рефераты рефераты
Домой
Домой
рефераты
Поиск
рефераты
Войти
рефераты
Контакты
рефераты Добавить в избранное
рефераты Сделать стартовой
рефераты рефераты рефераты рефераты
рефераты
БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА
рефераты
 
МЕНЮ
рефераты Історична генеза реліг рефераты

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА - РЕФЕРАТЫ - Історична генеза реліг

Історична генеза реліг

2

Реферат на тему

Історична генеза релігії

ПЛАН

1. Первісна міфологія як підґрунтя релігійних вірувань

2. Створення світу в перших релігійно-міфічних системах народів світу.

3. Анімістичні вірування.

4. Використана література.

Шлях пошуку Бога людиною був вельми тривалим та утаємниченим. І сьогодні детально й однозначно описати його неможливо. Тому дослідники часто вдаються до різних гіпотез, здогадок, для підтвердження яких інколи бракує фактів. Ось чому всі наявні теорії виникнення релігії мають ймовірнісний, а отже, значною мірою умовний характер.

1. Первісна міфологія як підґрунтя релігійних вірувань

Як правило, появу релігії пов'язують із початком символічного відображення людиною світу, що виникає в первісному суспільстві разом із доцільною предметною діяльністю (збиральництвом, полюванням, землеробством тощо). Символічне відображення набуває форми міфологічної свідомості. Вона є історично первинним способом освоєння світу.

Міф (гр. mythos -- розповідь, переказ, оповідка) -- духовне відтворення дійсності у формі легенд, розповідей, персонажі й події яких визнаються об'єктивно наявними або такими, що існували в минулому.

Міфи виникають як результат колективної творчості й опанування навколишнього світу за допомогою уяви, у формі наочно-чуттєвих образів. Вони поєднують у собі інтелектуальне, емоційне і вольове ставлення до світу, що отримує різноманітне відображення у малярстві, піснях, танцях, ритуалах тощо.

У міфах людина нерозривно поєднана із природою. її індивідуальна свідомість не виокремлена з групової. Не набули ще статусу відокремлених предмет і образ, об'єктивне і суб'єктивне: те, що має місце тільки у свідомості, сприймається як таке, що об'єктивно відбувається. Принципи діяльності нерозривні із самою діяльністю. Колективізм первісного суспільства переноситься на природні явища: природні властивості та зв'язки пояснюються на зразок відносин у родовій общині, шляхом одухотворення природних явищ і надання їм людських рис. Таке пояснення називається антропоморфізмом. У свою чергу, людина, родові зв'язки набувають натуроморфного забарвлення: людині приписуються ознаки тварин {зооморфізм), рослин (фітоморфізм) тощо.

Мислення у міфах не здатне чітко зафіксувати певні властивості й закріпити їх за конкретною річчю. Звідси й тенденція наділяти одного міфічного персонажа цілою низкою різноманітних властивостей і багатьох -- однією ознакою. Логічні структури опосередкування, обґрунтування, доведення були розвинені вельми недостатньо. Набули поширення логічні бінарні опозиції: небо -- земля, світло -- темрява, праве -- ліве, життя -- смерть, чоловіче -- жіноче тощо, за допомогою яких первісна людина структурувала свої знання про світ, фіксуючи таким чином у ньому певні закономірності.

Всі ці особливості первісного мислення знайшли своє відбиття й у мові, яка мала небагато слів, що фіксували родові поняття, і безліч імен для позначення конкретного предмета в різних часових та просторових контекстах. Одна і та ж річ мала різні назви, а різним предметам, істотам і явищам (живому і неживому, людині й природі, тварині й рослині і т. ін.) надавалось одне ім'я. Все це породжувало багатозначність, а згодом -- метафоричність і символізм.

Формуються різноманітні системи міфів здебільшого як етіологічні оповідки (розповіді про походження певних явищ). Ці пояснення дають відповіді на питання на кшталт «чому», «звідки», «яким чином», «для чого», а узагальнення не виходять за межі принципів «усе є все», «все у всьому», «частина є ціле» тощо. Найпоширенішими були космогонічні (про виникнення світу), теогонічні (про походження богів), астрогонічні (про Сонце, Місяць, зорі), антропогонічні (про людину), етногонічні (про рід, родові зв'язки) міфи, а також легенди про кінець світу, душу, небесний вогонь тощо.

2. Створення світу в перших релігійно-міфічних системах народів світу.

Гарною ілюстрацією особливостей первісного світогляду є міф про яйце як початкову форму світотворення, що існує майже в усіх народів планети.

Наприклад, у грецьких міфах Космос виникає із яйця «блискучого і білого, як срібло», яке зніс Хаос.

Символом творення світу у фінікійців є зображення змії, яка тримає в роті яйце. Із подібним уявленням перегукується і кельтська легенда про чарівне космічне яйце, яке зніс клубок змій.

У міфології давнього Єгипту мотив космічного яйця також вельми поширений і має кілька варіантів. У одному з них орлиноголовий бог Клеф приніс із неба яйце, що містило в собі вогонь. Бог Осиріс розмістив у ньому дванадцять білих і дванадцять чорних пірамід. В іншому варіанті «батько усіх начал» -- бог Пта створив «яйце Сонця і Місяця ».

Згідно з ассиро-вавилонською легендою світ висидів голуб із гігантського яйця, яке колись хтось залишив у річці Євфрат.

У міфології індусів збереглось уявлення про космічне золоте, тобто сонячне, яйце, що плаває на воді. У ньому сам бог Брама спокійно перебував триста шістдесят днів, кожний із яких дорівнював дванадцяти мільйонам звичайних років.

У релігійно-космогонічній системі іранців епохи зороастризму також існує міф про космічне яйце. Початковий акт творення тут розпочинається з надлупленая яйця биком Адудою, який є старішим, ніж Всесвіт, тобто постає майже його первинною формою.

А в знаменитому міфі давньофінської Калевали світ походить із семи яєць, що знесла качка, яку верховне божество послало на воду. При цьому, подібно до інших міфів, світ у свідомості творців Калевали виникає не шляхом поступового оживлення матерії, яка міститься в яйці, а внаслідок того, що космічне яйце розбили. Божественна діва Ілтамар Калевали не витримала спеки, що виходила з яйця, і випадково його розбила.

Фольклор слов'янських народів теж переповнений легендами про космічне яйце, що здатне вміщати в собі цілі царства. Одна із них розповідає, що Бог послав на висушену землю півня, який і зніс яйце. Воно розбилося, з нього витекло сім річок, які й запліднили землю.

Із наведених прикладів стає очевидним, що космічне яйце є втіленням Сонця і його найголовніших функцій. А різні варіанти зародження життя (здебільшого через розбиття яйця) символізують різні форми весняного сонце-творення, тобто тієї реальної події, осмислення якої привело до виникнення фантастичних космогонічних побудов різного ґатунку.

Як єдино можливий універсальний засіб духовного освоєння світу міфологія поєднувала в собі не лише реалістичні знання, художні образи, соціальні норми і зразки поведінки, а й певну систему вірувань та пов'язані з ними ритуали. Сучасні дані археології й етнографії дають змогу стверджувати, що найпростіші форми вірувань виникають із появою людини розумної (homo sapiens) приблизно 40-- 45 тис. років тому. В ході історії у різних народів утверджувались і розвивалися відмінні релігійні системи. Водночас їх еволюція підпорядковувалася певним спільним закономірностям. Ось чому основні форми ранніх релігій схожі між собою. Так у межах міфологічного комплексу практично всіх народів світу виникає схожа система вірувань, своєрідна проторелігія, до якої відносять анімізм, фетишизм, тотемізм і магію.

3. Анімістичні вірування.

Одними з перших з'явилися вірування первісних людей в духів, які виникали з міркувань про природу, сон, хворобу, смерть, потойбічне життя. Такі вірування називають анімістичними (анімізмом).

Анімізм (лат. апіта --душа або animus -- дух) -- віра в існування самостійної духовної сутності (сили чи істоти), здатної вселятися в людину, тварину, рослину (тобто у щось живе) чи полишати їх.

Найповніше анімістичні вірування описав у книзі «Первісна культура» (1871) відомий англійський етнограф і ре-лігієзнавець Едуард-Бернет Тайлор. Він не лише ввів у науковий обіг поняття «первісний анімізм», а й доводив, що вірування в духовні істоти, які є у всіх народів планети, доцільно вважати мінімумом релігії. Тайлор обстоював ідею природного і поступового розвитку релігійних ідей у людському суспільстві, вказував на те, що нижчі фази розвитку релігії слугують для пояснення вищих (розвинутих).

Найпростішою формою анімізму була віра в духів. її появу етнографи в першу чергу пояснюють своєрідним тлумаченням первісними людьми цілої низки оптичних і акустичних явищ: тіні, луни, відображень, шумів і т. п., в реальності яких вони зовсім не сумнівалися. Адже існування цих явищ щоразу підтверджувалося чуттєвим сприйманням, яке примушувало їх прийти до висновку, що у навколишньому світі поруч із тілесними є й істоти, що мають здатність бути невловимими у своїй тілесності. Ці істоти -- духи.

Для тогочасних людей духи не були чимось надприродним. Навпаки, вони належали до природного порядку, як і всі інші речі. Єдина їхня відмітна ознака -- здатність бути таємничими, невловимими, водночас набуваючи вигляду будь-якого предмета (наприклад, дерева, каменя тощо). Пізніше світ цих істот поступово диференціюється, розмежовуючись на добрих і злих духів.

Найвищою формою анімізму є віра у відносно самостійне існування душі. Тому найчастіше анімізм визначають як уявлення про існування в тілі людини її двійника -- душі, від якої залежить життя, фізіологічний і психічний стан індивіда.

На думку етнографів, різні фізіологічні стани (сон, непритомність, а також явища, що супроводжують смерть -- кровотечі, останні подихи тощо) навели на думку, що функціями життя керують особливі тілесні істоти (душі). Від їх волі й залежить людське життя. Адже вони мають особливу, «надчуттєву», здатність робити людину живою, мертвою, непритомною, хворою, бадьорою, веселою і т. ін. Душі не лише мають індивідуальний характер, але й можуть виявлятися у різних формах: як чоловічок у зіниці ока, пташка в грудях, пара, кров тощо. Душа може переселятися до інших людей, тварин, рослин. Врешті-решт це привело до визнання існування душі як двійника конкретної людини, як частини її організму, яка оживляє його, а згодом й одухотворює.

Відомий український фольклорист і етнограф Володимир Гнатюк (1871--1926) подає такі узагальнені відомості про душу, відтворені з численних записів розповідей своїх співвітчизників. У нашого народу, пише він, немає чіткого погляду на природу душі, її витоки. Немає однозначних уявлень і про місце перебування душі в людськім тілі. Одні думають, що місце душі в голові або ямці під шиєю, інші -- що в крові, грудях, у животі, печінці... Коли людина вмирає, тоді душа покидає тіло. Вона може виходити ротом у вигляді пари, мати вигляд маленького чоловічка з чистим та прозорим тілом, дитини з крильми. Може з'являтися як біле ягня, золота пташка, бджола, муха або пара. Ці уявлення свідчать, що спочатку душа мислилася як певна тілесна, тобто чуттєва, сила. Лише пізніше, у християнстві, душа набуває статусу духовної субстанції.

Отже, анімізм має два основні «догмати»: перший -- про духів, а другий -- про «чуттєво-надчуттєву» душу, здатну існувати самостійно поза людським тілом. На своєму найвищому щаблі розвитку анімізм передбачає вірування у богів і підпорядкованих їм духів, душу і майбутнє життя.

За Тайлором, анімізм -- це давня філософія, яка в теорії виявна у формі віри, на практиці -- у формі пошанування. Концепція Тайлора, згідно з якою в основі всіх релігій лежать первісні уявлення про душу і духовні сутності, мала й серйозних опонентів, які бачили в ній вразливі аспекти. По-перше, висловлювалася думка про ідеалізацію Тайлором первісної людини, яка прагнула пояснити кінцеві причини надто складних явищ і приходила в результаті своїх міркувань до вельми абстрактних висновків. На думку критиків, мислення, здатного до формування понять «душа» чи «дух», не мали не лише найдавніші люди (архантропи), а й люди сучасного виду (неоантропи) на початковій стадії свого інтелектуального розвитку. По-друге, зверталась увага на те, що теорія Тайлора у формуванні первісних вірувань не враховувала соціального чинника. Так, Е. Дюркгейм доводив, що жодні спостереження людини над зовнішньою та власною природою не в змозі породити релігійних вірувань. Ці вірування могли з'явитися лише в суспільстві, у сфері колективних уявлень, які стають надбанням людини не завдяки її особистому досвіду, а під впливом суспільного середовища.

Серйозні теоретичні аргументи супроти теорії Тайлора були сформульовані й шотландським дослідником Е. Ленгом (1844--1912). У своїй праці «Становлення релігії» Ленг намагався знайти відповіді на два важливих запитання:

1) яка природа видінь і галюцинацій, що, згідно з твердженням Тайлора, лежать в основі уявлень про душу;

2) чи пов'язана ідея Бога, навіть у її найпервинні-ших формах, із первісними уявленнями про духів і духовні сутності. Даючи негативну відповідь на друге запитання, Ленг приходить до висновку, що головним джерелом релігії є віра у могутність найвищого Буття, Творця всіх релігій, Батька моралі та Суддю людей.

Але чи не найбільше критикував теорію Тайлора англійський антрополог, етнограф Роберт Маретт (1866--1943), який обґрунтував ідею преанімізму, ввівши термін «аніматизм».

Аніматизм (лат. animatus -- живий) -- віра в єдину безособову силу, що керує явищами природи та впливає на життя людей.

Маретт висунув гіпотезу про існування первісної стадії релігійного розвитку людини, на якій ще не було анімістичних уявлень. На цій стадії людина, на переконання вченого, вірує в існування безособової надприродної сили. Але при цьому вона скоріше відчуває її, ніж усвідомлює. Акцентуючи увагу на переважно емоційному ставленні індивіда до цієї сили, Маретт прагне відійти від надмірної раціоналізації релігійних вірувань первісної людини, до якої був так схильний Тайлор.

Надприродне має два аспекти існування -- негативний і позитивний. Його негативним аспектом є табу -- «не смій легковажно наближатися». Ця заборона не поширюється на всі відносини з надприродним і стосується лише нечестивих стосунків. Позитивним аспектом надприродного є мана -- «інстинктивне відчуття чудодійної сили». Табу і мана описують надприродне в його первинному, або екзистенційному, вимірі. Маретт переконаний, що формула табу-мана наиприинятніша для вичерпного вираження універсальної природи надприродного.

Тож при розгляді історії релігії, на думку Маретта, слід всебічно враховувати не тільки пізніші, а й раніші гілки розвитку вічно живого «материнського дерева» людської культури.

Використана література.

1. Докаш Віталій Іванович, Лешан Володимир Юхимович. Історичне релігієзнавство: Методичний посібник / Чернівецький держ. ун-т ім. Юрія Федьковича. -- Чернівці : Рута, 2000. -- 76с.

2. Горлинський В. В. Релігієзнавство: Курс лекцій / Київський військовий ін-т управління і зв'язку. -- К. : КВІУЗ, 2000. -- 148с.

3. Прибутько Петро Степанович. Релігієзнавство: Посібник для підготовки до іспитів. -- К. : Видавець Паливода А.В., 2006. -- 152с.

4. Матвєєв Віталій Олексійович. Релігієзнавство: Навч. посіб.. -- Ніжин : Аспект-Поліграф, 2006. -- 288с.

РЕКЛАМА

рефераты НОВОСТИ рефераты
Изменения
Прошла модернизация движка, изменение дизайна и переезд на новый более качественный сервер


рефераты СЧЕТЧИК рефераты

БОЛЬШАЯ ЛЕНИНГРАДСКАЯ БИБЛИОТЕКА
рефераты © 2010 рефераты