Іграшки як фактор впливу на формування особистості дівчини юнацького віку

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Іграшки як фактор впливу на формування особистості дівчини юнацького віку

Іграшки як фактор впливу на формування особистості дівчини юнацького віку

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Факультет філософії

Кафедра психології

ТЕМА:

«Іграшки як фактор впливу на формування особистості дівчини юнацького віку»

Зміст

Вступ

1. Теоретичний аналіз та зміст поняття «статева ідентифікація» особистості

1.1 Поняття «статева ідентифікація»

1.2 Теорії гендерної ідентифікації

1.3 Етапи формування статевої ідентифікації

2. Іграшки як фактор впливу на формування ідентичності дівчат юнацького віку

2.1 Види і призначення іграшок для дітей

2.2 Особливості підбору іграшок для дівчаток і хлопчиків дошкільного віку

3. Практичне дослідження взаємозв'язку між статевою ідентифікацією, акцентуаціями характеру, нейротизмом і видами іграшок у дівчат юнацького віку

3.1 Опис методик та характеристика досліджуваних

3.2 Результати дослідження та їх інтерпретація

Висновки

Список літератури

Вступ

Саме в культурі суспільства формується концепція чоловічої і жіночої психології. Експериментальне дослідження особливостей формування гендерної ідентифікації і факторів, які на неї впливають є досить актуальним та важливим питанням в контексті вивчення проблем самоідентифікації та становлення особистості.

При статеворольовій ідентифікації особистості велику роль відіграють гендерні норми і стереотипи.

Гендерна ідентифікація - це власне, усвідомлення індивідом своєї статевої належності, переживання ним своєї маскулінності-фемінності та готовність виконувати визначену статеву роль. Ідентифікувати (усвідомити) себе чоловіком або жінкою - означає прийняти ті психологічні якості й моделі поведінки, які суспільство приписує людям залежно від їх біологічної статі. Тобто гендерна ідентичність передбачає існування певних оціночних компонентів, зокрема, уявлень індивіда про те, наскільки його поведінка та особистісні характеристики відповідають сподіванням та вимогам суспільства до жіночої або чоловічої ролі. Вона виступає основним компонентом самосвідомості людини. Гендерна ідентичність формується поступово в процесі соціалізації. Вирішальним етапом її формування є юнацький вік, у цей період відбувається її остаточне формування [11].

Гендерну ідентичність, тобто власні почуття та свідома поведінка особи коригуються залежно від того, хто це - жінка або чоловік, дівчина чи хлопець, та від вивчення й засвоєння гендерної ролі, поведінки. По-перше, суспільство, в якому з'являється дитина, вже гендерно організоване або структуроване. Починаючи від імені, а згодом через іграшки, одяг, у родинному колі й поза його межами, відбувається процес гендерної соціалізації.

Гендерна соціалізація особистості завдяки набуттю гендерних ідентичностей вважається найвизначнішим чинником формування жіночих і чоловічих соціальних ролей. Отже, беручи за основу біологічну стать, необхідно зважати на соціокультурні чинники, які взаємодіють з біологічними й разом виступають визначальними у виборі гендерної ідентичності та гендерної ролі [11].

Актуальність теми дослідження

Проблема формування статевої ідентичності і факторів, які на неї впливають - актуальна і досить нова у віковій психології.

Останнім часом помітно зріс інтерес до вивчення юності (15-21 рік за узагальненою періодизацією) як одного з визначальних етапів життєвого шляху.

Ранній юнацький вік виступає сензитивним для становлення особистісної ідентичності : головне завдання цього етапу полягає в інтеграції особистістю уявлень про власне «Я» під час подолання вікової кризи.

На актуальність дослідження ідентичності вказували представники вітчизняної та зарубіжної психології. Які зазначали необхідність вивчення умов збереження особистістю самототожності в процесі становлення, обгрунтовували актуальність даної проблеми існуванням взаємозв'язку між психофізіологічною мінливістю людини та її стійкістю як особистості, пов'язували становлення ідентичності з вдалою соціалізацією та індивідуалізацією особистості. Е.Фромм становлення ідентичності вбачав умовою задоволення потреби особистості в переживанні власної неповторності.

Сучасна тенденція розвитку психології полягає в переході від структурного вивчення особистості до аналізу її функціонування як динамічної системи, що актуалізує значущість дослідження ідентичності. Інтегративний характер даного феномена обумовлює вивчення ідентичності як показника психічного здоров'я (Е.Еріксон, К.Хорні), здатності до самоактуалізації (А.Маслоу), переживання індивідуальності (Е.Фромм), умови освоєння суспільного та індивідуального простору (Е.Еріксон), основи самовизначення, самопрезентації. Порушення ідентичності виявляється в негативному самоставленні, знеціненні особистості, презентує конфліктний напрямок її розвитку (Е.Еріксон) [20].

Згідно психосоціальній теорії Е.Еріксона, ключовим моментом є набування егоідентичності, тобто ідентичності «Я». Він виділяє свою модель віків - тобто 8 стадій психосоціального розвитку. На кожній стадії свій психосоціальний конфлікт. П'ята стадія припадає на підлітково-юнацький вік, де основний психосоціальний конфлікт між особистісною ідентичністю і рольовою невизначеністю. Е.Еріксон вказуває на необхідність вивчення ідентичності для виживання не тільки окремої істоти, але й всього людства [34].

Гендерні ролі не виникають одразу від народженням дитини, вони розвиваються в залежності від багатьох умов і факторів протягом людського життя. Цей розвиток має свої закономірності, протиріччя. Від нього залежить характер життєвого сценарію людини, стиль життя і стратегії поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях. З іншого боку, розвиток гендерних ролей, чи гендерний розвиток пов'язаний з багатьма характеристиками особистості, зокрема, з ідентичністью [23].

В дитинстві у дитини формується самосвідомість, засвоюються моральні і соціальні норми. Стать - це перша категорія, в котрій дитина усвідомлює себе як індивідуальність.

Дуже важливо зрозуміти, які фактори вплинули в дитинстві на формування молодої людини.

В данній роботі ми розглянемо іграшки як один з факторів впливу на формування особистості дівчини юнацького віку, а саме формування її статевої ідентичності.

Гра для дитини - це цілий світ, який побудований за її бажанням. В грі найбільш повно реалізуються фантазії і уявлення дитини. Саме гра - це основа рушійної сили розвитку фізичних, психічних і розумових здібностей дитини. Іграшки - важливий атрибут гри для дітей. Для дитини не важливо, скільки коштує іграшка і навіть якої вона якості. Важливо те, наскільки вона вписується в її видуманий світ.

Іграшка - це така річ, яка полонить серце кожної людини від самого моменту, коли та її бачить, незважаючи на те, чи доросла ця людина, чи ні. Іграшка - це ключовий момент у психологічному становленні особистості, у її розвитку.

Для гри з дітьми батьки найчастіше вибирають образні іграшки, а також іграшки конструкторського характеру, які мають гендерні ознаки (машинки та технічні іграшки для хлопчиків, ляльки та аксесуари до них - для дівчаток). Такий вибір зумовлений здебільшого традиційним розумінням батьками гендерних ролей. Переважає тип ігор, де основний елемент - маніпулятивна дія з предметом (лялькою, машинкою, м'якою іграшкою).

Вік дитини безпосередньо впливає на вибір та різноманітність її іграшок. Так, в іграх немовлят переважають брязкальця, іграшки, що звучать. Діти віком від одного до трьох років найчастіше граються образними, музичними, конструкторськими іграшками. Старші дошкільники використовують іграшки розвиваючо-навчального характеру.

Іграшки відіграють важливу роль у розвитку статевої ідентифікації і формують гендерні переваги соціальним оточенням у ранньому дитинстві [6].

На мою думку, проблема іграшок як чинників становлення статевої ідентифікації висвітлена в літературі недостатньо. Актуальними залишаються питання, які іграшки і в якому віці слід давати дітям.

Отже, соціальна й психологічна значущість визначеної проблеми зумовили вибір теми дослідження «Іграшки як фактор впливу на формування особистості дівчини юнацького віку».

Мета: висвітлення значення іграшки як фактору впливу на становлення статевої ідентифікації дівчат юнацького віку.

Завдання:

? здійснити теоретичний аналіз поняття статева ідентифікація та її складових;

? з`ясувати особливості вибору іграшок для дітей різного віку;

? визначити як іграшки вплинули на формування статевої ідентифікації дівчат юнацького віку;

? дослідити зв'язки між іграшками, яким надавали перевагу дівчата в дитинстві і рівнем нейротизму;

? виявити зв'язки між психологічною статтю дівчат юнацького віку, вибором іграшок і акцентуаціями характеру.

Гіпотези:

І. Припускаємо, що у дівчат, які в дитинстві надавали перевагу іграм з ляльками формується вища ступінь фемінності у порівнянні з дівчатами, які вибирали ігри з іншими забавками.

ІІ. Припускаємо, що у дівчат, які в дитинстві надавали перевагу іграм з ляльками і м'якими іграшками , проявляється нижчий рівень нейротизму.

ІІІ. Припускаємо, що у дівчат, які в дитинстві надавали перевагу лялькам переважає емотивний, педантичний тип акцентуації.

ІV. Припускаємо, що у дівчат, які в дитинстві вибирали ігри з ляльками, а також з машинками, конструктором, формується андрогінність.

Об'єкт: статева ідентифікація дівчат юнацького віку.

Предмет: дитячі іграшки як фактор впливу на формування статевої ідентифікації дівчат юнацького віку.

Група досліджуваних: студентки І курсу філософського факультету ЛНУ імені І.Франка (42 особи).

Методики: характерологічний опитувальник К.Леонгарда, методика визначення типу темпераменту Г.Айзенка (EPI), опитувальник «Маскулінність-фемінність С.Бем», проективна малюнкова методика «Як Ви себе уявляєте?», анкета «Іграшки з дитинства».

1.Теоретичний аналіз та зміст поняття «статева ідентифікація» особистості

1.1 Поняття «статева ідентифікація»

«Жінкою не народжуються,

а жінкою стають».

С. де Бовуар

Передусім дамо визначення терміну «гендер». Дослівно термін «гендер» перекладається з англійської як рід у лінгвістичному сенсі цього слова (наприклад, рід іменника). Термін «гендер» (gender - «рід»), також означає стать як соціальне поняття та явище, як все те соціальне, що утворюється над біологічною статтю. Інакше кажучи, бути чоловіком чи жінкою - не просто бути людиною з жіночою або чоловічою анатомією; самого цього не досить, «суспільство приписує індивідам відповідати визначеним соціокультурним запитам щодо прийнятих у цьому суспільстві «зразків» поведінки та зовнішнього вигляду: чоловічого та жіночого» [23].

Ідентичність - це одна з найістотніших характеристик людини, без якої вона не може існувати як свідома автономна особистість. Ідентичність - це збереження і підтримка особистістю власної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя, а також стійкий образ «Я», усвідомлення у собі певних особистісних якостей, індивідуально-типологічних особливостей, рис характеру, способів поведінки, які визнаються своїми, достовірними. Психосоціальна ідентичність є запорукою психічного здоров'я особистості. Формування ідентичності починається з моменту відділення дитини від матері і продовжується все життя до самої смерті [9].

У постійному онтогенезі біологічні фактори статевої диференціації доповнюються соціальними. Генітальна зовнішність, детермінуючи акушерську (паспортну) стать немовляти, задає дорослим певну програму його виховання. Відбувається навчання дитини статевої ролі відповідно до культурних традицій даного суспільства. Сюди входить система стереотипів маскулінності й фемінінності, тобто уявлення про те, якими є або повинні бути чоловіки й жінки [18].

Прикладом того, що анатомія є другорядним фактором при визначенні сексуального статусу особистості (а не головним, як у З.Фройда), може служити структура індіанського племені Навахо (Navajo). Це плем'я поділяється на три групи - чоловіків, жінок і «недл» (Nadles), тобто третю стать, до складу якої входять як анатомічні гермафродити, так і «нормальні» з точки зору анатомії індивіди, які вирішили, що третя стать більше відповідає їхньому світосприйняттю [39].

Статева ідентичність, в основі якої лежить гендерна ідентифікація людини як чоловіка або жінки, одна з найістотніших із усіх рольових ідентичностей.

Типи підпорядкування гендерним нормам:

Ш.Берн виділяє три типи підпорядкування людей гендерним нормам: поступливість, схвалення й ідентифікацію. Поступливість - це такий тип підпорядкування соціальним нормам, коли людина не приймає їх, але приводить свою поведінку у відповідність із ними, щоб уникнути покарання й одержати соціальне схвалення. Схвалення, або інтерналізація, - це тип підпорядкування, коли людина повністю згідна з гендерними нормами. Ідентифікація - це повторення дій рольової моделі (чоловіка, жінки, батька, матері) [5].

В сучасному суспільстві існує думка, що емансипація позбавила жіночності і жінок закликають повернутись до їх «справжнього призначення».

Дітей, які не відповідають гендерним стереотипам, називають маминими синочками чи розбишаками. Проте негативна реакція на самовпевненість, ініціативність, активність дівчат і чутливість хлопців не є єдиним фактором, що впливає на розвиток гендерної ідентичності. Маккобі і Джаклін (1974 р.) вважають, що на неї впливають три основні процеси: моделювання, підкріплення й самосоціалізація [32].

Моделювання. У цьому процесі діти імітують поведінку дорослих. Спочатку наслідують матір, потім - друзів сім'ї, учителів, людей, яких бачать по телевізору. Проте цікаво відзначити, що діти не обов'язково імітують поведінку дорослого однієї з ними статі.

Підкріплення. Це поняття пов'язане з нагородами й покараннями. Батьки схвалюють поведінку, що відповідає статі дитини, і виражають незадоволення іншою, нетиповою поведінкою. «Батьки більш стурбовані, якщо їх сини ведуть себе як мамині синочки, ніж коли їх доньки ведуть себе як зірвиголова. У час, коли батьки схильні засуджувати несамостійність хлопців, вони дозволяють дівчатам бути залежними від інших і навіть схвалюють це» [32,336]. У результаті хлопці засвоюють принцип, що слід розраховувати на свої власні досягнення, щоб здобути самоповагу, а самоповага дівчат залежить від того, як до них ставляться інші.

Самосоціалізація. Цей процес пов'язаний з тим, що діти самі готують себе до життя в суспільстві на основі вербальної і невербальної соціальної взаємодії. Подібно до акторів, діти відтворюють поведінку хитрих, грубих і щедрих і людей [32].

Отже, наші уявлення про гендерну ідентичність формуються настільки скоро, що, ставши дорослими, ми здебільшого сприймаємо їх як належне. «Проте гендер - це щось більше, ніж просто навчитися поводитися як дівчина або хлопчик. Гендерні відмінності - це щось таке, з чим ми щодня живемо» [8,140].

1.2 Теорії гендерної ідентифікації

З біологічної точки зору стать людини визначається набором статевих хромосом, гормонами, анатомічною будовою статевих органів (зовнішніх і внутрішніх) і вторинних статевих ознак. Ці біологічні фактори тісно пов'язані з психологічними і соціальними факторами, дія яких починається одразу після народження і зберігається протягом всього життя.

Статева самоідентифікація (статева приналежність) - це індивідуальне, особистісне відчуття себе чоловіком або жінкою. Статева роль - це індивідуальний прояв приналежності до чоловічої або жіночої статі в соціальній обстановці [10].

Формування статевої самоідентифікації розпочинається у дитячому віці і здійснює різносторонній вплив на статевий розвиток. Існують різні думки стосовно факторів, які приймають участь у формуванні статевої самоідентифікації.

Посилаючись на дослідження зарубіжних дослідників (З. Фройд, К. Хорні, Е. Еріксон, Е. Фромм, К.Юнг) і вітчизняних (В.О. Васютинський, І.С. Кон, В.В. Москаленко), було встановлено, що кожна теорія відображає лише певні сторони складного процесу детермінації статеворольової ідентифікації.

В теорії З.Фройда відмінності між чоловіками і жінками зумовлені відмінностями будови статевої сфери, зокрема, наявністю у представників чоловічої статі пенісу, який вважається ознакою переваги. З цим пов'язані такі психологічні феномени, як «комплекс кастрації» у хлопчиків (тобто страх втрати ознак мужності, а з ними і статевої ідентичності) і «заздрість до пенісу» у дівчаток (тобто відчуття певної статевої неповноцінності). Ці особливості характерні для так званої фалічної стадії психосексуального розвитку за З.Фройдом. Пізніше, на едипальній стадії проявляється так званий «едипів комплекс» (у дівчаток він еквівалентний «комплексу Електри»), тобто статевий потяг до батьків протилежної статі з прагненням усунути батьків однієї статі. Нормальне подолання едипового комплексу полягає в ідентифікації з батьками однією з дитиною статі і частковою відмовою від батьків протилежної статі, що є дуже важливим для розвитку повноцінної статевої ідентичності [35].

Отже, згідно з психоаналітичною теорією З.Фройда, характеритики маскулінної-фемінної поведінки походять від конституційної сутності дитини.

Сучасні психоаналітичні дослідження піддали критиці ортодоксальні погляди Фройда на природу сексуальності, справедливо вважаючи, що сексуальність людини і відповідна ідентичність розвивається в значній мірі не під впливом біологічної інстинктивної природи, а за участю соціуму, тобто збільшується акцент не на статевих, а на гендерних аспектах ідентичності особистості [24].

В аналітичній психології К.Юнга жіночність і мужність розглядається як сукупність якостей, притаманним як чоловікам, так і жінкам, причому і ті, і інші мають як чоловічі, так і жіночі риси. Чоловічі риси в жінці Юнг назвав Анімусом, а жіночі риси в чоловікові, відповідно - Анімою. Основною ідеєю аналітичної психології є ідея індивідуації, тобто розширення свідомої частини особистості і збільшення здатності до рефлексії своєї самості. Процес індивідуації обов'язково передбачає примирення людини зі своїми тіньовими сторонами, а також інтеграцію чоловіка зі своїм фемінним елементом, а жінки відповідно з маскулінним. Ці процеси не такі вже й очевидні, адже чоловік ідентифікуючись зі своєю маскулінністю ховає свою фемінність, йому нелегко примиритися зі своєю Анімою. Так само жінці нелегко примиритися зі своїм Анімусом, вона витісняє природну маскулінність і не завжди перебуває в гармонії з нею [37].

В теорії американського вченого Е.Еріксона центральним моментом, через призму якого розглядається все становлення особистості в перехідному віці, включаючи і його юнацький етап, є нормативна криза ідентичності. Термін криза вживається тут у значенні поворотної, критичної точки розвитку, коли однаковою мірою загострюється вразливість і збільшується потенціал особистості, що опиняється перед вибором між двома альтернативними можливостями, одна з яких веде до позитивного, а інша - до негативного напрямку. Слово «нормативний» має той відтінок, що життєвий цикл людини розглядається як ряд послідовних стадій, кожна з яких характеризується специфічною кризою у відносинах особистості з навколишнім світом, а все разом визначає почуття ідентичності. Головним завданням, що постає перед індивідом у ранній юності, за Еріксоном, є формування почуття ідентичності на противагу ролевій невизначеності особистого «Я». Юнаки повинні відповісти на запитання «Хто я?» і «Який мій подальший шлях?». Пошук ідентичності може відбуватись порізному. Один із способів вирішення проблеми ідентичності полягає у випробуванні різних ролей. Деякі молоді люди після ролевого експериментування і моральних пошуків починають просуватись у напрямку тієї чи іншої мети. Інші зовсім можуть уникнути кризи ідентичності. До таких належать ті, хто беззаперечно приймає цінності своєї сім'ї і обирає ниву діяльності, підказану батьками. Деякі молоді люди на шляху тривалих пошуків ідентичності стикаються зі значними труднощами. Нерідко ідентичність здобувається після довгих і виснажливих cпроб і помилок [13].

В теорії К.Хорні маскулінність розглядається як ідентифікація з батьком, а фемінність - як ідентифікація з матір'ю [36].

Спрямування статеворольових настановлень дітей за біхевіористичною схемою заохочення-покарання відбувається у батьківській сім'ї (Б.Скінер). Л.Колберг, С.Томпсон - представники когнитивно-генетичної теорії відстоюють самовизначення, самокатегоризацію та самоідентифікацію дитини.

Прихильники теорії научіння акцентують увагу на спостереженні та імітації (наслідуванні) поведінки дорослих дітьми (А.Бандура, Е.Маккобі).

Вітчизняні вчені розглядають статеворольову ідентичність у зв'язку з розвитком самосвідомості (М.Й.Боришевський, Т.М.Титаренко) [10].

Теорія гендерної схеми, розроблена С.Бем, містить риси як теорії соціального научіння, так і теорії когнітивного розвитку. З позицій цієї теорії, засвоєння й прийняття установок, пов'язаних з виконанням певної гендерної ролі, здійснюється в процесі первинної соціалізації. Передбачається, що статева диференціація й типізація є результатом гендерно-схематизованої переробки інформації, пов'язаної з поняттями «чоловіче» й «жіноче». Орієнтуючись на дорослих, дитина навчається вибирати із всіх можливих визначень «Я» тільки ті, які застосовні до її статі. Сприймаючи нову інформацію (включаючи й нове знання про себе), дитина кодує й організовує її відповідно до заданого ззовні гендерними схемами, тобто домінуючими культурними уявленнями про мужність і жіночність і ролях чоловіка й жінки в суспільстві. Таким чином, і самооцінка дитини, і її поведінка в істотній мірі визначаються змістовним компонентом гендерної схеми [38].

Маскулінність - це система властивостей особистості, що традиційно вважаються чоловічими. Вони передбачають відповідність власній статевій приналежності, прийняття статево-рольових стереотипів, дотримання чоловічих норм, вироблення типових для чоловічої статі форм поведінки, способів самореалізації. Маскулінність пов'язується з такими якостями, як незалежність, активність, допитливість, схильність до ризику, здатність до досягнень. Внутрішній світ чоловіка вважається більш упорядкованим і систематизованим, ніж світ жінки. Серед негативних рис маскулінності найчастіше вважається брутальність, авторитарність, агресивність, надмірний раціоналізм [30].

Фемінність - це властивість особистості, що передбачає відповідність жінки власній психологічній статі, дотримання жіночих статево-рольових норм, типової для жінки поведінки, цінностей, установок. Фемінність пов'язується з емоційністю, м'якістю, чуйністю, нормативністю, комунікативними навичками, сензитивністю, здатністю до емпатії. Фемінна жінка вважається більш реалістичною, практичною, уразливою, безпосередньою і пасивною, ніж жінка з не такою однозначно домінуючою жіночністю. Виражена фемінність передбачає переважання несвідомого рівня саморегуляції, схильність до інтуїтивного осягнення дійсності, чітку материнську орієнтацію [30].

Згідно суспільних стереотипів, які значною мірою визначають особливості соціальної поведінки людини, для чоловіка нормативною і бажаною вважається виражена маскулінність. Для сучасної європейської жінки, навпаки, надмірна фемінність не є в тій же мірі нормативною і бажаною, в якій маскулінність - для чоловіка.

Маскулінність не обов'язково притаманна чоловікам так само, як фемінність - не є виключно жіночою характеристикою. Такі фемінні властивості, як щиросердність, емоційність, інтуїтивність, у значній мірі властиві і чоловікам, набуваючи виразності у міру наближення до особистісної зрілості. З іншого боку, серед жінок нерідко зустрічаються такі маскулінні якості, як безкомпромісність, наполегливість, розвинута мотивація досягнення, ініціативність, високий інтелект і свобода від стереотипів. В житті сучасного суспільства зустрічається чимало фемінних чоловіків і маскулінних жінок. Звичайно в даному контексті йдеться переважно не про фізичні властивості, а про психологічні характеристики.

Тривалий час вважалося, що маскулінність та фемінність - це протилежні полюси однієї шкали, тобто висока маскулінність розглядається як низька фемінність (і навпаки). В сучасних психологічних концепціях статі і статево-рольової поведінки ці властивості розглядаються, як відносно незалежні один від одного конструкти. Тобто можливе одночасно високий розвиток обох характеристик, або одночасно низький рівень цих статево-рольових проявів. Поєднання високого розвитку фемінності та маскулінності в одній людині (незалежно від її статі) отримало назву андрогінність. У психології особистості андрогінія розглядається як особистісна характеристика, не пов'язана з порушеннями статевого розвитку або статево-рольової орієнтації. Розвинута андрогінія в людини, незалежно від її статі, передбачає багатий арсенал і гнучкість її рольової поведінки, високі соціально-адаптивні здібності й інші важливі якості. Наприклад, помічено, що обдарованим людям часто властива висока андрогінія [30].

Поняття андрогінії ввів в психологічну термінологію вже згадуваний Карл Юнг, пояснюючи її поняттями Аніма та Анімус. Американський психолог Сандра Бем створила психологічну методику вимірювання маскулінності і фемінності «Статево-рольовий опис» (the Bem Sex-Role Inventory), згідно з якою можна діагностувати чотири типи людей незалежно від їхньої фізіологічної статі: 1) маскулінні (з вираженими чоловічими якостями); 2) фемінні (з вираженими жіночими якостями);

3) андрогінні; 4) невизначені (без виражених якостей маскулінності і фемінності) [38].

С.Бем, У.Мітчел, К.Хелверсон у теорії гендерних схем вважають, що гендерні схеми та традиційні ролі значно обмежують статеворольову поведінку, а маскулінні та фемінні моделі не повинні калькувати одна одну і мають інтегруватися у збалансоване утворення, в андрогінну модель поведінки, яка виявилася психологічно досконалішою та більш успішною у різних сферах діяльності (С. Бем, О. Вейнінгер, В.Є. Каган). Психологічна андрогінність виражає високі показники водночас за шкалами маскулінності та фемінності, вона пов'язана з високою самоповагою, наполегливістю, мотивацією до досягнень, внутрішнім відчуттям благополуччя, має багатий набір статеворольової поведінки і гнучко його використовує залежно від обставин. Тому нами розглядається саме андрогінність як необхідна умова універсалізації гендерних ролей, що стирає обмеження, зумовлені традиційними соціокультурними очікуваннями [31].

Теоретичний аналіз довів, що становлення статеворольової ідентифікації особливо інтенсивно відбувається у підлітковому та юнацькому віці. Особливу роль у її становленні відіграє наслідування (імітація) взірців дорослих чоловіків і жінок, уподібнення значущому іншому, ототожнення з ним, запозичення важливих його характеристик, що обумовлюється характером стосунків, формами спілкування підлітка з батьками, дорослими та однолітками [10] .

1.3 Етапи формування статевої ідентифікації

Статево визначений життєвий світ складається протягом всього життя людини, не завершуючись статевим дозріванням.

Статева ідентифікація - це стадіальний процес. Приблизно у 1,5 року, як відомо, виникає первинна статева самоідентифікація, знання власної статевої належності, хоча розуміння статевих відмінностей залишається обмеженим. Дворічні діти досить чітко обирають заняття, які відповідають певній статі. Вони віддають перевагу зображенням героїв своєї, а не протилежної статі на малюнках у книжках.

Наближуючись до кризи 3 років, діти не лише сприймають і відрізняють певні ознаки тієї чи тієї статі. Вони яскраво переживають свою належність до хлопчиків або дівчаток і бурхливо ображаються, якщо дорослі «плутають» їхню стать. У свідомості вже є деякі соціальні вимоги, очікування, пов'язані із статтю.

Водночас архаїчна дитяча свідомість, як і свідомість міфологічна, припускає інверсію функцій: хлопчик, коли він вже буде дорослим, може перетворитися на жінку і стати мамою, народити собі діточок, а дівчинка, коли підросте, спокійно перетвориться на сильного, хороброго, спритного хлопця, який буде друзів захищати, а ворогів перемагати. Магічні перетворення у молодшому дошкільному віці припускаються за рахунок, наприклад, зміни зовнішнього вигляду, одягу на одяг протилежної статі.

Навіть у 5-6 років багатьма дітьми константність статевої належності все ще не приймається. Залишається можливість перетворення на особу іншої статі якщо й не завдяки простому переодягненню, то завдяки виконанню певної ролі, оволодінню особливими функціями статі протилежної (як це передбачається, наприклад, казковими ритуальними діями).

Під час переживання кризи семи років незворотність статевої належності стає у свідомості дитини неминучою. Саме в цей час, коли відбувається остаточна статева ідентифікація, починається процес статевої диференціації у цінностях, настановах, способах діяльності, формах спілкування. Потенційно жіночий життєвий світ вже ніяким чином не змінює свої особливі ознаки на ознаки світу потенційно чоловічого.

Цікаво, що хлопчики починають надавати перевагу своїй статі раніше, ніж дівчатка, і виявляються більш послідовними у цьому. Серед дівчаток зустрічаються й такі, які жалкують з приводу своєї статі протягом досить тривалого часу, вони не люблять ляльок, дівочих забав, намагаючись разом із хлопцями лазити по деревах, битися, перемагати, верховодити.

Ідентифікація з протилежною статтю відбувається у дівчаток частіше, ніж у хлопчиків. До підліткового, а інколи і до юнацького віку це сприймається оточенням дівчинки відносно спокійно, не викликає соціального засудження, адже жвава, активна, самостійна дитина ніби-то росте більш життєво компетентною, більш успішною, ефективною. Хлопчиків, які надають перевагу дівчачим іграм, поводяться надто спокійно, мляво, доросле оточення сприймає радше негативно, ніж позитивно, а ровесники тієї ж статі нехтують ними, навіть переслідують, ображають [22].

На ранніх стадіях формування психологічної статі провідну роль відіграють процеси ідентифікації, переживання дитиною своєї тотожності з дорослим однієї з нею статі. Пізніше вирішального значення поступово набувають механізми статевої типізації, які залежать від формування навичок, засвоєння взірців поведінки, позитивних прикладів, заохочення та покарання. Ще пізніше домінуючу роль починають відігравати процеси категорізації, коли складається сприятливий клімат для засвоєння різнопланових статевих ролей, формування власних стійких статевих стереотипів [27].

Ясна річ, на кожному віковому етапі можна простежити складну взаємодію процесів ідентифікації, типізації і категорізації. Водночас завжди є процеси провідні і підпорядковані. Ранній вік передусім присвячений ідентифікації, дошкільний - типізації, молодший шкільний - категорізації. Після завершення у підлітковому віці першого етапу формування психологічної статі починається новий, складнішій виток аддиктивної взаємодії ідентифікації, типізації та категорізації [7].

Старший підліток знов на більш складному рівні ідентифікується з представниками своєї статі. Об'єктами його ідентифікації вже не є батьки, як це було у ранньому дитинстві. Він орієнтується тепер на ідеальні уявлення про чоловіка і жінку, не зосереджуючись, як мала дитина, лише на зовнішніх відмінностях, а намагаючись вловити глибинніші особливості маскулінності та фемінінності у їх взаємодії. Його найбільше цікавить ставлення чоловіків та жінок одне до одного, потяг, кохання.

На процес підліткової ідентифікації активно впливає темп статевого дозрівання. Як відомо, на дівчат і юнаків по-різному. Прискорена маскулінізація хлопчиків, що передбачає високий зріст, фізичну силу, витривалість, відповідає соціальним стереотипам і дорослих, і ровесників. Водночас прискорена фемінізація, яка у підлітковому віці супроводжується відчутною прибавкою ваги, зовсім не відповідає підлітковому стереотипові стрункості, тендітності, астенізованості. Тому підлітку чоловічої статі легше ідентифікуватися з ідеалом маскулінності, ніж підлітку жіночої статі з ідеалом фемінінності.

В юнацькому віці, коли більшість отримує першій досвід статевого життя, знов ідентиифікуються процеси статевої типізації, коли вирішальну роль на тривалий час відіграють механізми психічного підкріплення. У цей час, як відомо, людина робить свій професійний вибір, який великою мірою залежить від розуміння й переживання своєї статевої належності. Хлопці тверезо, чітко ставлять перед собою цілі, що відповідають їхнім зацікавленням, смакам, здібностям. Їм хочеться передусім самореалізуватися у конкретній діяльності, знайти своє місце у світі, відчувати згодом свою компетентність. Дівчата зосереджені на відповідності їхньої майбутньої праці власному ідеалу жіночності. Обираючи місце роботи чи навчання, вони враховують можливість зустрічі із своїм майбутнім чоловіком. Вони гармонізують свій життєвий світ, якщо відчувають у собі здатність до проявів тепла, душевності, створення комфортного оточення.

Успішне формування психологічної статі передбачає передусім відповідність біологічних характеристик індивіда соціальним очікуванням. Важливу роль відіграють при цьому сприятливі умови, що полегшують ідентифікацію з представниками своєї статі через її значущих для особистості представників [21].

Коротко сумуючи сприятливі умови для формування адекватної психологічної статі, можемо назвати передусім бажаність для батьків народження дитини саме тої статі. Не меншу роль у статевій соціалізації відіграють особливості взаємодії матері і батька між собою у ранньому дитинстві. Ці взірці закарбовуються на все життя. І якщо батько колись у дитинстві постійно насміхався, підкреслюючи недоліки матері, син, для якого батько - взірець, у подальшому житті несвідомо буде відтворювати саме таке зневажливе ставлення до жінок.

Серед умов сприятливої статевої соціалізації слід назвати також контакти з братами-сестрами, яких сьогодні так мало у наших родинах, спілкування з однолітками обох статей. Суттєву роль відіграє також прискорене чи уповільнене статеве дозрівання, оцінка власної мужності чи жіночності, становлення соціально схвалюваного стереотипу статевої поведінки. Процеси ідентифікації поєднуються при формуванні психологічної статі з процесами статевої типізації, до яких на певних вікових етапах приєднується і самокатегорізація, тобто створення сприятливих умов для засвоєння різних статевих ролей [26].

Етапи життєвого шляху стають своєрідними вехами світоперетворень під впливом статеворольових орієнтацій. Ставлення до себе як до майбутнього чоловіка (або майбутньої жінки) чи ставлення до себе як до чоловіка зрілого, а потім й старого зовсім по-різному детермінують світопобудову особистості [14].

2. Іграшки як фактор впливу на формування ідентичності дівчат юнацького віку

2.1 Види і призначення іграшок для дітей

Гра як самостійна діяльність дитини формується внаслідок виховання і навчання дитини, вона сприяє засвоєнню нею досвіду людської діяльності. Іграшка в данному випадку виступає в якості еталона тих предметів, дізнатись призначення котрих і засвоїти різноманітні дії з якими потрібно дитині.

Іграшки важливі для розвитку особистості дитини. Тому, вивченням проблеми впливу іграшки на психіку дитини, займалось багато педагогів і психологів.

Так, дослідження Є.А.Коссаковської з питань гри і іграшок, основані на вивченні досвіту організації ігрової діяльності дітей в умовах суспільного виховання і в сім'ї, показали, що для кожного вікового періоду має бути свій підхід для створення і підбору іграшок, а також обов'язково мають враховуватись вікові закономірності розвитку ігрової діяльності [16].

Н.К.Крупська писала, що іграшка важлива для ознайомлення дітей з навколишньою дійсністю і для їх сенсорного розвитку [2].

Д.В.Менджерицька, відомий педагог в області вивчення іграшки, вважала, що іграшка допомагає вихованню у дітей інтересу до праці, сприяє формуванню допитливості, цікавості. Дає дитині уявлення про людей різних професій, національностей, вона в той же час може допомогти вихованню симпатії, поваги до них [25].

На сьогоднішній день широко розглядається проблема неправильного використання іграшок. Таким чином вони погано впливають на психіку і стан здоров'я дитини.

Для кожного віку має бути підібрані відповідні іграшки для дитини.

Для дитини до трьох місяців, найбільш цікаві і універсальні брязкальця. Для дитини від трьох до семи-восьми місяців життя основну частину складають дидактичні іграшки. Це «підвіска з кільцем» - складається з кільця, який підвішен на шнурі і високо висячих різнокольорових кульок. Випадково захопивши кільце, дитина починає їм маніпулювати і тим самим розгойдує кульки, які високо висять, вони створюють приємний перестук. Дитина бачить результат своєї руки і повторно добивається викликаного ефекту. Завдяки цій іграшці формується довільність дій, дитина засвоює нові направлені результативні дії.

Підвіски важливі для формування в дитини сенсорного розвитку, вражень.

Дитину другого року життя приваблюють прості іграшки, і вони довше з ними бавляться. Це не тому, що діти невибагливі, а тому що у них багата уява.

Між одним і півтора роком дитина із захопленням засовує один предмет в інший і штовхає або пересуває його по кімнаті. Дерев'яний блок на чотирьох колесах - улюблена іграшка для дітей цього віку, але картонна коробка на мотузці теж підходить. Спочатку діти вчаться штовхати предмети перед собою, а потім вже тягнуть їх за собою [3].

Ближче до двох років дитині стає цікавим наслідувати батьків і старших. Діти спочатку наслідують те, що робить мама і тато, наприклад, підмітають підлогу, миють посуд або голяться.

Після двох років уява стає більш творчою. В цьому віці діти бавляться ляльками і іграшковими меблями, з вантажівками, і особливо їх приваблюють кубіки.

Образні іграшки зображують людей, тварин, різні предмети і тим розширюють і уточнюють уявлення дітей, розвивають їх уяву, дають ідею гри, допомагають розвивати задуману тему. Іграшковий літачок викликає у дітей бажання стати льотчиком, ляльки в костюмах дітей шкільного віку наводять на думку бавитись в школу [17].

Серед образних іграшок особливе місце займає лялька. Це дуже популярна іграшка. Лялька - це відображення образу людини. Бавлячись з ляльками, дитина потрапляє в світ людей: в грі вона відображує свій досвід, особливо те, що її хвилює, відтворює дії знайомих людей або казкових персонажів. Оскільки лялька зображує людину, вона виконує різні ролі і ніби стає партнером дитини. Дитина на ляльці зосереджує весь свій моральний досвід. Гра з ляльками - це школа соціальних стосунків [1].

Дівчатка і хлопчики 2 років відображують і закріплюють в грі найпростіші життєві навики: заставляють ляльку ходити, саджають її на стілець, годують.

Спостереження психолога В.С.Мухіної показали, що трьохрічний малюк не використовує за призначенням ляльок, а звертає всіх ляльок у вихованців дитячого садку. Малюкам потрібно давати ляльок - хлопчиків, дівчаток, пупсів. Дослідженням Мухіної було встановлено, що фактура матеріалу з якого зроблена лялька або тваринка, відіграє важливу роль. Пухнастий, приємний матеріал викликає позитивні емоції, стимулює дитину бавитись. Шершаві, холодні матеріали не будь-яка дитина готова сприйняти. За допомогою правильно підібраної фактури іграшки легше викликати до іграшки позитивні емоції: доброзичливість, співчуття і радість. Важливе значення має співвідношення голови і тіла іграшки. Встановили, що скорочений овал обличчя ляльки або мордочки тваринки, пухкі щічки, маленький носик і великі очі - такі ознаки іграшки породжують в дитини прилив ніжних почуттів [4].

Дитина не просто бавиться з іграшками, а вона живе з ними одним життям, любить їх. Деякі з них входять в життя дитини як близькі друзі. Тому, щоб дитина полюбила іграшку вона повинна бути естетичною.

Дитина сама наповнює душевний світ іграшки на власний погляд і вона «поводить себе» виключно так, як потрібно в даний момент її господарю: вона розумна і слухняна, весела, вперта.

Вивчення ігрової поведінки дитини пов'язаної з вибором іграшок, показало, що найбільшим успіхом у малюків користуються м'які іграшки.

У віці трьох-чотирьох років діти починають бавититись з конструктором. З конструктором можна бавитись довго. Він дозволяє відобразити в грі задуманне. Всяка результативна діяльність, яка створена власними руками, дає велике задоволення [29].

Ще К.Д.Ушинський, відомий російський педагог, відзначив, що «…найкраща іграшка для дитини та, яку він може заставити змінюватись найрізноманітнішими способами…» [12].

2.2 Особливості підбору іграшок для дівчаток і хлопчиків дошкільного віку

Дослідження показали, що майже половина малюків в якості улюбленої іграшки вибирають машину. Найбільшим успіхом у віці 2,5-3 років користуються машини середніх розмірів. Дівчата як і хлопчики люблять бавитись з машинками.

Хлопчики 2,5-3 років бавляться з побутовими іграшками з таким же задоволенням як і дівчатка: прасують, перуть. Це відображення щасливого сімейного життя, де між чоловіком і дружиною існує гармонія, любов і взаєморозуміння. Саме у такому мікрокліматі у хлопчика закладаються такі якості, котрі допоможуть йому в майбутньому стати хорошим сім'янином [33].

Як не сумним би це видавалось, але ділення за статевою ознакою іграшок є актуальним на сьогоднішній день. Не так вже і мало батьків ретельно стежать, щоб їхня донька не бавилась з хлопцями у «війну» або в машинки, а син щоб не бавився в «дочки-матері». Наслухавшись, про вплив ігор на формування психіки дітей, такі батьки бояться, що бавлячись в «протилежні» ігри, їх дитина набуде рис поведінки протилежної статі. Чи виправдовуються такі побоювання? Як правило - ні. Дитина, народжуючись на цей світ, ще нічого не знає про те, хлопчик вона чи дівчинка. Малюки разом бавляться - дуже часто можна побачити у хлопців - ляльок, а у дівчаток - машинки. Діти залюбки обмінюються своїми іграшками. І це зовсім не означає, що в дитини є проблема зі статевою ідентифікацією: як мінімум до трьох років йде звичне вивчення навколишнього світу, а не за статевою ознакою. Діти приміряють на собі різні ролі. І якщо вже говорити про небезпеку розділення ігор за статевою ознакою - вона полягає зовсім в іншому. Дівчинка, не побавлячись в «хлопчачі ігри» нарівні з хлопчиками, не зможе внаслідок до кінця зрозуміти представників протилежної статі. Також і в хлопчика, якому забороняли бавитись з дівчатками в їх ігри, будуть виникати труднощі - не стільки в інтимному, а скільки в психологічному плані.

Існує ще одна небезпека поділу ігор, і це стосується більше дівчат. Говорять, що багато жінок відчувають страх перед технікою, але страх цей в більшості випадків родом з дитинства. Технічні навики проявляються у тих, хто грав в дитинстві в так звані маніпулятивні ігри, наприклад, в конструктор. До таких ігор можна віднести і роботу з інструментами, і також прагнення подивитись, що в іграшки всередині. Але схильність дівчат до таких ігор часто не заохочується. Коли дівчинка намагається розібрати іграшку, щоб дізнатись, як вона зроблена, то часто може почути докір: «Навіщо ти ломаєш іграшки, як хлопець?». Часто за таку цікавість дівчат просто карають. В результаті маніпулятивні схильності закріплюються в основному в хлопців. А в дівчаток, які дістали покарання в дитинстві за такі дії за технічну цікавість, на несвідомому рівні закріплюється страх перед всілякою технікою [28].

Але необхідно звернути увагу і на наступне:

Л.Павлова стверджує, що вже у віці 2,5-3 років можна зауважити різницю у використанні здавалось одних і тих же ігрових предметів. По-перше дівчата у 6 разів частіше звертаються до гри з ляльками. По-друге, хлопчики 2,5-3 років надають перевагу технічним іграшкам. Якщо у дівчинки зацікавлення лялькою проявляються в ігрових ситуаціях (прання, прибирання, приготування обіду), то в хлопчиків гра з лялькою розгортається у зв'язку з ситуаціями будівництва, транспортними «послугами». Наприклад хлопці будують будинки для ляльок, перевозять ляльок на машинах і їх майно [2].

Ігри дітей на одинці перш за все визначаються статтю. Хлопець стучить молотком, будує будинки, водить машину. Дівчинка прибирає в ляльковому будинку, лікує хворого медведика, вмовляє доньку бути слухняною [15].

При виборі іграшок дається в знаки статева приналежність дитини. Хлопчик частіше надає перевагу солдатикам, зброї, конструкторам, машинкам, а дівчинка - ляльці, посуду, меблям. Вибір іграшок добре демонструє, як розвивається статева ідентифікація. Якщо хлопчик постійно вибирає ляльку і меблі, то необхідно на це звернути увагу, і подивитись у чому справа. Якщо він наслідує старшу сестру, то слід зацікавити його іграшками для хлопців. Також слід вчинити і з дівчинкою, котра люблячи свого брата, освоїла лук і стріли [16].

За останніми результатами досліджень, проведених американським психологом Майклом Бейлі, було доведено, що сексуальна орієнтація чоловіка у великій мірі обумовлена генетично або є результатом виховання, і тому може проявлятись вже у ранньому дитинстві [19].

На аналізі наукової інформації можемо зробити висновок, що ще в ранньому дитинстві слід звертати увагу на іграшки, котрим надають перевагу діти і робити висновки гри за «хлопчачим» або «дівчачим» типом. Тим і унікальний і дивовижний цей вік, що ігрові сюжети породжує саме життя. Все може вирішити насичене навколишнє середовище, враження дитини і характер спілкування з дорослими - батьками в сім'ї , вихователями в дитячому садку.

3. Практичне дослідження взаємозв'язку між статевою ідентифікацією, акцентуаціями характеру, нейротизмом і видами іграшок дівчат юнацького віку

3.1 Опис методик та характеристика досліджуваних

Для дослідження статевої ідентифікації ми використовували такі методики: Характерологічний опитувальник К.Леонгарда, методика визначення типу темпераменту Г.Айзенка (EPI), опитувальник «маскулінність-фемінність С.Бем», малюнкова методика «Як Ви себе уявляєте?», анкету «Мої іграшки з дитинства».

Характерологічний опитувальник К.Леонгарда

Метою даного тесту є виявлення акцентуацій характеру. Опитувальник включає 88 питань, 10 шкал, які відповідають визначеним акцентуаціям характеру. Діагностуються гіпертимний, застрягаючий, емотивний, педантичний, тривожний, циклотимний, демонстративний, збудливий, дистимний, екзальтований типи:

Гіпертимний тип

Основна риса цього типу - постійне перебування в гарному настрої, навіть при відсутності зовнішніх причин. Такі люди енергійні, активні. Їм характерна непосидючість, часте коливання уваги, недисциплінованість і жага пригод. Легко адаптуються до нових умов. Комунікабельні, при цьому нерозбірливі у виборі нових знайомств. Дуже погано переносять самотність, поміркований режим, жорстку дисципліну, одноманітне оточення, монотонну справу, яка потребує ретельності, а також вимушене неробство. За таких умов, а також під час намагання оточуючих сповільнити їхню бурхливу енергію і підкорити своїй волі, вступають в конфлікти.

Застрягаючий тип

Цей тип особистості характеризується високою стійкістю афекту, довготривалістю емоційних переживань, надмірною образливістю. Варто лише згадати про заподіяне людині такого типу, як всі емоції оживають. Застрягання особливо яскраво виявляється тоді, коли торкаються егоїстичних інтересів акцентуанта. Образа особистих інтересів зазвичай ніколи не забувається. Тому цей тип людей часто називають злопам'ятними або мстивими.

Емотивний тип

Цей тип можна характеризувати двома словами: чутливий та вразливий. Звичайно людей цього типу називають м'якосердечними, чуйними, задушевними. Всі ці реакції яскраво виявляються у зовнішніх реакціях: міміці, жестах, плаксивості. Душевні потрясіння викликають в таких людей особливо глибокий слід і можуть спричинити депресію: чим сильніше переживання, Тим сильніше загальмована психічна діяльність та порушена емоційна сфера. В таких ситуаціях вони можуть перестати чинити опір. Однак загалом до депресії вони не схильні, і так само легко, як і суму, можуть піддатися і радості, яка захоплює їх більше, ніж інших людей.

Педантичний тип

Яскраво вираженими проявами людей цього типу є підвищена акуратність, тяга до порядку, нерішучість і обережність.

Приймаючи важливі рішення, вони постійно сумніваються, є нерішучими і надто схильними до самоаналізу. Перш ніж діяти, хочуть ще й раз переконатися, що кращого рішення знайти неможливо. Проте, вже прийняте рішення мають негайно виконати: чекати вони не вміють, виявляють нетерплячість. Їхня нерішучість часто приводить до гіперкомпенсації у вигляді несподіваної самовпевненості, безапеляційності, показової рішучості саме в тих ситуаціях, де потрібна обачливість. Вони вирізняються чіткістю,добросовісністю, грунтованістю, надійністю. Такі люди люблять свою справу, а іноді працюють в одному закладі практично все життя. Порушувати правила, закони норми поведінки їм не властиво.

Тривожний тип

Головною особливістю людей цього типу є підвищена тривожність, занепокоєння з приводу невдач, прояви негативних переживань за свою долю і долю близьких. При цьому об'єктивних причин для цього може і не бути або вони незначні. Такі люди відрізняються несміливістю, покірністю, приниженістю, невпевненістю і лякливістю. Іноді вони намагаються компенсувати свої тривоги самовпевненістю і навіть зухвалою поведінкою, однак їх неприродність відразу кидається у вічі.

Люди цього типу акцентуації ще в дитинстві були дуже боязкими: боялися заходити в темне приміщення, засинати в темноті, боялися собак, грози, нарешті інших людей та вчителів.

Циклотимний тип

Цей тип акцентуації найчастіше спостерігається у старшому підлітковому та юнацькому віці (13-21 років). Його особливістю є періодичні безпідставні коливання настрою і життєвого тонусу. У типових циклоїдів цикли зазвичай тривають два-три тижні. В період підйому характерними стають риси гіпертимного типу, в період спаду виникає депресія. У такому стані людина залишає попередні захоплення, зменшується апетит, в день настає сонливість, а в ночі - безсоння. Різко знижується працездатність, до всього втрачається інтерес, людина стає млявою, малорухливою, байдужою до всього, прагне самотності, уникає гучних компаній. Невдачі і дрібні прорахунки тяжко переживає. На зауваження та докори циклоїди можуть відповісти грубістю та гнівом, хоча в глибині душі вони ще більше удаються в тугу. В конфлікти при цьому вступають дуже рідко.

Циклоїди вразливі до докорінної зміни життєвих стереотипів (зміни місця проживання, навчання, втрати близьких, друзів).

Демонстративний тип

Провідна риса цього типу - безмежний егоцентризм, постійна потреба в увазі до своєї особи. Допускаються незадоволення або ненависть оточуючих до себе, але ні в якому разі байдужість. Вважається, що сутністю демонстративного типу є його аномальна здатність до витіснення та вибіркового сприймання інформації про себе і світ. Схвальна інформація зберігається і перебільшується; нейтральна або негативна - забувається.

Вони постійно намагаються привернути до себе увагу, бути в центрі уваги. Такі люди мають багату фантазію, в результаті чого світ прикрашають і не бачать таким, яким є насправді; вони не люблять обов'язків і проблем, проте дуже люблять керувати іншими; критичні зауваження ігнорують; власні помилки і невдачі не беруть до уваги.

Збудливий тип

Провідною рисою цього типу є схильність до дисфорії - пониженого настрою з роздратованістю, озлобленістю, імпульсивністю, нетерплячістю, дратівливістю, схильністю до агресії та тісно пов'язаною з цим ефективністю. Кидається у вічі нестриманість афекту: погрози, цинізм, жорстокі побої, байдужість до слабості і незахищеності супротивника. Такі особи часто вступають у суперечки, привід для якої може бути незначним, але завжди пов'язаний з обмеженням прав та інтересів збудливого типу. В області соціальної взаємодії їм при суща дуже низька терпимість. Оточуючий світ сприймається ними як джерело конфліктів: все навколо існує для того, щоб дратувати, заважати.

Дистимний тип

Цей тип є протилежністю гіпертимному. За натурою вони песимістичні, серйозні і більш зосереджені на негативному, ніж на позитивному. Серйозна налаштованість веде до формування серйозних етичних позицій. На першому плані в них тонкі, високі почуття, які несумісні з людським егоїзмом. Події, які їх глибоко зворушили, можуть призвести до депресії.

Дистими пасивні, їхня думка працює уповільнено. В товаристві вони майже не беруть участі у спілкуванні, лише рідко роблять зауваження після тривалої паузи. Ці люди виглядають дуже серйозними. Активність, а тим більше гіперактивність їм зовсім не властива.

Екзальтований тип

Цей тип можна назвати типом тривоги та щастя. Йому характерне різке мотивоване коливання настрою. Вони однаково легко приходять у захоплення від радісних подій, так і у відчай від сумних. Від радості до суму в них один крок. Екзальтовані люди реагують на життя бурхливіше ніж інші, при цьому темп наростання реакції та зовнішній вияв відрізняється великою інтенсивністю. Найменші переживання супроводжуються фізіологічними проявами: потовиділенням, тремтінням.

Екзальтація найчастіше мотивується тонкими, альтруїстичними спонуканнями і тісно пов'язана з емоціями.

Методика визначення типу темпераменту Г.Айзенка (EPI)

Методика містить 57 питань, 24 з яких виявляють екстраверсію-інтроверсію, 24 - нейротизм-емоційну стабільність. Ще 9 запитань складають шкалу брехні. Г.Айзенк розглядав вимірювані характеристики рисам темпераменту, які мають тісний зв'язок з фізіологічними особливостями людини. Шкали: екстраверсія-інтроверсія, нейротизму, брехні.

Основний зміст фактора екстраверсія-інтроверсія - це відкритість- замкнутість суб'єкта зовнішнім впливам.

Екстраверсія - це відкритість, комунікабельність, прагнення до контактів. Таким людям характерні тяга до нових вражень, підвищена імпульсивність, висока рухова і мовна активність, оптимізм.

Інтроверсія - це замкнутість, некомунікабельність. Таким людям характерна спрямованість на себе, загальмованість рухів і мови, переважно поганий настрій.

Нейротизм - це стабільність чи нестабільність нервової системи. Ця шкала відображає різні характеристики емоційної сфери: емоційну лабільність, чутливість і тривожність.

На основі цих факторів визначається тип особистості.

Група І (типовий екстраверт). Характеризується орієнтацією особистості на зовнішній світ. Цю групу людей характеризує товариськість, чуйність, невимушеність, життєрадісність, впевненість у собі, прагнення до лідерства. Вони, як правило, мають багато друзів, оптимістичну вдачу, доброзичливі, веселі, завдяки гнучкості своєї поведінки легко знаходять контакти з різними людьми, але іноді запальні та нестримані, імпульсивні.

Група ІІ (типовий інтроверт). Характеризується фіксацією інтересів особистості на явищах власного внутрішнього світу, який є для людей цієї групи найвищою цінністю. Такі люди спокійні, врівноважені, розсудливі, обачливі, контролюють свої вчинки, їх дії завжди продумані, раціональні. Вони не товариські, часто замкнуті, але миролюбні. Коло друзів у них невелике. Ці люди часто соціально пасивні, важко входять в колектив. Надають перевагу книжкам. Працювати з іншими людьми їм важко, це потребує дуже багато сил.

Група ІІІ (типовий невротик). Характеризується емоційно несталою сферою особистості, люди цієї групи вирізняються нестабільністю, легко збуджуються. Їм притаманні часта зміна настроїв, чутливість, примхливість, схильність до песимізму, нерішучість.

Також виділяють такі типи темпераментів: сангвінік, холерик, меланхолік, флегматик.

Сангвінік - відкритий, балакучий, простий, жвавий, безтурботний, ініціативний.

Холерик - дратівливий, агресивний, збудливий, людина настрою, оптимістичний, імпульсивний.

Меланхолік - тривожний, песимістичний, стриманий, неспокійний, образливий, некомунікабельний.

Флегматик - пасивний, старанний, вдумливий, надійний, розважливий, спокійний.

Опитувальник «Маскулінність-фемінність С.Бем»

Методика була запропонована Сандрою Бем (Sandra L. Bem, 1974) для діагностики психологічної статі й визначає ступінь андрогінності, маскулінності й фемінності особистості. Опитувальник містить 60 тверджень (якостей), на кожне з яких випробуваний відповідає «так» або «ні», оцінюючи тим самим наявність або відсутність у себе названих якостей. Опитувальник може застосовуватися й у формі експертного рейтингу. У такому випадку оцінка випробуваного по представлених якостях здійснюється компетентними суддями - людьми добре знаючими випробуваного (чоловік, дружина, батьки).

Психологічна стать

Кожна людина є власником безлічі психологічних рис характеру. Деякі риси є начебто «безстатевими», універсальними, а деякі риси традиційно зв'язуються з типово чоловічою або типово жіночою психологією. Деякі типові чоловічі або жіночі риси мають свої еволюційно-генетичні й фізіологічні підстави, передумови. Наприклад, рівень агресивності й домінантності (розглянуті як типово чоловічі риси), як виявилося, корелює з рівнем концентрації в індивідів чоловічих статевих гормонів - андрогенів. Інші риси формуються в процесі соціалізації, виховання й розвитку особистості. Не випадково ж існують соціальні стереотипи маскулінності й фемінності. Хоча щодо переваги, то придбання тих або інших типово чоловічих або типово жіночих психологічних рис відбувається в результаті спільного впливу обох груп факторів - біологічного й соціального порядку. У цьому контексті психологічна стать радикально відрізняється від статі біологічної. Зупинимося коротко на трьох основних поняттях, про які прийнято говорити у зв'язку з феноменом «психологічна стать» - маскулінність, фемінність, андрогінность.

Маскулінність

До типово чоловічих рис традиційно належать такі, як незалежність, наполегливість, домінантність, агресивність, схильність до ризику, самостійність, впевненість у собі. У спеціальних дослідженнях було встановлено (Christiansen К., Knussmann R., 1987), що генералізована спонтанна агресивність, а також сексуальна агресія корелюють із рівнем вмісту андрогенів (чоловічі статеві гормони) у сироватці крові. В іншому дослідженні на вибірці 191 чоловік було показано (Lau Sing, 1989), що маскулінних індивідів відрізняє більшу самоповагу в цілому, а також більше висока самооцінка в області академічних досягнень і власної зовнішності - фізичне Я.

Фемінність

До типово жіночих рис традиційно належать такі, як поступливість, м'якість, чутливість, сором'язливість, ніжність, сердечність, здатність до співчуття, співпереживанню й ін. Соціальні стереотипи фемінності менше стосуються рольових сторін особистості й успішності ділової кар'єри, але при цьому приділяють значну увагу емоційним аспектам.

Андрогінність

Відповідно до існуючих уявлень індивід не обов'язково є носієм чітко вираженої психологічної маскулінності або фемінності. В особистості можуть бути на паритетних засадах представлені істотні риси як маскулінного, так і фемінного типів. При цьому передбачається, що в андрогіна ці риси представлені гармонійно і взаємодоповнено. Вважається, що така гармонійна інтеграція маскулінних і фемінних рис підвищує адаптивні можливості андрогінного типу. При цьому більша м'якість, стійкість у соціальних контактах і відсутність різко виражених домінантно-агрессивних тенденцій у спілкуванні ніяк не пов'язані зі зниженням впевненості в собі, а напроти проявляються на тлі збереження високої самоповаги, впевненості в собі й самоприйняттям. У вже згадуваному вище дослідженні (Lau Sing, 1989) було показано, що адрогіни не уступають маскулінному типу ні за рівнем самоповаги в цілому, ні за рівнем самооцінок академічних досягнень і власної зовнішності (фізичне Я).

Малюнкова методика «Як Ви себе уявляєте?»

Це графічна проективна методика, в якій досліджуваному пропонується намалювати себе таким, яким він себе уявляє і відчуває. По тому, як намальован малюнок, можна зробити висновок про душевний стан людини, його уявленні про себе, о характерних особливостях особистості, в ролі якої психологічної статі вона себе уявляє.

Анкета «Іграшки з дитинства»

Анкета складалась з 16 питань, за допомогою яких визначалась стать, вік, освіта досліджуваних. А також якими іграшками в дитинстві вони бавились і яким надавали перевагу.

В нашому дослідженні взяли участь 42 дівчини, віком від 16 до 18 років, котрі навчаються на філософському факультеті ЛНУ ім.І.Франка м. Львова.

3.2 Результати дослідження та їх інтерпретація

Порівняння результатів дослідження було проведено за допомогою статистичних методів обробки даних. Для цього було використано такі критерії, як t-критерій Стьюдента (t-test, independent, by groups, так як досліджуваних взято з однієї генеральної сукуптності), коефіцієнт лінійної кореляції, а також факторний аналіз даних.

Перш ніж проводити порівняльну статистику усіх досліджуваних, було виділено такі групи:

? група дівчат, які в дитинстві надавали перевагу лялькам, і група дівчат які вибирали інші іграшки (машинки, конструктори);

? група дівчат з показниками результатів, що мають андрогінну психологічну стать, і група дівчат, психологічна стать яких наближуються до маскулінної і фемінної.

Порівняння за t-критерієм Стюдента проводилося у цих двох групах і показало, що у дівчат, які вибирали в дитинстві інші іграшки (машинки, конструктори), показники за збудливим типом акцентуації є вищим Zbc = 14,8421 ніж у дівчат, які надавали перевагу лялькам Zbc = 10,8261 (t= -3,04525 при p=0,004101) (дод. Б). Ці дані показують, що у дівчат, які бавились в дитинстві машинками, конструкторами найчастіше зустрічається збудливий тип акцентуації характеру (рис.1), тобто їм властива підвищена імпульсивність, надмірна активність, послаблений контроль над бажаннями і збудженням, дратливість. Вони постійно намагаються уникнути труднощів, часто гніваються. На вигляд - похмурі, в розмові обговорюють лише те, що «лежить» на поверхні, відповідають скуто. Їм характерна низька контактність в спілкуванні, сповільненість вербальних і невербальних реакцій. У емоційно-спокійному стані люди даного типу часто добросовісні, акуратні.

На мою думку це і пояснює те, чому дівчатка, зі збудливим типом акцентуації вибирають більш «хлопчачі іграшки», які приваблюють їх більше, тому їм і властиві такі риси як активність, схильність до агресії. Але може спостерігатись небезпека при виборі таких іграшок для дівчат зі збудливим типом, тому що вони можуть загострити негативні риси, спровокувати прояви агресії, грубості. Правильно підібрані іграшки, які розвивають позитивні якості дитини допоможуть вирішити багато проблем, так як іграшки та ігри - найефективніший засіб психологічної корекції в дітей. Ігрова терапія допомагає переживати емоції як позитивні так і негативні.

Рис. 1. Середні значення показників іграшок у досліджуваних групах: Гі-гіпертимний; За- застрягаючий; Ем- емотивний; Пе- педантичний; Тр- тривожний; Ци- циклотимний; Де- демонстративний; Зб- збудливий; Ди- дистимний; ЕК- екзальтований типи акцентуації.

У другій групі, яка була розподілена на основі психологічної статі (дод. В), показників істотного переважання акцентуацій характеру не виявилося, хоча вони очікувалися (рис. 2).

Рис. 2. Середні значення показників іграшок у досліджуваних групах: Гі-гіпертимний; За- застрягаючий; Ем- емотивний; Пе- педантичний; Тр- тривожний; Ци- циклотимний; Де- демонстративний; Зб- збудливий; Ди- дистимний; ЕК- екзальтований типи акцентуації

Рис. 3. Розподіл акцентуацій характеру в андрогінній групі: Гі-гіпертимний; За- застрягаючий; Ем- емотивний; Пе- педантичний; Тр- тривожний; Ци- циклотимний; Де- демонстративний; Зб- збудливий; Ди- дистимний; ЕК- екзальтований типи акцентуації.

Рис. 4. Розподіл акцентуацій характеру в маскулінно-фемінній групі: Гі-гіпертимний; За- застрягаючий; Ем- емотивний; Пе- педантичний; Тр- тривожний; Ци- циклотимний; Де- демонстративний; Зб- збудливий; Ди- дистимний; ЕК- екзальтований типи акцентуації

З двох діаграм видно, що розподіл акцентуацій характеру між андрогінними і маскулінними+фемінними є майже одинаковим (рис. 3, рис. 4).

Результати кроскореляційного аналізу

За допомогою коефіцієнта лінійної кореляції, було виміряно залежності між досліджуваними шкалами. Аналіз проводився на основі поділу на группу дівчат, які в дитинстві надавали перевагу лялькам, і групу дівчат які вибирали інші іграшки (машинки, конструктори) (дод. Д).

Ми виявили кореляційний зв'язок між наступними шкалами: гіпертимним типом акцентуації і екстраверсією-інтроверсією (r=0,39 при p<0,05), маскулінністю (r=0,47 при p<0,05) - прямий кореляційний зв'язок, тобто збільшення показників за гіпертимним типом акцентуації веде до збільшення усіх цих показників (рис. 5).

Це можна пояснити тим, що екстравертованість, риси маскулінності,а саме такі як: наполегливість, активність, схильність до ризику характерні для гіпертимного типу і її посилення призводить до зростання цих показників.

Рис. 5. Кореляційні зв'язки між показниками гіпертимності, екстраверсії та маскулінністю.

Також було виявлено кореляційні зв'язки між застрягаючим типом акцентуації та нейротизмом (r=0,34 при p<0,05), маскулінністю (r=0,32 при p<0,05) - прямий кореляційний зв'язок, тобто збільшення показників застрягаючого типу веде до збільшення усіх цих показників, та між застрягаючим типом акцентуації та типом психологічної статі (r= -0,33 при p<0,05) - зворотній кореляційний зв'язок, тобто збільшення показника застрягання веде до зменшення андрогінії і призводить до збільшення маскулінних рис (рис. 6).

Це можна пояснити тим, що високий рівень нейротизму і маскулінність властиві застрягаючому типу акцентуації характеру.

Рис. 6. Кореляційні зв'язки між показниками застрягання, нейротизмом, маскулінністю та андрогінією

Між показником емотивного типу і нейротизмом (r=0,48 при p<0,05), фемінністю (r=0,41 при p<0,05) є прямий кореляційний зв'язок (рис. 7).

Це можна пояснити тим, що емотивному типу акцентуації властивий високий рівень нейротизму, так як такі люди схильні до сильних переживань.

Рис. 7. Кореляційний зв'язок між показниками емотивності і нейротизмом

Між показником педантичного типу і нейротизмом (r=0,41 при p<0,05) виявлено прямий кореляційний зв'язок, тобто зростання показників педантичності приводить до зростання нейротизму, а між показником педантичного типу і екстравертністю-інтровертністю - звортній кореляційний зв'язок (рис. 8).

Це також пояснюється тим, що характерно для педантичного типу, тобто такі риси особистості як нетерплячість і нестриманість.

Рис. 8. Кореляційні зв'язки між показниками педантичності, нейротизмом, інтровертністю

Між показником тривожного типу і нейротизмом (r=0,52 при p<0,05) присутній прямий кореляційний зв'язок (рис. 9).

Так як головною особливістю людей з тривожним типом є занепокоєння з приводу невдач, підвищена тривожність. А те, шо зростання рівня нейротизму збільшує показники за тривожним типом, на мою думку, є закономірністю.

Рис. 9. Кореляційний зв'язок між показником тривожного типу акцентуації і рівнем нейротизму

Між показником циклотимного типу акцентуації характеру і нейротизмом (r=0,43 при p<0,05) спостерігається прямий кореляційний зв'язок (рис. 10).

Це може пояснюватись тим, що таким особистостям характерні безпідставні коливання настрою і життєвого тонусу. Дуже залежні від зовнішніх подій, змін (за К.Леонгардом).

Рис. 10. Кореляційний зв'язок між показниками циклотимного типу акцентуації, рівнем нейротизму

Між показником демонстративного типу акцентуації характеру і екстраверсією-інтраверсією (r=0,34 при p<0,05), маскулінністю (r=0,45 при p<0,05) присутній прямий кореляційний зв'язок (рис. 11).

Такий зв'язок можна пояснити тим, що екстравертованість властива демонстративному типу. А провідною рисою цього типу є егоцентризм, який характерний для маскулінної психологічної статі [10].

Рис. 11. Кореляційні зв'язки між показниками демонстративного типу акцентуації, екстраверсією, маскулінністю

Між показником збудливого типу акцентуації характеру і маскулінністю (r=0,39 при p<0,05) є прямий кореляційний зв'язок, який означає, що зростання збудливого типу приводить до зростання маскулінних рис (рис. 12).

Маскулінні риси властиві збудливому типу, наприклад, упевненість у собі, схильність до агресії, імпульсивність, нетерплячість.

Рис. 12. Кореляційний зв'язок між показниками збудливого типу акцентуації, маскулінністю

Між показником дистимного типу акцентуації характеру і екстравертністю-інтровертністю (r= -0,38 при p<0,05) існує зворотній кореляційний зв'язок, який означає, що збільшення показника дистимного типу приводить до зменшення екстравертності, тобто спричиняє появу інтровертованості (рис. 13).

Рис. 13. Кореляційний зв'язок між показниками дистимного типу акцентуації, екстравертованістю.

Між показником екзальтованого типу акцентуації характеру і нейротизмом (r=0,44 при p<0,05) спостерігається прямий кореляційний зв'язок, який означає, що зростання екзальтованого типу приводить до зростання рівня нейротизму (рис. 14).

Такий зв'язок пояснюється тим, що особи цього типу легко переходять у захоплення від радісних подій і у відчай - від сумних. Вони реагують на життєві події більш бурхливо чим всі інші типи акцентуацій характеру і тому у них наявний високий рівень нейротизму.

Рис. 14. Кореляційний зв'язок між показниками екзальтованого типу акцентуації, рівнем нейротизму

Результати факторного аналізу

В результаті аналізу було виділено 6 факторів, які пояснюють понад 70% розсіювання даних (дод. Е).

1-фактор - психічна якість, пов'язана з такими акцентуаціями характеру як гіпертимність, тобто збільшена потреба в будь-якій діяльності, особливо пов'язаної зі спілкуванням, і демонстративність, тобто потреба у постійній увазі до себе. Така психічна якість найбільш властива ірраціональним типам за типологією К.Юнга [37] і рухливому типу нервової системи за І.Павловим [24]. Люди, в яких ця психічна якість найбільш виражена, - в основному сангвініки. Вони дуже добре пристосовуються до різних нових ситуацій, а також у них присутня збільшена фізична рухливість тіла і в них існуює постійна потреба у русі. Цей фактор супроводжується вищими показниками шкали екстраверсії та маскулінності, нижчими - за шкалою дистимності. Фактор практично не впливає на вибір іграшок дівчатами у дитинстві.

2-фактор - пов'язаний з такими акцентуаціями характеру як тривожність і екзальтованість, а також нейротизм. Люди з тривожною акцентуацією характеру, відзначаються невпевненістю у собі, присутній компонент покірності, приниженості. Але можлива і зверхкомпенсація у вигляді самовпевненості або зухвалої поведінки, але така неприродність одразу кидається у вічі.

Екзальтований характер вважають характером «тривоги та щастя», супроводжується різкими коливаннями настрою. Такі люди реагують на життя дуже бурхливо, в порівнянні з іншими, вони однаково легко можуть перейти від радісних подій до сумних і навпаки. Вони дуже вразливі з приводу сумних подій. Жалість, співчуття здатні довести таку людину до відчаю.

В осіб з переважанням такої психічної якості як взаємозв'язку тривожності і екзальтованості і нейротизму, часто переважає відчуття внутрішнього занепокоєння, їм не рідко тяжко заснути, життя здається дуже важким. За типологією І.Павлова, в таких людей неврівноважений інертний тип нервової системи і найчастіше вони мають меланхолічний тип темпераменту. За шкалою сила-слабкість нервової системи в них виражена слабка нервова система [24]. За К.Юнгом, їх відносять до раціональному інтровертному емоційному типу [37].

Фактор супроводжується вищими показниками по шкалі педантичності, емотивності, циклотимності, збудливості та дистимності. Високі показники по 2 фактору більш притаманні дівчатам з меланхолічним або флегматичним типом темпераменту. Вплив фактора на вплив іграшок практично відсутній.

3-фактор - характеризує маскулінізацію особистості. Супроводжується вищими показниками по шкалам емотивності та нейротизму. Нижчими показниками по шкалі збудливості. В високому рівні показника за 3 фактором характерна більш чітка ідентифікація себе із жіночою статю в малюнку.

4-фактор - вибір іграшки. Дівчата, які в дитинстві надавали перевагу лялькам характеризуються вищими показниками емотивності, педантичності. Особи з емотивним типом - це чутливі і вразливі люди, відрізняються глибиною переживань у сфері тонких емоцій в духовному житті людини. Високі оцінки за педантичністю говорять про ригідність, інертність психічних процесів, про довге переживання травмуючих подій. Виявлено також нижчий рівень збудливості, екзальтованості, нейротизму. Ці особи частіше ідентифікують себе із жіночою статю у малюнку.

5-фактор - тип психологічної статі. Дівчата із вираженою маскулінністю характеризуються вищим рівнем застрягання, екстраверсії. Основна межею застрягаючого типу є надмірна стійкість афекту зі схильністю до формування надцінних ідей. На вибір типу іграшки та типу темпераменту суттєвого впливу не простежується.

6-фактор - самоідентифікація у малюнку. Особи, які ідентифікують себе із протилежною статю, мають вищий рівень педантизму, а також нижчий рівень емотивності, застрягання та дистимності. Це переважно особи з флегматичним або меланхолічним типом темпераменту.

В символіці і у графічні у графічній експресії малюнка проявляється несвідома реальність, яка визначає поведінку і самопочуття індивіда, яка сприймається ним, Але не завжди виражається вербально. Через малюнок відбувається ідентифікація себе як представника тієї чи іншої психологічної статі.

Висновки

Аналізуючи дані отримані в дослідженні можна зробити наступні висновки.

При порівнянні за t-критерієм Стюдента у групі дівчат, які в дитинстві вибирали машинки та конструктори показники за збудливим типом акцентуації є вищим ніж у дівчат, які надавали перевагу лялькам.

При порівнянні дівчат на основі результатів, що мають андрогінну психологічну стать, і групу дівчат, психологічна стать яких наближуються до маскулінної і фемінної, показників істотного переважання акцентуацій характеру не виявилось.

За результатами кроскореляційного аналізу було виявлено, що зростання показників гіпертимності веде до зростання показників екстраверсії та маскулінності.

Зростання показників застрягаючого типу акцентуації характеру призводить до зростання показників нейротизму, маскулінності і зменшення андрогінності.

Зростання показників педантичного типу призводить до збільшення нейротизму і зменшенню інтроверсії.

Зростання показників емотивного, тривожного, циклотимного та екзальтованого типу акцентуацій характеру веде до зростання нейротизму.

Зростання показників демонстративності призводить до зростання показників екстраверсії і маскулінності.

Зростання показників збудливого типу веде до зростання показників маскулінності.

Зростання показників дистимного типу веде до зростання екстраверсії.

Перша гіпотеза стверджувала, що у дівчат, які в дитинстві надавали перевагу іграм з ляльками формується вища ступінь фемінності у порівнянні з дівчатами, які вибирали ігри з іншими забавками. Тобто що ляльки впливають на формування фемінності. Ця гіпотеза не підтвердилася.

Наступна гіпотеза припускала, що у дівчат, які в дитинстві надавали перевагу іграм з ляльками і м'якими іграшками , проявляється нижчий рівень нейротизму. За результатами факторного аналізу ця гіпотеза підтвердилась.

Третя гіпотеза припускала, що у дівчат, які в дитинстві надавали перевагу лялькам переважає емотивний, педантичний тип акцентуації. Гіпотеза висувалася на основі того, що для дівчат, яким подобається бавитись ляльками характерні такі риси особистості, які характерні для емотивного, тобто чутливість і вразливість, а також м'якосердечність, чуйність, задушевність, а також для педантичного, яскраво вираженими проявами людей цього типу є підвищена акуратність, тяга до порядку, нерішучість і обережність, типу акцентуацій характеру. На основі факторного аналізу ця гіпотеза підтвердилась.

Остання гіпотеза припускала, що у дівчат, які в дитинстві вибирали ігри з ляльками, а також з машинками, конструктором, формується андрогінність. Гіпотеза висувалася на основі того, що андрогінні дівчатка бавляться іграми для дівчат і для хлопців. Ця гіпотеза не підтвердилась.