Професійне самовизначення учнів старших класів загальноосвітніх навчальних закладів

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Професійне самовизначення учнів старших класів загальноосвітніх навчальних закладів

Професійне самовизначення учнів старших класів загальноосвітніх навчальних закладів

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ПРОФЕСІЙНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ У ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

1.1 Система сучасної професійної орієнтації.

1.2 Спрямованість особистості, її роль у виборі професії.

1.3. Психологічна характеристика юнацького віку, соціальна ситуація розвитку та проблема провідної діяльност

1.4. Рефлексивний компонент професійного самовизначення

РОЗДІЛ 2. Методи та методика дослідження процесу професійного самовизначення та профорієнтації старшокласників

2.1. Методологічні засади практичної профорієнтаційної роботи із старшокласниками

2.2. Форми та методи профорієнтаційної роботи у школі

2.3. Методи професійної консультації й профвибору на основі професіографії й психограми.

РОЗДІЛ 3. Експериментальне дослідження процесу професійного самовизначення в юнацькому віці

3.1. Методика і результати дослідження комунікативно-організаторських здібностей старшокласників

3.2. Методи та результати діагностики професійної самосвідомості

3.3. Результати вивчення рефлексивних компонентів професійного самовизначення старшокласників

3.4. Розробка тренінгу з професійного самовизначення для учнів та осіб, що працевлаштовуються

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК А

ДОДАТОК Б

ДОДАТОК В

ДОДАТОК Г

ВСТУП

Актуальність і доцільність дослідження. Проблема професійного самовизначення учнівської молоді посідає важливе місце у педагогічній та віковій психології, оскільки стосується вирішального моменту у життєвому становленні особистості. Особливої актуальності вона набуває у ранньому юнацькому віці. У зв'язку з цим, центральним і досить складним завданням сучасної школи є формування в учнівської молоді здатності до свідомого та самостійного вибору професії і подальшого оволодіння нею. Вирішення цього завдання багато в чому залежить від активної позиції самих учнів, від усвідомленості себе суб'єктом власного життя, прагнення до особистісної самореалізації, вміння виважено і самостійно приймати відповідальні рішення. Тому вивчення професійного самовизначення старшокласників може відкрити нові шляхи його оптимізації.

Теоретичні передумови розробки цієї проблеми вивчались у психолого-педагогічних дослідженнях психічного розвитку особистості таких вчених, як Г.О.Балл, І.Д.Бех, М.Й.Боришевський, І.А.Зязюн, Г.С.Костюк, Н.Г.Ничкало, П.С.Перепелиця, В.В.Рибалка, В.А.Семиченко, О.В.Скрипченко та ін. Проблема психічної регуляції професійного самовизначення поступово вичленовувалась у розробках таких вітчизняних психологів, як Б.Г.Ананьєв, О.Ю.Голомшток, Ф.М.Гоноболін, Є.О.Клімов, В.О.Моляко, В.Ф.Моргун, О.Г.Мороз, Д.Ф.Ніколенко, Н.А.Побірченко, В.В.Синявський, В.О.Сластьонін, М.Л.Смульcон, Б.О.Федоришин та ін.

Аналіз психологічної літератури з проблеми професійного самовизначення свідчить про те, що у дослідженнях акцент ставиться на необхідності вивчення ролі суб'єкта у цьому процесі. А це вимагає більш глибокого розуміння психологічних механізмів як таких, що забезпечують самоаналіз та самооцінку властивостей особистості, їх зіставлення з вимогами майбутньої професії, що є необхідним на всіх етапах професійного самовизначення. Викликає великий інтерес у практичних та шкільних психологів також проблема профорієнтаційної роботи із старшокласниками, її методи та форми, різноманітні методики професійного самовизначення. Виходячи з цього та зважаючи на значну соціальну значущість проблеми вибору майбутньої професії саме в старшому шкільному віці, ми обрали наступну тему дипломного дослідження - “Професійне самовизначення в юнацькому віці”.

Об'єкт дослідження: процес професійного самовизначення учнів старших класів загальноосвітніх навчальних закладів.

Предмет дослідження: система сучасної професійної орієнтації, вікові психологічні особливості прояву, функціонування і розвитку компонентів професійного самовизначення особистості у юнацькому віці.

Мета: визначення вікових психологічних закономірностей, регуляції учнями процесу професійного самовизначення і розробка на цій основі психолого-педагогічних засобів оптимізації процесу вибору професії та створення сприятливих умов для її подальшого опанування старшокласниками.

Концептуальна ідея дослідження: дослідження особливостей психологічнихних компонентів професійного самовизначення в контексті особистісно-діяльнісного підходу дозволить виявити додаткові можливості підвищення ефективності професійного самовизначення учнів на основі розробки нових психолого-педагогічних засобів, що базуються на здатності юної особистості до кращого розуміння власних потреб, цілей, здібностей, можливостей і обмежень та їх зіставлення з вимогами майбутньої професійної діяльності.

Гіпотеза дослідження складається з припущень: а) ефективність професійного самовизначення старшокласників суттєво залежить від особливостей дії його психічних компонентів, якщо розглядати їх з позиції особистісно-діяльнісного підходу;

б) оптимізація професійного самовизначення в старшому шкільному віці можлива через цілеспрямований розвиток здатності учнів до регуляції здатності до професійного самовизначення шляхом використання спеціальних навчальних, діалогових, консультативних та тренінгових форм роботи зі старшокласниками.

Для реалізації мети дослідження було поставлено такі завдання:

1. В ході теоретичного аналізу наукових даних з проблеми професійного самовизначення учнівської молоді, визначити роль вікових та психолого-біологічних особливостей психічних компонентів у здійсненні цього процесу та методологічний підхід до їх вивчення і розвитку. Розглянути психологічну характеристику юнацького віку, соціальну ситуацію розвитку та проблем провідної діяльності, а також систему сучасної профорієнтації та її методологічні засади.

2. Визначити психологічні аспекти та бар'єри професійного самовизначення у ранньому юнацькому віці.

3. Розробити концептуальну модель функціонування рефлексивних компонентів професійного самовизначення особистості старшокласника та вивчити ситуації її самоактуалізації.

4. З'ясувати методологічні засади практичної профорієнтаційної роботи із старшокласниками на основі професіографії та складання психограм.

5. Довести дієвість різнманітних форм та методів профорієнтаційної роботи у школі, визначити роль та завдання шкільного психолога у цьому процесі.

6. Визначити комплекс показників, критеріїв і методів психодіагностики компонентів професійного самовизначення в ранньому юнацькому віці та вивчити особливості їх функціонування і вікову динаміку в умовах профільного та професійного самовизначення старшокласників загальноосвітніх навчальних закладів.

7. Розробити ефективні методичні рекомендації (та проект тренінгу) щодо покращення професійного самовизначення старшокласників.

Головне завдання даної роботи: надання допомоги школярам у визначенні їх життєвого шляху за допомогою діагностичної оцінки особистості, її здатності виконувати ту чи іншу роботу. Слід враховувати, що професійна орієнтація гарантується Конституцією. Отже, законодавчо профорієнтація є одним із видів соціальної допомоги людині в її самовизначенні.

Методологічну основу дослідження склали принципи детермінізму, єдності свідомості і діяльності; розвитку психіки; системно-структурний принцип; принцип особистісного підходу у педагогічній та віковій психології, принципи психології праці та професійної підготовки; філософські положення про єдність природного і набутого, індивідуального і соціального у становлення особистості.

Теоретичною основою дослідження є концепції розвитку особистості Л.С.Виготського,К.О.Абульханової-Славської,О.О.Бодальова,Л.І.Божович,

П.Я.Гальперіна,Ю.Б.Гіппенрейтера,О.М.Леонтьєва,К.К.Платонова, О.В.Петровського, С.Л.Рубінштейна, Р.С.Нємова та ін., основні теоретичні положення, здобуті у дослідженнях проблеми професійного самовизначення, профорієнтації і профвідбору такими вченими, як О.О.Вайсбург, О.Ю.Голомшток,Є.А.Єндальцев,Є.О.Клімов,Є.М.Павлютенков, О.В.Мудрик, М.С.Пряжніков,О.С.Татенко,В.В.Синявський,С.Н.Чистяков, Б.О.Федоришин та ін., теоретичні положення стосовно структури та механізмів самосвідомості і рефлексії, представлені у працях таких вчених, як, Р.Бернс, І.С.Кон,Ю.О.Миславський,Р.В.Овчаров,Ю.М.Орлов,І.В.Дубровіна,О.О.Реан, Л.Д.Столяренко,Д.І.ФельдштейнЗ.Л.Становська; методологічні підходи у наданні психолого-педагогічної допомоги особистості у проблемних ситуаціях, сформульовані О.Ф.Бондаренком, Л.М.Деркач, В.Г.Панком, Н.В.Чепелєвою, Т.С.Яценко та ін.

Методи дослідження: теоретичні - аналіз, узагальнення, синтез, систематизація наукових даних, за допомогою яких проведено теоретико-методологічне вивчення змісту професійного самовизначення старшокласників, визначено показники і критерії професійного самовизначення; емпіричні - спостереження, бесіда, опитування, тестування, самозвіти, констатуючий експеримент; розвивальні - консультація; якісної і кількісної обробки та інтерпретації даних - методи математичної статистики, узагальнення даних.

Організація дослідження.

Дослідження проводилось впродовж 2006-2007 року в три етапи. На першому етапі проаналізовано психолого-педагогічну літературу з проблеми, здійснено аналіз наукових підходів до вивчення рефлексії та особистісного і професійного самовизначення в юнацькому віці, підбирався психодіагностичний інструментарій дослідження. На другому етапі проводилась апробація психодіагностичних методик та тренінгу у пілотажному експерименті, уточнювались показники та критерії компонентів професійного самовизначення, проводився констатуючий експеримент. На третьому етапі узагальнювались результати експериментальної роботи, перевірялась їх відповідність гіпотезі та меті дослідження, проводилось оформлення дипломної роботи.

Експериментальна база: експериментальною роботою було охоплено учнів 9-х, 10-х та 11-х класів загальноосвітнього навчального закладу №2 Жовтневого району м. Запоріжжя.

Наукова новизна дослідження: уточнені змістовно-функціональні характеристики психологічних механізмів процесу професійного самовизначення старшокласників; вперше в науковий апарат дослідження введено і обгрунтовано поняття “рефлексивна ситуація”, розроблено концептуальну модель функціонування рефлексивних компонентів в структурі професійного самовизначення учнівської молоді; набули подальшого розвитку уявлення про психологічні умови та засоби розвитку здатності старшокласників до регуляції професійного самовизначення, а також запропонований комплексний підхід до проблеми професійного самовизначення.

Теоретичне значення роботи полягає у поглибленні наукових уявлень про психологічні механізми самосвідомості юнацтва у ході професійного самовизначення; науковому та експериментальному обґрунтуванні особистісно-діяльнісного підходу у дослідженні проблеми, що вивчається; розробці концептуальної моделі функціонування рефлексивних компонентів в структурі професійного самовизначення старшокласників; науковому обґрунтуванні комплексу психологічних параметрів і критеріїв вивчення та розвитку компонентів професійного самовизначення.

Практичне значення роботи полягає у розробці комплексної методики психодіагностики психологічних компонентів професійного самовизначення старшокласників, розробці рекомендацій щодо психолого-педагогічної допомоги школярам та особам, що мають намір працевлаштуватись, у професійному самовизначенні. Ці розробки можуть бути використані вчителями, практичними психологами для оптимізації професійного самовизначення учнів старшого шкільного віку. Легкі в застосуванні та проведенні, наші розробки зможуть допомогти батькам визначити нахили і особистісні якості їхньої дитини.

Вірогідність та надійність результатів дослідження забезпечується методологічною та теоретичною обґрунтованістю вихідних положень, використанням валідних та надійних взаємодоповнюючих методів, що відповідають меті та завданням дослідження, репрезентативністю вибірки досліджуваних, порівняльним аналізом даних інших досліджень, кількісним та якісним аналізом отриманих результатів,використанням методів математичної статистики.

Структура та обсяг дипломної роботи. Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел з 64 найменувань, 4 додатків на 15 сторінках. Загальний обсяг дипломної роботи становить 114 сторінок.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ПРОФЕСІЙНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ У ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

1.1 Система сучасної професійної орієнтації

Питання професійної орієнтації й професійного вибору хвилювали людство з незапам'ятних часів. Ще в 1575р. в Іспанії вийшла книга лікаря Хуана Уарте "Дослідження здатностей до наук", що принесла авторові всеєвропейську славу. Це була перша в історії психології робота, що ставить як спеціальне завдання вивчення індивідуальних відмінностей у здатностях з метою професійного вибору. Уарте мріяв про організації професійного вибору в державному масштабі: "Для того, щоб ніхто не помилявся у виборі тієї професії, що найбільше підходить до його природному даруванню, державі варто було б виділити вповноважених людей великого розуму й знання, які відкрили б у кожного його дарування ще в ніжному віці; вони тоді змусили б його обов'язково вивчати ту область знання, що йому підходить..." [24;112].

На рубежі XX сторіччя індустріальний прогрес, звернувши інтереси психології до виробничої діяльності, обумовив зародження професійної орієнтації. Тут піонером виступив Парсон, автор книги "Вибір професії", що організував у Бостоні (США) спеціальне бюро, у завдання якого входило:

а) допомогти особистості за допомогою психологічних тестів одержати інформацію про свої психічні властивості й здатності;

б) ознайомитися з вимогами, які пред'являються до психофізичної організації людини різними професіями, а потім

в) зіставивши ці дві групи відомостей, дати раціональну рекомендацію.

У цілому, конкретний стан суспільного поділу праці визначає взаємозв'язок людини й діяльності. У кожен даний момент тип цього взаємозв'язку залежить від існуючого набору видів праці.

Якщо розглядати даний процес історично, то видно, що з розвитком суспільного поділу праці кількість професій безупинно збільшувалася. Перетерплювали зміни і якісна сторона професій - залежно від складності технології, форм організації праці й умов підготовки працівника.

Наприклад, в епоху патріархального рабства в Греції було біля десятка професій: муляри, теслі, гончарі, лимарі, майстри по обробці металів й ін. Пізніше, в V-І вв. до н.е., у Греції налічувалося близько 50 професій. В XІVст. у Франкфурті-на-Майні існувало близько 200. Словник професій, опублікований у США в 1965р., уже містив опис майже 22 тисяч видів робіт, або понад 35 тисяч найменувань професій і спеціальностей. На цей час, за підрахунками фахівців, у світі налічується 50 тисяч професій.

Кількісне збільшення видів праці і їхня якісна зміна є наслідком безперервного, що розвивається швидкими темпами ускладнення виробництва, його інтеграції.

По деяких підрахунках, більше 50% існуючих у наші дні професій і спеціальностей були невідомі ще 30 років тому. Варто помітити, що поява нових професій зв'язано не тільки з механізацією й автоматизацією й іншими напрямками науково-технічного прогресу, але й з появою нових галузей виробництва.

Оскільки процес утворення нових галузей і розвитку науково-технічного прогресу нескінченний, остільки безмежний й процес утворення нових професій. Виникнення зовсім нових професій є однією із провідних форм розвитку професіоналізації, значно впливаючи й на розвиток уже існуючих професій, спеціальностей і трудових функцій [63;12].

Таким чином, з'єднання людини й професії є динамічним процесом, що залежить від різних виробничих і соціальних умов.

Професійна орієнтація в наші дні стає важливим фактором, що сприяє ефективному використанню трудових ресурсів. Крім того, вона покликана виконувати роль важливого засобу відтворення кваліфікованих працівників для народного господарства. Професійна орієнтація також необхідна з соціально-економічної точки зору, тому що виступає засобом раціонального, дбайливого використання трудових ресурсів, тобто такого їхнього використання, що винаходить максимальний ефект і вимагає мінімальних витрат на підготовку й подальше професійне вдосконалювання.

Основою ефективного і якісного забезпечення організацій і підприємств кадрами необхідних професій і кваліфікації є профорієнтаційна робота серед учнів середніх загальноосвітніх шкіл, що вчаться, які в сучасних умовах відтворення робочої сили є основним джерелом поповнення трудових ресурсів у всіх сферах виробництва.

В умовах багатогалузевого народного господарства випускникові школи не просто уявити собі потреба виробництва в кадрах тих або інших професій, реальні можливості працевлаштування або продовження навчання, специфіку різних професій, правильно оцінити свої здатності. У цей час існує більше 40 тис. професій: вузи готовлять фахівців з 340 професій, технікуми - по 450. Щорічно народжується більше 500 нових професій, причому природне відмирання старих професій відбувається повільніше, ніж виникають нові. У той же час результати численних досліджень свідчать про те, що продуктивність праці працівників, які по своїх якостях відповідають вимогам професії, у середньому на 20-40% вище, ніж у тих, хто таким вимогам не відповідає, а близько 40% працівників, що міняють місце роботи - це ті, хто обрав роботу не по здібностях. Тому організація професійної орієнтації молоді виступає важливою умовою підвищення ефективності діяльності організацій і підприємств.

Під професійною орієнтацією розуміється науково обґрунтована система форм, методів і засобів впливу на що навчаються й працевлаштовуються осіби, що сприяє своєчасному залученню їх у суспільне виробництво, раціональному розміщенню, ефективному використанню й закріпленню за місцем роботи на основі об'єктивної оцінки й обліку схильностей, здатностей й інших індивідуальних якостей людини .

Організація професійної орієнтації, складається з декількох взаємозалежних етапів: професійної інформації, професійної консультації, професійного відбору й професійної адаптації. Професійна інформація (більше ширше - профпросвіта) покликана забезпечити постійне й планомірне професійне інформування учнів загальноосвітніх шкіл, що вчаться, їхніх викладачів і батьків, організацію професійної пропаганди провідних і масових професій, установлення й зміцнення постійних контактів між колективами організацій, підприємств, професійно-технічних училищ і загальноосвітніх шкіл.

Інформація, важлива для оптимального вибору професії, містить у собі відомості:

- про світ професій і вимоги, які вони пред'являють до людини;

- про потребі суспільства в кадрах;

- про особисті якості людини, істотні для самовизначення;

- про систему навчальних закладів (шляхах одержання професії).

Ці чотири групи відомостей тісно зв'язані між собою - з ними знайомляться школярі в процесі професійної освіти. Розібратися у своїх особистих особливостях і співвіднести їх зі світом праці покликана допомогти професійна консультація. Завданнями професійної консультації є надання допомоги молоді в оцінці своїх здібностей до різних видів трудової діяльності в сфері суспільного виробництва, видача конкретних рекомендацій про вибір професії й можливих шляхів оволодіння нею (навчання у вузах; технікумах, профтехучилищах, підготовка в міжшкільных учбово-виробничих комбінатах або безпосередньо на виробництві й т.п.). Професійну консультацію проводять кваліфіковані консультанти-психологи, що складаються з штату різних підрозділів по профорієнтації молоді. Консультація проводиться на основі медичних висновків, характеристик, результатів спеціальних психофізіологічних і психологічних досліджень.

Виділення в рамках профорієнтації таких її частин, як професійна інформація, професійна пропаганда й профконсультация, має не тільки теоретичний зміст. Розуміння структури й змісту профорієнтаційної роботи дозволяє знайти більш конкретні форми, бачити етапи цієї роботи, зробити її більше ефективної й цілеспрямованої. Зрозуміло, на ділі всі ці форми певним чином зливаються, представляються в єдності. Більше того, від уміння сполучати, з'єднувати всі форми профорієнтації істотно залежить її успішність.

Головним завданням професійного вибору є науково обґрунтоване визначення професійної придатності кожного підлітка до конкретного виду трудової діяльності з урахуванням його здібностей і потреб виробництва. Завершується робота з організації професійної орієнтації розробкою й здійсненням комплексу заходів щодо виробничої й соціальної адаптації працівників у трудових колективах. Для підвищення ролі профорієнтації в рішенні актуальних завдань соціальної й кадрової політики передбачений розвиток мережі територіальних і галузевих служб профорієнтації, у тому числі в складі центрів зайнятості населення; створення таких підрозділів на основі кооперації підприємств й установ; організація профконсультаційних кооперативів, проведення дій по підвищенню ролі кадрових служб і підрозділів соціального розвитку в зазначеній області. Це завдання широкого використання сучасних методів професійної орієнтації при перерозподілі й перенавчанні працівників, що звільняють, підготовці й підвищенні кваліфікації кадрів, працевлаштуванні молоді, інвалідів і пенсіонерів, що бажають працювати, інших груп населення [21;132].

Для рішення цих завдань необхідно відробити взаємодію різних органів і підрозділів, налагодити механізм керування профорієнтаціною роботою. Складовими діючого сьогодні механізму керування професійною орієнтацією є:

- кабінети й лабораторії профорієнтації загальноосвітніх шкіл і профтехучилищ;

- галузеві кабінети профорієнтації й лабораторії профвибору підприємств й організацій, діяльність яких направляється галузевими радами професійної орієнтації молоді;

- територіальні міжвідомчі центри профорієнтації й центри зайнятості населення.

На територіях, що обслуговуються центрами професійної орієнтації(ЦПО), їх районними й міськими профконсультаціними пунктами, центри зайнятості надають послуги профорієнтаційного характеру в основному дорослому населенню під методичним керівництвом відповідного ЦПО.

Керування профорієнтаційною роботою здійснюється координаційними радами по професійній орієнтації, міжвідомчими комісіями, а також радами по народному утворенню при місцевих органах влади;

загальнодержавними органами в особі відділів і комітетів з праці й соціальним питанням, які щорічно розробляють разом з іншими організаціями координаційні плани роботи із професійної орієнтації в регіоні, здійснюють контроль за діяльністю профорієнтаційних підрозділів незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості, поширюють передовий досвід роботи в цій області. Крім того, ці органи розробляють балансові розрахунки додаткової потреби регіону в кадрах і забезпечують доступність такої інформації для учнів, педагогічних колективів, батьків, інших категорій громадян, готовлять рекомендації із профілів трудового навчання шкіл. Керування системою профорієнтаційної роботи прийнято розглядати в трьох аспектах.

Соціально - економічний аспект припускає процес засвоєння певної системи знань, норм, навичок й умінь, що дозволяють здійснювати соціально - професійну діяльність, що відбивається на поліпшенні якісного складу робочої сили й підвищенні задоволеності молоді працею.

Психолого - педагогічний аспект передбачає виявлення й формування інтересів, схильностей і здатностей учнів, а також допомогти їм у виборі професії, найбільш відповідним індивідуально-психологічним особливостям особистості.

Медико - біологічний аспект припускає реалізацію вимог до здоров'я й окремих фізіологічних якостей людини, необхідний для виконання певної професійної діяльності. При цьому успішність у проведенні профорієнтаційної роботи на будь-якому рівні залежить від того, наскільки комплексно й системно здійснений підхід до керування даними процесами.

До основних методів керування профорієнтацією відносяться:

1.Програмно-цільовий метод (визначення головної мети профорієнтації, розробка програми її досягнення, створення механізму керування з реалізації програми);

2.Метод прогнозування (облік сучасних і перспективних вимог до різних працівників, тенденції науково-технічного прогресу, а також прогноз кадрової політики на перспективу, а також у цілому;

3.Метод моделювання (побудова моделей керування профорієнтацією на підприємстві, воб'єднанні, галузі, регіоні);

4.Організаційно-розпорядницький (підготовка відповідних документів-наказів, розпоряджень, положень, стандартів, що регламентують порядок функціонування системи профорієнтаційної роботи, контроль за їхнім виконанням).

Професійна орієнтація на виробництві може досягти ефективних результатів, якщо вона буде утворена в єдину, стійку й динамічну систему. У значній мірі цьому сприяє визначення етапів, аспектів, функцій, методів, а також основних цілей і напрямків керування нею [24;72].

Вся робота з професійної орієнтації припускає здійснення двох головних напрямків:

1) формування в молоді особистісних рис й інтересів з урахуванням потреб суспільного виробництва;

2) приведення у відповідність особистісних орієнтацій молоді з можливостями їхньої суспільної реалізації.

Звідси ціль всієї системи професійної орієнтації - знайти оптимальне сполучення особистісних бажань і суспільних потреб.

Зазначимо, що виняткова важливість правильності вибору індивідом професії полягає в знаходженні відповідності його психофізіологічних даних, схильностей й інтересів вимогам професії, обраному виду трудової діяльності й інтересам суспільства. Допомогти в цьому кожному парубкові чи дівчині - завдання всіх органів професійної орієнтації, у тому числі й кадрових служб підприємств й організацій, шкільних психологів та працівників центрів зайнятості та професійної підготовки.

1.2 Спрямованість особистості, її роль у виборі професії

У психіці людини існує сукупність стійких істотних властивостей, яка виявляється у всіх видах діяльності. Характер -- придбані в конкретних соціальних умовах загальні способи взаємодії особи з середовищем, складовий тип її життєдіяльності. Своєрідність характеру кожної людини визначається його спрямованістю (стійкою мотиваційною сферою особи) і особливостями здійснення діяльності -- вольовими якостями.

Діяльність і поведінка людини є стійкою системою відносин. Якщо у тварин мотивація поведінки постійно змінюється залежно від стану організму і зовнішніх умов, то діяльність людини є сталою системою відносин.

Тому риси характеру визначаються і класифікуються перш за все залежно від спрямованості особистості [42;67].

Ця сфера особистості об'єднує в собі домінуючі у даної особи потреби, відчуття, установки, інтереси, бажання, ідеали, переконання і світогляд. Система відносин особистості є основною її якістю.

Вся система відносин особистості, її спрямованість є підструктурою, мотиваційно-регуляцією особи, що визначає загальні особливості її поведінки.

Система стійких відносин особи підрозділяється на наступні групи:

1. Відношення людини до суспільства, мікросередовища, до окремих людей.

2. Відношення людини до себе -- його самосвідомість.

Самосвідомість має свою структуру -- систему самовідносин, яка визначається здібністю особи до самопізнання.

3. Відношення до праці і інших видів діяльності.

4. Відношення до речей як продуктам людської праці.

Разом з вищезгаданим підрозділом відносин особи за змістом розрізняються властивості цих відносин, які також виявляються у вигляді окремих якостей характеру особи.

Розрізняються наступні властивості відносин особи:

1. Соціальна значущість відносин людини, рівень їх суспільної цінності, який визначає моральні якості людину, моральність її повсякденної поведінки, відповідність спрямованості особи прогресивним соціальним ідеям.

2. Різноманітність потреб особи, широта її інтересів і усвідомлення центральних стрижньових інтересів, які визначають цілеспрямованість особи.

3. Ступінь стійкості відносин, що визначає послідовність і наполегливість особи в досягненні мети -- цілісність характеру.

Широка система поглядів, уявлень і понять про навколишню дійсність, знання основних її взаємозв'язків є вищою мотиваційно-орієнтовною основою поведінки особи -- її світогляд. Особливостями світогляду як найважливішої властивості особи є ступінь її самопізнання, цілісність і науковість. Розвинений світогляд -- показник зрілості особи.

З світоглядом пов'язано формування системи переконань --устойчивого мотиваційної освіти, в якій знання синтезуються з відчуттями, з глибокою вірою в них. Переконання -- це знання, що стали принципом діяльності.

Відносини особи формуються на основі її знань, уявлень, життєвого досвіду. Таким чином, досвід особи, система її знань є найважливішою підструктурою характеру.

Негативні наслідки неправильно вибраної професії зачіпають як саму людину, так і все суспільство. За підрахунками американських учених, правильний вибір професії в 2-2,5 разу зменшує текучість кадрів, на 10-15% збільшує продуктивність праці і в 1,5-2 рази зменшує вартість навчання кадрів.

Для оцінки професійного особового типа застосовують методику Джона Голланда [18,34]. Згідно його концепції він виділив 6 типів соціальної спрямованості особи.

1. Реалістичний тип - несоціальний, орієнтований на сьогодення емоційно стабільний, такий, що займається конкретними об'єктами (речами інструментами, машинами), віддає перевагу заняттям, що вимагають моторної спритності, конкретності. Розвинені математичні, невербальні здібності.

Рекомендуються професії: механік, електрик, інженер, агроном і т.д.

2. Інтелектуальний тип - несоціальний, раціональний, незалежний оригінальний. Переважають теоретичні цінності, любить вирішувати задачі що вимагають абстрактного мислення, інтелектуал. Гармонійно розвинені вербальні і невербальні здібності.

Рекомендуються професії наукового характеру: ботанік, астроном, математик, фізик і т.д.

3.Соціальний тип - володіє соціальними уміннями, потребує контактів.

Риси його вдачі: прагнення повчати і виховувати, психологічний настрій на людину, гуманність. Представник даного типа старається триматися в стороні від інтелектуальних проблем; активний, але часто залежимо від думки групи людей. Проблеми вирішує спираючись на емоції, відчуття, уміння спілкуватися. Володіє хорошими вербальними здібностями.

Рекомендуються професії: лікар, вчитель, психолог і т.д.

4. Конвенціальний тип - віддає перевагу чітко структурованій діяльності.

Характер стереотипний, конкретний, практичний. Не проявляє критичність оригінальність, консервативний, залежимо, не любить зміну діяльності. Слабо розвинені організаторські здібності, переважають математичні здібності.

Рекомендуються професії, пов'язані з канцелярією і розрахунком.

5. Заповзятий тип - обирає цілі, які дозволяють проявити енергію, ентузіазм, імпульсна, любить пригоди. Представник даного типа домінантний, любить визнання, любить керувати. Йому не подобається практичний праця, а також заняття що вимагають інтелектуальних зусиль, посидючості.

Добре вирішує задачі, пов'язані з керівництвом, статусом і владою агресивний і заповзятливий, володіє хорошими вербальними здібностями.

Рекомендуються професії: артист, журналіст, телеоператор, завідуючий директор, дипломат і т.д.

6. Артистичний тип - спирається на емоції, уяву, інтуїцію; має складний погляд на життя. Незалежний в рішеннях, оригінальний. Високо розвинені моторні і вербальні здібності. Для представників даного типа характерний високий життєвий ідеал із затвердженням свого "я". Він несоціальний в тому сенсі, що не дотримується умовностей суспільства.

Рекомендуються творчі заняття: музика, малювання, літературне творчість і т.д.

Повертаючись до об'єкту нашого дослідження, особливо важливо буде підкреслити проблему юнацького самоусвідомлення власної індивідуальності, неповторності і несхожості на інших, формування стійкої самооцінки. Важливо відмітити, що Я- концепція є не статичною, а динамічною психологічною освітою.

Формування, розвиток і зміна Я-концепції обумовлені чинниками внутрішнього і зовнішнього порядку. Соціальне середовище (сім'я, школа численні формальні і неформальні групи, в які включена особа) робить сильний вплив на формування Я-концепції.

Фундаментальний вплив на формування Я-концепції в процесі соціалізації робить сім'я. Причому цей вплив сильно не тільки в період найранішої соціалізації, коли сім'я є єдиним (або абсолютно домінуючої) соціальним середовищем дитини, але і надалі. З віком все більш вагомим в розвитку Я-концепції стає значення досвіду соціальної взаємодії в школі і в неформальних групах. Проте разом з тим сім'я як інститут соціалізації особи продовжує грати найважливішу роль і в підлітковому, і в юнацькому віці.

У найзагальнішому вигляді в психології прийнято виділяти дві форми Я-концепциі --реальную і ідеальну. Проте можливі і більш приватні її види, наприклад, професійна Я-концепція особи або Я-професійне. У свою чергу, професійна Я-концепція особистості також може бути реальною і ідеальною.

Поняття «реальна», як справедливо помічає X. Ремшмідт, зовсім не припускає, що ця концепція реалістична. Головне тут уявлення особи про себе, про те, «який я є». Ідеальна ж Я-концепція (ідеальне «Я») -- це уявлення особи про себе відповідно до бажань («яким би я хотів бути»).

Звичайно, реальна і ідеальна Я-концепції не тільки можуть не співпадати, але в більшості випадків обов'язково розрізняються. Розбіжності між реальною і ідеальною Я-концепцією можуть мати різні, як негативні, так і позитивні наслідки. З одного боку, розузгодження між реальним і ідеальним Я може стати джерелом серйозних внутрішньоособових конфліктів. З іншого боку, неспівпадання реальної і ідеальної Я-концепції є джерелом саморозвитку і самоудосконалення особи. Можна сказати, що багато що визначається мірою цього розузгодження, а також його внутрішньоособовою інтерпретацією. У будь-якому випадку безпідставно чекати повного збігу Я-реального і Я-ідеального, особливо якщо йдеться про підлітковий і юнацький вік. По суті на уявленні про те, що статистичною нормою є закономірне неспівпадання реальної і ідеальної Я-концепції, побудовані і деякі методики вимірювання адекватності самооцінки, одна з таких методик використовується в даній роботі.

Розбіжності між реальною і ідеальною Я-концепциією можуть мати різні, як негативні, так і позитивні наслідки. З одного бокурозузгодження між реальним і ідеальним Я може стати джерелом серйозних внутрішньоособистісних конфліктів. З іншого боку, неспівпадання реальної і ідеальної Я-концепції є джерелом саморозвитку і самоудосконалення особи. Можна сказати, що багато що визначається мірою цього розузгодження, а також його внутрішньоособовою інтерпретацією. У будь-якому випадку безпідставно чекати повного збігу Я-реального і Я- ідеального, особливо якщо йдеться про підлітковий і юнацький вік.

Не дивлячись на очевидну близькість психологічні поняття самооцінки і Я-концепції мають відмінності. Я-концепція представляє набір швидше описових, чим оцінюючих уявлень про себе. Хоча, звичайно, та або інша частина Я-концепції може бути забарвлена позитивно або негативно.

Навпаки, вже сам термін «самооцінка» безпосередньо указує на своє понятійний зміст, що припускає оцінний компонент. Наприклад усвідомлення людиною того, що по темпераменту він є сангвініком, або того, що він високого зросту і у нього карі очі, складає частину його Я-концепції, причому дані властивості в оцінному плані не розглядаються. У випадку ж з самооцінкою ті або інші якості визначаються як хороші або погані; суб'єкт оцінює себе по цих якостях, порівнюючи їх з іншими. Важливо і те, що одні і ті ж якості можуть інтерпретуватися однією людиною в позитивному плані (і тоді вони підвищують самооцінку), а іншим --в негативному (і тоді вони знижують самооцінку).

Самооцінка відноситься до центральних утворень особи, її ядра. Хоча звичайно, слід усвідомлювати те, що самооцінка не є щось сталим, спочатку властивим особистості. Саме формування самооцінки відбувається в процесі діяльності і міжособової взаємодії. Соціум в значній мірі впливає на формування самооцінки особи. Відношення людини до самому себе є найбільш пізньою освітою в системі його світосприймання. Але, не дивлячись на це (а може бути, саме завдяки цьому), в структурі особи самооцінці належить особливо важливе місце.

Розвивається самооцінка шляхом поступового занурення зовнішніх оцінок, що виражають сімейні вимоги, у вимоги людини до самому собі.

Під час формування і зміцнення самооцінки зростає здібність до ствердження і відстоювання своєї життєвої позиції. Провідним мотивом в цьому віці виступає бажання утвердитись в колективі однолітків, завоювати авторитет, пошану і увагу товаришів. При цьому ті хлопці, хто цінує себе високо, пред'являють високі вимоги і в спілкуванні прагнучи їм відповідати, оскільки вважають нижче за свою гідність бути на поганому рахунку в колективі. Для молодої людини типово прагнення до збереженню такого статусу в групі, який підтримує його підвищену самооцінку .

1.3 Психологічна характеристика юнацького віку, соціальна ситуація розвитку та проблема провідної діяльності

У вітчизняній психології ранній юнацький вік визначається в межах від 14--15 років до 17--18, який співпадає з періодом навчання в старших класах загальноосвітньої школи або з навчанням у спеціалізованих школах, технікумах, училищах [19, 43].

Юність надходить більш плавно. В юнацькому віці в основному завершується фізичний розвиток організму, закінчується статеве дозрівання, серцево-судинна система починає працювати гармонійно, уповільнюється темп росту тіла, помітно збільшується м'язова сила, зростає працездатність, закінчується формування й функціональний розвиток органів і тканин. Більшість юнаків та дівчаток знаходяться вже в постпубертатному періоді. Тілесна конституція, особливо обличчя, стає дорослою, специфічно індивідуальною. Зникає характерна для підлітків збудливість, неврівноваженість [23,76].

Але слід зазначити, що криза підліткового віку припадає на кінець періоду. Саме тому в перехідний період до юнацтва загострюються протиріччя. Вони пов'язані з вирішенням питання про те, що робити далі -- навчатись в школі Х--ХІ кл., піти в училище, почати працювати? Ці питання пов'язані з професійним дійовим самовизначенням. Але воно вимагає розібратись і у власних інтересах, нахилах, здібностях, і не тільки будувати плани, а й реалізовувати їх. Зростає відповідальність, бо кожна помилка може мати драматичний характер. Завдання професійного самовизначення в другий раз вирішується по закінченню школи, коли планується або обрати одержання вищої освіти, або безпосередньо включитись у трудову діяльність. Труднощі самовизначення посилюються сучасним періодом нашого життя, періодом соціально-економічних змін у країні, коли ні батьки, ні школа не спроможні надати юнакові вирішальну допомогу в питанні вибору професії. Професійне самовизначення як самостійне і незалежне визначення життєвої перспективи й вибір майбутньої професії -- найголовніше завдання розвитку в ранньому юнацтві [30,98].

Юність - унікальний період входження в світ культури: театри, концертні зали, музеї заряджають енергією на все життя. На все життя залишаються в пам'яті і переживання, що пов'язані з першою дружбою та першим коханням.

В юнацькому віці зростає інтерес до дорослих. Знання, досвід близьких людей допомагають орієнтуватись у питаннях, що пов'язані з майбутнім життям. Підсилюється потяг до спілкування з ними. Поновлюються емоційні контакти з батьками, від яких очікують порад, розуміння. Сім'я залишається тим місцем, де юнаки почувають себе впевнено. З батьками обговорюються життєві та професійні перспективи. Життєві плани юнаки обговорюють і з учителями, близькими знайомими, тими, хто для них є авторитетним, чия думка для них важлива. Проте хоча відносини з дорослими стають довірчими, юнаки зберігають певну відстань, іноді палко відстоюють своє право самостійно вирішувати свої проблеми, які стосуються їх особисто. Головним стає прагнення зайняти внутрішню позицію дорослого. Сприяє цьому об'єктивне положення юнака за старших і в школі, і в родині. Але треба набути психологічної готовності до вступу в самостійне доросле життя, а саме:

бути зданим орієнтуватись у різних формах людської свідомості: в науковій, правовій, художній тощо; для цього потрібно оволодіти основами наукового та громадянського світогляду, що слід виявляти в свідомому критичному ставленні і до себе, і до оточуючих;

мати потребу та здатність працювати, володіти звичкою до трудових зусиль, уміннями працювати творчо, продуктивно (незалежно від виду праці);

бути зданим спілкуватись на засадах рівності, поваги, розуміння та володіти засобами такого спілкування.

Звичайно, існують індивідуальні варіанти вступу до дорослого самостійного життя. Це виявляється в першу чергу у виборі різних форм прояву дорослості. Наприклад, у деяких юнаків функцію зовнішнього відособлення відіграє зовнішній вигляд, стиль мови, пози під час розмови, інші за атрибути дорослості обирають куріння тощо. Коли соціальна зрілість (дорослість) відстає від фізіологічної, спостерігаємо явище інфантилізму: юнак з зовнішнього погляду дорослий, але зберігає риси поведінки попереднього віку. Іноді «дитяча поведінка» стає у декого рисою пристосування до життя: нічого самому не вирішувати, ні за що не відповідати.

Юнацький вік -- це вік входження в об'єктивний та нормативний дух свого історичного часу в його національній формі (О.В.Толстих). Знаходження своєї ідентичності для юнака стає афективним центром життєвої ситуації розвитку (Л. І. Божович). Саме тому до близького дорослого він ставиться як до ідеалу. Ті якості, які юнак високо оцінює, є для нього еталоном у різних сферах людських відносин: виконання моральних норм, ставлення до праці, до самого себе. До цих якостей приміряє своє ідеальне Я -- яким він бажає стати в дорослому житті.

Змінює юнак і свій характер і спілкування з ровесниками. Зменшується кількість друзів за рахунок зміни якості дружби, вона набуває інтимно-особистісного значення. Наростає значення індивідуальних емоційних контактів та прихильності. Посилюється потреба у зустрічному розумінні з боку оточуючих ровесників, спілкування з якими залишається сповідальним. З кращим другом або подругою обговорюються найбільшгострі переживання, які пов'язані з різними життєвими подіями. Дружні стосунки вимагають взаєморозуміння, внутрішньої близькості, відвертості. Вони засновані на ставленні до іншого, як до самого себе й підтримують самоповагу, самосприйняття. Напруга у взаєминах виникає лише тоді, коли товариськість буває егоцентричною, коли не виявляється інтерес до почуттів та думок друга.

Ставлення до ровесників диференціюється, критерії їх оцінок набувають множинності: одного високо оцінюють за знання і обирають його для спільних занять, іншого -- за успіхи в спорті: з ним відвідують спортивну секцію. Але існує тенденція переносу ставлення до ровесника як до друга за декількома найважливішими для себе критеріями, наприклад, за успіхами в навчанні та за моральними цінностями. Дружба заснована на свободі, але на взаємних почуттях та дотриманні моральних законів. Дружба -- це процес здійснення соціальної рівності («Скажи, хто твій друг, і я скажу, хто ти»). Дружба має моральну природу: головне -- чесність та вимогливість, розум та здатність оцінювати своє «Я» в його власній сутності.

Рання юність -- це повторний критичний період розвитку, який характеризується значним зростанням потенціалу особистості щодо самовизначення (аналогічне поняття «соціальна ідентичність»). Розрізняють індивідуальні варіанти формування соціальної ідентичності, або самовизначення [23,134-135]:

дифузна, невизначена ідентичність;

наперед вирішений варіант включення в «дорослу систему» відносин, але раніше призначеного часу. Психологи вважають це несприятливим фактором розвитку;

юнак знаходиться в процесі інтенсивного пошуку самого себе: відбувається проба ролей, щоб визначитись самостійно. Це позитивне явище, але такий період не повинен тривати довго, бо інакше закріплюються риси інфантильності;

зросла ідентичність, про що свідчить почуття власної визначеності. Юнак переходить до самореалізації, найбільш повно використовує свої реальні потреби і свої можливості.

Ці варіанти можуть бути також етапами самовизначення, але важливо, щоб юнак не зупинився на якомусь попередньому етапі.

На перший план у самовизначенні виступає механізм інтеграції. Роздуми про себе і про своє призначення в житті іноді приводять юнака до пошуку смислу життя. Це веде до інтегрування багатьох вимог різних сфер життєдіяльності і надає їм цілісного характеру. А з іншого боку, виникає потреба інтегрувати свої можливості, здібності максимально мобілізувати їх у відповідності до усвідомлених цілей життя. Труднощі полягають у тому, що не завжди знаходяться засоби для реалізації свого «Я».

Ці труднощі значною мірою визначаються проблемою організації (і визначення) провідної діяльності. Серед психологів немає єдиної думки щодо провідної діяльності в юнацькому віці, це питання залишається невирішеним. Присвоєння форм культури та засвоєння дорослості в цей період за суттю не пов'язані один з одним: тому юнак дорослішає поза освітньою системою, а освіта відбувається поза системою становлення дорослості.

Цікава думка Клімова Є. О. про навчальну діяльність як провідну, якщо вона набуває рис продуктивної діяльності:

це діяльність, яка за часом і за наслідками витрачених сил має бути самокерованою;

вона повинна мати широкі варіації засобів, прийомів, умінь щодо здійснення діяльності та її наслідків;

стиль виконання такої діяльності має бути індивідуалізований, оптимальний для кожного учня, щоб перебороти протиріччя між потребами, інтересами його з його можливостями та здібностями [21,105-106].

Чи відповідає сучасна навчальна діяльність юнаків цим вимогам? Якщо не відповідає, починається деструкція діяльності, що викликає емоційну напругу, апатію, зниження пізнавальної активності тощо. Самореалізацію ж треба розглядати як добровільно обрану активність.

Центральним новоутворенням психічного розвитку раннього юнацького віку є орієнтація на майбутнє, яка визначає життєву перспективу взагалі (а не тільки участь у певній діяльності): це й потреба зайняти внутрішню позицію дорослого, зрозуміти себе в якості члена суспільства, визначити своє призначення в житті. Для цього потрібен достатній рівень розвитку особистості: аналіз і переоцінка моральних принципів, настанов, щоб побудувати власну систему цінностей, життєвих цілей, перспектив.

Зростання інтелектуальних можливостей робить перехід до дорослості періодом змін в цінностях та настановах, в ідеалах, цілях.

Зміст юнацьких цінностей значною мірою залежить від культурного контексту та історичного періоду. Допомогу юнакові у наближенні до майбутнього, в уникненні розчарувань надають добрі стосунки з батьками, досягнення в якійсь галузі діяльності (навчання, спорт, музика), а також уміння долати труднощі, самодисципліна, почуття відповідальності і за себе, і за інших. Добра порада необхідна і в постановці життєвих цілей, бо іноді вони дуже конкретні, немає гнучкості, а іноді вони дуже загальні («хочу стати хорошим спеціалістом, заробляти добрі гроші»).

Зростає усвідомлення своєї унікальності, власного світосприймання, оформлюється «Я-концепція» в трьох компонентах, як суб'єктивне уявлення про самого себе, настанова по відношенню до себе (або емоційно-ціннісне ставлення) та поведінковий компонент, що характеризує виявлення «Я-образу» та ставлення до себе в поведінці серед оточуючих людей. Самовизначення набуває дійового характеру: юнак починає діяти, реалізовувати плани, стверджуючи той чи інший образ життя, починає активно готуватись до засвоєння обраної професії (факультативи, гуртки, репетитори, самоосвіта тощо). Самооцінка набуває більшої стійкості у відношенні своєї цінності як особистості, але вона може змінюватись при оцінці своїх здібностей, нахилів, можливостей [20,98-99].

У психології розпізнають два принципово різних типи розвитку особистості в юнацькому віці (Т. Томе) -- прагматичний та творчий.

Прагматичний тип характеризується орієнтацією юнака на доцільність і на утікання від джерел неспокою, чому суб'єктивно надається першорядне значення. У юнакові такого типу домінують матеріальні цінності та інтереси. Для нього важливе намагання до гомеостатичної рівноваги, уникнення будь-яких проблем. І це перешкоджає їх подальшому індивідуальному розвиткові. Вони не прагнуть до одержання більшої освіти. Саме такого типу юнаки вдаються до застосування алкоголю та наркотиків, щоб «позбутися» проблем.

Творчо-орієнтованого типу юнаки характеризуються прагненнями та інтересами, які спрямовані в майбутнє, вони активно включають у власний спосіб життя різні пізнавальні та інші можливості. Педагогічне завдання -- на основі корекції самооцінки допомогти юнакові набути впевненості в собі, виявляти активність при вирішенні життєвих завдань.

Орієнтування на майбутнє, наявність життєвих перспектив викликають бажання удосконалювати ті якості, які необхідні для професійної діяльності, в першу чергу, і для майбутнього самостійного життя в цілому. Самооцінка набуває більшої конкретності, критичності, дійовості; за даними досліджень, 13% старшокласників складають програми самовиховання. Вони пов'язані з перспективами набуття професії, зі вступом у вищий навчальний заклад, з майбутнім положенням у суспільстві, зі встановленням тісних взаємин з другом, з утворенням сім'ї тощо. На основі самооцінки й самовиховання формується самоповага. З усвідомленням своїх якостей і можливостей, з уявленням про своє місце в житті, з оцінкою себе як особистості пов'язане зростання інтересу до моральних проблем -- щастя, обов'язок, любов, дружба тощо. У цьому плані можна говорити про вироблення моральної свідомості в старшому шкільному віці (І. Д. Бех). У ранній юності відбувається і моральне, і вольове загартовування.

Зростає рефлексивність свідомості, збільшується увага до особистісних переживань, інтерес до власного психічного життя. Старшокласники досить самокритичні до своїх недоліків, але ще шукають виправдань своїм особистісним вадам: впертість вважають проявом волі, грубість -- доказом сміливості, небажання вибачитись -- проявом принциповості... Подібний моральний формалізм є однією із суперечностей раннього юнацького віку. Проте принцип поведінки з нестійких і наслідувальних стають внутрішніми і стійкими, утворюючи у своїй сукупності єдину чітко усвідомлювану моральну позицію. Симптом раптового подорослішання, пов'язаного з особливою відповідальністю в житті, у деяких старшокласників виникає в останні дні перебування в школі [20,112].

В юнацькому віці відбувається становлення світогляду як системи знань про політичне, економічне, культурне життя суспільства, як системи поглядів на оточуючий світ і місце в ньому кожної людини. Погляд на багато життєвих проблем досить глибокий та розумний. Увагу юнаків привертають питання справедливості та беззаконня, порядності та безпринципності. Сучасний юнак має тверезий, розумно-практичний погляд на світ та події, які в ньому відбуваються, більш незалежну позицію та власну орієнтацію в їх оцінці. Але можна зустріти прояв і вкрай протилежних рис: індивідуалізм та соціальну спрямованість, скепсис і намагання вірити будь-кому в будь-що, у декого виявляється максималізм та нерозбірливість у виборі засобів реалізації своєї життєвої мети. Спостерігається також розрив між різними верствами молоді за рівнем соціально-культурно розвитку: богемна молодь та ділки, наукове світорозуміння та спрощений підхід тощо. Особливості світосприймання юнаків виявляються в ціннісних орієнтаціях, потребах та інтересах, ідеалах та переконаннях, у мріях та життєвих планах. Юнак є представником певного покоління, яке, в свою чергу, об'єднується якимось важливими явищами суспільного життя, співпадання настанов, смаків, інтересів, моди тощо.

Поведінка юнаків не позбавлена суперечностей:

підвищені вимоги до дорослих та поблажливе ставлення до власного їх порушення;

у вчинках (як і в свідомості взагалі) співіснують принциповість у великому та безпринципність у малому (зберігаються іноді риси дитячої поведінки);

емоційне підвищене переживання власних невдач, неприємностей, які іноді гіпертрофуються в справжнє горе.

Ці симптоми можуть пройти безслідно, а можуть стати рисами особистості.

Важливо зміцнити потребу юнаків працювати над собою систематично, прямуючи до поставленої мети зайняти позицію дорослої людини, і створювати умови для прояву ініціативи, творчості, корисних починань у самореалізації та в стверджуванні власної особистості.

В психології вважається, що загальні розумові здібності в основному оформлюються наприкінці підліткового віку. Протягом юнацького віку вони удосконалюються: збагачується науковий понятійний апарат, відбувається оволодіння складними інтелектуальними операціями, більш продуктивною стає розумова діяльність [19, 116].

Розумові здібності виявляються як індивідуальні властивості сприймання, пам'яті, мислення, уяви, вони визначають індивідуальний стиль пізнавальної діяльності старшокласника та її продуктивність.

Навчальні дії трансформуються в методи наукового пізнання: юнаки оволодівають елементами дослідницької діяльності: формулюванням гіпотез, плануючим контролем, прогнозуючою оцінкою. Формуються певні розумові звички, які становлять основу культури розумової праці. Важливе педагогічне завдання -- навчити знаходити і ставити нестандартні завдання, бачити нову проблему, визначати нові засоби її вирішення. Саме такі риси характерні для самостійного творчого мислення. Але, за даними дослідження випускників шкіл, більша кількість юнаків працюють на репродуктивному рівні.

У цьому віці продовжується розвиток теоретичного мислення, розвивається здатність до зв'язного логічного міркування, до високого рівня узагальнення та систематизації знань; підвищується самостійність, гнучкість та продуктивність мислення, його рефлексивність.

Зростає продуктивність логічної пам'яті, що пов'язана з операціональним мисленням. Збільшується обсяг уваги, здатність до її концентрації, переключення. В той же час увага стає більш вибірковою: вона залежить від спрямованості інтересів особистості, від її потреб. Формування професійної орієнтації юнака сприяє розвитку спеціальних здібностей (математичних, літературних, лінгвістичних тощо). У дівчаток в цьому віці спеціальні інтереси менш визначені, у порівнянні з хлопцями, хоча успішність у навчанні у цілому вища [19,124].

За висновками багатьох дослідників, творчі досягнення дорослих не пов'язані прямо з навчальною успішністю в школі. Це пояснюється тим, що шкільні програми регламентовані, викладання та вимоги до учнів не враховують індивідуальних особливостей у здібностях учнів та їх інтересів, тому творчість юнаків повніше та яскравіше виявляється поза засвоєнням програми: в наукових гуртках, факультативах, у гуртках за інтересами поза межами школи.

Таким чином, розумовий розвиток юнаків полягає не тільки в накопиченні знань та вмінь (хоча це теж важливо), але й у формуванні індивідуального стилю розумової діяльності, в розвитку розумових здібностей. Це стійка сукупність індивідуальних варіантів у засобах сприймання, його якостях, індивідуальних особливостях пам'яті, мислення, а також свідоме оволодіння прийомами та засобами продуктивної розумової праці.

Зробимо загальні висновки щодо основних напрямків психічного розвитку в юнацькому віці:

Відбувається набування почуття особистісної самовизначеності, цілісності (ідентичності).

Відбувається професійне самовизначення, самостійне обрання життєвої платформи, цілей та професії.

Розвиваються ціннісні світоглядні орієнтації, самостійність, відповідальність, рефлексивна самосвідомість, самоцінність, самоповага.

Набувається психосексуальна ідентичність, усвідомлюється причетність до представників певної статі.

Виробляється індивідуальний стиль розумової діяльності, розвиваються та удосконалюються розумові здібності та спеціальні на основі диференціації інтересів та орієнтації на майбутню професію.

1.4 Рефлексивний компонент професійного самовизначення

Психологічний зміст процесу професійного самовизначення в науковій літературі розглядають з двох сторін: 1) орієнтування у різних видах діяльності і 2) здійснення вибору професії та формування професійного плану, що мають як соціально-психологічний, так і внутрішньо-психологічний аспекти. Рефлексія кожного з них має змістовну сторону (предмет рефлексії) і процесуальну (рефлексивні дії та механізми). Ми розглядаємо процес ПСВ як такий, що здійснюється у три стадії: спонтанного, профільного та конкретно-професійного самовизначення. Вони розрізняються за глибиною та змістом суб'єктних рефлексій: 1) на стадії спонтанного професійного самовизначення здійснюється первинна рефлексивна орієнтація у різних видах діяльності; 2) у профільному самовизначенні учнем на основі рефлексії власних інтересів, здібностей здійснюється первинний вибір професійної сфери, що їм відповідає; 3) на стадії конкретно-професійного самовизначення учень рефлексує максимально широке коло внутрішніх та соціальних чинників, що впливають на вибір професії, здійснює остаточний вибір, складає професійний план.

Таким чином, професійне самовизначення старшокласника, з одного боку, залежить від широти та якісних характеристик досвіду і ступеня його усвідомленості суб'єктом, що відображено в уявленнях про себе та світ професій, з другого - детермінується рефлексивними змістами, якими оперує школяр у виборі професійної діяльності.

Аналіз поняття “рефлексія” в науковій літературі виявив певну строкатість поглядів на її зміст, види, рівні та функції. У сучасній психологічній науці існує декілька основних напрямків її вивчення: а) кооперативний (Н.Г.Алексєєв, І.Д.Глячков, Г.П.Щедровицький, ін.); б) комунікативний (О.О.Бодальов, Г.М.Андрєєва, Г.С.Сухобська, В.М.Козієв, А.П.Сопіков, ін.); в) інтелектуальний (Н.Г.Алексєєв, В.В.Давидов, А.З.Зак, ін.); г) особистісний (А.Бандура, Н.І.Гуткіна, В.К.Зарецький, Б.В.Зейгарник, Є.І.Ісаєв, І.С.Кон, Є.С.Мазур, І.М.Семенов, В.І.Слободчиков, С.Ю.Степанов, А.Б.Холмогорова, І.І.Чеснокова, ін.). При цьому перші два аспекти виділяються в дослідженнях колективних форм діяльності та у процесах спілкування, що їх опосередковують, а інші два - в індивідуальних проявах мислення і свідомості. Дослідниками, які реалізують особистісний напрямок вивчення, рефлексія розглядається: як пізнання, повернене на самого себе; як категорія свідомості (визначаються різні її види і форми); як механізм саморегуляції; як феномен, пов'язаний з локус-контролем.

Науковий аналіз дозволив сформулювати робоче визначення поняття рефлексії, за яким вона розглядається як специфічна інтелектуальна активність особистості, що виникає у певній ситуації утруднення реалізації значущої діяльності і є спробою подолання труднощів шляхом їх усвідомлення та віднайдення нових способів діяльності та самоздійснення [36, 328]. Центральним психологічним механізмом рефлексії є децентрація. В науковий апарат дослідження нами було введено поняття рефлексивна ситуація, яка розглядається як сукупність внутрішніх та зовнішніх чинників, які детермінують процес входження особистості у режим самоаналізу, самопізнання, що здійснюються на певному емоційному фоні. Її якісними характеристиками є: значущість ситуації для особистості; наявність конфліктності, неузгодженості інформації, мотивів, способів здійснення; самостійне цілепокладання в напрямку спроб вирішення проблеми; рефлексивна децентрація - вихід за межі наявної ситуації, перехід у “рефлексивний режим” функціонування свідомості і посідання відносно себе об'єктивної позиції; емоційне переживання суб'єктом всіх моментів, пов'язаних із самою ситуацією, себе в ній, діяльністю по вирішенню проблеми, кінцевим продуктом рефлексії. Результатом вирішення ситуації професійного самовизначення, як життєвої проблеми, рефлексивним способом є здійснення старшокласником свідомого вибору професії та формування професійного плану [49, 12].

Принциповим у визначенні підходу до вивчення професійного самовизначення школярів є розгляд цього процесу в особистісному контексті - соціальному, психологічному та індивідуальному, що випливає з теоретичних розробок та психолого-педагогічних підходів до вивчення рефлексивних компонентів професійного самовизначення учнів раннього юнацького віку (Г.О.Балл, Ю.З.Гільбух, В.Ф.Моргун, П.С.Перепелиця, Н.А.Побірченко, Н.І.Пов'якель, В.В.Рибалка, М.Л.Смульcон, Н.В.Синявський, Б.О.Федоришин, Н.В.Чепелєва). До проблеми самовизначення звертаються в роботах К.О.Абульханової-Славської, Т.М.Афанасьєвої, І.С.Кона, І.І.Чеснокової (як проблеми розвитку особистості та її самосвідомості); Л.І.Анцифєрової, Л.Н.Когана, А.В.Мудрика, Д.І.Фельдштейна (як проблеми соціальної зрілості й визначення життєвої позиції), І.С.Гічана, М.С.Пряжнікова, В.Ф.Сафіна, П.П.Соболя (як проблеми самоздійснення і самореалізації особистості). У педагогічній та віковій психології проблема самовизначення особистості вивчається у зв'язку із специфікою юнацького віку, процесами формування світогляду (А.М.Кухарчук, П.А.Шавір).

В нашому дослідженні рефлексивні компоненти - як свідомісні складові ПСВ - вивчаються з позиції особистісно-діяльнісного підходу, де професійне самовизначення розуміється як компонент особистісного самовизначення, як діяльнісний прояв цілісної особистості, що здійснює важливий життєвий вибір. Засади такого підходу закладені в роботах Є.В.Єгорової, Н.І.Литвинової, І.П.Манохи, В.І.Панченка, М.В.Папучі, П.С.Перепелиці, Н.А.Побірченко, В.В.Рибалки, В.В.Синявського, Б.О.Федоришина. Варіанти синтезу такого підходу з дещо інших методологічних позицій зустрічаються у дослідженнях В.І.Андрєєва, Л.М.Деркач.

Можна представити концептуальну модель функціонування рефлексивних компонентів у процесі професійного самовизначення старшокласників, яка базується на концепції тривимірної, поетапно конкретизованої психологічної структури особистості В.В.Рибалки і передбачає три рівні теоретичного аналізу: 1) соціально-психолого-індивідуальний (в першу чергу, підструктур спрямованості, самосвідомості, інтелекту, досвіду особистості як змістів рефлексивного самоосмислення у контексті професійного самовизначення), 2) діяльнісний (особливості діяльнісного прояву рефлексивних дій по оперуванню з образом “Я” та образом професії), 3) генетично-віковий (особливості вікової динаміки змістовно-функціональних характеристик рефлексивних компонентів ПСВ старших школярів).

Виходячи з позицій особистісно-діяльнісного підходу, у концептуальній моделі функціонування рефлексивних компонентів у структурі ПСВ нами визначені наступні рефлексивні компоненти: 1) мотиваційний; 2) когнітивний; 3) цілеутворюючий; 4) операційний; 5) результативний. Ми не виділяємо окремо емоційно-почуттєвий компонент, оскільки на нашу думку, він є органічною складовою кожного з названих і рефлексивні переживання супроводжують увесь процес свідомої регуляції професійного самовизначення особистості [49,18].

Показниками здатності до регуляції професійного самовизначення є: наявність мотивації до самоактуалізації та самореалізації; когнітивна складність та структурованість образу “Я”; адекватність і сформованість образу майбутньої професії; здатність до рефлексивного аналізу та порівняння образу “Я” та образу професії; інтернальний локус контролю. Результативними показниками рефлексивного професійного самовизначення є: прийняття свідомого рішення щодо вибору професії та формування професійного плану.

Розвиток рефлексивних механізмів самосвідомості учнів повинен спиратись на знання та практичне моделювання психологічних умов “запуску” та функціонування особистісної рефлексії, а саме: емоційна насиченість процесу взаємодії; змістовна орієнтація на потребово-мотиваційну сферу учня, що забезпечує особистісну значущість спільної діяльності; екстеріоризація, “розгортання назовні” внутрішніх рефлексивних механізмів самосвідомості, що дозволяє учневі привласнити, інтериорізувати їх у ході діяльності; формування адекватних оцінних еталонів; проблемний та творчий характер навчання. Конкретними психолого-педагогічними формами роботи можуть бути: інтерактивні методи навчання, рольові та ділові ігри, профільне навчання, факультативи, тренінги креативності, розвитку пізнавальних процесів, інтелекту, клуби за інтересами, студії, гуртки, складання проектів, твори, творчі роздуми, профорієнтація тощо.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ ПРОФЕСІЙНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ ТА ПРОФОРІЄНТАЦІЇ СТАРШОКЛАСНИКІВ

2.1 Методологічні засади практичної профорієнтаційної роботи із старшокласниками

Підготовка молоді до свідомого вибору професії - важлива проблема як з точки зору народногосподарських, соціальних, так і психолого-педагогічних аспектів.

Завершальним етапом психологічної та практичної підготовки учнів до трудової діяльності є їх правильна професійна орієнтація.

Професійна орієнтація -- система організації та проведення навчально-виховної роботи, спрямованої на засвоєння учнями необхідних знань про соціально-економічні й психофізіологічні умови правильного вибору професії, формування в них уміння аналізувати вимоги різних професій до психологічної структури особистості, а також свої професійно значущі якості, шляхи й засоби їх розвитку [51, 9].

Правильний вибір професії -- це моральне задоволення, висока самооцінка. Водночас це й висока продуктивність праці, висока якість продукції. Вибір професії -- точка, в якій сходяться інтереси особистості та суспільства, де можливе й необхідне поєднання особистих і загальних інтересів.

Завданнями профорієнтації є ознайомлення учнів з професіями та правилами їх вибору, рекомендованими Міністерством освіти і науки України; виховання в молоді спрямованості на самопізнання і власну активність як основу професійного самовизначення; формування вміння зіставляти свої здібності з вимогами, необхідними для набуття конкретної професії, складати на цій основі реальний план оволодіння професією; забезпечення розвитку професійно важливих якостей особистості [51,11].

Основні етапи роботи:

1. Профорієнтація.

2. Профдіагностика.

3. Профконсультація.

4. Профадаптація.

5. Профвідбір.

6. Профінформація.

7. Професійне самовизначення.

Шкільний психолог покликаний забезпечити організацію профдіагностики - важливого способу глибинної оцінки і самооцінки особистості, прогнозування стану нахилів і поведінки, засобу професійного вибору і відбору. Див. додаток А.

Профорієнтація - це довготривалий, до певної міри незворотній процес оволодіння особистістю тою чи іншою професією, який включає три основні моменти:

· процес впливу соціального середовища на особистість, що формується;

· процес усвідомлення необхідності праці, пізнання конкретної сфери праці;

· саме перетворення праці за законами розвитку сьогоденної дійсності [41, 67].

Допомогти молодій людині у свідомому визначенні свого місця в професійній структурі суспільства покликані і психологи, і педагоги, і соціологи, і медичні працівники. Психолого-педагогічна функція профорієнтації - це перш за все виявлення і формування інтересів, нахилів, здібностей школярів, визначення шляхів і умов ефективного управління їх професійним самовизначенням. Також це - формування професійних намірів у відповідності з інтересами і потребами конкретного регіону у кадрах.

Профорієнтація повинна здійснюватися на всіх вікових етапах:

1. Емоційно-образний (діти старшого дошкільного віку).

Формування позитивного ставлення до світу професій, до людей праці. На цій стадії професії відомі дітям лише за назвами і деякими зовнішніми ознаками (форма одягу, манери поведінки, оцінка оточуючих людей).

2. Пропедевтичний (І-IV класи).

Розвиток інтересу до професії батьків, до найбільш масових професій. Формування любові і сумлінного ставлення до праці. У молодших школярів ще немає підстав для здійснення серйозного професійного вибору, часто відсутні виражені інтереси і нахили. Вони легко змінюються на інші.

3. Пошуково-зондуючий (V-VII класи).

Формування професійної спрямованості при усвідомленні інтересів, здібностей, цінностей, які пов'язані з вибором професії і визначенням свого місця у суспільстві. В цих учнів можуть мати місце особливо раптові переміни в інтересах, що викликано істотнім підйомом пізнавальної активності у цьому віці. Але саме в цьому віці можуть виникнути інтереси, які можуть мати вихід на професійну діяльність.

4. Формування професійної свідомості (VIII-IX класи).

Формування особистісного сенсу вибору професії, уміння співвідносити суспільні цілі вибору сфери діяльності із своїми ідеалами, уявлення про цінності зі своїми можливостями. На цьому етопі учень повинен вже реально сформулювати для себе задачу вибора майбутньої діяльності з урахуванням наявного психологічного і психофізіологічного ресурсів.

5. Період уточнення соціально-професійного статусу (Х-ХІ класи).

Формування знань, умінь у визначеній сфері трудової діяльності. Це класи з поглибленою спецпідготовкою.

6. Входження в професійну діяльність (учні ПТНЗ, студенти спеціальних середніх і вищих навчальних закладів).

Поглиблена підготовка до професійної діяльності, формування досвіду життєдіяльності у трудовому колективі.

7. Переорієнтація. У випадку необхідності на іншу професійну діяльність з врахуванням попереднього професійно-соціального досвіду і індивідуальних можливостей.

Професійна орієнтація як система включае такі основні напрямки або підсистеми [12, 65-66]:

· профінформація;

· профконсультація;

· профвідбір;

· профадаптація.

· як окремий етап профорієнтаційної роботи можна розглядати процеси трудового і професійного навчання в школах і міжшкільних НВК.

Професійна інформація являє собою процес ознайомлення відповідного контингенту учнів з конкретними професіями і спеціальностями, з вимогами, які ставляться до людини, що прагне отримати відповідну професію. Одночасно іде ознайомлення з закладами, де можна одержати дану спеціальність і місцями можливого працевлаштування. Основна мета цієї роботи - створення необхідної інформаційної основи для підготовки: кожного учня до свідомого вибору певної професійної діяльності.

Профінформація являє собою систему психолого-педагогічних і організаційних заходів, спрямованих на засвоєння учнями необхідних знань про соціально-економічні і психофізіологічні особливості професії [31,87].

Професійна консультація - являє собою сукупність науково організовавих і обгрунтованих дій, основною метою яких є виявлення іадивідуально-психологічних і психофізіологічних особливостей особи, що вибирає відповідну професію. Такі дії найбільш ефективні у тих випадках, якщо вони організовані з врахуванням вікових і освітніх рівнів і якщо до цих дій залучені учителі і батьки [58, 92].

Бесіди, пов'язані з профорієнтацією, мають проводитись спеціально підготовленими профконсультантами -- психологами і педагогами, медиками і соціологами. В залежності від місця і умов проведення профконсультації - це або тривалий процес, або одноразовий акт. Зрозуміло, до в умовах школи цей процес має бути тривалим і охоплювати якомога ширший діапазон класів. Фактично, профорієнтація в школі - це організація і керівництво цілеспрямованою багаторічною діяльністю учня у його професійному самовизначенні.

З допомогою різних профдіагностичних методів профконсультація повинна визначити і вказати учню важливіші для його майбутньої професіональної діяльності особливості його особистості і на цій основі дати йому науково обгрунтовані рекомендації по вибору професії.

Головною задачею професійного відбору - наступного етапу профоріентаційної роботи - є науково .обгрунтоване визначення професійноі придатності учня до відповідної (конкретної) трудової діяльності з врахуванням його особистісних якостей і потреб конкретного виробництва.

Професійний відбір має проводитись під час прийому на роботу на основі використання професіограм і з допомогою спеціальних психофізіологічних методик, які визначають ступінь розвитку індивіда і відповідвооті його психофізіологічних якостей вимогам обраної професії.

Професійна адаптація являє собою процес активного входження учня в професію, пристосування його до змісту своїх профсійних обов'язків, режиму. і організації праці, до вимог виробництва. Іншими словами, професійна адаптація - це досягнення в остимальні строки певного кваліфікаційного. рівня.

Управління профорієнтацією здійснюється на трьох рівнях [17, 52-53]:

· соціально-педагогічному;

· організаційно-педагогічному;

· психолого-педагогічному.

На соціально-педагогічному рівні управління профорієнтацією здійснюється в масштабах всього суспільства через суспільні інститути та засоби масової інформації.

На організаційно-педагогічному рівні управління профорієнтацією здійснюється безпосередньо в навчально-виховному процесі.

На психолого-педагогічному рівні управління профорієнтацією реалізується в безпосередньму спілкуванні учнів з класним керівником, психологом школи.

2.2 Форми та методи профорієнтаційної роботи у школі

Специфічною особливістю управління шкільною профорієнтацією є те, що профорієнтаційний вплив на школярів здійснюється систематично і планово на протязі всього терміну навчання. Ця особливість передбачає послідовність дій, диференційований підхід в процесі управління професійним самовизначенням школярів.

З метою успішної роботи з питань профорієнтації створюються шкільна рада профорієнтації, головою якої є директор школи, заступником- шкільний психолог.

Можна виділити два головних напрямки роботи психолога школи в області профорієнтації [42,298-299]:

1. Проведення інформаційно-просвітницької роботи, яка спрямована на розвиток психологічної культури учнів, поглиблення знань з психології. Доцільним є викладання психологом курсу “Основи вибору професії” під час якого окрім знань професійної спрямованості подаються також необхідні психологічні знання, проведення професійних консультацій.

Розрізняють чотири вида профконсультації:

· довідкову, в ході якої з'ясовуються шляхи трудовлаштування, вимоги до прйому на роботу і навчання, можливості оволодіння різними професіями, терміни підготовки, перспектива професійного росту;

· діагностичну - спрямовану на вивчення особистості, інтересів, нахилів, здібностей з метою виявлення її відповідності особливостям професії;

· формуючу - що має на меті керівництво, корекцію вибору школярами професії і передбачає систематичну реєстрацію змін особистості школяра стосовно професійного самовизначення;

· методичну - спрямовану на виявлення стану здоров'я учнів, їхніх псахологічних властавостей щодо вподобаної професії, і, в разі потреби - на переоріентацію на іншу, близьку по суті діяльність.

Профконсультація передбачає цілком певні організаційні форми: групову роботу з класом та індивідуальну з кожним учнем.

2. Проведення індивідуальних консультацій з підлітками і юнаками, які передбачають діагностику, корекцію і власне консультацію.

Організація індивідуальної профконсультації дає можливість шляхом діагностики здібностей виявити індивідуальність, потенційні можливості і в певній мірі впливати на їх формування.

Надання допомоги учням у виборі професії здійснюється на основі їх всебічного вивчення в процесі навчальної, суспільної та трудової діяльності. На протязі всього періоду навчання учнів педагоги та шкільний психолог вивчають інтереси та нахили учнів, активно впливають на їх розвиток [46].

Для вивчення та формування готовності школярів до вибору професії необхідно використовувати комплекс доповнюючих одне одного психолого-педагогічних методів, які включають спостереження, анкетування, індивідуальні та групові бесіди тощо.

Спостереження за учнями необхідно вести постійно, на протязі всього часу навчання, особливо в старших класах.

Анкетування учнів та їх батьків призначені для виявлення переважаючих інтересів та нахилів учнів, їх загальнотрудової підготовки та розвитку індивідуальних якостей особистості. Ефективність навчання та виховання інтересу до професії багато в чому залежить від потреб старшокласників, їх інтересів, нахилів, ідеалів. У зв'язку з цим шкільному психологу необхідно знати, що спонукає активність учня у засвоєнні навчальної, суспільної діяльності, що визначає його певне відношення до тих чи інших видів професійної праці, професійні плани. Див. додаток Б.

Бесіда дозволяє отримати широку інформацію про підготовленість кожного учня до вибору професійного шляху. Консультативні бесіди про вибір професії можна умовно поділити на ознайомчі, коректуючі та заключні.

Ознайомчі бесіди, як правило, проводяться з усім класом. В процесі бесіди консультант повідомляє старшокласникам про типові спеціальності якоїсь групи професій, розширює знання про взаємовідносини людини і професії, відповідає на запитання учнів (згідно протоколу ознайомчої бесіди, що заповнюється шкільним психологом або класним керівником).

Коректуюча та заключна бесіди носять індивідуальний характер і проводяться на основі аналізу всіх наявних даних про учнів. У процесі бесіди шкільному психологу необхідно викликати максимальну активність того, кого .опитують, добитись свободи висловлювань. У коректуючій та заключній бесіді безпосередньо обговорюється з учнем конкретно обрана професія. Предметом обговорення є сам учень, його сім'я, друзі, успішність навчання в школі, концентрація або розсіювання його інтересів, подальші життєві плани. В ході бесіди слід прагнути того, щоб співставити інтереси та нахили школяра з вимогами професії, яку він вибирає.

Отримані за допомогою відповідних методик дані узагальнюються в консультаційному профільному листі на кожного учня персонально. Консультаційний профільний лист складається з двох розділів:

1) аналіз психолого-педагогічного вивчення особистості учня;

2) результати консультацій по вибору професій.

Перший розділ заповнюється консультантом на основі даних, які отримані від класного керівника, батьків і самого учня, аналізу анкетного матеріалу, зібраного на кожного учня, власних спостережень консультанта і проведеної бесіди. Другий розділ відображає тільки результати консультаційних бесід: ознайомчих, коректуючих, заключних [51,14-15].

Таким чином, консультаційний профільний лист є узагальненим документом, в якому поєднані всі дані про учня, отримані в результаті використання різних методів вивчення його особистості. Він допомагає консультанту дати учню кваліфіковану пораду по вибору професії, грунтуючись на об'єктивних даних.

В плані професійної консультації важливе значення має знання індивідуальних відмінностей учнів, особливо, їх здібностей.

Здібності - це індивідуально-психологічні особливості людини, які обумовлюють можливість успіху в якій-небудь діяльності, . які допомагає в оволодінні знаннями, уміннями, навичками, але не зводиться до них. Перш, ніа судити про здібності учня, необхідно з'ясувати рівень його підготовленості, тобто об'єм та якість його знань, умінь та навичок.

Рекомендації щодо вивчення учнів в процесі їх профорієнтації можна звести до таких [42, 258-2259]:

1. Не обмежуватись вивченням навчальної діяльності та шкільної суспільно-корисної активності учнів, а намагатись дослідкуват їх позанавчальні та позашкільні інтереси та нахили аж до рівня життєвої активності.

2. Визначити сильні якості учнів, продуктивні сторони особистості з точки зору не тільки навчання в школі, але і вимог різних: видів праці і звертати на них увагу підлітків та їх батьків.

3. Виявляти психологічні та медичні протипоказання до вибору тих чи інших професій.

4. Індивідуально-психологічні особливості людини необхідно оцінювати різносторонньо. Для ефективності профконсультації недостатньо визначити відповідність якої-небудь особливості вимогам конкретної професії. Необхідно встановити відповідність особистості в цілому вимогам тієї або іншої галузі діяльності.

5. Враховувати такий індикатор професійної придатності, як емоційний комфорт, емоційна задоволеність своею професією, роботою.

6. Доводити до свідомості самих учнів виявлені в них професійно позитивні та негативні (протипоказані) якості, дотримуючись при цьому педагогічного такту.

В процесі формування в учнів готовності до вибору професії необхідно звертати увагу на такі індивідуальні особливості:

Перш за все - це інтереси, нахили учнів. Професійні інтереси відрізняються конкретністю і цілеспрямованістю. Це інтерес до тієї професії, яку обирає для себе учень

Розвиток та формування професійних інтересів безпосередньо зв'язані з пізнавальними інтересами. Це інтереси, які спрямовані на оволодіння знаннями з професії, розуміння її суті, оволодіння не тільки практичними, але і теоретичними основами даної професії. Чим сильніше виражений професіональний інтерес, тим глибша потреба в оволодінні знаннями з конкретної професії.

Важливо також встановити, якими мотивами керується школяр при виборі професії, чим визначаються його цілі, що породжені ідеалами та переконаннями [32, 84].

Ідеали та переконання - це вищі життєві мотиви, які формуються і виховуються на протязі всього життя людини, це мисленні зразки особистісних якостей людини, її діяльності і професійної соціальної - поведінки. Ними керується учень тепер і вони визначають його плани на майбутнє.

У своїй діяльності шкільний психолог повинен опиратися, перш за все, на класного керівника.Саме він на рівні класу координує всю навчально-виховну роботу, спостерігає кожного учня в навчальній і позакласній роботі, активно спілкується з сімєю учня.

Зміст роботи класного керівника з проблем профорієнтації має полягати у вивченні і розвитку пізнавальних інтересів,схильностей, індивідуальних особливостей учнів, підвищенні їх активності у професіональному самовизначенні, складанні програм самопідготовки школярів і формуванні обгрунтованих професіональних планів, що, безперечно, неможливо без участі психолога.

З метою сприяння формуванню стійких професійних намірів, класний керівник разом з шкільним психологом допомагає учням скласти програму індивідуальної самопідготовки до професійного самовизначення. Ця програма повинна включати такі етапи [39, 196-197]:

І. Постійне підвищення інформованості учня про обрану сферу професійної діяльності.

2. Організація посильної участі школяра в оволодінні найпростішими навичками в обраній ним професійній діяльності (факультативи, гуртки, спецшколи).

3. Розвиток процесів самопізнання учнів (саморегуляція, самоконтроль, самоаналіз).

Для ефективного інформування учнів про певну професію використовують її професіограму, що передбачає розкриття таких питань [18,198-199]:

1. Як називається робота, у чому її суть? (Назва роботи, спеціальності, професії, посади, можливого робочого місця, тобто опис істотних характеристик і особливостей праці.)

2. Яка ефективність і мета роботи?

3. Що є предметом праці?

4. У який спосіб виконується робота?

5. На основі чого вона здійснюється?

6. Які критерії оцінки результатів праці?

7. Яка кваліфікація потрібна для роботи?

8. За допомогою яких засобів виконується робота?

9. В яких умовах виконується робота?

10. Яка організація праці?

11. Яка кооперація праці? (Хто, що і з ким виготовляє?)

12. Яка інтенсивність праці?

13. Які моменти небезпеки та відповідальності трапляються в процесі роботи?

14. Яку вигоду дає робота працівникові? (Зарплата, премія, пільги, моральне задоволення, суспільне визнання.)

15. Які вимоги й обмеження характерні для роботи?

Під час орієнтації учнів на конкретну професію можливі такі помилки: а) поділ професій на «престижні» й «непрестижні»; б) ототожнення навчального предмета з професією; в) перенесення ставлення до людини --представника професії -- на саму професію; г) вибір професії під чиїмсь впливом; ґ) застарілі уявлення про характер праці у сфері матеріального виробництва.

Робота класного керівника в питаннях профорієнтації проходить під безпосереднім керівництвом шкільного психолога. До цієї роботи слід залучити також батьків. В системі профоріентаційної роботи з молоддю робота школи з батьками - одна з найважливіших ланок, оскільки на даний час всі дані, отримані під час опитування молоді свідчать про те, що своє рішення щодо майбутньої діяльності вони приймають під впливом батьків. Батьки мають брати активну участь у визначенні життєвих і професійних цілей своїх дітей. Саме цим і викликана необхідність організації спеціальної роботи школи з батьками. Робота ця має бути спрямована на надання необхідної допомоги сім'ям в підготовці дітей до праці і вибору професії.

Роботу з профорієнтації з батьками проводять шкільні психологи, класні керівники, батьківські комітети. Ця робота е складовою частиною загальношкільного плану виховної роботи. До неї можуть бути віднесені такі заходи [31, 121-122]:

· анкетування батьків та залучення батьків до проведення профорієнтаційної роботи в школі;

· лекторіі з питань профорієнтації у відповідності з програмою в класах;

· індивідуальна робота шкільного психолога і класних керівників з батьками;

· загальношкільні конференції типу "Сім'я, школа, вибір професії".

В роботі батьківського університету педагогічних знань повинні широко висвітливатись питання профорієнтаційної роботи.

Слід підкреслити, що вплив батьків на процес професійного самовизначення дітей - надзвичайно складний. Саме це вамагає від шкільного психолога перш за все в окремих випадках вивчати сімейні відносини, рівень культури тих сімей, процес професійного самовизначення дітей яких викликає занепокоєння. Вивчення сім'ї - відповідальна і важка справа, що вимагає великої майстерності і такту від шкільного психолога.

В цілому вся профорієнтаційна робота повинна будуватися таким чином, щоб з діагностичної вона перетворилася в розвиваючу, формуючу, діагностико-корекційну. Дана робота повинна служити одній меті - активізувати учня, сформувати у нього прагнення до самостійного вибору професії з урахуванням отриманих знань про себе, своїх здібностях і перспективах їх розвитку.

Усе наведене вище дозволило нам скласти рекомендації для тих, кому потрібна допомога психолога-профконсультанта. Див. додаток В.

2.3 Методи професійної консультації й профвибору на основі професіографії й психограми

Професійна консультація має на меті встановлення відповідності індивідуальних психологічних й особистісних особливостей специфічним вимогам тієї або іншої професії. Розрізняють наступні види консультацій: довідкові, у ході яких учні з'ясовують канали працевлаштування, вимоги до прийому на роботу або навчання, можливості освоєння різних професій, термін підготовки, систему оплати праці, перспективи професійного росту; діагностичні, спрямовані на вивчення особистості, інтересів, схильностей, здатностей з метою виявлення відповідності їх що обирає або близької до неї професії; медичні, що мають метою виявлення стану здоров'я учня або людини, яка працевлаштовується, його психофізіологічних властивостей.

Ціль професійного вибору - виявлення придатності людини до конкретного виду праці. При здійсненні профвідбору перевага надається тим претендентам, які мають більш високий рівень професійно важливих якостей, властивостей і сприятливі перспективи їхнього розвитку. Варто розрізняти профвибір і профпідбір. При проведенні профвибору підбирають найбільш відповідні даній професії особистості, тобто йдуть від професії до особистості, а при профвідборі підбирають відповідну даній особистості професію, тобто йдуть від особистості до професії [16;47].

Професійна консультація й профвибір проводиться з використанням професіограм й особливо психограм різних професій на основі методів професійної психодіагностики. У процесі професійної психодіагностики вивчають характерні риси особистості: протікання психічних процесів (відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, воля, уява й ін.), ціннісні орієнтації, інтереси, потреби, схильності, здатності, професійні наміри, професійну спрямованість, риси характеру, темперамент, стан здоров'я.

Наприклад, для величезного числа професій важливе значення має оперативна пам'ять (оператор ЕОМ, диспетчер аеропорту, оператор-обчислювач й ін.), а також здатність до перемикання уваги (диспетчер, водій автотранспорту, учитель, продавець і т.п.), що ставить завдання виявлення й оцінки названих властивостей у тих, що вчаться або шукають роботу.

Важливим етапом всієї профконсультаційної роботи є вивчення й виявлення спрямованості інтересів, професійної спрямованості й професійних намірів в учнів або в тих, що працевлаштовуються, а також подання відомостей школярям про характер й особливості роботи з обраної (або досліджуваної ними професії), їхній професійній поінформованості й професійній готовності, діагностика мотивів професійної діяльності й ін.

Сама процедура профконсультацій та профвибору - область сугубо творча. Тут немає якихось єдиних й однозначних прийомів і методів, дуже багато чого залежить від ступеня професійної майстерності професійного консультанта. Однак накопичений досвід і наукові дослідження підтверджують надійність використання багатьох методик, що дозволяє прогнозувати успішність їхнього застосування в професійному консультуванні й при організації професійного відбору (підбору).

Таким чином, схема вивчення особистості що вчиться або працевлаштовується з метою професійної консультації й профвибору містить у собі наступні елементи: вивчення конкретної професійної діяльності й вимог, пропонованих даною діяльністю до фізичної й психологічної сфери людини; розробка й складання психо і професіограм конкретних професій, виявлення професійно важливих якостей для оволодіння даними професіями; вивчення професійної й особистісної спрямованості, психічних процесів і властивостей учнів , складання психофізіологічних і психологічних характеристик; порівняння отриманих характеристик з вимогами, пропонованими професією; видача рекомендацій з корекції професійно важливих якостей й оволодінню професією, визначення професійної придатності.

Розглянемо такі сучасні і важливі для вивчення питання профорієнтаційної роботи поняття і методи їх складання як професіографія та психограма.

Професіографія - одна з основних галузей професіології, що вивчає професійну діяльність людей. У завдання професіографії входить опис професій або спеціальностей, основних вимог, які вони пред'являють до людини, його психофізіологічним і фізичним якостям, а також фактори, що обумовлюють успішність або неуспішність, задоволеність або не задоволеність особистості даною професійною діяльністю [24;72].

У професіології розрізняють професії, спеціальності й кваліфікацію. Професія - це певний вид трудової діяльності, що виникає в процесі суспільного поділу праці й потребуює для її виконання певних здібностей, спеціальних теоретичних знань і практичних навичок. Професія визначається характером створюваного продукту, використовуваних знарядь і специфічних умов виробництва в даній галузі народного господарства (наприклад, токар, стругальник, фрезерувальник, слюсар, коваль, штампувальник, зварник). Спеціальність являє собою підвид професії, що визначається подальшим поділом праці в рамках однієї професії (наприклад, слюсар-збирач, інструментальник, ремонтник і т.д.).

Нерідко спостерігається змішування й ототожнення понять "професія" й "спеціальність". У найкращому разі лише мається на увазі, що "професія" ширше "спеціальності". Безперечно, що професія більш широке поняття, ніж спеціальність. Під спеціальністю розуміється певний щабель поділу праці в рамках професії. Неважко помітити, що розходження між "професією" й "спеціальністю" в остаточному підсумку зводяться до кількісної сторони справи.

Але кількість знань і навичок, що становлять професію, виявляється не визначеною величиною. Відомо тільки, що воно більше суми знань і навичок, що становлять спеціальність. Природно, що в такій ситуації той або інший обсяг знань і навичок можна назвати професією, і спеціальністю - це залежить від об'єктивної оцінки дослідника.

Кваліфікація працівника визначається рівнем спеціальних знань, практичних навичок і характеризує ступінь складності виконуваного їм даного конкретного виду роботи. До кваліфікованих робочих кадрів ставляться працівники, які мають теоретичні знання й практичні навички, що вимагають відповідного навчання й атестації. Кваліфікаційні вимоги, запропоновані до службовців, визначаються “Кваліфікаційним довідником посад службовців “, що забезпечує єдність у визначенні посадових обов'язків даної категорії працівників і кваліфікаційних вимог до них.

Комплексний, систематизований, багатобічний опис конкретного виду роботи, призначений для проведення психологічного вивчення праці й використання надалі практичної діяльності, називають професіограмою. Професіограми застосовують для ознайомлення учнів або бажаючих працевлаштуватись з різними професіями в процесі професійного інформування й освіти.

Основним завданням професіографії є всебічне вивчення, опис різних професій і спеціальностей, а також складання професіограми, або перелік вимог, пропонованих даним видом праці до професійного поводження людини, і перелік норм праці, тобто науково обґрунтованих, даних про можливості людини, обсягу й рівня трудових витрат в одиницю часу. Саме професіограма є тим документом, на підставі якого формуються нові професії й спеціальності або уточнюються, змінюються старі, дається повний опис їхнього змісту й досягається науково обґрунтована профорієнтаційна робота.

Професіографічні роботи повинні бути націлені на те, щоб вчасно врахувати майбутні зміни в професійній структурі й завчасно виробити наукові рекомендації із внесення коректив у систему профорієнтації, відбору, підготовці розміщення кадрів. Отже, ці рекомендації повинні стосуватися як питань зміни характеру й змісту професіологічної роботи, так і якості й кількості фахівців, які будуть потрібні виробництву на майбутньому етапі розвитку [18;23].

Науковий рівень професіографії визначається насамперед основними методологічними принципами професіографичного аналізу. Цей аналіз спирається, у свою чергу, як на загальметодологічні, загальнонаукові принципи, так і на принципи приватних наук, які займаються вивченням різних аспектів професійного життя й дані яких використаються для складання професіограм.

Науковий і методичний рівень розроблювальних професіограм багато в чому визначається також тими загальними об'єктивними вимогами, які пред'являються сучасним рівнем розвитку виробництва і які повинні бути сформульовані.

Насамперед, це визначеність професіограми, тобто точніше, конкретне призначення і ясність, однозначність її змісту. Ця вимога означає, щоб вона повинна описуватися коректними з наукового погляду, однозначними, вивіреними поняттями й коротко сформульованими положеннями [24;11].

У той же час професіограма (комплексна, приватна, спеціальна й т.п.) повинна бути повною,тобто містити інформацію, достатню для повної реалізації її призначення.

Професіограми основних робітничих професій містять дані про процес роботи, відомості про вимоги: професійну й загальноосвітню підготовку, гігієнічні й фізіологічні особливості, медичні протипоказання, перспективи професійно - кваліфікаційного росту, економічні дані й ін. Важлива роль у розвитку й удосконалюванні організації професійної орієнтації школярів, організації розробки професіограм належить інженерам по підготовці кадрів підприємств й організацій, організаторам профорієнтаційної роботи.

Загальний план опису професії (професіограма) містить у собі наступні розділи:

1.Загальні відомості з пропрофесії, спеціальності (найменування професії, потреба в даних фахівцях, форми професійної підготовки, робочі місця, які можна зайняти після оволодіння професією);

2.Зміст й умови роботи (використовувані матеріали, робочий інструмент, процесс роботи і його результати, рівень механізації й автоматизації, необхідні для роботи знання, уміння, навички, характер й умови праці);

3.Людина в процесі роботи (привабливі сторонни роботи й труднощі, ступінь відповідальності й елементи творчості, психофізіологічні якості й медичні протипоказання, позитивні й негативні наслідки роботи для людини);

4.Соціально - економічні особливості професії (система оплати праці й соціальне забезпечення, культурно-побутові умови, перспективи професійного росту, географія професії й ін.).

Важливою складовою частиною професіограми є психограма, що включає опис психологічних особливостей професії. Кожна конкретна професія визначає кількісне і якісне вираження окремих психічних утворень (відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, уява, мова, увага, воля й ін.), їхній взаємозв'язок і взаємодія в процесі виконання виробничих операцій, що обумовлює необхідність наявності певних здатностей. Психограма покликана відбити цю своєрідність і дати зрозуміти людині, які вимоги до психіки, особистості пред'являються тією професією, що його цікавить.

Правильне складання й використання професіограм припускає певні знання користувачів в області класифікації існуючих професій. Загальновизнаної й найбільш використовуваної в профорієнтації класифікацією професій є психологічна класифікація, запропонована Є.А.Клімовим. Суть її полягає в тім, що залежно від особливостей основного предмета праці всі професії підрозділяються на п'ять головних типів: "людина - природа", "людина - техніка", "людина - людина", "людина - знакова система", "людина - художній образ". Далі, відповідно до особливостей основних цілей професійної діяльності, професії й спеціальності підрозділяються на класи гностичних (розпізнати, визначити), перетворюючих (обробити, обслужити) і дослідницьких (винайти, придумати) [22;45].

Крім типів і класів професії підрозділяються на спеціальності залежно від використовуваних у процесі трудової діяльності знарядь праці: спеціальності ручної праці (ювелір, піаніст); спеціальності операторів механізмів (токар); спеціальності операторів автоматичних машин (друкар, сталевар); спеціальності, пов'язані з функціональними знаряддями праці (викладач, організатор виробництва, артист, учений).

Четвертою класифікаційною ознакою професій виступають умови праці, під якими розуміють умови середовища, де протікає робота людини. Відповідно до цього розрізняють групи спеціальностей. Залежно від особливостей предмета, цілей, знарядь й умов праці складається й набір вимог до особистісних якостей людини.

Знаючи місце професії в наведеній класифікації й основні вимоги до представників певного виду професійної діяльності, можна обґрунтовано проводити інформаційну й профконсультаційну роботу з претендентами на виробництво або учнями підшефних навчальних закладів. Цьому сприяє правильне й своєчасне виявлення професійних інтересів учнів і працівників.

У професіях типу "людина - людина" домінуюче значення мають узагальнені відносини особистості, система ціннісних орієнтації. Тому одне з важливих завдань психодіагностики в системі профконсультації - виявлення таких особистісних якостей, які обумовлені особливостями емоційної сфери, потребою в спілкуванні, поведінковим ("соціальним") інтелектом. Комунікативні здатності проявляються в успішності взаємодії з людьми, у легкості встановлення контактів з ними, у розумінні інтересів інших людей, узгоджених діях з колективом, в умінні організовувати спільні дії людей й ефективно впливати на них.

Професії типу "людина - техніка" висувають підвищені вимоги до технічного мислення, сенсомоторної координації, спритності й точності рухів, особливостям уваги, динамічному окоміру. Для регуляції виробничих процесів у деяких видах діяльності істотне значення мають зорові, слухові, вібраційні й м'язово - суглобні відчуття.

Для професій типу "людина - знакова система" важливі точність сприйняття, оперативна пам'ять, стійкість уваги, терпіння, уміння з цікавістю працювати з цифрами, формулами, хімічними символами, схемами, графіками й т.п. Учень, що має деякі дефекти мови, а також такі індивідуально - психологічні особливості особистості, як скутість (у незнайомій, новій обстановці губиться), видка втомлюваність, дратівливість від спілкування, що нав'язується, може успішно опанувати й із задоволенням працювати фахівцем даного типу професій.

Вимоги до професій типу "людина - природа" розроблені в найменшому ступені. Передбачається наявність у людини здатностей передбачати, оцінювати мінливі стани природи. Терпіння, наполегливість, спостережливість, здатність до систематичного ведення записів у щоденниках, здатність працювати в умовах, коли результати праці виявляються після закінчення тривалого часу.

Професії типу "людина - художній образ" вимагають розвитку аналізатора, що відповідає за різновид художньої діяльності, образній пам'яті, уяві, образного мислення, естетичного почуття. Так, на професії типу "людина - художній образ" відповідний відбір проводиться при вступних іспитах у навчальні заклади, витримати його можна тільки маючи попередній досвід занять - самостійних або в спеціалізованих школах (художніх, музичних). Тому, якщо в старшокласників до 8-10 - го класу не було відповідного досвіду діяльності - інтересів і схильностей-говорити про реальності плану або рекомендувати професію даного типу доводиться рідко. Що стосується іншого питання - визначити, який тип художнього навчального закладу можна порадити, то тут для уточнення орієнтовної рекомендації направляємо учня в приймальну комісію одного з них, де, як правило, організуються спеціальні консультації із цією метою.