Налогообложение предприятия

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Налогообложение предприятия

Налогообложение предприятия

Вступ.

Вихідним положенням для поняття сутності податків є розуміння того, що

податки є найважливішою і найдавнішою формою фінансових відносин між

державою і членами суспільства. Поява податків зумовлена виникненням

держави і виконанням державою суспільно необхідних функцій. За економічним

змістом податки - це фінансові відносини між державою і платниками податків

з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових

коштів, необхідних для виконання державою її функцій.

Централізований фонд грошових коштів держави може бути сформованим як

за рахунок податків, так і за рахунок інших надходжень, таких як плата,

відрахування, власні доходи держави і неподаткові доходи. Ці поняття

необхідно розрізняти за допомогою ознак, що характеризують ту чи іншу

фінансову категорію. Важливо звернути увагу на різну структуру податкових

надходжень до централізованого фонду грошових коштів держави в країнах з

ринковою економікою та в країнах з перехідною економікою. В перспективі в

Україні має змінитися структура у бік зростання питомої ваги прямих

податків.

За останні роки Державний бюджет України поповнюється за рахунок нових

видів податків, зборів і платежів та неподаткових надходжень:

- плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин;

- рентна плата за нафту та природний газ, які видобуваються в Україні;

- надходження до інноваційного фонду;

- надходження від реалізації дорогоцінних металів та ін.

Постійні зміни та доповнення податкового законодавства України призводять

до недоодержання спрогнозованих показників виробничо-господарської

діяльності підприємств та її недосягнення кінцевого результату - прибутку,

рентабельності, окупності капіталовкладень та ін. Це створює фактор

невизначеності підприємств у податковій системі України.

В цій курсовій роботі ми приділимо особу увагу сутності та функціям

податків, їх видам, а також розглянемо процес обчислення та сплати податків

на підприємстві.

1. Техніко-економічна характеристика підприємства.

Повне найменування підприємства: державне відкрите акціонерне

товариство «Шахта імені М.И. Калініна» - ДПДХК «Донвугілля».

Форма власності – державна .

Чисельність працівників – 1757 чоловік (на 01.01.2000 року).

Статутний фонд – 23216179 грн.

Об'єм виробництва 310 тис. тонн.

Рік заснування підприємства - 1961 рік

Адреса підприємства: 83017, м. Донецьк, проспект Мира 44. Тел. 90-33-

62.

Керівник підприємства – Панфілов Юрій Миколайович.

Метою діяльності ДВАТ «Шахта імені М.И. Калініна» є:

1. Задоволення потреб на вугільну продукцію, як на внутрішньому, так і на

зовнішньому ринках;

2. Одержання прибутку, як результату виробничої діяльності, дотримуючи

діючого законодавства України;

3. Реалізація соціально-економічних інтересів акціонерів ДВАТ і його

працівників.

Предметом діяльності ДВАТ «Шахта імені М.И. Калініна» є:

1. видобуток, переробка і збагачення вугілля, підвищення

конкурекнтноспроможності вугільної продукції;

2. ефективне використання вугільних запасів, основних фондів, трудових,

матеріальних і фінансових ресурсів;

3. залучення інвестицій і інвестиційна діяльність;

4. упровадження нових технологій, сучасної техніки, засобів

автоматизації;

5. капітальний ремонт, реконструкція і будівництво промислових об'єктів;

6. своєчасне матеріально-технічне забезпечення виробництва;

7. своєчасне відновлення очисного фронту;

8. збут і торгівля вугільної продукції;

9. зміст і експлуатація автомобільного транспорту, перевезення вантажів і

людей;

10. операції з цінними паперами, здійснення власних фінансових,

комерційних, маркетингових, лізингових, експортних, імпортних

операцій, зовнішньоекономічна діяльність, а також інша діяльність не

заборонена законом.

Види діяльності, що підлягають ліцензуванню, здійснюватися при

наявності ліцензії.

Засновником ДВАТ «Шахта імені М.И. Калініна» є Міністерство вугільної

промисловості України.

Органи керування товариства складаються з:

1. Вищого органа керування Товариства;

2. Наглядацької Ради Товариства;

3. Правління Товариства;

4. Ревізійної комісії Товариства.

Вищим органом Товариства є Загальні збори акціонерів.

Виконавчим органом Товариства, що здійснює керування його потоковою

діяльністю, є Правління.

Правління вибирається терміном на один рік і підзвітне у своїй

діяльності Вищому Органу і Наглядацькій раді Товариства, а також

організовує виконання їхніх рішень. Воно складається з 11 чоловік:

- голова Правління;

- 1-й заступник голови Правління;

- заступники голови Правління;

- головний бухгалтер Товариства;

- інші члени Правління Товариства.

Засідання Правління проводяться не рідше одного разу на місяць і

вважаються правомочними, якщо на них присутні ? його членів. Рішення

Правління приймаються більшістю голосів (у випадку розподілу голосів

нарівно – голос голови Правління є вирішальним).

Позачергове засідання Правління збирається за вимогою голови Правління

або 1/3 частини членів Правління.

Перевірка господарської діяльності Суспільства здійснюється Ревізійною

комісією, що затверджується Вищою радою Товариства. Перевірки

фінансової діяльності ДВАТ «Шахта ім. М.І, Калініна» здійснюється також

державною податковою інспекцією, а також аудиторськими службами, контрольно-

ревізійним керуванням Міністерства вугільної промисловості України і

ДХК "Донвугілля"».

Організаційну структуру керування підприємством можна представити в

такий спосіб:

На чолі Шахти знаходитися директор-голова правління. У директора в

підпорядкуванні знаходитися: апарат при керівнику (який сприяє прийняттю

рішень по окремих питаннях), а також заступники директора по окремих

організаційно-технічних питаннях. До них відносяться наступні керівники:

- зам. Директора по економічних питаннях;

- головний бухгалтер;

- юрист-консультант;

- начальник штабу цивільної оборони;

- начальник відділу МТЗ;

- головний інженер;

- головний механік;

- головний енергетик;

- зам. директора по виробничій діяльності;

- зам. директора по реалізації і якості реалізованої продукції;

- помічник директора по комерційній діяльності;

- зам. директора по охороні праці;

- помічник директора по кадрам і побуту;

- начальник автотранспортної ділянки.

Зам. директору по виробничій діяльності Шахти підкоряється:

1. виробнича служба;

2. ділянки по видобутку вугілля;

3. ділянки шахтного транспорту (колісний і конвеєрний);

4. технологічний комплекс поверхні.

У головного інженера Шахти в підпорядкуванні знаходяться:

1. технічна служба;

2. Технологічна служба;

3. Маркшейдерська геологічна служби;

4. Ділянки підготовчих і гірничо-капітальних робіт;

У підпорядкуванні в помічника директора по кадрам і побуту знаходитися:

1. відділ кадрів;

2. лад цех;

3. ділянка господарських робіт;

4. автотранспортна ділянка.

Зам. директора по економічних питаннях керує:

1. планово-економічним відділом;

2. відділом організації праці і заробітної плати.

Економіст по претензійній роботі і договорам, а також начальник відділу

матеріально-технічного постачання підкоряються безпосередньо головою

правління – директору шахти ім. М.И. Калініна.

Чисельність працівників по категоріях за листопад 2000 року зазначена

в додатку №1.

Структура шахти ім. М,И. Калініна ДП ГХК «Донвугілля» на 01,04,1999

року зазначена в додатку №2.

Техніко-економічні показники за жовтень 2000 року.

|№ |Найменування |За місяць |За рік |

| | |План |Факт | % |+/- |План |Факт |% |+/- |

| |Видобуток |24000 |18208 |75,9|-5792 |248000|244005|98,4|-3995|

| |вугілля | | | | | | | | |

| |Зольність |30,5 |31,1 |102 |0,60 |30,5 |30,3 |99,3|-0,20|

| |вугілля | | | | | | | | |

| |Видобуток по | | | | | | | | |

| |ділянках: №8 |12800 |10658 |83,8|-2142 |122300|125058|102 |2758 |

| |№9 |11200 |7550 | |-3650 | | |94,6|-6753|

| | | | |67,4| |125700|118947| | |

| |Виїмка вугілля |9477 |7090 |74,8|-2387 |88668 |82741 |93,3|-5927|

| |Реалізація в |24000 |19018 |79,2|-4982 |248000|241015|97,2|-6985|

| |натуральному | | | | | | | | |

| |вираженні | | | | | | | | |

| |Реалізація в |1709 |1605,5|93,9|-103,5|17660 |18824 |107 |1164 |

| |розрахункових | | | | | | | | |

| |цінах | | | | | | | | |

| |Валова продукція|1549 |1227,4|79,2|-321,6|16006 |15561 |97,2|-445,|

| | | | | | | | | |4 |

| |Робітників |1700 |1445 |85 |-255 |1717 |1509 |87,9|-208 |

| |Вироблення 1 |799 |737 |92,2|-62 |8183 |9000 |110 |817 |

| |трудящого | | | | | | | | |

| |Продуктивність 1|14,1 |12,6 |89,4|-1,5 |14,4 |16,2 |113 |1,80 |

| |робітника | | | | | | | | |

| |Кількість |2 |2 |100 | |2 |2 |100 | |

| |очисних забоїв | | | | | | | | |

| |Середня довжина |514 |516 |100,|2 |517 |516 |99,8|-1,00|

| |забоїв | | |4 | | | | | |

| |Навантаження на |462 |325 |70,3|-137 |490 |431 |88,0|-59,0|

| |забоїв | | | | | | | |0 |

| |Штат на очисних |392 |308 |78,6|-84,00|410 |339,00|82,7|-71,0|

| | | | | | | | | |0 |

| |Штат на |315 |298 |94,6|-17 |321 |313 |97,5|-8,00|

| |підготовчих | | | | | | | | |

| |На підземному |217 |149 |68,7|-68,00|217 |154 |71,0|-63,0|

| |транспорті | | | | | | | |0 |

| |На ремонті |158 |133 |84,2|-25 |151 |126 |83,4|-25,0|

| | | | | | | | | |0 |

| |Інші підземні |313 |276 |88,2|-37,00|312 |295 |94,6|-17,0|

| | | | | | | | | |0 |

| |На поверхні |305 |281 |92,1|-24,00|306 |282 |92,2|-24,0|

| | | | | | | | | |0 |

| |Разом робітників|1700 |1445 |85,0|-255 |1717 |1509 |87,9|-208,|

| | | | | | | | | |0 |

| |Керівники |179 |157 |87,7|-22 |180 |157 |87,2|-23,0|

| | | | | | | | | |0 |

| |Фахівці |57 |62 |109 |5,00 |57,00 |61,00 |107 |4,00 |

| |Службовці |2 |2 |100 | |2 |2 |100 | |

| |Кількість | |3,00 | |3,00 | |90,00 | |90,00|

| |нещасливих | | | | | | | | |

| |випадків | | | | | | | | |

| |Кількість | |4,00 | |4,00 | |96,00 | |96,00|

| |прогульників | | | | | | | | |

| |Днів прогулів | |21,00 | |21,00 | |267,00| |267,0|

| |Фонд оплати |723,00|567,00|78,4|-156,0|7223 |5950,5|82,4|-1273|

| |праці ППП | | | |0 | | | | |

| |Фонд оплати |723 |569,50|78,8|-153,5|7223 |5972,9|82,7|-1250|

| |праці усього | | | |0 | | | | |

| |Середня |379,1 |340,3 |91,2|-32,80|369,3 |344,2 |93,2|-25,1|

| |заробітна плата | | | | | | | | |

| |ППП | | | | | | | | |

| |Собівартість 1 |71,21 |139,13|195,|67,92 |87,33 |111,33|127,|24,00|

| |тонни вугілля | | |4 | | | |5 | |

| |Прибуток, тис. |- |-1923 | |-1923 |-3998 |-4499 | |-5015|

| |гривень | | | | | | | | |

| |Оптова ціна |71,21 |84,42 |118,|13,21 |71,21 |78,10 |109,|6,89 |

| |реалізованого | | |6 | | | |7 | |

| |вугілля | | | | | | | | |

2. Сутність та види податків

Податок як фінансову і економічну категорію характеризують такі

ознаки: примусовий характер, безеквівалентність, відсутність цільового

використання, законодавча регламентація, однаковий підхід до всіх

платників, зміна форми власності. Плата на відміну від податків передбачає

певну еквівалентність відносин платника з державою. Відрахування

передбачають цільове призначення платежів. Власні доходи держави виникають

у держави як власника засобів виробництва. До неподаткових доходів держави

відносять різноманітні платежі, введення яких не має на меті фіскальні

інтереси держави, наприклад, фінансові санкції і штрафи, доходи від

конфіскованого майна тощо.

Сутність податків як економічної категорії проявляється в їх функціях.

Функції податків випливають із функцій фінансів. Податки безпосередньо

пов'язані з розподільною функцією фінансів в частині перерозподілу вартості

валового внутрішнього продукту від юридичних і фізичних осіб на користь

держави, тобто виступають методом централізації ВВП у бюджеті, виконуючи

тим самим фіскальну функцію. Крім фіскальної податки виконують регулюючу

функцію, суть якої полягає у впливі податків на різи сторони діяльності їх

платників.

Таким чином, через фіскальну функцію системи оподаткування

задовольняються загальнонаціональні необхідні потреби, а за допомогою

регулюючої функції формуються протидії надлишковому фіскальному тиску,

тобто створюються спеціальні механізми, які забезпечують баланс економічних

інтересів держави, юридичних та фізичних осіб.

Обидві функції податків дозволяють трансформувати внутрішній потенціал

оподаткування із абстрактно сприйманої їх спроможності впливати на якісні і

кількісні параметри базису в реальні результати такої дії. Аналітична

оцінка, досягнутих результатів, співставлення їх з прогнозними і

очікуваними в кожний конкретний період часу дозволяють судити про роль

всієї системи оподаткування, окремих груп податків (прямі і непрямі

податки, ресурсні або податки на майно, місцеві податки тощо), а також

кожного податку окремо, залежно від функцій податків, що розглядаються.

Вивчаючи функції податків, необхідно звернути увагу на те, що серед

економістів не існує єдиної точки зору щодо функцій, які виконують податки,

і крім вищеназваних називаються ще розподільна, контрольна, стимулююча,

економічна та соціальні функції податків.

В основі побудови механізму стягнення податків лежать елементи системи

оподаткування, такі як: суб'єкт, об'єкт, ставка, одиниця оподаткування,

джерело сплати і квота.

Суб'єкт або платник податку — це та фізична або юридична особа, яка

безпосередньо його сплачує.

Об'єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується.

Одиниця оподаткування — це одиниця виміру (фізичного чи грошового)

об'єкта оподаткування.

Ставка — це розмір податку на одиницю оподаткування. В залежності від

обсягу оподаткованих операцій ставки можуть бути універсальні або

диференційовані.

Джерело сплати — це дохід платника, з якого він сплачує податок.

Квота — це частка податку в доходах платника.

Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та

функції податків, показати їх роль у податковій політиці держави, напрям і

характер впливу на соціально-економічну сферу. Податки класифікують за

кількома ознаками.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на

податки на доходи, податки на споживання, податки на майно.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони

поділяються на загальнодержавні і місцеві, які відповідно встановлюються

вищими або місцевими органами влади.

За способом стягнення розрізняють два види податків — розкладні і

окладні. Розкладні податки встановлюються в загальній сумі відповідно до

потреб в доходах, а потім цю суму розкладають (розподіляють) по окремих

територіальних одиницях або платниках. Окладні податки передбачають

установлення спочатку ставок, а відтак розміру податку для кожного платника

окремо.

За формою оподаткування розрізняють прямі і непрямі податки. Прямі

податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір прямо

залежить від масштабів об'єкта оподаткування. В свою чергу, прямі податки

поділяються на дві групи:

1) особисті;

2) реальні.

Особисті податки встановлюються персонально для конкретного платника.

Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та

дарування, подушний. Реальні податки передбачають оподаткування майна за

зовнішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, промисловий, на

грошовий капітал.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, а їх розмір для

окремого платника прямо не залежить від його доходів.

У світовій практиці існують три види непрямих податків: акцизи, фіскальна

монополія і мито. Нині в Україні стягуються акцизи, які в свою чергу

складаються з універсального та специфічних акцизів і мита. Непрямі податки

на відміну від прямих мають свої переваги і недоліки. Вони ефективніші в

фіскальному аспекті, оскільки оподатковують споживання, яке в свою чергу є

більш стабільною і негнучкою величиною, ніж прибутки. Від них важко

ухилитись і досить легко контролювати їх сплату. Непрямі податки не

впливають на процеси нагромадження, але вони регресивні в соціальному

аспекті і здійснюють досить значний вплив на загальні процеси

ціноутворення.

Специфічні акцизи виникли набагато раніше, ніж універсальні.

Характерними їх рисами є обмежений перелік товарів, по яких вони

стягуються, та диференційовані ставки по окремих групах товарів.

Універсальні акцизи відрізняються від специфічних універсальними ставками

на всі групи товарів та ширшою базою оподаткування.

Поширення універсальних акцизів зумовлене низкою чинників. Широка база

оподаткування забезпечує стійкі надходження до бюджету, які не залежать від

змін в уподобаннях споживачів та асортименті реалізованих товарів.

Універсальні ставки полегшують контроль податкових органів за правильністю

сплати податку. Універсальні акцизи доволі нейтральні до процесів

ціноутворення, оскільки податковий тягар рівномірно розподіляється між

усіма групами товарів. Такі недоліки непрямих податків, як значний вплив на

інфляційні процеси і регресивність в соціальному аспекті, виражені в

універсальних акцизах яскравіше, ніж в інших непрямих податках.

У податковій практиці існують три форми універсальних акцизів: податок з

продажів (купівель) у сфері оптової або роздрібної торгівлі, податок з

обороту і податок на додану вартість. Об’єктом оподаткування податку з

продажу (купівель) у ланках оптової чи роздрібної торгівлі є валовий дохід

на кінцевому етапі реалізації чи виробництва товарів, тобто оподаткування

проводиться лише один раз, на одній ступені руху товарів.

Податок з обороту також стягується з валового обороту, але вже на всіх

ступенях руху товарів. Із цим пов'язаний значний недолік податків цієї

групи — кумулятивний ефект, який полягає в тому, що в об'єкт оподаткування

включаються податки, які були сплачені раніше, на попередніх етапах руху

товарів. Податок на додану вартість сплачується на всіх етапах руху

товарів, але об’єктом оподаткування виступає вже не валовий оборот, а

додана вартість, що зберігає переваги податку з обороту, але водночас

ліквідує його головний недолік — кумулятивний ефект.

Фіскальна монополія — це прибуток держави від реалізації

монополізованих державою товарів. При частковій монополії держава

монополізує або тільки процес ціноутворення, або ціноутворення і

виробництво певних видів товарів, або ціноутворення і реалізацію. При

повній монополії держава залишає за собою виключне право на виробництво і

реалізацію окремих товарів за встановленими нею цінами.

Мито встановлюється при переміщенні товарів через митний кордон

держави, тобто при ввезенні, вивезенні або транспортуванні транзитом. На

відміну від інших непрямих податків стягнення мита має за мету не стільки

фіскальні потреби держави, скільки формування раціональної структури

експорту і імпорту. Залежно від мети введення розрізняють наступні види

мита: статистичне, фіскальне, протекціоністське, антидемпінгове,

преференційне, зрівняльне.

Необхідно звернути увагу на порівняльну характеристику прямих і

непрямих податків. Прямі податки майже не впливають на ціни, але зменшують

доходи платників, тим самим впливаючи на обсяги інвестиційного і

споживацького попиту. В той же час вони не змінюють структури попиту, на

відміну від деяких видів непрямих податків. Пряма залежність між сумою

прямих податків і обсягом доходу сприяє збільшенню можливостей для держави

в регулюванні економічних процесів і вирішенні проблем соціальної

справедливості за рахунок прогресивних ставок оподаткування. Проте з

фіскальної точки зору вони поступаються непрямим в стабільності надходжень,

в рівномірності розподілу надходжень по окремих регіонах, в існуванні більш

сприятливих умов щодо ухилення від їх сплати.

3. Види податків.

Види податків, зборів (обов'язкових платежів) і порядок зарахування їх

до бюджетів

В Україні стягуються:

- загальнодержавні податки і збори (обов'язкові і платежі);

- місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).

До загальнодержавних належать такі податки і| збори (обов'язкові

платежі):

1) податок на додану вартість:

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно (нерухомість);

8) плата (податок) за землю;

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і

механізмів;

11) податок на промисел;

12) збір за геологорозвідувальні роботи, здійснені за рахунок державного

бюджету;

13) збір за спеціальне використання природних ресурсів; .

14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

15) збір до Фонду для здійснення заходів з ліквідації наслідків

Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення;

16) збір на обов'язкове соціальне страхування;

17) збір на обов'язкове-державне пенсійне страхування;

18) збір до Державного інноваційного фонду;

19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються

Верховною Радою України і стягуються на всій території України.

Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових

платежів) до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки

Крим, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається відповідно

до законів України.

Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі) Ставки податків (зборів)

або їх граничний розмір — станом на 01.07.99 р.

До місцевих податків належать:

1) податок з реклами — не більше 0,1% вартості послуг І розміщення

одноразової реклами, 0,5% вартості послуг за розміщення реклами на тривалий

час;

2) комунальний податок — не більше 10% неоподатковуваного мінімуму доходів

громадян (17 гри.).

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

1) готельний збір — не більше 20% добової вартості;

2) збір за паркування автотранспорту — не більше 3% неоподатковуваного

мінімуму доходів громадян у спеціально обладнаних місцях і 1% у відведених

місцях;

3) ринковий збір — для громадян — не більше 20% мінімальної заробітної

плати, для юридичних осіб - не більше 3-х мінімальних заробітних плат;

4) збір на видачу ордера на квартиру — не більше 30% неоподатковуваного

мінімуму доходів громадян;

б) курортний збір — не більше 10% неоподатковуваного мінімуму доходів

громадян;

6) збір за участь у перегонах на іподромі — не більше трьох

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

7) збір за виграш у перегонах на іподромі — не більше 6% від суми виграшу;

8) збір з осіб, що беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі — не

більше 5% від суми плати, визначеної за участь у грі на тоталізаторі на

іподромі;

9) збір за право використання місцевої символіки — не більше 0,1% вартості

виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг) — для юридичних осіб; не

більше 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - для громадян-

підприємців;

10) збір за право проведення кіно- і телезйомок — сума, що не перевищує

фактичні витрати на проведення зазначених заходів;

11) збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і

лотерей — не більше 0,1% вартості до заявлених до місцевих аукціонів,

конкурсного розпродажу товарів або від суми, на яку випускається лотерея;

12) збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що

прямує за кордон, - до 0,5% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян -

з юридичних осіб і громадян України; від 5 до 50 - юридичні особи і

громадяни інших країн, у т. ч. суб'єкти колишнього СРСР;

13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг

— не більше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - для

суб'єктів, які здійснюють торгівлю постійно; 1 (один) неоподатковуваний

мінімум доходів громадян на день за одноразову торгівлю;

14) збір з власників собак - не більше 10% неоподатковуваного мінімуму

доходів громадян щорічно.

Розглянемо основні види податків:

ПДВ. Як зазначалося, податок на додану вартість (ПДВ) є непрямим

податком, а саме одним із видів універсальних акцизів. ПДВ був

запроваджений в Україні в 1992 році, і разом з акцизним збором замінив

податок з обороту і податок з продажів.

Податок на додану вартість має високу ефективність із фіскальної точки

зору. Широка база оподаткування, яка включає тільки товари, але й роботи та

послуги, забезпечує надійність стабільність бюджетних надходжень.

Універсальні ставки полегшують як обчислення податку для його платників,

так і контроль податкових органів за правильністю та своєчасністю сплати

останнього. Стягнення ПДВ на всіх етапах руху товарів, робіт, послуг мас

наслідком рівномірний розподіл податкового тягаря між усіма суб'єктами

підприємницької діяльності. Крім того, відсутнім є кумулятивний ефект в

ціноутворенні, коли податок нараховується на податок.

Недоліками ПДВ є значний його вплив на загальний рівень цін та

регресивність, особливо щодо малозабезпечених верств населення, а також

відволікання обігових коштів підприємств.

Об’єктом оподаткування ПДВ є додана вартість. Додана вартість є часткою

повної вартості товару чи послуги, це та її частина яка створюється саме на

цьому етапі виробництва. Обчислити її обсяг можна двома методами: перший —

від повної вартості відрахувати вартість сировини, матеріалів та послуг

виробничого характеру; другий — скласти величини заробітної плати,

прибутку, непрямих податків і амортизації. Оподаткування доданої вартості

створює умови для рівномірного включення податку в ціни товарів та послуг

на всіх етапах їх виробництва і реалізації.

З 1 жовтня 1997 року в Україні був введений в дію новий Закон щодо ПДВ,

який досить суттєво змінив механізм стягнення податку, що діяв раніше.

Розглянемо основні елементи ПДВ.

Платниками податку на додану вартість є як юридичні особи (резиденти

та нерезиденти, суб'єкти підприємницької діяльності діяльності та особи, що

не є суб'єктами підприємницької діяльності), так і фізичні особи, які

зобов'язані здійснювати утримання і внесення до бюджету податку, що

сплачується покупцем, або особи, які ввозять (пересилають) товари на митну

територію України та отримують від нерезидента роботи (послуги) для їх

використання або споживання на митній території України.

При цьому особа є платником ПДВ, якщо обсяг здійснюваних нею

оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) досягнув

протягом будь-якого періоду за останні дванадцять календарних місяців 1200

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Така особа зобов'язана

зареєструватися як платник податку не пізніше двадцяти календарних днів

після закінчення місяця, в якому був досягнутий зазначений обсяг

оподатковуваних операцій. Це положення не розповсюджується на осіб, що

здійснюють на митній території України підприємницьку діяльність з

торгівлі за готівкові кошти. Крім того, виключені з числа платників фізичні

особи, що здійснюють торгівлю за готівкові кошти на умовах сплати ринкового

збору.

Податок на додану вартість становить 20% бази оподаткування та додасться

до ціни товарів (робіт, послуг). Крім того, існує нульова ставка ПДВ,

введення якої передбачає створення пільгових умов для деяких видів товарів.

Акцизний збір є одним з непрямих податків, оскільки він включається в

ціни товарів і сплачується в кінцевому підсумку покупцем, а не виробником

товарів. Його відносять до категорії специфічних акцизів, тобто стягнення

податку провадиться за диференційованими по окремих групах товарів

ставками.

Акцизний збір був введений в Україні у 1992 році. Його ціль —

збільшити доходи бюджету за рахунок оподаткування високорентабельних

товарів непершої необхідності, які споживаються здебільшого населенням з

рівнем доходів вище середнього.

Навідміну від податку на додану вартість акцизним збором

оподатковуються виключно товари і не оподатковуються роботи та послуги.

Об'єктом оподаткування акцизним збором є повна вартість товарів, тоді як

ПДВ нараховується тільки на її частину — додану вартість. Кожна група

підакцизних товарів має визначену ставку, тоді як ПДВ стягується за

універсальною ставкою. Акцизний збір менше впливає на загальний рівень цін

в країні, оскільки перелік підакцизних товарів є досить незначним. З цієї

ж причини і його фіскальне значення набагато нижче, ніж у ПДВ. Однак він

має великий вплив на структуру споживання. Адже нерівномірне і досить

значне підвищення цін при стягненні акцизного збору зменшує обсяг

споживання в кількісному виразі. Цю властивість держава використовує,

зокрема, для обмеження споживання алкогольних і тютюнових виробів.

Акцизний збір сплачується лише один раз, тоді як ПДВ — на всіх етапах руху

товарів. З точки зору соціальної справедливості акцизний збій має переваги

над ПДВ, оскільки підакцизні товари споживаються, як правило, заможними

верствами населення, що пом 'якшує регресивність ПДВ, основний тягар якого

розподіляється між широкими верствами населення.

Платниками акцизного збору є всі суб'єкти підприємницьке діяльності, які

виробляють, імпортують або продають підакцизні товари, придбані до 1 січня

1992 року, а також громадяни У країни, іноземні громадяни та особи без

громадянства, які ввозять (пересилають) підакцизні товари на митну

територію України.

Об'єктом оподаткування акцизним збором для вітчизняних товарів є обороти

з реалізації підакцизних товарів, а також обороти з:

• реалізації товарів для промислової переробки;

• передачі товарів усередині підприємства для потреб власного споживання,

а також своїм працівникам;

• реалізації товарів без оплати їх вартості, а також в обмін на інші

товари (роботи, послуги);

• передачі безоплатно або з частковою оплатою товарів іншим

підприємствам, організаціям та фізичним особам;

• з реалізації продукції, виготовленої на давальницьких умовах (із

сировини замовника) та ін.

Об 'єктом оподаткування імпортних товарів є їх митна вартість з

урахуванням фактично сплачених сум мита або їх кількісні показники у

фізичному вимірі.

Перелік підакцизних товарів, як правило, включає в себе предмети непершої

необхідності та високорентабельні товари, споживання яких держава

намагається обмежити. Так, в Україні оподатковуються:

1.алкогольні і тютюнові вироби;

2. транспортні засоби;

3. нафтопродукти;

4. кава;

5. шоколад;

6. ювелірні;

7. шкіряні та хутрові вироби;

8. тощо.

Існують два види ставок по акішзному збору: у фіксованому виразі на

одицю товарів в кількісному виразі (наприклад, в євро за 1000 кг по

бензину); у відсотках до оборотів з реалізації товарів. Відповідно існують

і два різного порядку визначення суми акцизного збору. При цьому слід

звернути увагу, що по вітчизняних підакцизних товарах порядок визначення

акцизного збору дещо выдріняється від порядку визначення акцизного збору по

імпортних товарах.

Для обчислення акцизного збору по вітчизняних товарах, ставки яких

визначено у відсотках, необхідно визначити оподатковуваний оборот, оскільки

ставки акцизного збору застосовуються до оподатковуваного обороту, який вже

включає суму акцизного збору.

По імпортних товарах, придбаних за іноземну валюту, і ставки по яких

визначено у відсотках, оподатковуваний оборот визначається виходячи з

митної вартості цих товарів з урахуванням фактично сплачених сум мита.

Акцизний збір з товарів, ставки по яких визначені в євро, обчислюється

виходячи з натуральних показників відповідного товару в кількісному

виразі. При цьому по вітчизняних товарах для визначення акцизного збору

сума в євро перераховується у валюту України за курсом Національного банку

України на перший день місяця, в якому здійснюється відвантаження товарів.

Податок на прибуток підприємств, який стягується Україні, має дуже значне

фіскальне значення, чим відрізняється від аналогічних податків в економічно

розвинутих країнах. Це обумовлено перш за все пропорціями в розподілі ВВП,

які склалися історично: в централізовано-плановій економіці основну масу

доходів бюджету становили надходження від державих підприємств і досить

незначну — податки з населення, оскільки штучно стримувався фонд споживання

і збільшувався фонд нагромадження. В нинішніх умовах ймовірним є поступове

вис нювання між фондом споживання і фондом нагромадження, наслідком чого

стане збільшення бюджетного значення прибуткового податку з громадян і

зменшення — податку на прибуток підприємств.

Податок на прибуток підприємств крім значного фіскального значення має й

широкі можливості для регулювання і стимулювання підприємницької

діяльності. Цей вплив може здійснюватись як завдяки диференціації ставок

оподаткування по різних видах діяльності, так і завдяки наданню пільг у

виробництві пріоритетних товарів. Але в нашій країні можливості щодо

використання податку на прибуток як регулюючого фактора дещо обмежено його

великим бюджетним значенням.

Платниками податку на прибуток є:

1. З числа резидентів - суб'єкти і несуб'єкти господарської діяльності, а

також їх філії, які здійснюють діяльність, спрямовануна отримання прибутку

як на території України, так і за її межами.

2. З числа нерезидентів — фізичні або юридичні особи, якіотримують доходи з

джерелом їх походження з України.

Виключені з числа платників Національний банк України та його установи

(крім госпрозрахункових, що оподатковуються у загальному порядку), а також

установи пенітенціарної системи та їх підприємстваі, які використовують

працю спецконтингенту.

Об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення

суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат

платника податку і суму амортизаційнихвідрахувань. Тобто, для визначення

об'єкта оподаткування податку на прибуток спочатку необхідно визначити

відповідно суму скоригованого валового доходу, суму валових витрат і суму

амортизаційних відрахувань. Розглянемо, як вони визначаються.

Валовий дохід — це загальна сума доходу платника податку від усіх

видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в

грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України,

її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за

її межами.

Перелік доходів, що включаються і що не включаються до складу валового

доходу валового доходу, чітко визначено в законі. Так, наприклад,

скоригований валовий дохід включає:

. Загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг);

. Доходи від здійснення банківських, страхових та інших операційз надання

фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами,

борговими зобов'язаннями та вимогами;

. Доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують

звітному, та виявлені у звітному періоді;

. Доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій, у тому числі у

вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, безоплатно наданих

платнику податку товарів (робіт, послуг);

. Суми невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових

резервів;

. Тощо.

Не включаються до складу скоригованого валового доходу:

. Суми акцизного збору, податку на додану вартість, отримані

(нараховані)підпрриємством у складі ціни продажу продукції (робіт,

послуг), за винятком випадків, коли таке підприємство-отримувач не є

платником податку на додану вартість;

. суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді

прямих інвестицій або реінвестицій у корпорати вні права;

. суми одержаного платником податку емісійного доходу та інші надходження,

прямо визначені нормами закону.

Розглянемо наступний елемент — як визначається сума валових витрат.

Валові витрати виробництва та обігу (далі — валові витрати) — це

сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або

нематеріальнц формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт,

послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх

подальшого використання у власній господарській діяльності.

У законі наведено перелік витрат, що включаються і що ні включаються

до складу валових витрат. При цьому встановлення додаткових обмежень щодо

віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що

зазначені у законі, не дозволяється.

Переліки витрат, що включаються і що не включаються до складу валових

витрат, є досить великими. Так, до складу вилових витрат включаються:

. суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду

у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем

продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень,

установлених законом;

. суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) до

неприбуткових організацій, але не більше ніж чотири вісотки

оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду;

. суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з

допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у

розрахунку податкового зобов'язання;

. суми витрат, пов'язаних з ремонтом основних фондів у межах 5% від

балансової вартості цієї групи ОВФ на початок звітного року тощо.

Не включаються до складу валових витрат витрати на:

. потреби, не пов'язані з веденням основної діяльності, а саме: організацію

та проведення прийомів, відпочинку тощо, крім витрат, пов'язаних з

проведенням рекламної діяльності, в розмірі не більше 2% від

оподатковуваного прибутку за попередній звітний квартал;

. фінансування особистих потреб фізичних осіб;

. придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші

поліпшення основних фондів;

. утримання органів управління об'єднань платників податку та ін.

Не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не

підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами,

обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення

податкового обліку.

Слід звернути увагу, що частина видатків визначена в законі як витрати

подвійного призначення. Це означає, що до складу валових відносяться лише

ті витрати, віднесені до витрат подвійного призначення, які підпадають під

ознаки, сформульовані в законі. Так наприклад, до валових витрат

включаються: витрати платника податку на забезпечення найманих працівників

спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, необхідними для виконання

професійних обов'язків, а також продуктами спеціального харчування; але не

всі, а за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, та ін.

Для визначення суми амортизаційних відрахувань в законі визначаються

витрати, які підлягають амортизації (наприклад, придбання основних фондів

для виробничого використання) та які не підлягають амортизації (наприклад,

витрати на придбання невиробничих фондів). Основні фонди, залежно від

напрямку їх використання, розподіляються на три групи. Норми амортизації

встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних

фондів на початок звітного періоду. Суми амортизаційних відрахувань

звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації до

балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду, яка

визначається в порядку, вказаному в законі.

Як і в законі про ПДВ, існують особливості визначення дати збільшення

валового доходу і валових витрат, залежно від виду здійснюваної операції.

Розглянемо деякі випадки.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата,

яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з

подій, що сталася раніше:

. або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на

оплату товарів (робіт, послуг);

. або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт

(послуг)—дата фактичного отримання платником податку результатів робіт

(послуг).

Для товарообмінних (бартерних) операцій — дата здійснення заключної

(балансуючої) операції, що здійснюється після першої операції.

Датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на

податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася

раніше:

. або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський

рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають

продажу;

. або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) — дата фактичного

надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Датою збільшення валового доходу у разі здійснення бартерних

(товарообмінних) операцій вважається дата будь-якої з подій, що сталася

раніше:

. або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) — дата фактичного

надання результатів робіт (послуг) платником податку;

. або дата оприбуткування товарів, а для робіт (послуг) — дата фактичного

отримання результатів робіт (послуг) платником податку тощо.

Якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за

результатами звітного (податкового) кварталу має від'ємне значення (з

урахуванням суми амортизаційних відрахувань), дозволяється відповідне

зменшення об 'єкта оподаткування наступного звітного (податкового)

кварталу, а також кожного з наступних двадцяти звітних (податкових)

кварталів до повного погашення такого від'ємного значення об 'єкта

оподаткування.

Існують особливості оподаткування операцій особливого виду (бартерних

операцій, страхової діяльності, нерезидентів, операцій із розрахунками в

іноземній валюті, операцій з торгівлі цінними паперами, дивідендів тощо).

Так, наприклад, об'єктом оподаткування у страховиків-резидентів є валові

доходи, податок яких стягується за ставкою 3% (крім операцій по страхуванню

життя). Вводиться особливий порядок оподаткування доходів від виконання

довгострокових договірних зобов'язань в залежнос від оціночного коефіцієнту

його виконання тощо.

Прибуток платників податку, включаючи підприємства. Засновані на

власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 30% до об'єкта

оподаткування.

Перелік пільг по податку на прибуток невеликий. Так, звільняється від

оподаткування прибуток підприємств, що засновані всеукраїнськими

громадськими організаціями інвалідів та майно яких є їх власністю,

отриманий від продажу товарів (робіт, послуг), крім прибутку, одержаного

від грального бізнесу, де протягом попереднього звітного (податкового)

періоду кількість інвалідів,

які мають там основне місце роботи, становить не менш як 50% загальної

чисельності працюючих і фонд оплати праці таких інвалідів становить не менш

як 25% суми витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових

витрат.

Звільняється від оподаткування прибуток підприємств, отриманий від

продажу на митній території України спеціальних продуктів дитячого

харчування власного виробництва, спрямований на збільшення обсягів

виробництва та зменшення роздрібних цін таких продуктів.

Оподатковується у розмірі 50% від діючої ставки прибуток від продажу

інноваційного продукту, заявленого при реєстрації в інноваційних центрах;

ці пільги діють перші три роки після державної реєстрації продукції як

інноваційної.

Суми податків на прибуток, отриманий з іноземних джерел, що сплачені

суб'єктами господарської діяльності за кордоном, зараховуються під час

сплати ними податку на прибуток в Україні. При цьому розмір зарахованих сум

податку на прибуток з іноземних джерел протягом податкового періоду не може

перевищувати суми податку, що підлягає сплаті в Україні цим платником

податку протягом такого періоду.

Податок сплачується до бюджету не пізніше 20 числа місяця,

наступного за звітним кварталом.

Платники податку не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним

кварталом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток

за звітний квартал, розраховану наростаючим підсумком з початку звітного

фінансового року.

Протягом звітного (податкового) кварталу платники податку, за

винятком нерезидентів, бюджетних організацій та виробників

сільськогосподарської продукції, сплачують до бюджету за перший та другий

місяць такого кварталу авансові внески податку на прибуток, виходячи з

оподатковуваного обороту за підсумками першого та другого місяців звітного

(податкового) кварталу до 20 числа другого і третього місяця такого

кварталу відповідно.

4.Обчислення податків на підприємстві.

Збір за геологорозвідувальні роботи виконані за рахунок державного бюджету.

Розраховується за квартал і подається до налогової адміністрації.

Розрахунок проводиться по слідую чій схемі: обсяг погашених

балансових запасів корисних копалин (у даному випадку - вугілля) (тонн)

помножується на проіндексований норматив збору (грн./т).

Наприклад: 42.929*0.4822 = 20701,22 (грн.)

(додаток №_____(за 3 квартал 2000 року)).

НДС.

Для обчислення цього податку необхідно:

1. обчислити податкове зобов’язання (сума усієї реалізованої продукції за

місяць помножена на 0,2 (20 %)).

2. Обчислити податковий кредит (сума придбаної продукції помножена на 0,2

(20 %)).

3. Відняти від податкового зобов’язання податковий кредит. Саме ця сума

буде сплачена до бюджету.

Наприклад: шахтою була реалізована продукція на суму 2790130 грн., а

придбано на суму 1653875 грн.

По-перше необхідно обчислити податкове зобов’язання:

2790130*0,2 = 558026 грн.

По-друге треба знати податковий кредит:

1653845*0,2 = 330775 грн.

Сума до сплати становить 558026 – 330775 = 227251 грн.

(додаток № _____(за вересень 2000 року)).

Збір за спеціальне використання водних ресурсів.

Обчислення цього збору проводиться за слідую чою схемою:

Кількість використаної види помножується на норматив збору.

Через те, що сума нараховується наростаючим ефектом, необхідно

відняти суму, яка була сплачена раніше.

20% від суми, що залишилася, сплачується до місцевого бюджету, а 80 %

- до державного бюджету України.

Наприклад: 121356 літрів * 0,0983 грн/л = 11.929,00 грн

Сума до сплати становить 11929-8126 = 3803 грн

До місцевого бюджету сплачується 3803*0,2 = 760,30 грн

До державного бюджету України сплачується 3803*0,8=3042 грн.

(додаток №____(за 9 місяців 2000 року)).

Земельний податок.

Нараховується та сплачується за весь рік. Для визначення суми сплати

є формула:

Площа землі, що використовується * ставку податку.

Потім складається сума податку за всі види землі на підприємстві (під

житлом, багаторічні насадження, в межах чи за межами населеного пункту та

ін.) та сплачується до бюджету.

(додаток № ____(за 2000 рік)).

Плата за користування надрами.

Обчислюється:

Обсяг видобутку помножується на норматив збору.

60% сплачується до місцевого бюджету;

40% - до державного бюджету.

Нараховується наростаючим підсумком.

(додаток №______(за 9 місяців 2000 року)).

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування.

Встановлений Законом України “про збір на обов’язкове державне

пенсійне страхування” від 26 червня 1997 року.

Платниками податку є як фізичні , так і юридичні особи.

Для юридичних осіб ставка збору 32% від фонду оплати праці на

підприємстві.

Обчислюється наростаючим підсумком.

(додаток №____(за 9 місяців 2000року)).

Збір на обов’язкове соціальне страхування.

Встановлений Законом України “Про збір на обов’язкове соціальне

страхування” від 26 червня 1997 року.

Платниками податку є як фізичні , так і юридичні особи.

Для юридичних осіб ставка збору 5,5% від фонду оплати праці на

підприємстві. У складі загального нормативу 1,5% - збір на обов’язкове

страхування на випадок безробіття.

Обчислюється наростаючим підсумком.

(додаток №____(за 9 місяців 2000року)).

5. Розподіл прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств

Прибуток, що залишається після сплати всіх податків та інших

обов'язкових платежів до державного бюджету й до позабюджетних державних

фондів, є чистим прибутком підприємства. Він надходить у розпорядження

власників підприємства, а якщо це підприємство державне,— в розпорядження

його трудового колективу.

Права державних підприємств України у використанні чистого прибутку

дещо обмежені. Міністерства й відомства встановлюють для них у

централізованому порядку нормативи відрахувань від прибутку, що залишається

у їхньому розпорядженні, на технічне переобладнання виробництва, розробку

та освоєння нових технологій, здійснення природоохоронних заходів, нове

будівництво. Робиться це з метою підтримки певного рівня інвестиційної

діяльності під державним контролем.

Зазначені дії держави вимушені, вони спрямовані на подолання

суперечностей перехідного етапу розбудови ринкової| економіки. Те ж саме

слід зауважити й про таку обмежуючу норму. В 1994 р. уряд України

встановив, що в разі наявності у суб'єкта підприємницької діяльності,

заснованого на загальнодержавній власності, довгострокової заборгованості

(непогашених понад 60 днів боргів кредиторам), орган державної виконавчої

влади, до сфери управління якого належить підприємство, визначає порядок

використання ним прибутку (доходу) аж до повного погашення довгострокової

заборгованості.

Підприємства розподіляють прибуток, що залишається в їхньому

розпорядженні, за напрямами використання (з урахуванням зазначеного

застереження щодо державних підприємств) на власний розсуд. У процесі

розподілу чистого прибутку формуються грошові фонди цільового призначення:

. фонд коштів на розвиток та вдосконалення виробництва;

. фонд коштів на соціальні потреби;

. фонд коштів для матеріального заохочення;

. резервний (страховий) фонд;

. фонд коштів на інші цілі.

Приймаючи рішення про розподіл чистого прибутку, підприємство мусить

знайти оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових

ресурсів на виробничо-технічний та соціальний розвиток, матеріальне

заохочення трудівників (акціонерів, пайовиків) та на інші цілі.

Фонд коштів на розвиток і вдосконалення виробництва витрачається на

задоволення потреб, пов'язаних зі збільшенням обсягів виробництва,

технічним переозброєнням, удосконаленням технології виробництва, та інших

потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально-технічної

бази підприємства.

Конкретно ці витрати являють собою капітальні вкладення в будівництво

нових виробничих площ, реконструкцію підприємств, придбання і монтаж

нового устаткування, інші витрати капітального характеру, включаючи

природоохоронні й такі, що спрямовані на поліпшення умов праці й техніки

безпеки. Це також затрати на проведення науково-дослідницьких і

експериментально-конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових

прогресивних технологій та видів продукції.

За рахунок цієї частини чистого прибутку підприємства сплачують

заборгованість за довгостроковими банківськими кредитами на інвестиційні

цілі, пов'язані з капітальним будівництвом, а також за процентами на ці

кредити (слід підкреслити, що проценти за всі інші банківські кредити, крім

прострочених, є елементом затрат на виробництво й обіг, тому з прибутку їх

сплата не фінансується).

Однією з потреб виробництва, пов'язаних із його розширенням, є

збільшення власних фінансових ресурсів, які вкладаються в запаси сировини,

матеріалів, перехідні запаси незавершеного виробництва, готової продукції,

товарів, тобто збільшення фонду власних оборотних коштів. Тому підприємства

періодично спрямовують частину прибутку безпосередньо до статутного фонду

на приріст нормативу власних оборотних коштів.

Фонд коштів, спрямованих на соціальні потреби, використовується

переважно на такі витрати, які сприяють соціальному розвитку колективу

підприємства:

. будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт житлових будинків та

об'єктів соціально-культурної сфери;

. утримання об'єктів соціально-культурної сфери (дитячих дошкільних

закладів, лікарень, будинків і баз відпочинку, клубів і палаців культури

тощо);

. проведення оздоровчих, культурно-масових заходів, у тому числі придбання

путівок на відпочинок і лікування;

. інші подібні витрати (наприклад, на здешевлення харчування робітників і

службовців у заводських їдальнях, оснащення клубів, кімнат відпочинку,

гуртожитків теле- й радіоапаратурою, іншим обладнанням, придбання цінних

подарунків для ветеранів тощо).

Фонд коштів для матеріального заохочення спрямовується на стимулювання

заінтересованості трудящих підприємства в досягненні високих кінцевих

результатів роботи. В даному напрямі прибуток використовується на виплату

винагороди за загальні результати роботи за підсумком року, на одноразове

преміювання окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих

завдань, виплату премій за інші досягнення в роботі, а також надання

одноразової матеріальної допомоги робітникам і службовцям.

Резервні (страхові) фонди можуть створюватися за рахунок прибутку

підприємствами всіх форм власності для використання на випадок різкого

погіршення фінансового становища в результаті тимчасової зміни ринкової

кон'юнктури, стихійних лих тощо. Що ж стосується акціонерних товариств,

товариств з обмеженою відповідальністю та інших господарських товариств,

створення ними резервних (страхових) фондів за рахунок прибутку є

обов'язковим у порядку й розмірах, що визначаються установчими

документами.

Прибуток, що залишається на підприємствах після сплати податків та

інших обов'язкових платежів, може бути використаний також і на інші цілі

його власниками або трудовими колективами. Підприємства мають право

вкласти свої фінансові ресурси на створення спільних підприємств, у тому

числі з участю іноземних інвесторів, придбати акції, облігації, інші цінні

папери юридичних осіб. З прибутку підприємства можуть перераховувати кошти

на спеціально відкриті рахунки благодійних фондів, робити добровільні

внески установам культури, освіти, охорони здоров'я, фізкультури та спорту,

громадським організаціям інвалідів тощо.

Певна сума прибутку, що йде на добровільні внески та благодійні цілі

(в межах 4 % загальної суми прибутку), звільняється від оподаткування.

Одним з можливих шляхів використання прибутку підприємства це

вакористання її на ринку цінних бумаг. Поглиблення процесів реформування

економіки в напрямі створення повноцінних ринкових відносин супроводжується

розширенням операцій суб'єктів підприємницької діяльності на ринку цінних

паперів. Він являє собою специфічну сферу товарно-грошових відносин, де

об'єктом угоди виступають цінні папери — акції, облігації, векселі та інші.

Суб'єктами цих відносин є емітенти й інвестори: перші здійснюють випуск

цінних паперів та їх реалізацію з метою залучення фінансових ресурсів (ними

можуть виступати підприємства або держава), другі вкладають свої фінансові

ресурси з метою одержання прибутку шляхом одержання дивідендів, процентів,

а також через перепродаж цінних паперів на ринку.

Підприємства недержавних форм власності можуть вкладати (інвестувати)

частину свого прибутку, що залишається у їх розпорядженні після сплати всіх

податків і обов'язкових платежів, на придбання акцій акціонерних товариств,

облігацій (таких, які емітують інші юридичні особи, або державних).

Альтернативними формами інвестування вільного прибутку є вкладання коштів у

спільні підприємства (з участю іноземного капіталу або без нього),

розміщення їх на банківських депозитах, що також приносить доход.

Акція — це цінний папір, який засвідчує часткову участь її володаря у

майні акціонерного товариства і його право на одержання дивіденду — частини

чистого прибутку товариства, що розподіляється серед акціонерів. Облігація

засвідчує внесення грошових коштів, вона дає право її власникові одержувати

прибуток через фіксовану процентну ставку.

Приймаючи інвестиційне рішення про розміщення чистого прибутку через

ринок цінних паперів, підприємство повинно оцінити всі можливі варіанти

інвестування, маючи на увазі насамперед одержання якомога більшого

поточного доходу, а також забезпечення по можливості найнадійнішого захисту

нагромаджень від знецінення. Треба мати на увазі, що спектр ризиків

інвестування у цінні папери (це стосується навіть державних цінних паперів)

дуже широкий, він включає як повну або часткову втрату вкладених коштів,

так і несплату повністю або частково очікуваного доходу, знецінення

вкладених у цінні папери коштів за збереження їх номінальної величини.

Ось чому, приймаючи, наприклад, рішення про купівлю акцій якоїсь

компанії, підприємство має спочатку добре вивчити стан справ цього емітента

на базі даних, що є на фондових біржах, у відкритій пресі, інформації, яку

дають представники акціонерного товариства в публічних виступах, рекламних

оголошеннях тощо. При цьому одним із головних критеріїв прийняття

позитивного рішення про інвестування мають бути показники фінансового стану

акціонерного товариства. Ризикованим вважається інвестування коштів на

купівлю акцій компанії, яка в структурі своїх фінансових ресурсів має

власних ресурсів менш як 50—60 % (решта — кредити банків, кошти,

мобілізовані шляхом емісії облігацій, різні борги).

Висновки.

Наша рідна Україна – це ще дуже і дуже молода даржава по зрівнянню з

іншими державами Европи. Ми тільки не давно стали на шлях ринкової

економіки, тому в нас ще дуже богато проблем з законодавством.

У ході реформування податкової системи в Україні мають бути усунуті

упущення у правовому регулюванні податкових відносин, забезпечені правові

гарантії як платників податків, так і державних податкових органів,

відрегульовані процесуальні питання відповідальності за невиконання,

неповне або несвоєчасне виконання податкових зобов'язань, а також за

порушення норм податкового законодавства України.

Своє відображення законодавчі закріплення повинні також знайти у

Податковому кодексі України, який регулював би всі питання податкових

відносин між державою та платником податку.

Згідно з розпорядженням Президента України "Про невідкладні заходи

щодо прискорення реформ та виведення економіки України з кризи" № 298/97

від 18.08.97 р. та його дорученням № 1-14/464 від 24.07.98 р., а також

дорученням Прем'єр-міністра України № 18567/1 від 09.09.97 р. до кінця 1997

р. мав бути розроблений та представлений на розгляд Верховної Ради України

проект Податкового кодексу України.

Президент України Л. Кучма поставив перед новим урядом декілька

питань, що потребують негайного вирішення. Серед цих питань є питання

присвячене проведенню реформ в області податків.

Тому ми будемо сподіваатися на швидке вирішення цих питань.

Використана література.

1. Закон України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.97

р.

2. Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування

прибутку підприємств"» № 283-97-ВР від 22.05.97 р.

3. Декрет Кабінету Міністрів України "Про прибутковий. податок з громадян"

№ 13 від 26.12.92 р. (з подальшими змінами і доповненнями).

4. Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" №

400/97-ВР від 26.06.97 р.

5. Закон України "Про збір на обов'язкове соціальне страхування" № 402/97-

ВР від 26.06.97 р.

6. Закон України "Про фіксований сільськогосподарський податок" № 320-ХІУ

від 17.12.98 р.

7. Закон України «Про внесення змін до -ст. II Закону України "Про податок

на додану вартість"» № 943-ХІУ від 14.07.99 р. та ін.

8. Закон України "Про внесення змін до деяких законів України з питань

оподаткування грального бізнесу" № 1 1160-ХІV від 19 жовтня 1999 р. (набрав

чинності з 13.11.99 р.)

9. Указ Президента України «Про внесення змін до Указу Президента України

від 3 липня 1998 р. "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності

суб'єктів малого підприємництва"» за № 746/99 від 28.06.99 р.

10. Білик М.Д. Податкова система України: Навч.-метод. посібник для

самостійного вивчення дисциплін – К.: КНЕУ, 2000.

11. Коробов М.Я. Фінанси промислового підприємства: підручник. – К.:

Либідь, 1995.