Основи психодіагностики

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Основи психодіагностики

Основи психодіагностики

План

1.Психодіагностика та суміжні напрямки досліджень.

2. Інтелект, спадковість та біологічне середовище.

3. Використана література.

1. Психодіагностика та суміжні напрямки досліджень

Психодіагностика - галузь психологічної науки, а тому в тій чи іншій мірі пов'язана з усіма її галузями. У певному сенсі, не дивлячись на самостійності, психодіагностика залежить від розвитку загальпсихологічним теорії. Однак існують напрямки досліджень, з якими психодіагностика пов'язана найбільш тісно, допускається синонімічність цього поняття іншим.

Нерідко в зарубіжній і вітчизняній літературі висловлюється думка про те, що проблема теорії індивідуальних розходжень - прерогатива особливої області досліджень - диференціальної психології. На рубежі XIX і XX ст. видатний німецький психолог Вільям Штерн ввів це поняття для позначення науки «про істотні відмінності у психічних функціях і властивостях». І з часів В. Штерна не багато чого змінилося в розумінні диференціальної психології, вона й досі визначається як напрямок, що «в цілому займається вивченням поведінки і властивостей особистості, що мають значний розкид»

Коли мова заходить про витоки диференціальної психології, фактично всі дослідники одностайні у посиланнях на Ф. Гальтона, Дж. Кеттелла, А. Біне та інших вчених, відомих в той же час як основоположники тестування (Allport 1949; Anastasi, 1958; та ін). Предметні галузі досліджень психодіагностики і диференціальної психології співпадають, а розділити їх намагаються за тією ознакою, що перша орієнтована на вимірювання індивідуальних відмінностей, а для другого характерно пізнання, проникнення в суть причин і наслідків цих відмінностей. Психодіагностика розглядається як «міст між наукою і практикою: наукою про індивідуальні психологічні відмінності (диференціальна психологія) і практикою постановки психологічного діагнозія» (О. Г. Шмельов, 1996). Тим самим психодіагностика як область досліджень зводиться до організації процесу вимірювання тих явищ, психологічна природа яких вивчена (вивчається) інший наукою.

Навряд чи є необхідність говорити про те, що психодіагностика, відділена від психологічної теорії, приречена на кризу. Історія психодіагностики яскраве тому підтвердження. Успіхи діагностики (вимірювання та оцінки) визначаються насамперед ступенем розробленості теорії вимірюваного явища. Це добре видно на прикладі вимірювання інтелекту. Для появи ефективних тестів потрібна зміна теоретичних уявлень про його природу. У свою чергу створення більш ефективних тестів породжує нове знання про ті явле-пах, які вимірюються.

Відриваючи психодіагностику (зрозумілу як практику тестування) від диференціальної психології (зрозумілу як теорія, що пояснює індивідуально-психологічні відмінності), цю область досліджень позбавляють теоретичного фундаменту, а тим самим статусу науки. Показово, що видатні (зазвичай при-числяться до таких в області диференціальної психології) закордонні фахівці не схильні розглядати психодіагностику як самостійну галузь науки, вважаючи її лише як «наближення до розуміння поведінки» (Anastasi, 1958). Поділ психодіагностики і диференціальної психології носить штучний характер, насправді вони органічно доповнюють один одного, утворюючи єдине ціле.

Отже, дослідження в тій області, яку В. Штерн назвав диференціальною психологією, на час придбання цієї назви вже йшли повним ходом в багатьох країнах світу. По суті, він запропонував інше (і, на наш погляд, більш вдале) назву психологічного тестування. Таким чином, Штерну помилково приписується роль основоположника науки про індивідуальні відмінності, однак це не применшує його внеску в її розвиток.

Психометрія - поняття, з яким часто стикаємося, як тільки мова заходить про психологічних тестах, тестуванні. Вже було зазначено, що поняття це введене Вольфом (1734), що вказали на можливість виміру в психології. Одним з перших вимірів у експериментальної психології було вимір часу реакції. Тому спочатку під психометрії розумілося вимірювання часових характеристик психічних процесів. Згодом до психометрії починають відносити все те, що пов'язане з кількісним визначенням психічних явищ (зрозуміло, існують і інші, менш поширені визначення психометрії. Цей термін, нарешті, використовується в парапсихології). Показовим

«Словник XX століття» 1 визначає її як «область психології, що має справу з змінними чинниками ». При такому підході Психометрія включає в себе весь спектр психологічних вимірювань - від психофізичних до особистісних.

Відомо, що створення будь-якого психологічного інструменту вимірювання вимагає неухильного дотримання певних вимог . Ці вимоги стосуються точності, достовірності та адекватності методики вимірів, порівнюваності одержуваних з її допомогою результатів. Відповідність їм встановлюється шляхом застосування математико-статистичних процедур. Вдосконалення математико-статистичного апарату, його розробка в свою чергу пов'язані з конструюванням все нових і нових тестів, рішенням задачі забезпечення їхньої ефективності. Психометричний напрям, таким чином, отримує свою перевагу в психологічному тестуванні. Не дивно, що в ряді випадків психологічне тестування (психодіагностика) і Психометрія ототожнюються. Підтверджує сказане широко вживається термін «психометричні тести», під яким розуміються стандартизовані методики, щодо яких відома валідність і надійність, методики, що задовольняють принципам вимірювання. Це, зокрема, є підставою відокремлювати психометричні тести від проективних методик, так як стосовно до останніх класичні вимоги, що задаються теорії-їй вимірювання, часто не можуть бути задоволені.

Завдяки розвитку психологічного тестування, вже в 1920-1930-і рр.. формується особлива область психометрії, яка має справу з індивідуальними відмінностями, визначаючи та обгрунтовуючи вимоги до їх виміру. В ряді робіт використовується поняття «диференціальна Психометрія» -. Хоча цей термін можна визнати не зовсім вдалим, сьогодні було б зайвим введення нового, тому що він може стати причиною плутанини в що складається системі понять психодіагностики. У 1970-і рр.. в галузі індивідуальних розходжень все більш вживаною стає термін, який до теперішнього часу в багатьох країнах Західної Європи і США майже повністю витіснив термін «психологічне тестування». Це - «психологічна оцінка» (psychological assessment).

У п'ятидисяті роки з'явився термін «психологічна оцінка». Цей термін отримав останнім часом досить широке поширення, набув офіційний статус, підтвердженням чого служать численні керівництва, різні журнали, присвячені проблемам психологічної оцінки. «Коротка психологічна енциклопедія» розкриває зміст цього поняття через мету, яка полягає у вивченні (оцінюванні) питань і проблем психічного здоров'я, що виникають у життєдіяльності людини. У вищезгаданій енциклопедії вказується на те, що треба проводити межу між психологічною оцінкою і тестуванням. Оцінка - це збір та інтеграція даних, які можуть бути отримані різними шляхами, наприклад за допомогою інтерв'ю, спостереження за поведінкою, психологічних тестів, фізіологічних або психофізіологічних вимірювань, спеціальної апаратури і т. п. Тестування - це вимір психологічних характеристик за допомогою процедур, заснованих на відтворенні якихось реалій поведінки. Таким чином, психологічна оцінка - поняття більш широке, ніж психологічне тестування. Оцінка проводиться за допомогою не тільки тестів. У той же час, якщо проаналізувати зміст посібників та журналів з психологічної оцінки, то легко переконатися, що це поняття найчастіше виступає в якості синоніма психологічного тестування, який охоплює весь спектр психологічних вимірів: від психічних функцій до особистості. Проте поява та поширення терміну «психологічна оцінка» - це наслідок усвідомлення дослідниками того факту, що пізнання індивідуально-психологічних відмінностей, настільки тісно пов'язане з тестами, ними не обмежується. Крім тестів (стандартизованих процедур) розвивається внетестовая діагностика, пов'язаний-ва з якісними оцінками. У цьому розумінні поняття психологічної оцінки близьке предмету психологічної діагностики.

2. Інтелект, спадковість та біологічне середовище

Спадковість визначають як сукупність природних властивостей організму, що передаються від покоління до покоління, або як "властивість живих систем відтворювати свою організацію, або, інакше кажучи, властивість живих організмів відтворювати собі подібних у ряду поколінь".

Біологічна спадковість має величезне значення в житті людини. Вона зберігає людини як природна істота, як унікальну популяцію (вид) в біологічному світі. З моменту народження дитина успадковує багато вроджених властивостей та інстинктів, які відносяться до групи безумовних рефлексів (по І. П. Павлову). До них відносяться травні рефлекси (слиновиділення), оборонні (відсмикування рук від гарячого, зажмуріваніе очей при яскравому світлі), орієнтовні (реакція на звук, світло і т.д.). Говорячи про нерозривний зв'язок людини з тваринним світом, слід зазначити, що ці властивості характерні і для вищих тварин.

Однак у межах біологічної еволюції виникла нова форма відображення, що забезпечила перехід предків у сучасних людей, розвиток "власне людських задатків" (рух у вертикальному положенні - прямоходіння, розвиток мовлення), схильність до цілеспрямованої праці, розвиток розумових здібностей людини, усвідомлення своїх дій, вчинків , діяльності.

Спадковість програмує передачу від дорослих дітям ряду біохімічних, фізичних якостей: фізичний вигляд, колір волосся, фізичні дані; групу крові й резус-фактор, задатки здібностей; програмує також властивості нервової системи, властивості зорових органів (дальтонізм, особлива чутливість, колір очей) і ін

Відомо, що носіями спадковості є молекули ДНК, що відповідають за всі життєво важливі процеси в організмі (за збереження інформації про протікання всіх процесів, за оновлення клітин, за захист від мутацій і за багато чого іншого).

Генетична програма спадковості закладена в молекулярних структурах ДНК. Вона, як наддовершена ЕОМ, забезпечує заданість параметрів роботи всіх структур організму: від біохімічних, біопсихічних до фізичних; зберігає спадкову пам'ять про весь організм як індивідуальної одиниці біологічного світу (на думку ряду дослідників, аж до 13-го коліна). Це в середньому 1000 років. У Біблії є згадка про тривалість життя до тисячолітнього віку. Генетична спадковість забезпечує і можливість клонування людей. Відкриття російських і американських вчених доводять, що, керуючи ростом, розвитком хромосом, можна безпосередньо керувати ростом нових клітин, тим самим забезпечуючи організму необмежену тривалість життя.

Діалектика біологічних процесів позначена і наявністю спадкових захворювань і різних аномалій. До них можна віднести хвороба крові (гемофілія), шизофренію, цукровий діабет, ряд ендокринних розладів (карликовість та ін.) Спадково можуть передаватися й особливості протікання психічних процесів. З'являються повідомлення, що спадково може передаватися і схильність до правопорушень і злочинів, садизм, суїцидальну поведінку і т.д.

Дослідженнями встановлено, що незмінність біологічних популяцій протягом багатьох мільйонів років зумовлена майже не змінними умовами життя. Іншої позиції дотримується відомий філософ Лаптєв: «Як тільки та чи інша умова існування стає визначальним для будь-яких істот, вони спеціалізуються, пристосовуючись найбільше саме до цієї умові, і ... зупиняються у своєму розвитку, пристосувавшись. Вид потрапляє в еволюційний глухий кут ... Скорпіон існує без змін близько 300 млн. років ». Але генний апарат спадковості, як і весь організм людини, не ізольований від зовнішніх впливів, а включений до їх різноманіття.

Напевно, "це зумовило можливість багатостороннього розвитку людського організму, стало як би потенціалом його універсальності", зберігши при цьому потенцію еволюціонування спадковості. Проте відзначимо, що швидкоплинні впливи на апарат спадковості ведуть до руйнування стародавніх генетичних кодів і пам'яті, до скорочення термінів життя і незворотнім генним мутацій.

Таким впливом є радіація, яка діє на генний апарат людини. У результаті іонізуючого впливу на хромосоми вже в організмі матері порушується структура ДНК, у новонароджених виникають спадкові хвороби, а також потворності (дві голови, два тулуба, зрощені близнюки, величезних розмірів голова або вуха і т.д.). Порушення генної спадковості може бути викликане важкими умовами праці, нервово-психічними розладами. До розладу генної структури наводять і побутові канцерогени (алкоголь, куріння, медикаменти, звукові навантаження і багато чого іншого).

Англійські і датські вчені виявили, що прийом жінками гормональних протизаплідних засобів призводить до порушення гормональної системи і потенції у їх синів вже в ранньому віці. Практично встановлено, що у певної частини людей спостерігається підвищена схильність до вживання алкоголю та наркотичних речовин. Обгрунтовується точка зору, що поряд з соціальними чинниками у виникненні алкоголізму грають роль і деякі біологічні передумови. Це головним чином пов'язане з обміном речовин, що розглядається як критерій ризику або схильність до захворювання.

Сучасна генетика і медицина ведуть інтенсивний пошук засобів лікування генетичних хвороб, ослаблення їх впливу на розвиток людини. У ряді напрямків вже є певні успіхи: хвилює представників різних напрямів науки і проблема спадкових задатків і здібностей, тобто таких індивідуально-психологічних особливостей особистості, які є однією з найважливіших умов успішного виконання певних видів діяльності.

Природні особливості (задатки) є потенційним умовою формування здібностей. Вони зумовлені індивідуальними структурно-функціональними відмінностями головного мозку і речедвігательних органів, органів чуття, і їх слід розглядати лише як анатомо-морфологічні передумови здібностей.

Показник розвиненості людини проявляється через інтегровану розвиненість його здібностей. Виділяють загальні і спеціальні здібності. Загальні здібності визначають успіхи людини в різних видах діяльності. Це розумові здібності, тонкість і точність ручних рухів, розвинена пам'ять, досконала мова і ряд інших. Спеціальні здібності розкривають індивідуальність особистості і визначають успіхи людини в специфічних видах діяльності, для здійснення яких необхідні особливого роду задатки і їхній розвиток. До них можна віднести математичні, музичні, лінгвістичні, літературні, художньо-творчі, технічні, спортивні, організаційні, економічні та ін Загальні і спеціальні здібності можуть гармонізувати між собою, взаємно доповнювати, компенсувати, посилювати і збагачувати один одного (детальніше про здібності -- у Р. С. Немова).

Значна частина здібностей природно обумовлена; середовищем виховання. Існують здібності в значній мірі соціально обумовлені. З них назвемо, наприклад, предметно-пізнавальні або здатності до спілкування, взаємодії з людьми, предметно-дієві.

Але прояв спадкового в голові знаходиться в прямій залежності від зовнішнього середовища, умов життя та виховання. У науці є чимало фактів про життя малолітніх дітей зі звірами (так званих «дітей Мауглі») вовками, ведмедями, мавпами і вигодуваних їх молоком '. Повернення до людей, вони були позбавлені майже всіх людських якостей: рівень інтелекту і мислення у багатьох з них знаходяться нижче рівня тварин, ходили вони рачки, мова була відсутня, відтворювали її тільки звуки, які «вимовляли» тварини; для таких дітей характерна нерозвиненість почуттів , короткий термін життя внаслідок нерозвиненості психічних процесів.

Це вказує, що вирішальним, основним у розвитку людських властивостей і якостей є спілкування з людьми, що забезпечує засвоєння людського досвіду. Друга сигнальна система, успадкування загальнолюдських задатків розвивається в сприятливих умовах і у відповідній системі виховання. Соціологи вважають, що у людей з високим рівнем інтелекту збільшується тривалість життя.

Біологічно здорова людина має колосальні можливості розвитку, але практично реалізує їх не більше ніж на 10-15%. Для правильного виховання важлива глибока діагностика виявлення природних обдарувань з метою створення необхідних умов їх розвитку. Розвиток людини розглядається переважно як розвиток його здібностей. З одного боку, розвиток відбувається за рахунок резервних сил генотипу (задатки здібностей можуть проявлятися дуже рано, з 2-3-річного віку, або навпаки - на схилі років), з іншого - умов зовнішнього середовища та їх взаємного впливу. Недосконалість структури харчування і важкі умови життя (діти сироти, неповні сім'ї, важкі сім'ї, залучення дітей до важкої роботи) затримують ріст і розвиток. Спадкові можливості зростаючої людини великі, але реалізувати їх у якості особистості він зможе тільки в процесі своєї соціального життя в суспільстві, в діяльності.

3. Використана література

1. Основы психодиагностики / Под ред.А.Г. Шмелёва, Ростов-на-Дону, 1996год/

2. Общая психодиагностика / Под ред.А.А. Бодалева, В.В. Столина, изд-во Московского Университета, 1987 г.

3. Диагностика психического развития / Шварцара И., Прага, 1978 г.

4 Лаак Я. Психодиагностика проблемы содержания и методов, - М.: Издательство «Институт практической психологии» , Воронеж : НПО «МОДЭК», 1996.