Формування здорового способу життя школярів засобами фізичної культури

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Формування здорового способу життя школярів засобами фізичної культури

Формування здорового способу життя школярів засобами фізичної культури

• Вступ
• Розділ 1 Місце фізичної культури в житті людини
• Розділ 2 Засоби фізичного виховання
• 2.1 Загальна характеристика фізичних вправ
• 2.2 Фактори, що визначають вплив фізичних вправ
• 2.3 Природні сили природи як засіб фізичного виховання
• 2.4 Гігієнічні фактори як засіб фізичного виховання
• Розділ 3 Програмно-методичні основи навчання здоровому способу життя учнів в школі
• 3.1 Компоненти здоров'я людини
• 3.2 Стандарт основної загальної освіти та його призначення
• Розділ 4 Програма основ здорового способу життя
• Висновок
• Література

Тим часом, здоров'я маленьких громадян України різко погіршало в останні роки. Крім об'єктивних причин цього явища, існують і суб'єктивні -- неувага до власного здоров'я, невміння його зберегти, не-сформованість здорового способу життя. Як навчити школяра з дитинства цінувати своє здоров'я, докладати зусилля, щоб зберігати та зміцнювати його?

Завдання складне, якщо зважати на те, що тільки в окремих школах і класах викладається курс «Основи валеологіі» та введено факультативи з охорони життя і здоров'я дітей. Звичайно, програми різних навчальних предметів містять окремі відомості про людину та її здоров'я. Але практика свідчить, що необхідні спеціальні заняття, під час яких можна було 6 узагальнити отримані знання, озброїти учнів уміннями, закласти бажання і прагнення залишатися здоровими на довп роки. Крім того, валеологічна освіта має велике значення в підвищенні загальної культури школярів, збагачує їхній світогляд і духовний світ, сприяє формуванню милосердя, гуманності, доброти.

Мета даної роботи - розглянути формування здорового способу життя школярів засобами фізичної культури.

Завдання даної роботи:

Визначити місце фізичної культури в житті школярів.

Розглянути основні засоби фізичної культури ті їх характеристику.

Встановити фактори, які сприяють здоровому способу життя.

Навести приклад програми формування здорового способу життя школярів в загальноосвітній школі.

Знання повного обсягу засобів фізичного виховання і їхніх характеристик дозволяє учителю відповідно до поставлснными педагогічних задач к омплексно використовувати усі види засобів, відбирати найбільш ефективні фізичні вправи, розробляти нові системи фізичних вправ і повноцінно використовувати наявні педагогічні класифікації.

Для фізичного виховання характерна комплексність у застосуванні засобів, причому до засобів варто відносити, крім фізичних вправ, природні сили природи і гігієнічні фактори, але ведучим і специфічним засобом фізичного виховання є фізичні вправи.

В угруповання засобів фізичного виховання (фізичні вправи, природні сили природи, гігієнічні фактори) покладені переважні функціональні можливості кожного засобу. Будь-який застосований засіб впливає на організм у цілому, проте кожне володіє специфічним, тільки йому властивим акцентованим впливом на ту чи іншу систему, на той чи інший орган.

Кожна група поєднує визначену кількість типових засобів. Застосовуючи один засіб, але з різною інтенсивністю, можна одержати кілька варіантів. Нарешті, кожен засіб застосовується не ізольовано, а в комплексі з іншими засобами різних груп (наприклад, біг зі стрибками при різних сполученнях і рівнях дії природних сил природи). Подібних комплексів засобів може бути необмежена кількість. Звідси випливають ті положення, якими зобов'язаний керуватися вчитель: 1) розмаїття засобів створює, з одного боку, великі ускладнення при виборі найбільш ефективного засобу, а з іншого - необмежені можливості при вирішенні будь-яких педагогічних задач; 2) вибір засобів повинний завершуватися розробкою їхніх комплексів, системи впливів на учнів.

Поняття «фізична вправа» зв'язано з увленням про діяльність людини, рухових діях і рухах. Розрізняють три види діяльності: праця, навчання, гру. Фізичне виховання у формі активного відпочинку відноситься до ігрової діяльності (наприклад, добровільне і нерегламентоване фізичне виховання дітей у родині), у формі педагогічного процесу - до навчального (наприклад, обов'язкова участь школярів у класно-визначеній системі занять відповідно до навчального плану і програми). Між цими формами існує різноманіття перехідних форм: в ігровій діяльності можуть з'являтися елементи навчальної (перед грою, у самій грі треба чомусь навчити!), а в навчальну діяльність включаються елементи ігрової. У різні періоди життя дитини окремі види діяльності домінують, наприклад у дошкільному віці - ігрова, у шкільному - навчальна.

Кожна діяльність складається із системи рухових дій, об'єднаних єдиною метою.

Руховою дією називається цілеспрямований прояв рухової активності людини, що переслідує рішення конкретної задачі. Навчальна діяльність школяра в області фізичного виховання складається з оволодіння системою рухових дій, передбачених державною програмою.11 Методика физического воспитания школьников./ Под ред. Г.Б. Мейксона, Л.Е. Любомирского. - М.: Просвещение, 1989. - 143 с.

Усі рухові дії мають соціальний характер: учень навчається їм, спираючись на знання і досвід суспільства. Рухові дії, входячи до складу діяльності, спрямовані на вирішення визначених педагогічних задач. Отже, характеристика будь-якої рухової дії як довільного акту повинна спиратися на матеріалістичне розуміння єдності свідомості і діяльності. Виходячи з цього, у педагогічній структурі рухової дії прийнято розрізняти: спонукання (чи мотив) до здійснення даної рухової дії; усвідомлення задачі, до якої прагне учень, виконуючи дану рухову дію; побудова плану рішення задачі, а також практичну реалізацію плану. Звідси випливає великої важливості педагогічне положення: учень може успішно опанувати руховою дією тільки в тому випадку, якщо буде зацікавлений процесом навчання, буде розуміти, для чого варто вивчати рухова дія, уміти будувати план майбутнього виконання і реалізовувати його.

Більшість рухових дій формується па основі знань, наявного рухового досвіду і визначеної кількості спроб виконати дана рухова дія. Кожна рухова дія складається ш визначеної системи рухів.

Рух є моторна функція організму. Для фізичного виховання мають значення довільні ( придбані) руху, а не уроджені.

Кожен довільний рух характеризується трьома ознаками: по-перше, воно завжди являється функцією свідомості; по-другу, набуває людина в результаті життєдіяльності ( включаючи процея навчання ); по-третє, навчання рухам підвищує ступінь підкореннч їх волі учня. але довільний рух завжди є свідомим, воно впливає на людину в цілому як на особистість. У силу того що довільні рухи завжди являються свідомими, воно діє на людину в цілому як на особистість.

Окремий рух є складеним елементом рухової дії. За допомогою декількох зв'язаних між собою рухів здійснюється бажана рухова дія. Наприклад, визначена система рухів ніг, рук, тулуба й ін. дозволяє учню виконати рухову дію у виді стрибка. Отже, рухи, що переслідують рішення конкретної задачі і на цій основі об'єднані у визначену систему, і складуть рухову дію.

Тими самими рухами можна виконувати різні рухові дії, і навпаки, те саме рухова дія можлива здійснити різними рухами. Пояснюється це тим, що з тих самих рухів можуть бути утворені різні системи рухів, при одній і тій же черговості рухів вони можуть мати різні характеристики по швидкості, амплітуді, напрямку й ін. Чи відповідність якість системи рухів визначається результативністю рухової дії в рішенні поставленої задачі.

Підводячи підсумок приведеним характеристикам діяльності, руховим діям і рухам, покажемо їхній взаємозв'язок на конкретному прикладі. У такій ігровій діяльності, як гра в баскетбол, ставиться цілити-виграти. Граючі для досягнення цієї мети використовують багато рухових дій: ведення м'яча, передачі, кидки в кільце і т.д. Ці дії будуть залежати від конкретних умов, від виникаючих на площадці ситуацій; вони будуть більш-менш складними, по завжди спрямовані на рішення якихось практичних задач (обвести, розіграти комбінацію, потрапити в кільце і т.д.), а через них і до досягнення мет-виграти гру. Будь-яка дія, вироблена гравцем, виконується визначеними рухами ніг, тулуба, рук, унаслідок чого і будуть здійснюватися різноманітні переміщення тіла і частин тіла в просторі.

Знаючи характеристики цих трьох явищ, неважко буде зрозуміти сутність фізичної вправи. Те рухова дія. яке створено і застосовується для фізичного удосконалювання людини, і називається фізичною вправою.

Фізична вправа -- це рухова дія, спеціально організоване для рішення задач фізичного виховання відповідно до його закономірностей.

Отже, не всяка рухова дія може бути названо фізичною вправою. Фізичними вправами будуть тільки ті рухові дії, що спрямовані на рішення задач фізичного виховання і підлеглі педагогічним закономірностям.

Слово «фізичне» відбиває характер чиненої роботи (у відмінність від розумової), переважно виконуваної нервово-м'язовим апаратом і виявляється зовні проявляється у вигляді переміщень тіла людини і його частин у просторі і в часі. З характеристики рухової дії можна зрозуміти, що назва це умовно. Воно виражає лише переважну залежність від функції нервово-м'язового апарата, а отже, лише переважний вплив на фізичну структуру організму. Фізична вправа - вольовий акт, є функцією свідомості і впливає на людину в цілому.

Слово «вправа» позначає спрямовану повторність дій з метою його удосконалювання і впливу на фізичні і психічні властивості людини.

Таким чином, фізична вправа розглядається, з одного боку, як конкретна рухова дія, а з іншого боку, як процес багаторазового виконання рухової дії.

Характеристики рухової дії і довільного руху, що були дані вище, рівною мірою відносяться до фізичної вправи. Необхідно тільки вказати на відмітні ознаки фізичної вправи від трудової рухової дії:

по-перше, фізичною вправою зважується педагогічна задача (образно говорячи, фізична вправа спрямована на «себе», на своє особисте фізичне удосконалювання), трудова рухова дія - виробнича задача (рухова дія спрямована на предмет виробничої діяльності);

по-друге, фізична вправа виконується відповідно до закономірностей (фізичного виховання, трудове рухове у відповідності з закономірностями виробництва; саме тому зовнішня подібність фізичної вправи з побутовою чи трудовою руховою дією не може служити підставою для підміни одного іншим: тривалість, інтенсивність, частота повторень та інші ознаки фізичної вправи, а також сам спосіб виконання підкоряються тільки тим закономірностям, що, з одного боку, найбільше ефективно впливають на організм учня, з інший, дозволяють показати найвищу результативність при виконанні даної фізичної вправи (наприклад, біг у фізичному вихованні будується так, щоб уплинути на організм і одночасно показати найбільшу швидкість бігу);

по-третє, трудові рухові дії при сприятливих умовах можуть, зрозуміло, впливати на фізичний розвиток людини, однак тільки комплекси фізичних вправ створюють можливості для развитку всіх органів і систем організму в оптимальному співвідношення; саме тому навіть відмінно поставлені уроки трудового навчання в школі не можуть підмінити уроків фізичного виховання.

Фізичні вправи - основний специфічний засіб фізичного виховання. Результативність фізичного виховання досягається завдяки використанню всієї системи засобів, однак значимість кожної групи засобів неоднакова: найбільша питома вага в рішенні задач фізичного виховання приходиться на частку фізичних вправ. Обумовлено це рядом причин.11 Методика физического воспитания школьников./ Под ред. Г.Б. Мейксона, Л.Е. Любомирского. - М.: Просвещение, 1989. - 143 с.

1. Фізичні вправи як системи рухових дій і рухів виражають у кінцевому рахунку думки, емоції, потреби людини, його відношення до навколишнього дійсності.

2. Фізичні вправи - це один зі способів передачі суспільно-історичного досвіду в області фізичного виховання, він наукових і практичних досягнень.

3. Фізичні вправи впливають не тільки на функціональний стан організму, але і на особистість, що виконує їх. Отже, фізичні вправи закономірно розглядати як рухові дії, у яких виявляється матеріалістичне навчання про єдність фізичного і психічного в діяльності людини.

4. Серед усіх видів педагогічної діяльності тільки у фізичному вихованні предметом навчання є рухові дії, спрямовані на фізичне удосконалювання що навчається і виконувані заради засвоєння самих рухових дій.

5. Фізичні вправи можуть задовольняти природну потребу людини в рухах. Дефіцит у руховій діяльності, що утворюється в сучасної людини, може бути успішно ліквідований тільки за допомогою систем фізичних вправ. Навчання про «оптимум» рухової активності дозволяє науково обґрунтувати педагогічну проблему про соціальну потребу в рухах, тобто потреби в організованих і систематичних заняттях фізичними вправами. Установлено, що при низькому рівні рухової активності (наприклад, дитина не займається п спортивної секції, не виконує ранкової зарядки і т.д.) діти компенсують недолік у рухах, образно говорячи, добирають відсутнє до оптимуму кількість рухів своєю активністю, що може суперечити нормам гуртожитку.

Відомо, що одна і та ж фізична вправа може привести до різних ефектів і, навпаки, різні фізичні вправи можуть викликати однаковий результат. Це є доказом того, що фізичні вправи самі по собі не наділені якимись постійними властивостями, що дозволяють у всіх випадках досягати рівної ефективності. Отже, знання факторів, що визначають ефективність впливу фізичних вправ, дозволить підвищити ступінь керованості педагогічним процесом. Усе різноманіття факторів може бути згруповане в такий спосіб.

1. Особистісні характеристики вчителя й учнів є найважливішими факторами, що обумовлюють ефективність фізичних вправ. Процес навчання двосторонній - вчитель учить, учні учаться, тому вплив фізичних вправ рівною мірою залежить від того, хто учить, і від тих, хто учиться: від моральних якостей і інтелекту, від рівня знань, умінь і фізичного розвитку, від зацікавленості й активності.

2. Наукові фактори характеризують міру пізнання людиною закономірностей фізичного виховання. Ніж глибше розроблені педагогічні, психологічні, фізіологічні і біомеханічні особливості фізичних вправ, тим ефективніше можна їх використовувати для рішення педагогічних задач.

3. Методичні фактори поєднують велику групу вимог, що підлягають реалізації при використанні фізичних вправ.

Максимальний ефект від фізичних вправ може бути достигнут.иннь при їхньому оптимальному дозуванні. Дозування залежить від ряду моментів:

тривалості виконання рухової дії;

нею інтенсивності, тобто складності окремих рухів і їхніх сполучень, швидкості, вагового навантаження і т.п.;

частоти повторень чи вправи кількості інтервалів відпочинку;

тривалості відпочинку між повтореннями;

характеру відпочинку (активного, пасивного);

вихідного положення (наприклад, положення рук при нахилі вперед).

При регулюванні дозування варто враховувати взаємодія всіх перерахованих моментів.

Результативність фізичної вправи залежить від способу виконання рухливої дії.

Виконання фізичної вправи викликає так званий наслідок, тобто специфічні в кожнім випадку функціональні й емоційні зміни, що зберігаються визначений час. На тлі цього наслідку змінюється ефективність впливу на тих що займаються фізичними вправи. У залежності від застосовуваних вправ (тобто в залежності від попереднього і наступної вправ) ефективність впливу чи може підвищуватися, чи знижуватися (наприклад, після перекидів виникає наслідок, що ускладнює навчання руховим діям у рівновазі ). Зрозуміло, рівень наслідку по своїй глибині і тривалості дуже варіативний і залежить від багатьох причин: стану тих хто займається, їхнього віку, підгоповки й ін.

4. Гитиено-санитарные фактори є вирішальними в реалізації задач оздоровчої спрямованості фізичних вправ. Позитивний вплив на людину фізичні вправи роблять тільки тоді, коли застосовуються з урахуванням режиму праці, харчування, відпочинку і з дотриманням санітарних норм місць занять (освітленості, вентиляції й ін.).

5. Метеорологічні фактори (температура повітря, вологість, атмосферний тиск, сила вітру) складають ту групу факторів, який, як правило, людина керувати не може. Пізнавши закономірності впливу цих факторів на організм що займаються, можна знайти оптимальні положення, при яких буде досягатися нормальний ефект від фізичних вправ.

6. Матеріальні фактори складають групу факторів матеріального забезпечення: спортивні спорудження, інвентар, снаряди, одяг і ін. Для деяких груп вправ вони не є вирішальними в досягненні бажаного ефекту; для інших - істотно змінюють ступінь і характер впливу на організм; для третіх - безпосередньо визначають результативність фізичних вправ. Від матеріального забезпечення в великій мірі залежить вирішення спортивних задач і у меншій - вирішення загальноосвітніх задач.

Використання природних сил природи в процесі фізичного виховання здійснюється по двох напрямках:

1. Природні сили природи як супутні фактори, що створюють при грамотному обліку їхньої дії найбільш сприятливі умови для занять фізичними вправами. Вони доповнюють і підсилюють ефективність воисйстпия рухів на організм людини.

2. Природні сили природи як відносно самостійні засоби оздоровлення і загартовування у виді спеціальних процедур, сонячних, повітряних і водяних панн. При оптимальному впливі ці процедури, включені в режим трудової і навчальної діяльності, стають формою активного відпочинку, підвищують ефект відновлення і створюють позитивні эмоция.

Одним з головних вимог при використанні природних сил природи є системне і комплексне застосування їх у сполученні з фізичними вправами. При визначенні оптимальної дози необхідно враховувати особливості тих, хто займається і характер педагогічних задач. Правильне використання природних сил природи дозволить реалізувати механізм переносу ефекту загартовування, тобто виявити придбаний людиною в процесі фізичного виховання ефект загартовування в трудовій, навчальній і військовій діяльності; створить можливості для застосування більш високих навантажень, а отже, підвищення працездатності людини; підвищить опірність організму до дії радіації, перевантажень, вібрації, заколисування й ін.; створить можливість на більш високому рівні виявити вольові якості.

Реалізація принципу оздоровчої спрямованості системи фізичного виховання можлива тільки за умови, якщо заняття фізичними вправами стануть органічною частиною життєдіяльності людини. З іншого боку, фізичні вправи дадуть належний ефект тільки при дотриманні необхідних гігієнічних норм. Будучи неспецифічними засобами фізичного виховання, гігієнічні фактори здобувають велике значення для повноцінного рішення задач фізичного виховання. Як би добре ні був організований педагогічний процес, він ніколи не дасть бажаного результату при порушенні, наприклад, режиму харчування і сну, якщо заняття будуть проходити в антисанітарних умовах. От чому в шкільній програмі але фізичному вихованні існує розділ теоретичних зведень, що містить обсяг гігієнічних знань школярів.11 Теория и методика физического воспитания: Учедное пособие для студентов./ под ред. Б.А.Ашмарина. - М.: Просвещение, 1979. - 360 с.

Гігієнічні фактори являють собою велику групу різноманітних засобів, умовно поділюваних на дві підгрупи. У першу підгрупу входять засобу, що забезпечують життєдіяльність людини поза процесом фізичного виховання: норми особистої і суспільної гігієни праці, навчання, побуту, відпочинку, харчування, тобто умови для повноцінних заинтнй фізичними вправами.

Другу підгрупу складають засобу, що включаються в процес фізичного виховання: оптимізація режиму навантажень і відпочинку відповідно до гігієнічних норм, забезпечення раціонального харчування на дистанції, створення зовнішніх умов для занять фізичними вправами (чистота повітря, достатня освітленість, штучна аероіонізація, справність інвентарю, зручність одягу і т.д.) і відновлення після них (масаж, баня, ультрафіолетове опромінення і т.п.).

Максимальний ефект можна одержати тільки при систематичному і комплексному застосуванні цих засобів.

Новий методологічний підхід до визначення сутності поняття здоров'я і принципів ЗСЖ уперше був розглянутий у монографії А.Г. Щедріної і одержав подальший розвиток у роботах Л.Г. Апанасенко, Р.И. Айзмана, Э.М. Казина, В.П. Казначеева й ін. Змістовна характеристика категорії здоров'я може бути отримана при глибокому аналізі його компонентів.

Розглядаючи здоров'я людини як багатокомпонентну модель,не можна не зупинитися на його визначенні, даному ВОЗ, у якому "здоров'я -- це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність чи хвороби дефектів".11 Трещева О.Л. Програмно-методические основы обучения здоровому образу жизни учащихся. Теория и практика физической культуры. 2000. № 10.

Отже, в основу даного визначення покладена категорія стану здоров'я, що оцінюється по декількох рівнях: соматическому, психічному, соціальному. Однак характер прояву психофізичних якостей індивіда, ступінь його соціальної адаптації не можуть не залежати від особистісних якостей людини, усвідомленості поводження, або зміцнювального власне здоров'я, або збиток, що наносить йому. Тому здоров'я людини повинне визначатися й особистісним рівнем його прояву.

5. Принцип регіональності. При складанні стандарту враховуються регіональні особливості: природно-кліматичний, екологічні, стан здоров'я населення.

6. Принцип концентризму і наступності. Стандарт має спиралеподібний характер побудови, тобто від віку до віку передбачається постійне розширення і поглиблення знань про здоров'я і способи його збереження і зміцнення. На основі принципу концентризма в стандарті виділено три концентра: I ступінь - початкове загальне утворення, II ступінь - основне загальне утворення, III ступінь - середнє (повне) загальне утворення. Кожен концентр являє собою визначену завершенность валеологического утворення на рівні, що відповідає віковим можливостям учнів.

Стандарт побудований на основі чотирикомпонентної моделі здоров'я і містить п'ять розділів. Чотири розділи присвячені вивченню компонентів здоров'я: "Фізичне здоров'я", "Психічне здоров'я", "Соціальне здоров'я", "Духовне здоров'я". Синтезуючим розділом валеологического стандарту є розділ "Основи здоров'я і ЗСЖ", що дозволяє систематизувати знання й уміння по окремих компонентах здоров'я і представити їх у цілісності на основі деятельностного підходу. У цей розділ також включені знання й уміння по самооцінці, саморегуляції, самовоспитани, що є необхідною умовою для усвідомленого відношення до свого здоров'я і цілеспрямованого використання валеологічних ЗУН при організації ЗСЖ відповідно до індивідуальних особливостей.

Слід зазначити, що в розробленому стандарті представлений мінімум змісту навчального матеріалу по ЗСЖ і в системі вимог до учнів позначені лише ті ЗУН, які можна піддати якісній чи кількісній оцінці.

«Основи здоров'я і ЗСЖ»

I ступінь освіти

Знати визначення здоров'я; фактори, що сприятливо впливають на здоров'я; про необхідність піклуватися про своє здоров'я; про значення здоров'я для успішної навчальної діяльності; визначення ЗОЖ; як скласти режим дня; значення самоконтролю; про самооцінку і взаимооценке; прийоми саморегуляції.

Уміти складати індивідуальний режим дня і дотримувати його; використовувати прийоми самоконтролю; оцінювати себе в порівнянні з іншими; володіти прийомами саморегуляції.

II ступінь освіти

Знати взаємозв'язок компонентів здоров'я; компоненти ЗОЖ; принципи ЗОЖ; про відповідальність людини за своє здоров'я; про здоров'я як необхідній умові високої працездатності в будь-якому виді діяльності; вікові особливості фізичного і психічного розвитку і їхній вплив на здоров'я людини; визначення імунітету, способи підвищення імунітету; про самоспостереження, самооцінку, взаимооценке, самоаналізі як способах пізнання себе й інших; про взаємозв'язок самооцінки і здоров'я; методи самовиховання,

Уміти використовувати окремі компоненти 3СЖ в відповідності з індивідуальними особливостями; використовувати способи підвищення імунітету; здійснювати саморегуляцію в різних видах діяльності.

III ступінь освіти

Знати комплекс факторів, що впливають на здоров'я; означении здо ровья для успішної професійної діяльності, задовільного положення в суспільстві, у колективі, для сімейного благополуччя; про відповідальність людини за своє здоров'я і здоров'я навколишніх; про рефлексію як способі пізнання себе; як скласти програму самовиховання в рамках ЗСЖ.

Уміти складати індивідуальний план ЗСЖ і реалізовувати його; пропагувати ЗСЖ.

«Фізичне здоров'я»

У зв'язку з вищесказаним у програмі по валеологии для учнів 1 - 11-х класів для вивчення пропонуються наступні розділи:

- «Здоровий спосіб життя як цілісна діяльність»;

- «Людина, середовище і здоров'я»;

- «Рух і здоров'я»;

- «Подих і здоров'я»;

- «Основи психічного здоров'я»;

- «Поводження, звички і здоров'я»;

- «Основи здорового харчування»;

-«Загартовування»;

- «Профілактика захворювань»;

- «Основи полового і сімейного виховання». Викладання даних розділів ведеться по спіралі - від молодших класів до старшого з розширенням матеріалу по горизонталі і поглибленням по вертикалі від однієї ступіні навчання кдру-гой, на основі методичних принципів комплексності, системності, наступності, безперервності.

Поряд із програмою по валеологии велике значення для реалізації зазначеного стандарту має програма по фізичній культурі, що скоректована нами на основі сучасної концепції фізкультурного виховання й освітнього стандарту по фізичній культурі, що формує в учнів потреба в ЗСЖ, фізичному удосконалюванні, що дає глибокі знання про організм, засоби спрямованого впливу на здоров'я в цілому, і фізичне зокрема. Пропонована нами програма по фізичній культурі містить базовий і варіативний компоненти. Базовий компонент побудований на основі плавання і спортивних ігор, варіативний присвячений засобам оздоровчої фізичної культури і знанням про здоров'я і ЗСЖ. Крім обов'язкових уроків фізичної культури широко практикуються додаткові заняття спортом, фізичною культурою дітей, що навчаються в спортивних класах і класах перед-професійної підготовки, орієнтованих на спеціальність "Фізична культура і спорт". Крім того, у школах, що вибрали курс на ЗСЖ, проводиться велика спортивно-масова і виховна робота валеологической спрямованості з всіма учнями й оздоровительно-реаби-литационная робота зі школярами, що мають відхилення в стані здоров'я.

Дані дослідження з упровадження зазначених програмно-методичних основ ЗСЖ у загальноосвітніх школах свідчать про те, що тільки цілісне формування наукових понять здоров'я і ЗСЖ приводить до адекватного освоєння валеологічними ЗУН і використанню їх у процесі індивідуальної життєдіяльності школярів. При цьому найбільша результативність формування ЗСЖ учнів загальноосвітніх шкіл досягається при включенні школярів в активну фізкультурно-спортивну діяльність.

Реалізація принципу оздоровчої спрямованості системи фізичного виховання можлива тільки за умови, якщо заняття фізичними вправами стануть органічною частиною життєдіяльності людини. З іншого боку, фізичні вправи дадуть належний ефект тільки при дотриманні необхідних гігієнічних норм.

Відомо, що одна і та ж фізична вправа може привести до різних ефектів і, навпаки, різні фізичні вправи можуть викликати однаковий результат. Це є доказом того, що фізичні вправи самі по собі не наділені якимись постійними властивостями, що дозволяють у всіх випадках досягати рівної ефективності.

Цілісний погляд на здоров'я можна представити у виді чотирикомпонентної моделі, у якій виділені взаємозв'язки різних його компонентів і представлена їхня ієрархія.

Проблема здоров'я учнів стає пріоритетним напрямком розвитку освітньої системи сучасної школи, стратегічна мета якої - виховання і розвиток вільної життєлюбної особистості, збагаченої науковими знаннями про природу і людину, готової до творчої творчої діяльності і морального поводження. Ведучими задачами школи в даний час є: розвиток інтелекту, формування моральних почуттів, турбота про здоров'я дітей. Усе це погодиться з основними напрямками проекту реформи загальноосвітньої школи, у якому на одному з перших місць стоїть здоров'я школярів.