Форми вияву психіки, психічні процеси, стани і властивост

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Форми вияву психіки, психічні процеси, стани і властивост

Форми вияву психіки, психічні процеси, стани і властивост

План

Вступ

Відчуття та його види.

1.1 Чутливість як властивість особистості.

Сприймання та його властивості.

2.1 Сприйняття, пам'ять, мислення, відчуття, увага, уявлення

В процесі діяльності проходить пізнання оточуючого світу, тобто його відображення. Найпростіший психічний процес - відчуття, який полягає у відображення окремих властивостей предметів і явищ матеріального світу, що діють у певний момент на відповідні органи чуття людини. Відчуття належать до пізнавальних процесів, оскільки завдяки йому людина пізнає світ. І, дійсно, тому, що люди сліпі від народження, вони ніколи не усвідомлять, що таке червоний чи зелений, синій чи голубий, жовтий чи білий колір; глухі від народження - що таке звук людського голосу, спів птахів, шум водоспаду чи чарівна мелодія скрипки.

Враження, що їх одержує людина, відображуючи об'єктивну дійсність через свої органи чуття чи у процесі розумової діяльності, не зникають безслідно, а фіксуються в мозку і зберігаються в ньому у вигляді образів, уявлень про об'єкти та явища, що сприймалися раніше. У разі потреби набутий досвід може бути відтворений і використаний у діяльності.

Особистість, перебуваючи у бадьорому стані, активно, по-дійовому ставиться до предметів та явищ навколишньої дійсності, до власних переживань: щось сприймає, запам'ятовує, пригадує, про щось думає. У таких випадках вона зосереджує свою свідомість на тому, що сприймає, запам'ятовує, переживає, тобто у цей час вона буває до чогось уважною.

Якби людина була позбавлена відчуттів, вона ніякими іншими шляхами не змогла б пізнавати оточуючий світ і розуміти, що навкруги діється. Ви можете відмітити, що відчуття властиві і тваринам. І це дійсно так, причому деякі тварини мають значно гостріший зір, ніж людина, наприклад - орел, більш володіють нюхом і слухом - собака. Очі комарів розрізняють ультрафіолетові промені, недоступні для неозброєного людського ока. Летючі миші і дельфіни розрізняють ультразвуки, яких не чує людина. Гримуча змія відчуває малі коливання температури - в 0,001 градуса. Але око і вухо людини розрізняє в предметах значно більше, ніж око орла чи вухо собаки, тому що відчуття людини збагачуються її мисленням. Причому, вся історія людства, багатовікова практика людини, доводить, що мозок правильно і точно відображає реально існуючі предмети і явища. Отже, відчуття - це відображення реально існуючих властивостей предметів і явищ.

1.Відчуття та його види

Відчуття, що виникають у людини, можна поділити на 3 групи:

до 1-ї належать: Відчуття, які викликають збудження органів чуттів, розміщених на поверхні нашого тіла. І ці відчуття також відображають властивості предметів, що перебувають поза нами: до них належать відчуття зорові, слухові, нюхові, смакові, шкірні і дотикові.

Коротко зупинимось на характеристиці кожного із них. І так, зорові - це відчуття світла і кольору - відіграють провідну роль в пізнанні людиною навколишнього світу. Вчені встановили, що від 80 до 90% інформації про навколишній світ поступає в мозок через зоровий аналізатор. Завдяки зоровим відчуттям, ми пізнаємо форму і колір предметів, їх розміри, об'єм, віддаленість від нас. Зорові відчуття допомагають нам орієнтуватись у просторі, координувати рухи. З допомогою зору людина вчиться читати і писати. Книги, кінофільми, театр, телебачення розкривають нам цілий світ. Невипадково великий винахідник Гельмгольц вважав, що із всіх органів відчуттів, людське око - найкращий дар і прекрасний витвір творчих сил природи.

Є випадки, коли порушується нормальне відчуття кольору. Причини різні: спадковість, захворювання ока чи його травма. Частіше всього зустрічається червоно-зелена сліпота - називається дальтонізмом (по імені Дальтона, який вперше описав це явище). Такі люди сприймають ці два кольори як грязно-жовтий. Це серйозний недолік, який слід враховувати і при виборі професії. Дальтоніки не можуть бути шофери, льотчики. Художники, живописці.

Слухові відчуття. Вони також мають велике значення в житті людини. Адже завдяки їм ми чуємо мову, маємо змогу спілкуватися з іншими людьми. Подразником, який викликає слухові відчуття, є звукові хвилі, тобто коливання повітря, що розходиться вусі боки від тіла, яке звучить. Ці звукові хвилі діють на слуховий аналізатор, рецептором якого є кортіїв орган вуха. Усередині нашого вуха є мембрана. Звукова хвиля доходить до неї, збуджує і це збудження передається у мозок. В результаті виникає відчуття слуху. Всі слухові відчуття можна поділити на 3 групи: мовні, музикальні і шумові. Музичні звуки - спів і звуки більшості музичних інструментів, приклад шумових відчуттів - шум мотора, гуркіт потяга, тріск друкувальної машини. В звуках мови поєднуються музичні звуки (голосні) і шумові (приголосні).

Нюхові відчуття. Вони дають змогу нам дістати задоволення від приємних запахів (квітів, парфумів), а також уникнути шкідливих для здоров'я, наприклад - несвіжих продуктів. Подразники цих відчуттів - це частинки пахучих речовин, які поширюються в повітрі і попадають на слизову оболонку носової порожнини, де є нюхові клітини.

Смакові відчуття. Їхні подразники - це частки речовин, які потрапили нам до рота і діють на нервові закінчення, що містяться на поверхні язика, горла, піднебіння і у надгортаннику. Смакові відчуття мають 4 основні різновиди: відчуття солодкого, кислого, солоного і гіркого. Велике значення для повноти відчуття має нюх. Без нього різна їжа може здаватись однаковою на смак.

Шкірні відчуття. Через шкіру, слизові оболонки рота й носа ми дістаємо тактильні відчуття, відчуття тепла, холоду, болю. Для кожного з цих видів відчуттів у шкірі і слизових оболонках є особливі точки, що відчувають точки дотику, точки тепла, холоду й болю. Їх дуже багато, так у 250 000 точок сприймається лише холод, а в 30 000 точок - лише тепло.

Дотикові відчуття. Вони є комплексними, бо в них поєднуються тактильні і рухові відчуття, виникають вони під час обмацування предмета рухомою рукою чи іншою частиною тіла.

2-га група відчуттів.

Органічні. До них належать відчуття голоду, спраги, насичення, болю у внутрішніх органах тіла, нудоти. Ці відчуття попереджають про порушення нормальної діяльності яких-небудь внутрішніх органів (внаслідок хвороби, перевтоми). Звичайно, коли ми здорові, ситі й перебуваємо у спокійному стані, то майже не маємо органічних відчуттів.

3-тя група відчуттів.

Рухові або кінестетичні відчуття. Вони подають відомості про рухи, які ми робимо. Кожна людина, навіть заплющивши очі, відчуває, в якому стані її рука, нога чи інша частина тіла. Рецептори рухових відчуттів знаходяться в м'язах.

Відчуття рівноваги. Вони сигналізують про рух і положення в просторі голови, а отже, й усього тіла. Рецептори містяться у внутрішньому вусі. Порушення нормальної діяльності цих органів спричиняє неприємний стан (запаморочення голови).

Вібраційні відчуття. Подають відомості про коливання (вібрації) предметів. Подразник для них - це коливання речей і повітря, які вловлюються всією поверхнею тіла.

1.1Чутливість як властивість особистості

Здатність мати відчуття розвинена у людей різною мірою. Чутливість аналізаторів залежить від природних якостей (люди не народжуються з абсолютно однаковими слуховими, зоровими та іншими аналізаторами), а також від тієї діяльності, якою людина займається. Тому чутливість - одна з властивостей особистості. Тривалі заняття роботою, що вимагає особливої гостроти відчуттів, підвищує чутливість. Якщо звичайно люди можуть розрізняти лише кілька відтінків чорного кольору, то деякі працівники текстильної промисловості добре розрізняють біля 60 відтінків. Музиканти чудово розрізняють звуки за висотою тону. Людей, позбавлених якого-небудь виду чутливості, її недостача компенсується (замінюється) діяльністю інших органів чуттів. Так, у сліпих дуже розвинуті слух, нюх і дотик. За допомогою дотику сліпі читають опуклий текст. За звуком кроків і за запахом вони визначають, хто зайшов до кімнати. У людей із вадами зору і слуху особливого значення набуває нюх, вібраційні відчуття. Завдяки ним деякі глухі “слухають” гру на фортепіано, поклавши на нього руку.

2.Сприймання та його властивості

Сприймання (восприятие).

Поняття.

Спостереження.

Сприйняття простору і часу.

Ілюзії.

Особливості сприйняття як властивості особистості.

В оточуючому нас світі існують не окремі властивості самі по собі, а предмети, речі, явища; не звуки, а предмети і явища, які видають звуки; не світло, а предмети, які світяться; не запахи, а предмети, що пахнуть. Тому на основі відчуттів повинен бути пізнавальний процес більш високого рівня, як процес відображення в цілому, в єдності цих якостей, інакше пізнання світу буде неможливим. Таким процесом і є сприйняття. Психічний процес, який полягає у відображенні предметів і явищ, що діють у певний момент на органи чуттів називається СПРИЙНЯТТЯМ. При сприйнятті відбувається узгоджена діяльність кількох аналізаторів, реакція організму у відповідь на цілий комплекс подразників. Так, коли ми сприймаємо, наприклад, троянду, то одночасно бачимо красиву форму і чудове забарвлення , нюхаємо, вдихаючи приємний аромат; обережно доторкнувшись до квітки, відчуваємо через дотик ніжну м'якість її пелюсток. Усі ці окремі відчуття сполучаються в корі мозку разом в єдиний комплекс. Крім того, ми впізнаємо в цьому предметі троянду, тобто тут мають місце і процеси пам'яті. Запах квітки приносить нам задоволення, виникає приємне почуття. Нарешті, в процесі сприйняття включається мислення, ми, якщо знаємо сорти троянд, можемо думати, до якого належить ця квітка, яку ми в даний момент сприймаємо.

Залежно від того, який аналізатор переважає при сприйнятті розрізняють зорові, слухові, смакові, нюхові, кінестетичні (рухові). Сприйняття, що проводиться планомірно, систематично з певною метою над СПОСТЕРЕЖЕННЯМ. Уміння спостерігати дає змогу більш точно сприймати предмети, краще розуміти людей, підмічаючи їхні зовнішні особливості і внутрішні психічні якості. Це все дає змогу більш правильно діяти, розумніше реагувати на ті впливи, які справляє на нас зовнішнє середовище.

Сприйняття простору і часу. Усі предмети матеріального світу, який оточує нас, перебувають у просторі, займають у ньому певне місце, мають величину, об'єм і форму, розташовані на тій чи іншій відстані від нас та від інших предметів. Відображення у нашій свідомості цих просторових властивостей (величини, об'єму, форми) предметів називається сприйняттям простору. Крім того, предмети матеріального світу, перебувають у русі і змінюються. Ці зміни і рухи відбуваються протягом якогось часу. Відображення у свідомості людини послідовності і тривалості рухів і змін предметів називається сприйняттям часу.

Ілюзії. Сприйняття не завжди дає абсолютно вірні уявлення про предмети навколишнього життя.Ось таке неправильне, викривлене, перекручене сприйняття називається ілюзією. Це рідке явище. Наприклад: чайна ложечка, опущена в стакан з водою, здається переломленою, але, вийнявши з води, переконуємося в її цілісності. Отож, практика дає можливість встановити, де помилкове сприймання, а де дійсне, справжнє.

Особливості сприйняття як властивість особистості.

Люди відрізняються один від одного за здатністю спостерігати навколишній світ. Одні вміють спостерігати, у них є риса, яка називається спостережливістю, інші - не мають цієї якості. Спостережливість виявляється не лише тоді, коли людина ставить собі за мету що-небудь спостерігати, а й у звичайних умовах. Спостережливість як риса особистості потрібна у будь-якому виді діяльності. Одні люди краще підмічають те, що стосується матеріальних предметів (якість речі, матеріалу, з якого вона виготовлена) побачать її достоїнства і вади. Це так звана предметна спостережливість. Інші добре помічають психічні властивості особистості. Непогано знають внутрішній світ людини. У цих людей розвинута психологічна спостережливість. Дуже добре. Коли людина має обидва види спостережливості. Від цієї якості особистості великою мірою залежить успіх художника і письменника, які постійно накопичують матеріал спостережень для своєї творчої роботи.

Сприйняття простору. У взаємодії людини з навколишнім середовищем спостереження простору має велике значення. Воно є обов'язковою умовою її орієнтування в цьому середовищі. У процесі сприйняття простору розрізняють спостереження величини, форми, об'ємності і віддаленості предметів.

Сприйняття часу, руху - це відображення зміни положення, яке об'єкти займають у просторі.

Якщо людина систематично вправляється в спостереженні, удосконалює культуру спостереження, то у неї розвивається така якість як спостережливість - це вміння підмічати характерні, але мало помітні особливості предметів і явищ.

Індивідуальні особливості спостереження. Сприймає і спостерігає кожна людина конкретно, по-своєму. Індивідуальний характер сприйняття та спостереження може проявлятись в динаміці, точності, глибині і в особливостях емоційного забарвлення.

2.1 Сприйняття пам'ять, мислення, відчуття. Увага. Уявлення

Емоції і почуття - це психічні форми переживання людини. Вони виявляють ставлення особистості до світу, власне до себе і виконують сигнальну, оцінкову та регулятивну функції.

Емоція - це безпосереднє, тимчасове переживання якогось постійного почуття (наприклад почуття насолоди на талановито поставленому спектаклі). Це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності.

Почуття - це специфічні людські узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції - радість, любов, гордість або сум, гнів.

Почуття пов'язані не тільки з потребами, а й із знаннями людини і визначають спрямованість особистості.

Вольові якості особистості

Воля - це психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей.

Воля виявляється у своєрідному зусиллі, у внутрішньому напруженні, яке переживає людина, переборюючи внутрішні та зовнішні труднощі, у прагненні до дій або у стримуванні себе.

Сукупність позитивних якостей волі зумовлює її силу волі.

Самовладання, мужність, дисциплінованість, рішучість, витривалість, наполегливість - характеризують силу волі.

Наполегливість слід відрізняти від упертості - це необдуманий, нічим не виправданий прояв волі, який полягає на своєму недоцільному бажанні, незважаючи на обставини.

Відсутність самовладання робить людину нестриманою, імпульсивною. Своєрідним проявом безвілля є конфортність - людина піддається тиску, впливу інших, не обстоює своєї позиції.

4.Увага та її характеристика

Проблема психологіі здібностей завжди перебувала в центрі уваги вітчизняних і зарубіжних психологів. Це одна із найважливіших і найактуальніших проблем виховання. Вона хвилює батьків, вчителів і, звичайно, самих учнів.

Здібності - індивідуально-психологічні особливості, які є суб'єктивними умовами успішного здійснення певного виду діяльності. Здібності не зводяться до наявності у індивіда знань, умінь, навичок. Вони проявляються в швидкості, глибині і міцності оволодівання засобами і прийомами діяльності. У вивченні здібностей виділяють три основні проблеми: походження і природа здібностей, типи і діагностика окремих видів здібностей, закономірності і формування здібностей. Значний внесок у вивчення здібностей вніс Б. М. Теплов.

Здібності тісно пов'язані з загальною спрямованістю особистості В. Е. Чудновський зазначає, що співвідношення спрямованості особистості і рівня здібностей неоднозначне: високий рівень здібностей суттєво впливає на стиль поведінки і формування особистості. Ще більшого значення набуває той факт, що розвиток здібностей суттєво визначається умовами виховання, особливостями сформованості особистості, її спрямованістю, яка або сприяє розкриттю здібностей або, навпаки, призводить до того, що здібності не реалізуються. В основі однакових досягнень при виконанні якоїсь діяльності можуть лежати різні здібності, водночас одна і та ж здібність може бути умовою успіху різних видів діяльності. Це забезпечує можливості широкої компенсації здібностей. Одним із важливих моментів у процесі навчання і виховання є питання про сензитивні періоди, найбільш сприятливі для становлення тих чи інших здібностей.

Вихідною передумовою для розвитку здібностей є ті природні задатки. з якими дитина з'являється на світ. Разом з тим біологічно успадковані властивості людини не визначають й здібностей. Мозок концентрує в собі не ті чи інші специфічні людські здібності, а лише здатність до формування цих здібностей (С.Л. Рубінштейн).

Рівень розвитку здібностей залежить: 1) від якостей знань і умінь, від міри їх об'єднання в єдине ціле; 2) від природних задатків людини, якості природних нервових механізмів елементарної психічної діяльності; 3) від більшої чи меншої "тренованості" самих мозкових структур, які беруть участь у здійсненні пізнавальних і психомоторних процесів (Б.І. Додонов).

Задатки - спадкові властивості периферичного і центрального нерві чого апарату - є суттєвими передумовами здібностей людини, але вони їх лише обумовлюють. Від задатків до здібностей - в цьому і проявляється шлях розвитку особистості. Розвиваючись від задатків, здібності є функцією розвитку індивіда, в які задатки входять як передумови, як вихідний момент. Задатки багатозначні, вони можуть розвиватися в різних напрямках; перетворюючись у різні здібності. Будучи передумовою успішного ходу діяльності людини, її здібності тією чи іншою мірою є продуктом діяльності. В цьому і проявляється кругова залежність здібностей людини і її діяльності.

Задатки бувають різних видів. Одні з них не визначають ні змісту здібностей, ні рівня можливих досягнень; їх значення обмежується тим, що вони лише надають своєрідності процесу розвитку здібностей, полегшують або утруднюють їхній розвиток. До цієї категорії задатків можна віднести, наприклад, типологічні властивості нервової системи. Інші задатки впливають на їх змістовний бік.

Тільки за умови хороших задатків здібності можуть розвиватися дуже швидко навіть у несприятливих життєвих обставинах. Однак навіть хороші задатки самі по собі автоматично не забезпечують високих досягнень. З іншого боку, і при відсутності хороших задатків (але не при їхній повній відсутності) людина може за певних умов досягнути значних успіхів у відповідній діяльності. Труднощі багатьох невстигаючих учнів не є наслідком їхньої розумової або фізичної неповноцінності, а швидше результат їхніх уявлень про себе як про нездібних до серйозного навчання. "Ніщо так не сприяє успіху, як впевненість у ньому, і ніщо не передбачає невдачу, як свідоме її чекання" (В, Берне).

Нахили і здібності нерідко збігаються, що можна пояснити індивідуальними проявами активності і саморегуляції особистості, які є основними психологічними передумовами розвитку як нахилів, так і здібностей. В одних випадках активність виступає як "надмір енергії", дає змогу безпосередньо, без особливих зусиль, витримувати значне нервово-психічне навантаження. Активність іншого напрямку - плануючого характеру - спирається на довільність: вона проявляється вибірково і найбільш ефективна в тих видах діяльності, які не потребують швидких реакцій, протікають у спокійних умовах.

Активність дошкільників проявляється безпосередньо в діях, у прагненні говорити. Дитячі бажання сприяють загальному психічному розвитку, а в деяких дітей вони стають початком або показником їхніх майбутніх індивідуальних особливостей.

Молодший шкільний вік приносить з собою якісно новий рівень свідомої і внутрішньо регульованої поведінки. Це означає формування таких рис активності і її саморегуляції, які необхідні для подальшого формування нахилів.

Фактор часу, завдання оволодівання часом безпосередньо пов'язано з проблемою здібностей. Насамперед це швидкість виконання певної діяльності. У міру формування вмінь і навичок дії здійснюються дедалі чіткіше, якісніше і швидше. В швидкості набуття таких навичок і проявляються здібності. Природна повільність і рухливість можуть дати початок формуванню різних індивідуальних стилів діяльності в межах яких і розвиваються здібності.

Другий аспект оволодівання часом: оволодівання часом певного етапу життя; а на більш високому рівні - оволодівання часовою перспективою, Оволодівання часом - це насамперед уміння створити перспективу свого майбутнього, планувати його, бачити себе в майбутньому, працювати над реалізацією цих уявлень, прагнути до самовдосконалення, В дослідженнях останніх років підкреслюється, що наявність чіткої і усвідомленої життєвої перспективи дає людині стимули до творчості.

Отже, здібності - це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовами успішного здійснення конкретної діяльності, проявляються у відмінностях у динаміці оволодіння необхідними для неї знаннями, уміннями, навиками.

Здібності характеризуються як індивідуально-психологічні особливості, тобто такі якості, якими відрізняються люди між собою. Ось чому, коли говоримо про здібності, необхідно охарактеризувати ці відмінності. Вони можуть бути якісними і кількісними.

Кількісна характеристика здібностей. Кількісні виміри здібностей характеризують міру вираженості. Найбільш поширеною формою оцінки міри вираженості здібностей є тести. Тільки в останні два десятиліття вітчизняні психологи зайнялися систематичною розробкою оригінальних тестів, а також адаптацією зарубіжних. Здібності вивчалися такими зарубіжними психологами, як Кеттел, Спірмен, Біне, Айзенк, Равен, Векслер, Терстоун та ін. При дослідженні здібностей використовують систему тестів, які поступово ускладнюються, що одерж.ало назву батереї тестів (тести досягнень, тести інтелекту, тести креативності).

Здібності людей поділяють на види передусім за змістом і характером їх діяльності, в яких вони виявляються. Розрізняють загальні і спеціальні здібності.

Загальними називають здібності людини, що тією чи іншою мірою виявляються у всіх видах її діяльності. Такими є здібності до навчання, загальні розумові здібності людини, її здібності до праці. Вони спираються на загальні вміння, необхідні в кожній галузі діяльності, зокрема такі, як уміння усвідомлювати завдання, планувати і організовувати їх виконання, використовувати наявні в досвіді людини засоби для їх виконання, розкривати зв'язки і відношення тих речей, яких стосується діяльність, оволодіти новими прийомами роботи, переборювати труднощі на шляху до мети.

Під спеціальними здібностями розуміють здібності; що виразно виявляються в окремих спеціальних галузях діяльності (наприклад, сценічній, музичній, спортивній та ін.). Використовуючи це розрізнення загальних і спеціальних здібностей, треба його правильно розуміти. По суті, тут йдеться про загальні і спеціальні сторони в здібностях людини, які існують у взаємозв'язку.

Загальні здібності виявляються в спеціальних, тобто здібностях до якоїсь певної, конкретної діяльності. З розвитком спеціальних здібностей розвиваються і загальні їх сторони. Високі спеціальні здібності в своїй основі мають достатній рівень розвитку загальних здібностей. Так, високі поетичні, музичні, артистичні, технічні та інші здібності завжди спитаються на високий рівень загальних розумових здібностей. Разом з тим при одному й тому ж приблизно рівні розвитку загальних здібностей люди різняться часто своїми спеціальними здібностями. Учні, що мають загальні високі здібності до навчання, часто виявляють їх однаковою мірою у навчанні з усіх шкільних предметів. Водночас бувають випадки, коди одні з них виявляються особливо здібними до малювання, другі - до музики, треті - до технічного конструювання.

Серед значних людей е немало діячів, які відзначалися різностороннім розвитком їхніх загальних і спеціальних здібностей (Гоголь, Шопен, Шевченко, Бородін і ін.).

Кожна здібність має свою структуру, в ній розрізняють головні провідні допоміжні властивості. Так, наприклад, провідними властивостями в літературних здібностях є особливості творчої уяви і мислення; яскраві наочні образи пам'яті: розвиток естетичних почуттів; чуття мови; в математичних - вміння узагальнювати; гнучкість процесів мислення; легкий перехід від прямого до зворотного ходу думки; у педагогічних - педагогічний такт, спостережливість; любов до дітей; потреба в передаванні знань; у художніх- особливості творчої уяви і мислення; властивості зорової пам'яті, що сприяють створенню і збереженню яскравих образів; розвиток естетичних почуттів, що проявляються в емоційному ставленні до сприйнятого; вольові якості особистості, ідо забезпечують перетворення задуму в дійсність.

Специфічні і шляхи розвитку спеціальних здібностей. Так, наприклад, раніше від інших проявляються здібності в музиці, математиці. Виділяють такі рівні здібностей: репродуктивний (забезпечує високе вміння засвоювати знання, оволодівати діяльністю); творчий (забезпечує створення нового, оригінального). Слід, однак, враховувати, що всяка репродуктивна діяльність включає елементи творчості, а творча діяльність включає і репродуктивну, без якої вона неможлива.

Приналежність особистості до одного із трьох людських типів: "художнього", "мислительного" і "проміжного" (за термінологією І.П. Павлова) визначає значною мірою їхні особливості здібностей.

Відносна перевага першої сигнальної системи в психічній діяльності людини характеризує художній тип, відносна перевага другої сигнальної системи - мислительний тип, однакова їх наявність - середній тип людей. '-:* відмінності в сучасній науці пов'язуються з функціями лівої (словесно-логічний тип) і правої (образний тип) півкуль головного мозку -

Для художнього типу властива яскравість образів, для мислительного типу - перевага абстракцій, логічних конструкцій. У однієї і тієї ж людини можуть бути різні здібності, але одна з них більш значуща , ніж інші. З іншого боку , у різних людей спостерігаються одні і ті ж здібності, але розрізняються між собою за рівнем розвитку.

Поняття обдарованості не дістало загальновизнаного визначення. Найбільш поширеним є визначення Штерна. Він формулює його так:

'"Обдарованість - це загальна здібність індивіда свідомо орієнтувати своє мислення на нові вимоги: це загальна здатність психіки пристосовуватися до нових завдань і умов життя". Аналогічне визначення дають Клапаред, Герстон та інші автори. Воно знайшло своїх критиків: Спірмен, який спрямував свої заперечення проти "пристосування" і проти теологічності штернівського визначення. Але визначення, дане Штерном, є показовим для сучасного трактування проблеми обдарованості.

Обдарованість - це ніби дар, який людина одержує, щось природне; спадково зумовлене. Обдарованість є функцією всієї системи, умов в її єдності, функцією особистості. Вона залежить від усієї історії особистості і тому проявляється на різних етапах її розвитку. Обдарованість означає внутрішні можливості розвитку особистості, які співвідносяться з умовами її розвитку. Природні задатки організму самі по собі не визначають однозначно обдарованості людини. Вони входять дише невід'ємним компонентом в ту систему умов, які визначають розвиток особистості, визначають і її обдарованість. Обдарованість виражає внутрішні можливості розвитку не організму як такого, а особистості. Вона обумовлена всією її історією і проявляється на різних етапах її розвитку. Однак якщо обдарованість виражає внутрішні особливості особистості, то до неї повною мірою можна віднести основне положення, що визначає психологічну концепцію; внутрішнє завжди опосередковане зовнішнім і невіддільне від нього, Обдарованість визначається лише через свою співвіднесеність з умовами, в яких відбувається конкретна діяльність людини. Вона виражає внутрішні дані і можливості людини, тобто внутрішні психологічні умови діяльності в їх співвіднесенні з вимогами, які ставить ця діяльність. Тому для динаміки "обдарованості", або розумового розвитку, особливо суттєвого значення набуває співвіднесення рівня вимог, поставлених діяльністю, в яку включена людина, зокрема, рівня вимог, які ставить для учня програма класу. Щоб стимулювати розвиток, ці вимоги мають бути досить високими, але не дуже важкими.

С.Л. Рубінштейн виділяє спеціальну обдарованість, яка включає в себе співвіднесення внутрішніх психічних умов з вимогами спеціальних видів діяльності. Це співвіднесення обдарованості з конкретною діяльністю є не тільки абстрактним, а й реальним зв'язком, що зумовлює формування обдарованості. Спеціальні здібності визначаються через ставлення до окремих спеціальних діяльностей. У середині тих чи інших спеціальних здібностей проявляється загальна обдарованість індивіда, що співвідноситься з більш загальними умовами провідних форм людської діяльності.

У літературі, присвяченій проблемі обдарованості, питання про загальну і спеціальну обдарованість є найбільш дискусійним.

Спірмен (Spearman), захищаючи положення про існування загальної обдарованості, при цьому в своїй теорії "двох факторів" розглядає її як "загальну обдарованість" (general ability), або як "загальний фактор" (general factor), поряд із спеціальними здібностями. Існування загальної обдарованості визнає також Штерн, Мейман, П'єрон та ін. Найбільш рішучим опонентом її є Циген, Торндайк, тобто представники асоціативного погляду. Загальної здібності інтелекту, або обдарованості, не існує, як стверджує Циген. Під назвою обдарованість доцільно розуміти ряд певних інтелектуальних задатків, пам'ять з її численними підвидами, утворення понять і так зване "комбінування". Обдарованість, таким чином, розкладається на особливості ряду функцій. Існують не тільки спеціальні здібності, але й загальна обдарованість у спеціальних здібностях (С.Л. Рубінштейн). При визначенні обдарованості досягнутий рівень чи результат розвитку повинен братися відповідно до умов розвитку.

Для визначення обдарованості Штерн увів поняття IQ - інтелектуального коефіцієнту. Він визначається співвідношенням розумового віку до паспортного. Це спроба визначити не просто рівень, а й темп розвитку. Однак, посуті, найвищий коефіцієнт встановлює лише рівень розвитку досягнутий на конкретному етапі розвитку. Разом з тим практичне значення визначення обдарованості полягає в тому, щоб мати змогу прогнозувати подальший розвиток, притому у співвіднесенні з умовами розвитку.

Б.Г. Ананьєв розглядаю чи проблему здібностей і обдарованості зазначає, що проблема об'єднує два основних розділи психологічної науки - розділ про психічні процеси і розділ психічних властивостей особистості.

У психологічному вченні про особистість здібності і обдарованість і вступають як важливі складові частки загальної структури особистості, пов'язані з характером і темпераментом, спрямованістю індивідуально-психічного розвитку особистості в процесі її виховання і суспільно-практичної діяльності. Такий підхід виражається в дослідженнях індивідуально-психічних відмінностей і особливостей, природною основою яких є тип нервової системи і спеціальні типи вищої нервової діяльності людини. Спеціальні здібності визначаються тими об'єктивними вимогами, які ставить перед людиною певна галузь виробництва, культури, мистецтва і т.ін. Кожна спеціальна здібність являє собою синтез певних властивостей особистості, що складають її готовність до активної і продуктивної діяльності. Здібності не тільки проявляються, але й формуються в діяльності. Спеціальні здібності є продуктом розвитку спеціальних вадів діяльності, які мають провідне значення в загальному розвитку особистості. продуктом загального розвитку є обдарованість, яку С.Л. Рубінштейн називає "загальною здібністю ". Таким чином, за питанням про співвідношення обдарованості і спеціальних здібностей стоїть ще більш фундаментальна проблема - проблема співвіднесення загального і спеціального розвитку, що особливо важливо для дитячої педагогічної психології. В генетичному плані співвіднесення між загальним і спеціальним розвитком, а відповідно - між обдарованістю і спеціальними здібностями, з віком змінюються. Але як би не оцінювався цей взаємозв'язок, кожне з цих психологічних понять є правомірним, а також виявляється їх відносний характер, оскільки спеціальні здібності пов'язані як генетично, так і структурно з обдарованістю, а обдарованість конкретно проявляється в спеціальних здібностях і розвивається в них (Б.Г. Ананьев).

Б.М. Теплов розглядає поняття обдарованості як якісно своєрідне поєднання здібностей, від яких залежить можливість досягнення більшого або меншого успіху у виконанні тієї чи іншої діяльності. Розуміння обдарованості суттєво залежить від того, яка цінність надається тим чи іншим видам діяльності і що розуміється під успішним виконанням кожної конкретної діяльності. Вчений зазначає, що згідно з традицією, поняття обдарованості розглядається головним чином як поняття кількісне, якісний підхід до обдарованості обмежується тим, що з'ясовується про яку обдарованість йдеться: про так звану загальну обдарованість чи спеціальну. Щодо кожного із видів спеціальної обдарованості питання ставиться, наскільки велика ця обдарованість у тієї чи іншої людини; який її рівень. Теоретичним виявом такого кількісного підходу до проблеми обдарованості є теорія Спірмена, згідно з якою "розумова обдарованість" визначається кількістю "розумової енергії".

Б .М. Теплов розглядає проблему обдарованості насамперед як якісну, а не кількісну- Важливо, що різні люди мають різну обдарованість і різні здібності, які відрізняються не в кількісному, а в якісному відношенні. Якісні відмінності обдарованості виражаються не тільки в тому, що одна людина обдарована в одній галузі, а в іншій - в другій. Якісні відмінності обдарованості виражаються в рівні сформованості обдарованості. Пошук у здібностях якісних відмінностей - важливе завдання психології. Дослідження обдарованості не в ранжуванні людей за висотою їх обдарованості, а у встановленні способів наукового аналізу якісних особливостей обдарованості і здібностей. Основне питання не в тому, наскільки обдарована чи здібна конкретна людина, а в тому, яка обдарованість, які здібності цієї людини.

Талант - вищий рівень здібностей людини до певної діяльності А.В. Петровський зазначає, що талант - це поєднання здібностей, які дають людині змогу успішно, самостійно і оригінальне виконати якусь складну трудову діяльність.

Талант (від грец. talanton - спочатку вага, міра, потім в переносному значенні - рівень здібностей) - високий рівень розвитку здібностей, насамперед спеціальних. Сукупність здібностей, що дають змогу одержати продукт діяльності, який відрізняється новизною, високим рівнем досконалості і суспільною значимістю. Вже в дитячому віці можуть проявитися перші ознаки таланту в галузі музики, малювання та інших видів, нерідко рано проявляється талант до діяльності в галузі математики, лінгвістики, техніки. Разом з тим талант може проявитись і в більш пізні роки. Формування і розвиток таланту значною мірою залежить від суспільно-історичних умов життя і діяльності людини. Талант може проявитися в усіх сферах людської праці: в організаторській і педагогічній діяльності, в науці, техніці, в найрізноманітніших видах виробництва. Для розвитку таланту велике значення має працьовитість і наполегливість. Для талановитих людей характерна потреба в заняттях певним видом діяльності, яка часом проявляється у пристрасті до обраної справи.

Поєднання здібностей, які є основою таланту, в кожному випадку буває особливим, властивим тільки певній особистості.

Про наявність таланту слід робити висновок за результатами діяльності людини які мають відрізнятися принциповою новизною, оригінальністю підходу Талант людини спрямований потребою в творчості.

Геніальність - вищий рівень творчих проявів особистості, виражається в творчості, що має історичне значення для життя суспільства. Геній образно кажучи, створює нову епоху в своїй галузі знань. Для генія характерні творча продуктивність, оволодівання культурною спад-шиною минулого і разом з тим рішуче долання старих норм і традицій. Геніальна особистість своєю творчою діяльністю сприяє прогресивному розвитку суспільства.

Висновок

Кожна здібність людини є складною її властивістю. Являючи собою внутрішню можливість людини впоратися з тими вимогами, що Їх ставить певна діяльність. Вона спирається на ряд інших властивостей. До них треба насамперед віднести її життєвий досвід, надбані нею знання, вміння і навички. Здібна та людина, яка може розв'язати і розв'язує завдання, а може та людина, яка вміє, володіє засобами, необхідними для їхнього розв'язання, технікою роботи в тій чи іншій галузі. Здібності людини спираються на наявні у неї знання, вміння і навички, на ті системи тимчасових нервових зв'язків, що лежать в їх основі. Вони розвиваються в процесі формування цих зв'язків, набування людиною знань, умінь і навичок.

Г.С. Костюк зазначає, що здібності людини виявляються в тому, як вона використовує наявні у неї знання і набуває нових знань, умінь і навичок, необхідних для розв'язання тих завдань, що їх ставить перед нею життя. Вони є необхідною умовою успішного їх набування. Між здібностями людини і життєвим досвідом існує складний взаємозв'язок. Здібності залежать від досвіду. Відсутність потрібних знань і умінь затримує розвиток і вияв здібностей.

Кожна здібність являє собою синтетичну властивість людини, яка включає цілий ряд часткових властивостей у певному їх поєднанні.

До цих властивостей відноситься уважність людини, її здатність тривало і стійко зосереджуватися на завданні, на об'єкті своєї діяльності. Невід'ємними складовими рисами здібностей людини є такі властивості, як чутливість, сприйнятливість до зовнішніх вражень, спостережливість. Всяка здібність включає, певні якості пам'яті людини. Особливо важливе значення при цьому мають такі її риси, як швидкість запам'ятовування, його міцність, повнота, готовність, точність відтворення. Звичайно, при високих здібностях людей спостерігається у них і добра пам'ять. Відомі випадки незвичайої пам'яті на зорові враження у видатних художників (Левітан, та ін.). У багатьох видатних композиторів була феноменальна пам'ять на музичні враження: почувши один раз складний музичний твір, вони могли його занести на ноти, пригадати через тривалий час після сприймання і точно відтворити на роялі (Моцірт, Балакирєв, Рахманінов та ін.).

Особливо важливу роль в їх структурі відіграє здатність людини мислити, розкривати безпосередньо не дані зв'язки предметів і явищ об'єктивної дійсності; доходити глибокого розуміння їхньої суті/їхніх законів. Дуже важливе значення мають при цьому такі якості мислення, як широта, глибина, ясність думки, послідовність самостійність, критичність, вільність від шаблонних способів розв'язування завдань, здатність змінювати ці способи відповідно до конкретної ситуації, швидко зосереджувати сили свого розуму на нових завданнях і активно, енергійно працювати над їхнім розв'язанням. Якості мислення і зв'язаної з ним мови відіграють важливу роль у структурі здібностей те тільки до наукової, до технічної, виробничої, винахідницької, художньо-літературної, мистецької та іншої діяльності.

Здібності людини включають не тільки різноманітні її пізнавальні, а й емоційні властивості. Так, наприклад, для музичних здібностей людини характерною є її емоційна реакція на музичні враження, здатність емоційно відгукуватися на музику, переживати її (Б. М.Теплов). Емоційна вразливість характерною рисою й інших мистецьких здібностей. Емоційні компоненти мають місце і в структурі здібностей до наукової і всякої іншої творчої діяльності. яка ніколи не може відбуватися і не відбувається без емоцій.

Успішне виконання людиною тих завдань, над, якими вона працює, вимагає також умінь переборювати труднощі, з якими вона зустрічається при цьому. Звідси зв'язок здібностей людини з її вольовими якостями, а саме: її ініціативністю, рішучістю, наполегливістю, вмінням володіти собою тощо.

Список використаної літератури:

1. Ануфрієва Н. М., Зелинська Т. Н., Зелинський Н. Е. Соціальна психологія. Курс лекцій. - К.: МАУП, 2008.

2. Балабанова Л. М. Категория нормы в психологии студенческого возраста. - Харків: Консум, 2003.

3. Виготский Л. С. Психология. М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2006.

4. Кара-Мурза С. Г. Манипуляция сознанием. - К.: Оріяни, 2005.

5. Куликов В. И. Индивидный тест «Словесный портрет». - Владивосток, 2008.

6. Лапланш Ж., Понталис Ж.-Б. Словарь по психоанализу. - М.: Высшая шк., 1996.

7. Лебон Густав. Психология народов и масс. -С.-П.: Изд-во Макет, 1995.

8. Левитов Н. Д. Психология характера. - 3-є изд. - М.: Просвещение, 2001.

9. М'ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. - 2-ге вид., допов. - К.: Вища шк., 2001. - 487 с.

10. Ольшанський Д. В. Психологія мас. - К.:, 2001. Основи психології: Підручник /Під редакцією О. В. Киричука, В. А. Роменця). К.: Либідь 20055

11. Психологический словарь / Под ред. В. П. Зинченко, Б. Г. Мещерякова. - 2-е изд., пераб. и доп. - М.: Педагогика-Пресс, 1996.

12. Психологический словарь. / Под. ред. А. В. Петровского - М.: Просвещение, 1999.

13. Рубинштпейн С. Л. Основы общей психологии. - СПб.: Питер, 1999.

14. Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии. -- М.: Педагогика, 1976. -- 480

15. Савчин М. В. Психологія відповідальної поведінки. -- К.: Віта, 1996. -- 130

16. Свенцицкий А. Л. Социальная психология управления. -- Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. -- 176 с.

17. Селье Г. Стресс без дистресса / Пер. с англ. -- Рига: Виеда, 1992. -- 109 с.

18. Швалб Ю. М., Данчева О. В. Практична психологія в економіці та бізнесі. -- К.: Лібра, 1998. -- 270 с.

19. Шепель В. М. Настольная книга бизнесмена и менеджера (Управленческая гуманиторология). -- М.: Финансы и статистика, 1992. -- 240 с.

20. Шкурко Я. І. Вплив комунікативних особливостей жінки-керівника закладу освіти на ефективність її управлінської діяльності: Автореферат дис. канд. психол. наук. -- К., 2000. -- 19 с

21. Шостром Э. Анти-Карнеги или человек-манипулятор: Пер. с англ. -- М., 1994. -- 128 с.

22. Шуванов В. И. Социальная психология менеджмента. -- М.: ЗАО “Бизнес школа” “Интел-Синтез”, 1997. -- 258 с.

23. Щёкин Г. В. Как читать людей по их внешнему облику. -- К.: Украина, 1993. - 239 с.

24. Щёкин Г. В. Теория социального управления: Монография. -- К.: МАУП, 1996. -- 408 с.