Психологія неповнолітніх

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Психологія неповнолітніх

Психологія неповнолітніх

44

Реферат

з дисципліни Основи вікової психології

на тему

Тема: Психологія неповнолітніх

План

1. Загальна характеристика підліткового віку. Соціальна ситуація особистісного зростання підлітка

2. Поняття девіантної поведінки. Теорії девіації. Причини девіантної поведінки молоді

3. Види девіантної поведінки. Поняття деліквентної поведінки. Поняття про адитивну поведінку, її групи та шляхи формування. Стадії формування залежності від наркотичних та психотропних речовин у підлітків. Психопатологічний тип девіантної поведінки, його види

1. Загальна характеристика підліткового віку. Соціальна ситуація особистісного зростання підлітка

Підлітковий вік викликає особливий інтерес вчених за своїми яскравими характеристиками. Це перехідний вік від дитинства до юнацтва; його називають «важким віком», бо зростає критичне ставлення підлітків до оточуючих дорослих, виникає протидія їх вимогам, що іноді виявляється в прямому негативізмі. Іноді виявляється навіть нігілістичне ставлення до попередніх цінностей.

Труднощі зростання в цьому віці пов'язані в першу чергу з соматичним та статевим розвитком, що прямо позначається на працездатності та стані самопочуття підлітка. Цим визначається також і подальший повноцінний соціальний його розвиток.

Фізіологічне дозрівання відбувається в 2 етапи: 1-ий -- у 8, 9--12, 13 років, 2-ий - 12, 13-17, 18 років.

У дівчаток фізіологічні зміни відбуваються на 1,5--2 роки раніше.

На І етапі спостерігається неузгодженість в активації ЦНС та ендокринної, звідси неврівноважений емоційний стан та порушення поведінки. Наприклад, у підлітків загострюються почуття та відбувається їх швидка зміна. Рішення приймаються вмить і практично без обдумування реалізуються. Головна реальність для підлітка -- його теперішній стан, у правоті якого він ні на хвилину не сумнівається. Підвищується стомлюваність. У хлопчиків рухова активність або підвищується, або уповільнюється. Підсилюється ріст фізичний, але він відбувається нерівномірно, що веде до деякої непропорційності тіла. Наприклад, інтенсивний ріст скелета (4--7 см на рік) випереджає розвиток мускулатури: спочатку подовжуються руки та ноги, а вже потім тулуб. Підлітки стають вугластими, почувають себе незграбними, несиритними.

На 2-му етапі (з 12, 13 років) статевого дозрівання з'являються вторинні статеві ознаки, у хлопчиків змінюється голос, відбувається стабілізація взаємозв'язків між ЦНС та ендокринними центрами і статевими залозами. Стан нервової системи стабілізується, врівноважується, підліток стає менш подразливим, настрій покращується. На зміну невпевненості з'являється підвищена самооцінка. Зростає працездатність (зростає фізична та розумова сила, концентрується увага).

Старші підлітки потребують правильної організації діяльності, забезпечення фізичного навантаження, режиму дня та праці.

Підлітки набувають нових способів самоствердження, що пов'язані із статевою належністю. Підсилюється статевий потяг: вся інформація сексуального змісту стає значущою, формуються зразки жіночості та мужності, підвищується інтерес до своєї зовнішності, формується новий фізичний образ «Я». Характер перебігу фізіологічної перебудови, особливо при акселерації, в підлітковому віці визначається особливостями соціального середовища та взаєминами з оточуючими людьми і дорослими, і ровесниками.

Нудьга -- одна із небезпек цього періоду. Підлітки прагнуть гострих відчуттів, тікають від нудьги за будь-яку ціну. Дорослі повинні виявити і розуміння, і тактовність щодо всіх змін, що відбуваються з підлітками, допомогти їм пережити всі труднощі цього віку.

Перехід до підліткового віку визначається появою мотиваційної кризи щодо навчальної діяльності. Безпосередній інтерес до неї спадає вже в 3--4 класі, знижується успішність, а інтереси, що пов'язані з майбутньою професійною діяльністю, ще не визначилися. Переживання, що пов'язані з таким становищем, не завжди усвідомлюються, а тому й не враховуються.

Протиріччя пов'язані також з появою і посиленням потреби в інти-мноособистісному спілкуванні з тими, кого підліток сам обрав у якості авторитету, хто має для нього значущість для побудови власного «Я» і власного життя. Як показують останні дослідження психологів, ця потреба зазначає депривації. Це пояснюється тим, що для вироблення власних ціннісних орієнтацій йому потрібно співвідносити власні критерії з критеріями близьких людей. Перетворення в нашому суспільстві викликали у дорослих деяку розгубленість: старі ідеали було відкинуто, а для ствердження нових потрібен певний час. Внаслідок чого чимало підлітків стають внутрішньо інфантильними, деякі втратили первісну значущу мету «бути дорослим». Для деяких ідеалом стає далеко не ідеальна людина тощо. Ствердження своєї унікальності тому і створює велику напругу: дехто прагне до конформізму, інші вважають пристосування неможливим, а дехто ховається за мрії.

За ідеями Д. Б. Ельконіна та Л. І. Божович, підлітковий вік -- це період «другого народження особистості». Але проблема сенситивності до соціального розвитку в цей період не розроблена навіть у теоретичному плані. Що ж до практики виховання -- підлітки не мають такої суспільної діяльності, яка б за своєю організацією сприяла задоволенню потреб цього віку. Навчальна діяльність, яка займає основний час активного життя підлітка, має індивідуальний характер, головним стимулом активності при депривації навчально-пізнавальних потреб залишається оцінка. За даними С. К. Масгутової, лише 18 % класних керівників працюють без «особливих труднощів». Кількість висловлювань учителів про позитивні риси особистості підлітка зменшується, а про негативні -- збільшується; при цьому про позитивні якості говорять у загальному плані, а негативні якості оцінюють конкретно. Зростає шкільна дезадаптація (до 18--20 %) у порівнянні з першокласниками (5--8 %). Виникла проблемакерування неформальними об'єднаннями підлітків (наприклад, угрупуваннями за престижем батьків). Збіднюється світ почуттів, збільшується їх спрямованість на світ речей, матеріального достатку замість спрямованості на світ людських взаємин. Деякі підлітки не відчувають захищеності, підвищується невпевненість, тривожність.

Соціальна ситуація розвитку

Зовні соціальна ситуація залишається без змін, але вона змінюється якісно. У свідомості підлітка вона трансформується в нові ціннісні орієнтації. Мораль слухняності перетворюється на мораль рівності: почувати себе дорослим -- це мати право вибору, мати право на свою думку. Підліток починає відстоювати свою самостійність: він проти опіки, постійного контролю, вимагає довіри, невтручання в особисті справи. Авторитет дорослого змінюється на авторитет особистості. Обмежується вплив батьків: «Я вже не маленький». Проте зростає важливість думки товаришів у питаннях моди, розваг, ставлення до подій тощо. Але розуміння підлітком моральних проблем, оцінка ним моральних вчинків значною мірою залежить від позиції батьків, від моральної атмосфери сім'ї.

Ініціатива в зміні статусу підлітка повинна належати дорослим; важливе розуміння підлітка в його намаганні бути самостійним. Його негативізм, свавілля є своєрідним закликом надати значення тому, що він робить, зрозуміти його прагнення мати рівні права на думку, коли приймається те чи інше рішення.

Предметом критичної оцінки стає своя сім'я, відносини між її членами. Набування життєвого досвіду відкриває для підлітка все різноманіття родинних стосунків. Виникає можливість порівнювати, оцінювати, критично розмірковувати, перевіряти ті цінності, на яких будувалися взаємини між підлітком та батьками в його родині. В батьках високо оцінюється щирість, турботливість, послідовність у вимогах, внутрішня гармонія між почуттями, думками та вчинками, витримка, вірність власним переконанням, чуйність, порозуміння тощо. Контроль, що заснований на теплих почуттях, визнанні та прийнятті підлітка, приймається безсуперечно. Він прислухається до порад батьків. їх повсякденна поведінка є для нього зразком. Змінюються дещо мотиви спілкування з учителями. Якщо молодші підлітки все ще намагаються від учителя одержати підтримку, заохочення за старанність у навчанні, за добру поведінку, то для старших підлітків важливим стає особистісне спілкування з ним. З'являється критична оцінка того чи іншого вчителя щодо методів викладання, його обізнаності, стилю спілкування тощо. Улюблені предмети, як правило, викладають улюблені вчителі, які мають високий авторитет.

У підлітковому віці неабиякого значення набуває спілкування з ровесниками. Провідним мотивом його є потреба бути ними визнаним. Дружба та служіння їй стають головними цінностями. Через товаришування засвоюються риси високої взаємодії людей: взаємодопомога, співробітництво, виручка та ін. У колі друзів особистість кожного підлітка перевіряється на оригінальність, глибину думок, на міцність моральних якостей, на самостійність у поглядах та вміння приймати рішення, на твердість, силу волі тощо. Група товаришів нерідко обмежує егоїзм окремих членів, формує здатність до дисципліни. В колі ровесників кожен відчуває дорослість, свободу, самостійність. Товаришування дає можливість глибше пізнавати один одного і самого себе. Бажання підлітка бути таким, як усі в його групі, нічим не вирізнятися серед своїх друзів іноді веде до конфліктів у сім'ї.

У групах підлітків відбувається інтенсивний обмін інформацією, оцінками з приводу книг, ТВ, кіно тощо. Можливість пізнати щось нове надає зустрічам особливої привабливості. Група ровесників створює почуття «Ми», яке підтримує підлітка, зміцнює його внутрішню позицію дорослості.

Звичайно, погано, якщо в таких групах панує нудьга, безцільне проведення часу. Особливо небезпечно, коли в групі є старший як лідер непорядних вчинків. Близькість дорослих до підлітків дасть можливість знати, чим вони живуть, які їхні інтереси, а також допомогти стати ініціаторами добрих справ.

У підлітковому віці виникає інтерес до протилежної статі. У молодших він виявляється іноді в неадекватній формі (смикають за косичку). У старших відносини стають складнішими: зникає безпосередність, виникає сором'язливість, напруга. Іноді ставлення до об'єкту симпатії стає відкритим, незважаючи на насмішки товаришів. Намагання бути привабливим, комусь подобатися стає одним із важливих мотивів поведінки. Підлітки починають вести щоденники, писати вірші, мріяти, аналізувати свої недоліки або достоїнства. В коло спілкування групи починають входити як хлопці, так і дівчатка. Критерії ставлення до себе значною мірою залежать від критеріїв, що прийняті в кожній конкретній групі, до якої належить той чи інший підліток, і яка для нього є референтною.

Провідна діяльність

Провідною діяльністю в цей період і стає інтимно-особистісне спілкування з ровесниками (Д. Б. Ельконін). Емоційне спілкування з ними пронизує все життя підлітків, воно накладає відбиток і на навчання, і на заняття поза уроками, і на взаємини з батьками. У дружбі підліток шукає розуміння, прийняття своїх складних переживань, співчуття, вміння вислухати, допомогти хоча б порадою.

Навчальна діяльність залишається основною, але досвід спілкування поза нею відіграє важливу роль (спорт, гуртки, художня самодіяльність тощо). Навчальна діяльність змінюється за змістом (засвоєння теоретичних знань), за характером (багатопредметність). Підлітки виявляють готовність до тих видів навчальної діяльності, які роблять їх у власних очах більш дорослими. Важливим стимулом до навчання є також домагання визнання ровесників. Хороші знання, як правило, визначають високий статус. Ерудований підліток користується авторитетом серед товаришів.

Таким чином, зростає соціальна активність підлітків, вони стають більш сприйнятливими до засвоєння цінностей і норм поведінки, які існують у світі дорослих. Нова соціальна позиція підлітків виявляється в центральному новоутворенні психічного розвитку в цей період -- у почутті дорослості. Це почуття визначає спрямованість їх активності, систему нових прагнень і переживань. Крайні варіанти виявлення почуття дорослості визначаються або надмірним підкресленням своєї дорослості, що веде до сценічності поведінки, до демонстрування себе самого (одягом, відповіддю біля дошки, манерою спілкування тощо), або відсутністю цього почуття, що виявляється в інфантильності, безвідповідальності, в споживацьких нахилах.

Розрізняють такі типи дорослості: Соціальна позиція підлітка наближається до позиції дорослої людини. Підліток виявляє почуття обов'язку і відповідальності в фактах турботи про членів родини, в ставленні до своїх обов'язків. Він піклується про батьків, має стійкі власні погляди, яким відповідають і його вчинки. Пїдліток-інтелектуал має глибокі пізнавальні інтереси, виявляє самостійність у їх задоволенні, займається самоосвітою: багато читає, відповідально ставиться до навчання, бере участь у роботі гуртка за інтересом. Дорослість лише зовнішня. Підліток переймає зовнішні манери поведінки дорослої людини, намагається мати й зовнішній вигляд дорослого, запозичає такі атрибути дорослого як макіяж, куріння, алкоголь та ін.

Є й змішані варіанти. Але всі підлітки намагаються поширити межі своєї дорослості, хоча це відбувається за індивідуальними зразками. Почуття дорослості визначає життєву позицію й стосовно себе. Для підлітка важливо, щоб його дорослість була помітна для оточуючих, для нього важливо, щоб його поведінка не була дитячою. Він активно відстоює своє право вже бути дорослим. І хоча він об'єктивно ще не може включитися у життя дорослих на рівних, але прагне до самостійності, незалежності.

Треба підкреслити, що лише невелика частина підлітків досягає в цей період високого рівня моральної свідомості і здатна прийняти на себе відповідальність за свої вчинки, за благополуччя оточуючих людей. У цей час частіше виявляється соціальна інфантильність.

На формування почуття дорослості та його вияв (формальна самостійність або реальна, зовнішня форма виявлення дорослості або це глибоке почуття) суттєвий вплив справляє система відносин, у яку включений підліток -- визнання (або невизнання) його дорослості батьками, вчителями, друзями.

Становлення особистості

Підлітковий вік -- складний і відповідальний період становлення особистості (за Л. І. Божович, це період другого народження особистості). Формується соціальна спрямованість і моральна свідомість: моральні погляди, судження, оцінки. Уявлення про норми поведінки запозичені у дорослих, оволодіння ними відбувається через реальні стосунки та оцінки їх діяльності дорослими. Знання моральних норм та еталонів взаємин розуміють не завжди глибоко, важко сприймається моральний релятивізм, тому оцінки вчинків інших категоричні, безкомпромісні. Моральні переконання ще нестійкі, але вони стають специфічними мотивами поведінки. З'являються власні погляди, оцінки, які ще можуть швидко змінитися, але й протилежну точку зору підліток буде захищати так само пристрасно, як і минулу.

Важливі зміни відбуваються в мотиваційній сфері: потреба в самоповазі, в самоствердженні, у визнанні товаришів, у позитивному ставленні з боку значущих товаришів. З'являється орієнтація на майбутнє: мрія, ідеали, перспективні плани, віддалена мета. Проте для підлітка характерна й відмова від поставленої мети всупереч її об'єктивній значущості, бо воля ще слабка. Підлітки частіше діють за найбільш сильним мотивом, власною ж поведінкою вони ще не володіють і самі визнають відсутність у себе вольових якостей.

Педагогічне завдання -- розвивати у підлітків вольову поведінку, використовуючи для цього емоційно привабливі цілі, підтримувати їх наміри й уявлення про можливість досягти власного рівня домагань. За Л. І. Божович, у підлітків у вольовому акті ще слабко представлена виконавська частина. Очима підлітків: основною причиною їх неуспішності в иіколі є лінощі. Практика свідчить, що не менше значення має забезпечення пізнавальної мотивації, розвиток інтересів.

Підлітків характеризує легкість виникнення переживань, емоційної напруги. їм важко стримувати свої й радість, і горе, й образу, і гнів. їх емоції відрізняються ригідністю -- інертністю, негнучкістю, навіть тенденцією до самопідтримування. Підлітки «купаються» у власному горі або в почутті провини. Вони відчувають задоволення від будь-яких переживань, відчувають потребу в сильних емоційних насиченнях. Суперечливі прагнення, які виникають досить часто, ще більш підсилюють загальний емоційний фон, і це веде до виникнення стану афекту. Афективний стан може бути досить тривалим і виникати з незначного мриноду. Треба вчити підлітків володіти своїми емоціями, усвідомлювати їх, говорити про них, виявляти в культурних формах.

Відбувається інтенсивний розвиток самосвідомості: виникає інтерес до свого внутрішнього світу, що веде до поглиблення та ускладнення процесу самопізнання. Підліткова рефлексія спрямована на розуміння самого себе: особлива увага приділяється власним якостям особистості, тому підвищується чутливість до оцінок з боку оточуючих, виникає орієнтація на реальні досягнення. Рефлексія відкриває недосконалість «Я», що глибоко та гостро переживається. Найбільший сплеск рефлексивності в VII--VIII кл. Зростає критичність з приводу власних недоліків, наприклад, уже в VI кл. з'являються діти, які не вважають себе здібними до жодного з предметів.

Моральна мотивація ще нестійка, тому підліток легко піддається навіюванню таким формам соціальної поведінки, які роблять його дорослим у власних очах.

Образи «Я», що створює в своїй свідомості підліток, дуже різноманітні: це фізичне «Я» (уявлення про свою зовнішність), про психічне «Я» (про риси характеру, про свої здібності тощо). Але ставлення до всіх цих рис свого «Я» залежить від системи цінностей, яка формується завдяки впливу членів своєї сім'ї та ровесників. Саме тому одні гостро переживають відсутність зовнішньої краси, а інші -- фізичної сили, дехто всю увагу спрямовує на підвищення результатів у спорті. Образ «Я» ще нестабільний, уявлення про себе рухливе. Іноді випадкова фраза, комплімент або посмішка надовго порушують спокій душевного життя підлітка.

З образом «Я» пов'язана самооцінка. Для підлітка важливо знати не тільки який він є, але й наскільки значущі його індивідуальні особливості для оточуючих, а тому й для самого себе. Постійно відбувається порівняння: «Я такий, як усі» або «Я не такий, як усі». Але в ідеалі самооцінка повинна складатися з порівняння самого себе сьогодні з самим же собою, але вчора: «Я вчора і я сьогодні, а яким я стану (повинен стати) завтра?» Цс складно, але ефективно. Самооцінка має загальний характер та ще й занижена: підлітки перебільшують свої недоліки, успіхи дещо занижують. Але за заниженою самооцінкою може ховатися високий рівень домагань, на основі цього розвивається феномен «дискомфорт успіху». Підліток, маючи таку самооцінку, знецінює досягнення своїх ровесників, радіє їх невдачам. Така конфліктна самооцінка виникає при завищених вимогах з боку батьків або песимістичних уявленнях про можливості свого сина або доньки. У підлітка тоді виникає сильна реакція навіть на справедливі зауваження. Він шукає зовнішні причини для виправдовування своїх реальних невдач або тих, що прогнозуються. Такий «афект неадекватності» вимагає пошуку психологічного захисту у вигляді знецінення успіхів інших. Висока самооцінка повинна поєднуватися зі здатністю диференційовано оцінювати свої досягнення і в той же час бачити й недоліки, і перспективи покращання результатів за рахунок усунення недоліків.

Якщо молодші підлітки перебільшують якості інших і недооцінюють себе, то старші адекватно оцінюють інших, але перебільшують оцінку себе. М. І. Лісіна висловила гіпотезу про продуктивність дещо завищеної самооцінки у порівнянні з заниженою. Загальне позитивне ставлення до себе, до своїх можливостей повинно залишатися незмінним, а недоліки сприйматися як тимчасові, які в майбутньому можна усунути, якщо постаратися.

Самооцінка поступово емансипується від оцінок оточуючих і набуває все більшого значення як регулятор власної поведінки.

Крім реального «Я» виникає й «Я-ідеальне». Якщо рівень домагань високий, а свої можливості усвідомлюються недостатньо, тоді «Я-реальне» буде дуже відрізнятися від «Я-ідеального». Такий стан веде до невпевненості в собі, а в поведінці це виявиться в образливості, впертості, навіть в агресивності. Якщо «Я-ідеальне» сприймається досяжним, воно спонукає до самовиховання, здійснення якого сприяє розвитку саморегулювання. Саморегулювання вміщує в собі вільну постановку мети та вибір засобів її досягнення. Деякі старші підлітки (3 %) розробляють навіть програму самовдосконалення, але не всі мають силу волі та наполегливість, щоб здійснити її. Здатність ставити мсту, усвідомлювати засоби її досягнення, використовувати свої можливості, передбачати результати є показником високої зрілості особистості, що з'явиться пізніше. Проте наприкінці підліткового віку виникає потреба в життєвому самовизначенні (закінчують 9-й клас), спрямованість на майбутнє, визначення свого життєвого шляху, майбутньої професії. Ця потреба конкретизується в новій соціальній позиції, яка розгортається на наступному віковому етапі.

Розвиток інтелектуальної сфери

У підлітковому віці новоутворення в розвитку пізнавальної сфери (внутрішній план дій, довільність пізнавальних процесів, рефлексія) молодшого школяра закріплюються, ускладнюються і розповсюджуються на всі сфери діяльності та життя. Формується теоретичне рефлексивне мислення, цьому сприяє засвоєння системи теоретичних знань на рівні теоретичних узагальнень і за допомогою вербально сформованих гіпотез. Розвивається здатність до дедуктивного міркування.

Підлітки оволодівають новими логічними операціями: уподібнення, аналогія, заперечення, ствердження, кореляція та ін. Вони стають здатними на системний пошук вирішення інтелектуальної задачі, будують різні підходи до її розв'язання, перевіряючи логічну ефективність кожного з них, шукають помилки й протиріччя в судженнях.

Підлітки відмовляються від дослівного запам'ятання навчального матеріалу, і на перше місце висувається словесно-логічна довільна пам'ять. Прийоми логічного запам'ятовування вдосконалюються, текст трансформується, відтворюється основний зміст прочитаного.

Активно розвиваються внутрішнє та писемне мовлення. Проте дівчатка мають кращі успіхи у висловлюванні своїх думок у письмовій формі. У хлопчиків мовлення більш лаконічне, стереотипне, вони повільніше реагують на те, що їм говорять. Але після 14--15 років хлопчики не тільки наздоганяють у цьому плані дівчаток, але й випереджають їх.

Суттєвих змін у підлітковому віці зазнає уява. Стара форма уяви, яка виявляється у молодших у грі, малюванні тощо, «згортається». Знижується інтерес до малювання, змінюються види ігор, підлітки критично ставляться до продуктів своєї власної дитячої творчості. Уява зближується з теоретичним мисленням, що сприяє розвитку нових форм творчості: конструювання, написання віршів тощо. За Л. С. Виготським, гра дитини переростає у фантазію підлітка. Уява-фантазія викликає задоволення. Підліток краще усвідомлює свої емоції, потяги, починає мріяти, уявляти своє майбутнє. Таким чином, підлітковий вік характеризується інтенсивним переплетенням суперечливих тенденцій розвитку.

3 одного боку, для цього періоду характерні негативні прояви: дисгармонічність у перебудові організму, складність періоду статевого дозрівання, нестабільність, рухливість особистісного зростання, поява нових протестуючих форм поведінки стосовно до дорослих тощо.

Але з іншого боку, цей період характеризується появою позитивних рис: більш різноманітними та змістовними стають відносини з оточуючим світом, чітко виявляється пластичність та сенситивність до соціального розвитку, зростає самостійність, схильність до самоаналізу, самокритичність. Формується потреба в особистісному самовизначенні, що має важливе значення для переходу в юнацький вік.

За останні десятиріччя якісно іншими стали потреби, інтереси підлітків, підвищився рівень особових домагань, зросла вимогливість до самореалізування, тоді як практична участь у соціальному житті стала мінімальною. Сучасний підліток менш романтичний. Свою перспективу він вбачає у збагаченні власної індивідуальності, що відкриває сприятливі умови для розвитку творчої самодіяльності.

Криза підліткового віку, яка перемістилася на кінець цього періоду, обумовлюється залежністю психічного стану від фізичного. На фоні емоційного напруження будь-які зовнішні труднощі сприймаються підлітками особливо гостро. Криза пов'язана з рефлексією на свій внутрішній світ і глибоким незадоволенням собою, а також фрустрированістю соціальних потреб:

потреби в позитивній оцінці з боку дорослих, які для нього значущі;

потреба в самоповазі;

потреба в спілкуванні з ровесниками.

Депривація важливих для підлітка потреб іноді приводить до зовнішнього прояву негативізму, до прихованого або явного егоцентризму. Якщо до цих проявів додається негативне ставлення до навчання, низька працездатність, переорієнтація інтересів на позашкільне оточення, ранній прояв сексуальних потягів, підвищений інтерес до сексуальних проблем, схильність до алкоголю, агресії тощо, то все це й становлять фактори ризику стати справді «важким» підлітком.

Проте правильно організована педагогічна робота з підлітками доводить їх високу сенситивність до особистісно-орієнтованої взаємодії, коли дорослі розуміють емоційний стан підлітка, роблять коректне зауваження з приводу недоліків, враховують здатність їх до діалогічного спілкування та ін. У підлітків розвивається почуття відповідальності за себе й за інших, здатність виявляти самостійний вибір, розуміти й засвоювати моральні поняття й «громадянський обов'язок перед суспільством, у якому лише можливий повний і вільний розвиток особистості».

2. Поняття девіантної поведінки. Теорії девіації. Причини девіантної поведінки молоді

Девіантна поведінка - поведінка (окремі вчинки або їх сукупність), що входить у суперечність із загальноприйнятими в даному суспільстві юридичними, моральними і соціальними нормами суспільства (правопорушення, алкоголізм, наркоманія тощо).

Якість проведення просвітницьких профілактичних програм або заходів значною мірою залежить від рівня знань їх організатора та ведучого щодо особливостей суб'єкта взаємодії. Оскільки в даному випадку цільовою групою є підлітки, розглянемо психологічні особливості дітей цього віку.

Підлітковий вік - період підготовки до дорослого життя, має безліч особливих рис, які варто взяти до уваги. Це період фізіологічної і психологічної зміни і зміни ролей. Навіть у межах десятиліття періоду дорослішання (11-20 років) були виділені, щонайменше, три стадії (11-14, 15-17, 18-20): перша пов'язана з виходом із дитинства, друга - із домінуючою орієнтацією на групу однолітків, а третя - із переходом до дорослого життя.

Реакції протесту, опозиції, негативізму, характерні для підліткового віку, зрозуміло, добре відомі педагогам. Проблеми починаються з фізіологічної перебудови організму підлітків, коли вони не встигають звикнути до свого тіла, що змінюється і прийняти себе в новій особі. Це викликає емоційний дискомфорт і змушує шукати його причини зовні. Цей вік виявляється важким як для самого підлітка, так і для оточуючих його людей. Суперечливе нестійке сприйняття власного віку, порівнювання себе з дітьми і дорослими змушує підлітка болісно реагувати на все, що, як йому здається, применшує його дорослі права. Якщо звертатися до підлітків з посланням "Ти занадто молодий для паління1", ми одержуємо реакцію "Я вже досить дорослий, і маю право вирішувати це самостійно!".

Теорії психології розвитку говорять про те, що спрямовані на підлітків авторитарні послання з найбільшою імовірністю будуть відкинуті саме тими, хто має найбільший ризик паління. Спроби використовувати такі переконливі аргументи проти паління, як, наприклад, те, що "ти - підліток", або "тобі менше 18 років", або "ти усе ще утриманець", просто викликають опір. Крім того, ті підлітки, які більше за всіх поспішають вирости, з найбільшою імовірністю вже курять, схопившись за цей традиційний маркер переходу до дорослості, і будуть виявляти найбільший опір стосовно авторитарних зауважень.

Будь-яке звертання чи стратегія, що будуть "працювати" з підлітками, повинні бути такими, щоб сприймалися членами даної цільової групи так, ніби до них звертаються, як до дорослих.

Але, звичайно, вони ще не дорослі. І надзвичайно важливо про це пам'ятати, коли ми звертаємося до них, як до дорослих. Можливо, це той вік, коли вже можна пропонувати підліткам "дорослі права", але ще рано "дорослі обов'язки". Якщо перестаратися в цьому, то підліток відповідає: "Чого Ви від мене хочете, я ще зовсім маленький!"

Шкільні програми, що у більшості орієнтовані на цінності дорослих і мало враховують особливості підліткової психології, часто перетворюються в жирну "галочку" з нульовим результатом. Дорослі можуть розповідати про цінність спокійного, довгого і продуктивного життя, яке буде здаватися підліткам нудним і нецікавим. Дорослі можуть розповідати багато про те, цінність чого вони усвідомили після двадцяти, тридцяти, сорока чи п'ятдесяти років, але все це може здаватися підліткам не вартим уваги, навіть безглуздим для них, що сприймають себе безсмертними.

На жаль, нам, дорослим, коли ми розмовляємо з дітьми, часто приємно буває відчути себе всезнаючими батьками, що можуть навчити молодих тому, що таке добро і що таке зло. Підліткам же властиво шукати собі подібних і поєднуватися в групи, у яких їм уже не страшно бути "не знаючими, що таке добро і що таке зло". На щастя (чи на жаль), підліткам властиво поєднуватися не просто "з кимось", але і "проти когось". їм буває потрібен "зовнішній ворог", щоб бути сильнішими.

Тому, якщо ми "віщаємо", як погано поводяться ті підлітки, що курять, вони об'єднуються проти нас. Якщо ж ми об'єднуємося з ними проти того, хто хоче змусити їх палити, то, можливо, ми зможемо направити їхню енергію проти більш гідного зовнішнього ворога.

Якщо направити такий підлітковий протест проти тютюнової індустрії, що намагається нав'язати підліткам паління як "дорослу цінність" і одержує при цьому явну комерційну вигоду, то це, як свідчить досвід ряду країн, може дати прекрасні результати.

Чому саме підлітки мають бути в центрі уваги

Більшість дорослих курців починають свою "кар'єру курця" саме в підлітковому віці. З іншого боку, відомо, що багато з тих, хто саме в підлітковому віці пробують палити, палять кілька років, але потім кидають. Таким чином, підлітковий вік виявляється найбільш уразливим для початку паління. Що ж у цьому віці особливого?

Вікові рамки

Насамперед, почнемо з вікових рамок. У вітчизняній психології цей період позначають від 11-12 років до 14-15. І саме на цей вік варто направити основні зусилля профілактичних програм. Що стосується віку від 15 до 17 років, то його іноді називають старшим підлітковим чи віком періодом ранньої юності (хоча в закордонній психології підлітками називають молодих людей до 20-ти років). Але для нас важливо те, що потреби підлітків більш старшого віку відрізняються від потреб підлітків віку від 11 до 15 років.

У віці близько 11-12 років у підлітків починає інтенсивно розвиватися рефлексія, вони починають бачити причини своїх конфліктів, або навпаки, успішні варіанти їх вирішення. 11 років -період, коли в школяра виникає бажання зрозуміти, краще пізнати себе. Разом із тим він почуває, що не вміє, не може оцінити себе, не знає, як, за допомогою яких критеріїв це можна зробити. Тому для школяра стає важливою об'єктивна оцінка його діяльності. Це відображається на самооцінці здібностей школяра: крім інтересу до того чи іншого навчального предмета (що відзначалося на попередньому віковому етапі) на неї починає діяти новий фактор орієнтація на реальні досягнення. Значний вплив на самооцінку здібностей роблять позиція і підтримка вчителя.

В 11 років відзначається ріст негативного сприйняття себе, збільшується число негативних самооцінок. Так, за даними одного з досліджень, приблизно третина школярів цього віку оцінюють себе тільки негативно, їх самохарактеристики не містять жодної позитивної риси. Крім того, значна кількість підлітків, перераховуючи довгий список недоліків, вказували лише одну позитивну рису. Це було характерно і для хлопчиків, і для дівчаток в однаковій мірі.

У 12 років інтерес до власного внутрішнього світу ще більш підсилюється. У семикласників формується вміння думати і говорити про себе, вони знаходять необхідні для цього слова, у них розвивається особистісна рефлексія. Школярі досить охоче, відкрито розповідають про себе, свої інтереси, захоплення, з інтересом беруть участь у розмовах з дорослими й однолітками, що стосуються проблем "Я".

Багато авторів указують на вік між 12 і 14 роками як на період, протягом якого відбувається кардинальна перебудова ставлення підлітка до себе. За даними низки спеціальних досліджень, ретроспективно саме період від 12 до 14 оцінюється як момент найбільшого "сум'яття", "сум'яття", пов'язаного з "Я".

Пояснення цього в особливостях "Я-концепції" підлітка. Нагадаємо, що "Я-концепція" - це сукупність усіх уявлень індивіда про себе, які поєднані з їхньою оцінкою і виступають як установка стосовно самого себе. Істотною стороною таких установок є представлення про себе в часі ("Я-минуле" - "Я-теперішнє" - "Я-майбутнє").

Однак критерії самооцінки у цей період досить несамостійні. Багато в чому вони продовжують залишатися запозиченими у дорослих. Це важливо враховувати в роботі вчителя. Надзвичайно цінуючи спілкування з однолітками і часто переходячи в опозицію до дорослого, підліток ще багато в чому продовжує дивитися на себе якби ззовні, очима дорослого.

На першочергову роль педагогів у розвитку самооцінки школярів середніх класів указують дані, отримані при вивченні відомого "ефекту Розенталя". Цей ефект, або як його ще називають - "ефект Пігмаліона", полягає в тому, що в дітей, про високі здібності яких повідомляється вчителям, не залежно від реального рівня цих здібностей (насправді прізвища учнів були вибрані у випадковий спосіб) рівень їх інтелектуального розвитку дійсно істотно зростає. Спеціальні дослідження показали, що цей ефект виявляється лише в тих випадках, коли вчителі починають пояснювати успіхи підлітка його здібностями, а невдачі - не недоліком здібностей, а недоліком зусиль і створюють умови для того, щоб учень додавав більше зусиль. Цей тип стосунків є найбільш сприятливим для розвитку самооцінки підлітка.

Навпаки, у тих випадках, коли дорослі - і вчителі, і батьки постійно підкреслюють невдачі підлітка, його недоліки, а успіхи пояснюють випадковістю, у нього формується низька самооцінка, що перешкоджає нормальному розвитку.

При роботі з дітьми із несприятливими варіантами самооцінок необхідно насамперед допомогти їм домогтися успіху, тобто допомогти придбати необхідні знання і навички. Без цього ніяка робота з подолання відхилень у розвитку самооцінки (і пов'язані з нею можливі девіації поведінки у майбутньому), її зміцнення не буде результативною.

Розвитку самооцінки служить формування в підлітків уміння правильно, за об'єктивними критеріями оцінювати свій успіх і неуспіх. У підлітків з низькою самооцінкою важливо оцінювати як успіх навіть мінімальне просування, показуючи їм, що такого просування вони домоглися за рахунок власних зусиль. При цьому оцінюватися повинен дійсно реальний успіх, критерії якого треба показувати (а іноді і доводити). Важливо навчати дітей аналізу власних успіхів і невдач, сформувати їх адекватні критерії.

Дуже важливо навчити підлітка розуміти, бачити, уміти спиратися на сильні сторони своєї особистості, характеру.

У цей час для підлітка зростає значення спілкування з однолітками. Стосунки з ровесниками впливають на всі інші сторони поведінки, діяльності. Тепер інтерес до певної справи буде залежати від того, наскільки при цьому є можливість спілкуватися з однолітками. Крім того, для нього важливо не просто спілкуватися, але і домогтися певного статусу в цьому оточенні. Саме це бажання і штовхає підлітків на якісь непорядні, з погляду дорослих, учинки, що, як здається підліткам, можуть привести до схвалення з боку ровесників. Крім того, найчастіше, не знаючи, як домогтися бажаного статусу, вони виявляють підвищену конформність, тобто майже безоцінну згоду з думками інших, підпорядкування їм. Тому виникає страх відстати від своїх ровесників, здаватися в їхніх очах смішним. Тут міститься благодатний фунт для паління, для експериментів з іншими ризикованими формами поведінки.

Взаємодіючи з ровесниками, підлітки глибше пізнають себе, порівнюючи з іншими дітьми, одержують інформацію, яку не можуть одержати від дорослих, вступають у специфічні емоційні контакти. На відміну від більшості дорослих, що очікують від них розвитку й удосконалювання, друзі пропонують просто прийняття. Крім того, деяким підліткам здається, що друзі пропонують підтримку в складних ситуаціях, розуміння, можуть дати пораду й емоційну підтримку. І, природно, для того, щоб не втратити все це, підлітки зважуються на щось, що, як здається, може зблизити або дозволити виглядати у кращому світлі. Тим більше що разом легше на щось зважитися!

Цю потребу в спілкуванні з однолітками дорослі найчастіше не помічають. Деякі з них часом недооцінюють та ігнорують внутрішній світ дитини, її переживання, мотиви тих чи інших учинків, усе ще сприймаючи її такою, якою вона була декілька років тому. І чим доросліше стає підліток, тим менше розуміння він знаходить у старших. Деякі батьки і вчителі не помічають і не усвідомлюють швидкий процес дорослішання, намагаються зберегти ті ж форми спілкування і контролю, що й у дитинстві. Особливо актуально та гостро ця проблема проявляється у старших підлітків, які відчувають потребу поговорити з дорослими "на рівних". А оскільки можливість задовольнити таку потребу незначна, то з'являється потреба в автономії, протиставленні свого власного "Я" дорослим, а з іншого боку, й у прагненні самому швидше подорослішати.

Для цього використовуються всі засоби, у тому числі, і паління. І не обов'язково це робити на очах у батьків, адже важливий сам факт того, що ти робиш те, що сам вважаєш за потрібне, а не те, що говорять вони. А всі спроби дорослих узяти під контроль поведінку підлітка, нав'язати йому певні погляди, смаки, інтереси сприймаються ще більш гостро і викликають опір, що найчастіше приймає форму негативізму. І тоді вже підліток вважає, що все можна робити на зло батькам: ходити туди, куди забороняють, пропускати уроки, палити і т.п.

Бажання незалежності, дорослості штовхає підлітка переступати через те, що заборонено, а іноді і порушувати норми, закони, традиції суспільства. Прояви цього можуть носити досить широкий спектр: від демонстративної поведінки на уроці, у громадських місцях, до вживання різних психоактивних речовин.

Те, що ми перерахували вище, можна назвати причинами внутрішнього плану. Але існує ще велика кількість так званих зовнішніх причин, які впливають не тільки на підлітків, але на них в першу чергу.

Так, у цьому процесі свою роль відіграють міфи, що передаються від покоління до покоління про те, що паління заспокоює, розслабляє. В той же час підліток вимушений переживати значну напругу у зв'язку зі своїм інтенсивним розвитком, змінами, що відбуваються з тілом і внутрішнім світом. І це - коли ще недостатньо розвинуті механізми самоконтролю і саморегуляції.

На підліткове паління впливає велика кількість причин, включаючи соціальні норми, рекламу, усілякі демографічні, економічні і біологічні фактори. Наприклад, підлітки з меншою імовірністю будуть палити, якщо в них близькі стосунки з батьками, які не палять, якщо вони більше прив'язані до своєї школи, у них сильна самоповага і вони належать до певних груп, у яких не палять.

Оскільки ідентичність формується через приналежність до когось, то підлітки дуже легко "чіпляються" за певні соціальні зразки, стереотипи, що мають певну привабливість. Вони приходять як із реклами, так і з реального життя. Наприклад, паління дорослих, до яких підлітки себе починають зараховувати, автоматично стає для них фактором дорослості. Адже як можна стати дорослим? Тільки роблячи те, що роблять дорослі!

Але і незадоволеність потреби "бути значимим в очах однолітків" призводить до важких переживань.

Мотиви спілкування з однолітками мають свою динаміку розвитку, спочатку виступаючи як просте бажання бути в їх середовищі, разом щось робити, потім з'являється бажання зайняти певне місце в колективі, і до 14-15 років центральним стає прагнення підлітка до автономії в колективі однолітків і пошук визнання цінності власної особистості.

Однак є область переживань, пов'язаних із власною особистістю, що носять тільки позитивний характер, - це переживання самореалізації, активної роботи самого підлітка з розвитку власної особистості: "Я завжди радію, якщо можу побороти свою лінь", "радію, коли можу виховати в собі сміливість" тощо. У подібних переживаннях відображається надзвичайно конструктивна лінія в розвитку особистості людини - процес самореалізації. На жаль, як правило, дорослі не тільки не допомагають розвитку цього процесу, але і взагалі не думають, що у підлітків є подібні переживання, подібні прагнення.

Потужним фактором саморозвитку в старшому підлітковому віці стає виникнення в школярів інтересу до того, якими вони стануть у майбутньому. Ці переживання явно недооцінюються дорослими, котрі вважають їх характерними тільки для більш старшого віку.

Старший підлітковий і ранній юнацький вік є сенситивними періодами для становлення життєвої перспективи, системи життєвих цілей людини. Це, зокрема, означає, що якщо в цей період з певних причин життєва перспектива майбутнього не буде сформована або буде сформована неправильно, це буде мати і має серйозні наслідки для розвитку особистості людини. Складність цієї проблеми в підлітковому віці полягає у тому, що вона практично не усвідомлюється ні вчителями, ні підлітками. У свій час ще Л.С.Виготський звернув увагу на те, що і підлітки, і оточуючі їх дорослі часто бувають стурбованими відсутністю волі в учнів. Виховання волі в цьому віці нерідко навіть виступає як важливе завдання виховання і самовиховання. Однак, на думку Л.С.Виготського, у таких випадках ми звичайно маємо справу не із слабкістю волі, а із слабкістю цілей, коли підлітку насправді ні для чого переборювати різного роду перешкоди (у тому числі, - власну лінь). Поява важливої мети вирішує і проблему волі.

Практика показує, що коли у підлітка з'являється якась важлива життєва мета (стати в майбутньому біологом, перемогти на спортивних змаганнях, допомогти матері у важкій ситуації), то багато проблем виховання знімаються. І навпаки, найбільш "важкі" підлітки, неповнолітні правопорушники, як показують психологічні дослідження, у переважній більшості випадків життєвих цілей не мають.

Зупинимося ще на одному аспекті, який дорослі часто випускають з уваги. Спостерігаючи дорослішання підлітка, дорослі найчастіше звертають увагу у цьому процесі тільки на його негативні сторони: підліток став "неслухняним", "потайливим" і т.д. і т.п. - і зовсім не сприймають паростків позитивного, нового. Одним з таких паростків є розвиток у підлітка здатності до емпатії стосовно дорослих, прагнення допомогти їм, підтримати, розділити їх горе або радість. Дорослі в кращому випадку, готові самі виявити співчуття і співпереживання до підлітка, але зовсім не готові прийняти подібне ставлення з його боку. Для того, щоб прийняти це ставлення підлітка, треба бути з ним "на рівних". На думку І.В.Дубровіної [9], багато сучасних проблем, пов'язаних з вихованням підлітків, виникають тому, що дорослі намагаються тільки щось давати підлітку, не бажаючи, та й не вміючи, нічого взяти. Але тільки через реальні прояви доброти, співчуття, співпереживання ці важливі і настільки дефіцитні сьогодні особистісні якості можуть розвиватися.

На сьогодні існують вкрай різноманітні за своїм змістом, якістю та собівартістю програми профілактики вживання тютюну, алкоголю, наркотичних речовин, інших видів ризикованої поведінки. Зауважимо, що будь-яка програма спочатку має бути схвалена фахівцем психологічної служби та затверджена шкільною адміністрацією, а вже потім до її реалізації беруться або вчителі, або ж запрошені експерти2. Деякі навчальні заклади використовують відео-презентації, інші - наклейки, плакати та спеціальну літературу. Деякі надають перевагу проведенню занять у спеціально відведені для цього години, інші включають окремі заняття до навчальних програм з суспільствознавства або біології, валеології, ОБЖ.

Підвищити ефективність профілактичних програм дозволяє врахування деяких науково-методичних аспектів проблеми ФЗСЖ. Для кого?

Треба якомога точніше визначити цільову групу - групу підлітків з подібними потребами і цінностями, що мають приблизно однаковий досвід з певної розглядуваної проблеми3. Цільова група - учні 8-9 класу - неправильна (не сегментована), оскільки це група взагалі, хоча для її членів можна знайти спільні риси. Можна об'єднати їх, наприклад, за тим, хто ще не починав палити, хто експериментує, хто курить (для більш старших - хто кинув палити). Кожна група вимагає (відповідно рівня профілактики) свого об'єму інформації, аргументів, форм роботи. Коли збирають в актових залах навчальних закладів 9-11 класи, то проводиться робота "для всіх", а значить, дуже імовірно, результати роботи будуть або шкідливі, або малоефективні.

Так, якщо ведучий орієнтується на тих, хто ще не вів певний спосіб життя (група, що потребує первинного рівня профілактики) - група вторинної профілактики почувається спеціалістами, можливо "героями", можливо хтось відчуває шок, але все це - "поза ціллю", оскільки створює в залі атмосферу скепсису або напруження. В будь-якому випадку, від цього мало користі. Якщо інформація направлена на групу вторинної профілактики, учні з групи первинної профілактики і на змістовному (розширення інформаційного поля), і, головне, на емоційному рівні сприймають від ведучого, ніби вони все одно будуть "там", почнуть споживати і т.д., оскільки ведучий до них ставиться так, ніби вони вже це роблять. Щира розмова та досягнення очікуваного результату просвітницької роботи з великою негомогенною цільовою групою можливо лише у випадку залучення висококласного спеціаліста.

Програма МОІН України, АПН України та ПРООН "Сприяння просвітницькій роботі "рівний - рівному" серед молоді України щодо здорового способу життя" використовує модель факторів ризику і захисту. В основі цієї моделі лежить процес визначення показників (факторів), що впливають на здоров'я людини та вибір нею способу життя; робота з цими факторами, визначеними для певної території на певний час.

"Безумовно, у житті людини присутні як фактори ризику, так і фактори захисту. Таким чином, уся робота з профілактики ґрунтується на зниженні активності факторів ризику і підвищенні дієвості факторів захисту.

Під факторами ризику розуміють умови, обставини, конкретні причини, які більше за інших відповідальні за виникнення і розвиток хвороби. Узагальнення результатів великої кількості вітчизняних і зарубіжних досліджень дає можливість поєднати фактори ризику в чотири основні групи:

фактори ризику способу життя (вживання алкоголю та тютюну, неправильне харчування, ризикована статева поведінка, стреси, гіподинамія, вживання наркотичних речовин, зловживання ліками, неміцність сімей, самотність тощо);

успадковані фактори (схильність до успадкованих і дегенеративних хвороб);

фактори, пов'язані з якістю природи, що оточує, антропогенним середовищем і соціальними умовами життя (хімічне, радіаційне забруднення повітря, фунту, води, продуктів харчування, умови праці, побуту, рівень культури, процеси урбанізації, підвищення шумового фону, геліокосмічний, метеорологічний та інші впливи), екологія;

фактори, що виникають внаслідок недостатньої ефективності профілактичних заходів, низької якості та несвоєчасності медичної допомоги, слабкої матеріально-технічної бази охорони здоров'я тощо - рівень медицини.

Існують ще й інші класифікації факторів ризику і захисту. Традиційно їх поділяють на три групи: "особисті", "сімейні" і "соціальні". Останні, в свою чергу, можна поділити на середовище друзів (ближнє оточення), загальносоціальні та "шкільні".

До факторів захисту відносять:

близькі, довірчі стосунки з членами сім'ї;

контроль з боку батьків, чітка регуляція поведінки;

залучення батьків у життя/справи своїх дітей;

висока самооцінка дітей;

сформована позиція, орієнтована на здоровий спосіб життя;

сформовані життєві цінності, орієнтовані на саморозвиток;

самостійність;

життєва успішність (у т.ч., - у навчальному закладі).

Значна кількість профілактичних програм звертає увагу своїх учасників на негативні наслідки ризикованої поведінки та спрямовані на вироблення спеціальних навичок безпечної поведінки. Вчителі пояснюють учням, що утримання є соціальною нормою, що людей, які не вживають певних хімічних речовин (ще ширше - не ризикують), набагато більше, що найприйнятнішою у суспільстві є відмова від ризикованої поведінки.

Але при цьому слід пам'ятати, що розповідаючи про "негативне", про те, чого робити не слід, що являє собою небезпеку, ми тим самим наповнюємо цим інформаційне поле учнів. Якщо при цьому порушити техніку безпеки (див. нижче), є ризик розпалити цікавість, зробити рекламу цим засобам, розширити інформаційне поле учнів, тим самим підштовхнути їх до експериментів. Підтекст такий: "Це все є навколо тебе, але ти цього не роби, тому що...". Якщо після такої просвітницької роботи запитуєш, що означає бути здоровим, можна почути: "Не пити, не палити і т.д.". Тобто ми говоримо про позитивне через заперечення! Саме тому під час конкурсів плакатів можна побачити на малюнках перекреслені шприци, пляшки, цигарки... Чому часто немає інших зображень? Відповідь очевидна - тому що ми набагато менше (менш зрозуміло) розповідаємо, що означає вести здоровий спосіб життя, бути здоровим.

Отже, акцент у просвітницькій роботі варто перенести на те, що треба робити, ніж на те, чого робити не слід. На нашу думку, значна увага має приділятися розвитку всього позитивного, що визначає (наповнює) життя підлітка. Це робота над формуванням та розвитком позитивної самооцінки, самоповаги, впевненості у собі, життєвих навичок, можливості вирішувати життєві труднощі, приймати рішення, складати і дотримуватись життєвих планів. Іншими словами, розвивати життєздатну особистість, готову та здатну нести відповідальність за власне життя. При цьому слід зауважити, що наша робота повинна бути направлена більше на досягнення безпосередніх (не відстрочених) ефектів, ніж на досягнення певних результатів через 2, 5 чи 10 років (апеляції у майбутнє діють, але слабо). Підлітки вже сьогодні повинні зрозуміти (відчути) вигоду, переваги безпечної поведінки. Це може бути, окрім усього, і привабливий зовнішній вигляд (в т.ч., - чистий подих при не курінні), і можливість досягнення високих спортивних результатів, і авторитет (тому що має життєву позицію і впевнено її реалізує), і самостійність та індивідуальність (тому що не боїться приймати рішення і протистояти соціальному тиску). У будь-якому випадку, ми маємо говорити про те, що найбільше цікавить і хвилює підлітків, а не тільки про те, що хвилює нас, дорослих.

Як варіант, ще може бути зроблена реклама саморозвитку, самореалізації, особистісному зростанню людини і показ слабкості тих людей, які для того, щоб бути веселим, гарно проводити час, вирішувати життєві проблеми тощо, змушені звертатись до хімії (або до інших видів ризикованої поведінки). А якщо людина прагне одержувати позитивні емоції не через докладання власних зусиль, а за допомогою хімії, - хіба можна таку людину називати сильною? Тільки власна слабкість та зневіра в себе, свої сили не дозволяє такій людині, зустрічаючись із життєвими проблемами, долати їх за допомогою власних зусиль. Вона залучає на допомогу "помічників" - хімічні препарати, від яких людина поступово потрапляє в залежність, оскільки вони компенсують на суб'єктивному рівні певну її життєву неспроможність.

Розглянемо механізм розвитку такої залежності. Якщо людина зустрічається із певною проблемою, для вирішення якої в неї недостатньо ресурсів, вона має зробити вибір: приділити певні зусилля щодо розвитку необхідних внутрішніх ресурсів (вимагає певних вольових зусиль, відповідає процесу особистісного росту) або звернутися до хімічних речовин, які можуть полегшити суб'єктивне переживання власної нездатності (нікчемності) або переведуть у новий психічний стан, у якому (під дією хімії) може бути знайдене певне прийнятне рішення. У першому випадку людина стає сильнішою, впевненішою у собі, власних силах, їй є за що себе поважати, вона стає більш готовою до нових, складніших життєвих випробувань. У другому випадку цього не відбувається, і якщо така ж або подібна проблемна ситуація повторюється, людина звертається до того, що раніше допомагало - до хімії'. Таким чином, розвивається не людина, а її віра в хімію, і, відповідно - частота та дози стимуляції. Останнє зауваження закономірне, оскільки процес розвитку (якщо ми не вважаємо, що підліток зупиниться у своєму розвитку, залишаючи своє оточення та життя без змін або деградує) неодмінно буде поглиблювати соціальні відносини, ставити нові (складніші) завдання, які потребуватимуть свого вирішення.

Причини девіацій. Попередити відхилення в поведінці підлітків можна через надання їм своєчасної допомоги, навчаючи досягати бажаного результату конструктивними, соціально прийнятними методами. Серед причин, що можуть призводити до початку вживання підлітками психоактивних речовин (або, ще ширше - до ризикованої поведінки), відносять:

компенсація почуття непотрібності власним батькам та, відповідно, бажання бути потрібним кому-небудь;

відсутність доброзичливого ставлення рідних;

прагнення довести одноліткам та старшим свою "дорослість";

наслідування прикладів поведінки, прийнятих у групі однолітків;

цікавість;

бажання бути матеріально незалежним;

несформована система моральних цінностей;

для задоволення статевого потягу (діти, що знаходяться у пубертатному періоді);

неадекватний психічний стан внаслідок алкогольного чи наркотичного сп'яніння;

негативний вплив засобів масової інформації, соціальні провокації, легкість доступу до наркотичних речовин;

прагнення до "гострих" відчуттів, "екстриму";

сильне прагнення до задоволення при низькому рівні самоконтролю;

втеча від реальності, неможливість вирішити власні проблеми.

Вчителі та батьки повинні дати собі відповідь: на які з цих (та інших) причин вони здатні вплинути, щоб попередити девіантну поведінку підлітків? При цьому не слід перекладати відповідальність на когось іншого: батькам - на школу, державу, міліцію і т.д., і навпаки. Якщо Ви можете щось змінити на рівні державної політики - дуже добре, але готовність та здатність до цього, принаймні сьогодні, є не у всіх. Кожна людина має зробити свій вклад в межах свого соціального оточення, причому якомога краще. У цьому наша особиста відповідальність.

Коли?

Пропаганда ЗСЖ повинна проводитися постійно. Для втручання найкраще підходять два періоди: той час, коли підлітки замислюються, чи не почати, наприклад, палити, і той, коли в них виникає бажання відмовитись від паління [8, с. 29-30].

Вся інформація повинна відповідати віковим особливостям та рівню знань підлітків!

Основні підходи профілактичної роботи.

В організації первинної профілактичної роботи з підлітками зазвичай описують сім основних підходів [10], а на практиці використовуються різні поєднання цих підходів. Розглянемо їх.

1. Надання інформації - найбільш розповсюджений підхід. Його суть у наданні фактичних відомостей про природу, шляхи поширення, наслідки ВІЛ/СНІД, інформації про наркотичні речовини і наслідки їх вживання тощо. Цей підхід припускає, що підвищення рівня знань є ефективним засобом для відмови від наркотиків і ризикованої поведінки. Робота в рамках такого підходу відповідає моделі "Знання - Ставлення - Поведінка" (ЗСП). Надаючи підліткам достовірну інформацію про негативні наслідки, ефекти, ризики певної поведінки та їх вплив на здоров'я, оточення або майбутнє, розвіюючи існуючі міфи, ми тим самим змінюємо їх ставлення до

ризикованої поведінки. І тоді, якщо комусь запропонують закурити (випити, зробити тату і т.д.), він відмовиться (зміна поведінки).

При цьому паралельно можна формувати скептичне ставлення підлітків до сумнівного задоволення від вживання хімії, відмову від ризикованої поведінки, "тому що не все в житті треба спробувати. Певні знання краще залишити на рівні академічних знань" (приклад, 220\/ у розетці).

Але й у цьому підході є певні ризики. Доводилось зустрічатись із випадками, коли після циклу заходів з профілактики тютюнопаління кількість курців в тих класах зростала, а, за словами директора одного з літніх таборів відпочинку для дітей, після "просвітницької" роботи однієї з організацій щодо запобігання поширенню хвороб, що передаються статевим шляхом та ВІЛ/СНІД, "дітей півночі по кущах ловили". Іноді запрошені лектори надають певну інформацію, а потім говорять: "Тепер ви знаєте про можливі ризики. Ваше життя - в ваших руках". І очікують відповідального ставлення дітей до власного здоров'я. Але для цього дітям треба мати сформовані навички відповідальної поведінки та готовність відповідно себе поводити! Таким лекторам зручніше думати, що так воно і є, бо так має бути.

Тому треба точно зважити на терезах готовність та здатність учнів "переварити" зміст і обсяг одержаної інформації, передбачити імовірний результат (наслідки) інтеграції знань у свідомості кожного підлітка. Нанесення психологічної шкоди бодай одному учневі не може виправдати безумовних переваг від просвіти інших. Таким чином, керуючись принципом "не зашкодь", варто дуже обережно та відповідально ставитись до надання знань такого роду.

Все сказане не зменшує важливості цього підходу (його ще називають "підходом ризику"), оскільки саме від дорослих підліток має одержувати своєчасну та достовірну інформацію про ризики оточуючого середовища. Якщо дорослі стануть у позицію псевдо цнотливого замовчування, підлітки самостійно одержать інформацію, що їх цікавить, але з "вулиці", з невідомо яких джерел. Якість її можна лише уявити.

2. Емоційне навчання базується на припущенні, що залежність від наркотиків найчастіше розвивається у людей, які мають труднощі у вираженні власних емоцій (емоційного спілкування). Такі люди низько оцінюються однолітками, а тому здатні за будь-яку ціну увійти до групи і бути нею прийнятими. Зміст програми зводиться до надання допомоги у подоланні "емоційної глухоти та німоти", підвищення рівня самооцінки підлітка. Це цілком позитивний підхід, в рамках якого розвиваються комунікативні уміння і навички.

Апеляція до цінностей і знань базується на теоріях про зміну поведінки та використовує методи поведінкової терапії. Розробляються програми життєвих навичок, які фокусуються на підвищенні у підлітків стійкості до негативних соціальних впливів. Традиційно ці програми охоплюють дві області: інформаційну і соціальну резистентність (стійкість). Інформаційний компонент полягає у наданні інформації; а соціальний є розробкою планів самовдосконалення, навчання стратегіям прийняття рішень, стійкості до впливу інших. В рамках цього підходу актуалізується ціннісна сфера підлітків, будуються плани на майбутнє. Коли ти знаєш, чого прагнеш, і що можеш втратити, імовірність відмови від ризикованої поведінки набагато вища. Запитаннями учням з цього підходу можуть бути такі: "Ким ти хочеш стати?", "Яким ти хочеш бути?", "Що ти сьогодні робиш такого, що дозволяє тобі стати сильнішим, одержати омріяне?" ,"Що може послабити твої можливості досягти своєї мети?" "Що я люблю і ціную в житті? Що для мене має дійсну цінність?"

4. Виховання протидії фокусується на прищепленні соціальних навичок: уміння чинити опір впливу однолітків, уміння сказати "Ні". Дорослі не завжди можуть допомогти дитині, якщо вона потрапить у ризиковану ситуацію: їй запропонують (вимагатимуть) випити, закурити, вступити у статеві зносини і т.п., а нас, щоб захистити, поряд не буде. Єдине, що ми можемо зробити - підготувати її до того, як, по-перше, розпізнати ситуацію ризику і не потрапити в неї, а якщо вже так трапилось, то, по-друге, як захистити своє життя і здоров'я, відмовитись, сказати "Ні". В рамках такого підходу розширюється поведінковий діапазон підлітків. На основі аналізу власної поведінки вони навчаються найбільш ефективним для певної конкретної ситуації стратегіям захисту свого здоров'я (відмови). Наприклад, уміння перехопити ініціативу в розмові, перевести розмову на іншу тему, виступити із зустрічною неприйнятною пропозицією, перевести на жарт, упевнено відмовити тощо.

Одним із інструментів цього підходу є навчання підлітків стратегіям прийняття рішень. Наприклад, користатись алгоритмом:

Рівень А. Розшир базу знань (Крок 1. Зупинись та подумай, що ти знаєш про проблему. Крок 2. Відшукай, підбери факти та вивчи проблему).

Рівень Б. Зроби виважене рішення (Крок 1. Визнач своє ставлення до проблеми. Крок 2. Запропонуй декілька варіантів рішення та проаналізуй позитивні та негативні наслідки кожного з них).

Соціальний Рівень В. Виконай план заходів (Крок 1. Розроби і застосуй план заходів. Крок 2. Оціни результати і внеси зміни).

5. Надання альтернативи передбачає необхідність розвитку альтернативних соціальних програм, у яких молоді люди могли б реалізувати прагнення до ризику, пошуку гострих відчуттів, підвищену активність поведінки.

Те, що людина вперше бере в руки цигарку, означає, що вона одержала про цигарку певну позитивну інформацією, і тепер експериментує, перевіряючи її дію на собі. Переважна більшість курців-початківців мають неприємний перший досвід: нудота, запаморочення голови, неприємний запах і т.д. Ті з експериментаторів, хто продовжує, по суті, ґвалтувати свій організм, очікує одержати певний позитив, і якщо хтось продовжує палити - значить суб'єктивний позитив знайдено. Якщо тепер в рамках вторинної профілактики ми розповідаємо про шкідливість паління, чому це часто не призводить до масового кидання цієї негативної звички? Змоделювати цю ситуацію дозволяє один з алгоритмів, за допомогою якого можна допомогти людині позбутися певної звички. Листок паперу ділиться навпіл. У лівій частині ми збираємо всю інформацію про позитив, який для себе знаходить людина у цій звичці (запитання: "Як ви вважаєте, що позитивного для себе може знаходити людина у цій звичці?") на трьох рівнях - соціальному, психічному і фізіологічному. Справа, у відповідних рядках, ми просимо людину (цільову групу) розповісти, як ще можна досягти бажаних ефектів, але без цієї звички.

Паління

Підвищує авторитет

Психічний

Доводить приналежність групі, задоволення від спільної діяльності

Яким чином ще в групі можна підняти авторитет?

Допомагає в контактах із людьми, спосіб знайомства

Заспокоююсь

Фізіологічний

Збираюсь із думками

Зменшення тривоги, напруженості, долаю стреси

У який спосіб ще можна довести свою приналежність групі?

Хто знає ще якісь способи знайомства? Давайте потренуємось Коли дорослий говорить підлітку про небезпеку паління і агітує його кинути палити, по суті, він пропонує відмовитись від усього того позитиву (що, звичайно, має тільки суб'єктивне значення), який приносить підлітку цей спосіб життя ( див. лівий стовпчик таблиці). Потрапляючи в складну ситуацію, і не знаючи, як заспокоїтись, зібратися із думками тощо, дуже імовірно відбудеться повернення до того, що раніше допомагало. Надаючи альтернативу, ми тим самим полегшуємо відхід від небажаної поведінки до більш конструктивної.

Звичайно, цей алгоритм можна використовувати і в рамках проведення первинної профілактики.

7. Вплив соціального середовища й однолітків ґрунтується на розумінні того, що вплив однолітків і родини відіграє важливу роль у житті підлітка, сприяючи чи перешкоджаючи початку вживання наркотиків. З точки зору цього підходу найважливішим фактором розвитку людини є соціальне середовище як джерело зворотного зв'язку, заохочень і покарань. Найпопулярнішими серед таких програм є тренінги стійкості до соціального тиску однолітків, де підлітки одержують "щеплення" проти впливу засобів масової інформації (наприклад, щодо легальних наркотичних речовин), впливу батьків, які вживають тютюн і алкоголь.

8. Зміцнення здоров'я ґрунтується на поєднанні особистого вибору і соціальної відповідальності за здоров'я, де зміцнення здоров'я є деяким об'єднуючим поняттям і являє собою процес "примирення" людини з навколишнім середовищем. З цієї позиції здоров'я розглядається як джерело благополучного повсякденного життя, а не як ціль існування. Це - позитивна концепція, що бере за основу соціальні, особистісні та фізичні можливості людини. Важливою складовою цієї концепції є життєва компетентність. Основною діяльністю в рамках програм зміцнення здоров'я є розвиток здорової особистості, що виявляє здоровий життєвий стиль, який впливає не тільки на власне благополуччя, а й сприяє позитивним змінам у середовищі, соціальній і культурній ситуаціях.

Український інформаційний центр з проблем алкоголю і наркотиків серед інших, виділяє такі підходи профілактики паління [10, Ч.І, с. 24-26]:

¦ Підхід виділення паління з-поміж інших видів проблемної поведінки. Якщо досягнути успіху в профілактиці паління, можна суттєво вплинути і на рівень наркоманії. Паління може бути першим кроком до ризикованої поведінки - попередивши його, ми попередимо наступні кроки у підвищенні ступеня ризикованості поведінки.

Тим паче, що внутрішні психологічні і соціальні процеси, які стоять за немедичним споживанням хімічних речовин, відрізняються несуттєво. До того ж, ці технології впливу можуть бути використані до інших форм проблемної поведінки.

¦ Підхід демонізації тютюнової індустрії (див. вище "Вплив соціального середовища й однолітків"). Виявляються приховані механізми, за допомогою яких тютюнова індустрія намагається вербувати підлітків до лав споживачів своєї продукції, сформувати бажання у молоді, одержуючи ілюзорний "кайф" успішності, багатства тощо, платити гроші за цигарки, тим самим збагачуючи індустрію. В основі цього підходу лежить врахування психологічних особливостей віку - реакцій емансипації ("Ви хочете, щоб вами керували, маніпулювали, підказували, що вам треба для щастя, від чого ви одержите задоволення, вирішували це за вас, ставились до вас, як до діточок, яких легко обдурити"), реакції групування ("Давайте об'єднаємося разом у боротьбі проти зовнішнього ворога"). Профілактика загрожує життю тютюнової індустрії. Якщо індустрія не буде уводити заміну тим людям, хто або умирає від пов'язаних із тютюном хвороб, або кидає палити, новими курцями, - вона неминуче загине. І ресурс для такої заміни один - це наші діти. Тому тютюнова індустрія не шкодує мільярди доларів на рекламу, спонсорство, конкурси і все інше, щоб залучити підлітків до експериментування з палінням. Вони знають, що в результаті таких експериментів одержать безліч рабів, які щодня будуть платити данину, що дозволяє цілком окупити всі рекламні витрати. При цьому тютюнова індустрія буде лицемірно заявляти про те, що вона проти паління серед неповнолітніх, і навіть фінансово підтримувати свідомо неефективні заходи.

Цей підхід розвиває критичне сприйняття негативного соціального впливу, що нав'язується індустріями із заробляння грошей на здоров'ї, та розвиток толерантності до цього впливу. Якщо рекламу тютюну заборонити не в наших силах, ми її нейтралізуємо у свідомості підлітків, навчимо розпізнавати спроби маніпулювання нашими бажаннями, нашою свідомістю та не "куплятися" на це.

Цей підхід має певний ризик - молоді курці можуть відчути, що зони мають спільну з тютюновою промисловістю мету протистояти прийнятим нормам і цінностям, і об'єднатись з нею. Тим не менше, підхід показав себе достатньо ефективним та перспективним.

* Зниження рівня паління серед підлітків через зниження рівня паління серед дорослих: вчителів, шкільного персоналу, батьків, старших братів, сестер, авторитетних дорослих. У цьому плані наводимо вислів Альберта Швейцера (не дослівно): "Власний приклад - не головне, за допомогою чого можна навчити інших, це -ЄДИНЕ".

На завершення цього методичного блоку, ще кілька порад1:

1. Інформацію про шкоду вживання психотропних речовин не варто давати дітям ізольовано, у вигляді лекції.

2. Комплексне і систематичне викладання усіх знань у галузі превентивної освіти має стати частиною обов'язкового навчання в школі, починаючи з молодших класів.

3. Превентивна освіта повинна перш за все виховувати у підлітків (учнів) почуття відповідальності за своє здоров'я і свою поведінку, яка впливає на їх здоров'я.

4. Превентивна освіта не повинна фіксуватися на якісь одній ізольованій інформації, а повинна охоплювати всі фактори, які впливають на здоров'я.

5. У ході превентивної освіти пропаганда тверезості, життя без паління повинна концентруватися не на фіксації шкідливих наслідків, а на реальних перевагах, які дає життя без алкоголю і паління.

6. Викладання курсу треба проводити у нетрадиційній формі.

Причини девіантної поведінки дітей та молоді

3. Види девіантної поведінки. Поняття деліквентної поведінки. Поняття про адитивну поведінку, її групи та шляхи формування. Стадії формування залежності від наркотичних та психотропних речовин у підлітків. Психопатологічний тип девіантної поведінки, його види

Делінквентна поведінка - це сукупність протиправних вчинків людини, за які в особливо важких випадках може накладатися покарання згідно статей цивільного й кримінального кодексів.

До протиправних дій відносять проступки (провини), правопорушення та злочини.

Серед типових проступків виокремлюють лихослів'я, систематичне порушення дисципліни в школі, бійки з однолітками, бешкетування (наприклад, кидання з балкону в перехожих різних предметів; дзвінки по телефону до незнайомих осіб).

Правопорушення - це порушення адміністративних та правових норм, які проявляються через дрібні крадіжки, здирництво, хуліганство.

Злочин - протиправне, суспільно небезпечне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права (зґвалтування, вбивство, нанесення тяжких тілесних пошкоджень).

Передумовою девіантної поведінки є важковиховуваність. Термін “важкий учень”, “важковиховуваний” характеризує дітей з негативним ставленням до навчання та норм моральної поведінки.

З точки зору медичної психології відхилення у поведінці неповнолітніх поділяють на патологічні (хворобливі) і непатологічні. Важковиховуваними в непатологічному плані є загалом повноцінні діти з деякими відхиленнями у фізичному здоров'ї, дещо розладнаною чи ослабленою нервовою системою внаслідок дій психотравмуючих факторів. У їхній поведінці можуть спостерігатися неадекватні реакції, надмірна агресивність, лицемірство, розбещеність, ослабленість, заздрість. Найбільш характерними проявами важковиховуваності дітей є ледарство, схильність до безцільного проведення часу, безвідповідальність, неорганізованість, неуважність, емоційна нестійкість, слабка спроможність до опору негативному впливові інших.

Психологи виокремлюють такі групи делінквентних осіб:

1) індивіди, які здійснюють правопорушення під впливом певних обставин чи оточуючих людей;

2) особи з достатнім рівнем правосвідомості, але пасивним ставленням до інших порушників та правових норм;

3) люди, що випадково здійснюють правопорушення;

4) особи, що свідомо порушують правові норми.

2. Адиктивна поведінка як форма девіацій особистості.

Адиктивна поведінка - це поведінка людини, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійні фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій. У результаті такої поведінки людина існує у своєрідному і “віртуальному” світі. Вона не тільки не вирішує своїх проблем, але й зупиняється в особистому розвитку, навіть деградує. Розрізняють три групи різновидів адиктивної поведінки:

- нехімічні адикції (патологічна схильність до азартних ігор (гемблінг), комп'ютерна адикція, трудоголізм);

- проміжні форми адикції (анорексія - відмова від їжі, булумія - прагнення до постійного споживання їжі);

- хімічні адикції (вживання та вдихання психоактивних речовин: тютюну, алкоголю, наркотиків, медичних препаратів, речовин побутової хімії).

Адиктивну поведінку непонолітніх визначають ще як поведінку, яка передує формуванню патологічної залежності від наркогенних речовин. При цій формі поведінки негативна пристрасть людини до хімічних речовин ще не досягла психічної та фізичної залежності, тобто, захворювання на наркоманію, алкоголізм і токсикоманію.

Розрізняють два шляхи розвитку адиктивної поведінки підлітків: полісубстантний та моносубстантний. При полісубстантній адиктивній поведінці підлітки пробують на собі дію різних речовин. Це етап так званого пошукового “полінаркотизму”, коли вживаються багато речовин. Поступово підліток починає надавати перевагу певній хімічній речовині, що означає перехід до етапу фонового “полінаркотизму”. При моносубстантній адиктивній поведінці підлітки зловживають лише однією речовиною. Найчастіше це обумовлено доступністю певного наркогенного засобу.

Психопатологічний тип дивіантної поведінки та його види.

Психопатологічний тип девіантної поведінки базується на психологічних симптомах і синдромах, які є проявами певних психічних розладів та захворювань. Серед найбільш типових для дітей та молоді видів такої поведінки вчені виокремлюють:

- аутоагресивну;

- дисморфоманічну;

- гєбоідну;

- дромоманію;

- патологічну сором'язливість.

Аутоагресина поведінка проявляється в двох формах: самогубство (суїцид) та самотравмування (парасуїцид). Розрізняють три типи суїцидальної поведінки:

1) “аномічний”, пов'язаний з кризовими ситуаціями в житті людини, особистими трагедіями;

2) “альтруістичний”, який здійснюється заради блага інших людей;

3) “егоістичний”, обумовлений конфліктом унаслідок неприйнятних індивідумом соціальних вимог та норм поведінки.

Суіцидальною поведінкою є внутрішні та зовнішні форми психічних актів, які спрямовуються уявленням позбавлення себе життя. Внутрішні форми суїцидальної поведінки включають: думки, уявлення, переживання, тенденції, які діляться на задуми і наміри. До зовнішніх форм прояву суїцидальної поведінки відносять суїцидальні спроби і завершені суїциди. Під суїцидальною спробою розуміють цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, яке не скінчилося смертю. Самогубство розглядається як процес, що включає в себе:

- сприймання людиною значення життя і смерті;

- відсутність психологічних та соціальних ресурсів;

- сімейні та фізичні обставини.

Класифікація мотивів суїцидальної поведінки В.О.Тихоненка ґрунтується на категорії особистісного змісту і складається з мотивів:

1. Протест, помста. Суб'єкт намагається негативно вплинути на ворожу та агресивну до нього об'єктивну складову конфліктної ситуації. Вербально це може виражатися у фразах: “Ніхто мене не розуміє”, “Усі проти мене”, “Справедливості немає”, “Більше нема сил боротися”,

2. Заклик. Вербальні показники такої поведінки: “Я нікому не потрібна”, “За що ви мене так мучите?”.

3. Суїцидальні “ухилення” виникають при загрозі особистісному чи біологічному існуванню, якому протидіє висока самоцінність.

4. “Самопокарання” відбувається при внутрішньому конфлікті двох ролей: “Я-суддя” та “Я-підсудний”.

5. При самогубстві “відмова” ціль та мотив суїциду наближуються, бо мотивом є відмова від існування, а ціллю - позбавлення себе життя.

Найбільш поширеними мотивами суїцидальної поведінки дітей та молоді є:

- переживання образи, одинокості, відчуженості, неможливості бути зрозумілими іншими;

- переживання втрати батьківської любові або неподілене кохання, ревнощі;

- переживання, пов'язані зі смертю, розлученням, глузування, приниження, любовні невдачі, сексуальні ексцеси;

- почуття помсти, протесту, бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття, уникнути неприємних наслідків, відійти від важкої ситуації.

Суїцидальну поведінку можна поділити на три фази.

- Перша - це фаза роздумів, народження свідомої ідеї щодо здійснення самогубства. З часом ці роздуми виходять з-під контролю і стають імпульсивними, тобто, з'являються спонтанно, поза волею людини. У першій фазі підліток стає замкнутим, не цікавиться справами родини, роздає друзям дорогі йому речі, раптово змінює свої міжособистісні стосунки, стає агресивним, схильним до бійки.

- Якщо до переліченого додаються додаткові стресові зовнішні фактори, настає друга фаза - фаза амбівалентності. Підліток може висловлювати конкретні погрози або ділитися своїми намірами людьми з найближчого оточення. Але це “крик по допомогу” не завжди чують і розуміють. Для другої фази характерні такі висловлювання: “Я вже не буду довго з вами”, “Скоро ви будете вільні”, “Тобі не потрібно буде про мене дбати”. Діти, підлітки надзвичайно амбівалентні і якщо саме протягом цієї фази надати їм своєчасну адекватну допомогу, фатальний хід подій можна перервати.

- Третя фаза суїциду - фаза спроби.

Більшість суїцидальних підлітків (до 70%) обмірковують і здійснюють суїцид у термін від 1 до 3 тижнів. Але підлітковий вік - період імпульсивних дій. Тому іноді тривалість усіх трьох фаз може бути короткою, навіть дорівнювати одній годині.