Вчителі-новатори та їхні авторські технології у рамках педагогіки співпрац

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Вчителі-новатори та їхні авторські технології у рамках педагогіки співпрац

Вчителі-новатори та їхні авторські технології у рамках педагогіки співпрац

6

Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

Кафедра психології

Реферат на тему:

ВЧИТЕЛІ-НОВАТОРИ ТА ЇХНІ АВТОРСЬКІ ТЕХНОЛОГІЇ У РАМКАХ ПЕДАГОГІКИ СПІВПРАЦІ

Полтава 2009

ПЛАН

1. Етика Євгенія Ільїна

2. Софія Лисенкова: виховання успіхом

3. Уроки творчості Ігоря Волкова

4. Гуманна педагогіка Шалви Амонашвілі

1. ЕТИКА ЄВГЕНІЯ ІЛЬЇНА

До педагогічних технологій, обґрунтованих та апробованих Є.М. Ільїним, слід віднести принципи і прийоми розвиваючого навчання, що є результатом його наукових пошуків, здійснених у процесі практичної педагогічної роботи, яку він веде як учитель,дослідник: ідея художньої образності уроку; робота з деталлю в системі виразних засобів навчання; проведення уроків «Відкритої етики».

Педагог враховує специфіку викладання літератури як виду мистецтва. С.В. Міхалков писав: «Але не можна ж викладати літературу як хімію або біологію! Література - не наука, а мистецтво. Її пізнавальна функція невіддільна від естетичної. Істинне вивчення літератури неможливе без одночасного виховання почуття прекрасного, почуття насолоди художнім твором». Саме це почуття завжди присутнє на уроках Є.М. Ільїна, формуючи у школярів істинне задоволення творчістю й навчальним предметом. Про це свідчить той емоційний стан, який панує на його уроках.

Для педагога урок літератури - урок мистецтва, бо воно здатне виховувати юну душу, захоплювати життям, «справами людськими». Саме тому Є.М. Ільїн пропонує в аналізі художнього твору раціональніше користуватися тими засобами, якими користується письменник. Тому урок педагог-майстер будує на основі яскравої конструктивної деталі, складного морального питання, творчого прийому. Прагненням бачити й вирощувати краще в людині визначає методику й стиль спілкування з дітьми і книгою. На рівні мистецтва й засобами мистецтва вчитель переконує дітей у тому, що урок літератури - потрібний і цікавий, а себе - в можливості бути художником свого уроку, тобто сценаристом, режисером, виконавцем і вимогливим критиком, який знає недоліки й достоїнства; і літературознавцем, що вміє науково пояснити, точніше виразити свій і дитячий інтерес до книжки.

Принципи, які покладено в основу педагогічної системи Є.М. Ільїна, такі:

1.Викладання літератури - це художньо-педагогічний процес. Це означає, що вчитель повинен враховувати специфіку літератури як виду мистецтва, а не тільки педагогічні закономірності навчання дітей.

2. На уроці необхідно створити своєрідну ситуацію естетичної комунікації, в ході якої організується вільне самовираження й спілкування учнів на основі навчального матеріалу; необхідно викликати естетичне співчуття в учнів змістом твору або розповіддю вчителя.

3. Вчитель-майстер упроваджує такі методи та прийоми організації пізнавальної активності учнів, як «проблемні питання», коментарі до ілюстрацій, рольові ігри, складання плану,сюжету, дискусії тощо.

Сила педагогічної творчості Є.М. Ільїна полягає в тому, що всі відомі методичні прийоми використовуються ним не інтуїтивно, а саме на основі усвідомлення суті і психологічних особливостей діяльності вчителя літератури, яка є художньо-педагогічною.

2. СОФІЯ ЛИСЕНКОВА: ВИХОВАННЯ УСПІХОМ

Педагогічна система С.М. Лисенкової ґрунтується на розумінні молодшого шкільного віку як важливого етапу формування творчого мислення дитини. Але в пошуках методів розвитку творчого потенціалу слід враховувати особливість психіки, своєрідність пізнавальної та емоційної сфер дітей цього віку. Педагогічна техніка вчителя складається з кількох компонентів, які розглянуто й обґрунтовано педагогом-новатором.

· По-перше, це - організація спостереження.

· По-друге, стимулювання творчої уяви у дітей. Софія Миколаївна формулює вимоги щодо організації діяльності: дитині потрібно допомогти зрозуміти побачене, почуте, пережите, а також знайти зв'язки, відношення між явищами та предметами, і тим самим закласти основи творчого мислення.

· По-третє, розвиток у дитини потреби у творчості. На занятті треба створити атмосферу престижності творчого процесу. При цьому варто використати притаманну дітям цього віку імпульсивність і спрямувати її на творчість: запропонувати придумати риму, загадку, казку, самостійно віднайти що-небудь цікаве у природі тощо.

· По-четверте, підтримка позитивних емоцій щодо навчання. Завдання педагога полягає в тому, щоб дозволити дитині отримати почуття задоволення від власних досягнень, від власної творчої праці.

· По-п'яте, виховання вольових рис характеру дитини, таких як самостійність, сміливість, наполегливість, цілеспрямованість, рішучість, здатність піти на ризик. Одним з ефективних засобів виховання вольових рис характеру С.М. Лисенкова вважає різноманітні ігри: дидактичні, рольові, сюжетно-рольові тощо і - пропонує використовувати їх у навчально-виховному процесі в початковій школі.

С.М. Лисенкова виходить із положення, що будь-який вид діяльності, який пропонується дитині, повинен містити елементи творчості. Для того, щоб здатність до творчого мислення не залишалася тільки в пасивному стані, щоб отримати певні результати, потрібен постійний стимул, двигун, який буде активізувати творчість. На її думку, таким двигуном можуть стати різні заходи позакласної виховної роботи, зокрема гуртки, конкурси, олімпіади, змагання тощо.

На основі зазначених принципів виховання творчої особистості побудовано велику кількість методик щодо організації навчально-виховної роботи з дітьми 6-9 років. Однією з таких методик є випробуваний у реальному житті метод «перспективного випереджаючого навчання», автором якого є С.М. Лисенкова. Вона пропонує почати вивчення складної теми завчасно, бо це, на її думку, є та перспектива, яка допомагає уникнути відставання, дає повні та міцні знання, залишає час для творчого осмислення й розвитку індивідуальних здібностей у дітей. Основними прийомами, що забезпечують успішність навчання дітей, за системою С.М. Лисенкової, є коментоване управління процесом навчання й опорні схеми. Але для досягнення результату, як вважає педагог, вчителю необхідно співпрацювати з батьками та постійно усвідомлювати, наскільки важливим для дитини є її успіх у навчанні.

Виховання успіхом - це провідний принцип педагогічної системи С.М. Лисенкової. Успіх чи то в роботі, чи то в навчанні приносить радість, задоволення, спонукає до подальших досягнень. Учитель вважає, що виховувати учнів потрібно успіхом, тому рекомендує ніколи не зловживати докорами, зауваженнями, двійками, а навпаки - підтримувати невстигаючого учня, хвалити за кожний, навіть незначний крок уперед. Боротися за успіх у навчанні, на думку С.М. Лисенкової, означає вчити дітей учитися, виховувати організованість, самостійність, відповідальність, дисциплінованість.

Успіх у навчанні неможливий без розуміння та співпраці вчителів і учнів, батьків і дітей, вчителів і батьків. С.М. Лисенкова зауважує, що в початкових класах для успішного навчання дитини обов'язковим є постійний контроль з боку батьків за організацією навчальної роботи вдома. Саме тому вона рекомендує батькам виховувати в дитині організованість як важливу моральну якість особистості. Важливим прийомом, що забезпечить позитивні результати виховання, С.М. Лисенкова вважає раціональну організацію розпорядку дня дитини і рекомендує батькам допомогти молодшому школяреві дотримуватися його в повсякденні. Прийомами організації діяльності дитини молодшого шкільного віку, що сприятимуть прищепленню певних позитивних норм поведінки, С.М.Лисенкова називає щоденні домашні обов'язки, а також щоденне читання. Вчитель на основі багаторічних спостережень, на підставі педагогічного досвіду роботи впевнено стверджує: «Учню, який уміє добре читати, не складно вчитися грамотно писати, він легше розв'язує математичні задачі». С.М. Лисенкова пропонує коллегам,учителям і батькам якомога частіше просити дитину переказати казку, оповідання, проглянутий фільм, виставу тощо.

Надзвичайно важливою справою для батьків є створення необхідних умов для життєдіяльності дитини, а також організація її вільного часу. Для цього, на думку С.М. Лисенкової, потрібно, не залишаючи дитину без догляду, дати їй можливість займатися улюбленою справою.

Важливим елементом педагогічної системи С.М. Лисенкової є коментоване управління процесом навчання. За С.М. Лисенковою, справжній урок - це урок, на якому на все вистачає часу. Вчитель зосереджує увагу на деяких положеннях, що принципово впливають на організацію навчальної роботи на уроці: «…найбільше часу забирають невстигаючі учні. З них доводиться витягувати слово за словом, спонукати - «ну», «далі». Тому потрібно, щоб діти навчилися говорити вголос, коментувати кожну свою дію, що дозволяє включити в роботу кожного. Слід налагодити зворотній зв'язок, коли кожне питання вчителя викликає активну реакцію учнів - відповідь». Коментоване управління, як метод С.М. Лисенкової, поєднує разом три дії: «думаю, говорю, записую». Саме цей метод дозволяє зробити навчання більш свідомим для учнів, а для вчителя - оптимально контролювати рівень знань, умінь і навичок учнів з метою коригування наступних педагогічних дій і прогнозування успіхів учнів. С.М. Лисенкова вважає, що у дитини, яка навчилася мислити вголос, виникає потреба думати, доводити, розмірковувати під час самостійної роботи, коли говорити вголос уже не потрібно.

Суттєві ускладнення виникають у дітей при переході від яскравої та зрозумілої наочності до більш складного матеріалу коли, базуючись на засвоєних знаннях, потрібно будувати власні роздуми. Опорні схеми С.М. Лисенкової - це оформлені у вигляді таблиць, карток, малюнків висновки, які народжуються під час пояснення. Від традиційних наочностей вони відрізняються тим, що стають опорою думки, опорою дії. Дивлячись на ці схеми, учні формують свою відповідь. Результатом навчальних дій, організованих за методом С.М. Лисенкової, є те, що правила запам'ятовуються свідомо, міцно й майже без зусиль. Ефективна організація часу на уроці за допомогою коментованого управління та опорних схем створює резерв часу, а отже, дозволяє виконати більше вправ, більш детально зупинитися на складних для розуміння темах. Перспективне навчання означає, що робота проходить поступово та послідовно, від найпростішого конкретного до найскладнішого абстрактного, до вироблення навички.

С.М. Лисенкова визначила й обґрунтувала такі основні етапи роботи за темою:

· Повільне, поступове знайомство з новими поняттями, розкриття теми. На цьому етапі активно використовуються опорні схеми. Практичні роботи (вправи) виконуються лише з коментуванням учнями своїх навчальних дій;

· робота з підручником: уточнення понять, узагальнення матеріалу. Учні усвідомлюють основні положення теми, виконують самостійні завдання з метою формування необхідних умінь і навичок. Слід зауважити, що домашні завдання даються С.М. Лисенковою за умови доброго опрацювання матеріалу на уроці. На цьому етапі відбувається випередження через те, що багато завдань із підручника виконано ще на попередньому етапі організації навчальної роботи;

· використання часу, який залишається («створенного випередження»). На цьому етапі, як зазначає авторка системи, схеми вже не потрібні. В учнів сформовані навички автоматичної дії, тому є час для виконання творчих завдань. На наступному етапі педагог рекомендує переходити завчасно до вивчення нової, більш складної теми.

3. УРОКИ ТВОРЧОСТІ ІГОРЯ ВОЛКОВА

Педагогічна технологія І.П. Волкова - це колективна співтворчість учителя та учнів як умова успішного навчання дитини та засіб її творчого розвитку.

На думку І.П. Волкова, творча діяльність сприяє розвиткові комплексу якостей творчої особистості: розумової активності, кмітливості й винахідливості. Враховуючи той факт, що підґрунтям будь-якої творчості є конкретні знання, вміння і навички, суттєве значення для розвитку творчого потенціалу дитини в процесі виконання завдань мають сформовані в неї вміння вчитися. Важливо, щоб дитина прагнула добувати знання, необхідні для виконання конкретної практичної роботи. Але в цій справі педагогові не слід покладатися лише на дитячу активність, потрібна продумана система педагогічних дій, які б спонукали вихованця творчо виконувати практичні завдання.

Досвід практичної роботи І.П. Волкова свідчить про те, що немає учнів, взагалі не здатних до співтворчості з учителем. У зв'язку з цим важливою обставиною є те, що в процесі організації навчання створюється атмосфера причетності до творчості всього колективу. В основі педагогічної технології, розробленої І.П. Волковим, - положення про те, що в системі особистих інтересів і пристрастей дитини треба знайти найбільш значущі, тобто «ядро», навколо якого можна починати роботу з формування в учнів позитивної мотивації процесу навчання. Педагог вважає, що інтерес до якогось виду діяльності є в кожної дитини, і наголошує: творчі завдання повинні мати активно-перетворюючий характер.

Для оптимізації реального творчого процесу необхідною умовою є формування для кожного школяра індивідуальної зони,ситуації творчого розвитку. Вона виступає як умова продуктивної діяльності етичного становлення дитини, що навчається і як стимулятор активної роботи й розвитку особистості школяра. В основі діяльності педагогічної лабораторії І.П. Волкова - колективна співтворчість учителя та дітей: разом працюємо, разом роздумуємо, разом оцінюємо результати діяльності.

Співпраця, за І.П. Волковим, - це не просто відвертість і настроєність педагога на успішну навчально-виховну роботу з дітьми, це ще і здатність через певну систему принципів, методів і прийомів організувати спільну творчість. Це - захопленість дітей яскравою, цікавою, перспективною спільною діяльністю, визначення індивідуальних зон творчого розвитку колективу загалом і кожної дитини окремо; обговорення загальних підходів до організації майбутньої діяльності; обговорення умов майбутньої діяльності, а також розгляд варіантів реалізації задач; організація творчого обміну ідеями, способами роботи; діалогічність процесу обговорення результатів спільного творчого процесу. Таким чином, у процесі організації навчально-пізнавальної діяльності кожному школяреві надається можливість самовираження у творчості.

І.П. Волковим визначено вихідні принципи організації уроків творчості, мета яких полягає в загальному розвитку та формуванні якостей творчої особистості молодших школярів.

Зазначимо ці принципи й орієнтири, якими керується педагог-новатор:

· Знання - фундамент творчості, бо творча діяльність учня не може вийти за межі знань, що є в нього.

· Прискіпливий відбір навчального матеріалу.

· Багаторазовість повторення по,різному організованого навчального матеріалу.

· Різнобічний розвиток учня.

· Формування стійкого інтересу до навчання.

· Навчання грамотного виконання робіт під керівництвом дорослого.

· Постійний контроль учителя за роботою учня.

· Індивідуальний підхід.

У педагогічній системі І.П. Волкова вчитель виступає не просто як педагог, який навчає, а як щиро зосереджена творча людина, що залучає до творчості свого молодшого колегу. Творча колегіальність - це педагогічна позиція І.П. Волкова й умова реалізації власної концепції.

Згідно з поглядами І.П. Волкова, ефективний шлях розвитку індивідуальних здібностей лежить через самостійну діяльність учнів під керівництвом учителя, він вважає, що для розвитку творчих можливостей дітей необхідно розбудити в кожній дитині творця, навчити працювати самостійно, допомогти зрозуміти і знайти себе, зробити перші кроки до творчості.

4. ГУМАННА ПЕДАГОГІКА ШАЛВИ АМОНАШВІЛІ

Педагогічна технологія Ш.О. Амонашвілі базується на розумінні того, що дитина - цілісна особистість. Саме тому потрібно, щоб педагогічний процес захоплював її повністю, з усіма життєвими прагненнями й потребами. Навчання повинно стати для особистості сенсом життя, реалізуючи внутрішню готовність до розвитку, самостійності й морального становлення. Особистісно-гуманний підхід у тому й полягає, щоб необхідний для засвоєння в певний період педагогічного процесу зміст навчання зробити особистісно значущим для дитини. Педагог пояснює, що учень повинен усвідомлювати навчальну задачу як вільно обрану та приймати її на основі власного бажання.

Ш.О. Амонашвілі підкреслював, що в педагогічному процесі повинен бути простір для творчості, винахідливості, фантазії. У своїй творчій роботі він використовував ряд цікавих прийомів роботи (мовні ігри; вчитель стає учнем; хорову відповідь; нашіптування на вухо; завдання в темряві; помилки вчителя, виконання учнями творчих завдань, участь учнів у виборі видів занять на уроці та ін.). В експериментальному навчанні Ш.О. Амонашвілі широко використовував спеціальні завдання, спрямовані на загальний розвиток дітей, що були побудовані, з одного боку, на основі тих знань і досвіду, що є у дітей а з другого боку - на творчому використанні набутих знань у нестандартних ситуаціях. Ш.О. Амонашвілі приділяв велику увагу емоційному стану дітей, він вважав, що без живого, емоційного спілкування вчителя з дітьми неможливо зацікавити учнів, зробити їх активними учасниками і творцями уроку.

Педагогічна технологія формування особистості учня молодшого шкільного віку, за Ш.О. Амонашвілі, базується на основних положеннях педагогіки гуманізму:

1. Вчителі повинні вміти розуміти дітей, бо дитина маленька, але турбот у неї багато. Розуміти дітей означає стати на їхню позицію, шанувати їхні почуття, ставитися до їх турбот, як до серйозних і зважати на них. Ш.О. Амонашвілі вказує на те, що не треба підкоряти їх своїй владі, а, спираючись на їх сьогоднішнє життя, плекати паростки їхнього завтрашнього життя. Він пише: «Розуміти дітей - означає оволодіти щонайвищою майстерністю виховання маленької людини».

2. Кожний педагог повинен бути оптимістом. Він зобов'язаний вірити в «свою педагогіку, в силу виховання, у свою здатність перетворювати». Мова йде про діяльний оптимізм, коли педагог глибоко проникає в індивідуальність, внутрішній світ дитини, і в залежності від цього шукає методичні шляхи його перетворення - виховання, навчання і розвитку.

3. Вчителі повинні уособлювати людину майбутнього, людину нового складу.

4. Кожний з учителів - творець долі кількох сотень дітей.

У педагогічних творах Ш.О. Амонашвілі багато уваги приділяється особливостям педагогічного процесу та його впливу на розвиток особистості дитини. На думку педагога-новатора, педагогічний процес - це складне поєднання процесів навчання та розвитку дітей. Найважливіше місце в ньому займає таке поняття, як саморозвиток і самодіяльність, бо без самодіяльності людина не може розвиватися. Також педагогічний процес можна назвати працею педагога з дитиною. За Ш.О. Амонашвілі, саморозвиток, самодіяльність, педагогічний процес повинні утворювати єдине ціле, де останньому належить провідна роль.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Сисоєва С.О. Основи педагогічної творчості: Підручник. - К.: Міленіум, 2006. - 344 с.

2. Ш.О. Амонашвілі, С.М. Лисенкова, І.П. Волков, В.Ф. Шаталов. «Педагогічний пошук». - Київ.: «Радянська школа», 1989.

3. Амонашвили Ш.А. Обучение. Оценка. Отметка. - М.: Знание, 1980. - 96 с.

4. Ильин Е.Н. Искусство общения: Из опыта работы учителя лит-ры 516-й школы Ленинграда. - М.: Педагогика, 1982.- 110 с.

5. Освітні технології: Навч.-метод.посіб. /О.М. Пєхота, А.З. Кіктенко, О.М. Любарська та ін.; За заг. ред. О.М. Пєхоти. - К.: А.С.К., 2001. - 256 с.