Методика проведення занять з цивільної оборони в загальноосвітній школ

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Методика проведення занять з цивільної оборони в загальноосвітній школ

Методика проведення занять з цивільної оборони в загальноосвітній школ

Методика проведення занять з цивільної оборони в загальноосвітній школі

Зміст

Вступ

1. Роль і місце цивільної оборони в сучасних умовах

1.1 Задачі цивільної оборони в сучасних умовах

1.2 Організаційна структура цивільної оборони об'єкта народного господарства

2. Характеристика надзвичайних ситуацій мирного часу

2.1 Стихійні лиха, їх характеристика, правила поведінки ї дії населення

2.2 Аварії, катастрофи, їх характеристика, правила поведінки і дії населення

3. Характеристика надзвичайних ситуацій воєнного часу

3.1 Вогнище ядерного ураження, його характеристика, правила поведінки і дії населення

3.2 Вогнище хімічного ураження, його характеристика, правила поведінки і дії населення

3.3 Вогнище бактеріологічного ураження, його характеристика, правила поведінки І дії населення

3.4 Найпростіші засоби масового ураження

4. Засоби захисту населення. Особливості захисту дітей

4.1 Організація захисту населення

4.2 Колективні засоби захисту

4.3 Індивідуальні засоби захисту

5. Санітарна обробка людей. Захист і знезараження води, продуктів і речей

5.1 Санітарна обробка населення

5.2 Захист і знезараження води, продуктів ї речей

6. Методика підготовки і проведення занять з цивільної оборони з учнями базових шкіл

6.1 Порядок підготовки вчителя до занять з цивільної оборони

6.2 Порядок розробки план-конспекту для занять

6.3 Методика проведення заняття з цивільної оборони

Література

Вступ

Ідея захисту населення від засобів ураження ворога виникла ще в період Першої світової війни. Великого розвитку ця ідея отримала в роки Другої світової війни. Таким чином виникла цивільна оборона.

Значення і роль цивільної оборони в сучасних умовах дуже зросло і стало важливим фактором, який забезпечує захист населення не тільки в період війни, але і в мирний час.

Аварія на Чорнобильській АЕС в 1986 році показала, що необхідно приділяти постійну увагу цивільній обороні. Велика роль у навчанні учнів як діяти в екстремальних умовах, належить вчителям, які проводять в школі заняття за програмою ЦО. Тому вивчення студентами курсу "Цивільна оборона" має велике значення.

Матеріали, які розроблені у даному посібнику, допоможуть студентам краще засвоїти необхідний матеріал програми.

1. Роль і місце цивільної оборони в сучасних умовах

Людство вступило в нову еру свого існування, коли потенційна сила створених ним засобів, що впливають на навколишнє середовище, може порівнюватись із силами природи.

Атомні електростанції, хімічні, металургійні, біотехнічні підприємства, нафто- і газопроводи при аваріях, а також стихійні лиха, несуть загрозу населенню цілих реґіонів. Згідно з повідомленнями газети "Таймс" з 1971 по 1994 р. в США виникло 17719 аварій, пов'язаних з ядерними матеріалами, бактеріальними, хімічними і ін. речовинами. Тенденція зростання аварій є характерною, на жаль, і для нашої країни.

На території України сконцентровано об'єкти, які використовують і виробляють загрозливі для здоров'я та життя речовини. Наслідки аварій на таких об'єктах можуть порівнюватись із наслідками застосування сучасних воєнних засобів ураження. Аналіз надзвичайних випадків у Вірменії, в Україні (Харків, Чорнобиль) та ін., змушують нас по-іншому розглядати проблему безпеки населення у мирний час.

Громадяни України мають право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, значних пожеж, стихійного лиха і вимагати від уряду України, інших органів державної виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання ґарантій щодо забезпечення його реалізації'.

Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

1.1 Задачі цивільної оборони в сучасних умовах

Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Систему цивільної оборони складають:

- органи державної виконавчої" влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено функції, пов'язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями у надзвичайних ситуаціях;

- органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі центральних та місцевих органів державної виконавчої влади і адміністрації підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і господарювання;

- сили і засоби, призначені для виконання задач цивільної оборони;

- фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;

- системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення.

Заходи цивільної оборони поширюються на всю територію України, всі верстви населення, а розподіл за обсягом і відповідальністю за їх виконання здійснюється за територіально-виробничим принципом.

Завданням цивільної оборони України є:

- запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків та витрат у разі аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха;

- оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи та постійне Інформування його про наявну обстановку;

- захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха у мирний та воєнний часи;

- організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження;

- створення систем аналізу і прогнозування, управління, оповіщення і зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх готовності до сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів;

- підготовка і перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.

Загальне керівництво цивільною обороною України відповідно до її побудови, покладається на Кабінет міністрів України, Раду міністрів республіки Крим, центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, адміністрацію підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання.

Начальником цивільної оборони України є Прем'єр-міністр України або окрема посадова особа; на інших адміністративно-територіальних рівнях функції начальників цивільної оборони здійснюють голови та керівники відповідних органів виконавчої влади; в міністерствах, інших органах державного управління та на об'єктах народного господарства начальниками цивільної оборони є їх керівники.

Безпосереднє керівництво виконанням завдань цивільної оборони, діями Яч органів управління та сил під час надзвичайних ситуацій, а також відповідальність за їх виконання, покладається на штаби цивільної оборони, спеціальні підрозділи міністерств і відомств, залучених до виконання завдань захисту населення і подання йому допомоги у надзвичайних ситуаціях, та на штатних працівників цивільної оборони підприємств.

1.2 Організаційна структура цивільної оборони об'єкта народного господарства

Важлива роль в організації цивільної оборони відводиться об'єктам народного господарства - промисловим та іншим підприємствам, різноманітним організаціям, навчальним закладам і об'єктам сільськогосподарського виробництва. Об'єкти народного господарства є головною ланкою у системі цивільної оборони. Вони започатковують усі заходи ЦО; тут виконуються головні комплекси заходів захисту робітників, службовців, забезпечення стійкості роботи об'єктів у надзвичайних ситуаціях, підготовці сил для проведення рятівних робіт.

Організаційна структура цивільної оборони об'єкта включає:

- керівництво (начальник ЦО і його заступники);

- штаб ЦО;

- евакокомісія;

- служби ЦО;

- сили ЦО.

Начальником цивільної оборони об'єкта є його керівник. Він несе відповідальність за організацію) цивільної оборони на об'єкті, постійну готовність її сил і засобів, вчасне планування і виконання заходів цивільної оборони в мирний і воєнний час.

Начальник ЦО об'єкта підпорядковується вищому керівництву за відомчою приналежністю, а також начальникові ЦО району, на території якого розміщений об'єкт.

Начальник ЦО має заступників, чисельність яких залежить від особливостей і величини об'єкта народного господарства.

Штаб ЦО об'єкта є робочим органом. Він розробляє план ЦО, організує і контролює виконання заходів ЦО, планує і веде бойову підготовку формувань ЦО об'єкта і навчає робітників та службовців цивільної оборони, забезпечує постійну готовність сил ЦО і безперервне керівництво ними як в мирний, так і у воєнний час.

Керівництво штабом здійснює його начальник, який підпорядковується начальнику ЦО об'єкта і є його заступником. Він має право віддавати накази і розпорядження з питань ЦО від імені начальника ЦО всім посадовим особам об'єкта і вимагати їх виконання.

Евакуаційна комісія - це орган, який проводить підготовку і розосередження робітників і службовців, евакуацію їх сімей і непрацюючого населення у заміську зону. Очолює евакокомісію один із заступників начальника ЦО.

Служби ЦО - структурні одиниці ЦО об'єктів, формуються на базі виробничих відділів і підрозділів.

У залежності від характеру виробництва є такі служби ЦО: повідомлення і зв'язку, медичні, протирадіаційного і протихімічного захисту, протипожежні, аварійно-технічні, обслуговування сховищ тощо.

Для прямого виконання задач служба організовує І навчає свої підрозділи, забезпечує їх необхідною технікою, приладами і спеціальними засобами та керує її діяльності.

Очолює службу головний спеціаліст, або начальник виробничого підрозділу, на базі якого організована служба.

На деяких об'єктах (школа) служби ЦО не організовуються, їх функції при проведенні необхідних заходів виконують структурні органи керівництва цих об'єктів.

Силами цивільної оборони, які призначені для виконання її задач, є невоєнізовані формування, які організуються у мирний час на всіх об'єктах народного господарства.

Невоєнізовані формування ЦО - це групи людей, які не входять до збройних сил, організовані згідно зі штатом, оснащені спеціальною технікою і засобами та призначені для виконання певних задач ЦО.

Вони комплектуються із робітників і службовців, студентів, учнів та іншого працездатного населення за винятком інвалідів, вагітних жінок, а також жінок, які мають дітей віком до восьми років.

Комплектування підрозділів виконується за виробничим принципом: по цехах, ділянках, робітничих змінах і бригадах.

При цьому враховується специфіка виробництва професія і практичні навички робітників та службовців, а також те, чи може робітнича зміна цеху (ділянки) або бригада бути формуванням або підрозділом формування.

Забезпечення формувань технікою, спецзасобами, приладами, автотранспортом та ін. матеріалами проводиться за рахунок об'єктів, на базі яких вони організовані.

На більшості об'єктів комплектуються рятувальні загони, команди або групи, які складаються відповідно із команд, груп і ланок, а також санітарних дружин. Ці формування розшукують потерпілих, визволяють їх з-під завалів, розвалених будинків і захисних споруд, надають їм першу медичну допомогу. На великих промислових об'єктах, крім цього, можуть бути організовані зведені загони (команди, групи) і зведені загони (команди) механізації робіт. ЦІ формування, крім рятування людей, проводять термінові аварійно-ремонтні роботи, гасять пожежі, знезаражують ділянки місцевості, транспорт і різні предмети.

В організаціях і навчальних закладах формування організовуються в основному для виконання заходів рятування людей на своїх об'єктах.

Вищі навчальні заклади, крім цього, можуть мати рятівні формування, розвідувальні групи (ланки), команди (групи), охорони загального порядку та інші спеціальні (відповідно до виду навчального закладу) формування для виконання задач за планом цивільної оборони міста і району.

Із числа учнів середніх навчальних закладів можуть організовуватись рятівні команди (групи), пости радіаційного і хімічного контролю, санітарні пости.

Дівчата - учениці 10-11 класів середніх шкіл - можуть бути сандружинницями. У лікарнях та ін. закладах можуть організовуватись резервні загони першої медичної допомоги і санітарні дружини, призначені для надання медичної допомоги у вогнищах ураження.

2. Характеристика надзвичайних ситуацій мирного часу

Надзвичайні ситуації, які виникають у мирний час, вимагають виконання негайних заходів щодо ліквідації їх наслідків, проведення рятівних та інших негайних робіт. Практика останніх років показує: виникла потреба докорінно перебудувати не тільки існуючу систему захисту людей і середови-ща їх проживання від дії загрозливих природних явищ або грубих порушень технології виробництва, катастроф і виробничих аварій, але й підготовку людини до раціональних, ефективних, психологічних і морально обґрунтованих дій у таких ситуаціях.

Надзвичайними ситуаціями у мирний час називають обставини, які виникають внаслідок стихійного лиха, виробничих аварій і катастроф, диверсій або фактів воєнного, соціального і політичного характеру, що полягають у різкому відхиленні від нормальних явищ або процесів і впливають на життєдіяльність людей, виробничий процес і природне середовище,

2.1 Стихійні лиха, їх характеристика, правила поведінки і дії населення

Стихійні пиха - загрозливі природні явища або процеси геофізичного, геологічного, атмосферного, біосферного та іншого походження такого масштабу, що викликають катастрофічні ситуації - характеризуються раптовим порушенням життєдіяльності людей, руйнуванням і знищенням матеріальних цінностей, ураженням або загибеллю людей. Вони можуть бути причиною багатьох аварій і катастроф,

Великим горем для людей є землетруси, урагани, тайфуни, смерчі, бурі, циклони, шторми, повені, цунамі, виверження вулканів, снігові лави, зсуви і т.д. Тільки за останні двадцять років вони позбавили життя більш, ніж трьох мільйонів людей. Майже один мільярд людей нашої планети, за даними 00Н, за цей період відчули наслідки стихійного лиха,

За характером руйнівної дії серед стихійних лих не мають собі рівних землетруси, їм, за даними ЮНЕСКО, належить перше місце у нанесених економічних збитках і одне із перших місць - за числом жертв.

Землетрус - це коливання земної поверхні внаслідок прояву внутрішніх сил землі. Землетруси бувають тектонічні, вулканічні, обвальні, плотинні, моретруси, а також землетруси внаслідок падіння метеоритів або зіткнення нашої планети з іншими космічними тілами.

Особливістю даного стихійного лиха є те, що воно руйнує в основному штучні будівлі, побудовані людиною. Під час сильних землетрусів виникають гірські обвали, зсуви, деколи загороджуються ріки. Тільки один кліматичний пояс землі територія, придатна для орання землі і оазиси зрошуваного землеробства -- в цілому світі відчувають наслідки сейсмічних катастроф. Навіть поштовхи середньої сили руйнують земляні споруди ї стіни кам'яних будинків, що призводить до загибелі людей, які там перебувають.

Головними параметрами, які характеризують силу і характер землетрусу, є інтенсивність енерґії на поверхні землі, магнітуда і глибина вогнища.

У нашій та інших європейських країнах для оцінки інтенсивності підземних бур в останні роки використовується 12-бальна міжнародна шкала MSK-64. Умовно землетруси за нею поділяються на слабі (1-3 бали), помірні (4), досить сильні (7), руйнівні (8), спустошуючі (9), знищувальні (10)г катастрофічні (11-12 балів). Для кожного балу MSK-64 встановлено свої ознаки визначення сили землетрусу. Порівнювати один землетрус із Іншим можна за кількістю загиблих людей або зруйнованих будинків і споруд, але ці величини не характеризують сам землетрус.

Глибина вогнища може коливатись у різних сейсмічних районах від 0 до 750 км. Точка під землею, яка є джерелом землетрусу, називається гіпоцентром. Прямо над нею на поверхні землі розміщується епіцентр. Розташована навкруг неї епіцентральна площина має найсильніші поштовхи, в яких утворюється вогнище руйнувань. За своїми наслідками деякі вогнища можна порівнювати зі втратами після ядерних вибухів.

7 грудня 1988 р. стався землетрус у Вірменії, який за оцінкою Р.Крімгольда - члена групи американських експертів і вчених, які відвідали республіку, - був найбільш загрозливим, тому що привів до великої кількості жертв (загинуло 26 тис. чоловік). Головна причина великих людських втрат полягає у невідповідності будівельних конструкцій даному сейсмічному районові, а також у низькому рівні самого будівництва.

Які ознаки землетрусу? Це дзвін посуду у шафах, тріскання і відпадання штукатурки зі стін і стелі, тріскання шибок на вікнах, зсув і падіння окремих предметів у кімнаті.

Як поводитись під час землетрусу? Якщо землетрус застав вас у будинку, найкраще впродовж перших 15-20 сек. вибігти із нього на відкриту місцевість. Не можна стояти близько будівель, кам'яних плотів, високих стін.

Не слід створювати скупчення у дверях, користуватись ліфтом - він може зупинитись. Вам не вдалося вибігти надвір? Заховайтесь у відносно безпечному місці - відкрийте двері в коридор і станьте на поріг. Можна стати у кутку кімнати, біля капітальних стін, а також заховатись у шафу, під стіл і у всіх випадках тримайтесь якнайдалі від вікон, дзеркал, світильників, скляних речей. Найбільш безпечне місце -- біля капітальних стін.

Якщо землетрус застав вас у класі під час проведення уроку, то перш за все постарайтесь вивести учнів надвір, підтримуючи порядок і організованість. Якщо немає такої можливості, то, щоб не дістати поранень частками штукатурки, скла картин, вікон, світильників, подайте команду закрити обличчя руками і сховатись під парти.

Якщо підземні поштовхи застали вас на вулиці, відійдіть якомога далі від будинків, ліній електропередач. Треба боятись обірваних дротів і оберігати від них дітей.

Якщо ви в автомобілі чи в іншому транспорті, краще зупинитись і залишатись на місці до припинення коливань землі. В автобусі не потрібно бити вікна, дертися до дверей, створювати паніку, загрозу травм і т.д. Водій автобуса, трамвая, тролейбуса сам зупинить транспортний засіб і відчинить двері.

Після землетрусу, по можливості, необхідно надати першу медичну допомогу людям» які ЇЇ потребують. Людей, які потрапили у невеликі завали, необхідно звільнити. Обов'язково увімкніть радіо, щоб почути вказівки і рекомендації влади, штабу ЦО. Перевірте чи немає розірваних електропроводів, виправте або відключіть електроенергію в квартирі, перевірте готовність водо- і газопостачання.

Не користуйтесь відкритим вогнем! Спускаючись сходами з верхніх поверхів, будьте обережні - можуть бути поламані не лише окремі сходинки, але й цілі сходові клітки.

Тримайтесь якнайдалі від розвалених будинків і ні в якому разі не заходьте до них.

Пам'ятайте, після першого поштовху можуть бути інші. Будьте готові до цього, вони можуть повторитись через кілька годин, а деколи і діб.

Другим небезпечним лихом є повінь.

Повінь - це затоплення великої частини суші внаслідок підняття води вище від норми. Причина - сильні дощі, швидке танення снігу, виникнення льодових перепон. Деколи вона виникає внаслідок гоніння води з моря в ріки.

При загрозі затоплення потрібно провести запобіжні заходи, які дозволять зменшити втрати і створити умови для ефективних рятівних робіт у зонах затоплення. До них належать:

--оповіщення населення і об'єктів народного господарства про можливу загрозу;

- посилення спостереження за рівнем води;

-- підготовка необхідних сил і засобів;

- перевірка стану дамб, гребель, мостів і ліквідація виявлених недоліків;

- швидке спорудження додаткових насипів, водовідвідних каналів та інших гідротехнічних споруд.

У зонах можливого затоплення необхідно змінити режим роботи підприємств, а в окремих випадках і зупинити їх, тимчасово заборонити роботу шкіл і дошкільних дитячих закладів (дітей можна перевести в інші навчальні заклади, розміщені у безпечних місцях). Одним із важливих заходів, який зменшує кількість жертв і можливі матеріальні збитки, є евакуація населення і вивіз матеріальних цінностей із загрозливих районів.

У першу чергу евакуюються дитячі заклади і лікарні, а також інваліди і люди похилого віку.

Залишаючи дім, перш за все необхідно перенести на верхні поверхи га в інші безпечні місця все, що вода може знищити; відключити газ і електроенергію, потім потрібно взяти з собою документи, речі першої необхідності, невеликий запас продуктів та води і вирушати на місце збору для евакуації.

Раптовість виникнення повені викликає необхідність особливої поведінки і дій населення. Людям, які проживають на перших або інших низьких поверхах, під час підйому води, потрібно залишити квартиру, піднятись на верхні поверхи або на горище.

Якщо повінь застала вас у полі, в лісі, треба вийти на підвищені місця, якщо немає можливості - залізти на дерево, використати усі предмети, що можуть тримати вас на воді, - колоди, дошки, шматки плотів, дерев'яні двері, бочки, автомобільні колеса.

Затоплені місця глибиною до 1 м можна перейти вбрід, 0,6-1,2 м - переїжджати на вантажних машинах, тракторах (при швидкості води до 1 м/с).

Рятування людей на затопленій території організовується і виконується негайно. Для цього використовуються екіпажі плаваючих засобів, формувань цивільної оборони та усі інші сили і засоби.

Зсуви - ковзаюче зміщення земельних мас під дією власної ваги - виникають частіше по берегах рік і водойм, на гірських схилах. Переміщення ділянок поверхні, що викликається зсувами, як правило, призводить до катастрофічних наслідків і має характер стихійного лиха.

Першою ознакою зсуву є поява тріщин на будинках, розривів на дорогах, берегових насипах, здування землі, зміщення фундаменту високих конструкцій і навіть дерев у нижній частині.

Навіть при найнезначніших відхиленнях потрібно терміново оповістити населення даного району і прилеглих до нього пунктів, а при необхідності провести евакуацію,

При зсувах можливе засипання людей землею, нанесення ударів і травм предметами, що падають, будівельними конструкціями тощо.

У цих випадках необхідно швидко надати допомогу людям, що постраждали,

Урагани, бурі, смерчі - надзвичайно швидкий, сильний і тривалий рух повітря руйнівної сили. За своїми руйнівними діями вони можуть порівнюватись із землетрусом.

Щоб зменшити втрати, заклади гідрометеослужби за декілька годин до наближення урагану, бурі, смерчу дають штормове повідомлення. З цього моменту необхідно негайно перейти до проведення запобіжних робіт:

- відмінити заняття в школах;

- закріпити не дуже сильні конструкції;

- у будинках зачинити двері, вікна, вентиляційні люки і приміщення на горищах;

-- людей заховати у підвальні приміщення, на перші поверхи, у сховища.

Після закінчення урагану, бурі і т.д. не чіпати обірваних проводів, не користуватись відкритим вогнем.

У будь-яких ситуаціях необхідно виявляти витримку, вміння володіти собою і надавати допомогу особам, що постраждали, в першу чергу дітям.

2.2 Аварії, катастрофи, їх характеристика, правила поведінки і дії населення

Аварії, катастрофи... Як часто ми почали чути про них по радіо, читати в газетах. І в кожного з нас виникає питання: чому так стається? Невже не можна жити без аварій і катастроф? Чи, можливо, вони неминучі?

Так, сучасне виробництво дедалі ускладнюється. У його процесах часто використовуються отруйні і аґресивні речовини. На малих площах накопичується все більше і більше енерґетичних засобів. Усе це активізує можливість виникнення аварійних ситуацій. Нерідко аварії мають характер катастроф, призводять до трагічних наслідків (загибелі людей), Головними причинами аварій і катастроф можна назвати порушення правил технології виробництва, нехтування заходами безпеки і правилами збереження та транспортування сильнодіючих отруйних, вибухово-пожежних речовин, неправильне поводження з ними.

До найбільш важких наслідків призводять вибухи, пожежі, обвали, аварії на енерґолініях, зараження навколишнього середовища сильнодіючими отруйними і радіоактивними речовинами.

Найбільш розповсюдженими об'єктами, аварії на яких можуть призвести до радіоактивного зараження великих територій, як показала трагедія Чорнобиля, є атомні електростанції.

Під час аварії на Чорнобильській АЕС люди зіткнулись з явищем неординарним, і в багатьох випадках незрозумілими, - радіацією, її не почуєш, не побачиш і не відчуєш в хвилину дії (опромінення). Внаслідок цього виникали різні чутки про стан справ, як у районі аварії, так і за ТІ межами, що, як правило, були перекручені і неправдиві.

Це змушувало людей переносити великі психологічні навантаження, що в першу чергу пояснювалось поганими знаннями про властивості радіації, про засоби і способи захисту від неї та слабкою роз'яснювальною роботою серед населення,

Що являє собою радіація „ яка утворюється при вибухах ядерних реакторів атомних електростанцій?

Радіоактивність - самовільний розпад нестабільного ядра атома, який супроводжується вивільненням ядерних променів. Наприклад, бета-активний вуглець випромінює бета-частки, бета- і гама-активний натрій - 24 і т.п.

Таким чином, радіоактивність- це фізичний процес, який не можна затримати, зупинити. Застосування хімічних речовин-кислот, солей - не дав результату, так само, як і дія на неї різними температурами.

Усі радіоактивні речовини мають свій період піврозпаду, це час, упродовж якого початкова кількість радіоактивних ядер зменшується удвічі. Швидкість розпаду незмінна і належить тільки певному ізотопові при будь-яких фізичних або хімічних діях. Найбільш небезпечними для людей є ті речовини, у яких піврозпад тривав від кількох діб до кількох років.

При руйнуванні реактора і викиданні радіоактивних елементів в атмосферу, виникає радіоактивне зараження місцевості.

Масштаби і ступінь радіоактивного зараження залежать від характеру руйнування ядерного реактора, кількості викинутих в атмосферу радіоактивних елементів, метеорологічних умов, рівня місцевості, типу ґрунту і рослинності.

Частина радіоактивних речовин випадає на поверхню землі в районі атомної станції, але найбільша - на шляху просування хмари, утворюючи на поверхні радіоактивний слід, який характеризується довжиною і шириною.

Ступінь зараження місцевості радіоактивними речовинами характеризується величиною дози (рівнем радіації) і позначається буквою «Р». Рівень радіації, або величина дози, показує, яку дозу може отримати людина за одиницю часу. Позасистемною одиницею вимірювання рівня радіації" є рентген на годину (р/г).

Місцевість вважається зараженою і вимагає застосування засобів захисту, якщо рівень радіації, виміряний на висоті 0,7 -1 м від поверхні землі, дорівнює 0,5 р/г і більше,

Радіоактивне зараження місцевості характеризується також насиченням радіоактивного забруднення певної ділянки території, яка виражається в одиницях активності на одиницю площини: кюрі на квадратний кілометр (метр, сантиметр) - Кі/км2.

Після аварії у Чорнобилі вся забруднена територія була поділена на зони в залежності від насичення забруднення, від 1 до 5 кюрі/кв.км - зона слабкого забруднення; від 5 до 15 кюрі/кв.км - зона сильного забруднення і від 15 до 40 кюрі/ кв.км - зона дуже сильного забруднення.

Перебуваючи на зараженій території, людина опромінюється бета-частками і гамма-квантами, які виникають при розпаді радіоактивних речовин. Крім цього, радіоактивні речовини можуть потрапляти в організм людини з рослинною їжею, продуктами тваринництва, а також при диханні. Особливо загрозливими є довго існуючі ізотопи (стронцій-90, цезій - І37), які, потрапляючи в організм з їжею, водою і повітрям, включаються у молекули кісткової тканини та м'язів і, залишаючись в них, продовжують опромінювати організм із середини.

Головним параметром, який характеризує уражуючі дії радіації, є доза випромінювання (Д).

Доза випромінювання - це кількість енергії іонізуючого випромінювання, яке поглинається одиницею маси опроміненого середовища. Розрізняють дозу випромінювання в повітрі (експозиційна доза) і дозу поглинання.

Позасистемною одиницею вимірювання експозиційної дози є рентген Р. 1 рентген - це така доза рентгенівського або гамма-випромінювання, яка утворює в 1 cm3 сухого повітря при нормальних умовах (температура 0°С і тиск 105 Па) 2,1 ? 109 пар іонів, що несуть одну електростатичну одиницю кількості електроенергії кожного знаку.

У зв'язку з тим, що різні види випромінювання мають різну біологічну властивість, введено поняття біологічної дози. Одиниця її вимірювання - бер. 1 бер - це доза випромінювання, дія якої на тканини живого організму еквівалентна дії і1Р гамма-випромінювання.

Випромінювання спричиняє згубні біологічні дії на живі клітини організму і в залежності від дози опромінення і часу призводить до виникнення променевої хвороби, яка за важкістю ділиться на чотири ступені:

- легкий ступінь виникає при дозі опромінення 100-200 бер. Прихований період продовжується два-три тижні, після чого виникають-нездужання, загальна слабість, нудота, головокружіння, періодичне підвищення температури, у крові зменшується вміст білих кров'яних тілець (лікування 1-2 місяці);

- середній ступінь виникає при дозі опромінення 200-300 бер. Прихований період триває близько тижня, після чого з'являються такі ж симптоми, як і при легкому ступені, але у більш вираженій формі (лікування 2-3 місяці, можлива смертність до 20% уражених);

- важкий ступінь виникає при дозі опромінення 300-600 бер. Прихований період зменшується до кількох годин. Хвороба проходить дуже інтенсивно і важко, при активному лікуванні і сприятливому закінченні одужання настає через 6-місяцІв. Смертність у 50% уражених через 10-36 діб;

- надзвичайно важкий ступінь виникає при дозі опромінення більше 600 бер. Ця доза для людини є смертельною.

Взагалі вважається, що допустимими дозами, які не викликають променевої хвороби для людини є;

- 50 бер упродовж 1-4 діб;

- 100 бер упродовж 10-30 діб;

- 200 бер протягом 3 місяців;

- 300 бер упродовж одного року.

За деякими даними, при ліквідації аварії на ЧАЕС, люди, які отримали дозу опромінення 80 бер, променевою хворобою не хворіли, при дозі 100-200 бер мали легкий, а при дозах більше 400 бер - важкий ступінь.

Після аварії у Чорнобилі виявлено 150 тисяч дорослих людей і 60 тисяч дітей з ураженням щитовидної залози, а взагалі нараховується 1,8 млн. дорослих і 350 тис. дітей з підвищеним вмістом радіонуклідів в організмі.

Тому захист населення від радіоактивного випромінювання і виконання правил поведінки у районі забруднення радіоактивними речовинами включає: захист від зовнішнього опромінення, від зараження радіоактивними опадами, а також захист органів дихання та шлунково-кишкового тракту від проникнення радіоактивних речовин в організм з їжею, водою, повітрям.

Трагедія в Чорнобилі показала, що найбільш загрозливою є 30-кілометрова зона зараження, У даний час в 30-кіло-мєтровій зоні атомних станцій, населення отримує респіратори, індивідуальні аптечки АІ-2. Якщо у такій зоні розміщена школа, то з учнями необхідно вивчити інструкцію про правила поведінки при аварії на АЕС.

При повідомленні про аварію з викиданням у повітря радіоактивних речовин, населення негайно повинно одягнути респіратори (ВМП), взяти необхідні документи, продукти харчування, закрити у квартирі вікна, відключити всі енергосистеми і вирушити на збірні пункти для негайної евакуації.

Дії населення при тимчасовому проживанні на зараженій території зводяться в основному до виконання загальних санітарно-гігієнічних заходів і дотримання відповідних правил поведінки.

Так, у приміщенні необхідно щільно закрити плівкою вікна, а вхідні двері - м'якими шторами. Димарі, вентиляційні люки повинні бути теж зачиненими. Килимові доріжки і килими потрібно згорнути, м'які меблі накрити чохлами, а столи - клейонкою або поліетиленовою плівкою, перед вхідними дверима треба поставити посудину з водою, і перед нею розстелити килимок. Для запобігання та ослаблення дії на організм радіоактивних речовин необхідно:

- максимально зменшити перебування на відкритих територіях, при виході із приміщення використовувати засоби індивідуального захисту (респіратор, ватно-марлеву пов'язку, плащ, гумові чоботи і т.д.);

- при перебуванні на відкритій місцевості не сідати на землю, не курити;

- перед входом до приміщення вимити водою або обтерти мокрою ганчіркою взуття, верхній одяг витріпати і почистити вологою щіткою;

- у всіх приміщеннях, які призначені для перебування людей, кожен день треба робити вологе прибирання, бажано із застосуванням миючих засобів;

- воду вживати тільки із перевірених джерел, а продукти харчування - купувати через торговельні організації.

Сільськогосподарські продукти із особистого господарства, особливо молоко, зелень, овочі і фрукти вживати в їжу можна тільки за рекомендацією органів охорони здоров'я;

- виключити купання у відкритих водоймах до перевірки ступеня їх радіоактивного забруднення, не можна збирати в лісі ягоди, гриби, квіти. Обов'язково поливати водою вулиці і дороги в населених пунктах і на території шкіл, щоб зменшити вміст пилу у повітрі, який є головним носієм радіоактивних речовин. Упродовж семи днів необхідно кожного дня приймати по одній таблетці (0,125 г) йодистого калію, а дітям до двох років давати 1/4 таблетки (0,04 г). Таблетки видаються лікувально-профілактичними закладами у перші години після аварії.

Можна використати йодистий калій із аптечки індивідуальної АІ-2.

Йодисту настойку бажано приготувати самому: три-п'ять крапель 5% розчину йоду на склянку води, дітям до двох років - одну-дві краплі,

Перелічені правила нескладні, але виконують важливу роль у системі захисту людей від дії радіоактивного опромінення.

Другий тип аварій - викидання або розлив сильнодіючих отруйних речовин. Ними часто користуються підприємства хімічної, нафтопереробної, м'ясо-молочної і харчової промисловостей. Найбільш часто використовується аміак, хлор, сірчистий ангідрид, оксид вуглецю, фторний водень та ін.

При руйнуваннях або аваріях на об'єктах, які мають сильнодіючі отруйні речовини, утворюються зони хімічного зараження, всередині яких можуть виникнути вогнища хімічного ураження.

Важливою характеристикою вогнища ураження, яке утворюється сильнодіючими отруйними речовинами, є тривалість існування джерела прямого впливу (викидання) речовин. Дана величина визначається часом самодегазації вилитої сильнодіючої отруйної речовини.

Сильнодіючі отруйні речовини, які мають температуру кипіння до 20°С (оксид вуглецю, хлор, аміак), як правило, скоро випаровуються, тому стійкість зараження на ділянках виливу (викидання) невелика, у часі не набагато перевищує час прямого виливу (викидання) Пари таких речовин, в тому числі І в загрозливих концентраціях, можуть розповсюджуватись на невеликі відстані (до декількох сотень метрів, рідко - до декількох кілометрів).

Дії ураження сильнодіючих отруйних речовин на людей можливі, як внаслідок попадання їх у крапельно-рідинному стані на шкіру, так і внаслідок вдихання їх парів.

За токсичними властивостями сильнодіючі отруйні речовини в основному мають загальноотруйну І задушливу дію. Симптомами отруєння ними у більшості випадків є головний біль, головокружіння, потемніння в очах, шум у вухах, слабкість, задуха, нудота, рвота, а при сильних отруєннях можливі: судороги втрата свідомості і навіть смерть.

Для захисту людей від сильнодіючих отруйних речовин можна використовувати сховища цивільної оборони, різні протигази, а нерідко і засоби захисту шкіри, проте існують певні особливості цій населення у вогнищах ураження сильнодіючими отруйними речовинами. Наприклад, у зв'язку з тим, що деякі речовини (аміак, оксид вуглецю і ін.) мають невелике сорбування - властивість поглинатися шихтою фільтруючого протигазу, потрібно використовувати спеціальні промислова або ізолюючі протигази. Основні фільтруючі протигази, в тому числі цивільної оборони - ГП-5 і дитячі протигази, можна використовувати тільки із спеціальними доповнювачами - гопкалітовим патроном або іншими.

Як поводитись при зараженні сильнодіючими отруйними речовинами?

Почувши сигнал (повідомлення) про загрозу хімічного зараження внаслідок викидання сильнодіючих отруйних речовин, необхідно негайно надіти протигаз (при його наявності), чи вологу ватно-марлеву пов'язку, найпростіші засоби захисту шкіри (плащі, накидки) І піти в найближче сховище. Якщо такої можливості немає, необхідно залишитись вдома, щільно зачинити вікна, двері, закрити їх цупкими тканинами, ковдрами, щілини в дверях і вікнах заклеїти папером, плівкою, лейкопластирем.

Пам'ятайте! Добра герметизація житла дозволяє виключити проникнення сильнодіючих отруйних речовин у приміщення. Не займайте перші поверхи і непристосовані підвали, тому що туди можуть затікати пари сильнодіючих отруйних речовин.

Крім цього, необхідно обов'язково увімкнути радіо і слухати повідомлення штабу ЦО.

Якщо сигнал застав вас на вулиці, то необхідно вийти із району можливого зараження, рухатись перпендикулярно до напрямку вітру, виконуючи вказівки постів міліції.

У місті Дрогобичі на промислових підприємствах використовується аміак, оліум, сірчана кислота і етилова рідина.

Аміак - безбарвний газ з різким запахом нашатиря. При викиданні в атмосферу димить, горить при наявності постійного джерела вогню.

Небезпечний при вдиханні, а при високих концентраціях можливі смертельні наслідки. Викликає сильний кашель, задуху, серцебиття, порушення частоти пульсу. При попаданні на шкіру викликає обмороження.

Для захисту від аміаку використовуються промислові протигази марки "КД". При "їх відсутності - ватно-марлеві пов'язки, змочені водою, або 5% розчином лимонної кислоти.

Перша допомога - свіже повітря, тепло і спокій, зволожений кисень. Шкіру, слизові оболонки і очі треба промивати водою або 2% розчином борної кислоти упродовж 15 хв.

Оліум і сірчана кислота - маслянисті безбарвні рідини із слабким запахом тухлих яєць. На повітрі моментально випаровуються і димлять. Це негорючі речовини, реагують з водою, виділяючи тепло і бризки, небезпечні при вдиханні і при попаданні на шкіру га слизові оболонки, викликають подразнення горла, відчуття задухи, сухий кашель, подразнення слизової оболонки очей, можливий спазм і набряк горла.

Для захисту від оліуму ї сірчаної кислоти використовуються промислові протигази марки «А». При їх відсутності -ватно-марлеві пов'язки, змочені водою, або 5% розчином лимонної кислоти.

Перша допомога - свіже повітря. Зняти заражений одяг і змити отруту зі шкіри водою або 2% розгином технічної соди. При попаданні в очі їх треба промити водою або 2% розчином питної соди.

Етилова рідина - червоного кольору, важча за воду, має солодко-фруктовий запах, розкладається при нагріванні. Нерозчинна у воді. Запалюється при нагріванні у відкритому полум'ї.

Небезпечна при вдиханні і при попаданні на шкіру та слизові. Викликає слабість, збудження, страх, розлад пам'яті і сну. Можливе різке падіння артеріального тиску з втратою свідомості, галюцинації і смертельний наслідок.

Для захисту від етилової рідини використовується промисловий протигаз марки «А». При його відсутності - ватно-марлева пов'язка, змочена водою.

Перша допомога - свіже повітря, цілковитий спокій, тепла, чистий одяг, зволожений кисень.

3. Характеристика надзвичайних ситуацій воєнного часу

Зброя масового ураження (ЗМУ) або зброя сильного ураження призначена для нанесення масових втрат і руйнувань.

До існуючих видів ЗМУ належить: ядерна, хімічна і бактеріологічна зброя.

Науково-технічний проґрес дозволяє створити ЗМУ на дії зовсім інших принципів (інфразвукового, променевого, етнічного та ін.). Крім цього, прості види зброї при використанні в їх основі нових елементів можуть набути властивостей зброї масового ураження. Тому кожному із нас необхідно знати, що таке ЗМУ, її основні фактори ураження і способи захисту від них.

Основу ЗМУ складає на даний час ядерна зброя.

3.1 Вогнище ядерного ураження, його характеристика, правила поведінки і дії населення

Ядерною зброєю називаються боєприпаси, дія яких базується на використанні внутріядерної енергії, що виділяється при ланцюгових ядерних реакціях.

До ядерних боєприпасів належать: бойові частини ракет і торпед, авіаційні бомби, артилерійські снаряди, глибинні бомби і міни, оснащені ядерним зарядом. Засобами доставки і носіями ядерних боєприпасів є балістичні і крилаті ракети, літаки, артилерія, підводні човни і надводні кораблі.

Міцність (величину) ядерного боєприпасу прийнято характеризувати тротиловим еквівалентом - масою простої вибухової речовини - тротилу, енергія вибуху якого еквівалентна енергії вибуху даного ядерного боєприпасу. Тротиловий еквівалент вимірюється в тоннах, кілотоннах або мегатоннах (т, кт, мт). За міцністю ядерні боєприпаси поділяються на зовсім малі (менше 1 кг), малі (1-10 кт), середні (ЙПЙ 00 кт) і дуже великі (більше 1000 кт).

Вибухи ядерних боєприпасів можуть проводитись у повітрі на різних висотах, на поверхні землі (води), а також під землею (водою),

Ядерна зброя мас наступні фактори ураження: ударна хвиля, світлове випромінювання, проникаюча радіація» радіоактивне зараження місцевості і електромагнітний імпульс.

Ударна хвиля - головний фактор ураження ядерного вибуху, на її утворення витрачається 45-50% енергії ядерного вибуху.

Повітряна ударна хвиля -- це зона сильно стиснутого повітря, яке розповсюджується на всі сторони від центру вибуху з надзвуковою швидкістю. Передня границя хвилі називається фронтом.

Головними параметрами ударної хвилі, які визначають її дії ураження, є: надлишковий тиск ?Рф; швидкісний натиск ?Ршв; тривалість дії ударної хвилі t ухв

Надлишковий тиск у фронті ударної хвилі (ДСф) - це різниця між максимальним тиском у фронті ударної хвилі (Рф) і атмосферним тиском (Р0)

Одиницею фізичної величини надлишкового тиску в системі СІ є Па (кПа).

Швидкісний натиск (ДРшв) - це динамічні навантаження, які утворюються потоком повітря. Вимірюється в Па (кПа). Швидкісний натиск залежить від щільності повітря, швидкості повітряних мас і пов'язаної із надлишковим тиском ударної хвилі. Руйнівні дії швидкісного натиску помітні в місцях із надлишковим тиском більше 50 кПа, де швидкість пересування повітря - більше 100 м/с.

Тривалість дії ударної хвилі (tу.хв.) -- це час дії надлишкового тиску і залежить в основному від міцності ядерного вибуху і вимірюється в секундах.

На розповсюдження ударної хвилі, її руйнівну дію і дію ураження можуть вплинути рельєф місцевості і лісові масиви в районі вибуху.

На людей ударна хвиля може подіяти прямо: надлишковим тиском, швидкісним натиском і додатково уламками будинків, споруд, скла, каменів і т.д.

Організм людини здатний витримати поступове підвищення надлишкового тиску до 200-300 кПа, але не може протистояти раптовому його підвищенню і отримує при цьому травми різного ступеня: легкі - при надлишковому тиску 20-40 кПа (забої, вивихи, загальна контузія), лікування 7-15 днів. Середні - при надлишковому тиску 40-60 кПа (контузія всього організму, пошкодження слуху, сильні вивихи рук, ніг), лікування до 2-х місяців. Важкі - при надлишковому тиску 60-100 кПа (сильна контузія всього організму, важкі переломи рук, ніг), лікування до 3-х місяців, можливим є смертельний наслідок. Дуже важкі - при надлишковому тиску більше 100 кПа. Травми дуже загрозливі і з більшості випадків призводять до смерті.

Головними засобами захисту людей від дії ураження ударної хвилі є захисні споруди, заглиблені сховища. Можна використати ще і нерівності на місцевості.

Світлове випромінювання - це електромагнітні випромінювання в ультрафіолетовій, видимій і інфрачервоній частині спектру. Джерелом світлового випромінювання є світлова поверхня (вогняна куля), яка складається з розпечених продуктів вибуху і повітря. З цієї поверхні випромінюється велика кількість променевої енергії за короткий час, унаслідок чого виникає швидке нагрівання предметів, що опромінюються, обвуглення або загорання матеріалів і опіки живих тканин. На долю світлового випромінювання припадає 30-40% всієї енергії вибуху.

Головними параметрами, які характеризують ураження світлового випромінювання, є: світловий Імпульс (Ісв) і тривалість світлового імпульсу tсв.

Світловий імпульс - це кількість світлової енергії, яка падає на 1 м3 освітленої поверхні, перпендикулярна до напряму випромінювання за весь час, поки поверхня вибуху світиться (час існування вогняної кулі) У системі СІ світловий імпульс вимірюється в кДж/м2.

Тривалість світлового імпульсу залежить від міцності боєзаряду і визначається за формулою:

(сек.)

На світловий імпульс впливають: тип ядерного вибуху, якість атмосфери та ін. фактори.

У людей І тварин світлове випромінювання викликає опіки і ураження очей різного ступеню: опіки першого ступеня - при світловому імпульсі 100-200 кДж/м2. Це поверхневе ураження шкіри (почервоніння, припухлість, болючість), працездатність не втрачається. Опіки другого ступеня - при світловому імпульсі 200-400 кДж/м2. На шкірі міхурі, наповнені рідиною, вимагає лікування. Опіки третього ступеня - при світловому імпульсі 400-60U кДж/ м2. Повністю мертвіє і руйнується шкіра на всю товщину і утворюються виразки. Необхідним є тривале лікування. Опіки четвертого ступеня - при світловому імпульсі більше 600 кДж/м2. Це омертвіння підшкірної клітковини, м'язів і кісток. Тривале лікування, можливий смертельний наслідок.

Ураження очей може бути трьох типів: тимчасове осліплення - 1-5 хв. у день і до 30 хв. вночі; опіки очного дна; опіки рогівки і повік.

Основними засобами захисту від світлового випромінювання є сховища і укриття.

Проникаюча радіація - це гамма і нейтронний потік із зони ядерного вибуху. Джерелом проникаючої радіації є ланцюгова реакція і розпад радіоактивних продуктів, які утворюються внаслідок ядерної реакції. На проникаючу радіацію припадає 5-15% енергії вибуху. Окрім гамма-променів і нейтронів є ще альфа і бета-промені, які мають слабку проникливу властивість, але є загрозливими при попаданні всередину організму або на шкіру (особливо очі).

Гамма випромінювання - це електромагнітні промені, які розповсюджуються зі швидкістю 300000 км/с, володіють великою проникливою властивістю і є важливим фактором дії уражень іонізуючих випромінювань. Нейтронне випромінювання має сильну дію ураження при зовнішньому опромінюванні.

Основними засобами захисту від проникаючої радіації є використання сховищ, протирадіаційних укриттів, підвалів і т.д.

Радіоактивне зараження - це забруднення поверхні землі, атмосфери, водойм і різних предметів радіоактивними речовинами, які випали із хмари ядерного вибуху.

Джерелом радіоактивного зараження є продукти ланцюгової ядерної реакції, частина ядерного заряду, що не прореагувала, а також наведена радіоактивність в землі під дією нейтронів.

Масштаби і ступінь радіоактивного зараження місцевості залежать від міцності ядерного вибуху, метеоумов, типу ґрунту і рослинності. Найбільше зараження виникає при наземних і неглибоких підземних вибухах, внаслідок чого утворюється сильна хмара Із радіоактивних продуктів, що пересувається вітром. Частина радіоактивних речовин - на поверхні землі в районі вибуху, а велика частина випадає в міру просування хмари, внаслідок чого утворюється радіоактивний слід, який характеризується довжиною і шириною.

Ступінь зараження на сліду хмари ядерного вибуху неоднаковий. Він поступово зменшується в міру віддалення від центру вибуху і до бокових меж від осі сліду.

За ступенем загрози для людей і тварин на слід хмари виділяють декілька зон радіоактивного зараження. Для характеристики зон визначено рівні радіації, які може отримати людина за час повного розпаду радіоактивних речовин. Як правило, рівні радіації на межі зони приводять до одного часу - на 1 год. після вибуху.

Зони радіоактивного зараження характеризуються наступними параметрами:

- зона помірного зараження - рівень радіації на зовнішній межі на 1 год. після вибуху дорівнює 8 р/г. За площею вона рівна 78-80% площі всього радіоактивного сліду.

- зона сильного зараження - рівень радіації 80 р/г, площа дорівнює 10-12%.

- зона загрозливого зараження - рівень радіації дорівнює 240 р/г.

- зона надзвичайно загрозливого зараження - рівень радіації дорівнює 800 р/г.

Характерною особливістю радіоактивного зараження є спад рівня радіації з часом внаслідок розпаду радіоактивних речовин. При семикратному збільшенні часу після вибуху рівень радіації зменшується в 10 разів. Основними засобами захисту є сховища, укриття й індивідуальні засоби.

Електромагнітний імпульс - це сильні перемінні електромагнітні поля, які виникають внаслідок дії гамма-променів на атоми навколишнього середовища і утворення потоку електронів та плюсових іонів. Він діє на дротові та кабельні лінії електропередач і зв'язку, збільшує в них напругу, внаслідок чого пробивається ізоляція, пошкоджуються вхідні елементи апаратури, вигоряють плавкі вставки, а також уражуються люди, які обслуговують ці засоби. Тривалість уражуючої дії ЕМІ - декілька мілісекунд.

При ядерному вибухові на місцевості утворюється вогнище ядерного ураження - територія, в межах якої виникли масові ураження людей, сільськогосподарських тварин і рослин, руйнування і пошкодження будинків та споруд.

Межа вогнища ядерного ураження проходить через точки на місцевості, де надлишковий тиск у фронті ударної хвилі дорівнює 10 кПа.

У залежності від характеру руйнувань і величини рятівних робіт вогнище ядерного ураження ділиться на зони: зона повних руйнувань характеризується надлишковим тиском у фронті повітряної ударної хвилі 50 кПа і більше. У цій зоні повністю руйнуються житлові і промислові будинки, споруди, а також протирадіаційні укриття і частини сховищ, розташованих в районі епіцентру вибуху, утворюються суцільні завали. Руйнуються або пошкоджуються підземні комунально-енергетичні лінії, конструкції, що загорілися від світлового випромінювання, розкидаються і засипаються уламками зруйнованих будинків, внаслідок мого виникає сильне задимлення.

Зона сильних руйнувань характеризується надлишковим тиском у фронті ударної хвилі від 50 до 30 кПа. У цій зоні сильно руйнуються промислові споруди і житлові будинки, сховища і комунально-енергетичні лінії, як правило, зберігаються, але внаслідок руйнувань будинків утворюються місцеві і суцільні завали. Від світлового випромінювання виникають сильні пожежі.

Зона середніх руйнувань утворюється при надлишковому тиску у фронті ударної хвилі від 30 до 20 кПа. У районі цієї зони будинки і споруди дістають середні руйнування, дерев'яні будівлі повністю руйнуються, внаслідок чого утворюються окремі завали і сильні пожежі.

Зона слабких руйнувань характеризується надлишковим тиском у фронті ударної хвилі від 20 до 10 кПа. У цій зоні будинки і споруди дістають слабкі руйнування, виникають окремі пожежі.

Радіус зони вогнища ядерного ураження залежить від сили вибуху, характеру забудови, рельєфу місцевості та інших факторів. Площу вогнища ядерного ураження для рівнинної місцевості приблизно можна прийняти за площу кола і вирахувати за формулою:

де R - відстань (радіус) від центра вибуху до границі вогнища ураження - до точки з надлишковим тиском 10 кПа.

Вогнище ядерного ураження характеризується складною пожежною ситуацією. Тут виділяють три основні зони пожежі: окремі, суцільні, а також пожежі у завалах.

Зона окремих пожеж охоплює район, у якому вони виникають в окремих будинках та спорудах і є розосередженими. Зона окремих пожеж характеризується такими світловими імпульсами: на зовнішній межі 100-200 кДж/м2, на внутрішній - 400-600 кДж/м2.

Зона суцільних пожеж - це територія, де під дією світлового імпульсу виникають пожежі більш, ніж у 50% будинків та споруд і за 1-2 години вогонь розповсюджується на більшість будівель, розташованих у даному районі. Внаслідок того виникає суцільна пожежа, при якій вогнем охоплюється більше 90% будинків. Зона характеризується світловим імпульсом 400-600 кДж/м2 і більше. Можливим є вогняний шторм - особливий вид суцільного вогню на значній території (1,5-2 км2) Стовп вогню підіймається на висоту 5 км, виникає ураганний вітер, спрямований до центру пожежі.

Зона пожежі в завалах розповсюджується на інші території ядерного ураження. Для цієї зони характерними є сильні задимлення і тривале (до кількох діб) горіння в завалах, інтенсивні виділення продуктів неповного згоряння і токсичних речовин.

У зонах задимлення виникає загроза отруєння людей як у сховищах, так і на поверхні землі.

Причиною загибелі людей може бути загальне підвищення температури диму. Вдихання продуктів згоряння, нагрітих до 60 °С, навіть при незначному вмісті вуглекислого газу, як правило, призводить до смертельних випадків.

У даний час для ураження людей можуть використовуватись нейтронні боєприпаси.

Нейтронні боєприпаси являють собою малогабаритні термоядерні заряди міцністю не більше 10 кт, у яких основна доля енергії виділяється за рахунок реакції синтезу ядер дейтерію і тритію, а кількість енергії, яка отримується внаслідок ділення важких ядер в детонаторі, мінімальна, але достатня для початку реакції синтезу. Факторами ураження вибуху нейтронного боєприпасу є:

- ударна хвиля;

- світлове випромінювання;

- проникаюча радіація;

- радіоактивне забруднення місцевості.

Головним фактором ураження нейтронного боєприпасу є проникаюча радіація, на яку витрачається до 30% міцності боєприпасу.

Вогнище ураження при вибуху нейтронного боєприпасу характеризується утворенням зони ураження проникаючої радіації, яка викликає масове ураження людей і сільськогосподарських тварин.

Радіус ураження людей нейтронним потоком перевищує радіус дії ураження ударної хвилі і світлового випромінювання майже в чотири рази.

Вогнище ураження при вибуху нейтронного боєприпасу умовно можна розділити на зони: комбінованих, вкрай важких, важких, середніх і легких радіаційних уражень,

Зона комбінованого ураження - це територія, в межах якої люди уражаються як проникаючою радіацією, так і іншими факторами ураження. Її особливістю є сильна наведена радіоактивність у ґрунті, матеріалах, техніці і спорудах. У цій зоні незахищені люди можуть отримати дозу опромінення, яка викликає захворювання променевою хворобою дуже важкого ступеня. У зоні важких радіаційних уражень люди захворіють променевою хворобою --ІІІ, в зоні середніх радіаційних уражень - ІІ і в зоні легких радіаційних уражень - І ступеня.

Основний засіб захисту від нейтронних боєприпасів -- використання захисних споруд.

Поведінка і дії населення у вогнищі ядерного ураження залежить від того, де перебували люди в момент ядерного вибуху: в сховищах (укриттях) чи ні.

Сховища (укриття) є ефективними засобами захисту від усіх факторів ураження ядерної зброї і від наслідків, що виникають від її застосування. Необхідно тільки ретельно виконувати правила перебування у них і вимоги комендантів (старших) та інших осіб, які відповідають за підтримання порядку в захисних спорудах.

Засоби індивідуального захисту органів дихання при перебуванні у сховищі необхідно постійно мати підготовленими для використання у будь-який момент.

При виході із сховища на забруднену територію треба одягнути засоби індивідуального захисту і розпитати коменданта (старшого) захисної споруди про напрям найбільш безпечного руху, а також про місце розташування медичних формувань і пунктів обмивання поряд із шляхами руху.

При перебуванні під час ядерного вибуху на відкритій місцевості необхідно з метою захисту використати найближчі природні укриття. Якщо їх немає, то треба повернутись до вибуху спиною, лягти на землю лицем вниз, руки заховати під себе; через 15-20 сек. після вибуху, коли пройде ударна хвиля, встати і негайно одягнути протигаз, респіратор або інші засоби захисту органів дихання, можна навіть закрити рот і ніс хустинкою, шарфиком або щільним матеріалом з метою запобігання попаданню всередину організму радіоактивних речовин, дії ураження яких можуть тривати довго; потім струсити пил, що осів на одяг та взуття, і вийти із вогнища ураження або заховатися у найближчій захисній споруді.

При виході із вогнища ураження необхідно враховувати, що внаслідок ядерного вибуху з'явились зруйновані будинки, лінії комунального господарства, які можуть обвалюватись навіть через деякий час після вибуху. Тому підходити до споруд необхідно з найменш загрозливого боку. Рухатись потрібно серединою вулиці.

З метою запобігання нещасних випадків не можна чіпати електропроводи, потрібно бути обережними у місцях можливої загазованості.

Напрям руху слід вибирати, беручи до уваги знаки обгородження, що розставляються розвідкою цивільної оборони -в бік зменшення рівня радіації. Рухаючись забрудненою територією, потрібно намагатись не підіймати пилу, в дощову погоду обходити калюжі.

Рухаючись із вогнища ураження, допомагайте людям, які потрапили в завали і отримали травми. Необхідно надати їм першу медичну допомогу. Розбираючи уламки, перш за все звільніть голову і груди людини, що потерпіла.

У населених пунктах велику загрозу для людей нестимуть пожежі. З ними потрібно боротися, правильно діяти при їх гасінні, щоб не отримати ушкоджень.

Після виходу із вогнища ядерного ураження (зони радіоактивного зараження) необхідно якнайшвидше провести часткову дезактивацію і санітарну обробку.

3.2 Вогнище хімічного ураження, його характеристика, правила поведінки і дії населення

Хімічною зброєю називаються боєприпаси і бойові пристрої, дії ураження яких базуються на використанні токсичних властивостей отруйних речовин.

Основу хімічної зброї складають отруйні речовини (ОР) - токсичні хімічні сполуки, які володіють певними фізичними і хімічними властивостями, що робить можливим їх бойове застосування з метою ураження людей, тварин і зараження місцевості на тривалий час. Перебуваючи в бойовому стані, вони уражують організм людини через органи дихання, шкірні поверхні і рани. Крім цього, людина може отримати ураження і внаслідок вживання заражених продуктів харчування і води, а також при дії отруйних речовин на слизові оболонки очей, носа і горла.

Бойовий стан отруйних речовин - це стан, у якому вони застосовуються для досягнення максимального ефекту в ураженні людей.

Види бойового стану отруйних речовин:

- пара;

- аерозоль;

- краплі.

В армії США найбільш розповсюдженою є класифікація, що базується на поділі отруйних речовин за тактичним призначенням і фізіологічною дією на організм людини.

За тактичним призначенням отруйні речовини поділяються на такі групи:

- смертельні;

- отруйні речовини, що тимчасово призводять до непрацездатності;

- подразнюючі;

- навчальні.

За фізіологічною дією на організм:

- нервово-паралітичної дії (зарін, зоман, В-гази);

- загально-отруйної дії (синильна кислота, хлорциан);

- шкірно-наривної дії (іприт);

- задушливої дії (фосген);

- подразнюючої дії (адамсит, сі-ес, сі-ар);

- психохімічної дії (Бі - зет).

У залежності від тривалості збереження дії ураження отруйні речовини діляться на стійкі (від декількох годин - до кількох тижнів) і нестійкі (десятки хвилин).

Отруйні речовини нервово-паралітичної дії є високотоксичними отруйними речовинами, що утримують фосфор.

Зарін -- безколірна чиста рідина із слабким фруктовим запахом, щільність 1,09 г/см3, температура кипіння 147°С, температура затвердіння від -30 до -50°С. Добре розчиняється у воді.

Зоман - безколірна рідина із слабким запахом камфори, щільність 1,01 г/см3, температура кипіння 185 - 187°С, температура затвердіння від - 30 до - 80°С. У воді розчиняється погано.

Ві-ікс - безколірна рідина, без запаху, щільність 1,07 г/см3, температура кипіння 237°С, температура затвердіння -50°С. Мала летючість.

Усі отруйні речовини нервово-паралітичної дії, проникають через неушкоджену шкіру. Потрапляючи в організм, вони знищують ферменти, які регулюють передачу нервових імпульсів у системи дихального центру, кровообігу, серцевої діяльності. Отруєння розвивається швидко. При малих токсичних дозах (легке ураження) виникає звуження зіниць очей (міоз), слинотеча, біль у грудях, утруднюється дихання. При важких ураженнях відразу настає утруднене дихання, сильне виділення поту, спазми в шлунку, рвота, з'являються судороги і параліч дихання.

Отруйні речовини загально-отруйної дії - це група швидкодіючих летючих отруйних речовин, які уражують кров і нервову систему.

Синильна кислота - безколірна летюча рідина з запахом гіркого мигдалю, температура кипіння 26°С, температура замерзання - 14°С, добре розчиняється у воді і органічних розчинниках.

Хлорциан - безколірна важка летюча рідина, температура кипіння 19°С, температура замерзання - 6°С. У воді розчиняється погано, в органічних розчинниках-добре.

При отруєнні цими речовинами відчувається металевий присмак у роті, стиснення в грудях, почуття сильного страху, важка задуха, судороги, параліч дихального центру.

Отруйні речовини задушливої дії уражують верхні дихальні шляхи і тканини легенів.

Фосген - безколірна рідина, температура кипіння 8,2°С, температура замерзання - 118°С. Це газ в 3,5 рази важчий за повітря. Вдихаючи його, людина відчуває запах зіпрілого сіна і неприємний смак у роті, кашель, стиснення в грудях. Через 4-6 год, стан ураженої людини різко погіршується. З'являється кашель з сильним виділенням пінистої рідини, дихання стає важким.

Отруйною речовиною шкірнонаривної дії є іприт.

Хімічно чистий іприт - масляна безколірна рідина, технічний - масляна рідина жовто-бурого і буро-чорного кольору із запахом гірчиці або часнику. Діє іприт у крапельно-рідинному, аерозольному і газоподібному станах. Легко проникає через шкіру і слизові оболонки, потрапляючи в кров і лімфу, розноситься по всьому організму і викликає загальне отруєння людини або тварини. Потрапляючи на шкіру, зумовлює її почервоніння через 4-8 гад, при більш важких ураженнях утворюються міхурі. Випари іприту викликають ураження очей і органів дихання. Вдихаючи випари Іприту, людина через 4-6 год. відчуває сухість і подразнення горла, різкий болючий кашель, потім, з'являється хрипота і втрата голосу, запалення бронхів і легень.

Отруйні речовини подразнюючої дії діють на слизові оболонки очей і верхніх дихальних шляхів.

Отруйні речовини психохімічної дії викликають тимчасові психози за рахунок порушення хімічної регуляції центральної нервової системи.

Для застосування отруйних речовин з метою ураження людей, зараження місцевості, об'єктів і т.д. використовуються хімічні засоби ураження, які включають сумісність хімічних боєприпасів і бойових приладів.

Хімічні боєприпаси - це бойові засоби одноразового використання. До них належать; артилерійні снаряди і міни; хімічні бойові частини ракет; хімічні фугаси; хімічні шашки, гранати і патрони.

Хімічні бойові прилади - засоби ураження багаторазового використання. До них належать: виливні авіаційні прилади (ВАП); механічні генератори аерозолей отруйних речовин. В останні роки США виробляють хімічну зброю нового типу - бінарні боєприпаси, їх дія базується на принципі сполучення компонентів отруйних речовин під час польоту ракети, бомби, снаряду.

У результаті застосування хімічної зброї може скластись важка хімічна ситуація із виникненням на значній площі зон хімічного зараження і вогнища хімічного ураження.

Територія, в межах якої в результаті дії хімічної зброї можливе ураження незахищених людей, сільськогосподарських тварин і рослин, називається зоною хімічного зараження. Вона включає територію, яка підлягала прямій дії хімічної зброї (район застосування) і територію, над якою розповсюдилась хмара забрудненого повітря із концентраціями, достатніми для ураження.

Зона хімічного зараження характеризується довжиною, глибиною і площею.

Розміри зони залежать від кількості застосованих отруйних речовин, їх типу, виду і кількості засобів доставки, метеорологічних умов і рельєфу місцевості.

У зоні хімічного зараження може виникнути одне або декілька вогнищ хімічного ураження. Вогнищем хімічного ураження називається територія, в межах якої внаслідок дії хімічної зброї, виникли масові ураження людей, сільськогосподарських тварин і рослин.

Вогнище хімічного ураження характеризується площею, його межі визначаються межами населеного пункту або його частиною, яка потрапила в зону хімічного зараження.

Сучасні отруйні речовини мають надзвичайно високу токсичність. Тому своєчасні дії населення, спрямовані на відвернення загрози ураження отруйними речовинами, в багатьох випадках, будуть залежати від знань про ознаки застосування хімічної зброї.

Якщо за літаком у повітрі з'являються темні полоси, що швидко осідають і розсіюються, у місцях вибуху авіаційної бомби або снаряду виникають білі або легкого забарвлення хмари, то є усі підстави вважати; у повітрі є отруйні речовини.

Крім нього, краплі отруйних речовин є добре помітними на асфальті, стінах будинків, листі рослин, на інших предметах. Про наявність отруйних речовин може свідчити і те, як під їх дією в'януть зелені рослини і квіти, гинуть птахи. Визначивши ознаки застосування отруйних речовин (або за сигналом), потрібно негайно одягнути протигаз, а при необхідності і засоби захисту шкіри; якщо поблизу є сховище, заховатись у ньому.

Перед тим, як зайти в сховище, необхідно зняти використані засоби захисту шкіри та верхній одяг і залишити їх у тамбурі. Це запобігає занесенню отруйних речовин у сховище.

Протигаз знімається після того, як людина зайшла у сховище. Якщо ви заховались у підвалі чи перекритій щілині, обов'язково одягніть протигаз. У сховищі потрібно перебувати до спеціального розпорядження про вихід із нього.

Виходити із вогнища ураження потрібно за напрямами, які позначені вказівками постів цивільної оборони (міліції). Якщо вказівок немає, потрібно рухатись перпендикулярно до напрямку вітру. По зараженій отруйними речовинами території треба йти швидко, але не бігти і не підіймати пилу. Не можна прихилятись до будинків і торкатись навколишніх предметів, Не треба наступати на видимі краплі і мазки отруйних речовин.

На зараженій території забороняється знімати протигаз та інші засоби захисту. Потрібно бути особливо обережним, рухаючись через парки, сади, городи і поля. На листі і гілках рослин можуть осідати краплі отруйних речовин.

Якщо це можливо, то потрібно уникати низин, долин і боліт, де можливим є тривалий застій випарів отруйних речовин. У містах такі випари можуть нагромаджуватись у зачинених кварталах, парках, а також у під'їздах і на горищах будинків.

Заражена хмара у місті розповсюджується на більшій відстані вулицями, тунелями, трубопроводами.

При попаданні крапель або мазків отруйних речовин на шкіру, одяг або засоби захисту, потрібно негайно їх зняти тампонами із марлі, вати, а якщо їх немає, то папером або будь--якою тканиною.

Після виходу із вогнища ураження, необхідно якнайшвидше провести повну санітарну обробку.

3.3 Вогнище бактеріологічного ураження, його характеристика, правила поведінки і дії населення

Бактеріологічна (біологічна) зброя - це боєприпаси і бойові пристрої, дії ураження яких засновані на використанні хворобоутворюючих властивостей мікроорганізмів і токсичних продуктів їх життєдіяльності.

Бактеріологічна зброя призначена для масового ураження людей, сільськогосподарських тварин, рослин і продуктів.

Основу бактеріологічної збро"І складають біологічні засоби - спеціально відібрані патогенні, хворобоутворюючі мікроорганізми і токсини, здатні викликати у людей, тварин і рослин масові важкі захворювання.

Хворобоутворюючі мікроорганізми - збуджувачі інфекційних хвороб людини і тварини в залежності від розмірів, будови і біологічних властивостей діляться на класи: бактерії (чуми, холери, сибірської язви); віруси (натуральної віспи, жовтої лихоманки); рікетсії (сипного тифу, п'ятнистої лихоманки); гриби (бластимікоз, гістоплазмоз).

Бактеріальні засоби можуть застосовуватись: аерозольним шляхом - розпилення бактеріальних засобів у повітрі силою вибуху вибухової речовини біологічного боєприпасу і з допомогою розпилюючих засобів; трансмісійним - використання біологічних носіїв захворювань (пацюків, мишей, бліх, комарів); диверсійним - ураження місць загального користування (водойми, водяні джерела, пункти харчування).

Боєприпаси і бойові пристрої, призначені для застосування біологічних засобів, називаються біологічними боєприпасами. Це можуть бути авіаційні бомби, касети, пристрої для розпилювання, боєприпаси реактивної артилерії, бойові частини ракет, портативні пристрої для диверсійного застосування бактеріологічних засобів.

Бактеріологічна зброя може застосовуватись як самостійно, так і разом з іншими видами зброї масового ураження. Найбільш характерними об'єктами для ураження бактеріологічною зброєю можуть бути великі політико-адміністративні і військово-промислові центри, райони, транспортні вузли, великі райони інтенсивного тваринництва і вирощування сільськогосподарських рослин.

Внаслідок застосування бактеріологічної зброї утворюється зона бактеріологічного (біологічного) зараження, всередині якої можуть виникнути одно або декілька вогнищ зараження. Вогнищем бактеріального зараження називають міста, інші населені пункти, об'єкти народного господарства і території, заражені бактеріальними засобами І які є джерелом розповсюдження інфекційних захворювань.

Своєчасність і ефективність вживання заходів захисту від бактеріологічних засобів, які складають основу дії ураження бактеріологічної зброї, будуть визначатись тим, наскільки добре вивчені ознаки бактеріологічного нападу. При спостереженні можна помітити: у місцях вибухів бактеріальних боєприпасів наявність крапель рідини або порошкоподібних речовин на ґрунті, рослинах і різних предметах, або при вибуху - утворення легкої хмари диму (туману); за літаком, що пролітає, з'являються полоси, які поступово осідають і розсіюються; скупчення комах і гризунів, найбільш загрозливих носіїв бактеріальних засобів; виникнення масових захворювань серед людей і сільськогосподарських тварин, також масовий падіж худоби.

Виявивши хоча б одну із цих ознак, необхідно негайно одягнути протигаз (респіратор, протипилеву тканинну маску або ватно-марлеву пов'язку), по можливості засоби захисту шкіри і повідомити в найближчий орган управління цивільної оборони або медичний заклад. З метою захисту від бактеріологічних засобів проводяться протиепідемічні і санітарно-гігієнічні заходи.

Приготування і вживання їжі повинно виключати можливість її зараження бактеріологічними засобами; різні види посуду необхідно мити дезинфікуючими розчинами або кип'ятити.

Для запобігання розповсюдження інфекційних захворювань за розпорядженням начальника цивільної оборони району і міста, а також об'єкта народного господарства застосовуються такі запобіжні заходи, як карантин і обсервація.

Карантин вводиться при явному встановленні факту застосування бактеріологічної зброї і головним чином у тих випадках, коли збудники хвороб, які були застосовані, належать до особливо загрозливих (чума, холера та інші). Карантинний режим - це повна ізоляція вогнища зараження від навколишнього населення, він має на меті не допустити розповсюдження інфекційних захворювань. На зовнішніх кордонах зони карантину вистзеїляється озброєна охорона, організується комендантська служба і патрулювання, регулюється рух. У населених пунктах і на об'єктах, де був встановлений карантин, організується місцева комендантська служба, проводиться охорона інфекційних ізоляторів і лікарень, контрольно-передавальних пунктів,

Із цього району вихід людей, вивід тварин і вивіз речей забороняється, дозволяється тільки вихід спеціальних формувань і видів транспорту.

Заняття у школі та інших навчальних закладах відміняються, проводяться заходи по роззосередженню населення, профілактичні і санітарно-гігієнічні заходи, санітарна обробка, дезинфекція, дезинсекція і дератизація.

Якщо встановлений вид забрудника не належить до групи особливо загрозливих, вводиться обсервація, яка має на меті проведення медичного нагляду за вогнищем ураження і проведення необхідних лікувально-профілактичних заходів. Ізоляційно-заборонні заходи при обсервації менш суворі, ніж при карантині.

Необхідно пам'ятати, що ні в якому разі не можна ухилятися від ліків, які запобігають захворюванню.

3.4 Найпростіші засоби масового ураження

У останніх війнах, які велись США і їх союзниками, у великих масштабах застосовувались прості засоби ураження, які мають великі можливості ураження живої сили, і в першу чергу цивільного населення. До них можна віднести: боєприпаси об'ємного вибуху; боєприпаси, що запалюються, осколочні, кульові, кумулятивні і бетонобійні, а також зброя високої точності.

Боєприпаси об'ємного вибуху - боєприпаси, принцип дії яких заснований на фізичному явищі - детонації, яка виникає в сумішах газів спалювання із повітрям.

Головним фактором ураження боєприпасу об'ємного вибуху є ударна хвиля, у якої надлишковий тиск у центрі вибуху досягає близько 3000 кПа, а на відстані 100 м може бути 100 кПа.

У запалюючих боєприпасах основу складають речовини запалювання, які діляться на групи: суміші запалювання на основі нафтопродуктів (напалми); металізовані суміші запалювання (пірогелі); терміт і термічні складники запалювання.

Речовини запалювання мають температуру горіння від 800° до 3000° і цим уражають людей, тварин при попаданні на тіло. Найбільшого ефекту захисту людей від зброї запалювання досягають захисні споруди. Засоби індивідуального захисту і верхній одяг захищають тільки від прямої дії вогнесумішей у момент їх застосування.

Фугасні, уламкові, кульові, кумулятивні і бетонобійнї боєприпаси є найкращим засобом для ураження цілей малих розмірів, а також розташованих на великих площах.

Ефективний захист від ударної хвилі і уламків простих боєприпасів забезпечують захисні споруди: сховища, укриття різних типів, перекриті щілини, а від кульових бомб - кам'яні і дерев'яні споруди. При їх відсутності можна заховатись у траншеях і нерівностях на місцевості.

До зброї високої точності, яка призначена для ураження цілей малих розмірів, належать авіаційні бомби керування, ракети керування повітря-земля, протирадіалокаційні ракети та ін.

Застосування цієї зброї вказує на її велику ефективну дію в ураженні об'єктів і живої сили.

4. Засоби захисту населення. Особливості захисту дітей

Захист населення у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу є головною задачею цивільної оборони і досягається максимальним виконанням усіх захисних заходів, найкращим використанням всіх способів і засобів захисту.

Обсяг і характер заходів захисту населення визначаються у кожному конкретному випадку з урахуванням особливостей окремих районів і об'єктів народного господарства, а також можливості виникнення екстремальних ситуацій і ураження ядерною, хімічною і бактеріологічною зброєю.

4.1 Організація захисту населення

До основних способів захисту населення в екстремальних ситуаціях належать:

1. Організація своєчасного повідомлення населення про екстремальні ситуації.

2. Евакуація населення із загрозливих районів.

3. Укриття населення в захисних спорудах ЦО.

4. Використання населенням індивідуальних засобів захисту.

Крім цього, для забезпечення захисту населення виконується:

- загальне навчання населення способам захисту;

- організація радіаційної, хімічної і бактеріологічної розвідки;

- виконання режимів захисту на об'єктах народного господарства і правил поведінки населення в зонах зараження;

- проведення рятівних робіт.

Одним із важливих факторів, які впливають на захист населення, є його своєчасне повідомлення про екстремальні ситуації, які можуть виникнути як в мирний, так і у воєнний час.

Для оповіщення населення цивільна оборона і місцеві органи влади використовують радіотрансляційну мережу. У нашій.країні немає жодного міста, де не було б радіотрансляційного вузла. Більшість підприємств, навчальних закладів мають свої місцеві радіотрансляційні мережі. В Україні створена система телевізійних і радіомовних станцій. Кожна сім'я має радіоприймач, телевізор або радіоточку.

Оповіщення населення в екстремальних ситуаціях мирного часу і в умовах війни проводиться засобом передачі мовної інформації з використанням радіо і телебачення. Щоб привернути увагу населення перед передачею мовної інформації, включаються сирени, виробничі гудки та інші сигнальні засоби, що означає передачу попереджувального сигналу “Увага всім”, за яким населення зобов'язане включити радіотрансляційні і телевізійні приймачі і прослухати повідомлення штабу цивільної оборони про те, що сталось чи може статись, а також правила поведінки.

Для того, щоб своєчасно отримати сигнали оповіщення, необхідно на кожному підприємстві, у кожному закладі, в тому числі і навчальному, у кожному домі тримати радіоточку увімкненою, радіоприймачі настроїти на одну із мовних станцій країни, а телевізори - на головну програму свого телецентру.

Усе це дозволить населенню у будь-який час прийняти розпорядження органів влади і сигнали оповіщення цивільної" оборони, а разом з тим і своєчасно підготуватись до захисту і організації захисту дітей.

Почувши повідомлення про надзвичайні обставини, для захисту дітей в залежності від ситуації необхідно вжити наступні заходи:

- уточнити всі питання, які пов'язані з укриттям дітей в захисних спорудах;

- отримати для дітей засоби індивідуального захисту органів дихання і медичні засоби захисту;

- виготовити прості засоби захисту органів дихання дітей і підготувати їх одяг для захисту від радіоактивних, отруйних речовин і бактеріальних засобів;

- тренувати дітей використовувати засоби індивідуального захисту;

- підготувати все необхідне для можливої евакуації дітей або перебування їх довгий час у захисних спорудах;

- ознайомити дітей старшого віку з сигналами оповіщення цивільної оборони і правилами поведінки.

Одним із засобів захисту населення є своєчасна евакуація людей із загрозливих районів.

Отримавши розпорядження щодо проведення евакуації, начальники і органи управління цивільної оборони міста та районів разом з евакуаційними комісіями і службами цивільної оборони у відповідності до плану проводять оповіщення керівників підприємств, організацій, навчальних закладів, будинкових управ і т.д., а через них робітників, службовців, їх сім'ї і усе населення про час прибуття на збірні евакуаційні пункти для евакуації.

Отримавши повідомлення про евакуацію необхідно:

- зібрати необхідні речі, підготувати засоби індивідуального захисту органів дихання, документи і гроші;

-у квартирі відключити усі енергосистеми, зачинити вікна, двері в кімнатах;

- відправитись на евакуаційний збірний пункт.

Із документів необхідно мати: паспорт, військовий квиток, трудову книжку або пенсійну книжку, диплом (атестат) про освіту, свідоцтво про одруження і народження дітей.

Потрібно взяти продуктів харчування на 2-3 доби. Це можуть бути консерви, концентрати, сухарі і вода, із речей беруть найнеобхідніше - одяг, взуття, білизну.

Підбираючи одяг і взуття для дітей, необхідно враховувати їх захисні властивості і пору року. Для дітей до 3-х років слід підготувати запас дитячих продуктів, яких на пунктах харчування може не бути - дитяче харчування, сухе молоко, консервовані соки і т.д. Всі продукти повинні бути упаковані в поліетиленові пакети. Для дошкільнят необхідно, крім цього, взяти їх улюблені іграшки.

До валізок (рюкзаків) з речами і продуктами харчування старших дітей необхідно прикріпити бірку, де вказати прізвище, ім'я і no-батькові дитини, домашню адресу і пункт евакуації.

Аналогічні відмітки необхідно зробити дітям дошкільного віку: у внутрішню кишеню одягу, який вони постійно носять, необхідно вкласти картку з іменем, no-батькові і прізвищем дитини, рік її народження, місце проживання і місце роботи батька та матері або, ще краще, написати ці дані на клаптику білої матерії і причепити її до внутрішнього боку одягу дитини під комір.

Евакуація дітей може проводитись різними способами. Переважно вони будуть евакуюватись разом з родичами. У цьому випадку родичі повинні взяти підготовлені речі і прибути на збірний евакуаційний пункт. Необхідно уважно слідкувати за дітьми, не дозволяти їм відходити від себе. Діти старшого віку можуть евакуюватись самостійно.

Діти, які перебувають у відомчих дитячих закладах (школи-інтернати, дитячі садки, будинки сиріт і т.д.) евакуйовуються у складі дитячого закладу.

Отримавши повідомлення про евакуацію, керівники цих закладів повинні повідомити про це родичів дітей, якщо вони є, уточнити списки дітей, які евакуйовуються. Люди, які прибувають на збірний евакуаційний пункт, реєструються, а потім розподіляються по видах транспорту і рухаються ешелоном або автоколоною, а люди, які йдуть пішки, - рухаються колонами.

У міру прибуття транспорту, зареєстровані на збірному евакуаційному пункті особи, скеровуються на місце (станції) посадки на транспорт.

Усе населення, яке прибуло у призначені райони після евакуації, повинна пройти реєстрацію на прийомних евакуаційних пунктах і за вказівками їх робітників розміститись для проживання.

4.2 Колективні засоби захисту

Укриття населення в захисних спорудах є найбільш надійним способом захисту від зброї масового ураження та інших сучасних засобів нападу, а також від радіоактивного забруднення при аваріях на атомних об'єктах і об'єктах, які мають сильнодіючі отруйні речовини.

Захисні споруди - це інженерні споруди, спеціально призначені для захисту населення від зброї масового ураження.

У залежності від захисних властивостей ці споруди поділяються на:

- сховища;

- протирадіаційні укриття;

- найпростіші укриття.

Сховище - це споруда герметичного типу, яка забезпечує захист людей від усіх факторів ураження ядерної зброї, отруйних речовин і бактеріальних засобів, а також від високих температур і шкідливих газів у зонах пожеж.

Люди можуть перебувати у сховищах довгий час, навіть у завалених сховищах безпека "їх забезпечується протягом декількох діб. Надійність захисту досягається за рахунок підвищення міцності конструкцій, а також за рахунок санітарно-гігієнічних умов, які забезпечують нормальне життя людей у сховищах у випадку зараження навколишнього середовища на поверхні радіоактивними, отруйними речовинами і бактеріальними засобами або виникнення масових пожеж,

За місцем розміщення сховища бувають:

- вбудовані у підвальному або напівпідвальному приміщенні будинку;

- розміщені окремо.

Усередині сховища є різні приміщення, які поділяються на головні і допоміжні.

До головних належать приміщення, де розташовуються люди, і тамбури-шлюзи.

Допоміжні - це фільтровентиляційні камери, санітарно-побутові, приміщення дизельної електростанції, захисні входи і виходи, медична кімната, склад для продуктів.

Приміщення для людей планується із розрахунком 0,5 м2 площі підлоги і 1,5 м3 внутрішнього об'єму на одну людину. Головні приміщення діляться на відсіки, розраховані на 30-75 чоловік. У відсіках обладнуються два- або триярусні нари - лавки для сидіння і полиці для лежання із розрахунком: для сидіння 0,45x0,45 м і лежання - 0,55-1,8 м. Висота приміщення - не менше 2,2 м. Кількість місць для лежання -20-30% від загального числа.

Тамбури-шлюзи призначені для перепуску людей у сховище після команди «Закрити захисні споруди» без порушення захисних властивостей і герметичності сховища. Вони бувають одно- і двокамерними в залежності від вмістимості сховища. Двері тамбура-шлюзу захисні - герметичні.

У фільтровентиляційній камері розміщуються фільтровентиляційний агрегат, який забезпечує вентиляцію приміщень сховища та очищення повітря від радіоактивних, отруйних речовин і бактеріальних засобів.

Санітарно-побутові приміщення обладнуються окремо для чоловіків і жінок в ізольованих приміщеннях.

Приміщення для дизельної електростанції розмішується біля зовнішньої стіни і відділяється від інших приміщень стінкою, яка не горить,

Сховище має не менше, ніж два входи, що розмішені на протилежних боках. Вони об'єднуються тамбурами. Двері у тамбурах: зовнішні - захисні і герметичні, внутрішні - герметичні.

Збудоване сховище повинно мати аварійний вихід. Це підземна галерея з виходом через вертикальну шахту, яка закінчується сильним оголовком на територію, що не завалюється зруйнованими будинками.

Медична кімната обладнується із розрахунком 9 м2 при вмістимості сховища 900-1200 чоловік.

Кімната для продуктів повинна бути ізольована від основного приміщення.

У сховищі обладнуються різні інженерні системи: електрозабезпечення, водозабезпечення, опалення, забезпечення повітрям і каналізація.

Електрозабезпечення сховищ проводиться від зовнішніх джерел. При аварійному варіанті існує дизельна електростанція.

Водозабезпечення - від водопровідної мережі. Робляться запаси води - 2-3 л на людину на добу. У великих сховищах може обладнуватись водозабезпечеиня з артезіанських джерел.

Опалення - від опалювальної мережі, автономне (пічки, опалювачі, нагрівачі і т.д.).

Каналізація -- від об'єктової або міської мережі, а також встановлюється аварійний резервуар. Для збору сухих відходів встановлюються паперові мішки або пакети із розрахунком 2 кг на одну людину.

Забезпечення повітрям проводиться при наступних режимах: режим чистої вентиляції, режим фільтровентиляції, режим повної вентиляції.

У режимі чистої вентиляції повітря очищується від грубодисперсного радіоактивного пилу. У режимі фільтровентиляції повітря очищується від решти радіоактивних речовин, а також від отруйних речовин і бактеріальних засобів.

Режим повної ізоляції сховища із регенерацією повітря передбачається тоді, коли сховище розміщене в місцях, де можлива пожежа або загазованість території сильнодіючими отруйними речовинами.

У приміщеннях сховища розміщуються, крім цього, комплект засобів для проведення розвідки, захисний одяг, засоби гасіння пожежі, аварійний запас інструменту.

У сховищі повинна бути документація, яка визначає характеристику і правила його утримання, план, табелі оснащення, схему мереж, журнал перевірки стану сховища.

Захист від радіоактивних речовин, крім сховищ, забезпечують протирадіаційні укриття (ПРУ). Вони надійно захищають людей від опромінювання і попадання радіоактивних речовин в органи дихання, на шкіру і одяг. ПРУ, крім цього, здатні захистити людей від світлового опромінювання, проникаючої радіації, частково від ударної хвилі, від прямого попадання на шкіру і одяг людей крапель отруйних речовин і аерозолей бактеріальних засобів.

ПРУ обладнують із розрахунком найбільшого коефіцієнту захисту. Вони споруджуються перш за все у підвальних приміщеннях будинків і споруд.

У якості ПРУ можуть бути використані і наземні поверхи будинків. Найбільш придатними для цього є кам'яні і цегляні будинки.

У сільській місцевості під ПРУ можна використати підвали, а також овочесховища. У деяких випадках можна збудувати окремі ПРУ і використати гірські виробітки та печери.

У ПРУ є головні приміщення і допоміжні. До головних належать приміщення для людей, а до допоміжних - санітарні вузли, приміщення для вентиляційного обладнання, приміщення для збереження забрудненого верхнього одягу.

Приміщення для людей будується із розрахунком 0,5 м2 площі підлоги на одну людину і оснащується нарами для сидіння і лежання.

Санітарні вузли обладнуються окремо для жінок і чоловіків.

У ПРУ, які вміщують більше 300 чоловік, повинно бути приміщення для вентиляційного обладнання, розмір якого визначається габаритами обладнання.

Приміщення для зберігання забрудненого одягу обладнується біля входу.

Для забезпечення життя в ПРУ необхідними є наступні системи: вентиляція, водозабезпечення, освітлення, опалення, каналізація.

Вентиляція може бути вимушена або природна. Остання застосовується в укриттях, які вміщують до 50 чоловік.

Водозабезпечення можливе від водопровідної мережі, також можна зробити запас води із розрахунком 3-4 літри на добу на одну людину.

Освітлення здійснюється від загальної електромережі, при її відсутності використовують лампи, ліхтарі, свічки і т.д.

Опалення здійснюється від загальної опалювальної мережі, пічок та ін. теплових приладів.

Каналізація -- централізована або обладнуються ями вигрібання.

У ПРУ обладнується не менше двох входів, у які вставляють прості двері, що ущільнюються в місцях прилягання у дверних коробках.

Пристосування підвалів і внутрішніх приміщень у будинках для ПРУ, як правило, зводиться до виконання наступних видів робіт: підвищення захисних властивостей приміщень і вмонтування в них вентиляції.

Найбільш доступними простими укриттями є щілини - відкриті і перекриті. Щілини при необхідності можна будувати на території підприємства, організацій, навчальних закладів, а також у житлових районах.

На першій стадії щілину прокопують глибиною до 200 см, шириною зверху 110-120 см і на дні-до 80 см, Довжина щілини визначається кількістю людей, які розміщуються в ній із розрахунком 0,5 -- 0,6 м на одну людину, мінімальна вмістимість щілини - від 10 до 15 чоловік, найбільша - 50 чоловік.

З метою послаблення дії ураження ударної хвилі на людей щілину роблять зигзагоподібною або ламаною, довжина прямої ділянки не більше 15 м. У слабких ґрунтах проводять обшивання стін щілини.

Для перекриття щілини необхідно використати колодки або накатники товщиною 10-15 см, залізобетонні елементи, металопрокат і т.д.

На перекриттях встановлюють гідроізоляцію і засипають ґрунтом товщиною 50-60 см. Входи у щілину обладнують дверима або приставними щитами.

Для вентиляції з протилежного боку входу обладнують витяжну коробку, яка повинна виходити на поверхню на висоту 1,5-2 м. У перекритій щілині необхідно мати освітлення.

Укриття населення в захисних спорудах, включаючи і прості укриття, проводиться за відповідними сигналами оповіщення цивільної оборони, або за рішенням самої людини в залежності від обстановки.

Заповнення захисних споруд проводиться організовано і швидко. Люди розташовуються в них за вказівками коменданта (старшого) споруди: ті, які прибули з дітьми, розташовуються у місцях спеціально відведених для них, як правило, поблизу каналів, що подають повітря.

Дотримання строгої дисципліни - одна із головних умов надійного захисту.

У сховищах і укриттях необхідно зберігати тишу. Не дозволяється без потреби ходити у приміщенні сховища або укриття, самостійно включати і виключати освітлення, інженерні агрегати і мережі, відчиняти і зачиняти двері і відхиляти фіранки. Забороняється запалювати свічки, нафтові лампи, саморобні світильники тощо.

У сховищах і укриттях можуть організовуватись бесіди, читання вголос і слухання радіопередач, дозволяється грати в тихі ігри (шахи, шашки та ін.).

Для дітей дошкільного віку можна організувати неголосне читання цікавих казок, а школярам дати цікаву книжку. Діти, які перебувають у сховищах і укриттях, повинні строго виконувати усі вказівки дорослих.

Дорослі при перебуванні в захисних спорудах разом з дітьми повинні виявляти спокій і витримку, не вести в присутності дітей розмов, які можуть викликати у них страх. Умілі і спокійні дії дорослих будуть добре впливати на дітей.

4.3 Індивідуальні засоби захисту

У комплексі захисних заходів важливе значення має забезпечення населення засобами індивідуального захисту і практичне навчання правильно і вміло їх використовувати.

Індивідуальні засоби захисту призначені для захисту людини від радіоактивних, отруйних речовин і бактеріальних засобів.

За своїм призначенням індивідуальні засоби захисту поділяють на: засоби захисту органів дихання і засоби захисту шкіри людини. До перших належать протигази, респіратори і прості засоби захисту.

Протигази поділяються на фільтруючі й ізолюючі.

Фільтруючі протигази є основним засобом захисту людини від попадання в органи дихання, на очі і обличчя радіоактивних, отруйних речовин і бактеріальних засобів.

Принцип захисної дії їх заснований на очищенні (фільтрації) повітря, що вдихається, від різних шкідливих сумішей.

Для дорослого населення в системі цивільної оборони можуть бути використані фільтруючі протигази марки ГП-5, ГП-5 м, ГП-7.

Протигази ГП-5, ГП-5м комплектуються фільтропоглинальною коробкою малого розміру (типу ГП-5), а для лицьової частини - шолом-маскою. В комплект протигазу ГП-5м входить шолом-маска з мембранною коробкою, де розміщується переговорний пристрій.

Протигаз буде надійним засобом захисту, якщо лицьова частина підібрана за розміром, а протигаз підігнаний і справний. Після отримання протигазу, необхідно його оглянути І перевірити усі частини, потім правильно зібрати і перевірити його герметичність. Перевірений і справний протигаз у зібраному виді кладуть у сумку і носять на лівому боці лямкою через праве плече, клапаном від себе.

Для захисту органів дихання дітей призначені наступні протигази:

- ДП-6м - дитячий протигаз, тип шостий, малий для дітей молодшого віку (від 1,5 до 12 років). Він комплектується полегшеними коробками фільтро-поглинання типу ДП-6м, а для лицьової частини-масками МД-1 (маска дитяча, тип перший) чотирьох зростів - 1,2, 3 і 4-го. Маски перших трьох зростів мають гарантійні стрічки, які не дозволяють дитині без допомоги дорослого зняти масках, у маски 1-го зросту з'єднуюча трубка прикріплена збоку біля клапанної коробки,

- ДП-6 -- призначений для дітей старшого віку (від 12 до 16 років) - маска МД-1 одного 5-го розміру.

- ПДФ-7 - протигаз дитячий фільтруючий дошкільний для дітей від 1,5 до 7 років - чотирьох розмірів.

- ПДФ-Ш - протигаз фільтруючий шкільний для дітей від 7 до 17 років - маски МД-3 двох розмірів - 3-го і 4-го, або шолом-маска чотирьох розмірів - 0,1,2, і 3-го.

До комплекту будь-якого дитячого протигазу входить сумка для його збереження і засіб від запітнілості скла окулярів.

Підбір і пристосування лицьової частини протигазу для дітей дошкільного і шкільного віку проводиться дорослими; діти старшого віку можуть підібрати і пристосувати лицьову частину самостійно.

При підборі маски для будь-якого дитячого протигазу у дітей вимірюють висоту обличчя, потім за таблицею визначають необхідний зріст маски.

Перевірку, збір і укладання дитячих протигазів проводять дорослі; діти старшого віку можуть робити це самостійно,

Протигази діти носять в таких же положеннях, як і дорослі: «похідному», «на готові» і «бойовому». В «похідному» положенні дитячий протигаз носиться на лівому боці (через те, що довжина з'єднуючої трубки лицьової частини невелика), протигази для дітей молодшого віку в положенні «на готові» і «бойове» носять на грудях.

Дітям молодшого віку протигази, як правило, одягають дорослі. Для цього дитину необхідно поставити спиною до себе (маленьку дитину - між коліна спиною до себе) так, щоб голова її впиралась у вас. Потім взяти маску двома руками за скроневі і шийні стрічки і, пересуваючи пальці рук, одягнути маску на обличчя дитини, розрівняти наголівник на потилиці і зав'язати гарантійні стрічки.

Діти старшого віку одягають протигази самостійно.

Ізолюючі протигази (ІП-4, ІП-5, ІП-46) - повністю ізолюють організм людини від навколишнього середовища і, як правило, надходять на оснащення формувань ЦО.

Респіратори - застосовуються для захисту органів дихання від радіоактивного пилу і при діях у вторинній хмарі бактеріальних засобів.

У системі ЦО для дорослого населення використовується респіратор Р-2. Вони є трьох розмірів -1,2, 3-го.

Підбір розміру респіратора проводиться як і зріст маски протигазу - вимірюванням висоти обличчя людини.

Одягання респіратора проводиться за командою «Респіратор одягнути» або самостійно. При одяганні респіратора не потрібно сильно притискати півмаску до обличчя і сильно стискати носовий зажим.

Для захисту дітей застосовується респіратор Р-2д. Він є чотирьох розмірів і призначений для дітей від 7 до 17 років, респіратор Р-2д за призначенням дії і використанням аналогічний респіратору Р-2.

До простих засобів захисту належать протипилова тканинна маска ПТМ-1 і ватно-марлева пов'язка, які захищають органи дихання людини від радіоактивних речовин, а також при дії у вторинній хмарі бактеріальних засобів.

Для захисту від отруйних речовин прості засоби, як і респіратори, не можуть застосовуватись ПТМ-1 складається із двох головних частин корпусу і кріплення. Корпус і кріплення маски можуть виготовлятися як із нових матеріалів, так і з поношених текстильних виробів.

Ватно-марлева пов'язка виготовляється наступним шляхом. Беруть шматок марлі довжиною 100 см і шириною 50 см; в середній частині шматка на площі 30x20 см кладуть-рівний шар вати товщиною приблизно 2 см; вільні від вати кінці марлі по всій довжині шматка з обидвох боків завертають, закриваючи вату; кінці марлі (біля 30-35 см) з обидвох боків посередині розрізають ножицями, утворюючи дві пари зав'язок; зав'язки закріплюють стібками ниток

Ватно-марлева пов'язка для дітей виготовляється Із шматків марлі розміром 80x40 см; шар вати накладають на марлю розміром 20x15 см, товщиною 1-2 см.

Для захисту дітей віком до 1,5 року використовується камера захисна дитяча (КЗД-4 І інші). Вона складається із оболонки, металевого каркасу, зажиму і плечової стрічки. В оболонку вмонтовані два дифузійно-сорбірні елементи і вікно, через яке можна слідкувати за поведінкою і станом дитини. У зібраному стані камеру тримають у дитячій кімнаті.

При необхідності дитину кладуть всередину камери ногами в бік вхідного отвору, в камеру кладуть пляшку з дитячим харчуванням, іграшку і одну-дві пеленки про запас. Після цього ретельно герметизується вхідний отвір, для чого зажимом, який складається з двох пластмасових пластин і гумового кільця стяжки, стягують гумову тканину вхідного отвору. Влітку температура в камері буде на 3-40C вища, ніж на дворі, а взимку такою ж.

Захисна камера може переноситись на стрічці в руках або через плече, а також встановлюватись на шасі дитячої коляски або на санки.

Дитину можна вийняти із камери за командою, яка дозволяє зняти засоби захисту. Той, хто бере дитину, повинен бути в незараженому одязі, використана камера підлягає обеззаражуванню.

Засоби захисту шкіри людини поділяються на ізолюючі і фільтруючі.

До ізолюючих належать: захисний комбінезон; легкий захисний костюм Л-1; загальновійськовий захисний комплект.

До фільтруючих - комплект захисного фільтруючого одягу. Всі ці засоби захищають людей, які перебувають на території сильно зараженій радіоактивними, отруйними речовинами і бактеріальними засобами.

Для захисту населення може використовуватись виробничий одяг - куртки і штани, комбінезони, халати з капюшоном зшиті, як правило, з брезенту, вогнезахисної або гумової тканини і грубого полотна,

Можна використовувати плащі і накидки, пальто, гумові чоботи, боти і галоші. Для захисту рук можуть бути шкіряні рукавиці.

Жінкам, що перебувають на зараженій території, рекомендується одягати штани. Простий одяг можна змочити спеціальним розчином, виготовленим на основі миючих засобів, тоді він добре захищає від випарів аерозолей отруйних речовин.

Засоби захисту органів дихання і шкіри виготовляються промисловістю. На об'єкти народного господарства вони надходять централізовано і призначені головним чином для оснащення формувань, робітників і службовців підприємства.

Засоби захисту зберігаються у спеціальних складах у кожному цеху (відділі) підприємства, а у школі - у завгоспа. При необхідності робітники і службовці отримують засоби захисту за місцем праці. Діти, які відвідують дитячі дошкільні установи, отримують їх там, а школярі - у школах, непрацююче населення за місцем проживання через ЖЕКи і будинкові управи

До медичних засобів захисту належать: аптечка індивідуальна АІ-2 і пакет перев'язочний індивідуальний.

Аптечка індивідуальна АІ-2 призначена для надання самодопомоги і взаємодопомоги при ураженнях і опіках, а також для запобігання і ослаблення дії отруйних речовин, бактеріальних засобів та іонізуючих випромінювань. Має лікарські засоби, антидот і радіо протектори.

У гнізді № 1 міститься шприц-тюбик із засобом проти болю. Застосовують при переломах, великих ранах і опіках.

У гнізді № 2 у червоному пеналі - препарат тарен для ослаблення дії отруйних речовин нервово-паралітичної дії. Вживати по одній таблетці при можливому отруєнні отруйними речовинами, повторне вживання через 5-6 год. У гнізді №3 у білому пеналі міститься протибактеріальний препарат сульфадиметоксин. Приймати 7 таблеток у першу добу в один прийом, а в наступні дві доби по 4 таблетки при появі шлунково-кишкових розладів після опромінення.

У гнізді № 4 в двох пеналах рожевого кольору міститься радіозахисний препарат №1 цістамін. Приймають при загрозі опромінювання 6 таблеток за один прийом, через 4-5 год можна ще 6 таблеток.

У гнізді №5 у двох чотиригранних пеналах без забарвлення міститься протибактеріальний препарат №1. Прийняти 5 таблеток, через 6 годин ще 5 таблеток при загрозі опромінювання або бактеріальному зараженні.

У гнізді №6 у пеналі білого кольору є радіозахисний препарат - калій йодистий. Приймати по одній таблетці упродовж 10 днів після випадання радіоактивних опадів.

У гнізді №7 у пеналі голубого кольору міститься протиблювотний препарат етаперазін. Приймати одну таблетку зразу після опромінення або при пошкодженнях голови.

Необхідно пам'ятати, дітям до 8 років на один прийом дають 1/4 таблетки; дітям від 8 до 15 років - 1/2 таблетки. Пакет перев'язочний індивідуальний призначений для перев'язки ран, пошкоджень і т.д.

5. Санітарна обробка людей. Захист і знезараження води, продуктів і речей

У вогнищі масового ураження виникає зараження людей, їх одягу, води і продуктів харчування, будинків, території і т.д. отруйними, радіоактивними речовинами і бактеріальними засобами. Для того, щоб запобігти дії цих факторів ураження на людину, необхідно вилучити, знешкодити, знезаразити ОР, РР, БЗ.

З цією метою організовується спеціальна обробка населення, майна, одягу, техніки, продуктів харчування, води та ін.

Контроль за ними заходами, а також лабораторний аналіз проб (води, продуктів, фуражу і т.д.) із вогнища виконується медичною службою ЦО.

Спеціальна обробка включає

1. Санітарну обробку людей.

2. Дезактивацію різних об'єктів.

3. Дегазацію різних об'єктів.

4. Дезинфекцію різних об'єктів.

5.1 Санітарна обробка населення

Санітарна обробка - це комплекс заходів, спрямований на знезараження тіла людини, а також її одягу і взуття від збудників хвороби і їх носив, токсинів, радіоактивних і отруйних речовин, що потрапили на них.

У залежності від обставин, наявності часу і необхідних засобів, санітарна обробка може проводитись частково або повністю.

Часткова санітарна обробка людей проводиться негайно при зараженні ОР і БЗ або відразу після виходу із зараженої зони при зараженні РР. Часткова санобробка виконується самостійно або при взаємодопомозі.

Часткову санітарну обробку людей при зараженні РР проводять у наступному порядку: не знімаючи протигазу (респіратора), верхній одяг чистять, витріпують, вибивають палицею, обмітають віником або жгутом із трави. Взуття протирають вологою ганчіркою або обмивають водою, снігом. Закінчивши обробку одягу і взуття, очищають від пилу сумку протигазу, а коробку і маску обтирають мокрою ганчіркою. Після цього знімають протигаз (респіратор) і рукавиці, обмивають обличчя, шию і руки не зараженою водою і протирають рідиною із протихімічного пакета ІПП-8, ІПП-10. На заключній стадії слід прополоскати водою, або 2-пропент-ним содовим розчином рот і горло, почистити ніс. Після часткової санітарної обробки радіоактивне зараження одягу і тіла може залишатись і буде вищим від допустимого рівня. У такому випадку необхідно направити людей на санітарно-миючі пункти (СМП) для проведення повної санітарної обробки.

Часткова санітарна обробка людей при зараженні отруйними речовинами проводиться негайно (не пізніше 5 хв.) після їх застосування. Для цього використовується індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8, ІПП-10.

Виявивши краплі ОР, необхідно витягти із пакета флакон з дегазуючою рідиною, змочити марлеву салфетку, протерти нею відкриті ділянки шкіри, одягу і лицьову частину протигазу. При відсутності індивідуального протихімічного пакета краплі ОР можна обережно зняти тампоном вати, бинтом чи шматком тканини. Обробку проводять в одному напрямку від периферії до центру місця ураження. При першій можливості місця, що обробляються, потрібно вимити водою з милом І протерти чистим рушником (шматком тканини).

Після виходу із вогнища хімічного зараження у спеціально відведеному місці обережно знімають засоби захисту шкіри так, щоб вони не доторкались до чистої білизни і одягу. Потім, не знімаючи протигазу, ретельно оглядають відкриті ділянки шкіри, одяг і взуття.

Виявивши на шкіри краплі або мазки ОР, їх знову знімають за допомогою марлевого тампона, що змочений рідиною із протихімічного пакета.

Заражені ділянки одягу теж обробляють рідиною із ІПП-8. Взуття ретельно протирають ганчіркою, папером, травою.

По закінченні знезараження взуття, руки і відкриті ділянки шкіри обробляють рідиною ІПП--8. При відсутності ІПП-8 знезараження нервово-паралітичних речовин може проводитись шляхом обробки 12,5- процентним розчином аміаку, 3-процентним розчином перекисню водню, 8-процентним розчином персолі і т.д.

Часткова санітарна обробка в бактеріологічному вогнищі зараження полягає у проведенні заходів щодо знищення, знезараження хворобоутворюючих мікробів і їх токсинів на поверхні тіла людини і дезинфекції (дєзінсекції) одягу, взуття і засобів індивідуального захисту. Часткова санітарна обробка проводиться у протигазі (масці) відразу після зараження біологічними засобами. Ганчіркою, тампоном, носовою хусточкою, що змочені рідиною ІПП-8, протирають обличчя (крім очей), шию, руки. Можна помити чистою водою з милом відкриті ділянки шкіри.

При комбінованому ураженні РР, ОР І БЗ перш за все знезаражують ОР, які потрапили на шкіру і одяг. Потім шляхом витріпування і миття знешкоджують біологічні засоби, що осіли на одязі, взутті і засобах індивідуального захисту.

Якщо дозволяють обставини, верхній одяг знімають, але так, щоб відкриті ділянки шкіри тіла не торкались внутрішньої поверхні. Якщо санітарна обробка проводиться на зараженій місцевості, верхній одяг не знімають, часткова санітарна обробка не забезпечує зменшення усіх патогенних (хвороботворних) мікробів, токсинів, тому населення надалі проходить повну санітарну обробку, не виходячи із вогнища ураження.

Часткова санітарна обробка, як правило, завершується повною санітарною обробкою, що включає миття усього тіла мочалкою з милом (замість мила можна використати спеціальні миючі засоби) під душем. При зараженні OР і РР необхідно промити очі, ніс, ротову порожнину 0,5- процентним розчином соди.

При зараженні бактеріологічними засобами відкриті частини тіла перед миттям дезінфікують 2-процентним розчином хлораміну.

При повній санітарній обробці обов'язково проводять знезараження одягу і взуття або їх заміну.

Повна санітарна обробка проводиться у спеціальних закладах СПМ - санітарний пункт миття або у будь-яких приміщеннях, що оснащені душами.

У польових умовах з цією метою організовується ПСО (пункт спеціальної обробки), який розгортається хімічною службою.

Планування СПМ повинно бути таким, щоб при санітарній обробці не було потоків людей, які б зустрічались чи перетиналися, і забезпечувалось їх послідовне проходження через приміщення з початку обробки до її закінчення.

Як стаціонарні, так і польові пункти працюють за типом санітарного пропускника, обов'язково дотримується пропускний або поточний метод; ті, що проходять санітарну обробку, рухаються в одному напрямі; оброблені не зустрічаються, не торкаються заражених, необроблєних.

Санітарний пропускник має: роздягалку, де уражені знімають одяг і взуття; миюче і душове відділення для миття, вбиральню, де потерпілі одягають знезаражений одяг; камерне відділення, де проводиться знезараження одягу і взуття.

Порядок проведення повної санітарної обробки є наступним: із району очікування по черзі групами по 30-40 чоловік (окремо чоловіки і жінки) скеровуються на КРП (контрольно-розподільний пост), де виявляється ступінь зараження одягу, шкіри і порядок проведення обробки. Люди, ступінь зараження одягу і шкіри яких вищий від допустимої норми, скеровується у район збору. Та частина людей, яка потребує миття, скеровується в роздягальне відділення. Тут вони знімають одяг, здають на збереження документи і цінності, потім приходять у приміщення, де медичні працівники оглядають їх з метою виявлення різних видів пошкоджень ділянок шкіри. При їх виявленні ці місця заклеюються пластирем або медичним клеєм, При вході у миюче приміщення люди отримують мило, мочалки. Для раціонального використання теплої води під кожною душовою сіткою миються одночасно дві людини. При митті звертається особлива увага на обробку частин тіла з волосяним покривом.

На кожну людину виділяється по 30 г мила і 30-35 л води, що нагріта до температури 38-40°С. Санітарна обробка триває не більше 30 хв.

У збиральному відділенні після дозиметричного контролю люди отримують свій знезаражений одяг або одяг із обмінного фонду, одягаються і залишають СПМ.

5.2 Захист і знезараження води, продуктів і речей

Зараження продуктів харчування може виникнути при ненадійному захисті їх від дії ядерної, хімічної і бактеріологічної зброї, а також внаслідок аварій на промислових об'єктах, які мають радіоактивні і сильнодіючі отруйні речовини. У таких випадках характер і ступінь зараження залежить від властивостей заражуючої речовини і способу її застосування, а також від виду продуктів харчування та їх фізично-хімічних властивостей.

Заражене отруйними речовинами або бактеріологічними засобами повітря проникає в продукти харчування на глибину 3-10 мм, а інколи 2-3 см. Глибина проникнення крапель-но-рідинних ОР в продукти харчування значно більша - від декількох міліметрів до 10-15 см.

Радіоактивні речовини, випавши із хмари ядерного вибуху у вигляді радіоактивного пилу, заражують верхній шар продуктів харчування на глибину від 1-3 мм до 15-20 мм

У зв'язку з наявністю мінеральних солей, особливо повареної солі, в продуктах харчування під дією нейтронного потоку проникаючої радіації в продуктах може виникнути наведена радіоактивність. У таких продуктах, як солена риба і м'ясо, ковбасні вироби, консерви, наведена радіоактивність може бути досить високою.

Захист продуктів харчування від зараження OР, РР і БЗ досягається засобами зберігання у спеціально обладнаних складських приміщеннях і сховищах, а також збереження їх у тарі, яка має високі захисні властивості.

Захисні властивості тари залежать від матеріалу, з якого вона виготовлена, його товщини і герметичності конструкції.

Тара виготовлена зі скла, металу, геометрична за конструкцією повністю захищає продукти харчування від РР, ОР і БЗ. Дошкові і фанерні ящики, дерев'яні бочки можуть повністю захистити продукти харчування від зараження або значно зменшити його.

Тара, виготовлена з щільного картону і герметична за конструкцією, зменшує зараження крапельно-рідинними ОР і запобігає зараженню випарами отруйних речовин, радіоактивним пилом і бактеріальними засобами.

Упаковки з поліетилену, металевої фольги, плівочних полімерних матеріалів, якщо вони герметичні, забезпечують захист від паро- і туманоподібних ОР, радіоактивного пилу і БЗ.

М'яка тара, виготовлена із мішковини, не може бути герметичною і тому не захищає продукти харчування від зараження, але у значній марі знижує його і захищає від радіоактивного пилу.

У випадках, коли продукти харчування зберігаються у ненадійній тарі або зовсім без неї, зменшити зараження їх від РР, ОР і БЗ можна шляхом вкривання брезентами, захисним папером, товстим шаром соломи, землі або торфу, снігом, льодом та іншими засобами.

Для захисту продуктів харчування від зараження БЗ велике значення має також повне знищення гризунів, комах і кліщів, які можуть бути перенощиками збудників інфекції.

Заходи захисту необхідно проводити під час перевезення, зберігання продуктів і приготування їжі.

У домашніх умовах головним способом захисту продуктів харчування і запасів води від зараження є зберігання їх в герметичній тарі або використання захисних матеріалів:

- хліб, сухарі, кондитерські вироби зберігають в поліетиленових мішках і хлібницях;

- воду - у термосах, банках, пляшках;

- сипучі продукти (борошно, цукор, крупа) тримають у пакетах із щільного паперу або поліетиленових мішечках, скляних пляшках, банках;

- м'ясо, масло, ковбасу, рибу - в холодильниках, у скляних банках;

- овочі, фрукти - у дерев'яних ящиках, що вистелені зсередини плівкою, а зверху закриті мішковиною або плівкою.

У сучасних умовах може виникнути зараження водних джерел OP, РР і БЗ. Важливе значення для зараження води має характер і природа водяного джерела. Підземні води, артезіанські колодязі заражаються менше, ніж відкриті водойми.

Забезпечити захист води у відкритих джерелах практично неможливо, тому особливої уваги потрібно надати запасу води і закритим водним джерелам. У польових умовах створюються пункти водозабезпечення. Для захисту води на них використовуються гумові резервуари, металеві бочки, цистерни, каністри. Добре захищається вода в графинах, флягах, термосах, бідонах зі щільними пробками.

Для захисту від зараження криниці будуються у сховищах, які мають міцні стіни, перекриття зверху і щільні двері. Вода з криниць досягається одним відром або насосом. Таким же чином закриваються шахтні колодязі, бурові скважини, артезіанські колодязі.

Усі джерела питної води повинні охоронятись і бути під постійним наглядом медслужби. Якщо вони непридатні для використання, то біля них встановлюється відповідна табличка.

Захист медичного майна від ОР, РР і БЗ полягає у рівномірному розміщенні запасів, як правило в 2-3 місцях; в окремому збереженні горючих і отруйних речовин, кисню від іншого; збереженні медикаментів у надійній тарі і упаковці; використанні брезентів для укриття медичного майна на відкритих складах і при транспортуванні; використанні спеціального транспорту.

Препарати в ампулах, таблетках, препарати в сучасних металевих упаковках, порошкоподібні в пластмасових герметичних упаковках, шприци-контейнери практично повністю виключають зараження PР, OP і БЗ. Це ж можна сказати і про упаковки перев'язочного матеріалу - поліетиленових і щільнопаперових матеріалів.

Медичне майно упаковується у щільно закриті ящики, бікси та іншу тару, їх зберігають, як і продукти харчування в укриттях, спеціально оснащених складських приміщеннях. В Інших випадках тара з медичним майном повинна бути ретельно закрита будь-якими матеріалами, що затримують на собі фактори ураження OР, PP і БЗ.

При визначенні зараження води, продуктів харчування і медичного майна OP, PP і БЗ необхідно провести спеціальну обробку.

Спеціальна обробка води проводиться у тих випадках, коли немає незаражених джерел води, або наявність незаражених джерел не задовольняє потреби у воді і включає: дезактивацію, дегазацію і дезінфекцію.

Дезактивація води може проводитись різними способами: обробка на іонообмінних фільтрах; перегін (дистиляція); фільтрація через карбоферрогель; очищення за допомогою очисних фільтрів.

Дегазація води проводиться хімічним і сорбіційним методом.

Основу хімічного способу складають хлорування води великими дозами хлору з наступним вилученням його надлишків дехлоруванням солями заліза.

Сорбіційний метод дегазації полягає у перепуску зараженої води ОР через шар сорбенту, яким є карбоферрогель.

Дезинфекція води проводиться кип'ятінням упродовж 10 хв. при наявності у воді патогенних мікроорганізмів; не менше 1 год. при зараженні води споровими формами мікроорганізмів і менше 30 хв. - при сильному зараженні вегетативними мікроорганізмами.

Більше доби кип'ячену воду не зберігають. Знезараження харчових продуктів викликає багато труднощів, а в окремих випадках провести знезараження буває практично неможливо. Це пояснюється тим, то харчові продукти, як рослинного, так і тваринного походження легко заражаються ОР, РР і БЗ.

Дезактивація заражених РР продуктів харчування може проводитись вилученням забрудненого РР шару. Товщина шару, що зрізується, залежить від виду продуктів.

Такі продукти як овочі, м'ясо, риба, дезактивуються багаторазовим промиванням водою.

Готова їжа, забруднена РР більше допустимої дози, дезактивації не підлягає: вона знищується.

Вилучення зараженого шару сипучих продуктів проводиться наступним шляхом: поверхню мішка змочують водою (крім цукру і солі), а внутрішню частину суху і незаражену пересипають в чисту тару; поверхню мішків обливають розтопленим парафіном, потім через 7-10 хв. мішок розрізають і чистий продукт пересипають у чисту тару; використовують також металевий порожній циліндр, який вводиться усередину мішка, а з нього вибирається чистий продукт.

Рослинне масло та інші рідинні продукти, які зберігались у негерметичній тарі, відстоюють упродовж 3-5 днів, потім верхній чистий шар зливають у тару. Продукти, які не підлягають дезактивації, знищуються (закопуються).

Продукти, заражені випарами ОР, дегазуються в залежності від властивостей продукту і типу ОР. У таких випадках застосовують провітрювання, промивання з наступною кулінарною обробкою, просушування, термічну обробку (просмажування, пропарювання при високій температурі). При зараженні твердих жирів (масло, сало, маргарин, сир) фосфорноорганічними ОР зрізають і знищують верхній шар товщиною 2-15 см (через 2 дні після зараження). Хлібобулочні вироби знищують, а заражені зоманом - спочатку протягом доби провітрюються, а потім сушать при температурі 120-130°С упродовж 5 год. Туші м'яса знезаражують провітрюванням, зрізанням верхнього шару, а також термічною обробкою (проваренням. обробка парою); жири, заражені зоманом, зарином можна переробити на мило.

Дегазація продуктів, заражених нестійкими ОР, як правило проводиться методом провітрювання, бо вони швидко випаровуються. Тару дегазують хімічними речовинами, які потім змивають водою.

Дезинфекція продуктів полягає у дії на заражені предмети високою температурою (кип'ятіння, обробка гарячою парою, обпалювання відкритим вогнем, дія прямих сонячних променів).

Надійним засобом дезинфекції продуктів, що заражені бактеріальними засобами, є їх кип'ятіння.

При хімічному способі застосовують дезинфікуючі речовини. В першу чергу знезаражують тару, яку протирають ганчірками, змоченими дезинфікуючими розчинами. Герметично закриті банки можна помістити на 2 год. в 2% розчин хлораміну, а консервні банки прокип'ятити в 2-3% розчині соди.

Печений хліб висушують при температурі 120°С. М'ясо, заражене неспоровими формами мікробів, знезаражують проваренням у закритих котлах під тиском 1,5 атм., упродовж 2,5 год., або переробляють на копчене при температурі 120°С.

Якщо дезинфекція не дає бажаного результату, то заражені продукти знищуються шляхом закопування на глибину не менше 70 см або спалюються.

Лише в окремих випадках, при наявності великих партій, може організовуватись знезараження. При цьому виконують ті ж дії, що і при дегазації і дезинфекції продуктів харчування: вирізають заражений шар, провітрюють, враховуючи при цьому характер зараження і властивості знезаражуючого матеріалу. Медінструменти обробляють методом промивання в органічних розчинах, які не викликають ржавіння - бензині, спирті, дихлостані. Потім інструменти ретельно витирають насухо.

6. Методика підготовки і проведення занять з цивільної оборони з учнями базових шкіл

Захист всього населення країни у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу є головною задачею цивільної оборони. Для її виконання проводяться різні заходи, одним із яких є навчання населення засобам захисту.

Навчання з цивільної оборони є загальним і обов'язковим для всього населення країни. Великим внеском у цю справу е проведення занять згідно з програмою середньої школи з учнями початкових і старших класів з предмету «Цивільна оборона». Ці заняття проводяться вчителями початкових класів і класними керівниками 5-9 класів, а також вчителями військової підготовки в 10-11 класах. Для успішного проведення уроку з цивільної оборони вчитель повинен до нього старанно підготуватись.

6.1 Порядок підготовки вчителя до занять з цивільної оборони

Підготовка вчителя до занять з цивільної оборони є складним і відповідальнім процесом і повинна проводитись у певній логічній послідовності.

Теорія і практика підготовки виробила найбільш раціональний порядок підготовки вчителя:

1. Вияснення теми і мети заняття.

2. Відбір і вивчення літератури.

3. Складання плану заняття і розрахунок часу.

4. Вибір методу заняття

5. Підготовка матеріального забезпечення.

6. Вибір і підготовка місця проведення заняття.

7. Складання плану-конспекту.

Розглянемо ці елементи підготовки до заняття більш детально.

1. Вияснення теми і мети заняття.

Учитель, готуючись до заняття, визначає його тему і зміст, а також навчальну мету.

Вияснення теми і змісту заняття допомагає у підборі матеріалу, зменшує коло тих питань, які необхідно розглянути на даному уроці. Мета повинна відповідати на запитання - чого повинен досягнути вчитель у результаті проведення заняття.

2. Вибір і вивчення літератури.

При виборі літератури необхідно враховувати час н видання і наявність додаткових видань пізнішого часу.

При виборі і вивченні літератури необхідно користуватись не тільки статутами і посібниками з цивільної оборони, але й періодичними виданнями.

3. Складання плану заняття і розрахунок часу.

Кожен урок складається з трьох частин: вступної, головної і заключної.

При розробці плану заняття необхідно:

- намітити зміст і величину вступної частини, вид контролю пройденого матеріалу і його тривалість;

- розділити програмовий матеріал заняття на вузлові питання і розрахувати час на кожен з них;

- визначити зміст і величину заключної частини.

Як правило, одногодинне заняття включає одне-два питання. Розраховуючи час, на вступну частину відводять 10-15 хвилин, на заключну - 5 хвилин, а решту - на вивчення нового програмового матеріалу (при цьому на вузлові питання, які є головними, відводиться і більше часу).

4. Вибір методу заняття.

Виходячи з теми, мети і часу, вчитель визначає вид заняття.

Вид заняття з кожного уроку вказаний у тематичному плані програми цивільної оборони для учнів базових шкіл.

5. Підготовка матеріального забезпечення.

При підготовці до заняття треба відмітити, що і скільки необхідно мати на уроці (плакати, схеми, прилади, технічні засоби навчання і т.д.), перевірити їх наявність, справність і працездатність.

6. Вибір і підготовка місця заняття.

Керівникові необхідно вирішити, де він буде проводити заняття (у класі, в коридорі, на дворі, в сховищі і т.д.)

Треба перевірити майбутнє місце заняття і якщо потрібно, відповідно підготувати його.

7. Складання плану конспекту.

У практиці занять з цивільної оборони широке розповсюдження отримав план-конспект.

План-конспект складається поступово за весь час підготовки вчителя до заняття.

6.2 Порядок розробки плану-конспекту для занять

План-конспект для проведення занять з учнями з цивільної оборони включає;

1. Заголовок плану-конспекту (на середині листка).

2. Назву теми і уроку.

3. Мету заняття, вид і місце проведення.

4. Матеріальне забезпечення, в якому вказується назва і кількість засобів навчання, наочність, плакати, схеми і т.д.

5. Література, де вказується весь перелік, використаних підручників при підготовці до занять.

6. План заняття, який включає:

- вступну частину;

- головну частину з навчальними питаннями;

- заключну частину і кількість часу на їх відробку.

7. Далі за планом йде головна частина плану-конспекту «Хід заняття», яка складається з граф:

- перша (4-5 см ширини) - навчальні питання і час на їх відробку;

- друга (10-12 см) - короткий зміст, де розкривається суть кожного питання, яке з'ясовується на уроці;

- третя (3-4 см) - методичні вказівки, де конкретизується методика висвітлення усіх навчальних питань уроку.

У головній частині плану-конспекту розкриваються всі питання названого плану заняття.

У вступній частині вказується: перевірка наявності учнів, контроль пройденого матеріалу. При цьому повинні бути записані контрольні питання. Далі йде оголошення теми уроку, мети і навчальних питань.

У головній частині записується: навчальні питання і час на їх опрацювання, короткий зміст кожного питання і методичні вказівки з їх висвітлення (схеми, технічні засоби, тощо).

Заключна частина включає: підбиття підсумків заняття і завдання на самостійну роботу.

6.3 Методика проведення заняття з цивільної оборони

За структурою кожен урок складається з вступної, головної і заключної частини.

Вступна має на меті перевірку готовності учнів до заняття, контроль пройденого матеріалу, оголошення теми і мети. Перевірка знань, умінь і навичок з пройденого матеріалу може проводитись методом усного опитування або письмово. При цьому всім опитуваним повинна бути виставлена оцінка в журналі.

При проведенні головної частини вчитель повинен вивчити з учнями основні питання теми. Зміст головної частини є стержнем заняття, він визначає собою весь педагогічний процес і характер уроку в цілому.

Пояснення нового навчального матеріалу проводиться за допомогою вибраного для даного заняття методу. Головну частину заняття проводиться так, щоб учні могли отримати необхідні знання і виробити потрібні практичні навички.

У заключній частині слід підбити підсумки заняття, дати скерування на самостійну роботу і відповісти на запитання учнів.

Література

1. Атаманюк В.Г. Цивільна оборона, М., 1986.

2. Алтунін А.Т. Цивільна оборона, М., 1985.

3. Демиденко Г.Р. Захист ОКГ від ЗМУ, К., 1989.

4. Волков А.П. Правила поведінки і дії населення при стихійних лихах, аваріях і катастрофах, М., 1990.

5. Яковенко С.І. Психологія людини за умов радіоекологічного лиха, К., 1996.