Виховання взаємодопомоги у дітей дошкільного віку

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Виховання взаємодопомоги у дітей дошкільного віку

Виховання взаємодопомоги у дітей дошкільного віку

36

ПЛАН.

3.2. Середній дошкільний вік.................................................13

Експеримент -- це осібне спостереження, здійснене в певних витворених науково умовах, яке відрізняється від звичайного спостереження ще тим, що останнє носить ви-падковий характер, і щоб його повторити, треба часом дуже довго чекати, а експеримент здійснюється з волі експериментатора, який може міняти умови, щоб поширити своє спостереження. Для експерименту беруть прості явища -- процеси пам'яті, гостроти сприймання, втоми дітей. Вундт дає чимало практичних вказівок щодо проведення експери-ментів, усі вони вимагають великої уваги від самого екс-периментатора. Здобуті наукою вказівки дають нам змогу знати, чого триматися в наших заходах з кожною дитиною, знати обсяг її сил і, головне, знати, коли вона потребує на-шої допомоги.

І. Моральне виховання.

Головне завдання виховання -- це вироблення характе-ру. Людину ми найбільш цінуємо не за її знання, а за її характер, - він найбільше важить в зносинах людей міх собою, він дає змогу людині осягнути найвищі моральні бла-га

Нав-чання може дуже добре причинитися до вироблення характеру, розвиваючи увагу, розум, викликаючи постійно власну ініціативу, даючи дитині справи, цікаві для неї, які, одначе, вимагають від дитини самостійної активності. Треба привчити дитину обмірковувати свої вчинки і чужі, ви-користовувати кожний випадок боротьби між злом і добром, давати дитині змогу в різних обставинах життя виявити свою мудрість, добре серце і правдиве поводження, і підтри-мувати у дитини віру в саму себе. Ніколи не вживати кари або погрози, а головне, любити дитину і заслужити її любов, - от головний грунт, на якому виховання може осягнути своїх змагань. Дуже добре допомагає моральному розвит-кові дітей утворення спеціальних гуртків для самовихован-ня учнів, самодисципліни в напрямку до добра і опанування своїх емоцій.

Щоб вести дитину до такого суцільного морально-естетичного і розумового розвитку, треба, щоб і вчителі по школах, і керівники по дошкільних установах мали відповідну підготовку, широку свідомість моральних ідеалів.

Програми усіх вчительських семінарів, педагогічних ін-ститутів мають бути поширені більшим обсягом соціальних наук, природознавства, антропології, мистецтва, географії ним знанням свого рідного краю. Нам так бракує для відбудування нашої держави, для освіти нашого народу освічених людей, що виховання дітей, підготовка педагогів набирає особливого значення. В наші часи бути гарним педагогом - це бути апостолом Правди і Науки. Тільки великими зусил-лями таких апостолів Україна матиме чесних діячів-патріотів, вмілих практичних робітників і соціальне об'єднану, інтелектуально розвинену народну масу.

ІІ. Формування взаємин дітей дошкільного віку.

Здійснення завдань морального виховання дітей-дошкільників, зокрема формування в них доброзичливих взаємин з ровесниками, передбачає пошуки і розробки ефективних методів і прийомів цілеспрямованого впливу. Вихователі дошкільного закладу спільно з батьками можуть успішно формувати в дітей позитивні навички по-ведінки і якості, які визначають характер їхніх взаємин і з дорослими, і однолітками.

З тієї миті, як дитина потрапляє в групу ровесників, її індивідуальний розвиток уже не можна розглядати і вивчати поза взаєминами з іншими членами групи. Саме на основі досвіду спілкування з ровесниками формуються моральні якості підростаючої особистості, насамперед ті, які визначають її ставлення до людей.

Хоч групу дошкільного закладу лише умовно можна вважати колективом, проте навіть і тут наявні великі потенційні можливості для .розвитку дітей на основі до-ступних їм моральних норм і правил. Цьому сприяють сталий склад груп протягом кількох років, сталість педа-гогічних вимог, які спрямовують і координують взаємини, щоденна організація спілкування та спільної діяльності дошкільників.

У згуртованому колективі, який живе змістовним ї повноцінним життям, діти набувають позитивного соціаль-ного досвіду взаємодії, проймаються спільними почуттями і переживаннями ще задовго до того, як починають усві-домлювати високі моральні принципи).

В даній роботі розглядаються особли-вості формування взаємин дітей дошкільного віку, а саме методам виховання взаємодопомоги, досліджуються прийоми педагогіч-ного керівництва взаєминами дітей різних вікових груп в різних видах їх спільної діяльності -- ігрової, продук-тивної, трудової, наголошується на необхід-ність створення в дитячому колективі атмосфери, пройня-тої духом доброзичливості і взаємодопомоги, турботливого ставлення дітей одне до одного.

Значне місце відведено змісту роботи вихователя, спря-мованої на розвиток у дошкільників доброзичливого став-лення до товаришів по групі, взаємодопомоги, в основі якої лежить прин-цип систематичного виховного впливу на емоційну сферу дитини, розкривається значення сімейного виховання у формуванні в дітей позитивної спрямованості на ровесників.

Аналіз роботи дошкільних закладів свідчить про те, що не всі вихователі приділяють достатню увагу формуванню позитивних взаємин дітей у процесі їх повсякденного спілкування, часто пускають їх на самоплив. Тоді в групі виникають стосунки, які не лише галь-мують розвиток у дошкільників доброзичливого ставлення до своїх товаришів, а навіть породжують відверто непри-язні прояви щодо однолітків -- черствість, байдужість, приниження гідності іншого тощо.

Висвітлення питань, які розкривають шляхи формуван-ня позитивних взаємовідносин дітей, має важливе значення для педагогічної практики, зокрема поліпшення виховного процесу в дошкільному закладі.

ІІ1. Гра у розвитку взаємин дітей

Одним із виявів соціального інстинкту дітей є їхні гри. Інстинкт гри пояснюють педагоги і психологи по-різному. Найстарші кажуть, що гра - це спочинок; але з цим не можна згодитися, бо в грі дуже багато працює уява дітей, іноді дитина грається аж до втоми. Інше пояс-нення каже (Спенсер), що в грі виявляється зайва енергія, яка у всіх нижчих тварин залишається невикористаною в боротьбі за існування. Але це теж не відповідає істині, бо неонова енергія ніколи не може залишатися, як каже Гросе, на майбутній час. Сам Гросе дає більш наукову і правдиву теорію ігр: це інстинкт самоохорони, який в перші роки підготовляє до майбутньої боротьби з ворогами, до ловів здо-бичі. Справді, цуценята, граючись, симулюють боротьбу - то гризуться, то відбігають один од одного. Так само коні, коли граються, то бігають, б'ють копитами. Діти, граючись, бігають, стрибають, перелазять через перешкоди. Гра для дитини найкраща насолода, в іграх виявляються всі її здіб-ності, її нахили, переживання. Спостерігайте дитину, коли вона грається, і ви знайдете ключ до розуміння її душі. Гра -- це настільки природній стан дитини, що багато педагогів змагалися все навчання малих дітей перетворити в гру, бо вона найбільш інтенсивно захоплює дітей. Так, ще в XVI столітті Вітторіно де Фельтре влаштовував так звану Весе-лу Школу, де діти в різних іграх і розвагах навчалися різних мов, геометрії й інших наук. Гра -- це потяг до щастя. Паола Ломброзо (“Життя дитини”) каже: “Нема такого горя, та-кої прикрості, що її мала дитина не забула б за своєю грою. І як мало для цього потрібно: хлюпатися в калюжі, пускати човники в струмочки, гратись камінчиками, гасати, як дикі коні -- яке це щастя”. І треба давати дитині змогу вільно задовольняти свій природній інстинкт до гри. Маленькі діти, як ми вже бачили, більші індивідуальності: вони люблять гратись окремо, цілком захоплюючись своїм світом вигадок, уявлення. Чи потрібні їм цяцьки? Діти з усього можуть зро-бити собі цяцьку, -- коробки з сірників, невеличкі палички, папірці, -- все в руках дитини перетворюється в щось для неї приємне й цікаве. Гете казав: “Дитина з усього може зробити все”. Навіть, якщо не купувати дитині іграшок, то від цього вона не буде гратися менше і знайде не меншу насолоду в різноманітному матеріалові, що попаде їй до рук.

В українскій психолого-педагогічній науці загально-прийнятим є положення про те, що гра -- один з найголов-ніших засобів всебічного розвитку, дошкільників. Саме ігрова діяльність, як ніяка інша, сприяє формуванню дитячого колективу, розвиткові позитивних взаємин у ньому, закладенню початків суспільної спрямованості особистості вже на етапі дошкільного дитинства (під су-спільною спрямованістю особистості розуміють домінуван-ня колективістичних проявів у поведінці людини).

Ігрові дії дітей соціальні за своєю спрямованістю. У них відображаються досвід і культура народу, вони завжди активно спрямовані на предмет або людину, з якою дити-на вступає в контакти. Відомий психолог Д. Б. Ельконін зазначав, що гра є арифметикою соціаль-них взаємин. У реальній дійсності взаємини між людьми закриті для дитини матеріальними предметами, з якими діють люди, у грі вони вперше відкриваються, отже, гра -- найважливіше джерело формування соціальної свідомості дошкільника. В цьому її основна функція і значення для розвитку особистості дитини. Найбільші можливості формування дитячого товариства забезпечуються ігровою діяльністю дітей. Саме в ній найповніше активізується їхнє суспільне життя. Ігрова діяльність дає дітям змогу на найбільш ранніх сходинках розвитку створювати самодіяльним шляхом ті чи інші форми спілкування. Відомо, що й в інших формах життя дітей (на заняттях, у праці) йде суспільне життя, але провідна роль тут належить дорослому, тоді як в ігровій діяльності багато що зумовлене активністю самих дітей”.

Таким чином, дитяча гра має виняткове значення для роз-в'язання багатьох виховних завдань насамперед для станов-лення дитячого колективу та розвитку в ньому доброзичли-вих взаємин. Навички суспільної поведінки, набуті в ігровій діяльності з ровесниками, старшими та молодшими дітьми, спонукають дошкільників до позитивних форм спілкування не лише в грі, а й у повсякденному житті.

Своєрідність гри дітей полягає в тому, що в ній вони відображають навколишню дійсність -- дії людей, їх взає-мини, зовнішні атрибути навколишнього. Водночас діти вносять у гру й елементи власної уяви -- чим вона багат-ша, тим цікавіша й змістовніша їхня діяльність. У грі значно більше, ніж у будь-якій іншій діяльності, дитина може виявляти свою самостійність, а це надзвичайно важ-ливо для формування її як особистості. Адже кожна ди-тина на власний розсуд “творить” гру, по-своєму відобра-жає в ній набуті знання про світ, в якому живе, виражаю-чи власне ставлення до нього.

Ігрова діяльність зароджується на досить ранніх ета-пах розвитку людської особистості. Учені довели, що вмін-ня гратися -- не інстинктивне явище, яке з'являється само собою. Гратися іграшками дитину треба вчити, тому про-цес спілкування дорослого з малим має обов'язково вклю-чати спільні ігрові дії. Спочатку дорослий сам маніпулює якимось предметом у присутності маляти. Причому дії з кожною іграшкою повинні відповідати її призначенню. Поступово до цього процесу залучають і дитину.

Жвавий і веселий розподіл дітей на підгрупи сприяє виникненню у них ще на етапі підготовки до гри хорошого настрою, доброзичливих взаємин між її учасниками. Після закінчення вихователь обов'язково відзначає ту групу дітей, яка найбільш вдало і найдружніше імітувала голоси тварин, і висловлює при цьому побажання усім малятам завжди гратися так злагоджено.

Отже, застосування та-ких простих прийомів допомагає педагогові об'єднувати дітей у маленький колектив, в якому панує емоційно за-барвлений настрій, гарні відносини, піклування та допомога один одному, що сприяє виникненню бажання всіх його учасників продовжувати спілкування і в інших видах діяльності.

3.1. Молодші дошкільники

Великого значення у моральному вихованні молодших дошкільників набувають рухливі ігри, що стають різно-манітнішими за руховими завданнями та сюжетом порів-няно з попередньою віковою групою. Діти вже значно більше знають про тварин, птахів, уміють зображувати ру-хи і звички деяких з них, краще й вільніше орієнтуються в просторі. І все це позитивно позначається на їхній ру-ховій активності, спритності тощо. З'являється і більший інтерес до ровесників. Діти вже навіть дають оцінку ру-хових умінь товаришів.

У рухливих іграх можна об'єднати не лише невеликі підгрупи, а й усю групу дітей: ходити, бігати один за од-ним по одному, парами тощо.

Педагог весь час тримає в полі зору всіх дітей, домагається злагодженості в їхніх діях, самостійності в ор-ганізації ігор, учить поступатися, допомагати одне одному, ділитися атрибутами, іграшками. Особливої уваги під час проведення рухливих ігор потребують фізично ослаблені діти. Лагідним і тактовним звертанням до них вихова-тель може викликати у своїх вихованців доброзичливе, товариське ставлення до слабших, бажання навчити пра-вильно виконувати рухи. Звичайно, способи допомоги ін-шому, в молодших дошкільників ще примітивні, проте у виховному плані важлива сама наявність бажання допомогти однолітку.

Під час проведення рухливих ігор у цій віковій групі велике значення має використання різного обладнання (шнурів, кубів, лав, обручів, дуг). Це потрібно для ускладнення рухових завдань, підвищення й тривалого збереження інтересу дітей до них, а, крім того, для розширення взаємодії учасників гри в її ході та під час підготовки Діти встановлюють обручі-будиночки, погоджуючи і обговорюючи місце їх розміщення, разом рівненько натягуючи шнурок-рівчачок тощо.

Для виховання у малят уміння виконувати спільні доручення доцільно використовувати такий, наприклад прийом: після закінчення гри доручити кільком дітям зібрати обладнання й поставити його на місце. Можна об'єднати цим завданням дітей, які часто конфліктують між собою в повсякденному спілкуванні. В таких ситуаціях, виконуючи під наглядом дорослого його доручення, малята, як правило, діють злагоджено й дружно.

Рухливі ігри, рекомендовані програмою для дітей другої молодшої групи, сприяють згуртуванню малят, вихо--ванню у них ввічливості та приязного ставлення одне до одного. Так, гру “Знайди будиночок” можна ускладнити, запропонувавши дітям за сигналом вихователя ховатися не кожному у свій будиночок, а по двоє-троє в одному. Щоб кілька малят могли поміститися в одному будиночку, їм треба подумати про інших: помі-ститися, відчуваючи при цьому певну незручність, запро-сити до себе дитину, яка залишилася без місця.

Звичайно, вміння поводитися так не з'являється само собою, його треба виховувати послідовно, наполегливо, терпляче. Іноді вихователі, проводячи цю гру, не приділя-ють уваги такому, здавалося б, незначному моментові, що хтось з її учасників не встиг заховатися, бо для нього неї вистачило місця в будиночку. Деякі педагоги іноді навіть дорікають дитині за те, що вона, мовляв, була недостат-ньо спритною. Такий “аналіз” ситуації не сприятиме фор-муванню в дітей доброзичливого й привітного ставлення до ровесників, адже малятам не дається зразок того, як повинні повестися в подібних випадках справжні товари-ші. Якщо ж педагог попросить дітей в одному з будиночків трохи потіснитися й прийняти до себе товариша, то це, безумовно, буде уроком для всіх учасників гри. Добре коли вихователь не залишає поза увагою прояви дітьми турботи про інших, звертає на них увагу всіх малят. Дуже люблять діти хороводи. Ці ігри завжди супроводжуються віршованим текстом або пісеньками з характерними для народної творчості повторами. Діти швидко засвоюють їх, оскільки пісенний супровід значно полегшує виконання рухів та завдань. Усе це викликає в учасників хороводу піднесений емоційний настрій, який підсилює у них інтерес до гри, бажання продовжувати її, згуртовує дитячий колектив. Спостерігаючи за самостійними іграми дітей на майданчику, часто можна помітити таку картинку: кілька дівчаток і хлоп'ят, узявшись за руки, водять хоровод, якого вчора їх учила вихователька. Така самостійна гра може тривати досить довго.

Підсумовуючи значення ігрової діяльності для вихован-ня доброзичливих взаємин та взаємодопомоги молодших дошкільників, можна виділити, що в процесі спілкування малят можна з успіхом використовувати сукупність усіх видів ігор, ос-кільки кожна, з них, як слушно зазначала О. П. Усова, має відповідний зміст і робить у життя дітей певний внесок.

3.2. Середній дошкільний вік.

У дітей п'ятого року життя сюжети творчих ігор знач-но багатші й різноманітніші. Адже кожного дня вони уз-нають щось нове на заняттях, під час прогулянок, екскур-сій. Діти вже часто ходять з батьками в магазин, на пошту, в аптеку, їздять по місту в різних видах транспор-ту, спілкуються з широким колом людей.

Характерна особливість цього віку -- великий інтерес дітей до всього, що відбувається навколо них. Вони уваж-но прислухаються до розмов дорослих, фіксують їхні взаємини, іноді з власної ініціативи вступають у спілкуван-ня з незнайомими дорослими та ровесниками.

Уявлення дітей про навколишній світ збагачуються й за-вдяки тому, що вони значно краще, ніж молодші дошкіль-ники, уміють слухати казки, оповідання і розповіді бать-ків та вихователів. Зміст літературних творів виводить ма-люка за межі повсякденного життя, відкриває широкі мож-ливості для розвитку його творчої уяви.

Усі ці зміни в житті дітей помітно розширюють їх кру-гозір, дають поштовх до нових ігрових задумів та інтере-сів. Особливо це виявляється в творчих іграх, які стають значно багатшими за змістом й різноманітнішими за сю-жетом. У цих іграх частіше відтворюються багатогранні явища навколишнього життя, взаємин людей у побуті, в трудовій та громадській діяльності.

Особливо подобаються дітям ігри на побутові теми, в яких вони відображають значно багатший порівняно з ін-шими темами власний досвід. Тут вони найглибше можуть відтворити емоційний клімат, яким живуть їхні сім'ї, ви-явити своє ставлення до інших людей.

Збагаченню тематики ігор дітей, розширенню кола їх інтересів сприяє організація спостережень, в яких вони чер-пають знання про працю та взаємини дорослих. Увагу ви-хованців середньої групи слід звертати не лише на тру-дові дії дорослих, але й обов'язково на те, як вони ставляться одне до одного в процесі праці. Наприклад, повівши дітей на будівельний майданчик, вихователька насамперед показує, як злагоджено і дружно кладуть стіни мулярі. Щоб зосередити увагу своїх маленьких підопічних педагог говорить їм: “Завтра ми гратимемо в “будівництво”, і ви будете мулярами. Тому уважно придивіться, як організовано й злагоджено працюють робітники: вони не заважають один одному, подають своєму товаришеві цеглини, коли йому незручно діставати, попереджають про наближення підйомного крана, коли одному важко донести відро з розчином, другий працівник допомагає йому. Так повинні ставитися одне до одного й ви”.

Подібна організація спостереження не лише збагачує уявлення дітей про працю будівельників, а й впливає на їх емоційну сферу, викликає бажання наслідувати дорослих, ставить перед необхідністю додержання певних правил під час гри та повсякденного спілкування з ровесниками. Наяв-ність інтересу до тієї чи іншої діяльності робить дитину допитливішою, зосередженішою, активнішою. Спільні ін-тереси згуртовують дітей, збагачують зміст гри, сприяють налагодженню спілкування, виховують у них колективіст-ські почуття, бажання допомогти один одному. Головний зміст гри -- від-творення взаємин між людьми, їх ставлення до інших: водія автобуса -- до пасажирів, лікаря -- до хворого, ма-тері -- до дитини, продавця -- до покупця.

Важливо, щоб діти відтворювали в іграх лише позитив-ні приклади з життя дорослих. Адже в реальному житті вони, на жаль, бувають свідками і негативного ставлен-ня людей один до одного, що, безумовно, має сумні наслідки, оскільки малята не лише самі засвоюють приклади негативних форм спілкування, а й передають їх своїм ро-весникам у процесі колективних ігор. От чому самостійні ігри дітей мають бути предметом уваги педагога. Помітив-ши прояви негативних стосунків між учасниками гри, він не лише повинен зробити їм зауваження, а й сам включи-тися в гру, щоб спрямувати її в потрібне русло. Крім того, варто з'ясувати, хто з дітей негативно впливає на інших, щоб потім в індивідуальній роботі з дитиною та її бать-ками усунути недоліки у вихованні цього дошкільника.

В середній групі велике значення у розв'язанні виховних завдань мають дидактичні ігри. Вони формують дитячий колектив, де обов'язковими умовами є уміння грати разом, узгоджувати власні бажання з інтересами ровесників, допомагати один одному, радіти успіхові товариша.

Беручи участь у грі вихованців, педагог користується прийомами прихованого контролю за взаєминами дітей і нагадує їм правильні лінії поведінки у відповідних обста-винах. До такої гри можна залучити багатьох дітей і дуже важливо, що тут дорослий має нагоду поправляти в іг-рових уміннях тих, які ними не володіють і через це часто уникають спілкування з ровесниками. На правах рівно-правного партнера вихователь не тільки учить своїх ма-леньких підопічних, але й формує в несміливих упевненість, уміння додержуватись правил спілкування в різних жит-тєвих ситуаціях.

Уперше залучаючи дитину до колективної гри, слід по-дбати, щоб поруч з нею грали ровесники, які вже певною мірою володіють не тільки ігровими уміннями, а й навич-ками доброзичливого ставлення до людей. Це допоможе новачкові добре засвоїти ігрові дії, водночас буде уроком дружньої співдії з ровесниками.

Велике виховне значення мають ігри дітей з народними дидактичними іграшками, а саме, з матрьошкою. Діти дуже люблять розбирати і збирати матрьошку. Для виховання в дошкільників згуртованості, вміння вболівати за успіхи та допомагати товаришеві можна організовувати і колективні ігри з матрьошкою. Наприклад, у грі “Хто швидше складе іграшку” дітей розподіляють на підгрупи -- по три-чотири чоловіки (так, щоб кожна складала одна-кову кількість матрьошок). Кожній групі пропонують спо-чатку розібрати, а потім скласти матрьошку. Виграє та підгрупа, яка зробить це найшвидше і правильно. Пояснюючи правила гри, педагог звертає увагу вихованців на те, що перемогти може лише та підгрупа, в якій усі її учасники допомагатимуть один одному, працюватимуть злагоджено й дружно.

У ході такої гри вихователь повинен ураховувати не лише швидкість складання іграшки, а й ставлення малят одне до одного в процесі виконання завдання. Підбиваючи підсумки гри, знову-таки варто відзначити, що успіху до-сягла та група, в якій діти працювали дружно, вболіва-ли один за одного.

Рухливі ігри також важливий елемент формування колективізму в дітей п'ятого року життя. Порівняно з по-передньою віковою групою ці ігри значно ускладнюються. Результат у них часто залежить не від одного учасника, а цілої групи (“Знайди собі пару”, “Чия ланка швидше збереться тощо). В таких іграх в дітей виникає почуття відповідальності не тільки за кінцевий результат спільної справи, але й за кожного з членів своєї команди.

Правильне керівництво грою -- важлива умова реалізації її виховних завдань. У цій віковій групі головні ролі виконують діти. Педагог повинен простежити, щоб таких ролях виступали не лише активні, а й тихі, сором'язливі діти. Зрозуміло, що ці діти спочатку не можуть виконувати свої ролі добре, і товариші іноді, сміються з їхньої вайлуватості, недостатньої спритності. Такі вияви не можна лишати поза увагою, бо звичка нетактовного ставлення до своїх товаришів може закріпитися в дітей. А дитина, яка не зовсім вдало справлялася з роллю, може втратити віру в свої сили, і її буде важко залучити до спілкування та взаємодії з ровесниками у майбутньому.

Дошкільників цього віку треба вчити виявляти такт і стриманість щодо товариша навіть тоді, коли той чогось не вміє, виховувати бажання навчити та допомогти своєму товаришеві. Під час прогулянок, самостійних ігор варто доручити вихованцям, які добре виконують певні рухи (метають у ціль, стрибають у довжину), повчити свого товариша. Адже відомо, що дошкільники надзвичайно люблять виступати у ролі “наставників”. При цьому створюється надзвичай-но цінна з педагогічної точки зору ситуація спільної діяль-ності дітей, коли один повинен так пояснити і показати ровесникові, щоб той не лише зрозумів товариша, а й прийняв його допомогу. Крім того, коли в грі сильна ди-тина допомагає слабшій, від цього вони обоє виграють. Перша відчуває відповідальність, бажання допомогти товаришеві, а друга -- вдячність за це, приязне ставлення до ровесника.

Проблема формування в дитини з перших років його життя таких взаємовідносин з оточуючими людьми, які походили б з моральних принципів гуманізму - актуальна сьогодні як в теорії, так і на практиці виховання підростаючого покоління. У нашому суспільстві ці відносини характеризуються дружним співробітництвом, взаємоповагою, піклуванням людей один про одного, взаємодопомогою.

Дослідження показують, що між дітьми дошкільного віку існують доволі складні відносини. Задовго до того, як в процесі організованої вихователем сумісної діяльності складуться ділові контакти, між дітьми виникають особисті відносини, що базуються на почуттях симпатії, антипатії тощо, що впливає на становлення дитячого колективу, взаємовідносин в ньому, формуванню позитивних якостей між його членами, впливає на клімат та настрій дітей.

Особисті взаємовідносини істотно впливають на формування дошкільника. При правильному педагогічному керівництві цими взаємовідносинами шляхом організації сумісного життя та діяльності дітей в дошкільному закладі вони стають важливим засобом формування колективу та вихованню взаємодопомоги між дітьми. Особисті взаємовідносини найбільш яскраво виявляються в невеликих дитячих об'єднаннях, що будуються в основному на почутті взаємної симпатії, емоційної прив'язаності. В таких об'єднаннях дошкільники вчаться проявленням чутливості, чуйності, піклуванні про іншого, допомозі один одному, тобто тут беруть свій початок перші паростки доброзичливого відношення до оточуючих людей та своїх ровесників.