рефераты рефераты
Домой
Домой
рефераты
Поиск
рефераты
Войти
рефераты
Контакты
рефераты Добавить в избранное
рефераты Сделать стартовой
рефераты рефераты рефераты рефераты
рефераты
БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА
рефераты
 
МЕНЮ
рефераты Методика проведення предметних уроків із природознавства рефераты

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Методика проведення предметних уроків із природознавства

Методика проведення предметних уроків із природознавства

125

Дипломна робота

Методика проведення предметних уроків із природознавства

Зміст

  • Вступ
    • Розділ 1. Теоретичні основи проведення предметних уроків із природознавства
    • 1.1 Предметний урок та його значення у навчально-виховному процесі початкової школи
    • 1.2 Методика проведення предметних уроків із природознавства в початковій школі
    • Розділ 2. Експериментальне дослідження ефективності визначених шляхів удосконалення методики проведення предметних уроків під час вивчення природознавства
    • 2.1 Обґрунтування шляхів удосконалення методики проведення предметних уроків із природознавства в 3 класі
    • 2.2 Організація та методика проведення експериментального дослідження
    • 2.3 Аналіз результатів експериментального дослідження
    • Висновки
    • Список використаної літератури
    • Додатки
Вступ

Актуальність проблеми дослідження. Основним напрямом в роботі сучасної школи є подальше вдосконалення навчально-виховного процесу, а в цьому вдосконаленні вирішальне місце належить глибоко продуманій, науково обґрунтованій системі роботи в усіх ланках школи. В інтенсифікації навчального процесу велика роль відводиться удосконаленню організаційних форм, а також методів і прийомів, у яких протікає навчальний процес. Основною формою організації навчального процесу залишається урок, на якому вирішуються завдання єдності навчання, виховання і розвитку дітей. В початковій школі значне місце відводиться предметним урокам, які проводяться під час вивчення природознавства. Їх прийоми також використовуються на уроках із всіх предметів початкового навчання.

Предметність як найважливіший дидактичний принцип початкового навчання сприяє активізації пізнавальної діяльності дітей. Особливо велика роль предметності в навчанні молодших школярів, які володіють значною мірою конкретним мисленням. Засвоєння знань дітьми відбувається більш успішно при широкому використанні прийомів роботи з натуральними предметами. В цих випадках діти отримують осмисленні і міцні знання, що мають практичне значення, причому з меншими затратами сил та енергії, а також психічних зусиль як учителя, так і учнів.

У класифікації уроків за дидактичною метою виділяють чотири групи: вступні, повідомлення нового матеріалу, узагальнюючі та контрольно-повторювальні. Іноді останні дві групи уроків об'єднують в одну - узагальнюючі. До групи уроків повідомлення нового матеріалу відносяться і предметні уроки. Виділення їх обумовлено значною роллю предметності, тобто вивчення предметів у натурі, при безпосередній участі різних органів чуття.

Предметні уроки забезпечують сприймання предметів і явищ природи різними органами чуття. Вони мобілізують діяльність тих органів сприймання, які на уроках іншого типу перебувають у пасивному стані. На таких уроках школярі мають можливість розглянути той або інший предмет, випробувати його твердість, відчути запах, іноді скуштувати на смак, порівняти різні предмети між собою, встановити в них спільні та відмінні ознаки.

Уміло проведені предметні уроки активізують процес навчання, розвивають у дітей творчу ініціативу та підвищують інтерес учнів до роботи. Значення предметних уроків полягає і в тому, що вчитель не лише пропонує учням для розглядання конкретний матеріал, а й навчає їх уважно спостерігати за даним предметом чи явищем, виділяти його істотні та неістотні ознаки, підмічати схожість і відмінність з іншими предметами і на цій основі робити висновки, узагальнення.

На предметному уроці широко застосовуються групові та парні форми роботи. Це виробляє у молодших школярів навички колективної праці, дисциплінує їх. На цих уроках виховується акуратність, ретельність у роботі, діти здобувають навички проведення лабораторної роботи.

Проблему проведення предметних уроків у початковій школі досліджувало багато вчених-педагогів та методистів. Зокрема, в працях Т.М. Байбари, О.А. Біди, В.Ф. Гетьмана, Н.С. Коваль, З.О. Клепініної, М.М. Скаткіна та інших, наголошується, що успішне оволодіння учнями природничими знаннями значною мірою залежить від рівня опанування ними вміннями та навичками спостерігати за живою та неживою природою, аналізувати тіла і явища навколишнього світу. Проте, більшість дослідників розглядають в основному лише загальні питання методики проведення предметних уроків, визначають їх сутність і види, пропонують завдання для розвитку спостережливості молодших школярів. Тому, на нашу думку, проблема організації та проведення предметних уроків із курсу "Я і Україна. Природознавство" в початковій школі є ще не до кінця дослідженою.

Необхідність підвищити ефективність методики організації і проведення предметних уроків зумовили вибір теми дипломної роботи: "Методика проведення предметних уроків із природознавства".

Об'єктом дослідження дипломної роботи є предметний урок із курсу "Я і Україна. Природознавство" в початковій школі.

Предмет дослідження - шляхи вдосконалення методики організації та проведення предметних уроків із курсу "Я і Україна. Природознавство" в початковій школі.

Мета дослідження: обґрунтувати шляхи удосконалення методики організації та проведення предметних уроків із природознавства в початковій школі та визначити їх вплив на рівні сформованості природничих знань молодших школярів.

Гіпотеза дослідження: оволодіння молодшими школярами природничими знаннями, уміннями, навичками відбуватиметься якісніше за умови цілеспрямованої, систематичної, методично обґрунтованої організації предметних уроків.

Відповідно до мети дослідження і висунутої гіпотези в дипломній роботі вирішувались наступні завдання:

Проаналізувати теоретичні аспекти розвитку проблеми організації та проведення предметних уроків із природознавства в початковій школі.

Вивчити стан проблеми дослідження в практиці роботи сучасної початкової школи.

Обґрунтувати шляхи удосконалення методики організації та проведення предметних уроків із курсу "Я і Україна. Природознавство" в початковій школі.

Експериментально перевірити вплив проведення предметних уроків на рівні сформованості природничих знань молодших школярів.

Із метою реалізації поставлених завдань нами застосовувались теоретичні та емпіричні методи дослідження: теоретичний аналіз дидактичної і методичної літератури, чинних навчальних програм і підручників із курсу "Я і Україна" для початкової школи; спостереження за навчально-виховним процесом початкової школи; педагогічний експеримент; анкетування; бесіди з учителями; тестування учнів; кількісний та якісний аналіз результатів дослідження.

Провідним методом дослідження був педагогічний експеримент, який проводився на базі загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів с. Велика Вільшаниця Львівської області. Експериментальним навчанням було охоплено 25 учнів 3 класу.

Наше експериментальне дослідження носило теоретико-експериментальний характер і проводилось у три етапи.

На констатувальному етапі експерименту було розкрито зміст поняття "предметний урок", з'ясовано його значення у навчально-вихованому процесі початкової школи, методи і прийоми проведення предметних уроків та стан проблеми дослідження в практиці роботи сучасної початкової школи.

На формувальному етапі в навчально-виховний процес початкової загальноосвітньої школи впроваджувалась методика організації і проведення предметних уроків із курсу "Я і Україна. Природознавство" в 3 класі.

На підсумковому етапі узагальнювались й аналізувались результати експериментального дослідження, формулювалися висновки.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Загальний обсяг дипломної роботи - 121 сторінка.

Розділ 1. Теоретичні основи проведення предметних уроків із природознавства

1.1 Предметний урок та його значення у навчально-виховному процесі початкової школи

У процесі навчання природознавства використовується специфічний тип уроку - предметний. Він має свою історію теоретичної розробки в методиці викладання предмета та практичного застосування в початковій школі.

Принципи предметного навчання були розвинуті ще в працях Я.А. Коменського та Й.Г. Песталоцці.

Великий чеський педагог Я.А. Коменський зазначав, що починати навчання треба не зі словесного тлумачення про предмети, а з реального спостереження за ними, і тільки після ознайомлення з предметом може йти мова про нього, потрібно вчити так, щоб люди, наскільки це можливо, набули знань не тільки з книг, але з неба й землі, з дубів та з буків, тобто знали і вивчали самі предмети.

Ідея предметного навчання природознавства в Росії належала академіку, професору вчительської семінарії В.Ф. Зуєву. У 1786 році ним було видано підручник "Нариси природної історії", в якому методика викладання природознавства відповідала таким основним концептуальним положенням, близьким до традиційного класичного дидактичного напряму Я.А. Коменського:

вчитель повинен дотримуватися принципу наочності: акцент на вивчення натуральних об'єктів - під час розповіді про який-небудь предмет вчитель показує його в натурі, в крайньому випадку замінює їх наочними посібниками (малюнками), тобто предметна наочність оцінювалась вище графічної;

не слід обмежуватися рамками підручника, а проводити практичні роботи з натуральними предметами, заняття з географічною картою, екскурсії в природу, вести навчання на основі наочності й предметності, шляхом живої співбесіди з дітьми;

використовувати самостійну роботу учнів, а саме по розпізнаванню об'єктів природи та описанню їх своїми словами [25].

Немало уваги предметному навчанню приділяв К.Д. Ушинський. Саме за ініціативою К.Д. Ушинського предметний урок, введений у шкільну практику, хоча сам термін і не вживався. На цих уроках під керівництвом учителя діти повинні спостерігати, порівнювати, описувати, обговорювати факти і явища, що спостерігаються, робити висновки і узагальнення та перевіряти їх простими, доступними дослідами. При цьому рекомендувалося вибудовувати їх від простого до складного; будь-який факт мав супроводжуватися висновком; кожний наступний урок мав бути наслідком попереднього і т ін. Вчений зазначав, що предмет, який знаходиться перед очима учня або який дуже вкарбувався в його пам'яті сам по собі, без чужого слова, збуджує в учня думки, виправляє їх, якщо вони непевні, приводить їх у природну, тобто правильну систему.

Вперше у вітчизняній педагогічній літературі термін "предметний урок" був введений О.Я. Гердом у методичному посібнику для учителів "Предметні уроки в початковій школі" (1863 р). Основною метою таких уроків, за словами вченого, є формування у дітей цілісного уявлення про тіла і явища навколишнього світу. Мета досягається за умови безпосереднього сприймання учнями об'єктів природи, аналізу й порівняння здобутих фактів, їх узагальнення і формування необхідних висновків, а також перевірки висновків доступними дослідами.

Ідеї, висловлені О.Я. Гердом, були прогресивними, вони й тепер не утратили свого значення. Під "предметними уроками" О.Я. Герд розумів курс елементарного природознавства в початковій школі "Земля, повітря і вода".

Основоположник російського шкільного природознавства вважав, що вивчення навколишньої природи має бути обов'язковою частиною початкового навчання. Він рекомендував учителям при ознайомленні дітей із предметами природи звертати увагу дітей на різноманітні властивості цих предметів і вчити дітей вивчати предмети природи за допомогою різних органів чуття. О.Я. Герд прагнув до того, щоб знання дітей про природу були конкретними, заснованими на безпосередньому спостереженні.

О.Я. Герд вважав необхідним знайомити дітей із рослинами і тваринами не в штучних умовах, а в природній обстановці. Тому він рекомендував учителям проводити з дітьми екскурсії в природу.

У своїй відомій книзі "Предметні уроки" О.Я. Герд виклав основні методичні вимоги до предметних уроків, на яких діти повинні під керівництвом учителя спостерігати, порівнювати, описувати, обговорювати факти і явища, що спостерігаються, робити висновки й узагальнення та перевіряти їх доступними дослідами.

"Всі реальні знання, - писав О.Я. Герд, - набуті людством шляхом спостережень, порівнянь, дослідів за допомогою висновків і узагальнень, що поступово розширюються" [17].

Таким чином, при ознайомлені дітей із тілами та явищами навколишньої природи необхідно забезпечити їм повну можливість безпосередньо сприймати невідомі чи недостатньо відомі об'єкти природи, оскільки тільки на основі чуттєвих сприймань у свідомості дітей утворюються конкретні чіткі уявлення про природу, необхідні для успішного оволодіння новими знаннями.

Тільки на основі конкретних (не словесних, не книжних) уявлень про природу діти зможуть під керівництвом учителя правильно узагальнити і систематизувати отримані ними знання про окремі об'єкти і явища природи, тобто формувати елементарні наукові поняття.

Лише на основі конкретних уявлень про предмети і явища природи діти зможуть під керівництвом учителя підмітити і осмислити прості зв'язки явищ природи. Розкриття ж у процесі навчання простих, доступних розумінню дітей, зв'язків між окремими предметами і явищами природи має велике методологічне значення, оскільки: "На відміну від метафізики діалектика розглядає природу не як випадкове накопичення предметів, явищ, відірваних один від одного, ізольованих один від одного і незалежних один від одного, - а як зв'язане, єдине ціле, де предмети і явища органічно пов'язані один з одним, залежать один від одного і обумовлюють один одного" [17].

Конкретні уявлення про тіла і явища навколишньої природи мають велике значення і при навчанні дітей мові: вони збагачують слово живим змістом і дають широкий матеріал для різноманітних вправ для розвитку мовлення учнів.

Певний запас конкретних уявлень про природу необхідний учням початкової школи і для успішного оволодіння знаннями в наступних класах.

Ідею предметного навчання розвинув послідовник К.Д. Ушинського видатний методист початкової школи В.П. Вахтеров. У своїй праці "Предметний метод навчання" (1907 р), що ґрунтувалася на принципі унаочнення, він показав значення й вимоги до методики проведення предметних уроків. Учений зазначав, що предметні уроки - це уроки ознайомлення з предметами за допомогою унаочнення, це предметне навчання в прямому розумінні слова з предметом у руках або перед очима. В.П. Вахтеров предметне навчання оцінював як метод, який дає матеріал для набуття знаний, для формування понять і таким чином служить основою розумового розвитку. До основних моментів запропонованої В.П. Вахтеровим методики слід віднести такі:

цей метод відповідає природі дитини;

значно підвищує успішність навчання;

скорочує час на пояснення;

допомагає сприйняти нові відомості легко, вільно, без особливих зусиль;

надає точні відомості й певні не лише нові поняття, але і нові уявлення, враження і відчуття;

дає можливість учню самостійно знайти в предметі ознаки, про які нічого не говорить ні учитель, ні підручник;

розвиває спостережливість [13].

Предметний метод передбачає участь у процесі пізнання всіх органів чуття; максимальну роль спостережень під керівництвом учителя-організатора, який повинен навчити дітей критично ставитися до своїх сприймань; різноманітність напрямів дослідної роботи; максимальна роль обладнання (особливо зібраного дітьми); ведуча роль наочності і слова вчителя під час проведення дослідів; різноманітність форм проведення роботи, в тому числі уроки на свіжому повітрі (екскурсії). Даний метод є найефективнішим із позиції базової для нього теорії біхевіоризму (В.А. Лай), де предмет, що відчувається, виконуючи функцію подразника, викликає відповідну реакцію - слово, тому такою важливою є предметно-чуттєва основа пізнання навколишнього світу і розвитку людини [30].

Важливо підкреслити, що В.П. Вахтеров вважав, що предметний метод навчання повинен лежати в основі всієї системи навчання в школі. До об'єктів вивчення на предметних уроках учений відносив не тільки окремі об'єкти живої і неживої природи, але й спеціальні прилади.

Отже, В.П. Вахтеров дає чітке визначення предметних уроків. Дуже важливо, що він категорично виступав проти предметного навчання як особливого предмета викладання. Він вважав, що предметний метод навчання повинен бути в основі всієї системи навчання подібно до зерна, в якому є зачатки всіх органів рослин.

У розвитку методики предметних уроків велике місце належить К.П. Ягодовському. Під теорію предметного навчання ним підведена міцна основа вчення про пізнання.

К.П. Ягодовський на конкретних прикладах показав, як потрібно вести викладання природознавства. Перш за все в процесі навчання, знайомлячи учнів із певними об'єктами чи явищами природи, необхідно організувати сприймання їх з допомогою органів чуття. Чуттєве сприймання учнів потребує керівництва зі сторони вчителя; керувати процесом сприймання слід так, щоб діти спостерігали те, що складає сутність предмета або явища, щоб створений образ міцно пов'язувався з точним відповідним йому словом, назвою.

У результаті чуттєвого сприймання предмета або явища природи у дитини формується ряд яскравих уявлень, які характеризують предмет або явище, що вивчається. По мірі накопичення уявлень дитина починає їх узагальнювати, приводити в систему і поступово підходить до поняття. Перед учителем стоїть завдання допомогти учневі провести цю складну роботу по узагальненню, так щоб підсумки і висновки, до яких прийде дитина, були правильними. Перш за все дитині потрібно допомогти серед сукупності ознак предмета чи явища виділити суттєві ознаки і на основі цього зробити узагальнення.

Щоб виконати вказані вище завдання, К.П. Ягодовський [52; 53] рекомендував у кожному окремому випадку ясно бачити мету уроку чи будь-якої передбаченої роботи, визначити зміст роботи, тобто той матеріал, яким буде користуватися вчитель для досягнення мети, знайти методи і форми роботи.

Таким чином, К.П. Ягодовський у своїх працях поклав початок дослідженням про навчальний предмет як систему взаємозв'язаних понять. Він визначив шляхи і засоби формування понять у процесі викладання природознавства в початковій школі. Це дозволило більш чітко розв'язувати питання форм, методів і засобів навчання, змісту шкільного предмета природознавство.

Значний внесок у практичну розробку предметних уроків вніс учений-методист М.М. Скаткін [48].

Методиці предметних уроків присвячені праці Л.Ф. Мельчакова, В.І. Маркіна, Г.М. Низової, П.О. Завітаєва, С.О. Язикова, А.І. Тихонової та інших учених.

В зв'язку із включенням у навчальний план початкової школи природознавства погляди на предметні уроки змінились. Методика предметних уроків була розроблена для того періоду, коли природа вивчалась на уроках читання. По суті із введенням природознавства всі уроки цього предмета є предметними. При такому тлумаченні поняття "предметні уроки" стало історичною категорією. Методика їх проведення змінилась. Під предметним стали розуміти такий урок, на якому значна частина часу приділяється безпосередньому вивченню предмета в натурі, коли учні цей предмет сприймають різними органами чуття.

У сучасній методиці викладання природознавства вчені (В.П. Горощенко, Л.К. Нарочна, В.М. Пакулова, Т.М. Байбара, О.А. Біда та інші) не відмовляються від цього типу уроків, а наголошують на його необхідності у навчанні, вихованні та розвитку молодших школярів.

Більшість методистів [4; 11; 21; 27; 30; 36; 40] під предметним уроком розуміють урок, коли діти працюють безпосередньо з предметом, який вивчається, а не із його зображенням. При цьому молодші школярі одержують певну суму конкретних відомостей про тіла і явища природи. Отже, об'єктом вивчення на предметному уроці може бути, як правило, реально існуючий предмет. При вивченні рослин і тварин перевагу слід надавати живим об'єктам, тоді уявлення будуть точнішими і яскравішими. Проте в ряді випадків замість самого об'єкта можна використати інші види унаочнення (гербарії, колекції, чучела або вологі препарати тварин чи рослин).

Особливість предметного уроку полягає в тому, що власне предметний зміст, яким оволодівають учні в процесі уроку, передбачає різнобічне вивчення конкретного предмета або явища природи, а саме: виявлення суттєвих ознак, властивостей структури, встановлення зв'язків і залежностей між іншими об'єктами, умов існування або протікання, походження, способом добування або вирощування, важливості для людини [4].

На думку Т.М. Байбари [4], доцільно, щоб на такому уроці діти працювали з натуральними, живими природними об'єктами. Це - одна із складових частин успіху його проведення. Якщо відсутня об'єктивна можливість їх забезпечення (інша пора року і т. ін), тоді використовуються гербарні та колекційні зразки. Роздавальні натуральні засоби наочності для кожного предметного уроку учні можуть виготовити самостійно заздалегідь під безпосереднім чи опосередкованим керівництвом учителя. До цієї роботи також залучають батьків. Наприклад, під час екскурсій, прогулянок діти збирають різні природні матеріали, корисні копалини, плоди і насіння, жуків-шкідників, окремі рослини або їх частини. На уроках трудового навчання, в позаурочний час - на гуртку, вдома разом із батьками - вони за завданням учителя виготовляють гербарії та колекції.

Важливою умовою для правильної організації предметного уроку є те, щоб предметами, які вивчаються на уроці, були забезпечені всі учні класу або, в крайньому разі, один предмет був на двох учнів. Це привчає дітей уважно розглядати, вивчати об'єкт, мобілізує їхню увагу [36].

Предметні уроки забезпечують сприймання учнями тіл і явищ природи різними органами чуття. Вони мобілізують діяльність тих органів сприймання, які на уроках іншого типу перебувають у пасивному стані. На таких уроках школярі мають можливість розглянути той або інший предмет, випробувати його твердість, відчути запах, іноді покуштувати на смак, порівняти різні предмети між собою, встановити в них спільні та відмінні ознаки.

Таким чином, предметний урок характеризується конкретним знайомством учнів з явищами і тілами навколишньої дійсності та встановленням зв'язків між ними.

Як зазначають В.М. Пакулова і В.І. Кузнєцова [40], основна дидактична мета предметних уроків - отримання учнями знань в ході безпосередньої роботи з об'єктами живої і неживої природи. На предметних уроках учні під керівництвом учителя повинні спостерігати, порівнювати, описувати, обговорювати факти і явища, що спостерігаються, робити висновки і узагальнення та перевіряти їх простими доступними дослідами. Крім того, уроки цього типу мають велике виховне і розвиваюче значення. Безпосереднє спілкування з об'єктом природи, його пізнання сприяють розвитку наукового світогляду у молодших школярів, переконують дітей у реальному існуванні предметів, явищ природи, їх властивостей. На цих уроках в учнів виховуються такі якості особистості, як наполегливість, працелюбство, спостережливість, старанність, охайність, ретельність у роботі. Діти здобувають навички проведення практичної та лабораторної робіт.

Уміло проведені предметні уроки підвищують інтерес учнів до роботи, активізують процес навчання, розвивають у дітей творчу ініціативу, підкреслює О.А. Біда [11].

Значення предметних уроків полягає також і в тому, що вчитель не лише пропонує учням для розглядання конкретний матеріал, а й навчає їх уважно спостерігати за даним предметом чи явищем, виділяти його суттєві та несуттєві ознаки, підмічати схожість і відмінність з іншими предметами і на цій основі робити висновки та узагальнення.

На предметному уроці вчитель привчає думати і відповідати самих дітей. Для цього бесіду потрібно побудувати так, щоб учні самостійно давали відповіді на запитання, виходячи зі своїх спостережень за об'єктом або явищем, що вивчається. Працюючи з певним предметом, діти перевіряють і уточнюють знання, набуті з різних джерел. Отже, на предметному уроці об'єкт, що вивчається, є не лише ілюстрацією до розповіді вчителя, а й є джерелом нових знань учнів.

Предметні уроки не можна відокремлювати від інших форм організації навчального процесу. Перш за все, слід підкреслити їх тісний зв'язок з екскурсіями. Більшість предметних уроків проводиться, як правило, після уроків-екскурсій в природу чи на виробництво, під час яких школярі спостерігають за конкретними об'єктами у навколишньому середовищі, мають можливість ознайомитися з предметом вивчення в звичному, природному середовищі, спостерігати його зв'язок з іншими предметами і явищами. Здобуті фактичні знання є опорою у процесі всебічного пізнання об'єкта або явища, виявлення його істотних ознак, властивостей, зв'язків у природі. Отже, від фактів, які діти спостерігали безпосередньо в природі, переходять до вивчення основних властивостей (ознак) конкретних предметів, роблячи потрібні узагальнення та висновки. Наприклад, у 3 класі після екскурсії, під час якої діти знайомляться з корисними копалинами в природі або на виробництві, проводиться предметний урок із теми "Корисні копалини", на якому вивчаються найважливіші для даної місцевості корисні копалини; після проведення екскурсії на поле проводяться предметні уроки із вивчення зернових, овочевих і технічних рослин поля своєї місцевості тощо.

У практиці роботи початкової школи широке поширення отримав досвід проведення предметних уроків на основі екскурсій. Наприклад, предметні уроки про рослини і тварини рідного краю проводяться на матеріалі екскурсій у ліс, на поле. Найбільш раціональна форма зв'язку екскурсії з предметними уроками, запропонована Л.Ф. Мельчоковим [33] може бути виражена так: екскурсія - предметний урок - екскурсія. На першій екскурсії у дітей формується загальне уявлення про ліс і його рослини, на предметному уроці вони проаналізують і вивчать окремі типові види рослин, а на другій екскурсії ознайомляться з більшою кількістю рослин у природній для них обстановці.

Основним методом проведення предметного уроку є спостереження за натуральним об'єктом. Досліди і практичні роботи з роздавальним матеріалом, використання наочних посібників, а також словесні методи навчання, на предметних уроках носять допоміжний характер.

На предметному уроці поряд з аналізом ознак предмета, який досягається в процесі спостережень, дослідів, дій, мають місце синтез, узагальнення і підведення дітей до визначення даного поняття. Це досягається в процесі бесіди і читання тексту підручника.

Вивчення предметів може бути організовано фронтально, групами чи в парі. Частіше використовується фронтальна організація роботи на уроці, коли школярі отримують однакове для всіх завдання і виконують його під безпосереднім керівництвом учителя. Застосовування групових та парних форм роботи виробляє у молодших школярів навички колективної праці, дисциплінує їх. Традиційно робота здійснюється учнями за інструкцією чи алгоритмом, запропонованим учителем (вербальним, візуальним).

Типовою особливістю предметних уроків є поєднання самостійної роботи класу з поясненням учителя. Джерелом знань є практична діяльність самих учнів і проведення його спрямоване на формування певних практичних умінь і творчих дослідницьких навичок. Пояснення вчителя, що передує спостереженню чи постановці досліду, має вступний характер. Його мета - поставити перед учнями завдання уроку, визначити учбові проблеми, які мають бути розв'язані, намітити послідовність самостійної роботи школярів. Учитель не повинен розкривати сутність явищ і закономірностей, які будуть установлені в результаті спостереження чи постановки досліду. В іншому випадку зникне пошуковий характер предметних уроків, в ході яких учні не отримують готові знання, а "відкривають" їх для себе. В ряді випадків діти дублюють роботу учителя: він показує дію, а учні її відтворюють. Після цього проводиться бесіда для вияснення сутності явищ, які спостерігали школярі в процесі роботи.

Л.Ф. Мельчаков [33] виділяє предметні уроки трьох типів:

1) предметні уроки з роздавальним матеріалом. Цей тип уроків цінний самостійною роботою кожного учня, коли об'єкт вивчається в натуральному вигляді (вивчення корисних копалин, рослин тощо);

2) предметні уроки із демонстрацією об'єктів або їх моделей. На цих уроках проводиться колективне спостереження учнями об'єктів чи моделей (знайомство з термометром, планом місцевості, фізичною картою, зразками ґрунту тощо);

3) предметні уроки з дослідами, які проводяться під час вивчення властивостей води, ґрунту, піску, глини.

За характером роботи, що проводиться на уроці, О.Ф. Козіна і О.М. Степанян [30] розрізняють дослідницькі та предметно-практичні заняття, на яких учні оволодівають методикою наукового дослідження.

Навчальна програма вимагає проведення предметних уроків із природознавства в 3 і 4 класах. Зокрема, у 3 класі проводяться предметні уроки з тем "Властивості води-рідини", "Розчинні і нерозчинні речовини", "Корисні копалини", "Ґрунт" тощо; у 4 класі - "Фізична карта півкуль", "Фізична карта України", "Рослини мішаного лісу", "Зернові рослини поля", "Рослини луків", "Овочеві й технічні рослини поля" тощо.

У ряді областей України деякі уроки (наприклад, із теми "Рослини лісу") не можуть бути проведені як предметні, тоді їх потрібно замінити предметним вивченням місцевих рослин (на основі реалізації краєзнавчого принципу).

При проведенні предметних уроків учителю, перш за все, потрібно чітко уявляти собі, яку суму конкретних уявлень і понять він має сформувати в учнів про даний об'єкт. Працюючи з певним предметом, діти перевіряють і уточнюють знання, отримані з різних джерел. Предметні уроки повинні сприяти виробленню практичних умінь і навичок.

1.2 Методика проведення предметних уроків із природознавства в початковій школі

В цілому методика проведення предметних уроків досить складна і вимагає від учителя великої творчості. Створювалась вона протягом тривалого періоду пошуками учителів та методистів-учених. На кожному етапі розвитку школи методика мінялась і удосконалювалась. Цей процес продовжується і в наш час, коли в початковій школі природа вивчається на особливому предметі - природознавство.

Проведення предметних уроків вимагає від учителя значної підготовчої роботи. Учитель ретельно продумує зміст і хід предметного уроку, його навчальне, розвивальне й виховне значення. Слід звернути особливу увагу на підготовку обладнання і натуральних об'єктів до уроку. Учителю необхідно розглянути об'єкти самому, виконати всі види робіт. Якщо на уроці буде проводитися дослід, то учитель заздалегідь повинен його виконати, щоб визначити тривалість і умови його проведення. Все це дозволить точно визначити час для проведення роботи, уникнути труднощів, які можуть при цьому виникнути. Іноді вчитель повинен підготувати інструкцію для проведення самостійної роботи учнів.

Таким чином, вчитель, виходячи з програмного матеріалу, наявності необхідного унаочнення, місцевих природних умов, особливостей класу, визначає вид предметного уроку:

урок із роздавальним матеріалом;

урок із застосуванням лабораторних дослідів;

урок із використанням живих об'єктів та ін.

Учням необхідно давати завдання, щоб вони під час екскурсій збирали різні природні матеріали (корисні копалини; рослини лісу, луків, поля, їх плоди та насіння; комах тощо), та в позаурочний час за завданнями вчителя виготовляли колекції, гербарії та інші наочні посібники.

Після цього вчитель складає план-конспект уроку, в якому визначає навчальну, розвивальну та виховну мету, виділяє етапи уроку, продумує зміст і хід предметного уроку.

Складаючи конспект уроку, учитель повинен чітко визначити:

навчальну, розвивальну та виховну мету даного уроку;

якими вміннями і навичками повинні оволодіти учні на уроці;

що потрібно їм записати і замалювати в зошиті;

розподіл часу за розділами роботи.

Для технічної допомоги вчитель у кожному класі з числа учнів обирає 2-3 асистенти (лаборанти), які допомагають йому підготувати все, що потрібно до уроку і на самому уроці. Для кожної групи учнів матеріал готується на окремих підносах або у ванночках, щоб його швидко можна було роздати під час уроку (відповідно до кількості груп учнів, якщо це групова форма роботи, або парт, якщо це парна форма роботи).

Отже, вчитель повинен забезпечити засвоєння учнями навчального матеріалу, використати урок для виховної роботи, відзначити і виправити недоліки у дослідах, записах, малюнках і в кожній групі, і в класі в цілому. Вчителеві треба завжди бути готовим допомогти учням, коли їм важко виконувати певний вид роботи. Тому він повинен вільно орієнтуватись у матеріалі, ретельно готуватись до уроку.

Досліди, що проводяться на предметних уроках учнями, повинні бути абсолютно нешкідливими. Про правила поводження з приладами і лабораторним обладнанням учитель проводить відповідний інструктаж у класі перед початком роботи.

Готуючись до проведення предметного уроку, вчителю необхідно визначити його структуру, види діяльності учнів із предметом, що вивчається, сформулювати запитання і завдання по темі.

Методику проведення предметних уроків, зазначає Л.Ф. Мельчаков [33] можна виразити в таких поетапних діях:

підготовчі вправи, які готують учнів до сприймання предмета, що вивчається, постановка завдань;

загальний розгляд предмета, виділення при цьому зовнішніх його ознак, його частин, виділення предмета серед інших на основі порівняння з однотипними предметами (встановлення подібності й відмінності);

аналіз виявлених ознак, встановлення зв'язків між ними, узагальнення і висновки;

встановлення значення отриманих знань для практичної діяльності людей;

закріплення і узагальнення набутих знань;

подача домашніх завдань для повторення і поглиблення отриманих знань, а також підготовка дітей до сприймання наступного навчального матеріалу.

Структура предметного уроку дещо відрізняється від структури традиційного комбінованого уроку. На ньому, як правило, не виділяється час для перевірки знань, умінь і навичок учнів, а протягом усього уроку вивчається новий навчальний матеріал. Таким чином, за дидактичною суттю предметний урок є уроком вивчення нового матеріалу. Його основна частина присвячується вивченню нового матеріалу шляхом самостійної роботи молодших школярів, після чого проводиться закріплення й застосування вивченого матеріалу.

Структура предметного уроку визначається на основі аналізу логічної схеми змісту теми уроку і, як зазначають Т.М. Байбара, О.А. Біда, В.М. Пакулова та В.І. Кузнєцова [4; 11; 40], містить такі макроетапи:

І етап. Організація класу до уроку (0,5-1 хв).

II етап. Підсумки спостережень за змінами в природі (2-3 хв).

ІІІ етап. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів. Повідомлення теми, мети і завдань уроку (2-3 хв).

V етап. Вивчення нового навчального матеріалу (15-20 хв).

VІ етап. Закріплення знань, умінь і навичок учнів (15-20 хв).

VІІ етап. Підсумок уроку (1-2 хв).

VІІІ етап. Завдання додому (1-2 хв).

Розглянемо основні етапи предметного уроку.

Актуалізація опорних знань і вмінь учнів. Повідомлення теми, мети і завдань уроку

На цьому етапі проводиться бесіда, метою якої є відновити в пам'яті учнів те, що вони бачили або вивчали раніше, і підготувати їх до свідомого сприймання нового навчального матеріалу.

Важливою на цьому етапі є загальна мотивація діяльності школярів, яка найчастіше націлена на спонукання пізнавального інтересу до об'єкта, бажання пізнати його. З цією метою використовують різні прийоми. Зокрема, за допомогою цікавого фактичного матеріалу, уривків з оповідань, прислів'їв, дослідів демонструється вагомість природного об'єкта для людей, особисто для дитини молодшого шкільного віку, місце і значення в природі, особливості прояву його властивостей та ознак тощо.

Діти повинні сприйняти і усвідомити тему уроку та його завдання, тобто об'єкт, який вивчається, і що саме та в якій послідовності вони дізнаються про нього. Учитель має пояснити дітям практичне значення тієї роботи, яку необхідно здійснити їм під час предметного уроку. Учні повинні знати, навіщо вони виконують цю роботу і на які запитання вони шукають відповіді.

Вивчення нового навчального матеріалу.

Як зазначають В.П. Горощенко та І.А. Степанов [21], етап вивчення нового навчального матеріалу на предметному уроці містить у собі такі основні компоненти:

показ об'єкта та встановлення його назви, спостереження загального вигляду об'єкта і встановлення основних його частин;

розгляд об'єкта і виявлення головних та другорядних ознак;

виявлення ознак подібності і відмінності з іншими об'єктами, які добре відомі учневі (спиратися потрібно, перш за все, на знання, отримані під час власних спостережень учнів на екскурсіях);

узагальнення знань про об'єкт; закріплення отриманих знань і подальше їх удосконалення (в процесі виконання домашньої роботи).

Сприймання й усвідомлення учнями нового навчального матеріалу на предметному уроці проводиться переважно методом бесіди з використанням колекцій, гербаріїв, чучел, живих рослин, інших об'єктів. Одночасно, для більшої конкретизації, проводиться робота з таблицями, навчальними картинами. Лише коли діти вже знають, що будуть робити, їм роздають матеріал. Якщо роздати матеріал до уроку, наявність на партах різних предметів відверне увагу дітей від бесіди й ускладнить її проведення.

Після бесіди доцільно продемонструвати дітям фрагмент відеофільму, діафільм або кадри діапозитивів. Переглядаючи їх, учні спочатку пояснюють зміст побаченого, читають текст. Це активізує мислення учнів, дає можливість виявити їхній життєвий досвід.

На думку Л.К. Нароочної, Г.В. Ковальчук і К.Д. Гончарової [36], вивчення нового матеріалу на предметному уроці можна проводити двома основними способами. За одним способом заняття проводяться фронтально, коли діти під безпосереднім керівництвом учителя одночасно виконують одні й ті самі дії. Другий спосіб полягає в тому, що учням даються завдання (усно або заздалегідь записуються на дошці), за якими кожен виконує самостійну роботу. Це робота за попереднім завданням.

Фронтальний спосіб проведення предметних уроків дає можливість працювати з усім класом: учитель стежить за роботою всіх учнів, перевіряючи і допомагаючи їм; учні допускають менше помилок, швидше засвоюють опрацьований матеріал.

Проте при фронтальному способі проведення предметного уроку не обов'язково всю роботу проводити під диктовку, частину її учні можуть зробити за написаним на дошці планом або провести нескладний дослід самостійно. Це потребує від них відповідного вміння та самостійності.

Звичайно, перший об'єкт із ряду однорідних (наприклад, корисну копалину) потрібно вивчати фронтальним способом. Коли ж діти оволоділи прийомами вивчення властивостей шляхом порівняння, проведення дослідів тощо, наступний об'єкт (наприклад, найпоширенішу корисну копалину своєї місцевості) доцільно вивчати іншим способом - за попереднім завданням. Спочатку вчитель пояснює учням значення роботи і розказує, якими прийомами її потрібно виконувати, а потім пропонує інструкцію проведення дослідів для вивчення властивостей об'єктів. Інструкція роздається учням на кожну парту або записується на дошці. Завдання, які мають виконувати учні згідно з інструкцією, аналогічні тим, за якими учні працювали раніше під керівництвом учителя.

Після проведеного інструктажу з'ясовується, хто що не зрозумів, учні-асистенти роздають весь матеріал і діти приступають до роботи.

Порівнюючи між собою значення обох прийомів проведення предметних уроків, ми знаходимо у кожного свої позитивні та негативні сторони. Зокрема, фронтальна робота проходить рівномірно, у класі немає особливо відстаючих учнів і учнів, що забігають наперед. Дисципліна добра. Учні, постійно слухаючи команду вчителя, знають, що їм треба робити, застосовують правильні робочі прийоми в певній послідовності. Проте є і негативні сторони цього прийому роботи. Фронтальна робота слабо розвиває вміння самостійно працювати. Вона добре розвиває навички, але не виробляє здібностей застосовувати ці навички тоді, коли це потрібно.

Проведення предметного уроку способом за попереднім завданням ускладнює роботу вчителя: йому важче здійснювати контроль за роботою кожної групи учнів, клас працює не одночасно, дисципліна гірша. Проте діти оволодівають навичками самостійної роботи, більш свідомо сприймають навчальний матеріал.

Проводячи предметний урок, учитель повинен вміло застосовувати обидва ці прийоми.

На прикладі фрагменту предметного уроку на тему "Рослинництво рідного краю" (4 клас) розглянемо етап вивчення нового матеріалу.

Аналіз кожної логічно завершеної частини змісту уроку на дану тему показує, що в ньому виділяються три види знань:

Знання, які засвоюються учнями під час безпосередньої діяльності з натуральними об'єктами (живими, гербарними чи колекційними зразками). В наведеному прикладі вони складають першу логічно завершену частину змісту - поняття "зернові рослини".

Знання про тіло або явище, які здобуваються з інших джерел знань, зокрема з образотворчих засобів наочності, розповіді вчителя, кінофільмів, діафільмів, додаткової літератури. У прикладі це стосується другої і третьої логічно завершених частин змісту: уявлення про значення зернових рослин та їх вирощування.

3. Знання, які відомі учням з попередніх уроків та життєвого досвіду. Вони актуалізуються в кожній логічно завершеній частині, але мають різне значення. Наприклад, є основою для усвідомленого сприймання нових знань. Зокрема, щоб сформувати поняття "зернові рослини", насамперед необхідно актуалізувати знання про органи рослин та їх значення, оскільки істотні ознаки, які складають зміст поняття, відображають особливості будови органів зернових рослин: кореня, стебла, листків, квіток (суцвіть), плодів. Або актуалізовані знання у поєднанні із засвоєними на уроці після узагальнення складають зміст нового уявлення чи поняття. Прикладом є актуалізація знань про значення для людини окремих видів зернових рослин.

Мікроструктура етапу засвоєння нових знань, умінь і навичок предметного уроку розробляється з урахуванням виділених вище видів знань у власне предметному змісті теми; психолого-дидактичних закономірностей процесу засвоєння конкретних елементів знань; критеріїв вибору методів і прийомів організації навчально-пізнавальної діяльності школярів. Проілюструємо хід міркування учителя на прикладі вищезгаданого предметного уроку.

У першій логічно завершеній частині змісту розкривається поняття "зернові рослини". Форма знань - поняття - вказує на хід процесу засвоєння, його етапи: сприймання, осмислення, узагальнення, закріплення. Отже, на етапі засвоєння нових знань, умінь, навичок процесу навчання виникає дидактичне завдання організувати засвоєння учнями поняття "зернові рослини". Реалізація цього завдання здійснюється шляхом розв'язання логічно взаємозв'язаних дидактичних підзавдань, зміст яких зводиться до:

а) усвідомленого сприймання гербарних зразків пшениці, жита, ячменю, вівса, рису, кукурудзи за такими ознаками: форма кореня, особливість будови стебла, довжина і ширина листків, тип суцвіття, особливість плодів;

б) осмислення сприйнятого матеріалу (аналіз, порівняння рослин за вказаними ознаками, виділення істотних ознак);

в) узагальнення істотних ознак, формування висновку про сутність поняття;

г) закріплення змісту засвоєного поняття.

Дидактичне завдання розв'язується з допомогою вибраного методу - способу взаємозв'язаної діяльності учителя й учнів. До основних факторів, які зумовлюють вибір методів у конкретній ситуації, насамперед належать зміст логічно завершеної частини теми й можливості школярів виконувати об'єктивно необхідний вид навчально-пізнавальної діяльності, спрямований на її засвоєння. Зокрема, у цій логічній частині змісту вивчаються зовнішні ознаки рослин, які не вимагають істотних змін або перетворень конкретних об'єктів - рослин. Тому найефективнішим способом засвоєння змісту цієї логічної частини теми є практична робота з натуральними об'єктами або гербарними зразками зернових рослин. Діяльність дітей у такій ситуації може бути тільки репродуктивна, адже матеріал новий для учнів, великий за обсягом, зі складними термінами. Виконання репродуктивної практичної роботи доцільно організувати фронтально, під безпосереднім керівництвом учителя. Інструкція про послідовність виконання дій пропонується учням в усній формі. Як зазначалося вище, матеріал містить складну термінологію, якою діти оперуватимуть у процесі осмислення сприйнятих ознак, тому фіксувати результати роботи слід письмово, заповнюючи таблицю. Під час засвоєння таблиця служить опорою для запам'ятовування, а на відповідному етапі - для систематизації й узагальнення.

Кожне дидактичне підзавдання в структурі методу розв'язується з допомогою відповідних конкретних ситуації прийомів організації навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів. Учителеві слід пам'ятати, що педагогічне керування передбачає не тільки прийоми організації навчально-пізнавальної діяльності дітей, але й прийоми стимулювання, контролю (або організації самоконтролю і взаємоконтролю), коригування (або організації самокоригування і взаємокоригування).

Наведемо фрагмент частини уроку на тему "Рослинництво рідного краю" в 4 класі.

Учням роздаються гербарні зразки рослин пшениці, жита, ячменю, вівса, рису, а зразок кукурудзи демонструється. Щоб забезпечити усвідомлене сприймання, актуалізуються їхні опорні знання:

Пригадайте, на які групи поділяються рослини за будовою стебла? (Якщо дітям важко відповісти, то їм пропонується опора для згадування: малюнки дерева, куща, трав'янистої рослини).

До якої групи належать ті рослини, які знаходяться на парті? Обґрунтуйте свою думку. Щоб правильно висловитися, користуйтеся записаним на дошці реченням: "Ці рослини є..., тому що..."

Пригадайте, що у рослини називається органом? (Орган - це частина рослини).

Назвіть і покажіть на одній із розданих вам рослин всі її органи. Але спочатку пригадайте, в якій послідовності слід називати органи. (Починати потрібно з..., далі назвати. .).

Візьміть першу рослину. Уважно розгляньте її. Якщо впізнали, то назвіть її. (Якщо діти не знають, то рослину називає вчитель).

Інший прийом: щоб допомогти учням назвати рослину, активізувати їхню діяльність, можна використати загадку: "У землі спала, влітку вставала, у лантусі відпочивала, в млині танцювала - людей годувала".

Після аналізу змісту загадки за вказаними ознаками визначається назва рослини.

Потім здійснюється усний опис рослини за таким планом:

Назва рослини.

Форма кореня. (Довгий чи росте пучком).

Форма стебла. Чи заповнене воно всередині?

Довжина і ширина листка. (Довге - коротке. Вузьке - широке).

Як зібрані квітки? (Колос. Волоть. Початок).

Який має плід? (Зернівка).

План попередньо записується на дошці. Вчитель показує зразок роботи, коментуючи кожну свою дію та її результати. Діти працюють услід за учителем. У процесі роботи заповнюється таблиця.

Назва рослини

Корінь

Стебло

Листя

Квіти

Плоди

Пшениця

Жито

Ячмінь

Овес

Рис

Кукурудза

Під час практичної роботи рівень самостійності учнів зростає. По черзі вони описують кожну наступну рослину й заповнюють таблицю. Обов'язково організовуються взаємоконтроль і взаємокоригування, тобто діти уважно стежать, доповнюють, коригують відповіді товаришів. Коли вводиться новий термін, зокрема під час вивчення суцвіть (колос, волоть, початок), учитель показує і називає суцвіття сам, а школярі повторюють. Після опису кожної рослини визначаються ті особливі ознаки, за якими її можна розрізнити серед інших зернових рослин. На них указує вчитель, а учні відшукують на своїх зразках, розглядають, зіставляють їх із цілою рослиною, повторюють. (За якими ознаками можна розпізнати пшеницю? тощо). Далі на основі таблиці діти здійснюють порівняння зернових рослин, визначають подібні і відмінні ознаки. Після узагальнення здобутих результатів формулюється висновок: "Трав'янисті рослини, у яких корінь росте пучком, стебло порожнє, листки довгі, вузькі, а плід - зернівка, називаються зерновими рослинами". Оскільки висновок складний, то його слід робити вчителеві, показуючи на рослинах (без зайвих коментарів) істотні ознаки і називаючи їх. Це дозволить учням цілісно осмислити суть поняття з опорою на конкретні об'єкти і закріпити його в ході репродуктивного повторення.

Для закріплення формулюються запитання:

Які рослини називаються зерновими?

Чому вони називаються зерновими?

Від якого слова походить термін - зернові?

Засвоєні знання є базою для формування відповідних предметних умінь. Важливо визначити місце цього процесу в структурі уроку. Так, оволодіння школярами одним із умінь - розпізнавати конкретні зернові рослини (жито, пшеницю,. .) - доцільно організувати на початку засвоєння наступних логічно завершених частин змісту. З цією метою необхідно спочатку показати дітям рослину, яку вони самостійно називають, обґрунтовуючи відповідь, а потім перейти до формування в них уявлення про її значення. Таким чином, одночасно забезпечується наступність між логічно завершеними частинами, взаємозв'язок між ними та опора для усвідомленого сприймання нового змісту. Формування іншого уміння - розрізняти зернові рослини серед інших груп трав'янистих - буде ефективним на етапі систематизації та узагальнення засвоєних знань, умінь і навичок і на етапі їх застосування.

У другій логічно завершеній частині змісту теми розкриваються уявлення про значення зернових рослин, які засвоюються за допомогою конкретного фактичного матеріалу. Тому навчально-пізнавальна діяльність учнів має репродуктивний характер.

Зміст цього уявлення охоплює два види ознак: відомі дітям із попередніх уроків і життєвого досвіду й нові для них, але доступні для самостійного сприймання. Отже, знайому інформацію слід актуалізувати, а потім доповнити результатами роботи з різних джерел, що дають готові знання. Наприклад, інформацію про значення однієї рослини повідомляє учитель, про значення іншої діти читають у підручнику або знаходять у таблиці, на якій зображено виготовлені з неї продукти і т. ін.

Проведений аналіз свідчить, що оптимальним методом засвоєння наведеного змісту є репродуктивна бесіда у поєднанні з роботою над текстом підручника, образотворчими засобами наочності, розповіддю учителя.

Розглянемо фрагмент цієї частини уроку.

Дітям пропонується завдання на розпізнавання конкретної рослини. Завдання можуть мати різний зміст:

РЕКЛАМА

рефераты НОВОСТИ рефераты
Изменения
Прошла модернизация движка, изменение дизайна и переезд на новый более качественный сервер


рефераты СЧЕТЧИК рефераты

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА
рефераты © 2010 рефераты