Методика проведення семінарів

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Методика проведення семінарів

Методика проведення семінарів

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

ПРИРОДНИЧО - ГУМАНІТАРНИЙ ННІ

ПЕДАГОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Результати обговорюються, викладач порівнює отримані результати, відповідає на поставлені запитання. Дискусія проходить у стилі телевізійного ток-шоу.

Методика проведення дискусії:

1. Викладач ставить проблему, студенти її обговорюють. У дискусії беруть участь за регламентом 3-5 студентів.

2. Інші студенти через 15-20 хвилин беруть участь в обговоренні.

3. Після закінчення дискусії викладач підбиває підсумки, дає оцінку учасникам дискусії.

Структуровані дебати. Це змагання між двома командами.

Основні умови:

? кожна команда повинна ретельно готувати свої аргументи: вирішити, які пункти, підтверджені джерелами та документами, висувають виступаючі, бути готовими до аргументів супротивників;

? учасники дебатів виступають послідовно.

Перемога надається команді, яка більш ефективно й аргументовано довела свої позиції і спростувала протилежні.

До активних форм навчання, які сприяють засвоєнню до 70% матеріалу, відносяться рольові ігри. Під час їх проведення розігруються ситуації, які студентам не траплялися у повсякденному житті. Кожна рольова гра може тривати декілька хвилин, за цей час студент має розіграти певну ситуацію всіма придатними для цього засобами. Метою рольових ігор є допомога студентам у дослідженні їх почуттів, думок та дій у вільній сприятливій обстановці. Рольові ігри можуть дати багатий матеріал для обговорення.

Методика проведення:

? сформулювати проблему, яку буде ілюструвати рольова гра;

? визначити відповідно до сценічних ситуацій дійових осіб, їх кількість;

? вибрати спостерігачів рольової гри;

Рольові ігри імітують реальні життєві події, тому вони повинні стосуватися проблем, на які немає однозначної відповіді. Викладач, не нав'язуючи своє бачення, може підкреслити ті моменти, в яких вдалося досягти згоди, і залишити відкритими ті, які потребують подальшого обговорення.

Розділ 2 Семінарське заняття на тему: «Основи землеустрою»

2.1 Основні поняття та визначення системи землеустрою в Україні

Система землеустрою - це сукупність взаємопов'язаних наукових, технічних, технологічних та організаційно-правових заходів, направлених на регулювання земельних відносин, обліку та оцінки земельних ресурсів, організацію використання і охорони земель, складання територіальних і внутрішньогосподарських проектів землевпорядкування, організацію та здійснення землеустрою.

Система землеустрою містить сукупність таких взаємопов'язаних складових:

об'єкти землеустрою;

суб'єкти землеустрою;

землеустрій, що містить землевпорядну діяльність і землевпорядний процес.

Кожна із складових має свою внутрішню структуру, яка складається із компонентів, що визначають широкий діапазон діяльності щодо землеустрою.

Згідно зі статтею 2 Земельного кодексу України об'єктами земельних відносин, а відповідно, і землеустрою є землі в межах території України (територія України, території адміністративно-територіальних утворень, територіальні зони), земельні ділянки, у тому числі земельні частки (паї).

Земля - це частина довкілля, яка характеризується просторовістю, рельєфом, ґрунтовим покривом, рослинністю, надрами і водами. Земля, згідно статті 14 Конституції України, є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Межі земельної ділянки фіксуються на планах і виносяться в натуру (на місцевість). Площа земельної ділянки визначається після виносу меж в натуру (на місцевість). Правовий статус земельної ділянки включає в себе цільове призначення, дозволене використання і зареєстровані у державному земельному кадастрі права на земельну ділянку (права власності, користування або оренди, обмеження, обтяження).

Земельна ділянка може бути подільною і неподільною. Подільною визнається земельна ділянка, яка без зміни свого цільового призначення і законодавчо дозволеного використання може бути поділена на частини, кожна з яких після поділу може утворити самостійну земельну (землеволодіння або землекористування). Неподільною є земельна ділянка, яка за своїм цільовим призначенням і законодавчо дозволеним використанням не може бути поділена на самостійні земельні ділянки.

У процесі землеустрою формується право власності на земельну ділянку, яка відповідно до статті 79 Земельного кодексу України, поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Право власності формується також на простір, що знаходиться над та під поверхнею земельної ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Таким чином, в процесі землеустрою формується цільове призначення та правовий режим земель і земельних ділянок за побажанням власників, відповідно до вимог земельного та іншого законодавства. Установлення та зміна цільового призначення земель і правового режиму земельної ділянки проводиться згідно статті 20 Земельного кодексу України органами виконавчої влади або місцевого самоврядування. Вони приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок в установленому законодавством порядку.

Земельна частка (пай) - це частина земельної ділянки, яка обліковується в умовних (кадастрових) гектарах та має грошове визначення. Межі цієї частини ділянки в натурі не виділяються, але їх правовий статус враховується при внутрішній організації території земельної ділянки.

Суб'єктами землеустрою (землевпорядного процесу та діяльності) є:

Верховна Рада України в частині прийняття законів у сфері землеустрою, визначення засад державної політики в галузі використання і охорони земель, затвердження загальнодержавних програм щодо використання і охорони земель, встановлення і зміни меж районів і міст, погодження питань, пов'язаних з вилученням (викупом) особливо цінних земель.

Кабінет Міністрів України в частині розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим кодексом; реалізації державної політики у галузі використання і охорони земель; викупу земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному цим Кодексом; координації проведення земельної реформи; розроблення і забезпечення виконання загальнодержавних програм використання і охорони земель.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим в частині розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад; забезпечення реалізації державної політики в галузі використання і охорони земель; погодження загальнодержавних програм у галузі використання і охорони земель, участі у їх реалізації у межах території Автономної Республіки Крим; затвердження та участі у реалізації республіканських програм використання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорони земель; підготовки висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органами виконавчої влади; внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо встановлення та зміни меж районів, міст; встановлення і зміни меж сіл, селищ.

4. Рада міністрів Автономної Республіки Крим в частині розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; участі у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і республіканських програм з питань використання і охорони земель; підготовки висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; викупу земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному цим кодексом.

Центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у частині розробки та реалізації загальнодержавних і регіональних програм використання і охорони земель; участі у розробці нормативних документів у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів; здійснення державної екологічної експертизи землекористування; внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони та раціонального використання земель; здійснення міжнародного співробітництва з питань охорони земель.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин в частині внесення пропозицій про формування державної політики у галузі земельних відносин і забезпечення її реалізації; координації робіт з проведення земельної реформи; участі у розробленні та реалізації загальнодержавних, регіональних програм використання і охорони земель; ведення державного земельного кадастру, в тому числі державної реєстрації земельних ділянок; здійснення державної експертизи програм і проектів з питань землеустрою, державного земельного кадастру, охорони земель, реформування земельних відносин, а також техніко-економічних обґрунтувань цих програм і проектів; розроблення економічного і правового механізму регулювання земельних відносин; участі у розробленні та здійсненні заходів щодо розвитку ринку земель.

7 Обласні ради в частині розпорядження землями, які знаходяться у спільній власності територіальних громад; підготовки висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органами виконавчої влади; забезпечення реалізації державної політики в галузі використання і охорони земель; погодження загальнодержавних програм використання і охорони земель, участі в їхній реалізації на відповідній території; затвердження та участі у реалізації регіональних програм використання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорони земель; внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо встановлення та зміни меж районів, міст; встановлення і зміни меж сіл, селищ.

Київська і Севастопольська міські ради в частині розпорядження землями територіальної громади міста; передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності в порядку, передбаченому цим Кодексом; викупу земельних ділянок для суспільних потреб міста; припинення права користування земельними ділянками у випадках, передбачених цим Кодексом; підготовки висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органами виконавчої влади; встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів у містах; організації землеустрою; обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення використання земельної ділянки громадянами та юридичними особами в разі порушення ними вимог земельного законодавства; внесення у встановленому порядку пропозицій до Верховної Ради України щодо встановлення та зміни меж міст.

Місцеві державні адміністрації в частині розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; участі у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання і охорони земель; підготовки висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; підготовки висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст.

Обласні та районні (міські) управління (відділи) земельних ресурсів Держкомзему України в частині державної експертизи програм і проектів землеустрою.

Міські управління (відділи) земельних ресурсів, органів місцевого самоврядування, землевпорядники сільських і селищних Рад в частині організації землеустрою.

Інститут землеустрою УААН та його філіали в частині науково-методичного забезпечення організації та здійснення землеустрою.

Районні ради в частині розпорядження землями на праві спільної власності відповідних територіальних громад; підготовки висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органами виконавчої влади; забезпечення реалізації державної політики в галузі охорони та використання земель; організації землеустрою та затвердження землевпорядних проектів; внесення до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних рад пропозицій щодо встановлення і зміни меж районів, міст, селищ, сіл.

Сільські, селищні, міські ради в частині розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян і юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності в порядку, передбаченому в цим Кодексом; викупу земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; організації землеустрою; обмеження, тимчасової заборони (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовки висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; вирішення земельних спорів.

15.Комунальні та приватні землевпорядні організації, підприємці-землевпорядники в частині здійснення землеустрою.

16. Громадяни та юридичні особи України, іноземні громадяни та особи без громадянства, іноземні юридичні особи як землевласники та землекористувачі, в т. ч. орендарі в частині замовлення, погодження та, в окремих випадках, затвердження проектів землеустрою.

Складова частина системи землеустрою, власне землеустрій, включає підсистеми землевпорядної діяльності та землевпорядного процесу.

Землевпорядна діяльність - науково-методична, технічна, технологічна, виробнича й управлінська діяльність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, системи Інституту землеустрою УААН та його філіалів, громадян і юридичних осіб, яка здійснюється у сфері землеустрою.

Вона спрямована на проведення землеустрою, являє собою землевпорядний процес.

Землевпорядний процес - встановлений державою загальний порядок виконання окремих землевпорядних дій. Він складається з таких взаємопов'язаних і послідовних стадій:

а)порушення клопотання про проведення землевпорядної дії;

б) підготовчі роботи до складання проекту землеустрою;

в)складання проекту землеустрою та погодження;

г)розгляд проектної документації;

ґ) землевпорядна експертиза;

д) затвердження проекту;

є) перенесення проекту в натуру ( на місцевість);

є) оформлення та видача землевпорядних матеріалів і документів

ж) надання допомоги в порядку авторського нагляду за реалізацією проекту землеустрою власникам землі та землекористувачам (землевпорядне обслуговування).

Землевпорядний процес визначає правові форми проведення землеустрою через систему землевпорядних дій: соціально-економічних, технічних, юридичних, організаційних та довідко-інформаційних

Разом з тим, землевпорядні дії на різних етапах землевпорядного процесу мають різну питому вагу Так, якщо соціально-економічні дії переважають на етапі прогнозування і планування використання і охорони земельних ресурсів, то юридичні і технічні дії переважають на етапі проектування. Стадії землевпорядного процесу можуть змінюватися в залежності від видів землеустрою. Види землеустрою в залежності від його завдань і змісту розділяють: територіальний, внутрішньогосподарський і зокремлений.

Територіальний землеустрій - це система соціально-економічних, організаційно-правових і технічних заходів, спрямованих на створення територіальних умов для функціонування всіх галузей економіки, формування і вдосконалення раціональної системи стійкого землекористування сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення, точність і безперечність встановлення в натурі (на місцевості) меж землеволодінь, землекористувань, адміністративно-територіальних утворень, спеціальних земельних фондів, земель права державної та комунальної власності, територій з особливими режимами використання й обмежених правами інших осіб.

Кадастровий землеустрій - це комплекс землевпорядних дій з відновлення і закріплення на місцевості меж земельних ділянок, які були надані у власність або користування до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності Земельного кодексу України в редакції 1992 року) та виготовлення документів, що посвідчують право на землю.

Внутрішньогосподарський землеустрій - це система еколого-економічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на створення територіальних умов раціональної організації землі та виробництва, в основному сільськогосподарських підприємств, селянських та фермерських господарств у межах їх землеволодінь і землекористувань, яка забезпечує ефективність сільськогосподарського виробництва, раціональне використання земель, створення екологічного середовища і поліпшення природних ландшафтів.

Основними завданнями внутрішньогосподарського землеустрою є:

а)організація раціонального використання громадянами і юридичними особами земельних ділянок для здійснення сільськогосподарського виробництва, а також організація території земель з особливими природоохоронними і іншими режимами використання.

б) розробка заходів з поліпшення сільськогосподарських угідь, освоєння нових земель, відновлення і консервація земель, рекультивація порушених земель, захист земель від ерозії, селей, підтоплення, заболочення, ущільнення, забруднення відходами виробництва і споживання, радіоактивними і хімічними речовинами, зараження і інших негативних дій.

Зокремлене землевпорядкування - це система ґрунтозахисних, природоохоронних, меліоративних та заходів по збереженню і підвищенню родючості земель щодо окремої земельної ділянки або території, які вимагають капітальних вкладень або розробки спеціальних технологій організації використання земель.

Основними завданнями зокремленого землевпорядкування є

а)уточнення місця розміщення і меж земель, які підлягають поліпшенню;

б) встановлення найбільш економічно й екологічно безпечних технологій виконання меліоративних та інших будівельних робіт;

в) уточнення порядку, умов і режиму використання і охорони земель після меліорації;

г)розробка проекту первинного окультурення земель;

ґ) визначення об'ємів, кошторисної вартості, черговості організації робіт, потреби в будівельних матеріалах, машинах, механізмах і робочій силі.

Нагадаємо, що система1- це множинність взаємодіючих елементів, які знаходяться у відношеннях та зв'язках і складають цілісне утворення. Системи діляться на природні і штучні. До перших відносяться всі природні системи, до других - система землеустрою, створена людиною.

Все, що не входить в систему і діє на неї або на що діє сама система, називається її зовнішнім середовищем. У залежності від ступеня взаємодії з зовнішнім середовищем розрізняють відкриті і закриті системи. За ступенем складності системи діляться на великі і складні. До складних систем відносяться ті з них, які побудовані для вирішення багатоцільових завдань.

Системи складаються з підсистем, кожна з яких може бути розглянута як окремо, так і в нерозривній цілісності.

Очевидно, що система землеустрою відноситься до соціальних систем, підтримка яких в цілісності і якісній визначеності здійснюється на рівні не тільки саморегулювання, але і цілеспрямованої дії. Тому система землеустрою складається з двох самостійних, але взаємопов'язаних систем: управляючої та керованої. До керованої системи відносяться всі елементи, які забезпечують процес цілеспрямованої дії землеустрою на формування еколого-економічної системи землекористування в Україні.

Тому управління системою розглядають як специфічну форму інформаційного регулювання, при якому з керованої системи виділяється керуюча (управляюча) підсистема. Управління як інформаційне регулювання здійснюється на основі ідеальної (теоретичної, абстрактної) моделі процесу при наявності цілі й алгоритму управління [26].

Кожна з названих систем має свої особливості. Наукова постановка завдання управляючою системою землеустрою передбачає:

формулювання бажаної мети, яка може бути виражена через критерії якості управління;

визначення обмежень, які виражають економічні передумови організації використання і охорони земель шляхом землеустрою;

визначення обмежень, що виражають закони природи руху керованої системи.

Основна мета системи землеустрою випливає з мети землеустрою: організація раціонального використання і охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища та поліпшення природних ландшафтів шляхом землевпорядних дій

Основними завданнями семінарського заняття є:

· закріплення, розширення та поглиблення знань студентів, отриманих раніше на уроках;

· формування й розвиток їх навичок самостійної роботи;

· реалізація диференційованого підходу в навчанні з урахуванням індивідуальних особливостей студента;

Обладнання і матеріали:

· Закон України « Про землеустрій »

· А.М.Третяк « Наукові основи землеустрою »

Важливе значення в підвищенні ефективності семінарського заняття має технологія його проведення. Звичайно семінарське заняття починається зі вступного слова вчителя (оголошення теми, розкриття її актуальності, ознайомлення з планом). Обговорення питань плану заняття може починатися з раніше запланованого повідомлення студента або з його вільного виступу. Бажано викликати надійних студентів, але не найсильніших. Сильні студенти повинні бути в резерві та залучатися в якості опонентів, яким можна доручити узагальнення виступів з того чи іншого питання семінару. Після першого повідомлення чи виступу викликаного викладачем студента в обговоренні питання можуть брати участь усі бажаючі. При цьому їм дозволяється користуватись конспектами, підручниками, будь-якими літературними джерелами. Викладач стежить за тим, щоб під час семінару була створена атмосфера доброзичливості та взаємної довіри, вільного обміну думками, співробітництва та співдружності. Активізація навчально-пізнавальної діяльності студентів на семінарі залежить від вільного вибору опонентів, створення проблемних ситуацій, розгортання мікродискусій. Завершується семінарське заняття підбиттям підсумків обговорення теми, оцінюванням навчальних досягнень студентів.

Незалежно від типу семінарського заняття у процесі його спостереження та аналізу доцільно звертати увагу на такі параметри:

· вибір теми (співвідношення вивченого та нового матеріалу; характер матеріалу, що дозволяє поглибити знання студентів, підвищити їх інтерес до навчального предмета, розширити світогляд; можливість забезпечити студентів літературою з теми; урахування ступеня сформованості в студентів умінь і навичок самостійної роботи);

· педагогічна доцільність постановки мети та завдань семінару;

· підготовка викладача та студентів до семінару (розчленування теми на конкретні питання; інструктаж із роботи з основною та додатковою літературою; вибір форм самостійних повідомлень студентів - доповідь, реферат, виступ, опанування; підготовка ілюстративного матеріалу);

· технологія проведення семінару (повідомлення теми, мети та завдань заняття; надання слова студентам для повідомлення з питань семінару; коментар повідомлень студентів; акценти викладача на питаннях, які передбачені планом; постановка питань у процесі повідомлень студентів, що спонукають до дискусії, вимагають доказовості, міцних знань, винахідливості);

· розкриття теми семінарського заняття (чи всі питання розкриті, глибина та повнота їх висвітлення, кількість «активних» учасників семінару, активізація та стимулювання учнів у процесі роботи);

· підбиття підсумків семінарського заняття (чи розкрита тема, яких знань набули студенти, ставлення до заняття та творча активність студентів, досягнення мети заняття, оцінка та стимулювання студентів до активної участі в семінарі, похвала за кращі відповіді та активну участь у роботі семінару);

· результативність семінарського заняття (закріплення та поглиблення отриманих студентами раніше нових знань; формування в студентів умінь і навичок самостійної роботи з першоджерелами; розвиток здібностей студентів, формування вмінь застосовувати теоретичні знання на практиці, ступінь творчого мислення студентів, самоорганізація та самоконтроль).

Висновок

Семінар - це живий, творчий процес і його не можна запрограмувати в усіх деталях, але викладачу слід добре продумати кожен етап заняття. За характером семінарські заняття поділяються на випереджальні, навчальні, узагальнюючі (підсумкові). Важливу роль у підвищенні ефективності семінарського заняття відіграють підготовка та технологія його проведення. Вчитель стежить за тим, щоб під час семінару була створена атмосфера доброзичливості та взаємної довіри, вільного обміну думками, співробітництва та співдружності. Доцільно поставити на занятті проблемне питання, викликати розгортання мікро дискусій, а завершити семінар підбиттям підсумків обговорюваної теми та оцінюванням знань студентів. Семінарські заняття різних типів сприяють розвитку мислення студентів. Саме тут формується і закріплюється вміння виступати в ролі оповідувачів і опонентів, доводити, заперечувати чи підтримувати, відстоювати власну точку зору. Ці висновок можна зробити після проведеної дослідницької експериментальної роботи. Всі інші завдання семінару - повторення і закріплення знань, контроль - повинні підпорядковуватися цій головній меті. Семінарське заняття сприяє інтенсивній самостійній роботі студентів, формує в них вміння працювати з додатковою літературою. Оцінювання є одним з процесів пізнання, в результаті якого виявляється і виражається у формі оцінки значення різних об'єктів і процесів навколишньої дійсності. Оцінювання учбових досягнень розглядається нами як системоутворюючий компонент управління якістю навчання, що полягає у встановленні ступеня відповідності норм якості між метою і результатом навчання. Семінарські заняття різних типів сприяють розвитку мислення студентів та сприяє інтенсивній самостійній роботі студентів, формує в них вміння працювати з додатковою літературою. Семінарські заняття -- обговорення класним колективом підготовлених доповідей, рефератів, повідомлень, головних питань з основного розділу (чи кількох розділів). Вчитель заздалегідь визначає тему, мету і завдання семінару, формулює основні удентамита додаткові питання, розподіляє завдання між студентами з урахуванням їх індивідуальних можливостей, добирає літературу, проводить групові й індивідуальні консультації, перевіряє конспекти. Результати самостійної роботи студентів подають у вигляді плану чи тез виступу, конспекту основних джерел, доповіді чи реферату. Обговорення відбувається у формі розгорнутої бесіди (переважно евристичної), повідомлення, коментованого читання першоджерел чи доповідей. На відміну від педагогічних технологій, заснованих на логіці науки "від знань до вмінь", сучасні педагогічні технології, зокрема і семінарські заняття, побудовані за принципом введення у навчально-виховний процес системи загальнолюдських цінностей, спрямування на розвиток професійних якостей та творчих здібностей особистості та способів діяльності, що забезпечують їх реалізацію. Результатами процесу формування знань, умінь та навичок у ході підготовки та проведення семінарського заняття ми вважаємо високий рівень оволодіння навчальним матеріалом. Розвиток творчого мислення, уміння самостійно працювати над навчальним матеріалом, презентувати матеріали дослідження тощо.

Список використаної літератури

1. Арутюнов Ю.С., Дера В.Г. Деловая игра „Мозговая атака”: Методическое пособие. - М., 1990.

2. Баханов К. Технологія групової справи в навчанні історії в школі // Історія в школах України. - 2002. - № 1. - С.23-29.

3. Борзова Л.П. Дидактические игры // Преподавание истории в школе. - 2000. - № 1. - С.46-47.

4. Ларионов В.В., Писаренко С.Б. Видовое информационное поле в инновационной педагогике: состав, структура, свойства и применение в тестировании // Инновации в образовании. - 2005. - №1. - С.55-62.

5. Мухина С.А., Соловьев А.А. Нетрадиционные педагогические технологии в обучении. - Ростов-на-Дону, 2004.

6. Носенко Е.Л. До проблеми зміни освітньої парадигми // Педагогічний процес: теорія і практика. - К., 2002. - Вип.2. - С.77-80.

7. Савельев А. Инновационное высшее образование // Высшее образование в Росии. - 2001. - № 6. - С.43-45.

8. Чернилевский Д.В. Дидактические технологии в высшей школе. - М., 2002.

9 Вачков И.В. Психология тренинговой работы. - М.: Эксмо, 2007. - 415 с.

10 Гиппиус С.В. Тренинг развития креативности. Гимнастика чувств.- СПб.: Речь, 2001. - 346 с.

11 Копытин А.И. Системная арт- терапия. - Спб.: Питер, 2001. - 224 с.

12 Образование. Инновация. Будущее. (Методологические и социокультурные проблемы). - Ростов-на-Дону: РО ИПК и ПРО, 2001 год.-176 стр.

13 Підготовка волонтерів до соціальної роботи. Навчально-методичний посібник/За ред. А.Й.Капської. - К.:Дерсоцслужба, 2005. - 152 с.