Сучасна українська освіта в контексті перспектив світового розвитку

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Сучасна українська освіта в контексті перспектив світового розвитку

Сучасна українська освіта в контексті перспектив світового розвитку

13

Сучасна українська освіта в контексті перспектив світового розвитку

У Доповіді міжнародної комісії ЮНЕСКО «Освіта: Прихований скарб ХХІ ст.», що представлений у 1997 році, зазначено: «мі повинні бути у всеозброєнні, щоб подолати основні протиріччя, які не будучи новими, стануть головними проблемами XXI віку». До таких протиріч автори Доповіді відносять наступні:

- протиріччя між глобальними і локальними проблемами: поступово статі громадянином світу без втрати власного коріння і активно брати долю в житті свого народу і суспільства;

- протиріччя між універсальним і індивідуальним. В умовах глобалізації культури, що набуває загального характеру, існує небезпека забуття унікального характеру кожної особистості, її призначення вибирати свою частку і здійснювати можливості, які є в неї;

- протиріччя між традиціями і сучасними тенденціями: адаптація без заперечення власного коріння, діалектичний зв'язок незалежності зі свободою і розвитком інших, управління технічним прогресом. Саме в цьому дусі потрібно вирішувати проблеми, пов'язані з розвитком нових технологій в області інформації;

- протиріччя між довгостроковими і короткостроковими завданнями. Громадська думка вимагає негайних відповідей і рішень, у тієї годині як розв'язання багатьох проблем потребує терплячої і узгодженої стратегії реформ;

- протиріччя між необхідністю змагання і прагненням до рівності можливостей. Потрібно відновити і привести у відповідність з вимогами сьогоднішнього дня концепцію безперервності творіння протягом всього життя, з тім щоб задіяти всі стимулюючі чинники, включаючи як змагання, так І співпрацю, об'єднавчу солідарність;

- протиріччя між небаченим розвитком знань і можливостями їх засвоєння людиною з урахуванням таких нових областей, як пізнання самого собі і засобів забезпечення фізичного і психологічного здоров'я, а також навчання, орієнтоване на пізнання і збереження навколишнього природного середовища;

- протиріччя між духовним і матеріальним світом. Людство потребує ідеалу і моральних цінностей. Немає більш благородної задачі, що стоїть перед освітою, ніж пробудити в шкірного, з урахуванням його традиції переконань і при повній повазі плюралізму, підйом дусі і думки до усвідомлення універсального світу.

Основні проблеми існуючих систем освіти і теоретичний образ перспективної системи освіти, що забезпечує не тільки добробут нації, але і подальший стійкий розвиток людства, самим серйозним образом хвилюють сьогодні вчених, державних і суспільних діячів різних країн, які стурбовані необхідністю оновлення і реформування систем освіти, покликаного відігравати в XXI ст. найважливішу роль у розвитку особистості і суспільства.

У Доповіді міжнародної комісії також підкреслюється особливості перспективної системи освіти, до якої потрібно віднести:

- фундаменталізацію освіти, яка винна істотним чином підвищити його якість;

- випереджальний характер всієї системи освіти, її націленість на проблеми майбутньої постіндустріальної цивілізації;

- розвиток творчих здібностей людини;

- істотно більшу доступність системи реалізації творчого потенціалу для населення нашої планети шляхом широкого використання можливостей дистанційного навчання і самонавчання із застосуванням перспективних інформаційних і телекомунікаційних технологій.

Фундаменталізація освіти передбачає її орієнтацію на вивчення основних законів природи і суспільства, а також природи і призначення самої людини. Такий підхід повинний дозволити людям самостійно знаходити й оцінювати відповідальні рішення в умовах невизначеності, у критичних і стресових ситуаціях, коли людина стикається з новими складними природними і соціальними явищами. Наукові знання і високі етичні принципи є в цих випадках надійною опорою. Під терміном «фундаменталізація» розуміється істотне підвищення якості освіти і освітнього рівня людей шляхом відповідної зміни змісту дисциплін, що вивчаються, і методології навчального процесу. Вона може досягатися різними засобами, до яких можуть бути віднесені і такі:

- зміна співвідношення між прагматичною і загальнокультурною частинами освіти всіх рівнів. При цьому пріоритетними стають проблеми загальної культури людини, формування в нього наукових форм системного мислення;

- зміна змісту і методології навчального процесу, при яких акцент робиться на вивчення фундаментальних законів природи і суспільства, створюються принципово нові навчальні курси, орієнтовані на формування цілісних уявлень про наукову картину світу і здатності виходити на системний рівень його пізнання;

- забезпечення якісної загальної екологічної освіти, яку дозволити не тільки сформувати нові засади світогляду, але і більш ефективно використати професійні знання і практичний досвід фахівців з різних сфер соціальної практики для спільного розв'язання екологічних проблем. Сюди потрібно віднести і поняття «екологічно чистих» людських відносин;

- забезпечення пріоритетності інформаційних компонентів у перспективній системі освіти людей, які будуть жити і працювати в інформаційному суспільстві, де найважливішу роль будуть відігравати фундаментальні знання про інформаційні процеси в природі і суспільстві і нові інформаційні технології.

Однією з принципово важливих і конструктивних ідей у стратегії підвищення інтелектуального потенціалу нації є ідея випереджальної освіти.

Суть цієї ідеї полягає в тому, щоб своєчасно підготувати людей до майбутнього. Перспективна система освіти винна створюватись на основі поєднання новітніх загально наукових і гуманітарних знань і однієї з пріоритетних завдань її винне бути формування в людей таких якостей, що дозволяти їм успішно пристосуватися, жити і працювати в умовах століття, що наступає. Серед цих якостей можна виділити: системне наукове мислення; екологічну культуру; інформаційну культуру; творчу активність; толерантність; високу моральність. Саме ці якості людей повинні забезпечити виживання і подальший стійкий розвиток цивілізації. Смороду і повинні бути пріоритетними цілями для системи випереджальної освіти.

Принципи практичної реалізації концепції випереджальної освіти доцільно пояснити на контрасті з діючою системою вищої освіти. У сучасних системах вищої освіти сьогодні реалізовується концепція, якові можна назвати підтримуючою освітою. Підготовка фахівців здійснюється головним чином на основі вимог сьогоднішнього дня, без урахування того, що чекає цих фахівців у майбутньому.

Система підтримуючої освіти явно не відповідає сучасним і, тім більше, перспективним вимогам, оскільки вона не забезпечує повноцінної підготовки людини до нових розумів існування, що швидко змінюються. Випереджальна освіта, навпаки, орієнтується на майбутнє, на ті умови життя і професійної діяльності, у яких опиниться випускник вищого заставі освіти після його закінчення, тобто через 4-7 років після вступу на навчання.

Темпи технологічного і науково-технічного прогресу сьогодні такі, що багато які знання застарівають вже протягом 3-5 років, і не враховувати цього чинника в перспективній системі освіти неприпустимо. Саме тому система випереджальної освіти повинна радикальним образом відрізнятися від системи підтримуючої освіти. При цьому головну увагу необхідно зосередити на розвитку творчих якостей людини, її здібностей до самостійних дій в умовам невизначеності, а також на розвитку здібностей до навчання, придбання нових знань.

Значна частина навчального години відводиться для вивчення нових фундаментальних знань, процесів і технологій, інформація про які винна надходити різними каналами взаємодії з системою науки, банками даних і знань, науково-технічної інформації. Тому принципово важливою умовою ефективності системи випереджальної освіти є необхідність її органічного зв'язку з наукою.

Важливе місце в системі випереджальної освіти повинно посідати вивчення останніх досягнень в області інформатики, її засобів і методів, а також перспектив подальшого розвитку і практичного використання. Аналіз досвіду різних країн у викладанні інформатики дозволяє затверджувати, що її потрібно розглядати не тільки як важливий засіб інформаційної підтримки навчального процесу, ефективний педагогічний інструмент, і як необхідний інструмент освіти. При цьому враховується тенденція перетворення інформатики з технічної дисципліни, яка вивчає методи обробки даних за допомогою обчислювальної техніки, у фундаментальну науку про інформацію і інформаційні процеси в природі і суспільстві.

Терміни «інформатизація», «інформаційні технології», «інформаційні системи», «Інтернет» - ці сучасні терміни ледь не найбільш часто зустрічаються в різних контекстах. Інтуїтивно люба освічена людина розуміє зміст цих термінів і може дати для них своє слушне тлумачення. Утім, повсякденний характер застосування цих зрозуміти не винний вводити в оману своєю умовною простотою.

Усі залежить від точки зору, глибини аналізу та обсягу системоутворюючих зв'язків, що беруться до уваги. Навіть стоячи на порозі інформаційного суспільства, наука ще не дала, і невідомо, коли дасть, вичерпні та точні характеристики цих новітніх феноменів. У побуті прийнято трактувати Інтернет як світову інформаційну павутину, швидкий засіб комунікації. У навчальній, популярній або непрофільній науковій літературі можна зустріти, наприклад, таке тлумачення: «Інтернет - це система, яка дає змогу комп'ютерам, розкиданим по усьому світі, взаємодіяти один з одним. У «Концепції інформатизації сфери освіти Російської Федерації» дається більш глибоке синергетично-квантово-механічне пояснення терміну. «Інтернет - це складна, самоорганізуюча самореферентна комунікативна система, що проявляє емерджентні (неочікувані) властивості, для опису якої необхідно враховувати теоретичні принципи квантової механіки - наглядовість і доповнюваність, а також синергетичні принципи підпорядкованості і кругової причинності». Утім, як би там не показували науковці, слушно прислухатись до змісту та акцентів вислову, що містяться в офіційних документах, що регламентують діяльність з розгортання інформатизації на всіх рівнях.

У Законі України «Про національну програму інформатизації» зазначається: «Інформатизація - сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення розумів для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки.» І далі за текстом: «Обчислювальна та комунікаційна техніка, телекомунікаційні мережі, бази і банки даних та знань, інформаційні технології (ГГ), система інформаційно-аналітичних центрів різного рівня, виробництво технічних засобів інформатизації, системи науково-дослідних установ та підготовки висококваліфікованих фахівців є складовими національної інформаційної інфраструктури й основними чинниками, що забезпечують економічне піднесення. Як показує досвід інших країн, інформатизація сприяє забезпеченню національних інтересів, поліпшенню керованості економікою, розвитку наукоємних виробництв та високих технологій, зростанню продуктивності праці, вдосконаленню соціально-економічних відносин, збагаченню духовного життя та подальшій демократизації суспільства. Національна інформаційна інфраструктура, створена з урахуванням світових тенденцій і досягнень, сприятиме рівноправній інтеґрації України у світове співтовариство».

Вже з перших пояснень можна помітити певні побоювання щодо недооцінки ролі і місця випереджального характерові інформатизації освіти, які посилюються після трактування пріоритетів програми інформатизації. «У Програмі пріоритети надаються інформаційній підтримці заходів виходу України з економічної кризи, формуванню ринкових відносин, створенню сучасної інформаційної інфраструктури, інформатизації управління соціальної сфери, фінансової та грошової системи, діяльності Національного банкові України, податкової адміністрації та митної служби, стратегічних напрямів розвитку державності, безпеки та оборони, пріоритетних галузей економіки. І ні слова про освіту.

Утім, не слід робити висновок, що Програма інформатизації була підготована без достатньої проробки. Більш нелогічним та авантюрним було б висування пріоритету інформатизації саме освіти, заміна підтримуючої моделі освіти випереджальною. Для прийняття таких радикальних перетворень крім глибокої аналітико-синтетичної проробки і можливостей більшої варіативності рішень на державному рівні в умовах жорсткої кризи потрібна певна мужність, уява і віра в ідею.

Сучасні реалії такі, що зрілість інформатизації освіти корелює з рівнем могутності і добробуту тієї чи іншої держави. Загалом у сучасній економіці існує уявлення про держави 1-го, 2-го і 3-го поколінь. У перших акцент робиться на таких галузях як машинобудівництво, хімічні технології, сільське господарство, виробництво енергії тощо. При цьому головешці значення мають природні ресурси держави.

У державах 2-го покоління основу економіки складають наукоємні технології - мікроелектроніка, обчислювальна техніка, малотонажна хімія. Ключове значення здобуває освітній рівень населення, технологічна культура, психологічні установки людей.

У державах 3-го покоління основним продуктом стають нові технології і нові ідеї. При цьому найважливішим ресурсом стає творчий потенціал еліти суспільства. Вища освіта в разі успішного розвитку держави дає змогу переходити від одних ресурсів до інших, від виробництва продуктів, або машин до виробництва ідей, у чому не малу роль відіграє стратегічне і інноваційне управління.

Чи здатні українці як нація розширити рамки своїх можливостей? Для цього необхідні перш за всі зусилля самосвідомості. Не заклики до вирішення проблем, а заклик до створення і опанування нових сфер діяльності. Це вже питання не макроекономіки, а макромислення, з якого випливають конкретні кроки в конкретних умовах.

За висновками експертів в умовах радикального ускладнення життя суспільства, його технічної і соціальної інфраструктури вирішальною стає зміна взаємовідношення людей і інформації, яка е таким же стратегічним ресурсом суспільства. «Інформаційна революція», як і попередні «аграрна» і «індустріальна» революції, вирішуючи одні проблеми, породжує нові. Однією з таких проблем є «інформаційний вибух», тобто надлишок доступної багатьом сучасним людям інформації, якої з'являється більше, ніж спроможна переварити людська свідомість. Він слугує причиною зниження якості мислення серед людей, у тому числі освічених членів сучасного суспільства. Інформаційне перевантаження - це реальність. Фахівці скаржаться, що смороду не встигають стежити за оперативною інформацією, яка відноситься до їх предметної області. При цьому величезні обсяги інформації, особливо зібрані у вигляді статистичних даних, стають полем для помилкової, упередженої, або навмисно фальсифікованої їх інтерпретації. Небезпека того, що нечисленні «експерти», контролюючі інформаційні потоки, можуть експлуатувати менш освічену частину населення, стає реальністю. Ті, хто не має достатнього доступу до інформаційних систем, будуть знаходитися в досить невигідному становищі.

Інформатизація змінює і наукові альтернативи.

Якщо XX ст. було століттям аналізу і пройшло під знаком спеціалізації, народження нових професій на стиках наук і сфер діяльності, те XXI ст. обіцяє бути століттям синтезові, узагальнюючих багатодисциплінарних підходів, століттям не «вузьких» професіоналів, а фахівців «з розв'язання проблем».Стрімко зростає новий клас у суспільстві - клас освічених «інтелектуальних службовців» або, як його інакше називають - «клас людей знання». Цей новий клас у США, Японії, низці інших країн вже сьогодні складає більше за половину зайнятого населення.

Відмінність інформатизації від інших промислових революцій полягає в тому, що вона основними своїми результатами належить до області спілкування людей або, іншими словами, до області інформаційного виробництва.. Принципово важливим у «інформаційному суспільстві», становлення якого прогнозується в США і Японії до 2020 долі, а в Західній Європі - до 2030 долі. На думку Міжнародної комісії з освіти для XXI ст. існує реальна небезпека того, що вкорінюватися два типи суспільства - динамічних і відстаючих, причому це буде залежати від доступи окремих осіб до технологій отримання інформації.

Одним з головних інструментів в освіті, що відкриває шлях у новий світ, є інформаційні технології. Смороду дозволяють змінити системні властивості найважливіших компонент нашого буття. Розробка стратегії розвитку і використання інформаційних технологій у сфері освіти е однією з ключових проблем стратегічного планування, як на національному, так і на глобальному рівні. Темпи і напрями змін на нинішньому етапі визначаються не обчислювальною технікою і можливостями телекомунікація, не програмними засобами, а людьми, їх готовністю до змін. Їх запитами і проблемами. Тому інформатизація освіти у світі загалом, і в Україні, що переживає кризовий період свого розвитку, має величезне значення. Мі вступаємо в добу «інформаційної економіки», яка відрізняється своїми законами і «правилами гри».

Однак не лише інформаційні технології і системи сучасні комунікації визначили інноваційну домінанту в даний година. Не менш значимим явищем, про що вже згадувалося вище, можна вважати збільшений потенціал людської особистості, що призвів до виявлення стійкого принципові гуманізації суспільства - це пояснюється поруч причин як соціально-економічного, так і внутрішньонаукового характерові. Інтенсивне зростання знання про людину привели до радикальної перебудови традиційних сфер соціальної практики насамперед науки, освіти і управління.

У другій половині ХХ століття під впливом герменевтики, що прийшла на зміну сцієнтистським уявленням про науку як про раціонально організовану інтелектуальну систему виробництва наукового знання, відбулося розуміння важливості механізмів особистісного знання і типів комунікації вчених. Тім самим традиційна гносеологічна модель науки як раціонально організованої, інформаційно-інтелектуальної системи, доповнюється ще і як комунікативно-особистісною (яка допускає ірраціональну детермінацію у виді натхнення, підсвідомості, розуміння, рефлексії, спілкування і т.п.). Таким чином, на зміну моделі науки як самодостатньої пізнавальної діяльності приходити розуміння її як саморегулюючої системи з рефлексією. Якщо цей перехід у наукознавстві означавши відхід від раціоналістичної методології сцієнтистськи-технократичного типові до екзістенціально-герменевтичного типові, то в соціальній практиці освіти схожі тенденції виражаються в ствердженні примата сучасної гуманістичної педагогіки над традиційно-дидактичною. При цьому на зміну загальному спеціальному предметно-орієнтованому навчанню приходити додаткове (базово-дисциплінарне) паралельно здійснюване, безупинне навчання (поза конкретною установкою), покликане здійснити і забезпечити «особистісний зріст» шкірного учня - і дитини, і дорослого протягом практично всього життя людини.. Саме таке навчання зобов'язане створити систему «випереджальної» освіти, як основу соціально-духовної інфраструктури, покликаної забезпечити становлення індивідуальності людини і розкриття її потенціалу, нагромадження і проживання унікального досвіду, її рефлексію і розвиток, а також самоактуалізацію і самореалізацію «я-концепція», багатство самовираження в спілкуванні і творчості.

Внаслідок зрушення в моделях навчання відбуваються значні зміни й у цінностях, формах і методах освіти. Так, його провідними цінностями стає не засвоєння норм стосунків і формальних знань і умінь, а гуманність взаємин, воля самопрояву, культивування індивідуальності, творче самовираження і т.п. На додаток до традиційних форм засвоєння знань і раціонально-дидактичним методам навчання, розвиваються емоційно-комунікативні і рефлексивні методи інтенсивно-ігрового тренінгу. Смороду забезпечують корекційний (И.Н. Семенов), психологічний і розвиваючий ефект розкриття і реалізації індивідуально-творчого потенціалу кожної людини в процесі його безупинної освіти в спеціально створеній для цього середовищу.

У даний година науковий апарат нових психолого-гуманітарних і знань починає активно входити в систему сучасної української педагогіки, формуючи методологічний статус нових педагогічних концепцій і навіть галузей науки («акмеології»). Для сучасного етапу становлення даної галузі наукових знань характерний швидкий ріст її авторитетові, що виразив у створенні ряду соціальних структур - кафедр і факультетів, лабораторій у вузах. Одним з перших розроблювачів концепції і технології «безупинного навчання», перспективних дидактичних орієнтацій в освіті, зв'язаних з мотиваційним і суб'єктивно-діяльнісним підходами організації навчального процесу, із проблемами таксономії цілей навчання, задоволення прагматичних, пізнавальних, і творчих інтересів, технології «безупинного навчання» стала Київська міжрегіональна академія управління персоналом - вищи навчальний і науково-дослідницький застава, що професійно займається проблемами персоналові-менеджментові і бізнесу .

Найбільшим явищем у даній області можна вважати формування наукової галузі знань «акмеології», створення самостійного наукового напрямку, очолюваного відомим ученим - доктором психологічних наук, професором, завідувачем кафедрою Академії управління при Президенті Російської Федерації - И.Н. Семеновим, Міжнародною академією акмеологічних наук і журналові «Акмеологія». Дослідження в даній області сталі значним внеском у розробку нових науково-педагогічних технологій.

Інтенсивно розвиваються останнім годиною нові наукові підходи області гуманітарних наук у взаємодії з теорією управління, педагогікою і психологією істотно змінюють акценти у визначенні сутності безупинної освіти У своїй монографії «Акмеологія - новий напрямок у гуманітарних науках» И.Н. Семенов відзначає, що в «...сучасному науковому погляді на дану проблему домінує не структурний, а методологічний принцип, що акцентує розвиток творчих здібностей професіоналів з урахуванням різних аспектів підготовки кадрів і вдосконалення їх кваліфікації. Кваліметричні показники нових технологій відбивають аспекти життєдіяльності людини з врахуванням його найважливіших факторів:

- вікових (педологічний, андрологічний і геронтологічний),

- освітніх (діагностика розвитку знань і умінь у системі загального, професійного і безупинної освіти);

- професійних (визначення можливостей і результатів трудової діяльності);

- креативних (визначення затрачуваних зусиль і успішності їхньої реалізації шляхом з'ясування рівня професіоналізму, рефлексивного-інноваційного потенціалу його удосконалювання до ступеня майстерності й оцінки соціальної значимості результатів, отриманих у процесі творчості);

- рефлексивних (зв'язаних із самосвідомістю й особливостями самовизначення і мотивації особистості, як розвивається «я» і розумінням партнерів у процесі трудової діяльності).

Література

Алексюк А.Н. Педагогика: Учебное пособие для университетов.- Киев: Вища школа,1985.-112с.

Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. - К.: Либідь, 1998. - 436 с.

Антология педагогической мысли Украинской ССР/Сост.-Н.П.Калиничен-ко.- М.:Педагогика, 1988.-640 с.

Гулузинский В.М., Евтух Н.В. Педагогика: теория и история. - Киев: Вища школа, 1995.-237.

Давыдов В.В. Теория развивающего обучения,_М.; Высшая школа., 1996._376с.

Деркач А.А.Семенов И.Н. Основи загальної і прикладної акмеології. - М.: 1995.