 |
 |
 |
|
|||||||||
|
 | |||||||||||
|
 |
||||||||
|
МЕНЮ
|
БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Текстильна промисловість України. Основні проблеми та перспективи розвиткуТекстильна промисловість України. Основні проблеми та перспективи розвитку39 Міністерство освіти і науки України Хмельницький національний університет Кафедра управління персоналом та економіки праці Курсова робота з навчальної дисципліни „Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка” на тему: „Текстильна промисловість України. Основні проблеми та перспективи розвитку" Виконав: ст. гр. УПЕ-06-2 Пузирей В.М. Перевірив к. е. н., доцент Приступа М. І Хмельницький 2006 Зміст
Отже, у 2005 році спостерігалося значне падіння виробництва. Особливо зменшилося виробництво шовкових тканин. Головною галуззю текстильної промисловості в Україні, як і в усьому світі, є бавовняна галузь, яка зараз перебуває в занепаді. На неї припадає майже 50% усіх тканин, що виробляються. Бавовняне виробництво країни знаходиться у великій залежності від постачальників сировини. Тому передбачається відновлення бавовництва у південних районах, що дозволить забезпечити бавовняну промисловість на 70% власною сировиною і значно знизити собівартість виробництва тканин. У Херсоні вже введена експериментальна лінія бавовняно-очисного заводу, що споруджується відповідно до Державної програми розвитку легкої промисловості. Бавовняна промисловість у своїй структурі має прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбувальнообробне виробництво. Бавовна є основною сировиною для деяких видів тканин з домішкою синтетичних і штучних волокон. Тканини та інші вироби з бавовни виробляють у: Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовняно-прядильний комбінат), Ново-волинську (бавовняна фабрика), Полтаві (прядильна фабрика), Києві (ватно-ткацька фабрика), Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі (ткацькі фабрики), Нікополі (ниткова фабрика). Вовняна промисловість є другою за значенням у галузі. Вовняна промисловість виробляє 7,0% усіх тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу, тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглось. Як домішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. В Україні діє майже 30 підприємств галузі. Підприємства вовняної промисловості розміщені в Харкові, Луганську, Одесі, Дунаєвцях (Хмельницька область), Сумах, Богуславі, Кременчуці, Лубнах, Чернігові, Кривому Розі, Черкасах; у ряді міст Чернівецької і Закар-патської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни та синтетичних волокон. Шовкова промисловість виробляє 20,5% усіх тканин України. Вовняна промисловість пов'язана з виробництвом хімічних волокон, які майже повністю витіснили природний шовк-сирець. На базі натуральної сировини (шовку-сирцю) діє комбінат у Києві, який випускає високоякісний натуральний шовк (крепдешин і креп-жоржет). Підприємства Черкас, Києва, Луцька виробляють шовкові тканини з синтетичного та штучного волокна. У Києві та Лисичанську виготовляють шовкові тканини технічного призначення [12, с.46]. На власній сировині працює лляна промисловість, яка випускає 7,3% тканин країни. В Україні діє повний цикл виробництва та переробки льону, функціонує понад 30 льонозаводів. Лляні тканини потрібні для виготовлення одягу, тобто, мають побутове призначення. Тканини технічного призначення вирізняються високою міцністю: брезент, пожежні рукави, сировина для взуттєвої промисловості. Лляні тканини виробляють на комбінатах у Рівному і Житомирі, на фабриці в Коростені (Житомирська область). Україна є експортером льоноволокна і льняних тканин. Конопляно-джутова промисловість, крім привізного джгуту і власної сировини (волокна конопель), використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продукцію підгалузі випускають Одеська джгутова фабрика і Харківський канатний завод, повністю задовольняючи потреби України та експортуючи частину. Трикотажне виробництво продукує в'язані вироби з різних пряж і, орієнтуючись на споживача та трудові ресурси, розміщується у великих містах: Києві, Харкові, Дніпропетровську, Львові, Одесі, Житомирі, Запоріжжі, Донецьку, Чернівцях, Івано-Франківську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках. На більш ніж 60 підприємствах підгалузі виробляється до 9% товарної продукції легкої промисловості. У структурі трикотажних виробів переважає виробництво панчішно-шкарпеткових виробів та білизняного трикотажу. 2.2 Міжнародне співробітництво у галузях текстильної промисловостіПриблизно 70% підприємств, які працювали в текстильній промисловості України за часів СРСР припинили своє існування впродовж останніх 10 років.29% з тих підприємств які залишились на українському ринку орієнтовані на потреби та замовлення іноземних споживачів. Регіональний експорт суконь, які було зроблено в Україні залишається майже таким самим.Так само, як і в 2001, в 2005 Німеччина є основним торгівельним партнером України. Її частка в українському експорті продукції з текстилю становить 50%. Частка США та Франції відповідно становить 14% та 9%. Серед партнерів України: Англія, Італія, Голландія, Данія (рис.2).Рис.2 - Частка експортної продукції зарубіжних країн в текстильній промисловостіВ той час як виробники текстилю дійсно отримують фінансову та сировину підтримку від міжнародних компаній - насправді, для українських виробників є тільки обмежене коло питань, які вони можуть вирішити для покращення ситуації - решта питань індустрії залишається поза межами їх компетенції та можливостей.Українські фірми, які не збанкрутували протягом перехідного періоду, вже встановили прямі зв'язки щодо постачання сировини з західними експортерами.Котон імпортується з Росії, Узбекистану, США, Німеччини, Китаю, Пакистану; льон - з Росії та Білорусії, Киргизстану. Молдова та Німеччина є основними постачальниками хлопку. Шерсть імпортується з Росії, Білорусії, Литви, Англії.Потрібно налагодити нові зв'язки для постачання сировини. Так, вже в 2003, імпорт в'язаної нитки з Угорщини та Данії збільшився на 28% та 16% відповідно. Імпорт з США зменшився на 5%.Декілька іноземних компаній, постачальників сировини для галузі вже є на українському ринку, з налагодженою системою дистрибуції своєї продукції. Серед них: Ulmia company (Німеччина), Mirolio company (Італія), Holland & Cherry (Англія), Ena Ukrainian-German JV, і Czech-Ukrainian JV Gamayun.Українські компанії Textil-Lux та Eolis є найбільшими місцевими продавцями тканин. Вони імпортують тканини з Чехії, Словаків, Італії.Розвитку текстильної промисловості України заважає імпортована дешева продукція користується попитом у населення. То існує конкуренція з боку дешевих товарів із Турції, Китаю.Найкращий вихід з цієї ситуації на даний момент - виробництво одягу для українських споживачів, середнього класу, по можливості використовуючи свою сировину.Нашій державі необхідні зарубіжні інвестиції у текстильну промисловість. Співпраця з міжнародними фірмами на таких умовах, які б забезпечували отримування прибутку і нашому виробнику і іноземній фірмі. 3. Основні проблеми текстильної промисловостіВ роботі текстильної промисловості допускаються істотні недоліки. Міністерство легкої промисловості України, його галузеві виробничі об'єднання, керівники підприємств не забезпечують повного використання наявних потужностей. На ряді заводів, фабрик і комбінатів слабо розгорнута організаторська робота.Рівень завантаження виробничих потужностей зростає дуже повільно. У 1969 році він становив по ткацьких верстатах у бавовняній галузі 89,5 проц., шерстяній - 88,7, шовковій - 86,4, льняній - 65,4, а в бавовнопрядінні навіть знизився в першому півріччі 1970 року до 82,4 проц. проти 83,6 процента у 1966 році.Багато підприємств працює з значно нижчою змінністю ніж передбачено нормативами. Коефіцієнт змінності, замість 2,85, у першому півріччі 1970 року у бавовнопрядінні дорівнював 2,6, а у шерстоткацтві - 2,78 і шовкоткацтві - 2,54.За останні роки зросли простої технологічного устаткування. В першому півріччі 1970 р. в шовковій галузі фактичні простої перевищили планові на 3,47 проц., в бавовняній - ткацьких верстатів на 2 і прядильних машин на 3,34 процента.Введенні в дію виробничі потужності освоюються повільно. На Чернігівському камвольно-суконному комбінаті у 1969 році ткацькі верстати використовувалися тільки на 64,4 проц. і в поточному році - на 77,2 процента. Досі не освоєні потужності на Житомирському і Ровенському льонокомбінатах, Херсонському бавовняному комбінаті (фабрика N 3).Переоснащення промисловості ведеться низькими темпами. В той же час нова техніка в ряді випадків використовується не повністю. Високопродуктивні ткацькі верстати "СТБ" на Черкаському комбінаті шовкових тканин працюють з коефіцієнтом змінності 1,5 при середній змінності по підприємству 2. На Чернігівському камвольно-суконному комбінаті такі верстати працюють із змінністю 2 при змінності в цілому по підприємству 2,7.Не зважаючи на помітне покращення виробничих процесів (автоматизація виробництва, вдосконалення технології обробки сировини тощо), у загальному профілі текстильна промисловість України й далі важливу роль відіграє виробництво півфабрикатів50% всієї текстильної промисловості), які експортуються поза межі держави. У 21 ст. на галузі, що виробляють тканини, припадає всього 58% гуртової продукції, 70% вартості основних фондів і 50% виробничого персоналу.Над науково-технологічними проблемами розвитку текстильної промисловості працюють Український науково-дослідний Інститут текстильної промисловості та Інститут Економіки Промисловості АН України, Хмельницький національний університет.З нових одиниць збудовано за останні десятиліття:у бавовняній промисловості: Херсонський бавовняний завод (65% виробництва України), з менших - Тернопільський комбінат, Чернівецьке текстильне об'єднання, бавовняно-прядильні фабрики у Львові, Києві, Нововолинському тощо;з вовняної: фабрики сукна у Стрию, камвольно-прядильна фабрика в Донецькому, Чернігівський суконний комбінат тощо; шовкові комбінати у Києві, Черкасах, Дарниці (Київ).Значно змінилася сировинна база текстильної промисловості через будову зав. синтетичних та хімічних волокон у Чернігові, Черкасах, Києві та ін., які дають 50% пряжі.Якщо відносно високий рівень виробництва продукції не може бути досягнуто - це означає, що виробничі витрати залишатимуться відносно високими, і українським виробникам буде дуже важко конкурувати на світовому ринку. Тому, вони будуть обмежені своїм внутрішнім, українським ринком. Саме на цю ідею потрібно поглянути більш пильно, бо саме вона дає надію для українських виробників текстильної продукції.Наявність сировинної проблеми в Україні - вказує на те, що, розвиток та розширення текстильної індустрії не може бути досягнуто тільки за рахунок імпорту сировини для виробництва продукції. А тому - про розширення текстильної промисловості в Україні - говорити зараз не приходиться.Якщо ж говорити про тканини, які виробляються на Україні, то український виробіток Льону зменшився з 184,111 метрів в 2000 до 5,182 метрів в 2004.Український виробіток шерсті зменшився з 48,617 метрів в 2000 до 7,609 метрів в 2004.Український виробіток вовни зменшився з 68,471 метрів в 2000 до 17,211 метрів в 2004.Але все ж таки, навіть ця сировина може забезпечити частину українського текстильного виробництва. (Головні виробники наведені в Додатку№1).А тому - найкращий вихід з цієї ситуації на даний момент - виробництво одягу для українських споживачів, середнього класу, по можливості використовуючи свою сировину.Основними напрямками розвитку текстильної промисловості є:реструктуризація галузей текстильної промисловості;поганий стан основних виробничих фондів;малопродуктивні методи виготовлення одягу;забезпеченість висококваліфікованих кадрів;погана якість виробів із штучного хутра;важкий стан вітчизняних виробників;не конкурентоспроможність на світовому ринку. 4. Перспективи розвитку текстильної промисловості4.1 Шляхи розвитку текстильної промисловостіДля розвитку текстильної промисловості в Україні, можна запропонувати наступні заходи:1) Захист українського виробника.Більшість країн світу імпортує ті товари, яких не має на власному ринку. Крім того, встановлюються квоти на імпорт таких товарів, які виробляються в країні. У нашій країні існує нагальна потреба в розробці таких законів.Для розв'язання цієї проблеми було розроблено пропозиції на Раді Директорів підприємств текстильної промисловості України, які було направлено до уряду. Так, наприклад, щодо питання про оподаткування продукції було розроблено проект сплати всю необхідну суму податків не в 40-ка податках, які зараз діють на Україні, а в одному. А потім вже - нехай податкова комісія вирішує, розподіляє ці податки. Потрібно поставити такі умови торгівлі, які захищають свій ринок. Наприклад, в магазинах Прибалтики націнка на власну продукцію - 18%, натомість у нас - цілих 20-25%. Це, звісно, і стає головними перешкодами на шляху до реалізації продукції. Подивимось, що відбувається при реалізації продукції: в найкращому випадку українське пальто попадає до нашого покупця відразу ж: фабрика-магазин. В найгіршому - повертається у вигляді імпортного товару, вже полежавши на полицях західних магазинів, та залишившись там без попиту. Назад, на батьківщину, ці вироби завозяться фірмами-імпортерами.2) Орієнтація виробництва текстильного одягу на громадян з середнім рівнем доходів.Оскільки дешева продукція користується попитом у населення. То існує конкуренція з боку дешевих товарів із Турції, Китаю. У вітчизняної продукції з'явився ще один конкурент - одяг “Секунд хенд” (тільки минулого року він займав об'єм ринку, який дорівнює приблизно 51,000 тонам або Euro 120 млн. Імпорт “Секунд хенд”: здебільшого (80%) завозиться з Західної Європи. Як наслідок цього бачимо, що “Секунд хенд” став важливим фактором спаду продажів українських виробників, навіть на внутрішньому ринку.Так, загальний спад виробництва по типах продукції сектору складає: продажі тканин вироблених в Україні впали на 20%, в'язаного одягу - на 22 від виробництва 2004 року.Але тут, потрібно орієнтуватися на середній клас. Виробляти товари для людей середнього достатку, які все ж таки віддають перевагу якості за більш дорогу ціну, а не дешевим але зовсім не якісним товарам з Китаю.Так як саме ці громадяни забезпечують основний оборот коштів: адже продажі товарів для цієї групи людей приносять дохід: 60 млн. грн., 15-20 млн. приносять малозабезпечені споживачі і покупці які купують дорогу модний одяг - витрачають на це 10-15 млн. грн. на рік.Наступна пропозиція є логічним завершенням попередньої пропозиції:3) „Повернення" на свій внутрішній ринок та закріплення на ньому.Декілька років тому вітчизняна продукція на внутрішньому ринку забезпечувала продавцям приблизно 50% продажів. Після кризи 1998 року українським виробникам вдалося заповнити ніші, які звільнилися постраждалими від кризи імпортерами, але утриматися на цих позиціях виявилося не так просто, через те, що не дрімали вітчизняні виробники та мілкі виробники одягу.4) Співпраця з міжнародними фірмами на таких умовах, які б забезпечували отримування прибутку і нашому виробнику і іноземній фірмі.Українські фірми, які не збанкрутували протягом перехідного періоду, вже встановили прямі зв'язки щодо постачання сировини з західними експортерами.Потрібно налагодити нові зв'язки для постачання сировини.5) Українські підприємства мають розробити маркетингову стратегію своєї поведінки на ринку.Зараз же основна їхня проблема полягає саме у відсутності цієї стратегії. Ця проблема є не тільки в текстильній галузі, і не тільки проблемою українських виробників. І в цьому плані вона є результатом іншої - нестачі кваліфікованого персоналу. Українські виробники текстильної продукції просто не знають, яким чином потрібно управляти фінансами на підприємстві.Тому, зараз постає питання про здійснення перекваліфікації фінансового менеджменту українських фірм, їх ознайомлення з міжнародними стандартами фінансової звітності.5) Підвищення фінансової обізнаності робітників сектору.Українські компанії, і це особливо виразно видно на текстильній галузі є дуже обмеженими в своїх можливостях “знаходити” фінансові ресурси для впровадження нових технологій на підприємстві. В основному, так сталося завдяки дуже жорстким фінансовим регулюванням та інструментам, які діють зараз на українському ринку.В цілому, текстильний ринок України оцінюється в Euro 354 млн. щорічно, “секунд хенд” одяг включно.Український ринок в'язаних та швейних виробів є дуже фрагментованим, та включає в себе контрабандні, низькі за своїми цінами товари. Для Українського виробника дуже важливо зараз відчути впевненість на своєму ринку. По-перше, досягнення цієї мети є набагато реальнішим принаймні зараз. Якщо говорити про національну стратегію дій підприємств текстильної промисловості, то її можна назвати: імортозаміщувальний підхід.Для нормальної роботи текстильній галузі, потрібні Investments. Згідно з даними Держкомстату, Об'єм інвестицій до легкої промисловості України (що включає в себе інвестиції промисловість в економіці України, (а це приблизно 1,5%) ясно видно, що галузь не отримує достатніх для свого розвитку інвестицій. Також ясно, що на об'єм інвестицій в українську економіку в цілому дуже впливають міжнародні уявлення про Україну, як про державу з нестабільною політичною ситуацією, з не реформованим законодавством в текстильну промисловість) дорівнює 0,8% від усіх інвестицій які вкладені в українську економіку.4.2 Розвиток текстильної промисловості за рахунок використання льоносировиниРозвиток текстильної галузі на власній сировинній базі передбачає створення національної технології виробництва модифікованого льоноволокна - котоніну, розробку та впровадження технології виробництва чисто лляної пряжі високих номерів з нових видів льоноволокна, технології виробництва нетрадиційних видів льономішаних пряж для трикотажного та текстильного виробництва, створення принципово нового конкурентноспроможного асортименту тканин, організацію на промислових підприємствах за рахунок удосконалення обладнання виробництв по випуску нової продукції (конкурентноздатні лляні та льономісткі тканини з модифікованого льону, трикотаж для верхнього й нижнього одягу, неткані матеріали для немовлят).Впровадження технології котонізації льоноволокна дозволить підвищити обсяг доброякісного льоноволокна та забезпечить додатковий випуск тканин на льонокомбінатах до 3,4 мільйонів погонних метрів, на суму 33-35 мільйони гривень [2, с.5].Економічний ефект на 1 кілограм пряжі при заміні імпортного поліефірного волокна на вітчизняне льоноволокно складає 3,74 гривні, від впровадження нових видів напіввовняної пряжі становитиме 6 мільйонів гривень, від оснащення однієї прядильної машини вітчизняними пристроями для виготовлення лляної пряжі з використанням еластомірних ниток 21,7 тисячі гривень. Крім цього, збільшиться кількість робочих місць на підприємствах - виробниках спеціального обладнання.Екологічними аспектами льоновиробництва є можливість застосування посівів льону на землях, забруднених внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, а також на землях, що не оброблялись останні роки, з метою максимально ефективного повернення їх до розряду ораних.На підприємствах по виробництву та використанню льоносировини необхідно розробити та впровадити технології раціонального використання всієї номенклатури відходів льоновиробництва, організувати утилізацію екологічно-небезпечних складових компонентів, розробити та впровадити засоби для надійної герметизації устаткування, удосконалити доочищення та знизити обсяги викидів підприємств.Реалізація основних напрямів розвитку аграрного сектору лляної галузі дозволить:збільшити посівні площі льону-довгунця;забезпечити щорічний обсяг виробництва насіння льону-довгунця високих репродукцій;забезпечити стабільність у роботі сільськогосподарських підприємств;освоїти технології вирощування льону у різних регіонах України;зберегти наявні, відновити й створити нові виробничі потужності по виробництву льоносировини та випуску готової лляної продукції;створення нових робочих місць, насамперед, у найбільше економічно складних регіонах.Покращення стану сировинної бази лляної галузі, її структури разом із інноваційним розвитком льонопромисловості забезпечить зростання обсягів виробництва не тільки традиційних, але й нових видів льонопродукції.У цілому, здійснення передбачених заходів забезпечить досягнення позитивних результатів у відроджені та розвитку лляного комплексу, призведе до створення надійної сировинної бази текстильної промисловості, поповненню ресурсів хімічної, медичної, харчової галузей, а також промисловості будівельних матеріалів, збереженню існуючих та створенню нових робочих місць як в сільському господарстві, так і в переробному та промисловому секторах лляного комплексу, до росту зайнятості й доходів населення, поліпшенню соціальної ситуації на селі в північних та західних регіонах та у містах, де розташовані промислові підприємства галузі, покращенню зовнішньоторговельного балансу [4, с.57-58].4.3 Інтеграція України до світового ринку текстилюЗ 1 січня 2005 року втратила чинність Угода про текстиль та одяг, котра регулювала торгівлю зазначеними товарами протягом десяти попередніх років. Припинення дії цієї Угоди означало скасування кількісних обмежень щодо текстилю та одягу, котрі діяли на той момент.д.о цього протягом понад сорока років торгівля текстильною продукцією та одягом велася за умов дискримінаційного торгового режиму, який, насамперед, мав на меті обмеження експорту цих товарів з країн, які розвиваються [13, с.66].Хоча до лібералізації ринку текстилю світ готувався не один рік, перехід системи регулювання до відповідності загальним правилам СОТ викликав занепокоєння як з боку розвинених країн, котрі побоювалися неконтрольованого зростання експорту з країн "третього світу", так і з боку країн, які розвиваються, котрі очікували посилення конкуренції щодо своїх товарів на ринках розвинених країн через відсутність гарантованих квот.Для України проблема регулювання експорту та імпорту текстильної продукції також є актуальною, оскільки за обсягами торгівлі цими товарами вона посідає місце в першій півсотні найбільших експортерів та імпортерів. До того ж продукція української текстильної промисловості вважається конкурентоспроможною навіть за кордоном, але це стосується переважно великих підприємств, а не суб'єктів малого та середнього підприємництва, котрі зараз формують подальшу динаміку легкої промисловості. Тому очікувалося заполонення українського ринку дешевою імпортною продукцією, що може призвести до звуження потенціалу розвитку національних виробників текстилю.В останні десять років обсяги зовнішньої торгівлі України текстильними виробами поступово зростали. Основними імпортерами українського текстилю були і залишаються країни СНД, ЄС, Японія та США [3, с.64].Оскільки Україна поки що не є членом СОТ, її зовнішня торгівля текстилем не потрапляла до сфери регулювання Угоди про торгівлю текстилем та одягом, а керувалася окремими двосторонніми угодами, серед яких, мабуть, найважливішою є укладена 9 березня 2005 року угода між Україною та ЄС про скасування обмежень у взаємній торгівлі текстилем та одягом. Ця угода стала продовженням попередньої, котра діяла з 1993 року.Торгівля текстильними виробами між ЄС та Україною розвивалася позитивно для обох сторін, особливо після усунення у 2001 році кількісних обмежень.Після розширення ЄС став найбільшим торговельним партнером України, у тому числі й у торгівлі текстилем.У 2003 році експорт текстилю з України до ЄС склав близько 47 млн. євро, або 23% від загального обсягу українського експорту текстилю, за 2004 рік він зріс на 20% та склав 56 млн. євро, або 25% [3, с.67].Нова угода скасувала ліцензійні вимоги до українського текстилю та продовжила дію тарифів, котрі не перевищують 4% для пряжі та 8% для готових тканин.Після введення тарифів у дію відбувалося подальше збільшення експорту текстильних виробів з України до ЄС, що позначилося і на загальному обсязі експорту українського текстилю, котрий вперше за останні роки збільшився за рік на 21,8% (більше зростання цього показнику мало місце лише у 1997 році, але тут відігравали роль інші фактори).На шляху зниження імпортних тарифів на текстиль до теперішнього рівня (середньозважена ставка ввізного мита на текстиль зараз становить 6,35%, середньоарифметична - 5,5%) Україна пройшла декілька етапів.Спочатку, до 2000 року, ставка мита становила близько 11%, потім протягом двох років вона зростала при незначному (4,7%) зростанні імпорту і досягла у 2004 році 19%.У 2005 році ставки ввізного мита були знижені до 12,4%, але у цьому році обсяг імпорту текстилю скоротився на 10,5%, що могло бути наслідком надто високого ввізного мита у попередні роки та фінансової кризи 2004 року.Ставки ввізного мита зменшилися до 8%, що було пов'язано з черговим етапом лібералізації торгівлі текстилем між Україною та ЄС. При цьому обсяг імпорту лише за 2000 рік зріс на 31,6%. Далі ставки мита продовжували зменшуватися при зростанні обсягів імпорту більше, ніж удвічі.Отже, наслідком лібералізації імпорту текстильної продукції значне зростання імпорту, але, за оцінками експертів, офіційний імпорт текстилю становить близько 40% сукупної ємності українського ринку, а нелегальний імпорт - ще 20% [4].Подальша лібералізація імпортного режиму сприятиме виведенню з "тіні" імпорту текстилю та збільшенню надходжень до державного бюджету, що компенсуватиме негативний вплив лібералізації імпорту текстилю на вітчизняну легку промисловість.Полегшення доступу на зовнішні текстильні ринки, зокрема на ринок ЄС, сприяло зростанню обсягів експорту текстильної продукції, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняного текстилю на зовнішніх ринках, що має позитивно позначитися на фінансово-економічному стані підприємств легкої промисловості України та подальшій інтеграції України до світового торговельного простору. ВисновкиОтже, провідною галуззю легкої промисловості с текстильна промисловість, яка представлена бавовняними, вовняними та лляними виробництвами.Географічне розміщення текстильної промисловості дуже нерівномірне. Виробництво бавовняних тканин концентрується в Херсонській області (70%), льняних на Волині (в Рівненській області - 56%, Житомирській - 44%), шовкових у Київській (64%) та Херсонській області (23%); вовняних у Чернігівській області (38%) і Донецько-придніпровському економічному районі (30%).На розміщення підприємств текстильної промисловості великий вплив має науково-технічний прогрес. Це позначається передусім на концентрації виробництва, на зміні його сировинної бази.У структурі текстильної промисловості України найбільш вагоме місце посідає бавовняна галузь. Для неї характерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. Бавовняна галузь у своїй структурі має прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбувально-обробне вирибництво.Найбільші підприємства галузі такі: Херсонський бавовняний комбінат, бавовняні комбінати в Донецьку, Тернополі, бавовняно-прядильні фабрики в Києві, Львові, Долині (Івано-Франківська область), Нововолинську (Волинська область). Значного розвитку набула вовняна галузь. Сировиною для неї є вовна, добавки з штучних та синтетичних волокон. Вовняні тканини виробляють Чернігівський камвольно-суконний і Луганський тонкосуконний комбінати, Криворізька вовнопрядильна та Донецька камвольно-прядильна, Дунаєвецька (Хмельницька область), Одеська, Сумська, Стрийська (Львівська область) суконні фабрики, Харківське виробниче об'єднання "Червона нитка". Усього в вовняній галузі діє близько 30 підприємств.У Києві, Богуславі, Черкасах, ряді міст Чернівецької та Закарпатської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.На базі натуральної сировини (шовку-сирцю) діє комбінат у Києві. який випускає високоякісний натуральний шовк. Інші підприємства у Києві, Черкасах, Луцьку) виробляють шовкові тканини з синтетичного та штучного волокна. У Києві та Лисичанську (Луганська область) випускають також шовкові тканини технічного призначення.На базі місцевих ресурсів льону-довгунця працюють великі льонокомбінати в Житомирі й Рівному, функціонують понад 30 льонозаводів, а також |Коростенська фабрика (Житомирська область) з виробництва тканин.Льняні тканини застосовуються як технічні у поліграфічній промисловості, деяких галузях машинобудування. Окрім того, їх використовують при виготовленні одягу, білизни тощо. Україна є експортером льоноволокна.Конопляно-джутове виробництво зосереджено на Одеській джутовій фабриці та Харківському канатному заводі, де використовуються привізний джут, волокна конопель, бавовняна пряжа, хімічні волокна.Основними напрямками розвитку текстильної промисловості є:реструктуризація галузей текстильної промисловості;оновлення основних виробничих фондів;розробка високопродуктивних методів виготовлення одягу;забезпеченість висококваліфікованих кадрів;поліпшення якості виробів із штучного хутра;підтримка вітчизняних виробників.Отже, Україна повинна зберегти свою текстильну промисловість, яка характеризується значною ємністю внутрішнього ринку (40-50 мільярдів гривень щорічно), високим рівнем доданої вартості (до 50%), низькою енергоємністю (1-3% валових витрат), незначним впливом на екологію. В кожному регіоні України вистачає висококваліфікованих кадрів, які можуть забезпечити конкурентноздатність нашого одягу і взуття. Тому майбутнє - за модернізованою українською текстильною промисловістю. ЛітератураЗакон України „Про умови розвитку вітчизняних підприємств текстильної галузі". - К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2004. Антонюк С.В. Заходи по поліпшенню використання виробничих потужностей на підприємствах текстильної промисловості // Вісник національної науки України. - 2005. - № 7. - С.4-7. Бенюк Н.В. Пути ближайшего развития текстильной промышленности Украины // Економіст. - 2005. - № 8. - С.60-65. Заболоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України: національна макроекономіка: Посібник. - К.: Анадем-видав, 2002. - 368 с. Жданов А., Киров В. Очерки истории текстильной промышленности // Экономист. - 2001. - №12. - С.64-66. Качан Є.П. Розміщення продуктивних сил: Навч. посібник - К.: Знання-Прес, 2003. Ковалевський А.П. Розміщення продуктивних сил: Навч. посібник - К.: Знання-Прес, 2002. Стеченко В.Л. Розміщення продуктивних сил і Регіоналістика. Київ. “Вікар”, 2001р. Статистичний щорічник України за 2004 рік: Статистичний збірник. - Головне управління статистики. - 2005. - 485с. Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: Навч. Посібню - К.: Кондор, 2005. - 344 с. Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. Економіка регіонів (областей) України: Навчальний посібник. - К.: ГРУЛ; 2002. - 644 с. Яроменко В. Размещение отраслей текстильной промышленности // Проблемы теории и практики управления. - М. - 2004. - № 2. - С.44-50. Яновський Р.К. Інтеграція текстильної промисловості у світове господарство // Экономист. - 2005. - №12. - С.64-66. Додатки. Провідні підприємства текстильної промисловості
|
РЕКЛАМА
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА | ||
 |
© 2010 | |