рефераты рефераты
Домой
Домой
рефераты
Поиск
рефераты
Войти
рефераты
Контакты
рефераты Добавить в избранное
рефераты Сделать стартовой
рефераты рефераты рефераты рефераты
рефераты
БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА
рефераты
 
МЕНЮ
рефераты Тривожність як соціально-педагогічне явище рефераты

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Тривожність як соціально-педагогічне явище

Тривожність як соціально-педагогічне явище

32

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТРИВОЖНІСТЬ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНЕ ЯВИЩЕ

1.1. Питання тривожності в соціально-педагогічній та психологічній літературі

1.2. Прояви шкільної тривожності в підлітковому віці

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. РОБОТА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З ПІДЛІТКАМИ СХИЛЬНИМИ ДО ТРИВОЖНОСТІ

2.1 Зміст, форми і методи роботи соціального педагога з тривожними підлітками.

2.2. Виявлення підліткової схильності до тривожності

Висновки до розділу 2

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми. Необхідність активізації інтелектуальних ресурсів нашого суспільства є однією з найважливіших умов подолання кризи, яку ми переживаємо в даний час. Зокрема, воно припускає рішення проблеми розвитку соціального інтелекту, під яким мається на увазі стійка здатність людини розуміти інших людей і самого себе, свої взаємостосунки з оточуючими, а також прогнозувати міжособистісні відносини.

Сучасне наукове знання демонструє зростаючий інтерес до проблеми тривожності особистості. Цей інтерес відображається в наукових дослідженнях, де дана проблема займає центральне положення і аналізується в психологічному і в багатьох інших аспектах.

Найважливішу роль в розумінні того, як людина виконуватиме ту або іншу діяльність, особливо у тому випадку, коли поряд з нею хтось ще займається тією ж самою справою, грає тривожність.

Становлення емоційно-вольової сфери, з якою тісно пов'язано формування особистості - складний і тривалий процес, що характеризує психічний розвиток. Воно протікає під безпосередньою дією з боку оточуючих, в першу чергу дорослих, що виховують дитину. Без знання особливостей емоційної сфери дітей, важко вірно реагувати на їх вчинки, вибирати відповідні осуд або заохочення, цілеспрямовано керувати вихованням.

Серед негативних переживань людини тривожність займає особливе місце, часто вона приводить до зниження працездатності, продуктивності діяльності, до труднощів в спілкуванні. Людина з підвищеною тривожністю згодом може зіткнутися з різними соматичними захворюваннями.

Розібратися у феномені тривоги, а також в причинах її виникнення достатньо складно. В стані тривоги ми, як правило, переживаємо не одну емоцію, а деяку комбінацію різних емоцій, кожна з яких робить вплив на наші соціальні взаємостосунки, на наш соматичний стан, на сприйняття, мислення, поведінку. При цьому слід враховувати, що стан тривоги у різних людей може викликатися різними емоціями. Ключовою емоцією в суб'єктивному переживанні тривоги є страх.

Слід розрізняти тривогу як стан і тривожність як властивість особистості. Тривога - реакція на небезпеку, яка загрожує особистості, реальну або уявну, емоційний стан дифузного незрозумілого страху, що характеризується невизначеним відчуттям загрози (на відміну від страху, який є реакцією на цілком певну небезпеку). Тривожність - індивідуальна особливість, що полягає в підвищеній схильності відчувати неспокій в різних життєвих ситуаціях, у тому числі і тих, об'єктивні характеристики яких до цього не привертають.

Дослідженням становлення адекватної самооцінки і рівня тривожності у підлітків займалися такі вчені як І. Кон, Ф. Райс, Д. Фельдштейн, М. Тишкова, вивченням сутності явищ тривоги, тривожності та страху займалися - З. Фрейд, В. Астапов, А. Прихожан, К. Азарт, Л. Лєпіхова, над розробкою форм і методів з тривожними підлітками працювали такі вчені як В. Шапалов, М. Амонашвілі, Є. Ільїн та інші

Усе сказане і зумовило вибір теми дослідження «Соціально-педагогічна робота з підлітками схильними до тривожності».

Об'єкт дослідження: соціально-педагогічна робота з підлітками.

Предмет дослідження: соціально-педагогічна робота з підлітками схильними до тривожності.

Мета дослідження: науково-теоретичне обґрунтування емпіричного дослідження соціально-педагогічної роботи з підлітками схильними до тривожності.

Завдання дослідження:

1. З'ясувати ступінь наукової розробки проблеми та виявити характерні риси всього комплексу джерел з теми дослідження.

2. Визначити поняття «Тривога», «Тривожність», «Шкільна тривожність».

3. Розкрити особливості змісту, форм і методів роботи соціального педагога з тривожними підлітками

4. Організувати експериментальне дослідження та провести аналіз результатів.

Методи дослідження. У роботі використовувалася система методів і процедур отримання даних, що включають: теоретичний аналіз літератури з досліджуваної проблематики, методи спостереження, бесіди, тестування, аналіз продуктів діяльності.

В якості методик дослідження виступили:

1. Тест шкільної тривожності Філліпса;

2. Шкала реактивної та особистісної тривожності (Спілбергер - Ханін)

3. Шкала ситуаційної тривожності (методика Кондаша).

При оцінці стану проблеми тривожності науковці наголошують на дві, на перший погляд, взаємовиключні тенденції. З одного боку, посилання на нерозробленість і невизначеність, багатозначність і неясність самого поняття «тривожність» як в нашій країні, так і за рубежем навряд чи не обов'язкові для робіт, присвячених проблемі тривожності. Указується, що під даним терміном часто розуміються достатньо різнорідні явища і що значні розбіжності у вивченні тривожності існують не тільки між різними школами, але і між різними авторами усередині одного напряму, підкреслюється суб'єктивність використовування даного терміну. З другого боку, між дослідниками існує згода по ряду основних моментів, що дозволяють обкреслити деякі «загальні контури» тривожності (розгляд її в співвідношенні «стан - властивість», розуміння функцій стану тривоги і стійкої тривожності і ін.) і виділити тривожний тип особистості.

Необхідно відзначити, що і в даний час в нашій країні тривожність досліджується переважно у вузьких рамках конкретних, прикладних проблем (шкільна, екзаменаційна тривожність, при психотерапії і ін.)

Структура роботи обумовлена змістом дослідження, відповідає визначеній меті та розв'язанню поставлених завдань. Вона складається із вступу, двох розділів, коротких висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1 ТРИВОЖНІСТЬ, ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНЕ ЯВИЩЕ

1.1. Питання тривожності в соціально-педагогічній та психологічній літературі.

Тривога - це смутний, неприємний емоційний стан, що характеризується очікуванням несприятливого розвитку подій, наявністю поганих передчуттів, страху, напруги і хвилювання. Тривога відрізняється від страху тим, що стан тривоги зазвичай безпредметний, тоді як страх припускає наявність об'єкту, що його викликав, людини, події або ситуації.

Тривожність - це схильність людини до переживання стану тривоги. Частіше за все тривожність людини пов'язана з очікуванням соціальних наслідків її успіху або невдачі. Тривога і тривожність тісно пов'язані із стресом. З одного боку, емоції тривожного ряду є симптомами стресу. З другого боку, початковий рівень тривожності визначає індивідуальну чутливість до стресу [57, с.14].

Як і стрес в цілому, стан тривоги не може бути названо однозначно поганим або хорошим.

Іноді тривога є природною, адекватною, корисною. Кожна людина відчуває тривогу, хвилювання або напругу в певних ситуаціях, особливо, якщо вона повинна зробити щось незвичайне або підготуватися до цього. Наприклад, виступ перед аудиторією з промовою або здача іспиту. Людина може відчувати хвилювання, йдучи по неосвітленій вулиці вночі або коли вона заблукала в чужому місті. Цей вид тривоги нормальний і навіть корисний, оскільки спонукає підготувати виступ, вивчити матеріал перед іспитом, задуматися про те, чи дійсно потрібно виходити на вулицю вночі в повній самотності.

У інших випадках тривога є неприродною, патологічною, неадекватною, шкідливою. Вона стає хронічною, постійною і починає з'являтися не тільки в стресових ситуаціях, але і без видимих причин. Тоді тривога не тільки не допомагає людині, але, навпаки, починає заважати їй в її повсякденній діяльності [50, с.84].

Тривожність в сучасній світовій науці розглядається з різних позицій, численними науковими течіями, вченими. З одного боку, як вказували Р. Мей, і інші це «центральна проблема сучасної цивілізації», як найважливіша характеристика нашого часу: «ХХ століття - століття тривоги».

Їй надається значення основного «життєвого почуття сучасності». З іншого (З. Фрейд) - психічний стан, що викликається спеціальними умовами експерименту або ситуації (екзаменаційна тривожність, змагання) і т.п.

Недивно тому, що цій проблемі присвячена дуже велика кількість досліджень, причому не тільки в психології, педагогіці і психіатрії, але і в біохімії, фізіології, філософії, соціології [28, с.73].

Перш ніж розглядати тривожність підкреслимо різницю між тривогою і страхом. На перший погляд, як вказує В. Астапов, різниця проста: - страх - це реакція на конкретно існуючу загрозу; - тривога- це стан неприємного передчуття без видимої причини. Проте, часто в науковій літературі не завжди дотримується це розділення. Так, З. Фрейд розглядає часто тривогу з погляду афекту, ігноруючи об'єкт, який її викликає. А тривогу він визначає як «природне і раціональне» явище, реакція на сприйняття зовнішньої загрози (по Фрейду об'єктивна тривога), тобто те, що інші автори визначають як страх. Крім того, З.Фрейд використовує термін «боязнь». За визначенням Е. Зетцеля, страх - це нормальна реакція на ситуацію зовнішньої небезпеки. Тривога, же це перебільшена, неадекватна реакція на ситуацію реальної небезпеки, навіть якщо вона малозначна.

П. Тілліх вважає, що страх і тривога невід'ємні - вони тісно пов'язані одна з одною. Він визначає тривогу як страх перед невідомим.

Таким чином, можна зробити висновок, що тривога це базисна реакція, загальне поняття, а страх - це вираз тієї ж самої якості, але в об'єктивній формі (на певний об'єкт). Саме тому тривога надалі розглядатиметься в тісному зв'язку із страхом.

Необхідно, відзначити, що кількість публікацій більшою мірою відноситься до зарубіжної науки. У вітчизняній літературі досліджень щодо проблем тривожності досить мало, і вони носять достатньо фрагментарний характер. Я думаю, що це обумовлено не тільки відомими соціальними причинами, але і тим впливом, який надали на розвиток західної суспільної і наукової думки такі напрями, як психоаналіз, екзистенціальна філософія, психологія і психіатрія.

Основну симптоматику тривожності і страху розглядали, старогрецькі мислителі (Діоген), арабські філософи, мислителі європейського середньовіччя. Відомий вислів арабського філософа XI ст. - Алла ібн Хазма з Кордови, наводить в своїй книзі Ч. Спілбергер: «Я знаходжу важливою тільки цю мету - уникнути тривоги... Я відкрив не тільки те, що все людство розглядає цю мету як хорошу і бажану, але також і те, що жодна людина нічого не зробить і не скаже ні єдиного слова, не сподіваючись за допомогою цієї дії або слова звільнити свій дух від тривоги». До числа філософів, які, на загальну думку, найбільшою мірою зробили вплив на сучасні уявлення про тривожність і страх, відноситься, перш за все, Б. Спіноза. Відомий вислів Спінози: «Немає страху без надії, немає надії без страху». Страх для Спінози - істотний стан душі, який проявляється в очікуванні болю і неприємностей, які можуть відбутися в найближчому майбутньому. Як важливу суб'єктивну умову виникнення страху Спіноза виділяв наявність почуття невпевненості і невизначеності. Спіноза, відповідно до характерної для мислителів XVII ст. віри в розум людини, вважав, що переживання тривоги і страху, які є ознакою слабкості душі, можна подолати лише мужністю розуму [5, с.42].

Паскаль, який виходив, як відомо, з ідей обмеженості людського розуму і можливості осягнути істину тільки «логікою серця», навпаки, відзначав, що він, як і інші люди, що зустрічалися йому, переживає постійне хвилювання, непіддатливе доводам розуму. Він підкреслював вплив емоцій на поведінку людини і неможливість раціонально, за допомогою розуму подолати страх. Відзначимо, що певною мірою подібні розбіжності актуальні і тепер. Вони яскраво виявляються, наприклад, в дискусіях про порівняльну ефективність методів раціональної і глибинної психотерапії для подолання тривожності [18, с.231].

А. Прихожан приводить вислів Дж. Локка тривога - це «хвилювання душі при думці про майбутнє зло, яке, ймовірно, на нас обрушиться». Істотними характеристиками тривоги, страху, на його думку, є, по-перше, зв'язаність з модусом страждання, тобто із злом, і, по-друге, присутність його в майбутньому як потреби, потреби в подоланні майбутнього зла [43, с.173].

Таким чином, філософське вивчення тривоги внесло великий внесок у розвиток наукових уявлень про тривожність.

Науково-психологічне ж дослідження тривожності як указує А. Прихожан почалося з Ч. Дарвіна. Як відомо, його погляди на страх грунтуються на двох основних положеннях: по-перше, на тому, що здібність до переживання страху, будучи природженою особливістю людини і тварин, грає значну роль в процесі природного відбору: по-друге, на тому, що впродовж життя безлічі поколінь цей адаптивний механізм удосконалювався, оскільки перемагав і виживав той, хто виявився наймайстернішим в уникненні і подоланні небезпеки. Це забезпечує, по Дарвіну, і особливі властивості страху, у тому числі і можливість зміни його інтенсивності - від помірної уваги до крайнього жаху. Дарвіну належить і опис типових проявів страху - від виразу обличчя і міміки до таких вісцелярних реакцій, як посилене серцебиття, збільшення потовиділення, пересихання горла, зміна голосу. Багато поглядів Дарвіна цілком актуальні для сучасних теорій тривоги і страху. Це, насамперед, уявлення про природжені передумови тривоги, про її різні форми залежно від інтенсивності, про її функції - сигнальну і оборонну, про вісцелярні зміни, що викликаються страхом.

В теорії Джемса - Ланге тривозі і страху також надається велика увага. Страх розглядався У. Джемсом як одна з трьох найсильніших емоцій разом з радістю і гнівом. «Прогрес, який спостерігається в поступовому розвитку тваринного царства аж до людини» характеризується головним чином «зменшенням числа випадків, в яких представляються істинні приводи для страху» Судячи з опису, тривога розумілася Джемсом як одна з форм страху. На його думку, в буденному житті людини його часу страх існував лише у формі нагадувань: «Жахи земного існування можуть для нас стати написом на незрозумілій мові... такі жахи малюються нам у вигляді картини, яка могла б прикрасити килим на підлозі тієї кімнати, де ми так затишно розташувалися і звідки благодушно дивимося на оточуючий світ» [28, с.76].

Згідно поглядів класиків теорії навчення і представників її більш сучасних відгалужень, тривожність і страх - дуже близькі явища. І тривожність, і страх - емоційні реакції, що виникають на основі умовного рефлексу. Вони, у свою чергу, створюють грунт для широкого репертуару інструментальних, оперантних реакцій уникнення, на основі яких і відбувається соціалізація індивіда, і виникають (у разі закріплення неадаптивних форм) невротичні і психічні порушення. Розгляд страху як фундаментальної, природженої емоції найбільш яскраво виявився в роботах засновника біхевіоризму Дж. Уотсона, який відносив до числа таких первинних емоцій, крім страху, також гнів і любов. Проблема природженості базових емоцій, і, насамперед, страху, широко обговорювалася в психологічній літературі на рубежі сторіч, але відгомони цієї суперечки відчутні ще і зараз. Нагадаємо, що, згідно біхевіоральним поглядам, емоції - специфічний тип реакцій, перш за все вісцелярних. Саме таке розуміння лягло в основу наглядів Дж. Уотсона, що дозволили йому зробити знаменитий висновок про те, що страх з'являється з самого моменту народження. Як стимули, що викликають реакції типу страху в новонароджених, він розглядав позбавлення опори (на це ж указував в описі «рефлексу страху» в 1922 р. В. Штерн), шум, гучні звуки, а також дотики типу легкого поштовху до дитини під час засипання або пробудження. Проте надалі, вважав Дж. Уотсон, доводячи це результатами спеціально організованих наглядів, розвиток страху здійснюється по лінії розширення його об'єктів і відбувається на основі умовних рефлексів. Цієї ж точки зору дотримувалися В. Штерн, Ж. Прейер та ін. [2, с.69]

Вперше, як відомо, експериментальний доказ цього був одержаний в дослідженні Дж. Уотсона при формуванні реакції типу страху на раніше індиферентний подразник (білого щура) при поєднанні з безумовним негативним подразником (несподіваним гучним звуком) у 11-місячного хлопчика. Цікаво відзначити, що хлопчик Альберт, у якого вироблялася дана реакція, не був «домашньою» дитиною, він постійно знаходився в лікарні і, можливо, хоча сам Уотсон не фіксує цього, характеризувався «синдромом госпіталізму», в який входить підвищена чутливість до негативних подразників. В процесі експерименту була доведена стійкість реакції страху і її виборча іррадіація. Істотна увага в соціальній теорії навчення, як і в психоаналізі, відводиться дослідженню сигнальної функції тривожності (страху). Так, на думку О. Маурера, тривожність (умовний страх) разом з іншими передбачаючими емоціями (надією, розчаруванням і полегшенням) надає вирішальний вплив на вибір і, отже, на подальше закріплення способів поведінки. При цьому основні (первинні) емоції підкріплення - тривожність (страх) і надія. Полегшення і розчарування вторинні, вони є зменшенням основних емоцій: полегшення - тривожності (страху), розчарування - надії.

Вплив тривожності (як ситуативної, так і стійкої) на діяльність широко вивчався в іншому напрямі школи навчення, представленому відомими іменами - К. Спенса і Дж. Тейлор, автора самої, мабуть, поширеної шкали тривожності, і їх послідовників. К. Спенс і Дж. Тейлор розглядали тривожність (відрізняючи її від страху) як придбане ваблення, що має стійкий характер, будучи солідарним в цьому з О. Маурером і Н. Міллером. Їх цікавила енергетична функція цього ваблення, його ненаправлений, загальноактивуючий характер. Було введено поняття «рівень тривожності», яке, на думку Дж. Тейлор, не було слід прирівнювати до рівня спонуки (драйву). Тривожність, з погляду Дж. Тейлор, лише «деяким чином пов'язана з емоційною чутливістю, яка у свою чергу вносить свій внесок в рівень спонуки». Для опису і пояснення цього К. Спенс ввів між рівнем спонуки (драйву) і проявом тривожності особливу змінну - емоційну реакцію, що продовжується, і має антиципіруючий характер. Ця змінна, на його думку, викликається загрожуючим стимулом і виявляється на операціональному рівні у вигляді збудження і відповідних фізіологічних реакцій, які можна фіксувати в процесі зовнішнього нагляду. Дж. Тейлором було висунуто і доведено припущення, що про те ж можуть свідчити і самозвіти випробовуваних про наявність певних реакцій, що характеризуються як реакції хронічної тривожності. На цій підставі Дж. Тейлор була розроблена Manifest Anxiety Scale (MAS), що зробила першорядний вплив на вивчення тривожності в багатьох психолого-педагогічних школах і напрямах, у тому числі і в нашій країні.

Особливо значущою ця методика виявилася для практичної психології - як дорослої, так і дитячої. Широко відома в нашій країні під назвами «Шкала відкритої тривожності» або «Шкала проявів тривожності», вона була першою методикою, в якій діагностувалися індивідуальні відмінності в схильності до переживання тривожності.

Більшість дослідників тривожності погоджуються в тому, що проблема тривожності - і в науковому, і в клінічному плані - була вперше поставлена і піддалася спеціальному розгляду в працях 3. Фрейда. Перш за все, необхідно відзначити, що погляди Фрейда відносно тривожності і страху близькі до філософської традиції, яка бере свій початок від З. Кьеркегора. Близькість поглядів Кьеркегора і Фрейда на розуміння суті буття людини, значення несвідомого неодноразово підкреслювалася істориками науки. І Фрейд, і Кьеркегор визнавали необхідність розмежування страху і тривоги, вважаючи, що страх - реакція на конкретну, відому небезпеку, тоді як тривожність - на небезпеку, не визначувану і не відому. Значення, яке 3. Фрейд надавав тривожності, можливо, найбільш яскраво виражено в його лекції 1917 р.: «...без сумніву, що проблема страху - вузловий пункт, в якому сходяться самі різні і найважливіші питання, таємниця, рішення якої повинне пролити яскраве світло на все наше душевне життя». Класичною роботою 3. Фрейда по проблемах тривожності вважається книга «Гальмування. Симптом. Тривожність», яка була перекладена на російську мову і видана під назвою «Страх». Дотепер практично жодне дослідження по тривожності, яке виходить на Заході, не обходиться без прямого або непрямого посилання на цю книгу [15, с.332].

Питання, які піднімав 3. Фрейд, і в даний час багато в чому залишаються актуальними. Вони, як вже неодноразово наголошувалося, мали величезний вплив на подальше вивчення тривожності, що далеко виходить за межі психоаналізу. Безпосередній же розвиток його теорія одержала в школах психоаналізу і неопсихоаналізу, а також у тих авторів, які, почавши з психоаналізу, знайшли надалі свої власні теоретичні шляхи, наприклад Д. Роджерс, Е. Еріксон, Ф. Перлз і ін.

Питання про причини тривожності є центральним і разом з тим якнайменше дослідженим у вивченні цієї проблеми. Відповідь на нього багато в чому залежить від того, чи розглядається вона як особистісне новоутворення чи як властивість темпераменту. З відповіддю на це питання пов'язане уявлення про способи подолання тривожності, хоча далеко не завжди визначається їм повністю. При розумінні тривожності як властивості темпераменту («психодинамічна» тривожність, по термінології В. Мерліна) як основні чинники признаються природні передумови - властивості нервової і ендокринної систем, зокрема слабкість нервових процесів. В школі В. Мерліна проведений ряд досліджень, що зіставляють тривожність, яку автори пояснюють властивостями темпераменту - «психодинамічну», і «тривожність очікувань в соціальному спілкуванні». Остання розглядається як властивість особистості і зв'язується, як це видно з назви, з особливостями спілкування.

Було встановлено, що між цими явищами прямого зв'язку немає. Існують, проте, і протилежні дані. Так, Л. Костіна вказує на те, що існує зв'язок між цими двома типами тривожності.

Питання про природні передумови тривожності надзвичайно складне. У ряді досліджень І. Мусиної, це питання розв'язується через уявлення про два типи чинників, які продукують стан тривоги, - безумовних (куди входить і вегетативне, або «психовегетативне», реагування) і обумовлених. Передбачається, що багатократне повторення ситуацій, в яких актуалізуються вказані типи чинників, веде до закріплення тривожності як стійкого новоутворення (тривожності як властивості, риси, по термінології Ч. Спілбергера). Розуміння тривожності як щодо стійкої особистісної характеристики примушує звернути особливу увагу на роль в її виникненні і закріпленні особистісних і соціальних чинників, перш за все, особливостей спілкування (що може не поєднуватися, а може і поєднуватися з визнанням природної схильності, проте навіть в останньому випадку їй відводиться підлегла роль [42, с.31].

Таким чином, розглянуті теорії дозволяють зробити висновок про те, що позиції у вивченні тривожності різні. Проте, в основному, тривожність розглядається як емоційний стан особистості, який надає негативну дію на психіку людини. Тривожність досліджується більшістю авторів в тісному взаємозв'язку із страхом, оскільки страх є об'єктивним виразом тривоги. Проте одні дослідники вказують на тривогу як первинну реакцію, інші на страх як чинник, що викликає стан тривожності.

Отже, роблячи висновок, можна охарактеризувати тривогу таким чином: - тривога це неадекватна реакція на ситуацію зовнішньої загрози; - тривога це реакція аналогічна страху, але за відсутності ситуації зовнішньої небезпеки; - тривога виявляється як стан безпорадності перед лицем загрози.

1.2. Прояви шкільної тривожності в підлітковому віці

Тривожність має яскраво виражену підліткову специфіку, яка проявляється в її джерелах, змісті, формах прояву компенсації і захисту. Для кожного вікового періоду існують певні області, об'єкти дійсності, які викликають підвищену тривогу більшості дітей, незалежно від наявності реальної загрози або тривожності як стійкого утворення. Ці «вікові пікі» тривожності є віддзеркаленням найзначущіших соціальних потреб.

Тривога і тривожність знаходять зв'язок з історичним періодом життя суспільства, що відображається у вмісті страхів, характері «вікових піків» тривоги, частоті, поширеності і інтенсивності переживання тривоги, значному зростанні кількості тривожних дітей і підлітків в нашій країні в останнє десятиріччя.

Тривога як стан надає в основному негативний, дезорганізуючий вплив на результати діяльності дітей підліткового віку; в старшому підлітковому - ранньому юнацькому віках вплив може також носити і мобілізуючий характер. Впродовж всього шкільного віку вплив тривоги на діяльність опосередкує характеристиками педагогічного спілкування, створюваної педагогом загальної атмосфери класу. Вплив на діяльність тривожності як властивості особистості посилюється з віком [45, с.59].

З передпідліткового віку тривожність все більш опосередкує особливостями «Я-концепції», яка носить суперечливий, конфліктний характер. У свою чергу тривожність, стаючи своєрідним бар'єром на шляху досягнення успіху і суб'єктивного його сприйняття, заглиблює і посилює цей конфлікт. На рівні потреб він набуває характеру суперечності між афектно зарядженим прагненням до успіху, який задовольняє відношення до себе, досягненню мети, з одного боку, і боязню змінити звичне відношення до себе - з іншого. Виникаючі в результаті такого конфлікту утруднення в сприйнятті успіху і сумніву навіть в реальних досягненнях ще більш збільшують негативний емоційний досвід. Тому тривожність все більш закріплюється, набуває стабільні форми реалізації в поведінці, регуляції, компенсації або способах захисту і стає стійкою особистісною властивістю, яка має власну спонукальну силу. Саме на цій основі може виникнути тривожність в підлітковому віці [43, с.218].

Таким чином, в підлітковому віці тривожність виникає і закріплюється як стійке особистісне утворення на основі головної потреби в цей період, в задовольняючому, стійкому відношенні до себе. Внутрішній конфлікт, що відображає суперечності в «Я-концепції», у відношенні до себе, продовжує грати центральну роль у виникненні і закріпленні тривожності надалі, причому на кожному етапі в нього включаються ті аспекти «Я», які найбільш значущі в цей період.

З одного боку, існує цілий ряд зловісних термінів для позначення емоційних порушень дитини-школяра: шкільна дезадаптація, шкільний невроз, страх школи і т.д. Хоча часто школа лише виявляє, як лакмусовий папірець, особливості дитини, нажиті в сім'ї, і служить лише ситуацією-стимулом, провокуючим емоційну реакцію, -- проте не можна не визнати, що і сам характер навчання в тому вигляді, в якому воно має місце в багатьох школах, містить цілий «букет» чинників, здатних викликати, розвинути і поглибити тривожність учня.

З другого боку, виявляється, що почуття тривоги неминуче супроводжує учбову діяльність дитини в будь-якій, навіть найідеальнішій школі. Більш того, взагалі ніяка активна пізнавальна діяльність людини не може не супроводжуватися тривогою. Адже сама ситуація пізнання чогось нового, невідомого, ситуація рішення задачі, коли потрібно докласти зусилля, щоб незрозуміле стало зрозумілим, завжди ховає в собі невизначеність, суперечність, а отже, і привід для тривоги. Повністю зняти тривогу можна, усунувши всі труднощі пізнання, що неможливо, та і не потрібно. І навчання, і розвиток особистості підлітка найкращим чином протікають не тоді, коли тривога близька до нуля, а коли вона знаходиться на оптимальному (не дуже високому) рівні, і коли дитина навчена адекватним способам боротьби з нею [52, с.113].

Таким чином, завдання соціального педагога полягає не в тому, щоб повністю вигнати тривогу і добитися абсолютного душевного спокою підлітків, а в тому, щоб, по-перше, утримувати тривогу не вище за певний рівень, а по-друге, дати підлітку засоби конструктивного подолання її. У соціального педагога є ще одна задача, про яку варто зайвий раз нагадати. Соціальний педагог може (і повинен!) стати для підлітка не тільки носієм знань, вихователем, але і в якійсь мірі психотерапевтом.

У 8-11 класах статистичні відмінності виявляються між результатами 8-9-х, з одного боку, і 10-х - з іншого, а також 10-х і 11-х класів і по групі дівчат, і по групі хлопців. Це свідчить, що тривожність різко знижується при переході від підліткового до раннього юнацького віку, при переході в старші класи школи і підвищується у випускному класі, що відповідає результатам і інших досліджень. В старшому підлітковому віці відмінностей між хлопцями і дівчатами по даному показнику не виявляється, в старших класах більш тривожними виявляються дівчата [21, с.53].

Переживання тривожності у формі конкретизованих страхів залишається типовим і для молодших підлітків, проте на ряду з цим наголошується і те, що характеризує власне тривогу: недиференційоване очікування неблагополуччя в ситуаціях, які об'єктивно не представляють загрози. Крім того, в цей період яскраво наголошується таке явище, як підвищена увага до деталей переживань і відчуттів, хоча вони далеко не завжди позначаються дітьми як тривога або страх, а визначаються як якесь невизначене переживання, яке може носити як неприємний, так і достатньо приємний («збудливий») характер, і лише в ході поставлених питань можна з'ясувати зв'язок цих переживань з очікуванням загрози, небезпеки.

У старшому підлітковому і ранньому юнацькому віці переживання стають все більш розмитими, смутними, подвійними, невизначеними, тобто набувають рис тривоги в її класичному описі. Переживання страху характеризуються наявністю певного об'єкту страху і розмитої тривоги. При цьому ірраціональність страху в основному виразно усвідомлюється.

Велике значення для успішного навчання підлітка в школі має психічне здоров'я, тобто стан психологічного, фізичного та соціального благополуччя. Основою складності підліткового віку є швидкий темп змін, що відбувається в цьому періоді. Підліток переживає за свою зовнішність, за те як його оцінять однолітки, за те, що сказати батькам тощо, і все це викликає тривожність.

Тривога - емоційний стан людини, що виникає в умовах несподіваностей як при затримці приємних ситуацій, так і частіше при очікуванні неприємностей. В основі феноменології тривоги, з точки зору сучасної психології, лежить переживання страху. Страх як будь-яка базова емоція (радість, гнів, відраза, презирство тощо) може варіювати у своїй інтенсивності, відповідно і в стані тривоги він може бути вираженим слабо, помірно і сильно.

Певний рівень тривожності - природна й обов'язкова характеристика активної діяльності особистості. У кожної людини є свій оптимальний рівень тривожності, тобто корисна тривожність. Особистість, у якої висока тривожність, схильна перебільшувати ситуацію загрози, що впливає на її самооцінку та життєдіяльність [31, с.58].

Тривожність виконує охоронну (передбачення небезпеки й підготовка до неї) і мотиваційну функцію.

Потрібно помітити, що прояв тривожності може протікати в 2 варіантах: це страх - гнів і страх - страждання, які по-різному виявляються, але однаково дезадаптують особистість.

Необхідно звернути увагу на значущість сім'ї і школи в період дорослішання. Оскільки підлітковий вік це суперечність між прагненням здаватися і невмінням «бути дорослим». Це суперечність між прагненням до незалежності і необхідністю підкорятися вказівкам дорослих.

Серія досліджень, проведених К. Ізард, засвідчує, що тривогу можна визначити як емоційний паттерн, який складається з декількох відносно незалежних афективних факторів, тобто тривога являє собою комплекс емоційних переживань (страху, смутку, сорому, гніву, інтересу, провини тощо).

Згідно висновків К. Ізард, профілі високотривожних досліджуваних відзначаються тим, що в них найбільш високими значеннями характеризуються показники названих переживань (страху, інтересу, провини та сорому) [29, с.52].

Отже, соціальним педагогам, вчителям, психологам та батькам варто зрозуміти, що підліток у стані тривоги переживає, як правило, не одну емоцію, а деяку комбінацію або паттерн різних емоцій, кожна з яких впливає на соціальні взаємини, соматичний стан, пізнавальні процеси й поведінку в цілому.

Тривожна людина постійно очікує несприятливого розвитку якихось подій, що мають відношення безпосередньо до неї. Навіть у досягненні успіху високо тривожна особистість сподівається на негативні наслідки - висловлювання, оціночні судження, переживання, дії з боку оточуючих.

На думку Л. Лєпіхової, виникнення тривожності - результат недостатньої адаптивності психофізіологічних механізмів, що проявляється в посиленні рівня активації нервової системи і, як наслідок цього, неадекватних поведінкових реакцій [51, с.22].

Труднощі підліткового віку пов'язані з підвищеною збудливістю, з іпохондричними реакціями, з афектною, гострою реакцією на образу, з підвищеною критичністю по відношенню до старших.

Якщо ці особливості не враховувати, то у підлітків можуть сформуватися стійкі відхилення в етичному розвитку і поведінці. І тут не маловажно відносини між батьками і дитиною. Оскільки підлітковий вік - це перехідний вік, перехідний період, від дитинства до дорослості, виникають численні конфлікти, які негативно впливають на формування емоційної і когнітивної сфери.

Зростає роль референтної групи, як зразку для наслідування, що сприяє розриву з батьками. З боку батьків зростають обмеження і заборони, у зв'язку з новими змінами в сім'ї зростає число конфліктів. Економічні умови можуть стати причиною для тривожності: оскільки підліток постійно відчуває себе залежним, несамостійним. Молоді люди довго залежать від батьків у фінансовому відношенні, з-за великої тривалості шкільного навчання.

В принципі, саме різноманіття шкільного життя -- в ній є і навчання, і гра, і праця, і спорт, і спілкування з друзями -- дозволяє сподіватися, що школа могла б стати для тривожної дитини місцем підвищення її самооцінки та знаходження себе. Практика, проте, показує, що часто школа лише усугубляє той емоційний дискомфорт, який був створений в сім'ї.

Неуспішність в школі може бути причиною конфліктів. Напружені відносини між батьками і дітьми обумовлені не стільки конфліктом між поколіннями, скільки економічними умовами і технологічним прогресом, що змінилися, перед лицем яких батьки, як і діти, відчувають себе невпевненими і неспокійними, і це породжує тривожність і нерішучість, а вони у свою чергу формують власний характер.

Разом з батьківською домівкою, школа - найважливіша інстанція соціалізації. Формування юнацтва як фаза вікового розвитку тісно пов'язане з виникненням системи загальної шкільної освіти. Шкільні конфлікти пов'язані в основному з успішністю, адаптацією, авторитетом і автономією. У зв'язку з вимогами, що пред'являються до успішності, виникають конфлікти, як з вчителями, так і з однолітками.

По відношенню до вчителів можуть виникнути протест, відмова займатися і добиватися успіхів. Така поведінка зустрічається і у здатних і у критично налаштованих підлітків. Чиє виражене прагнення до успіху стикається з несприятливими перспективами на майбутнє.

У відносинах з ровесниками можуть виникати конфлікти на грунті суперництва. Це впливає на психосоціальну адаптацію школярів і збереження класу як єдиного суспільства.

Конфлікти в області автономії і авторитету обумовлені утрудненнями свободи шкільними правилами. Підлітки вимагають, обгрунтувати їх, відчувають над собою небажану опіку.

Тривожність - це суб'єктивний прояв неблагополуччя особистості. Підлітки молодші і старші мають свої відмінні особливості, і вони, звичайно, великі, але можна говорити і про типові, характерні риси цього періоду, по рівню і характеру психічного розвитку, підлітковий вік - типова епоха дитинства, яка має ряд стадій, що мають свої особливості, з одного боку, а з другого боку підліток - людина, що стоїть на порозі дорослого життя.

Основним новоутворенням підліткового віку є самосвідомість, як результат розширення спілкування, відносин підлітка, що ускладнилися, з суспільством, з дорослими, з однолітками.

Образа дорослими відчуття власної гідності підлітка, сприймається їм дуже чутливо. Через незнання дорослими періодизації вікового розвитку, особистість підлітка розвиватиметься аномально, тобто «криза підліткового віку» протікатиме з ускладненнями. Для кризи ідентичності характерне переживання підлітком відчуття неповноцінності, депресивний стан і сексуальні наміри. Кризу ідентичності, на думку Х. Решмідта, можна розглядати як реакцію на втрату статусу дитини, на невідповідність біологічних можливостей соціальним, на невпевненість в своїй компетенції, в своєму статусі, на різкі біологічні зміни, що відбуваються в організмі дорослішаючої людини.

Невпевненість і страхи можуть досягати такого ступеня, що виникає боязнь втратити тілесну і душевну єдність, по цьому «часто підлітки створюють поведінкові ритуали» [36, с.44].

Таким чином, вивчення підліткового рівня на основі зміни одного з головних показників їх психічного стану - потреби в самостійності, самоутвердженні, дає можливість розглядати не просто молодших і старших підлітків, але і розкрити складну динаміку їх розвитку.

Однією з найпоширеніших шкільних проблем, пов'язаних з тривогою, є проблема перевантаження. Перевтома веде до невдач, а досвід невдач, коли накопичується, породжує страх, невпевненість, емоційну нестабільність і -- нові невдачі. Переважна більшість педагогічних, психологічних, медико-фізіологічних досліджень показує, що багато традиційних існуючих правил завантаження школярів, що неодноразово переглядалися, не тільки не стимулюють навчання, але і прямо руйнують психіку, знижують працездатність підлітків. Ось деякі з них:

1. Структура учбового року. Через шість тижнів неперервних занять рівень функціональних можливостей школярів різко знижується, рівень тривожності катастрофічно зростає, схильність до захворювань загострюється. Підлітки потребують 7--10-дений відпочинок.

2. Тривалість учбового тижня. Останні дні тижня -- це дні не тільки малоефективного навчання, але і найбільшого числа дисциплінарних порушень. Підлітки яким дають домашні завдання на понеділок, підвищено дратівливі, конфліктні, напружені. Принаймні один повний день відпочинку в тиждень -- абсолютно необхідний засіб профілактики перевантаження.

3. Тривалість уроку. За даними гігієніста В.Н. Зубкової, в перші 30 хвилин уроку частота відволікань учнів складає 22%, між 30 і 35 хвилинами -- 28%, а в останні 10 хвилин -- 43%, тобто майже половина учнів не слухає вчителя. Результати інших дослідників підтверджують той факт, що робота в останні 10 хвилин уроку над новим материалом, не лише даремна, але і шкодить учням.

4. Іспити. Для переважної більшості школярів це не тільки період інтенсивної роботи але і психологічний стрес. Екзаменаційна ситуація з її помпезністю, участю батьків, попередніми співбесідами, неодмінним очікуванням своєї черги за дверима нерідко стає серйозною психотравмою. Лише день повного спокою після іспиту може «відновити форму» учня. На жаль графіки здачі іспитів і традиції їх організації часто суперечать елементарним психогігієнічним правилам [29, с.57] .

Звичайно, перевантаження в школі не причина тривоги, а несприятливий фон, на якому під впливом інших причин можуть пишним кольором розцвісти емоційні розлади.

Конфлікти в школі можуть приводити до потребуючих корекції поведінкових порушень, наприклад, до «школофобії», в основі якого часто лежить страх перед школою; боязнь знущань і образ може привести до прогулів. Разом з тим батьківська домівка яка повинна служити позитивним чинником, може бути причиною дезадаптації підлітка. Сюди входить ряд причин: обтяжені психічні умови (дисгармонія в сім'ї, часті сварки, конфлікти і т. д.), економічний стан батьків, освіта. Дезадаптація підлітка як причина, може мати як наслідок навіть покинуту школу. У таких підлітків виявляються особові порушення і відхилення соціальної поведінки. Їх початковим пунктом часто служать порушення формування особистості, схильність до пониженого настрою, занижена самооцінка, і, отже, невпевненість в собі, висока тривожність [47, с.69] .

Отже, переживання соціального стресу пов'язане з емоційним станом, на фоні якого розвиваються соціальні контакти, а для підлітків має неабияке значення думка однолітків; фрустрація потреби в досягненні успіху характеризується несприятливим психологічним фоном у класі, який не дозволяє учневі реалізувати потреби в успіху, досягненні високого результату; проблеми та страх у взаєминах із вчителями впливають на зниження успішності через негативний емоційний фон з ними (вчителів не цікавить думка учнів, авторитарний стиль діяльності, незнання психологічних особливостей дітей даного віку тощо).

Висновки до розділу 1

Основну симптоматику тривожності і страху почали розглядати ще старогрецькі мислителі (Діоген), арабські філософи, мислителі європейського середньовіччя (Спіноза, Паскаль).

Позиції вчених у вивченні тривожності різні. Проте, в основному, тривожність розглядається як емоційний стан особистості, який надає негативну дію на психіку людини.

Тривога - це смутний, неприємний емоційний стан, що характеризується очікуванням несприятливого розвитку подій, наявністю поганих передчуттів, страху, напруги і хвилювання. Тривога відрізняється від страху тим, що стан тривоги зазвичай безпредметний, тоді як страх припускає наявність об'єкту, що його викликав, людини, події або ситуації.

Тривожність - це схильність людини до переживання стану тривоги. Частіше за все тривожність людини пов'язана з очікуванням соціальних наслідків її успіху або невдачі. Тривога і тривожність тісно пов'язані із стресом. З одного боку, емоції тривожного ряду є симптомами стресу. З другого боку, початковий рівень тривожності визначає індивідуальну чутливість до стресу.

Шкільне навчання неможливе без хвилювання, адже пізнання нового завжди викликає деяку тривожність.

Певний рівень тривожності - природна й обов'язкова характеристика активної діяльності особистості. У кожної людини є свій оптимальний рівень тривожності, тобто корисна тривожність.

І одна з головних задач соціального педагога направити корисну тривожність підлітків у вірне русло.

РОЗДІЛ 2 РОБОТА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З ПІДЛІТКАМИ

СХИЛЬНИМИ ДО ТРИВОЖНОСТІ

2.1. Зміст, форми і методи роботи соціального педагога з тривожними підлітками

На сьогоднішній день посада соціального педагога введена в багатьох школах. При цьому частіше за все цей фахівець виконує функції або вихователя, який займається дозвіллям школярів у позаурочний час або соціального працівника.

Проте реальна практика шкіл переконливо показує, що цей фахівець має свій специфічний об'єм професійної діяльності. Соціальний педагог - це фахівець, який на основі одержаних в результаті діагностики даних педагогічно грамотно може розробити методику, методичні рекомендації для їх реалізації в педагогічній діяльності різних фахівців школи. Крім того, він і сам повинен уміти педагогічно правильно побудувати виховну, соціально-педагогічну роботу з окремими учнями, різними групами школярів, їх батьками, вчителями.

Він може допомогти:

а) вчителю:

- розробити індивідуальну методику роботи з учнем по його навчанню і вихованню;

- організувати соціально-педагогічну роботу з класом;

- спланувати і надати допомогу в розробці методики реалізації взаємостосунків з окремими батьками;

- допомогти у вирішенні конфлікту між вчителем і учнем; вчителем, учнем і його батьками; вчителем і класом і ін.;

б) учню порадами (консультацією):

- у роботі по самовдосконаленню;

- як подолати (попередити в майбутньому) конфліктні ситуації (відносини) в класі, з вчителем, з батьками;

в) батькам консультацією, порадою, методичною допомогою: в налагоджуванні взаємостосунків з сином (дочкою);

- для коректування соціально-педагогічної роботи з своєю дитиною;

- у розвитку (узгодженні) відносин з вчителем на користь вдосконалення соціально-педагогічної роботи з дитиною [6, с.56].

Як показує досвід багатьох шкіл, в сучасних умовах соціально-педагогічна діяльність фахівця може бути представлена в широких межах. Даний факт диктує необхідність введення спеціалізацій в соціальній педагогіці.

Найхарактернішими спеціалізаціями соціального педагога можуть бути:

- організатор позаурочної роботи (класний вихователь);

- організатор дозвілля;

- педагог-психолог;

- соціолог;

- соціальний працівник;

- методист.

Будь-яка із спеціалізацій припускає, що соціальний педагог, крім загальнопрофесійної матиме і певну спеціальну підготовку для виконання конкретних соціально-педагогічних завдань. Підготовка соціальних педагогів різних спеціалізацій може здійснюватися як у вищих учбових закладах, так і в рамках додаткової професійної освіти [13, с.43].

Щодо соціально-педагогічної роботи з тривожними підлітками, нас буде більш цікавити спеціалізація соціального педагога - педагог-психолог. Дана спеціалізація соціальної педагогіки набуває все більше поширення. В її основі - виконання одночасно функцій психолога і соціального педагога у роботі з учнями, що мають труднощі в навчанні, проблеми з вихованням, взаємостосунками з однолітками, вчителями. Основними об'єктами його роботи виступають:

- школяр (важковиховуваний, педагогічно запущений, проблемний, дезадаптований);

- класний колектив, окрема група школярів, які мають різні соціальні проблеми;

- вчитель, що має проблеми в роботі з учнем або учнями і їх батьками;

- вчительський колектив;

- батько, що має проблеми у взаємостосунках з своєю дитиною, з вчителем;

- батьківський колектив.

Як основні напрями соціально-педагогічної роботи соціального педагога можна виділити наступні:

- первинне виявлення відхилень в особистості школяра і їх впливи на його навчання і поведінку. При необхідності окремі школярі можуть бути направлені на діагностику до медичних або медико-психолого-соціальних установ для поглибленої діагностики;

- взаємодія з медичними і соціальними центрами по забезпеченню більш повної діагностики і організації коректувальної або виправної роботи з окремими школярами, які мають різні відхилення;

- направлена соціально-педагогічна робота з окремими школярами і групами;

- взаємодія з різними центрами по роботі з дітьми з відхиленнями в поведінці, для координації сумісних виховних зусиль;

- соціально-педагогічна допомога вчителю в роботі з учнем, класом;

- психолого-педагогічне консультування школярів, вчителів і батьків.

При цьому важливо підкреслити, що соціальний педагог не є власне професійним психологом, а тому його можливості дещо обмежені і в плані діагностики, і в плані консультування, а тим більше корекції психологічних проблем [20, с.51].

Зміст соціальної роботи з тривожними підлітками визначається основними функціями професійної діяльності соціального педагога, до яких відносяться:

- діагностична: тобто постановка соціально-педагогічного діагнозу (тривожності), вивчення соціально-педагогічного фону, виявлення соціально-педагогічних процесів, що спричинили тривожність в учнів, т.д.;

- організаційна: організація соціально-педагогічної діяльності всіх суб'єктів освітніх процесів в сферах виховної (виправної, коректувальної) діяльності, дозвілля; здійснення взаємодії медичних, освітніх, культурних, спортивних, правових установ, суспільств і добродійних організацій в соціально-педагогічній діяльності;

- прогностико-проективна: участь в прогнозуванні і проектуванні соціально-педагогічних процесів класного колективу, розвитку школи, конкретного мікросоціуму, окремих осіб як об'єктів соціально-педагогічної діяльності;

- управлінська: участь в управлінні соціально-педагогічними процесами в класних колективах, групах, школі в цілому;

- координаційна: організація взаємодії фахівців і служб школи з приводу оптимізації соціально-педагогічного простору і соціально-педагогічного ефекту освіти і виховання [20, с.54].

Якщо говорити про особливості роботи з тривожними підлітками, стає зрозуміло, що саме це поняття висвічує як головне проблему самого підлітка, його неоднозначну соціальну перспективу.

Така дитина потребує допомоги, направленої, з одного боку, на зміну складної життєвої або соціально небезпечної ситуації, в якій він опинився, а з іншого - на мінімізацію його соціальних, психологічних і педагогічних проблем і труднощів з метою їх поетапного освоєння і подолання.

Саме такий комплексний соціально-педагогічний підхід в роботі з цією категорією дітей і повинен бути встановлений в основу розробки соціально-педагогічних технологій роботи з ними. При цьому необхідно враховувати, що соціально-педагогічна робота з тривожними дітьми:

- виявлення підлітків цієї категорії в дитячому середовищі і організація роботи з ними;

- безпосередня індивідуальна або групова робота з тривожними дітьми.

Соціально-педагогічна технологія індивідуально-групової профілактичної роботи з тривожними дітьми в загальноосвітній установі включає наступні напрями діяльності соціального педагога:

1. Формування і дослідження банку даних тривожних підлітків.

Соціальний педагог формує банк даних тривожних дітей, який доповнюється відомостями, одержаними самим соціальним педагогом з різноманітних джерел.

2. Розробка «портрета» тривожності підлітків в освітній установі.

Її мета - конкретизація загальних тенденцій розвитку тривожності серед учнів в даній установі.

Здійснюючи розробку «портрета» тривожності підлітків, соціальний педагог реалізує діагностичні технології і різноманітні методи дослідження соціальних ситуацій для її визначення.

3. Дослідження джерел інформації про тривожних учнів, в освітніх установах.

Дана функція - дуже важливий компонент роботи соціального педагога, пов'язаний з необхідністю ретельної, постійної експертизи як самої інформації про підлітків, так і каналів, по яких ця інформація може поступати.

Соціальний педагог, здійснюючи свою роботу в рамках педагогічної етики, професійної конфіденційності і таємниці, повинен організувати інтенсивний обмін, збір інформації про проблемних дітей. Джерелами такої інформації можуть бути: вчителі, класний керівник, психолог, батьки.

4. Розробка схем організації контактів з дітьми і батьками.

Організація позитивних стійких контактів соціального педагога з потенційними клієнтами - підлітками і їх батьками - полягає:

РЕКЛАМА

рефераты НОВОСТИ рефераты
Изменения
Прошла модернизация движка, изменение дизайна и переезд на новый более качественный сервер


рефераты СЧЕТЧИК рефераты

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА
рефераты © 2010 рефераты