок на прибуток як основний вид прямого податку на юридичних осіб в Україні є складовою частиною податкової системи держави і служить інструментом прерозподілу національного доходу . Оподаткування прибутку підприємств з іноземними інвестиціями в Україні процес надзвичайно суперечливий , він весь час пребуває в процесі діалектичного ровитку відповідно до ходу ринкових реформ .
Визнаючи , з одного боку , позитивну роль Закону України “ Про оподаткування прибутку підприємств “ , слід відмітити , що з іншого боку , він ще більше ускладнив розвиток інвестиційного процессу, оскільки містить ряд неточностей , які можна по різному тлумачити . Це зокрема стосується і положення про звільнення підприємства з іноземними інвестиціями від сплати податку на прибуток . Суперечки між еконмістами виникають навколо статті , яка визначає наявність пільг для іноземних інвесторів та пов’язує їх збереження з фактом реєстрації підприємства до 1 січня 1995 року . Застосування буквального трактування Закону свідчить , що термін “ зареєстрованих “ відноситься саме до слова підприємств , а не “ інвестицій “ , оскільки у протилежному випадку законодавець мав би вжити термін “ зареєстрованими “.
Виникає й таке питання : чи продовжуються на новий п’ятирічний строк пільги щодо оподаткування прибутку у разі збільшення статутного фонду за рахунок нової кваліфікаційної інвестиції ? Чи небудуть податкові органи вважати що підприємство , яке перереєструвалося після 1 січня 1995 року , буде розглядатися як таке , що зареєстроване після набрання чинності закону ? Виникає також інтерес щодо питання оподаткування прибутку іноземних учасників спільних підприємств при переказуванні його за кордон . В статті 2 Закону України “ Про оподаткування прибутку підприємсв “ зазначається , що платниками податку є нерезиденти , які здійснюють репатріацію прибутків отриманих з джерел на теріторії України . Але в статті 4 цьго Закону “ Ставки податку “ ми не знаходимо “ нерезидентів “ У статті 6 цього ж Закону “ Особливості оподаткування прибутків нерезидентів “ мова йде про оподаткування пасивних прибутків і зовсім не згадується про репатріацію прибутку . Не визначені ці питанні і в статті 7 “ Особливості оподаткування прибутку підприємств з іноземними інвестиціями “ ( доречі , стаття 1 “ Визначення термінів “ терміну “ репатріація прибутку “ також не містить .
Не на користь національній економіці стало скасування пільг в оподаткуванні для іноземних інвесторів . З 1 січня 1995 року прибуток підприємств , зареєстрованих після набуття чинності вищезгаданого Закону , або прибуток одержаний від здійснення іноземної інвестиції на основі договорів ( угод ) без створення юридичної особи , укладених після набуття чинності цього Закону , оподатковується на загальних підставах .
Прибуток підприємств з іноземними інвестиціями , зареєстрованих до набуття чинності Закону , п’ять років з моменту внесення кваліфікаційної інвестиції ( прицьму інвестиція не повинна відчужуватись протягом пільгового податкового періоду )
Взагалі питання про надання пільг в оподаткуванні прибутку підприємствам з іноземними інвестиціями зводиться до визначення позиції держави , що до необхідності залучення іноземних інвестицій в економіку країни .
На мій погляд необхідність залучення іноземних інвестицій в економіку нашої держави існує і зумовлена наступними факторами :
а) для виходу з кризи необхідні значні капіталовкладення , мобілізувати які за короткий період за рахунок власних коштів майже неможливо;
б) в сучасних умовах процес міжнародного руху капіталу приводить до розповсюдження досягнень у галузі техніки і технології , що сприяє реструктуритизації на вищому рівні ;
в) іноземні інвестиції супроводжує передовий менеджмент , що є важливим фактором розвитку дійсно ринкових форм і методів господарювання ;
г) іноземні інвестори мають достатньо досвіду і інформації про стан світового ринку , що дає ім можливість ефективніше розміщуватись на міжнародних експортних ринках .
Прешочергові потреби України в іноземних інвестиціях тільки на найближчі декілька років оцінюються в 5.5 млрд. дол. США . ( Таб 1).
Минулого року В Україні зареєстровано 3828 фактів іноземних інвестицій у нашу країну на суму 1068.7 млн. Дол.США. , що у 1.4 рази більше ніж у 1994 році . Це пояснюеться насам перед зростанням питомої ваги контрактних інвестицій .
Слід зазначити , що прямі інвестиції ( участіь іноземних інвесторів в статутних фондах спільних підприємств ) за станом на 01.01.96 р. склали 750.1 млн . дол. ( Таб 2 )
Найбільший інтерес інвесторів викликають такі галузі як внутрішня торгівля , харчова промисловість , машинобудування та метатообробка ( Таб 3) .
Нажаль , обсяг іноземних інвестицій у приорітетні галузі економіки України незначни. Невеликий обсяг інвестицій спрямовано на підтримку малого бізнесу.
На сьогоднішній день іноземні інвестори в Україні це або крупні компанії , які можуть дозволити собі достатньо високий ступінь ризику в інвестиційній діяльності за наших нестабільних умов , або підприємці що займаються посередницькою діяльністю у невеликих обсягах.
Таблиця № 1 Потреби приоритетних галузей народного господарства України в
іноземних інвестиціях.
Галузь
Потреби в іноземних інвестиціях , млрд . дол. США
Нафтопереробка
1.7
Металургія
1.2
Машинобудування
0.5
Електроенергетика
0.5
Будівельна промисловість
0.4
Медична промисловість
0.2
Таблиця № 2 Обсяги прямих інвестицій основних країн-інвесторів економіки
України.
Країна-інвестор
Обсяг прямих інвестицій , млн дол США
Доля в загальному обсягу прямих інвестицій в економіку Украіни , %
США
171. 4
22. 8
Німеччина
129. 6
17. 3
Великобританія
46. 3
6. 2
Кіпр
38. 6
5. 1
Російська Федерація
37. 8
5. 0
Швейцарія
35. 2
4. 7
Таблиця № 3 Розподіл прямих інвестицій по галузях народного господарства
України .
Галузь
Обсяг прямих інвестицій , млн дол США
Доля в загальному обсягу прямих інвестицій в економіку Украіни , %
Внутрішня торгівля
168. 2
22. 4
Харчова промисловість
108. 4
14. 5
Машинобудування,
металообробка
96. 3
12. 8
Чорна та кольорова металургія
37 .8
5. 0
Зовнішня торгівля
33. 1
4. 4
Транспорт та зв’язок
31. 0
4. 1
Легка промисловість
30. 1
4. 0
Хімічна промисловість
29. 0
3. 9
Промисловість буд. матеріалів та будівництво
28. 9
3. 7
Оскільки інвестиційни клімат в Україні й так є надзвичайно несприятливим ( достатньо звернути увагу на те що при інвестуванні коштів в економіку України рівень ризику оцінювався в світі на декілька порядків вище ніж аналогічний показник по відношенню до країн колишньої Югославії під час ведення на їх теріторії військових дій ) , то буде доцільно на етапі кризового стану економіки не позбавляти іноземних інвесторів різноманітнх пільг , зокрема одних з найважливіших - пільг по сплаті податку на прибуток. Треба лише забезпечити інтереси держави , тобто за допомогою економічних та юридичного механізмів недопустити масового вивозу капіталу з країни у вигляді отриманого від інвестиційної діяльності прибутку та заохотити його реінвестування . А от вже на етапі стабілізації , а тим більше - на етапі інтенсивного розвитку, доцільно буде зменьшити або взагалі скасувати пільги для підприємств з іноземним капіталом. Збереження пільг можливе буде лише у певних видах виробництва , якщо воно буде необхідне для забезпечення високої конкурентноспроможності експорту.
Верховною Радою в березні 1996 року був прийнятий новий Закон України “ Про режим іноземного інвестування “ , який теж як і попередні законодавчі акти спрямований на зрівняння інтересів вітчизняних та іноземних інвесторів . Зокрема , стаття 20 Закону чітко вказує на те , що підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податки у відповідності до законодавства України нарівні з вітчизняними підприємствами . Ніяких пільг в оподаткуванні Закон не встановлює . Більше того , він відміняє закони України “ Про іноземні інвестиції “ , “ Про Державну программу заохочення іноземних інвестицій “ , Декрет КМУ “ Про режим іноземного інвестування” , і відповідно ті пільги , які встановлювалися вищезгаданими законами для підприємств з іноземним капіталом .
Отже , процес творення механізму оподаткування прибутку підприємств з іноземними інвестиціями в Україні знаходиться в постійному розвитку відображаючи економічну політику держави в данній сфері .
1.2 Ведення розрахунків та кредитування суб’єктів зовнішньо-
економічної діяльності
1.2.1 Особливості кредитування зовнішньоторгівельних угод
Зовнішня торгівля у кредит стала світовою нормою . В умовах підвищення вартості продукції , зростання частки машин та обладнання , що мають значні строки виготовлення , експортери та імпортери зацікавлені у використанні зовнішньоторгівенльних кредитах . В світовій практиці існує класифікація кредитів за наступними ознаками :
1. По джерелах кредити розрізняють : внутріші , зовнішні
2. По видах кредити діляться на :
товарні ( надаються в основному експортерами своїм покупцям )
валютні ( що надаються банками у валютній формі )
3. По строках кредити підрозділяються на :
короткострокові
середньострокові
довгострокові
У 80 х роках склалася ситуація , коли кредитори не хотіли зв’язувати себе довгостроковими фіксованими процентними ставками і як наслідок - обсяги довгострокового кредитування різко знизилися . Виходом з цієї ситуації стало винаходження нової форми кредитів - ролловерні кредити . Суть цієї форми кредитування полягає в тому , що процентна ставка при довгостроковому кредиті корегується через певні проміжки часу ( квартал , півроку ) у відповідності з процентними ставками по 3-х або 6-місячним міжбанківським депозитам.
4. З точки зору забезпечення розрізняють :
забезпеченні кредити
балансові кредити
Забезпеченням звичайно виступають товари , товаророзпорядчі документи , цінні папери , векселя , нерухомість та інші коштовності . Застава товару здійснюється у трьох формах : тверда застава ( певна маса товару закладається на користь банка ) , застава у товарообігу , застава товару у переробці . Бланковий кредит видається підзобов’язання боржника погасити його в певний строк . Документом по кредиту виступає соло-вексель з однім підписом боржника . Різновидами бланкових кредитів є контокорент та овердрафт. Котнокорентом називається єдиной рахунок , за яким здійснюються всі операції між юанком і клієнтом , в тому числі і по використанню кредитів. Овердрафт - надання банком право віставляти в межах певної суми платіжні доручення на данного клієнта поверх залишку на його рахунку.
5. По валюті займу розрізняють :
кредити , що надаються в валюті країни позичальника
кредити , що надаються в валюті країні кредитора
кредити , що надаються в валюті третьої країни
кредити , що надаються в міжнародній грошовій одиниці
6. За умовами реалізації кредити підрозділяють на :
наявні ( сума кредиту зараховується на рахунок кредитора )
акцептні
При цій формі кредитування акцептується тратта - перевідний вексель, що являє собою письмовий наказ кредитора позичальнику про виплату останнім певної суми грошей третій особі або пред’явнику тратти .
7. По кредиторах розрізняють :
урядові кредити
кредити , що надаються міжнародними валютно-фінансовими організаціями
приватні кредити
В світовій практиці існують наступні джерела отримання кредиту :
1. Брокерські та та комісійні фірми.
Кредити , як правило надаються під товари. Ці фірми використовують банківські кредити , тому їх кредити дорожче ніж у банку. До послуг брокерів вдаються тоді , коли отримання кредита в своїй країні обходиться дорожче , коли ринок є мало відомим або реалізація товара потребує особливої специфіки.
2. Банківськи установи
Якщо в роботі Зовнішньоекономічного банку широко застосовується довгострокове валютне кредитування під гарантію міністерств та відомств , то в практиці комерційних банків переважає короткострокове кредитування . При вирішенні питання про надання валютного кредиту вповноважені банкирозглядають ціль отримання кредита , характеристику товара , що закупається та можливість його реалізації в межах країни , а також економічний ефект від використання товарів, що закуповуються за рахунок кредиту , джерела фінансування в національній валюті та джерела погашення кредита в іноземній валюті. Серед різних варіанті здійснення експортно-імпортних операцій , пов’язаних з кредитом , зустрічаються , в переважній більшості , наступні :
1. Кредит в гривнях для закупки товара в Україні та продажу за кордоном
2. Кредит в гривнях , конверсія його в валюту, для закупки товара за кордоном та продажу в Україні за гривні
3. Кредит в валюті, для закупки товара за кордоном та продажу в Україні за гривні
4 . Кредит в гривнях для закупки товара в Україні , бартер з інофірмою , продаж в Україні за гривні.
Для забезпечення кредитів використовуються в основному такі форми :
1. Застава валютних цінностей ( вразі неповернення кредиту банк частково відшкодовує збитки за рахунок застави )
2. Товарно - матеріальні цінності , які закупає позичальник ( банки не заинтересовані , як правило , в цій формі , бо вних можуть виникнути проблеми з реалізацією застави)
3. Гарантія ( найбільш приваблива для банків форма , бо вразі несплати кредита, повністю або частково, банк має право на відшкодування збитків за рахунок гаранта .
Ставки по валютних кредитах можуть бути фіксованими та плаваючими. Плаваючі ставки складаються з двох частин : базової ставки та надбавки ( маржи ) банка , яка і є безпосередньо предметом договору між кредитором та позичальником . Роль базової ставки можуть відігравати ставка по незабезпеченим кредитам першокласним позичальникам , облікова ставка центрального банку та ин.
Кредитні ризики пов’язані не лише з погіршенням фінансового положення позичальника , а також з погіршенням економічної коньюнктури , змінами законодавства , політичними подіями. Тому держава заохочує зовнішньоекономічну експансію за допомогою податкових та митних пільг , субсидій , кредитів , боніфікації ( субсідуванні процентних ставок , тобто відшкодування банкам а рахунок держбюджета різниці між ринковими та пільговими ставками по експортним кредитам ) . Державні гарантії по короткостроковим експортним кредитам перетворюють тратті експортерів в першокласні цінні папери.
Для кредитування та страхування зовніщньоекономічних операцій в багатьох країнах створені напівдержавні страхові компанії , експортно-імпортні банки.
3. Фірмові ( комерційні ) кредити
Видаються експортерами та імпортерами , що тісно пов’язані товарними угодами та розрахунками по них. Фірмовий кредит оформляється векселем або надаються за відкритим рахунком.
При кредитуванні у формі відкритого рахунку експортер виставляє рахунки після відвантаження товару на покупця , а сплата по ціх рахунках відбувається через обумовлений стронами термін. За умови регулярних поставок сторони домовляються , що розрахунки між ними будуть здійснюватися не за кожну окрему партію , а в певні терміни - звичайно наприкінці місяця або кварталу. При використанні векселів ( інкассова форма розрахунку ) кредитування засновується на траттах.
Як вже зазначалося при цій формі кредитування продавець виписує тратту на отримувача і дає вказівку банку-інкасатору передавати документи , що додаються до тратти , тільки за умови акцепту останнім тратти. Тратта частіше всього використовується при короткостроковому кредитуванні . В деяких країнах встановлюється максимальний строк тратти від 120 до 180 днів. Схема здійснення такого кредиту зводиться до наступного :
· Експортер поставляє товар
· Імпортер розраховується векселем , акцептувавши його в своєму банку 1
· Експортер в визначений по тратті термін прад’являє вексель до оплати в банк 1
· Експортер отримує платіж від банка 1
Оплата товара відбувається пізніше поставки товара тому експортер кредитує імпортера.
Але акцепт імпортера може бути замінений на банковський акцепт. Експортер вимогає банківського акцепту у випадках коли він не впевнений у платіжоспрроможності імпортера або заинтересований в найскорішому отриманні коштів і планує продати ( врахувати ) тратту до строка її платежа . В цьму випадку механізм кредитування має такий вигляд :
·Експортер поставляє товар
· Імпортер розраховується векселем , акцептувавши його в своєму банку 1
· Експортер регеструє вексель в своєму банку 2
· Банк 2 в визначений по тратті термін прад’являє вексель до оплати в банк 1
· Банк 2 отримує платіж від банка 1
Покупаючи достроково вексель , банк виплачує клієнту не повну сумму векселя , а за мінусом суми , що залежить від відсотка , який застосовуєть для данного виду цінних паперів та терміну, що лишився до оплати тратти. При купівлі тратти банк надає тим самим кредит , але вже не імпортеру , а експортеру ( до того моменту поки тратта не буде оплачена імпортером ) .
Щоб уникнути недостатньо забезпечених кредитних ризиків банки приймають на облік векселя як найменьш з двома підписами і на термін не більше 6 місяців . В деяких випадках банк може відмовитися від акцепту тратти і запропонувати експортеру аванс під вексельне забезпечення. Після того як імпортер оплачує тратту банк проводить розрахунки з імпортером : віднімає комісію , що належить йому за послуги , процент за кредит та суму авансу , а різницю повертає експортеру.
Для продавця аванс проти тратти може бути навіть вигідніше ніж продаж тратти з відповідною скидкою при умові , що він не потребує поповнення оборотного капіталу негайно на вю сумму проданого товару. Експортер та імпортер можуть передбачити , що акцепт буде здійснено не банком імпортера , а більш надійним з точки зору експортера банком. Таким банком може бути банк третьої країни . Треба також зазначити , що акцептований першокласним банком вексель можливо буде реалізувати на ринку банківських акцептів. Розвитком акцептного кредитування є акцептно-рамбурсний кредит , засновагий на сполученні акцепта векселів експортера банком третьої країни та переводі ( рамбурсуванні ) суми векселя імпортером банку-акцептанту.
Новими специфічними формами кредитування зовнішньої тогівлі стали операції лізінга , факторінга та форфейтерування.
Відмінність лізінгових операцій від звичайної аренди полягає в наступному :
· об’єкт угоди вибирається арендатором а не арендодавцем , який купує обладнання за свій рахунок ;
· строк лізінга меньше строку фізичного зносу обладнання і наближений до строку податкової амортизації ;
· по закінченні дії контракту клієнт може продовжити його на піьгових умовах або викупити обладнання на пільгових умовах ;
· в ролі арендодавця виступає фінансова установа - частіше всьго лізінгова компанія.
Лізінгові операції дозволяють фірмам набувати обладнання не роблячи капіталовкладеньь і не змінюючи баланс. Фінансовий лізінг в цілому схожий зі звичайним лізінгом , але має свої відмінності. При цьому різновиді лізінгу арендатор відповідно угоди має опцион на покупку в кінці строку аренди по номінальній заздалегідь встановленій ціні . Звичайно це ціна в 1 доллар або інша символічна ціна . Строк фінансового лізінгу співпадає зі строком амортизації обладнання 10 - 15 років , тому фінансовий лізінг являє собою альтернативне ( отриманню кредитів ) джерело фінансування , бо при ноьму відбувається фактичний продаж майна аредарю у розстрочку . В світовій практиці використовуються такі види фінансового лізінгу :
· Лізінг “ стандарт “ . Прицьому виді виробник продукції передає обладнання лізінговій компанії , а та , в свою чергу , здає його в аренду споживачу. Між споживвачем обладнання та виробником не існує ніяких правових відносин , однак за окремою угодою виробник може здійснювати обслуговування обладнання. Лізінгові компанії в питання про технічне обсуговування не втручаються.
· Лізінг “ ліз - бек “ . Суть цієї операції полягає в тому , що власник обладнання продає його лізінговій компанії і одночасно бере його в аренду . Цей вид лізінгу використовується в тому випадку коло власник зіштовхнувся з нестатком в коштах і тим самим розраховує виправити своє фінансове становище.
· Лізінг “ постачальнику “ . В данному випадку продавець обладнання , як і при лізингу “ ліз - бек “ стає орендарем , однак арендоване обладнання використовується не ним, а іншими орендарями , яких він повинен знайти і здати їм обладнання у субаренду .
Факторингові операції полягають у закупівлі спеціальною компанією грошових вимог експортера до імпортера та їх інкасації . Авансуючи кошти експортеру до настання строку вимоги , факторінгова компанія кредитує його. Величина авансу коливається від 70 до 90 % від суми фактури. Інші 10 - 30 % після вичету процента за кредит та коміссії за послуги зараховуються на блокований рахунок клієнта. Кошти з цього рахунку відіграють роль покриття комерційного ризику . Після сплати боргу покупцем кошти з блокованого рахунку зараховуються клієнту , а рахунок закривається . Факторинговий кредит дорожче звичайного , бо він супроводжується інкасовими , юридичними , обліково-контрольними , консультаційними та іншими послугами . За допомогою факторингу рефінансуються вимоги строк сплати яких не перевищує 360 діб. Факторинг має найбільшу вигоду для крупних експортерів , що мають значні відстрочки у платежах та недостатню наявність коштів . Вони отримують наступні вигоди :
· вивільнення від ризику неплатежу ;
· дострокова реалізація портфеля боргових вимог ;
· спрощення структури балансу ;
· скорочення строку інкасації вимог на клієнтів ;
· економію на бухгалтерських , адміністративних та інших витратах ;
Наступною специфічною формою кредитування є форфейтування. Форфейтеруванням називається покупка векселів , інших боргових та платіжних документів за готівковий розрахунок . Покупець ціх вимог бере на себе комерційні ризики , пов’язані з неплатежеспроможністю імпортера , без права регреса ціх докуменів на попереднього власника . Форфейтер фактично бере на себе усі види ризику, а експортер відповідає лише за правові аспекти вимог , наприклад , за відповідність товара умовам угоди . Форфейтування дає експортеру наступні переваги :
· страхування кредитного ризику ;
· страхування ризику зміни процентних ставок та валютних курсів ;
· вивільнення від необхідності контролю за погашенням кредиту та роботи по інкасацій платежів ;
В залежності від кредитоспроможності імпортера строк вимог обмежується як правило 2-5 роками . Векселя повинні бути з авалем банку країни покупця , а інші вимоги - з банківською гарантією. Без данних відміток вимоги не можуть бути проданими форфейтеру.
Слід відмітити , що для західних банків операцій по факторингу та форфейтуванню стали добре оснащеними видами фінансових послуг , що надаються експортерам. Вплив на хід розрахунків полягає в відкритті акредитиву від імені імпортера на зарубіжного постачальника та наданні імпортеру забалансових кредитів на строк до надходження платежів від реалізації продукції на внутрішньому ринку .
1.2.2 Основні законодавчі положення про кредитування
зовнішньоекономічної діяльності в Україні
Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право :
· самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих , що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.
· Безпосередньо брати і надавати комерційні кредити за рахунок власних коштів у діючий на теріторії України валюті та в іноземній валюті як у межах , так і за межами України , самостійно приймати рішення по зазначених питаннях.
· Вільно обирати банківсько-кредитні установи , що будуть вести їх валютні рахунки та розрахунки з іноземними суб’єктами господарської діяльності , користуватись їх послугами з додержанням при цьому вимог чинніх законів України .
Розрахункове та кредитне обслуговування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснюється на теріторії України банком для зовнішньоекономічної діяльності України і уповноваженими банківськими та кредитними установами , а також іноземними та міжнародними банками , зареєстрованими у встановленому порядку на теріторії України
Кредитування зовнішньоекономічної діяльності у діючий на теріторії України валюті та в іноземній валюті здійснюється на основі домовленостей та на умовах погоджених між кредиторами та одержувачами кредитів у кредитних угодах , договорах .
Розрахункові кредити банків , які видаються суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності за спеціальним кредитним (позичковим ) рахунком у діючий на теріторії України валюті для покриття коштів , що тимчасово вилучаються з обігу , забезпечуються товарно-матеріальними цінностями, розрахунковими , транспортними та/або товарносупровідними документами. Всі інші кредити , крім розрахунових , забезпечуються майном , що належить на праві власності боржнику , та/або його немайновими правами.
Державне кредитування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та гарантування державою комерційних кредитів , що надаються цим суб’єктам, в Україні здійснюється через банк для зовнішньоекономічної діяльності України та інші уповноважені банки .
Умови державного кредитування та гарантування державою комерційних кредитів визначаються кредитними угодами , що укладаються між відповідними суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та банком для зовнішньоекономічної діяльності України.
Рішення про надання державних кредитів та гарантій приймається банком зовнішньоекономічної діяльності України в межах лімітів державного кредитування зовнішньоекономічної діяльності у діючій на теріторії України валюті та в іноземній валюті за поданням суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та за результатами експертної оцінки техніко-економічного обгрунтування об’єкта кредитування та умов окупності кредитів . Банк для зовнішньоекономічної діяльності України повинен повідомити про соє рішення подавця заявки на державний кредит ( державну гарантію комерційного кредиту ) у місячний строк з дня подання зазначеної заявки . В разі відсутності вищеозначеної експертної оцінки об’єкта кредитування відмова у державному кредитуванні ( державному гарантуванні комерційного кредиту ) суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності з підстав недоцільності не дозволяється. Розмир державного кредиту ( державної гарантії комерційного кредиту ) , що надається у діючий на теріторії України валюті та/або іноземній валюті одному суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності не може перевищувати 5 % від відповідних річних лімітів державного кредитування зовнішньоекономічних операцій.
1.3 Страхування зовнішньоекономічних операцій
Питання про страхування експортних кредитів набуло великого значення у звязку зі всезростаючим розподілом праці у зовнішній торгівлі. Підприємці все більше намагаються зосередити всі свої зусилля на обраній ними діяльності не відволікаючись на спірну сферу кредитного ризику , що виникає через кредитування іноземного покупця товару . До розглянення основ страхування , необхідно вивчити природу ризику пов’язаного з наданням комерційного кредиту .
Для повного розуміння суті питання необхідно ввести нові терміни загальноприйняті у світовій практиці щодо данної теми.
Трасант ( drawer ) - особа , яка виписує перевідний вексель ( тратту)
Трасат (drawee) - особа , яка зобов’язана сплатити за перевідним векселем
Акцептант ( acceptor ) - особа , яка прийняла на себе зобов’язання сплатити за
наданим перевідним векселем
Акцепт векселя імпортером , що виступає в ролі трасата та банком , який є акцептантом , накладає на останнього зобов’зання виконати в зазначений час всі платежі зумовлені векселем . Одночасно акцептант зберігає за собою право зворотньої вимоги до експортера , який є трасантом у випадку невиконання останнім умов контракту. Таким чином особа , що купує вексель на обліковому ринку переносить всі свої вимоги на акцептанта . Покупців векселів мало хвилює положення трасанта вони спираються виключно на акцепт . Виходячи з вищесказаного акцепт можна вважати формою страхування капіталу.
Однак якщо імпортер виступає одночасно в ролі трасата та акцептанта - ризик неотримання платежу для експортера заначно зростає , також слід зазначити , що продаж такого векселя на обліковому ринку є доволі проблематичною справою. Тому експортер намагається залучити до справи банк в ролі акцептанта . І це зрозуміло , бо акцепт векселя банком полегшує його продаж експортером на обліковому ринку та надає можливість мобілізувати кошти , які вкладені в торгівельну операцію .
Ризик неплатежу трасатом всеж таки існує , навіть при акцепті векселя банком . Цей ризик може бути розподілений на два вида .
Перший вид витікає з недостатнього зання експортером та банком , що акцептує його векселя , даних про фінансовий стан трасата-покупця ( це так званий фінансовий ризик ) . Він відноситься до сфери діяльності банку , що видає акцепт. Відповідно фінансовий ризик обмежений в банках , які добре знають свою іноземну клієнтуру і мають достатню інформації про їх кредитоспроможність. Фінансовий ризик при кредитуванні у зовнішній торгівлі може бути зведений до мінімуму задопомогою певних методів кредитування , наприклад , рамбурсного кредиту, який засновагий на сполученні акцепта векселів експортера банком третьої країни ( як правило першокласним банком ) та переводі ( рамбурсуванні ) суми векселя імпортером банку-акцептанту. Треба зазначити , що акцептований першокласним банком вексель можливо буде реалізувати на ринку банківських акцептів.
В основі другого виду ризику ( комерційного ) знаходяться розходження між продавцем та покупцем в питаннях про відповідність товару умовам торгівельної угоди. Як наслідок відсутності повної ясності в передуючих угодах , різноманітності сортів товарів , зміни його якості під час транспортування та великої кількості інших причин , які важко перебачити питома вага цього ризику є дуже значною. Цього виду ризику неможливо запобігти звичайними банківськими методами і для його ілімінування використовуються страхові компанії та їх методи . Суть діяльності цих організацій полягає в тому , що вони приймають на себе певну долю можливого ризику , тобто кінцевого збитку від угоди , що страхується . Страхові компанії видають сираховий поліс на точно встановлену суму застрахованого кредита з вказанням терміну страхування та долі ризику ( звичайно від 65 до 85 % ) яку бере на себе страхувальник . Розмір страхової премії , що береться останнім , залежить від розміру операції , форми кредиту , його терміну , фінансового становища експортера та економічного стану імпортера та його країни. Тому преміальні ставки коливаються від 0.25 до 10 % застрахованої суми . Тепер зупинемось на основних принципах страхування .
1. Страхування кредита повинно у часі передувати появленню ризика.
2. Страхування кредита передбачає виникнення під час торгівельної операції надмірного ризика , і від нього страхове товариство намагається захистити експортера . Страхове товариство вивчивши умови діяльності фірми , яка подала заяву на страхування , встановлює певну норму ризику , який вважає нормальним , і погоджується страхувати будь-який ризик , що перевищує цю норму. Для усунення комерційного ризику страхова компанія перевіряє товар на предмет відповідності його умовам контракту. Щоб знизити фінансовий ризик страхова компанія вимагає від клієнта векселя , акцептованого банком , який викликає довіру у страхувальника . Таким чином , при данних умовах страхується надзвичайний ризик , який може виникнути стихійно , як наслідок нестійких господарських відносин . Страхування всього ризику , що виникає в результаті кредитування іноземного покупця , незважаючи на чисельні вимоги торгівельних кругів , не знайшло широкого розповсюдження , бо розвиток страхування в цьому напрямку був би економічно недоцільним , перекручував би природу страхування , збільшував би вартість страхування.
3. Страхове товариство не є кредитною установою і не ставить перед собою організаційної проблеми заміни останіх. Страхове товариство лише створює собі зайві проблеми коли втручається у невластиву йому сферу страхування фінансового ризику, ( страхування кредиту на всю суму можливого ризику ) . Це за нього значно ефективніше може зробити банк . Банкже , в свою чергу , при акцепті тратти без права обернення її на трассанта бере на себе ризик в такому обсязі , який не характерний банківським установам ( фінансовий + комерційний ) . При акцепті ж тратті з правом регресу він може пред’явити притензії обом контрагентам і несе збитки лише у випадку одночасного банкруцтва обох , тобто страхує лише фінансовий ризик . З вищесказаного можна зробити висновок , що повинен існувати чіткий розподіл обов’язків по страхуванню ризиків між банками , які мають страхувати фінансовий ризик , і страховими компаніями , що страхують комерційний ризик. Невиконання цієї умови приводить до появи проблем як у банків, так і у страхових компаній. На сучасному етапі гострої необхідністі в спеціальному інституті , що об’єднував би функції банку та страхової установи не існує . Це пояснюється насамперед прогресуючою тенденцією розподілу праці в міжнародній торгівлі .
4. Вартість страхування знаходиться в залежності від розміру ризику , який страхове товариство згодне взяти на себе.
5. Експортер у випадку невдалого завершення торгівельної операції може отримати вішкодування у розмірі застрахованої суми лише після встановлення розмірів кінцевого збутку. Механізм і наслідки використання цієї умови наступні . Акцепт банком векселя тягне за собою зобов’язання провести вчасно всі необхідні платежі у випадку відмови трасата зробити це . Зрозуміло , що банк в цьму випадку негайно використає своє право зворотньої вимоги по відношенню до трасанта . Останній в результаті опиняється у скрутному становищі : його кредит застрахований , але страхове товариство не може відшкодувати збитки до визначення повного їх розміру. Експортер у цьому випадку повинен виконати платіж на користь банку , що зробив акцепт і виставив зворотню вимогу , з вланих коштів , або взяти суду під страховий поліс. Через використання ціх умов страховими товариствами , значення всього інститута страхування значно знижується. Зберігаючи своє призначення як механізму забезпечення ризику експортерів , наявність страхування не вивільняє його коштів або кредитних ресурсів в банківських установах від необхідності негайної мобілізації в момент неплатежу покупця . Ця проблема може бути усунена за допомогою механізму державного страхування експортних кредитів . Державна страхова компанія повинна гарантувати експортерам , які застрахували експортний кредит , відшкодувати збитки негайно після відмови трасата виконати належний платіж .
Особливе місце серед комерційних ризиків займають валютні ризики - загрозавалютних втрат в результаті зміникурса валюти займу по відношенню до валюти платежу в період між підписанням зовнішньоторгівельної угоди та здійсненням платежу за нею . В міжнародній практиці використовуються такі форми страхування валютних ризиків :
· одностороні дії одного з контрагентів ;
· операції страхових компаній та банків ;
· Домовленість між учасниками угоди ;
Іноді компілюються декілька способів. Частіше всього використовуються захисні обмовки , які входять до складу угод та контрактів і передбачають можливість їх перегляду в процесі виконання для страхування валютних та інших ризиків . Валютне обмовки - це умова в міжнародному торгівельному або кредитному договорі , яка зумовлює перегляд суми платежа пропорційно зміні курсу валюти обмовки з ціллю страхування контрагентів від ризику знецінення валюти. Валюта платежу ставиться прицьому в залежність від валюти обмовки. В умовах нестабільності валютних курсів використовують мультивалютні обмовки , тобто сума платежу перераховується у відповідності зі зміною співвідношення між курсом валюти платежу та середньозваженим курсом обраного валютного кошика . Складовими елементами валютних обмовок є :
1. Початок її дії , що залежить від установленого в контракті границі коливання курсу ( наприклад +- 2 % ) ;
2.Дата базисної вартості валютного кошика ;
3. Обмеження дії валютної обмовки шляхом встановлення її верхньої та нижньої межі ;
Для страхування від інфляційного ризику використовується товарно-цінова обмовка. До таких обмовок відносяться обмовки про змінні ціни та індексація.
Банки використовують плаваючі процентні ставки для страхування ризиків по середньо- та довгостроковим кредитам. Одним із засобів страхування валютного ризику є також хеджування та ф’ючерські операції з валютою платежа.
В останній час широкого застосування , як інструмент страхування , набула банківська гарантія . Продавець в умовах неможливості реально оцінити становище покупця як правило вимагає забезпечення того що покупець виконає свої зобов’язання. В цілях забезпечення сторони як правило узгоджують виставлення банківської гарантії. Під банківською гарантією розуміють безвідзивне зобов’язання банка виплатити вказзану суму у випадку коли третя особа відмовиться провести відповідного виконання . При видачі гарантії банк зобов’язується платити по першій вимозі , якщо вимоги , що містяться у тексті гарантії виконані . Найважливішими видами банківськіми гарантіями є :
1. Гарантія оферти . Використовується як правило при проведенн міжнародних торгів . Фірма , що заявляє про бажання приймати участь в торгах разом з технічними документами подає документи про надання гарантії офети банком країни проведення тендеру. Розмір гарантії як правило становить 1-5 % від суми оферти . Ця гарантія забезпечує бенефіціару виплату гарантованої суми у випадку : - відклику оферти до скінчення строку її дії ; - не прийняття заказу після отримання його на торгах особою , що виставила оферту; - не заміщення гарантії оферти гарантією виконання ;
2. Гарантія виконання . Суть її полягає в тому , що банк зобов’язується виплатити бенефіціару суму гарантії якщо поставщик не виконає свої зобов’зянь зазначених в угоді.
Якщо ж умовами угоди передбачається авансовий платіж то використовується наступна форма банківської гарантії .
3. Гарантія аванса. Покупець пред перерахуванням суми авансу необхідної продавцю для підготовки товара до транспортування чи для інших потреб , пов’язаних з виконанням зобов’язань по угоді , вимагає виставлення банківської гарантії , що забезпечить йому повернення суми авансу в разі невиконання постачальником умов контракту .
Попередній вид гарантії забезпечував інтереси покупця . Для захисту ж продавця від неприємностей пов’язаних з неплатежем використовується
4. Гарантія платежа . Як правило ця гарантія виставляється для забезпечення розрахунків по відкритому рахунку . Вона може забезпечувати як всю суму контракту так і частково - суми за окремі періоди поставки товара по довгостроковим угодам.
Страхування зовнішньоекономічних операцій в Україні здійснюється комерційними страховими компаніями ( державними , акціонерними , іноземними , змішаними , кооперативними та іншими ) , а також іншими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності до статутного предмету діяльності , яих входить страхові операції ( страхування ) . Вибір страхової компанії ( страхувача ) суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності здійснюється самостійно.
Страхування зовнішньоекономічних операцій з боку суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності з дійснюється в Україні на добровільних засадах і є добровільним , якщо інше не передбачено законами України.
Страхування зовнішньоекономічних операцій здійснюєьться в Україні щодо ризиків , які існують в світовій практиці.
Страхування експортних кредитів , позичок , окремих контрактів на поставку машин і обладнання , інвестицій як на теріторії України , так і за її межами здійснюється спеціалізованим страховим акціонерним товариством , контрольний пакет акцій якого належить Уряду України.
Розділ 2 Основні форми міжнародних розрахунків ;
2.1 Відкритий рахунок
Зміст розрахунків за відкритим рахунком полягає в переодичних платежах імпортера експортеру або поставки товару на умовах його подльшої оплати та зарахуванні заборгованості на рахунок імпортера .
Данний вид розрахунків у міжнародній торгівлі вживається :
1. Між постійними контрагентами ;
2. Внутрі ТНК ;
3. З брокерами ;
4. З державними установами ;
5.При комісійній торгівлі у формі консигнації ;
6. При багаторазових поставках партіями однорідного товару ;
Порядок розрахунків визначається угодою між контрагентами і взагальному випадку може бути таким.
Після відвантаження товару продавець відсилає покупцю документи і записує за ним суму відвантажених товарів . Покупець погашує заборгованість зустрічними поставками або здійснює перевод коштів через банки в обумовлені строки після здійснення поставки. Через певний проміжок часу ( раз на квартал , раз на півроку ) за допомогою банківського перводу , чека або векселя провадиться кінцеве регулювання заборгованості по відкритому рахунку .
2.2 Банківський перевод
За класичною схемою банківського переводу він здійснюється у відповідності до укладеної угоди проти повідомлення продавця про відвантаження товару . Тобто експортер відвантажує товар , отримує товарні документи від превозчика і відправляє комерційні документи та повідомлення про відвантаження імпортеру. Отримавши документи , імпортер подає у свій банк заяву на перевод та отримує товар . Банк імпортера списує з рахунка клієнта гроші і зараховує їх на кореспондентський рахунок банка експортера , Далі документи пересилаються до банка експортера , який превіряє їх і списує гроші з рахунка банка-кореспондента і зараховує їх на рахунок клієнта .
Взагалі оплата переводом можлива на будь-які стадії виконання контракту : до відвантаження товару ( авансовий платіж ) , після відвантаження товару , через певний період .
Платіжне доручення може передбачати вплату бенефіціару суми проти надання певних комерційних та фінансових документів ( документарний перевод ) . В цьому випадку сума зараховується на рахунок постачальника умовно після отримання імпортером повідомлення про відвантаження , і якщо документи не будуть вчасно надані , то ця сума списується , а до іноземного банка надсилається запит у відношені переводу.
2.3 Інкасо.
Інкасо - це банківська операція використовуючи яку банк за дорученням клієнта отримує платіж за відвантажені товари , надані послуги , чи зобов’язання від імпортера , що сума буде сплачена в певні строки. Для цього експортер може дати банку різні інструкції :
· отримання платежа
· отримання акцепта
· видача документів проти платежа
· видача документів проти акцепта
· видача документів на інших умовах
Інкасо ділиться на фінансове ( чисте ) та документарне ( комерційне ) . При чистому інкасо використовуються лише фінансові документи ( векселі , чеки ) . Якщо наряду з використанням фінансових документів в обіг залучені комерційні ( рахунки , товаротранспортні накладні та ін. ) такий вид інкасо називається документарним . На пракктиці найчастіше використовується останній вид . Документарне інкасо на відміну від відкритого рахунку являє собою більш високе забезпечення для продавця , однак , не в таких обсягах як акредитив . Ця форма розрахунків має свої певні особливості :
· простота в проведенні операції і порівняно невиликі витрати ;
· більш швидке ніж по відкритому рахунку здійснення платежа ;
· можливість надати покупцеві документи проти одночасної оплати або акцепта векселя .
Однак треба зазначити , що якщо покупець відмовиться оплатити документи , пошук іншого покупця або зворотнє транспортування товару у всіх випадках пов’язане з суттєвими збитками . Це є наслідком однієї з особливостей документарного інкасо , а саме - банки ніколи не зобов’зуються виконати платіж, при цій формі розрахунку, якщо покупець відмовиться зробити це . Виходячи з вище згаданого і враховуючи те , що на протилежність до акредитива продавець здійснює виконання поставки товарів авансом до виконання платежа можна зробити висновки , шо такий інструмент розрахунку може бути використаний лише за таких умов :
· між продавцем та покупцем склалися довірчі відносини
· не викликає ніякого сумніву готовність та здатнвсть покупця виконати платіж
· політичні економічні та правові уови в країні імпортера стабільні
· міжнародному платіжному оберту країни імпортера не загрожують жорсткий валютний контроль та подібні обмеження .
В світовій практиці існує два основних варіанта інкасо :
· документи проти платежа ( Інкасуючий банк може передати документи тільки за умови негайної оплати товару покупцем.
· документи проти акцепта ( Інкасуючий банк передає документи проти акцепту трати платником ) . Продавець отримує право на товар раніше строку сплати за нього і набуває можливості продати товар і за виручені гроші виконати зобов’язання по оплаті трати. Таким чином продавець кредитує покупця на суму трати до момента сплати по ній. Однак на протязі строку дії тратти продавець несе ризик по неоплаті трати і тому , як правило експортери вимагають від імпортерів банківських гарантій по оплаті трат.
Процес розвитку операції документарного інкасо містить ,як правило у собі три фази :
1. Інкасове доручення продавця. Воно видається експортером своєму банку після відправки товару разом з документами , що засвідчують відправку товару , його страхування , проходження контролю якості та відповідності , а також митні документи та інші , що зумовлені контрактом та законодавством країн постачальника та покупця.
2. Пересилка документів банком-ремітентом інкасуючому банку. На цьому етапі банки , що приймають участь в розрахунках повинні перевірити документи на відповідність умовам угоди та діючій законодавчій базі .
3.Інкасування платежа та перевод виручки . Після перевірки документів інкасуючий банк виставляє їх покупцю , який здійснює платіж по них . Наступним кроком є перевод виручки експортеру. При інкасо “ документи проти акцепту “ продавець акцептує трату і передає її до свого банку чи банку -ремітету.
2.4 Акредитив.
2.4.1 Сутнісь акредитивних операцій та основні форми акредитиву
У відповідності з Уніфікованими правилами та звичаями акредитив - це угода за якою банк зобов’язується на прохання клієнта виконати оплату документів третій особі на користь якого відкритий акредитив , тобто бенефіцеару . У випадку застосування тратт банк зобов’язується виконати оплату , акцепт або нігоциацію тратти , що виставлена бенефіциаром. В залежності від обумовленості виплат з акредитива розрізняють документарний товарний акредитив , виплати з якого обумовлені наданням комерційних та фінансових документів ; та грошовий акредитив - іменний документ , який містить доручення про виплату грошей отримувачу при виконанні їм зазначених в акредитиві умов. В зовнішній торгівлі використовуються як правило документарні акредитиви . Ця форма розрахунків характерна активною участю банків і направлена на захист інтересів продавця , бо гарантує оплату товару . Треба зазначити , що в операціях з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу з документами , а не з товарами чи послугами до яких вони відносяться .
В світовій практиці у відповідності з Уніфікованими правилами та звичаями існує наступна класифікація акредитивів.
Види акредитивів за крітеріями забезпечення .
· Відзивний акредитив . Банк , що відкрив такий акредитив (банк-емітент) у будь-який час може його анулювати або змінити . Але як правило банк-емітент вдається до таких дій за наказом покупця . Отже очевидно , що використання такої форми платежа може бути доцільним , лише коли партнери по угоді давно знають один одного та сторона покупця викликає повну довіру в продавця . В усіх інших випадках рекомендується вдаватися до безвідзивного акредитиву. Слід зауважити , що акредитив , який не містить відомостей про те чи є він відзивним чи невідзивним вважається безвідзивним .
· Безвідзивний непідтверджений акредитв Цей вид акредитиву чітко встановлює зобов’язання банка-емітента у відповідності з умовами акредитива виконати платіж , провести акцепт або нести відповідальність за оплату тратті в зазначений термін. Одностороннєя ліквідація та зміна акредитиву не можлива .
· Безвідзивний підтверджений акредитв
Підтвердженя безвідзивного акредитива іншм банком в силу повноважень або прохання банка-емітента являє собою тверде зобов’язання банка , що підтверджує акредитив , в доповнення до зобов’язання банка-емітента. При безвідзивному підтвердженому акредитві для бенефіціара існує два незалежних зобов’язання : банка-емітенті та банка , що підтвердив акредитив. В ролі підтвержувального банка виступають як правило першокласні банки країни експортера. В цьому випадку експортер уникає проблем з ризику країни-імпортера та від почтового ризику. Отже підтвержений акредитив має дуже високу ступінь забезпечення .
Види акредитивів за видом платежа
· Акредитиви з платежом по пред’явленню Бенефіциар отримує виручку з акредитива після надання та превірки документів. Термін перевірки банкрм документів не повинен перевищувати 7 робочих діб.
· Акцептні акредитиви При акцептному акредитиві експортер виставляє тратту на банк-емітент або на банк, що підтвердив акредитив . Термін оплати по данному акредитиву прив’язується до певної події . Таким чином при пред’явленні документа провадиться не оплата , а акцепт тратти.
· Акредитиви з відстроченим платежом. Відміннсть від попереднього способу полягає лише увідсутності тратти : уповноважений банк зобов’язується виплатити суму по акредитиву через зазначений проміжок часу. Фактично це є механізмом кредитування покупця . За час до оплати платежа він може перепродати товари і з виручки оплатити сумму акредитиву.
· Акредитиви з нігоціацією Під нігоціацією слід розуміти зобов’зання виконуючого банка провести оплату наданих експортером тратт/документів , якщо вони відповідають умовам акредитива . Виконуючий банк зобов’заний провести нігоціацію лише у випадку , коли він підтвердив акредитив . В інших випадках нігоціацію проводить банк-емітент .
· Акредитиви з авансовим платежом . Існує багато форм авансових платежів по акредитиву . Основні це - незабезпечені авансові платежі , забезпечені платежі та червона обмовка . Преший вид є досить ризикованим для імпортера , бо він не гарантує добросовісного використання авансу . У випадку з забезпеченим авансом банк бенефіціара виставляє певну гарантію під аванс. При використанні червоної обмовки виконуючий банк вправі виплатити бенефіціару ще до подання документів певну сумму авансу для приготування товару. Виплата провадиться під розписку та додаткове зобов’язання бенефіціара надати документи вчасно.
· Револьверні акредитиви Покупець часто замовляє кількість товару більшу ніж він здатний зараз оплатити. Це робиться з ціллю отримання знижки. Поставка товара ділиться на частини . В цьому випадку постачальник може вимагати револьверного акредитиву. Суть його полягає в наступному. Сумма револьверного акредитиву може бути поновлена певну кількістьразів до досягнення суми зягальної поставки .
2.4.2 Застосування акредитива , як механізму фінансування
В протилежність виробнику товара , посередник діє за свої власні кошти або на комісійній основі і закуповує товар безпосередньо у виробника. Останній цілком справедливо вимагає від посередника представлення співрозмірного банківського забезпечення ще до початку процеса виробництва і максимального при поставці. Такаж проблема виникає у генерального підрядчика , який здійснює поставку комплектного обладнання , виробником частини якого є субпідрядники. Певна річ , що вони теж повинні приймати участь в акредитивному забезпеченні , яке надається кінцевим покупцем.
У всіх означених випадках виникає питання як з основного акредетива виставленого на генерального підрядника отримати отрмати активи , які моглиб бути використані субпідрядниками . Це дуже важливо , бо часто ані посередник , ані генпідрядник не мають достатньо коштів для задоволення потреб виробника чи субпідрядника .
В цьму випадку роль інструмента фінансування найкраще виконує переводний ( трансферабельний ) акредитив .
Переводним акредитивом є акредитив за яким Перший бенефіціар може просити банк , уповноважений виконати платіж , прийняти зобов’язання про те , що акредитивом міг би користуватись повністю чи частково один або декілька Других бенефіціарів . Таким чином посередник або генпідрядник шляхом перводу виставленого на них акредитива на користь виробника чи субпідрядника виконують свої зобов’зання перед ними . Цей механізм дозволяє уникнути посереднику ( генпідряднику ) банківського кредиту .
Висновки
Підводячи підсумки я вважаю за необхідне зробити наголос на декількох особливо важливих моментах .
Якщо наша держава поставила собі за ціль стати економічно і політично незалежною , то першочерговою умовою цього є вихід та закріплення України на зовнішньоекономічній арені . Природньо постає питання про формування у зарубіжних партнерів привабливого іміджу нашої держави . Такий імідж може бути сформований лише за умов дотримання суб’єктами господарювання тих правил та норм , що існують у світовій практиці зовнішньоекономічних відносин .
Важливою частиною системи зовнішньоекономічних відносин є її відрегульований і чітко функціонуючий фінансовий механізм . Під таким механізмом треба розуміти систему фінансових відносин , яка спираючись на світовий досвід забезпечить реалізацію інтересів нашої держави у зовнішньекономічних стосунках .
Треба чітко усвідомити , що в капіталістичному світі , в який ми намагаємось інтегруватись , данний фінансовий механізм створювався і вдосконалювався починаючи з кінця 19 сторічча. Певно , що був досягнений певний успіх у цій сфері . Отже нашій країні не треба “ винаходити велосипеда “ і проходити той шлях , який вже був пройдений .
Нам надається можливість , спираючись на світовий досвід , уникнути тих помилок , які були зроблені до нас , і враховуючи їх будувати власний фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності . В данному випадку не йдеться про сліпе копіювання “ західного зразка “ , а про його пристосування до наших специфічних умов на першому єтапі і подальше самостійне формування вищезазначеного механізму .
Ефективність такої схеми розвитку можна побачити на прикладі Японіі , яка після 2 Світової війни , застосовуючи найкращий світовий досвід і своє прагнення працювати створила на данний момент одну з наймогутніших фінансових систем світу .
С п и с о к в и к о р и с т а н о ї л і т е р а т у р и .
1
Аленичев
Страхування валютних ризиків
М., Іст - Сервис ,1994
2
Бабинцев
Міжнародні економічні та валютно-фінансові відносини
М.,Прогрес,Університет , 1994
3
Бунько В.А.
Валютно-кредитні операції та розрахунки по зовнішньоторгівельним контрактам
С - Пб., МЦЕНТ,1995
4
Голодець И.В.
Законодавчі акти України по зовнішньоекономічній діяльності , випуск 3
К., Манускрипт , 1995
5
Кізіма Т.
Оподаткування прибутку підприємств з іноземними інвестиціями .
К., Фінанси України № 9 1996
6
Красавіна М.
Міжнародні валютно-кредитні відносини
М., Фінанси та статистика 1994
7
Снегов И.
Відміна податкових пільг по зовнішньоекономічним операціях як джерело поповнення бюджета
К., Фінансовая Україна № 12 1996
8
Соболев Б.В.
Основні аспекти державної кредитно-інвестиційної політики України
К., Фінанси України № 3-4 1996
9
Тітова Г.А.
Розрахунки за документарними зовнішньоторгівельними угодами
М., Банкцентр 1995
10
Хмелевський О.В.
Фінансові аспекти зовнішньої торгівлі України
К., Фінанси України № 2 1996
11
Закон України “ Про зовнішньоекономічну діяльність “
12
Положення НБУ “ Про кредитування “
13
Закон України “ Про страхування “
К., Україна - бізнес , № 5 1996
14
Дикрет КМУ “ Просистему валютного регулювання та валютного контролю “
Бабинцев
Бунько В.А.
Голодець И.В.
Кізіма Т.
Красавіна М.
Снегов И.
Соболев Б.В.
Хмелевський О.В.
 |
НОВОСТИ | |
| Изменения | ||
| Прошла модернизация движка, изменение дизайна и переезд на новый более качественный сервер | ||
|
СЧЕТЧИК | |
| БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА | ||
 |
© 2010 | |