Домой	Поиск	Войти	Контакты		Добавить в избранное
					Сделать стартовой

ГЛАВНАЯ

ИНФОБЛОК

НОВОСТИ

ВОЙТИ

КОНТАКТЫ

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА

МЕНЮ

Главная

Технология

Уголовное и уголовно-исполнительное право

Строительство и архитектура

Спорт и туризм

Социология и обществознание

Сельское лесное хозяйство и землепользование

Религия и мифология

Разное

Психология

Производство и технологии

Программирование компьютеры и кибернетика

Начертательная геометрия

Не сортированные

Оккультизм и уфология

Программирование и комп-ры

Экологическое право

Экология

Экономика

Экономико-математическое моделирование

Экономическая география

Финансовый менеджмент финансовая математика

Финансы деньги кредит

Особливості уяви у дітей дошкільного віку

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Особливості уяви у дітей дошкільного віку

Особливості уяви у дітей дошкільного віку

Міністерство освіти і науки України

Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка

Курсова робота

Особливості уяви дітей дошкільного віку

Виконала

студентка

заочного відділення

факультету

групи

Науковий керівник:

Полтава

План

Вступ

Розділ I. Теоретичні основи проблеми розвитку уяви в дошкільному віці
1.1 Психологічна сутність уяви та основні аспекти її вивчення у психології
1.2 Психологічні умови розвитку дитячої уяви.
1.3 Особливості розвитку уяви в дошкільному віці
Висновок до Розділу І
Розділ ІІ. Методичні основи дослідження розвитку уяви в дошкільному віці
2.1 Принципи організації емпіричного дослідження у психології
2.2 Експериментальне дослідження особливостей розвитку уяви у дітей дошкільного віку
2.2.1 Методика Е. Торренса „Неповні фігури"
2.2.2 Методика "Три кольори"
Висновок до Розділу ІІ
Висновок
Література

Вступ
Соціально-економічні перетворення в суспільстві диктують необхідність формування творчо активної особистості, із здатністю ефективно і нестандартно вирішувати нові життєві проблеми. У зв'язку з цим перед дошкільними установами постає важливе завдання розвитку творчого потенціалу підростаючого покоління, що у свою черг вимагає вдосконалення учбово-виховного процесу з урахуванням психологічних закономірностей всієї системи пізнавальних процесів.

Досвід дитини складається і росте поступово, він відрізняється глибокою своєрідністю в порівнянні з досвідом дорослого. Відношення до середовища, яке своєю складністю або простотою, своїми традиціями і впливами стимулює і спрямовує процес творчості, у дитини знову зовсім інший. Інтереси дитини і дорослого різні і тому зрозуміло, що уява у дитини працює інакше, ніж у дорослого. Останніми роками на сторінках психологічної і педагогічної літератури все частіше ставиться питання про роль уяви в розумовому розвитку дитини, про визначення суті механізмів уяви. Дошкільний вік є сенситивним (найбільш сприятливим) для розвитку моральної сфери особистості дитини.

Актуальність: уява дітей представляє собою величезний потенціал для реалізації резервів комплексного підходу в навчанні і вихованні. Проблема розвитку дитячої уяви актуальна тим, що цей психічний процес є невід'ємним компонентом будь-якої форми творчої діяльності дитини, її поведінки в цілому. Тому це і послугувало нам стимулом для обрання даної теми науково-теоретичного дослідження.

Дану проблему вивчали та розглядали безліч відомих науковців та видатних психологів, ступінь її розробки високий. Як показали дослідження Л.С. Виготського, В.У. Давидова, Е.І. Ігнатєва, С.Л. Рубінштейна, Д.Б. Ельконіна, В.А. Крутецького, Т. Рібо, К.Г. Паустовського та інших, - уява виступає не тільки передумовою ефективного засвоєння дітьми нових знань, але і є умовою творчого перетворення знань, що є у дітей, сприяє саморозвитку особистості, тобто в значній мірі визначає ефективність навчально-виховної діяльності.

Завдання дослідження:

Проаналізувати основні підходи до вивчення феномену уяви в психології.

Дослідити особливості розвитку уяви в дошкільному віці.

Визначити психологічні умови розвитку дитячої уяви.

Обгрунтувати методичну можливість емпіричного дослідження особливостей розвитку уяви в дошкільному віці.

Структура роботи: вступ, два розділи, висновки і перелік використаної літератури.

Розділ I. Теоретичні основи проблеми розвитку уяви в дошкільному віці
1.1 Психологічна сутність уяви та основні аспекти її вивчення у психології
Будь-яка діяльність людини, результатом якої є не відтворення вражень і дій, що були в її досвіді, а створення нових образів або дій, належатиме до творчої діяльності. Мозок є не тільки орган, що зберігає і відтворює наш колишній досвід, він є також органом, що комбінує, творчо переробляє і створює з елементів цього колишнього досвіду нові образи і нову поведінку. Якби діяльність людини обмежувалася одним відтворенням старого, то людина була б істотою, зверненою тільки до минулого, і уміла б пристосовуватися до майбутнього тільки тоді, коли вона відтворює це минуле. Саме творча діяльність людини робить її істотою, зверненою до майбутнього, що творить своє сьогодення. [16]

Цю творчу діяльність, засновану на комбінуючій здатності нашого мозку, психологія називає уявою. Зазвичай під уявою розуміється все те, що не реально, що не відповідає дійсності. Cправді ж, уява як основа всякої творчої діяльності однаково виявляється у всіх важливих сторонах культурного життя, роблячи можливою художню, наукову і технічну творчість.

"Всякий винахід, - говорить А. Рібо, - велике або дрібне, перш ніж окріпнути, здійснившись фактично, було об'єднано тільки уявою - спорудою, зведеною в думці за допомогою нових поєднань або співвідношень". [6]

Уява - не дійсність, але вона не може існувати без дійсності, оскільки саме елементи дійсності є для неї живлячим середовищем. З іншої сторони, саме уява часом визначає програму дій людини, хід її думок, її відношення до навколишньої дійсності, до власної роботи, до різноманітних форм своєї діяльності.

Уяву породжує задум, тобто уявлення про майбутнє творіння. І коли людина приступає до будь-якої роботи, вона "бачить" мету своєї діяльності, її результат. Навіть найгірший архітектор від якнайкращої бджоли із самого початку відрізняється тим, що перш ніж будувати щось з воску, він вже побудував її в своїй голові. В кінці процесу праці виходить результат, який вже на початку цього процесу був в уявленні людини, тобто ідеально. Якщо ж людина займається творчою роботою, то вона повинна уявити те, що ніхто, і зокрема сама, ще не робила і, отже, не бачла і не чула. Уяву породжує "образ" того, що лише буде створене в процесі творчої роботи. [4]

У літературі зустрічаються різні визначення уяви. Так Л.С. Виготский відзначає, що "Уява не повторює в тих же поєднаннях і в тих же формах окремих вражень, які накопичені раніше, а будує якісь нові ряди з раніше накопичених вражень. Інакше кажучи, принесення нового в самий перебіг наших вражень і зміну цих вражень так, що в результаті цієї діяльності виникає деякий новий, раніше не існуючий образ, складає, як відомо саму основу тієї діяльності, яку ми називаємо уявою".

"Уява, - пише С.Л. Рубінштейн, - пов'язана з нашою здатністю, і необхідністю творити нове". І далі "Уява - це відхід від минулого досвіду, перетворення його. Уява - це перетворення даного, здійснюване в образній формі".

"Основна ознака процесу уяви, - пише Е.І. Ігнатьєв, - в тій або іншій конкретній практичній діяльності полягає в перетворенні і переробці даних сприйняття і іншого матеріалу минулого досвіду, внаслідок чого виходять нові враження". [24]

"Філософська енциклопедія" визначає уяву, як психічну діяльність, що полягає в створенні уявлень і уявних ситуацій, що ніколи в цілому безпосередньо не сприймалися людиною насправді.

Тому чим багатший досвід людини, тим більшим матеріалом володіє її уява. К.Г. Паустовський писав: "Знання органічно пов'язані з людською уявою. Сила уяви збільшується в міру збільшення знань". Основна умова розвитку уяви дитини - залучення її до різносторонньої діяльності. В процесі розвитку дитини розвивається і уява. Чим більше дитина бачила, чула, пережила, чим більше вона знає, тим продуктивнішою буде активність її уяви - основи всякої діяльності.

Багато дослідників відзначають, що уява є процесом створення нових образів в наочному плані. Ця тенденція відносить уяву до форм плотського матеріалу. Природу уяви складає синтез, єдність логічного і плотського. [13]

Уява - це психічний процес, в якому віддзеркалення дійсності відбувається в специфічній формі - об'єктивно або суб'єктивно нового (у вигляді образів, уявлень, ідей), створеного на основі образів сприйнять, пам'яті, а також знань придбаних в процесі мовного спілкування. Коли йдеться про об'єктивно нове, то це мається на увазі, що даний продукт уяви взагалі вперше створюється в суспільстві. Коли ж йдеться про суб'єктивне нове, то це означає, що створений продукт володіє новизною тільки для самого творця, тоді як в суспільстві він вже відомий.

Уява - це аналітико-синтетична діяльність, яка здійснюється під направляючим впливом свідомо поставленої мети або відчуттів, переживань, які володіють людиною в даний момент. Найчастіше уява виникає в проблемній ситуації, тобто в тих випадках, коли необхідно відшукати нове рішення, тобто потрібна випереджаюча практична дія віддзеркалення, яке відбувається в конкретно-образній формі, як результат операції образами. [14]

Властива тільки|лише| людині можливість створення нових образів (уявлень) шляхом переробки попереднього досвіду. Уяву часто називають фантазією. Уява є вищою психічною функцією і відображає дійсність. Проте за допомогою уяви здійснюється уявний відхід за межі безпосереднього сприйманого. Основне його завдання - представлення очікуваного результату до його здійснення. За допомогою уяви у нас формується образ ніколи не існуючого або не існуючого в даний момент об'єкту, ситуації, умов.

Вирішуючи будь-яку розумову задачу, ми використовуємо якусь інформацію. Проте бувають ситуації, коли наявній інформації недостатньо для однозначного вирішення. Це так звані завдання великого ступеня невизначеності. Мислення в цьому випадку майже безсило без активної роботи уяви. Уяву забезпечує пізнання, коли невизначеність ситуації вельми велика. Це загальне значення функції уяви і у дітей, і у дорослих. [2]

Тепер стає зрозумілим, чому така інтенсивна функція уяви у дітей дошкільного віку. Їх власний досвід і можливість об'єктивно оцінювати навколишній світ недостатні. "Поле невизначеності" в сприйнятті життя так високо, що вирішити проблеми, що постійно виникають перед нею, дитина може тільки із залученням уяви, фантазії. Останні замінюють нею недолік знань і досвіду і допомагають відносно упевнено відчувати себе в складному і мінливому світі.

Уява, як і інші психічні функції, зазнає змін з віком дитини. Молодший дошкільник, у якого тільки починає розвиватися уява, відрізняється пасивною формою. Він з великим інтересом слухає казки і потім представляє їх образи, як реально існуючі явища. Тобто, уява некритично компенсує недолік життєвого досвіду і практичного мислення імплантацією описаних казкових образів в реальне життя дитини. Саме тому він легко вірить в те, що наряджений актор - це справжній Дід Мороз або Баба Яга, боїться злого чарівника або вовка на екрані телевізора, плаче від жалості до Дюймовочки, слухаючи казку.

Старший дошкільний і молодший шкільний вік характеризуються активізацією функції уяви. Що спочатку відтворює (що дозволяє в ранішому віці представляти казкові образи), а потім і творчого (завдяки якому створюється принципово новий образ). Цей період - сенситивний для формування фантазії. Молодші школярі велику частину своєї активної діяльності здійснюють за допомогою уяви. Їх ігри - плід буйної роботи фантазії. Вони із захопленням займаються творчою діяльністю. Психологічною основою останньої також є уява.

Коли в процесі навчання діти стикаються з необхідністю усвідомити абстрактний матеріал і їм потрібні аналогії, опори при загальному недоліку життєвого досвіду, на допомогу дитині теж приходить уява. Ці вікові зміни необхідно враховувати при організації виховного, учбового процесів, а також при проведенні діагностики уяви і розвиваючого навчання.

Таким чином, значення функції уяви в психічному розвитку велике. Проте фантазія, як і будь-яка форма психічного віддзеркалення повинна мати позитивний напрям розвитку. Вона повинна сприяти кращому пізнанню навколишнього світу, саморозкриттю і самоудосконаленню особистості, а не переростати в пасивну мрійливість, заміну реальному життю мареннями. [22]

Для виконання цього завдання вихователям і батькам необхідно допомагати дитині використовувати свої можливості уяви у напрямі прогресивного саморозвитку.

Уява залежить від багатьох чинників: віку, розумового розвитку і особливостей розвитку (присутність якого-небудь порушення психо-фізичного розвитку), індивідуальних особливостей особистості (стійкості, усвідомленості і спрямованості мотивів; цінних структур образу "Я"; особливостей комунікації; ступені самореалізації і оцінки власної діяльності; рис характеру і темпераменту), і, що дуже важливо, від розробленості процесу навчання і виховання.

Як наголошувалося вище, уява у дитини бідніша, ніж у дорослого. В той же час до цих пір існує думка, що у дитини уява багатша, ніж у дорослої людини. Діти можуть зі всього зробити все, говорив Гете. Дитина живе у фантастичному світі більш, ніж в реальному. Але ми знаємо, що інтереси дитини простіші, елементарніше, бідніше, нарешті, відносини його з середовищем також не мають тієї складності, тонкості і різноманіття, які відзначають поведінку дорослої людини, адже це все найважливіші чинники, які визначають роботу уяви. В процесі розвитку дитини розвивається і уява. От чому продукти справжньої творчої уяви у всіх областях творчої діяльності належать тільки вже доспілій фантазії.

Французький психолог Т. Рібо представив основний закон розвитку уяви в трьох стадіях:

дитинство і отроцтво - панування фантазії, ігор, казок, вигадки;

юність - поєднання вигадки і діяльності, "тверезого обачливого розуму";

зрілість - підпорядкування уяви розуму інтелекту.

Уява у дитини починає розвиватися досить рано, вона слабкіше, ніж у дорослого, але вона займає більше місця в її житті. Які ж етапи розвитку уяви у дітей дошкільного віку?

До 3-х років у дітей уява існує усередині інших психічних процесів, в них закладається його фундамент. У три роки відбувається становлення словесних форм уяви. Тут уява стає самостійним процесом.

У 4 - 5 років дитина починає планувати, складати в думці план майбутніх дій.

У 6 - 7 років уяву носить активний характер. Відтворювані образи виступають в різних ситуаціях, характеризуючись змістовністю і специфічністю. З'являються елементи творчості. Психологи вважають, що для розвитку уяви необхідна наявність певних умов: емоційне спілкування з дорослими; предметно-маніпулятивна діяльність; необхідність різних видів діяльності.

1.2 Психологічні умови розвитку дитячої уяви.
Показниками досягнень функціонального розвитку дитини в кожний віковий період є новоутворення, які визначають її свідомість, ставлення до навколишнього середовища, її внутрішнє та зовнішнє життя.

У психології розрізняють центральні та похідні новоутворення. Вони мають системний характер і становлять єдине ціле (Л. Виготський). Але ті новоутворення, які були центральними лініями розвитку в одному віці, стають побічними в іншому (Б. Ананьєв). Цю закономірність треба враховувати у виховній роботі з дітьми, визначаючи її зміст та спрямованість. [5]

Центральним новоутворенням психічного розвитку дітей дошкільного віку є уява (Л. Виготський, Д. Ельконін, В. Давидов та ін..). Уява - один із важливих психічних процесів, що безпосередньо входить у будь-який творчий процес людини на різних етапах її життя та забезпечує засвоєння різних форм людської культури в онтогенезі. Уява формується разом із допитливістю дитини ще в ранньому віці, але свого інтенсивного розвитку і особливого значення набуває саме в дошкільному віці.

Завдяки уяві дошкільник оволодіває сферою свого можливого майбутнього, будь-яка дитяча діяльність (малювання, ліплення, конструювання та ін..) набуває цілеспрямованого характеру. Уява бере безпосередню участь у виникненні передбачень, припущень, коли розв'язується будь-яке завдання. Г. Костюк підкреслював важливу роль уяви в розвитку здатності у дитини розуміти те, що вона сприймає: щоб схопити ціле, розкрити в ньому певні ознаки, риси, властивості, треба вийти за межі безпосереднього споглядання. Із розвитком уяви та мови діти оволодівають довільними пізнавальними процесами: ставлять мету, наприклад, запам'ятати, спрямовують свої зусилля на її досягнення. Або вже старші дошкільники, відтворюючи прочитаний текст, шукають його основну ідею, передають зміст твору, вдаються до послідовного розгортання сюжету відповідно до складеного плану.

Поряд з репродуктивною уявою, образи якої стають складнішими (наприклад, під час слухання оповідань, казок, перегляду ілюстрацій до них) розвивається продуктивна уява, що дозволяє дитині створювати нові образи згідно із задумом. Тому діти малюють сюжетну картину на вільну тему, вигадують тварин, яких не існує, придумують нове закінчення казки тощо. Продукти їхнього малювання, ліплення, усної творчості набувають самобутності, оригінальності, відрізняються новим несподіваним рішенням. У властивостях уяви (жвавість, швидкість та багатство образів) криються всі здібності дитини: пізнавальні, художні, музичні. Допитливість та уяву психологи вважають основою формування особистості дитини (Л. Божович), її бажань, інтересів, сподівань. [17]

Уява бере безпосередню участь у створенні образу свого "Я", дозволяє вірити в свої можливості, ризикувати, коли дитина виконує нове завдання, сподіватися на успіх. Все це дає підставу стверджувати, що розвиток уяви у дітей дошкільного віку має бути найважливішим завданням виховного процесу.

Виникнення новоутворень відбувається способом активного присвоєння дитиною структурних компонентів провідної діяльності, тому головним джерелом розвитку уяви у дітей дошкільного віку є ігрова діяльність. В умовах гри дитина моделює реальність (уявна ситуація, роль дорослого, предмети-замінники, символічний характер ігрових дій та їх результатів), відтворює їх зміст, апробує різні схеми виконання або будує власний сюжет, переборює стереотипи власної поведінки тощо. Гра носить активний, творчий імпровізаційний характер і виконує знаково-символічну функцію. Вона є тим ґрунтом, на якому зростають уява, мовлення і мислення. Д. Ельконін неодноразово підкреслював: "Чим краще дитина грається, тим краще вона підготовлена до школи"... Мотивація гри забезпечується її добровільністю: дитина входить у гру за власним бажанням. її невимушена поведінка (будь-коли може вийти з гри) характеризується широкими можливостями власного вибору та задоволенням потреби в самореалізації, в самоствердженні. Саме тому прискорення залучення дитини до більш "серйозних" (на думку дорослих) видів діяльності, що майже не залишають часу на дитячі ігри (колективні сюжетно-рольові, ігри з правилами та ін), діє не на користь дитячого розвитку, насамперед уяви. [9]

Функції уяви пов'язані з ситуаціями невизначеності, проблемності, із усвідомленням протиріч. Саме тому настанова дорослого на стандартне розв'язання завдання, на однакові відповіді дітей на поставлене запитання, на групове наслідування єдиного зразка - все це загальмовує розвиток уяви. Увага дорослих до інтересів дітей, схвалення їхньої допитливості, спонукання до самостійності, стимулювання незалежності, навпаки, стимулює розвиток уяви. Особливо шкідливе зневажливе ставлення до дитячого фантазування, вигадок, небувальщин тощо

Дошкільний вік є сенситивним (найбільш сприятливим) для розвитку моральної сфери особистості дитини. У цьому процесі важливу роль відіграє емоційна уява, на основі чого виникають передбачені емоції. Дитина починає уявляти наслідки своїх дій та вчинків, як для себе, так і для інших людей. Лише завдяки уяві вона може пережити біль, страждання іншої дитини, якій зробила боляче, навіть ті самі емоції, співчувати їй. Емоційна уява дає можливість регулювати свою поведінку, контролювати себе у стосунках з іншими: "Якщо я так зроблю, друг образиться". Розкриття смислу власної поведінки засобом емоційного передбачення (О. Запорожець) відіграє провідну роль у духовному зростанні дитини, у формуванні у неї моральних почуттів та просоціальних форм поведінки (вміння прийти на допомогу, узгодити свої дії з діями товариша, поступитися тощо). Без емоційної уяви не може розвинутися симпатія (співчуття), без неї не можна виховати у дитини доброту, співпереживання. [11]

Сила емоційної уяви настільки велика, що за її допомогою можна набагато ефективніше впливати на дитину, уникаючи небажаної поведінки, ніж за допомогою умовлянь, дорікань, гримання. Таким чином, емоційна уява, передбачені емоції виконують регулюючу функцію в процесі засвоєння дитиною соціальних норм поведінки.

Дослідженнями психологів встановлено також, що уява тісно пов'язана з регуляцією самопочуття людини. Вона виконує функцію психологічного захисту особистості від травмуючих і гнітючих впливів, від пригноблюючих емоцій, створюючи (в уяві) такі ситуації, які компенсують невдачі, знімають фрустрацію (З. Фрейд). Так, дитина може позбутися психотравмуючого життєвого впливу через багаторазове варіювання ситуації і гри, доки не позбавиться своїх кривдників. Якщо життєвий конфлікт набуває глибокого або стійкого характеру, діти вдаються й до фантазування, створюють сюжет, в якому кривдник шкодує про свій о вчинок або сам потрапляє в біду. Показовим з цього приводу є фантазування Ніколеньки, героя повісті Л. Толстого "Дитинство" після конфлікту з батьком під час обіду. [19]

Недостатній розвиток уяви призводить до стійких негативних переживань, до нав'язливих страхів, тривожності: у дитини знижується самооцінка, порушуються контакти з навколишніми, виникає почуття самотності, зневіри. Такі діти вже потребують особливої уваги з боку дитячих психологів.

Таким чином, розвиток уяви в дошкільному віці тісно пов'язаний як з формуванням пізнавальних здібностей дитини, її загальним інтелектуальним розвитком, так і зі становленням її особистості, її морального самопочуття.

1.3 Особливості розвитку уяви в дошкільному віці
За допомогою спеціальних вправ і прийомів можна розвивати уяву. У творчих видах праці - наука, література, мистецтво інженерія і т.п., розвиток уяви, природно, відбувається в заняттях даними видами діяльності.

У психології пізнавальних процесів не вироблено єдиного способу розвитку уяви. У кожному з пропонованих способів, авторами підкреслюються ті сторони, які, на їх думку, є найбільш яскравими і важливими рисами уяви, що відрізняють її від інших психічних процесів.

Ось вже майже сторіччя дитяче малювання викликає інтерес численних дослідників. Представники різних наук підходять до вивчення дитячого малюнка з різних боків. Психологи через дитяче малювання шукають можливість проникнути в своєрідний внутрішній світ дитини. Педагоги шукають оптимальні шляхи навчання, сприяючі всебічному розвитку дітей. [2]

Уява і фантазія - це найважливіша сторона життя дитини. Засвоїти яку-небудь програму без уяви неможливо. Вона є вищою і необхіднішою здатністю людини. Разом з тим саме ця здатність потребує особливої турботи в плані розвитку. А розвивається уява особливо інтенсивно у віці від 5 до 15 років. І якщо в цей період уяву спеціально не розвивати, то в подальшому наступає швидке зниження активності цієї функції. Разом із зменшенням здатності фантазувати у дітей збіднюється особистість, знижуються можливості творчого мислення, гасне інтерес до мистецтва, до творчої діяльності. Для того, щоб розвивати творчу уяву у дітей, необхідна особлива організація образотворчої діяльності. [20]

Діти малюють те, про що думають, що привертає їх увагу, вкладають в те, що відображає своє відношення до нього, живуть в малюнку. Малювання - це не тільки забава, але і творча праця. Так що ж це таке "образотворча діяльність", або, іншими словами, малювання? Перш за все - одне з перших і найбільш доступних засобів самовираження дитини. При цьому в роботу включаються зорові, рухові, мускульно-тактильні аналізатори. У образотворчій діяльності виявляється своєрідність багатьох сторін дитячої психіки. Малювання допомагає нам краще і більше дізнатися про дитину, дає можливість отримати матеріал, що розкриває особливості мислення, уяви, емоційно-вольової сфери. Не говорячи вже про те, яку користь приносять заняття малюванням, розвиваючи пам'ять і увагу, мову і дрібну моторику, привчаючи дитину думати і аналізувати, порівнювати і порівнювати, складати і уявляти.

Наслідуючи діям дорослих, дитина вже в ранньому дитинстві починає маніпулювати олівцями і папером, створюючи карлючки. Це період до творчої діяльності. Малюнок з'являється, коли дитина зв'язує деякі з своїх карлючок з предметами і спеціально створює уявні об'єкти. Словесне формулювання наміру є початком образотворчої діяльності.

Значний стрибок в розвитку, як самої дитини, так і малювання, відбувається в дошкільному віці. Під впливом дорослих з'являються зображення будинків, дерев, квітів, машин. Дитина долає шаблони і починає малювати те, що їй цікаво. Все, що тільки вона здатна уявити, представити в своїй уяві, дитина намагається намалювати. У багатьох спостерігається інтерес до фантастичного світу, вони малюють чарівників, принцес, фей, чаклунів т.п. [3]

Діти малюють і те, що відбувається в реальному житті дорослих. Малювання, як і гра, допомагає дитині освоїти його соціальне оточення, світ, в якому вона живе.

За методикою домальовування контурних зображень частин предметів (наприклад, зламаної гілки, осколка розбитої вази тощо) або простої геометричної фігури (кола, квадрата, трикутника) можна вивчити особливості розвитку у дітей уяви (О. Дяченко), визначивши тип розв'язування завдання - домалювати, щоб у результаті отримати картину.

Всі необхідні якості уяви (широта, довільність, стійкість, яскравість, оригінальність) виникають не спонтанно, а при умові систематичного впливу з боку дорослих. Вплив повинен збагачувати і уточнювати сприйняття і представлення дитини про навколишній світ, а не зводитися до "нав'язування" їй готових тем. Дитині потрібно допомагати знайомитися з дійсністю, щоб її зображати, розвивати здатність оперувати образами, щоб створювати на їх основі нові. Важливо формувати у дітей пізнавальні інтереси. [7]

Якщо ж цю роботу з ним не проводити, то і уява значно відставатиме в розвитку. В результаті до початку шкільного навчання дитина може виявитися не готовою до засвоєння учбового матеріалу, вимагаючого достатньо сформованого рівня уяви. До цього віку вже повинні з'явитися такі психічні утворення, як довільність, внутрішній план дій, рефлексія. Завдяки цим новоутворенням з'являється і якісно новий вигляд уяви - довільна уява. Зростає цілеспрямованість, стійкість задумів, образи уяви наочні, динамічні і емоційно забарвлені. Присутня творча переробка уявлень. [12]

Отже, розвиваючи уяву з раннього дитинства, ми не тільки удосконалюємо пізнавальні процеси і здібність до творчості, але і формуємо особистість дитини.

Висновок до Розділу І
У першому розділі нашої роботи ми розглянули особливості уяви та закономірності розвитку уяви дітей дошкільного віку. На основі проведенного науково-теоретичного дослідження ми можемо зробити наступні висновки. Уява належить до вищих пізнавальних процесів. Вона є необхідною стороною будь-якої людської діяльності. Уява породжується потребами, що виникають у житті людини, і насамперед потребою змінити ті чи інші предмети навколишнього світу.

Людина не може розпочинати роботу, не уявивши собі готовий результат своєї праці, тому вона виникла і розвинулася в процесі праці людини. Уява - це вільне, своєрідне, творче відображення дійсності, її розвиток вимагає нагромадження відповідного досвіду і вироблення вміння подумки сполучати образи в нові поєднання і комбінації, вміння уявляти можливі зміни дійсності. Такі вміння утворюються поступово і проходять у своєму формуванні кілька етапів.

Життя дошкільників сповнене фантазій, які є їх невід'ємною частиною. Це одна з особливостей дітей. Дитячі фантазії викликають у дорослих найширшу гаму почуттів-від захоплення, захвату, замилування-до осуду, роздратування. Сюжети дитячих фантазій можуть бути найрізноманітнішими: від розповідей неймовірних історій до незвичних учинків-особистих або інших людей. Дитячі фантазії виникають внаслідок того, що життєвий досвід дитини ще дуже малий, мислення дитини недосконале, а на кожному кроці - зустріч із новими незвичними предметами та явищами, зі світом невідомого.

Подолання "невизначеності" в дітей стає можливим завдяки тому, що одночасно з накопиченням уявлень про предмети, явища, про зв'язки між ними в психіці дитини відбувається постійне перекомбінування. Шляхом перекомбінування з досить обмеженої кількості вражень може виникнути безліч поєднань, які породжують нові зв'язки між явищами та предметами.

Якщо ми хочемо, щоб розвиток дитини був творчим, потрібно розвивати уяву дошкільнят. Будь-який образ, створений уявою, будується з елементів, узятих із дійсності й утримуваних в попередньому досвіді людини.

Отже, необхідно збагачувати досвід дитини, якщо ми хочемо створити досить міцну основу для її творчої діяльності. Що більше дитина бачила, чула, що більше вона знає і засвоїла, що більшою кількістю елементів навколишньої дійсності вона оперує, то значимішою й продуктивнішою буде діяльність її творчої уяви.

Розділ ІІ. Методичні основи дослідження розвитку уяви в дошкільному віці
2.1 Принципи організації емпіричного дослідження у психології
Важливо зазначити, що для діагностування певного рівня розвитку психічних властивостей дитини, її інтелектуального розвитку, спеціальних здібностей, особистісних якостей індивіда та будь-якого іншого аспекту психологічної дійсності психолог повинен володіти відповідними методами та методиками.

Дослідники вказують на те, що для того, щоб отримати достовірні і надійні результати дослідження необхідно, щоб психодіагностичні методи, які використовуються в дослідженні були науково обґрунтованими. На думку Л.Д. Столяренко, Р.С. Немова та інших, методи повинні відповідати вимогам: валідність, надійність, однозначність і точність. [8]

Як правило, конкретні експериментальні процедури, що приміняються в психологічних дослідженнях, будуються та грунтуються на основі тих чи інших методичних прийомах та принципах, що розроблені в психології. Так для вивчення певних характеристик особливостей поведінки та особливостей особистості, що включають детальну інструкцію для досліджуваних, чітко задану послідовність пред'явлення експериментального матеріалу та ін. Ці способи являють собою певні узагальнені схеми майбутньої експериментальної процедури, які досліднику треба конкретизувати у відповідності з цілями та задачами дослідження, місцем та часом його проведення, віковими, професійними та іншими особливостями досліджуваних. [14]

Психологи доводять, що крім методики, що застосовується, на результати психодіагностики впливає ситуація, її розуміння досліджуваним, отримувана ним інструкція, а також особистість і поведінка самого дослідника під час тестування Дослідник приступаючи до вирішення теоретичної чи практичної задачі, має перш за все вміти бачити проблему вцілому, вміти виділяти соціально-психологічну проблематику з загальної сукупності, наприклад, педагогічних проблем, формулювати цілі та задачі дослідження в кожному окремому випадку. Обираючи той чи інший метод, дослідник має чітко усвідомлювати його переваги та недоліки що приміняються до вже вивченої сфери уявлень, вміти комбінувати різноманітні методи, перевіряючи їх за допомогою отримуємих висновків та даних, знати межі переносу експериментальних результатів на поведінку людини в звичайній ситуації. Успішне проведення психологічного дослідження можливе лише у випадку хорошого знання теорії та методології вікової, загальної психології. [17]

Психологи стверджують, що на сьогоднішній день із всіх існуючих методик найпоширенішими є тести, котрі визначаються, як короткі стандартизовані проби, випробування, які дозволяють в обмежений період часу отримати характеристики індивідуально-психологічних особливостей людини за певними параметрами. Важливо зазначити, що різні дослідники виділяють різноманітні типи тестів. Зокрема Л.Д. Столяренко за змістом виділяє декілька груп тестів: тести інтелекту, тести здібностей, тести досягнень і особистісні тести. Сучасні тести частіше за все створюються у вигляді бланкових методик. [7]

Варто пам'ятати, що психолог несе всю відповідальність за моральні збитки, в тому числі за збитки для соматичного і нервово-психічного здоров'я, які можуть бути завдані досліджуваному при неправильному проведенні психодіагностичного обстеження. Тому проводити обстеження має право тільки кваліфікований і підготовлений спеціаліст, який має дотримуватись професійно-етичних принципів психодіагностики. Зокрема, Р.С. Нємов звертає увагу на такі етичні принципи психодіагностики:

1. Принцип дотримання таємниці психодіагностики передбачає нерозголошення її результатів без персональної згоди на це тієї особи, на якій проводилась психодіагностика. Якщо мова йде про неповнолітніх, то на розголошення результатів їх психодіагностики обов'язково вимагається згода батьків або осіб, що їх заміняють і несуть моральну і юридичну відповідальність за дітей.

2. Принцип наукової обґрунтованості психодіагностичної методики вимагає того, щоб вона була валідної і надійною, тобто давала такі результати, яким можна довіряти.

3. Принцип не нанесення збитків передбачає, що результати психодіагностики ні в якому разі неможна використовувати на шкоду тій людині, яка підлягає психодіагностиці.

4. Принцип об'єктивності висновків із результатів тестування вимагає, щоб вони були науково обґрунтованими, тобто витікали із результатів тестування, проведеного за допомогою валідних і надійних методик, а не визначались і ніяк не залежали від суб'єктивних установок тих, хто проводить тестування і користується його результатами.

5. Принцип ефективності запропонованих рекомендацій передбачає, що такі рекомендації обов'язково повинні бути корисними для тієї людини, якій вони даються.

За Р.С. Нємовим, до людей, що займаються психодіагностикою висуваються кваліфікаційні вимоги: гарна теоретична підготовка, доскональне знання психодіагностичних методик і правил їх застосування, наявність достатнього досвіду практичного використання відповідних методик. Доскональне володіння методикою передбачає уміння і навики, які стосуються процедури пред'явлення методики досліджуваним, аналізу і інтерпретації даних. Дуже важливо також знання правил застосування психодіагностичної методики, дотримання яких дозволяє отримувати достовірні результати. При застосуванні методик обов'язково необхідно враховувати ситуацію, індивідуальні особливості піддослідних, їх наявний стан і багато інших релевантних психодіагностичних факторів. [19]

При проведенні психодіагностики обов'язковим є дотримання морально-етичних норм:

1) Людину не можна залучати до обстеження проти її волі, за виключенням особливих випадків або судової, або медичної практики, що визначені законом.

2) Перед проведенням психологічного тестування людину необхідно попереджати про те, що в процесі дослідження вона мимовільно може видати таку інформацію про себе, свої думки і почуття, яку сама не усвідомлює.

3) Будь-яка людина, якщо це не визначено законом, має право знати результати свого тестування, а також те, де, ким і як вони можуть бути використані.

4) Результати психологічного тестування пропонуються піддослідному в доступній для правильного розуміння формі.

5) При тестуванні неповнолітніх дітей їх батьки або особи, що їх заміняють мають право знати результати тестування дитини.

6) Якщо тестування проводиться з метою визначення рівня психологічного розвитку людини, в конкурсному відборі або при оформленні на роботу, то людина також має право знати не тільки цілі тестування, але і те, ким і на якій основі про неї будуть робитись висновки за результатами тестування.

7) Основна відповідальність за застосування на практиці психологічних тестів лежить на психологах, особах і організаціях, які ними користуються [20].

Отже, при використанні будь-яких методів та методик у психологічному дослідженні потрібно брати до уваги певні вимоги, що до них висуваються. Методика повинна бути валідною, надійною, точною і однозначною. Також при проведенні дослідження потрібно враховувати саму ситуацію дослідження, індивідуальні особливості досліджуваного, розуміння ним інструкції, вимог завдання, ставлення до дослідження. На результати впливає особистість дослідника. При організації дослідження варто спиратися на різновиди методик, які класифікуються в залежності від змісту дослідження. Зокрема виділяються тести інтелекту, тести здібностей, тести досягнень, особистісні тести. Важливо у дослідженні дотримуватись професійно-етичних норм і правил психодіагностики та соціально-етичних принципів, оскільки дослідник несе повну відповідальність за наслідки впливу дослідження на психічне здоров'я людини. [20]

2.2 Експериментальне дослідження особливостей розвитку уяви у дітей дошкільного віку
Одним із завдань дослідно-експериментальної частини роботи було вивчення впливу образотворчої діяльності на розвиток уяви. У експерименті брали участь діти підготовчої групи в кількості 15 учасників, у віці від 6 до 7 років.

Констатуючі досліди мали мету виявити рівень розвитку уяви випробовуваних. З цією метою використовувалася методика Е. Торренса "Неповні фігури", методика Роршаха, вправа „Три кольори”. Тест призначений для діагностики креативних (творчих) здібностей дітей.

На основі, проведеного формуючого експерименту, який тривав протягом навчального року (його основи висвітлені у підпункті 1.3 нашого теоретичного дослідження, що являє собою залучення дітей дошкільного віку до активної образотворчої діяльності, ручної праці та малювання) можна виявити рівень розвитку уяви дітей дошкільного віку за допомогою методик випробовування (тести випробування ті ж).

Таким чином, проведене діагностичне дослідження і його аналіз виявили, що після виконання різних розвиваючих ігор та вправ протягом року, які давалися дітям дошкільного віку, були виявлені більш високі показники, оригінальних зображень серед дітей, на відміну від тих, які не мали подібних образотворчих занять.

Ці дані свідчать про невикористані можливості у розвитку уяви дітей старшого дошкільного віку. Якщо не приділити відповідної уваги збагаченню образів уяви, розвитку її механізмів у дошкільному віці, це може призвести до її поступового згасання, що негативно позначиться на результатах шкільного навчання.

Для підведення підсумку можна зробити висновок, що необхідною умовою розвитку творчої уяви дітей є включення суб'єкта в активні форми діяльності і, перш за все, предметно-творчі. Образотворча діяльність може бути успішно використана в розвитку творчої уяви у дітей.

Можливими шляхами для його розвитку на заняттях малювання можуть бути: застосування художньо-дидактичних ігор; малювання на теми; виразні засоби живопису. Але особливо велику роль грає застосування ігор на заняттях по образотворчій діяльності.

Виходячи з результатів проведеної експериментальної роботи видно, що наша гіпотеза підтвердилася. У дітей підвищився рівень творчої уяви. Діти дуже охоче включилися в ігрові ситуації, у них підвищився інтерес до малювання.

Взаємозв'язок образотворчої діяльності з грою створює у дітей особисто значущий для кожної дитини мотив діяльності, а це у свою чергу забезпечує її ефективність. І результат діяльності виходить більш високий, оскільки дитина не просто малює, а передає в зображеннях образи гри, що сприяє розвитку творчої уяви.

2.2.1 Методика Е. Торренса „Неповні фігури"
Дана методика, будучи, по суті "мініатюрною моделлю творчого акту" (Е. Торренс) дозволяє достатньо повно вивчити особливості творчої уяви і прослідкувати специфіку цього процесу. Ця методика активізує діяльність уяви, виявляючи одну з основних його властивостей - бачення цілого раніше частин. Дитина сприймає пропоновані тест - фігури як частини, деталей яких-небудь цілостей і добудовує реконструює їх. Дітям було запропоновано завдання. На папері зображені геометричні фігури: квадрат, трикутник, коло. Домальовуйте їх так, щоб вийшло осмислене зображення якого-небудь предмету. Причому домальовування може проводитися, як усередині контура фігури, так і за її межами при будь-якому зручному, для дитини, повороті листа і зображенні фігури, тобто використовувати кожну фігуру в різних ракурсах.

Якість малюнків з погляду їх художності, дотримання пропорцій і т.д. при аналізі не враховується, оскільки в першу чергу нас цікавить сам задум композиції, різноманіття виникаючих асоціацій, принципи втілення ідей. Всі роботи дітей можна поділити на 4 групи.

1 група - оригінальні зображення у всіх 3-х випадках, дитина малює сюжет, в який включає кілька об'єктів, що мають задану фігуру (хлопчик малює космос, усі планети та сонце круглі: (задана фігура - коло).

2 група - оригінальні зображення в 2-х випадках, дитина малює сюжет, в який включає об'єкт із деталями (дівчинка збирає квіти).

3 група - оригінальні зображення в одному випадку, до зображеного об'єкта додаються різні деталі (обличчя дівчинки з бантом).

4 група - немає оригінальних зображень, дитина домальовує заданий елемент, створює малюнок окремого об'єкта, але без деталей, зображення схематичне (наприклад, кулька з ниткою, морозиво на паличці).

Підраховувалася також загальна кількість оригінальних зображень по всій групі. При підрахунку оригінальних зображень по групі враховувалася не тільки індивідуальність образного рішення, але і варіативність втілення зображення різними дітьми.

Дані заносилися в таблицю:

1 група	2 група	3 група	4 група
5	33%	4	27%	2	13%	4	27%

Графічно можна побачити отримані результати на графіку:

Висновок: представлені результати показали, що в роботах в основному 3, 4 групи оригінальні зображення виконані мало. Найчастіше зустрічаються в створених дітьми зображеннях образи:

Круг - сонце, кулька;

Квадрат - телевізор, портфель, будинок;

Трикутник - ялинка, будинок, людина.

Далі з дітьми проводили експеримент, мета якого була в розвитку творчої уяви і фантазії, оскільки з'ясували, що рівень розвитку уяви у дітей не високий.

Дані повторного дослідження заносимо до таблиці:

Методика Торренса
Групи	1	2	3	4
Кількість дітей	8	5	2	0
%	54	27	13	0

2.2.2 Методика "Три кольори"

Дана вправа добре розвиває фантазію, образне мислення, художнє сприйняття, уяву.

Пропонували дитині узяти три фарби, на її думку, найбільш відповідні один одному, і заповнити ними весь листочок. На що схожий малюнок? Придумати назву своїй картині.

Отримані дані заносилися в таблицю:

1 людина - 4 назви 7%

3 людини - по 3 назви 20%

5 чоловік - по 2 назви 33%

6 чоловік - по 1 назві 40%

Графічно отримані результати можна побачити на діаграмі:

Результати повторного дослідження заносимо до таблиці:

„Три кольори”
Групи	1	2	3	4
Кількість дітей	1	3	5	6
%	7	20	33	40

Графічно можна побачити результати на діаграмі:

2.2.3 Модифікований тест Роршаха

Дана методика активно розвиває у дітей творчу уяву; учить знаходити схожість зображення неясних контурів з реальними об'єктами, образами.

Устаткування: 10 карток з плямами різної конфігурації.

Хід заняття. Діти повинні вказати на схожість чорнильної плями, з яким або об'єктом, образом. В результаті проведеного заняття виділяються три типи відповідей у дітей:

одні не можуть знайти схожості чорнильної плями з яким-небудь об'єктом.7 чоловік - 46%

інші вказують на схожість з одним об'єктом. 5 дітей - 33%

треті можуть встановити схожість з декількома об'єктами.3 дітей - 20%

Отримані результати дослідження можна побачити на діаграмі:

Потрібно начити дітей виділяти ціле, частину з плями.

Тест Роршаха
Групи	1	2	3
Кількість дітей	3	3	9
%	25	25	50

Висновок до Розділу ІІ

На основі, проведеного експерименту, який тривав протягом навчального року можна зробити певні висновки про закономірності та особливості розвитку дитячої уяви у дошкільників.

Висновок
Отже, ми познайомилися з найзагальнішими аспектами розвитку уяви дітей. Ми побачили, яка важлива ця функція для загального розвитку дитини, для становлення її особи, для формування життєвого досвіду. Через важливість і значущість уяви для дитини необхідно всіляко допомагати його розвитку і, одночасно, використовувати його оптимізації учбової діяльності.

Формування уяви в ранньому та дошкільному віці відбувається як зміна природженій активності дитини в активність що перетворює. Важливим фактором при цьому є потреба в нових враженнях і спілкування з|із| дорослим, що відкривають способи отримання вражень.

Розвиток уяви не є результатом прямого навчання. Воно обумовлено перетворюючою активністю дитини, що росте, і механізмами саморозвитку уяви: протилежною спрямованістю варіювання і моделювання елементів досвіду, схематизації і деталізації образів.

Отже, розвиваючи уяву з раннього дитинства, ми не тільки удосконалюємо пізнавальні процеси і здібність до творчості, але і формуємо особу дитини.

Розвиток творчої уяви відбувається в процесі діяльності. Оптимальним засобом для його розвитку у шестирічних дітей на заняттях образотворчої діяльності є художньо-дидактична гра.

Нами було виконано головні завдання дослідження:

1. Проаналізовано основні підходи до вивчення феномену уяви в психології.

Досліджено особливості розвитку уяви в дошкільному віці.

Визначено психологічні умови розвитку дитячої уяви.

Обгрунтувано методичну можливість емпіричного дослідження особливостей розвитку уяви в дошкільному віці.

Література
1. Брунер Д.С. Психология познания. За пределами непосредственной информации. - М. 1977. /Представление. Воображение у детей: 304 - 319.

2. Боровик О.В. Развитие воображения. Методические рекомендации. - М.: ООО "ЦГЛ "Рон"" 2000. - 112с.

3. Веккер Л.М. Психические процессы. - Т.1 - л., 1974. /Воображение ипсихологическое время: 262 - 271. Представление / воображение/: 278- 295.

4. Выгодский Л.С. Собрание сочинений: В 6т. - Т.2 - М., 1982 Воображение и егоразвитие в детском возрасте: 436 - 455/.

5. Выгодский Л.С. Проблемы возрастной периодизации детского развития. // Вопросыпсихологии. 1972. № 2. с.114 - 123.

6. Дьяченко О.М. Об основных направлениях развития воображения у детей. // Вопросыпсихологии. 1988. № 6. с.52 - 59.

7. Дьяченко О.М., Кириллова А.И. О некоторых особенностях развития воображения детей дошкольноговозраста. // Вопросы психологии. 1987.1. с.44 - 51.

8. Игнатьев Е.И. О некоторых особенностях изучения представлений и воображения. Вып.76.М., 1956.

9. Коршунова Л.С. Воображение и его роль в познании. - М., 1979. /Трудности вопределении воображения: 3 - 7. Воображение и практическаядеятельность: 8 - 30. Воображение как отражение действительности: 31- 85. Воображение и научное познание мира: 86 - 131/.

10. Кириллова Г.Д. Начальные формы творческого воображения у детей. // Дошкольноевоспитание. 1971. - № 2. с.41 - 46.

11. Карандашов Ю.Н. Развитие представления у детей. Учебное пособие. - Минск, 1987. Возрастная динамика развития представлений: 74 - 87/.

12. Коршунова Л.С., Пружинин Б.И. Воображение и рациональность. Опыт методологического анализапознавательной функции воображения. - М. 1989. /Психологическийподход к воображению. Перспектива и границы: 18 - 39. Воображение иигровая деятельность: 83 - 97. Чувственное отображение ивоображение: 113 - 122. Воображение и мышление: 122 - 138/.

13. Лейтес Н.С. Ранние представления одаренности. // Вопросы психологии. 1988. №4. с.98 - 108.

14. Натадзе Р.Г. Воображение как фактор поведения. Экспериментальное исследование. -Тбилиси, 1972.

15. Немов Р.С. Психология: Учебник для студентов высших педагогических учебныхзаведений: В 3кн. - 4е. издание - М.: Гуманитарный издательскийцентр Владос, 2001. - Кн.1: Общие основы психологии / Воображение: 260 - 271.

16. Найссер У. Познание и реальность. - М. 1981. /Воображение и память: 141 - 165/.

17. Никифорова О.Н. Познавательные процессы и способности в обучении. - М. 1990. /Представление и воображение: 80 - 100/.

18. Рубинштейн С.А. Основы общей психологии. В 2 т. - Т.1 - М., 1989. /Воображение 344- 360/.

19. Розетт И.М. Психология фантазии. Эксперементально-теоретическое исследованиевнутренних закономерностей умственной деятельности. - Минск, 1977. / понятие фантазии: 13 - 24. Теоретические концепции фантазии: 25-78. Психологические механизмы фантазии: 169 - 228. Условияпротекания процесса фантазии: 229 - 270/.

20. Субботина Л.Ю. Развитие воображения детей. Популярное пособие для родителей и педагогов / Художник Куров В.Н. - Ярославль: "Академия развития", 1997. - 240с., ил. - / Серия: "Вместе учимся, играем"/.

	НОВОСТИ

Изменения

Прошла модернизация движка, изменение дизайна и переезд на новый более качественный сервер

	СЧЕТЧИК

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА
	© 2010