Формування у молодших школярів самостійності в процесі роботи з дитячою книжкою

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Формування у молодших школярів самостійності в процесі роботи з дитячою книжкою

Формування у молодших школярів самостійності в процесі роботи з дитячою книжкою

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

Кафедра рідної мови і

методики її викладання

Дипломна робота

Формування у молодших школярів самостійності в процесі роботи з дитячою книжкою

Виконала

студентка 31 групи

факультету ПВПК

Ковтун Н.М.

Науковий керівник

кандидат педагогічних наук,

доцент Наумчук М.М.

Тернопіль-2009

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-ПРАКТИЧНІ ОСНОВИ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ У ПРОЦЕСІ ПОЗАКЛАСНОГО ЧИТАННЯ

1.1. Стан теорії питання самостійної роботи у психолого-педагогічній літературі

1.2. Формування у молодших школярів самостійності як риси особистості

РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ САМОСТІЙНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЯК НЕОБХІДНОГО ЕЛЕМЕНТУ САМООСВІТИ

2.1. Організація і зміст експериментального дослідження

2.2. Перевірка ефективності формування самостійності молодших школярів як необхідного елементу самоосвіти в експериментальному дослідженні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Роль літератури у формуванні особистості школяра була і залишається загальновизнаною. Особливо яскраво це проявляється в дитячому віці, коли формування характеру ще пластичне. Залучення молодшого школяра до художньої літератури як до мистецтва, розвиток учнів засобами художнього слова - одна з найважливіших і складних проблем сучасної школи. Книги відкривають перед дитиною оточуючий її світ, розширюють рамки повсякденного життя, знайомлять з новими людьми, з цікавими предметами, розповідають про нові явища, події, факти, відкривають нові місця. Ставши читачем, школяр перетворюється у власника незчисленних багатств думок, почуттів, моральних понять, громадських ідей, естетичних уявлень. Доросла людина, яка не любить читати, не навчилась цьому в дитинстві. Дитяча книжка виховує дитину всебічно. У плані морального виховання допомагає розподіляти соціальні симпатії і антипатії. Дитяча література виховує у своїх читачах любов до Батьківщини, повагу до праці, відчуття морального обов'язку і т.д. Науково-пізнавальна книга знайомить читача з навколишнім середовищем, ідеями науки, техніки. В залежності від того, як розширюється коло інтересів і знань дитини, формуються і його думки. У відповідності до рівня розвитку дитячого мислення школяр не тільки по-іншому думає, але і по-іншому бачить світ. Вміння бачити світ дієво, відчувати себе в ньому господарем і допомагає учневі дитяча художня книга у всьому її розмаїтті.

Якщо доросла людина зацікавлена в тому, щоб дитина бачила радість читання не тільки в самому процесі складання букв у слова, а захоплювалась змістом прочитаного, то в цьому випадку відповідь на запитання однозначна - так. Прочитана книга як склянка води: різні діти можуть прочитати одну і ту ж ту, однак далеко не кожний поглине в себе всю сутність її змісту.

Тут закономірно постає питання про взаємозв'язок художніх творів із розвитком особистості. На цей зв'язок свого часу звертали увагу ще В.Г.Белінський, Л.С.Рубінштейн, П.Якобс, Б.С.Мейлах та інші.

У педагогіці на зв'язок читання із загальним розвитком особистості: вперше вказав К.Д.Ушинський. Читання, на його думку, є джерелом розвитку дитини, а він у свою чергу сприяє становленню особистості, яка здатна правильно сприймати, усвідомлювати, розуміти прочитане. Цей зв'язок К.Д.Ушинський розглядав як важливий, довготривалий та взаємообернений процес, що здійснюється непомітно, своєрідними шляхами - від неусвідомленого вивчення віршів, де працює тільки механічна пам'ять, до розуміння слів та речень, а пізніше і думки, вираженої в них, що довший час може залишатись незрозумілою для дітей [61; 181].

Література як вид мистецтва впливає не тільки на окремі сторони психіки людини-пам'ять, мислення, логіку, увагу, емоції, а й на особистість цілому: "Мислить не мислення, відчувають не відчуття, прагнуть не прагнення-мислить, відчуває і прагне людина. Значить, головне полягає в тому, що для самої людини означають ті думки, почуття і знання, які у неї ми викликаємо". [61].

Художня література - це особливий вид пізнавальної діяльності. У кожному літературному творі життя не просто копіюється, а перетворюється, духовно збагачується, вдосконалюється художніми засобами, поглиблюється творча майстерність. І тому знання, які засвоюються молодшими школярами в процесі читання художньої літератури, - це особливі знання. Вони суттєво відрізняються від знань з інших предметів. Читаючи підручники чи слухаючи пояснення вчителя з природознавства, математики, української мови, школярі мають справу з об'єктивно існуючими чи неіснуючими зараз фактами, подіями, явищами. Читаючи ж художній твір, учень сприймає другорядну дійсність, створену фантазією письменника і доповненою своєю та втілену в образній формі.

Вплив літератури на розвиток особистості здійснюється через її сприймання. В психології і в методиці навчання дітей самостійній роботі, зокрема, на уроках позакласного читання розуміється діяльність, в якій компактно поєднуються різні процеси: мислення, пам'ять, уява, емоції з одного боку, а з іншого - бажання відшукати відповідь на невідоме, але надзвичайно цікаве. В одному зі своїх досліджень О.В.Джежелей підкреслила, "в підготовці учнів-читачів то більше, то менше простежується два основних напрямки. Перший напрямок характеризується використанням при роботі з дитячою книгою методів класного читання, тобто стимулювання учнів до книги, любові до самостійного читання, без навчання учнів прийомам самостійної читацької діяльності в цілому. Другий напрямок характеризується залученням в школу елементів із комплексу знань по самоосвіті шляхом усного повідомлення і епізодичного показу (на 2-3 уроки) окремих прийомів, визначаючих індивідуальну культуру читача".[15] Воно тісно пов'язано з розумінням прочитаного твору, бажанням глибше проникнути в його суть, що проходить шляхом аналізу і синтезу того, що сприйняв читач. Розуміння не означає пасивно-механічне його засвоєння. Такий підхід, при якому самостійна робота виконується на пасивно-споглядаючому рівні, коли результат впливу на особистість не набув активного розвитку, відомий психолог А.Н.Леонтьєв назвав одностороннім. Самий же шлях пізнання художньої літератури через самостійну роботу має важливе значення для розвитку творчих задатків людини. Вміння самостійно організувати свою роботу-на різних етапах уроку - це важливий і складний процес. Робота може організована і обґрунтована з різною глибиною. Впровадження неадекватного підходу до вивчення художнього твору пояснюється однією із особливостей художньої літератури - багатогранністю її змісту, специфікою художнього образу, психологічним складом особистості, рівнем її розвитку.

Самостійна робота являє собою невід'ємний елемент процесу навчання. Вона може, повинна і буде провідним засобом на уроках позакласного читання. Адже сучасний урок вимагає від вчителя високої педагогічної майстерності, теоретичної підготовленості, наснаги, щедрості душі і серця. Щоб досягнути найвищих результатів при найменшій затраті часу, щоб розвивати і формувати на уроці вміння і навички самостійності, збудити бажання займатися самоосвітою і самовихованням, вчитель повинен чітко визначити і знайти найбільш раціональне місце в навчально-виховному процесі самостійній роботі, як домінуючому засобу ефективності розвитку розумової діяльності учнів. Це допоможе їм більше і глибше втручатися у певні ситуації, вчитися сприймати по-новому, думати у відповідності до конкретного випадку, відчувати, переживати, захоплюватись. Гармонійно вливаючись в загальний навчальний і виховний процес самостійна робота займає певну сходинку в всебічному розвитку дитини, де в піраміді становлення особистості від посереднього, споглядаючого читача і до сформованості його як свідомого читача, зміст і методи знаходяться в неподільній єдності. Необхідно, щоб самостійне читання художньої літератури забезпечило учням широкі можливості для розвитку активності в навчальній роботі. Активність школярів необхідна для досягнення будь-якої навчальної мети: при допомозі вчителя в процесі читання як керівника навчальної діяльності, потрібна активна увага, а не опосередковане споглядання, розуміння вимог, поставлених перед ними, бажання їх виконувати, відчувати потреби в проведеній роботі, усвідомлення досконалості наявної бази знань. Без високої активності учнів неможливо забезпечити ефективні результати виконання ними різного роду завдань, прямого засвоєння та використання здобутих знань на практиці.

Прагнучи оволодіти вмінням самостійно працювати з різноманітними літературними творами, необхідно забезпечити молодшому школяреві засоби усвідомлення своїх індивідуальних уподобань у читанні; закріплювати звички систематично і цілеспрямовано читати книжки, коли виникло бажання про щось довідатись; забезпечувати спілкування учнів з книжкою: читати, проникаючи у зміст кожного речення, привчати вести діалог з автором, осмислювати інформацію закладену в тексті, вміти роздумувати над прочитаним твором до уроку позакласного читання, висловлювати власне ставлення до оцінних суджень, повинно стати пріоритетним у визначенні видів роботи з книжкою серед книжок. Все це і визначило об'єкт дослідження - процес формування самостійності у молодших школярів при роботі з художньою дитячою книжкою, а предметом - методичне забезпечення цього засобами позакласного читання. Темпи і глибина перебудови діяльності сучасної школи відстають від вимог часу. Необхідно підвести її роботу на новий якісний рівень. Це завдання сьогодні набуває особливого значення у зв'язку з підвищенням вимог підготовки учнів, що, у свою чергу, вимагає посиленої уваги до формування у них умінь і навичок самостійної пізнавальної діяльності, оволодіння пошуковими здібностями.

В основу нашого дослідження, що проводилось у межах теми дипломної роботи, була покладена гіпотеза, якщо самостійна робота з художньою книжкою на уроках позакласного читання стане органічною частиною природної діяльності молодших школярів (мотив, потреба, зацікавленість, реалізація запитань, пошук відповідей, бажання не зупинятись на досягнутому, не обмежуватись шкільною програмою, поєднувати власні знання з бесідами вчителя, відтворювати прочитані твори у процесі самостійної роботи так, щоб у пам'яті залишились певні факти і події), то формування самостійності як риси особистості буде ефективною.

Метою дослідження є з'ясувати шляхи оволодіння учнями навичками самостійної роботи у процесі позакласного читання, дослідити достатній рівень начитаності, належну обізнаність у доступному колі читання і вміння швидко у ньому орієнтуватися. Проводячи цю роботу у своїх дослідженнях (практичних і теоретичних), ми намагалися виявити процес формування читацьких інтересів, уподобань і на цій основі забезпечити індивідуалізацію читання у дітей різного рівня розвитку багатогранної, художньої, довідкової, науково-пізнавальної літератури, дитячої періодики.

Постійне, методично правильне проведення уроків позакласного читання дуже важливе для всебічного розвитку учня. Успішність школярів знаходиться в прямій залежності від їх загального розвитку і широти кругозору, що пов'язане з систематичним читанням. Ці уроки підвищують культуру мовлення учнів, допомагаючи самому вчителеві краще пізнати інтереси і нахили школярів, слідкувати за їх інтелектуальним зростанням, напрямком їх думок. Керівництво позакласним читанням учнів дає можливість систематично і планомірно виховувати звичку до самостійного читання. Про можливість і бажання говорять учителі початкових класів на шпальтах педагогічної преси, підкреслюючи, що дитину вже з перших кроків важливо привчити самостійно вибирати книги і самостійно ними користуватися. Від рівня даного вміння буде в подальшому залежати якість роботи учнів у середній школі і їх ступінь володіння навичками самоосвіти.

Для перевірки гіпотези і досягнення поставленої мети нам необхідно було вирішувати такі завдання:

· вивчити історію питання і уточнити методичне поняття "самостійна робота школярів у процесі позакласного читання";

· проаналізувати сучасний навчальний процес позакласного читання, з одного боку під керівництвом вчителя, тобто традиційно, а з іншого - за закономірностями процесу формування самостійності школярів без - стороннього впливу і з'ясувати всі можливості, що допоможуть молодшим школярам сформувати цю самостійність;

· перевірити ефективність висунутого припущення за доцільністю систематичного застосування самостійної роботи у процесі позакласного читання.

Розв'язанню поставлених завдань і перевірці гіпотези сприяли такі методи дослідження: аналіз та вивчення психолого-педагогічної літератури з даної проблеми; вивчення досвіду вчителів і методистів початкового навчання; спостереження за процесом застосування самостійної роботи у процесі позакласного читання; бесіди, з учителями; експериментальне дослідження, аналіз одержаних результатів.

Новизна роботи полягає:

- в уточненні методичного поняття "самостійна робота молодших школярів у процесі позакласного читання";

- у доборі ефективних видів роботи для навчання молодших школярів з художніми книжками;

- у підтвердженні головної методичної основи успішного застосування самостійної роботи молодших школярів для покращення усвідомлення нових форм самостійності.

Самостійність як риса особистості в проблемі нашого дослідження набуває дещо обмеженого, зате конкретного змісту. У даній роботі йдеться про самостійну роботу читача у процесі уроків позакласного читання з художньою книжкою. Про самостійність, розвиток якої в своєму контексті зводиться до формування особистих якостей школяра: пошуку, допитливості, спостережливості, аналізу прочитаного, розвитку важливих елементів літературної освіти, підтримання бажання пізнавати все більше і більше нового і невідомого. Ось чому питання про розвиток творчої самостійності у цій роботі тісно перетинається з художніми засобами вираження літературного становлення особистості і психологічними аспектами даної проблеми.

Практична значимість дипломної роботи обумовлюється актуальними завданнями удосконалення навчально-виховного процесу учнів початкової школи. При цьому з'ясовується єдність закономірностей роботи з художньою книжкою на уроках класного і позакласного читання, що дозволяє формувати правильну читацьку самостійність при роботі з літературними творами.

Дані дослідження можуть бути використані на лекційно-практичних заняттях з методики української мови у ВНЗ ІІ-ІV рівнів акредитації, у практичній діяльності вчителів початкових класів при проведенні уроків позакласного читання, а також на курсах підвищення кваліфікації вчителів при інститутах післядипломної освіти.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, що містять чотири параграфи, висновків, списку літератури та додатків. Зміст викладений на 106 сторінках.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-ПРАКТИЧНІ ОСНОВИ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ У ПРОЦЕСІ ПОЗАКЛАСНОГО ЧИТАННЯ

1.1 Стан теорії питання самостійної роботи в психолого-педагогічній літературі

Усі знання, що здобуває людина протягом життя, здобуваються самостійно. Від неї вимагається докладання певних зусиль для оволодіння ними, підключення достатньо розвиненої уяви, образного мислення, розуміння естетичного слова, спостережливості, допитливості і усвідомлення вимог, що стоять перед нею. У нашому розумінні самостійність, як риса особистості, це перш за все стійка моральна і естетична позиція. Можливість відповідати за свої вчинки, вміння знаходити очевидне у прихованому, міцно дотримуватися вибраної позиції - ось риси притаманні людині з цією характерною ознакою. Проблема самостійності у навчальному курсі, розвиток активності і творчої індивідуальності поставлена у ряд важливих питань школи. Це підтверджують дослідження, у яких вона піднімається на новий якісний рівень і розглядається у відповідності із умовами сучасного суспільства. Розвиток свідомого читача, який вільно орієнтується літературному світі, знаходить відповіді на поставлені перед ним запитання, стоїть на першому місці серед проблем розвитку молодшого школяра як особистості. Літературі належить особлива роль у формуванні в учнів світогляду-збагачення їх духовного світу, формування людини з міцними моральними засадами. Практикуючи впровадження у шкільну програму творів, багатих високохудожнім словом, образами, які здатні долинути до прихованих глибин дитячої душі, можливо досягнути глибокого розуміння учнями ідей виховання, що вплине на становлення молодшого школяра інтелігентною і освіченою людиною. Ось чому розвиток самостійності школярів при навчанні їх працювати з художнім твором, має особливе значення, оскільки тільки досягнуте власною працею стає важливою умовою виховання у молодшого підростаючого покоління твердих переконань, стійких моральних якостей, активності і творчої діяльності.

Читання високохудожніх творів, насичених правильними ідеями і думками збуджуватимуть у читача ті риси особистості, які близько відносяться до творчості і самостійності - емоційну пам'ять, уяву, різноманітні почуття аналіз, синтез, вміння бачити твір в цілому, його зміст, і в світі цієї цілісності оцінити і зрозуміти деталі; зуміти все досконало оцінити, проаналізувати, вміти оцінити і контролювати весь процес прочитання. Читання як і будь-який інший творчий процес, торкається всієї особистості людини. У читанні художніх творів самостійною роботою проявляються такі особисті якості, як цілеспрямованість розуму, волі, почуттів тощо. В процесі читання художнього твору, стверджує психолог А.Н.Леонтьєв, іде процес не просто засвоєння прочитаного, а відбувається взаємодія об'єктивного змісту твору з особистим досвідом людини, з існуючими у неї уявленнями і поняттями. Таким чином, відбувається процес двосторонньої взаємодії простого читання і літератури розвитком особистості: з однієї сторони література допомагає людині усвідомити себе особистістю, а з іншої - лише наявний рівень знань допоможе забезпечити повноцінне сприймання твору, з ним працювати, стати основою творчого перетворення прочитаного. Це в першу чергу дасть змогу молодшому школяреві безвідривно працювати з найрізноманітнішими напрямками літератури, як основи розумового розвитку учня.

Розвиваючись, молодший школяр повинен спрямовувати якості морального і розумового виховання не лише на засвоєння конкретного навчального матеріалу, передбаченого програмою загальноосвітньої школи і чинними підручниками для читання, але і спрямовувати сили на засвоєння методів навчання. Тобто шукати ті шляхи, які допоможуть вдосконалювати процес навчання в цілому.

Література - це мистецтво слова. Важливість і труднощі розуміння, сприймання і засвоєння художнього слова полягають в тому, що одне і те ж слово може використовуватися в різному контексті і виконувати різні функції - бути засобом інформації, сигналом, що означає те чи інше явище, і в той же час художнім образом, що відтворює всю глибину розуміння української мови вцілому. Необхідно забезпечувати таку атмосферу, за якої молодший школяр прагнутиме відповідати на поставлені перед ним запитання, а для цього створюється система навичок, за допомогою якої учень розумітиме всю глибину прочитаного твору.

Зрозуміти твір - це не лише просто усвідомити, де, коли і за яких обставин відбулись певні події, які якості герої при цьому виявили, але і виявити ставлення письменника до зображеного героя, зрозуміти той чи інший факт чи явище, глибину змісту, який викладено у творі, побачити і зрозуміти засоби зображеного. А для оволодіння цим процесом залишається і відкритим той факт, що учні недостатньо навчені і привчені до самостійного опрацювання конкретного літературного твору. Важливо розглянути питання особистісного і індивідуального підходу до поставлених завдань перед дитиною. Читач входить у створений письменником світ образів, маючи певний особистісний підхід до засобу роботи з твором, залучаючи для цього свої сприймання, переживання і роздуми. Тому, працюючи з кожним художнім твором, учень прагне знайти найдосконаліший шлях оволодіння ним, для чого в певній мірі підключається весь рівень досвіду, в якому бере участь і відтворюється весь духовний, раціональний і емоційний світ людини з її особистісними та індивідуальними особливостями.

Працюючи з художньою літературою, учневі початкової школи необхідно навчитись логічно мислити, що забезпечуватиме правильне оволодіння книгою, як засобом розумового розвитку. Говорячи про особливості мислення дітей, Г.О.Люблінська вказує, що за своєю суттю воно практичне, але це зовсім не означає, що дитина не розуміє логіку відношень між явищами і об'єктами дійсності. Полемізуючи із такими психологами як К. Бюллер, В. Штерн, Ж. Піаже, Г.О.Люблінська вказує, що діти у практичному мисленні "... безпосередньо впливають на речі, розкривають їх властивості, виявляють ознаки і, головне, розкривають їм невідомі раніше зв'язки, які існують між речами і явищами, так і в середині кожного предмета і явища. Ці зв'язки із прихованих стають видимими. Відповідно і вся пізнавальна діяльність дитини, а з нею і набуті знання стають глибшими і усвідомленими"[2;8]. І далі вона акцентує, що такий шлях пізнання особливо ефективний у молодших класах під час вивчення нового, невідомого літературного твору, де можуть бути використані практичні дії як початковий шлях пізнання матеріалу, що пропонується дітям.

Таким чином, будучи за змістом наочно-образним і наочно-дійовим, мислення дітей опирається на практичні операції і в них реалізується.

Працюючи з незнайомим текстом, учень молодших класів застосовує розгорнуту розумову модель, характерну відповідному типу орієнтування в умовах і змісті запропонованої йому задачі. На вищому рівні такими орієнтирами стають суттєві для цього типу задач пізнавальні ознаки узагальненого характеру, виражені певною образністю і конкретністю художнього твору. Яскрава образність і конкретність дитячого мислення пояснюється найперше бідністю дитячого досвіду. За кожним словом дитина уявляє тільки той конкретний предмет, з яким коли-небудь зустрічалась (навіть, якщо це було сприйнято з ілюстрації), але не групу предметів, включених дорослими у ті узагальнені уявлення, якими вона оперує. Дитину потрібно вчити узагальнювати. Вона повинна використовувати наявні в її досвіді образи з усіма ознаками і рисами (загальними для всіх однорідних предметів та індивідуальними властивими даному конкретному предмету).

Логічне мислення, будучи вищою мірою інтелектуальної діяльності дитини проходить тривалий шлях розвитку. На ранніх етапах учень нагромаджує чуттєвий досвід і привчається розв'язувати самостійним практичним шляхом ряд конкретних завдань. Засвоюючи мовлення, він набуває можливості формувати завдання, необхідні для скорішого освоєння художнього тексту, ставити запитання, будувати докази своєї думки, розмірковувати і робити висновки. Дитина оволодіває поняттями і низкою розумових дій. Як свідчать дослідження (Б.П.Єсипова), логічне мислення (вміння роздумувати) має велике значення не тільки для засвоєння навчальної програми, а й для уміння застосовувати ці знання у розв'язанні стандартних, так і нестандартних запитань[18].

Хочеться відзначити у рамках розвитку логічного мислення особливу роль так званого "причиново-наслідкового" мислення. Саме за його допомогою встановлюються найбільш приховані зв'язки: між змістом прочитаного і його застосуванням на практиці, а також навпаки - між практикою і суттю твору.

Розкриваючи особливості такого мислення, Д.Б.Ельконін вказує: чим молодша дитина, тим її мислення тісніше пов'язане із конкретними діями, і тим самим далі стоїть від розуміння причин, які включають ту чи іншу зміну у змісті твору. На його думку мислення дітей у початковій школі характеризується такими особливостями:

1) спрямованістю на розв'язання конкретних завдань, які виникають під час діяльності;

2) наочними і конкретними ознаками подій та явищ;

3) наявністю в мисленні причинових зв'язків, значною мірою ще обмежених індивідуальним досвідом дитини;

4) виникненнями словесних роздумів, а не практичних дій;

У процесі шкільного навчання мислення учнів вдосконалюється і поглиблюється з кожним навчальним періодом. Головною рисою його стає спрямованість на оволодіння основ науки. Проте в самому процесі розвитку все ще дають себе знати "старі" прояви, яких діти не можуть позбутися одразу. Тобто, починаючи розумово розвиватися, підключаючи для цього весь свій досвід і практику, що здобувалась на основі самостійності і активності, учень вдосконалює навички логічного мислення, що забезпечують безперебійне оволодіння навчально-виховною програмою. Необхідно зазначити, що нині психологічне навчання як ніколи потребує розширення пошуків можливостей інтелекту школярів, де самостійна робота відіграє одну з провідних ролей.

Як було зазначено вище, одним із завдань, що стоять перед вчителем початкових класів, є проблема формування в учнів вмінню самостійно працювати з книжкою на уроках позакласного читання і дослідження, що проводились вчителями шкіл і методистами, доводять, що учні "володіють елементарними прийомами роботи з книжкою", або "не володіючи ніякими прийомами компенсують невміння працювати з книгою навантаженнями"[7].

Саме тому, розуміючи різницю між самостійною роботою з книгою і бездумним прочитуванням тексту, невмінням аналізувати зміст виникає потреба звернутись до методистів з рідної мови і бажання отримати аргументи у захист важливості обґрунтування усвідомленої роботи з будь-яким художнім твором. Вище сказане спонукало звернутись нам до даної проблеми дослідження.

На сьогоднішній час проблема самостійної роботи у процесі позакласного читання розкрита досить обмежено. У цьому напрямку працювали видатні педагоги, спеціалісти і психологи: Свєтловська Н.Н., доктор педагогічних наук, педагог розглядала цю проблему (вміння самостійно працювати з книгою) як спосіб пошуку у книжках відповідей на поставлені кимось або життям запитання. Проведені нею дослідження доводять, що учня можна навчити самостійно працювати із книгою, але цей процес повинен бути систематичним, конкретизованим і переслідувати певну мету. У її книзі "Методика позакласного читання" показано як, спираючись на наявні в учнів "техніку читання" і вміння працювати з текстом твору, поступово навчити і привчити кожну дитину вибирати собі для читання книжки за інтересами і розглядати і читати їх, застосовуючи свої знання, уміння та навички, набуті на момент зустрічі з книжкою. А головне - за допомогою свідомого вибору і читання книг пізнати не тільки навколишній світ, але і самого себе: свої сильні і слабкі сторони, свої особисті потреби, особливості, можливості їх удосконалення"[53].

Система уроків розроблена Н.Н. Свєтловською передбачає форми контролю за якістю читання, основні прийоми роботи на уроці, масові позаурочні заходи, індивідуальну роботу із початкуючими читачами, зв'язок з уроками класного читання, природознавства, праці і малювання. У посібниках Н.Н Свєтловської виділені і чітко визначені за роками навчання вимоги до знань і навичок, які повинні бути набуті учнями у зв'язку з уроками позакласного читання.

А безпосереднє усвідомлення дитячих книг як навчального матеріалу для молодших школярів і конкретний вибір такого матеріалу для всіх етапів був розроблений у дослідженнях О.В. Джежелей[15]. Працюючи з новою книгою, учень повинен спиратися на наявні у нього знання, здобуті на класного читання із особистого досвіду, що допоможе свідомо підійти до розв'язання поставлених перед ним завдань.

В.П. Єсіпов [18] звертав увагу на активність учнів, як одного з основних фундаментів розвитку самостійності та ініціативи у пізнавальній та практичній діяльності школярів. Він вважав, що активність учнів необхідна для досягнення будь-якої навчальної мети: при слуханні вчителя потрібна активна увага ясне розуміння викладеного матеріалу, прагнення його зрозуміти. Отримання знань з різних джерел потребує від учнів самостійної роботи у вигляді спостережень, навчальних досліджень, вивчення книги, усвідомлення прочитаного..

Наумчук М.М. розробила посібники для вчителів, що містять практичний і теоретичний матеріал, спрямований на корекцію і вдосконалення професійної готовності вчителів до проведення уроків позакласного читання. Розглядаючи самостійність на цих уроках у початкових класах, як одну з найменш розроблених і розкритих тем, відзначає що "...позакласне читання повинно бути розраховане на рівень можливостей учнів і забезпечувати таку взаємодію вчителя з учнями, при якій діти зможуть виявити доступний їх віку обсяг читацької самостійності".

О.Я. Савченко [50] розглядає самостійну роботу і її методи безпосередньо, як найважливішу ланку застосування знань у процесі виконання завдань. Досліджуючи проблеми застосування самостійної роботи на усіх етапах уроку, визначила вимоги до неї, зокрема:

1) самостійну роботу слід застосовувати при всіх етапах навчального процесу, в тому числі і при вивченні нового матеріалу. Важливо, щоб школяр не тільки збагачувався знаннями, а й нагромаджував їх у загальний фонд умінь та навичок, способів розумової діяльності, за допомогою яких опанує нові прийоми роботи з книгою;

2) потрібно створити певні умови, за яких учні ставатимуть безпосередніми учасниками процесу пізнання. Самостійна діяльність школярів має бути скерована не тільки на засвоєння окремих фактів, але й на розв'язання різноманітних актуальних питань. Слід навчити учнів бачити і формулювати проблеми, розв'язувати їх, користуючись наявними знаннями та навичками;

3) з метою активізації пізнавальної діяльності школярам потрібно давати завдання, виконання яких вимагає посильного розумового напруження.

Уміння і навички самостійної праці вдосконалюються у загальній системі навчального і виховного процесу, основою якого є поступове збільшення рівня самостійності учнів, удосконалення і зміна їх ролі в цьому процесі, ускладнення завдань під час його виконання.

Цікаво, що в жодному словнику немає точно сформульованого визначення, що ж таке самостійна робота учнів і чому цей вид роботи потребує всебічного розгляду з боку вчителів і методистів початкового навчання. Досліджуючи процес формування самостійності на усіх етапах розвиваючого навчання, І.С. Гантя писала: "Самостійна робота виступає як одна з форм пізнавальної діяльності школяра і відповідно розвивається протягом всього шкільного навчання"[7; 21]. Навчаючись вмінню аналізувати, ототожнювати, самовдосконалюватись, забезпечується розвиток логічного мислення, як однієї з найнеобхідніших умов всебічного розвитку особистості.

Психолог Р.М. Мікельсон визначав, що під поняттям "самостійна робота" слід розуміти виконання завдань учнями без втручань з боку вчителя.

Петровський А.В., Костюк Г.С. звертали увагу на психологічні особливості розвитку дитини, які передують самостійній роботі: пам'ять, увагу, сприймання, мислення, допитливість, пошук і т.д. У відповідності до цього вони все ж не виключали керівну роль вчителя. Мета вчителя-професіонала у початковій школі полягає у тому, щоб допомогти дитині усвідомити саму себе: пробудити і розвинути закладені природою позитивні здібності, можливості їх удосконалення (акцентуючи увагу на широкому школі дитячої літератури, а також на доцільних і загальноприйнятих читацьких прийомах, нормах, правилах, рекомендаціях, що допомагають читати), щоб дитина, ставши сама собою, виконала свій обов'язок і стала людиною. Завдання, без сумніву складне, але посильне для будь-якого вчителя, якщо у нього є постійна потреба у аналізі своєї роботи, у самоосвіті за допомогою книжки і у вдосконаленні, чого необхідно вимагати і від учня. Це пояснюється тим, по-перше, як писав В.О. Сухомлинський, вчителеві потрібно море знань, щоб дати дітям краплину необхідної духовної поживи, а по-друге, тим, що великий той вчитель, який доводить ділом, чого навчає, тобто сам постійно працює над собою. Таким чином, процес оволодіння учнями нових знань з художньої літератури процес двосторонній, з одного боку, це розвиток самостійності школярів шляхом умілого і доцільного керівництва дитячим читанням, а з іншого, бажання знаходити відповіді на запитання у книжках. Адже необхідно дотримуватися на уроках позакласного читання основного правила: у процесі: бесіди не повинно бути жодного питання, на яке можна відповісти "просто так", не прочитавши уважно твору; питання, відповідь, на яке і без того зрозуміла, що не викликає ні в учнів, ні у вчителя дійсної потреби почути його та обговорити.

Ставлячи перед собою завдання дослідити самостійну роботу, як одну з провідних форм роботи у процесі позакласного читання, прагнучи зрозуміти роль вчителя як основного фундатора цієї діяльності, і довести перспективу впровадження цієї роботи, дійшли висновку, що це питання повинно стати головним на позакласному читанні. Дитина працює, оволодіває навичками, здобуває нові знання, розширює літературний кругозір, покращує своє ставлення до книжкового світу. Дуже важливим є питання самоосвіти, коли учень повинен самостійно знайти додаткове джерело освіти, вміти брати звідти знання і вірно планувати свою роботу. Бо акт самостійної роботи є завжди робота самостійна: що зробив, те й маєш. А щоб чогось досягнути, потрібно працювати не покладаючи рук, постійно і вперто. Допомогти ж у цій справі зможе книжка - основа з основ, яка дала відповідь не на одну тисячу запитань. Готуючи дитину в дорослий світ, потрібно зробити все, щоб вона прийшла туди підготовленою, а це можливо лише за умови роботи дитини з дорослими, де перший бере на себе обов'язки виконувати всі вимоги, поставлені перед ним навчально-виховним процесом, а другі - розробляють шлях, по якому діти зможуть пройти, не спотикаючись, до певної мети. Позакласне читання повинне бути розраховане на рівень можливостей учнів і забезпечувати таку взаємодію вчителя з учнями, при якій діти зможуть виявляти доступний їх віку обсяг читацької самостійності.

Самостійна робота… Це словосполучення стало таким вживаним і звичним, що у колі вчителів і навіть не вчителів сприймається як термін, зміст поняття якого загальновідомий. А проте це аж ніяк не термін, і в жодному словнику, теоретичній праці до цього часу не визначено, що мається на увазі, коли мова йде про самостійну роботу. Тай не так це легко, як здається на перший погляд, дати визначення, бо що визначати?

Зрозуміти, яке місце займає самостійна робота в процесі позакласного читання? У якій мірі вона ефективніша за інші методи? Чи може вона бути домінуючою на уроках?

При систематичному виконанні самостійної роботи на певному дидактичному рівні якість і стійкість засвоєних школярами знань підвищується, розвиваються пізнавальні інтереси, розумова діяльність, формуються вміння і навички учнів. Самостійна робота учнів робить процес навчання інтенсивнішим та ефективнішим.

На перший погляд здається, що термін "самостійна робота учнів" простий, зрозумілий і не потребує розкриття. Насправді, чи не зрозуміло, що самостійна робота - це робота, яка виконується самими учнями, без допомоги вчителя? Але це визначення настільки суперечливе, що розкриття його змісту потребує всебічного розгляду з боку вчителів, методистів і вчених.

Самостійна робота являє собою невід'ємний елемент процесу навчання. Вона може, повинна і буде провідним засобом на уроках позакласного читання.

Урок позакласного читання - назва умовна. По суті - це керівництво домашнім (не в класі) читанням учнів (на рівні 3 і 4х класів). Але це саме урок, який проводиться у відведений режимом час, до якого школяр повинен виконати певну домашню роботу. Сучасний урок позакласного читання базується з одного боку на традиційних методах навчання - поєднання ліній педагогіки і психології, а з іншого - на проблемному характері сучасного навчання.

Досягнення в питаннях проблемного навчання і виховання дозволили з одного боку переосмислити традиційні методи керівництва читанням дітей початкових класів і від багатьох з них відмовитись: від "неправдивого авторитета" (А.С.Макаренко), від обмеження ініціативи і опіки над ними (Н.К.Крупська), від формального підходу до рекомендації літературних творів і т.д. З іншого боку, на перший план виступили принципи диференційованого підходу до учнів, опора на емоційну, розумову активність читачів, на їх творчу ініціативу і самостійність.

Необхідність збільшення питомої ваги самостійної роботи учнів на уроках достатньо обґрунтував у свої книзі, виданій у 1940 р., М.Мікельсон [33]. Психолог пише, що під поняттям "самостійна робота учнів" розуміють виконання ними завдань без втручання вчителя, але під його керівництвом, оскільки у своєму розумінні самостійна робота - це акт безпосереднього виконання учнями будь-якого завдання. Але піддається сумніву той факт, чи дійсно під час виконання учнями завдань відкидається будь-яка допомога їм зі сторони вчителя. В принципі, акт самостійної роботи є завжди діяльність самостійна: якщо людина щось робить (нехай це буде дитина чи доросла особа), то робить це ніхто інший як вона сама. В акті роботи учень здатен робити самостійно, а в якій мірі йому необхідна стороння допомога - це залежить від його вміння працювати.

Дитяче читання потрібно спрямовувати. Керівництво читанням особливо важливе для учнів початкових класів, тому що маленький читач ще мало знайомий з широким колом книг, а самі по собі вікові особливості школяра початкових класів створюють умови найбільш емоційного впливу на читача. Проте безпосереднє керівництво дитячим читанням, як, проте, і будь-який інший добре продуманий педагогічний прийом, повинен носити для учнів прихований характер. Про цю особливість керівництва дитячим читанням наполегливо нагадує ще Н.М. Свєтловська: "У вас є моральна думка - чудово; не говоріть її дітям, але дайте її відчути; не робіть з неї висновку в кінці розповіді, але дайте їм самим його вивести і, якщо розповідь їм сподобається, ви зробили свою справу"[54].

Успіх навчання взагалі неможливий без активності учнів. Активність - це поняття значно ширше, ніж поняття самостійність. Воно означає усвідомлене, вольове, цілеспрямоване виконання розумових і практичний дій, необхідних для оволодіння знаннями, вміннями та навичками, включаючи користування ними у подальшому навчанні та практичній діяльності. Активність починається тоді, коли відбувається самостійне надбання учнями нових знань і вмінь, виконання творчих завдань для розв'язання поставленої мети. Активність вказує на той чи інший ступінь сформованості в учнів самостійної думки. Проте не лише активність допомагає учневі зрозуміти, з яких саме категорій формується і самостійність.

У педагогічній психології проблема мислення одна з найактуальніших. Вона органічно пов'язана з проблемою засвоєння і застосування учнями знань. Незважаючи на те, що й досі не склалося єдиної думки про можливості і шляхи розвитку мислительної діяльності учнів, незаперечним є той факт, що за короткий термін навчання (1-4 кл.) мислення школярів зазнає значних змін. Від моменту вступу до школи і до переходу в старші класи воно змінюється, як в аналітико-синтетичному плані, так і за формою умовисновків.

До початку шкільного навчання у дітей достатньо розвинуті психічні функції, вони психологічно готові до засвоєння нових знань. Саме в умовах самостійного навчання, як вважає Т.С. Піче-оол, створюється можливість підвищення ефективності засвоєння дітьми нового. Вона підкреслює, що в будь-якому процесі пізнання людина виконує дії з пізнавальним матеріалом. У мисленні ці дії є особливо складними. І успіх мислительної діяльності залежить від наявності у людини тих знань, якими вона скористається для розв'язання поставленої мети, спеціальних умінь, аналізу, синтезу та інших, а також від бажання насправді пізнати те, що їй невідомо. Ці особливості характеризують мислення як специфічну розумову діяльність людини. [47; 37].

"Розумова праця дитини відрізняється від розумової праці дорослої людини, - писав О.В.Сухомлинський. - Для дитини кінцева ціль оволодіння знаннями не може бути головним стимулом його розумових зусиль як у дорослого. Джерело бажання вчитися у самому характері дитячої розумової праці, в емоційному забарвленні думки, в інтелектуальних переживаннях. Якщо це джерело висохне ніякими прийомами не змусиш дитину сидіти за книгою" [59; 191].

Книга - найстаріше джерело знань, нескінченний потік розумного, доброго і вічного, і вміння читати - це нелегка справа, яка потребує від читача бачення того, що приховане за рядками. А для малюка-школяра здатність роздивитись це приховане, оволодіти новими знаннями і навичками - віконце у світ невідомого. Дитяча голівка забита багатьма непотрібними знаннями, впорядкувати які і допоможе книга.

Самостійна робота вимагає безпосереднього поєднання самостійної думки учнів із самостійним виконанням ними певних розумових чи практичних дій. Недостатній рівень знань учні компенсують, підключаючись до процесу оволодіння новим ступенем розумових та практичних дій, а саме - самоосвіти.

Досліджуючи процес формування самоосвіти на уроках, І.С. Гантя відзначає: "Самостійна робота виступає однією з форм пізнавальної діяльності школяра і відповідно розвивається протягом всього шкільного процесу"[7]. Самоосвіта починається тоді, коли учень на основі знань і вмінь, вже одержаних у процесі навчання, виявляє все ж недостатній їх рівень. І в самостійній роботі прагне знайти додаткове джерело освіти, взяти звідти необхідні знання, які компенсують ті прогалини, що з'явилися у процесі шкільного навчання. Адже самоосвіта школяра - це розвивальне навчання, покликане навчити їх організовувати і спрямовувати свою пізнавальну діяльність, тобто формувати самостійність як рису особистості. Таким чином, самостійна робота учнів - це така робота, яка виконується без втручання вчителя, але за його завданнями; при цьому учні прагнуть досягнути поставленої мети у завданні; проявити свої зусилля.

У захист активності учнів у процесі самостійної роботи виступав А.Г. Глущенко [12], який вбачав необхідність вже в молодшому шкільному віці надавати дітям більше можливостей бути організаторами своїх справ, проявляти ініціативу. У цій роботі вчитель займав місце фундатора створення умов для вияву самостійності і поступово передавати в руки учням функції самостійного керівництва. Досвідчений вчитель дотримується правил: все, що можуть робити учні самостійно, вони так і роблять. Участь їх у процесі уроку, добір необхідного практичного і дидактичного матеріалу, розподіл завдань - все під силу школярам. Деякі автори відносять до самостійних робіт учнів тільки ті роботи і, тільки по таких завданнях, які вимагають перебудову вивченого матеріалу, його комбінування по-новому, знаходження і створення чогось нового. Ті види робіт, що потребують наслідування, і вправи, що мають за мету вдосконалення навичок, не відносяться до самостійних робіт.

Праця дитини у системі навчальних ситуацій починається з першого класу, але вміння ставити перед собою навчальні завдання виникає у них значно пізніше, вважав А.В. Петровський. Вміння самостійно працювати формується з великими труднощами і далеко не у всіх учнів. Проявляється воно в наступному: якщо учень отримує завдання, то він, по-перше, прагне знайти загальний спосіб його виконання, який йому вже відомий, а не намагається включити елементи самостійного пошуку, де шляхом спроб і помилок поступово вирішиться це завдання; по-друге, дитина знаходить цей спосіб при аналізі одного-двох завдань, які стають тепер для нього теоретичним матеріалом при розгляді загальних зв'язків умови. Вміння перетворювати конкретно-практичне завдання в навчально-теоретичне виявляє найбільш високий рівень розвитку розумової діяльності школярів.

Ю.К. Бабанський зазначав: "Самостійна робота - одна з джерел оволодіння учнями нових знань і вмінь. Таким чином, самостійність учнів в їх навчальній роботі потрібно розглядати в динаміці, з врахуванням змін, що відбуваються, звертати увагу на психологічні особливості школяра як особистості"[1; 168]. Специфіка самостійної роботи, як особливого виду навчальної і практичної діяльності, полягає перш за все в тому, щоб навчити учнів прийомам роботи з незнайомою книгою і привчити звертатися до неї, коли постають запитання. Щоб відповісти на них, дитині доводиться проводити широку пошукову роботу, яка допомагає в розвитку пізнавальних здібностей. І, якщо робота за таким завданням організована так, щоб учень, виконуючи її, свідомо прагнув до ефективного досягнення мети, тобто до кращої якості, то дану роботу можна назвати пошуковою і відповідно - самостійною.

Сімакова Л.А. [57] підкреслювала, що пошуковий метод веде до знань ще невідомих. І для учня дуже цінним і повчальним є сам шлях, який він пройде для того, щоб отримати відповіді зі зробленого. Пошукові роботи, або як їх ще можна назвати - самостійні, зближують учня з читанням. Підводять до таких видів робіт, в яких проявляється найвища ступінь самостійності: спостереження і досвід, які допомагають у вирішенні нових, невідомих питань і сприяють тому, щоб учень самостійно робив висновки, і щоб ці висновки були правильними.

Основною особливістю процесу самостійності на уроках позакласного читання, на думку Т.С. Піче-оол, виступають інтереси молодших школярів, які, як вказують педагоги і психологи, характеризуються в першу чергу недиференційованістю, розкиданістю, об'єднаними "зовсім різними напрямками без будь-якого зв'язку"[47]. Діти проявляють цікавість до тих навчальних предметів, з яких вони добре встигають. Важливою умовою стабільності інтересів молодших школярів, є спрямованість їх вчителем на стежку самостійного пізнання предмету читання. Самостійність учня, - відмічає Т.С. Піче-оол, - необхідно підтримувати і розвивати з перших днів шкільного навчання, шляхом показу перспектив у здобутті самостійних знань. Це дозволить формувати у дітей справжні самостійні і пізнавальні інтереси як основу навчальної діяльності"[47; 81].

Крім вище вказаних психологічних особливостей розвитку молодшого школяра, дані багатьох досліджень і нагромаджений досвід вчених показує, що самостійна робота тільки тоді дає значний позитивний ефект, коли враховуються рушійні сили дій і вчинків учня, одним з яких є мотив. Мотив - це внутрішній стимул, усвідомлене спонукання до певного виду дій, що породжується матеріальними та духовними потребами людей. Відчуття потреби в чомусь, її усвідомлення і прагнення знайти спосіб задоволення, визначають зміст і спрямування мотиву. Як внутрішні стимули до дій, мотиви завжди пов'язані з метою, оскільки спрямовані на її досягнення. Вони включають у свій зміст елементи особистих прагнень і бажань, усвідомлених з певними цілями. У самостійній діяльності, мотиви повинні поєднуватись з тими, що створені самим навчальним процесом. Мотиви навчання мають знайти своє втілення в мотивах, що виникають з пізнавальної потреби. Останні бувають для учня сенсу тільки тоді, якщо спрямовані на задоволення його допитливості, вносять різноманітність у самостійну навчальну діяльність, сприяють відкриттю чогось нового і спонукають до пошуку шляхів розв'язання суперечностей, що виникають.

Відомо, що якості особистості розвиваються у процесі відповідної діяльності. Самостійність може формуватися у школярів лише при виконанні самостійних робіт. У навчанні, для проведення таких робіт відкриваються великі можливості, але тільки при достатній увазі вчителя до організації цієї роботи учнів можна дійсно досягнути свідомого і стійкого засвоєння ними знань, умінь і навичок. Таким чином, самостійна робота школярів у процесі навчання має велике значення і для оволодіння ними знань, і для розвитку їх пізнавальних здібностей.

Розглянемо ще одне трактування самостійної роботи, що в даному випадку виражає неправильні погляди на самостійну роботу учнів і таку, як роль вчителя у цій роботі. Існує думка, виведена М.Д. Левитовим: "Під самостійною роботою розуміється така діяльність, яка виконується при відсутності з боку вчителя контролю у будь-якій формі за її виконанням"[1]. Тобто, учень повинен сам без стороннього втручання вибрати ту роботу, у якій зможе проявити свої здібності. Але в такому випадку, це вже пряме заперечення ролі вчителя у постановці самостійної роботи учнів. Хоча окремі рекомендації, що даються розділом пізніше самим же М. Левитовим відмінні за своєю суттю з виведеним вище визначенням:"...ні одна робота учня, виконана ним власноруч, не повинна залишатися поза увагою вчителя"[1; 171].

Процес навчальної діяльності підпорядковується низці загальних закономірностей. Перш за все необхідно, щоб вчитель систематично заохочував учнів до навчальних ситуацій, разом з тим, даючи дитині можливість самореалізуватися, керуючись своїм внутрішнім станом і самоаналізом. Іншими словами, одна з головних закономірностей в тому, що весь процес навчання у молодших класах першочергово будувався на основі розширеного представлення учнів головними об'єктами процесу навчання, які поступово втягуються у процес активного існування.

Вбачаючи самостійність головним здобутком молодшого школяра у роки навчання в початкових класах, Н.М. Свєтловська розробила уроки, покликані допомогти молодим вчителям вірно зорієнтуватися у навчальній програмі для проведення уроку позакласного читання [53].Чому дитина не може виконувати роботу самостійно, якщо у неї для цього усі задатки самоаналізу, самооцінки, знань здобутих на своєму досвіді і допоміжному слові вчителя? Вчитель обов'язково повинен бути учасником колективної роботи, а не спостерігачем чи контролером. Навчаючи мистецтву читати, слід пам'ятати, що в "усіх видах мистецтва необхідно самому пізнати ті відчуття, які хочеш викликати у інших". Проте, не слід робити так, щоб учні постійно зверталися за допомогою до вчителя, адже самостійна робота - це самостійна робота. Школярі повинні розвивати бажання бути активними учасниками процесу пошуку і тому необхідно систематично, а не ривками, впевнено, не зменшуючи темпу, вчити їх шукати і знаходити відповіді на запитання.

В.К. Буряк розглядає самостійну роботу, як сходинку до можливості розширення індивідуальності кожного учня, що збуджує підтримує інтерес до знань з метою оволодіння ними і застосування на практиці: "самостійна робота передбачає індивідуальне виконання її кожним учнем. Звичайно даються завдання, що виконуються колективом. Але в цьому випадку, справа організовується так, що кожен учень, несучи відповідальність в цілому всього колективу, виконував свою долю роботи".[2; 18]

Такі завдання, які несуть індивідуальний і творчий розвиток здібностей учнів повинні носити продуктивне виконання роботи, а не репродуктивне, і творитися з власної ініціативи учнів. Усвідомлена діяльність забезпечуватиме творчість, у якій проявлятиметься власний задум учнів, виражатимуться думки, завдання виконуватимуться самостійно за допомогою вже набутих знань. Творчий підхід до прочитаного твору допоможе учневі передати власні розповіді про героїв твору, неординарно переказувати оповідання чи казку. При виконанні таких робіт, найбільш продуктивно розкриваються вміння використовувати здобуті знання у житті.

Специфіка позакласного читання полягає в тому, що учень самостійно знаходить, читає, розповідає про книгу, про те, що схвилювало найбільше. І тому важливо, щоб школярі самі правильно орієнтувалися у фактах, усвідомлювали послідовність явищ і подій, зв'язок між ними і вчинками літературних героїв. Саме для такої мети і організовується самостійна робота над усвідомленням прочитаного тексту. У цьому випадку художні твори не втрачатимуть цілісності і повноти естетичного впливу на школяра. Книги, знайдені самостійно, але під керівництвом вчителя, допомагають учневі проявити певні самостійні здібності. Але уроки позакласного читання, це не тільки пошук нових книг, але й повторення вивченого матеріалу, закріплення отриманих раніше знань з чинних підручників. Необхідно продумати і організувати даний урок так, щоб розкрити весь потенціал знань учнів по вивченому матеріалу. Такі уроки включають різнопланові літературні джерела, що розвивають цікавість учнів до книги, навчають їх прийомам роботи з текстами різного характеру. Звичайно, самостійна робота учнів також необхідна, це пошук нових додаткових джерел, що забезпечуватимуть доповнення прочитаних раніше текстів демонструватимуть різні погляди щодо вивченої теми.

1.2 Формування у молодших школярів самостійності як риси особистості

Активна роль школярів у процесі навчання, де велика увага приділяється самоосвіті, зумовлює розвиток у них самостійності та ініціативи. Тому перед кожним вчителем постає завдання формування в учнів постійності як риси особистості. Крім того, якби самостійна робота на уроках позакласного читання була одним із провідних і домінуючих елементів, це дало б можливість як самим дітям вчитись зі свого особистого досвіду, розвивати мислення, розумові здібності, так і вчителю зуміти поставити процес оволодіння учнями вмінням самостійно працювати із художньою літературою на стежку самоосвіти, самоконтролю, самоаналізу, що розвивало б їх творчі здібності, формувало нові грані особистості. Адже учні - активні учасники позакласної роботи - мислять значно ширшими категоріями, мають можливість детальніше ознайомитись з новими творами у галузі літератури і мистецтва, розібратися у тих складних проблемах, які зараз висвітлюються у літературознавстві. Проте самостійну роботу на уроках позакласного читання треба збільшувати поступово, не скидаючи на дітей непосильну ношу розумової роботи, це забезпечить стабільний і систематичний процес оволодіння всім багатогранним світом літератури.

Деякі вчителі з обережністю відносяться до збільшення кількості самостійної роботи учнів і вводити у процес навчання такі завдання, які були б розраховані на вимоги високої самостійності при виконанні заданої роботи. Вбачаючи, що насичення уроків самостійними завданнями для учнів, вимагатимуть значно більшого часу на вивчення кожної теми програми, а це загрожує її невиконанням, не спромоглись зрозуміти одного - час на уроках позакласного читання відходити від загальних стандартів проведення і орієнтуватися на конкретний клас, атмосферу в ньому та рівень розумового розвитку, і відповідно складати таку програму, розраховану на здібності класу. Вчителі не вірять у сили учнів, проте досвід спеціалістів і методистів, які будують навчання на засвоєнні учнями самостійно навчальної програми, на їхній активності та ініціативі, доводить, що такі учні ясніше і швидше схоплюють і навчальний матеріал, і нові методи, прийоми, операції, виконують роботу з меншою кількістю помилок, проявляють інтерес до ефективності своїх вмінь і навичок.

Відомо, що будь-яка якість розвивається у процесі певної діяльності. Самостійність може розвинутись у дітей тільки у процесі самостійної роботи. При роботі із художніми творами проведення такого роду робіт не тільки відкриває великі можливості, але і є необхідним. Тільки при достатній увазі вчителя до організації самостійної роботи учнів, можна досягнути дійсно усвідомленого і глибокого засвоєння ними знань. Без їх самостійності неможливо виробити ніяких умінь та навичок роботи із художніми творами. Для оволодіння цими навичками необхідно організовувати певну практичну діяльність учнів так, щоб їм поступово було необхідно долати зростаючі труднощі та перешкоди, проявляти все більший рівень творчості та постійності. Самостійна робота виступає важливим засобом розвитку у школярів пізнавальних здібностей: спостережливості, допитливості, уваги, пам'яті, мислення, творчої активності. Разом з тим практика роботи з художньою книгою є також основою для формування в учнів самостійності як риси особистості. Проблема, яку ми розв'язуємо - це пошук відповідей на запитання, які допоможуть читачам-початківцям захотіти навчатись і звикнути працювати з художніми творами без спонукання з боку вчителя, але під його керівництвом. Зразу визначимося, що словосполучення "працювати з художніми творами" ми розуміємо як спосіб засвоєння читачем літературних одиниць на доступному рівні, не лише фактичному, логічному, й емоційно-оцінному. Саме в такому плані, як здатність читача при знайомстві з текстом зрозуміти, знайти раціональне зерно у смисловому значенні твору, запам'ятати, відтворити в пам'яті, не залишати без відповіді будь-яке з запитань, жодного не усвідомленого факту, події чи явища, що простежується у творі, розуміємо словосполучення "працювати з художніми творами".

Якість навчання визначається не тим, скільки дитина читає, як швидко читає твори і навіть не тим, залюбки чи під примусом береться за книжку, вона визначається прагненням дитини оволодіти навичками самостійної діяльності, компонентами якої є усвідомлення мотиву або потреби, знання світу книжок, вмінням працювати зі змістом книжки, сприймати і перетворювати здобуті знання у відповідності до своїх потреб. Теоретичний фундамент дозволив достатньо точно виділити основні, загальні для 4 класів початкової школи завдання уроків позакласного читання

1. Виховання читацької активності - пробудити у школярів цікавість до книжки і читання, навчити всебічно сприймати прочитане, удосконалювати у них навичку критичної оцінки матеріалу, що читається. Іншими словами - це допомога школярам в оволодінні художніми і образотворчими багатствами дитячої літератури.

2. Удосконалювати навичку і культуру самостійного читання налагодити і впорядковувати самостійне, домашнє читання школярів; навчати їх робити записи і замальовки до прочитаного; вміти бачити і оцінювати роботу художника-ілюстратора.

До культури самостійного читання відноситься і вміння дітей знаходити потрібну їм книгу і матеріал у самій книзі. Це вміння включає у себе два напрямки. З одного боку, навчити учнів сприймати книгу комплексно, тобто знати основні елементи книги і вміти ними користуватися, а з іншого, навчити дітей працювати з блоками книг і тематичними картками, познайомити з прийомами відшукування потрібного твору, розділу, книжки: навчати кваліфіковано накопичувати цікавий матеріал з періодичної преси, ознайомитися з правилами користування словниками і довідниками, сформувати основні навички гігієни читанням

3.Розвивати індивідуальні читацькі інтереси і схильності учнів. Урок позакласного читання повинен створювати навколо школяра постійну позитивну емоційну атмосферу, забезпечуючи цим цікавість до свого змісту. Розвиваючи дитячу уяву, характер уроку стимулюватиме самостійність читання і самостійність осмислення прочитаного.

4. Розширювати і поглиблювати знання учнів зі всіх предметів. Школа не повинна бути байдужою до того, що і як читають її учні. Виховання здійснюється не лише у плані роботи на уроках позакласного читання, але і на основі реалізації міжпредметних зв'язків, вміти переносити знання з одного навчального предмета на інший, що є показником рівня навчального процесу школи.

Говорячи про самостійну роботу, слід враховувати дві сторони одного процесу: навчальні функції вчителя і пізнавальні учня. Оскільки робота виконуватиметься учнем і його пізнавальна діяльність виступає важливим фактором у кінцевому результаті роботи, то необхідно прослідкувати, якими ж процесами зумовлена дана самостійність при особистій діяльності. Як вже говорилось, завдання, організовані для самостійної роботи учнів, тягнуть за собою мотив і інтерес. Вони відіграють роль комплексного подразника, що стимулюватиме аналітико-синтетичну діяльність під впливом мотиваційних збудників. Аналізуючи зміст отриманих завдань, учні починають шукати спосіб розв'язання з раніше виконаних завдань, підключаючи для цього пам'ять, мислення, увагу. Після виконання запланованих практичних дій, проводиться обов'язковий самоконтроль отриманих результатів і якщо учень отримає відповідь на поставлені перед ним завдання, то винагороджується мотив, як рушій у процесі діяльності, і інтерес до даного завдання. Пізнавальна діяльність задоволена. У випадку, якщо отриманий результат не відповідатиме правильній відповіді, то пошук продовжиться до тих пір, поки остання не буде знайдена. Вчитель при цьому знаходиться у тісному зв'язку з учнями і контроль виражається у завданнях для самостійної роботи. Спостерігаючи за практичними діями учня і контролюючи процес виконання завдань, дає школярам вказівки, з'ясовує правильність виконаної роботи, усвідомлення шляхів пошуку відповіді, перевіряє, якими знаннями, уміннями і навичками оволоділи учні, оцінює якість виконаної роботи. Таким чином, вчитель виступає організатором і критиком роботи учнів, головною ланкою в оволодінні знань і керівником у методиці застосування цих знань на практиці.

При самостійній роботі з книгою молодший школяр у початковій школі, за час навчання, повинен навчитись застосовувати такі вміння та навички, а саме:

вміння працювати з книгою;

поєднувати події, явища, вчинки у логічний зв'язок;

робити нескладний аналіз прочитаного;

встановлювати причиново-наслідкові зв'язки;

самостійно знаходити невідомий твір;

робити умовисновки за прочитаним.

Цікавим і важливим видом самостійної роботи є виконання завдань на порівняння творів за жанром, за написанням, за описаними фактами, подіями і явищами, що дає можливість розвитку в учнів не тільки пам'ять, а й мислення і увагу. Читаючи новий незнайомий твір, діти шукатимуть у своїй пам'яті факти, які допоможуть їм дати відповідь на запитання - читав чи не читав я щось подібне? Тобто, читаючи описане у творі, учень прагне знайти те особливе, що відрізняє одне явище від іншого (факт від факту тощо), і в залежності від подій і вчинків героїв розпочинає роботу над аналізом прочитаного, робить нескладні умовисновки. Це показує, що робота над твором і з твором проводиться в комплексі, де будь-який з компонентів служить незамінним фактором. Працюючи з творами, які були прочитані на уроках класного читання і які учням доведеться пригадати до уроків позакласного читання, вимагається певних зусиль для усвідомлення учнями стилю письма того чи іншого автора, вміння прослідковувати зв'язки між творами. Крім цього, слід звернути увагу учнів на систематичне ведення домашнього словника, де б записувались назви художніх творів, прочитаних ними, вислови, які найбільш запам'яталась, слова, які слід використовувати у своєму мовленні. Безперечно добре роблять вчителі, що спонукають школярів до праці з ними і за межами школи. Лише тоді, в учнів виникатиме бажання вчитися, проявляти ініціативу, знаходити, аналізувати, доповнювати художній твір не чужими, а своїми думками, вони відчують потребу у цій роботі з боку вчителя, в інакшому випадку, ця робота не має логічного завершення.

Таким чином, самостійна робота у процесі позакласного читання не будується в одному напрямку, вона багатоальтернативна; вибір саме того напрямку, який відповідатиме темі і меті конкретного уроку залежить в основному від тих навчальних і виховних завдань, які перед ним ставляться. Міра зацікавленості учнів у цих роботах також різна. Слід відзначити, що при всій багатогранності видів самостійних робіт учнів успіх зумовлений певними дидактичними умовами, а саме:

- наявними в учнів знаннями для розуміння мети виконаної роботи;

- бажання знаходити, приносити книжки і розповідати про них, вміння доводити особисту думку словами автора твору, що говорить про глибокий аналіз прочитаного

- вміння поєднувати різні види роботи на уроці, не роблячи акцент на самостійній роботі як домінуючій;

- потоваришувати з книгою і навчитись користуватись нею так, щоб по закінченні школи читання було для дітей постійною потребою і допомогою у житті;

- обов'язковим оцінюванням з боку вчителя виконаної роботи учнями.

Завдання вчителя полягає в тому, щоб вести школярів по такому шляху, який у повній мірі розкриє прихований потенціал задатків учнів, підтримати розвиток у них умінь працювати з книгою, стимулювати бажання самостійно здобувати знання, навички і вдало використовувати їх на практиці. Вчитель, який відкриє мотив учневі, покаже перспективу у виконаній роботі, правильно оцінить досягнене, отримає високі результати у навчальному і виховному відношенні.

Лише чітко продумана система художніх образів прочитаних творів, цілий ряд світоглядних, моральних і суспільних понять позитивно вплинуть на розвиток особистості молодшого школяра. Розкриється художній смак, відбудеться оволодіння вмінням працювати з книгою, що сприятиме збагаченню знань учнів про навколишній світ. Тому успіх навчально-виховного процесу залежить від того, як учитель правильно організує самостійну роботу школярів, які завдання для цього використовує, яку мету переслідує. Досягнення найвищого рівня самостійної роботи - творчого - можливе тільки за умови правильної організації пізнавальної діяльності учнів, що безперечно дасть підвищити результативність позакласного читання в цілому.

Позакласне читання як навчальний розділ за своєю метою, і завданням посідає особливе місце у системі початкового навчання читанню. Відомо, що на уроках навчання грамоти і класного читання діти оволодівають навичками техніки читання, а також прийомам роботи з текстом по його аналізу, вказаним вчителем. При цьому використовуються одні і ті ж книги: "Буквар", "Читанка", робота з якими проводиться за допомогою і під керівництвом вчителя. Мета уроків позакласного читання інша: виробляти в учнів стійку потребу самостійно і усвідомлено вибирати і систематично читати книги, застосовуючи при цьому всі знання, уміння і навички, якими діти оволоділи на уроках навчання грамоти і класного читання.

У процесі позакласного читання у початкових класах розв'язуються завдання становлення і подальшого удосконалення читацьких якостей школярів, розвиток повноцінного сприймання дітьми художніх творів. Система читацьких художніх образів допомагає оволодіти вмінням працювати з текстом, що сприяє збагаченню знань учнів про навколишній світ. Ці завдання вчитель початкових класів розв'язує через продуктивну систему самостійних робіт учнів з художніми книжками. Проводячи самостійну роботу на уроках позакласного читання, прагнучи, щоб вона відповідала кожному етапу уроку якомога точно, використовуючи різні методичні прийоми у її проведенні, передбачалось сприяти кращому формуванню вмінь працювати з книгою, виховувати інтерес учнів до читання, тобто формування правильного типу читацької діяльності, який базується на читацькій самостійності.

Читацька самостійність це інтегрована якість особистості, яка характеризується наявністю у читача мотивів, що спонукають його звертатись до книжок і сумою знань, що дозволяють йому реалізувати ці мотиви з найменшою затратою часу та зусиль у зв'язку з громадською та особистою потребою. Це усвідомлений вибір книги, застосування вмінь і навичок з читання, якими володіє учень на момент діяльності з книгою.

Зовнішнім показником і проявом мінімального рівня сформованості у читача будь-якого віку основ читацької самостійності, є знання широкого кола доступних книг, і як наслідок - інтерес до книг, здатність вибирати їх для себе у відповідності до власних можливостей, прочитувати їх з максимально можливим освітньо-виховним ефектом. Читацьку самостійність не слід ототожнювати з самостійним дитячим читанням. Оскільки, останнє - це індивідуальне, без безпосередньої допомоги іншої особи спілкування дитини з доступним світом дитячих книжок, у процесі якого дитина здійснює:

1) свідомий вибір книги для себе;

2) читання книги за всіма правилами, засвоєними на момент зустрічі з нею.

Книга - це та основа, з якою учень повинен навчитись працювати самостійно, щоб звикнути думати над нею до уроку, вміти передбачати її зміст, працювати не лише з поданим текстом, а й супровідними його ілюстраціями.

У дітей на попередніх етапах (підготовчому, початковому, основному) закладені елементарні основи читацької самостійності. На заключному ж етапі завдання полягає у тому, щоб ці основи використовувати, розвивати, удосконалювати. Це завдання може бути розв'язане шляхом умілого і доцільного керівництва самостійним дитячим читанням у вільний від навчального режиму час.

Особливого значення у наш час набула самостійна робота пошукового характеру, метою якої є процес засвоєння знань, умінь і навичок, а також набуття і формування позитивних мотивів навчання. У працях вчених та вчителів-практикантів відображена ідея про те, що елемент пошуку притаманний діяльності учнів при вивченні певного художнього твору чи добірки творів. Він є невід'ємною частиною роботи школярів, оскільки допомагає їм орієнтуватися у світі літературних художніх образів, прихованих від поверхневого погляду.

Методист Н.Д. Молдавська, розкриваючи сутність самостійної роботи, відносить її до виду діяльності, що співвідноситься з усіма методами навчання роботи з художнім твором. При цьому вона відзначає, „що самостійна робота може носити найрізноманітніший характер: від спостереження школярів над особливостями мови твору до самостійної оцінки та висновків про нього. Тому самостійну роботу, на її думку, слід організовувати так, щоб діяльність школярів завжди була пов'язана з пошуками того нового, що в силу певних причин залишилось поза межами дитячого сприймання. [35; 27].

Духовний світ учня, його моральні позиції, внутрішня дисципліна, вміння відстоювати власні інтереси - це головне прагнення сучасного вчителя і кінцевий результат його діяльності. Дуже важливо виховувати з раннього дитинства колективізм, вимогливість до себе і до інших, чесність, доброзичливість, розвивати почуття прекрасного, естетичний, смак, вміння розуміти і цінувати твори мистецтва. І хоча у початкових класах література не вивчається як окремий предмет, однак, при визначенні значення уроків позакласного читання, необхідно перш за все враховувати місце літератури у житті суспільства, її вплив на формування людини як . особистості. Тому на сьогоднішній день залишається актуальним питання: як навчити учнів самостійно працювати з книгою і як цього навчитися? Відповідь на друге питання однозначна - тільки самостійна, пізнавальна діяльність учнів з художньою книжкою дає позитивний результат, створюється нова сходинка у формуванні особистості - самостійність, що виникає в учнів за новою навчальною системою.

У сучасних умовах проблема навчання самостійному здобуттю знань і постійному їх поповненню є особливо гострою. Відзначено, що у сучасній практиці увага і енергія школярів зосереджена на змісті засвоєного матеріалу. Між тим, розумовий розвиток відбувається в результаті поступового оволодіння учнями способів творчої діяльності. Значить, для того, щоб школярі змогли самостійно на творчому рівні здобувати знання, вони повинні знати і вміти як це робити. Цього повинен навчити їх вчитель за допомогою завдань для самостійної роботи, які приводять до більш помітного та поглибленого розуміння художнього твору.

Багаторічні дослідження проблеми самостійної роботи у процесі позакласного читання дозволили вченим прийти до висновку про органічний зв'язок елементів репродуктивного і творчого характеру в самостійній діяльності школярів. Доведено, що як і в репродуктивних роботах містяться творчі завдання, так і в творчі включено відтворюючі завдання. Ця концепція знайшла підтримку у вчених і вчителів та дозволила диференціювати самостійну роботу, тобто, розрізняти її як творчу, репродуктивно-творчу, репродуктивну. При роботі з художніми творами до репродуктивної слід віднести таку роботу, при якій учні передають зміст прочитаного, відповідають на нескладні запитання. Репродуктивно-творчою самостійна робота є тоді, коли разом з відтворенням тексту твору, школярі знаходять нові риси, сторони літературних героїв, зображених автором. Творчою є така самостійна робота, при якій учні порівнюють явища, події, факти і дають їм оцінку. Важливим залишається завдання формувати за допомогою певних видів робіт літературного світогляду, якому притаманні особливості, що зумовлені віковими показниками, життєвим досвідом, обсягом знань. Досягнення найвищого рівня самостійної роботи - творчого-можливий тільки за умови правильної організації всієї пізнавальної діяльності школярів. При цьому слід пам'ятати, що ефективність самостійної роботи залежить від збільшення в пізнавальній діяльності творчих робіт.

Завдання для самостійної роботи повинні бути логічно пов'язані з літературним матеріалом уроку. Зміст їх на різних структурних етапах має бути таким, щоб у сприйманні матеріалу брали участь різні види пам'яті: зорова, слухова, моторна. Всі завдання мають бути спрямовані на розвиток логічного мислення, містити посильні перешкоди, подолання яких потребує вольових зусиль та систематичного навчання. Самостійна робота одна з найскладніших форм навчальної діяльності, тому учнів потрібно до неї готувати. Це можна робити за допомогою чітких, стислих, інструкцій, вказівок, показу зразка, колективної роботи.

Вміння добре спланувати і точно виконати самостійну роботу приходить до дітей не зразу. Чим більш творчий характер мають завдання вчителя, тим важче працювати учням, хоча інтерес до цієї роботи у них не зникає, а навпаки, зростає при правильній постановці завдань вчителем і його допомозі. Вчитель допомагає учням визначити тільки загальний порядок роботи, а конкретний її зміст на кожному етапі не відпрацьовується. Це учні повинні зробити самі, спираючись на текст твору. Учні 4 класів вже самостійно планують свою роботу, не потребуючи допомоги з боку вчителя.

Сучасне систематичне навчання дає можливість підвищити результативність уроку через організацію діяльності як всього колективу, так кожного учня зокрема. В якості головного, при формуванні читацької самостійності і типу правильної читацької діяльності прийнято застосовувати метод "читання - розгляд" - це такий спосіб взаємодії вчителя і учня з дитячою книгою, який спрямований на відтворення та усвідомлення дітьми діалектичної єдності форми і змісту текстової і позатекстової, що складають суть книги та на використання закономірностей, що обумовлені цією єдністю. Сама назва методу говорить про те, що обидві сторони: читання і розгляд книжки, спрямовані на її сприймання, взаємопов'язані. Оскільки, і текст, і позатекстова інформація розраховані на те, щоб читач усвідомлено і доцільно засвоював зміст книги. Вміти розглядати книгу - це не значить вміти оцінити її зовнішні варті уваги атрибути [оформлення, формат, колір, малюнки). Коли ми говоримо про позакласне читання, то мета розгляду інша: дати молодшим школярам зразок розгляду книги, оволодівши якими діти зможуть до читання тексту передбачити орієнтовний зміст книги, а потім вибирати книги для себе, за власними смаками, за інтересами без втручання дорослого.

Метод "читання - розгляд" є домінуючим в системі позакласного читання. Однак, не втрачає своєї актуальності й метод "живого слова" у всіх його різновидах, а також літературні ігри, конкурси, використання технічних і наочних засобів, які спрямовані на реалізацію ведучого методу навчання.

Про рівень самостійності учнів свідчить і їх здатність використовувати набуті знання, вміння і навички на новому тексті. Достатнім показником самостійності, на думку вчених, є запитання самих. учнів. Конкретні цінні рекомендації щодо цієї роботи дає методист М.О. Рибнікова. Вона пропонувала вчителю поступово зменшити свою допомогу у роботі з текстом шляхом зменшення кількості запитань для аналізу. Така робота дає можливість учням проявити свої здібності, тобто, вони показують глибину знань з прочитаного твору, прагнучи при цьому задавати запитання, відповіді на які інші діти не в змозі дати. У цьому випадку учневі потрібно не тільки сформулювати чітке і логічне запитання, але й знати відповідь на нього. Учні між собою у класі вільно спілкуються, тому вчителеві на позакласному читанні доречно використовувати цей вид роботи, створюючи невимушену і доброзичливу атмосферу, де кожен з учнів бере участь.

Не менш цікавою є робота в парах чи індивідуально. Працюючи в тарах, учні отримують картку із завданням і спільно його виконують, при чому ті учні, які мають певні прогалини у знаннях, можуть заповнити їх при допомозі товариша. Це не означає, що учень копіює, просто вводиться самоконтроль і взаємоконтроль під час самостійної роботи, що надає їй ефективності. Школярі поступово вчаться помічати помилки товаришів, а з часом уникати їх у своїх відповідях. Цей вид роботи допомагає учневі глибше і повніше розкрити свої знання, знаходячи підтримку з боку товариша. Але таким видом роботи не можна зловживати, бо з часом учні намагатимуться перекласти всю відповідальність за самостійну роботу з себе на когось іншого.

Підтримувати учня у його починаннях дуже важливо, особливо, коли це стосується читання літератури, тому що реалізація їх вміння через глибоку і творчу підготовку тієї чи іншої теми, дасть їм змогу в майбутньому справді правильно і самостійно організовувати свою роботу, творчо готуватись до позакласного читання на скільки дозволяє їм їхня самостійність. Теми, які добираються до уроків позакласного читання, можуть мати найрізноманітніше спрямування. Ми ж, у свою чергу, пропонуємо робити акцент не тільки на творах, які мають безпосередню посилку на уроки класного читання, але й на ті, які визначає кожен вчитель індивідуально, виходячи з розумових і інтелектуальних здібностей свого класу. Обмежень у матеріалі майже немає, світ дитячої літератури настільки широкий, що добір матеріалу може відбуватися за тими критеріями, які спеціально корегують сприйманням молодшого школяра. Саме тоді, коли враховується бажання і інтереси учнів, буде закладене раціональне зерно, що змусить дітей працювати і думати над новими незнайомими творами. У такому випадку твори мають установку на яскраве емоційно-образне сприймання художніх творів, що відповідають віковим особливостям учнів. Дані тексти повинні мати цікаву сюжетну лінію, наявність позитивного персонажу, розвивати словниковий запас школярів, підсвідомо впливати на розумову сторону розвитку дитини словом. Важливо, щоб учні глибоко усвідомлювали опосередковане звернення до них авторів, ніби спілкуючись через написане у творі.

Реалізуючи завдання уроків позакласного читання, визначених програмою для початкових класів, вчитель постає перед проблемою принципів відбору навчального матеріалу за системою, яка робить акцент на самостійній роботі учнів з художніми книжками:

Актуальність підібраного матеріалу;

Тематична спрямованість матеріалу;

3. Реалізація взаємозв'язків класного і позакласного читання;

4. Можливість планування самостійної роботи, як при роботі з художньою книжкою, так і з її текстом(ами).

Принцип актуальності підібраного матеріалу виходячи з врахування потреби розкриття теми учням, усвідомлення значення даного уроку - важлива проблема, яка постає перед вчителями. Скільки учнів у класі, стільки і бажань звернути більше уваги на той напрямок дитячого сприймання, який відповідає їхнім потребам. Важливо організувати урок позакласного читання так, щоб забезпечувався тісний контакт вчителя і учня, де останній посідав перше місце в навчально-виховному процесі. Також не слід забувати, що ці уроки повинні відповідати програмовим вимогам з позакласного читання, забезпечуючи взаємозв'язок навчально-виховного процесу і організації уроку вчителем. Матеріал, дібраний до уроку, може бути спрямований на величезну кількість напрямів художнього слова: казку, вірш, оповідання, легенди, приказки, загадки, трагічні і комічні твори. Але завжди вчитель повинен врахувати наслідки таких уроків, мету їх проведення, актуальність теми на даний момент проведення. Тобто, слід організувати урок позакласного читання, виходячи з потреб і бажань учнів, та врахування програмних і вікових особливостей процесу навчання.

Принцип тематичної спрямованості матеріалу дає можливість ширше реалізувати світоглядний потенціал навчання дітей вмінню працювати з художніми творами, сконцентровувати їх увагу на тематиці даного уроку. Цей принцип також відкриває широкі можливості творчого пошуку, де кожен з учнів зможе по-новому відкритися. Адже підібрані теми можуть бути різними: близькі і відомі учням твори; невідомі твори ті, що розширюють читацьке коло школяра, розвивають вміння бачити і відчувати красу навколишнього тощо. Актуальність цього принципу дозволяє неформально реалізувати умову зв'язку навчання з життям, уникати неприродності у відборі навчального матеріалу, стимулює до самостійного пошуку такого ж матеріалу самими дітьми.

Наприклад, готуючись до уроку на тему: "Твори всесвітньо відомого казкаря Г.К.Андерсена", учні отримали завдання: поновити у пам'яті біографічні відомості про автора прочитаних книг; організувати книжкову виставку; навчитись коротко переказувати книжки; добре орієнтуватися в колі книг казкаря, щоб вміти розпізнати казки за малюнками, опорним блоком слів, за початком твору; підготуватися до інсценізації окремих епізодів казки (робота в групах), постановка живих картинок. Тобто усі завдання складались так, щоб учень не зміг обмежитись прочитанням однієї книги, а хоча б декількох. В іншому випадку, робота учнів на уроці буде однобокою. Усі вище вказані види робіт вимагають від школярів великої самостійності вдома, підготовка повинна бути логічно продуманою і не бездумною, адже урок організовується для перевірки вміння самостійно працювати з новими і вже добре відомими творами.

До уроку були прочитані такі казки: "Гидке каченя", "Дикі лебеді", "Снігова Королева", "Дюймовочка", "Кресало", "Свинопас". Робота організовувалась послідовно, спочатку завдання отримали всі учні класу.

1. Які твори казкаря ви прочитали до уроку? З якими казками познайомились вперше?

2. Назвіть головних героїв казок Г.К.Андерсена. Хто з них вам найбільше подобається? Чому?

3. До яких казок ви звертались, щоб відповісти на запитання:

Хто допоміг Дюймовочці? Скільки братів було у Солдатика? Що заважало Солдату і Балерині одружитися?

У які квіти перетворились гидкі жаби? Чому мовчала принцеса?

Де зараз черевички Герди? У якій країні знаходиться розбите дзеркало? Чи існує на світі Снігова Королева?

4. Порівняй між собою Дюймовочку і Герду. Чи схожі вони? Що ти можеш розповісти про цих героїв.

5. Яку з казок ти хочеш розповісти всьому класу?

Також завдання отримали окремі учні на карточках, що дало можливість перевірити розуміння учнями казок і вміння працювати з текстом::

1. У яких казках тобі трапилась така героїня як Чаклунка? Напиши назви цих казок.

Назви головних героїв прочитаної тобою казки. Чим вони тобі. сподобалися? Хто не сподобався?

Ким були герої один для одного?

Що хотів автор сказати цим твором?

Чому цей твір є казкою?

Таким чином, усі учні класу, через завдання, поставлені до уроку, :змогли проявити свою творчість, а це говорить про розуміння даних завдань і бажання проявити себе з найкращої сторони.

Підготовка до уроку на тему: "Усна народна творчість" велась дещо в іншому напрямку: насамперед, учні повинні були самостійно розібратись, що належить до теми уроку. Звичайно, з деякими основними напрямками вони вже були знайомі з уроків класного читання: казки, прислів'я, але, що ще відноситься до народної творчості, не знали. Як потім сказали діти, вони і не уявляли, що усна народна творчість така різноманітна і багатогранна: прикмети, скоромовки, нескінченні пісеньки, загадки, легенди і т.д. Був проведений конкурс на кращий вірш, учні розповідали, давали відповіді на запитання і самі запитували:

Хто є автором цього вірша?

Чи знаєш ти історію вірша? Розкажи.

Подумай, на що треба звернути увагу читаючи цей вірш? Чи є у ньому незрозумілі слова? Де ти міг чути ці слова? Хто говорить ці слова?

4. Чому цей вірш тобі подобається? Які рядки відображають головну думку вірша?

Попередньо учні отримали завдання: для голосного читання вибрати і підготувати такий твір, який особливо сподобався і пояснити причини вибору; намалювати словесні картинки улюблених героїв прочитаного твору; підготуватись до творчого переказу від імені героя казки; підібрати приказки до розповіді або діючої особи.

Як з'ясувалось, діти дуже полюбляють розгадувати загадки, при чому не просто розгадувати, а практично всю роботу організовувати так, щоб вона тісно перепліталась з ними. Даючи дітям завдання знайти загадки про тварин, а це було одне з-поміж інших завдань, не сподівались такого ставлення, деякі завдання взагалі не були виконані, проте загадок було достатньо, як по темі, так і поза нею. І що головне, робота велась не просто загадка-відгадка, а сам процес розгадування був захоплюючим. Адже, методика роботи з загадками передбачає, що навчати дітей відгадувати слід починати не з загадування, а виховання вміння сприймати предмети і явища. з різних боків, бачити світ у різноманітних зв'язках і залежностях, у кольорах, звуках, русі, зміні. Ці знання висловлюються влучним, образним словом. Під час спостережень учні знаходять слова, які б точно відбивали побачене. Наприклад, пропонували дітям склянку води, пісочний годинник, соломинку. Діти повинні були відгадати, до якої з казок Г.К.Андерсена це відноситься. Поки діти думали, зачитали їм загадку:

Один біжить, другий лежить, а третій кланяється.

(вода, пісок, очерет).

Або, загадуючи один одному загадки про тварин, демонстрували їм ілюстрації, на основі яких діти коментували свої відповіді.

Аналіз прочитаних оповідань доцільно вести так, щоб діти самі приходили до відповідних оцінок поведінки персонажів, висловлювали своє ставлення до описаних подій. Вчителю слід ширше застосовувати запитання, які змушуватимуть учнів думати, порівнювати, оцінювати, робити висновки хоча можливість застосовувати запитання, що спонукають учнів до репродуктивної відповіді не відкидається.

При роботі над казкою увагу учнів слід зосереджувати на розкриття особливості казки як жанру. Звичайно, від учнів не слід вимагати наукового її визначення. У початкових класах мова може йти про набуття загальних уявлень про казку та її відмінності від інших жанрів: умовність, наявність однотипних дій, особливості побудови цього виду народної творчості. Щодо опрацювання легенд вчителю слід звернутись до історичної сторони вивчення цього жанру. Адже важливо підвести учнів до сприймання легенд як подій, що дійсно відбувалися, але факти і достовірність яких дещо перебільшена. Легенди поглиблюють в учнів уявлення про минуле, що створило теперішнє і мають великий вплив на майбутнє. Вчитель підводить учнів до розуміння того, що легенда - це не тільки вимисел народу у минулому, але історичність викладених фактів, які за своєю суттю правдиві.

Мовлення - комунікативний засіб, що обслуговує людей у їхньому спілкуванні, надає можливості виражати емоції. Культура спілкування, культура почуттів виховується у процесі спілкування. Найбільш складною в системі уроку є організація природної ситуації, доброзичливості, комунікації. Але сама мова, народна творчість мають багаті почуттями і емоціями твори, що дозволяють організувати цікаву і корисну розмову. Це пісеньки-приспіви і нескінченні пісеньки. Саме завдяки їм школяр опановує почуття, вчиться вільно володіти мімікою, розуміти значення найпростіших жестів. Такі нескінченні пісеньки дають можливість учням самостійно виявити свої акторські здібності у маленькому театрі (класі): поза, міміка, мовлення, жести. Дитина самореалізується, що дуже важливо у молодшому шкільному віці.

1. Чи подобаються тобі нескінченні пісеньки? Чому? Розкажи улюблену пісеньку,

2. Хто головні герої нескінченних пісеньок?

3. Запам'ятай і продовж нескінченну, пісеньку:

Був собі баран та вівця

І мали стіжок сінця,

Але казка ця з кінця.

Був собі баран та вівця.

4. Чому цю пісеньку називають нескінченною? Доведи свою думку.

Жива картинка не лише методичний прийом, але і допомога дітям. Цільове призначення прийому гри - допомогти через міміку і жести відтворення персонажів казки, на чуттєвому рівні усвідомити твір. Це дасть учневі можливість розвинути емоційну грамотність, бачити й розрізняти рухи співрозмовника і правильно на них відгукуватись. Жива картинка своєрідний театр міміки і жестів. Тому під час постановки всі учасники (актори і глядачі) набувають камерного досвіду спілкування в театральній атмосфері, що збагачує їх комунікативні можливості.

Працюючи над віршами, не слід забувати, що об'єкт аналізу - поетичний твір. У нього особлива форма, що зумовлює використання специфічних прийомів роботи над ним. Їм притаманні образність, своєрідна синтаксична будова речень, лаконічність змальованих образів. Це змушує вчителя бути особливо пильним при аналізі віршів як літературного жанру. Також цікавим видом роботи на уроці позакласного читання, де проявляється підготовленість учня, є прийом роботи "впізнай мене". Найкраще користуватись цим видом роботи на початку уроку. Діти пригадують казки, готуються сприймати твори певного жанру.

Сніг, троянди, санки, дзеркало, ворона, олень, королева (Казка "Снігова Королева").

2. Кропива, відьма, принцеса, лебеді, підземелля, німота (Казка "Дикі лебеді").

3. Матрац, принцеса, горошина, указ, король, королева (Казка "Принцеса на горошині").

Діти спроможні самостійно складати такі блоки слів, які характеризують казку і виконують цю роботу з задоволенням. Або можна доповнити цей вид діяльності: спочатку зачитати блоки слів, а потім запропонувати, за наперед заготовленими ілюстраціями, вибрати ті, які відносяться до тієї чи іншої казки. Проте одразу ж слід застерегти, що не потрібно спонукати учнів до багатослівних міркувань. Вони лише поєднують приготовлені малюнки зі словами.

Усі вищевказані види роботи становлять лише малу частку від того, що можна запропонувати учням на уроках позакласного читання, проте, і вони показують, де і коли дитина зможе проявити себе, як самостійна особистість. Проблема коли - особливо важлива. Оскільки роботу учні виконують самостійно, а діяльність і характер уроку проходить за тим сценарієм, який напише вчитель, то запропоновані види роботи можна використовувати на будь-якому етапі уроку, залежно від того, чого вчитель хоче досягнути на уроці і яка роль у цьому процесі належить учням.

Важливою є реалізація принципу взаємозв'язку класного і позакласного читання, адже ці уроки тісно переплітаються між собою. Тільки такий комплексний підхід дасть змогу розв'язати навчальні і виховні завдання. Самостійна робота учнів з художніми творами цікава тим, що має тісний зв'язок з розвитком зв'язного мовлення учнів. Вчитель початкових класів повинен знати, що живому спонтанному мовленню дітей на уроках позакласного читання повинно надаватись більше уваги і часу, ніж це робиться зараз у школі. При цьому слід враховувати мовлення дітей. Завдяки безпосередньому спілкуванню виражається набагато більше, ніж завченим текстом, який учень перекаже, відповідаючи питання уроку. При таких виразних ситуаціях виявляється весь конкретний зміст мовлення, який у значній мірі проявляється через такі моменти. (зміст сказаного, інтонація, відношення, стилістика та інше). Справжнє мовлення досягається власними висловлюваннями, міркуваннями, переживаннями, що розкривають внутрішній прихований світ дитини. Тому нерідко спостерігається, коли учень на уроці позакласного читання легко розповідає твори завчені на уроках класного читання, по-новому їх передаючи.

Перед кожним вчителем початкових класів серед найважливіших завдань постає завдання формування в учнів самостійності як риси особистості, яка може розвиватися у дітей тільки у процесі самостійної роботи. Вчителю-класоводу при відборі текстів потрібно усвідомити, що твори на уроках позакласного читання - це не знаряддя і навіть не дидактичний матеріал. Це навчальний матеріал, вивчаючи який, діти засвоюють нові, життєво необхідні їм знання про навколишній світ і своє місце у ньому.

Таким чином, лише продумана система навчання школярів вмінню правильно працювати з художніми творами, з врахуванням принципів відбору матеріалу для розвитку самостійності у процесі позакласного читання, дасть можливість систематичного впливу на розвиток думаючого, самостійного, начитаного учня. Діти повинні прагнути ближче знайомитися з новими книгами, проводити активну самостійну роботу з ними, що допоможе краще їм зрозуміти навколишній світ і змінити його.

Проводячи самостійну роботу не слід забувати і про диференціацію навчальної роботи. Перш за все диференціація проявляється в організації домашніх завдань: всьому класу (виконання обов'язкове для всіх), за бажанням (для сильніших учнів). Наприклад, до уроку про творчість Джанні Родарі можуть бути такі домашні завдання:

1) всьому класу - читати вірші і казки Д. Родарі, один з його віршованих творів вивчити напам'ять; по групах - підготувати інсценізацію по матеріалах казки "Пригоди Цибуліно";

2) за бажанням - намалювати портрети героїв казки "Пригоди Цибуліно"; у віршах Д. Родарі знайти рядки, які могли б бути заголовком до всієї творчості письменника, свою точку зору вміти доводити;

3) додаткові завдання - написати твір на тему: "Яким я уявляю собі Джанні Родарі".

ЗАВДАННЯ:

1. Запитання до біографії письменника:

В якій країні народився Джанні Родарі? Чи це справжнє його ім'я і прізвище?

Яку роль у творчості казкаря відіграли батьки?

Які факти з життя Д. Родарі допомогли ближче звернутись до дитячої літератури?

Про що б ви хотіли запитати Д. Родарі?

2. Запитання до творчості письменника:

- Яка основна тематика творчості Д. Родарі? До якого виду дитячої літератури вона відноситься? Чому?

- Які твори вам вдалось прочитати до уроку?

- Хто головні герої його творів? Чи сподобались вони вам?

Доведіть свою думку.

Які події з прочитаних творів вас особливо здивували? Чому?

Де відбувались події, описані у віршах?

Хто з героїв вам особливо запам'ятався? Чому їх характери такі різні?

Чому у творах автор не писав про людей, а описував об'єкти живої природи?

Які особливості творчості цього письменника ви змогли відмітити?

Можливо хтось знає, хто ілюстрував його твори на батьківщині, в Італії?

Диференціація навчальної роботи на уроках позакласного читання проявляється також у системі колективних завдань. Як правило така мікрогрупа - це декілька учнів: спільне оформлення класу, підготовка вікторин, літературних загадок і т.д. Необхідність диференційованих завдань присутня і на самому уроці позакласного читання, і при перевірці підготовки домашніх завдань. Запитання, складені вчителем по прочитаному вдома матеріалу, дають можливість виступити і сильнішим, і середнім, і слабшим учням. Таким чином, вчитель здійснюючи диференціацію навчальної діяльності учнів, прагне охопити роботою всіх дітей без винятку, що у рівній степені дасть можливість перевірити готовність школярів, як на самому уроці, так і при організації домашніх завдань.

Велику роль у розвитку індивідуальних інтересів дітей відіграють різноманітні способи, самостійної роботи у процесі позакласного читання організації домашніх завдань, що вимагають посильної активності і самостійності. Наприклад, підбір ілюстрованого матеріалу, тематичні домашні завдання, складання запитань самими учнями і т.д. У цьому випадку певну, роль можуть відіграти такі прийоми, як заохочення вчителя, рекомендації учням книг з . яскраво вираженими елементами зацікавленості. Крім цього слід враховувати психологічні особливості окремих дітей: учнів, схильних до фантазування, легше зацікавити до читання науково-пізнавальних книг, а з уповільненою реакцією - до читання казок.

Іноді індивідуальні інтереси доводиться розвивати не прямо, а опосередковано. Наприклад, учень любить малювати, а до читання відноситься байдуже, значить, потрібно заохочувати його до цієї роботи, доручаючи оформити класну виставку ілюстраціями. При чому спочатку попросити зобразити малюнок до відомої книги, похвалити, використати його роботу як наочність до уроку. Потім дати завдання: прочитати невеличку розповідь до теми найближчого уроку позакласного читання, зробити до нього яскраво оформлену ілюстрацією і скласти коротку розповідь до неї. Але вчитель повинен продумати так завдання, щоб учень сам дійшов висновку, що необхідно спочатку прочитати даний твір, а вже потім приступати до конкретної роботи. Таким чином, через пряму зацікавленість школяра до малювання, можна опосередкованим шляхом розвинути у нього інтерес до читання.

Отже, опора на особистий досвід учнів, як одна з дидактичних основ побудови навчального процесу у позакласному читанні, часто переходить у план розвитку індивідуальних читацьких інтересів школярів, і що у свою чергу базується на особистому і життєвому досвіді дитини.

Домашнє завдання у процесі позакласного читання, як це прийнято у педагогіці бувають індивідуальними, груповими і колективними. Різниця лише у тому, що у практиці проведення уроків позакласного читання ще існують завдання за бажанням, які забезпечують розкриття читацьких інтересів і схильностей. Окрім цього, як правило, присутні три види завдань, або по крайній мірі два з них. (див. диференціацію) Найважливіше для вчителя у підготовці позакласного читання налагодити виконання домашніх завдань. Найбільш відповідальна частина проведення цього уроку - перевірка домашнього завдання, яка передбачає не тільки контроль за самостійним читанням учнів, але й уточнення, поглиблення, розширення уявлень школярів за прочитаним матеріалом. Тому, за кількістю часу, відведеному на перевірку свідомого і осмисленого прочитання заданих додому творів, домашня робота стоїть на одному з перших місць. Безпосередньо саму перевірку треба організовувати так, щоб ініціатива і творча активність школярів не проявлялась стихійно, маючи на увазі не тільки розвиток читацьких інтересів, але і якості учня в цілому. Окрім цього, потрібно використовувати коло вмінь і навичок учнів, здобутих у навчально-виховному процесі на інших уроках.

Види перевірки домашніх завдань можуть бути різними, але обов'язково включати в себе елементи гри і спиратись на творчу активність учнів. Одним з поширених видів перевірки є система запитань, розрахованих на досягнення тієї чи іншої мети уроку. Обов'язковою умовою при цьому є те, що на поставлені запитання неможливо було б відповісти правильно при неуважному читанні твору. У запитаннях, поставлених вчителем, повинен зустрічатися проблемний елемент; розглядаючи творчість письменників рідного краю можливе використання таких запитань:

Порівняй стиль написання віршів Н. Забілої і М. Підгірянки. Чиї вірші вам більше запам'яталися? Чому?

Вірші яких поетів ви ще прочитали? До складу яких книжок вони увійшли? До яких з них ви зробили малюнок? (Малюнки переглядаються).

Який малюнок вам сподобався? Як ви вважаєте, він точно відтворює зміст вірша? Чим треба доповнити малюнок? Як ви думаєте, хто є улюбленим поетом "художника"? У якій книзі можна прочитати цей вірш?

Які слова вживає автор, щоб викликати в читача піднесений настрій (почуття жалю, скорботи, смутку, радості, переконаність, впевненість, хвилювання, роздуми...)?

Вірші якого автора вам трапились вперше? Чи довідались ви щось про цього автора? Розкажіть.

Іноді на уроках позакласного читання вчитель пропонує учням самостійно продумати запитання для своїх товаришів. У цьому випадку враховується і запитання, і відповідь на нього. Цей прийом допомагає вчителю визначити уважність учнів при читанні твору, розуміння прочитаного і ступінь зацікавленості з боку школяра. Широко розповсюдженим видом перевірки домашнього завдання є різноманітні літературні ігри. Літературні ігри за своєю суттю не повинні копіювати зміст уроку, і за структурою нагадувати опитування учнів. Вони закріплюють прочитаний матеріал, розширюють інтереси школярів, творчі здібності. До таких літературних ігор можна віднести:

"Літературний двобій". Умови гри: перший учень задає запитання по матеріалу домашнього читання, другий швидко відповідає на нього і так само швидко задає питання іншому учневі. Гра проходить у швидкому темпі, до чого зобов'язує сама назва гри.

"Вгадай звідки?" - передбачає перевірку домашнього читання і одночасного тренування читацької пам'яті. Умови гри: вчитель (або учень) читає уривок з тексту, потрібно вгадати з якого твору цей уривок і хто його автор. Іноді замість читання уривка твору можна використовувати художні образи, при цьому зміст гри не зміниться, проте набуде дещо іншого характеру і називатиметься "Вгадай героя!".

"Письменник чи не письменник?" Умови гри: вчитель (або учень) називає прізвище, а відповідаючий, якщо він вважає, що це письменник, називає його твір. Ця гра розрахована не стільки на перевірку домашнього завдання, скільки на перевірку раніше вивченого матеріалу і розширення літературних уявлень школяра.

"Хто останній?" Передбачає називати твори автора. Хто з учнів. останнім назве твір цього автора, вважатиметься переможцем.

Гра "Хто ти?" носить навчаючий характер. Умови гри: один учень виходить за двері класу, інші придумують, ким з літературних героїв твору він буде. Герою твору придумують запитання, три, найбільш влучні, вчитель просить запам'ятати, щоб потім запитувати. Зайшовши, учень уважно слухає запитання, вгадує ім'я героя, назву твору і відповідає на прочитане.

"Слухай краще": один учень виходить, іншим учням дається рядок з вірша. Зайшовши, учень слухає зачитані рядки і відгадує, якого літературного героя вони описують.