 |
 |
 |
|
|||||||||
|
 | |||||||||||
|
 |
||||||||
|
МЕНЮ
|
БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Психологічні аспекти харчової поведінкиПсихологічні аспекти харчової поведінкиЗМІСТ
Харчова поведінка людини оцінюється як гармонічна (адекватна) або девіантна в залежності від безлічі параметрів, зокрема, від місця, займаного процесом прийому їжі в ієрархії цінностей індивіда, від кількісних і якісних показників харчування, від естетики. Істотний вплив етнокультурних факторів на вироблення стереотипів харчової поведінки, особливо в період стресу. Споконвічним питанням про цінності харчування, стає питання про зв'язок харчування з життєвими цілями ("їсти, щоб жити або жити, щоб істи"), обліку ролі харчової поведінки оточуючих для становлення деяких особистісних характеристик (наприклад, гостинність). Під харчовою поведінкою розуміють ціннісне відношення до їжі і її прийому, стереотип харчування в повсякденних умовах і в ситуації стресу, орієнтація на образ власного тіла і діяльність по його формуванню. З огляду на істотний вплив на оцінку адекватності харчової поведінки транскультурних особливостей людини, укажемо, що значимість прийому їжі в різних культурах і в людей різних національностей розрізняється. Так, відповідно до диференційно-аналітичної концепції N.Peseschkіan, харчування є однієї з основних складових східної психологічної моделі цінностей, у рамках якої виробляється власний образ краси тіла (як правило, пивабливіше і здоровіше виглядає повна людина з гарним апетитом) і відношення до того, як і скільки їсть дитина або дорослий. Нормальною поведінкою у період стресу розглядається підвищення апетиту і посилене харчування ("спочатку наїдаємось - потім поговоримо про проблеми") і так званий феномен "заїдання стресу". На рівні побутових відносин оцінка вищого ступеня гостинності сполучена з наданням великої кількості продуктів харчування. У західній психологічній моделі цінностей харчування саме по собі не є цінністю і гостинність не включає в обов'язковому порядку процес харчування. Цінністю є контроль за прийомом їжі, орієнтація на інші стандарти краси й естетики - стрункість, худоба, спортивність у противагу вгодованості в рамках східної моделі. У зв'язку з подібними транс-культурними різночитаннями девіантна харчова поведінка в обов'язковому порядку повинна враховувати етнокультурний стереотип харчової поведінки оточення людини. Основними порушеннями харчової поведінки вважаються: нервова анорексія і нервова булімія. Загальними для них є такі параметри, як: - заклопотаність контролюванням ваги власного тіла - перекручування образу свого тіла - зміна цінності харчування в ієрархії цінностей. 2.2 Нервова анорексіяАнорексія нервова, захворювання, що характеризується втратою ваги, надмірним страхом повноти, викривленим уявленням про свій зовнішній вигляд і глибокими обмінними і гормональними порушеннями. Можливі також втрата апетиту, припинення менструацій, підвищена фізична активність, а іноді і посилення апетиту зі штучно викликуваної після вживання їжі блювотою, зайва заклопотаність їжею і її готуванням, приступи обжерливості і прагнення до схуднення. Хворі найчастіше завзято заперечують наявність у себе яких-небудь зв'язаних із прийомом їжі порушень.Нервова анорексія зустрічається головним чином у дівчинок-підлітків. З кожних 18 хворих лише один - чоловік. До 1960-х років це захворювання зустрічалося рідко, але потім його частота по незрозумілих причинах значно збільшилася. По сучасним даної, нервової анорексією страждає 1% дівчаток-підлітків.Хоча фундаментальні причини нервової анорексії залишаються неясними, накопичуються дані про те, що її обумовленість визначається взаємодією соціокультурних і біологічних факторів, а також менш специфічними психологічними механізмами й уразливістю особистості. Розлад зв'язаний з недостатністю харчування різної важкості, що приводить до вторинних метаболічних змін і порушенням функцій організму. Залишається невирішеним питання, чи є характерне ендокринне порушення цілком обумовленим недостатністю харчування і прямим впливом поводження, приведеного до неї (наприклад, обмеженнями в дієті, надмірними вправами і змінами будівлі тіла, викликанням у себе блювоти і прийомом проносних засобів і зв'язаними з цим порушеннями електролітного балансу), чи ж у розвитку ендокринних порушень беруть участь і інші невстановлені фактори.Це розлади харчування, які можуть мати доволі подібні прояви і різне походження (іноді ендокринологічне, іноді психологічно-психіатричне, іноді терапевтичне). В основі усього знаходиться спотворене уявлення про власне тіло та змінене ставлення до процесу харчування.Анорексія часто виникає на нервовому ґрунті (нервова анорексія, вона ж - невротична анорексія), особливо в дівчат і молодих жінок, одержимих бажанням схуднути. Анорексію часто супроводжує підвищене почуття голоду, булімія.Анорексія найчастіше трапляється в осіб жіночої статі і проявляється "добровільним" схудненням. Здебільшого все починається в підлітковому віці, особливо в періоді статевого дозрівання. Дитина починає худнути, апетит зникає, навіть виникає відраза до їжі, починаються розлади менструального циклу. І все це супроводжується підвищеною, збудженою фізичною активністю. Людині здається, що її вага надмірна, і така особа починає багато часу присвячувати різним дієтам. Часто виникають вкрай патологічні типи поведінки, наприклад провокування блювання, приховування їжі, надмірні виснажливі фізичні вправи, навіть зловживання проносними, сечогінними та засобами, що пригнічують апетит.Сучасна психіатрична класифікація розрізняє два типи анорексії: перший тип - "рестриктивний" - відзначається обмеженням споживання їжі без застосування проносних чи провокування блювання. Другий тип - "проносний", при якому з'являються згадані вище вчинки. Страх поповніти з дня на день не зменшується. Особа постійно бачить себе надто опасистою, навіть тоді, коли починає нагадувати собою кістяк. Серцебиття стає рідким, тиск крові знижується, втрачається статевий потяг, починається облисіння. Такий стан треба диференціювати з органічним захворюванням - синдромом Сімондса (пухлина в гіпофізі), при якому, як звичайно, спочатку виникає схуднення, без втрати апетиту, який іноді може навіть не порушуватись.Родинна модель анорексії вказує на таку сім'ю підвищеного ризику виникнення анорексії:1) Так звана порядна родина високого культурно-освітнього рівня, де батьки творять стабільну пару. Батько найчастіше є емоційним суб'єктом, часто дуже амбітним, натомість мати надмірно дбає про дітей, захищає доньку від усіх можливих небезпек. У такій сім'ї дитина з анорексією росте іноді з амбіціями, проте завжди з почуттям непотрібності. Часто анорексична поведінка виступає як форма протесту проти влади матері чи, рідше, батька. Отже, психолог, оцінюючи хвору на анорексію, мусить спершу дослідити стосунки, які панують в родині.2) Родина в основі якої лежить конфлікт між матір'ю та донькою, в якому донька заперечує в собі все жіноче й материнське. Часто матері дівчаток, які мають аноректичні прояви, є жорсткими, суворими у вихованні дітей. Пан Олег стверджує, що такі мами нерідко "мають по декілька чоловіків" і є "чоловіком без чоловічих ознак". 2.3 Етапи розвитку нервової анорексіїВиділяють (М.В.Коркина) чотири стадії нервової анорексії: 1) ініціальна; 2) активної корекції, 3) кахексії і 4) редукції синдроми. В ініціальній стадії індивід виражає невдоволення переважно надлишкової, на його думку, повнотою або усією фігурою, або окремих частин тіла (живота, стегон, щік). Він орієнтується на вироблений ідеал, прагнуть до схуднення з метою наслідування кому-небудь з найближчого оточення або популярних людей. На стадії активної корекції, коли порушення харчової поведінки стають очевидними для оточуючих і відбувається становлення девіантної поведінки, індивід починає вдаватися до різних способів схуднення. Насамперед він обирає обмежувальний харчовий стереотип, вилучає із харчового раціону окремі висококалорійні продукти, схиляється до дотримання строгої дієти, починає використовувати різні фізичні вправи і тренінги, приймає великі дози проносних засобів, використовує клізми, штучно викликає блювоту з метою звільнення шлунка від тільки що з'їденої їжі. Цінність харчування знижується до максимуму, при цьому індивід не здатний контролювати свою мовну поведінку і постійно в спілкуванні повертається до теми схуднення, обговорення дієт і тренінгів. На стадії кахексії можуть з'являтися ознаки дистрофії: зниження маси тіла, сухість і блідість шкірних покривів і інші симптоми.Діагностичними критеріями нервової анорексії є:а) зниження на 15% і збереження на зниженому рівні маси тіла або досягнення індексу маси тіла Кветелета 17,5 балів (індекс визначається співвідношенням ваги тіла в кілограмах до квадрату росту в метрах).б) перекручування образа свого тіла у вигляді страху перед ожирінням.в) зумисне уникання їжі, здатної викликати збільшення маси тіла.Порушення харчової поведінки у вигляді синдрому нервової анорексії зустрічається, як правило, при двох типах девіантної поведінки: патохарактерологічному і психопатологічному. У рамках першого порушення харчової поведінки обумовлені особливостями характеру людини і його реагуванням на відношення з боку однолітків, при другому - синдром нервової анорексії формується на базі інших психопатологічних розладів (дисморфоманичного, іпохондричного, симптмокомплексів) у структурі шизофренічних або інших психотических розладів.Звичайне захворювання починається в ранньому підлітковому віці, але іноді може вперше проявитися і набагато пізніше - після 30 і навіть 40 років. Поки не виявиться втрата ваги, хворі на анорексію описуються як м'які, захоплені, працьовиті люди без явних ознак нервово-психічних розладів. Майже завжди їх родини соціально досить успішні і належать до середніх або вищих шарів суспільства. У школі такі діти відрізняються прекрасною успішністю. Нерідко вони трохи повненькі і через глузування однолітків вирішують дотримувати дієти, а коли починають худнути, то заперечують це.Коли виснаження стає явним і родичі не можуть більше ігнорувати цю обставину, приходиться, нарешті, звертатися до лікаря. Він повинен провести ретельне обстеження, щоб відрізнити дійсну анорексію від інших соматичних або психічних захворювань (таких, як важкі токсикози, порушення обміну речовин або глибоке порушення мислення з формуванням марення), при яких втрата апетиту, похудання або те й інше разом є лише вторинними симптомами. На цій стадії для хворих анорексією (у типових випадках - дівчинок-підлітків) характерні ворожість, пригніченість, скритність, підвищене занепокоєння. Вони можуть скаржитися на мерзлякуватість і запори. Лабораторні аналізи виявляють ознаки обмінних і гормональних зрушень, характерних для голодування. Незважаючи на явну небезпеку, зв'язану з відмовленням від їжі, хворі не хочуть змінювати своє поводження, із працею усвідомлюють свій хворобливий стан і завзято пручаються лікуванню. Наприклад, хвора дівчина ростом 173 см і вагою всього 27 кг продовжує вважати себе повною.Ззовні часто все розпочинається з невинного бажання схуднути. Для дітей підліткового віку дуже важливою є зовнішність. І найменші відхилення від надуманої норми стають для них катастрофою. Для початку - легка дієта, яка з першого разу може завершитися невдачею. Відтак дитина замикається в собі, їй здається, що батьки не розуміють її, друзі глузують, а той, хто їй подобається, не звертає уваги.Під час другої спроби схуднути підліток психологічно готує себе до того, що доведеться боротися з неабияким фізичним бажанням з'їсти щось - і тоді харчі стають ворогом. Якщо не вдається побороти охоту з'їсти хоч найменшу канапку, з'являється інший план. Він полягає в тому, що дівчинка починає виснажувати організм надмірними фізичними навантажуваннями, а також викликати блювоту після їжі. Зазвичай батьки неправильно поводяться, помітивши, що з їхньою дитиною щось коїться. Замість того, щоб вислухати проблеми та "душевні болі" свого чада, вони влаштовують скандали з різними докорами. Таким чином хворий бачить у батьках перших ворогів на своєму шляху. Дитина відразу ж перестає довіряти рідним, і що більше на неї тиснути, то більше вона віддалятиметься. Жодні переконання чи вмовляння почати їсти не дадуть результатів. Понад те, якщо хворому постійно говорити про їжу, це лише може погіршити ситуацію і ще більше віддалити від рідних, які хочуть допомогти, проте не знають, як.Згодом у хворого на нервову анорексію порушується обмін речовин, відбуваються гормональні зміни, сильно випадає волосся, в дівчат припиняється менструальний цикл. Незважаючи на те, що відмова від їжі стає небезпечною для життя, дитина не змінює своєї поведінки та не визнає себе хворою.У чоловіків розлад у вигляді анорексії зустрічаються значно рідше, приблизно з кожних 20 хворих лише один - чоловік. Як при нервовій анорексії спостерігаються приступи булімії, так і навпаки. Розвиток недуги можна розділити на три стадії або етапи, що згодом нашаровуються один на іншій з підсумовуванням симптоматики:емоційна стадія (характеризується гострим бажанням схуднути, відмовленням від прийому їжі), тобто етап психологічного дискомфорту. Хтось із близьких або друзів некоректно прокоментував або неакуратно пожартував із приводу зовнішності, що у свою чергу привело до незадоволеності собою. От чому це захворювання 15-20 літніх і особливо дівчинок. У цьому віці молоді люди найбільш ранимі. Вони шукають себе, і їхня зовнішність особливо для дівчинок у даний період є основою власної самовпевненості.стадія харчової залежності (характеризується попеременными змінами анорексия- булимия-анорексия), коли з'являються періоди, те повного відмовлення від їжі, то зриви в період обжерливості, при цьому періоди можуть розтягуватися від декількох годин до декількох днів, тижнів. Саме цікаве на початку цієї стадії періоди, як правило, і досягають найбільшої тривалості, а з наростанням хвороби ці самі періоди і скорочуються до декількох годин. Ми можемо спостерігати таку картину: удень повне відмовлення від їжі, а вночі неконтрольована обжерливість. У цій стадії ми спостерігаємо різку утрату ваги плюс початок змін з боку внутрішніх систем і органів. Розвиваються дистрофічні зміни шкіри, м'язів, внутрішніх органів (у тому числі міокарда), а також аменорею (припинення місячних) у дівчинок. Хворі виглядають блідий і виснаженими, знижується артеріальний тиск і температура, з'являються ознаки анемії, реєструється значне зниження цукру крові, порушується діяльність шлунково-кишкового тракту. Згодом при наростанні дефіциту маси хворі, як правило, цілком відмовляються від їжі, остаточно втрачають сили престають ходити і на жаль нерідко вмирають.психотичного розладу, унаслідок уже необоротного органічного ураження головного мозку, що характеризується нав'язливими ідеями свого каліцтва з приводу власної "повноти" при величезному дефіциті маси тіла. Потрібно констатувати, що на третій стадії психіатри як правило ставлять діагноз шизофренія, а анорексия виставляється як супутнє захворювання. 2.4 Нервова буліміяНервова булімія характеризується повторюваними приступами переїдання, неможливістю навіть короткий час обходитися без їжі і надмірною заклопотаністю контролюванням ваги тіла, що приводить людину до вживання крайніх заходів для пом'якшення впливу з'їденої їжі. Індивід орієнтований на їжу, він планує власне життя, ґрунтуючись на можливості прийняти їжу в потрібний час і в необхідній для нього кількості. Цінність даної сторони життя виходить на передній план, підкоряючи собі всі інші цінності. При цьому відзначається амбівалентне відношення до прийому їжі: є велике бажання, кількість їжі сполучається з негативним, самознищуючим відношенням до себе і своєї "слабості".Виділяється кілька діагностичних критеріїв нервової булімії:а) постійна заклопотаність їжею і нездоланною тягою до їжі навіть в умовах відчуття ситості.б) спроби протидіяти ефекту ожиріння від їжі, що з'їдається, за допомогою таких прийомів, як: викликання блювоти, зловживання проносними засобами, альтернативні періоди голодування, використання препаратів пригнічуючих апетит.в) нав'язливий страх ожиріння. РОЗДІЛ 3. МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ, ПРОФІЛАКТИКИ ТА ПСИХОКОРЕКЦІЇ ОЖИРІННЯ3.1 Принципи лікування та профілактикиМета профілактики ожиріння - попередити розвиток ожиріння в осіб з нормальною та надмірною масою тіла, знизити ризик або запобігти розвиткові тяжких супутніх захворювань.Показання до проведення профілактики - сімейна спадкова схильність до розвитку ожиріння та захворювань, що його супроводжують (ЦД 2 типу, АГ, ІХС та ін.), наявність ранніх факторів ризику метаболічного синдрому (гіперліпідемії, порушення толерантності до вуглеводів та ін.), ІМТ > 25 кг/м2 у жінок, які не народжували.Лікування ожиріння доцільно скерувати не тільки на зменшення ваги, але й на запобігання розвитку хвороби, істотне покращання стану здоров'я хворого або усунення вже наявних супутніх захворювань.Мета лікування:* помірне зменшення маси тіла з обов'язковим зменшенням факторів ризику чи покращанням перебігу супутніх захворювань;* стабілізація ваги;* адекватний контроль асоційованих порушень;* поліпшення якості і збільшення тривалості життя хворих.Для успішного виконання програми зі зниження і підтримування досягнутої маси тіла необхідна наявність:* кваліфікованих фахівців різного профілю;* програми зі зниження маси тіла, що містить чіткі рекомендації з харчування, фізичної активності і тривалої зміни способу життя хворих;* методики розрахунку добової калорійності їжі та складання індивідуального харчового раціону;* регулярного моніторингу з обов'язковою реєстрацією показників, що відображають ефективність лікування.На сьогодні прийнята методика помірного поетапного зменшення маси тіла із урахуванням показника ІМТ і супутніх факторів ризику.Доведено, що зменшення ваги на 5-15% від початкової величини супроводжується значним покращанням перебігу супутніх захворювань. Досягнення такої втрати маси тіла є фактично і фізично реальним, проте інтенсивне зменшення маси тіла є небезпечним, оскільки існує ризик виникнення рецидивів і розвитку ускладнень.Перед призначенням лікування здійснюють ретельний скринінг і обстеження пацієнтів.Для лікування ожиріння застосовують немедикаментозні методи (навчання хворих, раціональне гіпокалорійне харчування, підвищення фізичної активності, зміна способу життя), медикаментозні засоби, а також хірургічне втручання.Основу лікування становить раціональне гіпокалорійне харчування, враховуючи індивідуальні харчові звички хворого, його спосіб життя, вік, стать, економічні можливості, в поєднанні з підвищенням фізичної активності.Фармакотерапія є важливою складовою лікування хворих на ожиріння, і показаннями до її проведення є:* ІМТ > 30 кг/м2, якщо зменшення маси тіла за 3 місяці немедикаментозного лікування становить менше 10%;* ІМТ > 27 кг/м2 при абдомінальному ожирінні або верифікованих супутніх захворюваннях. Якщо зменшення маси тіла за 3 місяці немедикаментозного лікування становить менше 7%;* коли є загроза рецидивів після зменшення маси тіла, за необхідності швидкого зменшення ваги, при припиненні паління, сезонних депресивних розладах, тривалих стресах.За відсутності протипоказань для лікування ожиріння застосовують препарати центральної дії (фентермін, дексфенфлюрамін, сибутрамін, флуоксетин), периферичної дії (метформін, орлістан), периферичної і центральної (термогенні симпатоміметики, гормон росту, андрогени, препарати замісної гормональної терапії або естроген-гістогенні препарати).Загалом програма зі зменшення маси тіла може вважатися ефективною, якщо вдається:* на етапі зменшення маси тіла знизити показники на 5-10 кг зі зменшенням факторів ризику;* на етапі підтримування маси тіла зберегти досягнуті показники або не допустити їх збільшення більше ніж на 3 кг протягом наступних двох років спостереження;* домогтися стійкого зменшення обсягу талії на 4 см.Основна мета програми з контролю маси тіла - попередження розвитку чи істотне покращання перебігу супутніх ожирінню захворювань, поліпшення якості і тривалості життя.Ожиріння - результат тривалого існування позитивного енергетичного балансу, що виникає у разі переваги надходження енергії над її витратою. В результаті це призводить до нагромадження жирової тканини і збільшення маси тіла. Для зменшення ваги необхідно створити негативний енергетичний баланс, що досягається внаслідок зменшення надходження енергії та збільшення її витрати завдяки підвищенню фізичної активності.Сумарна витрата енергії складається з трьох частин:1. Основний обмін - енергія, що витрачається на підтримання обміну речовин у стані спокою (60%).2. Термогенез (специфічна динамічна дія їжі) - збільшення продукції тепла після прийому їжі (10%).3. Фізична активність - витрата енергії залежить від рівня фізичних навантажень (20-40%).Надходження енергії відбувається за рахунок жиру, часто прихованого, білків, вуглеводів і алкоголю (1 г забезпечує 7 ккал). Для зменшення надходження енергії в першу чергу рекомендується обмежене споживання жиру й алкоголю.Рекомендації з раціонального харчування* Збалансоване споживання білків, жирів і вуглеводів у добовому раціоні.* Вживання продуктів із високим вмістом клітковини та низьким глікемічним індексом.* Вживання продуктів із низьким вмістом жиру (насичені жири < 10%, холестерин < 300 мг/добу).* Вживання рослинних білків.* Розумний підхід в обмеженні і різноманітності їжі.Для зменшення маси тіла рекомендується знизити добову калорійність на 20%, але не менше 1 200 ккал на добу.У разі початкового споживання хворим понад3000-4000 ккал на добу показане поступове зниження калорійності добового раціону. Темп зменшення маси тіла повинен становити 0,5-1,0 кг за тиждень, 10-15% протягом 3 місяців із подальшим підтримуванням ваги впродовж 6-9 місяців.Рекомендується 3 основні прийоми їжі і 2 проміжні.У результаті проведених досліджень було встановлено, що при регулярному пропущенні одного з основних прийомів їжі в день достовірно збільшується частота розвитку ожиріння. Також існує позитивна кореляція між ожирінням і пропущенням сніданку.Рекомендований розподіл добової калорійності: сніданок - 25%, другий сніданок - 10%, обід - 35%, полуденок - 10%, вечеря - 20%. Останній прийом їжі бажаний до 20-ї години.Важливою складовою програми зі зменшення маси тіла є підвищення фізичної активності. Фізичні тренування сприяють зменшенню ваги за рахунок безпосередніх енергетичних витрат, але в той же час розглядаються й інші механізми, згідно з якими підвищена фізична активність дозволяє досягти зменшення, а головне - підтримання маси тіла.Найбільш ефективними є аеробні вправи: ходьба, біг, плавання, їзда на велосипеді, лижний спорт, стрибки на скакалці.Основними умовами виконання індивідуальної програми з фізичних вправ для зменшення маси тіла є регулярне виконання аеробних фізичних вправ (не менше 3-4 разів на тиждень), поступове збільшення інтенсивності і тривалості занять, підбір індивідуальних варіантів із врахуванням супутніх ускладнень.Поєднання раціонального харчування з підвищенням фізичної активності забезпечить зменшення маси тіла, а зміна стилю життя - збереження досягнутого результату.3.2 Організація навчання хворих на ожирінняГоловною особливістю лікування ожиріння як хронічного захворювання є тривала терапія, яку необхідно здійснювати в атмосфері взаєморозуміння і довіри лікаря й пацієнта.Для досягнення позитивного ефекту лікування ожиріння пацієнт насамперед повинен усвідомити особливості свого захворювання і навчитися самостійно контролювати масу тіла. Як і коли хворий звернеться до лікаря за допомогою, залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Згідно з теорією самопізнання Prochaska і Di Clemente зміна поведінки являє собою процес із 5 етапів:1. Стадія байдужості: хворого не хвилює проблема власного здоров'я, і він реально не оцінює ситуацію.2. Стадія розмірковування: на цій стадії відбувається оцінка можливих наслідків зміни поведінки.3. Стадія підготовки: пацієнт приймає рішення для певних дій.При переході від стадії підготовки до стадії дії на перший план виходить роль лікаря. Успіх лікування багато в чому залежить саме від того, як поведе себе в цій ситуації лікар, чи знайде він контакт із хворим.4. Стадія дії: пацієнт втягнутий до процесу зміни свого способу життя, модифікації поведінки.5. Фінальна стадія - підтримання - є успішною лише в тому разі, якщо хворий впевнений у своїх діях і реально оцінює досягнуті результати.Процес лікування фактично розпочинається на стадії підготовки, коли пацієнт складає план дій.Формування і закріплення мотивації на тривале лікування насамперед необхідні для максимального попередження рецидивів.Велике значення при цьому має вплив зовнішніх мотивацій. На кожному етапі лікування вони мають різний характер і повинні бути підібрані і контролюватися лікарем відповідно до індивідуальних характеристик пацієнта.Важливо, щоб лікування ожиріння відбувалося в атмосфері інтерактивності, тому медичний персонал, що бере участь у лікуванні пацієнта, повинен бути мотивований і у ставленні до нього як до особистості, і у відношенні лікування до самого захворювання.Комплекс терапії ожиріння повинен обов'язково містити програму з навчання пацієнтів, для успішного виконання якої необхідна наявність:* кваліфікованого персоналу;* структурованої програми;* матеріально-технічного забезпечення;* критеріїв оцінки ефективності навчання.Мета структурованої програми:* досягнення оптимальної маси тіла;* профілактика розвитку супутніх захворювань;* поліпшення якості і збільшення тривалості життя пацієнтів.Задачі навчання:* створення і підтримання мотивації хворих на тривале лікування;* надання пацієнтам інформації про захворювання, про їхні індивідуальні проблеми та шляхи їх вирішення;* вироблення адекватного відношення хворих до захворювання й оцінки свого стану, визначення індивідуальної мети лікування;* роз'яснення пацієнтам необхідності досягнення маси тіла, яка відповідає стану оптимального здоров'я;* навчання самоконтролю і планування харчування;* розробка індивідуальної програми зі зменшення маси тіла.Побудова плану занять полягає в принципі зміцнення мотивації на тривале лікування, поступове зменшення маси тіла і наступного підтримування досягнутих результатів.Перші заняття присвячені характеристиці сутності і причин ожиріння, обговоренню наслідків захворювання і можливих способів зменшення маси тіла.Спеціальне заняття відведене ключовому моменту в лікуванні ожиріння - принципам раціонального харчування. Проводять бесіду у формі діалогу про якісний склад їжі, розраховується індивідуальна добова норма калорій і кількість споживаного жиру, розподіляється калорійність добового раціону, враховуючи спосіб життя і стан здоров'я пацієнта.Окремі години відведені для обговорення порушень харчової поведінки і можливих варіантів їхньої корекції.Виробляється підбір індивідуальних варіантів фізичних вправ після визначення толерантності до фізичних навантажень.Фахівець-гінеколог проводить заняття з проблеми порушень репродуктивної функції жінок при ожирінні.На практичних заняттях проводять: оцінку антропометричних показників; навчання вимірювання АТ; вирішення ситуаційних задач із харчування; складання індивідуального раціону харчування.Розроблено щоденник самоконтролю, який кожного дня заповнюється пацієнтом і систематично перевіряється лікарем. Функціональне значення такого щоденника полягає у забезпеченні взаємозв'язку пацієнта і лікаря, формуванні активної позиції в лікуванні, моніторингу антропометричних даних і показників метаболізму.Важливий момент у лікуванні і навчанні пацієнтів - анкетування, оскільки є одним із засобів зворотного зв'язку, що дозволяє не тільки контролювати процес навчання хворого, але й глибше зрозуміти його особистість, психологічні та соціально-побутові труднощі.Важливо, щоб у результаті проведеного циклу навчання пацієнт надалі зумів застосувати на практиці свої знання і навички з метою самостійного контролю за масою тіла.Після курсу занять, розрахованого на 9 днів, проводиться постійний моніторинг, який містить:* контроль антропометричних показників, стану вуглеводного та ліпідного обмінів, АТ;* контроль щоденника харчування;* перерахунок калорійності добового раціону, враховуючи зменшення маси тіла;* спостереження за хворими впродовж двох років з метою оцінки ефективності програми.Пацієнт проходить психокоррекцию ціннісної орієнтації з акцентом на роз'яснення шкоди голодування, усунення емоційних порушень, зв'язаних із прийомами їжі, формування правильного відношення до своєї зовнішності і харчового поводження в цілому. В окремих випадках ефективний гіпноз. Для усунення неприємних відчуттів у тілі застосовують сеанси аутогенной тренування.І на закінчення лікувального курсу, пацієнт проходить консультацію в кваліфікованого дієтолога й одержує призначення харчового режиму відповідно до особливостей свого організму. ВИСНОВКИПричиною розвитку ожиріння є не тільки переїдання, а й пасивність та знижена фізична активність, яка в мешканців економічно розвинутих країн не супроводиться погіршенням апетиту.Виникнення найпоширенішої форми ожиріння -- обмінно-аліментарної -- часто зумовлюється порушенням режиму харчування, властивим багатьом людям. Нерідко це починається з дитинства, коли батьки неправильно харчують дітей. Виробляється шкідлива звичка споживати надмірну кількість їжі, особливо у сім'ях, де панує культ їди і при харчуванні споживають багато смачної висококалорійної їжі.Харчування людини і її фізична активність об'єднують у собі вплив на обмінні процеси в організмі, а нервові центри автоматично регулюють кількість енергії, що надходить з їжею, і її витрачання. Таким чином, виникнення обмінно-аліментарної форми ожиріння пов'язане з розладом функції харчового центру, з підвищенням його збудливості. При переїданні шлунок, надсилаючи нервові імпульси в підкіркові центри головного мозку, посилює апетит, стимулюючи закріплення звички багато їсти.Обмінно-аліментарна форма ожиріння розвивається, як бачимо, при розладі режиму руху і харчування, причому рухова активність найчастіше знижена, а харчування підвищене. Порушення режиму харчування проявляється не тільки в надмірному (кількісно) прийманні їжі, а й у вживанні великої кількості жирів та вуглеводів, які посилюють ожиріння.Ожиріння може розвинутись в осіб різного віку у зв'язку зі зміною способу життя. Так, у спортсмена, який закінчив свою спортивну діяльність, або в людини фізичної праці, що перейшла на сидячу роботу, ступінь фізичної активності, а отже, і пов'язана з нею витрата енергії різко скорочуються, а звичка багато їсти зберігається. Якщо таку невідповідність між споживанням і витрачанням не усунути, починає розвиватися ожиріння.Клінічно значущим, що приносить реальну користь здоров'ю хворих, вважається зменшення маси тіла на 5-10% за 4-6 місяців. При такому схудненні ризик серцево-судинних захворювань зменшується на 9%, ЦД 2 типу - на 44%, загальної смертності - на 20%, смертності від онкологічних захворювань, асоційованих з ожирінням, - на 40%.У цій ситуації очевидна необхідність вироблення ефективної стратегії профілактики та лікування ожиріння.Як видно з клінічних описів, нервова анорексія і нервова булімія мають ряд загальних рис, унаслідок чого можна говорити про єдиний комплекс порушень харчової поведінки. Однак, нервова булімія на відміну від анорексії може входить у структуру аддиктивного типу девіантної поведінки. Якщо відмова від їжі відіграє роль хворобливого протистояння реальності (істотний параметр патохарактерологічного і психопатологічного типів поведінки), то нездоланний потяг до їжу може відбивати як протистояння (зокрема, зняття симптомів тривоги, депресії при невротичних розладах), так і униунення реальності. При аддиктивному поводженні підвищення цінності процесу харчування і переїдання стає єдиним задоволенням у нудному, одноманітному житті. Людина обирає для себе харчування, як альтернативу повсякденного життя з її вимогами, обов'язками, регламентаціями. У неї формується феномен "спраги гострих відчуттів" у вигляді зміни харчової поведінки. Приміром, такий індивід може одержувати нові незвичайні відчуття від кількості і якості їжі, сполучення інгредієнтів, що несполучаться, (огірків з медом, торта з гірчицею). Мотивом стає втеча від "обридлої" реальності у світ вічного "харчового задоволення". ЛІТЕРАТУРА1. Абрамова Г. С. Практическая психология. - М., 1997. - 368 с. 2. Александров А. А. Современная психотерапия. - М, 1998. - 335 с. 3. Базисное руководство по психотерапии / Хайгл-Эверс. -- СПб., 2001. 4. Бауэр М. и др. Психиатрия, психосоматика, психотерапия. -- М.: АЛЕТЕЙА, 1999. 5. Бондар П.М. Метаболічний синдром. // Лікування та діагностика. - 2001. - № 4. - С. 24-29. 6. Бурлачук Л. Ф. Исследование личности в клинической психологии. -- К., 1979. 7. Васильненко Г. С, Рггиетнлк Ю. А. Любовь, брак, сексуальное партнерство. -- М., 1977. 8. Власова Т. А. О детях с отклонениями в развитии.-- М., 1973. 9. Каплан Г. И., Сэдок Б. Дэ/с. Клиническая психиатрия. -- М.: Медицина. 1994. 10. Карвасарский Б.Д. Психотерапия. - М., 1985. - 304 с. 11. Кондратенко В.Т., Донской Д.И. Общая психотерапия. - Минск, 1997. - 464 с. 12. Конечный Р., Боухал М. Психология в медицине. -- Прага, 1983. 13. Кононенко И.В., Суркова Е.В., Анциферов М.Б. Метаболический синдром с позиции эндокринолога: что мы знаем и что уже можем сделать. // Проблемы эндокринологии. - 1999. - № 4. - С. 36-41. 14. Костандов З. А. Восприятие и эмоции. -- М., 1977. 15. Морозов Г. В. Руководство по психиатрии. -- М.: Медицина, 1988. 16. Петрик О.І. Медико-біологічні та психолого-педагогічні основи здорового способу життя: Курс лекцій. Навч. посібник. - Львів: Світ, 1993. - 119 с. 17. Петрова Т.В., Стрюк Р.И., Бобровницкий И.П. и др. О взаимосвязи избыточной массы тела, артериальной гипертонии, гиперинсулинемии и нарушении толерантности к глюкозе. // Кардиология. - 2001. - № 2. - С. 30-33. 18. Психосоматическое развитие и норма реакции / Под ред. Ушакова.-- М., 1975. 19. Семке В. Я. Истерические состояния. -- М., 1988. 20. Тополянский В. Д., Спгруковская М. В. Психосоматические расстройства. - М., 1986. 21. Тронько М.Д., Лучицький Є.В., Паньків В.І. Ендокринні аспекти метаболічного синдрому. - Київ-Чернівці, 2005. - 184 с. |
РЕКЛАМА
|
|||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||
| БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА | ||
 |
© 2010 | |