Зміст та класифікація мотивів природоохоронної діяльності учнів початкових класів

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Зміст та класифікація мотивів природоохоронної діяльності учнів початкових класів

Зміст та класифікація мотивів природоохоронної діяльності учнів початкових класів

2

РЕФЕРАТ

Зміст та класифікація мотивів природоохоронної діяльності учнів початкових класів

Реконструкція промисловості та сільського господарства в нашій країні, потреба в новій сировині, необхідність одержання нових видів рослин і порід тварин, проблема підвищення врожайності і багато інших питань сьогодення висувають перед природознавством нові завдання. Значне місце серед цих завдань посідає виховання практичної природоохоронної діяльності учнів початкових класів.

Формування екологічної культури та виховання мотивів практичної природоохоронної діяльності займає значне місце у процесі засвоєння природничих знань у початковій школі. Екологічна культура -- це «особливе світорозуміння, що відображає такий стан соціально-природних залежностей, який характеризує гармонійну єдність» [4]. При цьому у початковій школі екологічна культура формується переважно на основі практичної природоохоронної діяльності.

У початковій школі екологічне виховання здійснюється у напрямках:

виховання любові до природи;

виховання вміння поводити себе в природному середовищі;

встановлення екологічних взаємозв'язків у природі;

виховання активної життєвої позиції стосовно навколишнього середовища;

природоохоронна діяльність, тобто посильна участь у галузі охорони і збереження об'єктів природи [6].

Поняттям «природоохоронна діяльність» визначається єдина система заходів, направлена на формування тих якостей людини, які необхідні для гармонійних відносин суспільства та природи.

У зв'язку з необхідністю практичного впровадження природоохоронної діяльності у школах вводяться нові альтернативні програми, підручники, посібники, які написані згідно з новими вимогами. Перебудова змісту навчання викликала небувале піднесення творчої активності вчителів, керівників різних типів шкіл, методистів. Викладаючи природознавство, учитель початкових класів має підготувати учнів до свідомого сприймання природничих наук у старших класах. А тому важливе завдання вивчення природознавства в початковій школі -- це дати учням елементарні поняття про найпоширеніші предмети та явища природи, сформувати практичні уміння і навички догляду за рослинами, виховати у них наукове розуміння явищ природи [9].

Зміст навчальних програм [7], а також підручників з природознавчих дисциплін [4] сприяє навчанню, вихованню і розвитку школярів. Знання з природознавства є основою для вивчення у середній школі таких дисциплін, як географія, біологія, фізика, хімія. На уроках учні повинні навчитися встановлювати най простіші взаємозв'язки між окремими явищами і предметами, що безпосередньо спостерігаються у природі.

При конструюванні змісту природничих знань для учнів 1--4-х класів у програмі з природознавчих дисциплін взято за основу принципи сезонності, краєзнавчий, батьківщинознавчий, систематичності і послідовності у навчанні та ін. [1]. Виходячи з місцевих умов і не порушуючи систематичності, логіки побудови програми, вчителеві дозволяється планувати час на вивчення тем і подавати матеріал блоками. Один блок (розділ) може включати 2--5 і більше уроків, пов'язаних однією ідеєю. Розбити блок, вивчивши, наприклад, спочатку властивості води, повітря, ґрунту, а через деякий час -- їх склад і потребу в них рослин, нераціонально. Проте поміняти місцями блоки учитель може через те, що вони пов'язані між собою опосередковано.

Значне місце у програмі [2] відводиться вихованню в учнів громадянської відповідальності за збереження природного середовища як важливого фактора існування людини. Зокрема, відмічено, що охорона рослинного і тваринного світу, водоймищ, лісів, ґрунтів тощо має стати провідним принципом навчання природознавчим дисциплінам. У програмі з природознавства визначено, які практичні роботи мають проводити молодші школярі, а також тематику екскурсій, предметних уроків, дослідів.

За змістом курс природознавства інтегрований, у ньому відомості багатьох наук (про неживу природу, тваринний і рослинний світ, організм людини) зведені у певну систему, що відповідає віковим особливостям молодших школярів та основним дидактичним принципам: науковості, доступності, систематичності та послідовності розкриття основних понять, сезонності, краєзнавчому та ін.

У змісті початкового навчання значна увага приділяється використанню та охороні природи людиною та формуванню мотивації до різних видів природоохоронної діяльності школярів [5].

Розробляючи структуру і класифікацію мотивів природоохоронної діяльності молодших школярів, ми виходили з науково обґрунтованого положення, що основними джерелами формування екологічної культури молодших школярів виступають [7]:

а) пізнавальна діяльність учнів, що пов'язана із спостереженням навколишнього середовища. Характерною особливістю цього виду роботи є те, що в процесі її учні здобувають екологічні знання з безпосереднього оточення. Така діяльність розвиває інтерес дітей до природоохоронної роботи, формує позитивне ставлення до екологічної діяльності;

б) дослідницька діяльність передбачає не пасивне спостереження, а різноманітну активну природоохоронну роботу. Це практичний пошук, відкриття раніше невідомих фактів екологічної діяльності. У дослідницькій діяльності особливо яскраво виявляється активність учнів, вміння їх самостійно розв'язувати екологічні проблеми. Творчий пошук ведеться на високому рівні пізнавальної, практичної ініціативи, активності та емоційного настрою, що створює сприятливі передумови для розвитку високих моральних якостей особистості, у даному випадку екологічної культури. Кожний учасник подорожі, експедиції або екскурсії під керівництвом учителя може проводити спостереження та елементарні наукові дослідження впливу порушення рівноваги на життєдіяльність навколишнього середовища загалом чи конкретного природного об'єкта. Це підвищує увагу учнів до об'єктів дослідження, сприяє активізації процесу екологічного виховання дітей молодшого шкільного віку.

в) практична (прикладна) діяльність виникає і розвивається під впливом цілеспрямованого дослідницького пошуку. Вона формує активне ставлення до навколишньої дійсності, перетворює здобуті в процесі пошуку екологічні знання у переконання та практичні навички природоохоронної роботи у школярів.

Також ми враховували, що серед численних соціальних і пізнавальних мотивів, які діють у системі навчання, найбільш цінними є пізнавальні. Вони забезпечують подолання школярами труднощів у навчальній роботі, викликають пізнавальну активність, на їх основі розвивається бажання людини бути компетентною, відповідати вимогам свого часу.

На основі аналізу психолого-педагогічної літератури [7] ми виділили такі види мотивів природоохоронної діяльності, як неусвідомлені і усвідомлені, реально діючі; також тривалі і короткочасні мотиви; соціальні та особистісні мотиви, широкі соціальні та вузько особистісні мотиви, а також мотиви конкретного виду діяльності. Також враховували, що внутрішні мотиви пов'язані з процесом та змістом діяльності, а серед зовнішніх мотивів виділяють мотиви широкі соціальні (обов'язок та відповідальність перед суспільством, соціальною групою, окремими людьми; самовираження і самовдосконалення), вузькоособистісні (прагнення отримати схвалення оточуючих; бажання зайняти високе соціальне положення (престижна мотивація)), а також мотиви уникнення неприємностей.

У контексті природоохоронної діяльності молодих школярів ми виділили три групи мотивів: навчально-пізнавальні (пов'язані зі змістом навчальної діяльності і її процесом), широкі соціальні (мотиви обов'язку і відповідальності; мотиви самовизначення і самоудосконалення); та вузько-особистісні мотиви.

Навчально-пізнавальні мотиви закладені в самій учбовій діяльності і пов'язані із змістом та процесом учіння, оволодінням способом діяльності. Вони виявляються у пізнавальних інтересах, прагненні долати труднощі у процесі пізнання, виявляти інтелектуальну активність. Розвиток мотивів цієї групи залежить від рівня пізнавальної потреби, з якою дитина приходить в школу, й від рівня організації навчального процесу.

У процесі формування навчально-пізнавальних мотивів природоохоронної діяльності враховувалося, що екологічний матеріал за своїм змістом є дуже різноплановим (природничим, історичним, літературним, географічним). Основними джерела ми його надходження є науково-природнича та інша література (науково-популярна, довідкова, художня); місцева періодична преса (обласні та районні газети і журнали); повідомлення місцевого радіо та телебачення; власні спостереження учителя та учнів за природою та працею людей своєї місцевості; натуральні наочні посібники (колекції місцевих корисних копалин, зразки ґрунту, гербарії рослин та ін.); ілюстрації, малюнки, фотокартки, діапозитиви із зображенням екологічно небезпечних явищ; спогади, розповіді спеціалістів про екологічні проблеми.

Таким чином, екологічне виховання слід розглядати не лише як діяльність учнів, спрямовану на формування екологічних знань, але й як одну з умов розвитку екологічної свідомості та життєвої екологічної культури. А навчально-виховний процес з точки зору еколого-правової освіти та виховання потребує вдосконалення [3]. І велика роль у цьому належить учителю, який має бути для учнів взірцем бережливого ставлення до природи.

Учні повинні дізнатися що постійно стикаючись з природою і використовуючи її сили та багатства для своїх практичних потреб, людина з перших кроків свого існування мала справу з різними предметами і явищами природи. За свою багатовікову історію люди накопичили величезний запас знань про природу. Усі ці знання зведені в струнку систему в численних науках про природу, які дають правдиве відображення дійсності і є основою наукового світогляду. Наука про природу досягла надзвичайно великого розвитку, її дані застосовують на практиці.

Завдання екологічної освіти і виховання -- прищепити підростаючому поколінню правильні погляди на взаємозв'язок людини з природою, навчити бачити результати свого впливу на навколишнє середовище, сприяти виробленню екологічного мислення і свідомості [6].

У процесі вивчення природознавства, а також на інших уроках діти усвідомлюють, що проблема збереження навколишнього середовища -- одна з найгостріших проблем сучасності. Любити, оберігати і примножувати багатства природи треба з раннього дитинства.

Поняття «природоохоронна діяльність» вживається в наш час у різних аспектах [8]. По-перше, це поняття розглядається як органічна складова всієї екологічної культури суспільства і характеризує сферу взаємодії людства з природою. У такому розумінні поняття природоохоронної діяльності має історичний характер і визначається дослідниками як сукупність досягнень суспільства в його матеріальному та духовному розвиткові, закріплених у звичаях, етичних нормах, в усталених стереотипах ставлення людей до природи, поведінці у природному середовищі.

По-друге, у педагогічному аспекті поняття «природоохоронна діяльність» вживається для визначення рис особистості, що передбачає наявність у людини відповідних знань і пере конань, підпорядкування практичної діяльності вимогам раціонального природокористування. У такому розумінні природоохоронна діяльність є показником свідомого, відповідального ставлення особистості до природи.

Екологічна культура особистості та її прагнення здійснювати природоохоронну діяльність пов'язані між собою. Екологічна культура -- це екологічна освіченість, свідоме ставлення до природи, а природоохоронна діяльність - практична участь у раціональному її використанні та охороні. Екологічна освіта і виховання -- це педагогічний процес, спрямований на формування екологічної культури особистості та її участі у природоохоронній діяльності [5].

Широкі соціальні мотиви молодших школярів виявляються як мотиви самовдосконалення (бути культурним, розвиненим) і самовизначення (після закінчення школи продовжувати навчання чи працювати, обравши професію). Той факт, що дитина усвідомлює соціальну значимість учіння, створює особистісну готовність до навчання в школі та позитивні установки щодо неї. Ці мотиви зрозумілі школярам і пов'язані з деякими цілями. До них належать мотиви обов'язку й відповідальності, котрі спочатку не усвідомлюються дітьми, але реально діють у формі добросовісного виконання завдань учителя, прагнення відповідати всім його вимогам. Однак ці мотиви притаманні не всім учням, що пов'язано з неточним розумінням відповідальності у цьому віці та некритичним ставленням до себе і часто - завищеною самооцінкою.

Учні повинні знати, що екологічні проблеми вже сьогодні впливають на всі сто рони життя -- господарську діяльність, культуру, світогляд, мораль. Все більше вони проникають у зміст освіти. Сьогодні зміст екологічного характеру органічно включається до всіх напрямків навчання і виховання підростаючого покоління, до всіх ланок системи безперервної освіти: сім'я, дитячий садок, школа, вуз, підвищення кваліфікації. Таким чином у молодших школярів формуються суспільні мотиви природоохоронної діяльності.

Формування навичок і мотивів природоохоронної діяльності у підростаючого покоління -- одне з найважливіших завдань сьогодення. Виховувати в дітей відповідальне ставлення до природи -- це складний і довготривалий процес. Його результатом повинно бути не лише оволодіння відповідними знаннями і уміннями, а й розвиток уміння і бажання активно захищати, поліпшувати природне середовище [9

Сформувати суспільні мотиви природоохоронної діяльності і високий рівень екологічної культури школярів може лише вчитель з відповідальним ставленням до навколишнього. Здійснюючи екологічне виховання, треба мати на увазі, що ми живемо в епоху, коли природні ресурси перестали бути практично невичерпними; людина повинна не просто споживати плоди природи, а й власною працею створювати необхідні умови для примноження багатства і краси при роди.

Одним із завдань екологічного виховання є вироблення у школярів природоохоронної активності, яка проявляється в оберіганні рослинного та тваринного світу, свідомому ставленні та любові до рідної природи, здатності сприймати та глибоко відчувати її красу. Також важливим суспільним мотивом природоохоронної діяльності повинно стати усвідомлення того, що забруднення навколишнього середовища є одним із най суттєвіших факторів, що негативно впливає на тривалість життя і здоров'я людей і збільшує небезпеку генетичних порушень [4].

Учні початкових класів повинні усвідомити, що екологічні умови, які склалися в Україні, не можуть не відобразитися на стані рослинного і тваринного світу. Забруднюються водні джерела, збіднюються степи, у багатьох місцях природне середовище стає непридатним для життя. Значна територія України постраждала від аварії на Чорнобильській АЕС. Ця трагедія призвела до тяжких екологічних та економічних наслідків, згубно відбилася на здоров'ї людей.

Назріла гостра необхідність активного екологічного виховання і навчання всіх верств населення, починаючи з найменших -- дошкільних груп дитячих садків -- і закінчуючи факультативами екологічного характеру для керівників різного рангу в усіх сферах народного господарства. Турботою про екологічне благополуччя природного середо вища для сучасних і майбутніх поколінь, досягненням високого рівня екологічної культури повинні бути максимально пронизані шкільні програми, науково-дослідні тематики, навчальні методичні посібники.

Розробляючи конспекти уроків, учитель має передбачити, які методи і прийоми роботи використати, який додатковий матеріал ввести, щоб розширити знання дітей про природу, пробудити інтерес до пізнання навколишнього сві ту, навчити захоплюватися його красою і різноманітністю, сформувати мотиви природоохоронної діяльності.

Вузькоособистісні мотиви виявляються у формі прагнення одержати хорошу оцінку будь-якою ціною, заслужити схвалення вчителя чи батьків, уникнути покарання чи одержати нагороду (мотиви благополуччя) у формі бажання виділитися серед однолітків, зайняти певне місце у класному колективі (престижні мотиви).

Розпочинаючи формування цих мотивів в аспекті природоохоронної діяльності, треба прагнути викликати в дітей передусім допитливість, а згодом -- стій кий інтерес до природи і на цьому ґрунті -- відповідальне ставлення до всього живого. Процес цей складний і тривалий. І «найперша умова його результативності, особливо в міській школі, -- вихід навчання за межі підручника» [1]. Справді, хоч якими захоплюючими й цікавими не були б розповідь учителя й матеріал навчальної книжки, навколишній світ в усій своїй красі і неповторності відкриється перед учнем лише тоді, коли він сприйматиме його безпосередньо. Спостереження засвідчують: молодші школярі виявляють турботу передусім про ті об'єкти, які бачили, про які мають чимало відомостей; незнання ж спричинює в кращому разі байдужість. Нерідко ж, не усвідомлюючи наслідків негативного ставлення до навколишнього, діти завдають шкоди рослинам і тваринам.

Як же зробити, щоб людина змалечку не тільки оволоділа певними природоохоронними знаннями й уміннями, а й виросла чуйною, активною, коли йдеться про захист природи поліпшення навколишнього середовища? Педагогічних засобів, що сприяють активізації природничої й природоохоронної підготовки молодших школярів, існує чимало. Одним із найважливіших вважають «систематичне ознайомлення учнів з природою своєї місцевості, здійснюване неодмінно шляхом безпосередніх спостережень» [8]. Таке спілкування з природними об'єктами стане надійним фундаментом для по дальшого вивчення дисциплін природничого циклу. До того ж використання екологічного матеріалу активізує пізнавальний процес, сприяє розвитку самостійності.

Однак, сама по собі природа не розвиває і не виховує. Залишивши дитину наодинці з нею, годі сподіватись, що вона під впливом навколишнього середовища стане розумнішою, глибоко моральною, непримиренною до зла. Тільки «активна взаємодія з природою здатна виховати найкращі людські якості. Ось чому в шкільному краєзнавстві важливо забезпечити практичну природоохоронну діяльність учнів, спрямувати її на збереження, примноження, впорядкування навколишнього середовища» [4].

А починати слід з формування в дітей уявлення про природу рідного краю, потреби спілкування з нею, розкриття зв'язків між різноманітними її об'єктами, взаємовпливу природи і людини. Вже в початковій школі учні мають усвідомити, що життя людини, її матеріальне й моральне благополуччя залежать від стану навколишнього середовища. Ці ідеї екологічного виховання можна втілювати в різний спосіб. Скажімо, під час екскурсій до лісу (парку, водойми), коли діти спостерігають за змінами як у живій, так і в неживій природі та за працею людей, перевіряють прикмети про зміну погоди, з'ясовують особливості пір року; на прогулянках, в ході яких виявляються ті рослини найближчого оточення, що потребують охорони (те ж саме і щодо тварин) або більш тривалих подорожей.

Не бракує й доступних для молодшого шкільного віку видів особистісно значущих практичної природоохоронної діяльності. Це «догляд за шкільними квітниками та кімнатними рослинами в зеленому куточку класу, вирощування розсади овочевих культур чи квітів в умовах класного приміщення; робота на навчально-дослідній ділянці, озеленення школи, дитячого садка; збирання насіння та плодів для пернатих; висаджуванні дерев і кущів на шкільному подвір'ї, за межами школи; прокладання екологічної стежини; регулярна підгодівля птахів узимку, розвішування шпаківень, дуплянок; допомога дорослим у підгодівлі лісових звірів» [5]. Вже один цей перелік свідчить, що у вчителя є чимало можливостей для формування в дітей необхідних практичних навичок.

Широкий простір для екологічного виховання забезпечують й інші види особистісно орієнтованих природничих завдань: виготовлення гербаріїв дикорослих рослин, альбомів книжок-розкладок про рослини й тварин створення місцевої Червоної книги -- книги тривоги, оформлення краєзнавчого куточка; виготовлення іграшок та аплікацій з природного матеріалу, фільмів про природу для іграшкового телевізора. Зарекомендували себе й тематичні бесіди, ранки, конкурси, участь дітей у роботі учнівських організацій «Голубий патруль» та «Зелений патруль».

При цьому слід пам'ятати, що всі види й форми екологічного виховання дають найбільший ефект тоді, коли їх застосовувати комплексно, не зводячи до буденного повторення вивченого на уроці підручникового матеріалу, їхня мета -- розширити, поглибити, систематизувати набуті знання, сформувати в учнів уявлення про природу як джерело добра і краси, матеріального й морального благополуччя.

Список використаних джерел

1. Битянова М. Фантом мотивации // Школьный психолог. - 1999. - №45. - С.14-15.

2. Біда О. А. Довкілля: хрестоматія для початкових класів.-- К.: Перун, 1999. - 336 с.

3. Варакута О. Пізнавальні завдання для формування природничих понять // Поч. школа - 1999.- № 8.- с. 53-56

4. Гавриленко О. Як навчати екологічного прогнозування // Початкова школа. - 1997. - №12. - С. 42-45.

5. Генсірук С. А. Ліси -- багатство і окраса землі.-- К.: Наук. думка, 1980. - 124 с.

6. Дроб'язко П. Мотивація навчання (результати експериментального дослідження) // Директор школи (1 Вересня). - 2001. - №40. - С.5-7.

7. Іванова О. Формування екологічної культури // Початкова школа. - 1998. - №8. - С. 40-42.

8. Іващенко С. Екологічна культура в контексті національного виховання // Освіта і управління. - 1999. - №4. - С. 107-115.

9. Іщенко Л. Наступність в екологічному вихованні // Початкова школа. - 1998. - №9. - С. 31-34.

10. Коваль Н. С, Нарочна Л. К. Природознавство: 3(2) кл.-- К.: Освіта, 1998. - 212 с.

11. Коваль Н. С. Резерви підвищення ефективності навчання природознавства // Почат. шк.-- 1995.-- № 4.-- С 38-43.

12. Леонтьев В.Г. Мотивационная основа учебной деятельности // Психология образования: Дайджест. - 2001. - №5. - С.37-39.

13. Лукьянова М. Учебная мотивация школьников: Психолого-дидактический аспект // Учитель. - 2001. - №4. - С.18-27.

14. Нарочна Л. К., Ковальчук Г. В., Гончарова К. Д. Методика викладання природознавства.-- К.: Вища шк., 1990. - 264 с.

15. Позакласна робота з біології. На допомогу керівникам гуртків юних натуралістів / Будович М. Д. та ін. // К.: Рад. шк., 1967. - 104 с.

16. Степанюк А. Формування у школярів емоційно-ціннісного ставлення до живої природи // Шлях освіти. - 1999. - №4. - С. 12-14.

17. Сураева Г.З. Психологическое исследование мотивационно-смысловой сферы младших школьников // Прикладная психология. - 2001. - №6. - С.79-88.

18. Сухомлинський В.А. Серце віддаю дітям. - К.: Рад. школа, 1988. - 220 с.

19. Ткаченко О. Виховання екологічної чуйності до природи у процесі гри // Початкова школа. - 1998. - №4. - С. 30-32.

20. Шевців З. Виховання бережливого ставлення до природи // Початкова школа. - 1993. - №10. - С. 39-40.