Індуїзм шлях від становлення до світової реліг

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Індуїзм шлях від становлення до світової реліг

Індуїзм шлях від становлення до світової реліг

1

Реферат на тему

Індуїзм: шлях від становлення до світової релігії

ПЛАН

1. Індуїзм як система світосприйняття.

2. Походження та духовні джерела.

3. Система варн.

4. Специфіка релігійних відправ і культу.

5. Використана література.

1. Індуїзм як система світосприйняття.

Для європейців, чиє світобачення сформовано християн-ством та атеїзмом, індуїзм здається надто складним для сприйняття, і тим паче для розуміння, явищем. Поняття «релігія» в європейському сенсі підходить індуїзму лише частково: його можна застосовувати тільки до культово-обрядового аспекту. Інколи індуїзм називають «способом життя», але й це надто вузьке і поверхове визначення. Ско-ріше всього -- це складна система світосприйняття.

Ця система вклю-чає в себе і філософський, і релігійний, і соціальний компо-ненти, що тісно переплетені між собою.

Індуїзм -- поширена в сучасній Індії релігія, в основі віровчення якої лежать релігійно-філософські ідеї брахманізму та ведичні традиції.

Щоб зрозуміти індуїзм, надзвичайно важливо мати на увазі, що для індуса не лише не існує у світі іншої релігії, крім індуїзму, а й взагалі немає нічого, що б не було охоп-леним релігією. Немає поділу на світи матеріальний і ду-ховний. Немає нічого такого, що можна було б назвати мирським, світським, немає нічого, крім релігії, поза релі-гією, без релігії. Чи не тому й немає в індуїзмі спеціально-го слова (і навіть поняття), яке б відповідало європейсько-му розумінню релігії.

Релігія для індуса -- це відчуття себе частиною Кос-мосу, слідування його вселенським законам. Релігія -- це життя, а життя -- це релігія. Нічого подібного в христи-янстві не існує. Віровченню індуїзму не притаманна воро-жнеча до іновір'я, тому відсутнє й поняття єресі. Немає тут і прозелітизму -- бажання залучити до своєї віри, а від-так -- і місіонерства (діяльності, спрямованої на навер-нення до свого вчення іновірців), адже двері до індуїзму щільно зачинено. Індуїстом не можна стати за власним бажанням або внаслідок збігу обставин -- індуїстом мо-жна лише народитися. Звичайно, в повсякденному житті все відбувається не зовсім так. І в минулому, коли інду-їзм поширювався на території теперішньої Індії, і в наш час певне включення до спільноти його прибічників має місце, здебільшого на двох рівнях: або до варни кшатріїв (воїнів), або до недоторканних (паріїв).

В індуїзмі немає молитов, проповідей, сповідей, таїнств у їх християнському розуміні. Людина розглядається у нерозривному зв'язку з усією, живою і неживою, приро-дою. При цьому в рамках теорії переселення душ допус- каються варіанти посмертного втілення в нелюдському тілі. Немає поняття вродженої гріховності людини. І людина, і природа виступають як форми вияву божественного.

Загалом індуїзм важко стисло описати: він увібрав у себе величезну кількість різноманітних звичаїв і вчень, та й сам увійшов до багатьох релігій, які не мають нічого спільного з його основами. Сьогодні існує так багато інду-їстських сект, що вичерпно охарактеризувати їх немож-ливо. Тому нижче мова йтиме лише про індуїзм в Індії.

2. Походження та духовні джерела.

Індія -- стародавня країна. Проте її історія до приходу аріїв (індоєвропейців) маловідома. Безперечно лише те, що пращури індійців ме-шкали в одному регіоні з попередниками іранців, разом із якими вони утворювали так звану арійську гілку індоєв-ропейських народів.

Найдавнішу стадію розвитку в індуїзмі, що триває до II тис. до н. е., в науці прийнято називати праведичним (протоведичним) періодом. Про послідовників праведич-ного індуїстського культу світової нації відомо мало. Це були індуси, що жили на півночі Індії, та дравиди, що насе-ляли південну частину півострова Індостан. У часи біб-лійного Авраама тут уже існувала цивілізація, схожа в загальних рисах на ранньомесопотамську. Індуси праве-дичного періоду сповідували політеїзм (багатобожжя) -- своєрідний протоіндуїзм, який нагадував ранні види ма-гії. З особливою пошаною вони поклонялися богині Мате-рі та рогатому божеству, яке сиділо, подібно до йогів, схре-стивши ноги, у позі «лотос». Стародавні індуси приносили жертви різним богам, але храмів ще не будували.

Ведичний період починається приблизно з II тис. до н. е., коли арії (народи Центральної Азії) увійшли до Північ-ної Індії та поступово почали просуватися на південь. Свою назву він отримав від збірки священних текстів, що нази-валася Веди. Світлошкірі переможці нав'язали індусам свою цивілізацію і релігію, що ґрунтувалася на Ведах, яка значно відрізнялася від релігії дравидів: арії поклоняли-ся швидше силам природи, аніж зображенням ідолів. Го-ловними їх богами були: Індра -- бог космосу і зірок, Ва-руна -- бог неба та Агні -- бог вогню. Ведична релігія охоплювала безліч інших, дрібніших, богів, одним із яких був Сома -- бог наркотичної рослини.

Слово «веди» означає «знати», «вінець знання», «досто-вірні знання», «священне знання». Веди -- найдавніша па-м'ятка індуїстської релігійної літератури. Вважається, що це священне знання прийшло від самого верховного Бога-Особи. Воно існувало на початку творіння і передавалось із покоління в покоління усно. І тільки приблизно 5 тис. ро-ків тому, коли життя людей почало скорочуватись, а розум і пам'ять слабнути, В'ясадева (сімнадцята аватара Крішни) записав Веди на санскриті -- найдавнішій мові на Землі. Звідси і священність, авторитетність Вед, визнання їхнього вихідного характеру щодо осмислення Всесвіту, місця в ньо-му людини, ЇЇ відносин із надприродними істотами.

Веди стали першим Святим Письмом аріїв, тому їх релігія називається ведизмом. Найістотнішим у вченні ведизму було визнання того, що людина -- не просто тіло. Це духовна істота, ув'язнена в плоті. А відтак її завдан-ня -- вирватись із матеріального світу і повернутися до Бога, віднайшовши таким чином істинне щастя. Пізніше в буддизмі ця ідея набуде свого подальшого розвитку.

Веди в основному є гімнами, що виконуються жерцями на честь богів. Збірка також, містить велику кількість мі-фів, відомостей з космології, побуту древніх індусів. Усі першоджерела індуїзму беруть свій початок із Вед. До цьо-го часу знання напам'ять гімнів однієї з вед -- Рігведи є обов'язковим для кожного освіченого індуїста.

Веди поділяються на чотири частини.

Рігведа (веда хвали) складається з 1028 гімнів міфоло-гічного і космологічного змісту, зібраних у 10 книгах. У більшості з них прославляються бог вогню Агні та бог ко-смосу і зірок Індра.

Яджурведа (веда жертвопринесень) описує послідовність проведення жертвопринесень.

Самаведа (веда пісень) складається з 1549 гімнів, бага-то з яких є в іншому тексті -- в Рігведі. До текстів цих гімнів, що супроводжуються коментарями, жерці зверта-лися під час жертвопринесень.

Атгарваведа містить магічні заклинання й формули, здебільшого призначені для лікування хвороб.

Чотири веди заохочують задоволення матеріальних ба-жань через поклоніння напівбогам. Стверджується, що ко-ли людина жадає матеріальних благ за життя, вона мусить здійснювати жертвопринесення. Наприклад, той хто шукає удачі, має поклонятися богині Дурзі, а той, хто жадає сили, повинен шанувати Агні, бога вогню. Людина, що прагне ба-гатства, має шанувати Васу. Якщо ж вона хоче, щоб тіло її було сильним, -- Землю. Ті, хто бажає мати гарне потомство, повинні вшановувати великих предків та Праджапаті. Ве-дична література говорить про напівбогів не як про про-дукт уяви, а як про наділених владою виконавців вищої волі, які управляють справами Всесвіту. Явища в природі не відбуваються самі собою, за будь-яким із них стоїть пев-ний бог. Наприклад, Індра розподіляє дощі, Варуна відає мор-ською стихією.

На основі Вед арії розробили складну систему жертво-принесень, що пізніше призвело до утворення касти жер-ців -- брамінів. Арії запозичили і багатьох дравидських богів, а також деякі їх релігійні уявлення. Наслідком та-кої асиміляції стала надзвичайно складна ієрархія богів, багато з яких «дублюють» один одного.

Приблизно 600 р. до н. є. індуїзм розділився на дві основні течії: народну, масову релігію та просякнуту фі-лософією релігію освічених верств суспільства, в якій Ве-ди переосмислювалися заново. Головним положенням дру-гої течії стало твердження, що Всесвіт є Богом і Бог є Все-світом. Універсальна, всеохватна, абстрактна душа називалася Брахма (або Браман), тому цей релігійно-філософський напрям отримав назву брахманізм.

Духовний розвиток давньоіндійської культури в той період визначили Упанішади -- зібрання 108 філософсь-ких творів. Слово «упані-шат» означає «сидіти поруч». Воно вказує на учня, що сидить біля свого гуру (санскр. гуру -- важкий, навантаженний знанням) і уважно слухає його, щоб досягти трансцендентної ведичної мудрості. Упані-шади констатують нематеріальність абсолюту, недоступ-ність його для сприймання органами відчуття, підкреслю-ючи, що його можна осягнути тільки очищеними, духов-ними відчуттями.

У період Упанішад індуїстська концепція спасіння сут-тєво змінилася. Якщо до цього наголос ставився на вико-нанні зобов'язань перед божествами, то тепер йшлося про необхідність відсторонення, втечі від життя. Було розроб-лено песимістичний погляд на земне буття, з'явилися вчен-ня про сансару та карму.

Сансара (санскр. -- повторення народжень і смертей)--уявлення про єдиний ланцюг переходів душі з однієї оболонки в іншу.

Ведична «Падма Пурана» свідчить, що душа після чи-сленних перевтілень у форми нерухомих істот, мікроорга-нізмів, птахів, тварин нарешті досягає людської форми, в якій їй дається можливість самореалізувалися (бхакті-йоги) -- повністю звільнитися від коловороту сансари. Ево-люціонуючи в людській формі життя, після 400 тис. пере-втілень, душа може досягнути звільнення, повернувшись у духовний світ.

Усе, що перебуває в сансарі, перевтілюється згідно із законом карми.

Карма (санскр., досл. -- дія, обов'язок, відплата) -- особлива міс-тична сила, автоматичний «закон відплати», відповідно до якого вчи-нки людини в реальному житті зумовлюють її нинішню долю і насту-пний стан її душі.

Карма диктує те, що душа після смерті людини пересе-ляється, якщо вона була «праведною», в тіло «благородні-шої» людини. Якщо ж особа була грішником -- душу чекає тіло «нижчого» індивіда, а то й тварини чи навіть комахи. За дуже праведне життя людина матиме нагоро-ду -- спасіння.

Спасіння -- втеча з круговерті перевтілень -- досяга-ється філософськими роздумами над словами мудреців та медитацією (самоконцентрацією та самоспогляданням). То-ді душа (іскра великого полум'я -- Вищого Духа чи крап-ля вселенського Океану) звільняється від вічного у своєму обертанні Колеса життя і зливається з Брахмою -- душею Всесвіту. Момент звільнення називається мокша (мукті).

Водночас в індуїзмі почали виникати внутрішні рефор-маційні течії. Дві з них (буддизм та джайнізм) стали са-мостійними релігіями. Значна частина індуїстів поверну-лася до поклоніння єдиному вищому божеству. Та це не означає, що індуїзм прийшов до єдинобожжя. Адже полі-теїзм в Індії ніколи повністю не зникав, і єдине божество Брахма було представленим індуїстською трійцею (Три-мурті) -- трьома основними богами: Брахмою (творцем Всесвіту, вищим божеством), Вішну (хранителем Всесвіту) та Шівою (руйнівником Всесвіту).

Багато індуїстів (їх називають вішнуїтами) поклоня-ються тільки Вішну та десяти його аватарам (втіленням). У дев'яти з них Вішну вже з'являвся у цьому світі, щоб урятувати його від неминучої загибелі. Аватари Вішну такі: матсья (риба); курма (черепаха); вараха (вепр); ма-расінха (людина-лев); вамана (карлик); марашурама на-расінха (Рама із сокирою); Рама; Крішна; Будда; калкі (білий кінь) -- месіанське втілення Вішну, в якому він з'явиться в кінці Калі-юги -- історичного періоду, що ни-ні триває. Сьоме й восьме втілення -- Рама і Крішна -- головні аватари, яким поклоняються найбільше.

Інші індуїсти (шіваїти) шанують бога Шіву та його дружину, яка в різних втіленнях має імена Дурга, Калі, Парваті, Деві тощо. Багато з її втілень, особливо Калі, жор-стокі. Деякі прихильники Калі, наприклад члени секти шакті, практикують і схвалюють такий аморальний зви-чай, як храмова проституція.

У І тис. до н. є. філософія індуїзму вступила у ведан-тичний (післяведантичний період). її основним джере-лом стала Веданта-сутра. Веданта-сутра -- філософська книга, що базується на ранніх Упанішадах та складається із сутр, які розкривають метод осягнення ведичного знан-ня. Це найстисліша форма всієї ведичної мудрості: сутра означає «афоризм». Веданта-сутра відома ще й за назвами Брахма-сутра; Шарірака; В'яса-сутра; Уттара-міманса і Ве-данта-даршана.

Веданта-сутра складається з чотирьох розділів, кожен із яких має чотири частини -- усього 16 частин (зошитів) афо-ризмів. Вона починається словами: «Настав час запитати про абсолютну істину» -- і вчить, що людина потребує звіль-нення та мусить пройти через стадії прагнення до насолод та світського (мирського) успіху. Тільки з настанням зріло-сті особа звертається до ідеї самозречення і морального обо-в'язку (дхарми). Але її найглибша, найголовніша потреба -- усвідомлює це людина чи ні ---є звільнення (мокша).

Мокша досягається, коли особа робить своє буття, сві-домість та думки нескінченно досконалими. Оскільки Бра-хма -- абсолютна душа -- є безкінечним життям, свідо-містю і блаженством, єдиний шлях досягнення мокші для людини -- усвідомити, що її приховане внутрішнє «Я» (атман) є не що інше, як Брахма. Щоб описати це звіль-нення особи через злиття з Брахмою, індуїсти користу-ються традиційною формулою «тат твам асі» (ти є це). Отже, індуїстське спасіння уможливлюється відокремлен-ням від свого смертного «Я» і злиттям із Абсолютом. Тоді людина занурюється в нірвану -- стан безкінечного спокою, позбавленого найменших бажань і емоцій.

Відомо три основні способи досягнення нірвани.

Спасіння через пізнання (джнана-йога) вимагає ви-вчати вислови мудреців та священні книги, віддаватися медитації, звертаючи свою свідомість всередину себе, щоб усвідомити ідентичність атмана та Брахми.

Спасіння через самопожертвування (бхакті-йога) менш філософське і тому є популярнішим. Згідно з цією доктриною шлях до Бога є індивідуальним -- той, хто при-святив себе йому, сам вибирає певний спосіб служіння бо-жеству і сподівається таким чином злитися з ним.

Спасіння через виконання звичаїв (карма-йога) лю-дина може досягти за умови точного (абсолютно альтруїс-тичного, дуже щирого, із власної волі) виконання всіх ритуалів і церемоній, жертвопринесень, паломництва та ін-ших добрих справ.

Кожен спосіб певною мірою включає в себе і четверту доктрину -- раджа-йогу, яка є технікою медитації (конт-ролем за тілом, диханням і думками). Головна мета ра-джа-йоги -- злиття віруючого з Брахмою.

Індуїстська філософія розглядала цей світ як тимчасо-ве житло, щось на зразок тренувального полігону для ду-ші. Вважалося, що існує велика кількість галактик і світів, схожих на наш, і всі вони підкоряються моральному зако-ну карми. Всесвіт проходить через безкінечні цикли роз-витку, розвалюючись і утворюючись знову. Як стверджу-вали індуїсти, цей світ, із його насолодами і страждання-ми, добром і злом, є несуттєвим і облудним. Все, що оточує нас, -- майя (ілюзія). Тоді навіщо ж узагалі він існує? Від-повідь проста -- це велика гра божества -- ліла, косміч-ний танець безкінечних сил.

До ведичної літератури відносяться також Ітіхаси (Іс-торії), які, у свою чергу, складаються з Пуран, «Махабхара-ти» та «Рамаяни». Ітіхаси передають ведичну мудрість у формах легких для розуміння оповідань і описів історич-них подій. Тому про Пурани, «Махабхарату» і «Рамаяну» говорять як про п'яту веду.

Вважається, що Пурани розповідають про події, які від-бувалися не лише на Землі, а й на багатьох інших плане-тах Всесвіту. Те, чого не може осягнути людський розум, ще не означає, що його не існує. Тому послідовники Пу-ран вірять, що описане в них насправді мало місце у різ-ний час і за різних обставин, бо ж великий мудрець В'яса-дева, як автор, не наповнював би своїх творінь вигадками. Пурани описують надлюдську діяльність Верховного Гос-пода (Бхагавана) і його різних втілень, розповідають про життя мудреців і відданих Бхагавана.

Існує 18 основних Пуран. Найпопулярніша з них -- «Бхагавана Пурана» (відома ще як «Бхагаватам», що пе-рекладається як «Прекрасна наука про Бога»). Вона вва-жається прямим коментарем до Веданта-сутри, оскільки обидва твори мають одного автора -- В'ясадеву. Основ-ною темою «Бхагаватам» є опис особи Бхагавана Крішни (Крішна -- «Всепривабливий»), його діянь, оточення і під-даних. Тут можна зустріти і думки В'ясадеви про абсо-лютну істину -- джерело всього сущого.

У «Махабхараті» -- розповіді про велике царство Бха-рата-варшу -- описується історія імперії, до складу якої входив увесь давній світ. Іноді її називають ще «Ведою

Крішни». «Махабхарата» є найбільшим поетичним тво-ром світової літератури: вона складається зі ста тисяч чотиривіршів. Згідно з ведичною традицією її автором також вважається В'ясадева. Головною частиною «Ма-хабхарати» є «Бхагавад-гіта», що також присвячена Бха-гавана Крішні.

«Рамаяна» -- епос давнього поета Валмікі Муні. Цей поетичний твір написаний у IV ст. до н. є. і присвячений просуванню аріїв у Північну Індію та на о. Ланка (тепер Шрі-Ланка). У центрі оповіді -- героїчні подвиги народного улюбленця Рами, який вступає у боротьбу з демоном Раваною, аби звільнити свою дружину Сіту. Завершує поему розповідь про те, як Рама в оточенні своїх друзів купається у священній річці, а потім вирушає в божественних небесних колісницях на небо, де стає богом Вішну.

«Махабхарата» та «Пурани» декларують циклічність існування сущого. Виникнення Всесвіту розглядається як подія, що періодично повторюється. Народившись із води, вогню і золотого зародка, світ послідовно переживає чоти-ри епохи -- юги: Сатья, Трета, Двапара і Калі.

Перша епоха -- Сатья-юга -- це пора загального бла-годенства: пишна і щедра природа, люди живуть щасливо, не знаючи особливих клопотів і тяжкої праці. Немає соці-альних відмінностей, потреби в державній владі: всі одна-ково доброчинні, і виконання обов'язку (дхарми) ніким не ставиться під сумнів. Але вже в наступний період -- Трета-югу -- з'являються людські вади, а добро зменшу-ється на четвертину. Щоб задобрити богів, люди почина-ють приносити їм пожертви. Коли ж настає третя епо-ха -- Двапара-юга -- праведність і релігійність занепада-ють ще більше. Кількість вад збільшується, і людське життя входить у сферу хвороб і стихійних бід. Та справж-ні жахи приносить із собою завершальна, четверта епо-ха -- Калі-юга, яка щедра на суперечки, невігластво, безбо-жність і гріх. У ній практично відсутні справжні чесноти. Людською поведінкою керують злість, заздрість, честолюб-ство. І коли навіть страх не здатний стримувати злі інсти-нкти, Калі-юзі настає кінець. З'являється сам Верховний Господь в образі Калки-аватари, що знищує демонів, рятує своїх відданих та починає нову Сатья-югу. І все повтрю-ється знову: золота епоха переходить у цикл деструкції моралі, що приводить світ до катастрофи. Отже, світовий процес постає нескінченним повторенням одного і того ж. Тому конкретні історичні події не мають щонайменшого значення.

В основу індуїстського світобачення покладено віру в споконвічну логічність і взаємопов'язаність світу, в пев-ний вселенський духовний порядок, своєрідну еволюцій-ну шкалу космічних масштабів. Все в цьому світі послі-довно розвивається від матерії до духу, проходячи при цьому проміжні стадії від матерії до життя, свідомості, потім до розуму, і нарешті, до духовної досконалості.

Об'єднавчим чинником індуїзму виступає ідеалістич-на філософія, в якій першопричиною і найвищим нача-лом світу визнається не Бог у його християнському розу-мінні, а безначальний, безкінечний абсолют, духовний уні-версум, що включає (як Космос) і все, і всіх, недосяжний ні для розуму, ні для молитви, не доступний повною мірою ні усвідомленню, ні опису, ні визначенню. І якщо людина по-бажає недосконалим своїм словом хоч як-небудь переда-ти свої уявлення про нього, то не про небесне буття чи ангельський спів починає вона мову, а про дихання, життя, совість, безкінечність часу і простору, і зрештою, косміч-ний закон еволюції. Цей закон можна назвати найважли-вішою рисою індуїзму, його фундаментальною ідеєю. І са-ме в цьому полягає його суть.

3. Система варн.

У той же час індуїзм, як релігія народ-них мас, дуже відрізняється від філософського вчення. У народній релігії величезне значення має поділ суспільства на варни. Основних варн (соціальних станів) чотири:

брахмани, або браміни (жерці) -- згідно з віровчен-ням, створені із рота першолюдини Пуруші;

кшатрії (воїни і керівники) -- створені з рук Пу-руші;

вайш'ї (ремісники і селяни) -- створені зі стегна Пуруші;

шудри (наймити, слуги) -- найнижча каста, її члени створені з ніг Пуруші і вважаються «один раз народже-ними».

Члени перших трьох варн відносяться до «двічі наро-джених». Найнижчий щабель соціальних сходів належить так званим недоторканним -- людям, які не входять до жодної варни, а отже, позбавлені найменшої соціальної цінності та громадянських прав. Варни, у свою чергу, поді-ляються на більш ніж 3 тис. спеціалізованих каст.

Існування системи варн зумовлює таку жорстоку рег-ламентацію суспільних зв'язків, якої не існує в жодній іншій релігії. Оскільки відповідно до священних текстів статус людини визначено ще до її народження сукупніс-тю добрих справ і поганих вчинків у попередньому житті

(закон карми), каста окреслює не лише статус людини, а й професію, те коло, в якому вона колись знайде свого су-дженого (суджену). Іншими словами, всі соціальні зв'яз-ки і обов'язки, права і можливості не обираються і не ство-рюються індивідом, а неначе вручаються йому для безу-мовного виконання під час його появи на світ. Людина зразу ж вводиться до складної структури суспільства як елемент одного з наявних осередків, міцно прикріплених до ієрархічної піраміди.

Кожен із членів касти має свої права і обов'язки. Але він абсолютно позбавлений змоги зробити хоч найменший крок угору по соціальних сходах (у вищу касту).

Особливу роль у розгалуженій системі релігійної рег-ламентації соціальних зв'язків відіграють сімейно-шлюбні норми. Передусім вони визначають становище жінки, її обов'язки стосовно чоловіка (він сприймається як утілен-ня Бога), його рідних. Регулюються ними і стосунки бать-ків дружини з батьками чоловіка, які вважаються вищи-ми за статусом (навіть при повній як кастовій, так і мате-ріальній рівності).

Боги й богині в індуїзмі також підпорядковані касто-вій системі. На вершині ієрархічної піраміди розташова-на індуїстська Трійця (Брахма, Вішну і Шіва). Нижче -- менш значущі ведичні боги (Індра та Агні) -- і далі вниз, аж до богів і духів окремих населених пунктів, напівбогів, демонів та геніїв.

У XIX ст. серед прихильників індуїзму виникли рефор-містські течії. Одна з них пов'язана з іменем індійського мислителя Рамакрішни (1834--1886). Він заснував рух, ві-домий як «Товариство Веданти», що закликало до об'єднан-ня всіх релігій на чолі з вед античним індуїзмом. Основні положення вчення Рамакрішни -- ідея рівності людей пе-ред Богом, або можливість пізнання його всіма без винятків, принцип спасіння вірою, визнання головним критерієм при оцінці людини ступеня її любові до Бога -- мали явно анти-кастову спрямованість. У той же час Рамакрішна вважав, що кастові відмінності втрачаються лише тоді, коли людина пізнає Бога, а до цього вони залишаються дійсними.

Специфіка релігійних відправ і культу.

В індуїзмі немає цілісної церковної організації та церковної ієрархії. Натомість у ньому наявні численні течії й напрями. Як і сотні років тому, особливу шанобли-ву відданість індуси виявляють щодо найдавніших віру-вань -- ведизму, брахманізму з їх численними обрядами, церемоніями, ритуалами. Тому в індуїзмі говорити про уніфіковану єдину культову систему важко. Здебільшого кожна місцева община, кожен її храм має свою ієрархію божеств, а звідси -- й власну систему церемоній і бого-служінь, присвячених їм. У великих храмах вшановують спільних індуїстських богів -- Вішну, Шіву, Калі, Крішну.

Найчастіше обряди, які здійснюють у місцевих храмах, пов'язані з найважливішими віхами людського життя: народженням, укладанням шлюбу й похованням покійни-ків. Вони супроводжуються особливо пишними магічними церемоніями. В цих обрядах зазвичай бере участь велика кількість людей. Головними дійовими особами під час ри-туальних дій є жерці, які мають великий авторитет. Склад-ним релігійним церемоніям, що вони проводять, надається важливе значення. Це, зокрема, стосується поховального обряду, оскільки перевтілення душі померлого залежить не лише від сумлінності дотримання ним дхарми, а й від рівня обрядового дійства. Так, найвищим рівнем поховання вва-жається спалювання тіла небіжчика на березі священної річки Ганг, після якого над нею розвіюється попіл похо-вального вогнища. Поховання в землю практикується рідко.

Як усі релігії, індуїзм має велику кількість свят. Най-значнішими з них є Дашехра, Холі й Дівапалі.

Свято Дашехра символізує перемогу добра над злом. Святкується воно у жовтні -- листопаді. Його ще називають святом Нава Ратрі (буквально «Дев'ять ночей»), Дурча пуджа -- свято Дурчі (друге ім'я Парваті). Ритуал прове-дення свята залежить від місцевих традицій. Наприклад, у м. Калькутта у кожному будинку статую богині Дурчі (вона має ще ім'я Калі) прикрашають гірляндами -- як знак найбільшої шани. В останній день свята міську ста-тую богині занурюють у річку, яка є символом святості.

Холі -- свято весни. Воно пов'язане з різними леген-дами, що змінюються залежно від регіону. Згідно з однією з них один індійський принц поклонявся богу Вішну. Це не подобалося його тітці Холіка. Вона вважала себе не-вразливою для вогню і заманила племінника у багаття, але завдяки втручанню Вішну згоріла сама.

Діпавалі -- свято світла. Це одне з найвеселіших свят в Індії. Під час нього вшановують Лакшмі -- богиню доб-робуту і процвітання.

Основними центрами індуїстького паломництва є Айод-х'я, Матхура, Дварака, Канчіпурам, Пушкара, Мадураі тощо. Найсвятішим вважається Бенарес (Варанасі) -- найвідомі-ший релігійний центр Індії, «місце створення Шівою Все-світу». Однією з форм паломництва до Бенаресу є обхід міста пішки з відвідуванням 160 храмів протягом 6 днів.

Використана література.

1. Древо индуизма. -- М., 1999.

2. Малерб М. Религии человечества. -- М. -- СПб., 1997.

3. Индуизм. Джайнизм. Сикхизм: Словарь. -- М., 1996.

4. Мень А. История религии: В 7-ми т. -- М., 1991--1992.