Домой	Поиск	Войти	Контакты		Добавить в избранное
					Сделать стартовой

ГЛАВНАЯ

ИНФОБЛОК

НОВОСТИ

ВОЙТИ

КОНТАКТЫ

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА

МЕНЮ

Главная

Технология

Уголовное и уголовно-исполнительное право

Строительство и архитектура

Спорт и туризм

Социология и обществознание

Сельское лесное хозяйство и землепользование

Религия и мифология

Разное

Психология

Производство и технологии

Программирование компьютеры и кибернетика

Начертательная геометрия

Не сортированные

Оккультизм и уфология

Программирование и комп-ры

Экологическое право

Экология

Экономика

Экономико-математическое моделирование

Экономическая география

Финансовый менеджмент финансовая математика

Финансы деньги кредит

Методика проведення теоретичних занять

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Методика проведення теоретичних занять

Методика проведення теоретичних занять

Курсова робота

на тему “Методика проведення теоретичних занять”

Зміст

Вступ

1. Науково-теоретична характеристика теми
1.1 Аналіз літературних джерел
1.2 Лекція як форма організації навчальної діяльності та метод навчання
1.3 Тести, модульне навчання
1.4 Наочні посібники. Технічні засоби навчання. Комп'ютерні програми
1.5 Комп'ютерні програми, які застосовуються в процесі навчання
1.6 Відбір змісту матеріалу. Орієнтовний тематичний план з модулями. Принципи відбору матеріалу
2. Характеристика елементів дидактичної системи
2.1 Форми навчання, системи навчання
2.2 Методи навчання
2.3 Методи контролю знань
3. Експериментально-методична частина
3.1. Методика навчання теми: "Вступ"
3.2 Методика навчання теоретичних занять з розділу: Фізичні властивості електроніки
3.2.1 Методика навчання теми: "Основи електронної теорії"
3.2.2 Методика навчання теми: "Електрофізичні властивості напівпровідників"
3.3 Анкетування студентів з даної проблеми
Висновки та пропозиції
Список використаної літератури

Вступ
Значні зміни в багатьох областях науки і техніки обумовлені розвитком електроніки. В теперішній час неможливо знайти якусь галузь промисловості, в якій би не використовувалися електронні прилади чи електронні пристрої вимірювальної техніки, автоматики і обчислювальної техніки. Причому тенденція розвитку така, що частка електронних інформаційних пристроїв і пристроїв автоматики безперервно збільшується. Вище сказане є результатом розвитку інтегральної технології, впровадження якої дозволило наладити масовий випуск порівняно дешевих, високоякісних, не потребуючих спеціального настроювання і налагоджування мікроелектронних функціональних вузлів різного призначення. Ось чому важливо викладачам в коледжах використовувати різноманітні методи навчання [25,5].

Для налагодження, ремонту та подальшої експлуатації електронних пристроїв в сільському господарстві потрібні фахівці на підготовку яких і спрямований курс " Основи електроніки та мікропроцесорної техніки ". Даний курс базується на знаннях фізики, математики, електротехніки. У свою чергу його вивчення створює необхідні передумови для свідомого засвоєння студентами послідуючих спеціальних, профілюючих дисциплін. При вивченні предмета студенти повинні набути необхідні теоретичні знання про роботу найбільш поширених електронних компонентів і вузлів, навчитися розраховувати типові електронні схеми [8, 3].

Програмою дисципліни "Основи електроніки та мікропроцесорної техніки" передбачено вивчення будови і роботи електронних приладів і пристроїв, їх властивостей та особливостей використання в сільськогосподарській радіоелектронній апаратурі для автоматизації виробничих процесів, пристроїв, агрегатів, а також для передавання, збирання, переробки і використання інформації виробничого характеру [23,3].

Навчання дисципліни повинно здійснюватись на рівні сучасного стану науки і техніки з використанням методів активного навчання. Методика навчання повинна бути доступною для сприйняття студентами.

Під час проведення занять необхідно широко використовувати зразки електронних приладів, плакати, слайди, стенди, відеоматеріали.

Для закріплення знань, набутих студентами на теоретичних заняттях, програмою передбачено цикл лабораторних та практичних робіт, які потрібно виконувати на спеціальних стендах, оснащених сучасним обладнанням, вимірювальними приладами і обчислювальною технікою. Інструкційні карти повинні бути продумані, зміст їх повинен сприяти активному закріпленню теоретичного матеріалу: дослідами та експериментами, розрахунками. У висновках студенти повинні уміти давати науково обґрунтовану, підтверджену теоретичними знаннями оцінку [25,3].

1. Науково-теоретична характеристика теми
1.1 Аналіз літературних джерел
Підготовка викладача до теоретичних занять. Першою і найважливішою умовою вдалої організації проблемно - розвиваючого навчання, а також і зокрема теоретичного заняття є наявність висококваліфікованого спеціаліста - викладача - педагога. Організація навчання потребує від викладача нового рівня систематичної творчої роботи. Своєчасне виявлення психічного стану студента, рівня його готовності до навчання, створення проблемних ситуацій, стимулювання студентів до самостійних пізнавальних дій, управління цими діями і т.д. - все це потребує розвиненої педагогічної інтуїції, гнучкості розуму, уміння миттєво перестроюватись, методичної майстерності і, головне навиків наукової організації викладання [11,47].

Готовність викладача до викладання визначається головним чином:

а) освітнім рівнем викладача, який повинен бути всебічно розвиненим, широко освідченим (в максимально можливій в сучасних умовах степені). Звичайно не потрібно вимагати від викладача ерудиції вченого, але він повинен мати уявлення про рівень розвитку сучасної науки, техніки, літератури, мистецтва і т.д.;

б) відношенням викладача до студентів. Готовність людини бути педагогом в залежності від його відношення до студентів. Л.Н. Толстой охарактеризував в таких словах: " Якщо вчитель має любов тільки до справи, він буде хорошим вчителем, якщо вчитель має любов тільки до учня, як батько чи мати, він буде кращим за того вчителя, який прочитав всі книги, але не має любові ні до справи і до учнів. Якщо вчитель поєднує в собі любов до справи і до учнів, - він досконалий вчитель" [19,137]. Вказані якості вчителя - одна з головних вимог його готовності вести проблемно - розвиваюче навчання [19,138] ;

в) професійною підготовкою викладача, добрим знанням змісту свого предмету, умінням прогнозувати хід навчання і вибрати адекватні прогнозу методи навчання;

г) особистими якостями викладача, його характером і рівнем вихованості, його морально - етичним кредо. Дослідження педагогів, які дослідили вплив характеру викладача, показують те, що студенти більше всього цінять викладача, який допомагає в навчальній роботі, зрозуміло і емоційно пояснює новий матеріал і завдання, в процесі пояснення використовує цікаві приклади [3,104].

В передовому педагогічному досвіді найкращих результатів досягають ті викладачі, які проводять ретельний аналіз змісту навчального матеріалу, вибирають методи, найбільш адекватні дидактичній меті навчання, розвитку і виховання студентів. Найкращі викладачі планують систему лекцій таким чином, щоб найбільш складні поняття зробити доступними для кожного студента, на розкриття їх сутності виділяють більше часу, більше вправ намічають для їх закріплення. Однак для цього необхідна науково - обумовлена система підготовки і планування навчального матеріалу до занять, яка базується на наступних принципах організації навчального матеріалу і побудови процесу проблемно - розвиваючого навчання:

Необхідно організувати основну частину навчального матеріалу по правилу від загального до часткового, від принципу до застосування - в порядку логічного розгортання вихідних понять в систему понять даної науки. Зміст готується так, щоб поняття давались не в вигляді готових висновків, а щоб студенту

забезпечувалась можливість самостійного знаходження суттєвих станів (ознак) об'єкту в ході пошукової діяльності [15, 45] ;

потрібно починати навчання з актуалізації за допомогою самостійних робіт (задач, вправ, усного рахунку, усного відтворення раніше вивченого), попередніх (опорних) знань і створення проблемної ситуації шляхом введення нової інформації, яка містить головне, загальне, структуру, а не близьке, часткове чи елемент структури;

нові поняття і принципи потрібно вводити як через діяльність студентів по рішенню навчальних проблем, які містять ці поняття і принципи, так і через пояснення їх сутності викладачем;

потрібно добиватись засвоєння понять і способів розумової діяльності шляхом застосування відповідних їм знакових систем (слів, формул, схем) і образів через аналіз інформації, рішення навчальних проблем і класифікацію конкретних об'єктів [15,12] ;

потрібно формувати в студентів систему прийомів і способів розумової діяльності для різних типів проблемних ситуацій;

потрібно забезпечувати студента поточною інформацією про результати його власних дій, потрібної для оцінки і самооцінки;

потрібно представляти студенту необхідні джерела інформації і керувати ходом її аналізу, систематизації і узагальнення (вилучення з неї нових знань і способів діяльності) [19,138].

Наші дослідження показують, що є своя логіка підготовки планування навчального матеріалу до занять включає дві підсистеми:

а) підсистему підготовки до занять на основі науково - методичного аналізу навчального матеріалу, обліку психолога - педагогічної підготовки, рівня освіченості студентів, умов і засобів проведення занять. Ця підсистема підготовки до занять обумовлена вимогами до сучасного навчально - пізнавального процесу і структурою лекції;

б) підсистему планування занять, яка включає в себе календарно - річне, тематичне і полекційне планування. Головна мета всіх трьох видів планування - досягнення оптимального засвоєння знань, умінь і формування навичок при мінімальній затраті часу і зусиль викладача і студентів [11,25].

Дослідження показують, що найбільшу ефективність лекцій забезпечує така система підготовки до занять, яка полягає в багатосторонньому аналізі самого змісту навчального матеріалу:

1) компонентний (понятійний) аналіз навчального матеріалу;

2) логічний аналіз навчального матеріалу;

3) психологічний аналіз;

4) аналіз виховного значення матеріалу;

5) дидактичний аналіз [19,139].

Розглянемо кожен з елементів цієї системи:

1. Понятійний аналіз. Понятійний аналіз навчального матеріалу, тобто вибір основних понять, фактів в змісті, необхідних для правильного визначення дидактичної мети і задач, вибору методів навчання. Для такої підготовки викладач:

визначає об'єм нового матеріалу, встановлює його зв'язок з раніше вивченим (в загальному плані) і помічає дидактичну мету; розрізняє обов'язковий і інформаційний матеріал; виділяє основні поняття, які потрібно засвоїти студентам (чи властивостей які не вивчались і ознак відомих); нові поняття (чи їх ознаки) ділити на основні і другорядні; фіксує рівень їх складності;

визначає структуру знань, виділяючи способи розкриття сутності нових понять, конкретизує, що підлягає творчому, а що репродуктивному засвоєнню;

розкриває взаємозв'язок понять - нових і вже відомих, спираючись на яких студенти могли б самостійно (повністю чи з допомогою викладача) засвоїти знання;

визначає, що з раніше засвоєного потрібно закріпити і поглибити; які з понять і способів дії підлягають актуалізації на лекції;

готовить варіанти формулювання понять, визначень, правил, законів і т.д.

виділяє поняття і способи діяльності для вивчення на наступних лекціях в системі, уточнює їх зв'язок з основними поняттями даного уроку [3, 141].

2. Логічний аналіз. В процесі викладення нових знань викладач оперує поняттями, судженнями, індуктивними і дедуктивними умовиводами; разом з тим мета проблемно - розвиваючого навчання - озброїти студентів вмінням самостійно мислити, тобто оперувати логічними законами і формами [11,46].

Оскільки всяке знання є системою, в якій елементи зв'язані між собою в визначеній послідовності, то питання в тому, в якій послідовність показувати студенту учбові завдання чи викладати фактичний, грає визначну роль в організації навчання.

Обов'язкова умова логічного аналізу - визначення протиріч інформації (факт не відповідає відомому правилу, матеріал суперечить раніше складеним поняттям). Одночасно викладач передбачає навчальні ситуації, в яких можуть виникнути моменти здогадування, інтуїтивної знахідки при висуненні гіпотези і рішенню проблеми, виділяє матеріал для колективного і групового вивчення [19, 142].

3. Психологічний аналіз. Психологічний аналіз є, в визначеній мірі, конкретизацією логічного. Він необхідний для встановлення рівня проблемності навчального матеріалу і психологічної готовності студентів до самостійної пізнавальної діяльності. Готуючи матеріал для колекційного планування, викладач визначає:

прийоми і способи створення проблемних ситуацій на етапах актуалізації, формування нових понять застосування засвоєних знань;

типи проблемних ситуацій (якщо можливо, то типи учбових проблем); можливість виникнення проблем чи їх постановки студентам при виконанні учбових завдань (хто з студентів не зуміє самостійно поставити проблему, а хто випередивши інших, зніме проблемність);

можливість постановки основних проблем викладачем для самостійного рішення студентами допоміжних проблем і індивідуалізації навчання;

засоби підсилення новизни матеріалу, збудження інтересу до теми, створювати навчальні ситуації, які можуть вплинути на побудову ходу думки студентів і його зміна [3, 44].

4. Аналіз виховної значимості учбового матеріалу. Викладач: а) виділяє поняття і представлення, впливаючи на формування наукового світосприйняття, на естетичне виховання студентів; б) доповнює учбовий матеріал фактами з історії науки, практики, які підтверджують виводи викладача чи студентів [19, 147].

5. Дидактичний аналіз. Викладачі мають немалий досвід дидактичного аналізу матеріалу. Методика такого аналізу описана в літературі. Тому вкажемо лише суть його при підготовці проблемного уроку, не зупиняючись на викладенні загальновідомих положень. Виходячи з отриманих результатів понятійного, логічного і психологічного аналізів, викладач:

уточнює і формулює дидактичну мету лекції, встановлює, які поняття повинні засвоїти студенти і які способи дії сформувати; чітко визначає дидактичні задачі і способи їх рішення на різних етапах лекції;

уточнює об'єм учбового матеріалу (обов'язкового для засвоєння і інформаційного), при необхідності доповнює матеріал підручника, ділить його на взаємозв'язані частини і намічає час вивчення кожної, намічає необхідну структуру уроку;

вибирає загальні і бінарні методи навчання, уточнює можливі поєднання слова і наочності для створення проблемних ситуацій (постановки проблем); підбирає способи рішення проблем; підбирає систему самостійних робіт на повторення попередніх знань і засвоєння нових; визначає способи роботи студентів з підручником;

передбачає можливі варіанти думок і гіпотез студентів; підбирає приклади і відомості з історії науки, необхідні для оптимального засвоєння нового поняття і перевірки правильності рішення проблем; визначає джерела додаткової інформації, уточнює, які факти, які відомості студенти найдуть самостійно і як використовують їх на лекції;

готує дидактичний матеріал і технічні засоби навчання, встановлює можливість застосування програмованих посібників;

планує список студентів для контролю і оцінки знань, а також для обліку відвідування [11,47].

1.2 Лекція як форма організації навчальної діяльності та метод навчання
Поряд з уроком - основною формою навчального процесу - на старших курсах в аграрних коледжах і технікумах необхідно ширше впроваджувати лекції, семінарські заняття, практикуми, консультації.

Дидактичною метою лекції в коледжі є ознайомлення студентів з основним змістом теоретичного матеріалу, головними ідеями в даній галузі науки, прикладною значущістю цієї науки та перспективою її розвитку [11, 28].

Лекція є складовою частиною лекційно - семінарської системи навчання, що перебуває сьогодні в процесі становлення. Проте в ній уже чітко викристалізовується постійне вивчення кожної теми із застосуванням лекцій, практичних занять і семінарів.

Новий матеріал подається у формі лекцій, після декількох уроків - лекцій проводяться семінари з теоретичного матеріалу і практичні заняття на застосування засвоєного [1, 193].

Значення лекції полягає в тому, що вона маючи загалом інформаційний характер, створює можливість подати студентам значну за обсягом інформацію при мінімальних затратах часу. За навчальною метою лекції при вивченні окремої теми можуть бути:

Вступна лекція має дати студентам загальне уявлення про завдання і зміст усього курсу, розкрити структуру і логіку розвитку конкретної галузі науки, техніки, культури, взаємозв'язок з іншими дисциплінами. Головне завдання вступної лекції - сприяти розвитку у студентів інтересу до предмета з метою його творчого засвоєння [2,256].

Тематична лекція має різноманітне значення у загальній структурі курсу. Вона присвячується розкриттю конкретних тем навчальної програми (звідси і назва).

Оглядову лекцію нерідко читають перед або під час виробничої практики. її головне завдання полягає в тому, щоб сприяти забезпеченню належного взаємозв'язку і наступності між теоретичними знаннями і практичними вміннями та навичками студентів. Оглядову лекцію читають також студентам перед виконанням дипломної роботи або державними іспитами, абітурієнтам - перед вступними іспитами, студентам - заочникам [29, 75].

У заключній лекції підбиваються підсумки вивченого і викладеного матеріалу з даного предмета з даного предмета в цілому через виділення вузлових питань лекційного курсу і зосередження уваги на практичному значенні здобутих знань для подальшого навчання і майбутньої професійної діяльності студентів. Спеціальним завданням заключної лекції є стимулювання інтересу студентів до глибшого вивчення даного предмета, визначення методів самостійної роботи в даній галузі.

Лекційний метод навчання - специфічний спосіб упорядкованої цілеспрямованої суспільної діяльності викладача і студентів, обміну науковою інформацією, руху пізнавальної діяльності студентів, та керування нею з боку викладача з метою досягнення певних навчально-виховних завдань [2,159].

Організація лекційних занять. Організаційні питання читання лекцій важливий аспект діяльності викладача, кафедри і взагалі коледжу. Тривалість лекційного заняття не перевищує двох академічних годин. Інколи лекція триває 60 - 80 хв. без перерви. Згідно з відповідним інструктивним листом Міносвіти лекції, як правило, проводяться на початку навчальних занять, а їх сумарна тривалість протягом одного дня не повинна перевищувати чотирьох академічних годин [1,412].

До читання лекцій залучаються найбільш досвідчені і кваліфіковані викладачі, які мають високу методологічну і методичну підготовку, володіють культурою слова. Асистенти і викладачі, які не мають вченого ступеня, можуть залучатися до читання лекцій лише за рішенням директора навчально закладу або Міносвіти України. Кожний лектор зобов'язаний подати для розгляду на засіданні кафедри робочий календарно - тематичний план і технологічну карту з розгорнутим обґрунтуванням його змісту та методичної побудови. У цих документах мають бути вказані також сучасні технічні засоби навчання, наочно-ілюстративний матеріал, передбачені всі доцільні види екранних засобів, звукозапису, таблиці і графіки, що ілюструють і доповнюють матеріал лекцій. Лекційні аудиторії повинні бути пристосовані для використання ТЗН, а щодо обладнання, естетичного оформлення і місткості мають створювати сприятливі умови для читання лекцій викладачами, сприйняття конспектування і засвоєння навчального матеріалу студентами. Кафедри зобов'язані цілеспрямовано формувати фонди ілюстративних матеріалів, удосконалювати застосування навчальної техніки. Кожний лекційний курс має забезпечуватись необхідною кількістю високоякісних навчальних і методичних матеріалів, розрахованих на аудиторії і самостійні заняття студентів. З цією метою для кожного навчального предмета має бути розроблений комплекс науково - технічного забезпечення його викладання та вивчення. У бібліотеці навчального закладу фонди підручників і навчальних посібників мають відповідати співвідношенню 1: 3 (одна книга на трьох студентів). З окремих розділів і тем курсу, що не дістали відображення у наявній навчальній літературі, слід практикувати видання лекцій. Слід також відпрацювати і відтиражувати методичні вказівки для студентів [2,462].

На кафедрах, звичайно ж доцільно розробити і здійснити захід, які б забезпечили ефективний контроль за тим, наскільки успішно студенти засвоїли лекційний матеріал. З цією метою практикуються, зокрема, колоквіуми з пройдених частин лекційного курсу, вибіркове ознайомлення з конспектами лекцій, опитування студентів на початку або протягом лекції тощо. Досить часто викладачі застосовують анкетування студентів, а також контрольні роботи і відвідування лекцій своїх колег [ЗО, 123].

Практикується також організація внутрішньовузівських і міжвузівських конкурсів на кращого лектора, проведення відкритих лекцій відомими ученими, які

володіють лекторською майстерністю, регулярне моральне і матеріальне стимулювання викладачів, що досягай успіху у проведенні лекцій [30,124]. Активізація навчально - пізнавальної діяльності студентів

Навчально - виховний процес повинен, по-перше, бути імітацією того середовища в якому живуть і трудяться студенти; по-друге, повинен містити в собі і конкретну мету, завдання і проблеми суспільної і трудової діяльності людей; по-третє, забезпечувати формування у студентів здібностей вирішувати практичні завдання, змінювати і покращувати той предметний світ, в якому вони живуть і трудяться [4,46].

Активне навчання повністю відповідає цим потребам. В його основі лежить принцип безпосередньої участі, яка зобов'язує викладача зробити кожного студента учасником навчально - виховного процесу, діючим, ведучим пошук шляхів і способів рішення проблем в навчальному курсі.

Методи активного навчання дозволяють формувати знання, уміння і навички шляхом залучення студентів до активної навчально - пізнавальної діяльності. Методи активного навчання, наприклад, використовує майстер-наставник, передаючи професійні навички своєму підопічному. Участь в наукових експериментах - це також підготовка майбутнього вченого [18,150].

Поняття "методи активного навчання" поширюються на досить широку групу прийомів і способів проведення практичних і теоретичних занять. Ось деякі з них: аналіз конкретних ситуацій, рішення проблемних задач, ділові - операційні і імітаційні - ігри; робота з діловими паперами і т.д. [7,12].

Проблемне навчання - один з типів розвиваючого навчання, істотною відмінністю якого є зближення психології мислення людини з психологією навчання. Проблемне навчання найповніше відповідає завданням розвитку творчого мислення студентів. Суть проблемного навчання полягає в пошуковій діяльності, яка починається з постановки питань, розв'язання проблем і проблемних завдань, закладених у навчальних програмах і підручниках, у проблемному викладі й поясненні знань викладачем, у різноманітній самостійній роботі студентів. У проблемному запитанні, на відміну від не проблемного, завжди є прихована суперечність. Усвідомлена суперечність - одна сторона проблемної ситуації. Велике значення має також мотиваційна сторона проблемної ситуації, наявність в студента такого рівня знань, умінь і навичок, який був би достатнім, щоб почати пошук невідомого результату або способу виконання завдання. Інакше студент не "прийме" проблеми й вона втратить значення навчальної [9, 271].

Ділові ігри міцно зайняли одне з перших місць серед найбільш перспективних методів навчання. Вони використовуються для тренування, розвитку творчого мислення, формування практичних вмінь І навичок, вони дозволяють стимулювати увагу і підвищувати інтерес до занять, активізувати і загострювати сприйняття учбового матеріалу [9,145].

Ділова гра - це в визначеному стилі репетиція виробничої чи суспільної діяльності людини. Вона дає можливість програти практично любу конкретну ситуацію в особах, що дозволяє краще зрозуміти психологію людей, стати на їх місце, зрозуміти, що ними керує в той чи інший момент реального часу студент, виконуючи роль, наприклад, бригадира чи нормувальника, привчається враховувати професійні і керівницькі інтереси людей, які його оточують [4,49].

В системі активного навчання використовують п'ять модифікацій ділової гри. Підготовка ділової гри починається з розробки сценарію - "дзеркального " відображення ситуації і об'єкту. В змісті сценарію мають бути: навчальна мета

заняття, опис проблеми, що вивчається, обмовлення поставленої задачі, план ділової гри, загальний опис процедури гри, зміст ситуації і характеристика дійових осіб [26, 144].

1.3 Тести, модульне навчання
Тест - прийом активної самостійної роботи. Це стандартизовані заняття, за результатами виконання яких судять про психофізичні і особисті характеристики, знання, вміння, навички студентів які тестуються. Тести різні по своєму напрямку, багатогранності мети. Тести бувають інтелектуальні, профорієнтаційні, педагогічні, психологічні і т.д. Тести - запитання бувають відкритого і закритого, розгорнутого типів. Розрізняють тести для виявлення рівня знань, вивчення характерів, професійних досягнень, інтелекту, здатностей і ін.

Навчальна сутність тестів проявляється в підборі оптимальних тестів на знання, які відповідають темі, виявлення знань, вмінні вибирати ту чи іншу відповідь, положення, твердження [5,18].

В педагогічній практиці використовують різні види тестів:

тести досягнень, які призначені для з'ясування рівня засвоєння знань, умінь в процесі навчання, по завершенні вивчення теми, розділу або всієї навчальної дисципліни, при атестації випускників по закінченні навчального закладу;

тести інтелекту, які повинні з'ясовувати стан мислення, пам'яті, уваги та інших характеристик психічного розвитку особи.

Тести досягнень, що використовуються для визначення рівня професійної підготовки фахівців, отримали назву тести професійної компетенції [9, 123].

Тести професійної компетенції - це система контрольних завдань стандартизованої форми, орієнтованих на вимір і оцінку обсягу, повноти, системності, міцності та осмислення професійних знань, а також дієвості і самостійності умінь випускника вищого навчального закладу, які дозволяють порівняти рівень його досягнень у процесі професійної підготовки з еталонними вимогами освітньо-кваліфікаційної характеристики до професійних умінь, які характеризують здібність і здатність випускника виконувати соціально-виробничі функції на певному рівні кваліфікації та кваліфікаційної спеціалізації в конкретній сфері праці.

Тести професійної компетенції є важливою складовою частиною всього комплексу підсумкової атестації та одним із методів комплексної оцінки якості підготовки випускника вищого навчального закладу для виконання професійної роботи на первинних посадах, спроможності І готовності його виконувати виробничі функції і вирішувати типові задачі професійної діяльності.

Модульна система організації навчального процесу спрямовує викладачів і студентів на постійну творчу працю, активізує мотиваційну сферу і нові стимули до навчання, руйнує "непорушність" усталених " залізобетонних " споруд лекційно - семінарського навчання, пропонуючи натомість справжній демократизм вищої освіти, право на вільне, особистісне волевиявлення кожного студента і викладача.

Досвід запровадження модульної організації навчання дає підстави для подальшого розширення дослідно - експериментального навчання за циклами предметів (гуманітарні, технічні, фізико - математичні, природничі), за спеціалізаціями і роками навчання з урахуванням науково - технічної бази, перспектив розвитку освіти тощо [21,41].

1.4 Наочні посібники. Технічні засоби навчання. Комп'ютерні програми
До засобів навчання відносять наочні посібники, технічні засоби навчання, обладнання для лабораторних занять, дидактичні матеріали, навчальну літературу, станки, інструменти і матеріали для трудового навчання і ін.

Основними видами наочних посібників в умовах коледжів і технікумів є плакати, схеми, діаграми, таблиці, графіки, макети, демонстраційні прилади і посібники [3,126].

До технічних засобів навчання відносяться діапозитиви, кодопозитиви, діафільми, кінофільми, відеофільми, магнітні записи, які застосовуються за допомогою спеціальної кодопроекційної апаратури - кодоскопів, діапроекторів, відеопроекторів, відеомагнітофонів, магнітофонів, програвачів і сучасних персональних комп'ютерів.

Зараз широко поширеним видом технічних засобів навчання є персональні ЕОМ, які використовуються як для навчання так і для контролю за якістю знань студентів [28,13].

Обладнання для лабораторних робіт включає в себе набори для проведення дослідів і випробувань на заняттях, установки для лабораторних робіт, прилади для проведення практикумів які передбачаються учбовим планом і програмами.

За останні роки дуже отримали поширення дидактичні роздаткові матеріали, які містять в собі картки для диференційованої роботи з найбільш підготовленими і відстаючими студентами, картки з завданням для проведення вправ всіма студентами групи, засоби індивідуальної наочності, які включають в себе креслення, малюнки до завдань, картки - консультації, які полегшують виконання завдань, плани вивчення теми, матеріали для дидактичних ігор, а також для виконання програмованих вправ [22, 38].

Для навчання широко використовується різноманітна навчальна література: підручники, посібники, збірники задач, вправ, контрольних робіт, методичні рекомендації для викладачів, навчальні альбоми і ін.

Ефективному застосуванню засобів навчання сприяє кабінетна система. Кабінет - це навчальне приміщення, обладнане наочними посібниками, навчальним обладнанням, меблями і пристосуваннями, в якому проводяться заняття, факультативні заняття, виховна робота з студентами. Вся ця робота здійснюється з допомогою широкого використання технічних засобів навчання, демонстрації дослідів, проведення самостійних експериментальних, лабораторних, практичних робіт, робіт з книгою, довідковим і роздатковим матеріалом [3,413].

Окрім основного навчального обладнання і технічних засобів навчання в кабінетах корисно мати краєзнавчий матеріал, набори кращих письмових, креслярських, конструкторських і інших робіт, які були виконані студентами, інструменти і матеріали для ремонту і виготовлення посібників. Цілеспрямовано вести картотеку навчального обладнання для вивчення кожного питання програми, картотеку із завданнями для здійснення індивідуального підходу при навчанні, організації самостійних робіт і вправ студентами, проведення контрольних робіт. В кабінеті повинні бути журнали ввідного і періодичного інструктажу по техніці безпеки для студентів [28, 96].

В учбових кабінетах складають діатеки діафільмами, серіями діапозитивів і посібників для кодоскопа та фонотеки з записами.

Необхідно забезпечити комплексне застосування всіх засобів навчання, які представляють можливість викладачу найкращим чином використати функціональні особливості обладнання.

Вибір засобів навчання в процесі проведення занять визначається завданнями, змістом заняття, а також вибраними методами вивчення відповідної теми [22,44].

1.5 Комп'ютерні програми, які застосовуються в процесі навчання
В останні роки, як засіб навчання почали широко використовуватись персональні комп'ютери. Також вони використовуються при вивченні дисципліни" Основи електроніки і мікропроцесорної техніки". Тут вони грають важливу роль об'єкту вивчення і приладу, яким повинні навчитися користуватися студенти.

Для застосування комп'ютерів в навчальному процесі необхідне спеціальне програмне забезпечення. Програми для комп'ютерів розробляються спеціалістами, які володіють навичками їх розробки [28,138].

Для вивчення предмету "Основи електроніки і мікропроцесорної техніки " застосовуються такі програми, як: Е1Сад, за допомогою якої створюються документи, які потрібні для електронно - технічних завдань, такі як кругові діаграми, термінальні і об'єднувальні діаграми, списки частин і замовлень, списки змісту, списки провідників, загальні технічні діаграми, списки прив'язок і т.д.; завдяки якій можна створювати, редагувати і розповсюджувати документи, які містять в собі графіки і діаграми, креслення і схеми, яка виконує багато задач для підтримки наукових і інженерних робіт, починаючи від збирання і аналізу даних до розробки додатків, нова версія потужного професіонального пакету для математичних розрахунків в науці і техніці; програма для моделювання процесів розрахунку електронних пристроїв на аналогових і цифрових елементах [6,233].

Великі можливості відкривають комп'ютери в навчальному процесі для індивідуалізації контролю за якістю засвоєння студентами учбового матеріалу. Ведучим тут є самоконтроль студентів, в ході якого вони виявляють помилки, шукають шляхи їх усунення на основі виконання циклу вправ програмованого типу.

Спеціальними фізіолого-гігієнічними дослідженнями встановлені оптимальні нормативи подовженості занять студентів з комп'ютером, щоб попередити втомлюваність, а також напруження очей. Все це буде гарантувати ефективне, раціональне, гігієнічно обумовлене використання комп'ютерів в навчальному процесі [3,417].

1.6 Відбір змісту матеріалу. Орієнтовний тематичний план з модулями. Принципи відбору матеріалу
Модуль - взагалі відділена відносно самостійна частина якої-небудь системи, організації. Навчальний модуль, за визначенням вчених, це функціональний вузол, в якому об'єднані навчальний зміст і технологія навчання, так як в нього входять цільовий план дій, банк інформації, методичні вказівки по досягненню дидактичних цілей. Саме модуль може виступати як програма навчання, індивідуалізована по змісту, методом навчання, рівню самостійності, темпу навчально - пізнавальної діяльності студента [21,3].

Модульне навчання представляє собою перехід від інформаційно - рецептурних систем навчання до розвиваючого самокеруючого навчання. Як було вже відмічено, в модульному навчанні існує спеціально створена навчальна програма, яка складається з цільового плану дій, банку інформації і методичних вказівок по реалізації дидактичних цілей. Цільовий план дій - це послідовність засвоєння окремих навчальних елементів, модулів в цілісній модульній програмі, яка дозволяє спланувати досягнення результату. Інформаційний банк - це сукупність інформації, яка представлена різними засобами її передачі. Під методичними вказівками в модульному навчанні розуміють варіанти шляхів засвоєння навчального матеріалу, які включають в себе рекомендації по використанню різних форм, методів і способів учіння, а також контролюючі завдання для перевірки його ефективності. Сукупність декількох модулів складає модульну програму [1,256].

Щоб скласти таку програму, потрібно виділяти основні наукові ідеї курсу. Потім необхідно структурувати навчальний зміст навколо цих ідей в визначені блоки. Після чого формується комплексна дидактична мета. Вона має два рівні: рівень засвоєння учбового змісту студентом і орієнтація на його використання на практиці, а також для вивчення навчального змісту в майбутньому. Потім з комплексної дидактичної мети виділяється інтегруюча дидактична мета і формуються модулі, тобто кожен модуль має свою інтегруючу дидактичну мету, сукупність рішення цієї мети забезпечує досягнення комплексної дидактичної мети [20,5].

2. Характеристика елементів дидактичної системи
2.1 Форми навчання, системи навчання
Форма організації навчання (організаційна форма) - це зовнішній вияв узгодженої діяльності викладача та студентів, яка здійснюється в певному порядку і режимі [20, 262].

Під формами організації навчального процесу розуміють види навчальних занять, які відрізняються один від одного дидактичними цілями, складом студентів, місцем проведення, протяжністю та змістом діяльності викладачів та студентів.

Застосування тих чи інших форм організації навчання визначаються навчально - виховними цілями і залежить від змісту і методів виховної роботи.

В сучасній педагогіці розрізняють:

1) форми здобуття освіти;

2) загальні форми навчання;

3) форми організації навчально - виховного процесу [29,25 6].

Форми здобуття освіти: вечірня, заочна, (дистанційна), екстернат.

В залежності від кількості студентів, дидактичної мети, завдань, вікових особливостей, характеру керівництва пізнавальною діяльністю студентів, місця проведення, тощо, загальні форми навчання можна умовно розбити на три групи: масові - лекції, конференції, конкурси, олімпіади і т. ін. групові - різні типи уроків, екскурсії, семінарські заняття, консультації. Організаційні форми практичного навчання ( практика, практикум ), ділові ігри, дослідницька робота, курсове проектування т. ін.

Індивідуальні - самостійна робота, курсове проектування, консультації, дослідницька робота, дипломне проектування [24, 256].

Найбільшу увагу заслуговують форми організації навчально - виховного процесу. В навчальних закладах 1-4 рівнів акредитації найбільшого розповсюдження набули урок, лекція, семінар, лабораторно - практичні заняття, самостійна робота та інші [24, 145].

Крім форми навчання у вищій школі мають місце організаційні системи навчання, які базуються на основі форм організації навчально - виховного процесу.

Розрізняють три основні організаційні системи навчання: класно - урочну, лекційно - семінарську і індивідуальну. Ці системи успішно застосовуються в навчальних закладах різного типу, але найбільшого розповсюдження в навчальних закладах 3-4 рівня акредитації набула лекційно - семінарська система. Термін лекційно - семінарська говорить про те, що її основними елементами організації діяльності студентів є лекції і семінари. Схематично її можна зобразити наступним чином: лекція - семінар - залік. Оскільки при вивченні спеціальних дисциплін мають місце лабораторні та практичні заняття, то дану систему можна подати в вигляді: лекція - семінар - практичні заняття - контрольно - облікове заняття (залік). Можуть бути і інші похідні системи в залежності від мети та завдань [24,256].

Лекційно - семінарська система має цілий ряд переваг: сама система економічна;

створює ряд умов для забезпечення високого наукового рівня викладання, запрошення відомих учених, передовиків виробництва, використання спеціальних аудиторій тощо;

охоплює значно більшу кількість студентів, що навчаються.

Дана система може мати різні варіанти в залежності від специфіки конкретного предмета, мети підготовки фахівця, освітньо - кваліфікаційного рівня та інших чинників.

На сьогодні в переважній більшості навчальних закладів 1-2 рівнів акредитації домінуючою системою навчання є класно - урочна, характеристика якої закладена в уроці. На сьогодні в цих навчальних закладах має місце поступовий перехід від класно - урочної системи до лекційно - семінарської [16,29].

При викладанні дисципліни " Основи електроніки та мікропроцесорної техніки" доцільно використовувати в навчальних закладах 1-2 рівнів акредитації слідуючі форми організації навчання як лекція, семінар, консультації, лабораторно - практичні заняття та самостійна робота студентів. Також потрібно використати лекційно - семінарську систему навчання [24,145].

2.2 Методи навчання
Метод - шлях до чогось, спосіб пізнання. Метод навчання - шлях навчально - пізнавальної діяльності студентів до результатів, визначених завданнями навчання.

В навчальному процесі вони виконують функції: освітню, виховну, розвиваючу, стимулюючу (мотиваційну), контрольно - коректуючу.

Освітня функція забезпечує всебічний гармонічний розвиток особистості, людини грамотної, вихованої, людини здатної самостійно набувати, розширювати і поглиблювати знання і творчо використовувати їх в професійній діяльності і суспільному житті. Розвиваюча функція забезпечує розумовий розвиток. Стимулююча функція виконує роль стимулу до навчання, свідомості, підтриманні і закріпленні пізнавальних інтересів на кожному занятті. Виховна функція забезпечує формування високої культури та діалектичного світогляду. Контрольно - коректуюча забезпечує перевірку засвоєного матеріалу і корекцію відхилень [20,В сучасній методичній літературі описана велика кількість методів, які тим чи іншим чином застосовуються в навчально - виховному процесі. З позицій цілісного підходу до навчально - виховного процесу виділяють три великі групи методів:

Методи організації і здійснення навчально - пізнавальної діяльності.

Методи стимулювання і мотивації.

Методи контролю і самоконтролю.

Під методами організації і здійснення навчально - пізнавальної діяльності розуміють способи діяльності викладача і студентів направлених на оволодіння студентами знаннями, уміннями і навичками, розвиток їх розумових задатків, способів мислення, а також виховання [18,47].

Під методами стимулювання і мотивації розуміють методи які спеціально спрямовані на формування позитивних мотивів навчання, стимулюють пізнавальну активність і одночасно збагачують студентів навчальною інформацією.

Методи стимулювання і мотивації умовно розділяються на дві підгрупи: методи формування пізнавальних інтересів; методи стимулювання обов'язку і відповідальності в навчанні.

Під методами контролю і самоконтролю розуміють сукупність методів, які дають можливість перевірити рівень засвоєння студентами знань, сформованості умінь та навичок [29,127].

На сьогодні відсутня єдина загальноприйнята класифікація методів навчання. Щоб правильно зорієнтуватися в різноманітних класифікаціях методів навчання викладачеві необхідно знати суттєві ознаки основ їх класифікацій. З позиції наукових досягнень сучасної педагогіки, за якими на сьогодні класифікують методи навчання, до таких основ відносяться:

джерела знань (передача і характер сприймання навчальної інформації) (Д.О. Лордкінакідзе, Є.А. Голант, С.І. Петровський);

характер пізнавальної діяльності студентів (М.І. Скаткін, І.Я. Лернер);

дидактичні цілі та завдання (Б.П. Єсипов, М.А. Данилов, І.Ф. Харламов);

бінарність (характер діяльності викладача і студента) (М.І. Махмутов, А. ПЗінкевич, А.М. Алексюк);

рівень активності студентів у навчанні (В.І. Рибальський) тощо [16,42]. Метод викладання - це обумовлена загальним методом і дидактичним завданням система правил вибору і застосування прийомів викладання, способів управління пізнавальною діяльністю студентів в конкретний момент учіння [18, 89].

Метод учіння - це обумовлена (в кожний конкретний момент) методом викладання система правил вибору і застосування прийомів навчальної діяльності направлених на досягнення мети, поставленої викладачем і прийнята студентом.

При навчанні занять з дисципліни "Основи електроніки та мікропроцесорної техніки" доцільно використати наступні методи навчання:

1. словесні: розповідь, пояснення, бесіда, лекція, інструктаж.2. наочні - демонстрування, ілюстрування.3. практичні - вправи (усні, письмові, графічні), лабораторні роботи і практичні заняття [22, 78].

2.3 Методи контролю знань
Повнота, правильність і якість виконання студентами орієнтовних і виконавчих дій, цілеспрямованість їх призначення викладачем, раціональність організації роботи студентів і управління учбовим процесом визначаються контрольними діями (контролем засвоєння). За результатами контрольних дій самі студенти, викладачі і дирекція учбового закладу можуть коректувати учбовий процес. Тому оптимізація контрольних дій не менш, важлива, чим орієнтованих і виконавчих. Як і кожний процес оптимізації контролю засвоєння потрібно розпочинати з уточнення мети [11, 55].

Метою контролю знань, умінь та навичок студентів потрібно рахувати самоперевірку та самооцінку роботи викладача. Це потрібно для коректування підготовки і проведення занять.

Найбільш важливіша мета контролю - мотивування регулярної, напруженої і цілеспрямованої роботи студентів, їх уважності, опосередкованості при аудиторних і самостійних заняттях.

Контроль засвоєння повинен дати можливість студентам спів ставити свою роботу з вимогами викладача, вияснити недоліки, помилки, недоробки і внести якщо потрібно, необхідні корективи в свою підготовку [24,238].

І останнє, навчальна мета контролю: використання контрольних дій як продовження виконавчих. Підготовка і процедура контролю можуть сприяти розвитку усної і писемної мови студентів, їх здібності до послідовного формулювання своїх міркувань, чіткості і логічності мислення [3,407].

Аналіз роботи викладачів коледжів і технікумів дозволяє виділити такі основні групи методи контролю знань:

Метод усного контролю.

Метод письмового контролю.

Комбінований контроль.

Стислий контроль.

Перевірка самостійних робіт.

Метод лабораторного контролю.

Метод машинного (програмованого) контролю.

Метод тестового контролю.

Метод самоконтролю [20,319].

Головною функцією цих методів є контрольно - регулювальна. Це означає, що контроль не повинен відокремлюватися від навчального процесу, а бути компонентом, який виконує навчальні, виховні, розвиваючі, спонукальні функції [24, 256].

Усний контроль - спосіб найбільш широко використовуваний викладачами загально технічних і спеціальних дисциплін. В його основі - достатньо широкі питання, які ведуть за собою затрати часу на одного студента від п'яти до п'ятнадцяти (інколи і більше) хвилин. Викладач по суті працює тільки з одним студентом.

За допомогою усного опитування можна контролювати засвоєння на любому рівні. Цей метод оперативний і результати контролю стають відомими студентам і викладачу вході опитування. Можливість несамостійного виконання студентами завдання при цьому способі контролю зведена до мінімуму [11, 56].

Письмовий контроль поряд з усним опитуванням відноситься до традиційних, найбільш широко застосовуваних способів контролю. Переваги цього способу - повне охоплення всіх студентів в процесі контролю і ефективне використання аудиторного часу.

При проведенні контрольних робіт (письмовий контроль) завдання потрібно видавати кожному студенту індивідуально в вигляді спеціально підготовлених бланків (білетів). Варіантів завдань повинно бути не менше чотирьох [20, 319].

Комбінований контроль. Суттєві недоліки усного опитування - мала ефективність використання аудиторного часу, неможливість перевірки, як засвоїли інформацію більшість студентів. Із - за цього недоліку усне опитування приводить до низької частоти перевірки роботи студентів, до слабкого" накопичення оцінок".

Комбінований контроль являє собою спробу збільшити ефективність використання часу для усного опитування введенням невеличкої контрольної роботи для деякої частини студентів. Викладач заготовлює на окремих бланках декілька варіантів контрольних робіт. їх об'єм розрахований на виконання на протязі часу, відведеного викладачем на опитування. Перед початком опитування викладач роздає бланки декільком (4-6) студентам, які розміщені за передніми столами. Кожен із них повинен виконувати завдання в письмовому вигляді. В цей час з іншими студентами викладач проводить звичайне усне опитування.

В результаті за 20 - 25 хвилин буде проведене опитування 2-3 студентів, і крім цього, виконають контрольні роботи ще 4 - 6 чоловік. Замість 2-3 оцінок, як це буває при усному опитуванні в журналі з'явиться 6-9 оцінок. Викладачу не потрібно тратити на перевірку забагато часу: контрольні роботи невеликі по об'єму, їх не багато [3,407].

Стислий контроль. У викладача який веде усне опитування, виникає два бажання, які протирічать одне одному: з одного боку, йому представляється необхідним збільшити час на опитування кожного студента, щоб провести контроль, найбільш надійним і об'єктивним чином; з іншого боку, тісні рамки відведених по програмі і ясно усвідомлена необхідність збільшити частоту контролю кожного студента потребують зменшення часу опитування.

В реально можливий для проведення усного опитування час високої надійності все одно добитися не можна. Звідси випливає висновок: потрібно добиватися підвищеної частоти контролю і понижувати час відведений на опитування кожного студента. Це можна втілити при максимальній раціоналізації процедури контролю і детальної підготовки викладача [3,407].

Такий підхід до контролю здійснюється в стислому опитуванні. Стислий контроль, по суті, не відрізняється принципово від традиційного усного опитування. Тільки запитання, які задаються студентам, викладач завчасно розробляє так, щоб вони потребували короткої (1 - 3 хвилин) відповіді, були зрозумілі настільки, щоб не приходилось витрачати додатковий час на їх "тлумачення". Викладач завчасно планує черговість постановки питань так, щоб не було простоїв: поки викликані до дошки студенти креслять необхідні схеми, виводять рівняння, готуються до відповіді з допомогою плакатів, макетів, моделей, діапроекцій, інші студенти відповідають на запитання які не потребують такої підготовки. Викладач включає в роботу ще 3 - 4 студентів, які сидять в різних частинах аудиторії. Вони почергово дають короткі відповіді в всіх випадках, коли потрібно поправити помилку, допущену студентами біля дошки, доповнити відповідь, допомогти йому.

Стисле опитування дозволяє за 20 - 25 хвилин проконтролювати засвоєння інформації 8-15 студентів, проставити їм відмітки і при цьому забезпечити активну участь всієї групи при повторенні і закріпленні знань [11, 65].

Перевірка самостійних робіт. За час навчання студенти виконують велику кількість самостійних поза аудиторних робіт: вирішують задачі, пишуть реферати, виконують роботи по кресленню, курсові роботи, здають кваліфікаційні екзамени, готують до захисту дипломні роботи та проекти. Всі ці роботи входять в склад виконавчих дій і підлягають контролю.

Різноманітність видів самостійних робіт утруднює підготовку рекомендацій по їх контролю, які однаково підходять до всіх видів. Однак їх об'єднують загальні вимоги, в першу чергу самостійність роботи студента. Це забезпечується створенням умов, які виключають використання чужої праці, знань і виконання роботи чужими руками. Велика кількість різноманітних варіантів завдань, створення проблемних і пошукових ситуацій, реальність завдань, орієнтованих на конкретне виробниче підприємство, допомагає створити такі умови [3,408].

Метод лабораторного контролю спрямований на перевірку вмінь учнів користуватися лабораторним обладнанням (амперметром, вольтметром, термометром, психрометром та ін), яке буде використовуватися на занятті. До контрольних лабораторних робіт включають також письмові та графічні роботи, розв'язання експериментальних задач, які потребують проведення дослідів [20, 258].

Метод машинного (програмованого) контролю. Здійснюється за допомогою електронно - обчислювальної техніки і контролюючих програм. Комп'ютер є найоб'єктивнішим контролером при вивченні всіх навчальних предметів. Програми для контролю здебільшого складаються за методикою контрольних програмованих вправ. Відповіді набираються цифрами або у вигляді формул. У міру розвитку і насичення комп'ютерами навчальних закладів цей метод набуватиме більшої ваги. Проте машина не може врахувати психологічні особливості студента, своєчасно надавати йому допомогу при утрудненні - не може повністю замінити викладача [29, 320].

Всі розглянуті вище методи контролю не володіють достатньою об'єктивністю, тому що рішення і відповіді студента кожен викладач признає правильними чи неправильними, покладаючись на свої суб'єктивні враження, індивідуальний досвід, інтуїцію і т.д., тому що немає - еталона зразка правильних і послідовно виконаних дій студента, з яким можна було б порівняти фактично виконані ним операції і точно вирішити, яка частина роботи студентом зроблена правильно.

Із наявних способів контролю об'єктивними являються лише способи які містять в собі, еталони методи тестового контролю успішності засвоєння.

Кожен тест успішності складається з двох частин - завдання і еталона.

Студент отримує завдання і виконує його в письмовому вигляді. Еталони зберігаються у викладача. Користуючись еталоном, можна порівняти з ним роботу студента і точно визначити, які операції студент виконав правильно, і на цій основі об'єктивно судити про якість засвоєння [12, 8].

Тестовий контроль дозволяє отримувати результати перевірки більш оперативно, чим при контрольній роботі, забезпечує повне охоплення студентів і перевірку всієї чи значної частини вивченої інформації. Аудиторний час використовується більш ефективно, а затрати часу на перевірку результатів, особливо при машинному контролі, значно менші, чим при контрольній роботі. Можна завчасно передбачити таку кількість операцій контролю, яка забезпечить його надійність. Під час контролю створюються умови для активної діяльності всіх студентів. При правильній організації роботи студентів степінь їх самостійності значно вища, чим при інших способах контролю [11, 70].

Метод самоконтролю передбачає формування в студентів уміння самостійно контролювати ступінь засвоєння навчального матеріалу, знаходити допущені помилки, неточності, визначати способи ліквідації виявлених прогалин [3,409].

При проведенні занять з дисципліни "Основи електроніки та мікропроцесорної техніки" доцільно використати слідуючі методи контролю знань:

Метод усного контролю;

Метод письмового контролю;

Метод тестового контролю [22,35].

3. Експериментально-методична частина
3.1. Методика навчання теми: "Вступ"
Навчальна мета заняття: навчити студентів прийомам самостійної роботи, сутності електроніки, сформувати мотиви глибокого засвоєння предмета. Форма організації навчальної діяльності студентів: лекція.

План.1. Прийоми самостійної роботи студентів:

а) швидкісне читання;

б) швидкісне конспектування;

в) система стимулювання до теоретичних та лабораторно - практичних занять, самостійна робота студентів.

2. Історія розвитку електроніки. Вклад світових вчених у розвиток електроніки.

З. Роль дисципліни " Основи електроніки та мікропроцесорної техніки" у підготовці техніка - електрика та її зв'язок з іншими дисциплінами. Як вивчати електроніку.

Домінуючі методи навчання: лекція, пояснення, еврістична бесіда, узагальнення.

Матеріально - технічне оснащення: кодопосібники, портрети вчених, графопроектор "ЛЕКТОР 2000 ", кадропроектор "Альфа" [23, 5].

1) Складання плану робіт, які студентам виконати самостійно під час поза аудиторної роботи, являє собою невідокремлену частину планування кожного курсу. В число цих робіт входять:

опрацювання матеріалу, викладеного на лекціях;

вивчення по літературі матеріалу, переважно описового, який входить в курс, але не осягається лекціями; рішення задач; виконання завдань; виконання практичних робіт; виконання дослідницьких робіт [30,22]. Підготовчий етап в організації самостійної роботи повинен навчити студентів швидкісному, поглибленому читанню, швидкісному конспектуванню, складанню опорних схем, роботі з додатковою літературою. а) Основні правила швидкісного читання:

1. Приступаючи до читання необхідно ясно усвідомити і чітко сформулювати мету читання. Необхідно сконцентрувати увагу на певних частинах інформації.

2. Необхідно змінювати швидкість читання в залежності від його складності:

повільна швидкість необхідна для інформації, яка безпосередньо відповідає поставленій меті;

збільшена швидкість - для описового тексту; сповільнена - для тексту з доказами, висновками.

3. Необхідно розуміти значення цілого речення. Потрібно відмовитись від звички:

вертатись очима до прочитаного тексту (концентрувати увагу на кожному реченні);

водити пальцем по строкам та повертати голову за ними;

повторювати про себе текст, який ви читаєте [13, 74].

4. Необхідно переміщувати очі по вертикалі, яка проходить посередині строки.

5. Необхідно виробляти у себе зосередженість, яка характеризується великим проміжком часу роботи над текстом без відволікання.

Потрібно виробляти зосередженість тільки шляхом самовиховання [30,27].

6. Під час читання, на полях книги, журналу простим олівцем проставляти маргіналії.

Робота з довідковою літературою включає етапи:

1. Пошук книг, журналів.

До алфавітного каталогу звертаються, коли відомі автори і назви. В систематичному каталозі картки розташовані за відділами окремих галузей знань.

2. Попереднє переглядання. Потрібно впевнитись в тому, що книга дійсно має інформацію по питанню, що цікавить.

Уважно познайомитись із вступом, розділами главами літератури, бігло продивитися місця де має бути необхідна інформація.3. Поглиблене читання. Необхідно виконати дії, намічені маргіналіями при швидкому читанні:

сформулювати, що незрозуміло в тексті і відповісти на запитання;

переказати незрозумілий текст іншими словами;

зв'язати текст із засвоєними раніше знаннями;

знайти інші джерела з незрозумілого запитання;

проконсультуватись у викладача, товаришів [30,29].

Крім швидкісного читання та роботи з додатковою літературою, було запропоноване швидкісне конспектування. З цією метою вибираються слова, що найчастіше зустрічаються при вивченні дисципліни "Основи електроніки та мікропроцесорної техніки". їх запропоновано записувати при конспектуванні у вигляді символів. Крім того, потрібно навчити студентів правильно скорочувати слова, оформляти конспекти. Так, зошит розподілявся на декілька частин. Перша (найбільша) частина відводилась на лекцію, в другій пропонувались самостійні завдання, третя частина - була словником. У конспекті різними олівцями записувалися теми, головні думки, завдання до самостійної роботи, тощо [22,29].

Конспект пропонується вести таким чином: листок в зошиті ділиться на чотири частини. Перша - поле, друга - основна інформація, третя - терміни, формули, визначення, запитання, доповнення, четверта - номер сторінки.

Основне призначення конспекту - це можливість зберегти необхідні матеріали для подальшого використання в зручному вигляді, зменшити час на пошук під час повторного звернення до джерела [13, 75].

Щоб навчити студентів швидкісному конспектуванню потрібно весь час розбити на декілька етапів:

1. Загальне введення в конспектування.

На даному етапі викладач електротехнічних дисциплін на вступному занятті проводить лекцію з елементами бесіди та інструктаж щодо правильного складання конспекту. Він використовує таблиці або кодопосібники з правильно та неправильно оформленими конспектами.

Звертається увага студентів на способи скорочення слів, спрощення, написання букв, використовуючи таблиці та кодопосібники.

Викладач пропонує студентам записати в третій частині зошита словника скорочення основних термінів з електротехнічних предметів (таблиця 1).

2. Показ викладачем раціональних прийомів конспектування.

На протязі декількох занять викладач на дошці чи на кодопосібнику, показує всю роботу відносно швидкісного конспектування, яку студенти мають зробити самостійно [13, 74].

3. Самостійне конспектування.

Студентам пропонується складати конспекти на окремих листках, які здавалися на перевірку викладачеві.

Викладач вказує помилки на полях конспекту. Цей процес повторювався на перших трьох - чотирьох заняттях,

4. Проводиться вибіркова перевірка конспектів студентів і надання рекомендацій щодо усунення помилок [30, 35].

Конспект кожного студента перевірявся викладачем один - два рази.

На вступній лекції студентам пропонується занотовувати в словниках, разом з основними правилами швидкісного читання, маргіналіями та скороченнями слів, вимоги до складання опорних конспектів:

Необхідно попередньо чітко виділяти кожну операцію складання конспекту.

До кожної операції придумувати опорні сигнали (креслення, ключові слова, букви - сигнали).

Потрібно згрупувати операції процесу так, щоб їх число не перевищувало семи.

Ключових слів повинно бути вісім - десять. Це можуть бути перші літери ключових слів.

Креслення має відповідати специфіці предмета.

Обов'язковою умовою при складанні опорних сигналів є користування основними поняттями з предмету.

Якщо спостерігається погане відтворення на чернетці, то потрібно їх переробити.

Після кожної самостійної роботи опорні конспекти збирались, перевірялись, давались зауваження, поради, виправлялись помилки [13, 75].

Навчання теоретичного матеріалу потрібно розпочати запитанням до студентів: Які ж ви знаєте електротехнічні науки? Студенти без особливих затруднень дають відповідь на це запитання. Називаючи відомі їм науки, вони можуть назвати також і електроніку." Але ми ж знаємо, що електроніка - це галузь техніки, - продовжує викладач. Так що ж це за наука електроніка?". Тут викладач звертається до знань студентів з попередніх

дисциплін і дає ще раз пояснення про електроніку як галузь науки і техніки, а потім переходить до пояснення електроніки як науки. "Що ж досліджує електроніка як наука?" - запитує викладач. Студенти підказують, що ця наука досліджує електронні явища і процеси, пов'язані зі зміною концентрації і переміщенням заряджених частинок у різних середовищах і умовах [25, 5]. Оскільки цих середовищ і умов багато, викладач уточнює, що ці явища і процеси вивчаються тільки у вакуумі, газах, рідинах, твердих тілах і при різній температурі, під дією електричних і магнітних полів.

Але ж важливо вивчити і дослідити не тільки явища і процеси, але й будову і принцип роботи приладів які пов'язані з цими явищами. Викладачем даються основні поняття які ж будуть вивчені прилади [8, 15].

У процесі подальшої бесіди зі студентами уточнюємо, що електроніка вивчає не тільки електронні прилади (пасивні елементи електроніки, напівпровідникові діоди, транзистори, тиристори, електровакуумні та іонні прилади, гібридні

інтегральні мікросхеми, напівпровідникові інтегральні мікросхеми, оптоелектронні прилади і прилади відображення інформації), а й пристрої електронної аналогової схемотехніки (зокрема підсилювачі, генератори синусоїдних коливань, випрямлячі і стабілізатори) та пристрої цифрової електронної схемотехніки (імпульсні пристрої, логічні елементи, цифрові пристрої, мікропроцесори) також електроніка вивчає технічні засоби зв'язку в сільському господарстві, зокрема, диспетчерський зв'язок [23,4].

Потім викладач повідомляє, що основними завданнями електроніки є - розробка, виробництво і експлуатація електронних приладів і пристроїв різного призначення. Розповідаючи про розвиток електроніки, викладач повідомляє студентам про роль видатних вчених - російських: А.Н. Лодигіна, А.С. Попова, А.Г. Столєтова, М.А. Бонч - Бруєвича, А.Ф. Іоффе; американських Т.А. Едісона, У. Братейна, Дж. Бардіна і У. Шоклі; англійського Дж.А. Флемінга і ін. Потрібно коротко розповісти про результати їх наукових досліджень, показати портрети вчених [27, 8].

Важливо, щоб студенти зрозуміли, що теоретичну основу електроніки складає " різнобічна сукупність наукових знань, направлених на покращення здобуття знань, умінь та навичок, які даються деякими попутніми галузями електротехнічних наук". Фундаментом електроніки є електротехніка (теоретичні основи електротехніки), яка вивчає електричні і магнітні явища, виробництво електричної енергії, передачу, розподіл її між споживачами та перетворення її на інші види енергії [6,3].

Після цього студенти можуть відповісти на запитання про зв'язки електроніки з іншими науками. Потрібно також пояснити, що електроніка, як і всі електротехнічні науки базуються на даних фундаментальних наук - фізики, хімії, математики. Крім того, як підкреслювалося вище, електроніка опирається на електротехніку, а також суміжні науки матеріалознавство, автоматику, автоматизацію [6,4].

Узагальнення і систематизацію матеріалу викладачу доцільно провести у вигляді схем, таблиць.

Методичними особливостями вступного заняття з теми є: Прийоми самостійної роботи студентів:

швидкісне читання;

швидке конспектування;

система стимулювання до теоретичних та лабораторно - практичних занять, самостійна робота студентів.

3.2 Методика навчання теоретичних занять з розділу: Фізичні властивості електроніки
Загальноосвітнє значення розділу для студентів зводиться до того, що вони розглянуть сутність дисципліни " Основи електроніки та мікропроцесорної техніки ", її предмет дослідження і теоретичні основи, основні фізичні закони, які використовуються при вивченні даної дисципліни.

Виховне значення полягає у формуванні наукового світосприняття.

3.2.1 Методика навчання теми: "Основи електронної теорії"
Навчальна мета заняття: навчити студентів сутності електронної теорії. Форма організації навчальної діяльності студентів: лекція.

План.

1. Атомна будова речовини. Електрон і його властивості. Енергетичні діаграми різних речовин. Поділ речовин на провідники, напівпровідники, діалектики.

2. Робота виходу електронів. Види електронної емісії. Рух електронів в електричному і магнітному полях.

Домінуючі методи навчання: лекція, розповідь, еврістична бесіда, демонстрація.

Матеріально - технічне забезпечення: кодопосібники, транспаранти, графопроектор "ЛЕКТОР 2000", кадропроектор "Альфа", макети з зображенням електрона, енергетичні діаграми різних речовин тощо [23, 5].

Початок навчання даної теми розпочинається з згадування студентами з курсу фізики про електрони в атомі, атомну будову речовини, електрони та їх властивості, роботу виходу електронів і види електронної емісії.

Викладач задає студентам наступні запитання:

1. Чому електрон найкращим чином відповідає вимогам, які ставляться до частинок, які виступають в якості носіїв струму в електронних приладах? 2. Як отримати потік вільних електронів, затрачаючи при цьому мінімальну кількість енергії? 3. Яким чином можна керувати рухом електронів? [8, 7].

Викладач розпочинає навчання з пояснення того, що у відповідності з електронною теорією всі оточуючі нас речовини складаються із найдрібніших частинок - атомів. Атом, у свою чергу, складається з ще більше дрібніших частинок, основними із яких є протони, нейтрони і електрони. Протони мають позитивний електричний заряд, електрони - негативний, рівний по величині заряду протона, а нейтрони нейтральні, їх заряд рівний нулю.

Протони і нейтрони утворюють ядро, у якому зосереджена практично вся маса атома. Навколо ядра під впливом його притягання рухаються по визначеним замкнутим траєкторіям (орбітам) негативно заряджені електрони. В нормальному стані атом має у собі однакову кількість протонів і електронів і через це він електрично нейтральний [14, 5].

Кількість протонів, нейтронів і електронів у атомі залежить від типу хімічного елемента, складовою частиною якого він є. Наприклад, в атомі водню навколо ядра обертається тільки один електрон, в атомі міді - 29, в атомі золота - 79. Число електронів, які обертаються навколо ядра, завжди рівне порядковому номеру елементу в періодичній системі елементів Д.І. Менделєєва. Наприклад, атом 92-го елемента таблиці (урана) має 92 електрона, які обертаються навколо ядра по багаточисленим орбітам [8, 15].

Електрони, обертаються в атомі, які розміщені на зовнішніх орбітах, зв'язані з ядром слабше, чим електрони, які знаходяться на внутрішніх, близьких до ядра орбітах. Тому під дією сусідніх атомів чи внаслідок інших причин зовнішні електрони можуть залишити свою орбіту, що потягне за собою зміну електричного стану атому. Електрони, розміщені на зовнішніх орбітах атомів, називаються валентними електронами. Вони визначають хімічну активність речовини, тобто приймають участь в створенні хімічного зв'язку між атомами. Електрони, які звільнилися від внутрішньоатомних зв'язків, отримали назву вільних електронів. Вони рухаються всередині речовини між атомами і з різною швидкістю. При наявності зовнішнього електричного поля хаотичний рух вільних електронів стає впорядкованим, направленим. У результаті чого виникає електричний струм. Чим більше вільних електронів має речовина, тим вища його провідність. Цим і пояснюється добра провідність металів, а також поділ твердих тіл по їх здатності проводити електричний струм на провідники, напівпровідники і діалектрики [6,16].

Далі викладач повинен розповісти про енергетичні діаграми провідників, напівпровідників і діалектриків. На рисунку потрібно показати типові діаграми енергетичних зон для цих речовин. У провідників зона провідності і зона валентних електронів перекривають одна одну, тобто заборонена зона відсутня і валентні електрони легко переходять в зону провідності. У діалектриків ширина забороненої зони велика, і, відповідно, для переходу валентних електронів в зону провідності їм потрібно надати потрібну енергію (не менше 3 еВ). Для напівпровідників заборонена зона відносно невелика (приблизно 0,5 - 3 еВ), під дією зовнішніх факторів (тепло, світло, електричне поле) електрони за рахунок зміни запасу енергії можуть перейти із нормальної зони в зону провідності [8, 21].

Величина роботи виходу твердих тіл залежить від їх структури і є фізичною характеристикою тіла. Чим менша у даного провідника робота виходу, тим меншою повинна бути затрата енергії для отримання вільних електронів за межами даного провідника.

Вихід електронів можливий також із провідників і діалектриків. Однак при цьому робота затрачається не тільки на перемагання гальмуючих електричних сил, але й на збудження електронів, які переходять із валентної зони в зону провідності.

Якщо електронам металів чи напівпровідників надається додаткова енергія, то вихід електронів із тіла буде можливим - проходить електронна емісія.

Потік вільних електронів в електровакуумних і іонних (газорозрядних) приладах виникає із металічного чи напівпровідникового електроду - катода.

Щоб електрони могли вийти за межі електрода, необхідно надати їм зовні деяку енергію, яка достатня для переборення протидіючих сил [6,25].

В залежності від способу надання електронам додаткової енергії розрізняють такі види електронної емісії:

термоелектронну, при якій додаткова енергія надається електронам в результаті нагріву катода;

фотоелектронну, при якій на поверхню катода діє електромагнітне випромінювання;

вторинну електронну, яка є результатом бомбардування катода потоком електронів чи іонів, які рухаються з великою швидкістю;

електростатичну, при якій сильне електричне поле у поверхні катода створює сили, які сприяють виходу електронів за його межі [6,25].

Далі викладач повинен розповісти про рух електронів в електричному і магнітному полях. Керування рухом електронів в більшості електронних приладів здійснюється з допомогою електричних чи магнітних полів. В чому полягає сутність цих явищ? Яким законам вони підпорядковуються? Розглянемо ці питання спочатку для електричного поля, а потім для магнітного.

Електрон в електричному полі. Взаємодія електронів які рухаються з електричним полем - основний процес, який проходить в більшості електронних приладів. Найбільш простим випадком є рух електрона в однорідному електричному полі, тобто в полі, напруженість якого однакова в будь якій точці як по величині, так і по напряму.

В електронних приладах електричні поля звичайно неоднорідні. Вони характеризуються непостійністю напруженості по величині і напрямку. Конфігурація таких полів досить різностороння і складна. Вибираючи величини і напрямки напруженості електричного поля, можна заставити електрони рухатися по раніше розрахованій траєкторії, подібно до того, як напрямок світлового променя змінюють шляхом вибору першочергового напрямку і відповідних оптичних середовищ. Таким чином, є подібність між законами руху електронів в електричному полі і законами світлової оптики [8, 27].

Електрон в магнітному полі. Вплив магнітного поля на електрон який рухається можна розглядати як дію цього поля на провідник зі струмом. Під дією нормальної складової електрон рухається по окружності, а під дією дотичної - переміщується вздовж силових ліній поля [25,45]. У результаті одночасної дії обох складових траєкторія руху електрона приймає вид спіралі. Розглянута можливість зміни траєкторії руху з допомогою магнітного поля використовується для фокусування і керування електронним потоком в електронно - променевих трубках і інших приладах [25, 45]. Викладений на занятті матеріал дозволяє студентам зрозуміти сутність електронної теорії, а зокрема атомної будови речовини, поділу речовин на провідники, напівпровідники, діалектрики, роботу виходу електронів, види електронної емісії і також зрозуміти принцип руху електронів у електричному і магнітному полях [8,25]. На протязі пояснення потрібно використовувати рисунки, діаграми відповідно до того чи Іншого пояснення.

Методичними особливостями заняття з теми є:

Основні поняття з розділу;

Завдання самостійної роботи студентів з інструкційними вказівками;

Навчальна мета включає всі основні поняття з розділу;

Актуалізація розділу - запитання проблемного характеру.

3.2.2 Методика навчання теми: "Електрофізичні властивості напівпровідників"
Навчальна мета заняття: навчити студентів сутності електрофізичних властивостей напівпровідників.

Форма організації навчальної діяльності студентів: лекція.

План.

1. Фізичні властивості напівпровідників. Залежність провідності напівпровідників від температури та інших факторів.

2. Власна провідність напівпровідників. Домішкова провідність напівпровідників. Домішкова провідність напівпровідників. Електронно - дирковий перехід. Властивості р-п - переходу при відсутності і наявності зовнішньої напруги.

З, Вольт - амперна характеристика р-п - переходу.

4. Еквівалентна схема р-п - переходу. Температурні і частотні властивості р-п-переходу. Види і способи створення р-п - переходу.

Домінуючі методи навчання: лекція, пояснення, узагальнення, демонстрація.

Матеріально - технічне забезпечення: кодопосібники, плакати, графопроектор "ЛЕКТОР 2000 ", кадропроектор "Альфа", схеми з поясненням електрофізичних властивостей напівпровідників, таблиці [23, 5].

Студенти повинні добре засвоїти електрофізичні властивості напівпровідників і фізичні основи роботи напівпровідникових приладів. На основі набутих студентами знань по хімії викладач розповідає, що напівпровідники (кремній, германій та ін) відносяться до четвертої групи таблиці Менделєєва і у чистому вигляді мають високий питомий електричний опір, що наближає їх за електропровідністю до діалектриків. Значення питомого електричного опору чистих напівпровідникових матеріалів лежать у діапазоні від 0,65 Ом м (германій) до 108 Ом м (селен), що перевищує питомий опір міді приблизно в 35-106 і 55-1013 раз. Введення до чистого напівпровідника невеликої кількості домішок (наприклад, атом домішки на мільйон атомів напівпровідника) різко збільшує електропровідність такого матеріалу [5, 30].

У залежності від концентрації домішок напівпровідникові матеріали можуть мати питомий опір в межах 10"5 - 102 Ом-м, що в 600 - 6000-106 раз більше питомого опору міді. Дозуючи концентрації домішок, можна отримати напівпровідникові матеріали з різними значеннями питомого електричного опору, який можна змінювати в широкому діапазоні. Такі напівпровідники за своїми електропровідними властивостями займають проміжне положення між металами та діалектриками [6, 272].

Основне значення для роботи напівпровідникових приладів має електронно - дірковий перехід, який являє собою зону на межі двох напівпровідників, один з яких має електронну, а інший - діркову електропровідність. Такий перехід називають р - п - переходом. Утворюють р - п - перехід, наприклад, внесенням донорної домішки до певної частини напівпровідника р - типу [8,27].

Розглянемо схематично місце стикання напівпровідникових шарів п і р типу. Вільні електрони напівпровідника п - типу заповнюють вільні рівні рівні у валентній зоні напівпровідника п - типу заповнюють вільні рівні у валентній зоні напівпровідника р - типу, тобто заповнюють у ній дірки. У такий спосіб на межі двох напівпровідників утворюється шар, вільний від рухомих електричних зарядів. Такий шар має великий електричний опір і називається запираючим шаром. Його товщина - декілька мікрометрів. Розширенню запираючого шару перешкоджає електричне поле нерухомих іонів домішків з напруженістю Езап у р - і п - зонах. Напрям цього поля такий, що воно перешкоджає пересуванню основних носіїв зарядів через запираючий шар. Якщо до напівпровідникового кристалу прикласти зовнішню напругу так, як це показано на рисунку ("+" до структури п - типу і "-" до структури р - типу), то вона створить у запираючому шарі електричне поле напруженістю Е30вн> яке співпадає з напрямком поля нерухомих іонів Езап. Це приводить до розширення запираючого шару, збільшення опору р - п - переходу. Струм через нього малий, оскільки він створюється не основними носіями зарядів, тобто електронами в р - шарі і дірками п - шарі. Цей струм називають зворотним, а р - п - перехід у такому стані закритим.

Якщо змінити полярність зовнішньої напруги, то зовнішнє поле буде спрямоване назустріч запираючому, запираючий шар стає вужчим і при наявності напруги 0,3 + 0,5 В опір р - п - переходу різко зменшується і виникає відносно великий струм. Повна вольт - амперна характеристика (ВАХ) р - п - переходу показана на рисунку. Вона є суттєво нелінійною. На ділянці 3 існує лише зворотний струм за рахунок наявності невеликої кількості не основних носіїв зарядів, тобто електронів в р - зоні і дірок в п - зоні. Із збільшенням зворотної напруги Езовн стає такою великою, що не основні носії починають рухатися з великою швидкістю, достатньою для лавиноподібного розмноження носіїв зарядів - електронів і дірок. Цей вид пробою називають лавинним [8, 29].

Властивості чистих та легованих напівпровідників, а також р - п - переходу використовують в двохелектродних напівпровідникових приладах - резисторах та діодах. У більш складних приладах - транзисторах і тиристорах - використовують електричні властивості, які утворюються взаємодією декількох р - п - переходів [6, 274].

Методичними особливостями заключного заняття з розділу є:

Тестування з розділу (Додаток 5);

5. Узагальнення і систематизація з розділу у вигляді опорно - інформаційних схем, табличних алгоритмів.

3.3 Анкетування студентів з даної проблеми
Думка студентів про проведення теоретичних занять з дисципліни: "

Основи електроніки та мікропроцесорної техніки ".

Потрібне в відповідях підкреслити, анкету не підписувати.

1. Ви рахуєте, що викладач свій предмет?

а) знає і ясно викладає;

б) знає, але інколи викладає його неясно;

в) знає не досить.

2. Викладач звичайно читає?

а) в доброму темпі;

б) зовсім помалу;

в) зовсім швидко.

3. Викладач звичайно читає?

а) дуже ясно;

б) ясно; в) неясно.

4. Викладач звичайно говорить?

а) з необхідною гучністю;

б) дуже голосно;

в) дуже тихо.

5. Конспектувати його лекції?

а) легко;

б) нормально;

в) важко.

6. Викладач дає можливість задавати йому в ході лекції запитання?

а) завжди;

б) не завжди;

в) ніколи.

7. Наочні посібники і демонстраційні досліди, які застосовуються викладачем?

а) дуже добре допомагають зрозуміти матеріал лекції;

б) допомагають;

в) не допомагають.

8. Викладач пише на дошці?

а) завжди чітко;

б) не завжди чітко;

в) не чітко.

9. Викладач відноситься до аудиторії?

а) з повагою;

б) байдуже;

в) без поваги.

10. Викладач креслить на дошці?

а) завжди чітко;

б) не завжди чітко;

в) не чітко.

11. Досягають мети відступи, замітки, жарти викладача?

а) так;

б) зрідка;

в) ні.

12. На питання викладач звичайно відповідає?

а) досить ясно;

б) інколи неясно;

в) не ясно.

13. Зв'язок (контакт) викладача з аудиторією звичайно?

а) досить добрий;

б) достатній;

в) недостатній.

14. Викладач допомагає студентам виділяє головне в матеріалі лекції?

а) досить;

б) іноді недостатньо;

в) не допомагає.

15. В загальному слухати лекції?

а) дуже цікаво;

б) цікаво;

в) не цікаво.

Цю анкету можна розмножити на ксероксі і викладачі повинні запропонувати її своїм студентам з метою самовдосконалення. Отримані відповіді нікуди не повідомляються.

Було проведено анкетування в двох групах третього курсу: Е - 31, Е - 32 і опитано 34 студенти. В групі Е - 31 були присутні 18 чоловік, авЕ-32-16 чоловік. Відповідно були відсутні в Е - 31 - 4 чоловік, а в Е - 32 - 6 чоловік.

Результати анкетування по двох групах:

На перше запитання анкети: Ви рахуєте, що викладач знає свій предмет? відповіли студенти в процентному відношенні: а) знає і ясно викладає - 64,7% опитаних; б) знає, але інколи викладає його неясно - 29,4% опитаних; в) знає не досить - 5,8% опитаних.

На друге запитання анкети: Викладач звичайно читає? Відповіли

студенти наступним чином: а) в доброму темпі - 55,8% опитаних; б) зовсім помалу - 44,2% опитаних; в) зовсім швидко - 0%.

На третє запитання: Викладач звичайно читає? Студенти дали відповідь наступним чином а) дуже ясно - 17,6% опитаних; б) ясно - 79,3% опитаних; в) неясно - 2,9% опитаних.

На четверте запитання анкети: Викладач звичайно говорить? відповіли студенти а) з необхідною гучністю - 52,9% опитаних; б) дуже голосно -

38,2% опитаних; в) дуже тихо - 8,8% опитаних.

На п'яте запитання: Конспектувати його лекції? дали відповідь студенти

наступним чином а) легко - 32,3% опитаних; б) нормально - 64,8% опитаних; в) важко - 2,9% опитаних.

На шосте запитання: Викладач дає можливість задавати в ході лекції запитання? а) завжди - 67,6% опитаних; б) не завжди - 29,4% опитаних;

в) ніколи - 2,9% опитаних.

На сьоме запитання: Наочні посібники і демонстраційні досліди, які застосовуються викладачем? Студенти відповіли а) дуже добре допомагають зрозуміти матеріал лекції - 32,3% опитаних; б) допомагають - 64,7% опитаних; в) не допомагають - 2,9% опитаних.

На восьме запитання анкети: Викладач пише на дошці? студенти відповіли а) завжди чітко - 61,7% опитаних; б) не завжди чітко - 38,2% опитаних;

в) не чітко - 0%.

На дев'яте запитання анкети: Викладач відноситься до аудиторії? студенти відповіли а) з повагою - 70,5% опитаних; б) байдуже - 29,4% опитаних; в) не чітко - 0%.

На десяте запитання анкети: Викладач креслить на дошці? студенти відповіли а) завжди чітко - 67,6% опитаних; б) не завжди чітко - 29,4% опитаних; в) не чітко - 2,9% опитаних.

На одинадцяте запитання: Досягають мети відступи, замітки, жарти викладача? Студенти відповіли а) так - 58,8% опитаних; б) зрідка - 38,4% опитаних; в) ні - 2,9% опитаних.

На дванадцяте запитання: На запитання викладач звичайно відповідає? студенти відповіли а) досить ясно - 64,6% опитаних; б) інколи не досить ясно - 35,2% опитаних; в) неясно - 0%.

На тринадцяте запитання: Зв'язок (контакт) викладача з аудиторією звичайно? Студенти відповіли наступним чином а) досить добрий 58,8% опитаних; б) достатній - 35,2% опитаних; в) не достатній - 5,8% опитаних.

На чотирнадцяте запитання: Викладач допомагає студентам виділяти головне в матеріалі лекції? відповіло а) досить - 73,5% опитаних; б) іноді недостатньо - 26,4% опитаних; в) не допомагає - 0%.

На п'ятнадцяте запитання: в загальному слухати лекції? студенти відповіли а) дуже цікаво - 32,3% опитаних; б) цікаво - 61,7% опитаних; в) не цікаво - 5,8% опитаних.

Досвід роботи з анкетою такого типу на протязі багатьох років показав, що немає підстав боятися легковажного чи необ'єктивного ставлення студентів до опитування, думати, що в відповідях грають роль неділові мотиви. Всі викладачі, які проводили опитування, відмічали серйозний підхід студентів до анкет і цікавість з якою давали відповіді на запитання. Нерідко студенти записують на іншому боці бланків анкети змістовні замітки, які характеризують викладачів як з позитивної, так і з негативної сторони, а також свої побажання. Вони не завжди розумні і виконувані, але майже завжди заставляють задуматися. Немає сумніву в тому, що опитування такого роду оправдовують себе і неупереджений аналіз їх результатів приносить користь справі [30, 138].

Висновки та пропозиції
Проведено аналіз педагогічної та методичної літератури.

Визначено стан організації навчально-пізнавальної діяльності студентів на теоретичних заняттях з дисципліни "Основи електроніки та мікропроцесорної техніки" в аграрному коледжі з допомогою анкетування.

Розроблено орієнтовний тематичний план та робочу програму з дисципліни "Основи електроніки та мікропроцесорної техніки", зроблено відбір змісту матеріалу згідно діючої програми для вищих навчальних закладів по підготовці молодших спеціалістів спеціальності 5.091903 "Електрифікація і автоматизація сільського господарства".

Розроблено методику навчання теоретичних занять з розділу "Фізичні основи електроніки" з трьох занять: "Вступ", "Основи електронної теорії" та "Електрофізичні властивості напівпровідників". Розроблено тестування з розділу для перевірки набутих студентами знань з дисципліни.

Дана методика може стати основою для методики навчання інших спеціальних дисциплін.

Викладачі вищих навчальних закладів добре обізнані у своїй дисципліні, володіють педагогічною майстерністю, застосовують технічні засоби навчання, користуються у своїй роботі принципами гуманізму та демократизму.

Список використаної літератури

1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України: історія, теорія - К.: Либідь, 1998-558 с.

2. Алексюк А.М. Педагогіка. - К.: Вища школа, 1985 - 296 с.

3. Бабанский Ю.К. Педагогика. - М.: Просвещение, 1988 - 478 с.

4. Балаев А.А. Активньїе методи обучения. - М.: Профиздат, 1986 - 96 с.

5. Биков М.М. Основи електроніки. Вінниця: ВДТУ, 2001. - 132 с.

6. Будіщев М.С. Електротехніка, електроніка та мікропроцесорна техніка. Львів.: Афіша, 2001-424 с.

7. Воротникова А.Й., Кремнева Т.И. Активные методы и прием самостоятельной работи - Тамбов: ч.2, 2000 - 24 с.

8. Гершунский Б.С. Основи электроники и микроэлектроники. - К.: Вища школа, 1987-422 с.

9. Гончаренко С. Український педагогічний словник - К.: Либідь, 1997 - 376 с. .

10. Гуменюк А.А. Методика обучения по предмету " Растениеводство" - К.: Вища школа, 1985-264 с.

11. П. Ерецкий М.И. Совершенствование обучения в техникуме. - М.: Вьісшая школа., 1987. - 264 с.

12. Журавель В.Ф., Ільїн В.В., Кузнецов В.О., Сухарніков Ю.В. Рекомендована практика конструювання тестів професійної компетенції випусників вищих навчальних закладів/ За заг. ред. Ю.В. Сухарнікова. - К.: Аграрна освіта, 2000. - 38 с.

13. Журавська Н.С. Організація самостійної роботи студентів / Науковий вісник. НАУ-№4. ст.73~78.

14. 3агальна електротехніка з основами автоматики. Навчальні завдання і методичні вказівки по вивченню питань винесених на самостійне опрацювання. Розділ " Основи електроніки " / Мельник В.В. - Мирогоща, 2000. - 17 с.

15. Кропова Л.А. Прозктирование и анализ современного урока: - Новокузнецк: Издательство ИПК, 2001. - 49 с.

16. Лекция и лекторское мастерство. Методическая разработка для преподавателей. - К.: Печатний участок УПК УСХА, 1984. - 60 с.

17. Локазюк В.М. Мікропроцесори та мікроЕОМ у виробничих системах. - К.: ВЦ "Академія", 2002. - 368 с.

18. Лузан П.Г. Активізація навчання у сільськогосподарському вузі. - К.: ІАЕУААН, 1996. - 150 с.

19. Махмутов М.И. Современньїй урок. Вопросы теории. 2-е издание - М.: Педагогика, 1981 - 192 с.

20. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка - К.: ВЦ "Академія", 2001. - 607 с.

21. Мухаметзянова Ф. С, Корнилова Н.Ю., Тамаров П.Г. Технология модульного обучения. Модульно - рейтинговая система контроля / Под общей ред. Т.Ф. Есенковой. - Ульяновск.: ИПК ПРО, 2001. - 84 с.

22. Общая методика обучения общетехническим и специальннм дисциплінам в инженерном вузе. / В.Г. Иванов, И.Я. - Казань, 2001. - 300 с.

23. Основи електроніки і мікропроцесорної техніки. Програма для вищих навчальних закладів по підготовці молодших спеціалістів із спеціальності 5.091903 "Електрифікація і автоматизація сільського господарства". - Немішаєво.: НМЦ, 2002 - 12 с.

24. Педагогика. Учебное пособие для факультетов повышения квалификации преподавателей средних специальных учебных заведений / Под общ. ред. А.П. Кондратюка. - К.: Вища школа, 1976. - 374 с.

25. ПІШЄНІН В.О. Електроніка і мікропроцесорна техніка, - Вінниця: ВДТУ, 2001 - 67 с.

26. Семушина Я.Г., Ярошенко Н.Г. Содержание и методи обучения в средних специальных учебных заведеннях. - М.: Висшая школа, 1990 - 178 с.

27. Стахів П.Г. Основи електроніки. - Л.: Видавництво Нац. Університету "Львівська політехніка", 2002. - 119 с.

28. Технічні засоби навчання. Курс лекцій / Є.О. Перепелиця. К.: НПУ ім. Драгоманова, 2001. - 148 с.

29. Фіцула М.М. Педагогіка. - К.: ВЦ " Академія, 2002. - 528 с. ЗО. Цехнович Л.И. Лекционное изложение технических наук. - К.: Вища школа, 1988-145 с.

	НОВОСТИ

Изменения

Прошла модернизация движка, изменение дизайна и переезд на новый более качественный сервер

	СЧЕТЧИК

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА
	© 2010