Екологічна освіта на уроках біолог

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Екологічна освіта на уроках біолог

Екологічна освіта на уроках біолог

37

Зміст

Вступ

Розділ 1. Основні елементи екологічного виховання учнів у сучасній школі

1.1 Поняття про екологічне виховання, його принципи та завдання

1.2 Стратегія та зміст екологічної освіти

1.3 Психолого-педагогічні умови організації екологічного виховання учнів

Розділ 2. Особливості екологічного виховання в процесі викладання біології

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Освіта - стратегічна основа розвитку особистості, суспільства, нації, її держави, запорука майбутнього, найбільш масштабна і людиноємка сфера суспільства. Вона є засобом відтворювання і нарощування інтелектуального та духовного потенціалу народу, виховання патріота і громадянина.

Дбайливе ставлення людини до природи складається не тільки з уміння використовувати її плоди. Дуже важливим є те, щоб усвідомлення значимості природи стало внутрішнім надбанням особистості. Тому потрібно формувати екологічну свідомість школярів, що проходить найбільш ефективно, якщо педагогічний процес екологічного виховання враховує психологічні особливості учнів та процеси формування екологічної свідомості.

З року в рік екологічний компонент набуває все більшого значення. В першу чергу це зумовлено тим, що природні ресурси, їх відтворюваність мають скінченні величини, а тиск від діяльності людини на природу зростає і став практично неконтрольованим, майже непрогнозованим. Суспільству сьогодні потрібні виховані, грамотні та культурні в екологічному відношенні люди. Саме тому так важливо розпочати екологічне виховання з раннього дитинства.

Отже, екологічна освіта і виховання покликані забезпечити підростаюче покоління науковими знаннями про взаємозв'язок природи і суспільства, допомогти зрозуміти багатогранне значення природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема, сформувати прагнення і вміння брати активну участь в охороні й поліпшенні навколишнього середовища.

У зв'язку з цим виникає необхідність суттєвого удосконалення змісту навчального процесу, створення відповідних педагогічних умов для екологічного виховання школярів, відбору оптимальних форм, методів і прийомів навчання екології.

Екологічне виховання вже перестало бути новим елементом для нашої школи, якому раніше майже або й зовсім не приділялося уваги. Загрозлива екологічна ситуація, що склалася, зробила його одним з найпріоритетніших напрямків в галузі освіти та виховання. Вже зараз в багатьох середніх навчальних закладах України вводиться такий предмет як екологія, створюються факультативи. Все більше освітян схиляються до необхідності екологізації всіх навчальних предметів. Педагогічні діячі проводять ґрунтовні дослідження, створюють спеціальні програми. Ми також вирішили залучитися до їхньої роботи.

Мета нашої роботи полягає в тому, щоб проаналізувати суть та значення екологічної освіти та виховання учнів у навчально-виховному процесі з біології. В своєму дослідженні розробили нетрадиційні уроки, які можна використати у процес екологічного виховання учнів на уроках біології в школі.

Виходячи з усього вище зазначеного, ми переконані, що тема нашого дослідження є актуальною і маємо надію, що розробки даного проекту стануть у пригоді майбутнім вчителям біології.

Об'єкт дослідження - діяльність вчителя на уроках біології в процесі навчання та екологічного виховання.

Предмет дослідження - використання системи розробок екологічного змісту та прийоми їх застосування вчителем у процесі навчання та виховання.

Відповідно до мети дослідження необхідно було розв'язати такі завдання:

1) вивчити стан проблеми, що досліджується, в психолого-педагогічній, методичній літературі;

2) дати аналіз основних теоретично-методичних умов, що забезпечують екологічне виховання учнів;

Практична значимість дослідження полягає в тому, що в ньому розроблено систему ігор та ігрових методик екологічного змісту, які можуть бути використані в процесі роботи вчителя біології в школі.

Розділ 1. Основні елементи екологічного виховання учнів у сучасній школі

1.1 Поняття про екологічне виховання, його принципи та завдання

Екологічна свідомість та культура є необхідними умовами для подолання глобальної екологічної кризи і відвернення глобальної екологічної катастрофи, яка загрожує підривом самих основ біологічного існування людини. Виникнення екосвідомості та екокультури є реакцією на виклик сучасної ситуації в системі «суспільство-природа», що породжена всією попередньою господарською діяльністю людства. Однак розраховувати на їх еволюційне, тривале в часі формування суспільству не доводиться.

Негативні зміни в природному середовищі під впливом зрослої сукупної виробничої потужності людства набули в другій половині XX ст. значного прискорення, а отже, відповідь на них також має бути адекватною не лише за змістом, а й у часі. Збереження планети залежить і від якості, і від темпів формування екологічної свідомості та екологічної культури, що відбувається в процесі екологічного виховання [1].

Екологічне виховання - це цілеспрямований вплив на особистість на всіх етапах ЇЇ життя за допомогою розгорнутої системи засобів та методів, що має на меті формування екологічної свідомості, екологічної культури, екологічної поведінки, екологічної відповідальності.

Необхідність виховання у членів суспільства певних установок поведінки по відношенню до природи виникла у людства ще на найдавніших етапах його розвитку. Як приклад можна згадати і системи табу у первісних народів, які, забороняючи полювання на певні види тварин в період їх розмноження, сприяли збереженню видової багатоманітності природного простору. Пізніше, коли проблема формування членів суспільства стала об'єктом зацікавлення науки, створювались концепції «натуралістичного» (Я.А. Коменський, Ж.-Ж.Руссо, М.Ушинський) чи «природозгідного» виховання (Ш.Фур'є).

Великий німецький гуманіст Й.-В. Гете зазначав, що немає нічого страшнішого за діяльнісне невігластво. Саме відсутність необхідних знань, їх невідповідність реальній ситуації, що породжує неспроможність передбачити всі, і в тому числі и негативні, наслідки втручання людини в природні процеси, а не зла воля, є головною причиною екологічної кризи.

Одним з найважливіших завдань екологічного виховання є формування у природокористувачів, кожного громадянина і у суспільства в цілому стійких установок на раціональне природокористування, вміння бачити за вирішенням окремих проблем віддалені екологічні наслідки втручання в природні процеси, почуття відповідальності перед нинішніми та майбутніми поколіннями за вплив власних дій на здатність природи бути середовищем існування людини.

Екологічне виховання - це неперервний процес навчання, виховання, самоосвіти, накопичення досвіду і розвитку особистості, спрямований на формування ціннісних орієнтацій, норм поведінки і спеціальних знань щодо збереження навколишнього середовища і природокористування, реалізованих в екологічно грамотній діяльності [1].

Дуже важливим для розуміння специфіки екологічного виховання є теза про те, що воно не повинно виступати лише системою заборон на ті чи інші дії. Крім закликів, що природу слід любити і берегти, необхідно вчитися грамотному і професійно-комплексному природокористуванню.

При детальнішому розгляді в процесі екологічного виховання можна виділити три відносно самостійних, як за методами так і за цілями, складових: екологічне просвітництво, екологічна освіта та власне екологічне виховання. Вони являють собою певні етапи в процесі неперервного екологічного виховання в широкому розумінні.

Екологічне просвітництво - це перший ступінь в екологічному вихованні. Воно покликане сформувати перші, елементарні знання про особливості взаємовідносин суспільства та природи, про придатність оточуючого середовища для проживання людини, про вплив людської виробничої діяльності на оточуючий світ. Екологічне просвітництво покликане формувати базові світоглядні установки і побутовий рівень екологічної свідомості. Хоча на цьому рівні знання провзаємовідносини суспільства та природи мають, як правило, уривчастий, несистематизований характер, можуть бути логічно неузгодженими і навіть суперечливими, без його наявності неможливо приступати до формування екологічно культурної людини.

У 1977 р. Всесвітня міжурядова конференція з проблем природоохоронного просвітництва, що проходила в Тбілісі, визначила основні принципи природоохоронного просвітництва:

1) виходити з багатоманітності завдань в області охорони оточуючого середовища, враховуючи економічні, санітарно-оздоровчі, гуманістичні, естетичні та патріотичні мотиви природоохоронної роботи;

2) здійснювати взаємодоповненість та наступність різних рівнів природоохоронного просвітництва, передбачаючи просвітництво та освіту всіх вікових та соціальних груп населення, кожної особистості протягом усього їх життя;

3) тісно пов'язувати просвітництво в області оточуючого середовища з конкретними природоохоронними завданнями регіону, краю, населеного пункту, підприємства та організації;

4) стимулювати активність кожного громадянина остільки, оскільки вирішення завдань охорони природи неможливе без участі широких верств населення;

5) підвищити освіченість в області охорони природи з тим, щоб вона випереджала прогнозоване збільшення експлуатації природних ресурсів та зміни в оточуючому середовищі, в результаті чого спеціалісти могли б передбачати появу небажаних ситуацій в природі.

Наступним щаблем у формуванні екологічної культури є екологічна освіта - один з елементів природоохоронної політики і важливий фактор її самореалізації, що слугує інструментом впливу на суспільну свідомість та формування внутрішньої і міжнародної політики в області природокористування [1].

Екологічна освіта - це психолого-педагогічний процес впливу на людину, метою якого є формування теоретичного рівня екологічної свідомості, що в систематизованому вигляді відображає різноманітні сторони єдності світу, закономірності діалектичної єдності суспільства та природи, певних знань та практичних навичок раціонального природокористування.

Як наголошує О.А.Васюта, екологічна освіта - це система цілеспрямованого постійного впливу на свідомість і поведінку об'єкта (населення) з метою формування у нього суспільно значущих розумних потреб і закріплення раціональних форм стійкої поведінки по відношенню до природи відповідно до норм світової екологічної моралі та принципів екологічного світогляду. Екологічна освіта як чільний момент екологічної політики повинна набути тривалого і неперервного характеру, супроводжуючи людину протягом всього періоду її активної діяльності, включаючи дошкільну підготовку, загальну освіту, професійну підготовку спеціалістів.

Специфіка екологічної освіти полягає в тому, що вона повинна базуватися на принципі «випереджаючого відображення». В свідомості людини повинна відбуватись постійна оцінка можливих наслідків, як безпосередніх так і майбутніх з позиції не тільки добробуту людини, а й гармонізації відноснії у системі «суспільство-природа».

Метою екологічної освіти є озброїти людину знаннями 0 області природничих, технічних та суспільних наук, про особливості взаємодії суспільства та природи, розвинути в ній здатність розуміти і оцінювати конкретні дії та ситуації [4].

Вищим щаблем є екологічне виховання - психолого" педагогічний процес, метою якого є формування у індивіда не лише наукових знань, а й певних переконань, моральних принципів, що визначають його життєву позицію та поведінку в області охорони оточуючого середовища та раціонального використання природних ресурсів, екологічної культури окремих громадян та всього суспільства в цілому. В процесі екологічного виховання формується певна система екологічних цінностей, що визначатимуть бережливе ставлення людини д° природи, спонукатимуть її до розв'язання проблеми глобальної екологічної кризи. Воно по-перше, передбачає не тільки передачу знань, але і формування переконань, готовності особистості до конкретних дій, по-друге, включає в себе знання та вміння здійснювати поряд з охороною природи також і раціональне природокористування.

Специфіка екологічного виховання полягає у виробленні світоглядного ставлення до комплексної, цілісної системи «суспільство-природа", ставлення особистості до якої неможливе без діяльнісної, безпосередньої та опосередкованої участі в її функціонуванні. Комплексний характер екологічного виховання випливає з специфіки об'єкта відображення екологічної свідомості на рівні як суспільного, так і особистісного її функціонування.

На думку відомого югославського соціолога Д.Марковича, як методологічну основу виховання в області захисту і поліпшення середовища можна прийняти п'ять фаз:

* перша - світ є матеріальний і являє собою складну систему зв'язків і взаємовідносин, так що зміна його елементів взаємно обумовлена;

* друга - захист природи представляє застосування закону відносин і взаємних дій, що існують у матеріальному світі;

* третя - людина і суспільство - результат еволюції живої природи і тому невіддільні від природи (суспільство і природа складають неподільне і суперечливе ціле);

* четверта - зміни в біосфері, шкідливі для людини і суспільства, обумовлені відсутністю або недостатністю заходів у регулюванні взаємодії суспільства і природи, а не науково-технічним прогресом;

* п'ята - існує вплив природи на темп розвитку суспільства, але немає дії природи на характер суспільних відносин.

Основним принципом екологічного виховання є принцип матеріальної єдності світу, що органічно включає проблему соціально-екологічного виховання в систему формування наукового світогляду. Серед інших можна також виділити принципи комплексності, неперервності, патріотизму, поєднання особистісних та загальних інтересів [1].

У системі екологічного виховання можна виділити такі основні напрямки:

1. Політичний. Його важливим методологічним принципом є положення про відповідність пануючих в суспільстві відносин між людьми та пануючого в ньому ставлення до природи, що випливає з основного закону соціальної екології. Цей напрямок сприяє формуванню екологічної свідомості та екологічної культури та наукового підходу до оцінки як конкретних екологічних проблем в різних соціально-політичних системах, так і характеру самих цих систем. В часи існування Радянського Союзу серед ідеологів системи «реального соціалізму» досить популярною була теза про «потенційні переваги соціалізму над капіталізмом, в тому числі і в області природокористування». Наводились численні приклади хижацького ставлення до природи в країнах Заходу і демонструвались різноманітні програми захисту природи в СРСР. Лише зняття обмежень на екологічну інформацію показало, що суспільство, основним принципом якого у ставленні до оточуючого середовища було «не ждать милостей от природи», не могло уникнути глибокої екологічної кризи. В той же час так звані «розвинуті капіталістичні країни», визнавши, під тиском широких мас населення, що скористались засобами «буржуазної демократії», наявність проблеми, далеко просунулись в її вирішенні.

Дійсно оптимальні форми взаємовідносин суспільства та природи можуть складатись лише в суспільстві, яке культивує повагу до індивіда, його гідності та невід'ємних прав, де основний економічний закон передбачає турботу і про людину, і про природу, де знайдено механізм узгодження між цілями індивіда та суспільства, суспільним виробництвом і оточуючим середовищем. Цей напрямок тісно пов'язаний з патріотичним вихованням, оскільки любов до природи, крім глобальних аспектів повинна мати і конкретне наповнення.

2. Природничо-науковий. В його основі лежить наукове розуміння нерозривної єдності суспільства та природи. . Суспільство нерозривно пов'язане з природою як своїм походженням, так і існуванням. У соціальному плані суспільство пов'язане з природою за допомогою виробництва, без якого воно не може існувати. Природа створює потенційні умови для задоволення людиною своїх матеріальних та духовних потреб. Реалізуються ж ці потреби лише шляхом доцільної діяльності. В процесі виробництва людина створює власні потоки речовини та енергії, які дезорганізовують існуючі в природі і відшліфовані мільярдами років цикли енергетичного і речовинного обміну. Тим самим відбувається порушення дії механізмів самовідтворення основних якісних параметрів біосфери, тих об'єктивних умов, які забезпечують існування людини як біологічної істоти. Ці порушення породжуються обмеженістю наявних знань про закономірності розвитку природи, невмінням враховувати всі можливі наслідки людської діяльності.

Вивчення закономірностей, за якими протікають процеси енергетичного та речовинного обміну в оточуючому природному середовищі, і узгодження з ними виробничої діяльності є однією з найголовніших умов запобігання глобальній екологічній катастрофі. Людина повинна не знищувати складні механізми функціонування, саморегулювання та самовідтворення природи, а цілеспрямовано перетворювати її в своїх інтересах із врахуванням об'єктивних закономірностей [2].

3. Правовий. Екологічні знання, переростаючи в переконання та дії, повинні тісно поєднуватись з активною участю індивіда в дотриманні ним самим та оточуючими норм природоохоронного законодавства, в яких повинні бути відбиті загальносуспільні інтереси. Держава як головний механізм регулювання та узгодження загальних інтересів індивіда та суспільства у їх взаємовідносинах з природою має виключне право не лише на створення екологічного законодавства, а й примусові дії щодо індивідів чи їх груп, направлені на дотримання цих законів.

Цей напрямок тісно пов'язаний з формуванням екологічної відповідальності, і не лише правової, а й моральної.

4. Морально-естетичний. Сучасна екологічна ситуація вимагає від людства нової моральної орієнтації у відносинах з. природою, перегляду певних норм поведінки людини в оточуючому природному середовищі. В суспільствах, що знаходяться на індустріальному щаблі розвитку, мораль орієнтує природокористувачів на хижацьку експлуатацію природних ресурсів, на забезпечення потреб членів суспільства не рахуючись з екологічними наслідками виробничої діяльності. При переході до індустріальної стадії розвитку, коли відбувається якісний стрибок в продуктивних силах, формування екологічного імперативу, який повинен стати нормою морального регулювання конкретних способів освоєння природи, є однією з найбільш нагальних вимог.

У морально-естетичному напрямку екологічного виховання розглядається і проблема ставлення до природи як абсолюту краси, відповідальності за її збереження перед нинішнім та майбутніми поколіннями.

5. Світоглядний. Екологічне виховання не може бути ефективним, не формуючи відповідним чином основ світогляду. Для того, щоб індивід міг дійсним чином взяти участь у ліквідації загрози екологічної кризи, щоб це стало його внутрішньою потребою, необхідна його здатність дати науково обґрунтовані відповіді на питання про сутність світу, природи, людини, про цілі та межі людського пізнання та перетворення оточуючого природного світу, про сенс людського буття [5].

У цьому напрямку відбувається формування системи екологічних цінностей та пріоритетів індивідів і суспільства.

Головною метою екологічного виховання є формування екологічної культури, що повинна включати в себе екологічний імператив, систему екологічних цінностей та екологічну відповідальність.

Екологічний імператив - це сукупність умов взаємодії суспільства та природи, порушення яких буде мати катастрофічні наслідки для людства. Він є усвідомленням об'єктивної необхідності рахуватись не просто з законами природи, а й з пред'явленими нам з її боку «технічними» умовами. Екологічний імператив виражає необхідність оцінювати наслідки будь-якої діяльності, пов'язаної з втручанням у природні процеси з точки зору загальних умов взаємовідносин суспільства та природи, збереження умов біологічного існування людини.

Соціально-екологічні цінності значимі для процесу розвитку взаємовідносин суспільства та природи людськими та культурними явищами. Вони є результатом синтезу цінностей екологічних, соціальних і політичних і виступають результатом та основою підвищення ефективності екологічного виховання.

Найбільша ефективність екологічного виховання можлива за умов забезпечення його неперервності, комплексності, охоплення цим процесом всіх членів суспільства протягом усього їх життя.

Підвищенню ефективності сприяє вміле використання засобів екологічного виховання. До них, насамперед, необхідно віднести:

* сім'ю, в якій відбувається первинна соціалізація індивіда, формуються основні риси особистості, тип світосприйняття і світоставлення;

* засоби масової інформації, що впливають на масову свідомість суспільства, дають актуальну екологічну інформацію, первинну інтерпретацію подій чи прийнятих рішень і тим самим формують громадську думку;

* неспеціалізовану освіту всіх щаблів - від дитячих садків до вищих навчальних закладів - де при викладанні практично всіх навчальних дисциплін повинна бути природоохоронна тематика, повинні формуватися основи знань природничих, технічних та соціальних знань, важливих в соціально-екологічному відношенні;

* спеціалізовану освіту, спрямовану на формування кадрів спеціалістів, що професійно займатимуться питаннями, пов'язаними з проблемами оптимізації та гармонізації взаємодії в системі «суспільство-природа»;

* систему екологічного законодавства, покликану вказувати на загальні орієнтири держави як виразника суспільних інтересів у галузі використання природних ресурсів, охорони природи, збереження придатного для життя і здоров'я людини природного середовища;

* карно-наглядову систему держави, завданням якої є формування переконання, що будь-які правопорушення в галузі природокористування та дотримання екологічних прав громадян будуть відповідно оцінені державою.

При цьому дієвість використання засобів екологічного виховання суттєво підвищується, як зазначає О.А.Васюта, за умови врахування існуючих національних традицій природокористування [1].

Екологічна освіта стала одним з ключових елементів програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» (МАВ), у здійсненні якої Україна бере активну участь з 1981 р. У ній в різний час, брали участь понад 40 установ АН України, 50 вузів, 125 галузевих науково-дослідних установ, було задіяно великий науковий потенціал - близько 5 тис. фахівців, майже 200 докторів та 600 кандидатів наук. Соціально-політичні та економічні зміни в Україні останніх років, значне погіршення економічної ситуації та викликане ним скорочення фінансування науки та освіти значно знизили темпи виконання досліджень в рамках програми «Людина та біосфера», але є надія, що вже в найближчому майбутньому до вирішення проблем екологічної освіти та екологічного виховання в нашій державі буде залучено нові сили та засоби. Крім того, позитивним фактом є розширення міжнародного співробітництва в цій галузі з індустріально розвинутими країнами на двосторонній основі.

З 1989 р., за рішенням державних органів у вузах нашої держави було впроваджено читання навчальних курсів з предмета «Соціальна екологія» та інших галузей екологічного знання.

На сучасному етапі розвитку людської цивілізації роль екологічного виховання суттєво підвищується. Воно відіграє роль інтегратора в сучасному виховному процесі, поєднує в єдину функціональну систему всі традиційні види виховання, базується на них і є фактором подолання відомчості у цій сфері людської діяльності. Дієвість екологічного виховання залежить від узгодження всіх його напрямків, елементів та засобів, комплексності, неперервності та охоплення ним всіх членів суспільства протягом усього їх життя.

1.2 Стратегія та зміст екологічної освіти

Одним із дискусійних питань є проблема методичної організації екологічної освіти. В цьому відношенні існують дві тенденції. Одні спеціалісти вважають за необхідне розробляти окремий предмет "екологія", який потрібно вводити в зміст освіти на різних рівнях, оскільки екологічна освіта не еквівалентна біологічній, хоча вони й знаходяться в тісній взаємодії.

Інші стверджують, що більш ефективною є "екологізація " всіх навчальних предметів, оскільки екологічні проблеми мають глобальний, між-предметний характер. Останнім часом все більше підтримки отримує саме цей підхід, що й знайшло своє відображення в матеріалах відповідних міжнародних конференцій.

Але найбільш суттєвими є дискусії навколо питання орієнтації екологічної освіти -- що повинно знаходитись в центрі уваги: "природне середовище " або "світ природи". Базою для такої дискусії є об'єктивно подвійне положення, в якому виступають природні об'єкти. З однієї сторони, вони є елементами оточуючого людину середовища, з яким вона взаємодіє як з єдиним, нерозчленованим цілим. При сприйнятті природи як "середовища " кожний окремий природний об'єкт не має самостійної цінності, є взаємозамінним іншими аналогічними природними об'єктами. А з іншої сторони, кожний природний об'єкт може бути для людини уявленням світу природи. При такому сприйнятті природи кожний окремий природний об'єкт є принципово неповторним та унікальним [2].

В першому випадку ( сприйняття природи як "середовища" Екологічна освіта повинна бути спрямована на формування, по-перше, системи уявлень про оточуюче середовище як цілісну нерозчленовану систему ,що забезпечує життєдіяльність людини як біологічного виду, по-друге .відповідного свідомого відповідального відношення до нього і, по-третє, стратегій та технологій раціонального природокористування.

Саме така орієнтація в екологічній освіті отримала найбільший розвиток в світі й підтримку на міжнародному рівні. Однак, останнім часом все більше спеціалістів починають усвідомлювати те, що без акцентування екологічної освіти на "світ природи " неможливе комплексне вирішення проблеми екологічної кризи :"Нам никогда "не перепрыгнуть" через такие, казалось бы, простые вещи, как деревья, птицы, трава, жуки. Мы должны ввести в этот мир маленьких детей, научить их культуре обращения с растениями и животными" [1].

З іншого боку, існують різні тенденції в орієнтації екологічної освіти в аспекті пріоритету формування тих чи інших підструктур екологічної свідомості.

Перша тенденція характеризується орієнтацією на формування, в першу чергу, системи екологічних уявлень. Прихильники цього підходу вважають, що саме через екологічне освічення населення, через засвоєння екологічних знань, формування здатності бачити комплексні проблеми в сфері середовища можливе подолання екологічної кризи.

Таке розуміння цілей екологічної освіти викладено, наприклад, в матеріалах конференції Організації американських держав по освіті та середовищу в Північній та Південній Америці (1971) та ін. Саме воно є домінуючим в сучасних освітніх стратегіях.

Друга тенденція характеризується орієнтацією на формування, в першу чергу, підструктури відношень. Прихильники цього підходу вважають, що без впливу на відношення людей до природи вирішення екологічних проблем неможливе, оскільки знання без відповідного відношення є лише "інтелектуальним баластом": "Для достижения педагогических целей недостаточно ограничится изучением системы экологических понятий" [].

Третя тенденція характеризується орієнтацією на формування, в першу чергу, підструктури стратегій та технологій. Прибічники цього підходу вважають, що без оволодіння відповідними стратегіями та технологіями взаємодії з природою наявність навіть адекватних екологічних уявлень та сформованого відношення до природи неспроможна вирішити екологічні проблеми, оскільки людина виявиться безпорадною при реалізації своїх знань та відношення в практичній діяльності [4].

Ця тенденція знайшла своє відображення, наприклад ,в матеріалах заключної доповіді Міжнародної конференції спеціалістів про наукову основу раціонального використання й збереження біосфери (1968 ) і ін.

У відповідності до зазначених трьох стратегічних орієнтацій в екологічній освіті існують три основні підходи до проблеми змісту екологічної освіти.

Перша тенденція в екологічній освіті пов'язана з акцентуванням уваги на формування, в першу чергу, системи екологічних уявлень. В цьому випадку екологічна освіта, в цілому ,відповідає наступній схемі.

Дошкільники знайомляться з окремими об'єктами і явищами природи, доглядають за тваринами й рослинами живого кутка.

Екологічна освіта молодших школярів - це поглиблення елементарних знань, введення екологічних аспектів, прикладів нераціонального використання природних багатств. Головна відмінність від попереднього етапу - засвоєння фактів вже як наукових знань.

В середніх класах в навчальних курсах вивчається живлення рослин і пов'язана з цим проблема забруднення природи хімічними добривами, спорудження гідроелектростанцій і заходи, що при цьому використовуються для охорони " рибних багатств " і т.ін.

Екологічні проблеми розглядаються в курсах ботаніки та зоології та в позакласній роботі з цих предметів [17].

Для процесу екологічної освіти старшокласників характерна спрямованість на світоглядні, філософські аспекти взаємодії суспільства й природи, а також поглиблення й розширення знань еволюційного, комплексного узагальнюючого характеру.

Для студентів вищої школи практично не існує концептуально й змістовно побудованої системи екологічної освіти, за виключенням окремих предметів в навчальних планах вищих шкіл. Але навіть коли ці предмети є, вони частіше за все мають вузько професіональну спрямованість, а в навчальних програмах по іншим предметам екологічні проблеми якщо й мають місце, то представлені фрагментарно і в невеликому обсязі.

Як правило, при такій організації екологічної освіти в практичному досвіді й методичних розробках переважає "викладаючий", монологічний спосіб, знання надаються в готовому вигляді. Типовим є захоплення багатьма фактами, розрізненими відомостями, цифровими даними без достатньої логіки викладання.

Друга тенденція в екологічній освіті пов'язана з акцентуванням уваги на формування, в першу чергу, відношення до природи .В цьому випадку орієнтуються на відбір такої екологічної інформації, включення особистості в такі види діяльності, спеціальне створення таких педагогічних ситуацій, які мають найбільший вплив на суб'єктивне відношення до природи.

Відповідно даній орієнтації учнів вчать спостереженню та співпереживанню всьому, що їх оточує в зовнішньому середовищі-кожній рослині, кожній тварині, кожній людині.

Діти " вчаться бачити рослину не тільки в її чуттєвій формі, але зливаючись з самим життям, що її оживляє, таким чином, щоб думка повністю звільнялася від своєї відображувальної природи й включалась в реальність світового життя .Можна внутрішньо ототожнити себе з рослиною, щоб відчути ,як сила тяжіння прив'язує її до землі за допомогою корені, а сили цвітіння ,навпаки, піднімаються вгору до точки, де розпускається квітка. І тоді діти співпереживають закони цвітіння й плодоносіння, повністю занурюються в зовнішній світ... Світ містить в собі більше, ніж те, що можуть повідомити про нього абстрактні поняття логіки !..

На думку педагогів-антропософів, саме заняття природознавством вимагають від дитини високого рівня розвитку духовного життя здібності фантазувати ,почувати, а не тільки мислити .Знання повинні "переживатися" дитиною, саме це забезпечить їх осмислення особистістю й формування її відношення до світу.

Третя тенденція в екологічній освіті пов'язана з акцентуванням уваги на формування, в першу чергу, стратегій й технологій взаємодій з природою. В цьому випадку орієнтуються на включення особистості в таку взаємодію з природою, яка в найбільшому ступені надає можливість освоєння адекватних екологічних стратегій, придбання необхідних для їх реалізації вмінь та навичок (технологій).

"Технологічна" тенденція в екологічній освіті характерна, наприклад, для США. Особливістю американської освітньої системи є орієнтація на екологічні проблеми тієї місцевості, де живуть учні, а не на охорону природи "взагалі". Така система екологічної освіти дає вагомі позитивні результати: до 1985 року в США мали місце біля 12 тисяч природоохоронних організацій; кожного року створюється до 250 нових. Охорона природи стала навіть "способом життя" багатьох американців [17].

Останнім часом приходить розуміння того, що комплексне розв'язання проблем екологічної освіти потребує синтезу зазначених трьох тенденцій в єдиній цілісній системі.

Необхідно зазначити, що реалізація стратегій та змісту екологічної освіти ,вирішення тих важливих задач, що ставить сучасне суспільство перед нею передбачає відповідну професійну підготовку педагогів. Така підготовка не може здійснюватись шляхом різноманітних акцій і компаній ,а вимагає конкретну методичну основу та відповідну організаційну систему. Велике значення має також бажання вчителів і студентів займатися еколого-педагогічною самоосвітою та наявність для цього необхідною літератури.

Стратегія професійної підготовки педагогів до ефективного здійснення процесу комплексної екологічної освіти складається з п'яти наступних блоків: еколого-теоретичного, психолого-педагогічного, еколого-гуманітарного, натуралістичного й методичного.

Еколого-теоретичний блок підготовки включає оволодіння педагогом умінням використовувати екологічний потенціал природничонаукових дисциплін. В значній мірі цей аспект еколого-педагогічної підготовки вирішується в рамках курсу "Охорона природи", який будується на основі багатосторонніх міжпредметних зв'язків й виконує інтегруючу й системостворюючу функції в сфері формування адекватних екологічних уявлень педагогів.

Еколого-гуманітарний блок підготовки вчителів передбачає підвищення їх ерудиції в області екологічно орієнтованої художньої літератури, творчості письменників-натуралістів, мистецтва. Вміння педагога розкрити гуманістичне значення взаємодії особистості зі світом природи є найважливішою професійною умовою ефективної екологічної освіти в сфері формування суб'єктивного відношення до природи.

Натуралістичний блок підготовки передбачає формування практичних вмінь та навичок взаємодії з природними об'єктами як в природному середовищі, так і в умовах інтер'єрного утримання рослин та тварин, а також в антропогенному середовищі.

Психолого-педагогічний блок підготовки педагогів передбачає як загальну психолого-педагогічну підготовку: загальна, вікова і педагогічна психологія, теорія й історія педагогіки, так і спеціальну: екологічна психологія та екологічна педагогіка.

Методичний блок передбачає різнобічну методичну й технологічну підготовку вчителя, дає йому комплекс педагогічних вмінь, які дозволяють ефективно здійснювати екологічне навчання та виховання учнів.

На допомогу вчителям періодично видаються методичні рекомендації по екологічному навчанню та вихованню, створюються спеціальні курси, проте головною умовою професійного росту педагогів є їх особиста активність у вивченні досвіду ефективного екологічного виховання, в пошуку нових стратегій й технологій педагогічного процесу.

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що стратегічним напрямком вирішення екологічних проблем вважається створення мережі освіти, яка передбачає постановку екологічних питань в центр всіх навчальних програм, починаючи з дошкільних закладів і закінчуючи вищими навчальними закладами, підготовкою вчителів.

1.3 Психолого-педагогічні умови організації екологічного виховання учнів

Із загостренням екологічної ситуації, зумовленої антропогенними перетвореннями природного середовища, та необхідністю розв'язання екологічних проблем виникла необхідність впровадження екологічної освіти та виховання в школі як пріоритетних освітньо-виховних напрямів, що відіграють вирішальну роль у формуванні системи моральних цінностей, відповідних світоглядних позицій та переконань, свідомого ставлення до навколишнього середовища. Адже реальна та психологічна готовності особистості до вирішення екологічних проблем формуються насамперед у старшому шкільному віці.

Однак результати цілеспрямованого педагогічного експерименту свідчать, що глобальні екологічні проблеми хвилюють лише 7% старшокласників; місцеві -- 12%. Цікавляться проблемами охорони довкілля -- 36%, готові брати участь у природоохоронній діяльності -- 29%, безпосередньо беруть участь --17%. Впевнені в особистій значущості щодо покращення екологічного стану довкілля 8%, вважають себе природодослідниками 13% школярів. Про низьку ефективність екологічного виховання свідчить і велика кількість порушень учнями правил поведінки у навколишньому середовищі.

Діагностуючи сформованість екологічної культури старших школярів, дійшли висновків, що шкільна система навчально-виховної роботи з екології спрямована переважно на набуття учнями певних екологічних знань. Екологічні ж проблеми просто констатуються, а природоохоронна діяльність має виключно ситуативний або випадковий характер, тобто відбувається підміна екологічного виховання екологічною освітою. Внаслідок цього у школярів формується пасивна екологічна позиція. Найчастіше це спостерігається у випадках, коли вчителі ігнорують той факт, що особистісна екологічна позиція учнів виробляється лише в процесі активної природоохоронної діяльності. Слід враховувати, що вчителеві бракує часу для залучення учнів до практично зорієнтованої діяльності з охорони природи, оскільки екологічне виховання старшокласників здійснюється, головним чином, на уроках [17].

Найефективніше засвоєння екологічних норм і вимог, усвідомлення наслідків будь-яких заходів наукового, виробничого та соціального змісту, пов'язаних із впливом на довкілля, відбувається в процесі залучення учнів до природоохоронної діяльності. Тим самим закладаються основи для виховання особистості з високим рівнем екологічної обізнаності, культури і формування нового типу екологічного мислення та поведінки у навколишньому середовищі. У зв'язку з тим, що шкільна система виховних заходів не прилучає дітей до розв'язання важливих екологічних проблем, особливої актуальності набуває створення спеціалізованих класів природничого профілю: зі спецкурсами та спецпрактикумами з екології. Враховуючи те, що активне ставлення учнів до охорони довкілля та раціонального природокористування може бути сформоване лише у процесі самостійної практичної діяльності та особистого осмислення отриманих результатів, у таких класах збільшена кількість годин на дослідницьку роботу школярів, передбачені навчально-виховні екскурсії, природоохоронні заходи.

Необхідність посилення екологічного аспекту шкільної освіти та виховання зумовили потребу визначення умов організації екологічного виховання школярів у профільному навчанні. До таких умов можна віднести:

-- врахування сучасних тенденцій суспільного розвитку;

-- врахування пізнавальних екологічних інтересів учнів;

-- чітке визначення мети екологічного виховання старшокласників;

-- впровадження новітніх навчально-виховних технологій;

-- особливу роль учителя в організації екологічного виховання.

Сучасні тенденції суспільного розвитку переконують у тому, що система екологічної освіти та виховання має відповідати динамічному розвитку світової цивілізації. Стало очевидним, що вирішення екологічних проблем залежить від екологічно освічених, гуманістично орієнтованих людей. Для формування нового гуманно-морального ставлення до природи потрібно розвивати екологічну свідомість та мислення школярів, практичний досвід раціонального природокористування, вміння приймати екологічно доцільні рішення у майбутній професійній Діяльності. Адже розв'язання глобальних екологічних проблем не відбудеться, якщо спеціалісти у своїй професійній діяльності не усвідомлюватимуть необхідність гармонійного співіснування людини та природи.

Аналіз шкільної практики свідчить, що ті профільні класи, які сьогодні може запропонувати школа, не задовольняють запитів та не пробуджують ініціативи старших школярів щодо їх вибору. З точки зору орієнтації на особистість учнів це значно звужує можливості реалізації кожним з них власних освітніх потреб, пізнавальних інтересів, здібностей і нахилів. Психологічною та педагогічною наукою встановлено, що вибору школярами профілю навчання у X--XII класах сприяє врахування бажань учнів, їхніх пізнавальних інтересів і здібностей. Інтереси -- це вибіркова скерованість особистості, яка виявляється в прагненні до пізнання (наприклад, природних об'єктів і явищ навколишнього середовища тощо), спонукає до дій і досягнення мети, формується в процесі розвитку людини під впливом навчання й виховання. В інтересах поєднуються пізнавальні, емоційні, комунікативно-вольові риси індивіда. Вони можуть виникати і змінюватися на основі пізнавальних потреб. Формуються інтереси за такими етапами: зацікавленість, допитливість, направлений інтерес, схильність до усвідомленого пізнання та самопізнання, творчого пошуку. При цьому необхідно враховувати, що учні середнього та старшого шкільного віку вже мають власні судження та погляди на екологічні проблеми; по-своєму ставляться до природних об'єктів, явищ, екологічних катастроф та ін. Врахування механізму формування пізнавальних потреб допоможе вчителю підтримати ініціативу школярів у прагненні глибше ознайомитися з проблемами охорони навколишнього середовища і створити сприятливі умови для розвитку пізнавальних екологічних інтересів [17].

Залучення учнів до виконання таких конкретних природоохоронних заходів, як здійснення моніторингу довкілля, екологічні конкурси, вікторини, ігри, виконання творчих завдань екологічного спрямування тощо дозволять учителеві найкраще виявити пізнавальні екологічні інтереси школярів. Цьому сприяє й існуюча в сучасній школі система позаурочної (спецкурси, факультативи), позакласної (шкільні гуртки за інтересами, секції тощо) та позашкільної (мережа закладів позашкільної діяльності) виховної роботи. Під час відвідування факультативів, гуртків, секцій школярі найчастіше задовольняють свої пізнавальні потреби та інтереси) набувають базових екологічних знань, умінь, навичок. Окрім того, це орієнтує учнів на свідомий вибір профільного класу в старшій школі.

Анкетування старших школярів, аналіз суджень, висловлювань, здійснений на основі тренінгів, суперечливих ситуацій, дозволять учителеві:

-- виявити спектр екологічних інтересів учнів;

-- простежити в динаміці процес розвитку цих інтересів;

-- здійснити діагностику отриманих результатів;

-- розробити конкретні особистісно зорієнтовані технології навчання й виховання, спрямовані на розвиток інтересу до пізнання і збереження природи, формування екологічної культури.

Врахування розвитку мотиваційної сфери, зокрема таких її структурних складових, як потреби, почуття, переконання, особистого світосприйняття, дозволять правильно вибудувати технологію формування інтересу школярів до пізнання екологічних проблем [17].

Однією з умов організації екологічного виховання старших школярів є чітке визначення його мети. Мета -- це кінцевий результат, заради якого створюється система. І будь-яка дія педагога повинна відповідати поставленій меті. Визначення мети виховання є не лише керівництвом до дії, а и критерієм проведення виховного процесу, спрямованого на розвиток і формування особистості вихованця. Визначення мети виховання, як стверджує А.С. Макаренко, дає змогу «проектувати» розвиток особистості. Причому мета виховання віддзеркалює й основні вимоги до школярів на різних етапах їхнього вікового розвитку і залежить від специфіки виховної установи (дошкільний заклад освіти, школа, позашкільні установи, сім'я) або окремих освітньо-виховних процесів (уроки, позакласні заходи тощо).

Без точного визначення мети, конкретизації її з урахуванням вікових особливостей дітей і тих засобів, що можуть дати бажаний педагогічний результат, не може бути повноцінного екологічного виховання школярів у профільних класах. Отже, кінцевою метою виховання є формування особистості.

Головною метою екологічного виховання має стати формування світогляду, екологічного мислення, здатності до системного аналізу екологічних проблем і творчого їх розв'язання. Кінцевою метою екологічного виховання є формування особистості з високим рівнем екологічної культури, стрижнем якої є система суспільно важливих цінностей. Система цінностей визначає позицію людини до навколишнього світу, регулює його стан і проявляється в багатогранній орієнтації, діяльності і поведінці людини. Складовими екологічної культури є екологічна свідомість, екологічні переконання, екологічний світогляд, готовність до екологічної діяльності, відповідальне ставлення до навколишнього середовища.

І.Т. Суравєгіна визначає екологічну культуру як складну рису особистості, що включає розуміння людиною цінностей правильного поводження в природному середовищі, усвідомлення природи як національного суспільного надбання й уміння передбачати наслідки різноманітних впливів на неї, здатність діяти в природі відповідно до її законів. Визначаючи екологічну культуру школяра як інтегративну якість особистості, що відповідає рівню розвитку її в сфері екологічної діяльності, О.В. Король доводить, що структурними компонентами цієї якості є система наукових знань, спрямованих на пізнання процесів і наслідків діяльності людини і суспільства у природі, екологічних ціннісних орієнтацій, норм та правил поведінки у довкіллі, потреби у спілкуванні з природою й готовності до природоохоронної діяльності, вмінь та навичок з вивчення та охорони природи. Л.В. Шаповал у структурі екологічної культури виділяє інтелектуальний, емоційно-ціннісний та діяльнісний компоненти. Д. Звєрєв визначає науковий, ціннісний, нормативний та діяльнісний компоненти екологічної культури. Таким чином, майже всі автори розглядають екологічну культуру як складову загальної культури особистості, що проявляється в конкретних знаннях, уміннях і навичках, свідомій екологічній поведінці, діяльності, відповідальному ставленні до охорони природи і є результатом екологічного виховання й формування екологічного світогляду.

Обґрунтовуючи проблеми формування екологічної свідомості та напрями подолання негативних тенденцій впливу на довкілля з позиції психогенетичних закономірностей поведінки людини, вчені доводять, що для відвернення екологічної катастрофи необхідно змінити ціннісний стереотип суспільства :та суспільної свідомості; її формування передбачає перебудову поглядів і уявлень людини, коли засвоєні знання і екологічні норми стають її власними переконаннями, внутрішніми регуляторами поведінки тощо. Головним показником сформованості екологічної свідомості є готовність особистості до конкретних конструктивних дій щодо охорони й розвитку природного середовища. Але для того, щоб усього цього досягти, необхідно кардинально змінити систему екологічної освіти та виховання.

Учитель, який працює в профільному класі, суттєво впливає на формування екологічної культури школярів та вибір ними майбутньої професії. Він має бути творчою особистістю, постійно працювати над собою, шукати нові підходи до навчання, виховання і розвитку учнів. Аналіз шкільної практики підтверджує, що причина неефективності" сучасного екологічного виховання полягає саме в неглибокому знанні педагогами дитячої психології. Тому для забезпечення ефективності екологічного виховання школярів важливо застосовувати особистісно зорієнтовані педагогічні технології, побудовані на пріоритеті суб'єкт-суб'єктної взаємодії [17].

Нові технології навчання й виховання можуть розроблятися лише добре підготовленими у професійному відношенні педагогами, які володіють програмовим матеріалом, знають закономірності освітньо-виховних процесів, мають високу методичну культуру, володіють психологією взаємодії. Розробка і використання педагогічних технологій має здійснюватися з урахуванням законів і принципів виховання, які забезпечують успіх, регулюючи діяльність педагога і учня. Саме тому «педагогічні інновації останніх років спрямовані на посилення тих положень педагогіки, які звертають увагу на вихованця як на особистість, формування його самостійності, встановлення гуманних, довірливих стосунків між ним та вихователем».

Це дає підстави стверджувати, що вибір навчально-виховної технології -- це завжди вибір системи взаємодії вчителя з учнем. Разом із тим аналіз шкільної практики засвідчив, що якісно нового рівня виховної роботи сьогодні не досягнуто. За даними нашого педагогічного дослідження, 67% вчителів вважають, що вони налагодили контакт з учнями, але учні цього не підтверджують.

Ефективність екологічного виховання старшокласників залежить від радикальних змін у загальних підходах до нього та утвердження справжнього співробітництва між учителем і учнем, від вміння застосовувати вчителем загальноприйняті та інтерактивні методи навчання й виховання. Тут ідеться про вироблення нового педагогічного мислення щодо побудови нової парадигми шкільної екологічної освіти, головними і визначальними умовами якої є впровадження особистісно зорієнтованих технологій навчання й виховання.

Розділ 2. Особливості екологічного виховання в процесі викладання біології

Підвищення екологічної свідомості і культури громадян України в умова: надзвичайно складного економічною та екологічного становища мас важливе загальнодержавне значення. Вона сприятиме розв'язанню соціальна економічних, екологічних і геополітичних проблем. Аналіз тенденцій глобальних, регіональних і локальних зміну природних екосистемах та біосфер загалом свідчить про нагальну потребу формування у молоді ґрунтовий екологічних знань, культури спілкування з природою, необхідних навичок раціонального природокористуванні Незалежна Україна в подальші розбудові своєї державності орієнтується на основні принципи сталого розвитку, декларовані міжнародним співтовариством на Конференції ООН з питань навколишнього середовища та розвитку, які передбачають збалансування потреб суспільства й можливостей природи. Тому зрозуміло, що визначальним фактором формування світогляду, орієнтованого на безпечний для довкілля розвиток, є якнайширша природоохоронна освіта з залученням усіх наявних можливостей [10].

Серед екологів, педагогів України утвердилася цілком справедлива думка: екологічна освіта І виховання -- єдиний послідовний процес, він має здійснюватися протягом усього життя людини на комплексній основі. Уже сьогодні для досягнення цієї мети використовують І офіційні установи освіти (дошкільні заклади, школи, технікуми, БНЗ, курси підвищення кваліфікації фахівців), й інформаційні засоби (преса, радіо, телебачення, кіно, лекційна і виставкова діяльність тощо).

У школах України природоохоронна освіта І виховання здійснюються насамперед у процесі вивчення основ наук, предметів природознавчого і гуманітарного профілів -- біології, географії, хімії, історії. Це дає змогу учням ознайомитись з різними підходами й аспектами природоохоронної справи. У цілому в кожному розділі курсів географії, біології, хімії послідовність вивчення взаємодії суспільства і природи включає п'ять етапів.

На першому етапі у школярів формуються мотиви необхідності і бажання, прагнення та Інтерес до пізнання об'єктів, явищ живої природи і людини як природної істоти.

На другому етапі формуються екологічні проблеми як наслідок реальних протиріч між людським суспільством і живою природою. Пізнавальний Інтерес на цьому етапі розвивається на основі дослідження діяльності людини як екологічного фактора, економічної і позаекономічної оцінок, початкової характеристики екологічних проблем і уявлень про прогнозування можливих змін у природних системах.

На третьому етапі розкриваються наукові основи оптимізації взаємодії людини і суспільства з екологічними системами на базі ідей охорони природи, керованої еволюції і перетворення біосфери у ноосферу.

На четвертому етапі досягається усвідомлення школярами історичних причин виникнення сучасних екологічних проблем, розглядаються шляхи їх розв'язання на основі міжнародного співробітництва.

П'ятий етап -- практичний - є важливим у формуванні відповідального ставлення учнів до природи. На цьому етапі забезпечується реальний внесок школяра у справу охорони навколишньої природи, оволодіння нормами І правилами поведінки в природному середовищі.

Запропонована послідовність вивчення взаємозв'язків людини та природи дає можливість поглибити знання учнів за допомогою встановлення залежності між біосистемами і людською діяльністю, І, відповідно, сприяє розвитку екологічної культури особистості, мотивів охорони здоров'я людини, середовища його Існування, зростання інтересу до екологічних проблем І потреб особистості, участі у їх розв'язанні [10].

При формуванні екологічної куль тури у школярів дуже важливо враховувати виховання національної свідомості, етнічно-екологічних аспектів природних особливостей рідного краю, роз'яснення ідей системності всіх природних явищ, тісних зв'язків локальних і глобальних процесів, взаємозв'язків екосистем усіх рангів, важливої ролі законів збалансованості гармонії в природі.

Сучасна екологія -- велика методологічна та світоглядна проблема, проблема виживання в умовах виснаження природних ресурсів, забруднення та прогресуючої деградації навколишнього середовища. За збереження існуючих тенденцій уже через 35--40 років може наступити масове вимирання землян (середня тривалість життя в Україні 70 років, в тому числі для чоловіків -- 63,9, для жінок -- 73,8 року).

Формування екологічної культури особистості виступає і метою і результатом екологічної освіти. І хоча остання здійснюється протягом усього життя людини, саме шкільній екологічній освіті на цьому шляху відводиться одна з провідних ролей. Адже саме у школі учням пропонується найбільший обсяг відомостей з екологічних проблем (деякі з них у ході навчання стають знаннями), так і спектр виховних впливів різної ефективності з метою формування загальнолюдської культури, зокрема й екологічної.

Екологічна культура особистості складається з трьох взаємопов'язаних складових: екологічних знань, екологічних переконань, екологічної діяльності. Це визначає форми і методи діяльності, спрямовані на накопичення екологічних знань, формування екологічних переконань та необхідних умінь в умовах ігрової, пропагандиської й трудової діяльності [10].

Перша складова -- накопичення екологічних знань -- передбачає: дослідження учнями досвіду природоохоронної роботи (анкети, інтерв'ю, бесіди, випуск екологічних газет); оволодіння знаннями про екологічну обстановку в Україні, Києві (бесіди, екскурсії, відео-, телефільми); ознайомлення з традиціями культури, природокористування нашого народу; оволодіння знаннями про охорону рослин та тварин міста, району (екопрогулянки, участь у роботі гуртків, фітодизайн, екопоходи по околицях); зустрічі з ученими -- екологами, діячами літератури, мистецтва, екологічні вечори.

Друга складова -- становлення екологічних переконань. Через диспути, обговорення, дискусії, конференції, утвердження власної позиції у класі, школі, за допомогою конкретних справ, пов'язаних з екологією, формується переконання в тому, що до природи треба ставитися відповідально, берегти все живе; розв'язувати екологічні проблеми можна тільки спільними зусиллями, на основі знань законів природи.

Третя складова -- екологічна діяльність -- включає:

-- природоохоронну діяльність (ведення щоденників спостереження за природою, догляд за кімнатними рослинами, клумбами біля школи, конкретна трудова діяльність під час екодесантів -- розчищення парків, скверів мікрорайону); екологічна розвідка околиць, оформлення Червоної книги школи, прокладання та оформлення екологічних стежок, польові ігри на природі „Як посадити сад”, «Як розбити квітник»;

-- пропагандистська діяльність: розповіді про природу рідного краю, проведення бесід з молодшими школярами про те, що конкретно і як треба охороняти в природі; складання пам'яток, екологічних анкет, газет, інформаційних листівок; ведення екологічного щоденника;

-- ігрові форми діяльності: конкурси і турніри на зразок КВК, конкурси-аукціони (на знання якої-небудь теми, пов'язаної з природою); науково-фантастичні проекти з охорони навколишнього середовища; турнір знавців природи; конкурс розповідей про рослини, тварини; вікторини, ігри-екскурсії, пізнавальні екскурсії з іграми, наприклад, «Лісова стежинка» -- гра на природі з зупинками «Змішаний ліс», «Мурашники», «Пташині голоси», «Як поводитися в лісі», пізнавальна гра «Лісові загадки», рольові ігри; прес-конференція -- гра-бесіда знавців природи; свята «Лісовий карнавал», екомасовки.

Практика свідчить, що екологічне навчання та виховання на уроках не забезпечує становлення у школярів бережливого ставлення до природи. Недостатнє знання природних компонентів І їх взаємозв'язків робить школярів байдужими і безвідповідальними щодо навколишнього середовища, рослинного і тваринного світу. Вихід із такого становища можливий за умови, якщо діти вивчатимуть природу не тільки за підручниками, а й шляхом безпосереднього контакту з навколишнім середовищем. Тому велика роль у вирішенні цього питання належить навчальним екскурсіям [10].

Підсумки екологічної роботи можуть бути підбиті на екологічному конгресі школи: захист учнями наукових проектів, конкурс на кращу екологічну газету.

На необхідності формування в молодого покоління нового природо-центристського світогляду, екологічної культури, екологічно доцільного ставлення до природи багато уваги акцентується у педагогічних джерелах, законодавчих документах. Зміст предметів природничого циклу певною мірою екологізовано, школи проводять чимало екологічних заходів, громадські екологічні організації залучають учнів до різних природоохоронних акцій. Виникає закономірне запитання, чому ж рівень екологічної культури школярів залишається досить низьким?

Значна частина учнів не усвідомлює особистої причетності до виникнення та розв'язання екологічних проблем, вони не пов'язують ці проблеми зі своєю життєдіяльністю. Така ситуація спричинена наявністю суперечностей у взаємодії учнів із природою. А саме між:

-- усвідомленням учнями необхідності розв'язувати екологічні проблеми і нерозумінням особистої ролі у цьому процесі;

-- авторитетом інших (батьків, учителів, друзів), вчинки яких не завжди екологічно доцільні, та особистою екологічною позицією;

-- усвідомленням школярами необхідності збереження природи та негативним ставленням до окремих об'єктів та явищ природи;

-- бажанням здійснювати практичні екологічні заходи та недостатньою підтримкою друзів, дорослих, місцевої влади.

Викликає тривогу недостатнє усвідомлення вчителями механізмів формування екологічної культури, формалізм в організації екологічних заходів. Він виявляється у таких найпоширеніших мінусах екологічного виховання школярів, як:

-- алармізм, як засіб екологічного виховання -- наслідки екологічних проблем подаються як жахливе майбутнє людства. Такий підхід визнано-науковцями безперспективним, адже дитина втрачає впевненість у своєму щасливому майбутньому, що позбавляє П ініціативи, навіює страх;

-- недостатньо чітка орієнтація вчителя на кінцевий результат при організації екологічних заходів. Для формування природоохоронної мотивації та усвідомлення школярами призначення подібних заходів ефективним буде якомога ширше залучення учнів до їх підготовки та організації, а не тільки до участі;

-- авторитарний стиль учителя у проведенні позакласних виховних заходів: надмірний контроль діяльності учнів, нав'язування своєї думки.

Екологічна освіта учнів здійснюється на трьох рівнях -- глобальному (планетарному), державному (національному, регіональному), та місцевому (локальному, краєзнавчому). Місцеве, сприйняте через почуття, стає основним засобом виховання екологічної культури учнів, коли учні усвідомлюють прояв загальних закономірностей розвитку-природи і господарства у рідному краї, коли розуміють, що історія краю і суспільства в цілому є наслідком історії розвитку природи, що природа рідного краю становить першооснову існування не абстрактних людей, а їх самих, їхніх близьких і рідних, товаришів. Внутрішня потреба любити свій край, зберігати і відстоювати його природу формується в учнів тільки через пізнання конкретних екологічних проблем рідного краю і посильної участі учнів у їх розв'язанні. Усвідомлена з дитинства краса природи рідного краю підсвідомо переноситься учнями й на своє навчання, на стосунки з товаришами, відбивається на майбутній діяльності.

Найефективнішим буде таке екологічне виховання учнів, яке максимально наближатиметься до їхньої життєдіяльності. Коли учні зможуть користуватися здобутими екологічними знаннями в господарчій діяльності, побуті [10].

Сучасні школярі, на жаль, не навчені в повсякденній діяльності належно поводитися з позицій екологічної доцільності. Вони більше знаються в екологічних проблемах глобального характеру та їх наслідках для довкілля, але не пов'язують виникнення екологічних проблем зі своїм побутом, не знають, які відходи є побутовими, як зменшити їх кількість та як вони розкладаються у природі. Учні не усвідомлюють тієї шкоди, яку завдає кожен, хто викидає сміття, де заманеться. Серед джерел забруднення навколишнього середовища мало згадують куріння, використання парфумів, пожежі тощо. Дуже важливо наблизити екологічне виховання до повсякденного життя -- сприяти усвідомленню школярами того, що розв'язання екологічних проблем залежить практично від поведінки та вчинків кожного там, де він живе, вчиться, працює. При цьому дуже важливо враховувати виховання національної свідомості, етнічно-екологічні аспекти і природні особливості рідного краю, роз'яснювати Ідеї системності всіх природних явищ, тісних зв'язків локальних і глобальних процесів, взаємозв'язків екосистем усіх рангів, важливої ролі законів збалансованості і гармонії в природі. Також важливо враховувати емоційно-психологічні, інтелектуальні, соціально-етнічні та вікові особливості школярів. Водночас процес формування екологічної культури особистості має бути поступовим, безперервним і всеосяжним.

Висновки

Розв'язання проблем охорони природи і раціонального природокористування неможливе без формування високого рівня екологічної культури кожного члена сучасного суспільства, особливо молоді. Тому в умовах державного становлення України одним із пріоритетних завдань національної школи є прищеплення майбутнім господарям країни загальнолюдських цінностей у ставленні до природи, забезпечення їх науковими знаннями про взаємозв'язок природи і суспільства, залучення до активної діяльності з охорони і поліпшення природного довкілля.

Враховуючи те, що шкільний вік -- це період активного інтелектуального і соціального розвитку особистості, а молоді властиві підвищена емоційна чутливість, допитливість і активно-дійове ставлення до дійсності, школа стає важливою ланкою в системі неперервної екологічної освіти.

Від того, наскільки глибоко усвідомлять учні потребу дбайливого, бережливого ставлення до природи як національного суспільного багатства, вмітимуть передбачати наслідки своєї поведінки, а також дій інших людей у природі, спиратися на глибоко наукові знання при виборі рішень стосовно природи у процесі своєї трудової діяльності, істотною мірою залежатиме майбутнє людства. Ставлення школяра до природи свідчить про рівень його культури, його позицію як громадянина незалежної України.

Список використаних джерел

1. Асламова Я, Векслярський Р., Комарський К., Пшеничний С. Проблеми та концептуальні ідеї екологічної освіти і виховання в Україні // Ойкумена. -- 1994. -- №1--2. -- С.87--91.

2. Афанасьев В.Г. Проблема целостности в философии и биологии. -- М.: Мьюль, 1964.--416 с.

3. Бондар В.І. Теорія, методика, технологія і педагогічна техніка: сутність, зв'язки, взаємозбагачення/ Наукові записки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету ім.М.П. Драгоманова / Укл. П.В. Дмитренко, О.Л. Макаренко. -- К.: НПУ, 2000. -- 4.1. -- 278 с.

4. Білоус С. Уроки екологічного виховання. // Рідна школа. - 1997 - № 6. - С. 70 - 72.

5. Бобылеве Л.Д. Игровая экология в школе. // Биология в школе. - 2002. - № 6. - С. 54 - 60.

6. Екологічне виховання учнів: Навчально-метод. посібник для вчителів - Ніжин, 2003.

7. Король О.В. Формування екологічної культури учнів V - VI класів у процесі вивчення інтегративного курсу «Навколишній світ» : Дис. канд. пед. наук. -- Суми, 1999. -- 165 с.

8. Краевский В.В. Концепция содержания и личностно ориентированное образование // Химия: методика преподавания в школе. - 2001. - №2 - С. 3.

9. Момот Л. Л. Проблемно-пошукові методи навчання в школі. -- К., 1985. -- 63 с.

10. Прокопенко О., Демидова Т. Екологічне виховання у процесі вивчення біології. // Рідна школа. - 2005. - № 3. - С. 72 -75.

11. Прохоренко О.В. Позакласна робота з екологічного виховання. // Шкільний світ - 2001. - № 18. - С. 4.

12. Психологія. Підручник для педагогічних училищ / За ред. П.Р. Чамати. -- К.: Радянська школа, 1964. -- 290 с.

13. Савін М.В. Педагогіка. - К.: Вища школа, 1980. - 311 с.

14. Соколов З.М., Захаров Е.И.,, Панферова И.В. Формирование эко-логического сознания - необходимое условие решения экологических проблем// Экология и промышленность России. - 1997. - №11. - С.41-44.

15. Шапавал П.В. Екологічне виховання молодших школярів у процесі вивчення природознавчих предметів: Автореф. канд. пед. наук. - К., 1999. - 19 с.

16. Форми навчання в школі: Книга для вчителя / За ред. Ю.І.Мальованого. - К.: Освіта, 1992. - 160 с.

17. Ясинська А. Психолого-педагогічні умови організації екологічного виховання старших школярів // рідна школа. - 2001. - № 3. - С 13 - 15.