|
|
|
 |
Політичні погляди і діяльність Платона |
|
 |
БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Політичні погляди і діяльність Платона
Політичні погляди і діяльність Платона
7 Реферат на тему: "ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ І ДІЯЛЬНІСТЬ ПЛАТОНА" План - Вступ
- Розділ 1. Життя та діяльність Платона
- Розділ 2. Погляди Платона на світ
- Розділ 3. Політичні переконання Платона
- 3.1 Форми держави
- 3.2 Ідеальна держава
- 3.3 Чесноти в державі
- 3.4 Різновиди держави за Платоном
- Розділ 4. Етичні та естетичні погляди платона
- Висновки
- Список використаних джерел
ВступІсторія політичних вчень займає важливе місце не тільки в політології, але і в системі суспільних наук в цілому, бо в політичних вченнях знаходять свій вираз соціально-економічні інтереси різних класів і соціальних груп. А оскільки ці інтереси потребують захисту з боку політичної влади, то ця потреба і спонукає як пануючі класи, так і гноблених розробляти і обґрунтовувати свої теорії.У Стародавній Греції зокрема склалося і отримало усесторонній розвиток така суспільно-політична освіта, як поліс, який одночасно був і містом-державою, втілюючи собою цивільне життя. Від нього, по суті, відбулися всі основні політичні поняття: політика, політичне мистецтво, політичне знання, політичне управління та ін.Політичні знання в античності існували у філософсько-етичній формі, оскільки всі філософи Стародавньої Греції в тій чи іншій мірі стосувалися питань влади, управління державою.Проте найбільш істотний внесок до розвитку політичної думки вніс старогрецький філософ Платон (427 - 347 до н. э) - автор робіт “Держава” і “Закони”.Зважаючи на це метою даної роботи є вивчення життєдіяльності, роботи, та політичних поглядів давньогрецького філософа Платона, та визначення його ролі у формуванні політичних вчень.Актуальність даної теми якраз і ґрунтується на великому вкладі Платона в науку не тільки як філософа моралі, а й права. Розділ 1. Життя та діяльність ПлатонаПлатон (427 - 347 р. до н. е) - грецький філософ. Народився в Афінах. Справжнє ім'я Платона було Аристокл. Ім'я ж Платон (Широкоплечий) було йому дано в молодості за могутню статуру. Походив він зі знатного роду й одержав чудову освіту. У 407 р. став учнем Сократа і це дуже вплинуло на становлення поглядів Платона. У 399 р. Сократ, засуджений на смерть, закінчив життя в афінській в'язниці. Платон, що був присутнім на процесі, не був із Сократом у його останні хвилини. Можливо, побоюючись за власне життя, він залишив Афіни і з декількома друзями виїхав у Мегару. Звідти він поїхав в Єгипет і Кирену, а потім у Південну Італію. У 388 р. Платон залишив Італію і виїхав на Сицилію, у Сіракузи, де правив Діонісій I Старший. Прихильником його філософії став родич Діонісія, молодий Діон, але Платон посварився з тираном, і той вислав його зі своєї держави. Можливо, спілкування з Діоном надихнуло його після повернення до Афін заснувати в садах Академа першу філософську школу, знамениту Академію, де він викладав до самої смерті.У 367 р. у Сіракузах помер Діонісій Старший, і Платон, на прохання Діона, вдруге приїхав до сиракузького тирану з надією, що новий правитель Діонісій Молодший легше піддасться його впливу і що він у такий спосіб втілить у життя свою мрію про філософа на троні і про державу, якою керує мудрий і справедливий цар. Але ця місія не вдалася. Діонісій Молодший спочатку гостинно прийняв філософа і зацікавився його вченнями, але зрештою, як і його попередник, змусив Платона залишити Сицилію і - більш того - присудив до вигнання Діона, підозрюючи його в змові. У 361 р. Платон вирішив третій й останній раз відвідати Сицилію. Про це його попросив Діон, до цього ж схиляли піфагорійці, але він дарма намагався впливати на Діонісія й одержати дозвіл на повернення Діона. Тиран не тільки відмовив йому в проханнях, але і конфіскував майно Діона. Примусово залишений у Сіракузах, Платон тільки за сприяння Архіта зміг залишити державу. Він повернувся в Афіни і там керував Академією до самої смерті, яка прийшла в 347 р.До нас дійшли, очевидно, усі твори Платона. Вони нараховують 36 творів, поділених на 9 тетралогій, що наочно демонструють розвиток філософії Платона. Серед них є також неавтентичні діалоги. Авторство і хронологія творів Платона довго і ретельно досліджувалися, починаючи ще з епохи еллінізму.Його творчість має приблизно три періоди:Перший починається після смерті Сократа. Він створює перші діалоги і трактат “Апологія Сократа". Форма всіх діалогів цього періоду подібна, в них завжди виступає Сократ, що говорить з кимсь з видних афінських чи других громадян. Сократ задає питання тому хто вважається знавцем предмета. Мистецьки підібраними питаннями Сократ заставляє опонента точніше формулювати свої відповіді і результат виявляється цілий ряд “протиріч" і безглуздостей. Сократ же послідовно, зважуючи всі “за" і “проти” робить визначені висновки.Другий період збігається з першою подорожжю в Італію. Він відходить від власне сократичного ”етичного ідеалізму" і закладає основи об'єктивного ідеалізму. У цей період у мисленні Платона дещо підсилюється вплив філософії Геракліта і піфагорейського підходу до світу. В другій половині цього періоду, що приблизно можна обмежити першою і другою подорожжю в Сіракузи, Платон дає цільний позитивний виклад своєї системи. Велику увагу в цей період Платон приділяє питанням методу пізнання ідеї. Початок третього періода вважають діалог “Парменид”. Він переоцінює своє колишнє розуміння ідеї, раціоналізує його, додаючи йому характер спільності. Розуміння ідеї здобуває визначену відсталість (застиглість). У ньому, діалектика ідей визначена конфліктом буття і небуття, що відбувається прямо в царстві ідей. Тим самим у царство ідей вводиться рух і розвиток. Діалектика ідей була покликана підтримати ідеалістичний монізм Платона, у якому полягає вершина його раціоналізму. У наступних працях усе більше виявляється вплив піфагорейської філософії, що підсилює його містицизм і ірраціоналізм. Розділ 2. Погляди Платона на світПитання про тисячолітню значимість Платона виникає у кожного, хто ознайомився з його світоглядом і з художнім стилем його здобутків. Платон - перший в Європі послідовний представник об'єктивного ідеалізму, засновник цієї філософії. Об'єктивний ідеалізм Платона є вчення про самостійне існування ідей як загальних і родових понять. Платон був першим філософом в Європі, що заклав основи об'єктивного ідеалізму.Щоб зрозуміти політичні погляди Платона, необхідно зробити короткий екскурс в його філософські погляди. Світ, за Платоном, двоїстий та складається з ідей (єйдосів) і речей (прагм). Ідеї являють собою не розумові конструкції, а надреальність, або зразки речей, їхні відвернені сутності. В той час як єйдоси є істинними, речі в силу своєї матеріальності - не істинні, оскільки, як вказував Платон, сама їхня матеріальність сповіщає їхню сутність. Відштовхуючись від своїх філософських поглядів, Платон і розробив своє вчення про суспільство і державу.Світ за Платоном не тілесний космос, позбавлений індивідуальності і не окремі матеріальні речі, що наповнюють Всесвіт. Прекрасний, матеріальний космос, що зібрав безліч одиничних ейдосів в одне неподільне ціле, живе і дихає, весь наповнений нескінченними фізичними силами, але він керується законами, що знаходяться поза ним, за його межами. Це загальні закономірності, за якими живе і розвивається весь Космос. Вони складають особливий надкосмічний світ і називаються в Платона Світом Ідей. Побачити їх можна не фізичним зором, а розумовим, думкою.Ідеї, що керують Всесвітом, первинні. Вони визначають життя матеріального світу. Світ ідей знаходиться поза часом, він не живе, а перебуває, спочиває у вічності. І найвища ідея ідей - це абстрактне благо, тотожне абсолютній красі.Платонівський ідеалізм тому і називається об'єктивним, адже він визнає існування цілком реального, незалежного від свідомості людини, тобто об'єктивного ідеального буття.Отже, основними філософськими принципами платонізму є:1. Ідея речі є зміст речі.2. Ідея речі є така цілісність усіх окремих частин і проявів речі, що вже не поділяється на окремі частини даної речі і представляє собою в порівнянні з ними вже нову якість.3. Ідея речі є та спільність складових її особливостей і одиниць, що є законом для виникнення цих одиничних проявів речі.4. Ідея речі володіє своїм власним і цілком самостійним існуванням, вона теж є особливого роду ідеальна річ, чи субстанція, що у своєму повному і досконалому вигляді існує тільки на небі чи вище неба.Основне питання філософії він вирішує однозначно - ідеалістично. Матеріальний світ, що нас оточує і який ми пізнаємо своїми почуттями, є лише “тінню” і зроблений від світу ідей, тобто матеріальний світ вторинний. Усі явища і предмети матеріального світу минущі, виникають, гинуть і змінюються (і тому не можуть бути справді сущими), ідеї є незмінними, нерухомими і вічними. За ці властивості Платон визнає їх справжнім, дійсним буттям і зводить у ранг єдиного предмета справжнього щирого пізнання. Між світом ідей, як справжнім, реальним буттям, і небуттям (тобто матерією як такою, матерією в собі) існує по Платонові, що здається буття, похідне буття (тобто світ дійсно реальних, почуттєво сприйманих явищі і речей), що відокремлює щире буття від небуття. Дійсні, реальні речі являють собою з'єднання апріорної ідеї (справжнього буття) з пасивною, безформною “приймаючою" матерією (небуттям). Відношення ідеї (буття) і реальних речей (удаваного буття) є важливою частиною його філософського навчання. Почуттєво сприймані предмети не що інше, як подоба, тінь, у якій відбиті визначені зразки - ідеї. Але в нього також можна зустріти і твердження протилежного характеру. Ідеї присутні в речах. це відношення ідей і речей, відкриває визначену можливість руху до ірраціоналізму. Багато уваги він приділяє питанню “ієрархізації ідей". Ця ієрархізація представляє визначену упорядковану систему об'єктивного ідеалізму. Ідея краси і добра це одна з найважливіших ідей для Платона. Вона не тільки перевершує всі реально існуюче добро і красу тим, що досконала, вічна і незмінна (так само, як і другі ідеї), але і коштує вище інших ідей. Пізнання, чи досягнення, цієї ідеї є вершиною дійсного пізнання і свідченням повноцінності життя. (роботи - “Бенкет", “Закон", “Федр”).У діалозі “Менон” теорію спогаду Платон демонструє на прикладі Сократа з деяким юнаком. Хлопчик ніколи не вивчав раніше математику і не мав ніякого утворення. Сократ же настільки добре поставив питання, що молода людина самостійно сформулювала теорему Піфагора. З чого Платон робить висновок, що його душа раніш, у царстві ідей, зустрілася з ідеальним відношенням, що і виражено теоремою Піфагора. Навчити в цьому випадку - це не більш ніж примусити душу до спогадів. На основі теорії спогадів він робить і визначену ієрархізацію душі.По Платонові душа - безтелесна, безсмертна, вона не виникає одночасно з тілом, але існує вічно. Тіло підкоряється їй. Складається вона з трьох ієрархічно упорядкованих частин: розум, воля і шляхетні бажання, потяг і чуттєвість. Розділ 3. Політичні переконання Платона3.1 Форми державиНегативний тип держави виступає в чотирьох формах: як тимократія, олігархія, демократія і тиранія. Порівняно з ідеальному державою, кожна з цих форм є послідовне погіршення або збочення форми ідеальної. У негативних формах держави замість однодумності в наявності розбрат, замість справедливого розподілу обов'язків - насильство і насильницьке примушення, замість прагнення правителів і воїнів-вартових до вищих цілей гуртожитку - прагнення до влади ради низьких цілей, замість зречення від матеріальних інтересів - пожадливість.Першою в часі з цих негативних форм виступила, по Платону, тимократія, тобто влада, заснована на пануванні честолюбців. У тимократії спочатку збереглися риси досконалого ладу; тут правителі користуються шаною, воїни вільні від землеробських і ремісничих робіт і від всіх турбот матеріальних, трапези загальні, вправи у військовому мистецтві і гімнастика процвітають. Проте з часом мисливці до дорогоцінних металів починають в таємниці збирати і зберігати золото і срібло в стінах своїх жител, і, при участі в цьому дружин, спосіб життя міняється на розкішний. Так починається перехід від тимократії до олігархії - пануванням небагато над більшістю. Це правління, що ґрунтується на переписі і на оцінці майна, так, що в нім володарюють багаті, а бідні не мають участі в правлінні. У олігархічній державі не виконується основний закон життя суспільства. По Платону, закон цей в тому, щоб кожен член суспільства “робив своє” і притому “тільки своє”. Навпаки, в олігархії, по-перше, частина членів суспільства займаються кожен самими різними справами - і землеробством, і ремеслами, і війною. По-друге, в олігархії право людини, на повний розпродаж накопиченого їм самим майна приводить до того, що така людина перетворюється на абсолютно даремного члена суспільства, він в нім лише бідняк і безпорадна людина.Подальший розвиток олігархії приводить, по Платону, до послідовного розвитку її в ще гіршу форму державного пристрою, але правління в суспільстві, в якому протилежність між багатими і бідними загострюється ще сильніше, ніж при олігархії. Зростання обурення бідних проти багатих приводить до повстання. Якщо повстання закінчується перемогою бідняків, то вони частину багачів знищують, іншу частину виганяють, а державну владу і функції управління розділяють між всіма членами, що залишилися, суспільства. Це і є демократія.Якнайгіршою формою відхилення від ідеальної держави Платон визнав тиранія. Це влада одного над всіма в суспільстві. Виникає ця влада, подібно до попередніх форм, як вираз передуючою їй демократичної форми правління. Тиран зростає ні з чого довше, як з кореня, званого представництвом. У перші дні і спочатку він “посміхається і обіймає всіх, з ким зустрічається, не називає себе тираном, обіцяє багато що в приватному і загальному, звільняє від боргів, народу і близьким до себе роздає землі і прикидається милостивим і покірливим у відношенні до всіх”. Тиранові необхідно безперервно затівати війну, щоб простій народ вшановував потребу у вождеві. Оскільки постійна війна порушує проти тирана ненависть і так як громадяни, що сприяли його піднесенню, мужньо засуджуватимуть оборот, який прийняли події, то тиран, якщо захоче утримати владу, вимушений буде поволі знищувати своїх звинувачувачів, “поки не залишиться у нього ні друзів, ні ворогів, від яких можна було б чекати якої-небудь користі". 3.2 Ідеальна державаВиходячи з цього постулату, Платон моделює ідеальну державу (ідеальне - в сенсі відповідності ідеям Платона). Розкриваючи сенс цієї держави, Платон виділяє наступні його риси:1. подібно до космосу і людської душі, у яких є три почала, в державі повинні бути три стани: розумному початку душі відповідають філософи - правителі, лютому початку - воїни-охоронці, діловому - землероби і ремісники. Самовільний перехід з нижчого стану у вищий недопустимий і є тяжким злочином. “займатися своєю справою і не втручатися в чужих - це і є справедливість". Платонівське визначення справедливості було покликане виправдати суспільну нерівність, ділення людей на вищих і нижчих від народження;2. у ідеальній державі функціонує добре відлагоджена система навчання і виховання, яка повинна сприяти відтворенню трьох станів. Важливу роль в цій системі грає не тільки вивчення математики і філософії, але і розповсюдження “благородної вигадки" про те, що хоча люди і народжуються нерівними, їх борг як членів полюса - жити в світі, згоді і братерстві;3. аристократична форма правління, що забезпечує керівництво державою кращими і благороднішими його представниками.Основним принципом ідеального державного пристрою Платон вважає справедливість. Кожному громадянинові держави справедливість відводить особливе заняття і особливе положення. Панування справедливості об'єднує різноманітні, і навіть різнорідні частини держави в ціле, відображене єдністю і гармонією. Це якнайкраща державна система винна, по Платону, володіти поряд рис етичної і політичної організації, які були б здатні забезпечити державі вирішення найважливіших завдань. Така держава, по-перше, повинна володіти силою власній організації і засобами її захисту, достатніми для заборони і віддзеркалення ворожого оточення; по-друге, воно повинне здійснювати систематичне постачання всіх членів суспільства необхідними для них матеріальними благами; по-третє, воно повинне керувати і направляти високий розвиток духовної діяльності творчості. Виконання всіх цих завдань означало б здійснення ідеї блага як вищої “ідеї", правлячої миром.У державі Платона необхідні для суспільства в цілому функції і види роботи розділені між спеціальними розрядами його громадян, але в цілому утворюють гармонійне поєднання. За основу розподілу громадян Платон узяв відмінність по аналогії з розподілом господарської праці. У розподілі праці Платон бачить фундамент всього сучасного йому суспільного і державного устрою. Він досліджує і походження спеціалізації, що існує в суспільстві, і склад галузей розподілу праці, що вийшов таким чином.Основна думка Платона в твердженні, що потреби громадян, складових суспільство, різноманітні, але здібності кожної окремої особи до задоволення цих потреб обмежені: “Кожен з нас сам для себе буває недостатній і має потребу в багатьох". Звідси необхідність виникнення гуртожитку, або “міста”, “коли один з нас привертає інших або для тієї, або для іншої потреби; коли, маючи потребу з багато чому, ми розташовуємо до співіснування багато спільників і помічників: тоді це співіснування отримує у нас назву міста".Значення розподілу праці для суспільства Платон розглядає не з погляду працівника, що проводить продукт, а виключно з погляду інтересів споживачів. Кожна річ, згідно Платону, проводиться легшим і кращим і в більшій кількості, “коли одна людина, роблячи лише одне, робить згідно зі своєю природою, в сприятливий час, залишивши всі інші заняття”. Ця точка зору приводить Платона до того, що в розподілі праці основний принцип будови держави.Торгівля, обмін товарами і продуктами необхідні державі не тільки для зовнішніх стосунків, але і унаслідок того ж розподілу праці між громадянами держави. Звідси Платон виводить необхідність ринку і чеканки монети як одиниці обміну.При переході від класу працівників продуктивної праці до класу воїнів-вартових впадає в очі те, що Платон порушує принцип ділення. А саме: етичні риси працівників господарства Платон ставить нижче за етичні достоїнства воїнів-вартових і особливо нижче - правителів держави.3.3 Чесноти в державіВтім, етична дискримінація трудящих декілька складається у Платона обмовкою, згідно якої всі три розряди громадян держави в рівній мірі необхідно державі і, узяті всі разом, виявляють велике і прекрасне.Інша обмовка Платона полягає у визнанні, що між походженням з того або іншого розряду і етичними властивостями немає необхідного зв'язку: люди, наділені вищими етичними завдатками, можуть народитися в нижчому суспільному розряді, і навпаки: народжені від громадян обох вищих розрядів можуть народитися з низькими душами.Найдосконаліша по своєму ладу і тому блага держава володіє чотирма головною доблестю:1) мудрістю,2) мужністю,3) стримуючою мірою і 4) справедливістю.Під “мудрістю" Платон розуміє вище знання або здатність дати добру раду про державу в цілому, - про спосіб напряму його внутрішніх справ і керівництво ним в його зовнішніх відносинах. “Мудрість" - доблесть, що належить не безлічі ремісників, а вельми небагато чим - філософам, - і є, найближчим чином, не стільки навіть спеціальність по керівництву державою, скільки споглядання занебесної області вічних і досконалих “ідей" - доблесть, в основі своїй етична.Тільки філософи повинні бути правителями, і лише при правителях-філософах держава благоденствуватиме і не знатиме що існує в даний час зла. “Поки в містах, - говорить Платон, - або не царюватимуть філософи, або щиро і задовільно філософствувати нинішні царі і володарі, поки державна сила і філософія не співпадуть в одне. доти ні для держав, ні навіть, вважаю, для людського роду немає кінця злу".Друга доблесть, якою володіє якнайкраща по своєму пристрою держава, - “мужність". Воно, так само як і “мудрість”, властиво невеликому коло осіб, хоча порівняно з мудрими ці осіб більше. Платон роз'яснює, що достатньо, щоб в державі існувала хоч би деяка частина громадян, що володіють здатністю постійно зберігати в собі правильну і приголосну із законом думку про те, що страшно і що ні. На відміну від “мудрості" і від “мужності”, третя доблесть досконалої держави, або “стримуюча міра”, є якість вже не особливого або окремого класу, а доблесть, що належить всім членам якнайкращої держави. Там, де вона в наявності, всі члени суспільства визнають прийнятий в досконалій державі закон і уряд, що існує в нім, стримуючий погані пориви. “Стримуюча міра” приводить до гармонійного узгодження як кращі, так і гірші сторони.Четверта доблесть досконалої держави - “справедливість". Її наявність в державі готується “стримуючою мірою". Завдяки справедливості кожен розряд в державі і всяка окрема людина, обдарована відомою здатністю, отримує для виконання і здійснення свою особливу справу.Для Платона держава - як би макросвіт, якому відповідає мікро мир в кожній окремій людині, зокрема в його душі.У державі три розряди його громадян - правителі, воїни і працівники продуктивної праці - складають гармонійне ціле під керівництвом найбільш розумного класу. 3.4 Різновиди держави за ПлатономВ попередніх підрозділах різновиди держави за Платоном вже розгляд далися, але б хотілося чітко їх виділити і охарактеризувати.1. Тимократія - влада честолюбців, на думку Платона, ще зберегла риси "зробленого" ладу. У державі такого типу правителі і воїни були вільні від землеробських і ремісничих робіт. Велика увага приділяється спортивним вправам, однак уже помітне прагнення до збагачення, і "при участі дружин" спартанський спосіб життя переходить у розкішний, що обумовлює перехід до олігархії.2. Олігархія. В олігархічній державі уже мається чіткий поділ на багатих (правлячий клас) і бідних, котрі уможливлюють зовсім безтурботне життя правлячого класу. Розвиток олігархії, по теорії Платона, приводить до її переродження в демократію.3. Демократія. Демократичний лад ще більш підсилює роз'єднаність бідних і багатих класів суспільства, виникають повстання, кровопролиття, боротьба за владу, що може привести до виникнення найгіршої державної системи - тиранії.4. Тиранія. На думку Платона, якщо деяка дія робиться занадто сильно, то це приводить до протилежного результату. Так і тут: надлишок волі при демократії приводить до виникнення держави, що взагалі не має волі, що живе по примсі однієї людини - тирана.Негативні форми державної влади Платон протиставляє своєму баченню "ідеального" суспільного устрою. Величезну увагу автор приділяє визначенню в державі місця правлячого класу. На його думку, правителями "ідеального" держави повинні бути винятково філософи, для того щоб у державі панували розважливість, розум. Саме філософи обумовлюють добробут, справедливість держави Платона, адже їм властиві "... правдивість, рішуче неприйняття якої б то не було неправди, ненависть до неї і любов до істини". Платон вважає, що будь-яке нововведення в ідеальній державі неминуче погіршить що (не можна поліпшити "ідеальне"). Очевидно, що саме філософи будуть охороняти "ідеальний" лад, закони від усіляких нововведень, адже вони володіють "... усіма якостями правителів і стражів ідеальної держави". Саме тому діяльність філософів обумовлює існування "ідеального" держави, його незмінність. Власне кажучи, філософи охороняють інших людей від пороку, яким є будь-яке нововведення в державі Платона. Не менш важливе і те, що завдяки філософам правління і все життя "ідеальної" держави буде побудована за законами розуму, мудрості, там не буде місця поривам души і почуттям. Розділ 4. Етичні та естетичні погляди платонаПлатон поділив суспільство на стани, однак розподіл суспільства на стани не спадково, воно обумовлено природними задатками тієї чи іншої людини.Запропонована Платоном система виховання спрямована, насамперед, на виховання стражів і правителів. Важливе місце в ній займає гімнастика, навчання читанню, листу, вивчення арифметики, геометрії, астрономії і теорії музики. Це той рівень утворення, що достатній для виховання стражів. Ті ж, хто має природні здібності до того, щоб стати правителями, повинні вивчати також філософію. Власник низинної частини душі, навпроти, не прагне до наук, він любить слухати, цінує красиві речі, але не здатний оцінити красу саму по собі (це хлібороб, чи ремісник торговець.Для того щоб вищі стани могли відповідати своєму призначенню, вони повинні одержати відповідне виховання: тілесне і духовне. Так, страж повинний бути розвитий фізично, сполучаючи в собі відвагу з лагідністю. Він повинний уміти діяти і силою і переконанням. А оскільки правителі виходять зі стражів, остільки виховання майбутніх філософів починається на рівні стражів. Тільки шляхом ретельного добору найкращих, можна буде в наслідку виявити філософів. Духовне виховання починається в дитинстві і містить у собі знайомство стражів з рахунком, геометрією й іншими знаннями. Робиться це в процесі гри, тому що "насильно впроваджене в душу знання неміцне". Перший добір філософів відбувається тоді, коли їм виповнюється двадцять років. Після чого їм дається повний огляд наук. У тридцять років, з цих кандидатів, виробляється другий добір, у процесі якого віддають перевагу тим, "хто з них уміє, не звертаючи уваги на зорові й інші відчуття, піднятися до щирого буття". Після чого вони навчаються діалектиці ще 5 років. Досягши 35-літнього віку, вони стають правителями і протягом 15 років займають державні посади.Причому, і стражи і правителі повинні бути поставлені в особливі умови: у них не повинно бути родини і приватної власності. Плату за свої праці вони одержують натурою від нижчого стану. До грошей вони не повинні доторкатися, щоб уникнути спокуси до нагромадження.Філософів відбирають з числа найбільш обдарованих від природи стражів, але лише в правильно організованій державі вони можуть виявити свою божественну природу. В іншій ситуації навіть "самі обдаровані душі при поганому вихованні стають особливо поганими" саме з них виходять софісти, лиходії і тирани.Відповідно до Платона, філософ має уроджену схильність до знання, він характеризується любов'ю до істини, відрізняється правдивістю, може відмовити собі в тілесних задоволеннях. Природжений філософ шляхетний, не хвалькуватий, великодушний, справедливий. Оскільки істина те саме що домірності, гармонії, те і від філософа потрібно природжена тонкість розуму, здатна охопити і буття в окремих частинах, і буття в цілому. Він здатний піднятися до осмислення "самої краси і бачити її саме по собі".Філософи як правителі, на думку платоновского Сократа, мають право на владу остільки, оскільки вони, споглядаючи щось струнке і вічно тотожне, повне порядку і змісту, що не діє несправедливості, будуть наслідувати цьому ідеальному буттю, і внесуть ці відносини в повсякденний побут людини. Він думає, що "ні для держави, ні для громадян не буде кінця нещастям, поки владикою держав не стане плем'я філософів".На це Сократові заперечує Адимант, на думку якого філософи нікуди не придатні, нікчемні люди, вони витрачають на філософію масу часу, у силу чого "здебільшого стають дуже дивними, щоб не сказати зовсім негідними". Однак Сократ не приймає цих заперечень, він вважає, що в неправильно улаштованій державі інакше і не може бути, оскільки природжених філософів псують софісти і пануючі в суспільстві порядки. Але для цього правителі повинні очистити державу й очистити вдачі людей, як очищають дошку, зробити людські вдачі бажаними богу. Платон не розуміє того, що правитель повинний добре знати не ідеальне буття, а реальне життя і реальних людей: матеріальне виробництво, торгівлю, політику (саме те, що нехтує Платоне.Сьогодні ми можемо вважати Платона попередником наукового комунізму, оскільки головне джерело соціальної несправедливості, воно бачить у приватній власності. Саме приватна власність, на думку Платона, руйнує цілісність і єдність держави, відновлює людей друг проти друга. Тоді як суспільна власність поєднує його, а це можливо лише в такій державі, "де більшість говорить... про одне й те саме: "Це моє!" чи "Це не моє!"". Тому Платон ратує за те, щоб вищий стан не мав ніякий приватної власності, навіть особистої.Раз у рік вони одержують продовольство й інші необхідні їм товари від хліборобів і ремісників. Живуть і харчуються спільно. Родина, відповідно до Платона скасовується: "усі дружини цих чоловіків повинні бути загальними, а окремо нехай жодна ні з ким не сожительствует. І діти теж повинні бути загальними, і нехай батько не знає, який дитина його, а дитина хто його батько". Однак не випливає спільність дружин у Платона розуміти буквально. В ідеальній державі заборонені неупорядковані полові зв'язки, оскільки вони строго регламентовані з метою одержання найкращого потомства. Жінкам дозволяється мати дітей з 20 до 40 років, а мужичинам (з 25 до 55років. Діти, породжені від гірших чи громадян поза зазначеними віковими рамками, повинні знищуватися. Жінки поряд з чоловіками мають рівні права.Заперечуючи Сократові, Адимант знаходить, що люди з вищого стану не занадто щасливі. На що Сократ відповідає: "... ми ліпимо в нашій уяві держава, як ми думаємо, щасливе, але не в окремо узятій його частині, не так, щоб лише дехто в ньому був щасливий, але так, щоб воно було щасливо усі в цілому... ". У Платона, таким чином, суспільний початок коштує вище особистого. Тому етика Платона органічно сполучається з його навчанням про ідеальну державу.Але побудувати така держава можна за умови продуманої системи виховання й утворення, у яких значне місце займає мистецтво, але воно відповідно до Платона не дає безпосереднього виходу в ідеальний світ. Людина мистецтва (усього лише наслідувач, але наслідує він не ідеям, а речам (усього лише тіням ідей. Тому художні твори утроє відстоять від справді сущого буття, тобто від ідеального світу. По Платонові, було б краще, якби письменники і поети не розповідали про керівництво воєнними діями, про керування державою, чи про виховання людей, тобто про те, чого вони зовсім не розуміють, а все це здійснювали на ділі тоді вони стояли б на другому місці від дійсного світу. Крім того, світ художнього слова (світ класифікаційних понять), відповідно до Платона, не подвластен виміру, рахунку і зважуванню. Тому Платон невисоко ставить мистецтво.Що ж стосується нового мистецтва, те Платон пропонує поставити творчість у рамки, не дозволяючи зображувати несправедливих людей щасливими, поети повинні втілювати у своїх утворах тільки моральні образи, а "хто не в змозі виконати цю вимогу, того нам не можна допускати до майстерності". Крім того, з мистецтва потрібно вигнати зображення неправди, безрозсудності, користолюбства, пияцтва, як і всього того, що сприяє руйнуванню здоров'я.Для формування нової держави і нової людини, Платон підкреслює значення побожності і шанування богів, тому що ідея побожності коштує дуже близько до ідеї добра і краси. ВисновкиНа переломі ХХІ століття наше суспільство знаходиться на етапі глибоких соціально-економічних перетворень. Таким періодам властиве переосмислення людьми оточуючого світу, відродження старих та становлення нових філософських вчень, саме тому виник інтерес розглянути та проаналізувати творчість античних філософів Платона та Аристотеля. Саме це і було зроблено в даній роботі. Світ у працях Платона - це світ краху системи грецьких міст-полісів та виникнення імперії Олександра Македонського. З цієї точки зору було дуже цікаво, вивчаючи філософські та політичні погляди Платона, зрозуміти світогляд цього філософа не в закінченому вигляді, а прослідкувати їх розвиток, побачити як події суспільного життя в епоху Платона та Аристотеля знаходили своє відображення у становленні їхніх філософських та політичних систем. Тим більше, що властивий цим двом мислителям, особливо Платону, антидогматизм та особливий стиль у викладенні поглядів дозволяє не тільки ознайомитись з кінцевими результатами їх творчих пошуків, але й прослідкувати за ходом їх думок та суджень.Розквіт філософської та політичної думки Платона завжди поєднувався в них з досить активною політичною діяльністю. Як справжній грек, він нескінченно відданий своїм патріотичним інтересам та всіма силами хотів зберегти Грецію саме класичного періоду. Але вже тут вони стикнулися з досить суворою долею грецького класичного полісу, який стрімко йшов до своєї неминучої гибелі.Платон зробив суттєвий вклад в розвиток політико-правових вчень, в теоретичну розробку проблем держави і права. Цим зумовлений його помітний вплив на наступних авторів та їх видатне місце в історії політичних та правових вчень. Список використаних джерел1. Асмус В.Ф. “Антична філософія”. Навчань. допомога. Видавництво 2-е, доп. - М., “Висш. школа", 1976, - 543 с. 2. Асмус В.Ф. Платон.М., 1975. 3. Лосєв А.Ф. Історія античної естетики. Софісти, Сократ, Платон.М., 1969. 4. Лосев А.Ф., Тахо-годі А.А. “Платон". Життєпис. М.,”Дит. літ. ", 1977,-320с. 5. Мальцев В.А. “Основи політології". Підручник для вузів. - М.: ІТРК РСПП, 1997. - 480с. 6. Політологічний енциклопедичний словник. - К., 1997. - 400 с. 7. Політологія. Підручник. / За ред. Семківа О.І. - Л., 1994. - 592 с.
|
|
 |
НОВОСТИ |
 |
|
| Изменения |
|
| Прошла модернизация движка, изменение дизайна и переезд на новый более качественный сервер |
|
