рефераты рефераты
Домой
Домой
рефераты
Поиск
рефераты
Войти
рефераты
Контакты
рефераты Добавить в избранное
рефераты Сделать стартовой
рефераты рефераты рефераты рефераты
рефераты
БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА
рефераты
 
МЕНЮ
рефераты Емоційний стан безробітних в період набуття нової профес рефераты

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Емоційний стан безробітних в період набуття нової профес

Емоційний стан безробітних в період набуття нової профес

Факультет післядипломної освіти

Кафедра загальної та соціальної психології

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему :

«Емоційний стан безробітних в період набуття нової професії»

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Емоції і їх роль в соціальній адаптації

1.1 Характеристика емоцій

1.2 Важкі емоційні стани людини в процесі життєдіяльності людини

1.3 Методи купіровання тривоги

1.4 Методи регуляції емоційних станів

1.5 Способи регуляції емоційних станів

1.6 Регулятивне значення емоцій і волі в самостворенні

1.7 Механізми психологічного захисту

Висновки

Розділ ІІ. Обгрунтування та вибір методів психологічного дослідження

2.1 Методи і процедури емпіричного дослідження

2.2 Загальна характеристика вибірки, результати досліджень

Висновки

Розділ ІІІ. Психологічна допомога безробітним

3.1 Психологічна допомога безробітним - один з важливих напрямків роботи спеціалістів служби зайнятості

3.2 Вирішення основних завдань в процесі індивідуальної консультації

3.3 Особливості психокорекції в роботі з безробітними

3.4 Семінари з техніки пошуку роботи

3.5 Психокорекційний тренінг

3.6 Поради безробітним

Висновки

Загальні висновки

Література

Додатки

Вступ

Людство вступило в еру надзвичайно емоційних навантажень. Ми можемо протистояти цьому лише виховуючи волю, навчившись керувати емоціями і розумно переборювати так звані емоційні стреси

П.К. Анохін

Проблема, яку ми пропонуємо розглянути, є досить актуальною. Незважаючи на час, соціальний стан суспільства, питання регуляції емоційних станів завжди торкається особистості з точки зору її пристосування до навколишнього середовища. Зараз стає зрозуміло, що багато соціальних, психологічних, фізіологічних відхилень пов'язані з сильним навантаженням на нервову систему, психіку людини і не вмінням людини в практичному житті адаптуватись до цих умов життя. Ця проблема залишається однією з основних проблем, хвилюючи сучасне суспільство.

Потяг людини до якихось змін в собі може бути результатом тільки його особистого вибору.

Необхідність навчитися керувати розвитком стрес-реакцій, проводити профілактику шкідливих її наслідків і підвищувати адаптивні можливості організму стала більш чим актуальною в наші дні.

Головне - допомогти людині добитися психологічної зрілості, під якою розуміється перш за все шлях від зовнішньої підтримки та самопідтримки.

Емоція існує як первинна реакція на зміни у соціальному та природньому оточенні, грає сигнальну та регулятивну функції для особистості. Тому емоційна сфера грає одну з найважливіших ролей на усіх рівнях детермінації поведінки як індивіда, особистості так і індивідуальності.

Але з другого боку неадекватні, неспіврозмірні реакції приводять до важких станів, які дезорганізують поведінку особистості.

Сьогодення диктує людині досить екстремальні умови існування. Поруч з природніми стимулами важкими стали умови існування в соціально-економічному стані суспільства. Рівень емоційної напруги приносить особистості багато проблем, пов'язаних з психічною саморегуляцією. А відсутність умінь і навичок самостійно регулювати свій стан, підвищує проблеми людини в процесі життєдіяльності.

Враховуючи все, що було сказано вище, ми ставимо перед собою мету - прослідкувати зміни емоційних станів особистості в період набуття нової професії та вивчити методи їх психокорекції.

Завдання роботи :

аналіз літературних джерел з проблеми розвитку активного соціально-психологічного навчання та емоційних станів людини;

вибір та обгрунтування методів психологічного дослідження емоційних станів людини;

прослідкувати особистісні зміни в емоційній сфері, які відбуваються з людиною під впливом соціально-психологічного тренінгу.

Актуальність даної роботи обумовлена слідуючими моментами.

По-перше, в роботі на конкретному прикладі соціально-психологічного тренінгу особистісного росту аналізуються проблеми, зміни емоційних станів людини.

По-друге, в зв'язку з розвитком прикладних аспектів соціально-психологічних досліджень проблема використання активного соціально-психологічного навчання набуває зовсім нового змісту.

По-третє, увага до корекції важких емоційних станів людини викликана потребами сьогодення, необхідністю надати особистості простір для саморозкриття і успішної реалізації своїх найкращих якостей та рис.

Психодіагностичне обстеження безробітних, яке повинно бути інформативним та достовірним, об'єднує теоретичні та практичні завдання.

У зв'язку з цим, об'єктом дослідження в даній дипломній роботі є емоційні стани безробітних в період набуття нової професії.

Предмет дослідження - зв'язок емоційних особливостей безробітних з характеристиками емоційних станів.

Головна мета нашого дослідження - складання комплексної системи вивчення та корекції станів особистості безробітного.

В зв'язку з цим, автор роботи висуває гіпотезу про ефективність і дієвість активного соціально-психологічного навчання як особливої форми соціально-психологічного впливу на особистість в період набуття нової професії, завдяки якій можна прослідкувати за емоційними станами людини, їх змінами та свідомо підійти до методів їх корекції в умовах тренінгу.

Розділ І. Емоції і їх роль в соціальній адаптації

Автор данної роботи ставить перед собою мету - прослідкувати зміни емоційних станів особистості в період набуття нової професії та вивчити методи їх психокорекції.

Загальна мета роботи обумовила і поставила конкретні завдання :

познайомитися з історією розвитку активного соціально-психологічного навчання;

проаналізувати важкі емоційні стани людини;

охарактеризувати методи їх корекції;

прослідкувати особистісні зміни в емоційній сфері, які відбулися з людиною в процесі участі і роботи в групі соціально-психологічного тренінгу;

розробити рекомендації по регуляції та корекції негативних емоційних станів.

Головна мета нашого дослідження - складання комплексної системи вивчення та корекції станів особистості безробітного.

1.1 Характеристика емоцій

Емоції ( від лат. emovere - збуджувати, хвилювати) - фізіологічний стан організму, який має яскраво виражене суб'єктивне забарвлення і охоплює всі види відчуттів та переживань людини - від глибоко травмуючих страждань до високих форм радості і соціального життєвідчуття.

Емоції - це специфічна форма взаємодії людини з навколишнім світом, з середовищем, спрямована на пізнання світу та свого місця в ньому через саму себе. В емоціях присутні полярність приємного і неприємного, протилежності напруження і розрядки, збудження і пригніченості. Поряд із збудженою радістю (радістю-тріумфом) існує радість спокійна (радість-умиротворення, радість-зворушення) і радість напружена (радість палкої, жагучої надії, радість тремтливого очікування). Відповідно існують напружений смуток (тривога), збіджений смуток, близький до відчаю, і тихий сум, в якому відчувається розрядка, смуток, що тяжіє до меланхолії [57,ст. 348].

Власний досвід підказує кожній людині, що саме вона відчуває : щастя, печаль чи страх; вона знає, що вони відрізняються за внутрішніми переживаннями і за зовнішнім виглядом. Водночас емоції взаємодіють одна з одною, а також із перцептивними, когнітивними, моторними процесами і впливають як на них, так і одна на одну. Радість послаблює страх, печаль посилює відчай.

Емоція - це відображення відношення між величиною потреби та ймовірність її задоволення в данний момент. Живій істоті потрібно розрізняти впливи, оцінювати їх і будувати на цьому свою поведінку. В оцінці виявляється ставлення до цілей. Це когнітивна сторона емоцій.

Наші потяги можуть змінювати спрямованість наших дій. Наші переживання виявляються зовнішньо у виразних рухах, у зміні кольору обличчя. Вплив потягів, емоцій, пристрастей на наші дії й наше життя незаперечний. Ми можемо наробити дурниць від образи і зламати свою долю. Переживання почуття провини - це найбільша кара для людини. Ірраціонально почуття провини може знаходити вихід і у хворобах. Людина своїми стражданнями немов розраховується за те, у чому вона винна, і їй стає легше. Ця плата - прояв нашої афективної сфери. Але людина не пасивна істота, вона може творити афективну сферу. А для цього треба з'ясувати функціональне призначення наших потягів, емоцій, почуттів, волі. Лише знання про їх існування ще не дає можливості керувати ними. Треба знати, яка функція їм відведена у взаємодії людини з реальним світом [57, ст.351].

Якщо виходити із того, що емоції являють собою таку форму реакції, які безпосередньо охоплюють весь організм і набувають яскраво виражений суб'єктивний характер, то тоді постає питання : яке походження емоцій, коли і як вони виникли в процесі еволюції?

На основі дарвінівського розуміння еволюції пристосувальних реакцій організму можна стверджувати, що емоційні стани зіграли колись позитивну роль, створивши умови для більш широкого і більш досконалого пристосування тварин до навколишніх умов. Первинні відчуття примітивних тварин не могли б втриматися в процесі еволюції і розвитися в настільки багатогранні і витонченні емоційні стани людини, якби вони не сприяли процесу в пристосувальній діяльності тварин. Інакше вони давно були б витіснені природнім відбором.

Вирішальною рисою емоційного стану є його інтегральність, його досконалість у відношенні до інших станів і реакцій. Емоції охоплюють весь організм, вони надають стану людини певний тип переживань. Виробляючи майже миттєву інтеграцію (об'єднання в одне ціле) всіх функцій організму, емоції самі по собі, в першу чергу, можуть бути абсолютним сигналом корисного чи шкідливого впливу на організм. Організм, навіть не визначаючи форму, тип, механізм та інші параметри тих чи інших впливів, може з врятувальною швидкістю відреагувати на них з допомогою певних якостей емоційного стану, зводячи їх, так би мовити, до спільного біологічного знаменника: корисний чи шкідливий для нього данний вплив. Практично весь життєвий досвід людини, починаючи з перших днів життя, допомагає їй уникати шкідливих впливів не на основі врахування об'єктивних параметрів шкідливого агента (наприклад, гострота пошкодженного предмету), а на основі тільки того “загального знаменника”, який виражається емоційним станом : “болить”, “неприємно”. [1,ст.174]

В психології розроблені п'ять основних моделей емоцій :

Емоції є усвідомленими переживаннями, які відрізняються один від одного і від неемоційних переживань деякими суб'єктивними властивостями. Висновки про емоції, які переживають інші організми, ми можемо зробити на основі стимулюючої ситуації, поведінки і т.п. Але ці критерії - не правильні, і кожний з нас знає, як їх інтерпритувати, тільки спираючись на особисті суб'єктивні передивання в аналогічних ситуаціях.

Емоції - це деякі специфічні фізіологічні стани чи процеси, які залежать від вегетативної нервової системи, а також, можливо, від деяких особливих центрів чи підсистем гіпоталамусу чи лімбічної системи. Визначаючими властивостями будь-якої емоції є або самі ці нервові процеси, коли існує можливість безпосередньо їх зареєструвати, або перефірійні вегетативні і подібні їм ефекти, які в більшості випадків легко піддаються спостереженню.

Емоції відрізняються від інших психологічних процесів своєю дезорганізуючою роллю.

Специфіка емоцій полягає не тільки в тому, що вони вміщуються в процеси адаптації, скільки в тому, що вони є результатом недоліку засобів для адекватної адаптації і ситуаціях.

Емоції відрізняються одна від одної і від інших процесів похідними від них мотиваційними ефектами, аналогічних тим, які виробляються традиційно визнаними мотивами чи спонуканнями. [48,ст.138]

В літературі розглядаються емоційні стани з точки зору ряду теорій: мотиваційної та інформаційної.

Мотиваційною теорією емоцій займався американський психолог Роберт Ліпер. Він висунув такі положення, які представлялися важливими йому для цієї теорії.

Розглядаючи емоції, потрібно бачити в них цілісний психологічний процес, але не з точки зору поведінки. Так як емоційні процеси можуть бути і усвідомлені.

Розглядати емоційні процеси як мотиви. Для того, щоб підтвердити чи спростувати це, потрібно звернутись спочатку до процесів, які психологами розглядались як мотиви, якими критеріями користуються для ідентифікації таких мотивів у людини та тварини. Розглянемо, наприклад, голод. Ми говоримо про голод по тому, як впливає він на життя індивіда. Один з найбільш яскравих описів такого впливу був даний Ернестом Шаклетоном, який разом з трьома друзями намагався досягнути Південного полюсу в 1909р. Ці люди переносили дуже велике фізичне навантаження, жили в умовах сильного холоду і мали дуже малий добовий раціон. Вони весь час думали і розмовляли лише про їжу, та що це займало визначну роль в їх перебуванні в горах. Отже, всі їх переживання і почуття були мотивовані почуттям голоду.

Емоції мають такий самий вплив, що і мотиви фізіологічного походження, то їх можна назвати мотивами. Це найбільш фундаментальний із фактів, який характеризує емоції. Він служить як засіб розмежування емоцій і немотаваційних психічних процесів.

Для того, щоб скласти чітку уяву про емоційні мотиви, необхідно розглянути співвідношення емоційних мотивів до мотивів взагалі. Тому можна виділити 2 види мотивів, які являють собою два полюси деякого контиміуму, який охоплює всі мотиви. Вони відрізняються таким чином. Емоційні мотиви - це процеси, які залежать від сигналів, які нагадують подразники, що викликають перцептивні чи конгітивні процеси;

це процеси, які можуть збуджуватись навіть дуже легкими і слабкими зовнішніми подразниками чи які викликаються навіть при відсутності необхідної стимуляції:

з другої сторони, фізіологічні мотиви, в основному залежать або від спеціфічних хімічних умов в організмі, або від особливо сильного переферичного подразника.

Найбільш важливими є емоційні мотиви. В умовах сучасного суспільства людина є сильно мотивованою істотою, при чому цей факт обумовлений саме емоційними процесами.

Емоційні процеси можуть бути розглянуті як один з видів перцептивних процесів.

Інша теорія емоцій - це інформаційна, якою займався П.В. Сімонов.

Інформаційна теорія емоцій… не тільки не “фізіологічна”, не “психологічна” і тим більше не “кібернетична”. Вона нероздільно зв'язана з павловським систематизованим по свому характеру підходом до вивчення вищої нервової (психічної) діяльності. Це означає, що теорія, якщо вона правильна, повинна бути в рівній ступені продуктивна і для аналізу явищ, які відносять до психології емоцій, і при вивчені мозкових механізмів емоційної реакції людини та тварини. [35,ст.248]

Емоція - це відображення мозком людини чи тварини якої-небудь актуальної потреби ( її якості і величини) і відносності (можливості) її задоволення, яку мозок оцінює на основі генетичного і раніше набутого індивідуального досвіду.

Зрозуміло, емоція залежить і від ряду інших факторів, таких як :

індивідуальні особливості суб'єкта, перш за все, індивідуальні особливості його емоційності, мотиваційної сфери, вольових якостей і т.п.;

фактор часу, в залежності від якого емоційна реакція набуває характер стрімко розвиваючого афекту чи настрою, що зберігається часами, днями і тижнями;

якісні особливості потреб. Так, емоції, що виникають на базі соціальних і духовних потреб, прийнято називати почуттями.

І так, необхідними, достатніми факторами є такі фактори, як : потреба і можливість їх задовольнити.

Термін “інформація” ми використовуємо, маючи на увазі зміни можливості досягнення мети (задоволення потреб), дякуючи отриманню даного повідомлення. Таким чином, мова не йде про інформацію, що актуалізує потребу (наприклад, про виникнення небезпеки), але про інформацію, яка необхідна для задоволення потреби (наприклад, про те, як цю небезпеку уникнути). Під інформацією ми розуміємо відображення всієї сукупності засобів досягнення мети : знання, які має суб'єкт, вдосконалення його навичок, енергетичні ресурси організму; час, достатній чи недостатній для організації відповідних дій і т.п. [17,ст.180]

Низька можливість задоволення потреб веде до виникнення негативних емоцій. Зростання можливостей задоволення в порівнянні з попереднім прогнозом породжує позитивні емоції.

1.2 Важкі емоційні стани людини в процесі життєдіяльності

Психічний стан, за психологом Н.Д. Левітова, це цілісна характеристика психічної діяльності за певний період часу, яка показує своєрідне протікання психічних процесів в залежності від відбитих предметів і явищ дійсності, попереднього стану або психічних властивостей особистості. Психічні стани носять адаптивний пристосувальний характер, погодження можливостей людини з конкретними об'єктивними умовами і організують його взаємодію з середовищем.

Фізіологічну основу станів складають системи (нейронні комплекси), це динамічні функціональні блоки, об'єднанні за принципом домінанти. Психічні стани - являються виключно індивідуалізовані, так як вони залежать від особливостей конкретної особистості, її цінностних орієнтацій.

Нормальна життєдіяльність людини не можлива без певної нервово-психічної напруги. В залежності від цього людина перебуває як в станах функціонального комфорту, тобто де засоби і умови праці конкретної людини повністю відповідають її функціональним можливостям, а сама діяльність супроводжується позитивним емоційним до неї ставленням, високою активністю, так і стани, де відсутні ідеальні умови, де мають місце більші чи менші, внутрішні чи зовнішні завади, які можуть значно зменшити нормальний активний стан, перетворити його в важкий. Отже, важким називається стан, що пов'язаний з порушенням в діяльності нервової системи.

Порушення діяльності нервової системи можуть бути обумовлені її перезбудженнями, тобто надмірним зовнішнім впливом, чи пониженням тонусу нервової системи, тобто недостатньою зовнішньою імпульсацією.

Найчастіше зустрічаються стани для яких характерний надлишок емоційної напруги. В таких випадках виникають явища “застійного збудження”. До цієї групи явищ відносяться такі стани як : стрес, домінуючі стани, фрустрація, конфлікт, тривога, криза.

Термін “стрес” вперше з'явився завдяки канадському професору Гансу Сельє. Він означає, в походженні від англійського stress - тиск, напруга, натиск - неспеціфічну відповідь організму на вимоги. [53,ст.25]

Слово “стрес”, так як і “успіх”, “невдача”, “щастя”, має різне значення для різних людей. Тому важко дати йому визначення, хоча воно і ввійшло в нашу буденну мову.

Л.П. Гримак дає таке визначення стресу - це неспеціфічна реакція організму на ситуацію, що вимагає більшої чи меншої функціональної перебудови організму, відповідної адаптації. [18,ст.170]

Кожній людині характерний свій оптимальний тонус. Згідно Г.Сельє, різним людям потрібні певні і неоднакові рівні стресу. Кожна людина повина вивчити себе і найти той рівень стресу, при якому вона почуває себе найбільш “комфортно”. В іншому разі може розвинутись дістрес перегрузки. Спеціалісти встановили, що “стрес рухнувшей надежды” значно більшою ймовірністю, ніж стрес від навантаження, призводить до захворювань.

“Стресс, - пише Сальє, - это аромат и вкус жизни. Праздный же ум и ленивое сердце, тело страдают от дистресса безделия.”

Але потрібно підкреслити той факт, що стрес - це не просто нервове напруження. Доказом цього є те, що стресові реакції притаманні і нищим тваринам, які взагалі не мають нервової системи, і навіть рослинам. Більше того, в медицині добре відоме поняття “стрес наркозу”, небажане ускладнення відключення свідомості.

Число факторів, що приводить до стресу досить велике. Це і несприятливе екологічне середовище (шум, загазованість, запахи), зростання соціальної напруженності в суспільстві, економічні труднощі.

Існують такі симптоми стресу:

безсоння;

біль у грудях, що швидше викликається спазмом мускулів, а не серцево-судинними захворюваннями;

кашель чи постійне покашлювання “для очистки горла”;

сексуальна невдоволенність;

емоційний дисбаланс.

Частинними проявами стресу є також хронічна втома і надмірна вага, адже в стані стресу людина починає багато харчуватися.

Первинним психологічним проявом стресу є тривога. Це стан очікування успіху чи невдачі від події, наростання афективної напруги при серії життєвих негараздів; передчуття якихось життєвих змін. Такий стан викликає внутрішній дискомфорт, напругу, невпевненість у собі.

Розумове переживання невдачі, безцільне співіснування - найбільш шкідливі фактори, стресори. Багато хвороб мають психогенний характер в результаті того, що людина взяла на себе непосильний тягар. Замість лікування можна допомогти самому собі - вияснивши, що стало фактором дістресу. Тому із всіх програм шкідливих наслідків цього стану найбільш діючі програми, направлені на вияв конкретних джерел стресу, підбір підходів до їх усунення.

Велику увагу в програмах приділяють підвищенню культури саморегуляції, методикам релаксації, пропаганді здорового способу життя.

Шляхи і засоби знімання психічної напруги:

зайнятися собою, провести “внутрішню” інвентарізацію “актуальних проблем”, тобто знайти причини стресу;

твердо оцінити, що можна реально зробити для їх усунення;

одним із діючих засобів рекомендується біг;

заняття любим видом мистецтва, перебування на природі, спілкування з домашніми тваринами;

прекрасним засобом боротьби зі стресом є сміх.

Існує різновид стресових станів, коли нервова напруга свідомо чи несвідомо зміщена в ту чи іншу сферу уваги. Такі стани називаються домінантними. За своїм змістом, характером і тривалістю вони можуть бути найрізноманітнішими. Специфіку домінантних станів в більшій мірі визначає головна мотивація, яка реалізується в діяльності і відбвивається в емоціях людини.

Домінантні стани можуть відноситись безпосередньо до конкретного періоду тієї діяльності, яку вони забезпечують, але можуть бути значно зсунуті в бік її передбачення чи реалізуватись у вигляді реакціїї післядії на результати - проміжні чи кінцеві.

Найбільш стресовими є ситуації, коли час реалізації передбачуванної події невідомий. Тоді, щоб відреагувати на неї належним чином в початковий період, необхідно перебувати в досить зібраному стані деякий проміжок часу. Це є стан пильності.

Розповсюдженим видом домінантного стану є очікування тих чи інших значних подій, що залежить від індивідуальної реактивності людини, специфіки її психорегуляторських механізмів захисту.

Пасивне очікування психологічно сприймається більшістю людей як активне передбачення майбутнього зіткнення з напруженою ситуацією. Психічним вираженням такого стану є підвищена тривожність, невпевненість в собі.

Наступний важкий стан - фрустрація. Це психічний стан гострого переживання, пов'язаний з неможливістю задовольнити насущні потреби. Це найбільш поширений вид важких станів після стресу. Фрустраційний стан виникає в певних ситуаціях і народжується відповідними причинами. Фрустраційні ситуації викликаються конфліктом між актуально значимою потребою і неможливістю її реалізації, зривом мотиваційної поведінки.

В повсякденному житті такі ситуації пов'язані з різним діапазоном потреб, яких умовно можна розділити на дві групи:

біологічні потреби - сюди входять фізіологічні (голод, сон і т.д.), статеві або сексуальні, орієнтовочні (потреба орієнтуватись на місцевості, в часі і т.д.);

соціальні потреби - трудові, пізнавальні, міжособистісні, естетичні.

Оскільки головними і необхідними ознаками фруструючої ситуації є наявність сильної мотивованості досягти мети (задовольнити потребу) і перешкодити для задоволення цією потреби, то вони класифікуються за характером мотивів і бар'єрів.

Потреби можуть бути вродженими (бажання безпеки, поваги та любові) і набутими.

Виникнення фрустрації, її вираженість обумовлюється не тільки об'єктивними обставинами, але й залежить від особливостей особистості, від її “здібності” терпіти. При зміні з якої-небудь причини життєвих стереотипів, найчастіше порушується задоволення звичного комплексу потреб.

Ефект, що виникає в результаті сукупності фруструючих ситуацій, називається фрустраційною напруженістю. Цим терміном позначається інтенсивність адаптації організму до фруструючих умов. Адаптація до фруструючих умов йде тим успішніше, чим швидше реорганізуються звичний комплекс потреб, чим легше людині відмовитись від чогось.

Фрустрація буває первинна і вторинна. Первинна викликана неможливістю задовольнити потреби, що виникають миттєво. Вторинна, чи активна, обумовлена неможливістю задовольнити значимі потреби і життєві цілі.

Виділяють такі види фрустраційної поведінки, як рухове збідження : безцільні і неупорядковані рекції; апатія, агресія, стереотипія - тенденція до сліпого повторення фіксованої поведінки; регресія.

Тривога - стан, який добре знайомий кожній людині. З появою тривоги відбувається посилення активності, зміна характеру поведінки, включаються додаткові фізіологічні механізми адаптації до умов, які змінились.

В результаті експериментів Ф.Б. Березін виділив цілу родину “адаптивних станів” “тривожного ряду”, які змінюють один одного по мірі виникнення і зростання тривоги:

відчуття внутрішньої напруги;

гіперестезичні реакції;

власна тривога;

страх;

відчуття катастрофи;

тривожно-боязливе збудження.

Відчуття внутрішньої напруги являється початком “тривожного ряду” і відповідає найменшому рівню тривоги. Напруга, настороженість, дискомфорт - ось характерні для цього стану переживання. На цьому стані доцільно зайнятися пошуками причин свого стану, джерела тривоги.

Слідуючий стан реакції носить назву гіперестезичні реакції. Суть їх полягає в тому, що певний тип раніш нейтральних подразників набуває певних взаємодій, викликаючи нарощування тривоги.

Власна тривога - центральний стан. Проявляється як переживання не певної загрози почуття, не ясної апатії, небезпеки. При збільшенні інтенсивності тривоги знижується можливість логічної оцінки і правильної переробки інформації.

Страх. Несвідомість причин тривоги ускладнює їх пошук і усунення, не дає можливості організувати діяльність по ліквідації погрози. Психічне несприймання такої ситуації примушує людину шукати причину тривоги.

Частіше вони проявляються в зовнішніх обставинах. В людині формується страх саме цих конкретних обставин (страх самотності, страх натовпу).

На слідуючому етапі росту “відчуття” тривоги складається враження про неможливість запобігти загрози. Відчуття наступальної загрози, катастрофи викликає підвищену рухому активність, потяг розрядити атмосферу, панічне шукання допомоги.

На останньому етепі дезорганізація поведінки досягає максимума, і можливість цілеспрямованої діяльності практично не можлива.

1.3 Методи купіровання тривоги

Методи купіровання тривоги:

слід аналізувати ситуацію, сконцентруватись на пошуках джерела тривоги;

аналізувати проблему “в глибину”. Часто тривога являється сигналом, а причина може бути в іншій сфері.

Важкі стани пов'язані з поняттям конфлікту і кризи.

Конфлікт - психологічна ситуація, що передбачає наявність у людини досить складного внутрішнього світу і актуалізацією цієї складності вимогами життя.

Якщо при фрустрації перешкодою є зовнішні або внутрішні причини, але такі, що не підлягають обговоренню, то причини, що народжують конфлікт не є самоочевидними, вони не представляють безумовного “табу” і завжди сплетені з умовами проблемної задачі.

Всю різноманітність внутрішніх конфліктів за своєю формальною структурою можна розділити на 4 типи:

Конфлікт типу “бажане - бажане” має місце у випадку, коли необхідно вибрати одну з двох рівнобажаних можливостей;

Конфлікт типу “небажане - небажане” зв'язаний з необхідністю вибору між двома рівно небажаними можливостями;

Конфлікт типу “бажане - небажане” - ситуація, в якій прагнення індивідуума до якої-небудь мети стримує страх чи якийсь інший негативний момент, пов'язаний з реалізацією бажаного.

“Подвійний” конфлікт виникає при одночасному існуванні двох тенденцій. Для нього характерні ситуації, при яких одна з можливих ліній поведінки являє собою бажаний шлях до небажаного результату, а інша - небажаний шлях до бажаного результату. В підсумку обидві лінії можна оцінити або як в однаковій мірі привабливі, або як однаково несприятливі [12, ст.87].

При наявності конфлікту саме свідомість повинна виміряти цінність мотивів, зробити між ними вибір, знайти компромісне рішення. З критичною ситуацією ми маємо справу тоді, коли суб'єктивно неможливо ні вийти з даної конфліктної ситуації, ні знайти прийнятого рішення, в результаті чого свідомість капітулює перед задачей, яку не можливо розв'язати.

Криза - це стан, який народжений проблемою, що постала перед індивідом і від якої він не може відійти і яку не може вирішити у короткий термін і звичним способом (смерть близької людини, зміна зовнішності і т.п.).

Виділяються такі стадії кризи :

первинний ріст напруги, що стимулює звичні способи вирішення проблеми;

подальший ріст напруги в умовах, що ці способи виявляються безрезультатними;

ще більше збільшення напруги, яка потребує мобілізації зовнішніх і внутрішніх резервів;

якщо все виявляється марним, настає стадія, для якої характерне підвищення тривоги і депресії, почуття безпорадності і безнадії, дезорганізація особистості.

Криза може закінчитись на будь-якому етапі, якщо небезпека зникає або знайдеться рішення.

Фрустраційні, конфліктні та кризові ситуації відрізняються тим, яку вони залишають можливість реалізації внутрішньої необхідності життя.

Людське життя є не що інше, як історія постійного переборення важких обставин, і вміщує безліч прикладів того, що людина робить, коли зробити більше вже нічого не можна, коли вона попадає в ситуацію неможливості реалізації своїх потреб, цінностей і т.д.

1.4 Методи регуляції емоційних станів

Емоції поділяються на прості і складні. Прості зумовлені безпосередньою дією подразників, пов'язаних із задоволенням первинних потреб. Це рівень афективної чутливості - задоволення, незадоволення на основі органічних потреб. Звичайно такі емоції створюють емоційний тон відчуттів. Складні емоції пов'язані з усвідомленням життєвого значення об'єктів, це - рівень предметних почуттів, вираження в усвідомлених переживаннях ставлення особистості до світу. Ці емоційні переживання опредметнені. Це радість, викликана чимось певним, гнів щодо когось конкретно. Опредметненість дістає свій найвищий вияв у диференціації предметних почуттів залежно від предметної сфери, до якої вони належать. Ці предметні почуття поділяються на інтелектуальні, естетичні та моральні.

У моральних почуттях втілюється ставлення людини до людини й суспільства. Інтелектуальні почуття - подив, цікавість, допитливість, сумнів - засвідчують взаємопроникнення інтелектуальних і афективних моментів. В естетичних почуттях виявляється не лише спрямованість на предмет, а й проникнення в нього. Це специфічне пізнання, яке являє собою проникнення почуттям у власну сутність предмета, це пізнання специфічної якості предмета - краси. Наступний рівень прояву афективного простору особистості - то світоглядні почуття, що виражають найбільш узагальнене ставлення людини до світу, інших людей, до себе самої. Це почуття трагізму, іронії, сарказму. Кожний з цих рівнів поглинається наступним, і кожний попередній слугує основою для прояву наступного. Форми прояву афективної сфери органічно вплетені в життя особистості [14,ст.76].

Емоції й почуття становлять два види специфічних проявів афективної сфери особистості, пов'язаних з переживанням ставлення її до навколишнього середовища, інших людей, самої себе.

Людина - стражденна істота, але її страждання діяльне. Хоча речі існують незалежно від людини, вони є предметом її потреб. Людина намагається оволодіти ними, привласнити їх. Це намагання пов'язане з функцією спонукання як найважливішого мотиву поведінки.

Ми робимо щось, бо так нам хочеться. Ми прагнемо до задоволення і уникаємо неприємностей. Відома “хитра стратегія щастя” англійського філософа Д. Мілля : “Треба прагнути не до переживання задоволення, а до досягнення таких цілей, які породжують це переживання”. Це положення можна вважати першим моментом можливості керувати афективними проявами.

Кожна людина прагне до щастя, та воно не означає повноти задоволень. Постійне чуттєве зосередження людини на досягненні приємного емоційного стану призводить до патологічних явищ (алкоголізм, наркоманія). Коли людина формує свою мету в емоційних термінах (зловити кайф), вона відволікається від конкретних властивостей предмета (людей чи речей), взаємодія з яким може дати бажане задоволення і до вибору якого вона ставиться дуже прискіпливо. Нерідко людина не знає, яким цей предмет має бути, але добре знає, яким він не повинен бути. Тому нам легше формулювати своє бажання в емоційних термінах, ніж у предметних характеристиках.

Головна функція емоцій - оцінна пов'язана з виділенням актуально значущого в предметі, явищі, світі. Оцінити - це означає співвіднести з мірою, яка належить особистості. Особистість творить свою міру не лише на афективній основі, на основі потягів, а виходячи з розуму, інтелекту. Оцінюючи, виділяючи значуще, особистість не лише пристосовує, адаптує предмети та явища до своєї міри, вона створює нові виміри, еталони, розвиваючи, творячи саму себе. Творення нових цінностей - це ще один, другий момент можливості керувати афективними проявами.

Пошук міри оцінки нових цінностей потребує порівняння. В цьому виявляється єдність пізнавальної та афективної сфер. Особливо виразно оцінна функція на основі порівняння відображується в таких емоціях-почуттях, як заздрість, зловтіха, гонор, гордість, почуття винятковості. Коли ми пишаємось собою чи нас беруть завидки, ми оцінюємо себе, порівнюючи з іншими, і ця оцінка має загальний характер. В умовах постійного суперництва і успіх і невдача однаково небезпечні: за невдачі людину зімнуть, і тоді її полонять негативні емоції; за успіх вона матиме ворогів. У разі відмови від суперництва існує велика ймовірність виникнення почуття невпевненості і навіть меншовартості. Тут потрібні влада розуму над емоціями, аналіз того, які ознаки ми обираємо для порівняння. Як відомо, зосередженість на одному, умовно виділеному елементі цілісного явища, веде до зміни сприйняття в цілому. Аналіз переживань емоцій спричинює зміну їх змісту. Від заздрості ми можемо перейти до почуття поблажливості, від зловтіхи до жалості. Це - третій момент можливості керувати афективною сферою.

Емоції виконують функцію оцінки, інформуючи про призначення того чи іншого явища для особистості та спонукаючи до дії, зумовлюють загальну спрямованість і динаміку її поведінки.

1.5 Способи регуляції емоційних станів

Л.Г. Гримак виділяє три основні способи свідомо-вольової саморегуляції організму.

Аутогенне тренування - ввібрало в себе багатовіковий досвід різних методів психологічного впливу на людину. Його основним джерелом є прийоми активного самонавіювання, деякі методи давньоіндійської системи йогів, гіпнотичний вплив, релаксаційна гімнастика. Оснований цей метод на активному самонавіюванні на фоні мускульного розслаблення.

В аутогенному тренуванні використовуються три основні шляхи впливу на стан нервової системи. Вони відомі кожній людині, тому суть тренувань полягає в актуалізації вже відомих психічних явищ.

Перший і найважливіший шлях пов'язаний з особливостями впливу тонусу скелетних мускулів і дихання на центральну нервову систему. Відомо, психічний стан людини певним чином виявляється в характері дихання, міміці і жестах, накладає відбиток на довільні рухи. Було помічено, що якщо свідомим зусиллям затормозити рухові реакції, характерні для того чи іншого внутрішнього переживання, то воно помітно слабшає або ж зникає зовсім. Навпаки, якщо людина надає своїй позі і рухам характер, властивий тому чи іншому емоційному станові, її поступово охоплює і відповідне внутрішнє переживання.

Тісний взаємозв'язок між станом центральної нервової системи і тонусом скелетної мускулатури дозволяє через свідому зміну тонусу мускулів впливати на рівень психічної активності. Бадьорий стан людини завжди пов'язаний з підтримкою досить високого мускульного тонусу. Чим напруженіша діяльність, тим вищий цей тонус і навпаки, повне розслаблення всіх мускулів знижує рівень активності центральної нервової системи до мінінуму, сприяє сонливості. Ця важлива фізіологічна закономірність лежить в основі всієї системи аутогенного тренування, тому не можливо оволодіти аутотренігом без попереднього вироблення уміння повністю розслабляти мускули тіла.

Завдання це непросте. В повсякденному житті ми настільки звикаємо до постійного напруження тих чи інших мускульних груп, що навіть не помічаємо цього і тому, поставивши завдання чим можливіш повніше розслабитись, не зразу досягаємо потрібного ефекту.

Аналогічним чином впливає на рівень психічного тонусу нервової системи і ритм дихання. В процесі еволюції людини склалась стійка залежність: часте дихання забезпечує високу активність організму. Довільне урідження і вирівнювання ритму дихання приводить до переважання процесів гальмування.

Другий шлях впливу на нервову систему - використання активної ролі уявлень, чуттєвих образів (зорових, слухових та інших). Постійне утримання перед уявним поглядом похмурих, безрадісних картин, в яких людина завжди відчуває себе потерпілою, рано чи пізно підриває здоров'я. Негативні уявлення - проблема людства. Зовсім протилежним, оздоровлюючим чином діють світлі, оптимістичні образи.

Слід мати на увазі, що в стані мускульної розслабленості дієвість уявлених образів значно підвищується. Цей ефект продуктивно використовується в аутогенному тренуванні.

Спочатку буває важко довгий час утримувати увагу на певному уявному образі. Однак по мірі тренування таке завдання виконується легше, а самі уявлення стають більш яскравими і живими. Образні уявлення заспокійливого оточення самі по собі можуть значно нормалізувати сон в тих випадках, коли з тих чи інших причин буває важко справитись з нав'язливими, невідступними думками, які виникають у багатьох людей перед сном і заважають заснути.

Третій шлях пов'язаний з регулюючою і програмуючою роллю слова, висловленого не тільки вголос, але й подумки. В стані релаксації, досягнутої в процесі аутогенного тренування, вплив словесного самонавіюванння на фізіологічні функції значно росте. Характер цього впливу визначається змістом словесних формулювань. Побудова фраз при самонавіюванні повинна бути гранично простою і короткою, а їх уявна вимова - повільною, в такт диханню [18, ст.169].

В аутогенному тренуванні всі три шляхи цілеспрямованого впливу на мимовільні функції людського організму використовуються в комплексі послідовно: релаксація - уявлення - словесне самонавіювання. Практичне відпрацювання навичок проводиться в тій же послідовності .

В повсякденному житті ми зустрічаємо безліч прикладів дивовижних можливостей психіки людини в програмуванні та реалізації психічних та фізичних властивостей. При виникненні важких станів організм людини з стійкою нервовою системою нерідко самодовільно активує ці резерви для ефективної компенсації порушених функцій. Але в багатьох випадках цього не має тільки тому, що людина просто не знає величезних можливостей нервової системи і тому падає духом, психічно самоусувається від боротьби з труднощами. А це в свою чергу призводить до виключення тих програмуючих механізмів мозку, які формують пристосувальні реакції організму.

Комплекс вправ, які складають суть аутогенних тренувань, і є тим засобом, який не тільки сприяє ростові резервних можливостей людини, але і постійно удосконалює діяльність програмуючих механізмів в мозку. Це дозволяє тим, хто користується аутогенним тренуванням, більш раціонально використовувати свої сили в повсякденному житті, а в потрібний момент - гранично їх мобілізувати, допомагає їм усувати небажані психічні стани (напругу, нерішучість, помисливість, спад настрою).

Техніка аутогенних тренувань вимагає попереднього вироблення певних психічних і фізичних навиків, які включаються в наступні елементи:

1. Керування увагою.

Увага - одна із найбільш творчих функцій психіки. Без здатності людини довго утримувати увагу на предметі власної діяльності не може бути і мови про продуктивність її зусиль. Тому виробленню міцних навичок свідомого управління цією психічною функцією повинно бути виділене окреме місце.

Як відомо, увага буває пасивна і активна. У першому випадку вона буває мимовільно притягнута до сильних чи незвичних зовнішніх подразників або ж до внутрішніх психічних явищ.

При активній увазі вибір внутрішнього чи зовнішнього об'єкту відбувається в результаті вольового зусилля, для чого нерідко доводиться долати сильні прояви пасивної уваги.

Тренування уваги починається з її концентрації на реальних зовнішніх об'єктах, які монотонно рухаються. Найзручніше використовувати стрілки годинника, спочатку секундної, потім хвилинну. Дані переходять до фіксації уваги на найпростіших, обов'язково не цікавих предметах (гудзик, власний палець).

2. Оперування почуттєвими образами.

Вироблення цього вміння починають з того, що реальні предмети, які використовуються в першій вправі, замінюються уявними. Від простих образів переходять до складніших. Зараз майже всі модифікації аутогенних тренувань включають такі чуттєві образи, як уявлення важкості тіла і тепла, які розповсюджуються з рук і ніг на все тіло.

Аутогенне тренування спрямоване на корекцію настрою, самопочуття і працездатності, включають як важливий елемент концентрацію уваги на складніших чуттєвих образах. Природно, що ці образи повинні бути взяті з реального пережитого життєвого досвіду. Інакше вони не будуть дієвими. Найчастіше вони це : зорові образи (берег моря), які поєднуються з відповідними фізичними відчуттями (тепло,вітерець) і внутрішніми переживаннями (спокій). Варіанти цих уявлень обумовлюються індивідуальними особливостями людини, запасом її уявлень і задачею тренування.

3. Словесне навіювання.

При певних станах центральної нервової системи ступінь дієвості мови та її вплив на фізіологічні процеси в організмі значно підвищується. Ця закономірність проявляється за умови деякої загальмованості кори головного мозку. Бадьора нервова клітина звичайно відповідає на подразник згудно з правилом силових відношень : чим сильніший подразник, тим інтенсивніша зворотна реакція. В частково загальмованому стані (перед сном, зразу після пробудження, при втомі) ця закономірність порушується; на сильний подразник нервової клітини майже не реагують, тоді як на слабкі (мається на увазі слово) вони відповідають яскраво вираженою реакцією.

В природних умовах сприятливі для самонавіювання періоди виникають перед сном і зразу після пробудження. Причому слова самонавіювання, які вимовляються подумки в цей час, суттєво поліпшують стан людини в період, що настає після пробудження. Такі ж сприятливі умови для ефективного самонавіювання виникають і в стані повного мускульного розслаблення.

Серед багатьох форм словесної саморегуляції слід назвати самосхвалення і самозаохочення, самоосуд і самопокарання, самоприниження, самонаказ, самопідбадьорювання.

Якщо ваш важкий стан викликаний одноманітністю зовнішньої стимуляції, то можна порекомендувати відключення в процесі основної діяльності (наприклад, фізкультхвилинки в навчанні), заняття ранковою гімнастикою.

Отже, арсенал способів саморегуляції досить широкий. Оволодіння ними робить нервову систему людини більш стійкою до перевантаження і емоційних напружень, таким чином, знімаючи з себе відповідальність за невдачі та адаптуючись до зовнішніх негативних умов [61, ст.21].

Формування словесних навіювань завжди будуються у вигляді стверджень, вони прості і короткі. Уявна вимова слів здійснюється повільно в такт диханню. Вислів може бути повторений 2-3 рази, а подальша робота проводиться з урахуванням бажаних результатів.

4. Регуляція м'язового тонусу.

Аутотренінг включає стан повного розслаблення всіх м'язів тіла (релаксація). Це нелегко, оскільки здебільшого наші м'язи знаходяться в стані підвищеного тонусу. Більше того, людина так звикає до цього стану, що він зберігається і у ві сні. В результаті цього м'язи втрачають здатність до повноцінного відпочинку, а нервова система людини перевантажується, а то і виснажується. Виникає невроз. А для запобігання цьому достатньо навчитись повністю розслаблятись під час відпочинку.

5.Керування ритмом дихання.

Відомо, що цикл дихання включає фази вдоху, видиху і паузу. Але необхідно знати і те, що під час вдоху відбувається активація психічного стану, тоді як на видоху настає заспокоєння. Довільно встановлюючи ритм дихання, чергуючи короткі фази вдоху і довгі - видоху, можна досягти загального заспокоєння. Навпаки - тип дихання з довгою фазою вдоху і короткою - видоху приводить до підвищення активності нервової системи і всіх функцій організму.

Зараз широко використовують психофізіологічні процеси під назвою медитація. Це тан, в якому досягається вищий ступінь концентрації уваги на певному об'єкті або ж, навпаки, повне розсіяння уваги. В обох випадках зупиняється процес сприймання і мислення, відбувається своєрідна чуттєва ізоляція людини від зовнішнього світу. Слабкі і короткочасні прояви таких станів знайомі кожній людині. Як правило, вони виникають мимовільно і залишають після себе враження якогось приємного відпочинку, благотворного забуття.

В стані концентрації уваги людина повністю виключається із системи внутрішніх і зовнішніх подрахників і сконцентровується на одному об'єкті і, зрозуміло, втрачає можливість правильно оцінювати часов проміжки. Основним змістом переживань стає відчуття незвичної пустоти. Оскільки часова складова є необхідним компонентом в самосвідомості особистості, в формуванні відчуття Я, втрата часової орієнтації приводить до формування ілюзорного самосприйняття свого Я. Це сприяє відновленню нервово-психічних функцій людини, залишаючи після себе відчуття свіжості, внутрішнього оновлення і радості буття [13,ст.164].

Для виходу з стресових ситуацій рекомендують ще такі способи, як біг, фізичні навантаження, звернення до будь-якого виду мистецтва ( це може бути як пасивна, так і активна форма подібних занять), спілкування з природою, можна завести домашню тварину, сміхотерапія, плач, різноманітні релаксаційні вправи, які на відміну від аутотренінгових не потребують особливих знань і тренувань, тонізуючі способи : лимон, обливання холодною водою.

Коли вас почало дратувати те, що раніше було байдужим, потрібно систематизувати всі подразники, визначити, що дратує, виділити те, що дратує найбільше і вирішити, чому це так.

В стані тривоги, коли відчувається душевний біль, невпевненість у собі, хочеться сховатись від усіх, найкраще допоможе аутотренінг, про який ми вже говорили. Але добре також зайнятись самокорекцією, тобто найбільш продуктивно використовувати свій час і розпоряджатись власними ресурсами; самоорганізацією, тобто намагатись не думати про минуле і майбутнє, а жити за принципом : “тут і тепер” [ 60, ст.85].

В такому стані, а також, якщо відчувається безвихідь і неминуча загроза, корисно зайнятись самоаналізом і самонавіюванням, який є могутнім механізмом перепрограмування психіки. Істотну допомогу в цьому надає слово.

Серед багатьох форм словесної саморегуляції слід назвати самосхвалення і самозаохочення, самоосуд і самопокарання, самоприниження, самонаказ, самопідбадьорювання.

Якщо ваш важкий стан викликаний одноманітністю зовнішньої стимуляції, то можна порекомендувати відключення в процесі основної діяльності (наприклад, фізкультхвилинки в навчанні), заняття ранковою гімнастикою.

Отже, арсенал способів саморегуляції досить широкий. Оволодіння ними робить нервову систему людини більш стійкою до перевантаження і емоційних напружень.

1.6 Регулятивне значення емоцій і волі в самостворенні особистості

Оцінка і спонукання в емоціях - момент творення особистістю самої себе, свого світу. Непогодженість між тим, треба, і тим, що є, порушення динамічного стереотипу реікцій - основні умови виникнення емоцій. Суперечності між потребами та умовами їхнього задоволення є рушійною силою розвитку особистості. Емоції лежать в основі творення особистості й регулюють її поведінку. Передусім це стосується функції емоцій як внутрішнього сигналу, спрямованого на саморегуляцію.

Емоційний процес - специфічна реакція на зміни в зовнішньому або внутрішньому середовищі, яка має три компоненти. Перший із них - це компонент емоційного збудження, що визначає мобілізаційні зміни в організмі. В усіх випадках виникнення емоційного процесу простежуються зміни збудливості ( виникнення - зменшення чи збільшення), загальні зміни швидкості та інтенсивності перебігу психічних, моторних та вегетативних процесів. Другий компонент пов'язаний зі значенням емоційної події для особистості (позитивне чи негативне). Він розкриває знак емоції. Третій компонент характеризує специфічні якісні особливості емоційної події, тобто це зміст, якісна характеристика емоцій.

Якісна характеристика емоційного процесу залежить від особливостей сигнального подразника; часу, коли відбувається подія. Емоційний процес виникає під впливом трьох типів факторів:

безумовні емоційні подразники, які викликають емоцію внаслідок природженої чутливості до них організму. На їх основі формуються первинні механізми регуляції;

нейтральні, які дістають емоційне значення завдяки формуванню умовних емоційних подразнень. Нейтральні подразники, що передують емоціогенним або їх супроводжують, самі отримують здатність викликати емоції;

співвідношення подразника з установками особистості. На основі досвіду в людини формуються певні очікування. Якщо сигнали не з'являються або не відповідають очікуванню, виникає емоційне збудження. Існує певний оптимум розходження між установками і сигналом, який викликає позитивні емоції щодо новизни,незвичайності. Якщо сигнал не відрізняється від очікувань, він оцінюється як нецікавий; якщо ж відрізняється занадто сильно, здається неприємним, небезпечним, дратує.

Емоції й почуття здійснюють регуляторну функцію, виступаючи не лише внутрішнім сигналом, а й зовнішнім. Цю роль виконує виразна функція, значення якої неоціненне в комунікативному процесі, в процесі спілкування між людьми.

Виразні рухи свідчать про наявність певного процесу в психіці. Спостереження за позами і жестами свідчить про довільність виразних рухів: людина може приховувати свій емоційний стан і з цією метою тренувати свої жести. Крім загальних і специфічних, існують індивідуальні, тільки певній особистості притаманні виразні рухи, які є свідченням її психічного розвитку, психічної та емоційної зрілості. Даючи волю своїм переживанням, ми їх тим самим підтримуємо, а формуючи зовнішній вираз емоцій, ми регулюємо їх прояв. Символічне значення, яке виразні рухи мають для інших людей у процесі спілкування, особистість може свідомо використовувати.

Головне в емоційній регуляції - не регуляція впливу вже існуючих емоцій на наше психічне життя, а регуляція виникнення спрямованості емоцій, їх планування. Планування не означає довільної, на замовлення, появи того чи іншого почуття. Почуття виникають унаслідок зміни ставлення людини до дійсності в процесі її діяльності. Почуття можна опосередковано спрямувати й регулювати через діяльність, у якій емоції й почуття виявляються і формуються.

Через емоції особистість пізнає себе, визначає, що для неї не є байдужим, як це виявляється. Біда іншої людини звичайно викликає співчуття. Коли ж ми раптом відчуваємо зловтіху, то це сигнал того, що треба розібратися у своєму ставленні, відкорегувати свою поведінку, спираючись на вказані моменти [57,ст.349].

Людина контролює прийняття рішення. У разі порушення контролю ми маємо справу з навіюванням, негативізмом і впертістю. При навіюванні йдеться у тих випадках, коли прийняття рішення суб'єктом диктується іншою людиною. При навіюванні вплив іншої людини визначає рішення незалежно від того, що воно означає по суті, тобто рішення автоматично передається від однієї людини до іншої без урахування, зваження мотивів. Негативізм виявляється в немотивованій вольовій протидії всьому тому, що виходить від інших. Особистість не здатна оцінити позиції інших людей і прийняти правильне рішення, томі вона відхиляє все те, що йде від інших. Навіювання, негативізм і впертість свідчать, що особистість неспроможна піднестися над своїм ставленням до інших людей і до самої себе, опосередковувати його об'єктивним змістом рішення, що приймається.

Спроможність особистості протистояти внутрішнім перешкодам, потягам, емоціям залежить від здатності до самоконтролю. Це здатність підкоряти всі цілі, які виникають від ситуації до ситуації, від випадку до випадку, єдиній меті, що визначає характер особистості, її лінію життя.

Перехід до вольової регуляції необхідний тоді, коли спонукання до дії, його інтенсивність і виразність є недостатніми з самого початку або зменшуються в процесі виконання дії. Спонукання має йти від самої людини, спиратися на відображення дійсності, на зв'язок дії з уявною ситуацією. Дуже поширений приклад: “закінчу роботу, тоді відпочину”. Спонукають той мотив, який входить у фундамент особистості, і та ситуація, на яку особистість здатна емоційно відгукнутися.

Емоції й почуття формуються, коли людина потрапляє в нову ситуацію, стикається з новою практикою, яка змінює спрямованість особистості, спонукає її усвідомити нові цілі й завдання. Емоції й почуття визначають спрямованість діяльності особистості, але вони не є основним регулятором діяльності. Регуляторну функцію афективної сфери виконують не тільки емоції та почуття, а й воля. Виникнення волі пов'язане із самовизначенням суб'єкта, із самотворенням особистості, коли людина сама довільно обирає свою поведінку і відповідає за неї.

Вибір вимагає оцінки. Емоційна оцінка визначає попередню спрямованість дії, остаточний же вибір, який може не збігатися з початковим, здійснюється внаслідок прийняття рішення. Прийняття рішення як одна з фаз вольового процесу може зовсім не виділятися у свідомості, якщо спонукання не натрапляють на внутрішню протидію. За наявності такої протидії прийняття рішення виступає як розв'язання конфлікту, що викликав боротьбу мотивів. У разі, якщо конфлікт не розв'язано, кожен з мотивів зберігає свою силу, а прийняття рішення усвідомлюється як особливий акт, який підпорядковує визначеній меті всі інші.

1.7 Механізми психологічного захисту

Емоції --.еволюційні поведінкові засоби адаптації, які підвищують шанси організмів на виживання. Базисними емоціями є страх, гнів, радість, довіра, горе, відраза, очікування, подив. Існує зв'язок між емоціями та механізмами психологічного захисту.

Психологічний захист (за Плутчиком) -- послідовне викривлення когнітивної та емоційної складових образу реальної ситуації з метою зменшення емоційного напруження, яке загрожує індивідові у випадку повного та адекватного відображення реальності. "Задіяння" психологічного захисту послаблює надмірно інтенсивні емоційні реакції і підтримує соціальне адекватні відносини.

Мета психологічного захисту:

· звільнення індивіда від неузгоджених поштовхів до дій та амбівалентних почуттів;

· запобігання усвідомленню небажаних та хворобливих змістів;

· скасування тривоги та напруження або пом'якшення незадоволення.

Психологічні захисти регулюють переживання; експресію та поведінку на базі таких емоцій: регресія -- подиву, заміщення -- гніву, заперечення -- довіри, витіснення -- страху, проекція -- відрази, компенсація-- горя , реактивне утворення ---- радості, раціоналізація -- очікування. Часте переживання цих емоцій та використання відповідних захистів є підґрунтям формування певних рис характеру особистості:

· регресія (механізм захисту) -- подив (емоція) -- наївність та непослідовність (риси характеру);

· заміщення (механізм захисту) -- гнів (емоція)-- агресивність;

заперечення -- довіра -- соціабельність;

витіснення -- страх -- невпевненість;

проекція -- відраза -- підозрілість;

компенсація -- горе -- депресивність;

реактивне утворення-- радість -- товариськість;

раціоналізація -- очікування -- раціональність.

Витіснення. Цей механізм захисту був одним з перших, що привернув увагу 3. Фрейда, і має давню історію психоаналітичного, клінічного та емпіричного дослідження. Суттю витіснення є мотивоване забування чи ігнорування. 3. Фрейд (1915) писав, що суть репресії полягає у тому, що дещо просто видаляється з свідомості й утримується на дистанції від неї”. Якщо внутрішній стан чи зовнішні обставини неприємні чи здатні призвести особистість до збентеження або внутрішнього конфлікту, можливо “відправлення” їх до несвідомого. Це поширюється на весь досвід людини, на афекти, пов'язані з досвідом, на фантазії та бажання, які асоціюють з досвідом [58,ст.138].

Регресія. Цей механізм захисту знайомий кожному. Практично кожна людина “зісковзує” до попередніх навичок та способів поведінки, характерних для більш ранніх стадій розвитку. Це повернення до знайомого способу дій після досягнення нового рівня компетентності. Для того щоб визначити цей процес як захисний, він має бути несвідомим.

Заперечення. Це відмова визнати факт існування неприємностей. Р. Плутчик визначив заперечення, як недостатнє усвідомлення певних явищ, переживань та відчуттів, які можуть завдати людині болю, якщо їх визнати.

До заперечення належать мрії та фантазії, які несуть людині позитивні емоції. В мріях формується ілюзорний світ, в якому суб'єкт з усіма своїми недоліками є безумовним позитивним героєм, що дозволяє йому примиритися з собою та соціальним світом. Особистість, для якої заперечення є фундаментальним захистом, завжди стоїть на тому, що “усе добре і все на краще”. Такі люди налаштовані оптимістично та доброзичливо, але знижена самокритичність та схильність до завищеної самооцінки породжують зовнішні та внутрішні конфлікти.

Проекція - захисний механізм, завдяки якому внутрішні імпульси та почуття, неприйняті в цілому для особистості, приписуються зовнішньому об'єкту і тоді проникають у свідомість як змінене сприйняття зовнішнього світу.

Проекція ( від лат. projectio - викидання) вперше з'являється у психоаналізі та належить З. Фрейду. На його думку, проекція виступає як захист - приписування іншим людям та речам почуттів, бажань, в яких суб'єкт відмовляє собі. Засновник психоаналізу у праці “Тотем та табу” зазначає, “що ворожість, про яку не знаєш і надалі не бажаєш знати, переноситься з внутрішнього сприйняття у зовнішній світ та при цьому віднімається від самого себе та приписується іншим”.

Реактивне утворення. Цей механізм захисту торкається сфери мотивації, визначаючи зміну потреб. Реактивне утворення перетворює неможливі для реалізації імпульси в такі, що набирають форми потреб протилежного знаку.

Компенсація. Це інтенсивні спроби виправити чи якось заповнити власну реальну чи уявну фізичну чи психічну неповноцінність Компенсація та її механізми вичалися А. Адлером. На його думку, механізми компенсації функціонують для корекції певних недоліків та негативних властивостей особистості, які виникають у ході соціалізації та формують почуття неповноцінності. Компенсація спрямована на зниження інтенсивності почуттів суму та туги, які виникають у ситуації реальних чи уявних втрат та невдач. Зниження вираженості цих почуттів можна досягти за допомогою переведення уваги людини з оцінок та аналізу травмуючих власних властивостей і досвіду на інші, більш нейтральні чи потенційно позитивні якості та навички.

Заміщення. Це переадресування (переспрямування) драйву, емоції, поведінки з первісного (початкового) об'єкта на інший, тому що первинна спрямованість чомусь приховується. Заміщення - розрядка емоцій (зазвичай емоції гніву) на об'єкти, тварин чи людей, які сприймаються індивідом як менш небезпечні, ніж ті, що збуджують гнів.

Раціоналізація. Існує багато визначень цього механізму захисту. Наведу лише кілька, які точніше відображають його сутність.

Т.С. Яценко : “Раціоналізація проявляється в спробах довести з метою самоствердження, що поведінка є раціональною та виправданою, а тому соціально схваленою та гідною наслідування” [ 61, ст.47].

Р.М. Грановська : “ Раціоналізація використовується людиною в тих особливих випадках, коли вона, боячись усвідомити ситуацію, намагається приховати від себе той факт, що в своїх діях спонукається мотивами, які знаходяться в конфлікті з її моральними стандартами” [17, ст. 95].

І. Кон : “Раціоналізація - помилково розумове пояснення власних ірраціональних та несвідомих дій, а також соціально не стверджених вчинків”[24, ст. 79].

Р. Плутчик визначає раціоналізацію як неусвідомлениі контроль над емоціями та імпульсами за рахунок вираженої залежності їх від раціональної інтерпретації ситуації. Здатність до раціоналізації корелює з рівнем інтелекту - чим вищий рівень інтелекту, тим кращим раціоналізатором є особистість. Як захист раціоналізація має слабку сторону : фактично усе може бути раціоналізованим. При використанні раціоналізації особистість несвідомо шукає з огляду на здоровий розум виправдання обраного рішення.

Висновки

1. Емоції - це специфічна форма взаємодії людини з навколишнім світом, з середовищем, спрямована на пізнання світу та свого місця в ньому через саму себе. Через емоції особистість пізнає себе, визначає, що для неї не є байдужим.

2. Емоції виконують функцію оцінки, інформуючи про призначення того чи іншого явища для особистості та спонукаючи до дії, зумовлюють спрямованість і динаміку її поведінки.

3. Емоції і почуття здійснюють регуляторську функцію, виступаючи не лише внутрішнім сигналом, а й зовнішнім.

4. Головне в емоційній регуляції - не регуляція впливу вже існуючих емоцій на наше психічне життя, а регуляція виникнення спрямованості емоцій, їх планування.

Розділ ІІ. Обґрунтування та вибір методів психологічного дослідження

2.1 Методи і процедури емпіричного дослідження

Становлення ринкової економіки в нашій державі супроводжується формуванням ринку праці. Необхідна умова управління соціальним процесом, яким, безумовно є ринок праці, різноаспектна інформація про цей процес і, особливо, такі проблемні питання, як безробіття. В наслідок глибокої економічної кризи залишається гострою проблема зайнятості населення Вінницької області.

Відповідно до наших завдань було проведено дослідження емоційних станів безробітних в період набуття нової професії.

В дослідженні приймали участь безробітні Лівобережного міськрайонного центру зайнятості м. Вінниці.

Відповідно до завдань ми застосували комплекс опитувальників та тестів для виявлення емоційних станів безробітних в період набуття нової професії.

Для дослідження емоційних станів безробітних в період набуття нової професії були використані методики:

1. Шкала самооцінки ситуативної тривожності Ч. Спілбергера.

Тривожність - схильність людини до переживання емоційного стану, яка проявляється в очікуванні несприятливого розвитку подій.

Особистісна тривожність - це базова риса особистості, яка формується і закріплюється в ранньому дитинстві і проявляється в типовій, ситуаційно стійкій реакції людини, яка виражається в стані підвищеної турботи на загрозливу її особистості ситуацію.

Ситуативна тривожність - це зовні схожа поведінка людини, яка не пов'язана з наявністю у неї особистісної тривожності - вона проявляється у людей в певних ( але не у всіх) ситуаціях.

При певних несприятливих обставинах реактивна тривожність може перерости в особистісну, тобто тривожність може стати стабільною властивістю особистості.

Саме тому дослідження цих різновидів тривожності представляє собою особливо важливу в життєвому плані задачу для конкретної особистості.

Тривожність визначається індивідуальною чутливістю до стресу. Як риса особистості вона характеризує в тій чи іншій ступені схильність відчувати в більшості ситуацій страх. Тривожність людини пов'язана з очікуванням соціальних наслідків її успіху чи невдачі. Тривожність вимірюється і як стан. В частності, опитувальник Спілбергера складається з двох підшкал: вимірювання тривожності і як властивості особистості, і як емоційного стану.

2. Опитувальник САН ( оперативна оцінка самопочуття, активності, настрою). Опитувальник складається з 30 пар протилежних характеристик, по яким досліджуємого просять оцінити свій стан. Кожна пара представляє собою шкалу, на якій відмічається ступінь актуалізації тої чи іншої характеристики свого стану. Отриманні бали групують у відповідності з ключем в три категорії і підраховується кількість балів по кожній з них. Слід зазначити, що при аналізі функціонального стану важливі не тільки значення окремих показників, але й їх співвідношення.

3. Методика на вимірювання мотивації досягнень застосовувалась для того, щоб кількісно оцінити, в якій мірі у людини розвинуте почуття потреби (бажання, намагання) добиватися успіхів та уникати невдач в різноманітних життєвих ситуаціях.

Мотивацію на уникнення невдач посилюють дві обставини :

коли без ризику вдається отримати бажаний результат;

коли ризикована поведінка приводить до нещасного випадку.

Люди з високим рівнем мотивації на уникнення невдач, тобто зі страхом перед неприємними випадками, частіше в них потрапляють, ніж ті, що мають високу мотивацію до успіху. Люди, які бояться невдач, віддають перевагу малому, або, навпаки, великому ризику, де невдача не загрожує престижу.

На основі отриманих результатів проведеного дослідження розроблялася система корекційної роботи з безробітними, які знаходилися в періоді очікування початку набуття нової професії (навчання).

4. Методика Г. Айзенка. Ця методика спрямована на визначення нейротизму, екстраверсії - антроверсії та типів темпераменту. Почуття екстраверсії та інтроверсії можна визначити як особистісну психічну сферу, при цьому для екстраверта визначальним є світ відчуттів, а для інтроверта - світ уявлень.

Екстраверсія та інтроверсія пов'язані зі ступенем збудження та гальмування у центральній нервовій системі, вони є результатом балансу процесів збудження та гальмування і зумовлюються вродженими індивідуально-типологічними особливостями.

Нейротизм ( емоційно-психологічна стійкість чи нестійкість) становить континуум від “нормальної стабільності до її вираженої лабільності”. Нейротизм - стабільність пов'язують із вродженою лабільністю ( швидкістю виникнення та протікання процесів збудження та гальмування) вегетативної нервової системи.

5. Анкета.

Таким чином, дослідження включало в себе два етапи:

І - бесіда, індивідуальна діагностика;

II - розробка системи корекційної роботи.

Перейдемо до розгляду результатів проведеного дослідження.

2.2 Загальна характеристика вибірки та результати дослідження

Негативні емоційні стани виникають як реакція на складні обставини життєдіяльності і характеризуються специфічною картиною прояву переживань; мають різну тривалість, яка залежить від ситуації, віку і статі; обумовлюють поведінку та дії. Ці стани мають складну структуру, ведучою їхньою складовою є емоціональний компонент.

Група безробітних, приймаючих участь у дослідженні, складалася з 11 чоловіків та 41 жінки.

Середні результати по всім методикам, які використовуються в дослідженні, можна представити таким чином:

Айзенк

Спилбергер

Анкета

Мотив. достиж

37 % - холерик

27 % - меланхолік

24 % - флегматик

12 % - сангвінік

57 % - високий

41 % - середній

2 % - низький рівень тривожності

69 % - уникнення спогадів

31 % - нав'язування

42 % - орієн. на успіх

58 % - уникнення невдачи

Вік є особливим значимим фактором при виборі нової професії та оцінки власних шансів на ринку праці. У залежності від віку досліджувальні були умовно поділенні на три групи: 1)21-30 років; 2) 31-49 років; 3) після 50 років. Охарактеризуємо кожну з них. Перша група (у віці від 21 до ЗО років, серед них 7 жінок, 1 чоловік).Результати тестів. Ситуація зміни професії в стадії безробіття сприймається молодими людьми не так трагічною, як природною та обов'язково минуючою. Негативні емоції в цій групі відчувають лише 2 із 8 чоловік. Причина - загальні соціальні, труднощі, "зараз багато людей без роботи". Негативні переживання викликають стан невизначеності. При дослідженні темпераменту у досліджуваних було виявлено перемагання якостей екстраверсії (холерики - 3, сангвініки - 3, флегматики - 2, меланхоліки - 0).У безробітних в даній групі присутня сила, гідність, відповідальність за те, що відбувається, самоповага та самостійність особистості. Вони ставляться до кризових ситуацій тверезо, терпляче, не втрачають надії поступово впоратися з негараздами у власному житті, розуміють, що кожен час від часу переживає подібні кризи, що вихід із найбільшої скрути все одно буде знайдено. У цих людей з вираженою тенденцією досягнення успіху значно понижена тривога. У осіб першої групи виявлений середній рівень ситуативної тривожності. При дослідженні мотивації досягнень 6 досліджуваних були орієнтовані на успіх в своїй діяльності, у них рівень домагання адекватний можливостям. Тенденція добиватися успіху впливає на виникнення у людини позитивного емоційного відношення до часового стану бездіяльності, формування стану надії на успіх, для якого характерно:1 ) адекватність в подоланні перешкод;2) впевненість в досягненні поставлених цілей;3) висока самооцінка;4) адекватність рівня домагання своїм потенційнім можливостям, що дозволяє їм успішно справлятися зі стресовою ситуацією. Самопочуття, активність, настрій у членів цієї групи в межах норми - 4,9- 5,3 бали. Таким чином, перша група безробітних була представлена особами сильного типу темпераменту. Одначе, в бесідах було виявлено, що ці люди переживали складнощі при спілкуванні та встановленні контактів з представниками виробництв, керівниками фірм. Друга група (у віці від 31 до 49 років, серед них 21 жінка, 9 чоловіків).При дослідженні темпераменту у досліджуваних було виявлено перемагання якостей інтроверсії (холерики - 9, сангвініки - 3, флегматики - 4, меланхоліки - 13), переважає спрямованість особистостей на власні переживання, стурбованість про свою сім'ю. Ситуація безробіття і вибір нової сфери діяльності сприймається людьми даного віку, як особливо трагічна, зовсім нестерпна в даний період життя, тому безробітні намагаються уникнути згадки про неї. У 15 чоловік були виявлені такі негативні емоції, як : горе, сором, провина. Найсильніші емоційні переживання пов'язані за станом вилучення із суспільного життя, пустого проживання кожного дня. Перспектива покращення власного життя пов'язується тільки з наявністю нового постійного місця роботи. Відповідальність за свої негаразди вони, як правило, перекладають на зовнішні чинники, більше того, навіть власні дії можуть інтерпретувати як нав'язані ззовні, спровоковані обставинами. При дослідженні мотивації досягнень були отримані наступні результати: 13 чоловік орієнтовані на успіх в своїй діяльності, 16 чоловік стурбовані .уникненням невдач. Тенденція до попередження невдач приводить до виникнення негативного емоційного відношення до появленню страху "перед неуспіхом", в якому відмічається тривожність, низька самооцінка, недооцінювання своїх можливостей, почуття невпевненості, неадекватність: заниження домагань по відношення реальних можливостей. Таким чином, друга група безробітних, була в основному представлена особами холеричного та меланхолічного типу темпераменту, яким властива емоційна нестабільність, що проявляється у високому рівні тривожності, що призводить до порушення регуляторних процесів, виникнення емоційного стресу. Для людей цієї групи характерний пригнічений стан, тривога, велика турбота за свою сім'ю, матеріальне забезпечення близьких. Безробітним даної групи необхідна допомога для формування механізмів власного психологічного захисту від психотравмуючих ситуацій. Актуальні проблеми подолання фрустрації та стресу, виникаючі в процесі пошуку роботи. Даній групі безробітних було рекомендовано пройти семінарські заняття з курсу "Техніка пошуку роботи", позитивним результатом прослуханого курсу стала інформативна функція та більш чітка орієнтація випробовуваних в робочому ринку. Участь в семінарах - тренінгах дозволила безробітним підвищити свою самооцінку, впевненість в собі, навчитися знімати м'язове напруження тощо. Третя група (вік після 50 років, з них 13- жінок, 1- чоловік). Результати тестів. Психологічний перелом у відношенні до ситуації безробіття чітко проявляється у людей після 50 років. У висловлюваннях звучить байдужість до наявного положення, втрата смислу в пошуках роботи, опануванні нової спеціальності, безнадійність зусиль. Більшість людей цього віку активно формують захисні механізми, шукають аргументи на користь відмови від пошуку роботи, від можливості перенавчання. Більшість деяких хворобливо переживають свій вихід з громадського життя і потребують психологічного консультування. Як і в другій групі більшість безробітних були представлені холеричним та меланхолічним типом темпераменту ( 6 чоловік - холерики, меланхоліки - 6 чоловік, сангвініки - 1, флегматики - 1). У більшості представників цієї групи були виявлені такі переважаючі емоції: вина (виникає в ситуаціях, в яких суб'єкт почуває особисту відповідальність); сором (бажання заховатися, втекти від власних проблем); горе - емоція, випробуючи яку людина падає силами , почуває самотність, відсутність контактів з людьми, жалобу до себе. В основному це були представники меланхолічного темпераменту, так як вони схильні переоцінювати труднощі, відчувати та переживати їх значно складніше, гостріше та триваліше, ніж люди сильного типу темпераменту. Меланхоліки хворобливо сприймають різні конфліктні ситуації, нестійкі до дії стресорів, швидко виснажуються, так як найменш виносливі. Не тільки почуття провини, сорому та горя були переважаючими емоціями у представників цієї групи, але і такі емоції як: відвернення, зневага, гнів, що переходить в агресію. Агресія - одностороннє, основане на негативних емоціях, відображення реальності, що приводить до викривлення, необ'єктивності, неправильного розуміння дійсності, до неадекватної поведінки. Чим більш фрустрована та невротична особистість, тим частіше та гостріше зустрічається неадекватна агресивна поведінка. Агресивність найчастіше виступає в вербальній формі: негативні відгукування та критичні зауваження, вираження критичних емоцій, наприклад, незадоволення, недовіра. Агресивність у досліджуваних була ситуативною, викликана фрустрацією, емоційним станом людини, що виникає у випадку появи подолання перешкод на шляху до досягнення бажаної мети, неможливістю задоволення необхідних для повноцінного життя потреб.

Безробітні предпенсійного віку не бачать виходу із створеного положення (перевчитися вже пізно, працювати по передній спеціальності часто не дозволяє стан здоров'я, на виробництвах навіть при наявності вакансій, найчастіше таким людям відмовляють через вік). Безробітні активно шукають аргументи на користь відмови від перенавчання, знімаючи з себе відповідальність в ситуації що склалася. У центрі обговорювання знаходяться побутові теми, взаємовідношення в сім'ї, теми здоров'я. Практично всі безробітні даної групи орієнтовані в своїй діяльності на уникнення невдачи та в зв'язку з цим відчувають високий рівень тривожності (9- чоловік).Боязнь неуспіху веде до суб'єктивних оцінок впевненості в досягненні результатів. Це істотно відображається на рівні домагань, збільшуючи їх неадекватність істинним можливостям, неадекватність виражається в заниженні задач, недооцінці власних можливостей. Таким чином, підтверджене цілісне реагування особистості в складній для неї ситуації. Висвітлено істотний вплив, який може впливати на мотиваційні фактори. Мотиваційні вказівки (досягнення успіху або попередження невдач) проявляють дію як на динамічні, так і на змістові характеристики людей в екстремальних ситуаціях. Найбільш високий рівень тривожності був виявлений у представників холеричного темпераменту, який пов'язаний з високим рівнем домагань та уникненням невдач. Люди з високим рівнем тривожності найбільш піддаються стресу, так як вони орієнтовані на пошук в різних ситуаціях прикмет небезпеки, вони ігнорують риси, які вказують на безпеку. Таким чином, такі психологічні особливості безробітних даної групи, як високий рівень особистісної тривоги, екстернальність, агресивність, низька самооцінка, пасивність в подоланні складнощів в життєвих ситуаціях, як правило, приводить до виникнення негативних психічних станів: стресу, фрустрації, депресії. Безробітні даної групи потребують, в першу чергу, психокорекційну роботу. В групах, диференційованих за статевими ознаками (11-чоловіків, 40-жінок) отримуємо наступні результати:Група чоловіків складалася 3 11 - осіб і була представлена всіма типами темпераменту майже в рівній мірі: меланхоліки - 3 чоловіка, холерики - З чоловіка, флегматики - 3 чоловіка, сангвініки - 2 чоловіка. У обстежених чоловіків чітко виражена тривожність ( 72%).Ситуація безробіття їх сильно травмує, що пояснюється їх ведучою роллю в матеріальному забезпеченні сім'ї. Бездіяльність та відсутність матеріальної підтримки викликає негативні переживання (72%) у чоловіків (подавленість, невпевненість в своїх силах), що приводить до виникнення стресових станів. Високий рівень тривожності у чоловіків приводить до подразливості, до втрати самоконтролю, на відміну від жінок, яким властивий самоконтроль в таких ситуаціях. Половина обстеженої групи чоловіків (6 - чоловік) були орієнтовані на успіх в своїй діяльності, на відміну від жінок, де 70% були відмічені уникненням невдачі в своїй діяльності. Досліджуючи тип темпераменту в групі жінок, виявилось, що найчастіше це представники холеричного та меланхолічного типу темпераменту (холерик - 37%, меланхоліки - 32% з 40 чоловік обстежених), їх емоційна нестійкість корелювала з високою тривожністю, у 45% жінок спостерігались негативні емоції. У них була занижена самооцінка, тобто опитуванні ставлять перед собою цілі, які нижче тих, які вони можуть досягти, переоцінюють значення невдач, мають гостру потребу в підтримці оточуючих, їм притаманна неодоцінка власних сил та можливостей. Від впливу мотиваційних, емоційних особливостей залежить стабільність стану людини в складних життєвих ситуаціях. Високий рівень тривожності, агресивність, низька самооцінка є найзначнішими ризик - факторами, які приводять до виникнення емоційного стресу. Після проведеної психокорекційної роботи групі безробітних було запропоновано психодіагностичне обстеження з метою виявлення змін в їх стані. Були отримані наступні результати: у 27 чоловік знизився рівень тривожності (52%); 30 чоловік орієнтовані в своїй діяльності на успіх 58%; негативні емоції спостерігаються у 12 чоловік -- 23%. Середні показники за методиками, отримані при повторному дослідженні: навґязування 78% - уникнення спогадів - 70 % - середній рівень12 % - високий 18 % - низький - 41 % - стурбовані уник. невдачи5 9 % - орієнтація на успіх. Після проведеної корекційної роботи: 19 чоловік вступили на курси перенавчання та підвищення кваліфікації з майбутнім працевлаштуванням;16 чоловік знято з обліку у зв'язку з самостійним працевлаштуванням або за направленням центру зайнятості. Після проведеної повторної психодіагностики виявилось, що підвищився рівень сензитивності, самоповаги, самоконтролю учасників тренінгу. Безробітні набули більшої емоційної стійкості, впевненості у собі. Вони навчилися розв'язувати конфлікти оптимальним чином за допомогою компромісу і співпраці. Підвищився рівень відповідальності за інших і за наслідки своїх дій, а також зріс рівень відповідальності в різних ситуаціях (відповідальність за досягнення, за невдачі, у міжособистісних відносинах). Сформувався інтерес до певної професійної діяльності. Тренінгова робота дала змогу налагодити емпатійні стосунки з оточуючими, подолати бар'єр непорозуміння і неприйняття, які часом виникають у житті. Групова психокорекційна робота є надзвичайно ефективним засобом інтеграції в суспільство людини, сприяє успішному особистісному її зростанню.

Висновки

Таким чином, психічний стан тісно пов'язаний з індивідуальними психологічними особливостями особистості. Однією з задач служби зайнятості є психологічна реабілітація безробітних та навчання їх навичкам самостійного пошуку роботи. Реалізація цієї задачі можлива на декількох рівнях:мотиваційному, як підвищення загальної жіттєвої активності;саморозвитку, актуалізації потреби в діяльності;когнітивному, а саме підвищення рівня самооцінки шляхом корекції уявлень людини про себе;емоційному, як корекція існуючого стану за допомогою методів саморегуляції;поведінковому, як формування позитивної життєвої позиції і планування майбутнього; інформуючого, навчання активним формам пошуку роботи.

Розділ ІІІ. Психологічна допомога безробітним в службі зайнятості

3.1. Психологічна допомога безробітним - один з важливих напрямків роботи спеціалістів служби зайнятості

Люди, які втратили роботу, звертаються до служби зайнятості насамперед, щоб працевлаштуватись. Але тут їм сприяють не лише у цьому. Коли пошук роботи затягується, а сьогодні, на жаль, це типове явище, то на безробітного чекає багато неприємностей, зокрема і психологічного плану. Це песимізм і безпорадність, чому сприяє відчуття соціальної ізоляції. Це такі вкрай негативні та неприємні відчуття, як відсутність впевненості у собі, депресія, безнадія і постійна стурбованість за своє майбутнє. Безробітний підсвідомо намагається боротися з таким станом постійної стурбованості та хвилювань, але здебільшого далеко не кращим способом - у більшості випадків це проявляється в байдужості та апатії. Створюється парадоксальна ситуація - людині потрібно діяти, шукати вихід із стану безробіття, а вона опускає руки, здається перед труднощами, не долає їх, а звикає до них. Практика свідчить, що чим триваліше безробіття, тим значніші негативні зміни у психіці безробітного, тим вищий їх рівень і більша потреба в психологічній допомозі. Психологічна підтримка безробітних, індивідуальний підхід до кожного - один з важливих напрямків роботи профконсультантів-психологів, які працюють в службі зайнятості. Виділення психологічного консультування безробітних у окремий напрямок роботи психолога служби зайнятості базується на певних об'єктивних підставах:1. Пошук роботи безробітним дедалі ускладнюється зростанням та поширенням безробіття.2. Низький рівень життя, взагалі, та низький рівень матеріальної допомоги безробітним, зокрема, утворюють серйозні проблеми у вирішенні побутових питань. Ці чинники безпосередньо впливають на психоемоційний стан безробітних та призводять до того, що більшість з них непокоїть:відчуття надмірної тривоги,психічної напруженості,втоми, зневірення у власних здібностях і можливостях, невдоволеність собою. Такі психологічні та психофізіологічні стани утворюють психологічний дискомфорт особистості та уявляють собою суттєву перепону:у адаптації безробітних до соціальної ситуації,у пошуку нових варіантів працевлаштування, тобто у вирішенні тих питань, якими безпосередньо покликана займатися саме служба зайнятості. Тому проблема психологічної підтримки безробітних - як одного з основних напрямків роботи психологів міськ(рай)центрів зайнятості - набуває особливої актуальності. Основною метою ЄТОННу є створення системи соціального захисту та самозахисту населення. Однією з засад ЄТОННу є активізація власних зусиль клієнтів щодо влаштування життя, підвищення відповідальності людини перед собою та суспільством. Цьому відповідають навчання клієнтів методам і техніці самостійного пошуку роботи, створення в центрах зайнятості сектора профінформування населення, підвищення відповідальності клієнтів за власні дії щодо пошуку роботи. В системі технології ЄТОНН закладені елементи корекційної роботи. Психокорекційна робота пов'язана з наданням окремій частині клієнтів психологічної допомоги. Психологічна допомога надається тільки тім, хто ії потребує. Основним завданням психологічної допомоги є вплив на переконання, настанови, цілеполягання безробітного,розширення уявлень людини про власні здібності, можливості з метою обґрунтованого вибору професії та шляхів працевлаштування. Цілями психологічної допомоги безробітних є:захист психічного та духовного здоров'я безробітного як передумова його самоактуалізації на ринку праці;психологічна адаптація до ситуації втрати роботи, сприяння підвищенню мотивації до праці, пошуку роботи;формування адекватної самооцінки безробітного;допомога в переоцінки цінностей за рахунок зміни цілей, переконань, інтересів людини відповідно до реальної об'єктивної ситуації, що склалася;формування схильності до інтернального виду суб'єктивного контролю (тобто впевненість в тому, що всі події, які відбуваються, залежать від самої людини, рівня ії здібності, компетентності, особистих якостей, насамперед таких, як цілеспрямованість та наполегливість);надання впевненості у власних силах, зменшення надмірного емоційного напруження та запобігання депресії;намагання змінити неадекватні установки людини щодо поведінки на сучасному ринку шляхом використання об'єктивної інформації, інших переконливих аргументів. Психологічні стани є складовою ланцюжка, ланками якого є установки, емоції та почуття, психологічні стани, актуальна поведінка, ціль. На установки людини впливають внутрішні та зовнішні фактори. Внутрішні фактори - це її потреби, мотиви, ціннісні орієнтації, самооцінка. Зовнішні фактори -- це предметна діяльність, досвід, соціальні вимоги. В психокорекційній роботі необхідно працювати з мотивацією людини, з самооцінкою, збагачувати досвід людини, пояснювати зміст нових соціальних вимог. Робота з людьми з низькою самооцінкою може включати в собі такі складові:періодично організовувати "успіхи" безробітного,суворо дотримуватись принципу поступовості, обігання на адресу людини критики, догани в разі невдачи в пошуку роботи,вдосконалювати навики в пошуку роботи,позитивний вплив оточуючих. Робота з людьми з завищеною самооцінкою включає в собі:показати клієнту, що рівень його домагань не відповідає рівню його навичок,ставити перед цією людиною складні цілі, щоб запобігати розхолоджуючої дії,принципово оцінювати досягнення, не порівнювати його досягнення зі слабими.

3.2 Вирішення основних завдань в процесі індивідуальної консультації

Психологічне консультування - один з основних методів надання психологічної допомоги. Висхідна до соціологічної техніки опитування консультативна бесіда (поглиблене інтерв'ю) - це особистісно-орієнтоване спілкування, в якому здійснюється загальна орієнтировка в особистісних особливостях і проблемах клієнта, установлюється і підтримується партнерський стиль спілкування (на рівних), надається необхідна психологічна допомога у відповідності з потребами, проблематикою та характером консультативної роботи. Поняття психологічного консультування дозволяє вилучити всі його складові елементи:

1. Основною проблематикою психологічного консультування є внутрішньо-особистісний комфорт.

2. Об'єктом і предметом діяльності у процесі психологічного консультування виступають екзистенціальні цінності та їх відбиття у життєвих ситуаціях.

3. Ціль психологічного консультування - культурно-продуктивна особистість, яка наділена почуттям перспективи і здібна свідомо розробляти різні стратегії поведінки і аналізувати ситуацію з різних точок зору.

4. Позитивним результатом психологічного консультування є поглиблене саморозуміння особистістю самої себе, прояснення ситуації, змінення соціальної або екзистенціальної позиції, розробка нових психосоціальних умінь.

5. Зміст психологічного консультування пов'язується з наданням емоційної підтримки, ціннісно-смислової орієнтировки та відпрацюванням життєвих стратегій. Суть психологічного консультування полягає у тому, що психолог, користуючись своїми спеціальними, науковими, професійними знаннями утворює умови для переживання іншою людиною нових можливостей у вирішенні її психологічних задач.

6. Головна задача психолога-консультанта служби зайнятості полягає у тому, щоб створити для нормального, психічно здорового клієнта умови для створення їм освідомлених нешаблонних способів дій, які б дозволили б йому жити у відповідності з молжливостями культури.

Психологу-консультанту необхідно вступати в таку взаємодію, яка б дозволила знайти нові засоби дій, нові переживання, нові цілі для подальшого життя клієнта.

Сама ситуація спілкування клієнта з психологом-консультантом утримує такі складові:

Особистість клієнта та її переживання. Особистість психолога-консультанта.

Взаємодія між клієнтом і психологом. При цьому психолог не залежно від теоретичної орієнтації, використовує у своїй роботі такі поняття, як життя, сенс життя, місце людини у житті, цінності, індивідуальність. Аналіз роботи практичного психолога в ситуації індивідуального консультування показує, що цей вид професійної роботи вимагає спрямованої рефлексії психолога на два найважливіших психологічних поняття - на поняття норми психічного розвитку і поняття позиції у взаємодії. Можливість психолога орієнтуватись у актуальних і потенційних якостях внутрішнього світу клієнта не можлива без рефлексивного пророблення поняття норми психічного розвитку. Зміст цього поняття дозволяє диференціювати задачі взаємодії (соціальні, етичні, моральні та психологічні) з клієнтом і свідомо вибирати стратегію роботи з ним.

Виділяють три основні позиції психолога у процесі психологічного консультування: взаємодія на рівних позиціях, взаємодія з позиції “зверху” та взаємодія з позиції “знизу”. Усвідомлення психологом своєї позиції у процесі консультування важливо як показник можливих змін у внутрішньому світі клієнта. Зміст роботи психолога центру зайнятості визначають такі основні напрямки:допомога безробітним у подоланні внутрішніх конфліктів, кризи особистості;сприяння у пошуку шляхів підвищення рівня соціальної адаптації (пристосованості до нових обставин);виявлення і розкриття внутрішнього потенціалу та сприяння росту особистості;навчання раціональному використанню власних здібностей та можливостей;сприяння підвищенню рівня психологічної культури. Профконсультант-психолог застосовує індивідуальну та групову форми психологічної роботи. Індивідуальній роботі надається перевага у випадках, коли проблема потребує не стільки розвиваючої та навчальної спрямованості, скільки співчуття та співпереживання.

Психолог потрібен:

Якщо вам важко подолати свої негативні переживання.

Якщо вас турбує відчуття надмірної тривоги, психічної напруги і втоми.

Коли ви зневірилися у власних здібностях, можливостях і відчуваєте, що загнані у глухий життєвий кут і не бачите перспектив виходу з нього.

Якщо ви постійно відчуваєте невдоволення собою.

Якщо ви постійно «наступаєте на одні і ті ж граблі», тобто вас переслідують ті ж самі неприємні для вас ситуації чи взаємовідносини з людьми.

Якщо вас переслідує відчуття самотності, а життя здається важким і безглуздим.

Якщо ви прагнете досягти більшого в житті і готові докласти зусиль, щоб вийти за межі власних обмежень, розірвати начебто замкнуте коло.

Загалом йдеться про досить типову і поширену сьогодні ситуацію, яку можна окреслити як потребу у в психологічній допомозі людям, які опиняються в екстремальній ситуації. В процесі індивідуальної консультації здебільшого вирішуються такі основні завдання:встановлення взаєморозуміння між клієнтом і психологом;виявлення психологом проблеми, яка турбує клієнта і потребує вирішення;пошук альтернативних рішень;визначення комплексу конкретних дій, націлених на вирішення проблеми. Психологічні консультування - це, в певному розумінні, спрощення поведінки клієнта, структурування його внутрішнього світу. Психолог у цьому процесі не стільки лікар, скільки діагност та спеціаліст по процесу. Його допомога - у всебічному аналізі вашої ситуації, а також в аналізі вашої свідомої і під(над)свідомої психологічної реальності: ваших почуттів, думок, переконань, цінностей, потреб, мотивів, індивідуально-особистісних особливостей. Іноді психолог - лише дзеркало, в яке ви дивитесь, але дзеркало, яке, віддзеркалюючи, щось збільшує, щось зменшує, щось показує під іншим кутом зору, а то і в іншому кольорі. Практика консультування безробітних свідчить, що більшість клієнтів психолога не робить потрібних кроків для перемін у своєму житті на краще. Якби вони могли зробити це самостійно, то обов'язково вже зробили б. Ефект консультації визначається тими переживаннями, які безробітний відчуває в процесі консультування, і тими змінами, які відбулися в його психологічному стані. Потрібно пам'ятати головне - позитивний результат консультування буде обов'язково. Завдяки консультації клієнт досягає поглибленого саморозуміння, прояснення ситуації, що дає змогу скласти стратегічний план виходу із скрутного становища.

3.3 Особливості психокорекції в роботі з безробітними

Психокорекція - це система заходів, скерованих на виправлення недоліків психологічного розвитку або поведінки людини за допомогою спеціальних засобів психологічного впливу. Ми маємо справу як зі здоровими людьми, які мають проблеми, так і з людьми, які знаходяться, на жаль, у граничних станах, які ще не хворі, але вже й не здорові. Кількість таких людей з дезадаптовною поведінкою, які мають сформоване невротичне реагування, з часом збільшується. В цю роботу ми вкладаємо зміст часткового виправлення, зміни психічних станів. Корекції підлягають особливості психічного розвитку, особливості, які не відповідають оптимальній моделі поведінки, викликають суб'єктивне незадоволення власним життям і власною поведінкою. Ми маємо справу з неадекватною поведінкою, яка викликана негативними зовнішніми та внутрішніми умовами розвитку психічно здорових людей. Ми також керуємося в роботі можливостями безробітних в різних сферах: в навчанні, поведінці, стосунках з іншими людьми, розкриття потенційних творчих резервів. Назвемо спеціфічні риси, які є характерними для психокорекцїйного процесу роботи з безробітними:Психокорекція зорієнтована на клінічно здорову людину, яка має в повсякденному житті психологічні складності, проблеми, скарги невротичного типу, а також на людину, яка змінити власне життя, або яка має поперед себе ціль розвитку особистості. Корекцію орієнтуємо на здорові риси особистості, незалежно від ступеню порушення. Орієнтуємося на сьогодення та майбутнє безробітного. Орієнтуємося на коротко- та середньострокову допомогу (до 15 зустрічей).Акцентуємо ціннісний вклад себе як психолога, але відмовляємось від нав'язування окремих поглядів клієнту. Психокорекційний вплив спрямований на зміну поведінки і розвитку особистості. Ми маємо справу з вже сформованими якостями особистості або видами поведінки та повинні вплинути на їх зміну, якщо вони заважають розвитку людини. Визначимо людину, з якою ми маємо справу психокорекційній роботі на робочому місці в системі служби зайнятості. Клієнт психолога служби зайнятості - це нормальна, фізично та психічно здорова людина, в якої в житті виникли проблеми психологічного або поведінкового характеру, і ці проблеми він не може самостійно розрішити і тому йому потрібна допомога. Іноді людина має складності не тільки в психічному житті, але й зі здоров'ям. В цьому разі робота психолога ускладнюється. Обє'ктом корекційного впливу виступають особистість або група.

Розглянемо психокорекційні завдання спеціаліста центру зайнятості, що виникають як питання про те, що потрібно зробити з конкретною людиною.

1) Робота з людиною, яка не може (або не бажає) поступати як всі. Як правило це відбувається в ситуації, коли людина повинна щось робити належним чином, але не робить.

2) Психокорекційні завдання, в основі яких закладені традиційні завдання вітчизняної психології, яка завжди розвивалась в руслі педагогічних ідей про навчання та виховання як особливом впливі. Ці завдання мають в основі індивідуальне навчання як вплив однієї людини на другу. При цьому людина,яка оказує вплив, бере на себе відповідальність: відповідальність людини, яка бажає та повинна здійснити вплив на іншу людину. Для здійснення корекційного впливу потрібне точне знання про те, кому і як потрібно мати соціальний зразок, за для досягнення якого здійснюється вплив на людину. Наприклад, потрібно навчитися розмовляти по телефону з роботодавцем, при цьому виконання вправи є заданим з певним ступенем правдивості.

3) Спеціаліст-психолог повинен вирішувати психокорекційні завдання завдяки побудові зони найближчого розвитку для іншої людини. Для цього потрібно мати достатню кваліфікацію в галузі нейропсихології, тому що вирішуя завдання корекції, потрібно враховувати нейропсихологічні фактори, які обумовлюють успішність людини в тому чи іншому виді діяльності.

4) Людина, на яку скерована психокорекційна робота, повинна знати ціль корекційного впливу, розуміти, чого від неї бажають. Людина повинна уявляти собі можливий результат рішення корекційного завдання, щоб кожне зусілля людини в вирішенні цієї задачи було результативним. Результати корекційної роботи спеціаліста завжди можуть бути оцінені за ступенем досягнення зразка. Доцільним є опис змін, які відбуваються в ході корекційної роботи, крізь частки "не" у дієслів, які відображають будову психічної реальності: не бажав - бажає, не вмів вміє, не розумів - розуміє, не відчував - відчуває. Завдання психокорекційної роботи не включає до себе ситуації болю або захворювання. Це є завданням психотерапії. Завдання психокорекції потрібно розвести з завданням психологічного консультування. Психологічне консультування припускає ситуації, коли людина відчуває душевний біль. У людини відсутні симптоми захворювань. Людина переживає стан виникнення нових якостей психічної реальності, які не відповідають тим структурам, що склалися. Психолог перетворює ситуацію нерозуміння в ситуацію розуміння, або прийняття. Завдання та методи психодіагностики призвані допомогти спеціалісту урозуміти шляхи корекційної роботи. При проведенні психодіагностики психолог ставить перед собою два важливих питання:для чого проводиться дослідження?для кого проводиться дослідження?

3.4 Семінари з техніки пошуку роботи

Семінари з техніки пошуку роботи є дієвою формою роботи з безробітними. Корекція поведінки та психічних станів посилена тим, що:навчання проводиться в невеликих групах 10-15 чол.,спілкування в групі посилює корекційний ефект,навчання передбачає виконання безробітним вправ та завдань,тривалість навчання - 4, 8, 24 години, можливість роботи від зустрічі до зустрічі. Для отримання максимальних результатів навчання безробітних методам пошуку роботи необхідно проводити їх 24 години. Семінари мають за мету навчання вмінню постановки цілей та навчання прийомам їх досягнення.. Вкрай корисним виявляється прийом досягнення малих близьких цілей. Тому що близьки цілі збуджують до діяльності сильніш, чим дальні. На цієї основі будуються всі тренінгі.

В роботі семінару ставлять такі завдання на урозуміння:

1. значення цілі (для чого необхідно досягнення цієї цілі, що це дасть),

2. засоби досягнення цілі (як робити, які методи використовувати),

3. етапи досягнення цілей (проміжні цілі і етапи їх досягнення),

4. можливі тріднощі в досягненні цілі та шляхи їх запобігання,

5 .самоконтроль. Спеціаліст виконує завдання по обертанню зовнішніх вимог во внутрішні цілі.

Існує об'єктивно три типа груп людей:

1. які повністю приймають цілі, які ставляться іншими,

2. які частково приймають такі цілі,

3. які зовсім не приймають цілі інших, а намагаються ставити власні цілі.

При цьому ціль, яку людина ставить самостійно, посилює його мотивацію. Для того, щоб перевести суспільне значущу ціль в індивідуальну ціль клієнта, спеціаліст повинен вирішити такі завдання:щоб ціль відповідала задоволенню потреб особистості,щоб вона являлась етапом або засобом задоволення потреб особистості.

Для того, щоб зовнішня ціль стала внутрішньою необхідно:

1.чітко визначити ціль діяльності загальну та близьку,

2.усвідомити значення діяльності (для чого це необхідно),

3.виокремити засоби досягнення цілі (як це зробити, за допомогою чого),

4.проаналізувати труднощі досягнення цілі та засоби їх подолання,

5.зaбезпечити самоконтроль

Психокорекційний процес на протязі семінару полягає в усвідомленні цілі, за для цього людину підводять до розуміння:

1 .майбутнього результату діяльності,

2.перспектив, які пов'язані з досягненням цілі,

3.побічних наслідків,

4.можливості або неможливості досягнення цілі,

5.ієрархія цілей,

6.відношення цілі до здібностей (легка або складна ціль), відношення цілі до попереднього результату, засоби досягнення цілі.

Для успішної роботи важливо, що клієнт ставить перед собою проміжні цілі та визначає результат діяльності. Можливим шляхом рішення проблем безробітних є розробка та проведення регуляторно-орієнтированого тренінга, в якому після попередньої роботи з клієнтом (роботи по виявленню глибини кризи, круга рефлексних проблем, завдяки чому клієнт включається в співпрацю з психологом) спочатку діагностується самооцінка вмінь саморегуляції, потім його результати повинні співставлятися з характеристиками психологічного обстеження, обговорюватися з клієнтами, потім з урахуванням результатів проведеного аналізу повинна проводитись обробка всього комплексу вмінь саморегуляції в діяльності з пошуку роботи. Тренінгова програма повинна передбачати покрокове відпрацювання функцій саморегуляції, які необхідні в процесі пошуку роботи: постановка цілей, програмування власних дій з окремих критеріїв, обору резервних шляхів пошуку та інше. Важливим аспектом в роботі з групами безробітних повинна бути активізація особистісної саморегуляції: надання допомоги в пошуку нових та відновлення старих цінностей, які несуть в собі позитивне значення. За потрібне є використання технік, які скеровані на оптимізацію емоційного стану, збільшення самоповаги, зниження тривожності та інше. Орієнтувати ці техніки на конкретних учасників групи повинні допомагати результати діагностування в них компонентів суб'єктивного досвіду - психологічна допомога повинна формуватись відповідно особливостям клієнта, а не абстрактно. Крім цього, діагностичні програми, які повинні використовуватися в рамках тренінгової роботи, повинні запускати процеси рефлексії, допомагая людині більш читко усвідомити особистісні можливості рішення ситуації втрати роботи, вміння саморегуляції, сформовані на минулому досвіді, можливості та перепони у оволодінні новою професією та інше. Особливості сформованості суб'єктного досвіду повинні використовуватися з одного боку в цілях забезпечення індивідуального підходу до членів тренінгової групи, а з іншого боку - як основа для додаткової роботи з кожним клієнтом. Таким чином, можливо створення групової форми проведення тренінгу з індивідуальною підготовкою до участі в ньому.

3.5 Психокорекційний тренінг

В процесі тренінгу велика увага приділяється формуванню особистісних якостей безробітних, їх емоціям, почуттям, умінню аналізувати свій досвід. Зміст курсу базується на принципах самоактуалізації особистості та спрямований на виховання у людей шанобливого ставлення до себе і оточуючих, уміння йти на компроміс у потрібній ситуації. Правомірність цього підходу спирається на положення про те, що коли люди не відчувають у собі злагоди, вони переносять свої почуття на взаємини з іншими людьми. Робота в тренінгу переконує учасників, що між думками, почуттями і поведінкою у процесі спілкування існує тісний зв'язок і що емоційні проблеми пов'язані не тільки з певними обставинами, але і з неправильним сприйняттям та розумінням їх. Психологічний тренінг - це гнучка динамічна система, яка дає змогу в процесі роботи здійснювати певні зміни і перестановки вправ. У групі є загальноприйняті правила, яких дотримуються всі:На заняття не можна запізнюватися. Присутні беруть участь у всьому, що відбувається, але участь у тренінгових вправах є добровільною. Принцип «тут і зараз» (говорити тільки про те, що відбувається в групі)Слухати уважно кожного, не перебиваючи, не перешіптуватися між собою. Критикувати або оцінювати не людину, а конкретний вчинок, дію. Бути коректним стосовно одне одного. Тренінгова робота в групах сприяє підвищенню активності і розкриттю учасників, отриманню зворотнього зв'язку від членів групи, створенню атмосфери довіри, щирості і конфіденційності того, що відбувається в групі, розумінню інших і своєї власної особистості.

Тренінг дає змогу:

побудувати адекватну Я-функцію;

усвідомити особистісні переживання;

збудити творчі сили, виявити оригінальність, сформувати здатність розкриватися духовно, виробити гнучкість психічних функцій;набути соціальних навичок і вміння;

адатпуватися до соціального та професійного життя.

Завдання тренінгу зводяться до таких:вивільнення негативних станів;реконструювання та закріплення особистісного Я через процес саморегулювання, самопізнання і самопозбавлення від деструктивних станів;підвищення самооцінки;встановлення позитивних емоційних стосунків з оточуючими.

Під час тренінгових занять вирішуються такі питання:

Навчання безробітних розуміння себе і вміння “бути у злагоді з собою”

Виховання інтересу до оточуючих людей, їх розуміння та співчуття іншим.

Формування терпимості до точки зору співбесідника та соціальної відповідальності за спілкування.

Розвиток адективної оцінної діяльності, спрямованої на аналіз особистої поведінки.

Підвищення рівня самоконтролю і моральної саморегуляції щодо виявів свого емоційного стану в процесі спілкування,

Формування соціально придатних навичок відреагування своєї агресії.

Корекційний тренінг умовно можливо розділити на етапи:

Перший етап - організаційний : комплектується група, виявляються та коригуються мотиви учасників, з'ясовується час та місце занять.

Другий етап - знайомство : керівник повідомляє про основні принципи роботи групи, створює умови для швидкого та кращого знайомства учасників; обговорюються ритуали вітання та прощання в групі.

Третій етап - головна частина тренінгу : виконуються вправи та програються тренінгові ігри.

Четвертий етап - заключна частина: підбиваються загальні підсумки, обговорюються різні питання та побажання на майбутнє.

В процесі роботи тренінгу бажано використовувати музикотерапію. Це засіб підвищення соціальної активності, комунікативних здібностей особистості, її адекватної соціалізації у суспільстві.

Основні аспекти застосування музикотерапії : блокування процесу комунікації із соціальним оточенням, підготовка до застосування психотерапії і релаксації, підтримка при релаксації, аутогенне тренування, подолання тривожних станів, внутрішньої напруги, стресових станів. Можна виділити такі форми групових вправ, як:

а) музично-рухові ігри та вправи. Мета таких занять - стимуляція та концентрація уваги,координація аудіовізуальної, моторної корекції людини, створення умов для комунікації та взаємодії з оточенням;

б) психічна та соматична релаксація за допомогою музики. Ця вправа має три складові : психологічну, музичну і біозвукову. Психологічний вплив здійснюється через яскраву й образну уяву формул самонавіювання, спрямованих на розслаблення м'язів тіла (фрагменти записів голосів пташок, тварин, образи природи і т.д.);

в) рецептивне сприйняття музики. Допомагає зняти внутрішній конфлікт, сприяє стабілізації особистості, активному сприйманню власної особистості. Слухання музики можна поєднувати з одночасним спостереженням пластичного кольорового руху (класичні твори).

3.6 Поради безробітним

Ви залишились без роботи і це турбує Вас. Однак, стан тривалої напруженості, постійної стурбованості небезпечний для здоров'я., бо може призвести до психологічної кризи. Повірте, що Ваше положення зовсім не таке безвихідне, як зараз уявляється. Ви ще декілька разів будете приходити до центру зайнятості, поки наші спеціалісти допоможуть Вам знайти роботу. А поки що... займіться собою і спокійно розберіться в ситуації, в яку сьогодні потрапляють чимало працівників. Можливо Ви вважаєте, що внаслідок безробіття все життя зламане і в ньому нічого не світить, а Ви нікому не потрібні - ні суспільству, ні сім'ї, якщо не можете її утримувати. Це далеко не так. Економічна ситуація щороку залишає без роботи в нашій та інших країнах мільйони людей, які мали значні прибутки. Отже, безробіття не є свідченням Вашої професійної неспроможності, помсти керівника, або того, що Ви невдаха за природою. Як же доцільніше діяти, щоб уникнути стресу? Коли Ви переконаєте себе, що зможете самі справитись з неприємностями, то це нейтралізує шкідливу дію стресу, здатного викликати хвороби, депресію, послабити Вас у боротьбі за виживання.

1. Насамперед, спробуйте докорінно переоцінити своє положення, як людини що в даний час не має роботи. Перестаньте думати про одне й теж - що у Вас не має роботи. Сприймайте це, як факт минулого. Зайві турботи, нервування тільки зашкодять. Побережіть нерви!Ваша ситуація не безвихідна, вона тимчасова. Нарешті з'явилась можливість змінити звичний рутинний спосіб життя. Подумайте над тим, що нова робота, яку при допомозі центру зайнятості неодмінно знайдете, може виявитись навіть кориснішою, цікавішою і на ній для Вас відкриються якісь нові можливості. З часом неприємності забудуться і Ви переконаєтесь, що головне в житті не тимчасова відсутність роботи, а дещо інше. Хай Вас не пригнічує, що Ви поки що без роботи. Ви отримали можливість наблизити до істини Ваші оцінки в житті.

2. Є простий але ефективний спосіб боротьби із стресом. Якщо Ви поки не можете змінити ситуацію, яка Вас непокоїть, змиріться з нею. Чим більше будете хвилюватись,що не маєте роботи, тим більше прирікаєте себе на нові страждання, своєрідне психологічне самокатування. Не робіть цього! Ситуація вимагає зробити вибір, визначивши, що цінніше, дорожче - сьогоднішні тимчасові турботи, чи здоров'я, навіть життя, яке стрес ставить під загрозу. Не драматизуйте положення, в якому опинились. Спробуйте скористатись індійською мудрістю: "Розумний хотів перебудувати світ, мудрий - вирішив перебудувати себе."

3. Відкладіть на деякий час проблему Вашого працевлаштування, переключившись на щось інше. Зробіть собі подарунок, зайнявшись деякий час тільки тим, чим Вам бажається. Це може бути цікаве заняття, на яке раніше не вистачало часу. Завжди є людина, що потребує чиєїсь допомоги. Переключіть енергію на допомогу ближньому, чи дальньому, І Ви не тільки зробите добру справу, а і допоможете собі - вийдете з пасивного стану, активізуєте себе, бо творити добро завжди приємно. Як сказав поет : "Що сховав, те ти втратив. Що віддав -- усе твоє!"Якщо у Вас є бажання, використайте час для навчання, отримання нових знань, навичок. Це знадобиться в пошуках нової сфери діяльності. Не нехтуйте можливістю оволодіти новою професією, на яку є попит на ринку праці. Використовуйте будь-яку можливість для підвищення кваліфікації.

4. Ще і ще раз продумайте питання перепідготовки І можливої зміни професії, якщо робота за попередньою втратила перспективу. Погоджуйтесь на перенавчання, добре зважте, чи підходить Вам нова робота І чи відповідаєте вимогам Ви. При цьому майте на увазі, що наявність кількох професій значно підвищує Вашу конкурентоспороможність на ринку праці.

5. Не послабляйте волі. Мобілізуйте все на боротьбу з труднощами. Не ламайте життєвих звичок, стереотипів поведінки, зберігайте контакти з друзями. Частіше пригадуйте свої успіхи, досягнення в минулому, продумайте, як їх можна було б використати у нинішній ситуації.

6. А тепер, зосередившись, киньте долі виклик і шукайте роботу. Готуйтесь до бесід з новими роботодавцями, збирайте факти на свою користь. Не намагайтесь будь-що знайти рівноцінну роботу. Погоджуйтесь на менш оплачувані роботи, бо в умовах економічної кризи не можна нехтувати ніякими пропозиціями. Не уникайте разових заробітків, громадських робіт. Будьте готові на додаткову роботу. Якщо у Вас є інша професія, активно це використовуйте. Сподіваючись на допомогу центру зайнятості, не втрачайте і власної ініціативи в пошуках роботи. З'ясувавши ситуацію на ринку праці, шукайте роботу системно, а не від випадку до випадку. Складайте плани, схеми пошуку роботи, дотримуйтесь їх. Щоб у майбутньому знову не залежати від роботодавців, спробуйте відкрити якусь власну справу, нехай невелику, але конкурентоздатну. Щасти Вам!

Висновки

1. Психологічна підтримка безробітних, індивідуальний підхід до кожного - один з важливих напрямків роботи профконсультантів - психологів, які працюють в службі зайнятості.

2. Головна задача психолога - консультанта служби зайнятості полягає у тому, щоб знайти і створити для нормального, психічно здорового клієнта умови усвідомлених нешаблоних способів дій, нові цілі для подальшого життя клієнта.

3. Психологічна допомога надається тільки тим, хто її потребує.

4. Семінари з техніки пошуку роботи є дієвою формою роботи з безробітними.

5. Психологічний тренінг сприяє підвищенню активності безробітних, дає змогу набути соціальних навичок і вміння, адаптуватися до соціального та професійного життя.

Загальні висновки

Вивчивши психологічні характеристики осіб, які приймали участь у дослідженні, можна стверджувати, що суб'єктивна ситуація вибору нової професії сприймається людьми як травмуюча та конфліктна. Істотним вважається наявність у більшості безробітних, які тривалий час знаходяться на обліку в центрі зайнятості, признаків тривалої дисгармонії особистості. Це проявляється в різних формах: або це порушення узгодження між фізіологічними системами, або це суперечності між зовнішніми та внутрішніми, особистісними запитами та соціальними вимогами, між потребами і можливостями. Таким чином, те загальне, яке може знижувати стійкість стану в напружених умовах, приводячи до зниження працездатності та адаптації до нових, виникнувших умов, є порушення узгодження між організмом та середовищем. Якщо такий розлад не нейтралізовано утворенням потужних компенсаторних механізмів, то проявляється зовнішній або внутрішній конфлікт, який і може стати безпосередньою причиною погіршення системи адаптації (в рамках міри), а потім і постійної невротизації. Таким чином, виявилось що ситуація вибору нової професії здійснює руйнуючу, травмуючу дію на психіку людини, викликає негативні психічні стани, приводить до втрати смислу загальної активності. Самостійно подолати цю ситуацію більшість безробітних невзмозі, вони потребують психологічної допомоги. Ціллю корекційної роботи в службі зайнятості є допомога клієнту у виявленні неусвідомлених причин тяжких переживань та хворобливих проявів.

Запропонована в дипломній роботі система корекційної роботи дозволяє безробітному:

1. Оптимізувати взаємовідносини з самим собою, навчитися краще орієнтуватися у власному світі (своїх станах, потребах, можливостях);

2. Навчитися бути більш відкритим новому досвіду;

3. Відкрити доступ до своїх потенційних можливостей і навчитися особистим зусиллям сприяти розвитку, що дозволяє вирішувати широкий спектр проблем: особистісне зростання, підвищення стійкості до стресу, вибір оптимальних форм поведінки в складних життєвих ситуаціях. На завершення треба сказати, що тема даної дипломної роботи актуальна, теоретично важлива, крім того має практичне застосування в роботі профконсультанта центру зайнятості. Ситуація втрати роботи для багатьох людей пов'язана з переживанням кризових станів, які обумовлені вимушеною деформацією стиля життя людини, його ціннісних орієнтацій та часто втратою важних життєвих опор. В рамках роботи служби зайнятості за новою технологією обслуговування незайнятого населення існують всі можливості для корекції емоційних станів безробітних. Можлива зміна активності людини, орієнтація активності на пошук роботи, корекція неоптимальних стратегій. Одержані дані дослідження дають нам змогу зробити такі висновки:Вже на першому місяці безробіття безробітні потребують уваги спеціалістів-психологів. Однією з задач служби зайнятості є психологічна реабілітація безробітних та навчання їх навичкам релаксації, технікам, які застосовані на самонавіюванні і т.д. Психокорекція негативних станів безробітних дозволить:проводити певну роботу, направлену на подолання внутрішніх конфліктів та особистісних криз громадян;вирішити питання підвищення соціальної адаптації клієнтів служби зайнятості;сприяти відшуканню внутрішнього потенціалу та особистісного росту безробітних. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів розглянутої нами проблеми. В подальшому слід вдосконалювати методи роботи з безробітними, розробляти та впроваджувати в роботу інші заходи, спрямовані на регуляцію емоційно-вольової сфери безробітних, надавати їм різноманітну інформаційну та психологічну підтримку.

Література

1. Абрамова Г.С. Введение в практическую психологию. - Екатеринбург : Деловая книга, 1995.

2. Абрамова Г.С. Психология в метафорах и образах. - Вологда : Книга, 1994.

3. Адлер А. Наука жить. - К.: Port - Roual, 1997. С. 125.

4. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. - Л., 1968.

5. Анастази А. Дифференциальная психология // Психология индивидульных различий. - М., 1986.

6. Анастази А. Психологичекое тестирование. М., 1982. Кн.1,2.

7. Андреева Г.М. Социальная психология. - М., 1996.

8. Батищева Г.О. Музикотерапія як метод психокорекції // Профилактика і терапія. К., 1996.

9. Берис Б. Неопределенность в нервной системе. - М., 1969.

10. Берн Э. Игры, в которые играют люди… - Минск: Прамеб, 1992.

11. Битянова Н.Р. Психология личностного роста : Практ. Пособие по проведению тренинга личностного роста. - М.: Междунар. пед. академия, 1995.

12. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. - М., 1982.

13. Бондаренко А.Ф. Психологическая помощь : теория и практика. - К.: изд. Укртехпрес, 1997.

14. Василюк Ф.Е. Психология переживания (анализ преодоления критических ситуаций), - М.: Изд. Моск.универс., 1984.

15. Василюк Ф.Е. Уровни построения переживания и методы психологической помощи.// Вопросы психологии. 1990.

16. Вопросы практической психодиагностики и консультирования // Н.Н. Обозов. - Л., 1984.

17. Грановская Р.М. Элементы практической психологии. - Л: Изд. Лен-го ун-та, 1984. 392с.

18. Гримак Л.П. Общение с собой. М., Изд-во политической литературы, 1987.

19. Емельянов Ю.Н. Активное социально-психологическое обучение. - Л., 1985.

20. Ефремцева С.А. Тренинг общения / Под ред. Ю.З. Гильбуха. - К.: Ин-т психологии АПН Украины, 1994.

21. Иванников В.А. Поведение человека в ситуации выбора // Вероятностное прогнозирование в деятельности человека. - М., 1977.

22. Казьмиренко В., Боровский А., Очеретяный В. Социально-психологические проблемы безработицы / «Персонал», 1993, №1.

23. Климов Е.А. Индивидуальный стиль деятельности // Психология индивидуальных различий. - М., 1986.

24. Кон И.С. Категория «Я» в психологии // Самосознание и защитные механизмы личности. - Самара: Изд. Дом «Бахрам - М», 2000. 655с.

25. Кон И.С. Постоянство личности : миф или реальность? Хрестоматия по спихологии / А.В. Петровский. - М., 1987.

26. Курчиков Л.М. Пізнання і невизначеність. -К., 1970.

27. Леви В.Л. Искусство быть другим. - М.: Знание, 1980.-270

28. Левитов Н.Д. Психическое состояние агрессии // Вопросы психологии. - 1972. - № 6.

29. Марасанов Г.И. Социально-психологический тренинг. - М.: Совершенство, 1998. - 208 с.

30. Мартынюк И.О. Проблемы жизненнго самоопределения молодежи. - К.: Наукова думка, 1993.

31. Мельников В.М., Ямпольский Л.Г. Введение в експериментальную психологию личности. - М., 1985.

32. Мольц М.Я. Я - это я, или как стать счастливым : Пер. с англ. / Предисловие В.П.Зинченко, Е.Б. Моргунова.- СПб.: Лениздат, 1992. - 192 с.

33. Неплох Я.М. Человек, познай себя! - М., 1991.

34. Носенко Э.Л. Эмоциональное состояние как опосредующий фактор влияния самооценки на эффективность индивидуальной деятельности // Психолог.журнал. - Т.19. - №1 - 1998.

35. Общая психология / А.В..Петровский. - М., 1986.

36. Пельцман Л. Стрессовые состояния у людей, потерявших работу // «Психологический журнал», 1990, №1.

37. Петренко А. Безопасность в коммуникации делового человека. - М., 1994.

38. Петровская Л.А. Компетентность в общении : соц. - псих. тренинг. - М.: Изд. Моск.универ., 1990.

39. Петровская Л.А. Социально-психологический тренинг как способ оптимизации перцептивных качеств в группе / Межличностное восприятие в группе. М.: МГУ, 1991.- С.270-287.

40. Познай себя и других. Популярные тесты. - М., 1993. 136с.

41. Познай себя и других. Сборник методик. - М., 1992. 127с.

42. Помиткін Е.О. Перетворення : ігрова діагностично-корекційна методика свідомого удосконалення особистості в колективі - К.: ДАККО,1977.-14с.

43. Практикум по экспериментальной и прикладной психологии: Учеб.пособие/ Под ред. А.А. Крылова. - Л.: Издат. Ленинградского ун-та, 1990.- 272с.

44. Профессиональный кодекс этики для психологов.

45. Професиональная ориентация и консультация молодежи. - К.,1988.

46. Пряжников Н.С. Профессиональное и личностное самоопределение. - М., Воронеж: НПО МОДЭК, 1996. - 253с.

47. Психодиагностика. Теория и практика / Общ ред Н.В. Талызиной. М., 1986. 207с.

48. Психология. Словарь / Под общей ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. - М.: Политиздат, 1990. - 494с.

49. Психологические тесты для профотбора и профориентации. Отв. редактор : А.Ф.Кудряшов. - Петрозаводск, 1992.

50. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога. - М., 1996. С 110.

51. Романова Е.С., Гребенников Л.Р. Механизмы психологической защиты. - Мытищи, 1996. 140стр.

52. Рудестам К. Групповая психотерапия. Психокоррекционные группы : теория и практика. Пер.с анг./ Общ.ред. и вступ.ст. Л.П.Петровской. - 2-е изд.- М.: Прогрес, 1993. - 368с.

53. Г.Селье Стресс без дистресса. М., Прогресс, 1979.

54. Сосновникова Ю.Е. Психические состояния человека, их классификация и диагностика. - Горький: Горьков.гос.пед ин-т, 1975. - 118с.

55. Стрес жизни : понять, противостоять, управлять им. СПБ., 1994. 384с.

56. Тарасов В.К. Технология жизни. - СПб.: Политехника,1992. - 64с.

57. Трофімов Ю.Л. Психологія. - К. , 2000.

58. Фрейд З. Тотем и табу. - М.: Изд. политической литературы, 1992.

59. Харин С.С. Искусство психотренинга. Заверши свой гешталь. - Минск: Изд. В.П. Ильин, 1998. - 352 с.

60. ЦзенН.В., Пахомов Ю.В. Психотренинг: игры и упражнения. - М., 1988.

61. Яценко Т.С. Психологічні основи групової психорекції. - К., 1996.

Додаток

Вправи до психокорекційного тренінгу

Вправа 1. “Здраствуй, я радий тебе бачити…” (10-15 хв.)

Учасники тренінгу звертаються по черзі одне до одного, закінчуючи вислів “Здраствуй, я радий тебе бачити…”. Треба сказати щось гарне, приємне, але обов'язково від усього серця, відверто.

Вправа 2. “Релаксація” (10-15 хв.)

Учасники розбиваються на дві групи. Кожна обирає “інструктора з аутогенного тренування”, якому можна довірити керувати процесом м'язової релаксації. Обидві групи розташовуються одна напроти одної, при цьому руки звисають або вільно лежить на підлокітниках чи на колінах. Необхідно добитися максимального розслаблення м'язів рук. Інструктори повинні перевірити, наскільки руки розслаблені. Для цього вони беруть учасника за руку, піднімають її до горизонтального положення та опускають. За характером падіння руки оцінюється ступінь релаксації. У всіх, крім інструкторів, очі заплющені. Вправа виконується під музику.

Вправа 3. “Відверта радість” (20-25 хв.)

Один гравець виходить за двері. Інші діляться на групи по два-три чоловіка. Гравець повертається. Кожна група повинна продемонструвати своє ставлення до нього. Можна робити що завгодно. Не можна тільки розмовляти з ним і торкатися його. А той, хто увійшов, намагається відгадати, яке ставлення до нього демонструє кожна група.

Ефект цієї вправи те тільки в тому, наскільки близький у здогадках основний гравець, але і в тому, наскільки виразно грає кожний учасник.

Вправа 4. “Емоція” (20-25 хв.)

Ця вправа сприяє розвиткові техніки живого образного спілкування, пластичності, емоційності, артистизму.

Група сідає колом. Кожний учасник повинен загадати свою психологічну загадку : за допомогою виразу обличчя, пози, рухів, жестів та деяких нейтральних висловів змалювати задуманий ним емоційний стан, який група повинна відгадати.

Потім психолог заохочує всіх обговорити, наскільки точно кожний учасник упорався із загадкою, які засоби зовнішньої демонстрації свого стану в нього найвиразніші - обличчя, руки, інтонація та ін. Які зовнішньокомуникативні засоби йому необхідно змінити, наприклад, явно директивний голос або тверду поставу.

Вправа 5. “Дзеркало” (15-20 хв.)

Учасники розбиваються на пари. У кожній парі вибирається ведучий, другий - його “дзеркало”. Ведучий спонтанно виконує рухи руками. Другий учасник повинен синхронно повторювати їх (у дзеркальному відображенні).

У цій вправі необхідно звернути увагу на момент виникнення психологічного контакту між гравцями і труднощі, що з'явилися при такій невербальній комунікації. Під час таких вправ учасники відчувають, які індивідуально-психологічні відмінності існують між людьми і як важливо налаштуватися на свого партнера по спілкуванню для того, щоб його правильно зрозуміти і відчути.

Вправа 6. “Сіамські близнюки” (20-25 хв.)

Члени групи діляться на пари. Ведучий пропонує уявити, що вони - одне ціле і, як сіамські близнюки, приросли одне до одного боками. Для цього необхідно міцно обняти партнера за талію і уявити, що в них тільки по одній руці на кожного і три ноги. Необхідний деякий час для того, щоб звикнути до такого стану. Потім ведучий просить “близнюків” виконати якусь дію, наприклад, поїсти і т.п.

Вправа 7. “Скажи приємне” (10-15 хв.)

Кожному учаснику пропонується виявити групі в цілому або окремому її учаснику підтримку, співчуття або симпатію.

Вправа 8. “Зрозумій іншого” (10-15 хв.)

Кожний член групи повинен протягом 2-3 хвилин змалювати настрій одного з партнерів, тобто уявити собі цю людину, відчути її стан, емоції, переживання, і описати на папері. Потім усі нотатки зачитують вголос, а той, чий настрій описували, співвідносить їх зі своїм справжнім станом, підтверджує або ні достовірність проникнення у його внутрішній світ. Обговорення в цьому випадку не потрібне.

Вправа 9. “Головне - другорядне” (25-35 хв.)

Психолог пропонує учасникам на аркуші паперу написати 10-12 справ, які для них у цей час дуже важливі ( на першому місці - найважливіша, на другому - менш важлива і т.д.). Потім запрошує всіх сісти колом, розслабитись і закрити очі. Він говорить : “Спробуйте уявити себе наприкінці життя, вам уже 70-75 років. Ви давно на пенсії, не працюєте, опікуєтесь внуками, домашнім господарством і т.д. Уявіть собі, що з відстані тих літ ви дивитесь у своє сучасне та оцінюєте, що для вас головне, що - другорядне. Наприклад, ви можете думати про те, що багато сил віддавали певній справі, яка потім не мала у вашому житті великого значення, а тільки здавалась дуже важливою.

А тепер візьміть чистий аркуш паперу і напишіть список своїх справ за ступенем значущості для вашого життя в ролі людини, якій уже 70-75 років.

Порівняйте обидва списки. Які справи залишилися для вас важливими, а які втратили свою значущість і чому?

Ця вправа демонструє відмінність між активністю та результативністю життя людини. Високий рівень активності (багато справ, постійна зайнятість, висока інтенсивність спілкування) означає невиконання значущих справ - марнування часу на дрібниці та штучна підтримка внутрішньої напруги через страх щось не встигнути. Необхідно навчитися виокремлювати в житті головне і прагнути будувати свій час та життя так, щоб сили були використані передусім на досягнення основних цілей.

Вправа 10. “Передай своє позитивне ставлення іншим” (10-15 хв.)

Коли вас не задовольняє поведінка інших, з'являється бажання висловитися та навчити “розуму”. Таке ваше бажання можна зрозуміти. Але краще буде передати іншим частину вашого позитивного ставлення.

Коли ви передаєте іншим частину свого позитивного ставлення, утворюється симбіотичний зв'язок. Той, хто отримує, почуває себе краще, але удвічі краще той, хто дає. Це звучить парадоксально, проте ви зберігаєте своє позитивне ставлення, розділяючи його з іншими.

Кожна людина виграє, коли ділиться своїм позитивним ставленням у притаманній їй манері.

Вправа 11. “Новий імідж” (15-20 хв.)

Стверджується, що новий образ допоможе знайти нових друзів.

Будь-які удосконалення потрібно вітати; але новий образ - це не тільки зовнішня оболонка вашого “Я”, це внутрішнє бажання стати кращим. Поліпшуючи зовнішність, ви підтримуєте своє позитивне ставлення. Але важливо не стільки те, що відбувається на поверхні, скільки робота свідомості при цьому.

Термін “комплекс неповноцінності” уже не такий популярний, як раніше. Однак доречно пригадати одне з його визначень : комплекс неповноцінності має місце, коли ви подобаєтеся оточуючим більше, ніж самому собі. Іншими словами, якщо ви створили негативний образ самого себе, то психологічно тим самим себе принизили.

Інколи ви почуваєте себе особистістю, яка не привертає до себе уваги, і вам багато що в собі не подобається - проте це не означає, що ваші друзі думають так само!

Існує зв'язок між позитивним сприйманням себе та позитивним ставленням.

Позитивне ставлення допоможе вам, якщо ви зможете:

признатися собі, що іноді ви справді здаєтеся кращим, ніж є насправді;

постарайтеся підкреслювати виграшні сторони своєї зовнішності - волосся, усмішку, очі;

поліпшити свій стиль одягу.

Вправа 12. “Чуття” (10-15 хв.)

Учасники стають колом ближче одне до одного, беруться за руки. Потримайте руку сусіда і спробуйте, не відвертаючи очей, сконцетруватися на долоні.

Тепер подумайте, що ви можете сказати про емоційний стан людини, яка стоїть поряд? Необхідно обговорити свої почуття. Кожний оцінює роботу колеги за п'ятибальною системою.

Вправа 13. “Самотність ” (10-15 хв.)

Психолог дає завдання : “Згадайте про час, коли Ви були особливо самотніми. Постарайтесь на 1-2 хвилини пережити те почуття знову”.

Після цього учасники обмінюються переживаннями.

У разі необхідності група організовує психологічну підтримку.

Вправа 14. “ Узгодженні дії ” (10-15 хв.)

Члени групи розходяться парами і команді починають імітувати спільну діяльність: різання дров, робота на пожежній помпі, в кузні тощо.

РЕКЛАМА

рефераты НОВОСТИ рефераты
Изменения
Прошла модернизация движка, изменение дизайна и переезд на новый более качественный сервер


рефераты СЧЕТЧИК рефераты

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА
рефераты © 2010 рефераты