1. Уведення двоциклового навчання;

2. Запровадження кредитної системи;

3. Контроль якості освіти;

4. Розширення мобільності;

5. Забезпечення працевлаштування випускників;

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти.

Згідно з цілями БП до 2010 року освітні системи Європейських країн повинні бути реорганізовані таким чином, щоб:

учасникам освітнього процесу було легко переїжджати з однієї країну у іншу (у Зоні Європейської вищої освіти) - з метою подальшого навчання чи працевлаштування;

привабливість Європейської вищої освіти зросла настільки, щоб мешканці неєвропейських країн також приїжджали на навчання/роботу у Європу;

Зона Європейської вищої освіти сприяла розширенню Європи, а висока якість та значна база знань забезпечувала подальший розвиток Європи як стабільного, мирного, толерантного суспільства.

Мета доволі амбіційна і не пов'язана виключно із Болонським процесом. Проте в середині процесу розвиваються та застосовуються необхідні інструменти досягнення цих цілей. [7]

БП заснований на міжурядовій угоді. Міністрами, відповідальними за вищу освіту у своїх країнах, було підписано декілька документів, проте ці документи не є офіційно об'єднувальними (якими є міжнародні угоди). Вибір, чи підтримувати принципи БП, є проявом волевиявлення кожної окремої країни, хоча ефект "взаємного міжнародного тиску" не можна недооцінювати.

БП не передбачає створення ідентичних систем вищої освіти у європейських країнах до 2010 року. Навпаки, одна із найбільш цінних рис Європи - баланс між несхожістю і єдністю. Скоріше БП намагається створити зв'язки, що направлені полегшити перехід людини з однієї освітньої системи до іншої. Тому при забезпеченні подібності систем дипломів, характерні особливості кожної окремої системи освіти повинні бути збережені. Якщо ж ні, то який же сенс у поїздці на навчання до іншої країни, якщо освіта там така ж сама? Розвиток всередині БП повинен слугувати полегшенню "трансляції" однієї системи освіти до іншої і, таким чином, збільшити мобільність студентів і викладачів та підвищити можливості працевлаштування по всій Європі. [3]

БП офіційно розпочався у 1999 році з підписання Болонської декларації.21 країна підписала декларацію 19 липня 1999 року у Болоні (звідси і назва всього Процесу). Декларація встановлює такі цілі:

встановлення системи зрозумілих та подібних наукових ступенів;

встановлення системи, заснованої на двох основних циклах: студентському та післядипломному;

введення системи кредитів ЕCTS;

сприяння мобільності шляхом подолання перешкод для забезпечення руху студентів, вчителів, дослідників, адміністративного складу;

сприяння європейській співпраці у забезпеченні якості;

сприяння необхідним європейським вимірам у вищій освіті.

Ці цілі є сутністю БП і значно розвинулися з того часу. Проте підписанню Болонської декларації передував інший документ, прийнятий такими країнами: Францією, Німеччиною, Італією, Великою Британією - Сорбонська декларація. Ця декларація забезпечила необхідний поштовх до створення Болонської декларації і визначила вже у 1998 році основні цілі Зони європейської вищої освіти.

Історія Болонського процесу офіційно почалася з підписання Болонської декларації у 1999 році, проте її передісторія сягає 1954 року, коли було підписано Європейську культурну конвенцію, в якій наголошується на необхідності заохочення громадян усіх держав до вивчення мов, історії та культури інших країн і спільної для них культури.

Ідеї освітньо-культурного об'єднання європейських країн загалом та університетів зокрема отримали своє продовження у Великій Хартії університетів (Magna Charta Universitatum), що стала фінальним результатом пропозиції, адресованої Болонським університетом у 1986 році усім найстаршим європейським університетам. Ідея Великої Хартії була сприйнята з ентузіазмом. [11].

Протягом зустрічі у Болоні у 1987 році делегати 80 Європейських університетів обрали 8 членів правління, серед них: Президента Конференції Європейських Ректорів, професора Карміні Романци; ректора Болонского Університету Фабіо Роверси Монако; ректора Університету Парижу, професора Жака Соопелса; ректора Університету Лювен, професора Роджера Діллеманса; ректора Університету Утрехт, професора Ван Гінкель; ректора Університету Барселони, професора Джозефа Бріколя; професора Джузеппе Капуто; Президента університетської комісії Парламентської Асамблеї Ради Європи, професора Мануэля Нуньеса Енкабо.

Велика Хартія, проект якої був створений у січні 1988 року у Барселоні, була підписана всіма ректорами, що зібралися у Болоні 18 вересня 1988 року для відзначення 900-ї річниці Болонського університету, що вважається найстаршим університетом Європи. "Європа вже існує, її мешканці поділяли спільні інституції, до яких належать і університети, протягом століть. Університети є інтелектуальними центрами минулого та майбутнього, що мають спільні цілі та методологію здобуття знань - чи то практичних, чи теоретичних", - з такою промовою виступили представники Болонського університету на святкуванні.

Процес, що наштовхнув на ідею створення Великої Хартії, був особливо важливим. Хартія не була представлена політичною владою, а була розроблена у стінах Університетів. Вона спирається на фундаментальні цінності європейських університетських традицій, проте сприяє зміцненню зв'язків між вищими навчальними закладами в усьому світі, долучаючи до процесів, започаткованих у ній, неєвропейські університети.

На сьогодні до Великої Хартії приєдналося 515 університетів, серед яких 14 українських:

Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту

Донецький національний університет

Маріупольський гуманітарний інститут Донецького національного університету

Нацiональний технiчний університет "Харкiвський полiтехнiчний iнститут"

Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого

Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут"

Національний університет "Києво-Могилянська академія"

Одеська національна юридична академія

Одеський національний університет ім.І. І. Мечникова

Східноукраїнський національний університет ім.В. Даля

Тернопільський державний технічний університет ім. Івана Пулюя

Харківська державна академія культури

Харківський національний економічний унівеситет

Харківський національний університет ім.В.Н. Карабіна [15]

Існує декілька рівнів застосування БП: міжнародний, національний, інституційний.

Щодо міжнародного рівня, існує декілька видів співпраці і декілька структур, що розвивають БП. Серед структур, що спостерігають за розвитком БП можна зазначити такі:

Група по перевірці виконання БП (Bologna follow-up group (BFUG)) складається із:

- усіх країн-учасниць,

- Європейської комісії (European Commission),

- а також Ради Європи.

Асоціація Європейських університетів (The European University Association (EUA)).

Національні спілки студентів Європи (ESIB - The National Unions of Students in Europe).

Європейська асоціація закладів вищої освіти (European Association of Institutions in Higher Education (EURASHE)).

Європейський центр вищої освіти ЮНЕСКО (the European Centre for Higher Education (UNESCO-CEPES)).

Європейська асоціація із забезпечення якості вищої освіти (the European Association for Quality Assurance in Higher Education (ENQA)).

Освітня Міжнародна Пан-Європейська структура (Educational International Pan-European Structure).

та Союз конфедерацій промисловців та роботодавцій Європ (UNICE) у якості консультативних членів. [17]

До цього ж, організовуються чисельні семінари по всій території Європи, що проходять під офіційним знаком "Болонські семінари". На них обговорюються різноманітні документи щодо БП, перепони на шляху його впровадження, можливості для співпраці. Ви зможете знайти оновлений календар подій на веб-сайті Болонського Секретаріату у Великобританії (UK Bologna Secretariat). Результати Болонських семінарів та інших подій, що вже відбулися можна переглянути на сайті Болонья-Берген (2003 - 2005) та на сайті Берлінської конференції міністрів (2001 - 2003).

Кожні два роки організовується Конференція міністрів, де збираються міністри, відповідальні за вищу освіту в усіх країнах-учасницях, щоб оцінити прогрес та встановити керівні принципи та пріоритети наступного періоду. Наступна конференція буде відбуватися у Лондоні у 2007 році. Попередні конференції проводилися у Болоньї (1999), Празі (2001), Берліні (2003), Бергені (2005).

На національному рівні здебільшого задіяний уряд, міністри, відповідальні за вищу освіту, ректори конференцій та університетських організацій, студентські спілки, а також, у деяких випадках страхові агенції, роботодавці. Багато Європейських країн вже змінило своє законодавство у відповідності з цілями БП, а інші готуються зробити це. В залежності від країни та ступеня розвитку її системи вищої освіти деякі країни вводять Європейську кредитно-трансферну систему (ЕCTS), обговорюючи структуру своїх наукових ступенів та кваліфікацій, фінансування та управління вищою освітою, програми мобільності тощо.

На інституційному рівні задіяні заклади вищої освіти, їхні факультеті та відділення, студенти, викладацький склад та багато інших діячів. Пріоритети різняться в залежності від країни на закладу. Проте важливо відзначити, що без впровадження на інституційному рівні, мало чого можна досягти у БП. [14]

Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.

Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого - вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.

1. Прийняти пропозицію вищих навчальних закладів про проведення, починаючи з 2003/2004 навчального року, педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації.

Проведений аналіз показав, що нинішня система підготовки фахівців з вищою освітою має певні недоліки, а саме:

- відсутність систематичної роботи студентів протягом навчального семестру;

- можливість необ'єктивного оцінювання знань студентів;

- значні затрати бюджету часу на проведення екзаменаційної сесії;

- відсутність гнучкості в системі підготовки фахівців;

- недостатній рівень адаптації до швидкозмінних вимог світового ринку праці;

- мала можливість вибору студентом навчальних дисциплін.

відходу від традиційної схеми "навчальний семестр - навчальний рік, навчальний курс";

раціонального поділу навчального матеріалу дисципліни на модулі і перевірки якості засвоєння теоретичного і практичного матеріалу кожного модуля;

- використання більш широкої шкали оцінки знань;

- вирішального впливу суми балів, одержаних протягом семестру, на підсумкову оцінку з навчальної дисципліни;

- стимулювання систематичної самостійної роботи студентів протягом усього семестру і підвищення якості їх знань;

- підвищення об'єктивності оцінювання знань студентів;

- запровадження здорової конкуренції в навчанні;

- виявлення та розвиток творчих здібностей студентів. [6]

Одним з найважливіших стратегічних завдань на сьогоднішньому етапі модернізації системи вищої освіти України є забезпечення якості підготовки фахівців на рівні міжнародних вимог.

Студент інформується про результати оцінювання навчального модуля, як складової підсумкового оцінювання засвоєння навчальної дисципліни.

Студент, що набрав протягом семестру необхідну кількість балів, має можливості:

- складати екзамен (залік) з метою підвищення свого рейтингу за даною навчальною дисципліною;

- обґрунтування технологій управління навчальним процесом у вищому навчальному закладі на рівні:

- проректор;

- навчальний відділ;

- деканат;

- кафедра;

- обґрунтування підходів до підвищення "гнучкості" процесу навчання і можливості адаптованого індивідуального "конструювання" навчальною процесу;

- обґрунтування єдиної комп'ютерної системи управління навчальним процесом у вищих навчальних закладах;

- обґрунтування вимог до методичного та інформаційного забезпечення навчального процесу;

- інтенсифікація навчального процесу та підвищення якості підготовки фахівців;

- систематичність засвоєння навчального матеріалу;

- встановлення зворотного зв'язку з кожним студентом на визначених етапах навчання;

- контроль та своєчасне коригування навчально-виховного процесу.

- психологічне розвантаження студентів в кінці семестру;

- максимальне забезпечення потреб особи у виборі освітнього рівня та кваліфікації;

- підвищення рівня адаптації особи до зміни вимог ринку праці;

- скорочення непродуктивного навчального часу (за рахунок ліквідації екзаменаційних сесій);

економія матеріальних ресурсів (опалення, електроенергія і т.п.) тощо.

Болонські вимоги це не уніфікація вищої освіти в Європі, а широкий доступ до багатоманітності освітніх і культурних надбань різних країн.

Друга - акумулююча, чітке визначення обсягів проведеної студентом роботи з урахуванням усіх видів навчальної та наукової діяльності. Сума кредитів визначає на що здатний студент, який навчається за тією чи іншою програмою.

ECTS забезпечує прозорість через такі засоби:

ECTS може мати успіх лише за умов добровільної участі, прозорості, гнучкості і клімату взаємної довіри і впевненості. Штат працівників потрібно інформувати і готувати до застосування норм і механізмів ECTS.

Основними вимогами є:

* Призначення координатора ECTS від навчального закладу;

* Призначення кредитів ECTS для блоків курсу;

* Випуск інформаційного пакета щодо усіх навчальних предметів /дисциплін, у яких ECTS буде використовується/ використовується, рідною мовою та однією з мов країн ЄС;

* Використання форм заяв для студентів, перелік оцінок дисциплін і навчальних контрактів.

Кредити ECTS

Як для всіх розділів курсу, результати навчання і методи оцінювання повинні бути описані в інформаційному пакеті. Або правила закордонного закладу переважатимуть, або у цих випадках може розглядатися питання про спільне оцінювання місцевим і закордонним закладами.

ПЕРЕЛІК ЕЛЕМЕНТІВ, ЯКІ НЕОБХІДНО ВКЛЮЧИТИ

В ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПАКЕТ

ЗМІСТ

І - НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

А. Назва й адреса Б. Академічний календар

В. Координатор від закладу Г. Загальний опис закладу Д. Процедура реєстрації

ІІ - ЗАГАЛЬНА ПРАКТИЧНА ІНФОРМАЦІЯ

Е. Умови для навчання у закордонному закладі

1. Бібліотеки 2. Умови для навчання

Є. Інша практична інформація

Ж. Позапрограмна діяльність і дозвілля III - ФАКУЛЬТЕТ

А - Загальний опис Інформація про факультет і характерні особливості, що є загальними для всіх курсів.

Б - Ступенева структура 1. Кваліфікація 2. Діаграма структури курсу

IV-СЛОВНИК

V - ПРИКЛАДИ ЯКІСНОЇ ПРАКТИКИ

Кафедра Бухгалтерський облік і аудит створена і працює з 1990 р.

У теперішній час на кафедрі працюють 3 доцентів кандидатів наук, 2 ст. викладачі, 9 асистентів, 2 лаборанти.

Осінній семестр продовжується до кінця грудня - початку січня, після чого студенти складають зимову екзаменаційну сесію. Після закінчення сесії студенти на протязі двох тижнів знаходяться на канікулах.

Тривалість періоду навчання 10 семестрів.

Мовні вимоги:

Освітній рівень передбачає задоволення потреб особистості у здобутті загальної середньої та вищої освіти шляхом навчання у різних типах закладів освіти. Освітньо-кваліфікаційний рівень передбачає здобуття певного рівня освіти і кваліфікації.

Основні розділи курсу:

Нормативні навчальні дисципліни:

Організаційні форми та методи навчання:

На кафедрі “Облік і аудит” використовуються різні методи навчання. Серед них Лекції

Практичні заняття Семінарські заняття

Курсові роботи

Реферати Виробнича практика Самостійне навчання

Методи контролю результатів навчання.

На кафедрі “Облік і аудит” для оцінки знань студентів використовуються наступні методи порубіжного контролю результатів навчання:

Екзамени Залік Захист КР чи реферату Для поточного контролю результатів навчання існує практика проведення контрольних, самостійних робіт, програмованого контролю, тестів і т.п.

По закінченню всього навчання студенти повинні:

Скласти порубіжний міждисциплінарний екзамен по спеціальності

Розробити та захистити дипломний проект чи роботу Система оцінювання.

На кафедрі “Облік і аудит”, як і на інших кафедрах академії використовується чотирьохбальна система оцінка результатів навчання:

“відмінно” - відмінні знання з незначними помилками “добре” - добрі знання зі значними помилками “задовільно” - знання мінімуму “незадовільно” - потрібна додаткова підготовка У випадку недиференційованої оцінки використовується альтернативна шкала (“Зараховано”/ “Не зараховано”)

Розподіл кредитів ECTS

Кредити ECTS потрібно розподіляти за принципом "від найбільшого до найменшого".

За відправну точку потрібно брати повну структуру програми і звичайну модель курсів, які студент повинен буде пройти у навчальному році, щоб завершити кваліфікацію в рамках офіційної тривалості навчання. Розподілення кредитів для індивідуальних блоків курсу на основі принципу "від найменшого до найбільшого" є дуже складним і може збільшити кількість кредитів до 60 на рік, роблячи, таким чином, перезарахування кредитів дуже важким.

Необхідно уникати використання дробових чисел у рейтингах кредитів (наприклад, 1,82 кредитів) або, принаймні, обмежувати до використання половинок кредитів. Хоча з математичної точки зору це, можливо, і правильно, така точність може створити проблеми, оскільки навряд чи більшість навчальних закладів вважатимуть за необхідне визначати кредити з такою точністю.

У модульних програмах, де всі розділи курсу є рівноважливими, або де діє система кредитів, що базується на навчальному навантаженні студента, все, чого вимагається, - це застосувати коефіцієнт конверсії. Наприклад, норвезька ступенева система є модульною і кредитною, що базується на 20 кредитах на навчальний рік. Щоб конвертувати норвезькі кредити у кредити ECTS, треба просто помножити числову величину норвезького кредиту на коефіцієнт 3, щоб одержати еквівалент оцінки кредиту ECTS.

Для інших систем кредитів, що базуються виключно на годинах аудиторної роботи, застосування коефіцієнта конверсії може ще бути доречним, за умови врахування усіх інших вищеназваних елементів навчального навантаження.

Концепція ECTS повинна забезпечувати гнучкість, і це стосується розподілення кредитів. До компетенції закладів належить демонстрація цілісного підходу до розподілення кредитів між схожими програмами навчання.

Кредити ECTS призначаються для розділів курсу, але присвоюються лише студентам, які успішно завершили курс, задовольняючи всі необхідні вимоги стосовно оцінювання. Іншими словами, студенти не одержують кредитів ECTS просто за відвідування занять чи проведення часу за кордоном - вони повинні задовольнити всі вимоги щодо оцінювання, визначені у закордонному закладі, щоб продемонструвати, що вони виконали заявлені навчальні завдання для даного розділу курсу. Процедура оцінювання може проводитися у різноманітних формах: письмові чи усні екзамени, курсова робота, поєднання цих двох чи інших засобів таких, як презентації на семінарах.

ПЛАН-ГРАФІК

учбового процесу ф-ту О і А